Страхове товариство "Дністер" і питання української мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

Страхове товариство «Дністер» і питання української мови

Богдан Сокіл, кандидат філологічних наук, доцент кафедри українського прикладного мовознавства Львівського національного університету імені Івана Франка

Після так званої «весни народів» галицькі українці намагалися відродити своє національне життя. Окрім політичної партії «Головна Руська Рада», освітньої організації «Галицько-Руська Матиця» та інших, галичани створили українське страхове товариство «Дністер», яке мало захищати економічні інтереси галицьких українців. Спілкуючись з місцевими урядами, Товариство звертало їхню увагу на виконання чинних законів щодо вживання української мови. Особливу увагу Товариство «Народна Рада» зосередило на питаннях функціювання мови в ключових державних місцевих органах, зокрема у Львівському маґістраті та Дирекції фінансів. Саме з цими установами найчастіше мало справу страхове товариство, відстоюючи щоденні потреби місцевого населення. Цілком справедливо Товариство «Народна Рада» вважало ці органи за політичні установи, які в стосунках з громадянами мали дотримуватися виконання чинних розпоряджень щодо української мови як урядової.

Товариство «Народна Рада» вимагало від магістрату та Дирекції фінансів у письмових відповідях до місцевих українців використовувати українські літери.

Міський уряд прислуховувався до справедливих вимог Товариства «Народна Рада» і видавав розпорядження до підлеглих установ з вимогою виконувати чинні державні закони, але, імовірно, політичні цілі, тобто відродження Польщі «від моря до моря», були пріоритетними, і магістрат скасував своє розпорядження.

Відчуваючи власну безкарність, адже переважно всі ключові урядові посади належали полякам чи ополяченим галичанам, урядники спілкувалися з місцевими українцями польською мовою, яку вони вважали єдиною урядовою на теренах Східної Галичини.

Місцеві уряди нехтували українською мовою, і це давало підстави товариству «Дністер» звертатися зі скаргами до органів вищого рівня, зокрема Вищого Трибуналу у Відні, Львівського Намісництва тощо. Незважаючи на те, що ці інституції видавали розпорядження на користь української мови, місцеві уряди їх не виконували.

Ключові слова: мовні права, польська мова, українська мова, урядова мова, товариство «Дністер».

After the so-called «Spring of Nations», Ukrainians in Halychyna tried to revive their national life. In addition to the political party «Main Ruska Rada», the educational organization «Halytsko-Ruska Matytsa», and some others, Halychynians set up the Ukrainian insurance company «Dniester», which was to protect the economic interests of Ukrainians in Halychyna.

While communicating with local governments, the Society drew their attention to the implementation of current laws on the use of the Ukrainian language. The Society «People's Council» paid special attention to the functioning of the language in the main state local bodies, in particular in the Lviv City Hall and the Finance Directorate. It is with these institutions that the insurance company most often dealt, defending the daily needs of the local population. The Society «People's Counsil» considered these bodies to be political institutions that, in their relations with citizens, had to comply with the current regulations on the Ukrainian language as the government language.

Local governments neglected the Ukrainian language, and this gave «Dniester» grounds to complain to higher authorities, including the High Tribunal in Vienna, the Lviv Governorate and so on. Despite the fact that these institutions issued orders in favor of the Ukrainian language, local governments did not comply with them.

Key words: government language, language rights, Polish language, society «Dniester», Ukrainian language.

Вступ

Завдяки тому, що Галичина належала складу Конституційної держави, в Австрії були закони, які свідчили про рівноправність мов, зокрема й української, а також були інстанції, які стежили за виконанням тих законів на нижчому рівні. Так східні галичани переконувалися, що вони належать до Австрійської держави, а не до Польщі. У краєвих урядах, обсаджених переважно поляками, українська мова не знаходила належного пошанування і справедливої рівності. Коли на прохання українців галицькі вищі інстанції нагадували підлеглим місцевим урядовцям чинні закони, якими гарантовано українській мові рівноправність з польською, то це виводило поляків із рівноваги. Свідченням цього є інцидент, який трапився на засіданні ради міста Львова. На інтерпеляцію двох радних подав президент міста Годзімір Малаховський і довів до відома членів міської ради, що Намісництво розглянуло ресурс Товариства «Дністер» і доручило львівському магістратові відповідати українському населенню по-українськи.

