Наслідки секуляризаційної реформи 1764 року для жіночих монастирів і чернецтва центральної Росії у кінці XVIII - на початку XIX століття

Размещено на http://allbest.ru

Наслідки секуляризаційної реформи 1764 року для жіночих монастирів і чернецтва центральної Росії у кінці XVIII - на початку XIX століття

Ірчак І.В., магістр історії. Незалежна дослідниця

Україна, Київ

Анотація

У статті розглянуто наслідки секуляризаційної реформи 1764 року для становища жіночих монастирів і чернецтва, що проявились наприкінці XVIII - початку ХІХ століття. За реформою, частина обителей продовжила існування, увійшовши до класів й отримавши штатне утримання, а переважна більшість монастирів була ліквідована назавжди. Однак окрім цього існували й інші тенденції у становищі обителей, характерні для постсекуляризаційного періоду: монастирські храми перетворювались на парафіяльні, стаючи основою формування жіночих релігійних общин; закриті монастирі відновлювались із метою переселення черниць з інших обителей, що зазнали пожеж чи інших руйнувань; на базі колишніх чоловічих монастирів створювались жіночі; з'являлись заштатні обителі. Визначено джерела фінансування заштатних монастирів. Описані випадки ліквідації штатних монастирів, що були пов'язані із нерентабельністю проведення ремонтних робіт на території обителей або їх знищенням пожежею.

Ключові слова: жіночі монастирі, чернецтво, секуляризаційна реформа, релігійні общини.

Abstract

Consequences of the secularization reform of 1764 for convents and women's monkhood of central Russia in the late xviii - early XIX century

Irchak I., master in History Independent researcher (Ukraine, Kyiv)

The article considers the consequences of the secularization reform of1764for the situation of nunneries and monasticism, which appeared in the late XVIII - early XIX centuries. Under the reform, some monasteries continued to exist, joining classes and receiving regular staff, and the vast majority of monasteries were liquidated forever. However, in addition to this, there were other tendencies in the situation of monasteries, characteristic of the post-secularization period: monastic churches were transformed into parish ones, becoming the basis for the formation of women's religious communities; closed monasteries were rebuilt to relocate nuns from other monasteries that had suffered fires or other destruction; women's monasteries were established on the basis of former men's monasteries; full-time monasteries appeared. Sources of financing of regular monasteries are determined. Cases of liquidation of regular monasteries are described, which were connected with the unprofitability of carrying out repair works on the territory of monasteries or their destruction by fire.

Keywords: convents, monkhood, secularization reform, religious communities.

Вступ

Постановка проблеми. В історії розвитку жіночого чернецтва Російської держави можна виділити декілька періодів, що вплинули як на інститут чернецтва, так і на становище дівочих обителей. Одним із них є секуляризаційна реформа 1764 року, проведена імператрицею Катериною ІІ у Центральній Росії, та постсекуляризаційний період, що корінним чином змінили становище чернецтва і визначили тенденції розвитку жіночого аскетизму на майбутнє. Заходи, проведені Катериною ІІ, з одного боку спричинили занепад чернечого життя, а з іншого - заклали підвалини для його якісної трансформації. Тож аналіз наслідків секуляризаційної реформи для становища жіночого чернецтва та монастирів є особливо важливим для розуміння передумов та витоків чернечого ренесансу ХІХ століття.

Аналіз джерел та літератури. Перші праці, у яких висвітлюється становище жіночих монастирів і чернецтва після проведення секуляризаційної реформи, належать авторам другої половини XK - початку ХХ століття. Дані про закриті і діючі монастирі Російської імперії станом на 1852 рік були зібрані О. Ратшиним, був наданий опис історії обителей [12]. За наявності інформації про становище монастирів після 1764 року у джерелах, якими послуговувався автор, зазначено статус обителей після проведення секуляризації. У дослідженні П. Чудецького увага приділена питанню з'ясування кількості закритих монастирів, а також окреслена тенденція до перетворення монастирських храмів на парафіяльні [19]. Історико-статистичні дані про монастирі Російської імперії наведені у працях В. Зверинського та Л. Денисова [3; 18]. Особливо цінним для даної статті є перший том дослідження В. Зве ринського, у якому автор подає інформацію про різні зміни у статусі монастирів постсекуляризаційного періоду, яка, однак, не відображає усі варіанти таких змін. Кінець ХХ - початок ХХІ століття позначився появою окремих робіт, присвячених дослідженню історії розвитку саме жіночих обителей. Серед них варто виділити праці з історії жіночого аскетизму, у яких знайшли відображення окремі аспекти впливу секуляризації на жіночі монастирі і чернецтво, а також формування релігійних общин авторства О. Б. Ємченко [1; 4; 5], Белякової О. В. і Белякової Н. О. [1]. Важливими джерелами у дослідженні становища жіночих монастирів і чернецтва є збірки законодавчих актів «Полное собрание законов Российской империи (1830)» [9-11] та «Полное собрание постановлений и распоряжений по Ведомству Православного Исповедания Российской Империи» [13-17]. Матеріали, опубліковані у збірках, дозволили простежити тенденції у зміні статусу і становища монастирів після секуляризаційної реформи на прикладі конкретних обителей.

Постановка завдання. У даній статті здійснюється спроба узагальнити і охарактеризувати види змін, що відбулись у становищі жіночих монастирів і чернецтва Центральної Росії в 60-х роках XVIII -- на початку ХІХ століття як безпосередній наслідок проведення секуляризаційних заходів.

Основний виклад матеріалу

Синодальний період, що розпочався із діяльністю Петра І, спричинив значні зміни у відносинах держави і Церкви, що, відповідно, неминуче позначилися на розвитку монастирів і чернецтва в цілому. Заходи Петра І, що стосувалися чернецтва і монастирських земель, пояснюються в основному його негативним ставленням до аскези, неприязню до всілякого роду бездіяльності у громадському і державному житті. “Оголошення про чернецтво” 1724 року містило проект Петра І щодо чернецтва та його користі суспільству. Лейтмотивом політики щодо насельників і насельниць обителей стала думка: “А що, говорять, моляться, то і все моляться? ... Що ж прибуток суспільству від цього?...” [10]. У документі необхідність існування інституту чернецтва визначена наступною метою: “щоб були гідні з чернецтва в чин архієрейський”, хоча й визнавалося, що існують ті, хто “бажає по совісті чернечого життя”. Утилітарне значення виховання майбутніх слухняних владі ієрархів Церкви зробило чоловіче чернецтво важливим для держави, натомість жіноче чернецтво не могло ні виховати видатних релігійних діячів, ні принести економічну користь. Це стало причиною появи законодавства, спрямованого на створення несприятливих умов для продовження існування та поширення “дівочих обителей”. У збірках законодавчих актів доби Петра І та його наступників зустрічаємо окремі розділи документів або цілі документи, присвячені регламентації внутрішнього життя жіночих монастирів. Вони були спрямовані на:

1) зменшення кількості жіночого чернецтва шляхом заборони постриження; ізоляцію насельниць від зовнішнього світу, представників “міра” і навіть інших монастирів;

2) регламентацію економічної діяльності обителей;

3) встановлення обов'язку соціального служіння [7, с. 157].

Однак апофеозом “епохи секуляризації” стала діяльність Катерини ІІ. 26 лютого 1764 р. імператрицею було видано маніфест, що проголосив вилучення землі і селян у православної Церкви на користь держави. За ним, усі монастирські вотчини передали у відання Колегії економії, а для користування монастирям залишилась невелика кількість землі. Обителі були поділені на 3 класи, згідно яких встановлена кількість штатного чернецтва [13]. З жіночих монастирів належало залишити в І класі -- 4, в ІІ класі -- 18 і в ІІІ класі -- 45. Кількість насельниць мала бути зменшеною майже у 3,5 рази. Для утримання позбавлених землі монастирів належало виплачувати щорічне грошове жалування відповідно до класу монастиря [3, с. 10]. Слід зазначити, що розмір виплат жіночим і чоловічим обителям відрізнявся: жалування штатним жіночим монастирям було значно меншим, ніж чоловічим. чернечний секуляризаційний монастирський жіночий росія

В. Зверинський справедливо стверджує, що секуляризація «відкрила для монастирів цілу еру» [3, с. 30]. Після видання Маніфесту відбулось закриття значної частини обителей. У 1762 р. в Центральній Росії існували 678 чоловічих монастирів, населених 7659 ченцями і послушниками, і всього 203 жіночих монастиря з 4733 насельницями. Кількість закритих в результаті секуляризаційної реформи монастирів дослідники оцінюють по різному: В. Зверинський зазначає про 496 обителей, з яких 360 чоловічих та 136 жіночих [3, с. 153], П. Чудецький оцінює кількість у 517 [19, с. 28],

О. Завьялов -- у 418 [2, с. 274]. Звернемось до найбільш детальних даних, наведених В. Зверинським: за ними, було закрито близько 56% обителей Центральної Росії, а саме 53% чоловічих і 67% жіночих. Отже, незважаючи на те, що жіночих монастирів до реформи нараховувалось менше, ніж чоловічих, в процентному відношенні їх закрили більше. Частіше за все за реформою монастирі закривались і більше не відновлювались. Однак на частину обителей чекали й інші рішення. Слід завважити, що належність до певного класу не гарантувала продовження функціонування монастиря. Відомі випадки закриття штатних обителей після 1764 року. Зокрема через “ветхость зданий”, на ремонт яких виділяти кошти було вирішено недоцільним, черниці деяких монастирів переводились до інших обителей. За цієї причини були закриті третьокласні монастирі: Афанасієвський Калузької губернії [3, с. 78], Христорожде- ственський м. Уфи у 1777 р. [3, с. 283], Успенський м. Холмогори у 1787 р. [3, с. 277]. Нищив штатні обителі і вогонь: так, наприклад, у 1775 р. згорів Сокольницький Миколаївський монастир у м. Новгород [3, с. 233], Хрестовоздвиженський м. Кострома [3, с. 168]. Частина обителей була відновлена, що зокрема пов'язано із випадками, зазначеними вище. Замість асигнування коштів на ремонт чи відбудову монастиря, практикувалось переселення насельниць до монастирів із вільними за штатами місцями або до закритих обителей. Зокрема такими були у 1773 р. Анастасін - Богоявленьский - Хрестовоздвиженський - Ризоположенчеський м. Кострома [3, с. 73], у 1775 р. Михалицький - Різдво - Богородицький на Малеткові м. Новгород тощо [3, с. 184]. Відомий випадок відновлення обителі за проханням архієрея: у 1767 році, після звернення єпископа Мефодія, до штатів було зараховано Благовіщенський Астраханський монастир [3, с 29].

Після закриття обителей у деяких районах кількість жіночих монастирів виявилась недостатньою для розміщення черниць. Вирішувалось дане питання у тому числі шляхом перетворення чоловічих обителей на жіночі: так, у 1787 жіночою стала Духова обитель Новгороду, у 1806 р. - Владично -- Введенський монастир Московської губернії тощо [3, с. 137, 115]. Після секуляризаційної реформи в частині офіційно закритих монастирів продовжували діяти монастирські храми, що перетворювались на парафіяльні. Так сталось зокрема із Воскресенськими обителями Володимирської й Орловської губерній [12, с. 46, 431]. Подекуди таке становище було тимчасовим і зрештою обителям повертали попередній статус. Так, на приклад, сталось у 1768 р. із Хрестовоздвиженською жіночою обителлю у м. Бєльов, де у 1764 року залишили функціонувати тільки одну церкву [3, с. 169]. Навколо перетворених на парафіяльні монастирських храмів виникали і жіночі релігійні общини, про які піде мова згодом. Характерною стала поява заштатних монастирів. Такими називались обителі, що знаходились на власному утримані з метою проживання у них заштатного чернецтва. Спершу їх нараховувалось 161, серед яких, однак, не було жодного жіночого. “Дівочі обителі” належало залишити у такій кількості, яка належала за штатами, вона вважалась достатньою для розміщення заштатних черниць [14]. На думку О. Б. Ємченко, причиною даних заходів можна вважати думку Комісії про те, що жіночі монастирі не зможуть існувати без державної матеріальної підтримки [5, с. 154]. Та все ж, усупереч планам закриття і переведення до інших місць, у багатьох обителях черниці і послушниці продовжували проживати і вести аскетичний спосіб життя. Станом на 1765 рік черниць, що залишились поза штатами, тільки в Московській єпархії нараховувалось 400 осіб [13], а через 9 років після виходу Маніфесту загалом у монастирях Центральної Росії, призначених для закриття, проживало 454 черниці [17]. Такими насельницями були переважно жінки літнього віку, які не могли переїжджати до визначених штатних обителей за станом здоров'я [13]. Так, на приклад, із 49 черниць Тобольського Рождественського монастиря тільки 10 могли вирушити у дорогу, оскільки відстань від Тобольська до Єнисейська становила 2000 верст, до того ж “трудными проездами”. З огляду на зазначену тенденцію, вже з 1765 року видавались укази із дозволами на проживання черниць у певних монастирях, які належало ліквідувати. Однак зазначимо, що спершу такі обителі не переходили в категорію заштатних, а залишались de-jure ліквідованими [13, 14]. Дозволи стосувались обителей із насельницями різного соціального походження.

Це визначало джерело фінансування монастирів: державні виплати або пожертви благодійників. Асигнування державних коштів відбувалось для обителей з малою чисельністю насельниць поважного віку, які не мали заможних покровителів або “своего имущества” через соціальне похоження. Натомість у збірках законодавчих актів неодноразово зустрічаються прохання про дозвіл функціонування обителей, подані благодійниками, які були готові фінансувати усі потреби монастирів. Так, наприклад, таке прохання щодо Болховського Рождественського монастиря подали представники місцевого дворянства та купецтва. Слід завважити, що більша частина черниць та послушниць обителі були дворянськими або купецькими доньками чи дружинами, котрі мали частину грошей “после мужей...отцов и матерей”, які могли забезпечити їх існування [13]. У м. Серпухів князі Рєпнін і Кольцов -- Масальський зобов'язались утримувати за власні кошти 6 черниць Раснянського монастиря, які через старість і хвороби не могли доїхати до інших монастирів і бажали провести останні дні життя у рідному монастирі [13; 15].

Видання духовних штатів стало каталізатором утворення релігійних общин -- особливих закладів, характерних саме для жіноцтва. В результаті видання законодавства, що суворо регламентувало життя жіночих обителей у XVIII столітті, а особливо - масштабного закриття монастирів внаслідок реформи 1764 року, общини стали альтернативою чернечому життю, а подекуди і формою продовження існування обителей, їх статутів і традицій. Вони ж у ХІХ столітті стали основою для відродження чернечого життя: за підрахунком

І. К. Смолича, 2/3 нових монастирів утворились із общин. Механізм утворення общин наприкінці XVIII ст. так описав В. Зверинський: після ліквідації монастирів черниць переводили в штатні обителі, а послушниці були залишені «на произвол судьби» через брак місця. Частина з них залишалась проживати у своїх келіях при колишніх монастирських церквах. Деякі послушниці зводили житло біля приходських або цвинтарних церков, де несли послух просфорниць чи сторожів. Жінки продовжували жити за монастирським статутом і підтримували своє існування милостинею [3, с. 12-13]. Вони доглядали за сиротами, хворими і літніми людьми, навчали грамоті дітей, допомогали «доброю порадою тим, хто пригнічений життям». Саме тому, за справедливим зауваженням автора, перші общини мали характер богаділень, які, однак, відрізнялись від інших внутрішньою організацію, що базувалась на чернечому статуті. Офіційне визнання общин владою відбувалось вже переважно у ХІХ столітті, тож до цього часу такі заклади у джерелах можуть бути відомі як богадільні, будучи de-facto общинами за своїм внутрішнім життям. Наведемо приклад Успенського монастиря м. Кінешма, про який пише Л. І. Денисов: після закриття обителі у 1764 році, при церкві була заснована богадільня, що вже у 1869 році стала Вознесенською жіночою общиною [18, с. 336]. За О. Б. Ємченко, перша жіноча община була оформлена у 1795 році іменним указом Катерини II, яка, на прохання мешканців м. Молога, дозволила жити в ліквідованому монастирі вдовам і літнім жінкам, «які присвятили себе самотньому життю», «за спільножитнім статутом під наглядом начальниці». Імператриця доручила простежити, щоб «заклад цей був створений на правилах, встановлених взагалі для ченців, приписавши той до Углицького Олексіївського дівочого монастиря» [5, с. 157].

Висновки

В результаті проведення секуляризаційної реформи 1764 року значно зменшилась кількість жіночих монастирів Центральної Росії. Після поділу обителей на класи, була встановлена дозволена штатами кількість чернецтва (зменшена приблизно втричі), для утримання якої з державної казни належало здійснювати виплати. “Дівочі обителі” були позбавлені земельних володінь. Закриті монастирі перетворювали на парафіяльні храми, використовували для потреб держави, перетворюючи на заклади соціального характеру. Після 1764 року переважно внаслідок пожеж або обвітшання споруд були закриті декілька штатних обителей. Ці випадки спричинили відновлення відповідної кількості монастирів, закритих під час секуляризації. Поза штатами залишились декілька сотень черниць, для яких, на відміну від чоловіків, не належало створювати заштатні обителі. Держава здійснювала спроби регулювання кількості насельниць обителей, однак у багатьох монастирях черниці і послушниці продовжували проживати всупереч планам закриття і переведення до інших місць. Зважаючи на це, указами з 1765 року було дозволено проживати черницям у певних монастирях (de-jure залишались ліквідованими). Джерелом фінансування таких обителей були пожертви благодійників або державні виплати. Видання духовних штатів стало каталізатором утворення релігійних общин, які спершу населяли переважно послушниці ліквідованих монастирів. Насельниці общин несли соціальне служіння. Спершу общини виникали всупереч волі державної та церковної влади за ініціативою самих жінок, і часто тільки через кілька десятиліть держава визнавала їх право на існування.

Список використаних джерел

1. Белякова Е. В., Белякова Н. А., Емченко Е. Б. Женщина в православии: церковное право и российская практика. - М.: Кучково поле, 2011. - 704 с.

2. Вопрос о церковных имениях при императрице Екатерине II: исслед. Алексея Завьялова .С.-Петербург: Тип. А. П. Лопухина , 1900. - 400 с.

3. Денисов Л. И. Православные монастыри Российской империи. Полный список всех 1105 ныне существующих в 75 губерниях и областях России (и 2 иностранных государствах) мужских и женских монастырей, архиерейских домов и женских общин. - М., 1908. - XII, 984 с.

4. Зверинский В. В. Материал для историко-топографического исследования о православных монастырях в Российской империи. - Т.1. Преобразование старых и учреждение новых монастырей с 1764-1795 по 1 июля 1890 г. - СПб., 1890. - 294 с.

5. Емченко Е. Б. Женские монастыри в России // Монашество и монастыри в России XI-XX века. Исторические очерки. - М., Наука, 2002. - 334 с. Режим доступу: https://azbyka.ru/otechnik/Istorija_ Tserkvi/monashestvo-i-monastyri-v-rossii-11-20- veka/10_2 . Дата звернення: 27.06.2022.

6. Емченко Е.Б. Православные женские общины в России в последней трети XVIII -- начале ХІХ века. // Вестник церковной истории. - 2006.

- №1. - С.151-161.

7. Ивановский В. Русское законодательство XVIII и XIX столетий в своих постановлениях относительно монашествующих лиц и монастырей: опыт историко-канонического исследования. - Харьков, 1905. - 174 с.

8. Ірчак І. Політика Петра І щодо жіночих монастирів за “Полным собранием законов Российской империи” // Дні науки історичного факультету: матеріали ХІ Міжнародної конференції студентів, аспірантів та молодих учених. - Київ, 2018. С.156-158.

9. № 4450 “О звании монашеском, об определении в монастыри отставных солдат и об учрежде- нии Семинарии и госпиталей” // Полное собрание законов Российской империи. [Собрание 1-е. С 1649 по 12 декабря 1825 г.]. - СПб.: Тип. 2-го Отд- ния Собств. Е.И.В. канцелярии (далі - ПСЗРИ). Т.7: 1723-1727: [№ 4137-5219]. - 1830. - С.226-233.

10. № 12060 “О разделении духовных имений и о сборе со всех Архиерейских, монастырских и других церковных крестьян с каждой души по 1 рублю 50 копеек. С приложением манифеста о подведомстве всех Архиерейских и монастырских крестьян Коллегии Экономии, и штатов по духовной части” // ПСЗРИ. Т.16: С 28 июня 1762 года по 1765: от № 11582 до 12301. - 1830. - С.549-569.

11. № 12121 “О безвотчинных и на своем содержании состоящих монастырях и пустынях”// ПСЗРИ. Т.16: С 28 июня 1762 года по 1765: от № 11582 до 12301. - 1830. - С.697-699.

12. Полное собрание исторических сведений о всех бывших в древности и ныне существующих монастырях и примечательных церквах в России / [Сост. из достовер. источников Александром Рат- шиным]. - М., 1852. - 564, 45 с.

13. № 250 “О разрешении находящимся в предназначенном к упразднению Болховском Рождественском монастыре, Московской епархии, монахиням и белицам остаться там жить до их смерти, без казенного содержания” // Полное собрание постановлений и распоряжений по ведомству православного исповедания Российской империи (далі - ПСПиР). - Т.1. (1762-1772). - СПБ, 1910. - С.293- 294.

14. № 264 “Об оставлении Рождественскаго в Тобольске монастыря в прежнем состоянии и о не- пострижении в оной более монахинь” // ПСПиР. - Т.1. (1762-1772). - СПБ, 1910. - С.308-309.

15. № 391 “О разрешении князьям Репину и Максальскому содержать на своем счету монахинь упраздненного Раснянского м-ря в г. Серпухов и об обращении сего мон-ря в приходскую церковь по смерти всех монахинь” // ПСПиР. - Т.1. (17621772). - СПБ, 1910. - С.449.

16. № 440 “О равномерном распределении монашествующих по монастырям всех епархий, о представлении Св.Синоду ведомостей о количестве и остатке штатных монашествующих в каждом монастыре и о количестве недостающих монашествующих в епархии” // ПСПиР. - Т.1. (17621772). - СПБ, 1910. - С.510-511.

17. № 763 “О распределении по епархиям излишних монахинь” // ПсПиР. - Т.2. (1773-1784). - Петроград, 1915. - С.93-94.

18. Чудецкий П. Опыт исторического исследования о числе монастырей русских, закрытых в XVIII и ХІХ веках [Текст] / П.Чудецкий. - К.: [б.и.], 1877. - 67 с.

References

1. Beliakova E., Beliakova N., Emchenko E. (2011). Woman in Orthodoxy: Church Law and Russian Practice. Moscow: Kuchkovo pole. [In Russian].

2. The issue of church estates under Empress Catherine II: a study by Alexei Zavyalov. (1900). Saint Petersburg.: Printing house of A. P. Lopukhin. [In Russian].

3. Denisov L. I. (1908). Orthodox monasteries of the Russian Empire. A complete list of all 1105 male and female monasteries, bishops' houses and women's communities that currently exist in 75 provinces and regions of Russia (and 2 foreign countries). Moscow. [In Russian].

4. Zverinskiy, V. (1890). Material for historical and topographical research on Orthodox monasteries in the Russian Empire. Vol.1. Transformation of old and establishment of new monasteries from 1764 to July, 1, 1795. St. Petersburg. [In Russian].

5. Emchenko E. (2002). `Convents in Russia' in Sinitsyna, N.(ed.) Monasticism and monasteries in Russia in the 11th-20th centuries. Historical essays. Moscow: Nauka. [In Russian]. Available at: https:// azbyka.ru/otechnik/Istorija_Tserkvi/monashestvo-i- monastyri-v-rossii-n-20-veka/10_2 . (Downloaded: 27 June 2022).

6. Emchenko E. (2006). `Orthodox women's communities in Russia in the last third of the 18th - early 19th centuries', Bulletin of Church History. No.1, pp. 151-161. [In Russian].

7. Ivanovskii V (1905). Russian Legislation of the 18th and 19th Centuries in its Decrees on Monastic Persons and Monasteries: Experience of Historical and Canonical Research. Kharkov. [In Russian].

8. Irchak I. (2018). `Peter I's policy on convents based on “Complete collection of laws of the Russian Empire”', Days of Science of the Faculty of History: Proceedings of the XI International Conference of Students, Postgraduates and Young Scientists. Kyiv, 17 May 2018. Kyiv, pp. 156-158. [In Ukrainian].

9. № 4450 “On the rank of monastics, on the appointment of retired soldiers to monasteries and on the establishment of the Seminary and hospitals”. Complete collection of laws of the Russian Empire, since 1649. Collection 1. Vol.7. From 1723 to 1727. (1830). St. Petersburg: In the printing house of the Second Branch of His Own Imperial Majesty's Chancery, pp. 226-233. [In Russian].

10. № 12060 “On the division of spiritual estates and on the collection from all bishops, monastic and other church peasants from each soul for 1 ruble 50 kopecks. With the appendix of the manifesto on the subordination of all Bishops and monastic peasants to the College of Economy, and states for the spiritual part”. Complete collection of laws of the Russian Empire, since 1649. Collection 1. Vol.16. From 1762 to 1765. (1830). St. Petersburg: In the printing house of the Second Branch of His Own Imperial Majesty's Chancery, pp. 549-569. [In Russian].

11. № 12121 “On monasteries without patrimonies and on their own content”. Complete collection of laws of the Russian Empire, since 1649. Collection 1. Vol.16. From 1762 to 1765. (1830). St. Petersburg: In the printing house of the Second Branch of His Own Imperial Majesty's Chancery, pp. 697-699. [In Russian].

12. A complete collection of historical information about all the monasteries and notable churches in Russia that were in antiquity and now exist. [Compiled from reliable sources by Alexander Ratshin]. (1852). Moscow.

13. № 250 “On the permission for the nuns and belitsy who are in the Bolkhov Rozhdestvensky Monastery, the Moscow diocese, to remain there to live until their death, without state support”. Complete collection of resolutions and orders on the department of the Orthodox confession of the Russian Empire. Vol.1. From 1762 to 1772. (1910). Saint Petersburg, pp. 293294.

14. № 264 “On the abandonment of the Rozhdestvensky monastery in Tobolsk in its former state and on the non-shearing of more nuns in it”. Complete collection of resolutions and orders on the department of the Orthodox confession of the Russian Empire. Vol.1. From 1762 to 1772. (1910). Saint Petersburg, pp. 308309.

15. № 391 “On permission for princes Repin and Maksalsky to keep on their account the nuns of the abolished Rasnyansky monastery in the city of Serpukhov and on the conversion of this monastery to a parish church after the death of all the nuns.” Complete collection of resolutions and orders on the department of the Orthodox confession of the Russian Empire. Vol.1. From 1762 to 1772. (1910). Saint Petersburg. P.449.

16. № 440 “On the imminent distribution of monastics to the monasteries of all dioceses, on the submission to the Holy Synod of statements on the number and balance of full-time monastics in each monastery and on the number of missing monastics in the diocese”. Complete collection of resolutions and orders on the department of the Orthodox confession of the Russian Empire. Vol.1. From 1762 to 1772. (1910). Saint Petersburg, pp. 510-511.

17. № 763 “On the distribution of surplus nuns among dioceses”. Complete collection of resolutions and orders on the department of the Orthodox confession of the Russian Empire. Vol.2. From 1773 to 1784. (1915). Petrograd. pp.93-94.

18. Chudetskii P. (1877). The Experience of Historical Research on the Number of Russian Monasteries Closed in the 18th and 19th Centuries. Mev.

Размещено на Allbest.ru