Дипломатична та військова діяльність греків у міжнародній політиці Речі Посполитої XVI-XVII століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет ім. І. Франка

Дипломатична та військова діяльність греків у міжнародній політиці речі посполитої XVI-XVII ст

Ігор Лильо, к. і. н., доц.

Україна

Анотація

Ігор Лильо. ДИПЛОМАТИЧНА ТА ВІЙСЬКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ГРЕКІВ У МІЖНАРОДНІЙ ПОЛІТИЦІ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ XVI-XVII ст.

Розглянуто активність греків на дипломатичній та військовій службі Речі Посполитої, Козацької держави, Туреччини, Московської держави в XVI-XVII ст. Показано методи та шляхи використання їх фахових навичок та знань розвідувальними товариствами цих країн.

Основне завдання нашої розвідки -- вперше наголосити на важливості окремих грецьких іммігрантів, котрі за умов бездержавності грецького народу намагались впливати на ситуацію в регіоні. Особливий інтерес становить тема шпигунської діяльності греків, що були членами Львівського Ставропігійського братства на користь Московської держави.

Через представлення портретів окремих осіб грецього походження показано загальну атмосферу що панувала на окресленій території.

Ключові слова: Львів, Річ Посполита, купці, греки, війна, дипломатична служба, Вевелі, Папара.

Abstract

Ihor Lylo. DIPLOMATIC AND MILITARY ACTIVITIES OF THE GREEK IMMIGRANTS IN THE FOREIGN POLICY OF POLISH-LITHUANIAN COMMONWEALTH IN 16-17 CENTURY.

The focus of our research is an activity of the Greeks immigrants as a part of the diplomatic and military service of the Polish-Lithuanian Commonwealth, Ottoman, and Muscovy in the 16-17 c. The methods and ways of using their professional skills and knowledge by the intelligence communities of these countries are shown. The main task of our research is to emphasize for the first time the importance of certain Greek immigrants, who, in the conditions of the statelessness of the Greek people, tried to influence the situation in the region. Particular interest is the theme of the spy activities of the some of Greeks who were a members of the Lviv Stavropigian Brotherhood in favor of the Muscovy against Poland. Through the representation of portraits of individuals of Greek immigrants, the general atmosphere prevailing in the territory of East and Central Europe.

Key words: Lviv, merchants, diplomatic and military Activities, Greek, Polish-Lithuanian Commonwealth, Ottoman, Muscovy, Vevelli, Papara.

Питання присутності грецьких іммігрантів на дипломатичній та військовій службі Речі Посполитої не мало свого висвітлення в науковій літературі. Тим часом, частина активних грецьків на різні способи були залучені до політико-дипломатичного суперництва котре розгорталось в цьому регіоні Європи у XV-XVII ст. Правителі Туреччини, Молдавії, Речі Посполитої чи Московської держави не оминали нагоди використати таланти окремих з них у своїх інтересах Маємо приклади коли грецькі купці як піддані Туреччини чи Венеції активно активно залучались владою цих та інших країн в якості інформаторів чи передачі конфеденційної інформації (Cicanci O. Medecins Grecs participant a la vie politique et culturelle des pays roumains aux XVIIe et XVIIIe siecles // AsTdo Ksvtgou MizpaoiatizAv ТАообыу. A6^va. Vol. 10. P. 47.. Після падіння Константинополя в 1453 р. вже як бездержавний народ розділений кордонами між різними країнами, греки намагались знайти позитивні моменти у становищі в котрому вони опинились. Водночас, дехто з них отримував від такої ситуації ще й політичну та матеріальну вигоду.

Попри поширений в Речі Посполитій стереотип щодо греків як виключно вдалих та “хитрих” торгівців*, греки довший час могли розраховувати на співчуття та певний кредит довіри з боку українського населення та влади Ґудзяк Б. Православні мандрівники XVI ст. Mapa Mundi. Збірник на пошану проф. Я.

Дашкевича. Львів, 1996. С. 212; Його ж. Криза і реформа: Київська митрополія, Царгородський патріархат і генеза Берестейської унії. Переклад М. Габлевич, за ред. О. Турія. Львів: Інститут історії церкви Львівської Богословської Академії, 2000. С. 192.

* Подібні стереотипи, що вказували на складнощі співіснування місцевого молдавського населення та греків, оформились навіть в народних приказках і протривали впродовж кількох століть. Одна з них говорить: “Кожен грек пройшов крізь решето і сито, воду та землю.” (Мохов Н.А. Аспекты социальной психологии феодальных сословий Молдавии (отношение к на-- Певний час їм вдавалось утримувати баланс між статусом “православних схизматиків” та перманентних союзників в боротьбі проти турок. Польська контррозвідка за нагоди розглядала греків як елемент котрий міг бути корисним для неї в умовах постійного напруження що спостерігалось у польсько-турецьких відносинах у XVI-XVII ст. І. Ходиніцький у своїй “Хроніці Львова” згадує, що під час походу турецько-козацької армії у 1672--74 рр. двоє греків втекли з козацько-турецького табору, і з вдячності за наданий їм у Львові притулок надали цінну інформацію про озброєння та загальний стан ворожого війська. Один з них, на допиті ще й розповів про становище турецької армії під Бучачем Chodynicki I. Historia stolecznego krolewstwa Galicji i Lodomerji miasta Lwowa. Lwow. Wyd. G. Gromera, 1865. S. 195..