Члени міської ради спротивилися законному розпорядженню Намісництва і не захотіли, щоб українську мову вживали в магістраті. Члени ради прийняли рішення, щоб правнича комісія ради й маґістрату склала рекурс, у якому боронили б права польського урядовця в маґістраті. Львівський магістрат, прикриваючись статутом міста Львова, систематично вживає у своєму урядуванні, спілкуючись з українцями, польську мову. Оскільки ані подання товариства «Дністер», ані протести українців у Львівському маґістраті не були враховані, то Товариство «Дністер» подало скаргу до цісарсько-королівського Намісництва. Намісництво визнало вимоги українців щодо вживання української мови цілком справедливими й доручило Львівському маґістратові спілкуватися з українцями українською мовою.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

На жаль, офіційно-діловий стиль функціювання української мови був поза увагою істориків мови. Окремі аспекти функціювання мови в різних сферах життя українського населення під час перебування Східної Галичини у складі Австро-Угорської монархії описав у статтях Б. Сокіл. Зокрема: «Руська (українська) мова в галицькому крайовому сеймі» (2014), «Руська (українська) мова в цісарсько-королівському галицькому суді» (2014), «Руська (українська) мова на теренах Східної Галичини за часів Австро-Угорської імперії: законодавчий статус» (2015), «Українська мова в галицьких народних школах за часів Австро-Угорської монархії» (2016), «Роль політичного товариства «Народна Рада» в утвердженні руської мови як урядової» (2016), «Руські посли в австрійському парламенті та питання руської (української) мови» (2016), «Роль руського духовенства в розвитку руської (української) мови» (2016), «Мовний закон для народних та середніх шкіл у Галичині 1867 року та дискусії навколо нього» (2016), «Руська (українська) мова в цісарсько-королівських місцевих урядах Східної Галичини» (2016), «Українська мова в галицьких народних школах за часів Австро-Угорської імперії» (2016), «Руська (українська) мова в історичній ретроспективі» (2016), «Вживання руської (української) мови на цісарсько-королівській державній залізниці Східної Галичини» (2016), «Посол Вахнянин і питання врегулювання мовних відносин у Східній Галичині» (2016), «Мовна ситуація на території Східної Галичини під час Австро-угорської Монархії в оцінці Анатоля Вахнянина» (2017) тощо.

Методи дослідження: історичний, описовий, порівняльний.

Виклад основного змісту

Товариство «Дністер» розглядало маґістрат не як локальний міський уряд, а як політичний уряд І інстанції міста Львова. Загальновідомо, що відповідно до чинних законів та розпоряджень, цісарсько-королівські староства мали спілкуватися з жителями Східної Галичини українською мовою і на українські листи відповідати також по-українськи. У такому випадку жодної ролі не відіграють ані статут Львівського маґістрату, ані ухвали міської ради. Статут міста та ухвали міської ради (де немає жодного українця) не можуть відмінити державних законів, якими українцям гарантовані права.

Якщо Львівський маґістрат не хоче шанувати права української мови і законів, то йому необхідно відмовитися від визначених функцій як влади політичної І інстанції та обмежитися справами торгівлі, поліції та «автономічними». Поки немає у Львові цісарсько-королівського староства, яке би безсторонньо представляло українське, єврейське та польське населення, доти не допоможуть маґістрату жодні ухвали, оскільки вони не можуть змінити державних законів.

Цікавим є факт, що в міській раді речниками проти прав української мови виступали такі «корінні» поляки, як Теодор Лісевич (родом українець) та адвокат Тобіяш Ашкенази (єврей) (В обороні, 1903).

Однак невдовзі магістрат отримав із Намісництва лист з повідомленням, що Намісництво відкликає рескрипт міністерства, який зобов'язував уживати з українцями українську мову. Розпорядження Намісництва дослівно звучить так: «Наслідком предложеної мені просьби п. президента міста відкликую рескрипт ц. к. намісництва з дня 3 жовтня с. р. в справі тов. «Дністер» против рішеня маґістрату, котрим відмовлено просьбі того товариства, щоби письма, висилані до него маґістратом, були укладані в язиці рускім - відкликує ся отсим яко безосновний, а дотичне рішенє потверджує ся в цілій основі, позаяк §32 міского статута урядовим язиком маґістрату є язик польский і лише на рускі поданя належить відповідати по руски» (Справа, 1903).

Урядовці львівського магістрату стверджували, що дотримуються цього та відповідають на українські листи українською мовою. Про це в листі до часопису «Діло» повідомив директор товариства «Дністер» Ярослав Кулачковський. Він зазначив, що на засіданні Галицького Сейму 3 травня 1900 року про це посол Годзімір Малаховський сказав послові Анатолю Вахнянину. Проте поляк скаржився, що українська сторона не хоче приймати польських листів від маґістрату.

Ярослав Кулачковський спростував слова польського посла. Він наголосив, що відколи очолює Товариство, не було жодного разу, щоб львівський маґістрат відповів по-українськи, а навпаки. Товариство було змушене вносити рекурси, однак відповіді не отримало, а відповідь на свій запит Товариство отримало польською мовою. Зрештою і цісарсько-королівське Намісництво як наглядова влада від уряду над Товариством доручає свої рішення або безпосередньо, або передає через маґістра. Усі рішення, які надходили до «Дністра» безпосередньо, стилізовані по-українськи й мають навіть українські написи, а натомість рішення, надіслані через маґістрат, були виготовлені по-польськи.

Щодо неприйняття листів польською мовою, то директор Товариства зауважив, що Товариство такі листи приймало, але відмовилося приймати листи податкові та екзекуційні, у яких магістрат постає в ролі заступництва цісарсько-королівських податкових властей і зобов'язаний українській стороні видавати українські квитанції обрахунку доходу для податкових властей і викази українською мовою (Львовскій, 1903).

Щороку збільшувалась кількість випадків зловживань щодо використання української мови як урядової з боку урядів та влади.

Не допомагали навіть численні повідомлення про ті злочини в часописах, оскільки все голосніше лунав заклик «зніщеня Русі». За кожне слово, кожну українську букву доводилося постійно боротися.

Та навіть після такої тривалої боротьби галичани отримували від уряду резолюцію, написану українською мовою, але польськими буквами. Товариство «Дністер» звернулося до цісарсько-королівського Намісництва з проханням зобов'язати Львівський маґістрат виготовляти всі листи до Товариства українською мовою та українськими буквами. Цісарсько-королівське Намісництво видало розпорядження, у якому рекомендувало Львівському маґістрату стилізувати всі листи до Товариства «Дністер» українською мовою та українським буквами. Отримавши це розпорядження, Львівський маґістрат 2 квітня 1903 р. надіслав до Товариства відповідь, написану польськими літерами. Урядовці на свій захист покликаються на розпорядження цісарсько-королівського Намісництва від 23.09.1871 р., яким «поручено послугуватись латиньскими буквами при виданю резолюций в язиці рускім» (Львовскій, 1903).

Однак, наголошувало Товариство «Дністер», уживані чиновниками маґістрату літери, не є латинськими. Жоден римський письменник не чув про с, dz, Л, 1, о, sz, cz, w, і, к тощо. Отже, Львівський маґістрат вживав не латинські, а польські літери.

Можливо, на думку Товариства «Дністер», Львівський маґістрат керувався у своїй діяльності рішенням Галицького цісарсько- королівського Намісництва від 05.09.1881 р. [Ч. 38.340], у якому було дозволено в листах, писаних українською мовою, уживати латинські графеми.

Міністерство внутрішніх справ 12 лютого 1882 р. [Ч. 17.683] скасувало розпорядження цісарсько-королівського Намісництва, наголосивши, що використання латинських букв в українських документах є порушенням політичного права, оскільки ст. 19 Австрійської Конституції гарантує кожній народності непорушне право плекати та розвивати свою мову.

25 квітня 1882 р. Держаний Трибунал у Відні також скасував це розпорядження цісарсько-королівського Намісництва й зобов'язав виготовляти листи питомими українськими буквами.

В офіційному висновку Державного Трибуналу у Відні зазначено: «Не підпадає ніякому сумнівови, що понятє народности і мови містить в собі також і букви питомі тій мові, і що з осібна уважають свої букви за питомнне знамя їх народности і мови».

Незважаючи на рішення Міністерства внутрішніх справ і Державного Трибуналу, польські шовіністи не могли стриматися, щоб не написати український документ польськими буквами. Товариство «Дністер» зауважувало, що логіка відсутня, оскільки нікому не спало на думку писати, наприклад, по-польськи грецькими чи турецькими буквами. Мабуть, поляки би дуже образилися, якби у Пруссії їм наказали в польських листах писати готикою (До Народної, 1903).

Не кращою є ситуація з приводу того, як у суді виглядає справа з дотриманням прав української мови й у фінансових (скарбових) урядах. І зовні, і в середині будинків є написи тільки польською і, як це не дивно, німецькою мовами. Для кого німецькою - не зрозуміло. Написи українською мовою відсутні.

На виплату податків для українських сторін немає в тих урядах квитанцій українською мовою, незважаючи на те, що сторони їх вимагають. Так виглядала справа у Львові під боком цісарсько-королівської краєвої Дирекції фінансів, а що робиться в провінціях, мабуть, важко й уявити.

Акціонерне товариство «Дністер» щомісяця сплачувало податки до податкового уряду у Львові, а щокварталу - до головної краєвої каси, однак ніколи не отримувало квитанцій українською мовою, хоча постійно їх вимагало. Чиновники пояснювали, що немає українських квитанцій. Коли Товариство «Дністер» написало скаргу до краєвої Дирекції фінансів (скарбу), то чиновники замість квитанцій польською мовою почали видавати квитанції німецькою мовою. Проте німецька квитанція також не задовольнила українців, і Товариство «Дністер» знову внесло скаргу до Міністерства скарбу на таку поведінку фінансових властей. Оскільки українські квитанції лежали без ужитку, то потім урядники стверджували, що не потрібно друкувати українські квитанції, бо їх ніхто не вимагає.

Отже, єдиним виходом з тієї ситуації було те, що всі українці мали вносити скарги до вищих інстанцій або до Міністерства фінансів, щоб німецьке міністерство навчило польську Дирекцію, що українцям необхідно видавати українською мовою і квитанції, і українські друки. Якщо і це не допомагало, то українці зверталися до послів у Державній Раді, щоб останні через інтерпеляції повідомили центральну владу, як у Східній Галичині виглядають практичні закони і рівноправність українського народу на власній землі (Непошанованє, 1900).

Окрім того, що немає необхідних фінансових документів, на всіх будинках фінансових урядів вивіски та оголошення і зовні, і всередині були польською та німецькою мовами. Невже президія цісарсько-королівської Дирекції фінансів вважала, що українцям німецька мова доступніша, аніж польська? Німецька квитанція не може задовольнити українську сторону. «Дністер» знову вніс скаргу до Міністерства фінансів (скарбу) на таку поведінку фінансових властей, бо українські квитанції десь лежать без використання, а потім кажуть, що не потрібно українського накладу, бо ніхто не домагається квитанцій, надрукованих українською мовою (Руска, 1900).

Головна краєва каса і головний податковий уряд у Львові видавали Товариству «Дністер», незважаючи на те, що списки майна були виготовлені українською, платіжку польськими бланками й польським письмом. Коли Товариство «Дністер» подало кілька скарг до краєвої Дирекції фінансів, то замість квитанцій українською мовою почало отримувати квитанції, виготовлені німецькою мовою. Отже, це свідчило, що поляки й урядники настільки ненавиділи українську мову та письмо, що вважали за краще використовувати у спілкуванні з українським населенням німецьку мову та письмо.

Товариство звернулося до Міністерства фінансів, і лише тоді центральний уряд у Відні доручив краєвим урядам у Львові замість німецьких використовувати квитанції українською мовою. На полагодження цієї справи довелося чекати два роки, незважаючи на чіткі постанови закону. На скаргу, подану до Міністерства фінансів у грудні 1900 р., Товариство «Дністер» з краєвої Дирекції фінансів у Львові 20 травня 1903 р. [Ч. 1840] отримало повідомлення. У ньому зазначено, що цісарсько-королівський головний податковий уряд у Львові отримав доручення видавати Товариству «Дністер» на кожну виплату підтверджувальний документ українською мовою. Уже за червень 1903 р. Товариство отримало першу українську квитанцію. Головна каса краєва отримала таке доручення рішенням цісарсько-королівської краєвої Дирекції фінансів 4 лютого 1901 р. [Ч. 76651] (Розпорядження, 1903).

Місцеві урядники не зважали на державні закони та робили все, щоб обмежити вживання української мови в урядових інституціях Східної Галичини. Українцям варто було домагатися квитанцій українською мовою, щоб вони не лежали на складах. Якщо урядовці надавали квитанції польською або німецькою мовами, то українці писали скарги до відповідних державних установ.

Так само маємо вимагати і українських податкових книжок, і українських ґрунтових аркушів.

страховий дністер галицький український мова

Висновки та перспективи подальших досліджень

Незважаючи на Конституцію Австро-Угорщини, яка визнавала рівноправність українців Галичини, їхнє право на розвиток своєї народності та мови, а також на численні розпорядження міністерств центрального уряду, місцеві чиновники в Східній Галичині не звертали на них уваги. Відчуваючи власну безкарність, адже переважно всі ключові урядові посади належали полякам чи ополяченим галичанам, урядники спілкувалися з місцевими українцями польською мовою, яку вони вважали єдиною урядовою та теренах Східної Галичини.

Функціювання української мови як урядової на теренах Східної Галичини за часів Австро-Угорщини може бути предметом монографічної праці.

Література та джерела

1. В обороні прав рускої мови. (1903). Діло. Ч. 227. С. 2 - 3.

2. Справа рускої мови у львівськім магістраті. (1903). Діло. Ч. 234. С. 2. Львовскій магістрать а русчина. (1903). Діло. Ч. 92. С. 2.

3. До Народної канцеляриї. (1903). Діло. Ч. 84. С. 3.

4. Непошанованє рускои мовы и письма ц. к. судами и ц. к. властями скарбовыми у всходной ГаличинЬ. (1900). Діло. Ч. 276. С. 1 - 2. Руска мова в урядах. Руслан. (1900). Діло. Ч. 277. С. 2.

5. Розпорядження в обороні прав рускої мови. (1903). Діло. Ч. 133. С. 1.

Размещено на Allbest.ru