Кадрове забезпечення Київського центрального архіву давніх актів (1921-1941) у світлі просопографії

The aim of the study is to reconstruct a collective portrait of employees of the Kyiv Central ArchiveS of Ancient Acts in 1921-1941 based on historiographical works and documents of the Central State Archives of the Supreme Bodies of Power and Government of Ukraine; the methodological basis of the work consists of general scientific (analysis, synthesis, deduction, induction, systematic approach) and special-historical (historical-genetic, historical- comparative) methods and principles of historicism, subjectivism, optimization of the volume of information. The novelty of the work. In the article, for the first time, we reconstruct the prosopographic portrait of the staff of the archival institution according to educational-scientific, gender, social and ethnic sections in the era of NEP and Stalin's industrialization. The turning point in the history of the institution of this period was 1934, when, as a result of a total purge of personnel, the entire archive staff changed. Conclusions. It was found out that until 1934 most of the workers were Ukrainians and Russians. However, from the mid-1930s, significant changes in the ethnic composition took place: along with Ukrainians and Russians, Jews began to be a significant segment of the workforce. Their share among the archive employees correlates with the percentage of Jews among the intelligentsia of the Ukrainian SSR in the 1920s and 1930s. It was found that until 1934, the majority of the archive employees had a classical pre-revolutionary education - gymnasium - university, while in the second half of the decade, the majority of positions were held by persons who graduated from Soviet secondary and higher educational institutions. Significant changes also took place in the social structure of the collective of archivists. Until 1934, the lion's share of workers were people of non-proletarian origin from noble and bourgeois families. After the «cleaning», the majority came from the families of workers, artisans, civil servants, and peasants. It was observed, that over the course of 20 years, a gradual process of feminization of the collective took place, but women worked in less prestigious and lower-paid positions. As a result of purposeful state policy, the social portrait of the archive workers underwent a radical transformation in the direction of proletarianization.

Key words: prosopographic portrait; intelligentsia; scientific workers; archives; Ukrainianization.

У вітчизняному архівознавстві сформувалася представницька історіографічна традиція осмислення професійного шляху окремих працівників Київського центрального архіву давніх актів (далі - КЦАДА) кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. Закономірно, що дослідники сконцентрували увагу на знакових постатях (І. Каманін, В. Романов-ський, М. Тищенко, В. Новицький, О. Андріяшев), а більшість архівістів 1920-193 0-х років потрапили в когорту своєрідного «замовчування» Сухих Л. А. Київський обласний центр дії та причетність до нього М. В. Василенка та В. О. Романовського // Український археографічний щорічник. Вип. 13/14. Київ, 2009. С. 678-687; Усенко І. Б.Новицький Віктор Ізмайлович : спроба наукової біографії // Правова держава. Щорічник наукових праць. Вип. 32. Київ, 2021. С. 119-131; Його ж. Гришко Василь Тодо-сович // Енциклопедія сучасної України. URL: https://esu.com.ua/article-31839 (дата звернення: 15.11.2022); Якобчук Н. О.Просопографічний портрет Івана Каманіна (1850-1921) // Архіви України. 2015. № 4. С. 165-174; Її ж. Іван Каманін - подвижник української науки (до 160-річчя від дня народження) // Архіви України. 2010. Вип. 5. С. 188-199; Українські архівісти (XIX-XX ст.) : біобібліографічний довідник / упоряд.: І. Б. Матяш (кер.), С. Л. Зворський, Л. Ф. Приходько, Р. В. Романовський, Л. М. Федорова. Київ, 2007. 752 с; Мага І. Віктор Романовський - видатна постать української архівістики // Архіви України. 2008. № 1-2. С. 125-138; Герасимова Г. П. Баранович Олексій Іванович // Енциклопедія сучасної України. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=40432 (дата звернення: 15.11.22); Верба І.Оглоблин О. П. // Українська біографістика. Вип. 2. 1999. С. 112-115 та ін.. На нашу думку, така історіографічна ситуація склалася, по-перше, через втрату відомчого архіву КЦАДА 1920-1930-х років, що не вможливлює проведення різнопланового аналізу кадрового забезпечення установи, по-друге, через домінування у вітчизняному архівознавстві пострадянської доби традиції вивчення професійного шляху лише непересічних, знакових постатей. Утім, нині вивчення кадрового забезпечення КЦАДА за 1921-1941 рр. можна здійснити, звернувшись до напрацювань вітчизняної просопографії, яка вивчає «колективний портрет» великих (стани, класи, професійні групи) та малих соціальних груп (працівники певної локальної інституцій, родини) Луговий О. М.Просопографія в історичному дослідженні: методичні вказівки до спеціального курсу. Одеса: Одеський нац. ун-т ім. І. І. Мечникова, 2020. 32 с; Березовська Т. В. Рід Аркасів : просопографічний портрет на історичному тлі доби : автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01 // Березовська Тетяна Всеволодівна; Одеський нац. ун-т ім. І. І. Мечникова. Одеса, 2003. 20 с.;

Продовж. див. на наст. стор. f Михайловський В. Вищі урядники Польського королівства на руських землях у 1434-1506 роках : спроба колективного портрета // Theatrumhumanaevitae. Студії на пошану Наталі Яковенко. Київ, 2012. С. 162-177 та ін.. У цьому разі окреслиться колективний портрет архівістів Центрального архіву давніх актів за 1921-1941 рр.

Для успішного моделювання колективного портрета працівників КЦАДА означеного часу доцільно розкрити кілька дотичних до проблеми питань. По-перше, з'ясувати штатний розпис установи, який за чверть століття зазнав істотних змін. Так, на 1919 р. успішну роботу архіву мали забезпечувати 8 осіб Постанова Ради Народних Міністрів УНР про переведення КЦАДА у відання Головного управління мистецтв і національної культури (8 лютого 1919 р.) // Київський центральний архів давніх актів : збірник документів у 2-х т. / упоряд.: Л. М. Муравцева, В. В. Страшко, Л. А. Сухих. Т. 1. Київ, 2002. С. 121., у другій половині 1921 р. - 7 ЦДАВО України (Центральний державний архів вищих органів влади та управління України). Ф. 166. Оп. 2. Спр. 451. Арк. 116. Там само. Спр. 1830. Арк. 12зв.; Оп. 4. Спр. 244. Арк. 335-336., у першому півріччі 1922 р. - 1924 р. - 65, у 1925-1934 рр. - 9 Там само. Ф. 14. Оп. 1. Спр. 261. Арк. 9-11; Спр. 261. Арк. 4; Спр. 162. Арк. 20-20зв., з 1935 р. - 10 Гісцова Л. З. Київський центральний архів давніх актів (1917-1941) // Архіви України. 2002. № 4/6. С. 12., на 1938 р. - 18^2, 1939 р. - 18 ЦДАВО України Ф. 14, Оп. 1, Спр. 198. Арк. 42-45., 1940, 1941 р. - 19 Там само. Спр. 2112. Арк. 214; Спр. 2248. Арк. 65-68.. Зрозуміло, що у штатному розписі значаться також технічні працівники і фінансисти.

Враховуючи сказане вище, у фокус нашого дослідження потраплятимуть тільки 2 групи архівних працівників: наукові співробітники, які обіймали штатні посади: очільник установи (керуючий, керівничий, директор), учений секретар, учений консерватор, учений палеограф, учений архівіст (старший науковий співробітник, науковий співробітник, бригадир) і науково-технічні працівники: архівний реєстратор (помічник вченого архівіста, старший асистент, архівний технічний працівник, старший архівний технічний працівник). В окремих випадках варто до категорії наукових працівників відносити й бібліотекарів-спе-ціалістів (до 1924 р.) Там само. Ф. 166. Оп. 2. Спр. 451. Арк. 116; Спр. 1830. Арк. 12зв.; Оп. 4. Спр. 244. Арк. 335-336; Страшко В. Архівне відродження також розстрілювали // Пам'ятки: археографічний щорічник / редкол.: С. Г. Кулешов (голов. ред.) та ін. Київ, 2013. С. 67-74; ЦДАВО України. Ф. 14. Оп. 1. Спр. 198. Арк. 42-45; Спр. 2248. Арк. 65-68.. Наприклад, у 1921-1923 рр. в архіві давніх актів посаду бібліотечного спеціаліста займала О. Вітвицька, яка була знаним дослідником-філігранологом 1900 - початку 1920-х років Див.: Каманін І. М., Вітвіцька О. І. Водяні знаки на папері українських документів ХУІ і ХУІІ вв. (1566-1651). Київ, 1923. 29, 144 с..

Доречно відмітити, що упродовж 1921-1941 рр. у штаті КЦАДА збільшувалася чисельність працівників, які займалися науковою та науково-технічною роботою: 1921-1924 рр. - 4-5 осіб, 1925-1934 рр. - 6, від 1935 р. - 7, 1938-1941 рр. - 10-11 осіб. На жаль, ця позитивна динаміка не завжди відображала рівень підготовки самих архівістів щодо роботи зі специфічними документами архіву.

Також доцільно враховувати, що не завжди одна особа заміщала одну штатну одиницю. Наприклад, 1923 р. у КЦАДА працювало лише 4 особи, хоча в штатах, затверджених Профспілкою працівників освіти і соціалістичної культури від 16 лютого 1923 р., передбачалося 6. Фактично співробітники архіву одночасно суміщали кілька посад. Так, керівник В. Романовський виконував також обов'язки консерватора фонду, палеограф М. Кохановська була ще й бібліотекарем, учений секретар В. Новицький обіймав посади консерватора фонду та рахівника, доглядач Т. Подоляк також виконував функції прибиральника. Зрозуміло, що така ситуація склалася через значне скорочення фінансування державою Всеукраїнської академії наук (ВУАН). Уже в 1924 р. кількість співробітників зросла до 6-ти: керівник установи - В. Романов-ський, учений секретар - В. Новицький, учений палеограф - О. Чечот, бібліотекар - Г. Подоляк, доглядач - Т. Подоляк, рахівник - В. Юшке- вич¹¹². Також траплялося, що одна особа могла працювати на частину або ж на півтори ставки. Наприклад, кошторисом по КЦАДА на 1938 р. передбачалося 2,5 ставки старшого наукового співробітника²¹³.

Із початку 1930-х років почастішали випадки незаповнення вакантних посад або їх заміщення з доповненням «виконувач обов'язків». Так, після арешту В. Романовського (1931) більше року на посаді «виконувач обов'язків директора» перебував вчений архівіст М. Тищенко, а після звільнення О. Оглоблина (1934) у подібній ситуації кілька років знаходився Я. Сірий. Так само в КЦАДА штатні посади залишалися вакантними після тимчасового звільнення вченого архівіста М. Тищенка (1932) та смерті вченого архівіста О. Андріяшева (1933). У 1932-1934 рр. директор архіву О. Оглоблин перебував у скрутній ситуації, оскільки виконання наукового плану перебувало під загрозою: спеціалістів, які б могли оперативно його здійснити, не було. Тому до реалізації публікаторських проектів установи Олександр Петрович був змушений залучати позаштатних співробітників В. Новицького та В. Романовського, які з клеймом «націоналістів» не мали жодної можливості бути поновленими в КЦАДА Звідомлення за 1923 р. Всеукраїнської Академії наук у Києві : з нагоди п'ятиріччя існування Академії 1918-24. Київ: Друкарня Всеукраїнської Академії наук, 1924. С. 30, 159-160. ЦДАВО України. Ф. 14. Оп. 1. Спр. 198. Арк. 42-45. Страшко В. Зазнач. твір.

Упродовж 1921-1941 рр. вакансії в архіві з'являлися за кількох обставин. По-перше, через смерть працівника. Так у січні 1921 р. помер багаторічний очільник архіву І. Каманін, а у лютому 1933 р. - вчений архівіст О. Андріяшев Українські архівісти (XIX-XX ст.) : біобібліографічний довідник... С. 16, 266; ЦДАВО України. Ф. 3561. Оп. 1. Спр. 282. Арк. 81-83зв.. По-друге, через хворобу. Наприклад, 1929 р. помічниця вченого секретаря О. Молчановська була звільнена з роботи через важку хворобу (туберкульоз легень), яка не давала можливості виконувати покладені функції ЦДАВО України. Ф. 14. Оп. 1. Спр. 850. Арк. 287-287зв..

По-третє, частина архівістів потрапляла під арешт, перебувала під слідством. Щоб архівна галузь могла функціонувати, на початку 1920-х років комуністичною владою було дозволено використовувати потенціал дореволюційної інтелігенції, тому навіть тимчасові арешти не були перешкодою науковій діяльності. Так, 1923 р. очільник архіву В. Романовський був заарештований та перебував під слідством у справі «Київського обласного центру дії», проте не втратив роботу й після виправдання у 1924 р. повернувся на посаду Історія Національної академії наук України. 1924-1928 : документи і матеріали / упоряд.: В. А. Кучмаренко [та ін.]; відп. ред. О. С. Онищенко [та ін.]. Київ, 1998. С. 553; Сухих Л. А. Зазнач. твір. С. 678-687.. Правда, так тривало недовго: з розгортанням «культурної революції» кінця 1920-х років «старі кадри» почали «усувати» з наукових установ. На початку 1931 р. Державне політичне управління УСРР повторно заарештувало директора архіву В. Романовського і помічника вченого секретаря О. Чечота. Тепер їх одразу виключили зі штату установи ЦДАВО України. Ф. 14. Оп. 1. Спр. 1318. Арк. 2-10.. За наступні

2 роки через переслідування роботу втратили вчені архівісти В. Но-вицький і М. Тищенко. Тільки з часом О. Оглоблину вдалося повернути до штату М. Тищенка Страшко В. Зазнач. твір. Українські архівісти (XIX-XX ст.) : біобібліографічний довідник. С. 503; ЦДАВО України. Ф. 14. Оп. 1. Спр. 465. Арк. 14-24, 26-27..

По-четверте, працівники КЦАДА могли змінювати місце роботи

3 інших причин. Наприклад, 1927 р. Н. Полонська-Василенко залишила непрестижну посаду архівного реєстратора й перейшла працювати в систему ВУАН⁶²⁰. На жаль, відомості про мотиваційну складову звільнень із КЦАДА за 1934-1941 рр. відсутні. Проте, істотна динаміка руху кадрів у цей період дозволяє припустити, що частина працівників залишала свої посади через відсутність достатньої кваліфікації.

Перед розглядом кадрового забезпечення установи за 20 років доцільно окремо розглянути певні неточності, які наявні в історіографії про наукових співробітників та архівних техніків КЦАДА. Так, у нау-

ково-довідковій літературі загальноприйнятою є позиція, що вчений архівіст О. Андріяшев працював в КЦАДА з 1917 р. до 1933 р. Українські архівісти (XIX-XX ст.) : біобібліографічний довідник...

C. 16-18; Гісцова Л. З. Зазнач. твір. С. 10. Проте виявлені списки працівників КЦАДА за 1918, 1921 - травень 1924 р. не фіксують Олександра Михайловича як співробітника установи ЦДАВО України. Ф. 166. Оп. 2. Спр. 451. Арк. 71зв.-72, 149зв .-150; Оп. 3. Спр. 1167. Арк. 380-381; Звідомлення за 1923 р. Всеукраїнської Академії наук у Києві: з нагоді п'ятиріччя існування Академії 1918-24. Київ: Друк. Всеукр. Акад. наук, 1924. С. 159-160.. С. Михальченко з'ясував, що О. Андріяшев у 1917 р. повернувся до Києва та кілька місяців працював помічником бібліотекаря в Університеті св. Володимира. Проте через низьку заробітну платню, нецікаву роботу полишив посаду і перейшов у відділ друку при Міністерстві внутрішніх справ за П. Скоропадського. Підтверджує цей факт те, що в переліку співробітників бібліотеки за 1918 р. відсутні відомості про Олександра Михайловича Михальченко С. И.ИсторикАлександр Михайлович Андрияшев // Дніпропетровський національний історичний музей ім. Д. І. Яворницького. URL: http://www.museum.dp.ua/article0592.html (дата звернення: 15.11.2022); Его же.Киевская школа в российскойисториографии (В. Б. Антонович, М. В. Довнар-Запольский и их ученики). Брянск: Издательство БГПУ, 1997. С. 185; AlmaMater. Університет св. Володимира напередодні та в добу Української революції. 1917-1920. Матеріали, документи, спогади. Кн. 2. Київ: Прайм, 2001. С. 168.²⁴⁴Звідомлення за 1924 р. Української Академії наук у Києві. Київ: друк. УАН, 1925. С. 75, 83; Звідомлення за 1926 р. Української Академії наук у Києві. Київ: друк УАН, 1927. С. 106; ЦДАВО України. Ф. 14. Оп. 1. Спр. 261. Арк. 9-11, 45-45зв. Українські архівісти (XIX-XX ст.) : Біобібліографічний довідник. С. 663; ЦДАВО України. Ф. 14. Оп. 1. Спр. 318. Арк. 2-10.. На нашу думку, з кінця 1918 р. О. Андрія-шев проживав і працював за межами Києва, а влаштувався на роботу в КЦАДА наприкінці 1924 р., коли фінансування установи істотно покращилося. Опосередковано про це засвідчує факт, що в звіті директора КЦАДА В. Романовського за 1925 р. зазначалося: О. Андріяшев є членом Археографічної комісії в Ленінграді. Тільки у звіті за 1926 р.

B. Романовський відмітив, що О. Андріяшев обраний позаштатним постійним співробітником Археографічної комісії ВУАН⁴²⁴.

Варто уточнити хронологічні межі роботи помічника вченого архівіста О. Чечота. У довідковій літературі вказано: 1923-1934 рр. Проте зі звіту керівництва КЦАДА дізнаємося, що у січні 1931 р. Олександр Модестович був заарештований і вибув зі штату архіву⁵²⁵.

На жаль, у довідковій літературі не висвітлена робота в архіві непересічної людини, консерватора фонду КЦАДА в 1921-1923 рр. М. Шрамченка, який у 1920-х роках був багаторічним співробітником Комісії з вивчення народного права при ВУАН. Неодноразово працював із документами архіву як науковець у 1925-1931 рр. ЦДАВО України. Ф. 166. Оп. 2. Спр. 451. Арк. 71зв.-72, 149зв.-150; Оп. 3. Спр. 1167. Арк. 380; Оп. 1. Спр. 465. Арк. 5-8зв, 10-11зв., 12; Спр. 1318. Арк. 2-10, 11, 12, 15, 17-20, 21; Звідомлення за 1926 р. Української Академії наук у Києві. Київ: друк УАН, 1927. С. 116.

Український історик Г. Касьянов, вивчаючи соціальний портрет української інтелігенції 1920-193 0-х років, дійшов висновку, що у її середовищі відбулися кардинальні зміни. До початку 1930-х років, особливо у науковій сфері, домінували дореволюційні кадри, а з розгортанням сталінської «культурної революції» сталася їх маргіналізація і висування на перші ролі нової радянської генерації науковців, осві-тян Касьянов Г. Українська інтелігенція 1920-х - 30-х рр. : соціальний портрет та історична доля. Київ, Едмонтон, 1992. С. 37.. Для історії КЦАДА за 1921-1941 рр. переломним був 1934 р., який фактично зліквідував стару дореволюційну генерацію працівників установи та привів у її стіни радянських висуванців. У цьому разі доцільно з'ясувати, наскільки радянізація кадрів КЦАДА була істотною, і як змінився колективний портрет її працівників у міжвоєнний період за освітнім рівнем, етнічною, соціальною, гендерною належністю.

Освітній і науковий рівень працівників КЦАДА

За нашими підрахунками, усі працівники КЦАДА в 1921-1934, 1939-1941 рр., які обіймали посади керівника установи, вченого архівіста (старшого наукового співробітника, наукового співробітника), мали вищу освіту. Доцільно припустити, що навіть у критичні 19341936 рр. особи, які заміщали ці посади, отримали дипломи про вищу освіту. Втім, ці високі показники не мають нас уводити в оману: відмінність між якістю освіти дореволюційних спеціалістів і радянських висуванців була колосальною.

У Київському архіві давніх актів зберігалися унікальні документи литовсько-польської доби ХГУ-ХУШ ст., які були написані староукраїнською, польською, латинською мовами з відповідними системами письма доби середньовіччя та ранньомодерної доби. Багаторічний очільник архіву І. Каманін, який розумів цю специфіку, у доповідній записці до правління Університету св. Володимира за 1918 р. зауважував, що бажано в установу набирати лише випускників історико-філо- логічного та юридичного факультетів університетів Каманін І. М. Доповідна записка в правління Університету з оглядом історії Архіву та про необхідність його кращого матеріального забезпечення // Київський центральний архів давніх актів... Т. 1. 1852-1921. С. 43; До 1917 р. частина працівників архіву (наприклад, Є. Діаковський) була випускниками Київської духовної академії. Див.: Київський центральний архів давніх актів. Т. 1. 1852-1921. С. 307-308.. Його наступник В. Романовський у проекті «Положення про Київський центральний архів давніх актів» (1926) прописав, що особи, охочі зайняти вакантну посаду вченого архівіста, мали «довести своє ґрунтовне знання язиків староукраїнського, латинського й польського, а також знання слов'я- но-руської та латинсько-польської палеографії» ЦДАВО України. Ф. 14. Оп. 1. Спр. 261. Арк. 4.. З «Положення» зрозуміло, що таким високим вимогам могли відповідати особи, які закінчили історико-філологічний, юридичний факультети університетів до їх реформування в інститути народної освіти.

Варто відмітити, що в дореволюційній підросійській Україні існувала цілісна освітня вертикаль: гімназія - університет. Відповідно до рішення міністерства народної освіти Російської імперії тільки юнаки, які закінчили гімназію або склали екзамени екстерном за гімназійний курс, могли продовжити навчання в університеті. Ця вимога була виправданою, оскільки система гімназійних дисциплін узгоджувалася з університетськими курсами. Так, у чоловічих гімназіях та на істо-рико-філологічних, юридичних факультетах університетів до корпусу базових предметів входили «мертві мови» - латина та грека Університет Святого Володимира: студентське життя 1834-1917 : [зб. документів : для студ., викладачів, істориків вищ. шк., широкого загалу] / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка, Наук. б-ка ім. М. Максимовича, Центр. держ. іст. архів України, м. Київ, Держ. архів м. Києва; упоряд.: В. Ф. Колесник, В. А. Короткий, І. І. Чигирик]; за ред. Л. В. Губерського. Київ: ВПЦ «Київський університет», 2014. С. 100-101, 111.. Про 8-х наукових співробітників КЦАДА за 1921-1934 рр. відомо, що мінімум 6 закінчили повний курс гімназії Романовський В. - Глухівська гімназія; Оглоблин О. - Київська 3-я гімназія; Новицький В. - Київська 2-а гімназія; Баранович О. - Житомирська гімназія; Андріяшев О. - Чернігівська гімназія; Тищенко М. - гімназія; Шрам-ченко М. - гімназія або здав екзамени за гімназійний курс., а 7 - повний або скорочений курс історико-філологічного чи юридичного факультетів універ-ситету Романовський В. - історико-філологічний факультет Університету св. Володимира; Оглоблин О. - скорочений курс історико-філологічного факультету Університету св. Володимира; Новицький В. - юридичний факультет Новоросійського університету, юридичний факультет Університету св. Володимира; Баранович О. - історико-філологічний факультет Петербурзького університету; Андріяшев О. - історико-філологічний факультет Університету св. Володимира, Тищенко М. - історико-філологічний факультет Університету св. Володимира; Шрамченко М. - юридичний факультет Новоросійського університету.. Лише відомості про освіту В. Бендеровського, який працював в архіві в 1931-1932 рр. також на посаді вченого секретаря, відсутні. Проте, робота на цій посаді, яка передбачала наявність вищої освіти, а також системне опрацювання В. Бендеровським актових книг дозволяє припустити, що він отримав серйозну підготовку.

Разом із тим, навіть ґрунтовна базова освіта дореволюційної доби не завжди гарантувала успішну роботу в КЦАДА. Директор І. Каманін у згадуваній доповідній записці за 1918 р. зазначав: «[.]. При таких широких вимогах до службовців для Архіву підшукування осіб із готовою підготовкою неможливе, і кожного нового чиновника Архіву доводиться підготовляти самому; внаслідок цього втрачається багато часу, поки новий архівіст стане здатним до самостійної праці [...] Каманін І. М. Доповідна записка в правління Університету з оглядом історії Архіву та про необхідність його кращого матеріального забезпечення // Київський центральний архів давніх актів. Т. 1. 1852-1921. С. 38.». Тому успішно конкурс на посаду вченого архівіста проходили найкращі випускники університету з дипломом 1-го ступеня, особи, які залишалися при виші для підготовки на професора (В. Романовський, М. Тищенко), з серйозним досвідом науково-педагогічної, архівної, археографічної роботи (В. Андріяшев, В. Новицький, О. Баранович, О. Оглоблин) Українські архівісти (XIX-XX ст.) : Біобібліографічний довідник. ; Усенко І. Б. Зазнач. твір; Мага І. Зазнач. твір; Герасимова Г. П. Зазнач. твір; Верба І. Зазнач. твір. Звідомлення за 1922 рік / Всеукраїнська Академія наук. Прага: Вид. Української молоді, 1925. С. 5, 53; Звідомлення за 1923 р. Всеукраїнської Академії наук у Києві: з нагоди п'ятиріччя існування Академії 1918-24. Київ, 1924. С. 137, 157; Звідомлення за 1924 р. Української Академії наук у Києві. Київ, 1925. С. 75-76, 83; Звідомлення за 1925 р. Української Академії наук у Києві. Київ: друк УАН, 1926. С. 63, 64; Звідомлення за 1926 р. Української Академії наук у Києві. Київ: друк УАН, 1927. С. 106, 107, 115; Верба І. Зазнач. твір; Кіржаєв С. М. Археографічна комісія ВУАН (1918-1934) : внесок у розвиток археографії України в Україні. Київ, 1993. С. 239-240..

Важливо зазначити не тільки високий рівень підготовки наукових співробітників КЦАДА 1921-1941 рр., але й те, що ці фахівці були одночасно штатними, позаштатними науковцями спеціалізованих комісій ВУАН. Так, із 8-ми осіб 7 були співробітниками спеціалізованих Комісій до 1934 р., О. Оглоблин працював у системі академії наук у 1937-1941 рр. Причому В. Романовський (з 1919 р.), О. Андріяшев (із 1926 р.), О. Баранович (із 1930 р.), М. Тищенко (з 1930 р.), О. Оглоблин (із 1930 р.) були членами Археографічної комісії ВУАН та одночасно штатними і позаштатними співробітниками переважно комісій правового спрямування³³⁵. Також доцільно враховувати, що й значна частина відвідувачів читального залу КЦАДА були співробітники ВУАН. Отже, можна стверджувати, що існував органічний зв'язок між цими двома інституціями. Знаково, що саме директор КЦАДА В. Романовський був одним з укладачів плану-проспекту публікаторської роботи Археографічної комісії ВУАН. На жаль, 1934 р. був фатальним - можна говорити про певний символізм здійснення завершального одночасного погрому «старого» КЦАДА та ВУАН.

Після чистки 1934 р. у КЦАДА на посади завідувача, старших наукових співробітників, наукових співробітників прийшли особи також із вищою освітою. Проте середня і вища освіта радянської України та СРСР загалом не відповідала потребам установи. Гімназії перетворювалися в трудові школи, а університети - в інститути народної освіти, в навчальних програмах яких бракувало історичних дисциплін і давніх мов. Ситуація дещо покращилася лише із реформуванням інститутів в університети та зі створенням Московського державного історико-ар-хівного інституту Із 1935 р. випускників Московського державного історико-архівного інституту почали направляти на роботу в УРСР: 1935 р.: Поколенко О. - в Держархів Донецької обл., 1937 р.: Вострікову В. - у ДержархівЧернгівської обл., 1940 р.: Коновалову В. - у Держархів Станіславської обл. (нині - Івано-Франківської), 1940 р.: Мільшину А. - в Держархів Львівської обл. (див.: Українські архівісти (XIX-XX ст.): біобібліографічний довідник...).. 1934 р. на посаду т. в. о. директора було призначено 26-річного Я. Сірого, який навчався в аспірантурі при Центральному архівному управлінні ЦДАВО України. Ф. 3561. Оп. 1. Спр. 282. Арк. 44; Ф. 14. Оп. 1. Спр. 1731. Арк. 57, 60, 61..

Традиційно в 1920-х роках особи, які посідали добре оплачувані посади завідувача, вченого архівіста (старшого наукового, наукового співробітника), працювали в архіві понад 6 років. А вже на 1941 р. із 5-ти наукових співробітників (Ш. Рєзніков, І. Славутський, С. Литвак, А. Лозицька, М. Змієвець), які мали вищу освіту, тільки у Ш. Рєзніко-ва був стаж 5 років у КЦАДА. На нашу думку, високий плин кадрів після 1934 р. міг зумовлюватися як політичними потрясіннями 19371938 рр., так і низьким рівнем підготовки працівників Доцільно відмітити й окремі винятки: в 1936 р. у КЦАДА працювала слухачка Московських вищих жіночих курсів, випускниця Київського археологічного інституту Н. Геппенер (див.: Матяш І. Архівна наука і освіта в Україні 1920-1930-х років. Київ, 2000. С. 150; ЦДАВО України. Ф. 14. Оп. 1. Спр. 1757. Арк. 1, 8). ЦДАВО України. Ф. 14. Оп. 1. Спр. 1789. Арк. 116, 117; Спр. 2248. Арк. 65-68; Київський центральний архів давніх актів. Т. 1. 1852-1921. С. 378-391.. Наприклад, у жовтні 1938 р. керівництво ЦАУ без відома директора Я. Сірого направило на роботу науковим співробітником в архів редактора видавничого відділу ЦАУ Г. Вишнівську. Проте вже через місяць її перевели в Київський обласний історичний архів через неспроможність працювати з документами ранньомодерної доби КЦАДА⁴³⁹. Серед документів діловодства за 1939 р. знаходимо численні відомості про неможливість вчасно виконувати план роботи архіву за рік через незнання польської мови та палеографії⁴⁰⁵Там само. Спр. 1843. Арк. 13.. Опосередковано достатньо низький рівень освітньої підготовки архівістів засвідчує план наукової роботи КЦАДА на 1941 р., яким передбачалося написання лише 2-х статей в наукові журнали «Архивноедело» та «Красныйархив» ЦДАВО України. Ф. 14. Оп. 1. Спр. 2140. Арк. 126-136..

У КЦАДА на 1941 р. із 5-ти наукових співробітників 2 мали посаду старшого наукового співробітника - Ш. Рєзніков та І. Славутинський. Оскільки перший народився 1895 р., а другий - 1904 р., то можна припустити, що обидва прослухали частково або повністю гімназійний курс, що дозволяло їм успішніше працювати з діловодними документами ХУІІІ ст. Там само. Спр. 2248. Арк. 65-68. Вітвіцька О. - Київська єпархіальна школа; Кохановська М. - Фун-дукліївська гімназія; Подоляк А. - Київська приватна гімназія Бойкової; Полонська-Василенко Н. - Фундукліївська гімназія, Київські Вищі жіночі курси, успішно склала іспити та отримала диплом 1-го ступеня Університету св. Володимира; Чечот О. - гімназія або склав іспити за гімназійний курс, юридичний факультет Університету св. Володимира; Гришко В. - вища юридична освіта; Кокульська Н. - ймовірно, закінчила гімназійний курс, оскільки добре володіла латиною та знала латинську палеографію; Молчановська О. - ймовірно, закінчила гімназійний курс, оскільки знала латину та латинську палеографію.

Доречно відмітити й освітній рівень науково-технічних працівників КЦАДА. Упродовж 1921-1934 рр. у КЦАДА працювали 8 осіб, які були помічниками вчених архівістів. Усі вони мали середню освіту рівня гімназії, єпархіальної школи та, як мінімум, троє отримали диплом вищого навчального закладу³⁴³. Окрім того, 4 з них займалися системною науковою роботою. Так, Н. Полонська-Василенко у роки Першої світової війни та Української революції (1917-1921 рр.) зарекомендувала себе здібним педагогом і науковцем. О. Вітвіцька була знаною дослідницею філіграней з теренів України ранньомодерної доби, а О. Чечот і В. Гришко були позаштатними співробітниками правознавчих комісій при ВУАН. На жаль, після 1934 р. ця унікальна ситуація відійшла в минуле й на посаду архівного техніка почали приймати осіб із середньою освітою, які не проводили наукових досліджень ЦДАВО України. Ф. 14. Оп. 1. Спр. 2248. Арк. 65-68; AlmaMater: Університет св. Володимира напередодні та в добу Української революції 1917-1920 : матеріали, док., спогади: в 3 кн. / авт.-упоряд.: В. А. Короткий, В. І. Ульяновський; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка, Наук. б-ка ім. М. Максимовича, Ін-т рукопису Нац. б-ки України ім. В. І. Вернадського НАН України. Київ: Прайм, 2000-2002. (Серія «Київський університет у документах, матеріалах та спогадах сучасників»). Кн. 2. Університет св. Володимира за доби Української Центральної Ради та Гетьманату Павла Скоропадського. 2001. С. 177-178; Звідомлення за 1926 р. Української Академії наук у Києві. Київ, 1927. С. 116; Українські архівісти (XIX-XX ст.): біобібліографічний довідник... С. 662-663; Історія Національної академії наук України. 1924-1928: документи і матеріали. С. 610..

Етнічний склад працівників КЦАДА

Відзначимо, що наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. при прийманні на роботу в КЦАДА обмеження за етнічною ознакою офіційно не встановлювалися. Водночас, імперський уряд прагнув залучати на роботу «осіб російського походження»з відповідною для цього освітою Київський центральний архів давніх актів... Т. 1. 1852-1921. С. 251.. Між тим, у наявних списках працівників архіву до 1917 р. проявляється домінування осіб з українськими (Гавриленко, Старицький, Свідницький, Сасько тощо), російськими (Семенцов, Донцов, Бєлоусов), німецькими, голландськими (Тальберг, Ленс) прізвищами. У добу Української революції етнічний склад архівістів не зазнав істотних змін. У часи НЕПу ця тенденція зберігалася, але потрібно враховувати, що до 1924 р. архів перебував у системі ВУАН. Академія наук була одним із осередків прихильників політики коренізації (українізації). Діловодство КЦАДА вже в 1924 р. було переведене на українську мову, майже 100% наукових робіт співробітників після 1925 р. писалися тільки українською мовою. Починаючи з 1929 р., намітилася тенденція до корегування політики коренізації в УРСР, розпочалися перші переслідування її прихильників. Так, 1930 р. відмітився горезвісною «справою СВУ», коли до суду були притягнуті відомі співробітники ВУАН (С. Єфремов, М. Слабчен-ко та ін.) та яка супроводжувалася чистками в системі академії наук під гаслами боротьби з «буржуазно-куркульською націоналістичною ідеологією» Там само. С. 267; Українізація 1920-30-х рр. : передумови, здобутки, уроки / за ред. В. Смолія. Київ, 2003. С. 197-205. Страшко В. Зазнач. твір. Київський центральний архів давніх актів. Т. 1. 1852-1921. С. 378390; ЦДАВО України. Ф. 14. Оп. 1. Спр. 2248. Арк. 65-68.. В архіві перші арешти відбулися 1931 р., а в лютому 1934 р. відбулася чистка КЦАДА вже під гаслами боротьби з елементами, що проводили «буржуазне націоналістичне шкідництво». Так, директору О. Оглоблину закидали, що він сприяв роботі в архіві націоналістам В. Романовському та В. Новицькому³⁴⁷.

Після чистки 1934 р. етнічне обличчя архіву почало істотно змінюватися. На нашу думку, різкі зміни в цій сфері відбулися під впливом двох факторів. По-перше, згортання українізації та реанімація політики русифікації. Так, із 1934 р. у діловодстві архівного управління та КЦАДА зросла частка документів, написаних російською мовою, а з 1939 р. ця перевага стала тотальною. На жаль, за 1935-1938 рр. наявна істотна прогалина в джерельній базі з історії архіву, Проте зберігся інвентарний опис діловодних справ КЦАДА (1852-1936), який з 1936 р. почав знову вестися російською мовою. У ньому згадується 12 працівників архіву за 1936 р., серед яких були особи української та єврейської національностей⁴⁴⁸.

Із 1939 р. архівна галузь була підпорядкована НКВС, співробітники проходили системні спецперевірки. На 1939 р. із 18-ти працівників архіву 11 були українці, 6 - євреї та 1 - росіянин ЦДАВО України. Ф. 14. Оп. 1. Спр. 1843. Арк. 149; Спр. 2248. Арк. 65-68. Касьянов Г. Зазнач. твір. С. 11, 168. На 1920 р. у Київському археологічному інституті навчалося 99 слухачів (53 - на російському відділенні, 32 - єврейському, 14 - українському) (див. Матяш І. Архівна наука і освіта в Україні 1920-1930-х років. Київ, 2000. С. 158)..

Проте етнічні зміни можна пов'язувати й з іншим чинником. До 1934 р. кадрові зміни в КЦАДА були мінімальними. Нові особи, які заповнювали вакансії, раніше працювали в системі вищої гуманітарної освіти та академії наук (О. Оглоблин, О. Баранович, В. Гришко). Після 1934 р. система комплектування змінилася, й тепер будь-який комсомолець, комуніст із вищою, середньою освітою міг претендувати на посади в КЦАДА. Причому треба враховувати, що до 1917 р. єврейська громада в Україні була найбільш урбанізована, освічена й добре представлена в сфері медицини, мистецтва. З 1920-х років частка євреїв також істотно зросла в сфері управління, безпеки та науки. Наприклад, у 1926-1927 рр. частка євреїв, які вступили в аспірантуру при вищих навчальних закладах у Харкові, становила 26%, в Одесі - 38%, у Києві - 17%. Промовистими є статистичні дані за 1939 р. про етнічний склад науковців, викладачів, професорів: українці становили 41%, росіяни - 26%, євреї - 29%²⁵⁰. Враховуючи ці дані, можна стверджувати, що етнічний склад КЦАДА загалом коригувався з етнічним складом наукових працівників УРСР. Проте, на нашу думку, саме чистка 1934 р. прискорила істотні зміни в етнічному складі архіву, й за відсутності репресій подібна трансформація відбулася б на 10-15 років пізніше.

Соціальна структура

Упродовж 1921-1934 рр. в КЦАДА майже всі наукові співробітники та архівні техніки представляли дореволюційну генерацію, яка значною мірою була непролетарською і неселянською. Так, із 8-ми наукових співробітників КЦАДА як мінімум 7 походили з родин дворян, міщан-службовців, священників. Доцільно припустити, що серед архівних техніків ситуація була подібною. Наприклад, помічниця вченого архівіста Н. Полонська-Василенко була дворянкою, донькою генерала. На жаль, ця певною мірою аномалія була зумовлена маргі-налізацією окремих професійних, соціальних груп у постреволюційну добу Див.: Українські архівісти (XIX-XX ст.) : біобібліографічний довідник... 752 с.; Герасимова Г. П. Зазнач. твір; Мага І. Зазнач. твір; Ульяновський В. Наталія Полонська-Василенко : штрихи до портрета // Полонська-Ва-силенко Н. Історія України: В 2-х т. Т. 1. Київ, 1992. С. V-LVI та ін..

Після 1934 р. соціальний портрет працівників КЦАДА зазнав істотних змін. На жаль, відсутні повні статистичні дані за 1934-1938 рр. Проте, промовистим є факт, що директором архіву в 1934 р. став син кравця Я. Сірий. Це була не випадковість. Із кінця 1920-х років партійне керівництво СРСР пішло шляхом політики формування нової інтелігенції з когорти робітників і селян. Так, на пленумах 1928, 1929 рр. ЦК ВКП (б) для вступників у виші була встановлена квота в 65-70% абітурієнтів із робітничих родин. Завдяки цій політиці відбувалася про-летаризація та селянізація студентства. На середину 1930-х років у середовищі студентів питома вага робітників складала 37%, селян - 20%, службовців - 38%. На 1934 р. у середовищі науковців частка робітників зросла до 15%, селян - 24% Касьянов Г. Зазнач. твір. С. 139-141..

Пролетаризація відчувалася й у складі працівників КЦАДА на 1939-1941 рр. На 1939 р. із 9-ти наукових і науково-технічних працівників 4 походили з робітничих родин, 2 - із ремісників, кустарів і 2 - із службовців, на 1941 р. - із 10-ти осіб 2 походили з робітничої родини, 3 - ремісничої, 1 - селянської, 5 - службовців ЦДАВО України. Ф. 14. Оп. 1. Спр. 1843. Арк. 82-85; Спр. 2248. Арк. 65-68.. Отже, соціальна структура КЦАДА повною мірою відображає процес пролетаризації складу архіву.

Гендерна структура

Можна стверджувати про поступове зростання представництва жінок у КЦАДА впродовж 1921-1941 рр. Так, за всі роки очільни-ками установи були тільки чоловіки (І. Каманін, В. Романовський, О. Оглоблин, Я. Сірий). Штат наукових працівників також до 1934 р. формувався виключно з чоловіків. Після 1934 р. відбулася поступова фемінізація й на 1939-1941 рр. із 5-ти наукових співробітників було 2 жінки Там само. Там само..

Серед науково-технічних працівників до 1934 р. вже домінували жінки. Так, упродовж 1921-1934 рр. посади архівних техніків займали 8 осіб, із них 5 - жінки. З другої половини 1930-х років фемінізація посилилася, й у 1939-1941 рр. на всіх штатних посадах науково-технічних працівників були жінки. У КЦАДА на 1939 р. жінки займали 12 посад із 18-ти, а на 1941 р. - 12 із 19-ти штатних одиниць⁴⁵⁵. Доречно відмітити, що ці дані співмірні зі статистичними відомостями про гендерну структуру інтелігенції України на 1939 р. Так, перед війною частка жінок у сфері мистецтва зросла до 27%, шкільної освіти - 55%, науки - 31%, хоча вони, зазвичай, займали менш оплачувані посади Касьянов Г. Зазнач. твір. С. 170.. Так, у КЦАДА жінки складали переважну більшість серед архівних техніків, а не наукових співробітників.

Таким чином, завдяки реконструюванню просопографічного портрета колективу КЦАДА за 1921-1941 рр. встановлено, що до середини 1930-х років переважна частина наукових працівників мала класичну освіту - гімназія-університет, проте в 2-й половині десятиліття більшість посад вже посіли особи, які закінчили радянські середні та вищі освітні заклади. У результаті цих змін фаховий рівень підготовки архівних спеціалістів КЦАДА істотно понизився. Доцільно відмітити поступовий процес фемінізації колективу за 20 років, але жінки працювали на менш престижних, нижче оплачуваних посадах. До початку 1930-х років більшу частину архівістів складали особи непроле-тарського походження з дворянських, міщанських родин. Після «чистки» середини 1930-х рр. більшість склали вихідці з родин робітників, ремісників, службовців та селян. Також прослідковуємо зміни й в етнічній структурі колективу: поряд з українцями та росіянами вагомий сегмент почали складати євреї. У результаті цілеспрямованої державної політики соціальний портрет працівників архіву зазнав кардинальної трансформації в напрямі пролетаризації, зміни наукового і гендерного складу.

References