Метафорична репрезентація концепту кохання у давньогрецьких ідиліях

Размещено на http://www.allbest.ru/

Метафорична репрезентація концепту кохання у давньогрецьких ідиліях

Анна Олегівна Лагутіна, бакалавр

У дослідженні викладено результати аналізу особливостей метафоричної вербалізації концепту КОХАННЯ на матеріалі текстів давньогрецьких ідилій Феокрита, Мосха і Біона. Дослідження особливостей репрезентації концепту КОХАННЯ на матеріалі давньогрецьких текстів становить особливий інтерес для дослідників, оскільки дозволяє певною мірою змоделювати лінгвоконцептосферу носіїв давньогрецької мови. Метафора у творах буколічних поетів відображає як загальну когніцію почуття кохання, так і власне авторську. У роботі представлено короткий огляд самого феномену кохання в Давній Греції через призму давньогрецької літератури, що беззаперечно вплинуло на творчість авторів ідилій. У результаті були виокремлені та проаналізовані основні моделі метафоричного перенесення, які використовувались для репрезентації концепту КОХАННЯ, за сферою-джерелом. Аналіз показав, що найпродуктивнішими з них є "кохання - хвороба”, "кохання - вогонь”, "кохання - божество” та "кохання - смакові / фізичні відчуття”. Особливості метафоричної репрезентації концепту КОХАННЯ зумовлені міфологічними уявленнями еллінів, філософською традицією та усталеними в давньогрецькій культурі звичаями. Концепт КОХАННЯ у трьох досліджуваних авторів представлений однаково, що дає нам підстави вважати, що Мосх та Біон творчо наслідували Феокрита.

Ключові слова: давньогрецькі ідилії, концепт КОХАННЯ, метафорична модель, сфера-джерело, Феокрит, Мосх, Біон.

METAPHORICAL REPRESENTATION OF THE CONCEPT LOVE IN THE ANCIENT GREEK IDYLLS

Anna Olegivna Lagutina, bachelor

The study presents the results of the peculiarities' analysis of the metaphorical verbalization of the concept LOVE based on the texts of Ancient Greek Theocritus, Moschus and Bion's idylls. The study of the peculiarities of the representation of the concept LOVE on the material of Ancient Greek texts is of a particular interest to researchers, as it allows to to model the linguoconceptosphere of the Ancient Greek language speakers. The metaphor in the works of bucolic poets reflects both the general cognition of the feeling of love and the authors' own cognition. The paper presents a brief overview of the phenomenon of love in Ancient Greece through the prism of Ancient Greek literature, which doubtlessly influenced the works of the idylls' authors. As a result, the main models of metaphorical transference, which were used to represent the concept LOVE, were singled out and analysed by the source domain. The analysis showed that the most productive of them are: "love is disease", "love is fire", "love is deity" and "love is gustatory / physical perception". Features of the metaphorical representation of the concept LOVE are caused by Greeks' mythological ideas, the philosophical tradition and established in Ancient Greek culture customs. The concept LOVE in the three studied authors is presented in the same way, which gives us the reason to believe that Moschus and Bion creatively imitated Theocritus.

МЕТАФОРИЧЕСКАЯ РЕПРЕЗЕНТАЦИЯ КОНЦЕПТА ЛЮБОВЬ В ДРЕВНЕГРЕЧЕСКИХ ИДИЛЛИЯХ

Анна Олеговна Лагутина, бакалавр

Ключевые слова:древнегреческие идиллии, концепт ЛЮБОВЬ, метафорическая модель, сфера-источник, Феокрит, Мосх, Бион.

Вступ

У сучасних теоретичних дослідженнях з когнітології “метафора розглядається як одна з основних ментальних операцій, як спосіб пізнання, структурування і пояснення оточуючого нас світу. Метафора проникає в повсякденне життя, причому не тільки в мову, але також у мислення і дію. Наша повсякденна понятійна система, мовою якої ми думаємо і діємо, за своєю суттю метафорична” [Lakoff, Johnson 1980]. Метафори мотивовані когнітивно: люди не тільки говорять за допомогою метафор, вони мислять метафорами. Мовні висловлювання в такому разі відображають реальні концептуальні зв'язки в нашій свідомості. Концептуальна метафора функціонує шляхом проєктування ролей зі сфери - джерела на сферу-мішень. Когнітивна метафора - більше, ніж просто троп. Це відображення людської когніції певного поняття та метафорична вербалізація концепту.

