Профспілки та дисципліна праці крізь призму політичних завдань "відлиги"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра вітчизняної та зарубіжної історії

Горлівського інституту іноземних мов

ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет»

Профспілки та дисципліна праці крізь призму політичних завдань «відлиги»

Докашенко Віктор - доктор історичних наук, професор

Анотація

Метою дослідження є визначення складників політичного впливу професійних спілок на стан дисципліни праці, а також виявлення латентного потенціалу масової організації у створенні сприятливих умов її формування. З огляду на зазначене, дослідження здійснюється в параметрах політичної історії. Його методологічною основою є загальноісторичні принципи досліджень, конкретизовані елементами теорії соціально-трудових відносин, які охоплюють систему зв'язків трьох його основних суб'єктів: робочої сили, власника засобів виробництва та держави. Наукова новизна полягає в тому, що вперше в українській історіографії розкривається механізм реалізації політичних завдань діяльності наймасовішої організації трудящих, спрямованих на підвищення рівня трудової дисципліни серед робітничого загалу. Робочою гіпотезою наукового пошуку є теза про те, що сам факт силового запровадження державної форми власності на засоби виробництва не може бути гарантією дотримання належного рівня дисципліни праці. Останнє, відповідно до настанов нової влади, вимагало утримання розгалуженої мережі профспілкової бюрократії, яка комплексом економічних та позаекономічних засобів, власне, й забезпечувала дисципліну, хоча б наближену до необхідного рівня. Висновки. Проведений аналіз дозволив зробити декілька прикінцевих висновків. По-перше, в період, що досліджується, була зроблена спроба змістити центр тяжіння в регулюванні дисципліни праці з жорстких державних форм на більш ліберальні, засновані на громадських засадах. По-друге, в постсталінський період масова громадська організація залишила вмонтованою в систему соціального страхування формулу безперервного стажу, що дозволяло створити латентні, однак ефективні позаекономічні важелі впливу на формування дисципліни. По-третє, професійні спілки в епоху «відлиги» легко перехопили партійну ідею лібералізації спілкової роботи, залишивши при цьому незмінною свою політичну сутність, яка наочно засвідчує проблема трудової дисципліни в середині 50-х - 60-х рр. минулого століття.

Ключові слова: «відлига», дисципліна праці, профспілки, соціальне страхування, тоталітаризм, трудове законодавство.

SOVIET TRADE UNIONS AND LABOR DISCIPLINE IN THE POLITICAL TASKS OF THE KHRUSHCHEV THAW

Dokashenko Viktor - Doctor of History, Professor, Professor of the Domestic and Foreign History Department Chair of «Horlivka Institute for Foreign Languages» of the State Higher Educational Institution «Donbas State Pedagogical University»

Abstract

The research objective is to determine the components of the political influence of the soviet trade unions on labor discipline and to identify the latent potential of this mass organization to create favorable conditions for its formation. Based on the above, the study is carried out within the frame of political history. The methodological basis is the general historical principles of research, concretized by elements of the theory of social and labor relations, covering the relations of three main subjects: the workforce, the owner of the means of production, and the state. The scientific novelty. The article reveals for the first time in Ukrainian historiography the way the most mass organization of workers implemented the political tasks aimed at raising the level of labor discipline among the working community. The hypothesis of the study is the thesis that the proper level of labor discipline cannot be guaranteed automatically by forcing the introduction of state ownership of the means of production. The latter, according to the Khrushchev government, required the maintenance of an extensive network of trade un-ion bureaucracy, which by non-economic means ensured discipline at least close to the required level. Conclusion. The analysis brings out some final conclusions. Firstly, in the period under study, an attempt was made to shift the center of gravity in regulating labor discipline from rigid state forms to more liberal ones, based on public principles. Secondly, in the post-Stalinist period, the mass public organization retained the formula of continuous service built into the social insurance system, which allowed the creation of latent but effective non-economic influence on discipline formation. The latter completely refutes not only the Soviet myth of the rapid growth of workers' consciousness but also the conclusion on the beginning of the construction of the material and technical base of communism, on which it was based. Thirdly, trade unions, which in the Thaw epoch easily intercepted the party's idea to liberalize the union work, easily managed to keep the essence of the “school of communism” that is evidenced by the problem of labor discipline in the mid-1950s and mid-1960s.

Key words: the Thaw, labor discipline, trade unions, social insurance, totalitarianism, labor legislation.

Вступ

Постановка проблеми. Проблема дисципліни праці майже з перших днів діяльності радянської влади фактично автоматично перемістилася із суто соціально-економічної площини у площину політичну. Це пояснюється тим, що низький рівень дисципліни на виробництві практично одразу ж викликав сумніви щодо доцільності жовтневого перевороту 1917 р., який у фундамент нової суспільно-політичної формації вбудував заміну приватної форми власності на державну. Вона повинна була стати не лише основним інструментом встановлення вищої соціальної справедливості, а й чинником, який забезпечував належне стимулювання праці. Утім, дуже швидко з'ясувалося, що робітники, щойно проголошені власниками фабрик і заводів, демонструвати чудеса трудової звитяги не поспішали. Час спливав, а рівень дисципліни, яка одночасно стала маркером успішності нової економічної системи, все не покращувався. Ідеологи комунізму, слідом за вождем, заспокоювали, що для цього потрібен час, терпляче виховання, хоча для незначної частки суспільства й знадобиться примус (Ріхтер, 1969). Тим часом стан справ погіршувався. У листопаді 1932 р. Центральний виконавчий комітет (ЦВК) і Рада Народних Комісарів (РНК) змушені будуть прийняти постанову «Про звільнення за прогул без поважних причин». Утім, і цей документ суттєво ситуацію не змінив. Мине багато часу і вже в 90-ті рр. ХХ століття англійський соціолог Е. Ґіденс, аналізуючи причини збереження низького рівня дисципліни праці, дійде висновку, що насправді все склалося не так, як очікувалося. На основі державної форми власності Радянський Союз та східноєвропейські суспільства вибудують політично авторитарні й абсолютно неефективні економіки. Ці, притаманні їм вади й призведуть до їхнього краху (Ґіденс, 1999).

