Подільський губернський комісар у революційну добу (березень-листопад 1917 року): виникнення та становлення інституту влади

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Подільський губернський комісар у революційну добу (березень-листопад 1917 року): виникнення та становлення інституту влади

Адамський Віктор - кандидат історичних наук, доцент кафедри суспільних дисциплін Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії

Adamskyi Viktor - Candidate of Historical Sciences, Associate Professor of Department of Social Disciplines Khmelnytskyi Humanitarian-Pedagogical Academy

Анотація

Мета дослідження - дослідити становлення інституту комісара у прифронтовій Подільській губернії в період, коли він підпорядковувався структурам Тимчасового уряду. При цьому ми не розглядатимемо усіх аспектів цієї проблематики, а спробуємо зосередитися лише на тих питаннях, які безпосередньо або опосередковано впливали на призначення комісарів та затвердження його заступників. Методологія дослідження базується на принципах історизму та об'єктивності, що дозволило розкрити предмет дослідження у просторі та часі. Автор послуговувався також проблемно-хронологічним, структурним та аналітико-синтетичним методами. Наукова новизна. Вперше в історіографії зроблено спробу на системному рівні проаналізувати регіональну специфіку становлення та розвитку інституту Подільського губернського комісара впродовж березня-листопада 1917р. Висновки. Лютнева революція 1917р. у Росії зумовила докорінні зміни в системі організації місцевого управління. На зміну губернаторам був запроваджений інститут губернських та повітових комісарів. Досвід Поділля засвідчує, що передача влади відбулася без знач них ексцесів, у відповідності до тих настанов, які надсилались на місця Тимчасовим урядом. Однак становлення регіональної виконавчої структури відбувалося у непростих умовах. Спочатку ініціативою володіли представники губернського земства, яким вдалося на надзвичайному зібранні гласних, поповненого демократичними елементами, добитися підтримки їхнього представника П. Александрова. Губернський комісар не відзначився згортанням демократичних процесів у губернії, забезпечивши відкриті процедури щодо організації першого засідання Подільської ради громадських орга-нізацій. Непорозуміння між українцями на цьому етапі розвитку революційного руху не дозволило поставити свого представника на чолі виконавчої вертикалі в регіоні. Зробивши певні висновки, на другому засіданні Ради українська група спромоглася добитися обрання М. Стаховського. Однак через зволікання останнього та непоквапливість Тимчасового уряду він вступив на посаду губернського комісара лише 10 вересня 1917 р. Після більшовицького перевороту у Петрограді М. Стаховський подав у відставку, залишивши виконувати обов'язки у дуже непростий період Г. Степуру. В листопаді 1917 р. місцева виконавча влада перейшла у цілковите підпорядкування Генерального секретаріату внутрішніх справ.

Ключові слова: комісар, Подільська губернія, революція, державна влада, регіон, громадські організації.

The purpose of the study is to examine the formation of the institution of the commissioner in the frontline Podilsk province during the period when he was subordinated to the structures of the Provisional Government. However, we will not consider all aspects of this issue but will try to focus only on those issues that directly or indirectly affected the appointment of commissioners and the approval of his deputies. The research methodology is based on the principles of historicism and objectivity, which allowed to reveal the subject of research in space and time. The author has also used the problem-chronological, structural, and analytical-synthetic methods. The scientific novelty. For the first time in historiography, at the system level, an attempt has been made to analyze the regional specifics of the formation and development of the Podilsk Provincial Commissioner during March-November 1917. Conclusions. The February Revolution of 1917 in Russia led to radical changes in the system of local government. The institute of provincial and county commissioners was introduced to replace the governors. The experience of Podillia shows that the transfer of power took place without significant excesses following the instructions sent to the places by the Provisional Government. However, the formation of the regional executive structure took place in difficult conditions. Originally, the initiative was owned by representatives of the provincial zemstvo, who managed to gain the support of their representative P Aleksandrov at an extraordinary glasny meeting, filled with democratic elements. Th e provincial commissioner did not mention the curtailment of democratic processes in the province, providing open procedures for organizing the fi rst meeting of the Podilsk Council of Public Organizations. Misunderstandings between Ukrainians at this stage of the revolutionary movement did not allow them to put their representative at the head of the executive vertical in the region. Having made certain conclusions, at the second meeting of the Council the Ukrainian group managed to achieve the election of M. Stakhovsky. However, due to the latter's delays and the slowness of the Provisional Government, he took offiice as provincial commissioner only on September 10, 1917. After the Bolshevik coup in Petrohrad, M. Stakhovsky resigned, leaving H. Stepura to serve during a very difficult period. In November 1917, the local executive power came under the full control of the General Secretariat of the Interior.

Key words: commissioner, Podilsk province, revolution, state power, region, public organizations.

Постановка проблеми

Інститут губернських комісарів був одним із центральних в системі органів державної влади на регіональному рівні після падіння самодержавства в Росії у лютому 1917 р. Відтак він мав би стати предметом ґрунтовного аналізу, аби зрозуміти логіку трансформації владних структур за нових суспільно-політичних обставин. Однак мусимо визнати, що й до сьогодні ми не маємо достатньої кількості наукових розробок, в яких би системно та комплексно розглядались різні аспекти діяльності губернських комісарів, зокрема, які фактори впливали на створення цього інституту, яка при цьому проявлялася регіональна специфіка, які корективи вносилися під дією громадських чинників, і власне чому в результаті він виявився не достатньо ефективним у плані реалізації державної стратегії. Щодо Подільського регіону, то немає раціонального пояснення навіть з найпринциповішого питання: як могло статися так, що член Союзу російських націоналістів П. Александров, який посів у березні 1917 р. посаду Подільського губернського комісара, зумів протриматися на ній практично до початку осені того року?

Аналіз джерел та останні дослідження. Слід визнати, що історіографія питання щодо розгляду різних процесів революційних подій 1917 року містить чималий доробок дослідницьких практик. Однак становлення інституту губернської адміністрації до останнього часу практично не стало предметом спеціальної уваги.

Значною мірою це пояснюється тим фактом, що радянська історична наука здебільшого зосереджувалася на аналізі діяльності більшовицької партії на етапах підготовки «Жовтневого повстання» та студіюванні інститутів рад робітничих, солдатських та селянських депутатів (Тарнопольський, Федулкін, 1927; Кострыба, 1957; Зеленюк, 1966). Відтак більшість праць цієї доби характеризується науково-популярною та пропагандистською спрямованістю.

Не надавали вагомого значення регіональним органам центральної виконавчої влади, хоча й з інших підстав, українські політичні та громадські діячі, які залишили про революцію різножанрову літературу.

Належачи до різних політичних таборів, автори історико-мемуарних праць (П. Христюк, Д. Дорошенко, І. Мазепа та ін.), як правило, сходилися в оцінці інституту губернських комісарів, віддзеркалюючи його слабкість у системі органів влади та невелику ефективність у реалізації державних завдань (Христюк, 1921, с. 15; Дорошенко, 2002, с. 51; Мазепа, 2003, с. 36).

Лише із другої половини 1980-х рр. у розвитку національної історіографії склалися цілковито інші умови, характерними проявами яких були лібералізація політичного процесу та скасування формальних обмежень не лише представникам фахового цеху, а й ширшим колам громадськості, для опрацювання рідкісних видань раніше закритих фондів книгозбірень та ознайомлення з комплексами унікальних документів з центральних і регіональних архівосховищ.

Це сприяло появі змістовних дослідницьких студій, базованих на нових методологічних засадах. У контексті нашої тематики слід наголосити на науковій та історіографічній значимості праць провідних вітчизняних дослідників В. Верстюка (Верстюк, 2012), С. Кульчицького (Кульчицький, 2008), О. Реєнта та В. Рекрута (Реєнт, 2016; Реєнт, Рекрут, 2017), П. Гай-Нижника (Гай-Нижник, 2009), О. Завальнюка та О. Комарніцького (Завальнюк, 2017; Завальнюк, Комарніцький, 2010), В. Галатира (Галатир, 2018), Ю. Лопатовсь- кого (Лопатовський, 2015) тощо. Однак чимало важливих питань все ж таки залишаються актуальними для подальших дослідницьких практик.

Мета дослідження - дослідити становлення інституту комісара у прифронтовій Подільській губернії в період, коли він підпорядковувався структурам Тимчасового уряду.

При цьому ми не розглядатимемо усіх аспектів цієї проблематики, а спробуємо зосередитися лише на тих питаннях, які безпосередньо або опосередковано впливали на призначення комісарів та затвердження його заступників.

Виклад основного матеріалу

Загальновідомо, що 2 березня 1917 р. до скликання Всеросійських Установчих зборів управління країною перебрав на себе Тимчасовий уряд. На час революції центральне місце в системі державного апарату Російської імперії на її регіональному рівні посідав інститут губернаторства. Згідно нормативно-правових актів саме губернатор головував практично в усіх значимих державних та громадських інституціях. До його компетенції також належав контроль за діяльністю органів місцевого самоврядування.

Відтак Тимчасовий уряд відразу ж постав перед вибором обрання моделі управління, яка була б універсальною для усієї країни, розбурханої революційними процесами. Це було достатньо непростим завданням, оскільки репрезентанти ліберальної демократії, що визначали спрямованість дій уряду, не планували докорінної зміни політичного та економічного порядку, а лише прагнули дещо оновити державні інститути влади та довести світову війну до переможного завершення.

Поза тим, загальний огляд та аналіз матеріалів перших днів революції, що надходили з регіонів до центру, досить чітко засвідчували політичну слабкість губернаторів за нових суспільних умов. Багатьох із них взагалі відсторонили від влади, декого навіть арештували і взяли під нагляд. Тому урядовці не могли не враховувати цей факт. Так само Тимчасовий уряд не вважав можливим покластися у непростій ситуації на виконавчі комітети громадських організацій, що виникали без їхньої участі практично у всіх закутках імперії.

Вочевидь, у Петрограді розуміли специфіку природи та механізми функціонування російського державного комплексу. Без жорсткої і централізованої системи управління, здатної адекватно реагувати на виклики життя, навряд чи можна було розраховувати на позитивні зміни. Водночас, не можна було цілковито ігнорувати революційну творчість мас. За цих умов було вирішено опертися на земські органи, які у переважній своїй більшості відповідали урядовцям за соціальним складом, сформульованою філософією

внутрішньої та зовнішньої політики, ставленням до проголошених свобод і відношенням до громадських інституцій.

5 березня 1917 р. голова Тимчасового уряду князь Г. Львов спрямував головам губернських земських управ телеграфне повідомлення, в якому йшлося про зміну місцевих органів управління. Аналогічне розпорядження надійшло й на адресу Подільської губернської земської управи та Подільського губернатора О. Мякініна. У ньому стверджувалося про тимчасове відсторонення останнього та віце-губернатора від виконання обов'язків за займаними посадами. Управління губернією покладалося на голову Подільської губернської земської управи, якому і належало передати справи. У повідомленні також йшлося про те, що про подальшу долю губернатора буде повідомлено додатково (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 2, арк. 2).

О. Мякінін не став відтягувати справу. У зв'язку з тим, що голова губернської земської управи П. Александров поїхав у відрядження до Москви і відповідно був відсутнім у місті, він по обіді передав управління губернією члену управи С. Градовському, про що було складено відповідний акт (Галатир, 2018, с. 111-112). Про це рішення у цей же день О. Мякінін повідомив Міністра внутрішніх справ (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 2, арк. 4), Головнокомандувача та управління постачання арміями Південно- Західного фронту (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 2, арк. 5, 6), начальника Штабу Київського військового округу (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 23, арк. 122), Подільське губернське правління (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 2, арк. 1) та справників усіх повітів губернії. Звертаючись до останніх, він зробив заключне розпорядження: «Запрошую всіх чинів поліції Подільської губернії в ім'я благополуччя нашої дорогої батьківщини підкоритися всім розпорядженням, які надходитимуть від нового уряду» (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 2, арк. 7).

Отже, передача влади в Подільській губернії пройшла досить спокійно. На цьому факті О. Мякінін особисто наголосив, звітуючи перед керівництвом Київського військового округу (Адамський, 2020, с. 345). У свою чергу, повідомляючи міських голів та голів повітових земських управ про розпорядження Тимчасового уряду, С. Градовський впевнено констатував, що він вступає в управління губернією в якості губернського комісара «на правах та обов'язках Губернатора» (Поділля, 2017, с. 40).

За два дні інформацію про зміну влади в губернії оприлюднив офіційний часопис «Подольские губернские ведомости». Так само в публічний спосіб жителів краю було ознайомлено з рішенням про передачу 8 березня 1917 р. владних повноважень заступнику голови губернської земської управи І. Четверикову, котрий повернувся до Кам'янця-Подільського (Поділля, 2017, с. 45). Врешті, 12 березня 1917 р. із Москви приїхав П. Александров і цього ж дня приступив до виконання обов'язків губернського комісара. При цьому він отримав перераховані в акті документи, а також розрахункові та чекові книжки відділення Державного банку, які йому особисто надіслав колишній

губернатор О. Мякінін (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 1 зв.). Про цей факт П. Александров наступного дня особисто повідомив Міністра внутрішніх справ Тимчасового уряду (Поділля, 2017, с. 70) та повітових справників (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 2, арк. 17, 18).

Як бачимо, формування нової владної моделі на Поділлі мало суто адміністративний характер, відбувалося у відповідності з надісланими із центру розпорядженнями, швидкими темпами та без особливих суспільних загострень. Це забезпечило безболісну передачу влади новим її репрезентантам. Така ситуація уможливлювалася завдяки дії низки факторів. По-перше, Тимчасовий уряд позиціонував себе достатньо помірковано в питанні формування нових органів місцевого управління. По-друге, місцева влада на Поділлі у перехідний період вирізнялася коректністю, не застосовуючи силових структур для придушення революційного руху. По-третє, сформований у Вінниці виконавчий комітет громадських організацій не вирізнявся особливим радикалізмом. До його складу увійшли представники поміркованих політичних сил. Наразі виконавчий комітет громадських організацій у Кам'янці-Подільському на цей час взагалі ще не був створений. Місцеві активісти займалися узгодженням засад, на яких мав конструюватися орган революційної демократії. Так само у зародковому стані в губернії перебував процес утворення рад робітничих та солдатських депутатів.

Врешті, особистість нового губернського комісара П. Александрова влаштовувала багатьох громадських активістів, незалежно від політичних уподобань. До набуття нового статусу він пройшов великий шлях громадської праці, два терміни підряд будучи обраним головою губернської земської управи. Політично він належав до табору російських націоналістів, однак світоглядно допускав існування «малоросійського культурництва». Сучаснику подій В. Приходьку довелося пропрацювати з ним в губернській управі з 1913 р. Тому його характеристика цього діяча є досить показовою. Зокрема, він наголошує: «Це був огрядний чоловік, понад п'ятдесят років, високий і репрезентативний. По освіті він був військовий правник і в молодших літах працював як військовий прокурор.... Голова Губерніяльної Земської Управи, по своїй посаді, належав до вищої губерніяльної адміністрації, займаючи друге місце після губернатора. За своїми поглядами та настроями, Александров уважав- ся лібералом і не робив будь-яких труднощів земським фахівцям та урядовцям, що були відомі своїми «лівими» переконаннями, а дехто мав за собою й неприємності з жандармерією. Звичайно, всіх урядовців у губернії затверджував губернатор, відмовляючи службу тим, що уважались «політично небла- гонадійними». В таких випадках Александров не раз заступався за них перед губернатором, прохаючи затвердити їх на посаді в земстві, як дуже потрібних фахівців. Цим лібералізмом Александрова користувались свідомі українці, яких найбільше було, власне, в губерніяльній земській управі. Правда, під час служби вони мусіли бути ретельними урядовцями, не виявляючи особливо демонстративно свого «українства».... Александров знав, що в його уста- нові є немало українців, але - треба думати - трактував їх більше як аматорів драматичного мистецтва» (Приходько, 2011, с. 124-125).

Подальші події підтвердили ці характеристики. Вже 14 березня 1917 р. у Вінниці відкрилося надзвичайне засідання Подільського губернського земського зібрання. Його відкрив губернський комісар П. Александров. Виокремивши та охарактеризувавши актуальні питання, які стояли на порядку денному, він зазначив, що надалі нестиме обов'язки комісара з повним моральним задоволенням лише у тому випадку, якщо буде підтриманий на посаді земським зібранням. Ця пропозиція була підтримана бурхливими оплесками.

Сам факт спробувати опертися на гласних, обраних за цензовими обмеженнями, не викликав би здивування, більше того, міг би скидатися на красиву політичну гру, якби тимчасовий комісар м. Вінниці Й. Лозино-Лозинський не запропонував терміново поповнити склад земського зібрання на правах гласних представниками від селянства, громадських та робітничих організацій, кооперативів та службовців. Ця пропозиція відразу ж була підтримана та реалізована (Сведерский, 1917, с. 2).

Слід наголосити, що самоврядному органу вдалося ухвалити ще цілу низку принципових і важливих рішень, до вироблення яких були залучені представники з громадського сектору. У контексті нашого дослідження варто вказати про підтримку асигнування 15 тис. крб на розповсюдження серед населення правдивої інформації про переворот, а також ухвалення принципового та вкрай важливого рішення про націоналізацію школи з початку нового навчального року (Адамський, 2018, с. 68-70).

Представники українства були залучені й до розробок інших важливих питань. Так, Д. Маркович разом із П. Александровим та П. Ренненкампфом був обраний до складу спеціальної комісії, на яку покладалося завдання підготовки вітальної телеграми на адресу Тимчасового уряду (Сведерский, 1917, с. 2). На останньому засіданні губернського зібрання гласні підтримали кандидатуру Александрова на голову Комітету Всеросійського земського союзу допомоги пораненим воїнам, де також накопичилося чимало проблем, а Д. Марковича обрали уповноваженим від губернського земства до Вінницької ради об'єднаних громадських організацій (В. С., 1917, с. 2).

Як бачимо, при вирішенні важливих питань та розгляді кадрових призначень представники української справи працювали без жодних зауважень, зокрема, й щодо кандидатури П. Александрова. Це підтверджується й тим фактом, що оновлене народне зібрання одноголосно підтримало звернення на адресу прем'єр-міністра князя Г. Львова: «Подільське надзвичайне губернське земське зібрання, поповнене представниками громадських і національних організацій, в засіданні 14 березня, зустрівши з повним задоволенням призначення губернським комісаром Павла Миколайовича Александрова, одноголосно постановило дякувати Вам за це призначення і просити затвердити Александрова на посаді» (В. С., 1917, с. 2).

Великого значення Подільський губернський комісар надавав проблемі формування нових громадських інституцій, на які покладалися завдання підтримки порядку в регіоні. Позаяк цей процес відбувався неорганізовано, князь Г. Львов надіслав комісару телеграму, в якій вимагав взяти питання під особистий контроль (Местная, 1917, с. 4). Дана інформація була терміново доведена до відома повітових комісарів із застереженням докласти усіх зусиль до найшвидшої організації комітетів на демократичних засадах, аби бути готовим до виконання завдань та доручень Тимчасового уряду (Хроника, 1917, с. 2).

У свою чергу, губкомісар терміново розпочав роботу із вироблення порядку скликання організаційного засідання Подільського губернського комітету громадських організацій. До цього часу на місцевому ґрунті жодних практичних кроків задля вирішення важливого завдання зроблено не було. З метою визначення квот губернський комісар скликав у Вінниці представницьке зібрання, яке працювало 15 та 16 квітня 1917 р. У його роботі брали участь повітові комісари та уповноважені представники від повітових та міських виконавчих комітетів. Внаслідок публічного та тривалого обговорення питання присутнім вдалося ухвалити узгоджене рішення, в якому визначалися квоти для різних державних та громадських структур (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 65, арк. 4-4 зв.).

Отже, П. Александров дотримався усіх демократичних процедур при скликанню представницького громадського зібрання. Принаймні, нам не вдалося виявити жодних документів, які б містили закид на його адресу в непрозорості процесу.

Між тим, питання про Подільського губернського комісара стало предметом обговорення на засіданні Центральної Ради 18 квітня 1917 р. Доповідав особисто М. Грушевський. Він ознайомив присутніх з тим, що член Центральної Ради від Поділля М. Любинський їздив до Вінниці і привіз звідти звістку про висунення вінничанами на посаду губернського комісара Д. Марковича і Г. Степуру. При цьому голова УЦР наголосив: «Степуру, як людину порівнююче молоду, можна на помічника комісара, а Марковича на комісара».

Інформаційне повідомлення Грушевського доповнив С. Єфремов. Останній наголосив, що «він одержав лист від Марковича, що він цілком добре себе почуває. Маркович - людина потрібна, енергійна, знає службу, як бувший прокурор і т. д. До того ж на Поділлі популярна людина» (Кудлай, 2015, с. 38). Та, попри це, Центральна Рада з даного питання рішення таки не ухвалила, вирішивши чекати відповіді з Кам'янця-Подільського.

Вдруге до цього питання комітет УЦР повернувся 24 квітня 1917 р. У контексті розгляду питання «Про комісарів губернських» присутні окремо приділили увагу Подільському регіону. Залишений у протоколі запис був лаконічним, але доволі промовистим: «Докладується телеграма з Кам'янця, в якій просять з питанням про подільського комісара підождати. Висловлюються думки з цього приводу, що певно нелегко відсунути з комі- сарства Александрова, людину переобрану земством, кадетську кандидатуру» (Кудлай, 2015, с. 80).

Члени Комітету Центральної Ради в даному випадку помилялися. Йшлося не стільки про силу та впливовість Александрова, скільки про нездорову конкуренцію між кам'янчанами та вінничанами. Ситуація з призначенням губернського комісара за короткий період революції вже була не першою у взаємопоборюванні українських груп. Варто лише згадати спробу вінничан перетворити місто у центр зосередження просвітницького руху на Поділлі, проти чого категорично виступили кам'янецькі просвітяни (Адамський, 2018, с. 36).

У переддень організаційного засідання Подільської губернської ради громадських організацій у Вінниці 5 травня 1917 р. на свій губернський форум зібралися українці. Він був доволі представницьким, зібравши 311 учасників з правом ухвального голосу, і одностайним у підтримці Української Центральної Ради та національних гасел політичного моменту - здобуття автономії України та перетворення Росії на федеративну республіку (Поділля, 2017, с. 189-190).

Проте цей знаковий захід практично проігнорували провідні кам'я- нецькі громадські діячі. Принаймні, вітальне слово від просвітян губернського міста на з'їзді виголосив Ю. Богацький. Так само до складу губернської української ради, сформованої наприкінці роботи форуму, від Кам'янецько- го повіту увійшли далеко не лідери громадського руху: батько відомої просвітянки М. Пащенко, І. Мартинов, Ю. Богацький та Ф. Шмерко, а кандидатами до них Д. Миронюк та О. Штех (Поділля, 2017, с. 194).

Очевидно, через непорозуміння вінницьких та кам'янецьких українців з'їзд практично оминув розгляд актуального питання щодо губернського комісара. У доповіді П. Відибіди «Про організацію Поділля» йшлося передусім про більш віддалену перспективу, а не про губернське зібрання, що мало відбутися за день. «Ми тілько що винесли постанову про потребу домагатись переведення національно-територіальної автономії України, - наголосив оратор. - Але чи ж досить того? Ні! Ми, українці, стоїмо на грунті законности і гаразд розуміємо, що перевести автономію можемо лиш через Установчі Збори. Так хто ж буде нас боронити тепер, від сьогодня, хто ж буде нам помагати будувати свою хату, переводити ту автономію, так сказати б явочним порядком? Докладчик має на увазі городські самоврядування, а головно земства. Наближається пора реорганізацій земства, на основах безпосереднього, прямого рівного та тайного голосування» (Поділля, 2017, с. 193). І жодного слова про комісара.

Зібрання українського громадянства не лише не виробило більш- менш чіткої лінії поведінки на губернському зібранні громадських організацій, але й навіть не внесло до порядку денного питання щодо обрання повноважних представників від українства на представницький форум. Це представництво формували кам'янчани. Останні на зібрання делегували С. Гречинського, В. Приходька та Т. Павловського (Поділля, 2017, с. 199). Як бачимо, в українському списку немає навіть голови Подільської губернської української ради Д. Марковича.

Перше засідання Подільської губернської ради громадських організацій розпочалося у Кам'янці-Подільському 7 травня 1917 р. Його відкрив П. Александров, якого також обрали головою зібрання. Цього дня присутні ухвалили доволі принципове рішення, проти якого не протестував губернський комісар: «Для обговорення та вирішення справ, що відносяться до сфери компетенції Губернського Комісара Уряду, для встановлення контролю над діяльністю повітових Рад громадських організацій та інших адміністративних органів губернії в місті Кам'янці-Подільському засновується головний адміністративний колегіальний орган губернії Кам'янець-Поділь- ська Губернська Рада громадських організацій. Ухвали Губернської Ради є обов'язковими для Губернського Комісара та виконавчих комітетів усіх інстанцій, за винятком питань, що мають винятково місцевий характер, крім випадків оскарження ухвал та дій місцевих органів і посадових осіб або визнання таких загально-небезпечними, в яких випадках вказівки і рішення Губернської ради є обов'язковими» (Поділля, 2017, с. 201).

Певна розміреність засідання була порушена, коли при розгляді питання щодо взаємовідносин комісарів з органами місцевого самоврядування Проскурівський повітовий комісар П. Шостаковський озвучив заяву губкомісара про те, що він просить губернську раду достеменно визначитись, чи бажає рада його подальшого перебування на займаній посаді. Тобто, він особисто ініціював питання щодо проведення голосування на предмет довіри до нього. Результати були такими: 14 делегатів підтримали Александрова, 3 - утрималися, а 40 - висловились за недовіру (Поділля, 2017, с. 203).

Після цього зібрання шляхом подачі записок намітило кандидатів на посаду губернського комісара. П. Шостаковський отримав 39 голосів, Д. Маркович - 12, а П. Ренненкампф - 2. Кандидатам було запропоновано ознайомити присутніх із своїми програмами. Виступити вдалося лише П. Шостаковському, позаяк Д. Марковича на засіданні не було, а П. Реннен- кампф свою кандидатуру з балотування зняв. Відтак голосування проводилося між Шостаковським та Марковичем. За першого було віддано 42 голоси, а за другого - 13 (Поділля, 2017, с. 204).

За результатами голосування форум вирішив безпосередньо звернутися до прем'єр-міністра та міністра внутрішніх справ з проханням затвердити П. Шостаковського Подільським губернським комісаром Тимчасового уряду, а також у зв'язку з цим просити Головнокомандувача Південно-Західним фронтом звільнити капітана з посади коменданта 39 тилового етапу (саме цю посаду Шостаковський суміщав із цивільною посадою Проскурівського повітового комісара - Авт.). На пропозицію Г. Голігера, президії губернського виконавчого комітету доручили з цим же проханням звернутися до військового та морського міністра О. Керенського, який у цей час перебував у Кам'янці-Подільському на фронтовому з'їзді (Поділля, 2017, с. 204).

9 травня 1917 р. Александров направив князю Г. Львову телеграфне повідомлення з проханням звільнити його з посади. У ньому також містилася рекомендація про призначення комісаром П. Шостаковського, як того власне бажала Подільська губернська рада громадських організацій (Поділля, 2017, с. 213). За день губкомісар спрямував князю Г. Львову чергову телеграму, в якій запевняв прем'єр-міністра у тому, що генерал О. Брусилов дав згоду на призначення П. Шостаковського губернським комісаром (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 9).

Однак принципове рішення представницького органу Поділля не підтримали декілька впливових громадських організацій. Свій протест проти призначення капітана П. Шостаковського на посаду Подільського губернського комісара спрямували до Петрограда Подільська губернська українська рада, Подільський союз кооперативів та Подільська рада робітничих і солдатських депутатів.

Унаслідок цих протестів Міністерство внутрішніх справ Тимчасового уряду вирішило не поспішати з призначенням Шостаковського. Крім того, центральний відомчий орган не отримав позитивної відповіді й від генерала О. Брусилова. Тому у повідомленні, надісланому 19 травня 1917 р. Подільському губернському комісару, пропонувалося до отримання нового розпорядження продовжувати П. Александрову виконувати обов'язки комісара, а також ґрунтовно пояснити, чим зумовлено його рішення про відставку (Поділля, 2017, с. 247).

Цього ж дня до Кам'янця-Подільського надійшла ще одна телеграма з Проскурова від П. Шостаковського. У ній констатувалося, що останній не може вступити на посаду губернського комісара, навіть якщо його затвердить Тимчасовий уряд. Щобільше, автор повідомлення запевняв про свою готовність передати й посаду повітового комісара як тільки визначиться з кандидатурою заступника. На цьому документі без підпису зафіксована така резолюція: «Телеграфувати Міністерству внутрішніх справ, Губернському Виконавчому Комітету. Запросити про причини протесту Ради та інших організацій» (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 12).

Ситуація набувала певного загострення, позаяк 18 травня 1917 р. заступник губернського комісара М. Одинцов також відправив телеграму Міністру внутрішніх справ, в якій просив звільнити його з посади (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 10).

З урахуванням усіх цих обставин на своє засідання терміново зібрався губернський виконавчий комітет. Ознайомившись з усіма наявними документами, присутні вирішили запросити в громадських організацій мотиви, які лягли в основу протесту проти затвердження на посаді П. Шостаковського (Поділля, 2017, с. 245-246). До цього ж питання губвиконком знову повернувся 22 травня 1917 р. Доповідав П. Самулевич. Члени колегіального органу погодили текст телеграми, яку спрямували до Міністерства внутрішніх справ. У ній зазначалося: ««На № 845 Губернський Виконавчий Комітет ухва-лив передати на розгляд найближчого зібрання Губернської Ради (яка збереться не пізніше 10 червня): 1) як відмову Капітана Шостаковського від посади Губернського Комісара, так і протест проти його призначення. До вирішення Губернською Радою питання про призначення Губернського Комісара просить вважати відкритим; 2) в зв'язку з цим просити Українську «Раду», Кооперативний союз та Раду солдатських і робітничих депутатів, що перебувають у м. Вінниці, письмово повідомити Комітету про причини надісланого Тимчасовому уряду протесту проти затвердження Капітана Шостаковського Губернським Комісаром» (Поділля, 2017, с. 269).

24 травня 1917 р. із Петрограда до Кам'янця-Подільського надійшло два важливих повідомлення. У першому з них йшлося про задоволення клопотання М. Одинцова щодо його звільнення з посади заступника губернського комісара (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 17). У другому повідомленні розтлумачувалася ситуація довкола посади самого губернського комісара: «Доповнення номер 1447 повідомляється що Міністерство внутрішніх справ ознайомившись з доповіддю губкомісара Александрова не знайшло достатніх підстав для задоволення його прохання щодо відставки і йому підтверджено розпорядження викладене номері 1447 крапка Водночас Александрову рекомендовано знову звернути увагу губкомітета на необхідність надзвичайної обачливості при підняті питання про кандидатури на посаду губкомісара аби не повторити випадку подібного з кандидатурою Шостаковського 1626 За Міністра внутрішніх справ Леонтьєв» (Поділля, 2017, с. 273).

Губернський виконавчий комітет активно готувався до скликання другого засідання Подільської губернської ради. 1 червня 1917 р. він зобов'язав губернського комісара вирішити з Міністерством внутрішніх справ Тимчасового уряду питання щодо забезпечення фінансами роботи цього форуму, а 6 червня обговорив ініціативу П. Александрова щодо збільшення кількості заступників комісара до двох осіб. Ця пропозиція базувалася на великому обсязі завдань, які стояли перед даним інститутом влади. Тому виконком погодив ці зміни (Поділля, 2017, с. 345).

Друге зібрання Подільської губернської ради громадських організацій відбувалося у Вінниці з 8 по 11 червня 1917 р. Головою обрали М. Стаховського (голова Проскурівської земської управи), його заступниками - В. Перфильєва та Є. Осадчука, секретарями - Я. Крайза та В. Боржковського. Після з'ясування низки процедурних питань та звіту виконкому, П. Самулевич в лапідарній формі доповів присутнім про ситуацію з губернським комісаром. Її обговорення відбувалося в надзвичайно гострій формі і завершилося проведенням нових виборів. Шляхом подання записок рада намітила сім кандидатів. Однак, усі, крім М. Стаховського, зняли свої кандидатури. У підсумку його підтримали 59 делегатів, а проголосувало проти - 25 (Поділля, 2017, с. 353).

Отже, українці цього разу, продемонструвавши єдність, зуміли добитися більшості в підтримці власного кандидата. Узгодженість дій прослідко вується вже з моменту формування президії зібрання та обрання голови. Проте без внутрішньої дискусії цей процес, вочевидь, не обійшовся. Вінничанам довелося поступитися кандидатурою Д. Марковича, а кам'янчани відмовилися висувати свого представника. Компромісною стала особистість проскурів- чанина М. Стаховського.

Інформація про принципову ухвалу Подільського губернського зібрання громадських організацій за підписом П. Александрова була відправлена до Петрограда лише 30 червня 1917 р. Таке затягування справи він особисто пояснював тим фактом, що протокол зборів складався лише окремими членами Ради, далі проходив стадію редагування і лише потому розсилався іншим членам Ради для ознайомлення (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 20-20 зв.).

Можливо, на неквапливість дій П. Александрова справив ще один чинник. Він не міг про нього не знати. 19 червня 1917 р. Подільський губернський виконавчий комітет громадських організацій заслуховував, отриману з Проскурова, телеграму від М. Стаховського. У ній він без зазначення причин повідомляв про те, що до серпня не зможе вступити на посаду губернського комісара. У результаті обговорення виконком уповноважив Ф. Слободянюка особисто зустрітися з М. Стаховським і з'ясувати обставини, які не дозволяють йому до серпня вступити на посаду (Поділля, 2017, с. 416-417). Насправді, у цей час Микола Ананійович перебував у відпустці (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 43).

Аналогічні телеграфні повідомлення Стаховський надіслав також Тимчасовому уряду, Центральній Раді та Подільській губернській українській раді. Крім того, у зверненні до останньої наголошувалося на бажанні звільнити його від обов'язків заступника голови Ради та члена виконавчого комітету, «бо він не може приймати участі в активній роботі Ради через те, що живе не у Вінниці і обтяжений громадською роботою», а також, щоб українська губернська інституція «викреслила його і з членів Ради од Проскурівського повіту» (Поділля, 2017, с. 434).

Як бачимо, пояснення не зовсім зрозумілі. Виходить, для представника Подільської губернської української ради М. Стаховського були більш нагальні громадські справи як робота в національній організації. Однак про таку діяльність документальних свідчень не залишилося. Принаймні, нам не вдалося їх відшукати. Тому, можемо припустити, що він, будучи підтриманим на посаду губернського комісара представниками усіх етнічних груп, волів у цьому відношенні дистанціюватися від особистої присутності в списках однієї з них, нехай навіть української.

Звіт із відрядження Ф. Слободянюка до Проскурова губернський виконком громадських організацій заслухав на своєму засіданні 3 липня 1917 р. Ухвалена резолюція з цього питання містила лаконічний запис: «Обраний Губернським Комісаром лікар Стаховський відповів, що приступить до виконання своїх обов'язків відразу після затвердження його Тимчасовим Урядом на цій посаді» (Поділля, 2017, с. 466).

Однак, ситуація об'єктивно розвивалася дещо інакше. Давалися взнаки запущені раніше механізми. 8 липня 1917 р. Міністерство внутрішніх справ Тимчасового уряду повідомило П. Александрова про телеграму, яку напередодні відомство отримало від Генерального секретаря В. Винниченка. У ній констатувалося: «Рада об'єднаних громадських організацій Подільської губернії обрала на посаду губернського комісара голову Проскурівської земської управи Стаховського крапка Генеральний секретар просить затвердження Стаховського на новій посаді крапка Стаховський вступить першого серпня крапка Тимчасове управління покладіть на Александрова нинішнього комісара Про наступне повідомте № 1330 Генеральний секретар Винниченко» (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 21-22).

Відповідно до цього прохання заступник Міністра внутрішніх справ С. Леонтьєв розпорядився перед П. Александровим таким чином: «Позаяк Стаховський може вступити лише першого серпня Міністр внутрішніх справ поки залишає відкритим питання його призначення і вам належить виконувати обов'язки губкомісара» (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 22). Справа затягувалася. Крім того, Міністерство внутрішніх справ невдовзі забажало, щоб М. Стаховський особисто приїхав до Петрограда для попередніх перемовин. Про це рішення П. Александрова та губернський виконком 16 серпня 1917 р. повідомив заступник Міністра внутрішніх справ С. Леонтьєв (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 43).

Слід зазначити, що відносини між П. Александровим та виконавчим органом громадських організацій набирали цілком негативного змісту. 26 серпня 1917 р. губвиконком знову направив до Міністерства внутрішніх справ Тимчасового уряду чергову телеграму, в якій наполягав на терміновому призначенні М. Стаховського (ЦДАВО України, ф. 2520, оп. 1, спр. 3, арк. 28). За три дні доволі чітка телеграма була відправлена й на адресу Українській Центральній Раді: «Просимо Секретаріат самим енергійним способом вплинути на Міністерство Внутренніх Дєл, щоб було затверджено скоріще Губкомом Стаховського. Малодіяльність і не відповідальність Александрова в такий час губернії недопустима» (Поділля, 2017, с. 585).

Ситуація розв'язалася 7 вересня 1917 р., коли до Вінниці надійшло повідомлення про призначення Подільським губернським комісаром М. Стаховського (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 30). Але офіційний вступ на посаду відбувся лише 10 вересня (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 38).

Зміна влади на Поділлі відбулася за досить несприятливих умов. Повсюдно на теренах губернії неприховано наростали анархічні тенденції (Поділля, 2017, с. 555-556). До цих факторів додавалися кадрові питання. Практично до кінця вересня 1917 р. М. Стаховський залишався без заступників. Від'їзжаючи у відрядження по службовим справам, він залишав замість себе представників Подільського губернського виконавчого комітету (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 20, арк. 2). Про свої кадрові проблеми він виклав у рапорті на ім'я генерального секретаря внутрішніх справ. У ньому губкомісар лаконічно описав ситуацію, вказавши на добровільну відставку М. Одинцова, відмову Міністерства внутрішніх справ у призначенні Ф. Слободянюка, повідомив про ухвали Ради громадських організацій у підтримці кандидатур начальника Кам'янецької повітової міліції Г. Степури та голови Ямпільської земської управи О. Самошенка, наголосивши на особистій підтримці висунутих кандидатів (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 49-49 зв.).

Лише 29 вересня із Києва за підписом В. Винниченка надійшла телеграма про призначення Г. Степури та О. Самошенка заступниками губернського комісара (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 46). Щодо останнього, то він вступив на посаду цього ж дня. Про це М. Стаховський повідомив Міністерство внутрішніх справ Тимчасового уряду. При цьому в його інформації не йшлося про клопотання затвердити заступників рішенням міністра (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 48).

Ситуація ж із Г. Степурою затягувалася. Це змусило губернського комісара 4 жовтня 1917 р. телеграфувати до Кам'янця-Подільського з вимогою Степурі негайно прибути до Вінниці та приступити до виконання своїх обов'язків (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 50). За три дні Стаховський направив Степурі чергове повідомлення з тією ж вимогою. Однак і цього разу зрозумілої відповіді надано не було. У ситуацію довелося втручатися Подільському губернському виконавчому комітету. 9 жовтня 1917 р. колегіальний орган ухвалив рішення вимагати від Степури терміново приступити до виконання обов'язків (Поділля, 2017, с. 658). Реакції знову не було. 12 жовтня 1917 р. губкомісар втретє телеграфує Степурі з проханням прибути до Вінниці і вступити на посаду. І лише на цей раз начальник повітової міліції лаконічно відповів: «Увольняють з посади двадцятого жовтня. Прошу вибачення і згоди» (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 57).

21 жовтня 1917 р. М. Стаховський звернувся до Міністерства внутрішніх справ Тимчасового уряду з проханням затвердити Г. Степуру на посаді заступника губернського комісара. Водночас він клопотав перед міністром про надання йому відстрочки від призову по мобілізації на увесь час перебування його на посаді (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 64).

Однак кадрові питання в канцелярії Подільського губернського комісара на цьому не завершилися. 25 жовтня прохання про звільнення з посади написав О. Самошенко, зіславшись на розладнане здоров'я (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 62). Не дочекавшись відповіді з Петрограда і не маючи надії, що така невдовзі може надійти, з огляду на більшовицький переворот, О. Самошенко 3 листопада 1917 р. написав лаконічну заяву на ім'я виконувача обов'язків Подільського губернського комісара Г. Степурі: «Цим заявляю, що з цього числа я знімаю з себе обов'язки Помічника Губернського Комісара, надаючи Вам право нести відповідальність перед вітчизною та історією» (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 68).

Про це рішення Г. Степура цього ж дня повідомив Генерального секретаря внутрішніх справ В. Винниченка. При цьому він просив негайно при- значити нового заступника, позаяк залишався в губернії один у дуже скрутний і відповідальний час. «Комісар Стаховський теж виїхав», - наголошував він (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 69). Із виявлених в архіві документах можемо стверджувати, що губернський комісар виїхав до Москви (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 20, арк. 8). Однак причини такого відрядження невідомі.

Апелювання до національного владного центру було зумовлене кардинальною зміною політичної ситуації. Ще 1 листопада 1917 р. в усі регіони України за підписом В. Винниченка було розіслано телеграфне повідомлення, в якому констатовано про перехід усієї влади до Центральної Ради, а також містилися розпорядження про зобов'язання місцевої влади виконувати накази лише Генерального секретаріату (Гай-Нижник, 2009, с. 259).

Більшовицький переворот у Петрограді спричинив загострення ситуації на місцях, зокрема спровокував радикальні виступи більшовицьких груп на Поділлі. 1 листопада Подільський губернський виконавчий комітет заслухав директивний документ за підписом губернського комісара, аби не виконувати жодних розпоряджень, що надходитимуть від «народних комісарів чи комісарів воєнно-революційного комітету». Було ухвалене рішення про визнання влади лише Центральної Ради та Генерального секретаріату, про що повідомлялися повітові комісари та повітові виконавчі комітети (Поділля, 2017, с. 673).

У переломний момент історії в Подільському регіоні Г. Степура практично одноособово уособлював місцеві органи державної виконавчої влади. М. Стаховський так і не повернувся з відрядження на роботу, подавши заяву про звільнення. Її задовільнили 6 листопада 1917 р. (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 103). А 9 листопада Генеральне секретарство внутрішніх справ офіційно звільнило з посади заступника губернського комісара О. Самошенка (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 72). Відтак, Г. Степурі довелося швидко реагувати на ситуацію, беручи на себе персональну відповідальність. Наскільки це йому вдалося, то це вже тема для окремої розмови.

Висновки

Лютнева революція 1917 р. у Росії детермінувала зміни в державних органах місцевого управління. Замість губернаторів у регіонах імперії призначалися комісари. Ними, як правило, ставали голови губернських земських управ. На Поділлі посаду посів П. Александров. На перших порах йому вдалося добитися підтримки, зокрема й серед громадських інституцій. Цьому сприяв той факт, що губкомісар не застосовував у своїй діяльності інструментів, які б перешкоджали розвитку демократичних процесів. Однак, уже в травні 1917 р. на першому засіданні Ради громадських організацій йому висловили недовіру. Питання стало предметом розгляду за участі багатьох структур. Українська група, яка на першому етапі не зуміла консолідуватися, зорганізувалася і добилася у червні 1917 р. обрання на посаду губернського комісара М. Стаховського. Але через суб'єктивні чинники він приступив до виконан-ня обов'язків лише 10 вересня. Новий етап у розвитку інституту комісара був пов'язаний із більшовицьким переворотом та переходом місцевої влади виключно під контроль Генерального секретаріату внутрішніх справ.

Список використаних джерел і літератури