Людське мислення за своєю природою метафоричне: іноді ми самі не помічаємо, як говоримо метафорами. У літературному творі метафори виступають надзвичайно цінним матеріалом для аналізу, адже автори подають у вигляді метафор експліцитну та імпліцитну інформацію щодо того, як певне явище чи поняття розуміється загалом (конвенційна метафора) або у їх власному, особистому сприйнятті (креативна або індивідуально-авторська метафора). метафорична вербалізація кохання давня греція

Зважаючи на те, що “концепт `кохання' ... відтворює у мовній свідомості багатовіковий досвід інтроспекції етносу у вигляді універсальних та етноспецифічних уявлень про це почуття” [Форманова, с. 216], а “вербальне вираження почуття `кохання' пов'язано із соціокультурними нормами суспільства” [Форманова, с. 217], дослідження особливостей метафоричної репрезентації концепту КОХАННЯ на матеріалі давньогрецьких текстів становить особливий інтерес для дослідників, оскільки дозволяє певною мірою змоделювати лінгвоконцептосферу носіїв давньогрецької мови. Однак методи та розробки когнітивної лінгвістики не були широко застосовані щодо античних творів, що і зумовлює актуальність даної роботи.

Метою дослідження є здійснити вибірку метафор, які вербалізують концепт КОХАННЯ, із текстів ідилій трьох давньогрецьких поетів - Феокрита, Мосха та Біона, визначити та класифікувати основні моделі метафоричного перенесення, які використовувались для репрезентації концепту КОХАННЯ.

Об 'єктом дослідження виступають метафори, що вербалізують концепт КОХАННЯ, в ідиліях Феокрита, Мосха і Біона. Предмет - основні моделі метафоричного перенесення, які використовувались для репрезентації концепту КОХАННЯ в текстах ідилій Феокрита, Мосха та Біона. Матеріалом дослідження послугували всі ідилії Феокрита (30 ідилій) та збережені (подекуди фрагментарно) ідилії Мосха (4 ідилії) та Біона (2 ідилії).

Виклад основного матеріалу дослідження

Кохання у Давній Греції - особливе явище. Безумовно, попередній досвід осмислення цього поняття на різних рівнях знайшов своє відображення у творчості буколічних поетів. Диференціація синонімічних понять - лексикоряд на позначення “кохання” (наприклад, ^ фШа, ^ сторук, ^ ауагсп, о єрод) - свідчить про те, що кохання завжди відігравало особливу роль у житті стародавніх греків. Так, В. Е. Туренко зазначає: “Давньогрецька мова, як жодна інша з європейських мов, надзвичайно багата на `слова любові'. Кожне з них має специфічні конотації, фундаментальні особливості, які властиві саме йому. Багатоманітність значень та конотацій кожного з них ще з давніх-давен привертало увагу дослідників та мислителів” [Туренко 2014, с. 82]. Водночас, давньогрецька мова багата і на метафори, що вербалізують концепт КОХАННЯ. Аналіз текстів ідилій Феокрита, Мосха та Біона дозволив виокремити основні моделі метафоричного перенесення, використовувані для репрезентації концепту КОХАННЯ, за сферою- джерелом.

Найпродуктивнішою моделлю метафоричного перенесення є “кохання - страждання”. Таке сприйняття кохання загалом є надзвичайно характерним для світосприйняття еллінів. Багатогранна давньогрецька лексема “пабод” у любовному дискурсі часто має значення не тільки пристрасті, але й страждання. Вже згаданий вище сучасний вчений В. Е. Туренко визначає “багатостраждальність як атрибут любові”: “Проте, незважаючи на увесь той біль, рани та муки, які несе с собою Ерот, а відповідно переживає особистість від предмету любові, філософи завжди в цьому вбачали і позитивний вектор. Так, ще у `Федрі' Платон зазначає, що любов (ерос) є лікарем, в тому сенсі, що саме вона виліковує усі найбільші страждання в людині” [Туренко 2017, с. 43]. Німецький філософ Г. Гегель наголошує, що “ті зруйновані надії, взагалі та закоханість, ті безмежні страждання, які відчуває той, хто любить, те безмежне щастя та блаженство, яке він собі уявляє, викликає не сам собою всезагальний інтерес, а дещо таке, що стосується тільки його одного” [Гегель 1969, с. 276].