Якщо в економічній площині діяльність греків всіляко заохочувалася, то тільки-но питання торкалося віросповідання чи найменших натяків на тісніший контакт підданих Речі Посполитої з Константинопольським патріархом чи іншими православними центрами Сходу У 1593 р. до Львова прибули греки з о. Крит з листом до братства від Олександрійського патріарха Мелетія (Срібний Ф. Студії над організацією Львівської Ставропігії від кінця XVI до першої половини XVII ст. Записки НТШ. Т. 108. Львів, 1912. С. 6., як до прикордонних старост на Україні з королівського двору одразу надходили розпорядження посилити контроль за підозрілими особами грецького походження що перетинали кордон Akta Grodzkie i Ziemskie z czasow Rzeczypospolitej Polskiej z Archiwum tak zwanego Bernardynskiego we Lwowie. (далі - AGZ). T. X. Lwow, 1884. Nr. 2691. S. 173.. Наприкінці XVI ст. серед польської політичної еліти активно ширились чутки, що частина греків-прочан та купців ймовірно є шпигунами Туреччини. В 1594 р. київський митрополит Михайло Рогоза у листі до коронного гетьмана Яна Замойського частково навіть погоджувався з такими підозрами Documenta Unionis Berestensis eiusque actorum (159O-160O). Analecta Ordinis Sancti Basilii Magni. Romae, 1970. Ser. 2; Sec. 3. Nr. 18. P. 36.. Такі ж думки висловлювались і щодо українців, котрі чинили спроби отримати священничі свячення в Молдавії. Король Сигізмунд І в листі до львівського архиепископа Іоанна Вільчка недвозначно вказував, що вони “... докладно обговорюють серед наших ворогів стан справ і справи королівства та розповідають [їм] про становище в королівстві” 2 Квітня 1511 р. в листі польського короля Сігизмунда І до львівського архиєпископа Іоанна Вільчка вказувалось про заборону висв'ячувати руських кліриків в сан священика в Молдавії та інших країнах, окрім Польщі (Исторические связи народов СССР и Румынии в XV - начале XVIII в трех томах. Т. 1 (1408-1632). Москва, 1965. Док. 29. С. 91..

Яскравим прикладом справедливості таких підозр є історія Алек- сандрійського та Константинопольського патріарха Кирила Лукаріса (1572 -- 1637/1638 (?), Босфор). Своїми одночасними контактами з поляками та Московською державою він викликав занепокоєння у султана Мюрада IV Походячи з “венеційських” греків К. Лукаріс отримав якісну освіту, мав численні контакти і з протестантами. Наслідки його перебування на території України все ще залишається предметом дискусії для істориків Церкви (Любащенко В. Кирилл Лукарис и протестантизм. Опыт межцерковного диалога. Москва, 2001. С. 12).. Для польської влади, перемовини патріарха з московитами в справі відновлення православної структури Церкви на території Речі Посполитої також виглядали як ворожа діяльності на користь Москви Миронович А. Деятельность иерусалимского патриарха Феофана ІІІ в Речи Посполитой. Кап- теревские чтения. Сборник статей. Вып. 7. Москва, 2009. С. 118.. Водночас, султан не оминав нагоди вирішити свої плани і через Кирила втягнути Московську державу у війну проти Речі Посполитої. У підсумку, К. Лукаріса таки звинуватили у зраді інтересів Порти. За наказом великого візира Байрам-паші, паріарха К. Лукариса було задушено а тіло захоронене у морі.

Інший промовистий приклад участі найвищих грецьких церковних ієрархів в зовнішній політиці Речі Посполитої -- візит до країни в 1589 р. константинопольського патріарха Єремії ІІ Траноса (бл. 1530-1595). Незадовго після перетину кордону відбулась його зустріч з канцлером Яном Замойським, котрий запросив патріарха до своєї резиденції у м. Замостя Візитові передувало звернення Патріарха до єпископа Арсенія Елласонського, котрий отримав його 11 (1) травня 1589 р. Разом з іншими впливовими греками Речі Посполитої він готував цю зустріч (Ґудзяк Б. Царгородський Патріарх Єремія ІІ, утворення Московського патріархату та церковні реформи в українсько-білоруських землях кінця 80-х років XVI ст. Записки НТШ. Т.238. Праці історико філософської секції. Львів, 1999. С. 12.. Значне логістичне сприяння та супровід в організації подорожі патріарха по території Речі Посполитої поміж іншими надавали впливові греки на кшталт Константина Корнякта. Широкі знайомства останнього в Туреччині, Молдавії, Речі Посполитій та особисті контакти з такими людьми як Мілетій Пігас чи Єремія Могила, значно спрощували патріархові встановлення важливих контактів з місцевими впливовими людьми Pippidi, Andrei Hommes et idees du Sud Est europeen a 1'aube de 1'age moderne, Bucure§ti-Paris, 1980. P 130.. Перекладачем на переговорах в Речі Посполитій був грек з колишнього оточення молдавського воєводи Янкула. Після страти воєводи цей його слуга залишився у Львові, вивчив мову, а згодом перебрався до Замостя де отримав громадянство Archiwum Jana Zamojskiego. T. IV. (1585-1588). Wyd. K. Lepszy. Krakow, 1948. Dok. 1361. S.

