Постаті діячів України в біографічних виданнях кінця XVIII - першої половини XIX ст

Размещено на http://www.allbest.ru/

Постаті діячів України в біографічних виданнях кінця XVIII - першої половини XIX ст

Володимир Іванович Попик,

член-кореспондент НАН України, доктор історичних наук, професор, директор Інституту біографічних досліджень Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського

Метою роботи є обґрунтування оцінки періоду кінця XVIII - першої половини XIX ст. як важливого етапу розвитку української біографіки, що знаменувався утвердженням її народознавчих, патріотичних світоглядних засад у поєднанні з освоєнням досягнень європейської науки Нового часу. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні джерелознавчих, історіографічних та книгознавчих методів досліджень. Наукова новизна полягає в запропонованому перегляді побутуючих у науковій літературі уявлень щодо запізнілого розвитку в Україні історичної біографіки, нібито лише з другої половини ХІХ ст. Проаналізовано взаємодію в українській біографіці двох напрямів, зокрема першого - «збирання імен», систематизація і представлення в довідковій літературі персоналій діячів України, який корінням своїм був пов'язаний з ідеалами «малоросійського» автономізму, поширеними в середовищі козацької старшини, та становлення на противагу йому нового героїко-романтичного спрямування, заплідненого ідеями національного відродження слов'янських народів, - напряму, який запропонував свої уявлення про пантеон національних героїв - діячів сильних і самодостатніх, борців за загальну справу. Висновки. Початковий етап Українського національного відродження від кінця XVIII ст. до європейської Весни народів 1848 р. став часом становлення модерної української біографіки. У цей період визначився її характер як самобутнього і самостійного стосовно зовнішніх ідейних впливів напряму розвитку вітчизняної гуманітарної науки і культури, тісно пов'язаного із самою серцевиною національного руху, боротьбою українства за самоствердження в колі інших європейських народів.

Ключові слова: українська біографіка, Українське національне відродження, пантеон національних героїв, митрополит Євгеній Болховітінов, Д. М. Бантиш-Каменський, І. І. Срезневський, М. О. Максимович. українська біографіка народознавчий

Volodymyr Popyk,

Ukrainian historical figures in biographical editions from late 18th to first half of 19th century

The aim of this study is to substantiate the estimation of late 18th century and the first half of the 19th century as an important stage in the development of Ukrainian biography marked by the establishment of its patriotic ethnographic vision, combined with mastering of achievements of modern European science. The study methodology involved approaches of source criticism, historiography and bibliology. Scientific novelty lies in the proposed revision of some widespread in scientific literature notions about the late development of historical biography in Ukraine, allegedly only from the second half of the 19th century. The interaction in the Ukrainian biography of two directions is analyzed: the so- called 'name collecting' (systematization and presentation of Ukrainian figures in reference literature, with roots in the 'Malorossian' autonomistic ideals, common among the Cossack elite) and the emergence of its romantic-heroic counterpart, a direction fertilized by the national revival ideas of the Slavic peoples, offering a different conception, that of a national heroes pantheon with figures of strong and self-sufficient fighters for the common cause. Conclusions. The initial stage of the Ukrainian National Revival from the late 18th century to the European Spring of Nations in 1848 was the time when modern Ukrainian biography emerged. During this period it gained character of an original and independent (in terms of external ideological influences) branch of domestic science and culture, closely connected to the very core of national movement, the struggle of Ukrainians for self-affirmation among other European nations.

Key words: Ukrainian biography, Ukrainian National Revival, pantheon of national heroes, Metropolitan Yevhen Bolkhovitinov, D. M. Bantysh-Kamenskyi, I. I. Sreznevskyi, M. O. Maksymovych.

Актуальність теми дослідження

Важливим завданням вітчизняної соціо- гуманітаристики є подолання хибних уявлень про несамостійність і вторинність розвитку української науки й культури в минулому, їхню ізольованість від світових і європейських процесів, однобічну підпорядкованість світоглядним, інтелектуальним та духовним впливам імперських - російського дореволюційного та радянського центрів. Зазначене повною мірою стосується проблем становлення й історичного поступу біографіки як важливої складової самоусвідомлення й самоствердження нації в образах її достойників, у формуванні пантеону героїв, в освоєнні досвіду, ідеалів і традицій попередніх поколінь.

