Політичний аспект у співробітництві КНР та країн Південної Америки (1990-ті рр. - початок XXI ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Політичний аспект у співробітництві КНР та країн Південної Америки (1990-ті рр. - початок XXI ст.)

Анастасія Косенко,

студентка магістратури

Anastasiya Kosenko, Master's Student (History), Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv, Ukraine

POLITICAL ASPECT IN COOPERATION BETWEEN PRC AND SOUTH AMERICAN COUNTRIES (1990's - THE EARLY 21st CENTURY)

Abstract

The author considers the political aspect of cooperation between China and South America - its features and basis. The research reveals China's main goals in South America, such as promoting a «one China» policy, access to raw materials, and building strong political contacts to increase its global influence. It also highlights the benefits that South American countries have sought to gain from cooperating with China. Particular attention is on China's political cooperation with Brazil, Venezuela and Argentina under the administrations of left-wing ideologies (L. I. Lula da Silva, W. Chavez and N. Kirchner) and their key features. It was found that the presence of left-wing political forces in power in these countries contributed to the establishment of closer contacts with China. The main marker of intensifying political dialogue was the signing of a strategic partnership with Venezuela (2001), Argentina (2004) and Brazil (1993).

The aim of the article is to analyze the political cooperation between China and South American countries with a focus on Brazil, Venezuela and Argentina in the 1990's - early 21st century (before the adoption of the «One Belt - One Road» strategy in March 2013).

The research methodology involves the application of a critical method to consider China's political cooperation with South America. The historical-genetic method is used to consider the political cooperation (its origins and intensification) for its most perfect reproduction. The synthesis method was used to form a holistic picture of China's political cooperation with the countries of the region. The comparative method is also used to compare the main features of China's political cooperation with Brazil, Venezuela and Argentina.

The scientific novelty of the study is to consider the political aspect of China's cooperation with South America, with a focus on Brazil, Venezuela and Argentina as key partners in the region, which helps to reveal previously unexplained aspects of this topic.

The study found that the intensification of China's political cooperation with South America was facilitated on the one hand by the success of Beijing's economic reforms, which prompted the Chinese government to increase its interest in the South American region, which is rich in raw materials; on the other - the liberalization of the economies of South America and their dynamic development. During the study period, China's political cooperation was concentrated with Venezuela, Brazil and Argentina. It was found that a common feature of China's political cooperation with these countries was the criticism of the international order led by the United States.

Key words: China, South America, «one China policy», Brazil, Argentina, Venezuela.

Анотація

В статті розглядається політичний аспект співробітництва країн Південної Америки та КНР - його особливості та підґрунтя. Основна увага приділяється взаємним вигодам від політичної співпраці. Висвітлюється просування політики «одного Китаю» до регіону Південної Америки.

Метою дослідження є аналіз політичного співробітництва країн Південної Америки та КНР з акцентом на Бразилії, Венесуелі та Аргентині за адміністрацій представників лівих ідеологій (Л. І. Лули да Сілви, У. Чавеса і Н. Кіршнера) в 1990-ті рр. - на початку XXI ст. (до прийняття стратегії «Один пояс - один шлях» у березні 2013 р.).

Методологія роботи передбачає застосування критичного підходу та історико- генетичного методу для розгляду політичної співпраці КНР із країнами Південної Америки, її початків та інтенсифікації. Метод синтезу був застосований задля формування цілісної картини політичного співробітництва Китаю із країнами регіону. Компаративний метод був застосований задля порівняння основних особливостей політичної співпраці КНР із Бразилією, Венесуелою та Аргентиною.

Наукова новизна дослідження полягає в розгляді політичного аспекту у співробітництві країн Південної Америки та КНР з акцентом саме на Бразилії, Венесуелі та Аргентині як ключових партнерах Китаю в регіоні, що допомагає розкрити невисвітлені раніше сторони цієї теми.

