Особливості публічного управління історичною спадщиною міст

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет «Львівська політехніка»,

Інститут адміністрування і післядипломної освіти

Національний університет «Львівська політехніка»,

Особливості публічного управління історичною спадщиною міст

Олена Білик доктор наук з державного управління, доцент, професор кафедри адміністративного та фінансового менеджменту

Маріанна Мороз студентка групи УАПУ-22 з кафедри адміністративного та фінансового менеджменту

м. Львів, Україна

Анотація

Публікація присвячена питанню публічного управління історичною спадщиною міст у військовий час для ревіталізації забудованих територій. Висновки, що містяться в ній, також можна застосувати до ревіталізації інших міських територій. Дослідження є присвячено тому, що використання культурної спадщини в ревіталізаційних процесах не можна пов'язувати лише з оновленням історичних будівель - це значно ширший процес, який також включає нематеріальні аспекти, впливаючи на діяльність у соціальній та економічній сфері. Беручи до уваги динамічні зміни, що відбуваються на ревіталізованих територіях, у статті представлені інноваційні заходи, які проводяться на досліджуваних територіях. Під час війни інституції, відповідальні за збереження пам'яток спадщини, часто не можуть запропонувати підтримку, через що громада зобов'язана підтримувати методи збереження, які можуть бути другорядними щодо нагальних проблем безпеки. Проте, на думку авторок, основні висновки досліджень і спостережень не застаріли. В дослідженні приділено багато уваги про роль культурної спадщини у ревіталізації, що в умовах сьогодення є актуальним. В цій статті піднято питання процесу розуміння історичного міста (збір, аналіз та оцінка інформації, яка впливає на політичні рішення), а також процесів прийняття рішень та їх реалізації. Авторки пропонують спільну основу для дискусії, метод і спільну мову, які допоможуть досягти балансу між «старим» і «новим» у стійкий спосіб. В статті проаналізовано основні концепції розвитку м. Львова у довоєнний період. На відміну від більшості подібних досліджень, розроблених з урахуванням європейської культурної спадщини та наданих у всьому світі, в цій статті здійснено як огляд оновленого «міжнародного» підходу до цієї теми, так і те, як цю загальну схему можна «налаштувати» відповідно до вітчизняних реалій в умовах війни. Захист спадщини під час війни залежить від багатьох змінних, починаючи від знань громади до наявних ресурсів і можливостей для впровадження стратегій збереження. Тому в статті розкрито проактивні і реактивні стратегії збереження історичної спадщини в умовах війни і сфери їх застосування, розроблення яких здійснено на вивченні досвіду іноземних міст, зокрема проаналізовано досвід м. Шибам в Ємені. Саме застосування таких методик публічного управління історичною спадщиною міст має високу ефективність і може використовуватися на територіях багатьох країн у поствоєнний період.

Ключові слова: публічне управління, історична спадщина, місто, пам'ятки архітектури, ревіталізація, збереження історичної спадщини.

Abstract

Olena Bilyk

Doctor of science in public administration, associate professor, professor of the department of administrative and financial management,

Lviv Polytechnic National University, Lviv, Ukraine

Moroz Marianna Ihorivna

Student of the UAPU-22z group from the Department of Administrative and Financial Management of the Institute of Administration and Postgraduate Education of the Lviv Polytechnic National University, Lviv, Ukraine