Звичайно, щоб попередити цей безславний кінець або принаймні від- термінувати його в часі, новій владі доведеться виявити неабияку спритність. Оскільки економічних чинників для цього явно не вистачало, вона все

частіше підмінятиме їх адміністративними заходами. Чого тільки вартувала груднева (1938 р.) постанова Раднаркому СРСР, ЦК ВКП(б) і ВЦРПС «Про заходи з упорядкування трудової дисципліни...». Соціальні виплати, квартирне забезпечення, санаторно-курортне лікування та інші подібні питання, що знаходилися в компетенції профспілок, вона ставила в пряму залежність від стану трудової дисципліни та стажу роботи на підприємстві (О мероприятиях., 1938). З 15 січня 1939 р. буде введена трудова книжка, яка остаточно закріпить робітників та службовців за підприємством, встановивши таким чином повний контроль за ними (О введении., 1938). Поглиблення адміністративних початків особливо яскраво виявиться в ході Другої світової війни. Наприклад, згідно з указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 червня 1940 р., самовільне залишення робочого місця чи прогул без поважних причин каралися виправно-трудовими роботами на строк до 6 місяців із утриманням із заробітної плати до 25%. Цим же указом громадянам заборонялося за власним бажанням укладати і розривати трудові угоди (О переходе., 1940).

Отже, нагромаджуючи барикади адміністративних заходів для зміцнення трудової дисципліни, підминаючи ними природні економічні чинники її регулювання, влада ретельно приховувала політичну сутність проблеми. Між тим, критичний стан трудової дисципліни, що виникав досить часто, політично геть заперечував і робив абсолютно невиправданим і сам жовтневий переворот, і всю систему трудових відносин, які вибудовувалися на державній формі власності, плановій системі ведення господарства та централізованій системі управління. Подальше організаційне посилення заходів могло дезавуювати саму політичну систему, закріплену в 1936 р. Конституцією СРСР. Отже, з точки зору артикульованої проблеми, подальше зміцнення дисципліни праці вимагало достатньо глибоких змін у системі політичних відносин, що хронологічно припало аж на середину 50-х - середину 60-х рр. ХХ ст.

Аналіз джерел та останні дослідження

Ретельний аналіз джерельної бази анонсованої теми дозволяє зробити висновок про її достатнє наповнення. Втім, не всі її складові знайшли відображення в цій статті, хоча їхні особливості й аналізуються нижче. Попереджаючи можливі зауваження тих, хто не розділяє подібних підходів зауважимо, що з нашої точки зору цього вимагають особливості структурування та побудови розвідки. Тобто, визначення особливостей джерел є засобом визначення схеми будови статті. Так, у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України), крім суто профспілкового фонду (ф. 2605. Укрпрофрада), значна кількість документів зберігається й в інших резервах. Ідеться не лише про документи галузевих спілок, а взагалі про інші ресурси, які здавалося б до спілок не мають жодного відношення. Останнє зумовлено кількістю функціональної переобтяженості наймасовішої організації. Використовуючи різні методики підрахунків, про які ми вже писали раніше, в профспілковому статуті 1959 року нами виявлено 43 компетенції цієї громадської організації (Докашенко, 2015, с. 58). На практиці це означає, що на питання дисципліни праці можна натрапити в абсолютно неочікуваних документах. Отже, розпорошеність проблеми трудової дисципліни по різних фондах є першою особливістю джерельної бази.

Другою важливою властивістю профспілкових джерел є вкрай низький рівень їх достовірності. Ця своєрідність спричинена практикою довільного оперування статистикою профспілковими функціонерами. Вона могла змінюватися в залежності від нагальної миттєвої потреби. Наприклад, якщо в цей момент до вищих органів треба подати результат «боротьби» (саме боротьби і не інакше) партійних і профспілкових організацій за дисципліну праці, - це будуть одні цифри. Якщо ж треба засвідчити масштаби «боротьби», яка ще попереду, то цифри будуть іншими - вони вже зростуть як мінімум на порядок. Повертаючись до проблеми особливостей джерел професійних спілок зазначимо, що у межах цього дослідження через цю своєрідність ми навіть відмовилися від аналізу матеріальних втрат, викликаних порушеннями дисципліни, як і дослідженням всієї тієї галасливої роботи профорганізацій, що спрямовувалася на їх скорочення. З нашої точки зору це повністю виправдовується тим, що в автора немає щонайменшої впевненості у тому, що йому вдасться об'єктивно визначити хоча б загальні обриси та масштаби цієї «боротьби».

Третьою прикметою є те, що поставлена проблема дозволяє використати як джерело документи партії, які зберігаються не лише в обласних державних архівах, а і в Центральному державному архіві громадських об'єднань україни (ЦДАГО України). Вони значно розширюють джерельну базу, надаючи їй додаткової достовірності. Партійні документи, передані на зберігання, краще впорядковано і систематизовано. Вони також забезпечені описами, хоча останні часто-густо є «сліпими». Тобто в них зазначено номер протоколу та дату засідання керівного партійного органу, однак відсутній порядок денний, що в рази збільшує трудові затрати дослідника. І все ж таки, вони мають безперечний плюс: більшість протоколів забезпечені підготовчими матеріалами, які дозволяють повніше побачити реальний стан справ в аспекті покращення стану дисципліни праці. Утім, усі маніпуляції зі статистикою, притаманні профспілкам, хоча й меншою мірою, але були властиві також і партійним органам.

Четвертою особливістю джерельних засад анонсованої теми є те, що вона надає можливість використовувати як історичне джерело законодавчу базу. Йдеться про численні укази Президії Верховної Ради СРСР та УРСР, рішення всесоюзного та республіканського урядів і, звичайно, «Кодекс законів про працю Української РСР», що остаточно сформувався під час «відлиги», а був прийнятий у 1965 р. (Кодекс законів..., 1965). Ці документи дозволяють не лише проаналізувати процес юридичного закріплення прав і обов'язків масової організації трудящих у виконанні її численних компетенцій, а й простежити процес перенесення центру тяжіння в її діях із захисту трудівників у бік захисту інтересів владних структур.

Вивчення історіографічного ландшафту проблеми теж має свою особливість. Він пов'язаний як зі специфікою самого предмета дослідження, так і з своєрідністю його виокремлення з об'єкта. Отже, предметом нашого аналізу є політичний аспект дисципліни праці, однак остання, крім названого, має й інші складові: організаційну, економічну, юридичну, моральну тощо. Усі разом вони формують об'єкт, умовно названий нами об'єктом першого рівня, з якого, власне, й належить виділити предмет нашої наукової розвідки. Але ж проблемою трудової дисципліни займалися не лише профспілки. Вона була також наслідком роботи трудових колективів, комсомолу, інших громадських організацій, врешті-решт, самої партії. Всі разом, на нашу думку, вони складали об'єкти другого, третього та інших порядків і були носіями політичного аспекту дисципліни праці.

Отже, заявлену тему графічно можна зобразити у вигляді дерева з багатоярусною кроною, кожен ярус якої може бути об'єктом дослідження, а гілки - його предметом. Чим глибше опрацьована суб'єктом дослідження тема, тим вищим буде уявне дерево, тим густішою буде його крона, заповнена предметами наукового пошуку. Такий підхід дав нам можливість виокремити об'єкт і третього, і, навіть, четвертого рівнів. Зрозуміло, що кожному з предметів відповідає певна кількість наукових праць, які, власне, й підлягають опрацюванню. Безперечним здобутком слід визнати здійснений дослідниками не лише загальний аналіз цього історичного періоду, а й його окремих аспектів: економічного, культурного, наукового, освітянського, міжнародного тощо. Достатньо переконливо виглядають наукові розробки В. Барана, В. Даниленка (1999), О. Пижикова (2002), Р. Піхоя (2019). Дослідник А. Ліпкан, справедливо вказуючи на косметичний характер хру- щовських змін, зазначає, що вони не здійснили фактичного впливу на історичну науку. «Історія радянського суспільства, як і раніше, - пише автор, - оцінювалася у призмі “Короткого курсу історії ВКП(б)”. При цьому політика партії на всіх етапах визнавалася правильною» (Ліпкан, 2015, с. 85).

І все ж таки детальний аналіз праць дозволяє дійти висновку, що заявлена тема залишається відкритою для наукового пошуку, передусім, у лакуні діяльності професійних спілок, їх впливу на механізм трансформації, збереження та пристосування політичної системи тоталітаризму до нових умов. Подальше поглиблене дослідження радянської моделі тоталітаризму загалом, а також у царині трудової дисципліни зокрема, має сприяти значно рішучішому подоланню наслідків його тривалого панування, з якими українське суспільство з перемінним успіхом бореться вже понад 30 років поспіль.

Мета статті полягає у визначенні складників політичного впливу професійних спілок на стан дисципліни праці, а також у виявленні латентного потенціалу компетенцій масової організації, спрямованого на створення сприятливих умов її формування в історичних особливостях хронологічних меж хрущовської «відлиги».

Виклад основного матеріалу

дисципліна праця професійна спілка

Визначення дефініції «дисципліна праці» та її компонентів, які розкриваються, передусім, у численних роботах того періоду. Дослідники П. Востриков і А. Добровольський у працях, виданих у період з 1917 р. по 1969 р., відшукали 272 різновиди та нюанси їх потрактування, а в тих, що побачили світ у період з 1970 р. по 1975 р., - ще 184 (Востриков, Добровольський, 2013, с. 100). Усі вони розглядають дисципліну праці як складне суспільне явище, в якому виокремлюються чотири аспекти, а саме: інститут трудового права, принцип трудового права, елемент трудових правовідносин і, врешті-решт, фактична поведінка (Коваленко, 2014, с. 204). У межах цієї наукової розвідки нас цікавить останній напрям, який ми спробуємо «вписати» в хронологічні межі середини минулого століття.

Це був час, коли після перемоги над фашистською диктатурою переважна частина людської цивілізації з усією однозначністю віддала пріоритет ліберального напрямку розвитку. Автори відомого історичного бестселеру «Роздуми про двадцяте століття» Т. Джадт і Т. Снайдер у зв'язку з цим пишуть, що лібералізм у цей час став не тільки можливим, а й виправданим способом життя (Джадт, Снайдер, 2019 с. 225). За цих обставин СРСР уже не міг залишатися в параметрах старого курсу. Необхідність лібералізації, звичайно в своєму тлумаченні, зрозумів навіть Й. Сталін. Демонструючи світу свою прихильність до нових умов співіснування, знову ж таки за уявної ініціативи радянських спілок, яка через десятиліття здатна викликати хіба що гірку посмішку, в 1947 р. він погодився на скасування в Радянському Союзі смертної кари (Об отмене, 1947).

За таких масштабних політичних зрушень не викликає здивування той факт, що в другій половині 50-х рр. фактично скопом було скасовано всі нормативні акти, спрямовані на адміністративне регулювання дисципліни праці. Одним із перших під гільйотину «відлиги» потрапив указ від 26 серпня 1940 р., коли у квітні 1956 р. була скасована судова відповідальність робітників і службовців за самовільне залишення підприємства чи установи та за прогул без поважної причини. Разом із ним, втратили чинність ще шість указів, які обмежували трудові права громадян у цьому відношенні (Об отмене, 1956). Скасовуючи адміністративні заходи утримання трудової дисципліни, свого часу запропоновані тими ж таки профспілками, прибічники нового курсу не могли не усвідомлювати того, що відміна цих жорстких законодавчих актів одразу позначиться на її загальному стані. Ще на ХХ з'їзді КПРС на цю обставину досить завуальовано натякнув очільник профспілок М. Швернік. Наголошуючи на значенні соціалістичного змагання, яке розглядалося радянською апологетикою не інакше як рушійна сила радянського виробництва, він, одночасно, не захотів втрачати нагоди, щоб підкреслити значення дисципліни. «Змагання - вияв творчої ініціативи мас, просякнутої високою дисципліною громадської праці», - заявив Голова ВЦРПС у своєму виступі (Шверник, 1956, с.168), тим самим з'єднавши воєдино радянський різновид змагальності з дисципліною праці.