286..

Усі згадані вище випадки належали до видимої активності греків у дипломатичній політиці Речі Посполитої. Натомість багато різноманітних дій залишалось в тіні. Як правило, їх виконували люди, головним заняттям котрих була купецька справа. Щоправда, їх одразу треба розділити на осіб, котрі дійсно працювали в якості дипломатичних кур'єрів та тих, котрі попри подібні послуги намагались отримати з цього особисту вигоду.

Присутність купців в різноманітних релігійних місіях була звичною справою. В охоронній грамоті виданій для безпечного транзитного проїзду російських купців Тимофія Коробейникова, Івана Мисєніна та Юрія Грека з Московії через територію Речі Посполитої вони згадуються як посланці від Великого князя московського до Константинопольського патріарха AGZ. T. X. S. 143.. У 1561 р. Йосафат, митрополит Еврипоса й Кизіко- са, їхав до Москви з патріаршим визнанням коронації царя, і, водночас віз із собою через територію Речі Посполитої цілу низку дипломатичних документів від султана. Серед його оточення були і торгівці, котрі принагідно полагоджували свої справи. В листі до єпископа Кирила Лукаріса львівські братчики згадують про його друга та водночас довірену особу купця Яніса Сімотіса о. Борковский А. Первый визит экзарха Кирилла Лукариса в Киевскую метрополию (15951597). Каптеревские чтения. Сборник статей. Вип. 7. Москва, 2009. С. 135..

Купці повсяк час були зручним засобом для здобуття важливої та регулярної інформації про стан справ на території сусідніх держав. На вершині такої професійної піраміди в Туреччині були купці султанського двору Zakrzewska-Dubasowa M. Ormianie zamojscy i ich rola w handlu ze Wshodem. Lublin, 1965. S. 102; Ґудзяк Б. Православні. С. 219.. XVI ст. поміж переважаючих в їх середовищі турок та вірмен з'явились і греки. Через спеціальний правовий статус, вони результативно представляли у Речі Посполитій та Московській державі фінансові інтереси султанів Про правові та почасти політичні аспекти діяльності таких купців варто звертатись до ґрунтовної розвідки: Veinstein G. Marchands ottomans en Pologna-Lituanie et en Moscovie sous le re- gne de Soliman le Magnifique. Cahiers du monde russe: Russie, Empire russe, Union sovietique, Etats independants. Vol. 35. Nr. 4. Octobre-Decembre. 1994. P. 713-738..

У XVI ст. на ринку Речі Посполитої таким представником працював грек Андрій Халкокондиліс. Він був одним з перших султанських купців, котрого в 1515 р. у Речі Посполитій було звільнено від сплати усіх мит Dziubinski A. Na szlakach Orientu. Handel miqdzy Polskq a Imperium Osmanskim w XVI - XVIII w. Wroclaw, 1998. S. 50; Veinstein G. Marchands ottomans en Pologna-Lituanie et en Moscovie sous le regne de Soliman le Magnifique. Cahiers du monde russe: Russie, Empire russe, Union sovietique, Etats independants. Vol. 35. Nr. 4. Octobre-Decembre. 1994. P. 716.. Очевидно перший його візит був вдалим, бо в 1531 р. Сулейман знову вислав його для закупівлі хутра Archiwum Glowne Akt Dawnych (далі -- AGAD, Warszawa) Archiwum Krulewskie: Dzial Turecki. Teczka 26. Nr. 56; Teczka 27. Nr. 60.. Для реалізації поставлених завдань канцелярія султанського двору забезпечувала А. Халкокондиліса значними фінансовими ресурсами котрі могли перевищувати суму у 40 000 зл. Veinstein G. Marchands ottomans en Pologna-Lituanie. Р. 718. Н. Йоргу задує, що молдавський господар Петро Рареш за потреби також таємно користувався послугами цього ж купця в період особливого загострення стосункиів між Молдавією та Річчю Посполитою. Щоправда, коли про це дізнався король Сигізмунд І Старий, він змусив торгівця заплатити повний податок з товарів, котрі були раніше переправлені в Молдавію Iorga N. Rela(iile comerciale ale teritor noastere cu Lembergul. Regestre si documente din Archivele orasuluz Lemberg. Bucuresti, 1900. P. 33..

А. Халкокондиліс був внуком Андрія Халкокондиліса, котрий з кількома іншими греками свого часу отримав монополію на вибирання мита в усіх портах від Константинополя до Смірни Dziubinski A. Na szlakach Orientu. S. 91.. Активний та ха- ризматичний грек залишив по собі в Речі Посполитої чимало документів у вигляді листів та рекомендацій, скерованих від турецького двору на ім'я польського короля та державних достойників. Значна їх частина зберігається в турецькому відділі Головного архіву давніх актів у Варшаві AGAD. Archiwum Krulewskie: Dzial Turecki. Teczka 26, nr. 56. Teczka 27, nr. 60. Teczka 36, nr. 80. Teczka 37, nr. 82. Teczka 63, nr. 137. Teczka 64, nr. 140. Teczka 88, nr. 186. Teczka 90, nr. 189. Teczka 98, nr. 203. Teczka 126, nr. 245. Teczka 155, nr. 296. Про нього також: Mankowski T. Orient w polskiej kulturze. S. 102.. На початку 1550-х рр. на прохання султана А. Халкокондиліс контактував і з московським царем А. Халкокондиліс належав до знаного візантійського роду. Його родичем був візантійський історик Лаонік Халкокондиліс (1423/30 - 1490), який у своєму описі падіння Візантійської імперії включив розлогі відступи про східних слов'ян. Його ж родичем був Димітріос Халкокондиліс (1424-1511) знаний граматик (Ґудзяк Б. Православні. С. 219; Oxford Dictionary of Byzantium: 13 vols. / Ed. Alexsander Kazdan. New York, Oxford, 1991. Vol. 1. P. 407.. З другої половини XVI ст. серед привілейованих торгівців-дипломатів зустрічаємо ім'я Андреа Сіверо (Andrea Sivero), котрий подорожував через польську територію до Москви в 1575-1578 рр Dziubinski A. Na szlakach Orientu. S.93..

Інший цікавий приклад грека, що здійснив кар'єру на турецькій диплопатичній службі -- львівський купець грецького походження Константин Вевеллі. В якийсь момент, він з'явився у Волощині на посаді митника над східними товарами. Є опосередковані відомості, що головною причиною котра штовхнула його на зміну заняття було значна обтяженість отриманими раніше кредитами Luca C. Venetian Merchants in the Lower Danube Area and their role in the development of the international exchanges in the Sevenreenth Century. Cesky casopis historicky. Rocnik 119. Praha, 2011. Р 305-306.. Вже перебуваючи в князівстві на адміністративній роботі він осягнув певних успіхів, активно долучився до інтриг та змов в боротьбі за молдавський трон Ibid. S. 182.. В 1622 р. його ім'я, вже як чиновника на турецькій дипломатичній службі, зустрічаємо під час провадження польсько-турецьких переговорів після битви під Хотином “Baptysta (sic!) Konstanty Wewelli Wloch czy Woloch, rodem z Kandyi; po prawdzie jednak niebyl ani Wolochem ani Grekiem, przyznawal si§ do religii katolickiej; mowiono jednak o nim, ze Ц religie “symuluje” i ze we Woloszech” “greck^ trszyma”. Z natury przebiegly. A przy tym plaszcz^cy si§, posredniczyl w akczi pokojowej dose dwoznacznie, i przez to obudzil nawet podejrzenie, ze jest szpiegem tureckim, ktory w charakterze posla ma si§ przypatzye gotowosci polskiej (Potocki W Wojna Chocimska Poemat Epiczny w 10 cz^sciach w skruceniu z wst^pem i objasnieniami prszez E. B^czalskiego. Lwow, 1898. S. 105).. За свою дипломатичну роботу він отримав 5000 талярів Ibid. S. 106.. Сучасники тих подій та польські історики давали йому оцінку як дуже підступної особи. Особливо це помітно в текстах, що описують активності як перекладача та посередника під час посольства Кшиштофа Збаразького до столиці Османської Порти Niemcewicz J.U. Poselstwo Xcia Zbaraskiego do Turek. Zbiorpamiftnikow o dawnej Polsce. T.

2. Warszawa, 1822. S. 300-340; Dzieje Jozefa Szumskiego. Dzieje Polski. Serya 2. T. 3.- Krakow, 1894. S. 252-253; Dziubinski A. Na szlakach Orientu. S. 97.. Попри все, того ж року, К. Вевеллі знов повернувся до Львова. Цього разу вже в статусі післанця султана Мустафи І (1617-1618 і 1622 -1623 рр.). Львівські архіви зберегли нам назву його офіційного титулу: Illustris et Magnificus Dominus Constantinus Vevelli Magni Turcarum Imperatoris Nuncius ad Sirenissimum Sigizmunud Tercium Poloniae Regem Internuncius ЦДІАУ у Львові. Ф. 52. Оп.2. Спр. 37. Арк. 20.. Це посольство викликало у міщан значний неспокій. Ніхто не був певний, якими можуть бути “бажання” колишнього громадянина Львова, котрий досконало знав місто, його сильні і слабкі сторони. Однак, попри побоювання, найбільше його негатив відчули лише окремі торгівці з Руської дільниці.

К. Вевеллі попри виконання службових справ подав до львівської Ради скаргу на українців братів Красовських (Стрілецьких), з котрими раніше провадив спільні справи. Він звинуватив їх у неповерненні боргів та невдалому управлінні маєтком його торгового партнера грецького купця на ім'я Теофіл Пачо. Це начебто завдало йому значних збитків та зменшило статки Т. Пачо на 10000 зл. Там само. Арк. 1783, 1843, 1947. Батьком Теофіла Пачо (? - 1619) був купець східними товарами на ім'я Яній Пачо котрий походив родом з міста Ретімно і торгував у Львові мальвазією в 1560-1588 рр. Про нього знаємо, що він був представником (фактором) Михайла Корнякта, а після смерті останнього працював з Константином Корняктом (lorgu N. Rela^iile comerciale ale teritor noastere cu Lembergul. P. 41; Pippidi, Andrei Hommes et idees du Sud Est europeen. P. 129; Dziubinski A. Na zlakach Orientu. S. 96). Після смерті спадок померлого було пораховано на суму 65732 зл. (Lozinski W Patrycyat i miesczanstwo lwowskie. S. 319). ЦДІАУ у Львові. Ф. 52. Оп.2. Спр. 37. Арк. 20-21, 36-50.. Весь цей процес є надзвичайно докладно занотований у міській актовій книзі і в майбутньому його аналіз міг би бути дуже корисним для істориків як чудовий приклад безправ'я у Речі Посполитій в епоху Нового часу32.

Зваживши на особисті “прохання” короля в цій справі, львівська влада не хотіла мати з чиновником султана жодних ускладнень, і тому без вагань наказала купцям виплатити заборгованість Там само. Арк. 36-50; Eozinski W Patrycyat i miesczanstwo lwowskie. S. 187..

Попри те, що К. Вевеллі мав харизму фартового гравця, доля і йому чинила різноманітні фіґлі. Через два роки після тріумфального візиту до Львова все його майно, що на той час перебувало на складі Ґ. Лангиша, було конфісковане через програну ним судову справу з родиною магната С. Конецпольського. Вони звинуватили К. Вевеллі у тому, що отримавши гроші на викуп їх родича з турецької неволі, він не виконав обіцянки, а кошти привласнив ЦДІАУ у Львові. Ф. 52. Оп.2. Спр. 39 (1624 р.). дипломатичний військовий шпигунський

Жоден з грецьких іммігрантів Речі Посполитої попри надані послуги не отримав значного статусу при польському королівському дворі. Греки перебували на нижчому чи середньому кар'єрному щаблі і були задіяні переважно на допоміжних посадах -- як довірені особи послів, перекладачі чи ситуативні дипкур'єри.

Польська шляхта віддавала належне знанням та вмінню цих людей, але водночас не бажала допускати до свого оточення представників нижчого стану і тим більше некатолицького віросповідання Wojcik Z. Z dziejow organizacji dyplomacji polskiej w drugiej polowie XVII wieku. Polska sluzba dyplomatyczna XVI--XVII wieku. Warszawa, 1966. S. 365.. На цьому тлі, позитивним винятком був хіба львівський грек Ян (Іоан, Іван) Мазаракі. В 1659 р. за рекомендацією гетьмана Івана Виговського польський король Ян ІІ Казимир Ваза надав йому шляхетський титул за участь у дипломатичних переговорах, спрямованих на “заспокоєння України” та підписання Гадяцької угоди Польський генеалог С. Уруський характеризуючи Яна помилково подає його як “... українського козака” (Uruski S. Rodzina. Herbarz szlachty polskiej. Т 13. Warszawa, 1916. S. 277).. Вже наступний король

Ян III Собєський вислав його до Персії у складі місії, яка мала домовитись про можливу спільну війну двох країн проти Туреччини Ibidem. S. 277.. Купець також встиг попрацювати у делегації польського посольства до Кримсього ханства Oswald B. Skarbelat w ustroju szlachetstwa polskiego. Krakow, 1911. S. 173..

Подібною в цьому контексті була і доля іншого львівського грека

Юрія Папари. Як посланець гетьмана Івана Виговського, він був залучений до перемовин з поляками і 8 жовтня 1658 р. прибув до м. Торунь у табір короля Яна II Казимира, щоб передати документи та переказати на словах “деяку конфіденційну інформацію” Polski Slownik Biograficzny. (далі -- PSB) Krakow: Zaklad Narodowy imienia Ossolinskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. T. 25/1. Zesz. 104. 1980. S. 157.. У червні 1692 р. під час зустрічі у Львові з російським резидентом у Речі Посполитій Б. М. Михайловим, Юрій висловив стурбованість з приводу утисків у місті українців та від імені братчиків попросив у московського уряду протекції та захисту Ковальський М. П. Політичні зв'язки західноукраїнських земель з Російською державою в другій половині XVII ст. Питання історії СРСР. Вип. 6. Львів, 1957. С. 142..

