Шляхетство Франциска Сярчинського, першого директора наукового закладу ім. Оссолінських у Львові

The nobility of Franzysk Syarchynsky, the first director of the National Ossolinski institute in Lviv

The purpose of the publication is to find out the circumstances of the noble origin of Franzysk Syarchynsky, a Polish cultural and educational figure, scientist, the first director of the National Ossolinski Institute in Lviv. Methodology is based on the principles of historicism and the use of biographical and prosopographic research methods. The scientific novelty consists in a detailed study of the circumstances of the confirmation ofthe nobility status by Franzysk Syarchynsky. It was found out where his ancestors came from. The certificate of nobility, which was issued to Franzysk Syarchynsky in 1829, is published. Thus it was found that the Syarchynsky did not belong to the local noble families of the Ruthenian Voivodeship. After all, there is no information about the family in the acts of magistrates' and land courts of Przemysl, Lviv, Syanotsk and Halych in the 17th - 18th centuries. Probably, the Syarchynsky came from the neighboring Sandomierz Voivodeship. This is indicated by the fact that the grandfather of Franzysk Syarchynsky, loan, was the official of the Sandomierz magistrates' chancellery.

The Syarchynsky ended up in the Ruthenian Voivodeship thanks to their marriages. The aforementioned loan married Magdalena Dylynska from a family that lived in Syanotsk and Przemysl lands in the 15th and 16th centuries. His son Ludovik married Franzysca Khshanovska, a representative of the family, which lived on the territory of the Przemysl land at least since the beginning of the 18th century. After the First Partition of the Commonwealth the Russian Voivodeship was part of the Austrian Empire. Therefore, the local nobility had to confirm their rights. The Syarchynsky also could not avoid this procedure. At first the nobility was confirmed by the two older brothers of Franzysk Syarchynsky, who was outside Galicia in the 1780s and 1790s. Returning to Yaroslav, Franzysk Syarchynsky was busy confirming his noble status at the end of his life. He was prompted to take this step by his desire to enter the Sejm of the Estates.

Key words: Franzysk Syarchynsky, Syarchynsky, nobility of Galicia, certificate of nobility, Ossolineum, biography.

Основная часть

Постановка проблеми. Біографія визначних діячів ХІХ ст. Галичини залишається одним з основних напрямків української та зарубіжної історичної науки. Адже такі студії дозволяють через призму життєписів окремих осіб реконструювати історичне тло, сформоване ширшими історичними процесами. Знаковою постаттю галицького суспільства австрійської доби був Франциск Сярчинський. Сповнена життєвих перипетій біографія цієї особи є доброю ілюстрацією того, як місцева еліта, представлена в основному польською шляхтою, адаптувалася в умовах суспільно-політичних пертурбацій кінця ХУШ - початку ХІХ ст. Франциск Сярчинський знаний головно на культурно-освітній ниві, однак його діяльність у цій царині, й, зокрема, тісна співпраця з колишнім польським шляхетським середовищем (Оссолінськими, Чарторийськими тощо) може бути адекватно оцінена лише через призму того, що Франциск Сярчинський сам належав до шляхетського стану й надавав цій обставині вагомого значення. Останнє обумовило його енергійні заходи щодо підтвердження свого статусу у Відділі Станів з метою отримання відповідних документів, що засвідчували його шляхетське походження.

Аналіз досліджень та публікацій. Про Франциска Сярчинського писали головно польські історики, починаючи з середини ХІХ ст. Його коротка біографія уміщена до різноманітних словників та енциклопедій (К. D. Franciszek Siarczynski, 1902; Kawalec А., 2007; Когеоп Кг., 1995-1996; Sfow - пік ро^кіЛ teolog6w, 1983; Slowшk pгacowшk6w, 1972; Slowшk Ыstoгyk6w роккіЛ, 1994). Певні біографічні відомості про першого директора Оссолінеуму у Львові подають дослідники у своїх студіях до історії згаданого закладу з часу його створення та раннього періоду функціонування інституції (Kosinski J. А., 1992; Kosinski J. А., 1973; Ьар^кі Fl., 1973,). Оскільки Ф. Сярчин - ський доклався до формування та розвитку польської географії, його життєпис також був предметом наукових студій польських географів (Я^ера 2., 1967; Я^ера 2., 1969). Поодинокі публікації з історії освіти, діяльності католицьких чернечих орденів також містять окремі аспекти діяльності Франциска Сярчинського (Baгycz Н., 1963). Нарешті, у 2007 р. Агнешка Кавалець видала окрему монографію про дослідника, яка може слугувати своєрідним підсумком біографічних студій про вченого (Kawalec А., 2007). Усі вказані публікації, на жаль, оминають своєю увагою такий аспект, як отримання Франциском Сярчинським підтвердження на шляхетство, відтак питання залишається невисвітленим.

Мета дослідження. З'ясувати обставини та реконструювати деталі підтвердження шляхетства Франциска Сярчинського австрійською владою.

Виклад основного матеріалу. Франциск Сярчинський був типовим уособленням діяча польської культури та науки кінця ХУШ - початку ХІХ ст. Це засвідчують, зокрема, основні віхи його життя. Народився Ф. Сярчинський 1758 р. у с. Грушовичах на Перемишльщині у шляхетській сім'ї середніх статків. Його молоді роки минули в навчальних закладах. Спочатку - у єзуїтському колегіумі в Ярославі та в Жешові, а після заборони єзуїтського ордену він продовжив студії в освітніх закладах піярів. Завершуючи студії, Сярчинський побував в Жешові, де навчався риториці (1775-1776), згодом - у Меджирічі, де навчався філософії (1776-1778), й завершив навчання у Кракові, де вивчав теологію (1780-1781). У 1775 р. Франциск Сярчинський приймає чернечий постриг, а у 1783 р. висвячується на капелана. З кінця 1770-х років він розпочинає педагогічну діяльність, працюючи в піярських школах, а у 1781-1785 рр. переходить до Колегіуму Нобілі - уму у Варшаві, де викладає граматику, географію та історію. У 1786-1789 рр. Франциск Сярчинський входив до викладацького складу Варшавського Королівського Колегіуму. Перебування у столиці та протекція старшого брата дозволили йому налагодити тісну співпрацю з королівським двором, котрий фінансував його наукові студії та видавничу діяльність. Втім, у 1790 р. Франциск Сярчинський полишив столицю та переїхав до Козениць, де отримав від короля статус пробоща. Остаточний поділ Польщі та пересування російських військ спричинило розорення Козениць, й у 1799 р. Франциск Сярчинський переїхав до Ланцута, де також перебував у ролі пробоща. У 1803 р. він перебрався до Ярослава, де осів остаточно. Упродовж 1790-1810-х років Франциск Сярчинський плідно працював в царині географії, історії, польської філології, завдяки чому під кінець життя мав реноме знаного ученого й підтримував тісні контакти з багатьма науковцями та культурно-освітніми діячами. Ця обставина й зумовила у 1826 р. його обрання на посаду першого директора Наукового закладу імені Оссолінських у Львові. 7 листопада 1829 р. Франциск Сярчинський помер, однак його короткотривале керівництво Оссолінеумом заклало підвалини функціонування інституції та визначило основні напрямки її діяльності (Korzon Kr., 1995-1996; Kawalec A., 2007).

Франциск Сярчинський, як зазначали неодноразово його біографи, народився у сім'ї Людвіка Сярчинського та Франциски Хшановської. Витоки роду Сярчинських викликають ряд питань, на які не вдається віднайти відповіді в документах періоду Давньої Речі Посполитої. Гербівник Каспера Несецького такої шляхетської родини не знає. Іполит Ступницький, натомість, стверджував, що Сярчинські належали до гербової спільноти Сас та «dziedziczyli juz w XVI wieku na Rusi, gdie Jan by! pozniej pisarzem grodzkim Przemyskim r. 1747, a syn jego Ludwik, dziedzic Izdebek, podczaszym Sanockim» (Stupnicki Hipolit, 1862, s. 50). Верифікація цих відомостей виказує їхню невідповідність. ЯнСярчинськийнеміг виконувати у 1747 р. обов'язки перемишльського гродського писаря, адже з 12 лютого 1746 р. по 30 вересня 1748 р. цей уряд обіймав жидачівський ловчий Павло Йосиф Недзвецький (ЦДІАУЛ. Ф. 13. Оп. 1. Спр. 568. С. 2685; спр. 577. С. 1682). У переліку сяноцьких підчаших у ХУШ ст. Сярчинські відсутні (иге^пісу, 19876 s. 275-276). Загалом серед шляхти Руського воєводства, як засвідчують матеріали Вишен - ського шляхетського сеймика 1673-1772 рр., представники цього роду не зустрічаються (Ака Grodzkie і Ziemskie, 1914, 1 22; 1928, Р 23). Отже, твердження про проживання «па Rusi» упродовж кількох століть видається надуманим, як, зрештою, уся інформація з гербівника Ступницького. Залишається таємницею, звідки автор її почерпнув.

На нашу думку, Сярчинські походили з Сан - домирського воєводства. Принаймні, так постає з легітимації, виданої у 1782 р. братам Антону та Яну Сярчинським. Вони надали документи, які засвідчили, що їхній дід Йоан виконував обов'язки регента при сандомирській гродській канцелярії (Смуток І., Смуток Л., с. 415). У Руському воєводстві Сярчинські осіли завдяки шлюбам. Згаданий дід Йоан одружився з Магдалиною Дилинською, яка походила з родини, що з ХУ-ХУІ ст. проживала у Сяноцькій та Перемишльській землях. Подібно його син Людовік одружився з Францискою Хшановською, представницею родини, яка щонайменше з початку ХУШ ст. мешкала на теренах Перемишльської землі. (ЦДІАУЛ. Ф. 13. Оп. 1. Спр. 225. С. 113; спр. 226. С. 136; спр. 232. С. 110).

Під час підтвердження своїх прав колишньою польською шляхтою на теренах Галичини, Сярчинські в особі згаданих Антона та Йоана також опинилися серед тих кількасот родин, які доклали зусиль, щоб отримати відповідне свідчення про своє походження. Їм довелося робити це двічі. Спершу брати подали документи до перемишльського земського суду та у 1782 р. отримали легітимацію. Однак вона містила помилкові дані про їхню матір. У документі вона була записана як Катерина Лоєвська (ЦДІАУЛ. Ф. 165. Оп. 6а. Спр. 24. С. 394; ф. 165. Оп. 3. Спр. 4552. Арк. 32). Братам довелося повторно проходити процедуру підтвердження й у 1789 р. вони отримали другу легітимацію вже у Відділі Станів, де їхньою матір'ю зазначена Франциска Хшановська, дочка Казимира Хшановського (ЦДІАУЛ. Ф. 165. Оп. 6а. Спр. 33, с. 323-324, ф. 165. Оп. 3. Спр. 4552. Арк. 32). Серед отримувачів документу відсутній третій брат - Франциск. Ймовірно, це пов'язано з тим, що він перебував за межами Галичини, у Варшаві, де поринув у суспільно-політичні та освітньо-наукові справи. Можливо, не останню роль у цьому відігравало й те, що Франциск був духовною особою, отже, йому не потрібно було дбати про статус своїх нащадків, а священницький сан забезпечував його станові привілеї як духовної особи. Зрештою, на схилі літ обставини змусили його клопотати щодо підтвердження шляхетства. Під кінець життя, перебравшись до Львова, він перейнявся справою отримання шляхетства, яке мало стати додатковим аргументом для того, щоб увійти до станового сейму Галичини і Лодомерії та брати участь у його роботі на правах повноправного члена. Для цього Франциску Сярчинському достатньо було подати докази про те, що він розпоряджається пребендою, з якої платиться грунтовий податок до державного скарбу. Відповідні докази він подав, адже направду володів такою пребендою у с. Щитна коло Ярослава (ЦДІ - АУЛ. Ф. 165. Оп. 3. Спр. 4552. Арк. 33 -35). Втім, з невідомих причин Франциск вирішив одночасно отримати підтвердження на шляхетство. Ймовірно, він керувався міркуваннями про те, що, подаючи документи до Відділу Станів про своє матеріальне забезпечення, нескладно одночасно подати додаткові письмові свідчення про шляхетське походження й отримати заодно й сертифікат шляхетства. Тим більше, що це не становило для нього якихось труднощів. Його брати у свій час вже отримали легітимацію, й Франциску Сярчинському залишалося пред'явити докази того, що він їхній рідний брат та має тих самих батьків. Таким чином, поданого свідчення про хрещення було цілком достатньо. 28 лютого 1829 р. він отримав з костелу у місті Ляшки Муровані витяг з римо-католицьких книг про своє народження та обряд хрещення й пред'явив його у Відділі Станів (ЦДІАУЛ. Ф. 165. Оп. 3. Спр. 4552. Арк. 30). На підставі цього 29 жовтня 1829 р. Франциск Сярчинський отримав сертифікат шляхетства.

Висновки. Франциск Сярчинський по батьківській лінії належав до шляхти Сандомирського воєводства. Його батько і дід одружилися з шляхтянками з Перемишльської землі й переселилися на терени Прикарпаття. Першими шляхетство підтвердили двоє старших братів Франциска Сярчинського, який на той час перебував поза межами Галичини. Повернувшись до Ярослава, Франциск Сярчинський під кінець життя заопікувався справою підтвердження свого шляхетського статусу. До цього кроку його підштовхнуло бажання увійти до станового сейму Галичини.

16 жовтня 1829 р., Львів, сертифікат шляхетства Франциска Сярчинського, виданий Відділом Станів