Першим відчутним кроком у цьому напрямку стали «Типові правила внутрішнього трудового розпорядку...», затверджені постановою Держкомпраці при Раді Міністрів СРСР та погоджені з ВЦСПС у січні 1957 р. По суті, ними встановлювалися «нові» правила гри між робітниками й адміністрацією після скасування згаданих указів. Складові поняття «трудова дисципліна» були вписані в підпункт «б» пункту 10 і містили таке: вчасно приходити на роботу, точно і без порушень дотримуватися тривалості робочого дня, весь робочий час використовувати для роботи, чітко виконувати розпорядження адміністрації (Типові правила, 1957, с. 166). Ці ж самі позиції в порушеннях трудової дисципліни наводяться і в постанові, прийнятій майже два десятка років тому, в сталінські часи (О мероприятиях, 1938). Ця обставина наштовхує на думку як про неефективність усієї попередньої боротьби з порушеннями дисципліни праці традиційними для СРСР методами, так і про недосконалість всієї економічної системи, яка впродовж 18 років так і не змогла вирішити проблему методами економічного налаштування. Останнє вже є дуже серйозним звинуваченням, яке, в свою чергу, дає достатньо підстав для сумнівів в ефективності панівної форми власності на засоби виробництва, а також системи управління, що її забезпечувала. Тобто, всіх тих постулатів, які з 1917 р. були віднесені мало не до сонму священних.

Отже, «відлига» повинна була замість славнозвісних указів запропонувати якийсь інший механізм зміцнення трудової дисципліни. Він повинен був бути ефективнішим і, водночас, не містити явних ознак грубого адміністрування, притаманних попередній системі. Іншими словами, проблему забезпечення дисципліни треба було максимально швидко вивести з-під державної опіки, що тут же стирало з неї негативне моральне забарвлення. Для виконання цієї ролі ідеально підходила модель радянських професійних спілок. Безпосередньо підпорядковані волі партії і держави, вони могли взяти на себе цю «брудну» роботу, виводячи державні органи із зони можливої критики внутрішніх і зовнішніх опонентів. Утім, для цього треба було перебудувати всю діяльність громадської організації, робота якої першим секретарем ЦК КПРС М. Хрущовим була визнана такою, що «відстає від вимог життя» (Отчет ЦК, 1956, с. 110). Зрозуміло, що така оцінка діяльності з боку першого очільника обіцяла їм «прискорення» вже найближчим часом.

Роль «допінгу» виконав грудневий (1957 р.) пленум ЦК КПРС, який прийняв постанову «Про роботу професійних спілок». Вона являла собою, по суті, програму перебудови масової організації, що відповідала новому етапу розвитку СРСР. Багатофункціональність радянських спілок дозволяла перекласти на них виконання всієї тієї невдячної роботи, що раніше виконували державні інституції, формуючи у всього світу негативний образ радянської держави. Передавши ці повноваження громадській організації, партія не лише знімала з держави цей тягар, а й створювала ілюзію безмежного розширення народовладдя, тим самим демонструючи здатність політичної системи СРСР вписатися у повоєнний тренд світової політичної модернізації. Тут проблема дисципліни праці була лише окремим, хоча й достатньо помітним штрихом постанови. «Профспілкові органи повинні виявляти більше турботи про подальше зміцнення трудової дисципліни, - зазначалося в ній, - у боротьбі з порушниками дисципліни ширше використовувати силу громадської думки» (О работе, 1957). Остання частина цитованої фрази по суті проголошує перенесення вирішення проблеми дисципліни з державних органів на профспілкові. У більш широкому значенні перед громадською організацією постало завдання зміни політичної культури трудящих, яка знаходилася в лещатах сталінських стандартів на трафарет «відлиги». Дисципліна праці була її частиною.

З огляду на зазначене, далеко не риторичним є питання законодавчого закріплення за профспілками права впливу на дисципліну праці. Однозначна відповідь на нього відсутня. Це, якщо не брати до уваги «всеохо- плюючий» пункт «д» ст. 158 Кодексу законів про працю, згідно з яким предметом діяльності профспілкового комітету було визначено «сприяння нормальному ходові виробництва на державних підприємствах...» (Кодекс законів, 1965, с. 47). Зміцнення дисципліни повністю вписувалося в окреслене коло обов'язків, хоча саме формулювання не може не викликати запитань щодо правової норми його застосування.

Утім, абсолютно розпливчасте та таке ж неточне визначення предмету діяльності масової організації, як на нашу думку, закралося до Кодексу не випадково. Воно створювало майже безмежний люфт для владних маніпуляцій. Точне формулювання, з внесенням змін до кодексу зайняло б багато часу і при цьому зовсім не гарантувало прийняття. Кожна поправка також потребувала багатьох узгоджень і далеко не факт, що всі вони дозволили б наділити комітет профспілки невластивими повноваженнями, потреба в яких могла виникнути спонтанно в будь-який час. Цю думку також підтверджує й той факт, що право впливу на трудову дисципліну не було закріплене і в «Положенні про права фабричного, заводського, місцевого комітету професійної спілки» (ФЗМК), затвердженого указом Президії Верховної Ради СРСР у липні 1958 р. Принагідно зазначимо, що останнє містило повний перелік прав первинної профспілкової організації та мало силу закону.

На нашу думку, чітке юридичне окреслення прав профспілок із цього питання було геть не на руку владі. Її більше влаштовувало б якесь украй розпливчасте формулювання, яке точно не визначало би параметри повноважень. Ну, хоча б на зразок того, що наводилося в кодексі. Не будемо виключати й того, що будівничі «відлиги» не могли знати як спрацює формула «громадського впливу», запропонована грудневою постановою ЦК. Врешті, чи виявиться вона дієвою взагалі. Між тим, ряд указів, що жорстко утримували дисципліну, на цей час уже були скасовані. Важко навіть уявити, що могло б статися з виробництвом, якби «сила громадської думки», на яку розраховували партійні функціонери, виявилася б недостатньою для утримання належного дисциплінарного рівня.

Робоча сила, що звикла діяти в умовах жорсткого законодавчого поля та за відсутності достатніх матеріальних стимулів, могла самовільно вийти з малоефективної системи управління з усіма плачевними наслідками для економіки. Цього не можна було допускати в жодному разі. І справа полягає не лише у вірогідних економічних збитках. Набагато важливішим було те, що ця обставина дискредитувала б саму «відлигу» з її модними на той час ідеями лібералізму. Зауважимо, що в своєму поступі вона встигла зайти вже досить далеко. Прилюдно було засуджено культ особи, «цапа-відбувайла» за масові репресії визначено і, навіть, засуджено до вищої міри покарання, почався також процес реабілітації засуджених, явно зменшилася в суспільстві й вага каральних органів. Увесь світ уважно спостерігав за процесами десталінізації. Отже, за цих обставин шлях повернення до дисциплінарних підходів, поширених за часів правління Сталіна, у творців «відлиги» був відрізаний повністю і безповоротно. Центр тяжіння у формуванні нових підходів до дисципліни праці однозначно треба було зміщувати в бік профспілкової діяльності.

Тепер спробуємо простежити формування нових підходів за їх основоположними документами - статутами профспілок. У повоєнний період послідовно діяло три редакції: затверджена Х з'їздом профспілок у 1949 р., прийнята ХІ з'їздом у 1954 р. та ухвалена ХІІ з'їздом у 1963 р. Отже, в першому варіанті документа предметом нашої зацікавленості став пункт «а», згідно з яким члени профспілки зобов'язуються лише «суворо дотримуватися державної та трудової дисципліни» (Устав профессиональных, 1949, с. 10). Тобто, в Статуті йдеться тільки про персональний обов'язок члена профспілки і не більше. У статуті 1954 р. мова йде вже не лише про персональне зобов'язання спілчан. В ньому цитована сентенція доповнюється вимогою «...боротися з будь-якими виявами недисциплінованості, оскільки порушення трудової дисципліни завдає збитків інтересам держави» (Устав профессиональных, 1954, с. 8). Тобто, за цією редакцією член профспілки має бути дисциплінованим не лише сам, а й вимагати цього від інших. Нарешті, у Статуті 1963 р. міститься суттєве уточнення. Член проф-спілки, крім зазначеного вище, мав «повністю і раціонально використовувати робочий час для високопродуктивної праці» (Статут професійних, 1963, с. 13), що повністю відповідало вимогам партії з її новим курсом будівництва матеріально-технічної бази комунізму.

Отже, всі редакції статутів, починаючи від сталінського й закінчуючи останнім, хрущовським, у розділі прав і обов'язків членів профспілок вимагали від спілчан дотримання належної дисципліни праці. Якщо зробити припущення, що хоча б якась частка цієї статутної норми дійсно виконувалася, а профспілки, за нашими підрахунками, в 1957 р. в УРСР охоплювали 98,2% всіх працюючих (Докашенко, 2019, с. 9), то політична залежність держави від масової організації стає очевидною. Втім, цей висновок можна віднести до розряду супутніх. До тих, що випливає з індивідуальних обов'язків кожного спілчанина окремо.

Зараз же нас цікавить право здійснення такого впливу не окремим індивідуумом, а профспілковою організацією загалом. Оскільки основою професійної спілки вважалася первинна профспілкова організація, простежимо це питання за її статутними завданнями. У перших двох статутах сталінської доби, у пункті 35-а та 38-а відповідно, завдання з покращення стану дисципліни трактується як мобілізація трудящих на виконання і перевиконання державного плану, зміцнення трудової дисципліни та розвитку соцзмагання. Пункт 46-ий у статуті хрущовської епохи було доповнено розвитком руху за комуністичну працю, а також стурбованістю про стан економії та бережливості. Отже, у всіх трьох редакціях питання дисципліни праці було одним із пріоритетних завдань. За часів класичної сталінщини, з метою утримання дисципліни на належному рівні, до жорсткої законодавчої бази додавалися також можливості громадського впливу на її порушників.

Епоха Хрущова рішуче відкинула немилосердні закони трудового права попередників, перемістивши центр тяжіння в зміцненні дисципліни праці на професійні спілки, що підтверджує аналіз основоположного документа цієї організації. У Статуті 1963 року значно більше уваги приділялося методу діяльності. І хоч у документі зразка 1954 р. метод переконання, на якому акцентувалася увага, теж фігурував, в останньому статуті Хрущовської пори він суттєво доповнився надзвичайно важливими термінами, як-то «неухильне дотримання профспілкової демократії» та «принцип колективності керівництва». Вагу понять «критика та самокритика» та «критика знизу», як складових принципу партійного керівництва, було зменшено за рахунок вилучення другої частини твердження. І це при тому, що тривалий час партією влади поняття «критика знизу» вживалося з особливим пієтетом. Це положення вимагало від профспілкових організацій критики вищих посадових осіб, зокрема й діяльності перших керівників підприємств і установ. Останнє дозволяло партії влади через профспілки без зусиль контролювати не лише низові ланки виробництва, а й увесь директорський корпус загалом. Насправді ж, ретельне дотримання спілками цієї вимоги відверто завдавало їм моральної шкоди, перетворюючи громадську організацію із захисника інтересів робітництва на владного інформатора союзного масштабу. Такого собі Павлика Морозова на громадських засадах.

Скасування драконівських указів, декларування перенесення центру тяжіння в формуванні дисципліни з державних органів на профспілкові, отримання останніми нових завдань можуть викликати відчуття певної ідеалізації «відлиги», принаймні, у порівнянні зі сталінщиною. Значною мірою цьому сприяла увага керманичів того часу до соціальних питань. Історик В. Даниленко, для більш виразної характеристики процесу, навіть увів в обіг поняття «соціалізація економіки», щоправда, при цьому завбачливо взявши його в лапки (Даниленко, 2011).

Однак, цей глибокий соціальний реверанс нової епохи в бік широких верств ми схильні розглядати не більше як політичний жест нової генерації влади, викликаний певними політичними обставинами. Протиставивши себе класичному сталінізму, творці «відлиги» змушені були постійно доводити старій когорті партійців, державним чиновникам, а також їх чисельним прихильникам переваги власної програми. Найбільш вагомим аргументом у цьому відношенні могла бути лише активна та всебічна її підтримка з боку робітництва. Звідси, на нашу думку, ціла серія нормативних актів, що мали дуже привабливу соціальну складову. Невипадково тому першим таким документом стало Положення про порядок призначення і виплати допомоги за державним соціальним страхуванням (Положення про порядок, 1955, с. 359-398). Однак, при уважному аналізі економічного стану, прийняті документи виглядають скоріше результатом штучного педалювання проблеми, аніж плодом економічних досягнень епохи.

Можливий опонент зауважить, що сказане не має прямого відношення до проблеми, оскільки безпосередньо не стосується дисципліни праці. Більше того, як нами вже наголошувалося, Кодекс законів про працю навіть не ставив в обов'язок профспілкам її зміцнення. І з цим не можна не погодитися, хоча й є одна обставина, яка суттєво підриває позиції прибічників такого потрактування суті проблеми. Йдеться про те, що на середину 50-х рр. залишалася чинною постанова РНК і ВЦРПС від 10 вересня 1933 р. «Про порядок злиття Народного комісаріату праці та ВЦРПС», згідно з якою на ВЦРПС покладалося загальне керівництво соціальним страхуванням, передавалися всі кошти, санаторії, будинки відпочинку, помешкання та майно, а також кадри комісаріату органів праці та соціального страхування. Організацію справи рекомендувалося здійснити за виробничо-галузевим принципом (О порядке, 1933). Це означає, що ВЦРПС перебирала на себе функції державного органу, який опікувався соціальним страхуванням, що й дозволяло їй власними ухвалами впливати на характер його функціонування. Отже, ще з 1933 р. професійні спілки отримали можливість через систему соцстраху, яка подавалася не інакше як небачена щедрість із боку держави, впливати на чинники, які обумовлювали стан дисципліни праці.

Кодекс законів про працю Української РСР, у найбільш узагальненому вигляді, охоплював такі сфери соціального страхування: а) надання лікарської допомоги; б) видача допомоги у разі тимчасової втрати працездатності, народження дитини чи смерті; в) видача пенсії в разі сталої непрацездатності; г) видача грошових пенсій по старості (Кодекс законів, 1965, с. 56). Водночас, ще на зорі «відлиги», в лютому 1955 р., засобом впливу стало згадуване вище положення, яке, по суті, мало вагу закону. Звернемо увагу на те, що його затвердила лише Президія ВЦРПС, а не вищий законодавчий орган країни. На нашу думку, в рішенні останнього вже не було нагальної необхідності, адже 26 липня 1933 р. рішення про об'єднання Народного комісаріату праці (НКП) з ВЦРПС приймали ЦВК, РНК та ВЦРПС. Декрети, постанови та розпорядження ЦВК, згідно з п. 19 глави 4 Конституції СРСР 1924 р., були обов'язковими для виконання. Об'єднавши НКП та ВЦРПС, Центральний виконавчий комітет передав останньому всі його повноваження в царині соціального страхування. Це означало, що тепер ВЦРПС отримував право самостійно розробляти та приймати положення, які регулювали б процес страхових виплат. Отже, приймати назване вище положення ВЦРПС могла і в межах власних повноважень. Постанова Ради Міністрів, прийнята 22 січня 1955 р., й на яку посилається вищий профспілковий орган, була потрібна скоріше для легалізації витрат коштів державного бюджету на потреби соціального страхування.

Звичайно, документ не містив рецептів зміцнення дисципліни праці, але він суттєво впливав на посилення комплексу передумов її формування. У його основу було покладено формулу безперервного стажу роботи працівника на одному і тому ж підприємстві чи в установі. Чим більший був цей стаж, тим більшим був відсоток виплат за листком непрацездатності. За умови його відсутності (до 3-х років), за «лікарняним» сплачувалося 50% заробітку. Від 3-х до 5-ти років - 60%, від 5-ти до 8-ми - 70%, від 8-ми до 12 - 80%. І лише після 12-ти років - 90% заробітної плати (Положення про порядок, 1955, с. 364).

Як бачимо, в основу розміру виплат було покладено все той же безперервний стаж роботи на одному місці. Хоча останній, на нашу думку, був значно вигідніший адміністрації підприємства, ніж самому робітникові. Керівники первісно були зацікавлені у створенні стабільного колективу, що значно спрощувало їм процес управління. Через стабілізацію морально-психологічного клімату зменшувався рівень конфліктності в колективі, зростала кваліфікація як окремого робітника, так і кожного окремо взятого підрозділу виробництва. Звичайно ж, зменшувалася і кількість порушень трудової дисципліни, передусім через вплив колективу на її потенційних порушників. В той же час робітники втрачали значно більше. Вони втрачали такий важливий чинник впливу на адміністрацію як потенційна можливість звільнення, що безпосередньо позначалося і на розмірі заробітної плати, і на умовах праці, і на стані техніки безпеки, і на багатьох інших складниках робітничого буття.

З урахуванням цієї ремарки, порівняємо аналізоване положення із постановою РНК, ЦК ВКП (б) та ВЦРПС від 23 грудня 1938 р. Відзначимо зразу, що це уподібнення буде далеко не на користь положення епохи «відлиги», як можна було б на це сподіватися. Справді, для того, щоб у 1955 р. отримати за листком непрацездатності 90% заробітку, робітникові чи службовцю треба було мати стаж роботи на одному місці понад 12 років. Тоді як за постановою 1938 року вимагалося більше 6 років такого стажу і сплачувалося не 90% заробленого, а всі 100%. З цього можна зробити висновок, що в часи ліберальної «відлиги» при зменшенні прямого державного тиску на порушників дисципліни відбулося зростання тиску опосередкованого, через систему оплати так званих «лікарняних».

Аналогічні підходи були збережені навіть при обчисленні допомоги за вагітністю та пологами. Так, згідно з постановою (1938 р.), на цей вид допомоги у повному обсязі могли розраховувати ті жінки, хто відпрацював на підприємстві без перерви не менше 7 місяців (О мероприятиях, 1938). Значно суворішими були умови, викладені в положенні 1955 року, згідно з яким стовідсоткову оплату могли отримати лише ті, хто мав загальний трудовий стаж не менше 3-х років, зокрема, не менше 2-х років безперервної роботи на одному підприємстві. Для всіх інших осіб діяли певні умови, регламентовані загальним і безперервним трудовим стажем. За перші 20 днів відпустки їм виплачували кошти в розмірі 3/4 або 2/3 заробітку. Всі інші дні відпустки обраховувалися в 100-відсотковому розмірі (Положення про порядок, 1955, с. 378-379). Зрозуміло, що справа тут явно не в спробі зекономити кошти, як може здатися на перший погляд. Якби хотіли зекономити на породіллі, то відпустку по вагітності та пологам, очевидно, не збільшували б аж на 49 календарних днів: із 35 до 56 передпологових і з 28 до 56 післяпологових. Отже, при загальних позитивних обрисах «відлиги», як-то збільшення до- та післяпологової відпустки, латентними знову залишалися питання необхідних умов формування дисципліни праці, приховані в розмірі безперервного трудового стажу породілей.

Поряд із зазначеними фактами відмітимо також, що в формуванні умов сталої трудової дисципліни в такий спосіб були задіяні не лише наймасовіша громадська організація, а й безпосередньо державні органи. Наведемо декілька найбільш масштабних прикладів, які підтверджують зазначене. Спочатку візьмемо систему пенсійного забезпечення, в якій професійні спілки провідної ролі не відігравали. Так, у липні 1956 р. Верховна Рада СРСР прийняла Закон про державні пенсії, який став безсумнівним проривом у пенсійному забезпеченні громадян. Разом із тим, розмір деяких пенсійних виплат теж перебував у залежності від безперервного стажу роботи. Тобто, він напряму залежав від створення сприятливих умов для формування дисципліни праці на належному рівні. Зокрема, ст. 14 закону передбачала 10-ти відсоткову доплату (в межах максимального розміру пенсії) за безперервний стаж роботи понад 15 років. Цікаво, що така ж доплата завбачувалася чоловікам і жінкам, що відпрацювали на виробництві впродовж 35 і 30 років відповідно (Закон про державні пенсії, 1956, с. 75).

Наскільки вагомим був пенсійний чинник? Якщо брати до уваги кількісні показники, то він був аж занадто впливовим. Число пенсіонерів у СРСР, починаючи з 1958 р., коли вперше було оприлюднено їхню кількість, коливалася від 32,8 млн. осіб до 35,2 млн. у 1964 р. Що у відсотковому відношенні перебувало в межах від 17,9% (1958 р.) до 25,8% (1964 р.) середньорічної чисельності робітників і службовців (Докашенко, 2017, с. 112). По суті, цією нормою закону робітникам пропонувалося не змінювати місце роботи впродовж зазначеного терміну в обмін на 10-ти відсоткову пенсійну доплату. Особи, які вийшли на пенсію по інвалідності (І та ІІ групи) внаслідок загального захворювання, теж мали право на доплату в розмірі 10%, але знову ж таки у випадку наявності безперервного стажу в 10 років, і 15%, якщо він перевищив 15 років (Закон про державні пенсії, 1956, с. 80).

І все ж таки найбільший вплив на формування умов трудової дисципліни, як не дивно, здійснило зростання житлового будівництва. Як правило, ця обставина не потрапляє до поля зору сучасних дослідників. Між тим, на нашу думку, саме воно стало чи не найпотужнішим чинником збереження безперервного стажу. Згідно з постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР, лише в УРСР у період з 1956 р. по 1960 р. мали побудувати небачений до цього обсяг житлової площі за державним житловим виробництвом - 29,5 млн. м² і 21,4 млн. м² за рахунок індивідуального житлового будівництва (О развитии жилищного строительства, 1957). Кожен претендент на бажані квадратні метри брався на облік і ставився на чергу в місцевих органах влади або на підприємстві, якщо воно здійснювало будівництво власним коштом.

Наведені цифри наочно ілюструють ту величезну кількість людей, яка бралася на квартирний облік і, відповідно, яка разом із цим втрачала можливість змінити місце роботи, оскільки обов'язковою умовою отримання квартири був безперервний стаж роботи. Люди стояли в чергах на отримання житла щонайменше 10 років, а частіше 15, і, навіть, 20 років. Через побоювання втрати черги, весь цей час вони не могли звільнитися й перейти на інше підприємство. Квартирне питання суттєво утримувало робітників на одному місці. Скільки людей знаходилося в квартирній пастці в Українській РСР наразі ми сказати не можемо. А ось загалом у СРСР, з 1956 по 1964 рр., житлову площу отримали 79,9 млн. осіб (Народное хозяйство, 1964). Якщо взяти до уваги цю цифру, то вирішення квартирного питання було вагомим чинником забезпечення безперервного стажу роботи. Останній був складовою державної політики, в якій професійні спілки відігравали свою важливу роль. Але найбільшу зацікавленість у його збереженні виявляла все ж таки держава, що підтверджується введенням паспортизації громадян, інституту прописки, запровадженням трудових книжок. Усе це були ланки одного ланцюга, кожна з яких потребує додаткового дослідження.

Висновки

Проведений аналіз дозволяє зробити декілька прикінцевих висновків. По-перше, в досліджуваний період була зроблена достатньо рішуча спроба змістити центр тяжіння в регулюванні дисципліни праці з жорстких державних форм н ліберальніші, основані на громадських засадах. По-друге, в постсталінський період масова громадська організація залишила вмонтованою в систему соціального страхування формулу безперервного стажу, що дозволяло створити латентні, але від цього не менш ефективні, позаекономічні важелі впливу на формування дисципліни. По-третє, професійні спілки в епоху «відлиги» легко сприйняли партійну ідею щодо лібералізації спілкової роботи. Але при цьому вони залишили незмінною свою політичну сутність, продовжуючи діяти в інтересах держави, хоча й у більш м'яких, завуальованих формах, що засвідчує їх участь у боротьбі за дисципліну праці.

Список використаних джерел і літератури

Баран, В. К., Даниленко, В. М. (1999). Україна в умовах системної кризи (1946- 1980-і рр.). Київ: Видавничий дім «Альтернативи», 333 с.

Востриков, П. П. & Добровольський, А. А. (2013). Проблемы правового обеспечения дисциплины труда в Советской России и СССР (1917-1945 гг.) в трудах отечественных ученых. Право, 97-102. URL: https://cyberleninka.ru/article/n/problema- pravovogo-obespecheniya-distsipliny-truda-v-sovetskoy-rossii-i-sssr-1917-1945-gg-v- trudah-otechestvennyh-uchyonyh/viewer (дата звернення 30.О5.2О22.)

Ґіденс, Е. (1999). Соціологія: пер. з англ. Київ: Основи, 726 с. URL: http://polit.ics. ellib.org.ua/pages-cat-173.html (дата звернення: 25.04.2022).

Даниленко, В. (2011). Спроби «соціалізації» радянської економіки в роки хру- щовської «відлиги». Україна ХХ століття: культура, ідеологія, політика: зб. ст. Київ, 5-20.

Даниленко, В. М. (ред.) (2015). Соціальні трансформації в Україні: пізній сталінізм і хрущовська доба. Київ: Інститут історії України НАН України, 698 с.

Джадт, Тоні & Снайдер, Тімоті. (2019). Роздуми про двадцяте століття: пер. з англ. (П. Грицак). Львів: Човен, 384 с.

Докашенко, В. (2017). Профспілки та пенсійне забезпечення в СРСР (середина 50-х - середина 60-х рр.). Історичні і політологічні дослідження: зб. наук. пр., (1 (60)), 105-129.

Докашенко, В. М. (2015). «Відлига» в контексті розширення прав і обов'язків професійних спілок. Грані історії: зб. наук. пр., (8), 47-63.

Докашенко, В. М. (2019). Профспілки та робітничі збори. Політичні аспекти мобілізаційного інструмента «Відлиги». Гуманітарний вісник: зб. наук. пр., 30 (14), 5-19.

Закон про державні пенсії. Прийнятий Верховною Радою СРСР 14 липня 1956 р. Кодекс законів про працю Української РСР. Офіційний текст зі змінами на 15 червня 1965 року та з додатками систематизованих матеріалів. Київ: Вид-во політичної літератури Української РСР, 72-92.

Коваленко, К. В. (2014). Шляхи вдосконалення категоріального апарату інституту дисципліни праці. Форум права: електрон. наук. фах. вид., (2), 203-207. URL: http:// dspace.univd.edu.ua/xmlui/bitstream/handle/123456789/689/shlyahi_vdoskonalennya_ kategorial_nogo_aparatu_institutu_disciplini_praci.pdf ?sequence=2&isAllowed=y (дата звернення 8.06.2022)

Кодекс законів про працю Української РСР. Офіційний текст зі змінами на 15 червня 1965 року та з додатками систематизованих матеріалів. Київ: Вид-во політичної літератури Української РСР, 9-57.

Ліпкан, А. Г. (2015). Україна в період відлиги 1953-1964 років. Особливості розвитку. Сторінки історії: зб. наук. пр., (27). Київ: Політехніка, 83-94.

Народное хозяйство СССР в 1964 году. (1965). Статистический ежегодник. Москва: Статистика, 887 с.

О мероприятиях по упорядочению трудовой дисциплины, улучшению практики государственного социального страхования и борьбе с злоупотреблениями в этом деле. Постановление Совета народных комиссаров СССР, Центрального Комитета ВКП(б), Всесоюзного Центрального совета профессиональных союзов от 23 декабря 1938 года. URL: http://www.consultant.ru/cons/cgi/online.cgi?base=ESU&n=4429&req=do c#SxL197TGnBIHFWUB (дата звернення: 25.04.2022).

О переходе на восьмичасовой рабочий день, семидневную рабочую неделю и о запрещении самовольного ухода рабочих и служащих с предприятий, и учреждений. Указ Президиума Верховного Совета СССР от 26 июня 1940 г. URL: http://docs. historyrussia.org/ru/nodes/131141-o-perehode-na-vosmichasovoy-rabochiy-den-na- semidnevnuyu-rabochuyu-nedelyu-i-o-zapreschenii-samovolnogo-uhoda-rabochih-i- sluzhaschih-s-predpriyatiy-i-uchrezhdeniy-ukaz-ot-26-iyunya-1940-g#mode/inspect/ page/2/zoom/4 (дата звернення: 25.04.2022).

О порядке слияния Народного комиссариата труда Союза ССР с Всесоюзным центральным советом профессиональных союзов. Постановление Совета Народных Комиссаров и Всесоюзного центрального совета профессиональных союзов 10 сентября 1933 г. № 1952. URL: http://www.economics.kiev.ua/download/ZakonySSSR/data04/ tex16545.htm (дата звернення: 15.11.2021).

О работе профессиональных союзов. Постановление Пленума ЦК КПСС 16-17 декабря 1957 г. Коммунистическая партия Советского Союза в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК (Т.9. 1956-1960). (9-е изд. доп. и испр.). Москва: Политиздат, 215-228.

О развитии жилищного строительства в СССР. Постановление Центрального Комитета КПСС и Совета Министров СССР от 31 июля 1957 года. № 931. URL: https://docs.cntd.ru/document/76571429 (дата звернення: 25.04.2022).

Об объединении Народного комиссариата труда Союза ССР с Всесоюзным центральным исполнительным комитетом профессиональных союзов. Постановление Центрального исполнительного комитета СССР, Совета народных комиссаров, Всесоюзного центрального исполнительного комитета профессиональных союзов от 23 июня 1933 года. URL: http://www.economics.kiev.ua/download/ZakonySSSR/data04/ tex16549.htm (дата звернення: 1.05.2022).

Об отмене смертной казни. Указ Президиума Верховного Совета СССР от 26 мая 1947 года. URL: http://www.consultant.ru/cons/cgi/online.cgi?req=doc&base=ESU&n=664 5#0OJAh9TmOk3NtPlM2 (дата звернення: 1.05.2022).

Об отмене судебной ответственности рабочих и служащих за самовольный уход с предприятий и из учреждений, и за прогул без уважительной причины. Указ Президиума Верховного Совета СССР от 25 апреля 1956 года. URL: http://www. consultant.ru/cons/cgi/online.cgi?req=doc&base=ESU&n=17166#RiH1b4TPSrYAKxSD (дата звернення: 1.05.2022)

Отчетный доклад Центрального Комитета Коммунистической партии Советского Союза ХХ съезду партии. Доклад Первого секретаря ЦК КПСС Н.С. Хрущева. ХХ съезд Коммунистической партии Советского Союза. Стенографический отчет. 14-25 февраля 1956 года (Ч.ІІ). Москва: Госполитиздат СССР, 9-120. URL: http://history.org.ua/ LiberUA/XXSKPSS2_1956/XXSKPSS2_1956.pdf (дата звернення: 3.05.2022).

Пихоя, Р. Г. (2019). Советский Союз: история власти. 1945-1991 (3-е. изд., испр. и доп.). Москва; Берлин: Директ-Медиа, 655 с.

Положення про порядок призначення та виплати допомоги по державному соціальному страхуванню. Затверджене постановою Президії ВЦСПС від 5 лютого 1955 року зі змінами і доповненнями. Офіційний текст зі змінами на 15 червня 1965 року та з додатками систематизованих матеріалів. Київ: Вид-во політичної літератури Української РСР, 359-398.

Положення про права фабричного, заводського, місцевого комітету професійної спілки». Затверджено Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15 липня 1958 року. Офіційний текст зі змінами на 15 червня 1965 року та з додатками систематизованих матеріалів. Київ: Вид-во політичної літератури Української РСР, 324-329.