Поєдинок князя Ростислава Михайловича та лицаря Ворша - прелюдія до Ярославської битви 1245 року

Размещено на http://allbest.ru

Львівський національний університет ім. Івана Франка

Інститут українознавства ім. Івана Крип'якевича НАН України

Поєдинок князя Ростислава Михайловича та лицаря Ворша - прелюдія до Ярославської битви 1245 року

Ілля Паршин к.і.н., доц.

Анотація

У статті проаналізовано поєдинок князя Ростислава Михайловича та рицаря Борша, який відбувся напередодні битви під Ярославом 1245 р., вирішального зіткнення за володіння Галицькою землею. Доведено, що літописець, нотуючи імпровізований рицарський турнір, мав на меті продемонструвати гординю чернігівського претендента і побожність Романовичів. Ця ідеологічна конструкція, однак, не заперечує того факту, що “ігра” відбулася і не є тенденційною вигадкою. Зокрема, руські воїни були добре ознайомлені з рицарською культурою (утім, і розважальною), тому правдивість літописних свідчень безсумнівна. До того ж, здійснено спробу ідентифікувати рицаря Борша. В історіографії висловлювалися думки щодо його польського походження, але в статті продемонстровано його імовірне угорське коріння. У цілому, дослідження участі князя Ростислава Михайловича в рицарському турнірі додатково засвідчило поширення західних практик на Русі.

Ключові слова: князь Ростислав Михайлович, князі Данило і Василько Романовичі, Ярославська битва, рицар Борш, знамення.

Військова історія доби середньовіччя -- надзвичайно багатогранне явище, яке охоплює не тільки, власне, зовнішньополітичні акції, кампанії, їх передумови чи наслідки, але й широкий спектр своєрідних ритуалів, символів і навіть ігор. Представники сучасної медієвістики, насамперед, європейської та американської, дійшли однозначного висновку про те, що проведення турнірів, наприклад, відігравало важливу роль при вихованні майбутнього лицаря, протягом життя удосконалювало його уміння і навички, підтримувало в належній фізичній формі, було невідривним елементом культури тогочасних “людей меча”. Зважаючи на схожу історію розвитку озброєння та тактики ведення бою на Русі, можна було б говорити про існування подібних змагань і на наших теренах, але звістки про них фрагментарні, до того ж, пов'язані з присутністю іноземних військ.

У цьому контексті привертає до себе увагу літописний епізод, де описано поєдинок претендента на галицький престол князя Ростислава Михайловича з чернігівських Ольговичів та лицаря Ворша. Двобій став своєрідною прелюдією до Ярославської битви 1245 р., яка остаточно закріпила Галицьку землю за Романовичами. Маргінальний, на перший погляд, сюжет містить значно більше відомостей, ніж здається. Єдиним джерелом, де занотовано проведення імпровізованого турніру, є третя частина Іпатіївського літописного зведення (або Галицько-Волинський літопис) Ипатьевская летопись. Полное собрание русских летописей, Т. 2. 2-е изд., ред. Алексей Шахма-тов. (Санкт-Петербург: Типография М. А. Александрова, 1908). Див. також останнє критичне видання пам'ятки: Chronica Galiciano-Voliniana (Chronica Romanoviciana). Monumenta Poloniae Historica. Nova Series II, ed. D. D^browski et H. Jusupovic. Т. 16. (Krakow-Warszawa: Instytut Histo- rii im. Tadeusza Manteuffla Polskiej Akademii nauk, 2017).. Текст зберігся у кількох списках, найстарший походить з XV ст. Цю унікальну пам'ятку давньоруської літератури досліджують упродовж кількох століть, але її інформативність ще далеко не вичерпана і потребує подальших студій. Безперечно, складний історичний твір створювався і переписувався не один раз, вставки та переробки виказують роботу, принаймні, кількох редакторів, одним з яких, напевно, був князь Володимир Василькович. Серед науковців сьогодні не існує усталеної думки щодо першоджерел літопису, але автентичність багатьох повідомлень не складно перевірити, вдавшись до порівняння з доступними європейськими хроніками.

