Проблема становлення та розвитку банківського кредитування в наддніпрянській Україні (друга половина XVIII - початок XX ст.): сучасний науковий дискурс вітчизняних учених

Акцентовано увагу на тому, що специфікою наукових досліджень у сфері економічної історії та соціально-економічної історії є застосування міждисциплінарних методів дослідження.

У результаті історіографічного аналізу встановлено, що найбільш розробленим напрямком визначеної проблеми є дослідження іпотечного (аграрного) кредитування, тоді як комплексного дослідження розвитку комерційного банківського кредиту Наддніпрянщини не проводилося. Зазначено, що у процесі дослідження проблем становлення й розвитку кредитної системи Наддніпрянської України у будь-якому разі розглядалися питання функціонування банківської системи як тісно взаємопов'язаної орбіти досліджень. Це в комплексі дозволяє через механізм кредитування більш детально дослідити ефективність впливу банківської системи на різні сфери економіки українських земель (торгівлю, промисловість, сільське господарство, ремісництво тощо), а також дає можливість розглянути соціально-економічні аспекти підвищення добробуту та якості повсякденного життя населення, що є перспективними напрямками подальших досліджень.

Ключові слова: Наддніпрянська Україна, історіографія, кредитування, банківська система, Державний Дворянський банк, Державний Селянський банк, міські громадські банки.

банківське кредитування аграрне наддніпрянська україна

NADDNIEPER UKRAINE (SECOND HALF OF THE 18^th - BEGINNING OF THE 20^th THE PROBLEM OF THE BANK LENDING FORMATION AND DEVELOPMENT IN CENTURIES): MODERN SCIENTIFIC DISCOURSE OF DOMESTIC SCIENTISTS

The article provides a historiographic analysis of the works of modern domestic scientists on the problem of the formation and development of bank lending in the Naddniprianska Ukraine (second half of the 18^th - early 20th centuries).

The whole modern studies complex of the problems of the bank lending formation and development in the Naddniprianska Ukraine is proposed to be divided into two periods: I) 1729-1860 - pre-reform period - from the birth of the banking credit system to 1860 - when the State Bank of the Russian Empire was created; II) 1860 -1917 - from the founding of the State Bank of the Russian Empire on May 31, 1860 and the subsequent reform of the entire imperial banking system to the fall of the Russian monarchy and the destruction of its banking system. The latter period was divided by the main thematic areas of research: 1) commercial lending by the State Bank of the Russian Empire; 2) mortgage agricultural lending (including mutual land credit societies, State Noble and Peasant banks, joint-stock land banks, etc.); 3) commercial lending by joint-stock commercial banks and city public banks, and others.

It is emphasized that the peculiarities ofscientific research in the field of Economic History and Socio-Economic History is the use of interdisciplinary research methods.

As a result of the historiographic analysis, it was found that the most researched area of the determined problem is the study of mortgage (agricultural) lending, while a comprehensive study of the development of commercial bank credit in the Naddniprianska region has not been conducted. It is noted, that in the study of the formation and development problems of the credit system of Naddniprianska Ukraine, in any case, were considered the issues of the functioning of the banking system as a closely interconnected orbit of research, which in combination allows to study in more detail the effectiveness of the influence of the banking system on different spheres of the economy of Ukrainian lands (trade, industry, agriculture, handicrafts, and others) through the mechanism of lending, and also provides an opportunity to consider the socioeconomic aspects of improving the welfare and quality of everyday life of the population, which, in our opinion, can become promising areas of research.

Keywords: Naddniprianska Ukraine, historiography, lending, bank system, State Noble bank, State Peasant bank, urban public banks.

Постановка проблеми й актуальність дослідження. Науковий інтерес до проблем економічної історії України постійно зростає. Одним із таких актуальних напрямків досліджень вітчизняних учених можна вважати питання становлення та розвитку банківської системи Наддніпрянської України в період другої половини XVIII - початку XX ст. у цілому та зародження банківського кредитування зокрема. Історичний досвід свідчить, що Наддніпрянська Україна, яка у досліджуваний період була інтегрована у фінансово-економічну систему Російської імперії мала певні особливості організації банківництва й банківського кредитування. Недорозвиненість та відсталість імперської банківсько-фінансової системи, в якій мали місце певні структурні зрушення наприкінці ХІХ - початку ХХ ст., негативно впливали на розвиток підприємницької активності Наддніпрянщини в сільському господарстві, торгівлі та різних галузях промисловості, економічний потенціал якої мав значно вищий рівень, ніж інвестиційно-кредитні пропозиції, котрі генерувалися існуючою на той час імперською банківською системою.

Тож, проводячи аналіз історичного досвіду розвитку банківського кредитування на теренах Наддніпрянської України у другій половині XVIII - початку XX ст., що накопичився у дослідженнях вітчизняних учених, ми маємо можливість представити його практичне застосування у вирішенні актуальних проблем функціонування та розвитку кредитної системи в сучасній Україні, враховуючи особливі потреби у кредитуванні, що виникатимуть під час відбудови економіки внаслідок руйнувань, спричинених російською агресією.

Метою статті є здійснення історіографічного аналізу праць сучасних вітчизняних учених з проблеми становлення й розвитку банківського кредитування в Наддніпрянській Україні (друга половина XVIII - початок XX ст.).

Аналіз основних досліджень. Дослідження історіографії банківського кредитування в Наддніпрянській Україні у період другої половини XVIII - початку XX ст. здебільшого розглядали сучасні вітчизняні дослідники лише в рамках своїх тематично спрямованих наукових пошуках, зокрема: історико-правові аспекти (В. Кириченко, Д. Селіхов, А. Ткаченко та ін.); історико-економічні аспекти (О. Краснікова, І. Новікова, М. Орлик, О. Ходченко, В. Зайченко й В. Попов та ін.); соціально-економічні аспекти (В. Венгерська, І. Довжук, О. Реєнт, В. Терещенко та ін.). Поміж них слід звернути увагу на історіографічне дослідження В. Зайченка і В. Попова, у якому розкрито стан сучасного наукового дискурсу проблем державного регулювання аграрного кредитування в Наддніпрянській Україні в ХІХ - на початку ХХ ст. (Зайченко, Попов, 2021). Автори акцентували увагу на тому, що зазначена наукова проблема має розглядатися з «урахуванням економічної складової (визначення найбільш оптимальних науково обґрунтованих способів кредитування), антропологічного підходу (розуміння сприйняття позичальником переваг того чи іншого кредитного продукту для розвитку господарства) та вивчення правового регулювання кредитних відносин», відповідно, для її комплексного вирішення необхідна кооперація економістів, істориків та юристів (Зайченко, Попов, 2021:82).

Виклад основного матеріалу. Весь комплекс сучасних досліджень проблеми становлення й розвитку банківського кредитування в Наддніпрянській Україні пропонуємо поділити на два періоди: I. 1729 -I860 рр. - дореформений період - від зародження банківської кредитної системи, коли в столичних містах створювалися перші державні кредитні установи для придворної знаті та дворянства, які хоч і були переважно емісійними (Монетна контора, Мідний та Артилерійський банки, Асигнаційний банк з подальшим відкриттям з 1806 р. при ньому Облікових контор в українських містах Одесі, Феодосії і Таганрозі, дещо пізніше у містах Києві (1838 р.), Харкові (1843 р.) та Полтаві (1852 р.)), - до 1860 р., коли було створено Державний банк Російської імперії та розпочато структурні зміни банківської системи, що в комплексі можна розглядати підготовкою банківсько-фінансового сектору до проведення Селянської реформи 1861 р.

II. 1860 -1917 рр. - від заснування 31 травня 1860 р. Державного банку Російської імперії (з відкриттям 3-х контор та 14 відділень в українських губернських та повітових містах) та подальшим проведенням реформи усієї імперської банківської системи, включаючи зародження державного та акціонерного іпотечного кредитування (Земського банку Херсонської губернії (1864 р.), Харківського (1871 р.), Полтавського, Київського та Бессарабсько-Таврійського (1872 р.) акціонерних земельних банків та Державного Селянського (1882 р.) і Дворянського (1885 р.) банків) та створенням у 70-х роках ХІХ ст. мережі акціонерних комерційних банків тощо - до падіння російської монархії та руйнації її банківської системи.

Характеризуючи перший період, більшість дослідників звертали увагу на те, що банківська кредитна система була відсталою не лише в економічних відносинах, які вона мала стимулювати у державі, а й відносно європейських країн, «де приватний капітал зайняв у кредитній системі провідне місце вже на ранньому етапі її формування, у Росії організацією цього сектора економіки займалася держава» (Ходченко, 2005:179). При цьому державна банківська монополія мала яскраво виражену кріпосницьку спрямованість, що не мала аналогів в історії інших країн, на цьому акцентував увагу відомий радянський дослідник І. Гіндін (Гіндін, 1997:461). На казенну рису кредитно-банківської системи раннього періоду її формування звертали увагу А. Ткаченко й І. Ткаченко в монографії «Створення і діяльність банківських установ на території України: економіко-правовий аспект (XVIII століття - початок 30-х років XX століття)» (Ткаченко & Ткаченко, 2014). Акцентуючи увагу на тому, що самодержавство та закоренілий феодально-кріпосницький лад в імперії не створювали умов для затребуваності банківських інструментів, «на відміну від Західної Європи, де банки створювалися приватними особами, в Росії їх засновував уряд» (Ткаченко & Ткаченко, 2014:54).

Жорстке державне регулювання, вузькі рамки для саморегуляції, недоступність до кредитних ресурсів, зловживання під час надання кредитів державними банками, слабкість економічної думки та ігнорування світової практики банківського кредитування - на всіх цих причинах, які залишали імперську кредитну систему в архаїчному стані, акцентував свою увагу М. Орлик у статті «Зародження банківської кредитної системи в Російській імперії у другій половині XVIII - на початку ХІХ ст.» (Орлик, 2018). Водночас автор зазначав, що банківська система дореформеного періоду була зорієнтована на надання довгострокових кредитів під заставу нерухомості (у т. ч. населеної нерухомості у вигляді ревізьких душ) дворянству, купецтву і промисловцям. При цьому характерною рисою банківської системи дореформеного періоду завжди був «пріоритет інтересів дворянства, навіть усупереч інтересам держави. Це стимулювало появу та розвиток установ дрібного кредиту - позикових кас при поміщицьких маєтках та сільських банках» (Орлик, 2021:218), які не відносилися до банківського кредитування, а мали характер самоорганізованих прообразів кас взаємодопомоги, на противагу лихварському позиковому капіталу, який подекуди був єдиним способом отримання позики для дрібного товаровиробника, торгівця чи селянина, що часто заводило їх у фінансову кабалу і доводило до повного розорення. Проблемам поширення лихварства на українських землях у другій половині друга половині XVIII - початку XX ст. присвячено інше дослідження М. Орлика (Орлик, 2019b), у якому автор дійшов висновку, що розквіт лихварства був закономірною реакцією суспільства на відсутність (чи недостатність) банківських кредитних пропозицій.

На нерозвиненості банківської системи та широкому використанні підприємцями та купцями лихварських позик наголошував у своїй докторській дисертації Л. Губицький (Губицький, 2021), розглядаючи проблеми розвитку торгівлі Київської губернії (1793-186 рр.), наголошуючи на тому, що в губернії спостерігався «повсюдний занепад кредиту», тому торгівці були змушені звертатися до послуг лихварів, які надавали позички під грабіжницькі відсотки (15, 20, 50%) (Губицький, 2021: 361, 364-365).

У сучасній вітчизняній історіографії дедалі частіше предметом дослідження сучасних науковців стає проблема банківського кредитування на українських землях саме у період економічних зрушень у другій половини XIX - початку XX ст. Увесь комплекс цих досліджень умовно можна поділити на три тематичні напрямки: 1) комерційне кредитування Державним банком Російської імперії (далі - ДБРІ); 2) іпотечне кредитування в сільському господарстві (в т. ч. товариствами взаємного поземельного кредиту, державними Дворянським та Селянським банками, акціонерними земельними банками тощо); 3) комерційне кредитування акціонерними комерційними банками та міськими громадськими банками тощо.

Слід зазначити, що кредитну діяльність ДБРІ дослідники часто розглядали в контексті досліджень земельного кредитування, яке здійснювалося його відділеннями на теренах Наддніпрянської України. Д. Селіхов у монографії «Сільськогосподарський кредит на українських землях Російської імперії у 1861-1917 рр.: історико-правове дослідження» зазначав, що перші десятиліття діяльності ДБРІ контори та відділення здебільшого займалися питаннями, «пов'язаними з викупними платежами, кредитуючи, таким чином, за рахунок колишніх кріпосних селян поміщицькі господарства» (Селіхов, 2019: 83). Автор звернув увагу на розширенні кредитних операцій ДБРІ в сільському господарстві, таких як: під заставу хліба врожаю 1893-1894 рр. на умовах 3,5% річних, яку активно використовували не лише приватні особи, а й земства; під заставу цінних паперів; під заставу сільськогосподарської техніки та знарядь праці; відкриття кредитів за спеціальними поточними рахунками приватним кредитним установам за погодженням з Міністром фінансів тощо.

У статті О. Ходченка «З історії формування кредитної системи Російської імперії (друга половина XIX - початок XX ст.)» запропоновано усю кредитну політику уряду імперії цього періоду поділити на чотири віхові етапи. Дослідник негативно оцінив діяльність ДБРІ, зазначивши що «головним банком країни, який, з одного боку, регулював би та контролював діяльність різноманітних кредитних інститутів, а, з іншого боку, сприяв би пожвавленню та розвитку вітчизняного товаровиробництва, Державний банк так і не став», оскільки він недостатньою мірою сприяв розвитку вітчизняної економіки (сільського господарства, промисловості, торгівлі тощо) (Ходченко, 2005:189). Передумови та особливості ліберальних реформ кредитної системи в імперії у цілому та на українських землях зокрема, у другій половині ХІХ ст., вчений розглянув у своїй наступній статті «Вплив ідей західної економічної думки на ліберальні реформи в кредитній системі Росії та України в другій половині ХІХ ст.» (Ходченко, 2007). Автор дійшов висновку, що ліберальні реформи цього періоду, особливо при міністрові фінансів М. Бунге, «дозволили вивести країну з глибокої економічної та політичної кризи і дали потужний поштовх капіталістичному розвитку країни» і тим самим сприяли розвитку кредитно-банківської системи та включенню імперської економіки до європейських ринкових структур (Ходченко, 2007:94).

Економіко-правовий аспект процесу створення та діяльності банківських установ на території України у період XVIII ст. - початку XX ст. висвітлено у монографії А. Ткаченка та І. Ткаченко «Створення і діяльність банківських установ на території України: економіко-правовий аспект (XVIII століття - початок 30-х років XX століття)» (Ткаченко & Ткаченко, 2014). У цій праці імперську урядову кредитну політику авторами було запропоновано поділити на чотири етапи, в основу яких покладено правові аспекти засновницької політики з приділенням особливої уваги створенню й діяльності ДБРІ та його мережі на території українських губерній.

У напрямках досліджень банківського іпотечного кредитування у сільському господарстві (в т. ч. товариствами взаємного поземельного кредиту, державними Селянським та Дворянським банками, акціонерними земельними банками тощо) слід відмітити праці вітчизняних дослідників: С. Борисевича (Борисевич, 2011), В. Венгерської (Венгерська, 1997; 1998; 2008), І. Довжука (Довжук, 2013), В. Кириченко (Кириченко, 2010; 2012), О. Краснікової (Краснікова, 1997; 1998; 2004; 2018), Л. Мельник (Мельник, 2018), І. Новікової (Новікова, 2009), М. Орлика (Орлик, 2020; Орлик, 2021), В. Савича (Савич, 2004), Д. Селіхова (Селіхов, 2014; 2019; 2020), В. Швеця (Швець, 2021) та ін.

Детальний аналіз імперського законодавства стосовно регулювання іпотеки періоду реакційних контрреформ Олександра III (80-і - початок 90-х років ХІХ ст.) провів у своїй статті д. і. н. С. Борисевич. Учений порівняв законодавчі зміни умов надання кредитів та стягнення недоїмок за несплаченими боргами Товариством взаємного поземельного кредиту, Селянського та Дворянського банків, дійшовши висновку, що політика царизму мала антидемократичну й відверто продворянську спрямованість, яка могла лише тимчасово призупинити фінансову кризу в Російській імперії (Борисевич, 2011:123), закладаючи на майбутнє вибухові соціально-економічні проблеми.

«Достатньо м'якими» умовами кредитування визначав у своєму дослідженні І. Довжук позики Державного Селянського банку селянам при купівлі землі. При цьому автор звертав увагу на те, що позичальники мали вносити першочерговий внесок у розмірі 1/5 купівельної суми, відповідно, це були не зовсім бідняки, оскільки мали мати певні заощадження або засоби виробництва (в т. ч. тяглову худобу) (Довжук, 2013: 35). Про те, що Селянський банк надавав перевагу заможним селянам, стверджувала і В. Венгерська, наголошуючи, що «це призвело до того, що з 1909 року покупцями банківської землі стали виключно заможні селяни» (Венгерська, 2008: 97). Авторка відмітила прогресивні зміни умов кредитування, які передбачалися статутом Селянського банку в редакції 1895 року, дозволили збалансувати попит і пропозицію на кредити, тим самим відрегулювали попит і пропозицію на землю, що призвело до росту цін за десятину землі. Подальші зміни, пов'язані зі Столипінською реформою, на думку дослідниці, активізували кредитну діяльність Селянського банку: «Він збільшив кредит для селян, значно здешевивши його. Банк платив більший відсоток за своїми зобов'язаннями, ніж платили йому селяни, різниця ж покривалася субсидіями з бюджету. <...> Банк активно впливав і на форми землеволодіння: для селян, які купували землю в одноосібну власність, плата була нижчою» (Венгерська, 2008: 97).

У монографії Д. Селіхова «Сільськогосподарський кредит на українських землях Російської імперії у 1861-1917 рр.: історико-правове дослідження» (Селіхов, 2019) детально розглянуто законодавчі зміни в регулюванні кредитної діяльності Селянського та Дворянського банків. Аналізуючи склад покупців земельних ділянок, автор взяв участь у дискусії дослідників щодо пріоритетності, котру надавав банк при кредитуванні малоземельним, безземельним чи заможним селянам. Проводячи аналіз архівних документів, вчений довів, що основними позичальниками були саме малоземельні й безземельні селяни, які лише відносно були такими, оскільки мали родинні зв'язки (першого ступеня споріднення) із заможними селянами. Автор проаналізував законодавчі зміни, які регулювали діяльність Селянського банку і мали вплив на розширення кредитних операцій. Те, що кредити були недоступними для пересічних селян, зазначали у науковій праці В. Орлик і В. Павленко (Орлик, Павленко, 2020:45).

Механізм банківського кредитування Селянським та Дворянським державними банками розглянула у своїй монографії О. Краснікова (Краснікова, 2018). Вченою було акцентовану увагу на тому, що у Дворянському банку були більш сприятливі умови кредитування для дворянського та купецького стану (в т. ч. низькі ставки по виданих кредитах, широкий діапазон термінів кредитування: від 11 до 66,6 років, пільгові довгострокові й короткострокові кредити, відтермінування платежів, часткове списання боргів тощо), ніж у Селянському банку для селян. Аналізуючи умови кредитування Селянським поземельним банком в динаміці змін імперського законодавства та розглядаючи практичну його діяльність на Лівобережній Україні, авторка зазначила, що за 34 роки його діяльності відбулося «випробування різних принципів організації іпотечного кредиту», «при цьому єдиним правилом залишалося традиційне дотримання ринкових законів, що дало змогу цій кредитній установі не лише вистояти у жорсткій конкурентній боротьбі за клієнта, але й суттєво зміцніти, з року у рік нарощуючи свій капітал» (Краснікова, 2018: 75).

До проблеми довгострокового іпотечного кредитування комплексно підійшов у своїх працях В. Кириченко (Кириченко, 2010; Кириченко, 2012), здійснивши загальний історико-правовий аналіз створеної у другій половині ХІХ ст. - на початку ХХ ст. в Російській імперії системи іпотечного кредитування. Досліджуючи у хронологічному порядку створення іпотечних банків різних організаційно-правових форм (державних, акціонерних, товариств взаємного кредиту), починаючи з 1864 р. - створення Земського банку Херсонської губернії і закінчуючи створенням у 1882 р. Державного Селянського банку та у 1885 р. Державного Дворянського банку, автор дійшов висновку, що «саме дуальність російської урядової політики в аграрному питанні, спроба в умовах розвитку капіталістичних відносин здійснити консервацію феодальних устоїв у сільському господарстві обумовили присутність двох складових: приватної і державної - в системі земельних банків імперії Романових» (Кириченко, 2012: 128129). На думку автора, подальше об'єднання двох державних банків Селянського і Дворянського - це закономірний процес, спрямований на формування безстанового приватного землеволодіння.

Аналізуючи позитивні та негативні сторони кредитної діяльності Селянського поземельного банку І. Новікова у дисертаційному дослідженні (Новікова, 2009) відмітила, що з часу створення цього банку 1883 р. до 1905 р. на українські губернії прийшлася майже третина (29,6%) усієї придбаної в імперії землі через цей банк, а його діяльність «стала кроком вперед у розвитку українського земельного ринку та налагодженні ефективних аграрних ринкових відносин» (Новікова, 2009: 144).

Механізм іпотечного аграрного кредитування розглянув у своїй дисертації та статті М. Орлик (Орлик, 2021; Орлик, 2020), звернувши увагу на те, що кредитування Державним Дворянським банком здійснювалося на підтримку дворянства, яке постраждало від Селянської реформи 1861 р. шляхом надання широкого спектру пільг і преференцій у кредитуванні, забезпечення прийнятних умов для перекредитування тощо. Автором розглянуто кредитну діяльність Земського банку Херсонської губернії, який зайняв піонерські та лідируючі позиції у сфері іпотечного кредитування не лише на півдні України, а й в усій імперії. Цей банк зміг закріпитись на ринку довгострокових кредитних послуг навіть після створення на початку 70-х років ряду 4-х українських акціонерних земельних банків (Харківський, Полтавський, Київський, Бессарабсько-Таврійський) та заснування у 1882 р. та 1885 р. державних іпотечних Селянського та Дворянського банків. Характерною рисою діяльності банківських установ, які здійснювали довгострокове іпотечне кредитування наприкінці ХІХ - початку ХХ ст., автор визначив те, що вони випускали цінні папери: облігації, закладні листи, сертифікати під відсотки, а, починаючи з 1906 р., ними ж безальтернативно почали видаватися кредити, що обумовило негативні тенденції в кредитуванні.

Враховуючи, що при наданні іпотечних позик сама земля, яка придбавалася, ставала об'єктом застави, надзвичайно актуальною є стаття В. Швеця «Оцінювання земельних активів України банками Російської імперії на початку ХХ століття» (Швець, 2021), у якій проведено аналіз цін на земельні активи по окремих українських губерніях Наддніпрянщини.

Що стосується аграрного кредитування, то слід зауважити, що традиційно й закономірно більшість вітчизняних учених, які досліджували соціально-економічні питання впливу Столипінської реформи на землеволодіння і землекористування у Наддніпрянській Україні, різною мірою звертали увагу на кредитну діяльність Селянського поземельного банку: В. Бочаров (Бочаров, 2001), В. Вергунов (Вергунов, 2008), О. Герасимчук (Герасимчук, 2011; 2014), Л. Ігнатова (Ігнатова, 2002), В. Майстренко (Майстренко, 1997), О. Мельник (Мельник, 2020), О. Овдін (Овдін, 2004), А. Опря (Опря, 2006), В. Приймак (Приймак, 2012), О. Реєнт (Реєнт, 2006), В. Терещенко (Терещенко, 2006) та ін.

Найчастіше проблеми комерційного банківського кредитування торкалися дослідниками в контексті тем, пов'язаних із розвитком торгівлі, промисловості, ремісництва в окремих регіонах Наддніпрянської України у період кінця XVIII - початку ХХ ст.: Л. Губицьким (Губицький, 2021) - розглядаючи особливості кредитування торгівлі та промисловості Київської губернії у період 1793-1861 рр.; Ю. Демешком (Демешко, 2013) - досліджуючи участь купецтва у заснуванні банків Новоросійського краю (початок ХІХ ст. - 60-ті рр. ХІХ ст.), О. Доніком (Донік, 2008) - досліджуючи підприємницьку діяльність купецтва в Україні в імперському просторі (XIX ст.). та ін.

У рамках комерційного кредитування окремо слід виділити дослідників, які розглядали питання кредитування міськими громадськими банками (далі - МГБ) у містах Наддніпрянської України, це, зокрема, В. Коломийцева (Коломийцева, 2010), В. Міщенко і Г. Корогод (Міщенко і Корогод, 1999), М. Орлик (Орлик, 2019; 2021), С. Тихенко (Тихенко, 2013), А. Ткаченко (Ткаченко, 2001), О. Ходченко (Ходченко, 2008) та ін.

У науковій праці В. Коломийцевої окремий розділ присвячено історії створення та функціонування МГБ Таврійської губернії, де станом на 1 січня 1917 р. налічувалося 10 таких закладів. Авторка акцентувала на складнощах створення таких фінансових установ у цьому регіоні, оскільки міська нерухомість, яка була головним об'єктом застави під час кредитування, значно постраждала після Кримської війни. Дослідницею зауважено, що саме в місті Севастополі було створено перший МГБ у Таврійській губернії (лютий 1863 р.). Авторка зупинилася на зловживаннях керівництвом Керч- Єникальського МГБ у 70-х роках XIX ст., у якому кредити надавалися упереджено й вибірково лише впливовим і заможним городянам на великі суми від 40 до 60 тис. руб. на одного позичальника, а дрібним торгівцям, землеробам і ремісникам категорично відмовлялося у позиках (Коломийцева, 2010: 120).

У монографії «Розвиток банківської справи на Сумщині (середина ХІХ - початок ХХ ст.)» за редакцією С. Тихенка (Тихенко, 2013) висвітлено роль МГБ у кредитуванні міщан, селян та купців Сумщини. У зазначеному дослідженні значну увагу приділено організаційно-правовим та структурним питанням створення МГБ, відмічено роль кредитної діяльності цих банків у розвитку підприємництва Сумщини. Дещо раніше подібні історико-економічні дослідження розвитку кредитно- фінансової системи Сумщини (ХІХ - початок ХХ ст.) здійснили Міщенко і Г Корогод (Міщенко і Корогод, 1999).

Досліджуючи історію розвитку міських громадських банків у Російській імперії та Україні у другій половині XIX - на початку XX ст. до важливих висновків дійшов О. Ходченко, стверджуючи, що міські банки функціонували як повноцінні комерційні банки. Саме міські банки сприяли розвитку дрібного й середнього підприємництва у містах, а для міської влади створювали додаткові джерела прибутку, проте значне втручання держави у їхню діяльність шляхом встановлення значних обмежень призводило їх до занепаду (Ходченко, 2008: 141, 14). Підтвердженням цієї тези є дослідження міст Подільської губернії другої половини ХІХ - на початку ХХ ст.

B. Єсюніним (Єсюнін, 2015), який у своїй монографії зупинився на проблемах заснування та діяльності МГБ на Поділлі.

Розглядаючи механізми кредитування МГБ, М. Орлик (Орлик, 2021: 116-123) акцентував на тому, що вони займали чільне місце у комерційному кредитуванні, оскільки поряд із короткостроковим кредитуванням розвивали і довгострокове комерційне кредитування під заставу міської будівельної нерухомості та землі. Проте через недосконалість імперського законодавства створювалися умови для корупції та зловживань серед міських чиновників, які одночасно були директорами або членами правління банку, що погіршувало фінансовий стан та ділову репутацію МГБ.

Слід звернути увагу на наукову дискусію, яка виникла у працях сучасних дослідників Ю. Грузицького (Грузицький, 2002), В. Коломийцевої (Коломийцева, 2010), С. Орлик, Г. Пальчевич, М. Орлика (Orlyk, Palchevich & Orlyk, 2021), О. Ходченка (Ходченко, 2007) стосовно віднесення позикової діяльності Товариств взаємного кредиту до банківського чи небанківського кредитування, а відповідно, вважати їх банками чи небанківськими кредитними товариствами на кшталт кооперативних товариств, ощадно-позичкових товариств інших громадських кредитних установ. Відносячи Товариства взаємного кредиту до банківського кредитування, більшість дослідників зазначали, що їхня діяльність була зорієнтована на забезпечення короткотерміновими кредитами дрібного й середнього підприємництва у великих губернських та повітових містах (містечках), де була слабо розвинена банківська система. Підкреслювалася їх значна роль у розвитку кредитних відносин та сприянні розвиткові регіональної економіки Наддніпрянщини.

Висновок. Аналіз праць сучасних українських дослідників свідчить про те, що дослідження історії банківського кредитування в Наддніпрянській Україні у період другої половини XVIII - початку XX ст. дедалі частіше стає об'єктом наукових пошуків. Проте в цьому напрямку досліджень є певна особливість, пов'язана з тим, що термін «кредитування» є економічною категорією, механізм його встановлення та адміністрування є правовим процесом, а результат кредитування має не лише економічне значення, а й соціально-економічний аспект. Враховуючи зазначене, дослідники мають комплексно підходити до осмислення та аналізу проблем банківського кредитування в його історичній ретроспективі, застосовуючи весь міждисциплінарний методологічний арсенал (Орлик і Орлик, 2019).

Водночас слід акцентувати увагу на тому, що дослідження проблем банківського кредитування тісно пов'язані з дослідженням банківництва на українських землях. Проте дослідники розвитку банківської системи не завжди цілісно висвітлюють розвиток кредитної системи, обмежуючись загальними питаннями формування мережі банківських установ, їхньої організаційної структури, архітектури приміщень, персоналізації засновників та управляючих тощо. З іншого боку, дослідники, які розглядали проблеми становлення й розвитку кредитної системи Наддніпрянської України у будь-якому разі торкалися питання функціонування банківської системи як тісно взаємопов'язаної орбіти досліджень. Це в комплексі дає можливість через механізм кредитування більш детально дослідити ефективність впливу банківської системи на різні сфери економіки українських земель (торгівлю, промисловість, сільське господарство, ремісництво тощо), а також дозволяє розглянути соціально- економічні аспекти підвищення добробуту та якості повсякденного життя населення, що, на нашу думку, є перспективними напрямками досліджень.

Відносно стану дослідження іпотечного (аграрного) кредитування примітною є тенденція розгляду зазначеного питання за регіональним принципом - окремо розглядалися групи українських губерній Лівобережжя, Правобережжя, Півдня України або ж досліджувалися окремі українські губернії та регіони: Поділля, Волинь, Чернігівщина, Таврія, Київщина, Полтавщина, Сумщина тощо. Комплексним дослідженням іпотечного (аграрного) кредитування можна вважати монографію Д. Селіхова «Сільськогосподарський кредит на українських землях Російської імперії у 18611917 рр.: історико-правове дослідження», тоді як комплексного дослідження розвитку комерційного банківського кредиту Наддніпрянщини не проводилося.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Борисевич С. О. Державна іпотечна політика Російської імперії у 80 - 90 -х рр. XIX ст. Проблеми історії України XIX- початку XXст. Вип. 19. Київ, 2011. С. 117-128.

2. Бочаров В. В. Столипінська аграрна реформа в Катеринославській і Харківській губерніях (1906-1916 рр.): дис. ... канд. істор. наук: 07.00.01. Донецьк, 2001. 171с.

3. Венгерська В. О. Розвиток кредитно-банківської системи на Правобережній Україні у другій половині ХІХ ст. : дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01. Житомир, 1998. 196 с.

4. Венгерська В. О. Утворення та діяльність державних банківських установ на Правобережній Україні у другій половині XIX ст. К., 1997. 40 с.

5. Венгерська В. Окремі особливості діяльності Волинського відділення Селянського Поземельного банку в умовах реалізації двох земельних реформ. Волинські історичні записки: зб. наук. пр. Житомир. держ. ун-ту ім. І. Франка. 2008. Т. 1. С. 92-98.

6. Вергунов В. А. Україна та столипінська аграрна реформа: передумови, завдання, здійснення: монографія / В. А. Вергунов та ін. К. : Б. м., 2008.132 с.

7. Герасимчук О. М. Діяльність Селянського поземельного банку на Чернігівщині в роки столипінської аграрної реформи (1906-1916). Література та культура Полісся. Ніжин, 2011. Вип. 66. С. 130-142.

8. Герасимчук О. Одноосібне землевпорядкування на селянських надільних землях Чернігівщини в роки Столипінської аграрної реформи (1907-1916 років). Сіверянський літопис. 2014. № 4. С. 159-173.

9. Гиндин И. Ф. Банки и экономическая политика в России (XIX - начало XX в.): Очерки истории и типологии русских банков : Избр. / Редкол.: Л. Абалкин (отв. ред.) и др. М. : Наука, 1997. 603 с.

10. Грузицкий Ю. Л. Общества взаимного кредита в российской империи (история появления и этапы развития). Финансы и кредит. № 13(103). 2002. С.66-72.

11. Губицький Л. В. Торгівля Київської губернії (17931861 рр.): дис. ... д-ра. іст. наук: 07.00.01. Переяслав, 2021. 549 с.

12. Демешко Ю. О. Участь купецтва у функціонуванні банківської сфери Новоросійського краю (початок ХІХ ст. - 60- ті рр. ХІХ ст.). Проблеми історії України ХІХ - поч. ХХ ст. Київ, 2013. Вип. 22. С. 26-33.

13. Довжук І. В. Діяльність Селянського поземельного банку в Україні на початку ХХ ст. Проблеми історії України ХІХ - початку ХХст. 2013. Вип. 22. С. 34-39.

14. Донік О. М. Купецтво в Україні в Імперському просторі (XIX ст.). К.: Інститут історії України НАН України, 2008. 271 с.

15. Єсюнін С. М. Міста Поділля у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.: монографія. Хмельницький, 2015. 336 с.

16. Зайченко В. В., Попов В. М. Державне регулювання аграрного кредитування в Наддніпрянській Україні в ХІХ - на початку ХХ ст.: сучасний науковий дискурс. Центральноукраїнський науковий вісник. Економічні науки. 2021. Вип.6 (39). С.76-88.

17. Ігнатова Л. Р. Аграрна реформа П. А. Столипіна та її здійснення в Україні (1906-1914 рр.): автореф. дис. канд. істор. наук: 07.00.01. Одеса, 2002. 19 с.

18. Кириченко В. Є. Довгосторокове кредитування на українських землях Російської імперії. Держава і право. 2012. Вип. 55. С. 122-131.

19. Кириченко В. Є. Установи довгострокового кредиту Російської імперії в Україні (друга половина XIX - початок XX ст.): історико-правове дослідження : монографія. Харків : Контраст, 2010. 688 с.

20. Коломийцева В.О. История финансов Тавриды. Хроники (1783-1917). Симферополь: ОАО «Симферопольская городская типография», 2010. 412 с.

21. Краснікова О.М. Ретроспектива зародження іпотечного кредиту в Україні. Економіка АПК. 1998. № 1. С.71-82.

22. Краснікова О. М. Сільськогосподарський кредит в економіці України епохи вільного підприємництва (кінець XIX - поч. ХХ ст.). Науковий вісник Полтавського університету споживчої кооперації України. 2004. № 3. С. 59-67.

23. Краснікова О. М. Становлення фінансово-кредитної системи в Україні та її вплив на здійснення аграрних реформ 1861-1906 рр. Актуальні проблеми природничих, гуманітарних наук : зб. наук. пр. молодих вчених. Полтава : Вид-во ПДСІ, 1997. С. 234-236..

24. Краснікова О. М. Фінанси і кредит у сільському господарстві Лівобережної України (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.): історико-економічне дослідження. Полтава, 2018. 232 с.

25. Майстренко В. С. Столипінська аграрна реформа в Харківській губернії: дис. ...канд. іст. наук: 07.00.01. Харків, 1997. 195 с.

26. Мельник Л. В. Еволюція системи іпотечного кредитування. Гроші, фінанси і кредит. 2018. Вип.32. С.153157.

27. Мельник О. О. Аграрна реформа П. А. Столипіна та її вплив на становище селян Лівобережної України. Порівняльно- аналітичне право - електронне наукове фахове видання юридичного факультету ДВНЗ «Ужгородський національний університет». 2020. № 1. С.48-51.

28. Міщенко В. І., Корогод Г. І. Становлення і розвиток кредитно-фінансової системи на Сумщині (ХІХ - поч. ХХ ст.). Суми : Слобожанщина, 1999. 76 с.

29. Новікова І. Е. Розвиток банківської системи України в умовах становлення ринкового господарства (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) : дис... канд. ек. наук: 08.00.01. Київ, 2009. 181 с.

30. Овдін О. В. Столипінська аграрна реформа на Катеринославщині (1906-1916 рр.): дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01. Дніпропетровськ, 2004. 193с.

31. Опря А. В. Роль Селянського поземельного банку в проведенні столипінської аграрної реформи в Україні : монографія. Кам'янець-Подільський : Кам'янець-Подільський держ. ун-т, РВВ, 2006. 139 с.

32. Орлик В., Павленко В. Грошовий вимір господарства українського селянства в середині ХІХ ст. (на матеріалах села Мліїв Черкаського повіту Київської губернії). Український селянин. 2020. Вип.24. С.42-48.

33. Орлик В. М, Орлик С. В. Теоретико-методологічні та джерелознавчі проблеми економічної історії України. Універсум історії та археології. 2019. Том. 2 (27) Вип 2. С.527. doi https://doi.org/10.15421/2619020.

34. Орлик М. В. До питання розвитку комерційного кредиту в Наддніпрянській Україні (друга половина XIX - початок XX ст.). Історія торгівлі, податків та мита: матеріали XIII міжнар. наук. конф., м. Дніпро, 24-25 жовтня 2019 р. Київ, 2019. С.43-44.

35. Орлик М. В. Еволюція лихварства в Наддніпрянській Україні (друга половинна XVIII - початок XX ст.). Науковий вісник Полтавського університету економіки і торгівлі. Серія: Економічні науки. 2019. № 1. С. 6-14. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvpusk_2019_1_4

36. Орлик М. В. Зародження банківської кредитної системи в Російській імперії у другій половині XVIII - на початку ХІХ ст. Центральноукраїнський науковий вісник. 2018. Вип. 1 (34). С.75-82.

37. Орлик М. В. К вопросу ипотечного кредитования аграрного сектора в Приднепровской Украине (вторая половина ХІХ в. - начало ХХ в.). Банкаускі Веснік. 2020. №2 [679]. С.8-60.

38. Орлик М. В. Еволюція системи кредитування в Наддніпрянській Україні (кінець XVIII - початок XX ст) : дис ... докт. філософії: 051 економіка. Кропивницький, 2021. 320 с.

39. Приймак В. О. Столипінська аграрна реформа на Волині: соціально-економічний аспект (1906-1914 рр.): автореф. дис. ... канд. іст. наук:07.00.01. Чернівці, 2012. 16 с.

40. Реєнт О. Столипінська аграрна реформа: основні події, періодизація, особливості, наслідки. Український селянин. 2006. Вип.10. С.6-16.

41. Савич В. Державний земельний (іпотечний) банк як елемент інфраструктури іпотечного ринку. Банківська справа. 2004. №3. С.10-16.

42. Селіхов Д. А. Аграрна криза в Російській імперії кінця ХІХ ст. як фактор впливу на становлення державних земельних банків у губерніях Наддніпрянської України. Теорія і практика правознавства. 2014. Вип. 1. С.1-11.

43. Селіхов Д. А. Правове регулювання сільськогосподарського кредиту на українських землях Російської імперії другої половини XIX - початку XX ст. як історіографічна проблема. Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. 2020. №1. С. 46-60.

44. Селіхов Д. А. Сільськогосподарський кредит на українських землях Російської імперії у 1861-1917 рр.: історико-правове дослідження. Дніпро, 2019. 296с.

45. Терещенко В. Д. Роль іпотечних банків у проведенні Столипінської аграрної реформи в Україні (1906-1916 рр.) : автореф. дис. ... канд. іст. наук : 07.00.01. Тернопіль, 2006. 20 с.

46. Тихенко С. В. Розвиток банківської справи на Сумщині (середина ХІХ - початок ХХ ст.) / за заг. ред. С.В. Тихенка. Суми : ДВНЗ «УАБС НБУ», 2013. 166 с.

47. Ткаченко А. О. Нормативно-правове регулювання діяльності міських громадських банків у другій половині ХІХ ст. Підприємництво, господарство і право. 2001. №8. С.92-94.

48. Ткаченко А. О., Ткаченко І. В. Створення і діяльність банківських установ на території України: економіко-правовий аспект (XVIII століття - початок 30-х років XX століття). Суми: ви-во «Ярославна», 2014. 252 с.

49. Ходченко О. В. Вплив ідей західної економічної думки на ліберальні реформи в кредитній системі Росії та України в другій половині ХІХ ст. Історія народного господарства та економічної думки України. 2007. Вип. 39-40. С.82-95.

50. Ходченко О. В. З історії розвитку міських громадських банків в Російській імперії та Україні (друга половина XIX - початок XX ст.). Історія народного господарства та економічної думки України. 2008. Вип.41. С.136-144.

51. Ходченко О. В. З історії формування кредитної системи Російської імперії (друга половина XIX - початок XX ст.). Історія народного господарства та економічної думки України. 2005. Вип. 37-38. С.179-192.

52. Швець В. Є. Оцінювання земельних активів України банками Російської імперії на початку ХХ століття. Центральноукраїнський науковий вісник. Економічні науки. 2021. Вип. 6 (39). С.88-96.

53. Orlyk S., Palchevich G. & Orlyk M. Mutual credit societies of Naddnieper Ukraine in the credit system of the Russian Empire (second half of 19th - early 20th century). Фінансово-кредитна діяльність: проблеми теорії та практики. 2021. Т.4. № 39. С. 415-428.

Размещено на Allbest.ru