Ідея про кохання як про страждання, була настільки закорінена у свідомості греків, що Феокрит присвятив їй цілу ідилію - найкоротшу свою ідилію ХІХ, яка сама виступає метафорою:

тдv кХєптау жот ' *Ерют кака кєутаоє уєХіааа щро єк a^уPXюv аvХєvуєvоv, акра дє хєір&А дактиХа жаув ' бжєт^єу. о д ' аХуєє каі хєр ' єфпоц каі тау уау єжата^є каі аХато, та д ' 'Афродиа 5дєї^єу таv 6дvvаv каі уєуфєто, отп ує тvтвдv вцро ваті уєХіааа каі аХіка траЬуата жоієї.

Ха уатцр уєХааааа: п д '; обк іаод єааі уєХюааід; юд тотвод уєу єфид, та дє траЬуата хаХіка жоієїд.

(ТЪеое. 19)

Якось злодюжку-Ерота сердита бджола укусила.

Стільник із вулика крав, а вона йому пальчик на ручці Боляче вжалила враз. Він від болі на ручку подув ту.

Ніжками тупав об землю і стрибав; пізніш Афродіті Ранки свої показав і жалівся: «Хоч звір цей маленький --

Бджілка оця невеличка, а рани страшні поробила».

Мати сміється його: «А ти сам не така хіба бджілка?

Крихітка також і ти, але ж рани тяжкі ти наносиш!»

(переклад наш - А. Л.)

Тут Ерот представлений в образі бджілки, подібно як у Сапфо Ерот - змій (своєю чергою ці метафори є зооморфними). Кохання у світосприйнятті давніх греків було тим явищем, яке супроводжувалося фізичними стражданнями закоханого:

паса ^єу syi^nv xⁱovo<; пХєоу, єу Ss ^єтюпю ібрюд ^єи кохибєокєу їооу voriaiaiv верстак;, ouSs ті фюуастаї Suva^av, ouS' остстоу єу йпую куи^єиутаї фюуєоута фйяу поті ^атєра тєкуа: аМ,' snayqv SayOSi Ka^ov хроа пауто9єу їста.

(Theoc. 2, 106-110)

Вся охолонула більше за сніг, а на лобі у мене піт рясно тік, побідний вологій росі, чути ніщо не могла, навіть те, що у сні діти почують, як матір миленька шепоче: всюди облущилась я, точно як воскова лялька.

(переклад наш - А. Л.)

Ця метафорична модель подібна до іншої - “кохання - хвороба”: ''Qiai тю ха^єпю каіуо^орю ті^є уост^атої;: тєтортаіоі; єхєу naiSog єрю<;, ^qva ^є йєитєроу (Theoc. 30, 1-2) хворобою тяжкою та смертельною уражений; любов до хлопця -- це гарячка, місяць другий вже (переклад наш - А. Л.). Поширеність цієї метафоричної моделі пов'язана з тим, що, як зазначає

О.В. Івашків-Ващук, таке уявлення про кохання загалом характерне для елліністичного періоду [Ivashkiv-Vashchuk 2014].

Дуже часто кохання трактується як безумство. “Безумство - той симптом, який найбільше асоціюється з коханням у сприйнятті елліністичної філософії” [Samson 2013, p. 239]. В ідиліях метафори, які репрезентують концепт КОХАННЯ як безумство, мають своє філософське підґрунтя. Герої ідилій часто доводять закоханих до божевілля: є^є S' а хаp^єстста Киуюка йРрюйєі: ^астю Ss ^ауєк; пока, 9ріЕ, ava ^єстстоу (Theoc. 14, 8-9) Кініска гарненька мене зневажає: дійду до безумства, поки я -- на пів волосині (переклад наш - А. Л.).

“Для давніх греків, Ерот, а, відповідно, любов привносить шаленство в людське буття, причому воно проявляється по-різному - від несприйняття думок оточуючих, близьких про предмет любові до безумних вчинків, які близькі до злочинів та аморальних вчинків” [Туренко 2018, с. 63]. Так, в ідилії іі, яка має назву “Чаклунки”, нещасна страждає від нерозділеної любові та використовує чари з метою повернути коханого. Вона закликає покровительок ночі та чаклунок Селену й Гекату, вимовляє певний сакральний текст під час приготування зілля.

Метафорична модель “кохання - ліки / отрута” також представлена в ідиліях. Давньогрецька лексема фар^акоу одночасно означає як ліки, так і отруту. В ідилії ІІ чаклунка варить приворотне зілля (фі^троу, у корені якого уже закладена його функція - давати кохання): а рої таі бафуаі; фєрє ©єотиМ: па 5є та фШтра; (Theoc. 2, 1) де в мене лаври? Неси, Фестілідо! Де ж зілля кохання? (переклад наш - А. Л.). Цікаво, що в ботанічній номенклатурі фі^троу - дикий пастернак - рослина, яка вважалася сильним афродизіаком. В ідилії Мосха знаходимо таку метафору зі словом “фар^акоу”: какоу то фШрра, та х^є^^Ја фар^акоу svri (Moschus, Eros Drapeta, 27) поцілунок лихий, у вустах -- отрута (переклад наш - А. Л.). Подібні метафори наштовхують на роздуми щодо ролі медицини в аспекті любові. З цього приводу В. П. Шестаков, зокрема, зазначає: “Теорія пристрастей, що розвивалася епікуреїзмом, ґрунтувалася багато в чому на висновках і приписах медицини. У будь-якому разі медичні трактати досить багато уваги приділяли опису сексуальної фізіології. Правда, медицина того часу включала в себе і натурфілософські ідеї, і етичні приписи, і психологічні спостереження. Все це дає можливість розглядати античні медичні трактати в загальному контексті античного еросу” [Шестаков 2011, с. 30]. Американська вчена Л. Семсон стверджує: “Кохання має багато симптомів, як і хвороба (лихоманка, безумство, непритомність, психічні розлади, безсоння). Моніка Сіріно, вивчаючи прогрес концепту еротичної хвороби у різних літературних жанрах, відзначає, що це той простір, де поетична мова зустрічається з медичною термінологією. Стає зрозумілим, що автори праць з медицини були знайомі із поетичними творами. Поезія була джерелом для лікарів, і не навпаки” [Samson 2013, p. 209]. Відповідно, можемо стверджувати, що давньогрецькі ідилії, окрім усього іншого, були ще й джерелом для медичних трактатів. Детальні описи симптомів страждання закоханих разом із описами ліків (особливо з розумінням того, що буколічні поети використовували величезну кількість лексем флори і фауни, а ліки в античності були на основі трав), стали базисом для праць та практик з медицини.

У контексті ліків від кохання важливе місце посідає пісня. Чому ж герої ідилій постійно співають та влаштовують пісенні агони? Окрім естетичної та культурологічної складової, маємо також наголосити і на терапевтичному ефекті: “Пісня може бути терапевтичною у два способи:

1) вона може бути використана для того, щоб переконати коханого повернутися до закоханого; 2) акт складання поезії може мати тимчасовий лікувальний ефект на співаків” [Samson 2013, p. 337]. У своєму дослідженні Едвін Култер Вард доводить, що саме мистецтво (поезію, пісню) Феокрит вважає найкращим засобом від хвороби-кохання [Ward, p. 53]. У давньогрецькій свідомості концепт КОХАННЯ як пісні є винятковим. В ідиліях прослідковується кореляція понять “кохати” - “співати”: єорєоє ^aqrcaSa rcаoav єгсі зXiaпз 'Yqйvaioз, каі aTйзoз є^єпєтаооє yaqqHov: oщksti S' 'Yqqv, 'Yqqv oЩKйf ає^Sєl йфv qй^oз (Bion, Epitaphius Adonis, 87-89) тут Гіменей погасив усі лампи біля порогу, і весільний вінок розкремсав: більше Гімен, ох, Гімен не співає вже пісні своєї (переклад наш - А. Л.).

Використання цієї метафори у творах давньогрецьких поетів викликає найбільший інтерес дослідників. Адже вона є авторським новаторством.

Досить поширеною є метафорична модель “кохання - вогонь”. Безумовно, попередній досвід вивчення та осмислення концепту КОХАННЯ у філософській парадигмі відобразився у творчості буколічних поетів (філософія Платона, Аристотеля, епікурейців, стоїків). Геракліт, один із натурфілософів, вважав, що все складається з вогню. Відтак, ця концептуальна метафора також є загальновідомою та глибоко закоріненою у свідомості греків. Слова зі значеннями розтанути, горіти, палати тощо надзвичайно часто вживаються метафорично, коли йдеться про кохання: aЫTroз q^qAsKTov: ''Eproз S' apa каі Лігсарапю rco^aKiз 'Нфаютою oй^aз ф^oyєpютєpov а'ібєі (Theoc. 2, 133-134) я сам напів спалений: Ерос розпалює полум 'я, що горить яскравіше, ніж на Ліпарі в Гефеста (переклад наш - А. Л.).

Це також пов'язано з міфологічними уявленнями про Ероса, який стріляє вогняною стрілою та розпалює серця закоханим.

Цікавими в контексті аналізу метафоричної репрезентації концепту КОХАННЯ є зооморфні метафори. Специфіка жанру практично вимагає вживання такого роду метафор, адже герої ідилій практично постійно перебувають на лоні природи в оточенні різних представників фауни, до яких вони і самі починають себе прирівнювати. Це дає нам підстави говорити про таку метафоричну модель, як “закохані - тварини” з позитивною конотацією: Siqi^Sa qиv ''EpuiTsз йnйnrapov: q yаp о Ssi^фз xoooov єра Mupxoug, ooov єїарод аіуєд spavn (Theoc. 7, 96-97) на Сіміхіда чхнули Ероти: Мірто так кохає він, як кози закохуються на весні (переклад наш - А. Л.).

Представники анімалістичного світу часто ставали об'єктами метафоризації. Зоометафори репрезентують менталітет та мовну картину світу еллінів. Часто саме тваринні метаморфози зустрічаються в антропогонічних та тотемічних міфах. Прикладом подібних є міф про появу мірмідонян (MoppiSovsi;). Вони з'явилися від мурах (puppnQ, яких Зевс на прохання царя Еака перетворив на людей, після чуми, що скосила його царство на острові Егіна. Аналогічно кентаври (Ksvxaupog) за однією із версій були кочовим народом. Із певних причин вони були названі “убивцями биків” (Ksvxsro та xaupog). На думку американської дослідниці Л. Семсон, “Анімалістичні метафори вказують аудиторії, що їх [персонажів ідилій] привабливість один до одного є суто фізичною, і що вони просто діють за їх тваринною природою” [Samson 2013, p. 326]. Тобто таке метафоричне перенесення є свідченням вульгарного і тваринного бажання. Однак аналіз анімалістичних метафор в ідиліях дає підстави триматися дещо іншої точки зору. Як було зазначено раніше, філософія - точніше, саме натурфілософія - вплинула на творчість Феокрита, Мосха та Біона. Тому поети рясно прикрасили ідилії натурфілософськими описами кохання, і в їх свідомості таке першопочаткове кохання, нехай навіть і дещо примітивне, все ж має високий коефіцієнт істинності, оскільки воно не заангажоване і не втиснуте в рамки моральності та стриманості, навіяні цивілізацією. Тому герої ідилій повсякчас прагнуть перетворитися на биків чи кіз: iprco^oi; окк' soopfl xag pqKaSai; oia paxeuvxai, хакєхаї офба^рюд, оті oo Tpayog аотод sysvTo (Theoc. 1, 87-88) як вони мекали-грали дививсь козопас, і очі страждали від того, що він не козлом народився (переклад наш - А. Л.). А бажання сільських мешканців ототожнитися із тваринами зумовлено ідеєю існування тварин як первісної, більш простої та істинної форми життя.

Як казав О. Ф. Лосєв, давньогрецька література виросла на основі міфології [Лосев 2005]. Саме міфологічними уявленнями давніх греків зумовлене формування метафоричної моделі “кохання - божество”: o0 фєиуєк; tov ''Ерюта, tov o0 фоує nap9svog aM/q (Theoc. 27, 19) Ти не втечеш від Ерота, його не уникла й інша дівчина (переклад наш - А. Л.). Найчастіше саме ім'я Афродіти чи Ероса вживається у якості найменування кохання, причому радше з негативною конотацією: Tav S' ара хю A^viз nma^ЯsTo: `Kыnpi Яapsta, Kыnpi vs^sooara, Kыnpi 9vaTotoiv аnsx9^З (Theoc. 1, 100-101) Дафніс їй так відповів: О, жорстока та гнівна Кипридо, смертним ти геть ненависна! (переклад наш - А. Л.); або vщv лyvrov TФv ''Ерюта: Яapьg 9sфз (Theoc. 3, 15) зараз пізнав я Ерота: жорстокий він бог (переклад наш - А. Л.).

Досить потужно представлена метафорична модель “кохання - смакові / фізичні відчуття”. В ідиліях використовуються смакові метафори: кохання представляється як солодке (у^икєр0д, y^uKЫз, ^фыз / афыз), порівнюється з медом: aфiov йv т^трю пар' й^iv Tav vЫKTa фia^stз (Theoc. 11, 44) більш солодко зі мною в печері ти ніч проведеш (переклад наш - А. Л.). Особливої уваги заслуговують одоративні метафори. Буколічні поети - це автори, які дають нам відчути кохання на смак і запах. Вони передають аромат геть усього: і свіжого сиру, і молодої трави, і запашного кубка, і навіть грудей коханої. Переважна більшість - із позитивною конотацією, однак зафіксовані деякі приклади з негативною. Смакові та одоративні метафори демонструють, як відображений концепт КОХАННЯ у лінгвоконцептосфері давніх греків на рівні відчуттів.

В ідиліях також знаходимо дихотомію “кохання - ненависть”, однак між цими поняттями дуже часто стираються межі. Певне ототожнення цих понять зумовлене тим, що вони однаково сильні. Таке осмислення концепту КОХАННЯ чудово відображене, зокрема, у творчості Овідія в одному із найвідоміших його віршів: Odi et amo. Quare id faciam, fortasse requiris. / Nescio, sed fieri sentio et excrucior.

Яке все ж почуття бере гору? Вочевидь, часто ми і самі того не знаємо. А ця ідея була закладена ще в часи античності. Зокрема, в ідилії Мосха знаходимо такі рядки: цooov уар rqvrov Tiз є^юєє tov фl^йovтa, tфooov ф^rаз фЛєіхгу ^х9а^рєтo, паохє S а пo^єl (Moschus, Fragmenta, II, 5-6) і настільки ненавидів кожен із них закоханого, стільки водночас був сам ненависний коханому; так за заслуги страждав (переклад наш - А. Л.).

Серед метафор, які використовуються у ідиліях для репрезентації концепту КОХАННЯ, варто також виокремити групу метафор символу чи знаку. Цей тип метафори сформувався у контексті конкретних звичаїв та традицій у Давній Греції, що пов'язані з вираженням почуття кохання або зі шлюбом / весіллям. Ідеться, зокрема, про такі символічні об'єкти, як голуб, яблука, вінки, дівочий пояс, прикрашання дверей дому коханої. Відомо, що існував такий звичай, описаний в епіграмі філософа Платона: юнак кидав під ноги дівчині, яка йому подобається, яблуко; якщо дівчина піднімала яблуко, це означало її згоду, схвальне ставлення до юнака. У свою чергу це пов'язано з тим, що яблуко, як і голуб із трояндою, були символами Афродіти. Тому вислови зі значенням “прийти до дівчини з яблуками” або “подарувати коханій голубку” вживалися метафорично і означали “залицятися до дівчини”, “бажати кохання”. Аналогічно трактувався й інший жест, зумовлений традиціями: прикрашати квітами двері будинку коханої. В ідиліях знаходимо такі приклади: ЯaXXei каі ряХоют xцv alrco^ov а К^єарюта та<; alyag naps^avxa каі аби ті гсогсгсгАшобєі (Theoc. 5, 88-89) яблука у козопаса Клеаріста кидає, вигнавши кіз, і солодко свище на сопілці (переклад наш - А. Л.); к^ую psv бюою та nap9svro аАгіка qiaooav (Theoc. 5, 96) скоро дівчині і я принесу голубку (переклад наш - А. Л.); тюд aь^rog psv є^оіоа каі г| po6ov г| pa^ov ти (Theoc. 10, 34) ти б мала від мене флейту, троянду або яблуко (переклад наш - А. Л.); Еиоє бє оі pvrpnv (Moschus, Europa, 164) розв'язав їй пояс дівочий (переклад наш - А. Л.). Отже, як бачимо, конкретні жести та символи замінювали зізнання у коханні. Вжиті у переносному значенні фрази відповідають давньогрецькому світосприйняттю та зумовлені усталеними традиціями.

Висновки та перспективи подальших розвідок

Відповідно до результатів розвідки, наголосимо, що когнітивні метафори в ідиліях відображають глибинний рівень пізнання (когніції) та перцепції кохання еллінами, які корелюють із їхньою культурою та міфологічними уявленнями. Найпродуктивнішою моделлю метафоричного перенесення є “кохання - страждання”. Саме таке розуміння кохання було характерним для світосприйняття давніх греків, особливо для елліністичного періоду. Яскраво представлена метафорична модель “кохання - хвороба” використовувалася також у творах попередників, наприклад, у поезіях Сапфо. Ще одна іпостась кохання - безумство. Ця метафорична модель також має відголоски з минулого, адже, на думку греків, все, що дається богами (кохання, як і поетичний дар) супроводжується конкретним піднесеним станом - станом безумства. Відповідно до метафоричної моделі “кохання - вогонь”, слова зі значеннями розтанути, горіти, палати тощо надзвичайно часто вживаються метафорично, коли йдеться про кохання. Міфологічними уявленнями давніх греків зумовлене формування метафоричної моделі “кохання - божество”. Найчастіше саме ім'я Афродіти чи Ероса вживається у якості найменування кохання, причому радше з негативною конотацією. Метафорична модель “закохані - тварини” має позитивну конотацію. Смакові та одоративні метафори в ідиліях демонструють, як реалізовано концепт кохання у лінгвоконцептосфері давніх греків на рівні відчуттів. Поширеною є також метафора символу чи знаку, яка сформувалася у контексті конкретних звичаїв та традицій, пов'язаних із вираженням почуття кохання або зі шлюбом / весіллям у Давній Греції.

Аналіз ідилій показав, що Мосх та Біон наслідували стиль Феокрита, засновника жанру. Ймовірно, якби не збереглися свідчення про авторство тих чи інших ідилій, можна було б вважати, що у них один автор. Ідилії трьох авторів неначе формують «буколічний континуум». Зокрема, існують деякі пасажі, які є творчим наслідуванням іншого автора. Наприклад, ідилія І Феокрита знаменита описом пахучого, ароматного кубку, яким був нагороджений Тірсіс, отримавши перемогу в пісенному агоні. Схожий опис кубку знаходимо в ідилії «Європа» Мосха.

Перспективи дослідження вбачаємо у вивченні метафор, що вербалізують концепт КОХАННЯ, на базі творів давньоримської літератури задля подальшого типологічно-порівняльного аналізу.

Література:

1. Гегель, Г. В. Ф. “Любовь”. Эстетика (Москва: Искусство, 1969): 274-281.

2. Лосев, А. Ф. Античная литература, 7-е изд., ред. А. А. Тахо-Годи. (Москва: ЧеРо, 2005), 543.

3. Туренко, В. Е. “`Агапічний словник' у давньогрецькій філософії та літератури: від Гомера до Нового Завіту,” Мультиверсум. Філософський альманах 3 (Київ, 2014): 82-92.

4. Туренко, В. Е. “Ерот в давньогрецькій традиції: до питання взаємодії філософії та міфології,” Софія 1. (Київ, 2018): 61-64.

5. Туренко, В. Е. “Промова Агафона в `Бенкеті' Платона: особливості тлумачення атрибутики любові,” Софія 2. (Київ, 2017): 42-46.

6. Форманова, С. В., Форманова, О. С. Концепти `ЛЮБОВ' та `КОХАННЯ' в українській лінгвоментальності, https://cutt.ly/ncZXGWG.

7. Шестаков, В. П., Европейский эрос. Философия любви и европейское искусство. (Москва, 2011), 224.

8. Ivashkiv-Vashchuk, O. “Lexical Expression of The Concept Love in Theocritus' Works,” Collectanea Philologica XVII (2014): 37-45.

9. Lakoff, G. and Johnson, M. Metaphors we live by (Chicago; London: The university of Chicago Press, 1980), 256.

10. Samson Lindsay Grant., “The philosophy of desire in Theocritus' Idylls” (PhD thesis., University of Iowa, 2013), https://cutt.ly/ScZXknl.

11. Ward, E. C. “Theocritus' Pharmacy: Poetry as Self-Care in the Idylls” (PhD diss., University of Mississippi, 2019), 56.

Список джерел ілюстративного матеріалу:

12. Bion. Idylls, https://cutt.ly/fcZZDrF.

13. Moschus. Idylls, https://cutt.ly/acZZ1Sj.

14. Theocritus. Idylls, https://bit.ly/3cpZgxi.

References:

1. Gegel', G. V. F. “Ljubov'”. Jestetika [“Love”. Aesthetics] (Moskva: Iskusstvo, 1969): 274-281 (In Russ.).

2. Losev, A. F. Antichnaja literatura, 7-e izd., red. A. A. Taho-Godi. [Ancient literature, 7^th edition, ed. A. A. Takho-Godi,], (Moskva: CheRo, 2005), 543 (In Russ.).

3. Turenko, V. E. “`Agapichnyj slovnyk' u davn'ogrec'kij filosofii' ta literatury: vid Gomera do Novogo Zavitu [“Agapic Dictionary” in Ancient Greek Philosophy and Literature: from Homer to the New Testament],” Mul'tyversum. Filosofs'kyj al'manah 3 (Kyi'v, 2014): 82-92 (In Ukr.).

4. Turenko, V. E. “Erot v davn'ogrec'kij tradycii': do pytannja vzajemodii' filosofii' ta mifologii' [Eros in the Ancient Greek tradition: to the question of the interaction of philosophy and mythology],” Sofja 1. (Kyi'v, 2018): 61-64 (In Ukr.).

5. Turenko, V. E. “Promova Agafona v `Benketi' Platona: osoblyvosti tlumachennja

atrybutyky ljubovi [Agafon's speech in Plato's “Symposium”:features of the

interpretation of the attributes of love],” Sofja 2. (Kyi'v, 2017): 42-46 (In Ukr.).

6. Formanova, S. V., Formanova, O. S. Koncepty `LJuBOV' ta KOHANNJa' v ukrai'ns'kij lingvomental'nosti, https://cutt.ly/ncZXGWG (In Ukr.).

7. Shestakov, V. P. Evropejskij jeros. Filosofja ljubvi i evropejskoe iskusstvo [European Eros. Philosophy of love and European art] (Moskva, 2011), 224 (In Russ.).

8. Ivashkiv-Vashchuk, O. “Lexical Expression of The Concept Love in Theocritus' Works.” Collectanea Philologica XVII (2014): 37-45.

9. Lakoff, G. and Johnson, M. Metaphors we live by (Chicago; London: The university of Chicago Press, 1980), 256.

10. Samson Lindsay Grant. “The philosophy of desire in Theocritus' Idylls” (PhD thesis, University of Iowa, 2013), https://cutt.ly/ScZXknl.

11. Ward, E. C. “Theocritus' Pharmacy: Poetry as Self-Care in the Idylls” (PhD diss., University of Mississippi, 2019), 56.

12. Bion. Idylls, https://cutt.ly/fcZZDrF.

13. Moschus. Idylls, https://cutt.ly/acZZ1Sj.

14. Theocritus. Idylls, https://bit.ly/3cpZgxi.

Размещено на Allbest.ru