Шведська спільнота у національному наративі: спільна спадщина та культурна пам’ять

Размещено на http://www.allbest.ru/

Шведська спільнота у національному наративі: спільна спадщина та культурна пам'ять

Поліна Вербицька

Swedish community in the national narrative: common heritage and cultural memory

Polina Verbytska

The article is devoted to the problem of actualizing the role of historical heritage and cultural memory of the Swedish community of Kherson region in the national narrative of Ukraine. The study is based on the analysis of modern Swedish English and Ukrainian historiography, application of interdisciplinary discourse and methodological approaches to colonial studies, micro-history, cultural memory and identity studies. It aimed to clarify the factors determining sociocultural processes of adaptation and preservation of Swedish colonists' identity during the long period of their settlement in the south of Ukraine and later reintegration into Swedish society. As a result of scientific analysis, the cornerstones of the historical past of the Swedish colonists are reproduced.

The cultural heritage and identity of the Swedes after migrating to the Russian Empire underwent significant changes and evolution in a specific natural and social environment. Changes in political regimes and historical events in the late XVIII-XX centuries. had a direct impact on the processes of self-identification of Swedish colonists. At the same time, the ability of Old Swedes to maintain contact with their homeland helped to preserve their identity, cultural and mental characteristics, which enabled them to return to their homeland and reintegrate into Swedish society. The article presents forms of preservation and presentation of the cultural memory of the Swedish community in modern public discourse. One of the important channels of modern cultural communication and popularization of the historical heritage of the Swedish community is its presentation in museum expositions and places of remembrance in Ukraine and Sweden.

The European dimension gives special relevance to the research topic. The image of the village and the preservation of the identity of the Swedish community have been significantly influenced by its constant contacts with Sweden and the Swedes of Finland in the past and present. Visit of the King of Sweden Carl XVI Gustaf and Queen Sylvia of village Zmiivka in Ukraine in 2008 and the meeting with the descendants of the Old Swedes became the object of great attention of the wide public discourse in Ukraine and Sweden. It contributes to the strengthening and development of intercultural contacts and relations. My visit Roma in Gotland, Sweden in the framework of the European educational program in autumn of2021, personal acquaintance with the museum exposition of Svenskbygarden about the fate of Swedish colonists in Ukraine, direct communication with their descendants, contributed to the research. Therefore, the article has a direct entry into the plane of public history.

Keywords: Swedish community, cultural memory, identity, historical narrative.

Статтю присвячено проблемі актуалізації ролі історичної спадщини та культурної пам'яті шведської спільноти Херсонщини у національному наративі України. У дослідженні на основі аналізу сучасної шведської англомовної й української історіографії, базуючись на застосуванні у процесі наукового пошуку міждисциплінарного дискурсу й методологічних підходів колоніальних студій, мікроісторії, дискурсів культурної пам'яті й ідентичності, здійснено спробу з'ясувати чинники, що визначали процеси соціокультурної адаптації та збереження власної окремішності шведських колоністів впродовж тривалого періоду їх поселення на півдні України й пізнішої реінтеграції у шведське суспільство. У результаті наукового аналізу відтворено наріжні аспекти історичного минулого шведських колоністів.

Культурна спадщина й ідентичність старошведів після міграції до Російської імперії зазнала значних змін й еволюції в умовах специфічного природного й суспільного середовища. Зміни політичних режимів й історичні події наприкінці XVIII-ХХ ст. Чинили безпосередній вплив на процеси самоідентифікації шведських колоністів. Водночас можливість шведських колоністів підтримувати контакти зі своєю прабатьківщиною сприяли збереженню їх ідентичності, культурних і ментальних особливостей, що уможливили їх повернення на батьківщину та реінтеграцію у шведське суспільство. У статті представлено форми збереження і презентації культурної пам'яті шведської громади у сучасному публічному дискурсі. Одним із важливих каналів сучасної культурної комунікації й популяризації історичної спадщини шведської спільноти є її презентація у музейних експозиціях і місцях пам'яті в Україні й Швеції.

Особливій актуальності зазначеній тематиці надає європейський вимір. На імідж села й збереження ідентичності шведської громади значний вплив мали її постійні контакти зі Швецією й шведами Фінляндії в минулому і сьогоденні. Відвідини короля Швеції Карла XVI Густава і королеви Сільвії у 2008 р. с. Зміївки й зустріч із його громадою, а також нащадками старошведів стали об'єктом неабиякої уваги широкого публічного дискурсу в Україні й Швеції, сприяючи зміцненню й розвитку міждержавних культурних контактів і відносин. Перебування автора статті у рамках європейської освітньої програми на о. Готланд у Швеції восени 2021 р, ознайомлення із музейною експозицією у с. Рома про долю шведських колоністів в Україні, безпосереднє спілкування із їх нащадками, сприяло реалізації мети дослідження.

Ключові слова: шведська спільнота, культурна пам'ять, ідентичність, історичний наратив.

Культурна пам'ять є важливою складовою сучасного наукового й суспільного дискурсу в Україні, що окреслює зв'язок між тоталітарним минулим і сучасними демократичними змінами. Відтворення минулого етнічних спільнот у рамках національного наративу є джерелом колективної пам'яті, що має неабиякий потенціал у процесі демократичного розвитку українського суспільства.