Аналіз досліджень і публікацій

До нашого часу досить поширеними залишаються уявлення про доволі запізніле становлення української біографі- ки - лише десь у середині ХІХ ст. Значною мірою це пов'язане з тим, що розробка проблем розвитку біографічних досліджень і видавничої діяльності в Україні здійснювалася переважно в розрізі аналізу історії та досвіду підготовки біографічних довідників і словників. Дійсно, ґрунтовні праці С. М. Ляшко з історії вітчизняної біографіки присвячені майже винятково розбудові біографічної довідкової справи в період від середини ХІХ до перших десятиліть ХХ ст. [5-7]. Так само, серединою ХІХ ст. починаються підготовлені в Інституті біографічних досліджень Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (НБУВ) бібліографічні покажчики серії «Джерела української біографістики» [4], де зібрано величезний матеріал саме щодо довідкових біографічних видань. Однак зроблений у вступній статті до першого випуску «Джерел» висновок про «зародження та становлення наукової біографістики» у другій половині ХІХ ст. [4, с. 9] видається нам не зовсім коректним.

У зазначених та інших працях останніх десятиліть зовсім не йдеться про нібито запізніле становлення вітчизняної біографіки в цілому, в усіх її різноманітних жанрах і напрямах. Більше того, в монографії В. С. Чишка «Біографічна традиція та наукова біографія в історії і сучасності України» (1996), з якої починається відлік нового етапу досліджень розвитку вітчизняної біографіки, подано широку картину її витоків, які сягають ще часів Київської Русі і знайшли продовження за Козацької доби [12]. Детально досліджуючи проблеми створення українських біобібліографічних словників, Н. І. Черниш зібрала цікаві матеріали щодо перших спроб організації цієї роботи та публікації підготовчих матеріалів у перші десятиліття ХІХ ст. [11]. Опубліковані невдовзі праці В. І. Попика ще більш розширили уявлення про ранні етапи становлення української біографіки, її видову багатоманітність, джерельний потенціал, національну самобутність, оригінальність світоглядних засад, суттєву несхожість з біографічними традиціями інших народів [8, 9]. Зрозуміло, на тлі значного піднесення української біографіки у другій половині ХІХ ст. масштаби зробленого в попередні десятиліття видаються ще доволі скромними, але це не є підставою для применшення їхнього значення. На жаль, упродовж останніх років активна розробка цих проблем в Україні майже не провадиться, що об'єктивно створює питоме середовище для їх трактувань недоброзичливцями в руслі відомих ідей «руського міра» та «єдиного історичного простору» - про запізнілий розвиток української науки і культури, що взагалі став можливим лише завдяки впливові російської культури.

Метою дослідження є привернення уваги до важливого етапу розвитку української біографіки, що припав на час величезних суспільно-політичних і соціально-культурних, світоглядних, духовних зрушень кінця XVIII - першої половини XIX ст. на всьому Європейському континенті і знаменував початок національного відродження поневолених слов'янських народів і серед них - українського.

Наукова новизна дослідження полягає у спробі осмислення поступу вітчизняної біографіки на першому етапі Українського національного відродження як невід'ємної частини розгортання його всеохоплюючих процесів: формування модерної національної патріотичної свідомості, принципово нових інтелектуальних і духовних обріїв та запитів суспільства, запліднених ідеями європейського Просвітництва, Великої французької революції, Романтизму, прав народів на національне самоствердження.

Виклад основного матеріалу

На кінець XVIII ст. в Україні загалом завершився перехід від успадкованих з минулого хронікально-літописних форм біографічного письма до початків освоєння вироблених європейською наукою і культурою Нового часу жанрів біографічних наративів. Нагромадження доволі значних масивів біографічної інформації в «Синопсисі» Інокентія Гізеля (1674), козацьких літописах, хроніках та діаріушах-мемуарах, панегіричній літературі, а також у «Короткому описі Малоросії» (30-ті рр. XVIII ст.) та інших працях, в яких зроблено перші спроби узагальнення історії України на засадах тогочасної європейської науки, зокрема - в «Короткому описі про козацький малоросійський народ» П. І. Симоновського (1765), «Літописній оповіді про Малу Росію» О. І. Рігельмана (80-ті рр. XVIII ст.), незважаючи на те, що більшість із цих творів упродовж багатьох десятиліть поширювалася лише у списках, зробило можливим розгортання процесу «збирання імен» українських діячів, систематизації відомостей про життя і діяльність представників різних соціальних верств та сфер суспільного життя.