Авторка доходить висновків, що інтенсифікації політичної співпраці КНР із країнами Південної Америки сприяв з одного боку успіх економічних реформ, проведених Пекіном, що підштовхнуло китайську владу посилити свій інтерес до південноамериканського регіону, багатого на сировинні ресурси; з другого - лібералізація економік країн Південної Америки та їх динамічний розвиток. В досліджуваний період політичне співробітництво КНР з Латинською Америкою було зосереджене на Венесуелі, Бразилії та Аргентині. Встановлено, що спільною особливістю в політичній співпраці КНР із цими країнами була критика міжнародного порядку, очолюваного США. співробітництво америка чавес

Ключові слова: КНР, Південна Америка, «політика одного Китаю», Бразилія, Аргентина, Венесуела.

Постановка проблеми. З початком 1990-х рр. починає формуватися інтерес КНР до латиноамериканського регіону в цілому. Це можна пов'язати з успішними економічними трансформаціями всередині країни та змінами на міжнародній арені. Цьому також сприяли і зміни, які відбулися в країнах Південної Америки, насамперед лібералізація економік та демократизація. Неоліберальні реформи, проведені у низці країн Південної Америки, сприяли відкритості національних економік. Основна увага спрямувалася саме на країни Південної Америки, багатий сировинний потенціал яких неабияк зацікавив КНР, економіка якого стрімко почала зростати.

Окрім того, актуальності темі дослідження додає ще й той факт, що країни Південної Америки історично посідають важливе місце в політиці США. Тому аналіз співпраці КНР із південноамериканськими країнами спрямований і на виявлення підґрунтя, яке могло б спровокувати протистояння інтересів Пекіна та Вашингтона у даному регіоні в подальшому.

Аналіз досліджень та публікацій. Для дослідження обраної теми було залучено документальні джерела: звіт Економічної комісії для Латинської Америки і Карибського басейну ООН (ісп. CEPAL) [9] та промову Н. Кіршнера [7]. Перший документ містить не лише інформацію про торговельно-економічну економічну співпрацю КНР з країнами Латинської Америки, а також в ньому акцентується увага на стратегії Пекіну в цілому. Іншим важливим джерелом залученим для дослідження є промова Н. Кіршнера на семінарі під назвою «Аргентина -КНР: партнери для зростання», що відбувся в Китаї 2004 р. Ця промова висвітлює позицію аргентинського президента щодо подальшої співпраці з Пекіном.

Під час роботи над дослідженням також було використано праці українських і зарубіжних науковців. Найбільш ґрунтовною в контексті нашої проблеми є стаття М. А. Тарана «КНР і Латинська Америка: реалії економічного співробітництва і політичний підтекст» [2], в якій автор дослідив витоки відносин між КНР та країнами Латинської Америки і детально проаналізував основні джерела формування інтересу з боку КНР до країн регіону. Ще однією важливою вітчизняною працею є стаття К. Вакарчук [1], в якій вона детально проаналізувала латиноамериканський вектор зовнішньої політики Китаю в XXI ст. Дослідниця зробила акцент на стратегії КНР в Латинській Америці та Карибському басейні, прийнятій в 2008 році. До розгляду також було залучено праці науковців провідних світових дослідницьких центрів, зокрема американського Інституту Брукінса [10], міжнародного інституту ФЛАКСО [4] та бразильського центру досліджень геополітики та міжнародних відносин СЕНЕГРІ [6].

Метою пропонованої статі є аналіз політичного співробітництва КНР та країн Південної Америки з акцентом на Бразилії, Венесуелі та Аргентині в 1990-ті рр. - на початку XXI ст. до прийняття стратегії «Один пояс - один шлях» в березні 2013 р. Реалізація поставленої мети передбачається шляхом виконання наступних завдань: 1) окреслити обставини, що посприяли зацікавленості до інтенсифікації політичного діалогу КНР та країн Південної Америки; 2) проаналізувати особливості політичної співпраці КНР із такими країнами як Бразилія, Венесуела та Аргентина; 3) надати оцінку політичному аспекту співробітництва КНР та країн Південної Америки в окреслений період.

Виклад основного матеріалу. Після зміни світового порядку на початку 90х рр. XX ст. та досягнення позитивного ефекту економічних реформ КНР почав проявляти інтерес до співпраці із країнами Південної Америки. Український дослідник-китаєзнавець М. Таран зазначає, що інтерес Пекіна в регіоні полягає в забезпеченні таких пріоритетів: доступ до джерел сировини, зменшення торговельної залежності від США та інших розвинених країн; продовження дипломатичної ізоляції Тайваню, посилення співробітництва по лінії «Південь- Південь», тобто між державами, що розвиваються, з метою впливу на встановлення справедливого міжнародного порядку; врахування досвіду та уроків країн Латинської Америки в ринковому реформуванні [2, с. 33].

Відносини між КНР та країнами Південної Америки почали розвивати китайські чиновники нижчих рангів, що здійснювали офіційні візити до країн регіону. В 1993 та 1997 роках Латинську Америку відвідав голова КНР - Цзян Цземінь. Основна увага в налагоджуванні активного політико-економічного діалогу була приділена таким країнам як Венесуела, Бразилія та Аргентина.

В 1993 р. між КНР і Бразилією було укладено Угоду про двостороннє стратегічне партнерство, яка передбачала інтенсифікацію співпраці в економічній і технологічній сферах, яка з часом все більше поглиблювалася. Обидві країни пов'язала критика міжнародної системи, яка, як вони вважали, протистояла країнам, що розвиваються та бажають здобути більше впливу на глобальному рівні [10].

Китайсько-аргентинському зближенню посприяла співпраця в Комітеті ООН з питань деколонізації. Обидві країни підтримували угоди, які гарантували продуктивний діалог на основі подібного історичного досвіду проти Великої Британії (питання Гонконгу та Мальвінських островів). Погляди КНР та Аргентини збіглися у визнанні таких принципів міжнародних дій, як невтручання, територіальна цілісність, суверенітет та рівність держав. Згідно з ними Аргентина вважає, що політично-територіальні проблеми, пов'язані з Тайванем, Тибетом та островами Південно-Китайського моря, є «внутрішніми проблемами Китаю», і тому треті держави не повинні втручатися у їх вирішення [6, с. 6].

Активізація політичної співпраці з Венесуелою спостерігалася з приходом до влади Уго Чавеса в лютому 1999 року. Через кілька місяців після вступу на посаду президента У. Чавес здійснив офіційний візит до КНР. У своєму виступі в Пекіні він оголосив про свій намір просувати так звану автономну світову політику, яка була б незалежна від будь-якого центру сили, і що в цьому «Венесуела та КНР дуже схожі». Президент Венесуели розглядав відносини із КНР як «правильну модель та приклад взаємоповаги, спільного інтересу та доповнення». Під час зустрічі із Цзян Цземінем в ході візиту, Уго Чавес охарактеризував КНР як «дружню країну», що посприяло рішенню Пекіна надати Каракасу кредит в розмірі 30 млн доларів [8] для реалізації перетворень в рамках «Боліваріанської революції».

Інтенсифікація політичних відносин між КНР та південноамериканським регіоном з самого початку XXI ст. була підкреслена масштабним двотижневим турне регіоном голови КНР Цзян Цземіням в квітні 2001 р. Під час нього китайський лідер відвідав Бразилію, Аргентину, Уругвай, Чилі та Венесуелу, де зустрівся із місцевими політичними елітами для обговорення політичних, економічних та військових питань. В тому ж році відносини КНР та Венесуели офіційно набули обрисів «стратегічного партнерства», що забезпечило основу для подальшого розвитку співпраці та формування нових ініціатив. Для координації відносин між країнами було створено міжурядову комісію на високому рівні.

В 2003 році новий голова КНР Ху Цзіньтао разом із міністрами відвідав Бразилію, Аргентину та Чилі. В 2004 р. в ході візиту на саміт АТЕС, що проходив у Чилі, Ху Цзіньтао відвідав й інші країни регіону. У відповідь президенти країн Південної Америки здійснили візити до КНР.

Такий насичений розвиток політичних відносин з країнами Південної Америки з однієї сторони був обумовлений просуванням політики «одного Китаю», тобто посилення ізоляції Тайваню та включення його до КНР, з іншої - економічними інтересами. Також в цей час КНР потребувала визнання її ринковою економікою, так як Пекін розпочав Доський раунд переговорів. Зокрема, в березні 2000 року був підписаний Двосторонній протокол про вступ КНР в СОТ із Аргентиною, а Чилі стала першою країною регіону, яка визнала КНР країною з ринковою економікою [9, с. 222].

Зміцненню відносин КНР та Південної Америки сприяв прихід представників лівих ідеологій до влади в країнах регіону: в 1999 р. президентом Венесуели став Уго Чавес; в 2003 р. президентом Бразилії був обраний Луїс Інасіо Лула да Сілва, представник Робітничої партії, а Аргентину очолив Нестор Кіршнер. Нові лідери прагнули зменшити вплив США в регіоні та були прихильниками виважених відносин із Вашингтоном. Зокрема, У. Чавес, Л. І. Лула да Сілва і Н. Кіршнер виступали із критикою лібералізації торгівлі в регіоні та перешкодили реалізації масштабного проекту Дж. В. Буша зі створення зони вільної торгівлі в Латинській Америці. На тлі всіх цих подій відносини із США та окремими країнами регіону стали напруженими, а антиамериканські настрої посилилися. Китайська риторика, яка означала критику світового порядку очолюваного США, імпонувала лівим лідерам Південної Америки, які прагнули ще більше посилити співпрацю із Пекіном. Використовуючи політику «м'якої сили», КНР поставав перед південноамериканськими країнами в образі рівноправного партнера, що сприяло закріпленню китайських позицій в регіоні. Ще під час виборчої кампанії Л. І. Лула да Сілва неодноразово називав Китай своїм союзником та стратегічним партнером, який міг би змінити світовий баланс сил [3, с. 2].

З 2006 року Бразилія та КНР взяли курс на створення БРІКС, який було реалізовано в 2009 році, і до якого увійшли також Індія, РФ і Південноафриканська республіка. Метою союзу цих країн стало перетворення своїх зростаючих економік на вагомий інструмент впливу на глобальному рівні. З часу утворення цього об'єднання Бразилія перетворилася для КНР на головного стратегічного партнера в регіоні.

В період 2008 - 2009 рр. лідер КНР Ху Цзіньтао та президент Бразилії Л. І. Лула да Сілва зустрічалися дев'ять разів на різних міжнародних форумах та самітах. Українська дослідниця К. Вакарчук у своїй спеціальній статі зазначає, що «Китай був тим, хто надійно підтримував Бразилію на міжнародній арені у питаннях, що стосувалися просування інтересів останньої - стати постійним членом Ради Безпеки ООН та більш активно брати участь в міжнародних проєктах тощо» [1]. «Модель Лули» в зовнішній політиці Бразилії була цілком сприятливою для китайських інтересів в регіоні. За його наступниці Д. Руссеф (2011-2016) бразильсько-китайські двосторонні відносини було піднято до категорії «всеосяжного стратегічного союзу» [5, с. 98].

Китайсько-аргентинська співпраця за адміністрації Н. Кіршнера також інтенсифікувалася. В червні 2004 р. аргентинський президент здійснив офіційний візит до КНР. На семінарі під назвою «Аргентина - КНР: партнери для зростання» Н. Кіршнер наголосив: «Китай - перша країна в Азії, яку я відвідую, і я роблю це у супроводі губернаторів найважливіших аргентинських провінцій, які, в свою чергу, представляють географічно наш північ, наш центр і наш південь. Вони та присутність тут більше ніж 200 підприємців з Аргентини та МЕРКОСУР засвідчують зацікавленість нашого уряду та приватного сектору у відносинах із Китайською Народною Республікою, ту зацікавленість в угодах, що ми укладаємо, і які відкривають нові перспективи...» [7]. Поїздка Н. Кіршнера до КНР започаткувала переговори в різних сферах, що в свою чергу було індикатором інтенсифікації співпраці.

У листопаді того ж року Аргентину відвідав очільник КНР Ху Цзіньтао, для якого був підготовлений надзвичайно урочистий прийом. Це було обумовлено потребою Буенос-Айреса отримати кредит від Китайського банку, оскільки влада Аргентини вважала, що сплата повного платежу до МВФ є засобом досягнення «незалежності». Але, попри симпатії китайської влади до Аргентини, все ж було вирішено відмовити їй у фінансовій допомозі.

Повертаючись до китайсько-венесуельської співпраці, потрібно звернути увагу на часті офіційні візити У. Чавеса до КНР в 2001, 2004, 2006, 2008 і 2009 роках. Від приходу Уго Чавеса до влади між КНР та Венесуелою було підписано більше 400 угод, що стосувалися економічної, енергетичної, культурної, технологічної, сільськогосподарської співпраці. При цьому показово, що серед країн Південної Америки лише Венесуела підкреслювала, що її відносини із Пекіном є інструментом «незалежності» та стратегічною противагою американському імперіалізму [4, с. 87].

В листопаді 2008 року влада КНР опублікувала документ під назвою «Політика Китаю в Латинській Америці та Карибському басейні», в якому говорилося про економічне та політичне зближення КНР із країнами ЛАКБ, яке супроводжувалося просуванням стратегії «одного Китаю». Економічна криза 20082009 рр. на невеликий проміжок часу завадила реалізації китайських інтересів в регіоні, але вже із 2010 року можемо спостерігати пожвавлення політичного діалогу з південноамериканськими країнами.

Щодо країн Андського регіону, то Пекін також був зацікавлений у розвитку з ними політичних відносин. Зокрема, політична співпраця посилилася із Колумбією, яка згідно своєї зовнішньополітичної стратегії 2010 р. прагнула долучитися до АТЕС, і Пекін забезпечив її своєю підтримкою. З іншої сторони для КНР було важливо підтримувати політичний діалог із колумбійською владою через свої економічні інтереси, оскільки венесуельска нафта транспортувалася через Колумбію до Тихого океану.

Висновки

У ході дослідження було визначено основні обставини, які посприяли інтенсифікації політичного співробітництва КНР із південноамериканськими країнами, а це: 1) успішність економічних реформ проведених Пекіном, що призвели до стрімкого зростання китайської економіки для підтримання та розвитку якої, потрібні були природні сировинні ресурси на які є багатою Південна Америка; 2) лібералізація економік південноамериканських країн, що зробило їх більш відкритими; 3) зміна світового порядку та прагнення обох сторін диверсифікувати зовнішні зв'язки задля реалізації своїх цілей (для КНР це просування політики «одного Китаю», а для окремих країн Південної Америки це означало послабити залежність від США).

У досліджуваний період політичне співробітництво КНР з регіоном Південної Америки було зосереджене на Венесуелі, Бразилії та Аргентині. Спільною особливістю в політичній співпраці КНР із цими країнами була критика міжнародного порядку, очолюваного США. Пекін же через налагодження стабільного політичного діалогу намагався посилити ізоляцію Тайваню та закріпитися в регіоні економічно. Реалізацію своїх цілей влада Пекіна здійснювала шляхом політики «м'якої сили».

Оцінюючи політичний аспект у співробітництві КНР та країн Південної Америки можемо відзначити, що він передбачав вигоди для обох сторін: для КНР - це посилення ізоляції Тайваню та економічне закріплення в регіоні; для Бразилії Китай поставав важливим партнером за підтримки якого, вона прагнула посилити свій вплив на глобальному рівні; Аргентині Пекін надавав підтримку з питання Мальвінських островів; Венесуела через посилення політичної співпраці здобувала фінансування для внутрішніх перетворень в країні. На завершення варто підкреслити, що для Пекіна ці країни поставали плацдармом для подальшого просування в регіоні своїх інтересів, які в досліджуваний період вже були успішно закріплені.

Список використаних джерел та літератури

Вакарчук К. Латиноамериканський вектор зовнішньої політики Китаю [Електронний ресурс] / К. Вакарчук // «Борисфен Інтел»: незалежний аналітичний центр геополітичних досліджень. - 2020. - Режим доступу: http://surl.li/bxrpc.

Таран М. А. КНР і Латинська Америка: реалії економічного співробітництва і політичний

підтекст / М. А. Таран // Науковий вісник Дипломатичної академії України. - 2004. -

Вип. 10 (2). - С. 30-41.

Almeida P. R. The Foreign Policy of the Lula Government: The Record and Prospects [Electronic Resource] / P. R. Almeida // Konrad Adenauer Stiftung - 2006. - Р. 1-4. - Mode of Access: http: //surl .li/bxrpf.

Bonilla S. A. Latin America, the Carribean and China: Sub-regional strategic scenarios / S. A. Bonilla, P. M. Garcia. - San Jose: C. R.: FLACSO, 2014. - p. 360.

Busilli S. V. Las relaciones Brasil-China: de Lula a Temer. La autonomia como estrategia /

S. V. Busilli // Revistas de la Universidad Nacional de Cordoba - 2019. - Num. 4. - Р. 97-101.

Cesarin S. Continuidad y cambio en las relaciones Argentina - China / S. Cesarin // INTELLECTOR / Centro de Estudos em Geopolitica e Relates Internacionais (CENEGRI) - 2008. - V. 4. P. 1-20.

Palabras del presidente de la nacion Nestor Kirchner en el seminario Argentina - China, socios para en crecimiento [Electronic Resource] / Archivos de la Casa Rosada. - Mode of Access: http: //surl .li/bxrpg.

Rios X. China y Venezuela: impulso, continuidad e incertidumbres [Electronic Resource] / Observatorio de la politica China. - 2015. - Noviembre 20. - Mode of Access: http://surl.li/bxrpk.

Rosales O. China y America Latina y el Caribe: hacia una relacion economica y estrategica / O. Rosales, M. Kiwayama // CEPAL. NU. - 2012. - p. 259.

Trinkunas H. Testing the limits of China and Brazil's partnership [Electronic Resource] / H. Trinkunas / The Brookings Institution. - 2020. - July 20. - Mode of Access: http://surl.li/bxrpp.

References

Vakarchuk, K. (2020). Latin American vector of China's foreign policy. Borisfen Intel: Independent Analytical Center for Geopolitical Research, http://surl.li/bxrpc. [In Ukrainian].

Taran, M. (2004). China and Latin America: the realities of economic cooperation and political implications. Scientific Bulletin of the Diplomatic Academy of Ukraine,10 (2), 30-41. [In Ukrainian],

Almeida, P. R. (2006). The Foreign Policy of the Lula Government: The Record and Prospects, Konrad Adenauer Stiftung. http://surl.li/bxrpf. [In English],

Bonilla, S. A. & Garcia, P. M, (2014). Latin America, the Carribean and China: Sub-regional

strategic scenarios, San Jose, C.R.: FLACSO. [In English],

Busilli, S. V. (2019). Las relaciones Brasil-China: de Lula a Temer. La autonomia como estrategia.

Revistas de la UniversidadNacional de Cordoba, 4, 97-101. [In Spanish],

Cesarin, S. (2008). Continuidad y cambio en las relaciones Argentina - China. INTELLECTOR. Centro de Estudos em Geopolitica e Relaqoes Internacionais (CENEGRI), 4, 1-20. [In Spanish].

Palabras delpresidente de la nacion Nestor Kirchner en el seminario Argentina - China, socios para en crecimiento. Archivos de la Casa Rosada. http://surl.li/bxrpg [In Spanish].

Rios, X. (2015, Noviembre 20). China y Venezuela: impulso, continuidad e incertidumbres. Observatorio de la politica China. http://surl.li/bxrpk. [In Spanish].

Rosales, O. & Kiwayama, M. (2012, Marzo). China y America Latina y el Caribe: hacia una relacion economica y estrategica. CEPAL NU. [In Spanish].

Trinkunas, H. (2020, July 20). Testing the limits of China and Brazil's partnership. The Brookings Institution. http://surl.li/bxrpp. [In English].

Размещено на Allbest.ru