Культурна пам'ять представляє сукупність конструктів і форм минулого, що пов'язують історію, культуру та суспільство (Ассман 2004, с. 49-50). Культурна пам'ять є наслідком застосування певною спільнотою різних засобів акумулювання інформації про минуле, що використовуються з метою збереження спільної ідентичності та забезпечення зв'язку між поколіннями. Важлива посередницька роль пам'яті виявляється в інтеграції розділених в минулому перспектив (Huyssen 2003, p. 166). Актуалізуючи смисли минулого, культурна пам'ять володіє об'єднавчим потенціалом.

Дослідники підкреслюють засадничу роль пам'яті у формуванні ідентичності особистості. Пам'ять про минуле кожного індивіда є суспільно опосередкованою і тісно пов'язаною із групою, до якої він належить (Хальбвакс 2007, c. 34). Пам'ять актуалізує смисли минулого, надаючи особистості відчуття приналежності до певної спільноти. Водночас група відтворює своє минуле за допомогою наративів.

Аляйда Ассман вказує на важливу функцію вираження пам'яті в історичному ландшафті місць спогадів. Дослідниця розрізняє пам'ятні і травматичні місця спогадів: пам'ятні місця - місця, в яких відбувалися події, що закріплюються спільнотою у позитивних спогадах, а травматичні місця блокують позитивне смислоутворення (Ассман 2012, с. 355-357).

На переконання Шерон Макдональд, місця пам'яті необхідно досліджувати з метою виявлення відмінностей у різних способах здійснення історії та пам'яті, а також для того, щоб почути численні голоси, залучені до процесу пам'ятання (Macdonald 2013, p. 6).

Представлення місця історичного минулого через набір загальнодоступних спогадів, має на меті формування в особистості ідентичності, відчуття приналежності до певної спільноти та її історичного минулого, що актуалізується завдяки історичному наративу в місцях пам'яті (Macdonald 2013, p. 3).

Водночас, у процесі реконструкції спільного минулого етнічні спільноти, артикулюючи відмінності й особливості, стверджують свою ідентичність. Така модель пам'яті, на думку Шерон Макдональд, є спільним способом, що відновлює, відтворює і представляє минуле групи в суспільній сфері, незважаючи на те, чи члени спільноти насправді жили у той час, чи брали безпосередню участь у подіях, котрі вони колективно пам'ятають (Macdonald 2013, p. 5). Отож пам'ять характеризується непослідовністю і перервністю передачі досвіду поколінь.

Перебуваючи у рамках освітньої програми в університеті Упсала у Швеції минулого року, я мала нагоду відвідати с. Рома на острові Готланд. З дзвіниці сільської церкви у цьому селі, дзвін якої було привезено шведськими репатріантами з України у 1929 р., можна побачити Svenskbygarden - будинок і місце зустрічі членів шведської сільської асоціації, збудований у 1977 р. на кошти громади і приватних пожертвувань. Членами Асоціації і мешканцями с. Рома є нащадки шведських колоністів, які у 1781 році прибули з балтійського о. Даго в Україну, де вони заснували село Старошведське, зберігаючи старошведську мову й культурні традиції. Мешканцями цього села були шведські фермери з острова Даго біля берегів Естонії, а також шведські військовополонені, німецькі колоністи, українці, які внаслідок одруження були прийняті до сільської громади.

У приміщенні громадського будинку шведської сільської асоціації створено постійно діючий сучасний музей, що містить експозицію, присвячену історичній долі шведських селян з українського села Старошведське. Ознайомлення із сучасною інтерактивною експозицією цього музею про долю шведських колоністів з о. Даго в Україні, Швеції й інших країнах світу у XVIII-XXI ст., а також спілкування із нащадками шведських колоністів із с. Старошведського на Херсонщині, які повернулися з України до Швеції у 1929 році, надихнули мене на глибше ознайомлення із джерелами та працями, присвяченими цій тематиці.

Впродовж останніх років наукова тема російського й радянського колоніалізму перебуває у фокусі дослідницького інтересу низки науковців, як в Україні, так і в інших країнах світу (Moore 2001; Kalnacs 2016). Дослідник М. Рябчук зазначає, що радянський варіант комунізму та його інституційний прояв як СРСР був де-факто колоніальним за своєю природою (Рябчук 2016). У своїй праці «Результати імперій: занепад, розпад і відродження» О. Мотиль прийшов до висновку, що Радянський Союз мав чіткі ознаки імперії як ізоморфної політичної системи, що вкорінена в імперії та тоталітарній державі водночас (Мотиль 2009).

Значний внесок у дослідження історії старошведів в Україні здійснив у своїх працях шведський історик А. Котлярчук. Зокрема, в його монографії «In the Forge of Stalin: Swedish Colonists of Ukraine in Totalitarian Experiments of the Twentieth Century» віднайшли відображення особливості правової культури та поведінкових практик шведських колоністів, а також простеже- но вплив тоталітарних політичних технологій радянського режиму на однорідну етнічну групу шведських колоністів (Kotljarchuk 2014).

