Повсякденне життя єврейської громади села Джурин Вінницької області в другій половині ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ ЄВРЕЙСЬКОЇ ГРОМАДИ СЕЛА ДЖУРИН ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХХ ст.

Юлія Попова

Анотація

У статті досліджено єврейську національну меншину, її етнокультурну спадщину у селі Джурин Вінницької області.

Відомо, що наприкінці XVIII ст. на території села утворилось згуртоване і відособлене єврейське населення. Під час Другої світової війни було створено гетто і в Джурин депортували близько трьох з половиною тисяч євреїв з Буковини, Румунії, Хотина та сусідніх з ним бессарабських містечок. У 1943 році в Джуринському гетто знаходилося близько чотирьох тисяч євреїв, з них близько тисячі - місцевих. З другої половини XX ст. кількість євреїв у селі почала невпинно знижуватись. Причина - виїзд у міста та еміграція за кордон.

У процесі дослідження було виявлено, що внаслідок тривалого проживання на цій території, єврейська етнічна група значно вплинула на життя краю. Це проявилось у різних сферах - матеріальній і духовній культурі та суспільно-економічних процесах.

Ключові слова: євреї, українці, село Джурин, національна меншина, культура, економіка.

Abstract

EVERYDAY LIFE OF JEWS COMMUNITY OF DZHURYN VILLAGE, VINNYTSIA REGION IN THE SECOND HALF OF XX CENTURY

Yulia Popova.

The article examined the Jewish national minority, cultural heritage in the Dzhuryn village, Vinnytsia region.

At the end of the XVIII century a united and isolated Jewish population was formed on the territory of the village. During World War II, in this area was formed a ghetto. As a result, about three and a half thousand Jews from Bukovina, Romania, Khotyn, and neighboring Bessarabian towns were deported to Dzhuryn. In 1943, there were about 4,000 Jews in Dzhuryn ghetto, about a thousand of them were local. From the second half of the XX century the number of Jews in the village began to decline. The reason was moving to the city and emigrating.

The study found that due to long-term residence in the area, the Jewish ethnic group significantly influenced the life of the region. This manifested itself in various spheres - material and spiritual culture and socio-economic processes.

Keywords: Jews, Ukrainians, Dzhuryn village, national minority, culture, economy.

Історія співжиття українців та євреїв знає багато прикрих сторінок. Проте в цій історії є багато спільного. Ця стаття - спроба виявити те, що об'єднує і те, що різнить ці два народи. У дослідженні використані етнографічні матеріали із села Джурин, Вінницької області. Відомо, що впродовж XVIII-XX ст. на цій території разом із українським проживало і єврейське населення. Вивчення цього питання доповнить загальну історії євреїв України, адже саме регіональні дослідження дозволяють визначити, як загальні тенденції історичного розвитку, так і специфічні особливості, притаманні окремим українським землям. Без фундаментальних розробок історичного розвитку окремих регіонів неможливе всебічне вивчення української історії. культура єврей етнічний духовний

Мета цієї статті - показати особливості культури, суспільно-політичних та економічних процесів в громадах євреїв і українців у досліджуваному регіоні на локальному рівні.

Варто зазначити, що протягом тривалого періоду історія єврейської національної меншини не тільки Джурина, а й всього Поділля не отримувала належної уваги. У радянський період наукові дослідження через заідеологізованість та, власне, радянські підходи до національної політики не змогли розвиватись на повну. Саме тому фактично відсутня радянська наукова література, яка б об'єктивно досліджувала євреїв, особливо в окремих селах та містечках, таких як Джурин. Лише з початку 1990-х рр. можна констатувати пожвавлення дослідження історії життя єврейського населення українською історичною наукою. Колектив вчених видав ґрунтовну працю з історії єврейської меншини на українських землях, яка витримала кілька перевидань (Нариси 2009).

