Семітсько-сирійсько-грецький кондак і києво-руський кондакарний спів у західноєвропейській та американській візантиністиці й палеославістиці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Семітсько-сирійсько-грецький кондак і києво-руський кондакарний спів у західноєвропейській та американській візантиністиці й палеославістиці

Богдан Євгенович Жулковський, кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри історії та теорії музики, завідувач аспірантури, Комунальний вищий навчальний заклад «Дніпропетровська академія музики ім. М. Глінки» Дніпропетровської обласної ради (Дніпро, Україна)

Bohdan Zhulkovskyi,

Candidate of Art Studies (Ph. D. in Music), Associate Professor of Department of History and Theory of Music,

Head of Graduate School, Municipal Higher Educational Institution “M. Glinka Dnipropetrovsk Academy of Music” of Dnipropetrovsk Regional Council (Dnipro, Ukraine)

Semitic-Syrian-Greek kontakion and Kyivan Rus kondakarion singing in Western European and American Byzantine and Paleoslavic studies

The aim of the work is to systematize the fundamental achievements of Western European and American Byzantine and Paleoslavic scholars for one and a half hundred years within interdisciplinary studies of Semitic-Syrian-Greek kontakion and Kyivan Rus kondakarion singing. Methodology. In the scientific article is used a set of methods and techniques peculiar to the humanities, the main of which are historiographical, bibliographical ones and method of systematic analysis of sources. Scientific novelty. For the first time in Ukrainian medieval studies has been made a comprehensive review of the works of famous foreign theologians, liturgists, historians, codicologists, paleographers, philologists and musicologists on polystrophic and monostrophic kontakion and phenomena related to the singing culture: such books as Kondakar, kondakarion notation, kondakarion style. Conclusions. During the lapse of a hundred years of researches on Semitic-Syrian-Greek kontakion and Kyivan Rus kondakarion singing, the isolation of a significant number of scholars by specialization had been considered. Over the last few decades, a multidisciplinary (intersectoral) approach has been crystallized, it has manifested itself both in the collaboration of medievalists of different specializations and in the combination of different competencies in one individual - in the one scientist. Among the significant achievements in the study of kontakion are the following ones: outlining its Semitic-4-20 Syrian genesis, its further modification, theological-liturgical, poetic-homiletic and musical peculiarities, inter-genre diffusion with other songs of the troparion group, clarification, supplementation of the life of the Reverend Romanos Melodos and his talented apprentices. Among the main achievements in kondakarion musicology are the following ones: publication of Kondakars and their Byzantine prototypes in printed editions and on Internet resources, codicological and palaeographic description of manuscripts, conducting a research of typology and content of these liturgical collections, comparative analysis of Chartres, Kastorian and kondakarion neumes, attempts of decryption of Middle Byzantine and kondakarion notations. The publication on the Internet of a large number of Greek-Byzantine and Slavic- Russian manuscripts, as well as scientific research on them, will increase the interest of Western European and American medievalists and stimulate the appearance of innovative interdisciplinary studies of Semitic-Syrian-Greek kontakion and Kyivan Rus kondakarion singing.

Key words: kontakion, papadic style, kondakarion singing, Psaltikon, Asma- tikon, Kondakar, Chartres notation, Kastorian notation, kondakarion neumes.

Метою роботи є систематизація фундаментальних досягнень західноєвропейських та американських візантологів і палеославістів протягом півтораста років у міждисциплінарних дослідженнях семітсько-сирійсько- кондака та києво-руського кондaкaрного співу. Методологія. В науковій статті використано сукупність методів і прийомів, характерних для гуманітарних наук, головними з яких є історіографічний, бібліографічний і метод системного аналізу джерел. Наукова новизна. Уперше в українській медієвістиці зроблено комплексний огляд праць відомих зарубіжних богословів, літургістів, істориків, кодикологів, палеографів, філологів і музикознавців щодо полістрофного й монострофного кондака, а також пов'язаних із ним явищ співацької культури: книги Кондакар, кондакарної нотації і кондакарного стилю. Висновки. Упродовж сторічного періоду досліджень семітсько-сирійсько-грецького кондака і києво-руського кондaкaрного співу спостерігалась ізольованість значної кількості науковців за спеціалізаціями. За декілька останніх десятиліть викристалізувався мультидисциплінарний (міжгалузевий) підхід, який виявився як у співпраці медієвістів різних спеціальностей, так і в поєднанні різних компетентностей в особі одного вченого. Серед значних здобутків у студіях кондака: окреслення його семітсько-сирійської ґенези, подальшої модифікації, богословсько-літургічних, поетико-гомілетичних і музичних особливостей, міжжанрової дифузії з іншими піспеспівами тропарної групи, уточнення, доповнення житія преподобного Романа Мелодоса і його талановитих вихованців. З-поміж головних досягнень у кондакарному музикознавстві: публікація Кондакарів та їх візантійських прототипів у друкованих виданнях та на Інтернет-ресурсах, кодикологічний і палеографічний опис рукописів, дослідження типології та змісту цих богослужбових збірників, компаративний аналіз шартрських, касторських і кондакарних невм, спроби дешифровки медіавізантійської і кондакарної нотацій. Оприлюднення в мережі Інтернет значної кількості греко-візантійських і слов'яно- руських кодексів, а також наукових розвідок про них сприятиме більшому зацікавленню західноєвропейських та американських медієвістів і стимулюватиме появу новаторських міждисциплінарних досліджень семітсько-сирійсько-грецького кондака та києво-руського кондaкaрного співу.

Ключові слова: кондак, пападичний стиль, кондакарний спів, Псалти- кон, Лсматикон, Кондакар, шaртрськa нотація, касторська нотація, конда- карні невми.

Актуальність теми дослідження зумовлена комплексним і багатоас- пектним аналізом одного з найдавніших візантійських жанрів семітсько- сирійської ґенези - кондака, а також пов'язаних із ним явищ богослужбової співацької культури Київської Русі - книги Кондакар, кондакарної нотації і кондакарного стилю. Ці феномени духовної творчості протягом півтори сотні літ викликали значний інтерес з боку західноєвропейських та американських філологів, мовознавців, музикознавців, істориків, археографів, кодикологів, палеографів, представників споріднених гуманітарних наук. Закордонні музикознавці-медієвісти зіштовхнулися з низкою істотних проблем, серед яких погана орієнтація у православній літургіці, недостатні знання з давньогрецької і церковнослов'янської мов, недоступність переважної більшості рукописних джерел. Значною мірою вони спиралися на досягнення російських, українських і радянських науковців останньої третини ХІХ - першої половини ХХ ст., але через ідеологічну систему у СРСР не могли проводити повноцінні спільні дослідження з радянськими вченими. Останні виявилися можливими лише протягом двох-трьох останніх десятиріч.

Аналіз досліджень і публікацій. Історіографічним і бібліографічним аспектам вивчення семітсько-сирійсько-грецького кондака та києво- руського кондвкврного співу присвячено низку розвідок українських і зарубіжних медієвістів. Серед них відзначимо праці французького візантиніста Жозе Ґродідьє де Матона [17], австрійського візантиніста Йоган- неса Кодера [24], російського палеославіста Романа Кривка [5], російських музикознавців Юлії Артамонової [1] та Тетяни Швець [7], німецького музикознавця Константина Флороса [16], канадського музикознавця Ґреґорі Маєрса [32], українського філолога Олега Кожушного [4], італійського музикознавця Олівера Ґерлаха [17]. Аналіз досліджень медієвістів за хронологією їх появи подано в наших попередніх працях [2; 3], а в цій статті систематизовано проблематику, порушену в наукових розвідках, із урахуванням найновіших здобутків учених-гуманітаріїв.

Метою роботи є систематизація фундаментальних досягнень західноєвропейських та американських візантологів і палеославістів протягом півтораста років у міждисциплінарних дослідженнях семітсько- сирійсько-грецького кондака та києво-руського кондaкaрного співу. До розгляду залучено комплексні праці італійських, французьких, англійських, австрійських, німецьких, данських, грецьких, американських і канадських медієвістів. До бібліографічного списку ввійшли лише основні монографії і статті, присвячені цим феноменам. Ми не ставили завдання опублікувати вичерпний перелік наукових праць про них.

Виклад основного матеріалу

Кондак (комтакюм) як жанр сформувався в гімнографії на рубежі V-VI ст. та увібрав кращі досягнення семітської, сирійської і ранньовізантійської культур. Тезу щодо старозавітних витоків кондака підтримала переважна більшість зарубіжних візантиністів, з-поміж яких грецький філолог Константин Трипаніс (KrovoTavrlvog Tpunavqg; 1909-1993) [41, с. XVIXVII], французький філолог Жозе Ґродідьє де Матон (1озё Grosdidier de Matons; 1924-1983) [19, с. 180-181, 244], німецький медієвіст Фелікс Келлер (Felix Keller) [23, с. 12-14]. Семітськими прототипами кондака могли бути храмова рефренна псалмодія та синагогальна екзегетична проповідь (мідраш). Перша, очевидно, вплинула на форму кондака, зокрема на наявність рефренних каденцій [19, с. 41-43]. Друга - на подвійну функцію жанру (гімн і гомілія) й теологічний зміст. Старозавітні мі- драші могли слугувати джерелом сюжетів найдавніших піснеспівів преподобного Романа Мелодоса [19, с. 244].

Одним із перших сирійську ґенезу кондака аргументував німецький візантиніст Пауль Маас (Paul Maas; 1880-1964) [29, с. 285-306]. Учений зауважив колосальний вплив на кондак трьох сирійських гомілетико- літургічних жанрів: мемри (memra), мадраші (madrasa) та согіти (soglta). Цю концепцію розвинуло чимало зарубіжних візантиністів, серед яких австрійський музиколог Еґон Веллес (Egon Wellesz; 1885-1974) [47, с. 184-188] та американський філолог Вільям Петерсен (William Petersen; 1950-2006) [35, с. 274-281]. Відомий англійський сиролог Се- бастіан Брок (Sebastian Brock) помітив тісний зв'язок сирійської літератури з арамейською та вважав, що преподобний Роман Мелодос наслідував поетичні прикмети творів сирійських гімнографів, зокрема преподобного Єфрема Сиріна і Нарсая [9, с. 139-151]. Проти сирійської ґенези візантійського кондака виступив Жозе Ґродідьє де Матон [19].