FEATURES OF THE PUBLIC MANAGEMENT OF THE HISTORICAL HERITAGE OF CITIES

The publication is devoted to the issue of public management of the historical heritage of cities in wartime for the revitalization of built-up areas. The conclusions contained in it can also be applied to the revitalization of other urban areas. The study is devoted to the fact that the use of cultural heritage in revitalization processes cannot be associated only with the renewal of historical buildings - it is a much broader process that also includes intangible aspects, influencing activities in the social and economic sphere. It is also important to research innovations in the public management of the cultural heritage of cities. Taking into account the dynamic changes taking place in the revitalized territories, the article presents innovative activities that are carried out in the studied territories. During times of war, the institutions responsible for the preservation of heritage sites are often unable to offer support, leaving the community obliged to support conservation practices that may be secondary to pressing security concerns. However, according to the authors, the main conclusions of research and observations are not outdated. The study paid much attention to the role of cultural heritage in revitalization, which is relevant in today's conditions. This article raises the question of the process of understanding the historical city (collection, analysis and evaluation of information that affects political decisions), as well as the processes of decision-making and their implementation. The authors offer a common basis for discussion, a method and a common language that will help achieve a balance between the "old" and the "new" in a sustainable way. The article analyzes the main concepts of the development of the city of Lviv in the pre-war period. Unlike most such studies, developed with European cultural heritage in mind and provided worldwide, this article provides both an overview of an updated "international" approach to the topic and how this general framework can be "customized" to domestic realities. in the conditions of war. Wartime heritage protection depends on many variables, from community knowledge to available resources and capacity to implement conservation strategies. Therefore, the article discloses proactive and reactive strategies for the preservation of historical heritage in the conditions of war and their scope of application, which were developed based on the study of the experience of foreign cities, in particular, the experience of the city of Shibam in Yemen was analyzed. The use of such methods of public management of the historical heritage of cities is highly effective and can be used in the territories of many countries in the post-war period.

Keywords: public administration, historical heritage, city, architectural monuments, revitalization, preservation of historical heritage.

Постановка проблеми. Існує недостатнє усвідомлення громадськістю цінності історичної спадщини, тоді як поширена діяльність з міського планування приділяє мало уваги інтеграції старих і нових структур у функціональне ціле та залученню ширшої групи зацікавлених сторін до процесу планування, що краще відображає цінності та пріоритети громади. Збереження та розвиток не виключають одне одного; вони повинні і можуть бути частиною єдиного процесу публічного управління історичною спадщиною. Проекти, які націлено на збереження історичної спадщини потребують забезпечення розвитку так само, як сталий розвиток потребує адекватного підходу до визначення основних пріоритетів політики розвитку культури. Цей очевидний факт необхідно зрозуміти та прийняти, перш ніж приймати рішення щодо збереження та розвитку міста, що має бути в пріоритеті публічного управління. Баланс важливий: те, що збереглися, дає мешканцям відчуття безперервності, ідентичності та стабільності. Те, що нещодавно створюється, може забезпечити виживання, оживити або створювати умови для розвитку. Проте, гостро стоїть проблема збереження історичної спадщини під час військових дій. В статті розкрито проблеми публічного управління історичним містом в процесі ревіталізації під час війни. історичний спадщина ревіталізація стратегія

Мета статті. Основною метою статті є дослідження ролі процесу публічного управління історичною спадщиною, реалізованого в широкому контексті ревіталізації та збереженню під час війни. Ця робота розташована в інтерпретаційній парадигмі, в якій використовуються переважно якісні методи. Метою дослідження, розташованого в інтерпретаційній парадигмі, є не перевірка теорії, а відповідь на дослідницькі запитання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Серед вчених, в чиїх працях було дослідження особливості публічного управління історичною спадщиною можна виокремити наступних: В.Акуленко [1] та Курило Т.В. [2] , які досліджували законодавчу базу збереження історичних пам'яток, В. Холодок [3] та В. Горбик[4], що розкривають особливості управління історичною спадщиною на місцях , О. Худолей [5], який окреслив в основні проблеми охорони історичних пам'яток. Н. Кондель-Пермінова у своїх роботах також піднімає питання збереження архітектурно-містобудівної спадщини [6]. Дослідження питання ревіталізації міст здійснювала О.Сич [7]. Проте сучасні проблеми вимагають дослідження нових підходів у публічному управлінні історичною спадщиною міст.

Виклад основного матеріалу. Культурна спадщина визначається як окремими індивідами, для потреб їх діяльності, так і на теоретичних засадах науковцями та фахівцями галузі. Специфіка поняття культурної спадщини та належних до нього продуктів полягає в тому, що це нечіткий термін, без єдиного, загальновизнаного визначення, якому громадськість надає різне значення. Для того, щоб аргументація про те, яка культурна спадщина є більш прозорою, насамперед необхідно розділити три поняття: культурні блага, пам'ятки та історична спадщина.

