Документи компартійних організацій Київської області у контексті вивчення кризи монопартійності та становлення політичного плюралізму в Україні (1988-1991 рр.)

З усіх опозиційних течій найбільшу підтримку отримав Рух. Активними прибічниками Руху названі студенти. З деякою симпатією, згідно з експертними оцінками, до нього ставилася науково-технічна інтелігенція, нейтрально - інженерно-технічні працівники, соціально-гуманітарна інтелігенція і кооператори, більш насторожено - працівники сфери послуг, негативно - «традиційні» прибічники КПУ (військові, управлінський апарат, пенсіонери). Загальний рівень підтримки Руху киянами оцінювався у 15%.

Таким чином, як констатувалося на V пленумі Броварського МК КПУ 6 червня 1991 р., в українському суспільстві склалася багатопартійна система. Причому конкретизувалося, що насправді система двопартійна: Комуністичній партії України протистоїть Українська міжпартійна асамблея, створена на базі політичних партій антикомуністичного напряму. Основною вимогою цього об'єднання стало скликання Національного конгресу і проведення реєстрації громадян Української Народної Республіки на основі закону про громадянство УНР від 1918 р., ліквідація верховенства Рад, що на практиці б означало не тільки зміну існуючого політичного курсу, але й ліквідацію радянської моделі держави.

Новостворені політичні об'єднання діяли рішуче і наступально, нерідко навіть агресивно. Натомість рядові комуністи і навіть керівники парторганізацій перебували у стані деморалізації й розгубленості, часто не могли протиставити опонентам ані чіткої позиції, ані вагомих аргументів⁸⁹. Керівники опозиції припускалися до своїх противників висловів, що нерідко звучали погрозливо. У довідці ідеологічного відділу Київського обкому КПУ 1990 р. «Про політичну ситуацію, що склалася на Україні після виборів до місцевих Рад» наводилися такі приклади: А. Ніколаєнко, член Львівського комітету захисту прав громадян у виступі на мітингу-пікеті пленуму Львівського обкому партії 14 квітня 1990 р. назвав комуністів «тунеядцями» і «клопами на здоровому тілі». «Зараз у нас 130 тис. комуністів. Треба щоб у майбутньому їх залишилося не більше трьох для розплоду. [...] Комуністи повинні не здавати партквитки, а спалювати ось тут, перед обкомом, над яким висить червона ганчірка». П. Чабан, член НРУ, на тому ж заході проголосив: «Ми з вами ще зберемося на багатолюдний мітинг, присвячений Компартії. Єдиним лозунгом у нас буде тоді: «Вічна пам'ять КПРС, що скопитилася у боротьбі за комунізм» ⁹⁰.

Формою артикуляції інтересів громадян у загальнонаціональному масштабі є їх участь у виборах і референдумах, що, в свою чергу, демонструють політичні симпатії різних соціальних груп. Ставлення не- комуністичних партій до виборів депутатів радянських органів влади було неоднозначним. Наприклад, передбачаючи перемогу кандидатів від компартії, УГС у 1989 р. закликала бойкотувати березневі вибори до Верховної Ради України, що дослідник із Торонто В. Сабаль назвав «великим тактичним промахом», вважаючи вибори до органів влади першим кроком до політичного плюралізму і системи народовладдя.

Розмаїтість суспільно-політичних поглядів яскраво проявилася під час підготовки та проведення референдуму щодо ставлення до оновленого Союзу Суверенних Держав у березні 1991 р. На той момент процес становлення багатопартійної системи в Україні, коли забезпечується представництво різних політичних партій в органах влади - від верховної до низової ланки, вже розпочався. Про це свідчить хоча б той факт, що у Васильківському районі у 12-ти із 80-ти дільничних комісій керували «рухівці». У Броварах до складу дільничних комісій з проведення референдуму від товариства «Просвіта», Руху, УРП було висунуто більше 10 осіб, які працювали на заводі порошкової металургії, що продемонструвало неабиякий вплив некомуністичних організацій на висококваліфікований робочий клас і технічну інтелігенцію міста. У Києві до складу ряду дільничних комісій увійшли представники УРП: у Залізничному районі - 5, у Ватутінському - 11, у Дніпровському - 5 тощо.

Втрата авторитету компартії як основного владоутворюючого елемента, неспроможність її соціально-економічної і гуманітарної політики природним чином призвели до падіння «рейтингу» радянських органів влади та кризи самої моделі радянської держави.

Підсумовуючи викладене вище, зазначимо, що документи компартійних організацій дозволяють дослідити тему «тектонічних зсувів» у розстановці політичних сил в Україні в історичному й статистичному аспектах. Ретельно відфільтровуючи фактаж та застосовуючи принципи історизму і об'єктивізму, можна цілком впевнено назвати документи компартійних організацій повноправним і самодостатнім джерелом вивчення питань, пов'язаних із крахом тоталітарної політичної моделі радянської держави, диверсифікацією громадської думки і розвитком політико-ідеологічного плюралізму в Україні у 1988-1991 рр.

Падіння авторитету КПРС і КПУ як її частини, пов'язане з неспроможністю соціально-економічної, внутрішньої, зовнішньої і гуманітарної політики, у свою чергу призвело, разом з іншими причинами, до краху монопартійності в Україні, виникнення нових партій, становлення багатопартійної системи та руйнації радянського ладу в цілому. Перші симптоми партійної кризи стали помітними ще у 1989 р., коли почалося зменшення кількості прийнятих до лав партії і, натомість, - збільшення відтоку з її рядів, а з 1990 р. кількість добровільно вибулих значно переважала число бажаючих вступити до її лав, при цьому зазначалися причини виходу, що вказували на розчарування політикою партії. Статистичні відомості, що містяться у протоколах і звітах про кількісний і якісний склад партійних організацій, візуалізовані у підготовлених авторкою статті порівняльних гістограмах, графіку і діаграмі, дозволили унаочнити і проаналізувати процес стрімкої втрати Компартією України своєї привабливості в очах рядових комуністів.

Іншими внутрішніми ознаками кризи «керівної і направляючої» ролі партії стали несплата членських внесків, поширення внутрішньопартійних опозиційних настроїв, створення партійних угрупувань і прошарку суверен-комуністів. У надрах самої партії зародився Народний рух України за перебудову, якому судилося стати основним опонентом КПУ. Диверсифікаційні процеси, що відбувалися у громадській свідомості, сприяли поширенню неформальних об'єднань некомуністичної орієнтації, деякі з яких згодом склали ядро майбутніх політичних партій. Згідно з інформацією Київського обкому на середину січня 1991 р. в Україні існувало 15 політичних партій чисельністю 1-6 тис. осіб, а на території Київської області на кінець березня 1991 р. діяло 40 осередків опозиційних партій і організацій, що свідчило про становлення політичного плюралізму в країні.

В аналітичних й інформативних документах, що містяться у партійних фондах, надаються відомості щодо виникнення, розвитку, ідеологічного спрямування, форм і методів діяльності, політичних програм та керівних органів цих нових громадсько-політичних утворень. Поглиблення протистояння між комуністичною і некомуністичною ідеологіями, інтернаціоналізмом і націоналізмом, доцентровим і відцентровим устремліннями різних політичних сил, протилежними оцінками подій української історії тощо, які прослідковуються на підставі компартійних документів 1988-1991 рр., демонструють діалектику розвитку нових моделей мислення в українському суспільстві.

Таким чином, документи комуністичних організацій Київської області, подані в історичному контексті, уможливлюють масштабне висвітлення процесу руйнації монопольного становища КПРС-КПУ та виникнення багатопартійної системи в умовах економічної, соціально-політичної й ідеологічної кризи радянського суспільства наприкінці 80-х - на початку 90-х років ХХ ст.

References

1. Bazhan O. (2010) KDB URSR ta neformalni obiednannia v period «horbachovskoi perebudovy» [KGB of the USSR and informal associations during the «Gorbachev perestroika»]. Naukovi zapysky. Istorychni nauky (Vol. 104, pp. 68-77). Kyiv. [in Ukrainian].

2. Bedyk Ya. (2014). Vidnosyny Narodnoho Rukhu Ukrainy z Komunistychnoiu partiieiu Ukrainy ta Komunistychnoiu partiieiu Radianskoho Soiuzu (pochatkovyi etap) [Relations of the People's Movement of Ukraine with the Communist Party of Ukraine and the Communist Party of the Soviet Union (initial stage)]. Abstract of Papers '14: Dni nauky istorychnoho fakultetu, prysviacheni 180-richchiu zasnuvannia Kyivskoho universytetu. Materialy VII Mizhnarodnoi konferentsii studentiv, aspirantiv ta molodykh vchenykh «Dni nauky istorychnoho fakultetu» (Vol. 1, pp. 261-264). Kyiv: Lohos. [in Ukrainian].

3. Danylenko V. (2019). Perebudova. Zrostannia politychnoi aktyvnosti suspilstva [Perestroika. The rise of political activity in society]. Istoriia Ukrainy: vseukrainska hazeta dlia vchyteliv istorii ta pravoznavstva, kviten, 8, 5-14. [in Ukrainian].

4. Danylenko V.M. Intelihentsiia Ukrainy v perebudovchykh protsesakh (1985-1991 rr.) [The intelligentsia of Ukraine in the reconstruction processes (1985-1991)]. Intelihentsiia i vlada: zbirnyk naukovykh prats, vol. 41, 54-63. [in Ukrainian].

5. Honcharuk H.I. (2014). Politychnyi zemletrus v Ukraini u 1989 rotsi [Political earthquake in Ukraine in 1989]. Intelihentsiia i vlada: zbirnyk naukovykh prats, vol. 31, 71-83. [in Ukrainian].

6. Hordina N.O. (2012). Suspilno-politychni nastroi naselennia URSR v umovakh «perebudovy» (1985-1991 rr.) [Socio-political moods of the USSR population in the circumastances of «perestroika» (1985-1991)] (Abstract of Candidate's thesis). Kyiv. [in Ukrainian].

7. Kovalenko R.Ya. (2014). Narodnyi Rukh: stanovlennia. Tilky fakty... (za dokumentamy Derzhavnoho arkhivu Kyivskoi oblasti) [People's Movement: establishment. Only facts ... (according to the documents of the State Archives of the Kyiv region)]. Arkhivy Ukrainy, 4/5(292/293), 204-213. [in Ukrainian].

8. Kulchytskyi S.V. (2010). Narodzhennia Narodnoho rukhu Ukrainy [Birth of the People's Movement of Ukraine] Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 1(490), 8-22. [in Ukrainian].

9. Nakonechna, O. (2011). Suchasna vitchyzniana istoriohrafiia pro zanepad komunistychnoi partii Ukrainy u 1985-1991 rr. ta prychyny rozpadu SRSR yak totalitarnoi derzhavy [Modern national historiography on the decline of the Communist Party of Ukraine in 1985-1991 and the reasons for the collapse of the USSR as a totalitarian state]. Aktualni problemy vitchyznianoi ta vsesvitnoi istorii. Zbirnyk naukovykh prats, vol. 14, 282-291. [in Ukrainian].

10. Sabal V. (1989). Radianski vybory -- shliakh do politychnoho pliuralizmu [Soviet elections as a path to political pluralism]. Novi dni: ukrainskyi universalnyi zhurnal, 40(472), 15-17. [in Ukrainian].

11. Satskyi P.V. (2003). Rol hromadskykh rukhiv u protsesi stanovlennia systemy politychnoho pliuralizmu v Ukraini v 90-ti roky XX stolittia [The role of social movements in the process of formation of political pluralism system in Ukraine in the 1990s]. Visnyk Kyivskoho natsionalnoho universytetu imeni Tarasa Shevchenka. Istoriia, vol. 65-66, 45-48. [in Ukrainian].

12. Semenenko A.I. (2003). Diialnist politychnykh partii ta hromadskykh orhanizatsii Ukrainy po utverdzhenniu yii derzhavnoho suverenitetu (1985-1991 rr.) [Activities of political parties and public organizations of Ukraine to establish the state sovereignty (1985-1991)] (Abstract of Candidate's thesis). Kyiv. [in Ukrainian].

13. Shcherbyna N.F., Makhinla Yu.B. (2016). Polityko-ideolohichnyi pliuralizm v suchasnii Ukraini: teoretychni i praktychni aspekty [Political and ideological pluralism in modem Ukraine: theoretical and practical aspects]. Molodyi vchenyi, 4(31), 327-332. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru