1914-1918, 2014-2022: дві спроби остаточного вирішення українського питання Росією (порівняльний аналіз)

Порівняльний аналіз двох історичних періодів, коли Росія намагалася вирішити українське питання. Перша спроба - під час Першої світової війни (1914-1918). Спільні риси теорії деукраїнізації, які реалізують під час конфлікту на сході України (2014-2022).

Рубрика История и исторические личности
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 19.03.2023
Размер файла 19,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

НАН України

Інститут історії України

1914-1918, 2014-2022: дві спроби остаточного вирішення українського питання Росією (порівняльний аналіз)

О. Реєнт,

В. Любченко

Київ

За жорстокістю та обсягом скоєних воєнних злочинів, а також за подібністю риторики і дій керівників держав, що їх розв'язали, російсько-українську війну 2014-2022 рр. на її актуальному етапі повномасштабного вторгнення військ РФ до України часто й небезпідставно порівнюють із Другою світовою. Проте є один фундаментально важливий аспект, а саме: спроба остаточного вирішення українського питання Росією, який робить війну початку ХХІ ст. набагато ближчою до війни не середини століття минулого, а його початку - до Першої світової. І до болю спільне між ними проглядається не лише в ідеологічному обґрунтуванні, що спиралось тоді на офіційну в Російській імперії доктрину «о триедином русском народе», яка в історіографії отримала назву концепції «большой русской нации», а тепер спирається на прийняту в РФ доктрину «русского мира», котра є лише осучасненою й більш розширеною версією своєї попередниці.

Народжена у ХХІ ст. як церковна в надрах Російської православної церкви з метою «захисту канонічних територій» доктрина «русского мира» дуже швидко була засвоєна світською владою РФ, яка перетворила її на модерний російський державний геополітичний проект - агресивний та експансіоністський за своєю суттю.

Причому в основі як церковного, так і світського варіантів доктрини «русского мира» лежить припала пилом доктрина «о триедином русском народе», що була офіційною в Російській імперії. Відповідно до неї, великороси (нинішні росіяни), малороси (нинішні українці) й білоруси становлять, виступаючи його гілками, «триединый русский народ», а не окремі самостійні народи-нації.

РФ, узявши на озброєння цю доктрину, поширила її прикладання з етнічних «русских» (у сенсі концепції «большой русской нации») також і до усіх російськомовних та людей російської культури незалежно від етнічного походження й місця проживання. Причому поширила таким чином, що право втручання (до збройного включно) у справи сусідніх держав під приводом захисту прав росіян, православних, російськомовних і людей російської культури - зробила стрижнем своєї зовнішньополітичної доктрини.

Подальший логічний крок у розвитку доктрини «русского мира» відбувається просто на наших очах - фактично повне заперечення з боку правлячого в РФ режиму вибору української ідентичності десятками мільйонів людей і визнання їхнього вибору історичною помилкою. Про це свідчать неодноразово повторювані, починаючи з 2014 р., президентом РФ В.В. Путіним на різних заходах та у його статтях твердження, що росіяни, українці й білоруси - це один народ, найбільш повно викладені ним 12 липня 2021 р. у статті «Про історичну єдність росіян та українців». Якщо народ один, і це саме «русский» народ, то, йдучи за цією викривленою логікою, кому ж як не владі РФ визначати долю названого народу, настановляючи на «істинний шлях» «заблукалі» його частини, котрі, з погляду Кремля, мають розвиватися виключно у фарватері інтересів РФ?! І от, скриньку Пандори відкрито: у ХХІ ст., у центрі Європи, на очах усього світу, грубо, за допомогою воєнної сили намагаються змінити вибір національної та державної ідентичності понад 40-мільйонного народу, знищуючи при цьому всіх незгодних... історичний український питання росія деукраїнізація

Вступаючи до Першої світової війни, Російська імперія мала грандіозні плани оволодіння Константинополем, протоками - Босфором і Дарданеллами, суттєвого приростання польськими землями ворожих країн, захоплення та швидкої інкорпорації українських теренів Австро-Угорщини. Останнє, хоча і не виглядало настільки ефектно, як попередні опції, проте, за задумом, дозволяло Російській імперії остаточно вирішити одне з її ключових внутрішніх питань, яке несло у собі загрозу самому її існуванню - українське. Як уявлялося, для цього було б достатньо знищити осередок українського руху на українських теренах монархії Габсбурґів шляхом їх окупації та інкорпорації до тіла імперії з опорою на місцеві радикальні русофільські (москвофільські) сили.

Не можна сказати, що такі погляди, особливо у частині розуміння причинно-наслідкових зв'язків, тоді належали до мейнстріму, проте серед багатьох співробітників міністерства закордонних справ Російської імперії, а також серед політикуму відповідного спектру (головно серед російських націоналістів) вони знаходили жвавий відгук. Таке розуміння, зокрема, ще в 1908 р. демонстрував секретар російського імператорського консульства у Львові В. Олфер'єв, коли писав, що в результаті політики австро-угорської влади «украинцы сольются в самостоятельный единый народ и тогда борьба с сепаратизмом станет невозможной. Пока в Галиции живёт ещё русский дух, для России украинство не так ещё опасно, но коль скоро австро-польскому правительству удастся осуществить свою мечту, уничтожив всё русское в Галиции [...], тогда будет поздно и России с врагом не справиться».

Випробувавши весь наявний інструментарій «м'якої сили», а від 2014 р. також і «гібридної війни», та переконавшись, що все марно, що український корабель із кожним днем усе далі й далі відпливає від негостинних російських берегів у напрямку історично природного для нього європейського дому, російська влада у 2022-му вдруге спробувала остаточно вирішити українське питання в найрадикальніший спосіб - шляхом повномасштабної воєнної агресії та нищення усього українського. Що саме це, а не уявний страх через можливе розширення блоку НАТО на схід, є справжньою альфою та омегою РФ у розв'язаній нею війні проти України, свідчать як характер перебігу вторгнення й дій російської окупаційної влади на зайнятих тимчасово теренах, так і текст оприлюдненої 3 квітня 2022 р. російським державним інформаційним агентством «РИА-Новости» програмної статті Т. Сергейцева «Что Россия должна сделать с Украиной», згідно з якою всі ті незгодні на «денацифікацію» (деукраїнізацію) українці, котрі не піддаються «перевихованню», підлягають знищенню. Дискурс необхідності нищення всього українського, як і самих назв «Україна» та «українці», - став провідним на пропагандистських майданчиках РФ.

Як і напередодні Першої світової війни, щонайменше з 1908-1909 рр., коли влада Російської імперії розпочала системну роботу зі все зростаючого фінансового підживлення потенційної «п'ятої колони» в особі радикального русофільського руху на українських теренах монархії Габсбурґів (перш за все Русской народной организации в Галичине та її політичної репрезентанти - Русского народного совета), щорічно виділяючи на підтримку організаційної структури москвофілів на запит міністра внутрішніх справ 60 тис. руб. і ще 25 тис. через міністра фінансів (із 1913 р. розмір субсидій зріс до 200 тис. руб., які надавалися з секретних коштів міністерства закордонних справ), влада РФ у ХХІ ст., за оцінками, влила прямо чи опосередковано у проросійські сили в Україні суму, еквівалентну 5 млрд дол.

Своєрідним функціональним аналогом реформованого в 1908 р. Галицко-русского благотворительного общества в Санкт-Петербурге, за посередництва якого російська влада переправляла реципієнтам левову частку державних коштів, що виділялися на підтримку радикального русофільства на українських теренах Австро- Угорщини, у наш час є створений 2008 р. у системі органів виконавчої влади РФ інститут «Россотрудничества» - головний провідник «м'якої сили» в поширенні проросійських впливів. Подібності між реципієнтами російської фінансової допомоги на інституційному рівні тоді й тепер так багато, що дану 1913 р. керуючим російського імператорського консульства у Львові М. Верховцевим характеристику сучасного йому галицького радикального русофільства як «отвратительных комиссионеров по инсценированию русского движения» і названих ним «субсидируемой кликой», у 2022 р., з огляду на невтішні для замовників результати, цілком могли б дати ОПЗЖ, «Українському вибору» та іншим проросійським проектам їхні сьогоднішні куратори з РФ.

А скільки спільного можна побачити в повсякденній практиці окупаційних влад щодо українського населення в ту, далеку, і цю, теперішню, війну. Починаючи з тотальної ліквідації українських інституцій, закриття або повної деукраїнізації освітніх закладів і закінчуючи взяттям і вивезенням заручників та масовими примусовими депортаціями цивільного населення (навіть у ті ж самі віддалені райони розселення!). Понад 500 тис. галичан і буковинців було примусово вивезено вглиб території Російської імперії в роки Першої світової війни, і не менше (а за деякими даними, вже понад 1 млн) - лише за кілька перших місяців активної фази російсько-української війни сьогодення.

І все ж треба визнати, що хоча у своєму замірі остаточно вирішити українське питання влада Російської імперії, бодай позірно, намагалася дотримуватися частини міжнародних норм і правил ведення війни та ставлення до цивільного населення окупованих територій, вона все одно цілком справедливо заслужила оцінку своєї окупаційної політики у Східній Галичині та на Буковині як «всесвітнього скандалу», за висловом керівника фракції кадетів у Державній думі П. Мілюкова. То після Бучі, Маріуполя, Бородянки, Харкова, Ірпеня, Сєвєродонецька вже ні для кого у світі не є таємницею, що дії влади РФ щодо України геть позбавлені хоч якогось намагання слідувати елементарним гуманітарним правилам і нормам, продиктовані сліпою, тваринною люттю й мають усі ознаки злочинів проти людяності - геноциду.

Попри руйнування, згарища, горе, смерть, каліцтва, біль і страждання, що супроводжують будь-які війни, останні часто вивільняють прихований у них потенціал докорінних змін, шалено прискорюючи розвиток історичних процесів, перебіг яких у мирний час, зазвичай, потребує десятиріч. Можливостями, які випадають, ще треба вміти належно розпорядитися, не згаяти їх, але коли та якщо це вдається, то відбуваються справжні «квантові стрибки» у процесах, природному розвитку яких намагаються покласти край ті, хто заради цього розпочинає війни.

Так, у горнилі Великої війни 1914-1918 рр., яка, серед іншого, за задумом російської сторони, мала покласти край розвитку українського руху в імперії шляхом знищення його недосяжного в мирний час осередку в монархії Габсбурґів, українство не тільки не зникло, але й здійснило стрибок до практичної спроби реалізації ідеї соборної Української держави, яка хоч тоді не встояла у силу несприятливої міжнародної кон'юнктури та численних внутрішніх помилок державного будівництва, яких припустилися її творці, проте залишила по собі настільки потужний спадок, що з ним не могли не рахуватися навіть нові більшовицькі володарі країни.

Так само й сучасний очільник Кремля, все поставивши на карту знищення держави Україна та денаціоналізації української нації, випробувавши для цього всі можливі засоби - від «м'якої сили» й «гібридної війни» до повномасштабного та нечувано жорстокого як для ХХІ ст. воєнного вторгнення, матиме можливість на власні очі побачити (ба, вже не може не бачити, але ще не здатен прийняти!) нищівну поразку своїх замірів разом із повним крахом просякнутих історичним нафталіном концепції «одного народа» та експансіоністської доктрини «русского мира». Українська ж політична нація замість того, щоб капітулювати перед нав'язуваною їй силоміць «російщиною», як це від неї очікували у Кремлі, здійснила, відкинувши внутрішні суперечності перед лицем смертельної зовнішньої загрози, рішучий поступ до національної єдності в непохитному, до переможного кінця відстоюванні свого цивілізаційного вибору, так щедро вже оплаченого тисячами життів героїв-військових і тисячами жертв серед цивільних.

Якщо в російського та українського народів і було колись вимушене спільне історичне минуле, то чи багато після 2022 р. залишиться у світі тих, хто не бачитиме, що в росіян й українців уже точно не буде спільного майбутнього?!

Размещено на allbest.ru

...

Подобные документы

  • Перша світова війна - глобальний збройний конфлікт, який відбувався перш за все в Європі від 1 серпня 1914 р. по 11 листопада 1918 р. Формування військових блоків. Історія Брусилівського прориву. Становище України під час війни. Плани сторін щодо України.

    презентация [1,7 M], добавлен 12.10.2014

  • Передумови виникнення першої світової війни і криза липня 1914. Боротьба за новий переділ світу. Плани війни та створення двох протиборчих блоків. Стан збройних сил напередодні війни, як показник підготовки до війни. Протиріччя між Англією й Німеччиною.

    реферат [33,4 K], добавлен 04.04.2009

  • Зовнішня політика Петра I, процес інтеграції Росії до Європи. Оперування Росією конфесійним питанням у зовнішній політиці. Українське конфесійне питання як політичний засіб Росії проти Речі Посполитої. Становище православної церкви Правобережної України.

    реферат [34,9 K], добавлен 12.06.2010

  • Узагальнення і систематизація закономірностей російських геополітичних пріоритетів щодо "українського питання". Розвиток галицького москвофільства в XIX ст. Аналіз впливу московського центру на події в Україні в ХХ столітті, терор на українських землях.

    статья [31,0 K], добавлен 27.07.2017

  • Об’єднання українських громадсько-політичних організацій в Сполучених Штатах заради допомоги історичній батьківщині. Аналіз діяльності етнічних українців у США, спрямованої на підтримку українських визвольних змагань під час Першої світової війни.

    статья [58,6 K], добавлен 11.09.2017

  • Аналіз впливу українського питання на проблему міжнародних гарантій безпеки у Центральній Європі в період між Першою і Другою світовими війнами. Аспекти ролі держави у забезпеченні гарантій безпеки для її громадян після Першої світової війни у Європі.

    статья [22,8 K], добавлен 14.08.2017

  • Склад Антанти та Троїстого союзу. Передумови та причини Світової війни. Вступ і війну Росії, Англії, США. Прагнення Франції, Росії, Німеччини, Австро-Угорщини, Італії від ПСВ. Визначні битви. Укладення Версальського мирного договору. Наслідки війни.

    презентация [4,1 M], добавлен 12.05.2015

  • Погляди українських дослідників на проблему взаємовідносин держав Антанти та України на межі 1917-1918 років. Актуальність і дискусійність цього питання. Необхідність залучення зарубіжних джерел для остаточного його вирішення.

    статья [18,4 K], добавлен 15.07.2007

  • Стратегічна ситуація та співвідношення сил на світовій арені у 1917 році. Суперечності в рядах Антанти. Лютнева революція в Росії. Підписання Комп'енського перемир'я і завершення Першої світової війни. Декрет про мир та "14 пунктів" В. Вільсона.

    реферат [32,0 K], добавлен 22.10.2011

  • Загострення блокового протистояння як особливість, що характеризує розвиток світових міжнародних геополітичних відносин по завершенні Другої світової війни. Дослідження політики Д. Ейзенхауера щодо питання українського народу в Радянському Союзі.

    статья [19,5 K], добавлен 11.09.2017

  • Завоювання Росією Середньої Азії в 60-70-ті роки ХIX ст. Протиріччя між Росією і Англією. Персія напередодні Першої світової війни. Військові-політичні події на території Персії в ході Першої світової війни. Наслідки Першої світової війни для Персії.

    реферат [43,9 K], добавлен 25.10.2013

  • Аналіз суперечності великих держав на Сході під час повоєнного врегулювання 1918-1923 років. Боротьба Великої Британії, Франції, США, Греції. Російська білогвардійська еміграція навколо визначення статусу Константинополя та режиму Чорноморських проток.

    статья [34,8 K], добавлен 11.09.2017

  • Становище після Першої світової війни. Польща, Угорщина, Румунія, Чехословаччина, Болгарія та Югославія у 1918-1939 рр.. Риси суспільного життя. Зовнішня політика. Індустріальний розвиток. Загострення політичній ситуації. Світова економічна криза.

    реферат [26,0 K], добавлен 16.10.2008

  • Виникнення Першої світової війни. Причини, характер та учасники війни. Воєнні дії 1914-16 рр.. Нездатность царського уряду подолати політичну й економічну кризу. Масові страйки. Лютнева революція в Росії. Тимчасовий комітет. Ліворадикальне підпілля.

    реферат [20,4 K], добавлен 16.10.2008

  • Английские, французские и германские интересы в Турции в 1914–1918 гг. Внутреннее положение и дипломатическая позиция данного государства, его место на международной арене. Политика России в отношении Турции. Предпосылки вступления в войну с Антантой.

    курсовая работа [48,5 K], добавлен 21.02.2011

  • Причины Первой мировой войны. Состояние вооружённых сил Антанты и центральных держав. Планы сторон, ход войны и итоги 1914 г. События на Восточном и Западном фронтах в 1915-1918 гг. Результаты Ютландского боя, Брусиловского прорыва, битвы при Сомме.

    презентация [2,7 M], добавлен 15.01.2015

  • Цели стран-участниц и повод к развязыванию войны. Стратегический план Шлиффена. Военные действия на Западном фронте в 1914–1918 гг. Расширение противоборствующих коалиций. Окончание Первой мировой войны, ее политические, военные и экономические итоги.

    презентация [1,0 M], добавлен 17.11.2013

  • Наддніпрянщина і Західна Україна напередодні Першої світової війни. Розкриття становища українського народу в часи Першої світової війни. Послаблення впливу режимів імперій на етнічних українців і формування державного життя в Україні з столицею в Києві.

    реферат [26,9 K], добавлен 25.03.2019

  • Кампания 1914 года, начало войны. Ход боевых действий. Вступление в войну Османской империи. Ютландское сражение как крупнейшее столкновение главных сил Англии и Германии. Особенности вступления в войну Италии. Кампания 1918 года, решающие победы Антанты.

    презентация [2,4 M], добавлен 15.12.2011

  • Політика в Європі, на Близькому і Середньому Сході. Японо-китайська війна, її наслідки. Народне повстання під очоленням суспільства "Іхзтуань". Позиція С.Ю. Вітте і його прихильників. Англо-російська угода 1907 року. Росія і Балканські війни 1912-1913 рр.

    контрольная работа [58,2 K], добавлен 18.11.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.