Окрім літописної спадщини, проблеми русько-угорських зовнішньополітичних контактів можна проаналізувати завдяки “Кодексу цивільних та церковних дипломів Угорщини” за редакцією Георга Феєра (1766--1851) Codex diplomaticus Hungariae, studio et opera Georg Fejer. Т. 3-4. (Budae: Typis Typogr. Regiae Universitatis Ungaricae, 1829).. Під час укладання свого об'ємного зібрання археограф опрацював величезний масив джерел X--XV ст. (церковних едиктів, королівських розпоряджень представників Арпадів, Анжуйської династії та Люксембургів), додавши до сухого тексту постанов і власні узагальнюючі судження Мирослав Волощук. Русько-угорські відносини XIV ст. в рецепції Георга Феєра. Вісник При-карпатського університету. Історія 12-13 (2007), 68-71.. Найціннішим у виданні є вміст монарших грамот. Наприклад, відзначаючи службу барона маєтком чи грошовою компенсацією, король вказував причину своєї милості. Часто до цього призводила участь в численних кампаніях, утім -- і на теренах руських земель. Так, на присутність 1245 р. в складі війська князя Ростислава угорських нобілів наголошувалося неодноразово, але, як і у випадку з Галицько-Волинським літописом, вивчення королівських дипломів не можна вважати завершеним.

Актуальність подальшого дослідження Ярославської битви засвідчена в новітній історіографії. Наприклад, Андрій Федорук присвятив спеціальну розвідку передумовам та перебігу вказаного бою, ґрунтовно проаналізувавши при цьому попередню історію проблеми та наголосивши на тактичних хитрощах у протистоянні Андрій Федорук. Військова діяльність князя Данила Романовича в контексті міліарного розвитку Центральної та Східної Європи ХІІІ століття. Rocznik Instytutu Europy Srodkowo- Wschodniej, 12/6 (2014), 43-62.. Мирослав Волощук проаналізував учасників битви, шляхом верифікації різних за походженням джерел створив просопографічні портрети відомих за іменами та названих анонімно представників обох ворожих таборів Мирослав Волощук. Просопографічні студії битви під Ярославом 17 серпня 1245 року. Col- loquia Russica. Series 2 3 (2017), 103-122.. Окрім уже зауважених праць, врахуємо й важливі студії, присвячені минулому Галицької і Волинської земель. Зокрема, класичними є роботи Михайла Грушевського -- висновки науковця не втрачають своєї актуальності й дотепер Михайло Грушевський. Хронольогія подій Галицько-Волинського літопису. Записки Науково-го Товариства імені Шевченка. Т. 41 (1901), 1-72.. Руське хронікарство XIII ст. дослідив Микола Котляр Микола Котляр. Коментар до літопису. Галицько-волинський літопис. Дослідження. Текст. Ко-ментар, ред. Микола Котляр, Валерій Смолій та інші (Київ: Наукова думка, 2002), 157-360.. Леонтій Войтович простежив політичну історію Галицько-Волинської держави, окреслив головні вектори політики династії Романовичів Леонтій Войтович. Галич в політичному житті Європи XI-XIV століть (Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2015)..

Характерно, що поєдинку князя Ростислава та угорського лицаря присвячено небагато уваги. У цілому, констатовано лише знайомство руського володаря з європейською турнірною культурою, хоча епізод, напевно, має трохи більший потенціал для аналізу. Ярославська битва відбулася 17 серпня 1245 р. Михайло Грушевський. Хронольогія подій Галицько-Волинського літопису, 32. Протиборчі сторони, виснажені монгольським нашестям, навряд чи змогли сумарно виставити більше 6 тис. боєздатного війська. Хоча князі Данило і Василько намагалися залучити литовські та мазовецькі сили, їм, насамперед, довелося обмежитися половецькими найманими загонами та власними боярськими підрозділами, чия сукупна кількість дорівнювала близько 2 тис. воїнів Андрій Федорук. Військова діяльність князя Данила Романовича, 47-48.. Очевидно, бійців не вистачало настільки, що довелося кинути в бій навіть князя Лева Даниловича, на той час ще “детеска”, тобто представника наймолодшого стану руської лицарської науки (хоч і під наглядом боярина Василька Гавриловича) Леонтій Войтович. Галич, 201.. Не зважаючи на, начебто, молодий вік, володар продемонстрував свої відмінні бойові навички, зламавши спис об обладунок угорського полководця Фільнія Мирослав Волощук. Просопографічні студії, 106-107.. Перебіг бою літописець охарактеризував дуже докладно Ипатьевская летопись, 800-805.. Напевно, він сам перебував на той час в Ярославі або у таборі Романовичів і належав до безпосередніх очевидців події Микола Котляр. Коментар до літопису, 254-255; Мирослав Волощук. Просопографічні студії, 110-111.. Відчувається його добре розуміння змісту цієї кампанії для своїх сюзеренів -- синів князя Романа Мстиславовича. Вона стала вінцем протистояння за Галицьке князівство, тому її передумови пояснено специфічно -- у дусі середньовічних уявлень.

Лицарський турнір під стінами міста описано наступним чином: “... [Ростислав] ехалъ быхъ на на гогордАщоу же са емоу и створисти игроу предъ градомъ и сразивъшоусА ему со Воршемъ и падесА под нимь конь и вырази собі плече и не на добро слоучисА ему знамение слышавъ же Данило и Василко ратное пришествие его помолистасА Богу начаста сбирати вое.” Ипатьевская летопись, 801.. Насамперед, звертає на себе увагу своєрідна дихотомія -- поведінка зарозумілого князя Ростислава, який влаштував “гру”, та побожність Романовичів, котрі у складні часи звернулися з молитвою до вищих сил. В отриманій чернігівським Ольговичем травмі помітні провіденціальні мотиви. Виправдання будь-якого двобою чи навіть війни, з точки зору тогочасного хроніста, вміщено не у його початках, як це утверджено нині, а саме в завершенні. Можна припустити, що не причини обґрунтовують справедливу війну, а навпаки, у битві перемагає той, хто підтримує справедливе діло. Відтак, критерієм “справедливості” конфлікту є його результат: сторона, яка тріумфувала, мала істинне право на перемогу Фердинад Зайбт. Блиск і вбогість Середньовіччя. Історія з початком і кінцем, перекл. з ні-мецької Х. Назаркевич, О. Конкевич, наук. ред. Р. Паранько (Львів: Видавництво Католицько-го університету, 2009), 134.. Такою логікою можна пояснити зауваження літописця про знак, що не віщував князю Ростиславу вікторії. Супроти цього, позитивну небесну прикмету здобули війська Романовичів: “... знамению сице над полкомъ сице пришедшимъ црломъ и многимъ ворономъ гако яблоку велику играющимъ же птичамъ црломъ же клекьщущимъ и плавающимъ крыломъ своими и воспромітающимся на воздусі гакоже никогда и николи же не бі и се знамение [не] надобро бысть...” Ипатьевская летопись, 802..

Заперечна частка “не” відсутня у Хлєбніковському списку Галицько-Волинського літопису і в останньому критичному виданні тексту справедливо пропущена Chronica, 276.. Юрій Диба вважав, що увага науковців до цього знамення незаслужено обмежилася формальними спостереженнями. З таким сприйняттям, на думку дослідника, не можна погодитися, адже цей епізод прямо кореспондує із символікою докладно описаного холмського монумента з орлом. Власне, відомий з літопису пам'ятник міг бути споруджений на честь перемоги Данила і Василька Романовичів поблизу Ярослава влітку 1245 р., здобуту, між іншим, напередодні дня святих Фрола і Лавра, чудових каменотесів Юрій Диба. Холмський пам'ятник перемоги поблизу Ярослава 1245 року. Княжа доба: історія і культура 9 (2015): 126, 131. Ґрунтовний огляд історіографії див.: Там само, 91-99..

Окрім того, орел, як щаслива прикмета, міг мати й інше символічне значення, зокрема, виступати княжим гербом Данила Романовича. Імовірність такої версії підтримували Андрій Гречило Андрій Гречило. До ґенези герба Перемишльської землі. Дрогобицький краєзнавчий збірник 6 (2002), 81., Володимир Александрович Володимир Александрович. Літописний монумент з орлом поблизу Холма. Фортеця: збірник заповідника “Тустань”. Вип. 1 (2009), 98., Юрій Диба Юрій Диба. Холмський пам'ятник, 125-126., Олександр Майоров Александр Майоров, Русь, Византия и Западная Европа. Из истории внешнеполитических и культурных связей ХІІ-ХІІІ вв. (Санкт-Петербург: “Дмитрий Буланин”, 2011), 518-521., Олег Однороженко Олег Однороженко. Clipearium Teutonicorum “Zuricher Wappenrolle та їх значення для вивчен-ня Руської державної геральдики другої половини ХІІІ - початку XIV ст. Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики 16 (2009), 25-26. та інші історики. У зв'язку з цим існує потреба порівняти записи руського книжника та нотатку анонімного автора “Леобенської хроніки”, присвячену одному з епізодів битви при Дюркруті (чеська назва -- битва на Моравському полі) 1278 р., до речі, вирішального зіткнення у боротьбі за австрійську спадщину Докладніше про неї див.: Andreas Kusternig. Die Schlacht bei Durnkrut und Jedenspeigen am 26. August 1278. Bohmisch-osterreichische Beziehungen im 13. Jahrhundert. Osterreich (einschliefilich Stei- ermark, Kdrnten und Krain) im Grofireichprojekt Ottokars ІІ. Premysl, Konig von Bohmen. Vortrdge des internationalen Symposions vom 26. bis 27. September 1996 in Znaim, hrsg. M. Blahova, I. Hlavacek (Prag: Prag Karlsuniv., Philos. Fak. Prag Osterreichisches Kulturinst., 1998), 185-215..

Австрійське джерело скомпільоване в Штирії близько 1350 р. із залученням текстів абата Іоана з Віктрінґа (бл.1270--1345/47). Водночас, укладач чимало запозичив від “Хроніки пап та імператорів” Мартіна Поляка (або Мартіна Опавського, |1278) і послуговувався лаконічними австрійськими монастирськими анналами Winfried Stelzer. Studien zur osterreichischen Historiographie im 14. Jahrhundert. I: Die Chronik des “Anonymus Leobiensis” und die Leobener Martinschronik. Mitteilungen des Jnstituts fur Oster- reichische Geschichtsforschung 103 (1995), 369-391.. Визначне протистояння німецького короля Рудольфа І Габсбурга (1218--1291) та чеського монарха Пшемисла-Оттокара ІІ (бл.1232--1278) завершилося на користь першого. Описуючи бойові шикування та маневри військ, леобенський анонім зазначив: “Vidit enim aquilam pugnantem cum Leone: et sub du- bia forte nunc hic praevaluit, nunc illa, et sic se invicem lacerabant” Anonymi Leobiensis Chronicon libris sex comprehensum, a Christo nato usque ad annum ejusdem MCCCXLIII. Scriptores Rerum Austriacarum, studio et opera H. Pez. Т. 1. (Lipsiae: Sumptibus Joh. Frid. Gleditschii B. Filii, 1721), 849. (“Бачить [Рудольф І] направду орлину битву Із Левом: І в протистоянні запеклому то один переважає, то інший, й так розривали вони один одного”). Хроніст образно показав битву двох геральдичних символів -- австрійського орла та чеського лева Докладніше див.: Ілля Паршин. Дипломатія Галицько-Волинської держави: європейські нара- тивні джерела ХІІІ-XV століть. (Львів: Інститут українознавства імені Івана Крип'якевича НАН України, 2018), 123-125.. Повертаючись до Іпатіївського літописного зведення, необхідно зауважити, що орли у небі перед битвою під Ярославом з'явилися не одні, але разом з “многимъ ворономъ”. Чи не були ці птахи геральдичними емблемами (протоемблемами) вороже налаштованого до князя Данила галицького боярства? Зокрема, за визначенням львівського археолога Романа Миськи, щитки віднайдених перснів, пов'язаних з підкарпатським нобілітетом XIII--XIV ст., мають округлу форму діаметром 21--24 мм. В їх центральній частині -- у вигравійованому колі -- вміщено зображення птаха з повернутим на бік корпусом та головою у профіль з піднятими або зі складеними крильми. Ззовні знаходиться напис, який переважно містить текстову конструкцію “печать + ім'я її власника” Роман Миська. Нові знахідки “боярських” перснів”. ІІІ Міжнародна наукова конференція “Пам'ятки Тустані в контексті освоєння Карпат у доісторичну добу та в середньовіччі: про-блеми їх збереження та використання”, Львів-Урич, 7-8 квітня 2016 р. Тези доповідей, ред. Роман Миська (Львів: ДІКЗ “Тустань”, 2016), 67.. А. Гречило зазначав, що подібні фігури не характерні для геральдичних орлів, але могли позначати галок, круків та воронів. Можливо, птахи були спершу місцевими родоплемінними знаками, які пізніше трансформувалися у рицарські і територіальні символи Андрій Гречило. Територіальні символи Галицько-Волинської держави другої половини ХІІІ - початку XIV століть. Записки Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Т. 240. Праці історико- філософської секції. (Львів, 2000), 260.. Галицькі бояри становили чи не основну ударну силу військ князя Ростислава Андрій Федорук. Військова діяльність, 51, 58., тому подібні порівняння можливі. Також літописне “... многимъ ворономъ гако яблоку великоу играющимъ...” може відкликатися до князя Ростислава Михайловича, який “...створисти игру.” під стінами Ярослава. У такому разі, “играющимъ” позначатиме не стільки розваги, як битву. Завершити символічні порівняння необхідно наступними витягами. Літописець писав, що Романовичі надіслали прохання про допомогу до литовського та мазовецького князів, але змушені були приступити до бою без них. Надії своїх покровителів книжник охарактеризував так: “ .гавлешу же Боу помощъ свою над ними гако не ш помощи члвкомь побіда нъ ш Ба...” Ипатьевская летопись, 801.. Правдоподібно, що укладач “Леобенської хроніки”, нотуючи контингенти Рудольфа І Габсбурга, вжив схожу формулу: “Nec terruit Rudolfum excessiva multitudo, quia non in multitudine, sed de coelo for- titudo est...” Anonymi Leobiensis Chronicon, 848-849. Також див.: Ілля Паршин. Дипломатія, 122-123. (“Та не лякає Рудольфа смертоносний натовп, бо не у кількості, але на небі є сила...”). Очевидно, в обох випадках ідеться про запозичення з релігійної літератури. Наприклад, видавці останнього критичного видання Галицько-Волинського літопису зауважили, що джерелом руського запису міг бути якийсь невстановлений перекладний твір Chronica, 275, not. 747.. Водночас, подібні фрагменти додатково показують схожість текстуальних побудов у літописанні та європейському хронікарстві, утім і щодо мілітарних описів.

Певні ідеологічні конструкти, однак, не скасовують автентичності запису про поєдинок князя Ростислава та лицаря Ворша під стінами Ярослава у 1245 р. Розуміння лицарської культури та поведінки притаманні літописцю, адже відомості про Захід неодноразово потрапляли до зведення раніше.

Власне, основою княжого війська була постійна кінна дружина, яка складалася з професіоналів. За свою службу воїни отримували земельні володіння, натомість задля підтримки належної готовності вони постійно вдавалися до тренувань. Система підготовки і навчання, озброєння, можливість надалі зробити адміністративну чи політичну кар'єру були такими самими, як і у тогочасних європейських лицарів Леонтій Войтович. Лев Данилович, князь галицько-волинський (бл.1225-бл.1301) (Львів: Інсти-тут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2014), 62. Також див.: Владимир Гуцул. Таранный бой в средневековой Руси. Colloquia Russica. Series 1. 5 (2015), 199-211.. Наприклад, польський князь Болеслав IV (f1173), перебуваючи у Луцьку три дні, посвячував місцевих боярських дітей у лицарі : “,..поиде къ Луческу и ту пребы три дни и ту пасаше Болевславъ сны богарьскы мечемъ многи...” Ипатьевская летопись, 386.. Не зважаючи на деякі відмінності в поведінці та звичаях Наприклад, руські воїни воювали по неділях, що для європейців було неприйнятним: Алек-сандр Мусин. Milites Christi Древней Руси. Воинская культура русского Средневековья в контек-сте религиозного менталитета. (Санкт-Петербург: Петербургское Востоковедение, 2005), 273, можна стверджувати, що світогляд людей меча на Русі був ідентичним до західного Наприклад, щодо “пролиття сліз” див.: Ілля Паршин, “Сум” і “сльози” на сторінках Галиць-ко-Волинського літопису, або чому середньовічні воїни теж плачуть. Проблеми історії війн і військового мистецтва. Вип. 1 (Львів, 2018), 79-88., між військовими елітами існували матримоніальні зв'язки Мирослав Волощук. “Русь” в Угорському королівстві (ХІ - друга половина XIV ст.): суспільно- політична роль, майнові стосунки, міграції. (Івано-Франківськ: Лілея-М, 2014)., які забезпечували тривалі й тісні контакти. Відповідно, лицарські розваги (зокрема, турніри) були знані у Центрально-Східній Європі. Наприклад, в 1150 р. свою майстерність у Києві демонстрували угорські воїни: “.. .Издславъ же ш стоі Софьи поіха и съ братьею на Мрославлъ двор и ^гры позва со собою на ц>бБдъ и Киганы и ту обБдавъ с ними на велицемъ дворі на Мрославли и пребыша оу велиці весельи тогда же ^гре на фарехъ и на скокохъ играхуть ина Мрославли дворі многое множество Киганы же дивАхутсА ^громъ множеству и кметьства ихъ и комонем ихъ...” Ипатьевская летопись, 416.. На жаль, свідчення про лицарську культуру на Русі присутні лише у тих фрагментах, де фігурують іноземці. З іншого боку, запис про поєдинок князя Ростислава Михайловича напередодні Ярославської битви цілком вкладається у цю канву.

Особа лицаря Ворша, окрім того, також реальна, хоч і згадується у літописі одного разу Мирослав Волощук. Просопографічні студії, 119.. Його ім'я, на жаль, не дає змогу визначити етнічну приналежність. Сумнівно, аби він належав до галицького боярства, його коріння, радше, треба шукати серед польських або угорських феодалів. Першим ідентифікацію нобіля запропонував Даріуш Домбровський, котрий зауважив подібність імен Ворша та Варша, характерне, принаймні для двох малопольських рицарів Dariusz Dqbrowski, Daniel Romanowicz. Krol Rusi (ок. 1201-1264). Biografia polityczna (Krakow: Avalon, 2013), 255, not. 664.. Зокрема, “Воршем” Галицько-Волинського літопису міг бути Варш, представник роду Равітув, який вперше згадується як сандомирський мечник у 1252 р., а востаннє -- в 1282 р. уже на посаді краківського каштеляна. З тогочасних документів відомий також інший Варш, у грамоті від 18 вересня 1241 р. занотований як підкоморій, проте без конкретної територіальної прив'язки Ibidem.. Версію історика прийняли його колеги Chronica, 274, not. 746.. Зокрема, М. Волощук наголосив на тому, що Варш з Равітув гіпотетично також був пов'язаний з Одровонжами, родина яких від 1220-х років брала участь в місіонерській діяльності католицької церкви на підвладних руським князям землях Мирослав Волощук. Просопографічні студії, 119.. Однак, рішучо не заперечуючи імовірне польське коріння Ворша, необхідно розглянути його можливу угорську генеалогію.

Серед королівських дипломів, віднайдених і опублікованих Г. Феєром, у грамоті від 1238 р. вміщено згадку про комеса Миколая, що був “filius Worz” Codex diplomaticus Hungariae. Т. 4, vol. 1, 108.. На жаль, про його батька інформація відсутня -- “Worz” одиноко фігурує серед інших представників угорської військової аристократії. Проте в деяких актах зустрічаємо другого Миколая, що жив приблизно у той самий час, але був “filius Bors” або “filius Borch” Ibid., Т. 3, vol. 1, 455; Т. 3, vol. 2, 207, 325, 334, 363.. Можна припустити, що “Worz” та “Bors” -- це варіанти написання одного прізвища.

Комес Борс, або Борш, постає у дипломі короля Андрія II Арпада від 1222 р. як засновник монастиря Діви Марії на одному з пагорбів своїх володінь Ibid., 367.. Подальші записи про нього, зазвичай, пов'язані саме з цією фундацією, але подекуди додано нові біографічні свідчення. Зокрема, вказано, що Bors був сином угорського бана Домініка Ibid., 198., належав до родини Miskocz Ibid., Т. 4, vol. 1, 61.. Також королі Андрій II та Бела IV зверталися до цього нобіля як до “cognatus” Ibid., Т. 3, vol. 2, 88, 198., тобто близькоспорідненої з ними людини. Безперечно, тотожність Ворша і Борса є гіпотетичною, хоча б, з тієї причини, що інші хронологічні подробиці його життя невідомі. Пізніша традиція навіть зафіксувала причетність достойника до заколоту проти королівської влади, а коли спільника Борса стратили, він утік до Греції, зрадивши католицькій вірі Damianus Fuxhoffer. Monasteriologia Regm Hungariae in qua Libris V (Weszprimii: Typis et Sumptibus Michaelis Sammer, 1803), lib. 1, 132.. Очевидно, станом на 1245 р. він був уже зрілого віку, як для людини часів Середньовіччя. Таким чином, князю Ростиславу Михайловичу на турнірі міг протистояти досвідчений та загартований у боях угорський феодал. військовий ярославський битва князь турнір русь

Отже, літописний сюжет про поєдинок князя Ростислава Михайловича та рицаря Ворша містить провіденціальну складову. У травмі руки, якої зазнав претендент на Галицьку землю, книжник вбачає недобрий знак -- битву під Ярославом, зрештою, чернігівський Ольгович програв. Натомість Романовичам, які у складну мить звернулися з молитвами до Бога, небо надіслало добре знамення. Не зважаючи на відверте тенденційне забарвлення цього епізоду, демонстрація орлів, що протистоять воронам, могла мати для тексту інше значення.

Зокрема, з європейської практики написання хронік відомо про витяги, де під час битви “воювали” геральдичні фігури протиборчих сторін. Якщо врахувати, що орел (напевно, символ князя Данила Романовича) бився з воронами (можливо, емблемами невірних Романовичам галицьких бояр, що відомі з їхніх перснів), то, імовірно, ідеться саме про такий запозичений досвід в описі батальних сцен. Водночас, на Русі були добре знайомі з рицарською культурою та проведення турнірів, тому подібні ідеологічні побудови літописця не заперечують реального факту проведення “ігри” під стінами Ярослава. Історичність рицаря Ворша також не викликає застережень. Ідентифікувати цього воїна складно. Наприклад, у фаховій літературі припускається його сандомирське походження, але не виключені й угорські корені. У цілому, дослідження участі князя Ростислава Михайловича в рицарському турнірі додатково підтвердило поширення західних практик на Русі.

Abstract

Duel between duke Rostyslav Mykhailovych and knight Worsh as a prelude to the battle near Yaroslav in 1245 year.

Illia Parshyn

The article analyzes a duel between duke Rostyslav Mykhailovych and knight Worsch, which took place on the eve of the Battle near Yaroslav in 1245. This battle was a decisive clash for possession of the Galician land. Improved knight tournament was organized by duke Rostyslav. This ceremonial game was intended to demonstrate the pride of the Chernyhiv challenger, who invited to the next fight warriors from Poland and Hungary.

At the same time, Galician-Volhinian chronicler showed Romanovych's godliness. This dichotomy was very important for understanding of the duke Danylo's victory.

Duke Rostyslav was injured at the duel. Chronicler thought, that it was a sign of his defeat. Simultaneously, Romanovychs had intercession of heavenly forces, because of their fairness. An interesting scene is linked with a sign, than eagles scared the crows at the sky.

This episode took part a day before the battle near Yaroslav beginning. Hypothetically, chronicler tried to portray Romany ch's symbols (eagles) and symbols of the disloyal galician boyars (crows).

Such ideological design, however, does not deny the “game”. It is shown, that tournament has occurred and is not a false fabrication. In particular, the Rus' warriors were well acquainted with the chivalrous culture (however, with the chivalrous entertaining). So, the truthfulness of the chronicles is undoubted.

In addition, the investigation shows an attempt to identify knight Worsch. Modern historiographers expressed opinions about his Polish origin. However, it is concluded, that this warrior could be a Hungarian nobleman. For example, in Arpad's privileges and other documents we can find mentions about Nicholas, “filius Worz” or “filius Borch”.

That may be a son of Worsch, who fought versus duke Rostyslav in 1245. Unlikely, biographical details of his life are recondite. Hungarian chroniclers in XV century wrote about his escape to Greeks.

In general, the study of the participation of duke Rostyslav Mykhailovych in the knight's tournament allowed to further highlight the spread of Western practices in Rus'.

Key words: duke Rostyslav Mykhailovych, dukes Danylo and Vasilko of Romanovych's dynasty, battle near Yaroslav, knight Worsch, a sign.

Размещено на Allbest.ru