Таким чином, у світлі цього широкого визначення культурними благами є витвори мистецтв, створені композиторами, художниками, письменниками та поетами. Це як музичні твори, скульптури та документальні фільми, так і наукові винаходи та інновації. Отже, розрізнення т. зв високої культури і масової культури не мають сенсу, тому що обидві є продуктами людської праці. На практиці ці сфери взаємопроникають одна в одну або межі між ними стираються. У межах культурних благ, тобто найширшої категорії, можна викоремити дві вужчі, взаємопроникаючі - пам'ятки та культурну спадщину (рис. 1).

Рис. 1 Взаємозв 'язки спадщиною та пам 'ятками між культурними цінностями, історичною

Публічне управління історичною спадщиною є відносно новою науковою дисципліною, що виникла з екології, яка виникла в 1970-х роках переважно в США та Великій Британії. Результати проведених у той час досліджень призвели до підвищення екологічної свідомості та зміни сприйняття природних ресурсів як вичерпних і невідновлюваних, що було пов'язано з просуванням концепції сталого розвитку. Цей підхід спочатку був адаптований до галузі археології, а потім також застосований до інших типів пам'яток.

З розташуванням перших міст виник особливий спосіб організації простору та поведінки людини, який тепер називають «міським життям». Кожне місто виробило свою неповторну атмосферу та ритм, заснований на культурі, історії та системі міжособистісних стосунків. Ці особливості складають його самобутність і підтверджують унікальність. Сучасне місто як соціально-просторове ціле є дуже динамічною структурою, яка виражається в різноманітній діяльності в політичній, соціальній та економічній сферах. Місто функціонує на основі складних систем зв'язків і залежностей, які додатково вбудовані в мультикультурну традицію. Через ці особливості воно потребує великої кількості спеціалізованих установ, простих, зрозумілих соціальних систем, а також безліч просторів з різними функціями, побудованих на засадах публічного управління.

Історико-архітектурна спадщина є невід'ємною i однією з найважливіших складових матеріального i духовного середовищ історичних міст, своєрідною ідентифікацією їх привабливості, популяризації і розвитку.

Історична забудова, створена попередніми поколіннями для своїх тогочасних практичних потреб, зараз стала цінним надбанням української i світової культури. Наявність такої спадщини тепер також є одним з основних чинників привабливості Львова для українських i іноземних туристів. Поряд з інтелектуальним та фаховим потенціалом мешканців міста i регіону та зручним географічним розташуванням така привабливість міста є також надзвичайно позитивним фактором для залучення інвестицій в різні галузі господарства. Тому збереження історичної забудови та історичного середовища в цілому є однією з пріоритетних задач для Львова, як і для кожного історичного міста.

Після включення в 1998 році ансамблю історичної забудови центральної частини Львова у Список світової спадщини ЮНЕСКО вирішення цієї задачі стало теж питанням відповідальності міста i держави перед міжнародною спільнотою. Однак наявність такої цінної i вразливої субстанції як історична забудова завжди створює величезну кількість практичних проблем для щоденного життя міста i його мешканців. Для Львова, порівняно з іншими світовими містами-пам'ятками, складність таких проблем підсилюється важким процесом становлення нового суспільства, що відбувається на загальному тлі аналогічних загально-національних подій.

Сучасні суспільно-економічні зміни i постійна нестабільність часто відсувають на подальше планування питання фахового збереження культурної спадщини задля вирішення інших більш актуальних проблем. Місто є середовищем з високим ступенем мінливості, воно має постійно реагувати на нові виклики та усвідомлювати поточні потреби своїх мешканців. Воно постійно змінюється, і зміни стосуються як громадськості, так і соціальної структури. У сучасних містах спостерігається «процес відчуження міста», тобто відступ від традиційних функцій через досить прямолінійний і бездумний спосіб його модернізації. У відповідь виникають порожні вулиці, анонімні місця, куди людина просто крадеться, а не затримується. На жаль, неможливо створити нормально функціонуючий соціальний простір у відриві від його контексту, він завжди буде штучним витвором, заздалегідь приреченим на провал.

Є багато документів, що сприяють сталому розвитку історичних міст, які не ратифіковані Україною, проте є основою для багатьох стратегічних концепцій та програм сталого розвитку в європейських містах, до прикладу це Лейпцизька Хартія «Міста Європи на шляху сталого розвитку» прийнята з нагоди неформальної зустрічі міністрів з питань міського розвитку і територіальної єдності, проведеної в м. Лейпциг 24-25 травня 2007 року [8]. Цей документ, розроблений за всебічною та гласною участю представників загальноєвропейських інтересів. Держави-учасниці, які компетентні у питаннях міського розвитку, узгодили спільні принципи і стратегії у сфері політики міського розвитку і взяли на себе зобов'язання: розвивати в своїх державах-учасницях політичну ініціативу, спрямовану на інтеграцію основних принципів Лейпцизької хартії сталого європейського міста в політику регіонального та місцевого розвитку; розвивати засоби для інтегрованого міського розвитку, сприяти вдосконаленню управлінських структур для їх реалізації і створювати необхідні для цього рамкові умови на національному рівні; сприяти збалансованому просторовому розвитку на базі європейської поліцентричної системи міст.

Так, було запроваджено Концепцію розвитку центральної частини м. Львова на підставі меморандуму про співпрацю щодо реалізації проекту «Муніципальний розвиток і оновлення старої частини м. Львова» між Німецьким товариством міжнародного співробітництва ГмБХ (GIZ) та Львівською міською радою (партнер - Управління охорони історичного середовища), відповідно до запропонованої партнером методології, з використанням досвіду інших європейських міст щодо впровадження концепцій сталого розвитку територій (Ляйпціг, Тімішоара та ін.).

У документі визначено наступні стратегічні цілі розвитку: збереження історичного середовища Львова для наступних поколінь, гармонійний розвиток історичного міста та створення комфортних умов для проживання мешканців і гостей, досягнення самоідентифікації мешканців Львова з історичною культурною спадщиною, співпраця та відповідальність міжнародних, державних та місцевих структур в справі збереження спадщини і створення умов для сталого розвитку сучасного міста [9, с.11].

Досягнення сформульованих цілей має забезпечити реалізація завдань, які визначені пріоритетними у концепції: ремонтно-реставраційні роботи на пам'ятках архітектури та їх ансамблях; розробка міських програм реставрації і консервації для окремих елементів архітектурних пам'яток та особливо цінних пам`яток в цілому; сумарна вартість програм повинна стабільно складати не менше ніж 1 % річного бюджету Львова; покращення організаційної структури існуючих органів охорони пам`яток, та ін [9, с. 57].

Інтегрована концепція розвитку центральної частини Львова є сучасним інструментом планування, в якому сформульовано стратегію реалізації розвитку старого міста. Загальні цілі розвитку Львова конкретизуються в проектах і заходах у тематичних галузях. Методологія, яку використано при розробці Інтегрованої концепції розвитку розглядає інтегрований підхід і сталий розвиток як основні принципи збереження і розвитку як це показано на рис.2.

Рис.2 Цілісний, інтегрований підхід

Отже, у змісті Інтегрованої концепції розвитку центральної частини міста Львова визначаються заходи i проекти в тематичних галузях «Культурна спадщина та житлове господарство», «Громадський простір», «Транспорт та технічна інфраструктура міста», «Туризм та культура», «Економіка і роздрібна торгівля», «Освіта та соціальна сфера» [9, с. 57-78].

Продуктом реалізації Концепції стали ряд важливих проектів для розвитку і збереження об'єктів культурної спадщини міста та громадських просторів. Також в рамках супроводу концепції робоча група обговорювала і надавала свої рекомендації для втілення аналогічних міждисциплінарних проектів за межами території, на яку поширювалася дія Концепції.

Охорона історичної спадщини потребує змін у системі управління нею. Ключовим є відхід від консервативного та схематичного способу мислення про спадщину, яку часто сприймають як пам'ятку, до її захисту в процесах, адаптованих до сучасної природи динамічно мінливого громадського простору. Ефективне публічне управління спадщиною має полягати у вмілому балансуванні між історичними та комерційно-фінансовими цінностями. Інформацію про спадщину слід рекламувати як ринковий продукт, і тому повідомлення має бути простим і зрозумілим і чітко окреслювати можливі прибутки та втрати. Інтегрована концепція розвитку м. Львова стала вагомим досвідом в управлінні культурною спадщиною, та дала добрий початок для аналізу і подальших рекомендацій щодо розвитку галузі. На сучасному етапі розвитку державотворення в Україні виникає потреба ефективного вирішення питань місцевого рівня. Це спонукає суспільство та державу звернути увагу на розбудову ефективного і дієвого управління культурною спадщиною на місцевому рівні. І оскільки головним завданням та метою місцевого самоврядування є задоволення місцевих потреб і вирішення конкретних проблем, що виникають на певній території в управлінні галуззю з усіма супутніми сферами, які прямо чи опосередковано впливають на розвиток і управління культурною спадщиною, важливо провести радикальні зміни в управлінні і стратегічному розвитку галузі на державному рівні, надавши грунтовну і системну підтримку муніципалітетам Однак цей процес не можна здійснювати лише на основі ґрунтовних фінансових розрахунків, оскільки він не буде надійним і переконливим. Він має відображати справжні переконання чи ставлення.

Проте на сьогодні стоїть гостро питання збереження історичної спадщини міст в умовах війни. Після того, як наслідки збройного конфлікту були повністю усвідомлені, ті, хто інвестував кошти в архітектурну спадщину, часто розглядають питання про те, як відбудувати, реконструювати та вшанувати пам'ять про простори, які зазнали техногенних збитків. Під час війни історичне плато міста не бере гору над засобом виживання його мешканців. Тим не менш, ці залишки минулого несуть форми ідентичності та пам'яті, які так значимо вкорінені в людському досвіді. Архітектура як символ спадщини робить її постійною мішенню під час війни, яка має на меті принизити та стерти історію пов'язаних людей, незалежно від того, чи це відкрито заявлено про цей намір, чи ні. Крім того, історичні об'єкти поблизу бомбардувань можуть бути пошкоджені або повністю зруйновані, незважаючи на військові цілі.

Протягом історії спадщина була поміщена на передову війн, де військова тактика виправдовує ставку на спадщину як засіб дестабілізації населення та її легітимності. Спадщина як культурне надбання надає групі соціально-економічну владу, а ставка на спадщину означає акт постановки цих активів на карту ризикованою поведінкою. Під час війни багато гравців можуть робити ставку на спадщину, включно з тими, чия спадщина найбільше під загрозою, як частину тактики наступальної чи оборонної війни. Використана тактика відображає більші цілі, які повторюються в різних сценаріях. Ці тактики, які роблять ставку на спадщину, зокрема протиборчою групою в помсту проти іншої, можуть стояти окремо, але часто використовуються в поєднанні з іншими принизливими прийомами. Триваючий арабо-ізраїльський конфлікт є однією з найтриваліших воєн після Другої світової війни, і вона містить багато прикладів того, яку роль під час війни відіграє спадщина. Ці приклади виходять за межі фізичного знищення будівель і можуть відображати психологічну ціну втрати прав власності на матеріальну та нематеріальну спадщину.

Публічне управління спадщиною в контексті війни може відбуватися у зв'язку з конфліктом до, під час або після використання проактивних або реактивних підходів. Хоча час плине лінійно, історія є циклічною. Таким чином, стратегія «до» стосовно війни, яка не відбулася, насправді може бути використана в період після війни. Можна навіть стверджувати, що час розпочинати підготовку до збереження будівельної спадщини для війни настає після війни, коли пам'ять про руйнування все ще можна відновити, а отже, є поштовхом для місцевого населення та міжнародних організацій до дій.

Ці стратегії «до» визначаються тут як проактивні підходи до збереження. Вони можуть передбачати створення плану на випадок надзвичайних ситуацій, у якому описано заходи, які мають бути враховані в публічному управлінні спадщиною у випадку збройного конфлікту, велику документацію в мирний час або превентивну стабілізацію будівель, щоб забезпечити їм посилену підтримку в разі надзвичайної ситуації.

Реактивні підходи - це ті заходи, які вживаються внаслідок війни і необдумано в передвоєнний час. Тут прослідковується збіг між підходами, але контекст, у якому його застосовують, відрізняється. Наприклад, стабілізація будівлі під час війни, але без попереднього планування, є реакційним підходом до збереження. Подібним чином, документування пошкодженої території після війни також було б необхідним реактивним підходом.

На рисунку 3 продемонстровано градацію цих підходів.

Опис стратегій збереження історичної спадщини міст підчас війни

Сфери реставрації стосуються різних зацікавлених сторін, які відповідають за збереження об'єкта спадщини або отримують вигоду від нього. Домени можуть бути пов'язані з численними асоціаціями, які включають політичну, релігійну чи етнічну ідентичність, мешканців і власників бізнесу, розташованих на сайті, а також місцеві та міжнародні уряди, що працюють із сайтом. Розуміння стосунків між суб'єктами, які складають Сфери відновлення, є, мабуть, найважливішим і найскладнішим фактором, який слід враховувати, коли йдеться про збереження спадщини під час війни.

Ці сфери та їхня динаміка піддаються трансформації до, під час і після війни, коли події відбуваються на землі. Перед війною застосування підходів до сфер реставрації повинно включати встановлення засобів справедливого спілкування між суб'єктами та захист спадщини таким чином, щоб залучати різних учасників та їхні цінності. Після війни процес реставрації, реконструкції та відновлення має розробити стратегію, яка так само виступає за співпрацю між доменами для забезпечення збереження миру. Ця основа може бути як проактивною, так і реактивною, залежно від політичної ситуації в державі після війни.

Крім того, зміна системи публічного управління охороною спадщини вимагатиме багатопланових дій, які базуватимуться на об'єднанні зусиль територіальних структур, місцевих громад та окремих особистостей. Тільки така злагоджена система державно-приватного партнерства створить добру базу для охорони спадщини, що розуміється як спільне благо. Правильно скоординована діяльність дозволить відкрити незвичайні простори, вдихнути нове життя в забуті місця, яких уникають відвідувачі. Як видно, суть охорони спадщини стосується питань, тісно пов'язаних із процесами ревіталізації, де основою є поєднання аспектів розвитку:

соціального шляхом підвищення соціальної свідомості,

економічного та економічного шляхом стимулювання економічної діяльності,

інфраструктурного та просторового ( модернізація, оновлення чи обслуговування об'єктів і громадських просторів або створення нових просторів із збереженням та покращенням природного середовища та історичного контексту).

А оскільки проблеми, що виникають внаслідок певних недоліків чи деградації простору в кожній із зазначених вище площин, є наслідком багаторічної нехтування, історичних потрясінь чи соціальних конфліктів, можна однозначно стверджувати, що захист історичної спадщини є одним із основи процесів ревіталізації.

У процесі ремонту простору слід починати з визначення проблеми та окреслення кризових зон, інакше дії будуть випадковими і здійснюватимуться наосліп. Звуження зон ревіталізації дає можливість більш детально вивчити природу даного простору та провести точніші санаційні дії. Охорона спадщини є невід'ємним елементом цих процесів і, що важливо, завжди несе в собі позитивні зміни в розвитку суспільства.

Процеси ревіталізації довготривалі і потребують великою праці та значної фінансової підтримки. Тому варто трансформувати потенціал спадщини в реальні прибутки, використовуючи напрацьовані зразки та практики інших європейських країн. Відповідне законодавство, нормативно- правові акти та муніципальні програми відродження допоможуть у цьому.

Основні напрямки цих документів включають:

законодавство про процеси охорони спадщини ;

належне управління та використання історичних будівель та господарської діяльності історичних територій, які все ще можуть бути корисними для місцевої громади,

поєднання завдань у сфері охорони пам'яток із процес просторового планування,

впровадження і розвиток спільної роботи держави з громадськістю і бізнесом,

освітня діяльність.

Цікавим є міжнародний досвід публічного управління історичною спадщиною у поствоєнний період. Так, у Шибамі було здійнено навчання населення щодо відновлення постраждалих від військових дій історичних пам'яток. Приклад Шибама в Ємені підкреслює важливість навчання громади методам збереження. Шибам є об'єктом Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО і відкриття кордонів Ємену в середині двадцятого століття спричинило швидку міграцію з історичного міста до більш сучасних районів, що призвело до руйнування його глинобитних будинків. Щоб зберегти Старе місто в Шибамі, міська природоохоронна організація під назвою GOPHCY Shibam співпрацює з консультаційною групою GIZ з Німеччини. Метою проекту було заохотити мешканців повернутися до міста, відновити історичні будинки та популяризувати майбутній туризм. Підхід цих двох організацій полягав у збільшенні будівництва та реставрації історичних будинків, щоб забезпечити роботою та житлом прибулих мешканців. Вони також навчали мешканців, як відновлювати власні домівки традиційними методами. Відновлення будівель і життя в місті були основними принципами створення життєздатної туристичної економіки. Початок війни змусив GIZ вивезти своїх співробітників з країни, незважаючи на відсутність безпосередньої загрози в цьому регіоні. Але результат був сприятливим: у місті було створено в чотири рази більше робочих місць на будівництві та введено в дію десятирічний план ремонту. Shibam продовжує співпрацювати з GIZ за кордоном, а мешканці продовжують допомагати відновлювати та підтримувати історичні будівлі [10,11].

Спадщина також впливає на економічні аспекти процесу ревіталізації. Пристосування історичних будівель до нових цілей сприяє підвищенню ринкової вартості цих об'єктів та їхнього оточення. Спадщина стає джерелом натхнення для місцевих підприємців, які використовують її для створення нових продуктів і послуг. Це сприяє захисту існуючих і створенню нових робочих місць (як пов'язаних із традиційними професіями, так і на підприємствах креативної індустрії). Пошук можливостей працевлаштування

Veda, a perspektivy № 10(17) 2022 ISSN2695-1584 (Print) ISSN2695-1592 (Online) за місцем проживання зменшує кількість міграцій в інші міські центри та зупиняє процеси депопуляції в містах. Популяризація місцевої спадщини також сприяє розвитку туристичного ринку, який приносить відчутний прибуток - як для приватних підприємців, так і для державного сектору (наприклад, у вигляді податків), що опосередковано перетворюється на підвищення добробуту всієї місцевої громади.

Висновки. Міжнародні закони, які передбачають кримінальну відповідальність за знищення культури під час війни, почалися конвенції 1954 року та виступають за проактивний захист об'єктів спадщини перед війною. Відтоді додаткові документи ЮНЕСКО та ІКОМОС надають рекомендації щодо відновлення пам'яток спадщини після війни та необхідності для всіх міст створювати плани управління на випадок збройного конфлікту. Питання, пов'язані зі збереженням спадщини під час війни, досліджуються за допомогою стратегій публічного управління, які можна застосовувати до, під час або після конфлікту. Ці стратегії підходять до історичної спадщини з цілісної точки зору, де збереження спадщини залежить від факторів, які стосуються матеріальних і нематеріальних активів об'єкта, а також громади, яка відповідає за збереження об'єкта спадщини та отримує вигоду від цього.

Охорона історичної спадщини - процес багатогранний, що базується на різноманітному досвіді. Однак якість цього простору може бути досягнута лише тоді, коли дії відображають контекст місця, людей і повагу до різних, часом екстремальних емоцій і цінностей. Вони залишають слід у кожному просторі, навіть якщо життя в петлях часу, історію можна прочитати заново. Спадщина також може надихати громадські, приватні, неурядові організації та місцевих активістів на соціокультурну діяльність. Участь у спільних заходах, пов'язаних зі збереженням спадщини (як у приватному, так і в громадському вимірах), сприяє підтримці соціальних зв'язків та зв'язків між поколіннями. Діяльність, заснована на культурній спадщині, також може призвести до активізації літніх людей, що має стати одним із пріоритетів діяльності через старіння суспільства. Використання спадщини в процесі ревіталізації значно сприяє покращенню якості життя в даному місці.

Літратура

1. Акуленко В. І. Охорона пам'яток культури в У країні. - К.: Вища школа, 1991. - 274 с.

2. Курило Т. В. Становлення і розвиток законодавства про охорону культурної спадщини в Україні: історико-правове дослідження [Текст] : автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 “Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень” / Т. В. Курило. -- К. : [б. в.], 2003. -- 18 с.

3. Холодок В. Д Державне управління охороною культурної спадщини в Україні: стан і перспективи розвитку / В. Д Холодок // Державне будівництво. -- 2011. -- № 1.

4. Горбик В. Діяльність державних інституцій і громадських організацій з охорони культурної спадщини: історія, теорія, практика / В. Горбик, Г. Денисенко // Проблеми збереження історико-культурної спадщини Києва [Текст]. -- К. : Ін-т історії України НАН України, 2009. -- Т. 1. -- С. 5--42.

5. Худолей О. С. Актуальні проблеми пам'яткоохоронної справи в Україні на сучасному етапі / О. С. Худолей // Гілея [Текст]. -- 2011. -- Вип. 45. -- С. 163--167.

6. Кондель-Пермінова Н. Збереження архітектурно-містобудівної спадщини України у контексті розвитку міст / Н. Кондель-Пермінова // Сучасні проблеми дослідження, реставрації та збереження культурної спадщини [Текст] : зб. наук. пр. з мистецтвознавства, архітектурознавства і культурології. -- 2009. -- № 6. -- С. 92--116.

7. Сич О.А. Використання коштів ЄС для фінансування ревіталізації міст (досвід Польщі) / О.А. Сич // Соціально-економічні проблеми сучасного періоду України. Механізми ефективного розвитку прикордонних територій:[зб. наук. праць] / - ДУ «Інститут регіональних досліджень імені М.І. Долішнього НАН України»; редкол.: В.С. Кравців (відп. ред.). - Львів, 2014. - Вип. 4(108). - С.208-214.

8. Стратегія розвитку Львівської області на період 2021-2027 років.

9. Інтегрована концепція розвитку центральної частини м. Львова. /за ред. : Кобзарев О., Когут Г., Косів В. та ін - Львів: Львівська міська рада, Німецьке товариство міжнародного співробітництва (GIZ) ГмбГ.- 2011.- с. 88

10. Arnulfo F. D. “Building Maintenance and Disaster Response Strategies: The Philippine Architectural Heritage,” in Cultural Emergency in Conflict and Disaster / Fajardo Dado Arnulfo. - Rotterdam: Nal Publishers, 2011. - 266 с. - (83).

11. General Organization for the Preservation of Historic Cities in Yemen. “National Strategy for the Preservation of the Historic Cities, Sites and Monuments. - 2014.

References

1. Akulenko, V. I. (1991). Okhorona pamiatok kultury v Ukraini. Vyshcha shkola.

2. Kurylo, T. V. (2003). Stanovlennia i rozvytok zakonodavstva pro okhoronu kulturnoi spadshchyny v Ukraini: istoryko-pravove doslidzhennia [doctoral dissertation].

3. Kholodok, V. D. (2011). Derzhavne upravlinnia okhoronoiu kulturnoi spadshchyny v Ukraini: stan i perspektyvy rozvytku.

4. Horbyk, V. (2009). Diialnist derzhavnykh instytutsii i hromadskykh orhanizatsii z okhorony kulturnoi spadshchyny: istoriia, teoriia, praktyka. Problemy zberezhennia istoryko- kulturnoi spadshchyny Kyieva, 1, 5-42.

5. Khudolei, O. S. (2011). Aktualni problemy pamiatkookhoronnoi spravy v Ukraini na suchasnomu etapi. Hileia, (45), 163-167

6. Kondel-Perminova, N. (2009). Zberezhennia arkhitekturno-mistobudivnoi spadshchyny Ukrainy u konteksti rozvytku mis. Suchasni problemy doslidzhennia, restavratsii ta zberezhennia kulturnoi spadshchyny [Tekst] : zb. nauk. pr. z mystetstvoznavstva, arkhitekturoznavstva i kulturolohii., (6), 92-116.

7. Sych, O. (2014). Vykorystannia koshtiv YeS dlia finansuvannia revitalizatsii mist (dosvid Polshchi). Sotsialno-ekonomichni problemy suchasnoho periodu Ukrainy. Mekhanizmy efektyvnoho rozvytku prykordonnykh terytorii:[zb. nauk. prats], 4(108), 208-214.

8. Stratehiia rozvytku Lvivskoi oblasti na period 2021-2027 rokiv. (2021).

9. Kobzarev, О., Kohut, Н., Kosiv, V., & Kulynska, О. (2011). Intehrovana kontseptsiia rozvytku tsentralnoi chastyny m. Lvova. vivska miska rada, Nimetske tovarystvo mizhnarodnoho spivrobitnytstva (GIZ) HmbH.

10. Arnulfo Fajardo Dado, “Building Maintenance and Disaster Response Strategies: The Philippine Architectural Heritage,” in Cultural Emergency in Conflict and Disaster (Rotterdam: Nal Publishers, 2011), 266-83.

11. General Organization for the Preservation of Historic Cities in Yemen. “National Strat egy for the Preservation of the Historic Cities, Sites and Monuments (2016 -2020),” 2014.

Размещено на Allbest.ru