Відомо, що наприкінці XVIII ст. на території Джурина утворилось згуртоване і відособлене єврейське населення. Це пояснювалось тим, що село стояло на перехресті важливих доріг - на Брацлав та Ямпіль, звідки було зручно добиратись на ярмарки. Вже у 1765 році тут було 35 єврейських будинків, де проживало 84 єврея. У 1853 році на утримані єврейської громади була синагога і молитовна школа. Наприкінці XIX ст. кількість євреїв становила 1585 чол. а на початку XX ст. - 2030 чол. (Гаркаві та ін. 1910, с. 160). На початку 1920-х років в Джурині була відкрита єврейська початкова чотирикласна школа. У роки Другої світової війни Джурин увійшов до складу Трансністрії. Зі встановленням режиму румунської окупаційної влади в містечку було створено гетто (Брановер та ін. 2000, с. 246). В Джурин було депортовано близько трьох з половиною тисяч євреїв з Буковини, Румунії, а також з Хотина та сусідніх з ним бессарабських містечок. У 1943 році в Джуринському гетто знаходилося близько чотирьох тисяч євреїв, з них близько тисячі - місцевих (Лукин та ін. 2000, с. 5І4). За роки війни в Джурині загинуло близько 500 осіб - найменше число жертв серед всіх гетто. Із закінченням війни румунські євреї покинули Джурин, натомість в містечку залишилося кілька сотень місцевих євреїв. З другої половини XX ст. кількість євреїв у селі почала невпинно знижуватись. Причина - виїзд у міста та еміграція за кордон.

Звичайно, є багато такого, чого українці не знають про євреїв, а євреї - про українців. Мабуть, так само багато чого українці та євреї не знають про самих себе. Проте спільне історичне минуле спонукає до детальнішого вивчення культури та побуту цих народів. Однією із найважливіших складових традиційної культури є одяг. Впродовж віків народний одяг зберігав етнічні риси. Для українського жіночого і чоловічого одягу була характерна барвистість, декоративна мальовничість. У єврейській традиції переважав чорно-білий колір вбрання (Маґочій 2016, с. 106). Важливою деталлю був головний убір. Якщо говорити про жіночий головний убір, то починаючи від символічного акту під час шлюбної церемонії, одружені жінки (як єврейки, так і українки) покривали голову й ходили так вдома і на вулицях села (Горохалінська 2019). У більшості випадків голову покривали хусткою, що зав'язувалася під підборіддям. Українські та єврейські дівчатка і неодружені жінки не покривали голову, й таким чином мали змогу показувати красу через красу свого волосся - що довше, вважалося, тим гарніше. З-поміж найхарактерніших елементів традиційного одягу етнічних українців були домоткані лляні сорочки: їх носили і чоловіки, і жінки. Аби трохи прикрасити декоративні шви пошитих вручну сорочок, жінки додавали яскраві різнокольорові орнаменти, що поступово перетворились на геометричні орнаменти. Рукави частково або повністю вкривали візерунки, так само комір і декольте. З часом чоловічі сорочки також почали прикрашати вишиваними візерунками, щоправда, лише комір, манжети і виріз горловини (Маґочій 2016, с. 107). На відміну від українців, обов'язком кожного єврея було носіння кошерного одягу. Жінки носили довгі спідниці з бавовни або сатину, міткалеві або демікотонові блузи з довгими рукавами, закриті по шию, і оксамитові запаски. Взимку вони вдягали коротке хутряне пальто - жупан, зовсім як їхні українські сусідки. Чоловіки носили штани по щиколотку, які підв'язували шнурком до ноги. Іноді штани звичайної довжини заправляли в гольфи. Така форма одягу називається козак-зокн - запозичення з української культури (Фейгин 2003).

Народне житло належить до фундаментальних галузей традиційної культури будь-якого етносу. Найпоширенішим типом житла українців була хата - в Джурині їх кількість була пропорційною до кількості жителів. А чисельність населення в селі завжди була великою, наприклад, наприкінці XIX ст. тут проживало 4617 чол. (Тронько та ін. 1972, с. 711). Переважаючим типом була оселя з двома житловими приміщеннями з обох боків сіней. Житловий будинок зводився, як правило в глибині двору, недалеко від вулиці, господарські споруди ж будувалися на відособленій частині садиби («обійсті»).

Традиційні єврейські житла відрізнялись від навколишніх селянських хат - їх було побудовано на кам'яному підмурівку, стіни були вкриті тиньком або обмазані глиною та побілені. Кожен будинок мав масивні підвіконня, які використовували як прилавок. В районі колишньої торгівельної площі і головної вулиці села збереглись фрагменти традиційної містечкової забудови Джурина (Хмелюк 2019). Стара ринкова площа знаходиться на півночі, біля крутого спуску в річкову долину. Декілька уцілілих будинків з лавками, побудованих в кінці XlX - початку XIX ст., дозволяють уявити її колишній вигляд. Щодо планування традиційного єврейського будинку, то воно відображало специфіку життя євреїв. Будинок поділявся на декілька частин. Перша, що виходила на вулицю, була приміщенням крамниці або парадною кімнатою. Для залучення клієнтів і покупців зовнішню частину будинку робили якомога привабливішою. Двері були двостулкові, вікна різноманітних форм і розмірів. Друга, внутрішня частина будинку, містила кілька кімнат, серед яких були спальні і кухні. Іноді, в будинку відгороджувалися маленькі кімнати - «схрони» з вузькими проходами, в яких тримали контрабандний крам для підпільної торгівлі. Найдальшою частиною будівлі був відкритий внутрішній двір. Під будинками влаштовували великі склепінчасті підвали до 3-х метрів глибиною, що часом мали особливу конфігурацію і розміри, значно перевищуючи в плані надземну частину. Вони мали потаємні тунелі й утворювали мережу підземних вулиць. Із підвалів, як і з основних приміщень будинку, існувало кілька виходів, орієнтованих увсебіч, що разом зі зручністю комунікацій давало можливість зникнути непоміченим у разі небезпеки (Котляр 2007, с. 69). Будинки будувались із каменю-вапняку, адже в Джурині було налагоджено його видобування (Хмелюк 2019). Покрівля була чотирьох або двоскатною, переважно зробленою з черепиці. Дах виступав своєрідним козирком на 1,5 - 2 метри за лінією стіни і підтримувався ззовні дерев'яними опорами. Так утворювався своєрідний ганок, що іноді протягувався навколо всього будинку. Крім головного входу, до житла вів також «чорний вхід» з бічного чи тильного фасаду. Всі вікна закривалися віконницями. Також в Джурині існували так звані заїжджі двори (Хмелюк 2019). Тут під одним дахом могло розміщуватись житло для господарів, готель для приїжджих і стійло для коней. За приблизними даними таких заїжджих дворів у селі було чотири. їх управлінням займались єврейські сім'ї.

У селі свого часу були побудовані релігійні споруди: як для християн, так і для іудеїв. У 1764 році була збудована дерев'яна Церква Покрови, а в середині XIX ст. - синагога. За кам'яним фундаментом можна оцінити її розміри: 12 на 20 метрів. За юдейськими релігійними правилами, синагогою може бути будь-яке приміщення, яке було освячене за спеціальним обрядом. У Джурині, згідно з Талмудом, споруда синагоги розміщувалась у центрі єврейського поселення, на підвищенні. За свідченнями, вже у 1853 році громада Джурина утримувала синагогу і «молитовну школу» (1004 прихожан). У той час рабином громади, тобто її духовним лідером, був Меір Глейц (Лукин та ін. 2000, с. 511). Щоправда у 1863 році губернське начальство, виконуючи закон про обмеження числа синагог і «єврейських молитовних шкіл» намагалося одну з них закрити, щоправда, безрезультатно. У 1889 році єврейська громада, що налічувала 1320 осіб, мала дві синагоги, а на початку XX ст. - три. У радянський час будівля «великої» синагоги була занята під зерносховище, мін'ян збирався в «малій» синагозі, що знаходилась в центрі містечка (Бронштейн 1995).

Для єврейського населення найбільш поширеним видом діяльності була торгівля та загалом сфера послуг. Економічно активними групами були: купці, орендарі, шинкарі та ремісники. Єврейське «містечко» було не просто частиною Джурина, це був торгово-комерційний центр (Горохалінська 2019). У «містечку» завжди було людно, завжди все шуміло, гуло, бурлило. Було у містечку багато магазинів: продовольчі, промислові, взуттєвий, рибний. У рибному магазині торгував Хуніс, підстаркуватий чоловік. Біля рибного магазину був комісійний. Продавцем був Бариц. Поруч з комісійним був взуттєвий магазин. Взагалі, у євреїв можна було замовити багато всього: синьку, дріжджі, шпильки, ґудзики, голки, ринви, запаяти посуд, полагодити годинник, виготовити бочку під соління, і ще багато всього, в тому числі і дефіцитні ліки, які через єврейські зв'язки доставлялись із Москви, Ленінграда чи інших великих міст. Також можна було замовити дуже смачні булочки, домашнє печиво (Хмелюк 2019).

Багато ремесл перебувало «у тіні». Завдяки свідченням жителів Джурина, які проживали в селі у 1940-1970-х роках, можна відтворити рід занять багатьох євреїв. Якщо, наприклад, потрібно було пошити костюм, то йшли до Яші Кавермана, який виконував свою роботу надзвичайно якісно. А Лазар Кайфман виготовляв етажерки, мисники у домашній майстерні. Перукарями були батько і дочка Найзберги, та Борис Макоган. Стригли і голили переважно у своїх домівках (Горохалінська 2019). Джуринський комбінат громадського харчування в різний час очолювали євреї. Фаюлер в селі мав закусочну, ковбасний цех, ферму з відгодівлі свиней. В основному в закусочній працював єврейський персонал. Янкель Буняк виготовляв ковбасу. Поїсти заливної риби, копченості, печених курки, качки, посмакувати тістечками можна було у вечірній чи нічний час вдома у Серебряника. Єврей Серебряніков робив також морозиво. Коштувало воно 20 копійок. Старий Мейчик продавав газовану воду. Коштувала вона 3 копійки з сиропом і 1 копійка без сиропу. Також респонденти згадують, що у місцевих євреїв завжди був лід, який вони заготовляли заздалегідь і використовували замість холодильника. Згадують також імена й заняття своїх односельчан - Фрима володіла чайною в якій завжди було людно, особливо у вихідні і святкові дні, Хася продавала булки, Цюпа спеціалізувалася на синьці та калії, єврей з прізвищем Кунь приймав кролячі шкурки (Хмелюк 2019).

Тож століття спільного проживання українців та євреїв на території села Джурин показали, що обидва народи не втратили свою самобутність, хоча продемонстрували, що спільного у них так само багато, як й того, що їх різнить. Якщо для українського жіночого і чоловічого одягу була характерна барвистість, то у єврейській традиції переважав чорно-білий колір вбрання. Та було і дещо спільне, наприклад те, що для одружених єврейок і українок було обов'язковим покриття голови, коли вони перебували вдома і на вулицях села. Також спосіб носіння штанів, які заправляли в гольфи, дуже нагадував те, як запряли свої штани козаки, звідси і пішла назва «козак-зокн» - явне запозичення з української культури. Сильно різнились помешкання. Для українців традиційним житлом була оселя з двома житловими приміщеннями, сіньми посередині та обов'язковою наявністю господарських споруд. А єврейський будинок міг мати півтора або два поверхи та водночас був місцем для торгівлі, заїжджим двором, ремісницькою майстернею. Було і те, що об'єднувало такі різні на вигляд житла - як євреї, так і українці при будівництві не могли обходитись без спеціального каменю - вапняку, який видобували у селі. Відмінним було й те, що з усіх сфер економічної діяльності сільське господарство для етнічних українців історично було найважливішим, а для єврейського населення найбільш поширеним видом діяльності була торгівля та ремісництво. Українці розводили корів для отримання молока і продуктів з нього, а свиней - для м'ясної продукції. Також селяни оброблювали землю, саджали овочі, зелень та фруктові дерева. Євреї ж були вправними купцями, орендарями, шинкарями та ремісниками. А єврейське «містечко» свого часу стало справжнім торгово-комерційним центром села, де розміщувались магазинчики і пропонувався широкий спектр послуг: від ремонту годинників до організації бенкету.

Варто наголосити на необхідності подальших досліджень матеріальної та духовної культури єврейської національної меншини з метою збереження її культурної спадщини, адже протягом тривалого історичного періоду поряд з іншими народами вона сприяла розвитку різних регіонів країни, впливала на суспільно-політичні, економічні та культурні процеси всередині них.

Список джерел та літератури

1. БРАНОВЕР, Г. Г и др., 2000, Российская Еврейская Энциклопедия. М.: Российская Академия Естественных Наук. Т 4.

2. БРОНШТЕЙН, М., 1995, Джурин. Спогади. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www.netzulim. orgZRZQrgRZArticlesZStoriesZBronstainZBronstain.html

3. ГАРКАВИ, А. и др., 1910, Еврейская энциклопедия в 16 томах: Свод знаний о еврействе и его культуре в прошлом и настоящем. Т 7. СПб.

4. ГОРОХАЛІНСЬКА, О. С. Інтерв'ю від 15.03.2019. Особистий архів Попової Ю. О.

5. КОТЛЯР, Є., 2007, Архітектура «єврейської вулицьу Незалежний культурологічний часопис «Ї». - Вип. 48, с. 68-73.

6. ЛУКИН, В. и др., 2000, 100 еврейских местечек Украины: Подолия, вып. 2. СПб.

7. МАҐОЧІЙ, П.-Р., ПЕТРОВСЬКИЙ-ШТЕРН, Й., 2016, Євреї та українці: тисячоліття співіснування. Ужгород.

8. НАРИСИ з історії та культури євреїв України, 2009. Київ, Дух і Літера.

9. ТРОНЬКО, П. Т. (ред.), 1972, Історія міст і сіл УРСР. Том 2. Вінницька область. УРЕ АН УРСР.

10. ФЕЙГИН, А., 2003, Еврейская одежда ZZ Еврейский обозреватель. № 8 (51). [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https:ZZtoldot.ruZarticlesZarticles_1047.html

11. ХМЕЛЮК, М. М. Інтерв'ю від 16.05.2019. Особистий архів Попової Ю. О.

References

1. BRANQVER, G. G. et al., 2000, Rossiiskaia Evreiskaia Entsiklopediia [Russian Jewish Encyclopedia]. M.: Rossiiskaia Akademiia Estestvennykh Nauk. T 4. [In Russian].

2. BRONSTEIN, M., 1995, Dzhuryn. Spohady [Dzhuryn. Memoirs]. [Online]. Available from: https:ZZwww.netzulim. orgZRZQrgRZArticlesZStoriesZBronstainZBronstain.html [In Ukrainian].

3. FEIGIN, A., 2003, Evreiskaia odezhda [Jewish clothing]. Evreiskii obozrevatel. № 8 (51). [Online]. Available from: https:ZZtoldot.ruZarticlesZarticles_1047.html [In Russian].

4. GARKAVI, A. et al., 1910, Evreiskaia entsiklopediia v 16 tomakh: Svod znanii o evreistve i ego kulture v proshlom i nastoiashchem [Jewish Encyclopedia in 16 volumes: A body of knowledge about Jewry and its culture in the past and present]. T. 7. SPb. [In Russian].

5. GQRQKHALINSKA, Q. S. Interviu vid 15.03.2019. Qsobystyi arkhiv Popovoi Yu. Q. [Interview from 15.03.2019. Personal archive of Popova Yu. Q.].

6. KHMELIUK, M. M. Interviu vid 16.05.2019. Qsobystyi arkhiv Popovoi Yu. Q. [Interview dated May 16, 2019. Personal archive of Popova Yu. Q.].

7. KOTLIAR, E., 2007, Arkhitektura «evreiskoi vulytsi» [Architecture of the «Jewish Street»]. Nezalezhnyi kulturolohichnyi chasopys «I». Vyp. 48., s. 68-73. [In Ukrainian].

8. LUKIN, V. et al., 2000, 100 evreyskikh mestechek Ukrainy: Podoliia [100 Jewish shtetls in Ukraine: Podolia]. Vyp. 2. SPb. [In Russian].

9. MAGOCHII, P.-R., PETROVSKII-SHTERN, J., 2016, Evrei ta ukraintsi: tysiacholittia spivisnuvannia [Jews and Ukrainians: Millennium of Coexistence]. Uzhhorod. [In Ukrainian].

10. NARYSY z istorii ta kultury evreiv Ukrainy, 2009 [Essays on the history and culture of the Jews of Ukraine]. Kyiv, Dukh i Litera. [In Ukrainian].

11. TRONKO, P. T (ed.), 1972, Istoriia mist i sil URSR. Tom 2. Vinnytska oblast [History of Cities and Villages of the URSR. Volume 2. Vinnytsia region]. URE AN URSR. [In Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru