Суттєві соціально-політичні події як витоки змін у сфері забезпечення прав і свобод людини

Размещено на http://www.allbest.ru

Суттєві соціально-політичні події як витоки змін у сфері забезпечення прав і свобод людини

Вячеслав Юрійович Васецький, кандидат юридичних наук, науковий співробітник Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України

Резюме

Васецький В.Ю. Суттєві соціально-політичні події як витоки змін у сфері забезпечення прав і свобод людини.

У статті представлено результати дослідження впливу масштабних історичних подій на суттєві зміни у правовій сфері. Основна увага приділена питанням розвитку права у сфері забезпечення прав і свобод людини. Як приклад наявності необхідних умов для суттєвих змін у правовій сфері, у тому числі в області прав людини, розглянуто положення Вестфальського миру 1648 р., яким завершилася Тридцятирічна війна в Європі XVII ст. Як подію світового масштабу розглянуто прийняття у 1948 р. Загальної декларації прав людини. Введення в правову практику юридичної відповідальності держави перед особою щодо дотримання прав і свобод людини розглянуто як прогресивний процес розвитку права в сучасному світі.

Ключові слова: права людини, витоки права, масштабні історичні події, юридична відповідальність держави перед особою, міжнародно-правові та конституційно-правові гарантії.

вестфальський мир історичний

Резюме

Васецкий В.Ю. Существенные социально-политические события как истоки изменений в сфере обеспечения прав и свобод человека.

В статье представлены результаты исследования влияния масштабных исторических событий на существенные изменения в правовой сфере. Основное внимание уделено вопросам развития права в области обеспечения прав и свобод человека. В качестве примера наличия необходимых условий для существенных изменений в правовой сфере, в том числе в области прав человека, рассмотрены положения Вестфальского мира 1648 р., которым завершилась Тридцатилетняя война в Европе XVII в. Как событие мирового масштаба рассмотрено принятие в 1948 г. Всеобщей декларации прав человека. Введение в правовую практику юридической ответственности государства перед личностью в отношении соблюдения прав и свобод человека рассматривается как прогрессивный процесс развития права в современном мире.

Ключевые слова: права человека, истоки права, масштабные исторические события, юридическая ответственность государства перед личностью, международно-правовые и конституционно-правовые гарантии.

Summary

Viacheslav Vasetsky. Significant socio-political events as the origins of changes in the field of ensuring human rights and freedoms.

The article presents the results of a study of the impact of large-scale historical events on significant changes in the legal field. The main attention is paid to the development of law in the field of human rights and freedoms.

In the history of the country's development, there are periods in which significant changes in social, political and economic life take place. Socio-political events in critical periods are at the same time the source of development in the legal sphere, when often in the struggle crystallizes new, necessary for the development of the state, legal provisions of a doctrinal nature. This also applies to such a topical issue as ensuring human rights and freedoms.

The aim is to investigate the historical aspects of the development of the sources of law, its origins primarily in the field of human rights, emphasizing the connection with important historical events that in some way affected not only to the life of that time but also had long-term effect in the future. A number of important historical events are considered to confirm and illustrate the formulated provisions.

As an example of the necessary conditions for significant changes in the legal sphere, including in the field of human rights, considered the provisions of the Peace of Westphalia in 1648, which ended the Thirty Years ' War in Europe in the XVII century. It is emphasized that the Peace of Westphalia contains a number of provisions of a doctrinal nature. This treaty was the source of modern international law and had a long-term impact on the development of relations between states. From this the legal consolidation of fundamental human rights begin.

In recent history, the origins of human rights law have been the historical events of the mid-twentieth century. The modern period of development of law has been investigated from the standpoint of protecting human rights. The significance of the Universal Declaration of Human Rights, adopted in 1948 in Paris, as a legal act in which the legal doctrine in the field of human rights and freedoms received positive approval, is analyzed. The importance of the document in the historical development of humanity is also emphasized. On the European continent, on the basis of the provisions of the European Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, there is an international body - the European Court of Human Rights.

Ukraine's accession to the Council of Europe and the ratification of the European Convention allow us to re-evaluate the functioning of the human rights protection mechanism in our country. Legal responsibility in the form of legal guarantees on maintenance of constitutional human rights is considered. The attention is also given to international-legal guarantees. Modern conditions of Ukraine's development, its desire to join the European society of civilized countries are the main factors that determine the need to improve the mechanisms of legal responsibility of the Ukrainian state to ensure the protection of fundamental human and civil rights and freedoms.