Одним із перших широко відомих результатів цієї роботи стало представлення українських постатей у виданій російським письменником-просвітите- лем М. І. Новиковим у 1772 р. праці «Опыт исторического словаря о российских писателях» Новиков Н. Опыт исторического словаря о российских писателях, из разных печатных и рукописных книг, сообщенных известий и словесных преданий собрал Николай Новиков. Санкт-Петербург, 1772.14,264 с.. У ній, нехай і у стислому довідковому вигляді, без єдиної структури гасел, у дещо різних форматах, без зазначення точних дат життя, до загального науково-інформаційного обігу було введено імена як знаних у наш час, так і зовсім маловідомих нині українських діячів, церковних і світських, причому не лише померлих, але й живих на час публікації. Прикладом характеру, інформаційної насиченості, стилю подання біографічних матеріалів може слугувати довідкова стаття про Лазара Барановича (1620-1693) Там само. С. 12-13.:

«Баранович, Лазарь, епископ Черниговский, сочинял стихи, которые приложены к книге Руно орошенное, напечатанной церковною печатью в Чернигове 1683 года; плач о преставлении Царя Алексея Михайловича, и приветствие Царю Федору Алексеевичу, стихами, в 1676 году; также сочинил прозою две книги: первая, Трубы словес, напечатана в Киеве 1674 года; а вторая: Меч духовный, печатана в Киеве же 1686 года: обе сии книги содержат в себе поучительные слова, сказанные сим Епископом: о других его сочинениях нет никакого известия».

У словнику були представлені автори різного за своєю значимістю опублікованого або рукописного доробку - церковно-релігійних творів, учені з різних галузей знань, письменники й поети, а також перекладачі, лікарі, інженери та будівничі. Вперше в одному виданні було зібрано імена Лазаря Барановича, Тарасія Вербицького, Іоаникія Галятовського, Василя Григоровича, Дмитра Гро- зинського, Рафаїла Заборовського, Адама Зернікова, Миколи Каменського-Бан- тиша (Бантиша-Каменського), Михайла Козачинського, Якова Козельського, Григорія Козицького, Георгія Кониського, Іоанна Леванди, Феофана Леонтови- ча, Віктора Лодижинського, Іоанна та Манасія Максимовичів, Петра Могили, Арсенія та Єпіфанія Могилянських, Феоктиста Мочульського, Феофіла Несиня, Давида Пащинського, Кирила Памво-Беринди (Памво Беринди), Даниїла Пере- крестовича, Феофана Прокоповича (з широкою бібліографією праць - 70 назв), Антонія Радивиловського, Василя Рубана, Самуїла Миславського, Мелетія Смо- трицького, Кирила Транквіліона, Дмитра Туптала, Івана Хмельницького, Афана- сія Шафонського, Михайла Шванського, Амвросія Юшкевича, Стефана Яворсь- кого, Варлаама Ясинського.

Наприкінці XVIII - в перших десятиліттях ХІХ ст. професійне і аматорське «збирання імен», пошук та систематизація біографічних матеріалів, а також родинних, родовідних документів, упорядкування реєстрів різних категорій діячів минулого набули в Україні характеру важливого дослідницького напряму, який формував джерельну базу для створення узагальнюючих історичних праць. На цій ниві активно працювали Г. А. Полетика (1725-1784), О. Ф. Ша- фонський (1740-1811), В. Г. Рубан (1742-1795), А. І. Чепа (бл. 1760 - після 1822), Я. М. Маркович (1776-1804), О. І. Мартос (1790-1842), О. М. Маркович (17901865), М. А. Маркевич (1804-1860) та інші. За задумом П. І. Кеппена (1793-1865), його молодший брат Костянтин Кеппен наприкінці 1820-х років у Харківському університеті здійснив підготовчу роботу - формування реєстру з 240 імен для створення словника письменників Слобідської України. За прикладом Кеп- пенів розгорнулася робота зі збирання іменних списків та бібліографії для подібних словників у Полтавській та Подільській губерніях [1].

