Аграрна політика уряду ЗУНР (ЗОУНР)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аграрна політика уряду ЗУНР (ЗОУНР)

Віталій Виздрик доктор історичних наук, професор кафедри гуманітарних наук Національної академії сухопутних військ ім. гетьмана П. Сагайдачного

Олександра Мельник кандидат економічних наук, доцент кафедри гуманітарних наук Національної академії сухопутних військ ім. гетьмана П. Сагайдачного

Vitalii VYZDRYK, Oleksandra MELNYK

AGRICULTURAL POLICY OF THE WEST UKRAINIAN PEOPLE'S REPUBLIC GOVERNMENT

The article covers the preconditions and features of the agrarian reform in Western Ukraine. The land question is characterized since it demanded quick actions of the government in the legislative field because of the war with Poland. In the article, the regulatory framework is investigated, which regulated the powers of the authority and administration in the agricultural sphere. Legislative resolution of the land issue for farmers would help to rebuild the destroyed farms, which would be extremely important for the future state.

The purpose of the study is to justify the preconditions for land reform, its significance for the Galician peasantry, and the adoption of a legislative framework.

The agrarian reform was in charge of the State Secretariat of Land Affairs, and its responsibilities included the preparation and control of land tenure reform. He was subordinated to the district referendums at the state county commissariats, who gradually grew into the land division.

The methodological basis for scientific research is the principles of scientific cognition, historicism, and objectivity; both general scientific and special methods of cognition were used to study the main methodological principles and aspects of this theme.

It is shown the content of the agrarian reform and its ethnopolitical direction, highlighted the role of the land management system in the economic development of the village, considered the policy of the leading Ukrainian parties concerning the agrarian question.

Keywords: West Ukrainian People's Republic, agrarian reform, Ukrainian National Council, agricultural legislation.

Розглянуто передумови й особливості проведення аграрної реформи на західноукраїнських землях. Охарактеризовано земельне питання, що в умовах війни з Польщею вимагало швидких дій влади в законодавчій площині. Досліджено нормативно-правову базу, яка регламентувала повноваження органів влади й управління в аграрній сфері. Розкрито зміст відповідної реформи та показано її етнополітичне спрямування. Висвітлено роль системи землеустрою в економічному поступі села. Розглянуто політику провідних українських партій щодо аграрного питання.

Ключові слова: Західноукраїнська Народна Республіка, земельна реформа, Українська Національна Рада, Державний секретаріат, аграрне законодавство.

Після Першої світової війни в результаті розпаду Австро-Угорської імперії утворилася Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), що є яскравим прикладом прагнень українського народу до творення правової демократичної країни. Чи не вперше за багато століть українці одержали шанс реалізувати свої віковічні прагнення й об'єднатися в одну державу. У результаті тривалого процесу 22 січня 1919 р. Україна стала незалежною соборною державою. Однак це об'єднання від початку було більше декларативним. Після Акту Злуки формально продовжували існувати дві держави - УНР (Українська Народна Республіка) на чолі з Директорією та ЗУНР (після 22 січня ЗОУНР) під проводом Української Національної Ради (УНРади). Уже від початку буття обидва державні утворення зіштовхнулися з великими проблемами - зовнішніми ворогами та внутрішніми протиріччями.

Одним з основних завдань держави, що потребувало нагального вирішення, було земельне питання, адже селяни, які становили понад 80 % населення Галичини, перебували у скрутному соціально-економічному становищі. Сільське господарство переживало кризу та потребувало не лише відновлення, а й докорінного реформування землеустрою, оскільки близько половини угідь належали незначній групі осіб, в основному польським дідичам; зберігалося майоратне землеволодіння, притому більшість населення відчули «земельний голод». Законодавче вирішення земельного питання допомогло б сільськогосподарським виробникам у відбудові зруйнованих війною господарств, що мало б надзвичайно важливе значення для майбутнього держави.

Мета дослідження - висвітлити передумови проведення земельної реформи, її значення для галицького селянства та процес прийняття законодавчої бази. Методологічну основу становлять принципи наукового пізнання: історизм й об'єктивність.

