Лаврівчанин Григорій Мельник (1893-1938(1939)(?)) - один із фундаторів української автокефальної православної церкви в міжвоєнній Чехословаччині (1918-1939)

Размещено на http://www.allbest.ru

Лаврівчанин Григорій Мельник (1893-1938(1939)(?)) - один із фундаторів української автокефальної православної церкви в міжвоєнній Чехословаччині (1918-1939)

Зубко Ольга Євгеніївна,

кандидат історичних наук, докторант кафедри історії України Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського

Зубко О. Є. Лаврівчанин Григорій Мельник (18931938 (1939) (?)) - один із фундаторів Української Автокефальної Православної Церкви в міжвоєнній Чехословаччині (1918-1939)

Подана стаття висвітлює біографію Григорія Мельника (1893- 1938(1939)(?)) - подолянина-лаврівчанина - військового та релігійного діяча, народного учителя, просвітянина, священика, диригента, члена Українського військового клубу ім. гетьмана Павла Полуботка, учасника Всеукраїнської Церковної Ради (м. Київ), Української Гарнізонної Ради в Одесі, Всеукраїнського Церковного Собору, Благочинного (Панотця) 4-го Київського кінного полку Армії УНР, хорунжого (лейтенанта, підпоручика) Армії УНР; в минулому прапорщика Російської армії.

Після Церковного Собору 1921 р. Григорій Мельник змушений був тікати до Польщі. Тут впродовж 9 місяців він змінив 9 парафій на Пінщині, а згодом через Каліський табір виїхав до Чехословаччини. У Чехословаччині навчався за одними даними в Українському вищому педагогічному інституті ім. М. Драгоманова в Празі, за іншими - в Подєбрадській господарській академії. мельник лаврівчанин гетьман

В Подєбрадах Григорій Мельник - голова автокефальної парафії імені святих Кирила та Мефодія з 1925 р. по 1938 р. Оскільки Подєбрадська парафія була автокефальною, то вона підпорядковувалася архієпископу Саватію й Константинопольському Патріарху. Розбудовувалася парафія не на пустому місці. Ще на початку 1924 р. професор Василь Біднов (1874-1935) створив на базі УГА Церковне братство ім. святих Кирила та Мефодія, котре нараховувало до 300 осіб, з яких 100 були викладачами Господарської академії. (Серед членів братства, зокрема викладачі УГА: Іван Шовгенів, Оттон Ейхельман, Олександр Лотоцький, Борис Мартос, Юрій Русов, Модест Левицький, Михайло Єреміїв, Василь Іванис, Сергій Бородаєвський, Іван Омелянович-Павленко; 182 студента).

З початком Другої світової війни панотець Григорій виїхав на Закарпаття до „Королева над Тисою” - нині селища міського типу Королево Виноградівського району Закарпатської області. Працював в Севлюській вчительській семінарії Королево. За непідтвердженими даними загинув в бою з угорцями.

Ключові слова: Вінниччина, еміграція, міжвоєнна

Чехословаччина, Українська Автокефальна Православна Церква, Закарпаття.

Zubko O. Lavrivchanin Grigoriy Melnyk (1893-1938 (1939) (?)) - one of the fundators of the Ukrainian Autocephalian Orthodox Church in interwar Czechoslovakia (1918-1939)

This article covers the biography of Hryhoriy Melnyk (1893-1938 (1939) (?)) - a native of Lavrivka in Podillya - a military and religious figure, teacher, enlightener, priest, conductor, member of the Ukrainian Military Club named after Hetman Pavlo Polubotko, member of the All-Ukrainian Church Council (Kyiv), Ukrainian Garrison Council in Odessa, All-Ukrainian Church Council, Chaplain (Panotets) 4th Kyiv Cavalry Regiment of the UPR Army, cornet (lieutenant, ensign) of the UPR Army; former ensign of the Russian army.

Hryhoriy Melnyk was forced to flee to Poland After the Church Council in 1921. For 9 months the priest served in 9 parishes in Pinsk region and later went to Czechoslovaczczyna through the Kalisz camp. According to some data, he studied at the Ukrainian Higher Pedagogical Institute named after M. Drahomanov in Prague, after others - at the Podebrady Academy of Economics.

In Podebrady, Hryhoriy Melnyk was the head of the autocephalous parish named after Saints Cyril and Methodius from 1925 to 1938. The Podebrady parish was autocephalous therefore was subordinated to Archbishop Savatius and the Patriarch of Constantinople. The parish was not built on an empty site. Professor Vasyl Bidnov (1874-1935) established the Church Brotherhood named after Saints Cyril and Methodius as early as the beginning of 1924. Fraternity numbered up to 300 people, 100 of whom were teachers at the Academy of Economics (among them Ivan Shovgeniv, Otton Eichelman, Olexander Lototsky, Borys Martos, Yuri Rusov, Modest Levitsky, Mykhailo Yeremiyiv, Vasily Ivanis, Sergi Borodaevsky, Ivan Omelyanovych-Pavlenko; 182 students).

With the beginning of the Second World War, Father Hryhoriy went to Zakarpattia to Korolev over the Tysa (now urban-type settlement in the Berehiv district of the Zakarpattia region of Ukraine). He worked at the Sevlyuska Teachers' Seminary in Korolevo. According to unconfirmed reports, he died in battle with the Hungarians.

Key words: Vinnytsia region, emigration, interwar

Czechoslovaczczyna, Ukrainian Autocephalous Orthodox Church, Zakarpattia region.

Село Лаврівка Вінницького району Вінницької області, що всього в 12 км від обласного центру, постало на Правобережжі Південного Бугу ще в далекому 1691 р. Та, на жаль, історія села до нашого часу вмістилася всього в декількох абзацах, з яких довідуєшся, що назва його походить від імені першого поселенця Лаврика Наконечного, і що в 1844 р. тут відбувалися селянські антипоміщицькі заворушення (Історія міст і сіл Української РСР, 1972). Гідних ларівчан-героїв, здавалось би, годі й шукати. На щастя - це не так. В когорті українських політичних вихідців другої хвилі знайшлося місце і для лаврівчанина - військового та релігійного діяча, народного учителя, просвітянина, священика, диригента, члена Українського військового клубу ім. гетьмана Павла Полуботка, учасника Всеукраїнської Церковної Ради (м. Київ), Української Гарнізонної Ради в Одесі, Всеукраїнського Церковного Собору, Благочинного (Панотця) 4-го Київського кінного полку Армії УНР, хорунжого (лейтенанта, підпоручика - О. З.) Армії УНР; в минулому прапорщика Російської армії - Григорія Мельника.

Цікаво, що на відміну від інших своїх колег по еміграції, котрі були досить скупими у викладі власних автобіографій, Григорій Мельник як на диво відвертий, за виключенням хіба що єдиного - ім'я по-батькові: „З дитинства (дата народження Григорія Мельника - 17 січня 1893 р. - О. З.) мав охоту до книжки, й, коли на п 'ятімроці мого життя попалась мені до рук граматика, не випустив її з того часу, поки не навчився читати. Я мав охоту до науки й здібність, але в простій селянській сім 'ї не мав розумного провідника, який міг би зайнятися моїм домашнім вихованням, не мав коштів, щоб пізніше вдатись на науку до гімназії. Тато помер; п 'ятеро сиріт, між якими старшому братові було всього п 'ятнадцять років, мусіли дбати про хліб насущний і для себе, і для хорої мами. Отже, з перших днів науки я був самітнім. Самостійно я вчився писати й рахувати й, коли скінчилося мені дев 'ять років, знав не менше тих, хто кінчив сельську школу. Але що ж я мав робити? Восени 1902 р. разом з товаришами я пішов до школи, де вчитель, не дивлячись на мою підготовку, посадив мене до першої групи. Програм його науки був простий: до Різдва першої зіми курс науки майже закінчувався, а решта часу - дві з половиною зіми йшли на повторення задів. Повторення цих задів забрали у мене ціле моє юнацьке життя. Одноклясова школа, двоклясова, второклясова, церковно-вчительська, семинарія, місіонерські курси й врешті „ военное училище ” - це ті школи, що я скінчив. Помимо домашньої підготовки, просидів я на шкільній лавці чотирнадцять років. Але завжди мені здавалося, що я не вчусь, а товчусь на їдному місці. Найбільший слід у моїм вихованню залишила церковно-вчительська семинарія. (Вочевидь, йдеться про Вінницьку церковно-вчительську семінарію. - О. З.). Вона зробила мене народнім учителем, а оточення товаришів-селян - свідомим членом Української Нації. Ця свідомість надала мені сміливості ширити між своїми вихованцями в народній двоклясовій школі українські ідеї в тяжкі дореволюційні часи. Я учив їх української мови, історії й достачав їм українську літературу. Знання музики й співу, які я отримав у тій же семинарії, дали мені можливість утворити церковний хор, на співаннях якого я використовував усі засоби для національного усвідомлення селянської маси. Не переставав я займатися освідомлюючою працею між своїми земляками на місіонерських курсах в Казані й у військовій школі в Київі. Революція застала мене ще у військовій школі. Але це не перешкодило мені прийняти зразу активну участь в українських громадських організаціях” (Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України), ф. 3785, оп. 1, спр. 1527, арк. 2).

Закінчивши Київську військову школу, лаврівчанин проходив службу в рядах Російської армії, а згодом до 1 січня 1918 р. - в Богданівському полку військ Центральної Ради. „Виконуючи обов 'язки старшини, я не забував обов 'язків громадянина й скільки міг працював у всіх, доступних мені, українських організаціях. Бувші мої співробітники Військового Організаційного Комітету, Т-ва Полуботка, Всеукраїнської Церковної Ради в Київі й Україн. Гарнізонної Ради в Одесі можуть посвідчити про це якнайкраще ” (Коваль, Моренець & Юзич, 2017, с. 144).

„З 1 січня 1918 року моя діяльність міняється - то я у війську, як старшина, то в селі, як учитель української школи, то в Києві, як член Українського Церковного Собору. Врешті 15 лютого 1920 р. я отримав парахвію в ріднім Вінницькім повіті й прийняв священство. На парахвію я йшов з широкими плянами, але на ділі довелося їх дуже скоротити, бо всякий прояв культурно-національної праці безпощадно переслідувався з боку большовицького уряду. Радянська влада довела мене до того, що в кінці травня 1921 р., спасаючи своє життя від Под. Губ. Ч. К., я мусів просто з Українського Церковного Собору в Київі тікати до Польщі. В Польщі я надіявся найти для своєї праці ґрунт більш сприяючий, але попав до пекла. Двохмісячне перебування в таборі інтернованих українських військ (...) (Каліш - О. З.) оставили в моїй пам'яті за час побуту у цій середневіковій республіці некращі спомини, бо по виходу з табору поляки за мою національну працю ганяли мене з одної парахвії на другу, не даючи мені, як кажуть, зігріти місця. За три з половиною роки я мав там дев'ять парахвій, а коли, згідно законови, став проводити на Пінщині шкільний плебісцит на користь української школи, зістався зовсім звільнений з парахвії „за вьіступленія, несоответствующія интересам Государства ”, й до суду - під суворим доглядом поліції. Утік до ЧСР, залишивши дочку та дружину” (ЦДАВО України, ф. 3785, оп. 1, спр. 1527, арк. 2).

Григорій Мельник був фундатором Української Православної парафії в містечку Подєбрадах (за 50 км від чехословацької столиці), де облаштувалася й плідно функціонувала в 1922-1939 рр. Українська Господарська академія (1922-1945). Візьмемо до уваги і той факт, що українські емігранти в міжвоєнній ЧСР в 1918-1939 рр., (точна статистика яких, на жаль, невідома, хоча цифри коливаються в межах 20000 - 22000 осіб - О. З.), були представлені трьома окремими групами віруючих. Перша з них належала до канонічної юрисдикції Сербської Православної Церкви на чолі із єпископом Чеським і Мораво-Сілезьким Гораздом (Павліком, 1879-1942). Друга, переважно „автокефалісти” (Вища Церковна Рада Української Православної Церкви для еміграції на території Чехословацької Республіки, очолювана відомим українським політиком Сергієм Шелухіним (1864-1938)), підпорядковувалася Константинопольському Патріарху. На чолі цієї „української празької еміграційної групи” стояв архієпископ Саватій (Врабець, 1880-1932). (Владу архієпископа Саватія, що цікаво, визнавала також частина закарпатських українців - греко-католиків. Як і цікаво те, що єпископ Горазд неодноразово пропонував єпископу Саватію об'єднатися, залишаючись при цьому рівноправними патріархами. Однак Саватій відкидав будь-які пропозиції Горазда). Тоді як третя група українських ортодоксів в ЧСР приєдналася до Російського православного приходу та визнала владу єпископа Сергія (Корольова, 1881-1952) (Бурега, 2009, с. 296).

Подєбрадська парафія була автокефальною, отже, підпорядковувалася архієпископу Саватію та Константинопольському Патріарху. Вона розбудовувалася Григорієм Мельником не на пустому місці. Ще на початку 1924 р. професор Василь Біднов (1874-1935) створив на базі УГА Церковне братство ім. святих Кирила та Мефодія, котре нараховувало до 300 осіб, з яких 100 були викладачами Господарської академії. (Серед членів братства, зокрема викладачі УГ А: Іван Шовгенів,

Оттон Ейхельман, Олександр Лотоцький, Борис Мартос, Юрій Русов, Модест Левицький, Михайло Єреміїв, Василь Іванис, Сергій Бородаєвський, Іван Омелянович-Павленко; 182 студента. - О. З.). Так, наприклад, 14 жовтня 1924 р. архієпископ Саватій провів на прохання українських прихожан братства чеською мовою Службу Божу в день Святої Покрови. На Службі були присутніми 35 вірян, а Василь Біднов, як голова, особисто вручив архієпископу 250 чеських крон (Центральний державний архів громадських об'єднань України (ЦДАГО України), ф. 269, оп. 1, спр. 510, арк. 9 зв.). Проте, з моменту свого створення, подєбрадці прискіпливо й наполегливо шукали для своєї парафії доброго Благочинного, питаючи порад (жваво листуючись - О. З.) у „апостола українського національно-релігійного відродження” митрополита УАПЦ Василя Липківського (1864-1937). (У 1928 р. фундатор братства Василь Біднов був запрошений до Варшави, де обійняв посаду професора історії Церкви та літургіки на Студіумі православного богослов'я Варшавського університету. У Варшаві Біднов пропрацював ще шість років, до самісінької своєї смерті. - О. З.) Спершу подебрадці просили призначити парафіяльним Благочинним отця Василя Білона, котрий опікувався більшістю українських вояків, інтернованих в польських таборах (Каліші, Щепіорно). Згодом пропонувалася особа Полікарпа Сикорського (18751953) (в 1920-х - настоятеля Дерманського та Загаєвського монастирів на Волині (Україна) та Жировицького монастиря на Гродненщині (Білорусь). Єпископа Луцького в 1932-1941 рр. - О. З.), оскільки отець Білон виїхав до США. Врешті-решт 6 липня 1925 р. подєбрадці попросили архієпископа Саватія затвердити настоятелем Подєбрадської парафії отця Григорія Мельника з одночасовим виклопоченням допомоги від чехословацького Міністерства культів на утримання священика - 800 крон щомісячно, оренду приміщення для відправки Служб Божих й придбання церковного інвентарю - 700 крон щомісячно (ЦДАГО України, ф. 269, оп. 1, спр. 510, арк. 9 зв.).

Існують відомості про те, що Григорій Мельник, здобувши дозвіл для себе та родини на переїзд до Подєбрад, 20 вересня 1925 р. подав заяву на навчання до УГА. Однак літописець української празької еміграції Симон Наріжний стверджує, що Григорій Мельник навчався на диригентському відділенні музично-педагогічного факультету УВПІ ім. М. Драгоманова в Празі (1923-1933) (Зубко, 2010, с. 124) й був, очевидно, в 1930-х роках „промований” (отримав наукове звання - О. З.) на доктора філософії Українського вільного університету (Наріжний, 1942, с. 131).

Новий Панотець взявся досить заповзято за відбудову парафії. (Служби Божі проходили в одній із аудиторій Академії, спеціально облаштованій - О. З.). Вже 2 листопада 1925 р. на стіл ректору УГА Івану Опанасовичу Шовгеніву Григорій Мельник поклав особисто заяву з проханням утримання певних сум з викладачів Академії на користь парафії. А активно листуючись з Карпаторуським єпископством (греко-католицьким), отець Григорій зумів зібрати необхідний церковний інвентар. Щоправда, звертався він по церковний інвентар й до Канцелярії Православного Архієпископа Празького. В 1927 р. з Канцелярії празького архієпископа до Подєбрадської парафії надійшов навіть гнівний лист з вимогою повернути запозичений sv. Апіїтім. (Антимінс - посвячена хустина із зашитою частинкою мощів святих на престолі в православних церквах. Без антимінса не можна служити святої Літургії. На антимінсі звершується під час святої Літургії таїнство Євхаристії. - О. З.).

За часи свого опікування парафією Григорій Мельник активно листується і з першим духовним батьком більшості подєбрадців - отцем Білоном. Так, наприклад, в одному із своїх листів до США він бідкається про те, що „потрібні постійні кошти на утримання церковного хору (15 крон для кожного з десяти хористів на тиждень) та по 50 крон на оплату за світло та одного прислужника”. В цілому, при дворазовій Службі Божій на тиждень - близько 400 крон ((ЦДАГО України, ф. 269, оп. 1, спр. 510, арк. 10). Для тих часів - суми не малі, бо офіційний курс чехословацької крони по відношенню до американського долару в 1923-- 1933 рр. становив 100:2,96 (100:3). Тобто 3 долари дорівнювали 100 чехословацьким кронам (Зубко, 2010, с. 86). Питався він і поради щодо того, як чинити з тими прихожанами, котрі переходили з парафії до Товариства євангелістів, що отаборилося в Подєбрадах з 1928 р. А головне, як реагувати на подаровану Товариством євангелістів Подєбрадській парафії Біблію українською мовою.

Останні згадки про Службу Божу отцем Григорієм Мельником датуються травнем 1938 р.: „Тепер на святу Паску служилась Служба Божа на українській мові у великий Четвер. А в страсну П 'ятницю був виніс плащаниці. Співав український хор. Співав чудово під орудою нашої визначної диригентки П. Щуровсько'Г (ЦДАГО України, ф. 269, оп. 1, спр. 510, арк. 10).

1930-ті роки на відміну від „золотих 1920-х” були не надто прихильними до українських вихідців. ЧСР зачепила світова економічна криза, що затяглася тут аж до 1935 р., та, головне, закривався й до того закритий для українських вигнанців ринок праці. Не дивно, що Благочинний Мельник змушений був шукати, як і його прихожани, кращої долі. В липні 1938 р. Панотець Григорій Мельник, як свідчить Симон Наріжний, опиняється в „Королеві над Тисою” - нині селищі міського типу Королево Виноградівського району Закарпатської області. За свідченням останнього: „Над організацією хорів і пласту в Королеві над Тисою багато працював тамошній учитель-емігрант Д-р Гр. Мельник” (Наріжний, 1942, с. 329).

Тоді як кінець 1930-х, а особливо 1938-1939 рр., були трагічними не тільки для Чехословаччини, а й для Закарпаття. Спершу березнева Мюнхенська угода 1938 р., що розчленувала країну. Згодом листопадовий 1938 р. Перший Віденський арбітраж, внаслідок якого від ЧСР були відокремлені та передані Угорщині південна частина Підкарпатської Русі (Карпатської України) і райони південної Словаччини, населені переважно угорцями. А 12-17 березня 1939 р. Закарпаття охопила Угорсько-українська війна. За неперевіреними до кінця даними, 16 березня 1939 р. жменька студентів Севлюської вчительської семінарії Королево (єдиної на той час - О. З.), кілька вчителів та коло 100 місцевих селян з мисливськими рушницями під артилерійським вогнем весь день стримували наступ угорської армії, і тільки авіаційна атака зламала їх оборону (Андрусяк, 2019). Чи лишився живим Благочинний Мельник, чи був пораненим, чи потрапив-уникнув полону і як в подальшому склалося його життя - допоки що невідомо. Та пошуки тривають.

1939 р. ми ставимо умовно останньою датою життя лаврівчанина Григорія Мельника, цілком розуміючи правильність твердження Вінстона Черчілля (1874-1965): „Протягом свого життя кожній людині

доводиться спіткнутися об свій „ великий шанс ”. На жаль, більшість із нас просто піднімається, обтрушується і йде далі, наче нічого й не сталося”. Отож, закладаючи підвалини україномовної та україновекторної Православної Церкви в еміграції, Благочинний Григорій Мельник, не усвідомлюючи сам цього, наближав справжню незалежність Православної Церкви на території України, нині - 15-ї в диптиху.

Список використаної літератури

Лаврівка, Вінницький район, Вінницька область. Історія міст і сіл Української РСР. URL: http://ukTssr.com.ua/vinn/vmnitskiy/lavrivka- vinnitskiy (дата звернення: 14.08.2018). 2. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України). Ф. 3785. Оп. 1. Спр. 1527. 4 арк. 3. Коваль Р., Моренець В., Юзич Ю. Національна політехніка. Київ : Історичний клуб „Холодний Яр”; „Український пріоритет”, 2017. Т. 2. 374 с. 4. Бурега В. Церковная жизнь украинской эмиграции в Чехии в 1920-1930-е гг. ХІХ Ежегодная Богословская конференция. Москва : Изд-во ПСТГУ, 2009. Т. 1. С. 294-299.

Центральний державний архів громадських об'єднань України (ЦДАГО України). Ф. 269. Оп. 3. Спр. 506. 108 арк. 6. Зубко О. Є. Створення та діяльність Українського вищого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова в Празі (1923-1933 рр.) : дис. ... канд. іст. Наук : 09.00.12. Київ, 2010. 224 с. 7. Наріжний С. Українська еміграція. Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами. Прага : Студії Музею Визвольної боротьби України, 1942. Т. 1. 876 с.

ЦДАГО України. Ф. 269. Оп. 3. Спр. 510. 18 арк. 9. Андрусяк М. З боїв за Карпатську Україну. URL: https://galychyna.if.ua/artide/z-boyiv-za- karpatsku-ukrayinu-fragmenti-z-maybutnoyi-knizhki/ (дата звернення: 22.02.2019).

References

1. Lavrivka, Vinnyts'kyy rayon, Vinnyts'ka oblast' [Lavrivka, Vinnytsia district, Vinnytsia region]. Istoriya mist i sil Ukrayins 'koyi RSR - History of towns and villages of the Ukrainian SSR], Retrieved from http://ukrssr.com.ua/vinn/vinnitskiy/lavrivka-vinnitskiy [in Ukrainian].

Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady ta upravlinnia Ukrainy (TsDAVO Ukrainy) [Central State Archives of Supreme Bodies of Power and Government of Ukraine (CSASB of Ukraine)]. F. 3785. Op. 1. Spr. 1527. 4 ark. [in Ukrainian]. 3. Koval', R., Morenets', V., Yuzych, Yu. (2017). Natsional'na politekhnika [National Polytechnic]. (Vol. 2). Kyiv: Istorychnyy klub „Kholodnyy Yar”; „Ukrayins'kyy priorytet” [in Ukrainian].

Burega, V. (2009). Cerkovnaja zhizn' ukrainskoj jemigracii v Chehii v 1920-1930-e gg. [Church life of Ukrainian emigration in the Czech Republic in the 1920s-1930s]. ХІХEzhegodnaja Bogoslovskaja konferencija -XIXAnnual Theological Conference. (Vol. 1), (pp. 294-299). Moskow: Izd-vo PSTGU [in Russian]. 5. Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv hromadskykh obiednan Ukrainy (TsDAHO Ukrainy). [Central State Archives of Public Organizations of Ukraine (CSAPO of Ukraine)]. F. 269. Op. 2. Spr. 506. 108 ark. [in Ukrainian].

Zubko, O. Ye. (2010). Stvorennya ta diyal'nist ' Ukrayins'koho vyshchoho pedahohichnoho instytutu im. M. Drahomanova v Prazi (1923-1933 rr.) [Establishment and activity of the Ukrainian Higher Pedagogical Institute named after M. Drahomanov in Prague (1923-1933)]. Candidate's thesis. Kyiv [in Ukrainian]. 7. Narizhnyy, S. (1942). Ukrayins'ka emihratsiya. Kul'turna pratsya ukrayins'koyi emihratsiyi mizh dvoma svitovymy viynamy [Ukrainian emigration. Cultural work of Ukrainian emigration between the two world wars]. (Vol. 1). Praha: Studiyi Muzeyu Vyzvol'noyi borot'by Ukrayiny [in Ukrainian]. 8. TsDAHO Ukrainy [CSAPO of Ukraine]. F. 269. Op. 3. Spr. 510. 18 ark. [in Ukrainian]. 9. Andrusyak, M. (2019). Z boyiv za Karpats'ku Ukrayinu [From the battles for Carpathian Ukraine]. Retrieved from https://galychyna.if.ua/article/z-boyiv-za-karpatsku-ukrayinu-fragmenti-z- maybutnoyi-knizhki/.

Размещено на Allbest.ru