Як певний узагальнюючий підсумок пошукової роботи багатьох дослідників тієї доби значний інтерес становлять надруковані М. А. Маркевичем у 5-му томі його «Истории Малороссии» (1843) Маркевич Н. История Малой Росиии. Москва: Тип. Августа Семена, 1843. Т. 5.345, IV с. [Приложения: VII. «Рос-пись правителей Малороссии от 882 года по 1796»; VIII. «Таблица гетманов»; IX. «Список генеральной старшины»]. додатки, ретельно вивірені ним за різними джерелами й систематизовані, зокрема: «Роспись правителей Малороссии от 882 года по 1796» (71 особа); «Удельные князья в Малороссии» (від часів Київської Русі, всього 209 осіб), «Гетманы обеих сторон Днепра Малороссии и Войска Запорожского», «Список генеральной старшины» (генеральні обозні, судді, підскарбії, писарі, осавули, хорунжі, генеральні бунчужні - 88 осіб); списки полковників - як тих, що були за Богдана Хмельницького (34 особи), так і після нього по окремих полках (122); переліки литовських князів та литовських і польських воєвод, інших польських сановників у Києві; списки всіх митрополитів, які титулувалися «Київськими»; ігуменів і архімандритів Києво-Печерської лаври, очіль- ників і ректорів церковних навчальних закладів у Києві, а також ієрархів Чернігівської єпархії; уніатських митрополитів, римо-католицьких єпископів у Києві.

Систематизоване представлення біографічних даних і творчої спадщини українських діячів у словниково-енциклопедичних виданнях у перші десятиліття ХІХ ст. знайшло продовження в підготовлених, причому частково - в Києві, митрополитом Євгенієм Болховітіновим (1767-1837) «Словаре историческом о бывших в России писателях духовного чина греко-российской церкви» Болховитинов Е. А. Словарь исторический о бывших в России писателях духовного чина грекороссийской церк-ви : в 2 ч. Санкт-Петербург: Тип. Н. Греча, 1818. Ч. 1-2. та «Словаре русских светских писателей, соотечественников и иностранцев, писавших о России» Болховитинов Е. А. Словарь русских светских писателей соотечественников и чужестранцев, писавших о Рос-сии, служащий дополнением к Словарю писателей духовного чина, составленному митрополитом Евгением : в 2 т. Москва: Унив. тип., 1845. Т. 1-2., кожен у двох частинах. Вони увібрали загалом понад 120 імен, пов'язаних з Україною, - тобто майже втричі більше, ніж у словнику М. І. Новикова. По суті, це була перша, хоча й доволі стисла за характером інформації, професійна репрезентація діячів України, які становили впродовж віків її інтелектуальний і духовний потенціал. При цьому, що дуже важливо, діяльність значної частки нових персоналій, залучених до інформаційного обігу, припадала на кінець XVIII - початок ХІХ ст. Обидві зазначені риси відповідали характерові й основним тематичним спрямуванням тодішньої європейської словникової біографічної справи, особливо німецької, англійської.

І якщо перший з болховітіновських словників, присвячений переважно церковним ієрархам, з погляду нашого часу, позначений певним консерватизмом, то другий, персоналіями якого виступають представники різних соціальних верств, сфер діяльності, спрямованості інтересів, об'єднані лише за ознакою наявності в них друкованих чи рукописних праць, несе на собі відчутний відбиток ідеології Просвітництва, розкриває широку панораму здобутків українців на Батьківщині й поза її межами. У цьому словнику представлені політики, урядовці та дипломати, військові діячі (наприклад, теоретик і практик військово-морської справи П. Гамалія), учені та педагоги: історик В. Рубан, ботанік і лікар Н. Амбодик- Максимович; композитори М. Березовський та Д. Бортнянський. Характерною рисою біографічного письма Болховітінова виступає прагнення показати багатоманітність інтересів історичних персонажів, їхній внесок у різні сфери життя (таким є, зокрема, дипломат, журналіст, поет і фольклорист С. Богданович).

Створені Є. Болховітіновим біографічні словники демонстрували, порівняно з новіковським, принципово більш ґрунтовну методологію дослідницької роботи, застосування досконалішого творчого інструментарію. Вони позначені високим інтелектуальним рівнем аналізу творчої спадщини діячів різних століть і навіть сучасників. Болховітінов запровадив структуровані й наповнені, в міру наявності матеріалів, конкретними даними життєписи, часто із зазначенням дискусійних і нез'ясованих моментів. Так, стаття, присвячена згаданому вже Лазарю Барановичу, детально розповідає про віхи його біографії, головні твори Болховитинов Е. А. Лазарь Баранович // Словарь исторический о бывших в России писателях духовного чина грекороссийской церкви: в 2 ч. Санкт-Петербург: Тип. Н. Греча, 1818. Ч. 1. С. 569--571..