Третє джерело архаїчних полістрофних кондаків - довізантійські й ранньовізантійські гімни і гомілії - зауважив Еґон Веллес [47, с. 184188]. На його думку, прототипами кондака могли бути твори святителя Мелітона Сардійського (ІІ ст.). На формування давнього кондака вплинули візантійські тропарі (IV-V ст.), де наявні такі поетичні прийоми, як ізосилабізм та гомотонія, іноді трапляються рефренні каденції, алфавітні акростихи.

Пауль Маас і Константин Трипаніс [41], потім Жозе Ґродідьє де Ма- тон [19] поділили гімни преподобного Романа Мелодоса на кілька тематичних груп, виходячи з їх теологічного змісту. Богословські особливості кондаків розглянув грецький медієвіст Ніколаос Томадакес (NiKoXaog

Тгоцабакрд; 1907-1993) [50], біблійно-екзегетичні - австрійський історик Герберт Гунгер (Herbert Hunger; 1914-2000) [22] і його учень, німецький палеославіст Крістіан Ганнік (Christian Hannick) [20], агіографічні - дослідник Фелікс Келлер [23].

Іспанський літургіст Мігель Арранц (Miguel Arranz; 1930-2008) класифікував кондаки відповідно до їх літургічного приурочення [8, с. 898-908]. Жозе Ґродідьє де Матон визначив функцію кондака в соборному і монастирському богослужіннях [19]. Британський музиколог Олександр Лінгас (Alexander Lingas) установив місце полістрофного кондака в «Пксненному Послкдованїи» (Ак шатікі] акоАоибіа) за Уставом Великої церкви (Типіком єккАпогасттіком ката rqv таЦм rq^ too Xqlcttov ^єуаА^^ аккА^біа^). Тут він звучав між Панніхісом (navvuyic;) і трьома антифонами Полунощниці (Msgovuktikov) [28, с. 50-57]. Літургічному використанню монострофних кондаків за Студійським, Єрусалимським та деякими локальними Типіконами присвячено значно більше праць західноєвропейських візантиністів.

Кардинал Пітра чи не найпершим почав досліджувати поетику візантійських кондаків і помітив у них принципи ізосилабізму й гомо- тонії [37]. Ці метричні якості, на думку Фелікса Келлера, не збережені при церковнослов'янському перекладі [23, с. 217]. Ніколаос Томада- кес побачив у кондаках принцип ізохронії [50], Каріофіллес Метсакес (Киріофилліу Мртоакпд) - прийом ізострофізму [31, с. 163], а Крістіан Ганнік - метод ізоневмології. Німецький філолог Карл Крумбахер (Karl Krumbacher; 1856-1909) виявив алфавітні і фразові акростихи в гімнах преподобного Романа Мелодоса та його сподвижників [26]. Стома роками пізніше акростихи в кондаках вивчав Йоганнес Кодер (Johannes Koder) [24]. Жозе Ґродідьє де Матон аналізував рефренні каденції в по- лістрофних кондаках [19, с. 41-43]. Деякі західноєвропейські філологи простежили зв'язки кондака з гомілією (проповіддю). Пауль Маас назвав кондак «ритмічною гомілією» [29], а Егон Веллес - «співаною гомі- лією» [47, с. 202-203].

Музичні особливості грецьких кондаків почали досліджувати Егон Веллес [47, с. 184-188], американський музикознавець Олівер Странк (Oliver Strunk; 1901-1980) [42, с. 55-67] й італійський музиколог Джованні Марці (Giovanni Marzi) [30, с. 143-193]. Константин Флорос ⁴⁰⁹ (KrovoTavrivog Фігород) провів класифікацію кондаків за музичними формами [15, с. 84-106]. Данський візантиніст Йорґен Раастед (Jorgen Raasted; 1927-1995) співвідніс усну та писемну традиції виконання цих піснеспівів [38, с. 281-289]. Декілька статей, присвячених музичним аспектам візантійського кондака, належать німецькому музикознавцю- візантиністу Андреасу Пфістереру (Andreas Pfisterer) [35, c. 759-774]. Згадані праці не достатньо знайомі філологам, історикам, літургістам та іншим гуманітаріям-медієвістам, котрі почасти ігнорують музичну складову кондаків, у зв'язку з чим можуть робити помилкові висновки [20, с. 57-66]. Спроба музичної характеристики полістрофного кондака в «Пксненному Послкдованїи» (за Уставом Великої церкви; VI ст.) належить Олександру Лінґасу [28, с. 50-57].

Найповніше житіє преподобного Романа Мелодоса подали Каріо- філлес Метсакес [49] і Йоганнес Кодер [24]. Константин Трипаніс [41, с. XVI-XVII] і Жозе Ґродідьє де Матон [19, с. 180-181] підкреслили семітське походження знаного гімнографа. Американський медієвіст Дерек Крюґер (Derek Krueger) і норвезький учений Томас Аренсен (Tomas Arentzen) вивчали гімни преподобного Романа Мелодоса за Патмоським кодексом [25, с. 648-654]. Пауль Маас, Карл Крумбахер і Жозе Ґродідьє де Матон дослідили постаті інших творців кондаків, а саме: Василія Се- левкійського [29], Киріака [26], Федора Студита [19, с. 61].

Дискусійною лишається проблема витіснення полістрофного кондака каноном та його скорочення до проіміона і першого ікоса. Кардинал Пітра вважав основною причиною цього процесу інтенсивний іконоборчий рух у Візантії у VIII ст. [37, с. XXXVII]. Йому ж належить гіпотеза щодо створення в IX ст. нових полістрофних кондаків ченцями Лаври преподобного Сави Освяченого [37, с. XXXV-XLVI]. Такі полістрофні гімни могли звучати між шостою та сьомою піснями канону на Утрені. Але Жозе Ґродідьє де Матон спростував поширену думку Пітри з приводу існування саваїтської кондакарної школи [19, с. 63]. Натомість він зауважив діяльність потужної кондакарної школи у Студійському монастирі [19, с. 59-64] та наявність полістрофних кондаків у Службових Мінеях, створених у XII ст. в периферійних італійсько-грецьких і студійських 4-10 осередках [19, c. 108-118]. Зазначимо, що Еґон Веллес [47] і Ніколаос Томадакес [50] вважають канон вторинним щодо до кондака.

Упродовж VIII-XIII ст. відбулася жанрова дифузія монострофного кондака з іншими піснеспівами тропарної групи, яка проявилася, як мінімум, на трьох рівнях: джерела текстів, зміна жанронімів та спільні поетико-мелодичні моделі (самоподобни). Константин Трипаніс і Пауль Маас помітили, що деякі ікоси архаїчних полістрофних кондаків у подальшому стали йменуватися та виконувати функції сідальнів, іпако- їв, тропарів, світильнів, екзапостиларіїв і стихир [41, с. 395]. Відзначимо, що в Типіконі Великої церкви полістрофні кондаки постійно названо «тропарями». В інших Типіконах та літургічних кодексах моностроф- ні кондаки іноді марковано жанронімом «стихира». Крістіан Ґаннік виділив спільні самоподобни для кондаків і сідальнів, згідно з Єрусалимським і Студійським Уставами [20]. Південно- і східнослов'янські кондаки опрацьовував німецький філолог Ганс Роте [40, с. 239-261].

Жан Пітра здійснив перше критичне видання двадцяти дев'яти полістрофних кондаків преподобного Романа Мелодоса. А німецький філолог-візантиніст Вільгельм Кріст (Wilhelm von Christ; 1831-1906) і грецький філолог-медієвіст Матфей Паранікас (Матбаіод Парауікад; 1832-1914) опублікували окремі кондаки, поділивши їх на поетичні рядки-колони [10]. Карл Крумбахер видав три гімни на притчу «Про десятьох дів» [26]. Протягом останніх сімдесяти літ з'явилося чотири повні зібрання кондаків преподобного Романа Мелодоса. Так, Ніколаос Томадакес видав більшість кондаків із поділом на колони [50]. Константин Трипаніс і Пауль Маас опублікували п'ятдесят дев'ять полістроф- них гімнів і метричні схеми до них [41]. Жозе Ґродідьє де Матону належить найповніша колекція кондаків преподобного Романа Мелодоса з паралельним французьким перекладом [39]. А Йоганнесу Кодеру - подібна антологія гімнів із їх синхронним німецьким перекладом. Один із основоположників серії Monumenta Musicae Byzantinae Карстен Г'юґ (Corsten Hoeg; 1896-1961) видав Ашбурнгаменський Псалтикон [11] із медіавізантійською нотaцією (факсиміле зі вступом та примітками).

Упродовж останнього десятиліття чимало греко-візантійських літургічних кодексів із полістрофними та монострофними кондаками було викладено у глобальній мережі Інтернет. Повідомляємо про окремі з них ⁴¹¹ (із посиланнями на офіційні ресурси):

Ненотовані Тропології з монастиря святої Катерини на горі Синай: Sin.Gr.925, Х ст. (https://www.loc.gov/item/00271074724-ms/);

Sin.Gr.926, XI ст. (https://www.loc.gov/item/00271074712-ms/);

Sin.Gr.927, 1285 р. (https://www.loc.gov/item/00271074700-ms/).

Псалтикони з медіавізантійською нотацією з Ватиканської бібліотеки:

Vat.Gr.1606, XIII ст. (https://digi.vatlib.it/view/MSS Vat.gr.1606);

Vat.Gr.345, XIII - XIV ст. (https://digi.vatlib.it/view/MSS Vat.gr.345).

Ікіматарії з медіавізантійською нотацією з монастиря святої Катерини на горі Синай:

Sin.Gr.1262, 1437 р. (https://www.loc.gov/item/00271076137-ms/);

Sin.Gr.1281, XV ст. (https://www.loc.gov/item/00271076095-ms/).

У другій половині XX ст. чимало західноєвропейських та американських музикологів виявили інтерес до вивчення слов'яно-руських Кон- дакарів завдяки новаторським розвідкам болгарської медієвістки Рай- ни Палікарової-Вердей (Raina Palikarova-Verdeil; 1904-1960) [34] і класичним виданням російських музикознавців середини ХІХ - початку XX ст. Закордонні вчені послуговувалися працями Вукола Ундольсько- го (1815-1864), Димитрія Разумовського (1818-1889), Степана Смоленського (1848-1909), Василія Металлова (1862-1926), Антоніна Преобра- женського (1870-1929) [7, с. 98-105]. Вони були поінформовані стосовно публікацій українських дослідників першої половини XX ст. Федора Стешка (1877-1944), Івана Огієнка (1882-1972) та Дмитра Антоновича (1877-1945). В останній третині XX ст. Кондакарі вивчав у Голландії український музиколог Мирослав Антонович (1917-2006).

Протягом семи десятиліть західноєвропейськими та американськими палеославістами підготовлено і видано три з шести відомих Конда- карів, а також окремі слов'яно-руські Мінеї та Тріоді, в яких присутні кондаки. Данський медієвіст Арне Бугге (Arne Bugge) опублікував Успенський Кондакар [12], чехословацький і німецький дослідники Ан- тонін Достал (Antonin Dostal) і Ганс Роте (I kins Rothe) - Благовіщенський Кондакар [13], канадський музикознавець Ґрегорі Маєрс (Gregory

Myers) - Троїцький (Лаврський) Кондакар [44]. Факсимільні видання супроводжують ґрунтовні передмови і коментарі, церковнослов'янські та грецькі алфавітні й систематичні інципітарії. У вступних розвідках порушуються питання датування і локалізації цих книг, чим підкреслюється їхнє українське (київське) походження.

Засновники видавничої серії Monumenta Musicae Byzantinae (зокрема Карстен Г'юґ) і поодинокі західноєвропейські та американські візантиністи й палеославісти (Антонін Достал, Константин Флорос, Роман Якобсон (1896-1982) планували дослідити та опублікувати інші слов'яно-руські Кондакарі. Відомо, що декотрі з них надсилали листи із проханням отримати мікрофільми Типографського і Синодального Кон- дакарів, які зберігалися в галереях і музеях Москви. Карстен Г'юґ одержав позитивну резолюцію від Міністерства закордонних справ та Міністерства культури СРСР стосовно видання в Копенгагені факсиміле окремих Кондакарів (у тому числі Благовіщенського). Проте публікаціям завадило звернення російського вченого Максима Бражникова (19021973) до посадових осіб СРСР [6, с. 163].

За останні п'ятнадцять років у мережі Інтернет з'явилися фотокопії трьох Кондакарів, а також окремих слов'яно-руських нотованих (знаменних) і ненотованих Міней і Тріодей, які також містять корпус кондаків. Подаємо посилання на вибрані з них:

Кондaкaрі з кондакарною нотацією зі сховищ Санкт-Петербурга і Москви:

РНБ, р.п.1.32, XII ст. (http://expositions.nlr.ru/ex manus/kondakarZ Project/Dir.php);

РДБ, Ф.304.1 №23, XII - XIII ст. (https://dlib.rsl.ru/ viewer/01004637794);

ДІМ, Син.777, XIII ст. (https://catalog.shm.ru/entity/OBJECT/177676).

Мінеї Службові зі знаменною нотацією з Державного історичного музею в Москві:

ДІМ, Син.159, XII ст. (http://catalog.shm.ru/entity/OBJECT/165146);

ДІМ, Син.168, XII ст. (http://catalog.shm.ru/entity/OBJECT/178184).

Тріоді Постова і Цвітна зі знаменною нотацією з Державного історичного музею:

ДІМ, Син.319, XII ст. (http://catalog.shm.ru/entity/OBJECT/177618).

ДІМ, Воскр.перг.29, ХІІ - ХІІІ ст. (https://catalog.shm.ru/entity/ OBJECT/178600).

Карстен Г'юґ [21], американський учений Кеннет Леві (Kenneth Levy; 1927-2013) [27], Константин Флорос [15] та Ґреґорі Маєрс [33] помітили типологічну спорідненість слов'яно-руського Кондакаря та греко-візантійських Асматикона і Псалтикона. Олівер Странк вважав другий (поліжанровий) розділ Кондакарів джерелом текстів Октоїха Із- борного [42, с. 55-67]. Теза українських музикологів Мирослава Антоновича та Юрія Ясіновського щодо подібності слов'яно-руського не- вменного Кондакаря та українсько-білоруського нотолінійного Ірмолоя не знайшла продовження в публікаціях західноєвропейських та американських візантиністів і палеославістів початку ХХІ ст., проте й не була ними спростована.

Зазначимо, що греко-візантійські Псалтикони та Асматикони ХІІ- ХІУ ст. і слов'яно-руські Кондакарі Х-ХІІІ ст. вельми подібні за репертуаром [18, с. 57-70]. До їх жанрового складу входять не лише моностроф- ні кондаки, а й іпакої (катавасії) та деякі святкові тропарі [27, с. 79-83; 32], киноники [14, с. 23-36; 27], а також асматик і пасапноарії. Всі перераховані гімнографічні жанри об'єднані спільним жанровим стилем, названим у візантійській традиції пападичним, а у слов'яно-руській - кон- дакарним [45]. Для нього характерна мелізматичність та віртуозність, що спостерегли Константин Флорос [15] і Кеннет Леві [27]. Такі гімни могли виконувати добре вишколені солісти (протопсалти, лампадарії, мелурги, доместики) [15], які жили при патріархії, митрополіях, єпархіях, соборах та монастирях.

Жозе Ґродідьє де Матон [19] і Олександр Лінґас [28] сформулювали гіпотезу стосовно зародження кондакарного стилю в «ПЬсненному ПослТдованїи» за Типіконом Собору Святої Софії Константинопольської. Це підтверджується наявністю в Кондакарях чималої кількості аненайок і хабув [27], котрі, на думку британського музикознавця та філолога Генрі Тільярда (Henry Tillyard; 1881-1968), беруть початок від грецьких епіхім [46].

Найскладнішим питанням кондакарного музикознавства лишається палеографія невм та проблема їх дешифровки. Райна Палікарова-Вердей 414 висловилася щодо болгарської ґенези кондакарної нотації [34, с. 140-- 146]. Таку думку, як і тезу радянського музикознавця Віктора Беляева (1888-1968) відносно самобутності кондакарних невм, заперечили західні медієвісти другої половини ХХ ст. Олівер Странк підмітив спорідненість слов'яно-руської кондакарної нотації з палеовізантійською шартрською [43], а Константин Флорос - із медіавізантійською касторською [16]. Ґреґорі Маерс [33, с. 21-46] та італійський палеославіст Ан- наліза Донеда (Аппаїіза Doneda) [14, с. 23-36] реалізували компаративні дослідження великих іпостасей та малих знаків, які трапляються в кондакарній і касторській нотаціях. Арне Буґґе і Константин Флорос систематизували алфавіт кондакарних невм [12, c. XXI; 16].

Еґон Веллес [48, с. 557-570] і Генрі Тільярд [46] розробили методологію дешифровки діастематичної медіавізантійської нотації. Це надихнуло Константина Флороса [15, с. 84-99] й Кеннета Леві [27, с. 77-92] гіпотетично транскрибувати недіастематичні кондакарні невми. Нашого часу успішні транскрипції кондакарної нотації, на основі співставлення з грецькими, проводять Ґреґорі Маерс [33] і Анналіза Донеда [14, с. 2336]. Компаративно-ретроспективна технологія дешифровки була перейнята від дослідників григоріанського хоралу. Еґон Веллес, Константин Флорос, Ґреґорі Маерс вважали великі іпостасі хейрономічними знаками. Кеннет Леві зазначив, що кондакарні невми не фіксували всі музичні нюанси, а лише контури. Тому потрібно при транскрибуванні зважати на усну традицію [27, с. 88].

Наукова новизна. Уперше в українській медієвістиці зроблено цілісний аналіз праць зарубіжних теологів, літургістів, істориків, коди- кологів, палеографів, філологів і музикологів стосовно полістрофного і монострофного кондака та пов'язаних із ним феноменів співацької культури: книги Кондакар, кондакарних невм і кондакарного стилю.

Висновки

Протягом сторічної доби вивчення семітсько-сирійсько- грецького кондака і киево-руського кондакарного співу спостерігалась ізольованість значної кількості науковців за спеціалізаціями. За декілька останніх десятиліть викристалізувався мультидисциплінарний (міжгалузевий) підхід, який виявився як у співпраці медіевістів різних спеціальностей, так і в поеднанні різних компетентностей в особі одного

вченого. Серед значних здобутків у студіях кондака - окреслення його 415 семітсько-сирійської ґенези, подальшої модифікації, богословсько- літургічних, поетико-гомілетичних і музичних особливостей, міжжан- рової дифузії з іншими піспеспівами тропарної групи, уточнення, доповнення житія преподобного Романа Мелодоса і його талановитих вихованців. З-поміж головних досягнень у кондакарному музикознавстві - публікація Кондакарів та їх візантійських прототипів у друкованих виданнях та на Інтернет-ресурсах, кодикологічний і палеографічний опис рукописів, дослідження типології та змісту цих богослужбових збірників, компаративний аналіз шартрських, касторських і кондакар- них невм, спроби дешифровки медіавізантійської і кондакарної нотацій. Оприлюднення в мережі Інтернет значної кількості греко-візантійських і слов'яно-руських кодексів, а також наукових розвідок про них сприятиме більшому зацікавленню західноєвропейських та американських медієвістів і стимулюватиме появу новаторських міждисциплінарних досліджень семітсько-сирійсько-грецького кондака та києво-руського кондакарного співу.

Список використаних джерел

семітсько-сирійський кондак кондaкaрний спів

1. Артамонова Ю. В. Изучение древнерусских Кондакарей: магия источника // Культура тихоокеанского побережья. Владивосток, 2005. С. 136-141.

2. Жулковський Б. Давньоруський кондакарний спів у зарубіжній музичній історіографії // Українське музикознавство : наук.-метод. зб. Київ, 2013. Вип. 39. С. 119-134.

3. Жулковський Б. Кондак у богословських, літургічних, філологічних і музикознавчих студіях: історіографічний аспект // Калофонія : наук. зб. з історії церковної монодії та гимнографії. Львів, 2018. Число 9. C. 50-64.

4. Кожушний О. Преподобний Роман Солодкоспівець і візантійська гім- нографія ІІІ-VIII ст. Київ, 2009. 263 с.

5. Кривко Р Н. Перевод, парафраз и метр в древних славянских кондаках: Метрика древней церковнославянской поэзии в исследованиях XIXXXI веков // Revue des etudes slaves. Paris, 2011. Vol. 82. No. 2. Р. 169-202. https://doi.org/10.3406/slave.2011.8090

6. Серёгина Н. С. Письма М. В. Бражникова к сильным мира сего: от И. В. Сталина (1940) до Н. С. Хрущёва и Е. А. Фурцевой (1967): Часть 2 //Временник Зубовского института. Санкт-Петербург, 2019. № 1 (24).С.153-173.

7. Швец Т В. Древнерусская певческая книга Кондакарь: начальный этап изучения // Вестник Южно-Уральского государственного университета. Сер.: Социально-гуманитарные науки. 2016. Т. 16. № 2. С. 98-105. https:// doi.org/10.14529/ssh160215

8. Arranz M. Romanos le Melode // Dictionnaire de spiritualite. Paris, 1988. T 13. P. 898-908.

9. Brock S. From Ephrem to Romanos // Studia Patristica. Oxford: Peeters Leuven, 1989. Vol. XX. P. 139-151.

10. Christ W., Paranikas M. Anthologia graeca carminum Christianorum. Lip- siae: B. G. Teubner, 1871. CXLIV, 268 p.

11. Contacarium Ashburnhamense / Ed. Carsten Hoeg. Copenhag^, 1956. 47,

530 p. (Monumenta Musicae Byzantinae. Facsimiles. Vol. IV).

12. Contacarium Palaeoslavicum Mosquense / Ed. Arne Bugge. Copenhague,

1960. ХІІ, 408 p. (Monumenta Musicae Byzantinae. Facsimiles. Vol. VI).

13. Der altrussische Kondakar>: Auf der Grundlage des Blagovescenskij Nizegorodskij Kondakar> / Hrsg. A. Dostal, H. Rothe. Giessen, 1976. T. 2: Facsimile. 260 S.

14. Doneda А. Hyperstases' in MS Kastoria 8 and the Kondakarian Notation: Re- lationscips and Interchangeability // Palaeobyzantine Notations / Ed. C. Tro- elsgard. Hernen: Brediusstichtung, 1999. Vol. II. Р 23-36.

15. Floros C. Das Kontakion // Deutsche Vierteljahrsschrift fur Literaturwissen- schaft und Geistesgeschichte. Stuttgart; Hamburg, 1960. Bd. 34. S. 84-106. https://doi.org/10.1007/BF03376474

16. Floros С. The Origins of Russian music: Introduction to the Kondakarian Notation. Frankfurt am Main: Peter Lang, 2009. ХХ, 311 р.

17. Gerlach O. The Sources of the Kontakion as Evidence of a Contradictory History of Reception // Theorie und Geschichte der Monodie / Hsg. Maria Pischloger. Wien; Brno, 2020. Bd. 10. S. 145-188.

18. Grinchenko O. Slavonic Kondakaria and Their Byzantine Counterparts: Discrepancies and Similarities // Българско музикознание. 2012. Iss. 3-4.

P. 57-70.

19. Grosdidier de Matons J. Romanos le Melode et les origines de la poesie reli- gieuse a Byzance. Paris, 1977. 360 p.

20. Hannick Ch. Le Kontakion dans l'histoire de la musique ecclesiastique byzantine // Ostkirchliche Studien. Wurzburg, 2009. Bd. 58. № 1. S. 57-66.

21. Hoeg С. The Oldest Slavonic Tradition of Byzantine Music // Proceedings of 417 the British Academy. London, 1954. Vol. 34. P. 37-66.

22. Hunger H. Romanos Melodos: Uberlegungen zum Ort und zur Art des Vortra- ges seiner Hymnen: Mit anschliessender kurzer Strukturanalyse eines Konta- kions // Byzantinische Zeitschrift. Leipzig; Munchen, 1999. Bd. 92. № 1. S. 1-9. https://doi.org/10.1515/byzs.1999.92.L1

23. Keller F. Die russisch-kirchenslavische Fassung des Weihnachtskontakions und seiner Prosomoia. Bern; Frankfurt am Main; Las Vegas, 1977. 243 p.

24. Koder J. Romanos Melodos und sein Publikum: Uberlegungen zur Beein- flussung des kirchlichen Auditoriums durch das Kontakion // Anzeiger der philosophisch-historischen Klasse der Osterreichischen Akademie der Wis- senschaften. Vienne, 1999. Bd. 134. № 1. S. 63-94.

25. Krueger D., Arentzen Th. Romanos in Manuscript: Some Observations on the Patmos Kontakarion // Proceedings of the 23rd International Congress of Byzantine Studies. Belgrade, 2016. P. 648-654.

26. Krumbacher K. Umarbeitungen bei Romanos: mit einem Anhang uber das Zeitalter des Romanos. Munchen: Akademie der Wissenschaften, 1899. Bd. 2. Heft I. 156 S.

27. Levy K. Die slavische Kondakarien-Notation // Anfange der Slavischen Mu- sik / Eds. Jozef Kresanek and Ladislav Burlas. Bratislava: Verlag der Slowa- kischen Akademie der Wissenschaften, 1964. S. 77-92.

28. Lingas A. The Liturgical Place of the Kontakion in Constantinople // Литургия, архитектура и искусство византийского мира / ред. К. К. Акентьев. Санкт-Петербург: Византинороссика, 1995. [Вып. 1]. С. 50-57.

29. Maas P Das Kontakion (Mit einem Exkurs uber Romanos und Basileios von Seleukeia) // Byzantinische Zeitschrift. Leipzig, 1909. Bd. 19. S. 285-306. https://doi.org/10.1515/byzs.1910.19.2.285

30. Marzi G. Melodia e Nomos nella musica bizantina // Studi pubblicati dall'Istituto di filologia classica. Bologna, 1960. Vol. 8. S. 143-193.

31. Metsakes K. The language of Romanos the Melodist. Munchen, 1967. 221 p. (Byzantinisches Archiv. Heft 11). https://doi.org/10.1515/9783112325902

32. Myers G. A Historical, Liturgical and Musical Exploration of Kondakarnoie Pienie: The Deciphering of a Medieval Slavic Enigma. Sofia: Cyrillo-Metho- dian Research Centre, 2009. 273 р.

33. Myers G. The medieval Russian Kondakar and the Choirbook from Kastoria: a Palaeographic Study in Byzantine and Slavic Musical Relations // Plainsong

and Medieval Music. 1998. Vol. 7. № 1. P 21-46. https://doi.org/10.1017/ S0961137100001406

34. Palikarova-Verdeil R. La musique byzantine chez les Bulgares et les Russes. Copenhague, 1953. XII, 249 р. (Monumenta Musicae Byzantinae. Subsidia. Vol. III).

35. Petersen W. The Dependence of Romanos Melodist upon the Syriac Ephrem // Studia Patristica. Oxford, 1990. Vol. 18. P. 274-281.

36. Pfisterer A. Beobachtungen zum mittelbyzantinischen Kontakion // Theo- rie und Geschichte der Monodie / Hsg. Maria Pischloger. Wien; Brno, 2018. Bd. 9. № 2. S. 759-774.

37. Pitra J. B. Analecta Sacra spicilegio Solesmensi parata. Parisiis: A. Jouby et Roger, 1876. T I. 568 p.

38. Raasted J. Kontakion Melodies in Oral and Written Tradition // The Study of Medieval Chant: Paths and Bridges, East and West / Ed. P. Jeffery. Cambridge, 2001. P. 281-289.

39. Romanus le Melode. Hymnes: Introduction, texte critique, traduction et notes / Ed. J. Grosdidier de Matons. 5 vols. Paris, 1964-1981.

40. Rothe H. Ost- und Sudslavische Kontakien als historische Quellen // Millennium Russiae Christianae. Wien, 1993. S. 239-261.

41. Sancti Romani Melodi Cantica / Eds. P Maas, С. Trypanis. Oxford: Clarendon Press, 1963. Vol. 1: Cantica Genuina. 548 p.

42. Strunk О. Some Observations on the Music of Kontakion // Essays on Music in the Byzantine World. New York: W. W. Norton and Co., 1977. P. 55-67.

43. Strunk O. The Notation of the Chartres Fragment // Annales Musicologique. Paris, 1955. Vol. 3. P. 3-37.

44. The Lavrsky Troitsky Kondakar / Ed. Gregory Myers. Sofia: Heron Press, 1994. XXX, 300 p. (Monumenta SlavicoByzantina et Medievalia Europensia. Vol. IV. № 9).

45. Thodberg Ch. The Tonal System of the Kontakarium: Studies in Byzantine Psalticon Style. Copenhague, 1960. 50 p. (Historisk-filosofiske Meddelelser. Bd. 37. № 7).

46. Tillyard H. J. W. Handbook of the Middle Byzantine Musical Notation. Co- penhague, 1935. 48 p.

47. Wellesz E. A History of Byzantine Music and Hymnography. Ed. 2. Oxford,

1961. XIV, 460, VII p.

48. Wellesz E. Das Problem der byzantinischen Notationen und ihrer Entziffe- rung // Byzantion. Bruxelles; Paris, 1929-1930. T. 5. S. 557-570.

49. Мртоикп^ К. BuCavTivri и^Ґоурафіа: And rqv Јпо%р xq? Kaivf|q 419 Діа0г|кп? Јо'с xqv EiKovopaxia. AQqvar, 1986.

50. TwpabdKqq N. 'Pwpavou той МєЛфйой upvoi ЈK5i5opЈvOL Јk na- iiiiaKu'v і<оАі<о\'. AQqvar, 1952-1961. Тдро^ I-IV.

Размещено на Allbest.ru