В українській історіографії чільне місце займають наукові праці Ю. Маліцької, котрі присвячено історії шведських колоністів періоду Російської імперії, зокрема процесам їх міграції, адаптації та акультурації у XVIII-XIX ст. (Маліцька 2008, 2010). У своїх працях С. Бобилєва досліджувала соціально-економічний розвиток шведських колоністів та їх відносини з російською владою (Бобылева 2011). У дослідженнях української історикині Т. Кудрицької особливу увагу приділено життю шведських колоністів в умовах трансформації національної політики радянських урядів упродовж 1920-1940-х рр. (Кудрицька 2014, 2020).

Серед нових публікацій на особливу увагу заслуговує колективна праця українських та шведських істориків «Втрачене плем'я» (The Lost Swedish Tribe), опублікована англійською мовою у Швеції у 2014 р. Монографія пропонує дослідження широкомасштабних процесів і подій, розглядаючи ситуацію невеликої групи людей від початку міграції шведів в 1781 році до наслідків їх міграції до Швеції у 1929 році, застосовуючи підходи мікро- та макроісторії. Дослідники порушили питання щодо характеру міграції шведів, їхньої адаптації до природних умов степу та їхніх стосунків з державною адміністрацією та іншими етносами, впливу політичного контексту в Росії, Фінляндії, Швеції та СРСР (Wawrzeniuk & Malitska 2014).

Незважаючи на значний інтерес до історії шведських колоністів Херсонщини у шведській історіографії й публічному дискурсі, доля старошведів є досі маловідомою в Україні.

В українській науковій думці більшість праць акцентують на історичній складовій окремих періодів і процесів шведського етносу, значно менше звертаючи уваги на інші аспекти, зокрема збереження й популяризації культурної пам'яті й спадщини старошведів та їх нащадків в Україні, Швеції та інших країнах світу.

Метою статті є актуалізація ролі історичної спадщини та культурної пам'яті шведської спільноти в національному наративі й культурній спадщині України.

Перша шведська колонія на Херсонщині заснована вихідцями з острова Даго (сучасна назва - Хійумаа в Естонії) Естляндського узбережжя у 1782 р. на березі Дніпра під назвою Старошведське (суч. с. Зміївка Бериславського району Херсонської області).

У 1782-1917 рр. Старошведське входило до Новоросійської, а згодом Херсонської губернії імперії Романових. У 1918-1991 рр. село складало адміністративну одиницю Херсонського району УРСР Російська назва поселення разом з його німецькою назвою Альтшведендорф була офіційною назвою колонії з моменту її заснування до 1915 року. У цей період шведська колонія була адміністративним центром шведського колоністського округу, до якого також входили три сусідні німецькі колонії. У 1926-1939 рр. шведська колонія мала три офіційні назви: українське Старошведське, російське Старошведское та шведське Гаммалсвенскбю. У Швеції село досі відоме як Gammalsvenskby (Kotljarchuk 2014, p. 22).

У 1561-1721 рр. жителі острова Даго були вільними підданими шведського короля. У 1721 р. за умовами Ніштадтського миру острів Даго перейшов під юрисдикцію російської корони. Вільні шведські фермери Даго звернулися до російського уряду із проханням підтвердити старі шведські привілеї. Російська влада справді підтвердила особисту свободу шведських фермерів, але відмовилася звільнити їх від податків і повинностей. У результаті конфлікту із землевласником шведи Даго були добровільно переселені в малонаселене Причорномор'я (Kotljarchuk 2014, p. 24-25).

У другій половині XVIII століття Російська держава розглядала колонізацію Новоросії як стратегічний напрям політики. Князь Г. Потьомкін, який займався колонізацією, узгодив з імператрицею план переселення шведів. У 1781 р. на них поширили положення Маніфесту 1762 р., яким імператриця Катерина ІІ дарувала переселенцям фінансову допомогу при переселенні та пільги в облаштуванні (Кудрицька 2020, с. 59-60).

Як зазначає Юлія Маліцька, естонські шведи випадково стали учасниками російського проекту колонізації у Причорномор'ї та Приазов'ї, проте їхня міграція не була спонтанною, а здійснювалася за підтримки влади (Wawrzeniuk & Malitska 2014, p. 61). Обіцянки російських чиновників й пропаганда ними образу Новоросії як процвітаючої землі суперечила реаліям природних умов нового місця поселення шведів. Серед чинників, які перешкоджали адаптації була непридатність житла (землянки) для проживання, непристосованість до складних кліматичних умов, брак прісної води, розповсюдження інфекційних хворіб (малярії і тифу), висока дитяча смертність попри достатній рівень народжуваності. У поєднанні з різними соціальними чинниками це спричинило тривалу адаптацію шведських колоністів і різке зменшення їх чисельності. У 1790 році тут поселили ще тридцять одного шведа - колишніх військовополонених, які виявили бажання стати російськими підданими (Маліцька 2010, с. 12-13).

У 1803-1811 рр. відбувалася активна німецька колонізація Приазов'я та Причорномор'я внаслідок колонізаційної політики, яку проводив російський цар Олександра I під впливом про- німецьких кіл при дворі. У цей час у Херсонській губернії було засновано 33 німецькі землеробські колонії (Wawrzeniuk & Malitska 2014, p. 48).