З позицій нашого часу варто звернути увагу й на те, що у створених Є. Болховітіновим біографічних словниках відсутні ще такі характерні для пізніших російських видань тенденційність та прямі замовчування фактів, що стосувались українських сторінок діяльності персонажів. Загальне поважне ставлення митрополита Євгенія до проблематики, пов'язаної з українською старовиною, її старожитностями та персоналіями, його внесок у започаткування їх наукової розробки давно обумовили інтерес до творчого шляху Болховітінова з боку українських учених і визнання ними спадщини вченого невід'ємною частиною нашого національного надбання. Важливим свідченням цього стала створена в Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського фундаментальна праця Є. В. Рукавіциної-Гордзієвської [10].

У процесі роботи над біографічними словниками Є. О. Болховітінов не лише використовував широке коло опублікованих раніше джерел, але й провадив пошук матеріалів у численних приватних архівах, а також збирав автобіографії відомих сучасників, зокрема українців. Як зазначала Є. В. Рукавіцина- Гордзієвська, лише особистій пошуковій роботі Є. О. Болховітінова ми зобов'язані, наприклад, згадкою у словнику світських письменників (1945), поряд з відомими і знаними на той час діячами, про зовсім маловідомого поета козака С. Климовського, автора пісні «Їхав козак за Дунай», яка стала народною, оскільки рукописна спадщина його до наших днів не збереглася [10, с. 43-44].

Помітно більш насиченим українськими іменами, причому, порівняно з попередніми згаданими біографічними словниками - з різних сфер суспільного життя, став укладений відомим істориком українцем Д. М. Бантишем-Ка- менським (1788-1850) п'ятитомний «Словарь достопамятных людей русской земли» Бантыш-Каменский Д. Н. Словарь достопамятных людей Русской земли, содержащий в себе жизнь и деяния знаменитых полководцев, министров и мужей государственных, великих иерархов православной церкви, отличных литераторов и ученых, известных по участию в событиях Отечественной истории: в 5 ч. Москва: Тип. А. Семена, 1836. Ч. 1-5., особливо - друге, доповнене, видання Бантыш-Каменский Д. Н. Словарь достопамятных людей Русской земли, составленный Бантыш- Каменским. Санкт-Петербург, 1847. Ч. 1-3.. Позиції українського дворянського автономізму, обстоювані автором, обумовлювали його прагнення до якнайширшого представлення досягнень своїх співвітчизників у загальному потоці імперської історії і культури. Крім того, праця Д. М. Бантиша-Каменського, порівняно зі словником Є. Болховітінова, почала готуватися значно пізніше й ґрунтувалася вже на більш широкій джерельній базі, у тому числі - на неопу- блікованих документах. Зокрема, він використовував матеріали, зібрані в попередні десятиліття українськими дослідниками А. І. Чепою, Я. М. Марковичем та іншими. Наукові засади словника, підготовленого професійним істориком, ближчі до вимог тодішньої європейської науки, але водночас він позначений і пев- ною випадковістю, й прикрими лакунами в доборі персоналій, загальною незавершеністю, що визнавав і сам автор. Загалом, словник Д. М. Бантиша-Каменського вже ніс на собі відлуння комерціалізації європейської словниково-видавничої справи. Крім того, порівняно із працею Євгенія Болховітінова, в якій зібрано імена цілого сузір'я яскравих інтелектуалів, зокрема вихованців Києво-Могилян- ської академії, у багатопрофільному за змістом словникові Бантиша-Каменсь- кого відчутно переважали російські царедворці, військовики, адміністратори.

Безперечним науковим здобутком Бантиша-Каменського в галузі української біографіки стали вміщені в його словнику докладні життєписи політичних діячів Василя та Віктора Кочубеїв, Олексія та Кирила Розумовських, князя Олександра Безбородька, церковних ієрархів Стефана Яворського, Іоасафа Кроковського та Іосифа Ільницького, єпископа Ніжинського-Українського Ме- фодія, вченого-медика і біолога Нестора Амбодика-Максимовича, композиторів Максима Березовського та Дмитра Бортнянського, художника Антона Лосенка, а також представників роду Каменських - Амвросія Зертис-Каменського, Степана Костянтиновича Зертис-Каменського, Івана та Миколи Миколайовичів Бантишів-Каменських. Показово, що серед українських діячів у словнику представлені й не дуже бажані для тодішньої влади постаті гетьманів Івана Мазепи та Павла Полуботка. Втім, це не було винятком. В упорядкованому Д. М. Бантишем- Каменським ще в 1814 р. напівофіційному виданні реєстру кавалерів головних російських імператорських орденівНевского и Св. Анны с самого учреждения оных до установления в 1797году Орденского Капитула. Москва: Тип. Н. С. Все-воложского, 1814.336 с. Іван Мазепа значився другим за переліком серед удостоєних вищої державної відзнаки - Ордена св. апостола Андрія Первозванного, лише з приміткою, що в подальшому він був позбавлений цієї нагороди. Симптоматично, що трохи пізніше Д. М. Бантиш-Каменський опублікував окремою книжкою ґрунтовний біографічний нарис «Життя Мазепи», сповнений драматизму і досить неоднозначний з погляду тодішнього офіційного бачення історичних реалій Бантыш-Каменский Д. Н. Жизнь Мазепы. Сочинение Бантыша-Каменского с портретом и снимком подписи. Москва: Тип. Августа Семена, 1834.95 с..

Серед видрукуваних поза межами України видань, присвячених постатям українського минулого, значний інтерес становить також випущений братами І. В. та П. В. Киреєвськими в 1844 р. альбом «Изображения людей знаменитых или чем-нибудь замечательных, принадлежащих по рождению или заслугам Малороссии» [Бекетов П. П.] Изображения людей знаменитых или чем-нибудь замечательных, принадлежащих по рожде-нию или заслугам Малороссии / сост. Ю. А. Пелевин. Москва: И. В. и П. В. Киреевские; Тип. Августа Семена, при Имп. Медико-хирург. акад., 1844.4,42 л.: ил.. У ньому зібрано 42 портретних зображення гетьманів, військових та державних діячів, церковних ієрархів, письменників та художників, засновані на іконографічних джерелах, запозичених з колекції П. П. Бекетова, які в переважній більшості вважаються дослідниками достовірними [13]. Успіх цього альбому, випущеного на той час на суто комерційних засадах, без сумніву, став свідченням зростання живого інтересу до української тематики в тодішній Москві як провідному центрі гуртування українських інтелектуальних сил поза межами Батьківщини.

Однак загалом це, успадковане від XVIII ст. і пов'язане з ідеалами «малоросійського» автономізму, поширеними в середовищі козацької старшини, спрямування української біографіки, в центрі якого знаходилося «збирання імен», аматорське складання родоводів, почасти доволі сумнівних, систематизація матеріалів і укладання біографічних словників та збірників, поступово відходило вже на другий план.

На противагу йому в перших десятиліттях ХІХ ст. розгорнулося становлення принципово нового за своїми світоглядними засадами героїко-романтичного спрямування української біографіки, заплідненого ідеями національного відродження слов'янських народів. Молоді, патріотично налаштовані українські інтелектуали запропонували свої уявлення про пантеон національних героїв - діячів сильних і самодостатніх, борців за загальну справу. Їхнє завдання в умовах розгортання процесів національного відродження та поширення волелюбних ідей романтизму бачилося, перш за все, у відновленні пам'яті про героїчні сторінки історії України, зосередженні уваги співвітчизників на постатях визначних очільників та учасників боротьби українського народу за незалежність у часи Козаччини. Праця в даному напрямі вимагала використання зовсім інших жанрових форм, головне - написання стислих розвідок, створення документальних публікацій, які б залучали до інформаційного обігу нові, зовсім невідомі раніше дані, надалі - підготовку більш широких наукових біографічних нарисів і напра- цювання історико-біографічних монографічних досліджень.

Саме в цьому плані Д. Дорошенко свого часу в «Огляді української історіографії» звернув особливу увагу на публікацію в 30-х роках ХІХ ст. тоді ще зовсім молодим славістом І. І. Срезневським (1812-1880) серії біографічних нарисів [2, с. 78-80, 86], зокрема: «Палій» Срезневский И. Палий//Сын Отечества. 1834. Т. 42. Ч. 164, отд. 2. С. 413--426., «Виговський і Пушкар» Срезневский И. Выговский и Пушкарь: 1657-1658// Сын Отечества. 1834. Т. 46. Ч. 168, № 17. С. 258-274., «Іван Барабаш» Срезневский И. Иван Барабаш //Московский наблюдатель. 1835. Ч. 1. С. 597-611., «Мартинець» (Брюховецький) Срезневский И. Мартынец //Московский наблюдатель. 1835. Ч. 5. С. 133-151.. Унікальні історико-біографічні матеріали було опубліковано І. І. Срезневським також у 3-й книзі «Запорозької старовини» («Виговський і Пушкар», «Юрій Хмельниченко», «Брюховецький і Морозенко», «Самойлович і Мазепа», «Палій») Запорожская старина: в 2 ч. Ч. 2, кн. 3: [Сказания летописцев и предания о лицах и событиях в Украине и Запорожье от смерти Богдана Хмельницкого до смерти Мазепы] /изд. И. И. Срезневский. Харьков, 1838.168 с..

Створення в наступному десятилітті М. О. Максимовичем (1804-1873) великих журнальних історико-біографічних нарисів «Исследования о гетмане Петре Конашевиче Сагайдачном» («Московитянин», 1843) та «Сказания о гетмане Петре Сагайдачном» («Киевлянин», 1850) Максимович М. А. Собрание сочинений: в 3 т. Киев: Тип. М. П. Фрица, 1876. Т. 1. С. 336-357,358-386. вповні окреслило вже формування важливого дослідницького напряму - систематичної глибокої розробки життєписів славетних борців за долю України, заснованої на критичному аналізі значного джерельного матеріалу, обґрунтуванні нових оцінок і підходів на суто науковій основі [3].

Ці публікації відображали загальний настрій доби. Водночас, вони знаменували початок становлення новочасної української національної біографічної школи, дослідження якої вже більш упевнено спиралися на поєднання народницької ідеології, заплідненої волелюбними ідеями європейського романтизму та методологічних засад історичної науки нового часу.

Зазначене багато в чому обумовило тематику та ідейну спрямованість історико-біографічних досліджень українських учених середини - другої половини ХІХ ст.: М. І. Костомарова, В. Б. Антоновича, а також цілої плеяди дослідників, які згуртувалися від середини 40-х років ХІХ ст. навколо Київської археографічної комісії, згодом - редакції «Киевской старины».

А головне - в українській біографіці відбулося чітке визначення її національно-патріотичних світоглядних орієнтирів і типу головного героя - борця за суспільні інтереси, діяльної, сильної, самодостатньої й волелюбної особистості як центральної постаті національного пантеону. Це найбільшою мірою посприяло утвердженню її визначальних народознавчих і демократичних засад, разюче протилежних загальному державницькому, монархічному, елітарному спрямуванню біографічної літератури держав, під пануванням яких знаходились українські землі. Полеміка з російськими, а також з польськими опонентами, яка виникла на цьому ґрунті, обумовила, зрештою, гостре й принципове відстоювання М. І. Костомаровим права українців самостійно визначати героїв своєї національної історії і давати оцінку їхнім діянням. Досліджуючи історію розвитку української національної біографічної традиції, В. С. Чишко відзначав це як один із ключових моментів її ідейного утвердження на самостійних, національно- патріотичних позиціях [12, с. 109]. Суспільні зрушення середини ХІХ ст. сприяли об'єднанню навколо них зусиль учених, літераторів, журналістів, видавців, усіх, хто працював на ниві дослідження й пропаганди ідей і спадщини визначних співвітчизників - від Сходу до Заходу України, а також у провідних центрах української науки і культури поза межами Батьківщини.

Висновки

Тривалий історичний період від завершення Козацької доби і витоків модерного Українського національного відродження наприкінці XVIII ст. до європейської Весни народів 1848 р., сповнений епохальними політичними, світоглядними і соціально-культурними зрушеннями, став часом становлення модерної української біографіки. У ці десятиліття визначився її характер як самобутнього і самостійного стосовно зовнішніх ідейних впливів напряму розвитку вітчизняної гуманітарної науки і культури, тісно пов'язаного із самою серцевиною національного руху, боротьбою українства за самоствердження в колі інших європейських народів. Українська біографіка утвердилась як важлива складова інтелектуального й культурного поступу в боротьбі за національні інтереси. Водночас, вона почала інтенсивно освоювати вироблені європейською наукою методологічні принципи дослідницької роботи, жанрове різноманіття видавничих форм. Саме ці здобутки стали надійним підґрунтям для швидкого й широкого розгортання історико-біографічних студій та літературної біографічної творчості, стрімкого розширення їх проблемно-тематичного діапазону в середині - другій половині ХІХ ст. як на Наддніпрянщині, так і на Західних землях України.

Список використаних джерел

1. Березюк Н. Петр Иванович Кеппен (1763-1864) - один из первых русских библиографов и разносторонних ученых (к 220-летию со дня рождения) // Бібліотечний форум України. 2013. № 2 (40). С. 42-49.

2. Дорошенко Д. Огляд української історіографії. Державна школа: Історія. Політологія. Право. Київ : Українознавство, 1996. 30, 255 с.

3. Ісаєнко О. М. Постать гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного в працях українських істориків першої половини ХІХ ст. // Вісник Маріупольського державного університету. Серія: Історія, політологія, 2015. Вип. 13-14. С. 77-84. URL : http:// nbuv.gov.ua/UJRN/Vmdu_ip_2015_13-14_11

4. Книжкові джерела української біографістики у фондах Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського : матер. до бібліогр. (середина ХІХ-ХХ ст.) / авт.- уклад. : Т. В. Куриленко, Н. І. Любовець, О. М. Яценко. Київ : НБУВ, 2004. 365 с. (Джерела укр. біографістики ; вип. 1). URL : http://biography.nbuv.gov.ua/data/vidannya/djerela/ sb1.pdf

5. Ляшко С. М. З історії гуртка В. Б. Антоновича по укладанню українського біографічного словника // Українська біографістика : зб. наук. пр. Київ, 1999. Вип. 2. С. 262-266. URL : http://ub.nbuv.gov.ua/doc/ubi_1999_2_54

6. Ляшко С. М. Постійна комісія УАН-ВУАН для складання біографічного словника діячів України. 1918-1933 : Документи. Матеріали. Дослідження / НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського. Київ : НБУВ, 2003. 688 с. URL : http://irbis-nbuv. gov.ua/ulib/item/0001791

7. Ляшко С. М. Українські біографічні довідкові видання ХІХ-ХХ століття: історичні та теоретико-методичні засади. Запоріжжя : Дике поле, 2010. 288 с.

8. Попик В. Формування вітчизняних ресурсів біографічної інформації: від витоків Національного відродження до здобуття Україною незалежності // Бібліотечний вісник. 2012. № 3. С. 21-31. URL : http://bv.nbuv.gov.ua/doc/bv_2012_3_4

9. Попик В. І. Ресурси довідкової біографічної інформації: історичний досвід формування, сучасний стан, проблеми та перспективи розвитку / відп. ред. Л. А. Ду- бровіна ; Нац. акад. наук України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського. Київ, 2013. 518 с. URL : http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/UKR0005584

10. Рукавіцина-Гордзієвська Є. В. Київський митрополит Євгеній (Є. О. Болхові- тінов) : Біобібліографія. Бібліотека. Архів / наук. ред. Г. І. Ковальчук ; Нац. акад. наук. України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського. Київ: НБУВ, 2010. 856 c. URL : http:// irbis-nbuv.gov.ua/everlib/item/er-0001962

11. Черниш Н. До історії українських біобібліографічних словників // Бібліотечний вісник. 2009. № 2. С. 26-30. URL : http://bv.nbuv.gov.ua/doc/bv_2009_2_4

12. Чишко В. С. Біографічна традиція та наукова біографія в історії і сучасності України. Київ : БМТ, 1996. 239 с.

13. Юхимець Г. М., Цинковська І. І. Гетьмани України на гравірованих портретах початку XIX ст. (іконографічний аспект дослідження) // Українська біографістика : зб. наук. пр. Київ, 2018. Вип. 16. С. 162-176. https://doi.Org/:10.15407/ub.16.162

Размещено на Allbest.ru