До позитивних прикладів активного залучення греків до польської дипломатичної роботи зараховуємо інформацію про грека на ім'я Андрій, котрий був перекладачем у гетьмана Станіслава Конецпольського та водночас навчав турецькій мові та іншим вмінням його дітей Опарина Т. А. Ротмистр Юрий Трапезундский: заметки к биографии. Вторые чтения памяти професора Николая Федоровича Коптерева (Москва, 28-29 октября 2004 г.) Москва, 2004. С. 62..

Помітними були греки котрі в різні періоди часу котрі в перемовинах з Річчю Посполитою служили інтересам козацької дипломатії. Львівський грек Теодор Томкевич у 1658 -- 59 рр. був таємним агентом гетьмана ^ана Виговського і виконував різноманітні конфеденційні дипломатичні завдання Українська загальна енциклопедія. Книга знання. У 3-х томах. Під редакцією І. Рачковського. Львів -Станіслав - Коломия, 1934. С. 299..

Грек Данило котрий фігурує в численних документах і спогадах сучасників як “Д. Калаугер”, “Д. Олівеберг”, “Оліберг де Грекані”, “Ie- ромонах з Атен”, о. Данило Афінський, “Данило Атенієзіс”, прибув до Речі Посполитої з делегацією антиохійського патріарха Макарія. З червня 1654 р. ця ж особа перебувала на дипломатичній службі у гетьмана Богдана Хмельницького. 8 червня 1654 р. йому доручили очолити козацьке посольство до шведської королеви Христини I (Drottning Kristina) Степанков В. Шведський вектор у зовнішній політиці Богдана Великого: формування, укладення Кам'янецької угоди та її провал (1649-1655 рр.). Проблеми історії країн Центральної та Східної Європи. Вип. 4. Київ, 2015. С. 79-82.. За дорученням гетьмана він представив їй план антиполь- ської коаліції і балтійсько-чорноморського союзу проти Османської імперії. В 1655 р. він брав участь в поході козацького війська в західно-українські землі Довідник з історії України За ред. І. Підкови, Р. Шуста. Київ, 2001. С. 177; Федорук Я. Тран- сильванське князівство у 1656 р.: вибір політики між Україною, Швецією та Річчю Посполитою. Український археографічний щорічник. Нова серія. Вип. 18. Т. 21. Київ, 2013. C. 226; Ченцова В.Г. Даниил Калагуер /Даниил Грек /Даниил Оливеберг: неизвестные страницы биографии политического агента эпохи Богдана Хмельницкого. Среднивековая личность в письменных и археологических источниках: Московская Русь, Российская империя и их соседи: материалы науч. конф. Институт РАН. Институт российской истории РАН. Москва, 2016. С. 215-219.. В тому ж році на перемовинах з львівськими радниками, в посольстві Богдана Хмельницького був присутній інший дипломат на ім'я Яній Гречин -- “...дуже досвідчений чоловік (multae experienciae) який кільканадцять років тому мирив під Аджаком московського царя з Оттоманією, та й тепер готував цю нещасливу лігу між Москвою та козаками” Зубрицький Д. Хроніка. С. 318; Федорук Я. Османська імперія у відносинах з Україною та Річчю Посполитою у 1655 році. Хроніка 2000. Україна-Туреччина. Кн. 1. Український культорологічний альманах. Київ, 2014. Вип. 1 (95). С. 253-300; Довідник з історії України За ред. І. Підкови, Р. Шуста. Київ, 2001 р. С. 177..

Поміж греків, котрі були задіяні у дипломатичних стосунках, траплялись політичні шахраї. Окремі з них, задля досягнення особистих цілей послуговувався підробленими рекомендаціями. Найчастіше це були листи від патріархів, котрі виготовляли на замовлення місцевих релігійних діячів Такими вважають грамоти, що були виконані на замовлення львівського єпископа Гедеона Балабана приїжджими грецькими кліриками (Флоря Б.М. Східні патріархи і західно- руська церква. Український історичний журнал. 1996. № 1. С. 47; Monumenta Confraternitatis Stauropigianae Leopoliensis: у 2-х т. Ed. Wladimirus Milkowicz. T. 1. Leopoli, 1895-1896. Nr CCLVIII.. Центром виробництва таких документів у XVII ст. була неспокійна Молдавія Шевченко І. Україна між Сходом і Заходом. Львів, 2001. С.113..

Через ці та інші дипломатичні таланти, поляки, турки і москови- ти мали всі реальні підстави підозрювати, багатьох з греків у службі на користь тієї чи іншої іноземної розвідки Архив Юго-Западной России, издаваемый Временною комиссиею для разбора древних актов, высочайше учрежденною при Киевском военном, Подольском и Волынском генерал-губернаторстве (далі -- АЮЗР). Т. 12. 1904. № 131. C. 418 - 422.. Не дивно, що навіть у стосунках з найповажнішими представниками православної Церкви всі вони були дуже обережними Ґудзяк Б. Православні. С. 219.

* Документи котрі можуть пролити більше світла на це питання зберігаються у Москві в фонді № 79 РГАДА (Российский государственный архив древних актов)..

Дуже цікавим є питання співпраці окремих представників грецької діаспори Речі Посполитої з агентами Посольського приказу Москви. Рівень інфільтрації московської агентурної мережі у Речі Посполитій XVI-XVII ст. залишається все ще не до кінця відомим*. Проте, вже опубліковані відомості з цього питання, свідчать, що окремі з львівських греків впродовж багатьох років охоче працювали на Московську державу Шустова Ю.Э. Документы Львовского Успенского Ставропигийского братства (1586-1788): Источниковедческое исследование. Рукописные памятники Древней Руси. Москва, 2009. С. 438-452; Ковальский Н.П. Деятельность русской дипломатии в 70-90 гг. XVII века по отношению к украинским землям в составе Речи Посполитой. Из истории местного края. Днепропетровск, 1968. С. 162-165.. Під час підготовки підписання Андрусівського перемир'я російська делегація активно використовувала інформацію отриману від членів Ставропігійського братства. їх консультантом та інформатором був згаданий грек Юрій Папара. В розмові з резидентом у Речі Посполитій -- Борисом Михайловим, яка відбулась 16 червня 1692 г., він хвалився своїми давніми зв'язками з московським двором ще від часів правління Великого князя Олексія Михайловича (1629-1676) Подібні контакти дуже вдало використовувала в пропагандистських цілях радянська влада подаючи це як приклад “одвічного прагнення” всіх православних мешканців до Львова до воз'єднання з Росією (Історія Львова в документах і матеріалах. Док. № 71. С. 89).

* Артемон Матвєєв був одним з найталановитіших московських дипломатів. До нього сходились численні повідомлення від закордонних агентів. У Посольському приказі він керував Малоросійським напрямком, багато доклався до перемовин з Б. Хмельницьким та був в числі московського посольства у Переяславі у 1654 р. За успіхи в справі приєднання України, в 1671 р. очолив Посольський приказ. Був вбитий під час стрілецького повстання 1682 р. як прихильник юного царя Петра І.. За його твердженням, тоді він перебував у тісній „співпраці” з московським боярином Артемоном Сергійовичем Матвєєвим*. Ю. Папара наголошував, що не в останню чергу завдяки його старанням за умовами підписаного Андрусівського перемир'я місто Київ залишається поза межами польського впливу. Хоча, як нам видається ці похвальби були радше його намаганням видати бажане за дійсне Про це також: Петрушевич А. Сводная Галицко-русская летопись с 1600 по 1700 год. С. 376377; Капраль М. Національні громади міста Львова XVI-XVIII ст. (Соціально-правові взаємини) Львів, 2003. С. 139..

Водночас помітно, що московити високо цінували інформацію, котра виходила зі Львова. Звіт консула Бориса Михайлова про размову з Ю. Папарою про окремі аспекти московсько-польських відносин був виконаний спеціальним тайнописом. На думку Ю. Шустової, це вказує на високу довіру до інформатора та намагання захистити його від можливих дій польської контррозвідки Шустова Ю.Э. Документы Львовского Успенского Ставропигийского братства (1586-1788). С. 440; Богатырев А.В. Новые свидетельства о смерти Каменецкого кастеляна Павла Потоцкого. Древняя Русь. Вопросы медиевистики. № 59-62. Москва, 2015. С. 79.. Такі послуги надавались греками не лише на ідейній основі. Ю. Папара отримував за них цілком реальні кошти Шамин С. М. Известия греческих информаторов о действиях Османской империи и ее союзников в Речи Посполитой в 1672-1673 гг. (По материалам фонда 155 РГФДА). Каптеревские чтения. Сборник статей. №. 7. Москва, 2009. С. 206.. Московська агентура також провадила активні фінансові справи і з Ставропігійським братством як громадською інституцією. В 1692 р. Б. Михайлов взяв кредит на 500 зл. під закупівлю книг з братської друкарні, а в 1693 р. позичив у братства 1400 зл. та водночас подарував церкві Успіння Пресвятої Богородиці фелон ціною у 35 зл. Ісаєвич Я. Братства та їх роль. С. 122.

Подібні контакти з Москвою мав і рідний брат Ю. Папари -- Кіріяк Бантыш-Каменский Н. Н. Реестры по греческим делам Московского Архива Коллегии иностранных дел Российский государственный архив древних актов. Фонд 52. Оп.1. Россия и христианский Восток. Вып. 2. Отв. редактор Б. Л. Фонкич. Москва, 2001. С. 186..

Інші члени Ставропігійського братства Кіріак Ісарович57, Петро Афен- дик, українець Стефан Красовский також перманентно залучались до такої дипломатичної роботи. За різних обставин та в різний час вони були перекладачами для польського уряду, інформаторами чи консультантами для московських дипломатів у Речі Посполитій Доба гетьмана Івана Мазепи в документах / Упор. С.О. Павленко. К., 2007. С. 651-652. Шустова Ю. Э. Посольские книги как источник по истории введения греко-католической унии на украинских землях в составе Речи Посполитой в 70-90-х годах XVII века. Источниковедение: поиски и находки: Сб. науч. трудов. Вып.1. Воронеж: Издательство Воронежского государственного университета, 2000. С. 110-120.-

К. Ісарович активно допомагав іншому московському резидентові у Варшаві -- боярину Василю Тяпкіну (1673-1677) В. Тяпкін про К. Ісаровича: “...верен человек есть и был в разумных поступках” (Історія Львова. Короткий нарис. Львів, 1956. С. 43).. Цей дипломат мешкав у місті в липні-грудні 1675 р. В його листах до Москви зазначено, що Кіріяк “...многие сеймовые письма приносил и изо Львова вести к нему присылал и по письму его, резидентову, и Посольского приказу переводчика Семена Лаврецкого он, Кирьяк книгу Павла Потоцкого (“Moschovia sive brevis narratio de moribus magnae Russorum monarchiae”. Dantisci, 1670.) с великим трудом и большим накладом купил и к Москве вывез. Да он же... Василию Тяпкину деньги взаймы давал и всякое вспоможенье чинил” В бесіді з В. Тяпкіним Юрій Папара повідомив, що “... в те де годы им всем, в православии будучим, была спокойность великая и принуждения ко унии ни от кого не было. И во всем руских людей поляки почитали и ничем обидеть не смели, опасаясь царского величества на себя гневу. А как учинен Вечный мир, и на Москве езувитом веру свою распостранять позволено, то де от того часу уж ни во что обернули и возстало на церкви Божии гонение великое и больши 700 церквей во унию обратили. А ныне де и последнюю Львовскую епископию нудят во унию ж. А хвалятца поляки, что их веру и на Москве бутто лутче любят нежели свою рускую, и во всяких поступках ни в чем не слушают и за скота почитают.” (Шустова Ю.Э. Документы Львовского Успенского Ставропигийского братства. С. 441). Сам В. Тяпкін через цей та інші канали звязку регулярно отримував з Речі Посполитої різноманітну інформацію, зокрема -- про просування та локацію турецьких та польських військ Ісаєвич Я. Братства та їх роль... С. 120.. Така “співпраця” з московитами аж ніяк не перешкоджала Кіріякові виконати містію спеціального посланця від польського короля до гетьмана Івана Мазепи (1639-1709). У своїх спогадах він відзначав, що останній прийняв їх посольство дуже прихильно та посадив поруч з собою під час бенкету Доба гетьмана Івана Мазепи в документах. С. 652..

Ще одним активним інформатором був Петро Афендик. Б. Михайлов дуже цінував спілкування з цією людиною та якість інформації котру він отримував у справі щодо діяльності єпископа Й. Шумлянсько- го. В своєму черговому листі в Посольський приказ, Б. Михайлов не забув повідомити як про важливу подію про день сметрі П. Афендика Шустова Ю.Э. Документы Львовского Успенского Ставропигийского братства. С. 450..

Не має сумніву, що висловлюючи турботу перед польским урядом про стан православного населення в Речі Посполитій, Москва спекулювала на цьому питанні і таким чином намагалась чинити тиск та впливати на політику Речі Посполитої Не маючи можливості просунути свої інтереси в Середземномор'ї та на Балканах військовим шляхом, московські резиденти під гаслами захисту православної віри та надання пригніченим єдиновірцям допомоги, у XVI-XVII ст. активно вербували агентів безпосередньо на місці серед венеційських греків (Ястребов А.О. Венецианские греки на русской службе в конце XVII-начале XVIII. Клио. № 7 (115) июнь. Санкт-Петербург, 2016. C. 98-110.

⁶⁴ У 1700 р. російський представник І. Нікітін інформував свій уряд про зустріч з членами Ставропігійського братства, але в цьому документі греки вже не згадувались (Історія Львова в документах і матеріалах. Док. № 72. С. 89-90).. Чи ж варто дивуватись посиленню напруження котре зростало зі сторони поляків не лише в стосунку до греків, але переносилась на православних українців котрих вони також зараховували до не вповні лояльних підданих? З плином часу, Москва втратила своїх інформаторів в братстві64. Процеси пришвидчи- лись з моменту прийняття братством унії та юридичного перепідпоряд- кування Ватиканові. Частина таких родів як Афендики взагалі обрали для себе рішення виїхати зі Львова та перейти у російське підданство.

Зібрані нами епізоди дозволяють ствердно говорити, що попри незначну кількість греків на дипломатичних та військових посадах в Речі Посполитій та опір котрий їм чинила польська політична еліта, окремі з них змогли досягти помітних успіхів та залишити слід у історії міжнародної політики Східно-Європейського регіону.

Размещено на Allbest.ru