Key words: human rights, the origins of law, large-scale historical events, legal responsibility of the state to individual, international legal and constitutional legal guarantees.

Постановка проблеми. Суттєві соціально-політичні події масштабного характеру у переламні історичні періоди є одночасно і витоком суттєвих змін у правовій сфері, коли часто в боротьбі викристалізовуються нові, потрібні для розвитку держави, правові положення, що мають доктринальний характер. Таку тенденцію можна спостерігати практично на всіх історичних етапах.

У новітній історії фактом є поява після Першої світової війни яскраво виражених тоталітарних держав, в яких право не мало суттєвого значення. Яскравим прикладом є Радянська держава. Прийняті там вже на початку її існування закони обслуговували потреби правлячої верхівки, вони виконували роль виправдання злодіянь влади, що призвели до трагедії цілого покоління людей в цих країнах. Історичним фактом є також поява після Другої світової війни колективної системи безпеки, метою якої було забезпечення неможливості катаклізмів подібного масштабу. Була створена Організація Об'єднаних Націй з цілою системою організаційних і правових інститутів. Забезпечення прав людини стало основою для створення правових інститутів на міждержавному і національному рівнях. На європейському континенті приєднання держав до Конвенції про захист прав і свобод людини та створення Європейського суду з прав людини1 стало основою юридичної відповідальності держави перед особою.

Сучасні тенденції суттєвих змін, що зумовлені науковим і технологічним прогресом, проявляються не тільки з позитивної сторони, а й мають суттєві негативні прояви, наслідком яких є поява можливості розповсюдження засобів масового знищення, різким зростанням кількості терористичних організацій, що також використовують можливості сучасних досягнень. У зв'язку з цим вчені та громадські діячі звертають увагу на необхідність нових напрямів у правовій сфері, які б гарантували у майбутньому достойне життя людини, її безпеку, захист її прав та свобод.

Нині актуальним є питання реформування також і правової системи України, її прагнення досягти європейських стандартів, що відбуваються у часи, коли світ зазнає величезних змін, коли він відходить від попередніх досягнень, але не уявив ще свого сучасного положення і у загальному розумінні не може з певною достовірністю прогнозувати майбутнє становище.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У зв'язку з викликами, перед якими стикається суспільство, однією з сучасних тенденцій розвитку теорії права стає фундаменталізація його методології. Про це у вітчизняних наукових виданнях, зазначають українські вчені: Н. Оніщенко2, П. Рабінович3 та інші, які приділяють увагу загальним питанням теорії права, витокам права, теорії праворозуміння, доктринальним джерелам права.

Ця проблема є предметом наукових досліджень не тільки фахівців загальної теорії права, вона вивчається науковцями галузевих напрямів юридичної науки. Проблеми витоків та джерел права з різних боків досліджували представники юридичної науки: В. Бабкін, О. Васильєв, В. Журавський, О. Зайчук, М. Козюб- ра, О. Копиленко, Н. Оніщенко, Н. Пархоменко, П. Рабінович, В. Селіванов, Т. Тарахонич, Ю. Шемшученко та багато інших.

Формулювання мети статті. Метою є дослідження історичних аспектів розвитку джерел права, його витоків, насамперед у сфері забезпечення прав людини, роблячи акцент на зв'язок з важливими історичними подіями, які певним чином вплинули не тільки на тодішнє життя, а й мали довгострокову дію в майбутньому.

Виклад основного матеріалу. Ідея прав людини і, зокрема, її втілення у правову практику має тривалу історію розвитку. Прийнято вважати, що коріння ідей про природні та невідчужувані права людини походять ще з часів античності. Сучасні стандарти прав людини мають загальнолюдське надбання і не обмежуються національними рамками. Разом із тим в історичному становленні інституту прав людини можна спостерігати моменти найбільш інтенсивного його розвитку, навіть «вибухового» характеру, коли формулювалися доктри- нальні положення, які втілювалися у правові норми. В такі історичні періоди відбуваються суттєві зміни в соціальному, політичному та економічному житті, які зумовлюють за певними обставинами, і суттєві зміни в області прав людини.

А. Дмитрієв, аналізуючи соціально-політичні події в Європі XVI-XVII ст. в період Реформації та положення Вестфальського миру 1648 р., яким завершилася Тридцятирічна війна, зазначає важливе значення

Вестфальського миру в проблемі прав людини. Він зазначає, що Оснабрюцький і Мюнстерський договори, як складові Вестфальського миру 1648 р., містять низку положень доктринального характеру та є витоком сучасного міжнародного права, з них бере початок правове закріплення основних прав людини4. У свою чергу, В. Денисов відзначає принципи, які з'явилися внаслідок ухвалення Вестфальського миру, зокрема, такі: державний суверенітет став загальновизнаною юридичною категорією; задекларував принцип терпимості шляхом рівноправності католицьких і протестантських держав та надання певних гарантій релігійним меншинам, чим започаткував принцип свободи совісті та захист прав меншин; ідеї єдиної міжнародної християнської спільноти було протиставлено ідею суверенітету і незалежності кожної держави. Враховуючи суттєве значення Вестфальського миру 1648 р., його концептуальний характер, прийнято з цього часу вести відлік сучасної епохи в міжнародних відносинах. Європейська, а за нею і всесвітня історія розвивалися саме через утвердження та збагачення цінностей Вестфальського миру. Наступними віхами цього процесу стали Віденський конгрес 1815 р., Версальський мирний договір 1919 р., Ліга Націй, Пакт Бріана-Келлога 1928 р. (Паризький пакт) та Організація Об'єднаних Націй5. В Оснабрюцькому і Мюнстерському договорах важливе місце посідають питання прав людини. Насамперед це стосується релігійних свобод, вибору місця проживання, права індивіда на власність, яке не тільки задекларовано, а й визначено конкретний механізм його забезпечення6.

Таким чином, масштабні історичні події в Європі періоду Реформації в першій половині XVII ст. можна розглядати як приклад необхідних умов витоку у розвитку в правовій сфері, що знайшло відображення у текстах Вестфальського миру, який не тільки поклав кінець Тридцятирічній війні, а й надав значного впливу, зокрема, доктринального характеру, на подальший розвиток правових відносин між країнами.

Розвиток конституціоналізму у ХУП-ХІХ ст. супроводжувався прийняттям актів, основою яких є власне права людини. В кожному випадку цей процес також виявлявся наслідком бурхливих соціальних подій, які детально проаналізовано в численній науковій літературі. Серед прийнятих документів треба насамперед відзначити такі: Декларацію прав людини і громадянина 1789 р. у Франції, яка стала результатом революційних подій; Білль про права, прийнятий у 1791 р. Конгресом США, що складається з 10 поправок до Конституції. Ще раніше в Англії з прийняттям у 1689 р. Білля про права боротьба суспільства за свої права з владою короля дійшла свого логічного кінця.

У Новітній історії витоком права в області прав людини з'явилися історичні події середини ХХ ст. Після Другої світової війни у 1948 р. в Парижі було прийнято Загальну декларацію прав людини7. З цього приводу М. Оніщук зазначає, що повоєнний світ очікував не лише на поновлення ідеалів гуманізму та людяності, втілених у правах людини, а й на їх визнання і гарантування на міжнародному рівні. «Особливістю Загальної декларації прав людини є те, що вона втілила в своїх положеннях тисячолітній досвід і здобутки боротьби за права людини, які найбільш рельєфно та концентровано відображають ідеї та ідеали верховенства права і гуманізму»8.

Цей документ з'явився на світ завдяки плідній діяльності членів Комісії з прав людини, що була очолювана відомим правозахисником Е. Рузвельт, і в яку входили Р. Кассен (Франція), Ч. Малік (Ліван), Пенг Чанг Ченг (Китай), Ернан Санта Круз (Чилі), О. Богомолов і О. Павлов (СРСР), Лорд Дьюкстон і Дж. Уілсон (Велика Британія), У Ходксон (Австралія) і Дж. Хамфрі (Канада). Зокрема, В.М. Корецькому належить ключова роль у написанні Декларації. Саме він є автором ст. 1 Декларації: «Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти у відношенні один до одного в дусі братерства».

Прийняття Декларації відбулося як подія світового масштабу. Вже з самого початку засновники ООН, приймаючи Статут цієї поважної міжнародної організації на Конференції в Сан-Франциско в 1945 р., визначили принцип поваги до прав людини основною метою та завданням діяльності ООН.

А. Мовчан визначає історичну передумову розвитку міжнародного захисту прав людини після Другої світової війни. Він підкреслює, що включення до Статуту ООН положень про права людини пояснюється насамперед вимогою відновити зневажені фашизмом під час Другої світової війни основні права і свободи людини9. Серед головних причин розвитку співробітництва держав у галузі захисту прав людини дослідники зазначають напрями, які унеможливлюють у подальшому жахливі поводження з людиною, що зрештою може мати наслідками також конфлікти між державами. Так, Ю. Колосов виділяє наступні причини: по- перше, це історичний досвід, який свідчить, що держави-порушниці прав і свобод людини являють собою загрозу загальному миру і безпеці; по-друге, забезпечення прав людини і особливо боротьба з їх грубими і масовими порушеннями вимагає об'єднання зусиль держав; по-третє, загальновизнані уявлення про мінімальні стандарти поводження з людьми в цивілізованому суспільстві, закріплені в універсальних міжнародних актах як вираження досвіду людства, дають змогу реалізувати ідею єдності людського роду через їх відображенні у національному законодавстві окремих країн10.

М. Оніщук пише: «Загальна декларація прав людини 1948 р. стала першим документом універсального характеру, який на міжнародному рівні проголосив основні громадянські, політичні, соціально-економічні та культурні права і цим встановив їх стандарти. Багато держав світу, зокрема Україна, вмістили посилання на Декларацію або її положення у свої конституції та конституційні акти, до того ж абсолютна більшість актів, конвенцій і договорів з питань прав людини, прийнятих після 1948 р., ґрунтуються на її принципах. І нині, в ХХІ ст. Декларація, не маючи юридичної сили міжнародного договору, залишається пріоритетним джерелом правозахисної діяльності і визначальним актом у сфері загального руху на захист прав людини»11.

Можна стверджувати, що в новітній історії Загальна декларація прав людини стала юридичним актом, в якому правова доктрина в галузі прав і свобод людини отримала позитивне затвердження, що мало унікальне та епохальне значення в історичному розвитку людства.

На європейському континенті на підставі положень, передбачених Європейською конвенцією про захист прав і основних свобод людини з поправками, внесеними відповідно до положень Протоколу № 11, діє міжнародний орган - Європейський суд з прав людини. Вступ України до Ради Європи та ратифікація Європейської конвенції дає змогу по-новому оцінювати функціонування механізму захисту прав людини в нашій державі. Вимоги Конвенції ставлять державу перед необхідністю утримуватися від будь-яких дій, які могли б призвести до порушення прав і свобод людини.

У цьому відношенні важливого характеру набула юридична відповідальність держави перед особою. Н. Оніщенко зазначає, що проблема відповідальності держави перед особою - це проблема відповідних правовідносин, в яких держава, має виступати не суб'єктом особливої значущості, а суб'єктом-відповідною стороною12. На її думку, це є правові відносини рівних сторін, в яких держава має низку переваг перед особою. Проблему юридичної відповідальності держави перед особою щодо забезпечення прав людини доцільно розглядати саме з цих двох сторін: гарантій держави (насамперед на конституційному рівні) і відповідальності держави у разі порушення нею відповідних норм (дотримання державою міжнародних зобов'язань).

Питання юридичної відповідальності держави перед особою постає у зв'язку із загальними процесами глобалізації, що передбачають створення єдиних правових стандартів, зближення національних правових систем, насамперед у сфері прав людини. Серед факторів, що актуалізують проблему відповідальності держави перед особою, А. Олійник виділяє місце та роль особистості в політичному житті суспільства, а також права й свободи особи, її обов'язки тощо13. Однією з причин посиленої уваги до юридичної відповідальності держави перед особою є те, що в умовах глобального світу права, свободи, обов'язки людини і громадянина виявляються найважливішими серед інших правових явищ.

Міжнародно-правові гарантії зумовлені міжнародними договорами, обов'язковими для України. Так, відповідно до Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини держава повинна не лише мати законодавство, яке найповніше забезпечує дотримання конвенційних прав та свобод, а й вживати всіх необхідних заходів для того, щоб воно реально діяло. Водночас принципи конституційно-правового статусу людини і громадянина, конституційні норми, в яких визначено повноваження відповідних органів державної влади щодо забезпечення прав та свобод людини і громадянина, а також їх відповідальність, формують конституційні гарантії.

З нашої точки зору, сучасні умови розвитку України, її прагнення приєднання до європейського товариства цивілізованих країн, здійснення таких кроків, як ратифікація Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини і відповідних зобов'язань держави є тими основними факторами, які визначають юридичну відповідальність української держави щодо забезпечення захисту основних прав і свобод людини і громадянина, створення засобів та процедур, вироблення відповідних механізмів у цьому напрямі14.

Висновки

Суттєві соціально-політичні події масштабного характеру в переламні історичні періоди є одночасно і витоком істотних змін у правовій сфері, появою потрібних для розвитку держави правових положень, що мають доктринальний характер. Таку тенденцію можна спостерігати практично на всіх історичних етапах. Ця тенденція природно відобразилася в українській дійсності.

В історичній ретроспективі соціально-політичні події в Європі ХУІ-ХУП ст. в період Реформації положення Вестфальського миру 1648 р., яким завершилася Тридцятирічна війна, можна розглядати як приклад необхідних умов розвитку змін у правовій сфері, в тому числі у вирішенні низки питань в області прав людини.

Юридична відповідальність держави перед особою щодо дотримання прав і свобод людини, яка стосується також і української держави, з'явилась наслідком історичних подій середини ХХ ст. - подій, що стали витоком суттєвих змін в правовій сфері. Ці зміни можна охарактеризувати як прогресивний процес розвитку права не тільки на європейському континенті, а й у всьому світі.

Література

Конвенція про захист прав і свобод людини (ETS No.5) із поправками, внесеними відповідно до положень Протоколу № 11. Збірка договорів Ради Європи. Українська версія. Київ: Парламентське вид-во, 2000. 656 с.

Оніщенко Н.М. Сучасне праворозуміння (еволюція терміно-поняття «право» та «права» як явища соціальної дійсності). Альманах права. Праворозуміння та право реалізація: від теорії до практики. Науково-практичний юридичний журнал. Київ: Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України, 2011. Вип. 2. С. 11-17.

Рабінович П.М. Наука філософії права: до характеристики предмета й методології. Проблеми філософії права. 2003. Т 1. С. 22-26.

Дмитрієв А. Вестфальський мир 1648 року: витоки сучасного міжнародного права. Людина і політика. 1999. № 2. С. 21-25.

Денисов В.Н. Вестфальський мир 1648. Юридична енциклопедія: в 6 т. / редкол.: Ю.С. Шемшученко та ін. Київ: Укр. енцикл, 1998. Т 1. C. 349-351.

Дмитрієв А.І. Вестфальський мир 1648 року і сучасне міжнародне право: монографія / Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України, Київський університет права. Київ, 2001. С. 270.

Загальна декларація прав людини. Київ: Право, 1995. 12 с.

Оніщук М. Проблеми забезпечення прав людини в Україні: від загальної декларації прав людини до сьогодення. Право України. 2009. № 4. С. 29-35.

Мовчан А.П. Права человека и международные отношения. Москва: Наука, 1982. С. 10-11.

Колосов Ю.М. Международные стандарты прав человека и проблемы советского законодательства. Советский журнал международного права. 1991. № 2. С. 69.

Оніщук М. Проблеми забезпечення прав людини в Україні: від загальної декларації прав людини до сьогодення. Право України. 2009. № 4. С. 29-35.

Оніщенко Н.М. Юридична відповідальність держави перед особою. Проблеми реалізації прав і свобод людини та громадянина в Україні: монографія / за ред. Н.М. Оніщенко, О.В. Зайчука. Київ: ТОВ «Видавництво» Юридична думка», 2007. С. 118.

Олійник А.Ю. Конституційно-правовий механізм забезпечення основних свобод людини і громадянина в Україні: монографія. Київ: Алерта, КНТ, Центр навчальної літератури, 2008. С. 26.

Васецький В.Ю. Юридична відповідальність держави як фактор гуманізації правової системи в сфері забезпечення прав і свобод людини. Правова держава. Київ: Ін-т держави і права імені В.М. Корецького НАН України, 2018. Вип. 29. С. 96-102.

Размещено на Allbest.ru