У 1804 р. на землі шведської колонії були заселені німецькі колоністи, що спричинило зменшення землі у населення Старошведського. У 1804-1806 рр. поряд із с. Старошведським були засновані німецькі колонії - Шлянгендорф, Мюльгаузендорф і Кльостердорф. Разом із Старошведським вони увійшли до новоутвореної Шведської колоністської округи. Старошведське стало адміністративним центром округи, а пізніше - Старошведської волості, яким залишалося аж до 1917 р (Кудрицька 2020, с.61).

Надзвичайно цікавий етнографічний матеріал про матеріальну культуру і спосіб життя шведських колоністів зібрав під час відвідин Старошведського наприкінці 1850-х рр. історик і письменник Олександр Афанасьєв-Чужбинський (Афанасьєв-Чужбинський 2004, с. 19). «Шведи народ добрий і між сусідами у них царює добродушна патріархальність» (Афанасьєв-Чужбинський 2004, с. 260). Як свідчить дослідник, шведська громада зберігала власну окремішність, що виявлялася у віросповіданні, мові, елементах матеріальної культури. «Шведи ходять у так названому міщанському костюмі - у чуйках або довгополих сюртуках, а жінки взагалі в ситцевих сукнях самого простого покрою. Останні виконують усю чоловічу роботу, дівчата ж їздять верхи як чоловіки, спритно керуючи конями» (Афанасьєв-Чужбинський 2004, с. 258). Описуючи побут шведських колоністів, він зазначає їх охайність, заможність й освіченість. «Живуть колоністи заможно, два рази в день варять ситну їжу, де головну роль відіграє риба, але я не помітив вживання кави. Втім, у деяких є самовари. Масло готують дуже гарне і печуть смачний хліб. Шведи люблять поговорити і більш-менш розвинуті, наскільки це можливо в побуті письменного селянина» (Афанасьєв-Чужбинський 2004, с. 258). Зважаючи на брак родючих земель у степах, а також давні вміння, шведи займалися рибальством й мисливством. «Шведи всі рибалки, але промислом цим займаються не вільно, а сплачують в окружний наказ відкупну суму. Рибальське товариство розділяється на дві артілі, кожна з яких має свій власний невід. Артілі розділяють свій улов порівну і кожен продає свою частину в Бериславі і Каховці, інколи продають оптом і діляться грошима» (Афанасьєв-Чужбинський 2004, с. 257).

Дослідник відзначає притаманну шведам чесність, що відрізняє їх від сусідніх німецьких колоністів. «Відома дорожнеча їстівних припасів у Херсонській (однієї з хлібородних) губерній. Мені щодня припадало мати справу зі шведами і шведками, купуючи необхідне, і завжди колоністам важко було призначити ціну, бо переконані, що хоча в Бериславі і сплачують за все дорого, але в колонії річ того не коштує» (Афанасьєв-Чужбинський 2004, с. 260).

Матеріальна культура шведських колоністів відображала їхнє походження, а також вплив інших етносів Новоросії у процесі їхньої соціокультурної адаптації. Сусідами шведів були козаки, кочівники, греки, роми, німці, українські селяни, релігійні інакодумці з Центральної Росії. Характеризуючи у своєму нарисі відносини шведських і німецьких колоністів, Афанасьєв-Чужбинський зазначав, що «німці, котрі компактно проживають у трьох сусідніх селах, намагаються онімечити шведів, але шведи прагнуть зберегти власну мову і навчатися шведській мові» (Афанасьєв-Чужбинський 2004, с. 258).

Релігійність була важливим елементом домодерної селянської ідентичності. Церква Старошведського була першою лютеранською парафією Новоросії, яка функціонувала з 1782 по 1929 рр. Шведські колоністи привезли в Україну рунічні календарі та цінні богослужебні книги. Шведський священик-колоніст поєднував функції органіста, вчителя та духовного лідера громади. Більшість шведських колоністів, як чоловіки, так і жінки, вміли читати і знали основи Біблії (Wawrzeniuk & Malitska 2014, p. 81, 91-92).

Шведи були одноосібниками, мали високий ступінь етнічної самосвідомості й правової культури. Як іноземні колоністи мали значний рівень самоврядування та інститутів економічної свободи в Російській імперії (Kotljarchuk 2014, p. 9). Неодноразово шведські колоністи офіційно зверталися з колективною скаргою або проханням до верховної влади, яка була зобов'язана розглянути це звернення і прийняти рішення. Така практика застосовувалася шведськими колоністами в комунікації із колоніальною владою Російської імперії й УРСР

З кінця XVIII століття і до Першої світової війни колонізаційна політика Росії в Приазов'ї та Причорномор'ї та офіційне ставлення до колоністів зазнали відчутних змін. Це пояснюється невдачею імперського проекту масштабної модернізації південних окраїн імперії. (Wawrzeniuk & Malitska 2014, p. 109-110). Активне просування ідеології російського націоналізму, політика русифікації, що передбачали створення однорідної національної держави та нівелювання правових і культурних відмінностей етносів, все більше віддаляли шведську етнічну спільноту.

Адміністративна реформа 1871 р. з метою уніфікації поділу Російської імперії призвела до ліквідації особливого шведського колоністського округу та утворення на його місці Гаммальсвенської волості, яка увійшла до Бериславського повіту Херсонської губернії. Шведські колоністи підпорядковувалися російській владі й отримали статус вільних власників, а з 1874 р. вони зобов'язувалися нести загальну військову службу (Kotljarchuk 2014, p. 47).

Внаслідок аграрної реформи Петра Столипіна 1907-І914 рр. більшість колишніх колоністів стали приватними власниками своєї землі. Проте багато безземельних та малоземельних селян мігрували до Сибіру. Цьому сприяла кампанія підозри, спрямована проти німців та інших етносів в Російській імперії у роки Першої світової війни (Wawrzeniuk & Malitska 2014, p. 26).

У ході адміністративно-територіальної реформи Бериславщина зазнала серйозних змін у 1924-1928 роках. На території колишньої Шведської волості було утворено п'ять самостійних національних сільських рад: одна шведська, три німецька та одна єврейська. У складі шведської національної сільської ради було створено два нові поселення: Nysvenskby (Нове шведське село) та Svenskaker (Шведське поле), що сприяло етнічній консолідації старошведської громади для подальшої організації легального колективного опору (Kotljarchuk 2014, p. 76).

Важливим чинником, що викристалізував ідентичність шведської спільноти, був вплив ідей шведського етнічного націоналізму. З середини ХІХ століття мешканці села встановили тривалі контакти зі Шведським королівством та шведами Великого князівства Фінляндського. Відвідування Старошведського шведами з Фінляндії та Швеції активізувалися після того, як інформація про село з'явилася у газетних публікаціях Швеції, Фінляндії й США. Завдяки шведській допомозі наприкінці ХІХ - на початку Хх століття у селі в цей період було побудовано школу, церкву, бібліотеку. Регулярна комунікація з прабатьківщиною з кінця ХіХ ст. сприяла інтеграції шведських колоністів в загальношведський контекст, де домінували націоналістичні та романтичні погляди на спільне походження як інструмент ідентифікації та об'єднання. Романтичний імідж шведської спільноти про «втрачене шведське плем'я» як носіїв шведської ментальності, а також значне погіршення становища селян в умовах радянської влади мав вирішальний вплив на рішення шведського уряду про реалізацію державного соціокультурного проекту повернення й інтеграцію колоністів до шведської нації у 20-х рр. ХХ ст. (Wawrzeniuk & Malitska 2014, р. 42).

Бажання емігрувати всієї громади у 1929 р. свідчили про певну поразку влади в соціальній радянізації шведської національної меншини, викликавши занепокоєння радянської влади (Кудрицька 2020, с.105-106). Причинами еміграції шведів у 1929 р. радянський уряд вважав наявність у поселеннях значної частини заможних господарств та великий вплив куркулів, слабкість радянського обслуговування і керівництва соціально-політичними процесами, неврахування національних особливостей і потреб шведів. Навесні 1929 року радянська влада надала дозвіл на виїзд на особливих умовах. Це стало можливим завдяки консолідованим діям шведської громади, наполегливість та креативність під час переговорів із представниками радянської влади різних рівнів, використання в аргументації риторики радянської ідеології про забезпечення прав національностей на самовизначення (Кудрицька 2020, с.105-106).

Водночас активна діяльність сільського пастора Хр. Гоаса, котрий виїхав до Швеції для проведення перемовин стосовно переїзду шведів, увінчалася успіхом. Парламент Швеції 8 березня 1929 р. надав офіційну згоду на прийом переселенців. Незважаючи на те, що шведські комуністи з Комінтерну в Москві здійснювали неодноразові спроби переконати селян залишитися, шведи твердо вирішили емігрувати. Проте дозвіл на виїзд не отримали троє молодих шведів, котрі проходили службу в Червоній Армії; шведи, які проживали в інших селах, а також шведські мігранти Сибіру, яких навіть не поінформували про таку можливість. У селі залишилося близько півсотні шведів, які не емігрували до Швеції з різних причин (Hedman 2005, p. 59-61).

24 липня 1929 р. 885 шведських колоністів турецьким кораблем прибули до порту Констанца в Румунії, звідки продовжили подорож потягом й 1 серпня й прибули до Треллеборга у Швеції. За ініціативи Міністерства соціальних справ і шведського відділення Червоного Хреста для організації еміграції шведів 25 червня 1929 р. було створено Старошведський комітет, що опікувався прийомом, розміщенням і працевлаштуванням шведів з Радянської України. Шведські репатріанти були розміщені в старих полкових казармах Смоланда та Йончепінгу. Там була організована школа та робочі місця, доступ до медичної допомоги. Восени 1929 року шведські селяни розпочали сільськогосподарську діяльність на різних фермах і маєтках у Швеції (Svenskbyborna n.D.).

Комітет організував збір коштів для придбання землі, яка надавалася новоприбулим шведським емігрантам на умовах кредиту з відсотками. З метою успішної соціальної та господарської адаптації шведських селян розселили поблизу численних фермерських господарств у різних частинах країни - у Скараборгу, Йончепінгу, Готланді, біля Вестергьотланда та в районі Стокгольма. У 1937 році було підраховано, що загалом у Швеції залишилося 130 сімей, а з новонародженими - 750 осіб. Проте розчарування шведів умовами поселення призвело до еміграції 80 шведських селян до Канади в 1930 році (Svenskbyborna n.D.).

Водночас лояльні до Комінтерну шведські комуністи організували агітацію серед емігрантів у Швеції, що спричинило повернення 265 осіб репатріантів до Радянської України в 1930-1931 роках. Така пропаганда була успішною через те, що частина шведів зазнала труднощів адаптації до нових кліматичних умов й політичного й економічного устрою Швеції (Wawrzeniuk & Malitska 2014, p. 34).

Повернення шведів набуло широкого розголосу і було використано радянською пропагандою для відновлення іміджу комуністичної влади у світових засобах масової інформації. Село було перейменоване на Червоношведське, керівні посади у сільській раді переважно зайняли шведські комуністи, які прибули до села для організації колективізації та інших соціалістичних експериментів. Проте цей експеримент невдовзі завершився. Зазнавши Голодомору восени 1932 р., шведські комуністи зверталися до радянської влади, а також за допомогою до Швеції, що привело до їх репресій та етнічних чисток. На думку А. Котлярчука, згасаючий колективний опір шведської етнічної спільноти припинився внаслідок сталінського терору 1937-1938 рр., коли за антирадянську діяльність було вивезено та таємно розстріляно 23 селянина (Kotljarchuk 2014, p. 129-130).

У роки Другої світової війни німецька окупаційна адміністрація ставилася до шведів як до етнічних німців (фольксдойче), проте залишила колгоспи для експлуатації місцевого населення. Шведські комуністи були репресовані, чоловіки примусово зачислені до підрозділів Ваффен СС. Після поразки під Сталінградом у жовтні 1943 року, німецька окупаційна влада отримала наказ евакуювати все німецьке населення, навіть шведських селян, більша половина яких прибула до Оффенбурга на заході Німеччини (нині федеральна земля Баден-Вюртемберг). Близько півсотні шведських селян вдалося потрапити до Швеції в 1945 році, більшість з інших 250 жителів села були відправлені в табори Гулагу в Комі (Hedman 2005, p. 69-70).

Багатьом шведським селянам вдалося отримати право повернутися в рідне село з таборів Гулагу. Там вони жили у відносній ізоляції до 1965 року. Лише у кінці 1980-х років були відновлені контакти зі Швецією. Після розпаду Радянського Союзу частина шведських поселенців із Сибіру та Казахстану об'єдналися з німцями, яким дозволили емігрувати до Німеччини. Кілька шведських поселенців досі живуть в Омській області Росії та поблизу міста Павлодар у Казахстані (Svenskbyborna n.D.).

У Канаді, куди перші шведські селяни прибули в 1880-х роках, вони об'єдналися з іншими представниками скандинавської діаспори. Шведи займалися будівництвом шкіл, церков і були активними парафіянами. Шведські репатріанти, які прибули до Канади в 1930 році, в основному оселилися в районі Вінніпегу. На початку XXI ст. у Канаді було створено асоціацію шведських сільських поселень (Svenskbyborna n.D.).

Шведські колоністи та їх нащадки повністю інтегрувалися у шведське суспільство. Незважаючи на це, їх об'єднує усвідомлення свого спільного походження, почуття групової ідентичності, культурна пам'ять. Діяльність нащадків шведських колоністів навколо громадського центру в с. Рома активізувалася в останні роки. Svenskbygarden - це будинок в м. Рома на Готланді, яка належить Асоціації шведських сільських мешканців (Svenskbybor). Проект будинку розроблений архітектором Яном Утасом за проектом типового житлового будинку шведських колоністів у Гамальсвенську в Україні й збудовано у 1977 р. (Svenskbyborna n.D.). Svenskbygarden - це не лише громадський будинок шведів. Це сучасний центр комунікації культурної пам'яті різних поколінь шведської спільноти. У 2014-2016 рр. шведська сільська асоціація спільними зусиллями відновила будинок, в якому міститься зала для зустрічей членів товариства. Будинок пофарбовано в синій колір, відтворюючи історичні кольори будинків у Старошведському на Херсонщині. На другому поверсі центру знаходиться бібліотека, де зберігаються книги, привезені шведами з України в 1929 році (Svenskbyborna n.D.).

У громадському будинку функціонує музей, інтерактивна експозиція якого відображає історичну долю шведських колоністів. Авторка статті мала нагоду зустрітися із куратором експозиції - Софією Гоас з родини шведських репатріантів на о. Готланд, заступника директора історичного музею у Вісбі. Подружжя Гоас здійснює активну культурну просвітницьку роботу в Україні. За словами Софії Гоас, у співпраці із українськими нащадками шведських колоністів вони займаються підготовкою у с. Зміївка на Херсонщині сучасної музейної експозиції, присвяченої старошведській спільноті, котру планується відкрити восени цього року. Наразі відбувся ремонт будинку для музею. Багатонаціональна громада с. Зміївки спорудженням пам'ятника репресованим шведам у 1937-1938 роках вшанувала пам'ять шведських селян, які були винищені сталінським режимом.

Підсумовуючи вище викладений матеріал, зазначимо, що культурна пам'ять та історична спадщина шведських колоністів в Україні є актуальним полем сучасних наукових досліджень у міждисциплінарному просторі.

Кожна спільнота має свою історичну пам'ять, яка відрізняє її від інших етнічних чи соціальних груп. Одна з головних причин, чому варто досліджувати культурну та національну ідентичність, - це зміни, що в ній відбуваються. Йдеться і про сучасні зміни національної свідомості, і про трансформацію самого поняття культурної чи національної тожсамости (Гнатюк 2005, с. 64).

Нові погляди на історію Старошведського у контексті сучасних наукових підходів у сфері дослідження феноменів культурної пам'яті, міграцій, колоніальної й мікроісторії сприяють процесу інтеграції культурної пам'яті шведської спільноти Херсонщини в спільному національному наративі. За таких умов культурна пам'ять сприяє суспільній консолідації і розвитку міжкультурного діалогу в суспільстві, відкриваючи нові обрії для спільного майбутнього.

Результати дослідження покликані збагатити національний наратив, інтегруючи в нього історію шведської громади України. Одним із важливих каналів актуалізації й популяризації культурної та історичної спадщини шведської спільноти є її презентація у музейних експозиціях у Швеції та Україні, що є перспективним напрямом подальших наукових розвідок.

культурна пам'ять шведський колоніст

Список джерел та літератури

1. Ассман Я., 2004, Культурная память: Письмо, память о прошлом и политическая идентичность в высоких культурах древности. Москва: Изд-во МГУ, 368.

2. Ассман Я., 2012, Простори спогаду. Форми трансформації культурної пам'яті. Київ: Ніка-Центр, 440.

3. Афанасьєв-Чужбинський О.С., 2004, Подорож у Південну Росію. Дніпро: Січ.

4. Бобылева С., 2011, Социально-экономическое развитие населения Шведского колонистского округа и проблемы идентичности шведов. Вопросы германской истории. Д. 34-53.

5. Гнатюк О., 2005, Прощання з імперією: Українські дискусії про ідентичність. Київ: Критика.

6. Кудрицька ТЛ., 2014, Шведська національна меншина у першій половині ХХ ст.: стратегії виживання в умовах соціально-політичних потрясінь. Наддніпрянська Україна: історичні процеси, події, постаті: збірник наукових праць. Дніпро, 2, 135-142.

7. Кудрицька Т.Л., 2020, Шведи України: процеси радянізації та реінтеграції (1920-1940-ві рр.): дис. ... канд. істор. наук. Дніпро: Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара.

8. Маліцька Ю., 2008, Шведське населення на Півдні Російської імперії: передумови, причини та хід міграції. Вісник Чернігівського державного педагогічного університету ім. Т. Шевченка. Серія: Історичні науки. Чернігів. Вип. 52, 21-26.

9. Маліцька Ю.Г., 2010, Естонські Шведи на півдні Російської імперії: міграція, адаптація та акультурація переселенців-колоністів (1781-1871 рр.): автореф. дис. ... канд. істор. наук. Дніпро: Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара.

10. Мотиль О., 2009, Підсумки імперій: занепад, розпад і відродження. Київ: Критика, 198.

11. Рябчук М., 2016, Декомунізація чи деколонізація? Що показали політичні дискусії з приводу декомунізаційних законів? Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. ІФ Кураса НАН України, 2(82), 104-117.

12. Хальбвакс М., 2007, Социальные рамки памяти. Москва: Новое Издательство, 348.

13. Hedman J., 2005, Gammalsvenskby. The true story of the Swedish settlement in Ukraine. Stockholm.

14. Huyssen A., 2003, Present Pasts: Uban Palimpsests and the Politics of Memory. Stanford: Stanford University Press.

15. Kalnacs B., 2016, 20^th century baltic drama: postcolonial narratives, decolonial options. Bielefeld: Aisthesis Verlag.

16. Kotljarchuk A., 2014, In the Forge of Stalin: Swedish Colonists of Ukraine in Totalitarian Experiments of the Twentieth Century. Stockholm: Acta Universitatis Stockholmiensis.

17. Macdonald S., 2013, Memorylands: heritage and identity in Europe today. London: Routledge.

18. Moore D.C., 2001, Is the post-in postcolonial the post-in post-Soviet? Toward a global postcolonial critique. PMLA/Publications of the Modern Language Association of America, 2001,116, (1), 111-128.

19. Svenskbyborna n.D., The return to Sweden 1929-1991. [Online].

20. Svenskbyborna n.D., The return to Sweden 1929-1991. [Online].

21. Wawrzeniuk P., Malitska J., 2014, The Lost Swedish Tribe: Reapproaching the History of Gammalsvenskby in Ukraine. Huddinge: Sodertorns hogskola.

References

1. Afanasiev-Chuzbunskyi O.S., 2004, Podorozh u Pivdennu Rosiiu [Journey to Southern Russia]. Dnipro: Sich. [In Ukrainian].

2. Assman Ya., 2004, Kulturnaia pamiat: Pismo, pamiat o proshlom i politicheskaia identichnost v vusokikh kulturax drevnosti [Cultural memory: writing, memory of the past and political identity in the high cultures of antiquity]. Moskva: Izdatelstvo MHU, 368. [In Russian].

3. Assman Ya., 2012, Prostory spohadu. Formy transormatsii kulturnoi pamiati [Spaces of memory. Forms of transformation of cultural memory]. Kyiv: Nika-Tsentr, 440. [In Ukrainian].

4. Bobyleva S., Sotsialno-ekonomicheskoe razvitie naseleniia Shvedskoho kolonistskoho okruha i problemy identichnosti shvedov [Socio-economic development of the population of the Swedish colonial district and the problems of the identity of the Swedes. Questions of German history]. Voprosy hermanskoi istorii, D. 34-53. [In Russian].

5. Halbvaks M., 2007, Sotsialnye ramki pamiati [Social frameworks of memory]. Moskva: Novoe Izdatelstvo, 348. [In Russian].

6. Hnatiuk O., 2005, Proshchannia z imperieiu: Ukrainski dyskusii pro identychnist [Farewell to the Empire: Ukrainian Discussions on Identity]. Kyiv: Krytyka. [In Ukrainian].

7. Kudrycka T., 2014, Shvedska natsionalna menshyna u pershii polovyni XX st.: stratehii vyzhyvannia v umovax socialno-politychnykh potriasin. Naddniprianska Ukraina: istorychni protsesy, podii, postati [The Swedish national minority in the first half of the twentieth century: strategies for survival in the face of socio-political upheavals. Dnieper Ukraine: historical processes, events, figures], zbirnyk naukovykh prats, Dnipropetrovsk, 2, 135-142. [In Ukrainian].

8. Kudrytska T L., 2020, Shvedy Ukrainy: protsesy radianizatsii ta reintehratsii (1920-1940-vi rr.) [Swedes of Ukraine: the processes of Sovietization and reintegration (1920-1940)]. Kvalifikatsiina naukova pratsia na pravakh rukopysu. Dysertatsia na zdobuttia naukovoho stupenia kandydata istorychnykh nauk. Dnipro: Dniprovskyi natsionalnyi universytet imeni Olesia Honchara. [In Ukrainian].

9. Malitska Yu., 2008, Shvedske naselennia na Pivdni Rosiiskoi imperii: peredumovy, prychyny ta khid mihratsii [Swedish population in the South of the Russian Empire: preconditions, reasons and course of migration]. Visnyk Chernihivskoho derzhavnoho pedahohichnoho universytetu im. T. Shevchenka. Seriia: Istorychni nauky. Chernihiv., Issue 52, 21-26. [In Ukrainian].

10. Malitska Yu., 2010, Estonski Shvedy na pivdni Rosiiskoi imperii: mihratsia, adaptatsia ta akulturatsia pereselentsiv-kolonistiv (1781-1871 rr.) [Estonian Swedes in the south of the Russian Empire: migration, adaptation and acculturation of settlers-colonists (1781-1871)]. Avtoreferat dysertatsii na zdobuttia naukovoho stupenia kandydata istorychnykh nauk. Dnipro: Dniprovskyi natsionalnyi universytet imeni Olesia Honchara. [In Ukrainian].

11. Moore D.C., 2001, Is the post-in postcolonial the post-in post-Soviet? Toward a global postcolonial critique. PMLA/Publications of the Modern Language Association of America, 2001, 116, (1). 111-128. [In English].

12. Motyl O., 2009, Pidsumku imperii: zanepad, rozpad i vidrodzhennia [Imperial Ends: The Decay, Collapse, and Revival of Empires]. Kyiv: Krytyka, 198. [In Ukrainian].

13. Riabchuk М., 2016, Dekomunizatsia chy dekolonizatsia? Shcho pokazaly politychni dyskusii z pryvodu «dekomunizaciinykh» zakoniv [Decommunization or decolonization? What have shown the political discussions about «decommunization» laws]. Naukovi zapysky Instytutu politychnykh i etnonacionalnykh doslidzhen im. I.F. Kurasa NAN Ukrainy, 2(82), 104-117. [In Ukrainian].

14. Hedman J., 2005, Gammalsvenskby. The true story of the Swedish settlement in Ukraine. Stockholm. [In English].

15. Huyssen A., 2003, Present Pasts: Uban Palimpsests and the Politics of Memory. Stanford: Stanford University Press. [In English].

16. Kalnacs B., 2016, 20th century baltic drama: postcolonial narratives, decolonial options. Bielefeld: Aisthesis Verlag. [In English].

17. Kotliarchuk A., 2014, In the Forge of Stalin: Swedish Colonists of Ukraine in Totalitarian Experiments of the Twentieth Century. Stockholm: Acta Universitatis Stockholmiensis. [In English].

18. Macdonald S., 2013, Memorylands: heritage and identity in Europe today. London: Routledge. [In English].

19. Svenskbyborna n.D., The return to Sweden 1929-1991. [Online]. [In English].

20. Svenskbyborna n.D., The return to Sweden 1929-1991. [Online]. [In English].

21. Wawrzeniuk P., Malitska J., 2014, The Lost Swedish Tribe: Reapproaching the History of Gammalsvenskby in Ukraine. Huddinge: Sodertorns hogskola. [In English].

Размещено на Allbest.ru