Ця тема частково відображена в дослідженнях М. Литвина й К. Науменка¹, С. Макарчук Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. Львів: Вид-во «ОЛІР», 1995. 368 с. Макарчук С. Этносоциальное развитие и национальные отношения на западноукраинских землях в период империализма. Львов: Вища школа. 1983. 256 с., Б. Тищика Тищик Б. Західно-Українська Народна Республіка (1918-1923 рр.). Історія держави і права. Львів: Тріада плюс. 2004. 392 с., П. Гай-Нижника Гай-Нижник П. УНР та ЗУНР: становлення органів влади і національне державотворення (1917-1920 рр.). Київ: «ЩеК». 2010. 304 с., О. Павлишина Павлишин О. Підготовка аграрної реформи в ЗОУНР. Україна: культурна спадщина, національна свідомість і державність. Львів, 2000. Вип. 6: Західноукраїнська Народна Республіка: історія і традиції. С. 170-183., Р. Тимченко Тимченко Р. Соціально-економічна політика. ЗУНР (ЗОУНР). URL: http://history.org.ua/ JournALL/revol/revol_2012_8/8.pdf й ін.

УНРада 5-6 листопада проголосила низку декларацій про перспективи розвитку зовнішньої та внутрішньої політики ЗУНР. Одне з важливих питань, що потребувало вирішення, - земельне, яке в умовах війни з Польщею вимагало швидких дій влади в законодавчій площині. Зазначалося, що відразу після досягнення військово-політичної стабільності новоутворений український парламент мав провести аграрну реформу, згідно з якою великі землеволодіння мали б перейти у власність мало- і безземельних селян. У статті часопису «Діло» від 6 листопада 1918 р. написано: «Український парламент... переведе справедливу аграрну реформу, силою котрої земля великих земельних дібр перейде на власність малоземельних і безземельних» Український Народе! Діло. 1918. 6 листопада..

Заступник державного секретаря закордонних справ УНРади М. Лозинський своє ставлення до проведення земельної реформи в Галичині висвітлив у газеті «Діло», вважаючи, це питання «найголовнішою журою нашої державної власти». На його думку, необхідно утворити «земельний фонд Народної Республики» із великого землеволодіння для забезпечення галицького селянства Західно-Українська Народна Республика 1918-1923. Документи і матеріали: у 5-ти т. / О. Карпенко, К. Мицан. Івано-Франківськ: Лілея-НВ. 2003. Т. 1. С. 443.. Проведення аграрної реформи лягало на Державний секретаріат земельних справ. До його обов'язків входила підготовка та контроль за реформуванням землеволодіння. Йому підпорядковувалися рільничі референти при державних повітових комісаріатах, які поступово перетворилися в земельний відділ. Референти мали співпрацювати з лісовими інспекторами й управами державних маєтків Чубатий М. Державний лад Західної області Української Народної Республики. Львів: 1921. С. 37..

Уже на початку січня 1919 р. на сесії УНРади у Станіславові була створена земельна комісія для розробки аграрного законопроекту, до складу якої ввійшла низка політичних діячів: С. Данилович, С. Вітик, А. Шмігельський, П. Шекерик- Доників, Т. Старух, Л. Петрушевич, С. Онишкевич, І. Макух та ін. Нове життя. 1919. 7 січня. Державний архів Львівської області (далі - Держархів Львівської обл.). Ф. 257. Оп. 1. Спр. 1483. Арк. 3-4.. На ній було прийнято низку ухвал щодо проведення весняно-польових робіт та умов оренди землі. Зокрема, ці рішення зобов'язували Раду Державних секретарів розробити розпорядження з цього приводу. Державний секретаріат внутрішніх справ 18 січня видав постанову повітовим комісарам щодо організації весняних робіт, де зазначалося: «Як що двірських обшар не обсіє і з власної вини оголошеної скількості моргів до кінця цвітня 1919 р., а насіє зужив в иньший спосіб, платить за кожний сотнар метричний бракую чого збіжа 500 К»¹¹. Кожна громада, крім того, мала сформувати рільничу комісію з чотирьох осіб, яка займалася збором даних щодо засіяних площ як заможними, так і бідними селянами. Згідно із розпорядженням Секретаріату земельних справ, кожний землевласник незалежно від величини володіння зобов'язаний був її обробити Там само..

У середині лютого 1919 р. прийнято наступну ухвалу Державного секретаріату землеробства й внутрішніх справ про обов'язковий обробіток землі: «Всі грунти, пригожі для рільничої культури... не вільно лишати... облогом» Вістник державних законів і розпорядків Західної Области Української Народної Республіки. 1919. 2 марта. Вип. 3. С. 18.. Землі, залишені власниками, через спеціальні повітові чи громадські комісії передано орендарям, які мали сплачувати відповідний відсоток доходу власникам. Тим землекористувачам, які переховували придатні для обробітку землі, насіння чи інвентар, передбачено покарання - арешт до шести місяців і штраф Там само. С. 19.. Ця жорстка міра покарання була пов'язана зі складною ситуацією в сільському господарстві після Першої світової війни, з необхідністю забезпечення армії та населення продуктами харчування. Однак ці вимушені заходи так і не дали бажаного результату. Крім того, селяни вимагали негайного розпаювання поміщицької землі. У Богородчанському, Бро- дівському, Збаразькому, Косівському й інших повітах Галичини відбулися масові виступи, які закінчилися стихійним її розподілом. Так, у Яворівському повіті 15 моргів отримували ті, які служили в українському війську, іншим селянам давали тільки 4. Дуже часто такі дії супроводжувалися грабунками поміщицьких маєтків Держархів Львівської обл. Ф. 274. Оп. 1. Спр. 30. Арк. 280; Спр. 29. Арк. 15, 24.. Необхідно також зауважити, що збір урожаю припав саме на період, коли Українська Галицька армія (УГА), відступаючи, змушена була перейти р. Збруч й об'єднатися з армією Директорії на Наддніпрянщині.

Жвава дискусія щодо того, чи повинна аграрна реформа бути однаковою для обох частин України, тривала на сесії УНРади постійно. Це питання насамперед пов'язане з невизначеністю майбутнього державно-правового статусу ЗУНР в об'єднаній державі. Негативне ставлення галичан до земельного закону Директорії УНР, прийнятого 8 січня, пов'язане зі соціалізацію землі, що скасовувала приватну власність на неї. Хоча формально УНР і ЗУНР задекларували об'єднання в одну незалежну соборну державу, кожна продовжувала провадити власний політичний курс. Так, уряд ЗУНР (ЗОУНР) вирішив, що має всі права провести власну аграрну реформу. Представники галицького селянства в Директорії утворили фракцію Селянсько-українське демократичне сторонництво, яку очолював Т. Старух. У їхньому програмному документі зазначено: узаконення приватної власності; наділення землею лише тих, хто її обробляв; непорушність господарств із загальною площею до 50 моргів і конфіскація землі, що перевищувала цю норму за фіксований викуп Центральний державний історичний архів України, м. Львів (далі - ЦДІАЛ України). Ф. 760. Оп. 1. Спр. 17. Арк. 4 зв.. На засіданні Трудового конгресу лідер фракції Т. Старух наполягав на впровадженні окремого аграрного законодавства для західноукраїнських земель, яке мало свої традиції землекористування.

У кінці січня на засіданні Державного секретаріату земельних справ ЗОУНР було створено правничу комісію з 15 осіб на чолі з М. Мартинцем, на якій обговорювали прийнятий 8 січня земельний закон Директорії. Земельна реформа, проанансована в Наддніпрянській Україні, як уже зазначено, не відповідала традиціям західноукраїнського аграрного суспільства. Тому один із представників галицького політикуму - віце-президент УНРади Л. Бачинський - вважав, що юридично вона не повинна впроваджуватись у Галичині, бо прийнята до проголошення Акта соборності. Його основна теза така: землю необхідно поділити між мало- та безземельними селянами. Інший галицький політик С. Данилович виступив із проектом передачі великого землеволодіння сільським громадам для колективного господарювання Нове життя. 1919. 3 лютого..

На засіданні УНРади 4 лютого депутат С. Голубович наголосив, що розподіл землі треба проводити «без заколоту і потрясень та щоби забезпечити нашому народови на його землі свободне володіння» Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Івано-Франківськ, 2003. Т. 2. С. 181.. Він зазначив, що аграрна комісія в цілому підтримує політику Директорії, однак відмінні правові й соціальні відносини між УНР та ЗОУНР не дозволять втілити їх у життя. На цьому засіданні С. Голубович запропонував проект закону, розроблений комісію: «1) вивласнення більшої посілости через викуп; 2) узаконення приватної власності; 3) встановлення мінімуму угідь, які не приватизовуються; 4) обмеження прав наслідування і обкладання боргом; 5) великі лісні масиви стануть державною власністю; 6) набувати землю мають право безземельні й малоземельні; 7) сплата за землю наступить шляхом кредитної сплати» Друга сесія Української Національної Ради. Нове життя. 1919. 12 лютого; Західно-Українська Народна Республіка1918-1923. Т. 2. С. 191.. Під час обговорення законопроекту в комісії М. Королюк наголосив на недопустимості насильних реквізицій урожаю та ріллі й порозумінні зі селянством у процесі впровадження земельного закону. Інший депутат С. Онишкевич наполягав на його поступовій реалізації, щоб дідичівськими землями наділити найбідніше селянство Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Т. 2. С. 185..

Представників галицького селянства передовсім хвилювало швидке вирішення аграрного питання через проведення камасації (ліквідації черезсмужжя) ґрунтів. Т. Маркус вважав, що не потрібно на разі ділити землю, оскільки для цього бракує технічних засобів, а військо, «довідавшись, що ділять вже землю, кине кріси, втече домів, щоби битись з сусідом за кращу пайку.. .» Там само. С. 186..

Державний секретар І. Макух пропонував надрукувати найбільш обговорювані проекти земельної реформи УНРади, які запропонували члени Української республіканської партії (УРП) Л. Бачинський та С. Данилович, і поширити їх серед селян для ознайомлення та внесення пропозицій Друга сесія УНР. Голос з над Бугу. 1919. 13 лютого; Република. 1919. 7 лютого.. Необхідно зазначити, що обговорення проекту земельної реформи було важким і суперечливим. Так, 6 лютого на засіданні УНРади виступив Л. Бачинський щодо земельного закону, заявивши: «... наша земельна реформа не буде досконала, та що треба буде її поправляти цілими десятками літ, поки витвориться таке володіннє землею, яке лишиться на довший час» Земельна реформа. Народ. 1919. 16 березня.. Уже 10 лютого правничу комісію розширено до 25 осіб: 14 селян, 5 правників, 3 священиків, 2 вчителів та інженера. Дискусія точилася довкола проектів земельного закону. Заступник голови УНРади Л. Бачинський пропонував поділити велику земельну власність і передати тим селянам, які на ній працюють, у необхідному розмірі. З цією метою землю, більшу за означений максимум, передбачалося примусово викупити й перетворити в особливий державний фонд, з якого наділяти мало- і безземельних власників. Особи, які її отримали, мали сплатити більшу за купівельну ціну через витрати на реформу й земельні борги. Решті, хто не міг викупити, надавали відтермінування на 50 років ЦДІАЛ України. Ф. 581. Оп. 1. Спр. 96. Арк. 17-19.. Л. Бачинський також був проти передачі землі громадам через історичний розвиток й індивідуальний підхід, притаманний західноукраїнському селянству щодо землекористування. Його законопроект передбачав передачу лісів у власність громад. Власники селянських наділів мали право продавати або ставити під заставу четверту частину своєї землі тільки в надзвичайних ситуаціях і з дозволу відповідних органів влади. Спадок землекористувача розповсюджувався тільки на найближчу рідню. В інших випадках земля переходила в державне користування Там само. С. 19-22; Закон про землю. Нове життя. 1919. 3 лютого..

Автор ще одного проекту земельної реформи С. Данилевич пропонував дещо подібний до більшовицького варіанта, де великі володіння передавалися в колективне користування, якими розпоряджалися земельні ради, обрані з місцевого населення шляхом голосування. До їхніх обов'язків належало: організація колективного господарювання, ведення необхідної документації, забезпечення інвентарем і розподіл прибутків. «Працюючий в господарстві, - зазначено в законопроекті, - бере звичайну платню робітника в тій околиці, а опісля щороку спільний зиск з господарства розділюється поміж робітників після днів їх з праці як додаток до платні, - може бути так, що працюючі в тім господарстві діляться після днів своєї праці безпосередньо узисканими плодами або постановлять плоди ті чи часть їх для заспокоєння своїх власних потреб». Виплата власникам колективного землекористування встановлювалася за довоєнними розцінками Проект аграрної реформи. Нове життя. 1919. 23 лютого; Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Т. 2. С. 71-76..

Питання про передачу землі найбіднішим селянам залишалося не вирішеним та дискусійним серед депутатів. О. Чайківський і А. Онищук запропонували її конфіскацію у великих власників та передачу малоземельним селянам, але Л. Ба- чинський застерігав, що в разі конфіскації держава повинна буде реквізувати й промислові об'єкти. Радикал П. Шекерик-Доників пропонував, щоб селяни викуповували свою землю, а депутат М. Петрицький - відкласти проведення земельної реформи до закінчення війни з Польщею Західно-Українська Народна Республіка: Ілюстрована історія. До 90-річчя утворення. Львів: Івано-Франківськ. 2008. С. 198.. Три законопроекти (урядової комісії, Л. Бачинського та С. Данилевича) Державний секретаріат почав масово розповсюджувати серед галицьких селян.

Засідання земельної комісії відбулося 3-7 березня, на ньому колишній міністр земельних справ М. Шаповал наполягав на прийнятті закону, подібного до наддніпрянського, однак до нього не прислухалися. Тривале обговорення земельної комісії закінчилося прийняттям «Основи земельного закону», де були прописані такі положення: конфіскація землі в осіб, що володіють нею понад норму, а також угідь, що перебувають у руках спекулянтів; ліси стають власністю держави за винятком незначних масивів; пасовища мають перейти у власність громад. Окрім того, програма забороняла продавати землю, меншу визначеного мінімуму, а селяни, які ухиляються від військової служби під час війни з поляками, взагалі не повинні її отримати. На цьому ж засіданні обрано земельну субкомісію на чолі з Л. Бачинським Република. 1919. 9 марта; Павлишин О. Підготовка аграрної реформи в ЗОУНР. С. 175..

Обговорення земельного проекту неодноразово відбувалося на зборах різних політичних сил. На засіданні УРП розглядали проект С. Даниловича, який закликав передати селянам землі великої власності та церкви. Однак цей проект не знайшов підтримки. На зібранні ухвалили рішення про створення в кожному селі «Селянської спілки» Народ. 1919. 30 марта.. У програмі Української національно-демократичної партії (УНДП) зазначалася необхідність наділення землею малоземельних селян, які брали безпосередню участь у боротьбі з поляками, проте в умовах війни це питання відходило на другий план.

Із другого боку, проведення реформи було доконечним саме через протистояння з Польщею і появу невдоволених політикою УНРади. У часописі Селянсько- робітничого союзу «Республіканець» лунав заклик до уряду ЗОУНР із вимогою здійснити «аграрну та соціяльну реформу» поки «невдоволений народ не вхопиться до боротьби...» Республіканець. 1919. 8 лютого; Республіканець. 1919. 13 березня.. Члени союзу радили земельній комісії УНРади підтримати земельний закон Директорії УНР. У зв'язку з цим партії соціалістичного спрямування Наддніпрянщини всіляко підтримували діяльність союзу. Так, соціал-демократи виступали за конфіскацію землі без викупу. О. Безпалко агітував за користування землею селянських спілок без поділу вивласненої Райківський І. Галицька соціал-демократія в Українській революції 1917-1920 рр. Галичина. Івано-Франківськ, 1998. Ч. 1. С. 46; Павлишин О. Підготовка аграрної реформи в ЗОУНР. С.175..

На засіданні Національної Ради 14 квітня 1919 р. продовжилося обговорення закону у другому та третьому читанні, який мав би вирішити земельне питання. Член ради Р. Перфецький висловив думку, що землю мають отримати мало- та безземельні селяни, воїни, вдови загиблих, інваліди, які боролися за незалежність ЗУНР проти Польщі, всі інші позбавлялися права на отримання паїв Земельний закон. Република. 1919. 8 травня..

Церковне землеволодіння також потребувало перегляду. Так, протоігумен греко-католицької церкви П. Філяс у виступі звернув увагу на такі принципи: «Розбіжність засад земельної і лісової господарки. Передаючи ліси державі, робимо міліони людей зависимими від великого державного лісового капіталу... Не відсуваємо інтелігенції від права користування землею. Не випробовуймо надто прінціпу, що земля належить тільки тим, що власники руками працюють на ній» Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Т. 2. С. 313.. Окрім того, він закликав до встановлення певного мінімуму для церковних і монастирських угідь. Із думкою представника духовенства не погодився М. Лозинський, який підтримав соціалізацію лісових масивів і був противником того, «щоби церква скликувала всю суспільність служити її матеріальним справам» Там само. С. 312-314..

Замість фільваркових господарств створити рільничі й фахові школи зі «спілковими господарствами», у яких могли працювати мало- та безземельні селяни, радив Р. Трильовський. Наприкінці засідання Р. Перфецький наголосив, що земельна і законодавча комісії ще раз переглянуть законопроект, проте затягування вирішення економічного блоку питань шкодить західноукраїнській державності Там само. С. 315-317.. Друкуючи звіт засідання УНРади, часопис «Република» зазначив, що аграрний закон «вийшов . опертий на компромісі всіх партій, отже в сьогоднішній дискусії принципіальних рішень не було» Історична подія. Република. 1919. 16 квітня..

Депутат А. Горбачевський висловив думку, що він «є вислідом взаємного порозуміння, компромісу всіх партій, які може з забезпеченням партійних інтересів згодилися для загального добра на деякі уступки» Західно-Українська Народна Республіка: Ілюстрована історія... С. 200.. Головна ідея закону - вивлас- нення великої земельної власності та наділення нею мало- і безземельних селян Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Т. 2. С. 313.. Наступного дня вийшла стаття Р. Перфецького «Історична подія: з нагоди ухвали УНР земельного закону», де висловлювалося «зрозуміння ваги історичного моменту у всіх членів нашої найвищої законодавчої влади, діло повної політичної зрілості наших сторонництв, що в імя найвищого добра нації зуміли піднестися над партійні свої програми і ціли через взаємні уступства довели до щасливої розв'язки найважливіше, найбільш пекуче, але і найтрудніше питання земельної реформи» Републіка. 1919. 17 квітня..

Однак західноукраїнська влада не поспішала з його публікацією. Фактично він був оприлюднений у газеті «Република» лише 8 травня Земельний закон. Република. 1919. 8 мая. С. 1-2.. За законом підлягали конфіскації поміщицькі, монастирські, церковні, єпископські, ерекціональні та фондаційні землі, набуті власниками з метою спекуляції; не оброблювальні й ті, що перевищують зазначені площу, входили до земельного фонду ЗОУНР. Окрім того, живий і мертвий інвентар, який належав до певного наділу, підлягав конфіскації, на відміну від предметів домашнього вжитку. Конфіскації без відшкодування також підпадали домени колишньої австро-угорської імперії, власники яких зі зброєю в руках боролися проти державності ЗОУНР, й землі, самовільно захоплені під час війн 1914-1918 рр. Ліси ж переходили у державну власність, а водойми ставали колективними для громад, за винятком судно- і лісосплавних рік. Пасовища й полонини, які не були власністю селянських дворів, відходили місцевим органам влади. Позачергово передбачали наділити землею воїнів-рільників ЗОУНР, що «проливали свою кров, або наслідком війни іншим чином стали неспосібними до праці, вдовиці і сироти по них, як також інші жертви сеї або всесвітньої війни.. ,» Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Т. 2. С. 351.. Цей розподіл землі відклали на невизначений термін. Він не міг розпочатися одразу по поверненні учасників війни додому. Не наділяли землею осіб, покараних за дезертирство й ухиляння від служби в армії, за злочини проти держави, а також громадян інших країн. Частина земельного фонду залишалася у підпорядкуванні держави, громад для забезпечення загальнокорисних економічних, культурних і добродійних потреб.

Недоліком закону було питання про відшкодування та розмір оплати за конфісковані землі, яким мав зайнятися майбутній Сейм ЗОУНР. Не зазначався також порядок наділення селян землею: безплатно чи за викуп. До початку поділу нею мала управляти обласна, повітові та громадські земельні комісії. До обов'язків обласної входили конфіскація, відшкодування і перерозподіл. Повітова повинна вести нагляд за господарюванням на конфіскованих землях у повіті, перевіряти звіти громадських комісій та скарги громадян. Громадська займалася управлінням на місцях і була підзвітна вищеназваним. Громадські комісії, які безпосередньо займалися розподілом землі, у складі шести членів і трьох заступників обирали всі мешканці певної громади загальним, рівним, прямим і таємним голосуванням. Очолювати її мав голова, обраний із членів комісії Земельний закон для ЗОУНР. Република. 1919. 8 мая..

Водночас окремим параграфом селян попереджали, що «за самовільний захват, ділення вивласнених на основі сього закону земель та нищення лісів, будинків, інвентарю і земних плодів, оскільки не становить вчинків, підлягаючих під карний закон, мають карати адміністративні власті карою арешту до 6 місяців, з котрою може бути получена грошева кара до 10000 корон.» Република. 1919. 8 травня.. Прийняття закону ще не означало його впровадження та реалізацію. Очільник Директорії С. Петлюра в телеграмі до уряду ЗОУНР - Державного секретаріату - наголошував на незадоволені солдатів і населення такою політикою. «Маю цілком певні повідомлення, - писав С. Петлюра, - про неспокій у військах і серед населення на ґрунті незадоволення політикою Державного Секретаріату в соціальних питаннях, а особливо по земельних... Прошу звернути на це увагу і вжити відповідних заходів, продиктованих державною мудрістю і передбаченням неминучих конфліктів в житті населення Західної України» Держархів Львівської обл. Ф. 129. Оп. 1. Спр. 17. Арк. 2-3..

Отже, після утворення Західноукраїнська Народна Республіка поставила за мету в короткий термін провести земельну реформу, яка відповідала б інтересам галицького селянства. Однак через боротьбу з поляками галичани не мали можливості реалізувати аграрний закон. Необхідно зазначити, що Державний секретаріат залучив до обговорення органи повітового самоврядування й різні верстви населення. Однак втрачався час, зростала напруга в суспільстві, що призводило до поміщицьких погромів та самовільного захоплення землі. Треба зауважити, що уряд не поспішав упроваджувати реформу ще й через військову складову, побоюючись, щоб українські вояки не залишили армію й не повернулися додому для перерозподілу землі. Однак захоплення Галичини поляками взагалі перекреслило всі сподівання на вирішення земельного питання в інтересах українського селянина, що завадило уряду ЗУНР реалізувати аграрний закон. Варто наголосити, що два земельні закони в соборній Україні - наслідок не тільки історичних відмінностей розвитку обох частин, а й протистояння їх політичних лідерів. Одна з головних відмінностей поглядів на вирішення аграрного питання між Директорією та УНРадою - те, що перша виступала за соціалізацію землі, друга - за збереження приватної власності на неї. Земельний закон, який прийняли галицькі політики, був надзвичайно прогресивним і відповідав інтересам країн Антанти, на яку з надією дивилися керівники держави. Однак, як виявиться пізніше, ці сподівання так і не виправдають себе, як і вирішення аграрного питання, яке так турбувало галицьке суспільство.

References

аграрна реформа управління західна україна

1. Bachynskyi, L. (1919, Berezen 16). Zemelna reforma. Narod, 5-7 [in Ukrainian].

2. Chubatyi, M. (1921). Derzhavnyi lad Zakhidnoi oblasti Ukrainskoi Narodnoi Respublyky. Lviv [in Ukrainian].

3. Danylevych, S. (1919, Liutyi 23). Proekt ahrarnoi reformy. Nove zhyttia, 1 [in Ukrainian].

4. Druha sesiia Ukrainskoi Natsionalnoi Rady (1919, Liutyi 12). Nove zhyttia, 1 [in Ukrainian].

5. Druha sesiia UNR (1919, Liutyi 13). Holos z nadBuhu, 1-3 [in Ukrainian].

6. Hai-Nyzhnyk, P. (2010). UNR ta ZUNR: stanovlennia orhaniv vlady i natsionalne derzhavotvorennia (1917-1920 rr.). Kyiv: “ShcheK”. [in Ukrainian].

7. Istorychna podiia (1919, Kviten 16). Republyka, 2 [in Ukrainian].

8. Karpenko, O.,& (Eds.) Mytsan, K. (2001). Zakhidno-Ukrainska Narodna Respublyka 1918-1923: dokumenty i materialy (Vol.1). Ivano-Frankivsk: Lileia-NV [in Ukrainian].

9. Kohutiak, M. V. (Ed.). (2008). Zakhidno-Ukrainska Narodna Respublyka: 19181923: iliustrovana istoriia [Western Ukrainian National Repablic: 1918-1923: illustrated history]. Ivano-Frankivsk: Manuskrypt-Lviv [in Ukrainian].

10. Lytvyn, M., & Naumenko, K. (1995) IstoriiaZUNR. Lviv: «OLIR» [in Ukrainian].

11. Makarchuk, S. (1983). Etnonatsionalnoe razvitie i natsionalnye otnosheniya na zapadnoukrainskikh zemlyakh v period imperializma. Lviv: Vyshcha shkola [in Russian].

12. Narod. (1919, Mart 30), 1 [in Ukrainian].

13. Nove zhyttia. (1919, Kviten 4), 1 [in Ukrainian].

14. Nove zhyttia. (1919, Sichen 7), 1 [in Ukrainian].

15. Pavlyshyn, O. (2000). Pidhotovka ahrarnoi reformy v ZOUNR. Ukraina: kulturna spadshchyna, natsionalna svidomist i derzhavnist, 6, 170-183 [in Ukrainian].

16. Raikivskyi, I. (1998). Halytska sotsial-demokratiia v Ukrainskii revoliutsii 19171920 rr. Halychyna, 1, 46-47 [in Ukrainian].

17. Republyka. (1919, Kviten 17), 1 [in Ukrainian].

18. Republyka. (1919, Liutyi 7), 1[in Ukrainian].

19. Republyka. (1919, Mart 9), 3 [in Ukrainian].

20. Respublikanets. (1919, Berezen 13), 1 [in Ukrainian].

21. Respublikanets. (1919, Liutyi 8), 2 [in Ukrainian].

22. Tymchenko, R. (2012). Sotsialno-ekonomichna polityka ZUNR (ZOUNR). Problemy vyvchennia istorii Ukrainskoi revoluitsii 1917-1921 rr., 8, 164-175. Retrieved from http://history.org.ua/JournALL/revol/revol_2012_8Z8.pdf [in Ukrainian].

23. Tyshchyk, B. (2004). Zakhidno-Ukrainska Narodna Respublika (1918-1923 rr.): istoriia derzhavy iprava. Lviv: Triadaplius [in Ukrainian].

24. Ukrainskyi Narode! (1918, Lystopad 6). Dilo, 1-3 [in Ukrainian].

25. Vistnyk derzhavnykh zakoniv i rozporiadkiv Zakhidnoi Oblasti Ukrainskoi Narodnoi Respubliky. (1919, Mart 2), 3, 3 [in Ukrainian].

26. Zakon pro zemliu (1919, Liutyi 3). Nove zhyttia, 1-2 [in Ukrainian].

27. Zemelnyi zakon (1919, Mai 8). Republyka, 1-2 [in Ukrainian].

28. Zemelnyi zakon dlia ZOUNR (1919, Mai 8 ). Republyka, 1 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru