Участь "Селянського союзу" у створенні українського селянсько-робітничого соціалістичного об’єднання ("Сельроб")

Размещено на http://www.allbest.ru/

УЧАСТЬ «СЕЛЯНСЬКОГО СОЮЗУ» У СТВОРЕННІ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛЯНСЬКО-РОБІТНИЧОГО СОЦІАЛІСТИЧНОГО ОБ'ЄДНАННЯ («СЕЛЬРОБ»)

Тетяна БОРТНІК, здобувач відділу новітньої історії

Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України

Анотація

Проаналізовано участь партії «Селянський союз» у створенні Українського селянсько-робітничого соціалістичного об'єднання («Сельроб»). Стверджено, що, починаючи зі середини 1920-х років, «сельсоюзники» поступово потрапили під вплив КПЗУ, зацікавленої у створенні легального політичного об'єднання, через яке офіційно можна було реалізовувати свої завдання. Констатовано, що до співпраці із західноукраїнськими комуністами середовище «Селянського союзу» спонукала політика польських правих партій, які проводили курс на асиміляцію непольських національностей у Другій Речі Посполитій за одночасної реалізації українізаторської політики в УСРР. Простежено хід переговорів між представниками «Сельсоюзу» та партією «Народна воля», які відбувалися за курування радянської сторони й завершилися злиттям у жовтні 1926 р. двох політсил в Українське селянсько-робітниче об'єднання «Сельроб». Зауважено, що такі процеси вплинули й на риторику колишніх «сельсоюзників» щодо національно-демократичних сил, насамперед УНДО, які надалі розглядалися як сторони, із котрими за будь-яких умов була неможлива співпраця. Звернено увагу на протистояння представників «Сельробу» із членами УНДО за вплив у межах Української парламентської репрезентації, який завершився виходом вчорашніх «сельсоюзників» зі складу Українського клубу та створенням власного. Відзначено, що в той же час саме завдяки колишнім представникам «Селянського союзу» до програми «Сельробу» поряд із соціальними гаслами були українські національні вимоги. Зроблено висновок, що попри намагання вчорашніх членів «Сельсоюзу» та «Народної волі» зберегти єдність «Сельробу» вже восени 1927 р. у партії відбувся розкол, і більша частина «народовольців» створила власну партію «Сельроб-лівиця», а основу збереженого «Сельробу» відтепер становили вихідці зі «Сельсоюзу» на чолі із С. Маківкою, С. Козицьким, А. Братунем та М. Чучмаєм.

Ключові слова: «Селянський союз», «Сельроб», створення, розкол, суспільно-політичне життя, Українська парламентська репрезентація.

Abstract

Tetiana BORTNIK, Applicant at the Department of Contemporary History of the Krypiakevych Institute of Ukrainian Studies of the National Academy of Sciences of Ukraine.

PARTICIPATION OF THE «PEASANTS' UNION» («SELIANSKYI SOIUZ») IN THE CREATION OF THE UKRAINIAN PEASANTS' AND WORKERS' SOCIALIST UNION («SELROB»).

The participation of the «Peasants' Union» («Selianskyi soiuz») party in the creation of the Ukrainian Peasants' and Workers' Socialist Union («Selrob») is analyzed. It is claimed that from the mid-1920^s, members of the «Peasants' Union» gradually came under the influence of the Communist Party of Western Ukraine, which was interested in creating a legal political union through which it could officially carry out its tasks. On the other hand, the environment of the «Peasants' Union» was prompted to cooperate with the Western Ukrainian Communists by the policy of the Polish right-wing parties (National Democrats and their allies), which persistently pursued assimilation of non-Polish nationalities in the Second Polish Republic. Under Soviet rule and after lengthy negotiations in October 1926, the Selsoiuz merged with the «Narodna Volia» party into the Ukrainian Peasants' and Workers' Socialist Union («Selrob»), which also influenced the rhetoric of the former «Selsoiuz» members about nationalist-democratic forces, primarily UNDO. The latter was henceforth consistently regarded as a force with which no union was possible for ideological reasons, especially since it was the main competitor for influence in the Ukrainian Parliamentary Representation. As a result, in September 1927, former members of the «Selsoiuz» from «Selrob» applied to the Ukrainian Club to resign and instead set up their own one. At the same time, at the request of yesterday's representatives of the «Peasants' Union», Ukrainian national requirements were included in the «Selrob» program along with social slogans. However, permanent misunderstandings between groups from two different parties did not contribute to the stability and unity of the union, which was especially exacerbated by ongoing financial difficulties. As a result, in the autumn of 1927 the party split, and most of the former «Narodna Volia» members created their own party «Selrob-left», and the basis of the preserved «Selrob! now formed natives of «Selsoiuz» led by S. Makivka, S. Kozytskyi, A. Bratun and M. Chuchmai.

Keywords: «Selianskyi soiuz», «Selrob», creation, split, socio-political life, Ukrainian Parliamentary Representation.

Становлення в Україні демократичної багатопартійної системи в пострадянську добу спонукає дослідників до вивчення українського історичного досвіду партійного будівництва, його здобутків і прорахунків у контексті українського минулого. Особливо це стало актуальним при дослідженні таких українських теренів, як Холмщина, Підляшшя, Волинь та Полісся, які після Першої світової війни й поразки Української революції увійшли до складу міжвоєнної Польщі. Початок 1920-х років став для цього краю часом, коли після тривалої «сплячки» в умовах Російської імперії, частиною якої ці території були впродовж «довгого XIX століття», розпочався бурхливий процес розвитку українського політичного руху, зміцнення національної свідомості волинян, холмщаків, поліщуків та підляшуків. Саме в цей час через делегування представників до польського парламенту українське населення одержало шанс відстоювати свої інтереси на політичному й державному рівні.

Піднята в межах статті проблематика вже частково розглянута. У публікаціях радянського часу насамперед висвітлено діяльність партій міжвоєнного періоду, які належали до лівого блоку, проте ці розвідки не позбавлені ідеологічних кліше. Йдеться, зокрема, про роботи Михайла Герасименка та Богдана Дудикевича Герасименко М., Дудикевич Б. Боротьба трудящих Західної України за возз'єднання з Радянською Україною (1921-1939 рр.). Київ, 1955. 224 с., Івана Заболотного Заболотний І. Нескорена Волинь: нарис історії революційного руху на Волині 1917-1939. Львів, 1964. 2013 с., Івана Васюти Васюта І. Формування робітничо-селянського союзу в революційній боротьбі на Західній Україні 1921-1939. Львів: Вища школа, 1988. 172 с., Галини Сизоненко Сизоненко Г. «Сельроб» у боротьбі за возз'єднання. Львів: Каменяр, 1971. 174 с., Степана Макарчука Макарчук С. Этносоциальное развитие и национальные отношения на западноукраинских землях в период империализма. Львов: Вища школа, 1983. 255 с.. Дещо меншим рівнем заідеологізованості відзначалися доробки польських авторів (періоду існування соцтабору): Станіслава Кжикали (Stanislaw Krzykala) Krzykala S. Z dziejow KPP na Lubelszczyznie (1918-1923). Lublin: Wyd-wo Lubelskie, 1961.297 s., Влодзімєжа Менджецького (Wlodzimierz M^drzecki) Medrzecki W. Wojewodztwo wolynskie 1921-1939. Elementy przemian cywilizacyjnych, spolecznych i politycznych. Wroclaw: Wyd-wo Ossolineum, 1988. 202 s., Мірослави Папєжинської-Турек (Miroslawa Papierzynska-Turek) Papierzynska-Turek M. Sprawa ukrainska w Drugiej Rzeczypospolitej 1922-1926. Krakow: Wyd-wо Literackie, 1979. 390 s., Ришарда Тожецького (Ryszard Torzecki) Torzecki R. Kwestia ukrainska w Polsce w latach 1923-1929. Krakow: Wyd-wо Literackie, 1989. 468 s.. Натомість вагомішими є роботи, присвячені діяльності українських партій різного ідеологічного спрямування, зокрема й лівого, що вийшли вже після 1991 р.: Ігоря Бегея Бегей І. Українська лівиця Галичини: теорія і практика (кінець ХІХ перша третина ХХ ст). Київ: УБС НБУ, 2015. 374 с., Олега Власюка Власюк О. Діяльність українського соціалістичного об'єднання «Селянський союз» у 19241930 рр. Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Історичні науки. Острог, 2011. Вип. 17. С. 149-162., Ярослава Цецика та Миколи Кучерепи Кучерепа М., Цецик Я. Українські національні партії на Волині (1921-1939 роки): у 2-х ч. Луцьк, 2011. Ч. 1. 304 с.; Там само. Ч. 2. Документи і матеріали. 292 с., Григорія Купріяновича Kuprianowicz G. Ukrainskie zycie kulturalno-oswiatowe i ekonomiczne na Chelmszyznie i poludniowym Podlasiu w latach 1918-1926. Rocznik Chelmski. Chelm, 1995. T. 1. S. 171-210., Юрія Перги Перга Ю. Діяльність українського товариства доброчинощі «Рідна хата» 1919-1930 рр. Часопис української історії. 2014. Вип. 30. С. 95-100; Перга Ю. Суспільно-політичне життя українців Холмщини та Підляшшя 1918-1939 рр.: дис. ... канд. іст. 07.00.01 / Інститут історії України НАН України. Київ, 2016. 190 с., Маріанни Пиріг Пиріг М. Становлення та організаційні принципи діяльності Українського селянсько-робітничого соціалістичного об'єднання (Сельроб) у 1926-1928 роках. Мандрівець. 2013. № 4. С. 31-37., Ігоря Соляра Соляр І. Консолідаційні процеси національно-державницьких сил Західної України (19231928). Львів, 2010. 150 с., Мірослава Шуміла (Miroslaw Szumilo) Szumilo M. Dzialalnosc Antoniego Wasynczuka w ukrainskim ruchu narodowym na Ziemi Chelmskiej i Podlasiu w latach 1919-1922. Rocznik Chelmski. Chelm, 1999. T. 5. S. 171-190; Szumilo M. Antoni Wasynczuk 1885-1935. Ukrainski dzialacz narodowy i polityk. Lublin: Wyd-wo UMCS, 2006. 147 s.; Szumilo M. Anton i Pawlo Wasynczykowie ukrainscy dzialacze narodowi z Chelma. Українці Холмщини і Підляшшя: історична доля, духовна і матеріальна культура впродовж віків: зб. наук. праць / упоряд. М. Кучерепа. Луцьк: ВАТ «Волинська обласна друкарня», 2010. Т 2. C. 56-64.. Однак, незважаючи на велику кількість публікацій про діяльність українського політикуму, як правого, так і лівого спрямування, досі немає сучасної комплексної роботи, присвяченої діяльності українських діячів, які входили до українського соціалістичного об'єднання «Селянський союз», зокрема і їх участі у створенні Українського селянсько-робітничого соціалістичного об'єднання («Сельроб»). Аналіз саме цього аспекту на основі опрацювання наявного джерельного й історіографічного матеріалу і є метою статті.

В умовах внутрішньополітичного напруження у Другій Речі Посполитій, коли польські праві партії (націонал-демократи та їхні союзники) наполегливо проводили свій курс на асиміляцію непольських національностей, «Сельсоюз» із кінця 1925 р. щораз більше уваги почав звертати на підрадянську Україну, розглядаючи її як Українську державу в межах СРСР, тим паче на тлі тамтешньої реалізації політики українізації суспільного й культурного життя. Зрештою, «Сельсоюз» поступово приблизно з початку 1926 р. перейшов на платформу Комуністичної партії Західної України (КПЗУ) Torzecki R. Kwestia ukrainska w Polsce... S. 45.. переговори радянський демократичний політсила

Такий факт пояснювався й тим, що КПЗУ й у середині 1920-х років продовжувала перебувати у Другій Речі Посполитій на нелегальному становищі, а тому після заборони 1923 р. діяльності Української соціал-демократичної партії (УСДП), через яку західноукраїнські комуністи намагалися здійснювати власну політику в легальній площині, це середовище звернуло особливо увагу на «Сельсоюз», що мав розгалужену мережу на Холмщині, Підляшші, Волині та Поліссі Перга Ю. Суспільно-політичне життя... С. 90-91.. Проте однієї партії, тобто «Сельсоюзу», до того ж регіональної, для КПЗУ виявилося недостатньо. КПЗУ планувала створити селянську організацію, яка б охопила діяльністю й інший регіон Західної України Східну Галичину. У зв'язку з цим ще в листопаді 1925 р. у Варшаві її представники Михайло Теслюк і Пантелеймон Крайківський зустрілися з діячами «Сельсоюзу» Степаном Маківкою, Максимом Чучмаєм, Сергієм Козицьким, Андрієм Братунем та Павлом Васиньчуком, запропонувавши «Сельсоюзу» об'єднатися з галицькою партією «Народна воля», яка ще на початку 1920-х років установила контакти з радянськими представниками Власюк О. Діяльність українського соціалістичного об'єднання... С. 158..

Переговори «Сельсоюзу» з «Народною волею» щодо можливого об'єднання відбувалися під контролем не лише і не так КПЗУ, як виконкому Комінтерну й уряду УСРР. Посередницьку роль під час комунікації між сторонами відіграв власне радник повноважного представництва СРСР у Варшаві Михайло Лебединець. Він декілька разів щомісяця впродовж 1925-1927 рр. інформував уповноваженого Народного комісаріату закордонних справ (НКЗС) СРСР в УСРР Олександра Шліхтера про політичну ситуацію у Західній Україні та перебіг об'єднавчих процесів у комуністичному таборі Соляр І. Радянофільство у Західній Україні (1920-ті рр.). Український історичний журнал. 2009. № 1.С. 61..

Уже на початку 1926 р. із метою пришвидшення об'єднання з партією «Народна воля» було переобрано керівництво «Сельсоюзу» президію Центрального комітету (ЦК). Головою останньої став М. Чучмай, його заступником С. Маківка, секретарем А. Братунь. Відтоді «Сельсоюз» остаточно перейшов на прорадянську позицію. Водночас у пресі «Сельсоюзу» розпочалася гостра полеміка з ліберальнодемократичною центристською партією Західної України УНДО та соціалрадикалами з УСРП (Української соціалістично-радикальної партії) Власюк О. Діяльність українського соціалістичного об'єднання... С. 159..

Натомість 7-11 липня 1926 р. відбулися наради М. Лебединця із представниками ЦК КПЗУ, «Сельсоюзу» та «Народної волі» у справі об'єднання двох останніх політсил. Саме під час цієї зустрічі представники обох партій погодили остаточну назву майбутньої об'єднаної партії Українське селянсько-робітниче соціалістичне об'єднання. Крім цього, на нараді вирішили, що майбутній ЦК об'єднаної партії повинен складатися із 9-ти або 11-ти членів за паритетним принципом (по 3 або 4) та двох представників КПЗУ (по одному від кожної партії як її члени), а також передбачався від молоді. Цікаво, що якщо представники «Народної волі» відразу погодилися на входження до ЦК двох «замаскованих делегатів» від КПЗУ, то «сельсоюзники» спочатку остаточної відповіді не дали. Втім усе той же М. Лебединець, який найтісніше контактував із лідерами «Сельсоюзу», мав їх схилити до цього рішення, вважаючи його необхідною передумовою для злиття обох партій Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі ЦДАГО України). Ф. 6. Оп. 1. Спр. 225. Арк. 14..

На голову ЦК майбутньої об'єднаної партії було вирішено висунути Степана Маківку зі «Сельсоюзу», його заступником Кирила Вальницького з «Народної волі», секретарем передбачалося призначити одного із двох представників КПЗУ, а місцем стаціонарного осідку ЦК обрали Львів. Крім цього, визначено персональний склад об'єднаного ЦК: від «сельсоюзників» до нього мали увійти Степан Маківка, Максим Чучмай, Сергій Козицький (коли ЦК складатиметься з 9 осіб) та Андрій Братунь (коли з 11-ти), а з боку «народовольців» Кирило Вальницький, Кузьма Пелехатий, Михайло Заяць (при ЦК із 9 осіб) та ще кандидат (для ЦК із 11 осіб) надалі розглядався.

Початково термін злиття партій попередньо встановлено на 25 серпня 1926 р. Утім, на думку М. Лебединця, цей процес потрібно було пришвидшити з огляду на низку передусім технічних причин: наприкінці липня польський парламент перебував на канікулах, а відтак посли «Сельсоюзу» мали достатньо часу для політичної роботи у краї; подальше існування обох партій було небажаним, оскільки між ними зберігалися суперечності, які могли ще більше загостритися; помилки в діяльності фракції «Сельсоюзу» у сеймі спричиняли незадоволення з боку КПЗУ, а тому, з погляду комуністів, лише якомога швидше злиття «сельсоюзників» із «народовольцями» могло б позитивно вплинути на таку ситуацію. У зв'язку з цим М. Лебединець пропонував провести офіційне об'єднання двох партій 31 липня 1926 р. Утім через серйозні політичні розбіжності та недовіру на особистісному рівні між керівниками «Сельсоюзу» та «Народної волі» реалізація створення на їх основі нової партії таки була перенесена на осінь 1926 р. Соляр І. Радянофільство у Західній Україні (1920-ті рр.). С. 61-62..

Лише 12 вересня 1926 р. відбулося засідання ЦК партії «Народна воля» за участі представників ЦК «Селянського союзу» та КПЗУ, на якому сторони вкотре наголосили на доцільності злиття обох партій Сизоненко Г. «Сельроб» у боротьбі за возз'єднання. С. 45.. За тиждень 19 вересня 1926 р. у Львові відбулося ще одне засідання ЦК партії «Народна воля» за участі 18 делегатів (зокрема М. Зайця, К. Пелехатого, К. Вальницького), на якому обговорили звіт президії ЦК про стан переговорів із представниками «Сельсоюзу» щодо консолідації сил Пиріг М. Становлення та організаційні принципи... С. 31.. Процес об'єднання партій обговорювали й на наступних нарадах 26 вересня у Ґданську та, особливо, 3 жовтня у Варшаві (зокрема за участю депутатів сейму від «Сельсоюзу» прихильників консолідації). Під час останньої зустрічі делегати наголосили, що мета створення нової партії уникнення як помилок, допущених комуністичними послами в сеймі через принципову позицію, так і в діяльності на місцях Державний архів Львівської області (далі Держархів Львівської обл.). Ф. 121. Оп. 2. Спр. 112. Арк. 2-4.. Врешті, на 10 жовтня 1926 р. призначили й новий з'їзд у Львові, який мав остаточно закінчити процес партійного об'єднання. Крім цього, для підготовки з'їзду було обрано комітет із 8-ми осіб. Від «Сельсоюзу» до нього ввійшли А. Братунь, С. Козицький, С. Маківка, М. Чучмай, а від «Народної волі» К. Вальницький, М. Голінатий, К. Пелехатий та М. Заяць Сизоненко Г. «Сельроб» у боротьбі за возз'єднання. С. 46..

Зустріч у Львові розпочалася з того, що представники «Сельсоюзу» зібралися 10 жовтня о 10-й ранку в малому залі Львівського музичного товариства ім. Лисенка на з'їзд своєї партії. Тут вони ще раз обговорили питання про об'єднання. Після цього об 11-й «сельсоюзівці» перейшли до великого залу, де їх чекали делегати «Народної волі». Щодо точної кількості учасників форуму дані серед дослідників різняться. Г. Сизоненко у радянський час констатувала, що всього на спільний об'єднавчий з'їзд прибуло 157 делегатів із 46 повітів Галичини, Волині, Полісся та Холмщини Там само.. М. Пиріг стверджує, що майже 100 осіб: близько 50 членів «Сельсоюзу» із Волині, Холмщини та Полісся та 50 членів партії «Народна воля» із Галичини Пиріг М. Становлення та організаційні принципи... С. 31.. На думку Ю. Перги, на зустрічі були присутні 56 делегатів від «сельсоюзників» і 92 від «народовольців». При цьому делегація «Сельсоюзу» мала 6 послів сейму (А. Братунь, П. Васиньчук, С. Козицький, С. Маківка, С. Назарчук, М. Чучмай), делегатів від 16-ти повітів Волинського, Поліського та Люблінського воєводств, а також від Бродівщини, тоді як до складу делегації «Народної волі» входили 76 делегатів зі Східної Г аличини, 7 з Волині, Холмщини, Полісся, 3 делегати представляли студентську молодь і 6 членів ЦК партії «Народна воля» Перга Ю. Еволюція діяльності комуністичної партії західної України на Холмщині та Підляшші в 1923-1926 рр. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Історія. Київ, 2014. № 5. С. 43-44.. Якби там не було, з'їзд відкрив вступною промовою голова ЦК партії «Народна воля» К. Вальницький, який запропонував обрати президію форуму у складі М. Чучмая (голова), Г. Дмухаря (заступник голови). С. Козицького та (ім'я не встановлене) Пархотюка (секретарі).

Після цього новообраний голова засідання М. Чучмай, з огляду на перманентну загрозу закриття у будь-який момент з'їзду поліцією, вирішив пропустити частину політичних доповідей та одразу перейти до організаційних питань об'єднання партій, обрання тимчасового ЦК нового партійного утворення та прийняття спільної заяви.

За об'єднання двох політсил в Українське селянсько-робітниче соціалістичне об'єднання («Сельроб») проголосували всі делегати, крім «Володимирівської групи» «Селянського союзу» у кількості трьох осіб, на чолі з послом Сергієм Назаруком, двох представників від Холмщини та двох представників Бродівського повіту, а також утримався від голосування Павло Васиньчук. С. Назарук пояснив свою позицію переконанням, що в новій партії домінуватимуть у все ж таки робітничі, а не селянські елементи Держархів Львівської обл. Ф. 121. Оп. 2. Спр. 112. Арк. 6, 12.. Вже тоді це стало першою ознакою непорозумінь усередині двох об'єднаних під примусом організацій і передвісником майбутнього розколу.

Тим часом з'їзд обрав і тимчасовий ЦК консолідованої партії, до якого ввійшли: С. Козицький, М. Чучмай, С. Маківка, К. Вальницький, М. Заяць, К. Пелехатий із правом кооптування селянина та робітника від кожної партії і представника від спілки молоді, коли вона організаційно оформиться. Крім цього, доручив щойно створеному ЦК організувати розширений секретаріат ЦК, поставити перед ним завдання з розробки програми й статуту «Сельробу» та звернення до робітників і селян Тисяча років української суспільно-політичної думки: у 9-ти т. / голова ред. кол. Т. Гунчак. Київ, 2001. Т. 7. С. 159..

Після голосувань були зачитані заяви від обох партій. Повідомлення від імені «Сельсоюзу» оголосив М. Чучмай. У ньому стверджувалося, що об'єднання із «Народною волею» здійснюється з метою консолідації західноукраїнського соціалістичного руху. Від імені «Народної волі» виступив К. Вальницький, який наголосив на цілковитій готовності й бажанні своєї партії консолідувати сили в межах однієї партійної одиниці разом із «Селянським союзом» Українська суспільно-політична думка в 20 столітті: документи і матеріали / упоряд.: Т. Гунчак, Р. Сольчаник. [Б. м.]: Сучасність, 1983. Т. 2. С. 170-171..

Зрештою, наприкінці з'їзду М. Чучмай зачитав і спільну відозву щойно посталого «Сельробу» до селян і робітників. У документі зазначено: «Наша об'єднана партія, партія сельробів, ставить собі за ціль боротись за соціалізм, за устрій працюючого люду, де була б соціальна, політична і національна рівність всіх людей . Наша партія селянсько-робітнича ... В єдності наша сила... Лише селянсько-робітнича солідарність принесе нове життя. для працюючих селян та робітників.» Українська суспільно-політична думка в 20 столітті. С. 170..

Після партійного з'їзду цього ж для відбулося перше організаційне засідання ЦК «Сельробу», а за 11 днів після створення партії, 21 жовтня 1926 р., і друга зустріч, на якій було вирішено доручити «узгіднення програми «Сельробу» товаришам М. Чучмаю й К. Вальницькому», а організаційній комісії у складі М. Заяця, С. Козицького та П. Крайківського підготувати партійний статут Сизоненко Г. «Сельроб» у боротьбі за возз'єднання. С. 50.. Утім, якщо лише на четвертому засіданні ЦК від 26 листопада 1926 р. статутний документ «Сельробу» таки був затверджений, то проєкт програми вперше більш-менш предметно почали обговорювати лише на шостому, яке відбулося 12 січня 1927 р. Варто зауважити, що на той час до складу ЦК вже був уведений представник КПЗУ П. Крайківський, що теж не могло не вплинути своєрідно на перебіг дискусій навколо партійного програмного документа.

Під час засідання на пропозицію К. Пелехатого заслухано два проєкти програми. У першому, авторства М. Чучмая, звернено увагу як на програми «Сельсоюзу», так і «Народної волі», зокрема зазначено, що якщо у програмі «сельсоюзників» недостатньо оцінена роль робітничого класу, то в «народовольців» замало уваги приділено селянству як союзникові робітничого класу, а також національному питанню. У проєкті програми «Сельробу» М. Чучмай намагався виправити вказані недоліки. Однак після зачитання проєкту програми авторства К. Вальницького, за пропозицією самого ж М. Чучмая, члени ЦК одноголосно вирішили виробити єдиний, третій, текст, який, зрештою, і прийняли на восьмому засіданні ЦК 16 лютого 1927 р. За нього проголосувало 5 членів ЦК, 2 були проти, 1 утримався. Затверджений проєкт програми опублікували в газеті «Воля народу», а також видали разом зі статутом окремою брошурою. У 1928 р. із деякими несуттєвими змінами в тексті з'явилося й друге видання Там само. С. 51-52..

З подачі колишніх представників «Сельсоюзу» до програми «сельробівців» потрапила теза про те, що важливим для українських селян і робітників у Польщі було національне питання, яке в документі визначено як тісно пов'язане з тодішніми національно-визвольними та соціальними рухами. Попри те партія наголошувала, що бореться за «рівні права для всіх громадян, незалежно від статі, раси, народности і релігії, за повну свободу слова, совісті, друку, за свободу зборів і організацій, профспілок працюючих сіл і міст, за свободу страйків» Центральний державний історичний архів України, м. Львів (далі ЦДІАЛ України). Ф. 351. Оп. 1. Спр. 1. Арк. 3..

У справі державотворення зазначено, що «Сельроб» виступає за виборність органів самоврядування, повну його незалежність від державної адміністрації, громадського повітового та крайового урядування; створення системи незалежних виборних народних судів і забезпечення безкоштовної юридичної допомоги; заміну постійної армії системою міліції Там само. Арк. 2-3..

Головними вимогами в економічному аспекті, подібно до програми «Сельсоюзу», були: усуспільнення засобів виробництва, ліквідація поміщицького, державного та церковного землеволодіння та націоналізація фабрик, заводів, місць видобування корисних копалин, встановлення повного контролю над торгівлею та діяльністю банків. Оскільки партія у діяльності орієнтувалася передусім на селян як основу свого електорату, то особливий наголос зроблено на необхідності передачі без викупу та відшкодування земель, і розподіл їх між тими, хто на них безпосередньо працював, «трудовим селянством і рільними робітниками». Крім цього, передбачалася націоналізація та перехід у власність народу всіх природних багатств. Спеціальну увагу у програмі приділяли звільненню селян, особливо малоземельних, та «робітників і трудової інтелігенції» від усяких надмірних і несправедливих повинностей, скасування податків на продукти першої необхідності й сільськогосподарські знаряддя, а також створення спеціальних комітетів на фабриках і заводах для контролю за продукцією Там само. Арк. 4.. Так «Сельроб», як і «Сельсоюз» у програмі 1924 р., у партійних вимогах намагався поєднати національні гасла зі соціальними та висловлювався за загальнодемократичні принципи і свободи.

Однак ледь не з перших днів після появи «Сельробу» партія одразу зіткнулися із недостатнім фінансуванням навіть організаційних справ. Безпосередній куратор об'єднання М. Лебединець наполягав, що «ці кошти треба дати і то негайно, бо з організацією нової партії (секретаріати, помешкання, газета) стримуватися не можна, що підірвало б їхню роботу на самому початку і поставило б нас у неможливість нести за неї відповідальність» ЦДАГО України. Ф. 6. Оп. 1. Спр. 225. Арк. 27.. У зв'язку з цим просив у радянського уряду кошти в розмірі 1 500 дол. (щонайменше 1 000 дол.) на місяць: по 300 на випуск партійних газет «Наше життя» та «Воля народу», 600 на роботу секретаріатів, 300 на організацію праці ЦК та його секретаріату. Втім їх затримували, і вже 23 листопада 1926 р. М. Лебединець знову просив надіслати наступною поштою: «Не гублю надії, що хоч частину коштів одержу від вас може завтра з диппоштою, коли ж ні не знаю, як і крутитись будемо» Там само. Арк. 65..

Проте й надалі впродовж 1926-1927 рр. М. Лебединець був змушений констатувати, що через брак фінансування навіть генеральний секретаріат партії не міг отримати нормального приміщення для розгортання повноцінної роботи і був розміщений у редакції газети «Воля народу», яку як наслідок не лише не ліквідували, а в листопаді 1927 р. вирішили зробити головним партійним пресовим органом: «Дуже там тісно і невигідно; та нічого вдіяти не могли, бо грошей на найми помешкання я їм дати не можу, бо їх ще від вас не одержав. Це буде шкідливо одбиватися на роботі генсекретаріату, та іншого виходу не було. Товариші штурмують мене з грішми, я вас про це в кожному листі надокучаю, а “воз і нині там”» Там само. Арк. 79-80..

Особливо гостро брак фінансування відчувався при налагодженні результативної партійної роботи на місцях, оскільки для утворення навіть сільських комітетів були необхідні ресурси, не кажучи про витрати на передвиборну кампанію до органів місцевого самоврядування чи тим більше до польського парламенту. Як результат упродовж 1926-1928 рр. на адресу ЦК «Сельробу» регулярно надходила кореспонденція від місцевих членів партії з вимогами покрити їхні витрати та/чи борги, пов'язані з організаційною роботою й утриманням місцевих партійних осередків і секретаріатів. Однак у відповідь керівництво «Сельробу» весь час наголошувало, що компенсовуватиме лише витрати, які попередньо затверджував ЦК партії ЦДІАЛ України. Ф. 351. Оп. 1. Спр. 4. Арк. 4.. Інші видатки мали фінансувати тільки місцеві фонди, яких зазвичай не вистачало на мінімальні витрати, тому ті секретаріати чи осередки, на які бракувало коштів, взагалі ліквідовували Пиріг М. Становлення та організаційні принципи... С. 33-34..

Однак варто визнати, що попри численні труднощі, у низці місцевостей Західної України «Сельробу» таки вдалося розбудувати більш-менш розгалужену мережу місцевих партійних осередків: Золочівському повіті Тернопільського воєводства, Косівському повіті Станіславівського воєводства, Кременецькому та Луцькому повітах Волинського воєводства, Рудківському та Жовківському повітах Львівського воєводства, Дорогичинському повіті Поліського воєводства Там само. С. 35.. Проте, незважаючи на певні здобутки, «Сельроб» не сприймали інші політичні сили, а тим більше польська влада, як суперника чи суттєву загрозу для державної стабільності. Зокрема, повітові управління поліції у звітах зазначали, що, враховуючи склад партії на місцях, а саме відсутність представників інтелігенції, її подальший розвиток не має шансів на успіх Держархів Львівської обл. Ф. 121. Оп. 3. Спр. 70. Арк. 3..

Не вдалося цілком використати «Сельробу» й «парламентський ресурс» у польських сеймі та сенаті першої каденції, хоча стартові позиції видавалися непоганими. Ще у грудні 1925 р., унаслідок незадоволення більшості членів Української парламентської репрезентації (УПР) у посиленні в її межах, особливо на рівні президії, впливів УНДО, яке до того ж опоненти з українського табору звинуватили в закулісних переговорах із польським урядом, на виборах нового керівного складу Українського клубу перемогу здобули тодішні «сельсоюзники» С. Козицький (став головою), М. Чучмай та С. Назарук (як заступники) і в такому статусі перебували на час входження до «Сельробу» (крім С. Назарука, який, як уже зазначено, відмовився консолідуватися із «Народною волею») ЦДІАЛ України. Ф. 392. Оп. 1. Спр. 5. Арк. 57 зв..

У зв'язку з цим у грудні 1926 р. ЦК новоствореного «Сельробу» ухвалив постанову, щоб посли й надалі утримали у своїх руках будь-якою ціною президію в Українському клубі, навіть якщо би для цього довелося вступити у блок із безпартійними проти урядовців на перевиборах президії. Якби такий варіант не вдався, передбачалося, що «сельробівці» повинні були би залишитися в УПР і провадити гостру опозиційну тактику проти майбутнього ундівського проводу, адже саме представники УНДО, швидше за все, замінили б колишніх «сельсоюзників» у президії Соляр І. Радянофільство у Західній Україні (1920-ті рр.). С. 63; ЦДАГО України. Ф. 6. Оп. 1. Спр. 225. Арк. 80..

Однак навіть такі мінімальні завдання у «Сельробі» повноцінно реалізувати не змогли. По-перше, в Українському сеймовому клубі президію й надалі очолював представник УНДО Сергій Хруцький, його заступниками були Борис Козубський (УНДО) й Андрій Братунь («Сельроб»). Така конфігурація не давала «Сельробу» можливості, попри чисельну перевагу та цілковите керівництво в УПР, перейняти фактичну владу, яка й надалі належала націонал-демократам, оскільки посада очільника президії Українського клубу в сеймі давала можливість їхньому представникові нівелювати будь-яку реалізацію рішень делегатів-«сельробівців», впливати на відповідне відстоювання «українського питання» у стінах сейму та контактувати з іншими сеймовими клубами Papierzynska-Turek M. Sprawa ukrainska w Drugiej Rzeczypospolitej 1922-1926. S. 279-280..

Зрештою, вже на початку 1927 р. на адресу очільників УПР посипалися звинувачення у бездіяльності та неефективності. Частина послів звернула увагу й на те, що після входження «Сельсоюзу» до «Сельробу» йшлося про фактично утворення нової фракції у клубі, а обрані до президії свого часу від «Сельсоюзу» С. Козицький і М. Чучмай як теперішні «сельробівці» не могли більше очолювати Український клуб ЦДІАЛ України. Ф. 392. Оп. 1. Спр. 7. Арк. 4-7..

Опозиційно налаштовані українські посли та сенатори 2 березня 1927 р. запустили процес переобрання президії, а вже за тиждень, 9 березня, члени УПР проголосували за відставку її керівництва. У відповідь фракція «Сельробу» в повному складі вирішила не відвідувати пленуми Українського клубу, щоб унеможливити подальше обрання нового голови та заступників президії УПР. Тактику «Сельробу» підтримав С. Підгірський, який зазначав: «Клюб Український тільки те й робить, що займається виборами президії» Там само. Арк. 9., та надіслав телеграму, у якій повідомив, що не буде відсутній на засіданні УПР 31 березня, коли мали розглядати питання її нового керівного складу. Втім вказані чинники не завадили українським послам цього дня таки обрати нову президію у складі С. Хруцького (голова), Б. Козубського та С. Назарука (заступники), яка проіснувала до закінчення роботи сейму й сенату першої каденції у листопаді 1927 р. Там само. Арк. 13 зв.-14.. Фракція ж «Сельробу», попри попередні настанови ЦК, самоусунулася від активної роботи в межах УПР, а 9 вересня 1927 р. її представники від імені послів Степана Маківки, Максима Чучмая, Сергія Козицького, Андрія Братуня та сенатора Івана Пастернака звернулися до Українського клубу зі заявою про вихід із нього та створення натомість власного, і у відповідь 14 вересня 1927 р. їх із УПР було відраховано Там само. Арк. 21 зв..

Водночас розпочалися відцентрові процеси і всередині самого «Сельробу». Однак попри намагання КПЗУ та ЦК «Сельробу» зробити все можливе, щоб партія продовжила фактичне існування, вже до осені 1927 р. суперечності стали неподоланними й 11 вересня 1927 р. члени ЦК К. Вальницький, М. Заяць і К. Пелехатий опублікували в позачерговому випуску газети «Воля народу» заяву про свій вихід із керівного складу «Сельробу» й одночасно оголосили про створення окремого об'єднання «Сельроблівиці» (відтоді, власне, «Сельроб» інколи почали називати «Сельроб-правиця»). До них приєдналася більшість представників колишньої «Народної волі», звинувативши колег із партії вихідців із «Сельсоюзу» в «петлюрівстві», невиконанні програми і свідомому допущенні політичних помилок. 15 листопада 1927 р. відбулася конференція партійного активу «Сельробу», на якій дії «Сельроб-лівиці» засудили за «спроби порушити селянсько-робітничу єдність» Українська суспільно-політична думка... Т. 2. С. 267-269.. Відтак остаточно було закінчено перший етап в існуванні єдиного «сельробівського» об'єднання, який протривав лише трохи більше року. Видається влучною у цьому контексті оцінка цього об'єднання одного з діячів КПЗУ (прізвище не встановлено), який відзначав: «... повстання «Сельроба» в тім організаційнім оформленні, як воно сталося, було передчасним та штучним твором. Передумов до такого об'єднання не було. Тому в дійсности це було не об'єднання, а механічна злука двох чужих і ріжних політичних груп» Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника. Відділ рукописів. О/Н 1916. Арк. 1..

Отже, починаючи зі середини 1920-х років «сельсоюзники» поступово потрапили під вплив КПЗУ, зацікавленої у створенні легального політичного об'єднання, через яке офіційно можна було реалізовувати свої завдання. За курування радянської сторони та після тривалих переговорів у жовтні 1926 р. «Сельсоюз» об'єднався із партією «Народна воля» в Українське селянсько-робітниче соціалістичне об'єднання («Сельроб»), що вплинуло й на риторику колишніх «сельсоюзників» щодо національно-демократичних сил, насамперед УНДО, яке відтепер послідовно розглядалося як сила, з якою в жодному разі з ідейних міркувань неможливий союз, тим більше, що це був основний конкурент за вплив в УПР. Водночас саме з подачі вчорашніх представників «Селянського союзу» до програми «Сельробу» поряд із соціальними гаслами були додані й українські національні вимоги. Втім перманентні непорозуміння між групами вихідцями з двох різних партій не сприяли стабільності та єдності об'єднання, що особливо загострювалося постійними фінансовими труднощами. Як результат уже восени 1927 р. у партії відбувся розкол, і більша частина колишніх «народовольців» створила власну партію «Сельроблівицю», а основу збереженого «Сельробу» відтепер становили вихідці зі «Сельсоюзу» на чолі із С. Маківкою, С. Козицьким, А. Братунем та М. Чучмаєм.

References

1. Behei, I. (2015). Ukrainska livytsiaHalychyny: teoriia i praktyka (kinetsXIX-persha tretynaXXst). Kyiv: UBS NBU [in Ukrainian].

2. Herasymenko, M., & Dudykevych, B. (1955). Borotba trudiaschykh Zakhidnoi Ukrainy za vozziednannia zRadianskoiu Ukrainoiu (1921-1939 rr.). Kyiv [in Ukrainian].

3. Hunchak, T. (Ed.). (2001). Tysiacha rokiv ukrainskoi suspilno-politychnoi dumky: U9 t. (Vol. 7). Kyiv [in Ukrainian].

4. Hunchak, T., & Solchanyk, R. (Comps.). (1983). Ukrainska suspilno-politychna dumka v XX stolitti. Dokumenty i materialy (Vol. 2). [B.m.]: Suchasnist [in Ukrainian]. Krzykala, S. (1961). Z dziejow KPP na Lubelszczyznie (1918-1923). Lublin: Wyd-wo Lubelskie [in Polish].

5. Kucherepa, M., & Tsetsyk, Ya. (2011). Ukrainski natsionalnipartii na Volyni (19211939 roky): u 2 chastynakh (Pt. 1). Lutsk: Volynskyi natsionalnyi universytet im. Lesi Ukrainky [in Ukrainian].

6. Kucherepa, M., & Tsetsyk, Ya. (2011). Ukrainski natsionalnipartii na Volyni (19211939 roky): u 2 chastynakh (Pt. 2). Lutsk: Volynskyi natsionalnyi universytet im. Lesi Ukrainky [in Ukrainian].

7. Kuprianowicz, G. (1995). Ukrainskie zycie kulturalno-oswiatowe i ekonomiczne na Chelmszyznie i poludniowym Podlasiu w latach 1918-1926. Rocznik Chelmski, 1, 171-210 [in Polish].

8. Makarchuk, S. (1983). Etnosotsyalnoe razvitie i natsyonalnyie otnosheniia na zapadnoukrainskikh zemliakh vperiod imperializma. Lviv: Vyshcha shkola [in Russian].

9. Mcdrzccki, W. (1988). Wojewodztwo wolynskie 1921-1939. Elementy przemian cywilizacyjnych, spolecznych ipolitycznych. Wroclaw: PAN Instytut Historii: Wydawnictwo Ossolincum [in Polish].

10. Papicrzynska-Turck, M. (1979). Sprawa ukrainska w Drugiej Rzeczypospolitej 19221926. Krakow: Wydaw. Litcrackic [in Polish].

11. Pcrha, Yu. (2014). Diialnist ukrainskoho tovarystva dobrochynoshchi «Ridna khata» 1919-1930 rr. Chasopys ukrainskoi istorii, 30, 95-100 [in Ukrainian].

12. Pcrha, Yu. (2014). Evoliutsiia diialnosti komunistychnoi partii zakhidnoi Ukrainy na Kholmshchyni ta Pidliashshi v 1923-1926 rr. VisnykKyivskoho natsionalnoho universytetu imeni Tarasa Shevchenka: Istoriia, 5, 43-44 [in Ukrainian].

13. Pcrha, Yu. (2016). Suspilno-politychne zhyttia ukraintsiv Kholmshchyny ta Pidliashshia 1918-1939 rr. [Socio-political lifc of Ukrainians in Kholm and Pidliashshia in 1918-1939] (Candidate's Thesis). Kyiv [in Ukrainian].

14. Pyrih, M. (2013). Stanovlcnnia ta orhanizatsijni pryntsypy diialnosti Ukrainskoho scliansko-robitnychoho sotsialistychnoho obicdnannia (Sclrob) u 1926-1928 rokakh. Mandrivets, 4, 31-37 [in Ukrainian].

15. Soliar, I. (2009). Radianofilstvo u Zakhidnii Ukraini (1920-ti rr.). Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 1, 55-67 [in Ukrainian].

16. Soliar, I. (2010). Konsolidatsiiniprotsesy natsionalno-derzhavnytskykh syl Zakhidnoi Ukrainy (1923-1928). Lviv: Instytut ukrainoznavstva im. I. Krypiakcvycha NAN Ukrainy [in Ukrainian].

17. Syzoncnko, H. (1971). Sel-rob u borotbi za vozziednannia. Lviv: Kamcniar [in Ukrainian].

18. Szumilo, M. (1999). Dzialalnosc Antonicgo Wasynczuka w ukrainskim ruchu narodowym na Zicmi Chclmskicj i Podlasiu w latach 1919-1922. Rocznik Chelmski, 5, 171-190 [in Polish].

19. Szumilo, M. (2006). Antoni Wasynczuk 1885-1935. Ukrainski dzialacz narodowy i polityk. Lublin: Wydawnictwo UMCS [in Polish].

20. Szumilo, M. (2010). Anton i Pawlo Wasynczykowic ukrainscy dzialaczc narodowi z Chclma. Ukraintsi Kholmschyny i Pidliashshia: istorychna dolia, dukhovna i materialna kultura vprodovzh vikiv: zb. nauk. prats, 2, 56-64 [in Polish].

21. Torzccki, R. (1989). Kwestia ukrainska w Polsce w latach 1923-1929. Krakow: Wyd-wо Litcrackic [in Polish].

22. Vasiuta, I. (1988). Formuvannia robitnycho-selianskoho soiuzu v revoliutsiinii borotbi na Zakhidnii Ukraini 1921-1939. Lviv: Vydavnytstvo pry Lvivskomu dcrzhavnomu univcrsytcti vydavnychoho obicdnannia «Vyshcha shkola» [in Ukrainian].

23. Vlasiuk, O. (2011). Diialnist ukrainskoho sotsialistychnoho obicdnannia «Sclianskyi soiuz» u 1924-1930 rr. Naukovizapysky Natsionalnoho universytetu «Ostrozka akademiia». Istorychni nauky, 17, 149-162 [in Ukrainian].

24. Zabolotnyi, I. (1964) Neskorena Volyn: Narysy istorii revoliutsiinoho rukhu na Volyni. 1917-1939. Lviv [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru