Синтетичні виміри потенціалу Західно-Української Народної Республіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Синтетичні виміри потенціалу Західно-Української Народної Республіки

Іван Монолатій Доктор політичних наук, професор кафедри політології, Прикарпатський університет імені Василя Стефаника, Україна

Анотація

У статті проаналізовано специфіку синтетичних вимірів потенціалу держави на прикладі Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). Автор дослідження припускає, що моделювання потенціалу ЗУНР дасть можливість сучасній історіографії Української революції 1914-1923 рр. з'ясувати морфологію сили держави через з'ясування природи політичної влади, можливостей функціонування державного організму, реалізації його стратегічних цілей тощо у її західно-українському сегменті. З'ясовані основні дослідницькі моделі західних вчених другої половини ХХ - початку ХХІ ст. щодо визначення сильних і слабких сторін потенціалу держави, зокрема у царині міжнародних відносин: Кліффорда Ґермана, Вільгельма Фукса, Рея Клайна і Ахмета Давутоґлу. Потенціал ЗУНР розглядається також на підставі вивчення моделей гравітації, стратифікації й ескалації'/деескалації, що дало змогу з'ясувати місце ЗУНР у системі міжнародних відносин і колективної безпеки початку ХХ ст., охарактеризувати баланс сил західноукраїнської державності. Встановлено, що модель гравітації у випадку дипломатії ЗУНР, зокрема у період її еміграційної доби, може лише почасти свідчити про певний культурний і/або ідеологічний вплив на баланс міжнародних відносин, а "гравітаційне поле" ЗУНР знаходилося саме у повоєнній Європі. Важливою ознакою стратифікаційної моделі визначений престиж ЗУНР на міжнародній арені, який став єдиним і спільним інтересом об'єднаної Української Народної Республіки. Модель ескалації'/деескалації у реаліях ЗУНР свідчить, що ця українська держава і зовнішньополітична активність у системі координат тогочасних міжнародних відносинах містилася між двома точками - між абсолютним миром і абсолютною війною - у контексті польсько-української війни 1918-1919 рр. за Східну Галичину. На думку автора, найлогічнішою щодо уявленої моделі потенціалу ЗУНР, була ескалація з точки зору сильнішої сторони (поляки), зокрема з огляду на ескалацію озброєння. Вона виступала за умов несиметричної нерівноваги: слабша сторона (українці) переносили "важкість" ескалації на ідеологічні та морально-світоглядні проблеми. історіографія революція держава

Ключові слова: потенціал держави, моделювання, баланс сил, дипломатія, Західно-Українська Народна Республіка.

Synthetic Dimensions of the Potential of the Western Ukrainian People's Republic

The article analyzes the specifics of synthetic measurements of state potential on the example of the Western Ukrainian People's Republic (WUPR). The author of the study suggests that modeling the potential of the Western Ukrainian People's Republic will enable modern historiography of the Ukrainian Revolution of 1914-1923 to elucidate the morphology of state power by elucidating the nature of political power, the functioning of the state body, its strategic goals, etc. in its western Ukrainian segment. The main research models of Western scientists of the second half of the 20 - early 21^th centuries are clarified on identifying the strengths and weaknesses of the state's potential, in particular in the field of international relations: Clifford Herman, Wilhelm Fucks, Ray Klein and Ahmet Davutoglu. The potential of the WUPR is also considered on the basis of studying the models of gravity, stratification and escalation / de-escalation, which made it possible to clarify the WUPR's place in the system of international relations and collective security of the early 20 ^th century. It is established that the model of gravity in the case of Western Ukraine diplomacy, in particular during its emigration period, can only partially indicate a certain cultural and / or ideological influence on the balance of international relations, and the "gravitational field" of Western Ukraine was in postwar Europ e. An important feature of the stratification model is the prestige of the WUPR in the international arena, which has become the only and common interest of the united Ukrainian People's Republic. The model of escalation / de-escalation in the realities of Western Ukraine shows that this Ukrainian state and foreign policy activity in the coordinate system of contemporary international relations was located between two points - between absolute peace and absolute war - in the context of the Polish- Ukrainian war of 1918-1919 for Eastern Galicia. According to the author, the most logical in relation to the imagined model of the potential of the WUPR was the escalation from the point of view of the stronger side (Poles), in particular in view of the escalation of armaments. It acted in conditions of asymmetric imbalance: the weaker side (Ukrainians) shifted the "difficulty" of escalation to ideolog i- cal and moral-ideological problems.

Keywords: potential of the state, modeling, balance of power, diplomacy, Western Ukrainian People's Republic.

Постановка наукової проблеми та її значення. Потенціал держави є центральним елементом будівництва новітньої української державности. Не випадково виданий український історіософ В'ячеслав Липинський у Листах до Братів-Хліборобів, у вступному слові для "читачів з ворожих таборів" стверджував: "Що з того, що в ім'я здобуття Держави, він (В. Липинський. - І.М.) панів кликав до національної єдности з народом і його представниками - інтелігентами, а інтелігентів - до піддержування українських державників панів, без яких Держави Української здобути неможливо. Більшість панів відповідала: "варвар український шанує тільки силу (курсив мій. - І. М.). Сепаратизм нас позбавить сили. Силу нам дає піддержка московської чи варшавської метрополії. Коли ми з ними в боротьбу за незалежність нашої Батьківщини вступимо, інтелігенти українські, не дивлячись на наше українство, підіймуть проти нас народ тому, що ми будем слабші ніж ці, що Москви чи Варшави держаться"" Липинський, В. (1954), Листи до Братів-Хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму. Писані 1919-1926 р. Нью - Йорк, с. VII..

Оскільки метою будь-якої держави є існування і розвиток, що у підсумку стають максималізацією її сили, оцінка місця і ролі країни на геополітичній шахівниці завжди матиме практичний вимір, адже йтиметься про перевірку найважливіших моделей вимірювання сили держави. Саме остання, як політична інституція й головний політичний актор, мусить володіти необхідним для її функціонування набором засобів, застосовувати відповідну стратегію розвитку, що її науковці нині називають потенціалом, силою, енергією чи владою. Відтак сила держави або її різноманітні прояви сьогодні стали предметом зацікавлення соціології, культурної антропології, психології, історії, геополітики і політичної науки, адже сила держави грунтується довкола трьох чинників - політичного, військового й економічного.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Окремим аспектам проблеми потенціалу Західно-Української Народної Республіки (далі - ЗУНР) присвячені публікації автора цієї статті, зокрема з'ясування вибраних питань потенціалу, безпеки і дипломатії держави, зокрема систем автоматизовано окремі положення в окремій онлайн публікації на сайті Historians.in.ua Монолатій, І. (2020). Сила ЗУНР: вибрані питання потенціалу, безпеки і дипломатії держави, Івано- Франківськ, с. 7-73; Монолатій І. Потенціял ЗУНР: виміряти не можна моделювати? http://www. historians.in.ua/index.php/en/dyskusiya/2693-ivan-monolatij-taksonimiya-sili-potentsiyalu-zakhidnoukrajinskoji- narodnoji-respubliki-5-potentsiyal-zunr-vimiryati-ne-mozhna-modelyuvati Дата звертання: 28.01.2022 р.. Однак поза увагою залишалися питання моделювання міжнародного балансу сил, які дозволили з'ясувати синтетичний вимір потенціалу ЗУНР.

Мета статті. З огляду на сучасні інтерпретації подій Української революції 1914- 1923 рр. актуальним є з'ясування, на підставі сучасних західних моделей вимірювання потенціалу де ржави, зокрема можливостей застосування у історико -політологічних студіях щодо українських державних утворень початку ХХ ст. моделей гравітації, стратифікації й ескалації'/деескалації. Автор переконаний, що сучасну історіографію не може влаштовувати теза Михайла Лозинського, висловлена ним 1922 р., що "проти змагання Галичини до незалежности і злуки з Великою Україною виступила Польща. Так стали проти себе до війни дві сили: Польща й Галичина. Вистане порівняти територію, населення, матеріяльні засоби (курсив мій. - І. М.), можливість зав'язків зі світом у сих двох сил, а про кінцевий вислід війни між ними не могло бути сумніву: Галичина мусіла улягти" Лозинський, М. (1922), Галичина в рр. 1918-1920. Відень, с. 218.. Для цього пропонуємо свої міркування щодо спроби вимірювання і/або моделювання потенціалу ЗУНР через використання формальних моделей та конкретних емпіричних (експериментальних) досліджень західних вчених. Щоправда, при цьому мусимо, по-перше, пам'ятати тезу В. Липинського, котрий стверджував, що "в приложені до реального життя (яке завжди далеке від абсолюту), в ці алгебраїчні знаки, в ці ідеї, пов'язані в більше або менше лоґічно вірні (але завжди абсолютні) формули, вкладаються зовсім інші реальні величини" Липинський В. (1954), Листи до Братів-Хліборобів. С. 355.. А, по-друге, як застерігав 1920 р. Микола Чубатий, "такий перегляд потрібний, щоби ми могли тепер безсторонньо осудити вартість сеї будівлі (ЗУНР. - І. М.), працю наших рук, приглянутися, в якім углі була вона найслабша, чого у нас бракувало, а чого було по достатком, та чи браки походили з нашої вини, чи ні, й витягнути науку на будуче" Чубатий, М. (1987), Державний лад на Західній Области Української Народньої Републики. У пошуках історичної правди. Збірник на пошану Миколи Чубатого 1889-1975. Ню-Йорк - Париж - Сидней - Торонто, с. 3..

Виклад основного матеріалу дослідження. Питання вимірювання власних сил для будь - якої держави має свою історію, початки якої криються в стародавніх часах. Вже у Новому заповіті зустрічаємо рядки: "Або який цар, ідучи війною проти іншого (царя), не сяде перш за все та не роздумає, чи може з десятьма тисячами стати проти того, хто йде з двадцятьма тисячами проти нього?" (Єв. Лук. 14:31; пер. о. Івана Хоменка). Одначе про "невизначений характер могутности" вже у наш час попереджав видатний французький соціолог Реймон Арон: "Якщо держави прагнуть бути великими, аби досягти цілковитої безпеки, вони є жертвами химерної ілюзії |...|" Арон, Р. (2000), Мир і війна між націями; пер. з фр. В. Шовкун, З. Борисюк, Г. Філіпчук. Київ, с. 88. Камінський, А. (1977), До перспектив нашої політики. Б. м. в, с. 51, 52.. А далі вже й український вчений-міжнародник Анатоль Камінський переконував: "А йдеться власне про кожноденну боротьбу [...] треба боротися з окупантом за кожну українську людину, кожне українське слово і кожний квадратовий метр української території! [...] позитивну відповідь дає нам якраз той же самий національний потенціал народу в усіх його вимірах, не обмежених лише до статистичних даних. Бо треба пам'ятати, що сама статистика в її чисто математичному виразі ще не дає повного, цілісного образу національного потенціалу (курсив мій. - І. М.)"8.

Саме тому відразу зауважмо: натепер існуючі підходи (методи і техніки) вимірювання потенціалу держави, у випадку дослідження сили ЗУНР, будуть обмежені як формальними показниками, так і відсутністю окремих чинників, які є необхідними для такого моделювання, позаяк їх просто тоді не було, або вони не є цілком достовірними для наукового аналізу.

Це означає, якщо візьмемо на озброєння тезу американського вченого Клауса Кнорра, котру він оприлюднив 1970-го, що "немає ані теоретичного путівника, ані емпіричної апаратури для вимірювання і порівняння, або передбачення сили [...] держави" Knorr, K. (1970), Military Power and Potential. Lexington, MA, p. 22., то будь-які спроби експериментального вимірювання сили ЗУНР наштовхуватимуться на суттєві огріхи і будуть уявними. Адже тут в пригоді є міркування іншого американського науковця Деніела Пеппа, що "вимірювання сили є більшою мірою мистецтвом, аніж наукою [.] Силу можна виміряти лише тоді, коли її же використали" Papp, D. S. (1984), Contemporary International Relations. Framework for Understanding. London - New York, p. 317. Morton R. B. (1999), Methods and Models. A Guide to the Empirical Analyses of Formal Models in Political Science. Cambridge, р 36.. Щоправда, аби вимірювання сили держави не було своєрідним фетишем квантитативних досліджень, який може спровокувати знецінення держави як політичного інституту, варто з'ясувати можливості й обмеження окремих сучасних моделей, адже вони можуть виконувати абстрактну і символічну роль одночасно ¹¹.

Проаналізуймо досліджувану проблему за допомогою кількох моделей щодо вимірювання потенціалу держави, запропонованих західними вченими, зваживши на їх сильні і слабкі сторони у дослідженні потенціалу ЗУНР.

Завдяки моделі, запропонованій 1958-го американським вченим Кліффордом Ґерманом German, F. C. (1960), A Tentative Evaluation of World Power. Journal of Conflict Resolution, Vol. 4 (issue 1), р. 138-144., можна виокремити усі найважливіші чинники сили сучасної держави: військовий (ядерна зброя і/або Збройні сили), економічний (промисловість і населення) і географічний (територія). Згідно із нею сила держави рівнозначна матеріальному потенціалові, однак важливу роль тут відіграє й ядерна зброя (держава, що нею володіє, отримує, щонайменше, 2 бали, а та, що її не має - 1 бал). Поза тим, що сьогодні ця модель вже застаріла з методологічної точки зору, вона має чіткий математичний вимір:

G = N (L + P + I + M)

де:

G - сила/потенціал держави (nationalpower); N - ядерний потенціал (nuclear capability);

L - площа (land); P - населення (population); І - промислова база (industrial base);

M - військовий потенціал (military size).

Тож якщо візьмемо цю модель за основу сили ЗУНР, побачимо, що західноукраїнська держава могла б опиниться, найімовірніше, в категорії сили IV (найнижчого) рівня, згідно з моделлю К. Ґермана: 1) ядерним потенціалом вона не володіла, позаяк тоді його не було; 2) її територія Монолатій, І., Великочий, В., Лисенко, О. (2021), Територія ЗУНР. Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Енциклопедія. Т. 4 (Т-Я). Івано-Франківськ, с. 36-41. мала б становити 80 143 тис. км ² з населенням понад 6,2 млн. осіб; 3) промислова база фактично була відсутня; 4) військовий потенціал міг коливатися у межах 110-125 тис. старшин і вояків Шанковський, Л. (1974), Українська Галицька Армія. Воєнно-історична студія. Вінніпег, с. 24..

Тож можна припустити, що в цьому випадку, ані площа держави, ані чисельність населення, якщо порівняти їх з такими ж показниками тогочасних середніх і малих країн Європи, не мали принципового значення для потенціалу ЗУНР (адже, за відсутності війни і зовнішньої агресії, подібні за площею-населенням країни успішно долали свій державний шлях).

Натомість украй важливим був потенціал військовий, котрий, як показують підрахунки Л. Шанковського, спочатку подекуди дорівнював, а то й перевищував ворожий: якщо 13 лютого 1919 р. польська армія нараховувала 156,057 осіб у "харчовому стані" і 56,753 - у "бойовому стані", то у березні 1919 р. Галицька Армія (ГА) мала 120 тис. вояків "харчового стану" (плюс 6 тис. старшин) і 65 тис. вояків "бойового стану" (плюс 4 тис. старшин) Там само, с. 24, табл. 3; с. 30.. Однак станом на червень 1919 р. ситуація різко змінилася: ГА налічувала лише 25 тис. (!) вояків "бойового стану" (плюс 829 старшин) (разом = 25,829 осіб) і, тоді як польська армія 20 червня 1919 р. - 278 772 особи "харчового стану" і 154 560 осіб "бойового стану" (разом = 433 332 особи) Там само, с. 30.. Це, фактично, означало майже 17-ти (!) кратну перевагу військового потенціалу противника, не кажучи ще й про чисельність озброєння.

Про причини такого стану речей говорити немає сенсу, адже сьогодні вони загальновідомі. Відтак, дещо перефразувавши А. Камінського у його розумінні "ворожого потенціалу", можна припустити, що центральним питанням у визначенні потенціалу ЗУНР було "кожночасне" стратегічне планування, з його кривими із поворотами, зворотами, перестановками, мініповоротами Камінський, А. (1977), вказ. пр., с. 74. Fucks, W. (1965), Formeln zur Macht, Prognosen uber Volker, Wirtschaft, Potentiale. Stuttgart, S. 11.. Його, вочевидь, просто не було.

Прогностичний вимір має модель німецького фізика Вільгельма Фукса, який у 1960-х і 1970-х запропонував свої формули обрахунку сили держави. Найперше він розглядав силу політичну (politische Macht) і силу економічну (Wirtschaftsmacht)¹, а по-друге - військовий потенціал (militdrische Potential), воєнну силу (militdrische Macht), економічно-мілітарну силу (wirtschaftlich-militdrische Macht) чи економічні можливості (wirtschaftiche Potenz) держави Fucks, W. (1978), Mdchte von Morgen. Kraftfelder, Tendenzen, Konsequenzen. Stuttgart, S. 77..

Поза цим модель В. Фукса є цілковито операційною, адже йдеться про обрахунок потенціальної (віртуальної) сили держави за умови наявности трьох складових: кількості населення, виробництва сталі і енергії. Зауважуючи, що формула обчислення сили держави мусить залежати від певного історичного періоду, вчений стверджував, що результат його пропозиції ці лком реально обчислити упродовж двох - трьох поколінь Fucks, W. (1978), вказ. пр., S. 128. (між тим, ЗУНР такого "привілею" не мала).

Модель В. Фукса має такий математичний вимір:

Позаяк сталі ЗУНР не мала і не продукувала, зрозуміло, що цей "дефіцитний" ресурс був недосяжним для української держави галичан. Замінити його могла нафта, однак влада ЗУНР так і не змогла взяти під контроль нафтовидобуток, хоч і заборонила вивезення нафти -сирівцю за кордон Кугутяк, М., Литвин, М. (2019), Західно-Українська Народна Республіка. Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Енциклопедія. Т. 2 (З-О), Івано-Франківськ, с. 61.. Першопричину цього можна пояснити зокрема й тим, що в інформаційній війні проти ЗУНР використовувалася теза польської сторони, що, мовляв, уряд ЗУНР сформований з більшовиків, які відкидають приватну власність і націоналізують нафтові родовища Вітенко, М. (2019), Інформаційна війна проти Західно -Української Народної Республіки. Західноукраїнська Народна Республіка 1918-1923. Енциклопедія. Т. 2 (З-О), Івано-Франківськ, с. 121., котрі належали іноземному капіталу. Щоправда в урядовому рефераті "Нафтовий промисел у Східній Галичині" (1921) стверджували: "ціла суспільність Східної Галичини розуміє вагу і значіння розвитку нафтового промислу в своїм краю, вона ставиться до нього прихильно, бо бачить в ньому власний хосен. Властителі нафтових теренів переважно Українці радо віддадуть їх чужим капіталістам [,..]" (упор.) Карпенко, Ю. (2005), Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Документи і матеріали у 5-ти томах. Т. 3, Кн. 1, Івано-Франківськ, с. 415, док. № 178.. Однак слід пам'ятати, що в обмін на нафту уряд ЗУНР у 1919 р. домовлявся з Угорщиною про закупівлю 6 вагонів паперу, а також зброї та амуніції (4 вагони амуніції взамін 40 цистерн нафти) (упор.) Карпенко, О. (2009), Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Документи і матеріали у 5-ти томах. Т. 5, Кн. 1. Івано-Франківськ, с. 71, док. № 18; с. 166, док. № 47..

Оцінки таких операцій сучасниками доволі різкі, адже йшлося й про корупцію. Українець Мирослав Ірчан (спр. Андрій Баб'юк) писав: "Чехи і Мадяри потребують нафти і пропонують в обмін зброю та військове одіння. Але секретаріат не може згодитися на 5 цистерн більше, як хочуть купці. І діється так: Мадяри і Чехи обходяться без нафти, на фронті під Львовом військо мерзне в літніх блюзочках та обвитих в онучі ногах, а Борислав перестає працювати, бо немає куди дівати нафту. [...] Нафтою торгують і націонал-демократи і соціял-демократи. Смердить нафтою від державних комісарів, їх секретарів, коханок, Жидів -покупців і державних установ. Декрет про заборону вивозу (нафти. - І. М.) в кишені, а цілі потяги спокійно переїздять за кордон. Рявкають автомобілі, шумить вино і вмирає на фронті гола-боса армія. Поезія контрастів і прокляття бідного племени нашого" М. Ірчан, (1925), В бурянах. Спомини з громадянської війни на Україні. Часть друга. Торонто, с. 167-168..

А єврей Соломон Ґольдельман про це так згадував: "Галичане мають в торгівлі дуже мало досвіду, особливо в торгівлі з закордоном, а проте правительство "принципово" продає на фту і закупає закордонні речі "власними" заходами, поминаючи жидівських посередників. А що за тим "власним національним гандлем" природно стоять Жиди, бо просто без них технично "свої" не знають як ту операцію переводити. Державі ця "націоналізація" (не большевицька!..) обходиться в грубий гріш. Бо мають заробити не тільки Жиди, а ще "власні сили" і т. ч. утворюється подвійне посередництво" Ґольдельман, С. (1921), Листи жидівського соціял-демократа про Україну. Матеріяли до історії українсько-жидівських відносин за час революції. Відень, с. 28.. І хоча нафта була таким собі обмінним ресурсом ЗУНР, вже у серпні того ж року голова Міжнародного комітету по захисту нафтових інтересів Великої Британії, Франції, Бельгії і союзників у Галичині Чарльз Перкінз телеграфував до Паризької мирної конференції (ПМК) щодо прав західних власників на "східногалицьку" нафту (упор.) Карпенко, О. (2009), Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Документи і матеріали у 5-ти томах. Т. 5, Кн. 1, Івано-Франківськ, с. 679, док. № 146..

Стосовно ж виробництва енергії, зокрема електричної - тут інформації просто не буде. Однак відомо, що станом на 1920 р. на території вже колишньої ЗУНР випродукували 500 млн м ³ природного газу, що його використовували для опалювання котлів, для роботи газових м оторів, а також освітлення і огрівання (упор.) Карпенко, О. (2005), Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Документи і матеріали у 5-ти томах. Т. 3, Кн. 1, Івано-Франківськ, с. 407, док. № 178..

Поза тим, що модель В. Фукса критикували від початків її використання, зокрема через штучний, потенціалотворчий характер сталі (значення якої наприкінці ХХ ст. суттєво знизилося), її головна ідея - прогнозування міжнародного укладу сил. Адже у час, коли вчений запропонував свою модель відбувалося суперництво між США і СРСР, а тому найбільшу силу мали і вони, і їх союзники - Китай, Індія, Японія, адже володіли значним потенціалом сталі чи енергоносіїв, мали великі за обсягом території з великою кількістю населення.

Погодьмося, що ані ЗУНР, ані її суперниця - відновлена Польська республіка, такими ресурсами не володіли. А що і ЗУНР, і Друга Річпосполита суперничали, фактично, на арені одного з багатьох східноєвропейських регіонів, та й ще в умовах війни, а їм катастрофічно бракувало сталі і енергоносіїв, будь-які висновки про силу держави тут будуть вкотре ефемерними. У пригоді стане думка Р. Арона, що зводиться до проблеми організації сили держави під час війни: одні мали б працювати на потреби війни в солдатській уніформі, другі - на фабриках, а треті - на полях, а четверті - усіма керувати Арон, Р. (2000), Вказ. пр., с. 81.. Тож у випадку ЗУНР працювали лише перші і четверті, майже не працювали треті.

У 1975 р. американський дослідник Рей Клайн запропонував, а 1977 р. розширив свої міркування про те, як можна виміряти силу держави, з'ясувавши її національну стратегію Cline, R. S. (1977), World Power Assessment 1977. A Calculus of Strategic Drift. Boulder, Col., р. 6.. Модель Р. Клайна увиразнює силу, яку використовує держава на міжнародній арені. Її формулу можна записати таким чином:

Pp = (C + E + M) x (S + W)

де:

Pp - сила (сприйняття) держави (perceivedpower); C - критична маса (населення і територія) (critical mass - population and territory); E - економічний потенціал (economic capability);

M - воєнний потенціал (military capability); S - стратегія держави (strategicpurpose);

W - воля до реалізації стратегії держави (will to pursue national strategy).

Як бачимо, перша частина (С+Е+М) відповідають поняттям економічного і воєнного поте нціалів, а друга - (S+W) - вказує на можливість їх практичного застосування, що, у підсумку, мало б дати оцінку тій ролі, яку держава могла б відігравати на міжнародній арені (стратегія і воля до її реалізації оцінюються експертами). Модель Р. Клайна передбачає, що усі складові формули оцінюються балами, при чому від мінімального до максимального, а чинники S і W можуть набрати від 0 до 1 бала кожний. Власне ця обставина цілком утруднює дослідникам оцінку національної стратегії і волі її реалізації - сам Р. Клайн не надто переймався цією частиною своєї формули, адже йому йшлося передусім про держави з уже виробленою стратегією Cline, R. S. (1980), World Power Trends and US Foreign Policy for the 1980s. Boulder, Col., р. 54..

Тож, якщо і далі будемо шукати обґрунтування стратегії ЗУНР (що й надалі є значущою проблемою для істориків), то виявиться, що її уряд найперше керувався "партикулярними галицькими інтересами, без уваги на стратегію загальноукраїнської боротьби" Шанковський, Л. (1974), вказ. пр., с. 63.. А от з протоколу Політичної наради в Українській Дипломатичній Місії у Варшаві від 2 грудня 1919 р. відомо, що її учасники заявляли, що "самими Галичанами віднято право говорити про Галичину, як про нерозривну частину Соборної України. [...] Уряд Галицькій не лічився ніколи з інтересами Придніпрянщини і в момент для нас найбільш сприятливий, зрадив і тим цілковито розірвав єдність Галичини та Придніпрянщини у зовнішній політиці. Але може так воно і треба" Діяльність УНР 1920-1930 років минулого сторіччя в архівних документах розвідки, (2019). (Частина І).

Київ, с. 137, док. № 39.. Інший учасник наради резюмував: "Нащи "хуторянські" дипльомати, які думали о совісті й чести на Парижському ярмаркові тріумфуючої Антанти, справу Галицької України мусіли програти" Там само, с. 138, док. № 39.. (Пригадується тут знаменита сентенція Р. Арона, що "дипломатія, позбавлена засобів економічного або політичного тиску, дипломатія, яка не вдається до символічного або потаємного насильства, перетворюється на чистої води вмовляння" Арон, Р. (2000), Вказ. пр., с. 80.).

Відтак на підставі моделі Р. Клайна, попри те, що її формула містить чимало змінних - просторово-демографічні, мілітарні, стратегічні (політичні) і вольові чинники, не можливо вповні обчислити силу ЗУНР. Складність не лише у двоякости, а відтак - відцентровости, з огляду, передусім, на зовнішні фактори, стратегії цієї держави (яку можна було б оцінити в 0 балів), а й низького порогу показників економічного потенціалу, зокрема товарообігу експорту. Знову ж таки класична праця Р. Арона дає відповідь на моє запитання про (не)можливість використання моделі Клайна у частині (з)розуміння стратегії ЗУНР і волі до її реалізації: "державні діячі [...] діють однаково за однакових обставин і що партіям слід би, якби вони вміли мислити не менш раціонально, аніж людина-дипломат (курсив Р. Арона. - І. М.), однаково оцінювати національний інтерес" Там само, с. 108..

Турецький дипломат і політолог Ахмет Давутоґлу в 2001 р. представив свою дослідницьку модель, використання якої створює передумови для з'ясування геополітичної і геоекономічної сили держави Davutoglu, A. (2001), StratejikDerinlik: Turkiye'nin uluslararasi komunu. Istanbul, b. 58.. Формула цієї моделі є такою:

G = (t + c + n + k) x (ek + tk + ak) x SZ x SP x SI

де:

G - показник геополітичного і геоекономічного потенціалу; t - історія; c - географія;

n - населення (громадяни); k - культура; ek - економічний потенціал;

tk - технічний потенціал; ak - воєнний потенціал; SZ - стратегічна думка (візія і концепція);

SP - стратегічне планування; SI - політична воля.

В цій моделі різняться чинники сталі і змінні. До перших зараховують культуру (k) нації у широкому розумінні, її здатність до змін і продукування нових цінностей. Згідно з моделлю Давутоґлу, в рамках певного простору (географія) (c) і в певний період (історія) (t), саме культура є найбільш значущим елементом, що об'єднує населення (n), таким чином окреслюючи потенціал держави - геополітичний і геоекономічний. До других відносять економічний, технічний і воєнний потенціал (ek, tk, ak), показники якого можуть змінюватися під впливом якісних змін у країні. Три елементи (SZ, SP, SI), що мають "ефект множення" (стратегічна думка, стратегічне планування і політична воля) вимагають історичного і національного самоусвідомлення, "геополітичної" належності, професіоналізму і внормованих традицій організації держави, свободи у прийнятті рішень і конкретних знань.

Скоріш за все модель А. Давутоґлу має суб'єктивний характер, а тому нижче в Табл. 1 подані обрахунки для ЗУНР слід трактувати як приклад дослідження сили держави (для порівняння вказую сучасну Туреччину - на підставі обрахунків Кенана Асланлі Aslanli, K. (2009), Geopolitical and Human Factor, https://www.turansam.org/makale.php?id=859 Дата звертання: 28.01.2022 р..

Потенціал держави (модель Давутоґлу)

Таблиця 1

*1 - значення чинника низьке; 2 - значення чинника середнє; 3 - значення чинника високе.

Як бачимо, модель А. Давутоглу скоріш за все і несподівано для самого автора цієї розвідки, присвяченої таксонімії сили ЗУНР, найбільше, як би сказали на Галичині, пасує для розуміння дилеми "виміряти не можна моделювати".

Виявляється, що історія і культура - саме ті сталі чинники, котрі мали найбільший вплив на потенціал ЗУНР. Саме тому з погляду класичної праці Ентоні Д. Сміта про культурні основи націй, ЗУНР можна було б зарахувати до держав з "альтернативними долями" Сміт, Е.Д. (2010), Культурні основи націй. Ієрархія, заповіт і республіка; пер. з англ. П. Таращук. Київ, с. 233- 234., адже вона також, як і ті, що їх згадує цей західний авторитет, засновувалася її творцями на заповіті ідеалів етнічної обираності та певної місії (злука з УНР?), пропонувала певні альтернативи світському національному рухові (при одночасному великому впливові церкви), що їх бралися накреслювати консервативно-ліберальні, а найбільше радикально-соціалістичні еліти. Саме тому про формування громадянсько-республіканської нації як моделі політичної спільноти у ЗУНР, в принципі, не йшлося. Тож культура, яка й стала державотворчим чинником, у цьому випадку, маючи високий ступінь потенціалу, відразу програла, адже малоймовірно, що випродукувала нові, конче потрібні для будівництва держави, цінності. Вони зокрема мали б лягти в основу організації політичної системи.

Малоймовірними були чинники змінні, зокрема економічний і технічний потенціал, а от воєнний, попри усі негаразди, мав скоріш за все, середнє значення. Тому -то й усі "елементи множення" потенціалу ЗУНР мають низький показник, адже й далі не можна стверджувати, що тріада: 1) стратегічна думка; 2) стратегічне планування; 3) політична воля, могли б тішитися, з огляду на внутрішню і зовнішню політику ЗУНР, логічністю і впорядкованістю.

У контексті вивчення можливостей моделювання потенціалу ЗУНР слід спробувати оцінити й баланс сил, характерний, насамперед, для політиків, котрі репрезентували західноукраїнську державність 1918-1923 рр. Таке завдання, якщо використовуватимемо формальні методи досліджень царини міжнародних відносин, а ще й користуватимемося синтетичними вимірами сили держави - буде завданням не з легким, або й цілком контроверсійним.

Наріжним каменем тут завжди буде проблема ідентифікації і оцінки міжнародного балансу сил, позаяк його можна розглядати на підставі різних критеріїв. Одначе слід пам'ятати, що вже аксіомою стала думка Р. Арона, що баланс сил - це найважливіший чинник будь -якої міжнародної системи. А що "баланс сил", "взаємини сил", "реляції сил", завжди пригадуватимуть дотеперішні визначення міжнародної системи, складниками якої є держави, нації, міжнародні інституції, цю проблему можна розглядати цілісно (синтетично) або частково (з позицій секторальних стратегій). Щоправда саме синтетичний підхід уможливлює спроби порівняльної характеристики у царині міжнародних відносин, адже головною перевагою тут буде можливість підтвердження або заперечення детермінант стратегії держав, спрямовані на їх безпеку і розвиток. До того ж синтетичним підходом можна послуговуватися незалежно від структури чинників сили (потенціалу) учасників політичного процесу.

Відтак науковий інтерес становлять моделі гравітації, стратифікації й ескалації'/деескалації, використання яких може дати цілком несподівані для традиційної історіографії Української революції 1914-1923 рр. відповіді.

Зазвичай моделі гравітації (похідні від закону гравітації Сера Ісаака Ньютона) використовуються у дослідженнях соціально-економічних чи демографічних процесів, однак ними охоче послуговуються й дослідники міжнародних відносин, зокрема стосовно опису міграційних процесів, "притягування" держав і/або міст, величини перевезень тощо. Натепер найвідоміші студії з цієї царини належать американським дослідникам Кінгслі Е. Гейнсові та А. Стюарту Фотерінгему Haynes, K. E., & Fotheringham, A. S. (1985). Gravity and Spatial Interaction Models. Reprint. Edited by Grant Ian Thrall. WVU Research Repository, 2020. https://researchrepository.wvu.edu/rri-web-book/16/ Дата звертання: 28.01.2022 р.. Зокрема використання моделі гравітації уможливлює, по -перше, опис залежностей явищ масового характеру в просторовому аспекті; по-друге, виокремлення однорідних територій; по-третє, визначення чинників, які детермінують розмір взаємодії. Інколи, застосовуючи цю модель, можна говорити й про культурну відстань в політичних взаєминах.

Вагомим прикладом використання моделі гравітації є дослідження дипломатичних контактів між державами у глобальній системі, зокрема йдеться про підрахунок дипломатичних стосунків і кількости дипломатів на місцях. Вперше таку ідею, з огляду на модель іравітації, висловили американські вчені Імам М. Ксіералі та Лінь Лю See: Imam M. Xierali & Lin Liu, (2006), The Effect of Power and Space on Foreign Diplomatic Presence in the United States: a Spatial Modeling Approach. Geographic Information Sciences, Vol. 12 (2), р. 53-63.. Їхня гіпотеза - міра політичних інтеракцій відповідатиме кількости дипломатичного персоналу, який одна країна висилатиме до другої.

На думку американських вчених, це означатиме, що кількість дипломатів певної країни, що її вона висилатиме до США, буде зростати одночасно зі зростанням її сили; тож, коли дистанція (фізична, політична, культурна) зменшуватиметься, взаємні контакти лише збільшуватимуться. Цікаво, що географічну відстань між державами згадані вище автори не вважають важливим чинником, який впливає на розміри дипломатичних місій (як і кількість населення), а також стверджують, що держави по-іншому реагують на країни-сусідки, а по-іншому - щодо "далеких" від них держав. Одночасно значний вплив на інтеракції й далі матиме територія держави, що висилає своїх диппредставників Xierali, I. M., & Liu, L. (2006), Explaining foreign diplomatic presence in the U.S. with spatial models: a liberal spatial perspective. GeoJournal, Vol. 67(1), р. 85-101..

А як у випадку з дипломатією ЗУНР ? Адже, як виснував свого часу Василь Кучабський про катастрофу 1919 року, "Жодна політична проникливість, жодна дипломатична спритність (курсив мій. - І. М.), жодна військова відвага не могли більше сприяти заснуванню та утвердженню Української держави, вони лише на кілька місяців відтягували невідворотний крах українців та водночас дозволяли зберегти більшою чи меншою мірою ознаки гідності" Кучабський, В. (2015), Західна Україна у боротьбі з Польщею та більшовизмом у 1918-1923 роках; пер. з нім. Т. Лісної, Львів, с. 324.. Саме тому "західноукраїнську дипломатичну діяльність" із "нечисленними меморандумами та нотами до Антанти", цей сучасник досліджуваних нами подій називав "безрезультативною тяганиною, що не варта детального опису" Там само, с. 391..

Фактичний "європейський" вектор функціонування дипломатії ЗУНР Цепенда, І. (2019), Дипломатія ЗУНР. Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Енциклопедія. Т. 2 (З-О). Івано-Франківськ, с. 545-550., засвідчила діяльність представництв ЗУНР у Парижі, Берліні, Празі Тичка, Г.-М. (2020), Представництва Західно-Української Народної Республіки в м. Париж. Західноукраїнська Народна Республіка 1918-1923. Енциклопедія. Т. 3 (П-С). Івано-Франківськ, с. 240-241; Цепенда, І. (2020), Представництво Західно-Української Народної Республіки в м. Берлін. Західноукраїнська Народна Республіка 1918-1923. Енциклопедія. Т. 3 (П-С). Івано-Франківськ, с. 241; Цепенда, І. (2020), Представництво Західно-Української Народної Республіки в м. Прага. Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Енциклопедія. Т. 3 (П-С). Івано-Франківськ, с. 241-243.. Документально засвідчені діяльність делегацій (інші назви - дипломатична місія, надзвичайна дипломатична місія, посольство) ЗУНР у Варшаві (упор.) Карпенко, О. (2009), Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Документи і матеріали у 5-ти томах Т. 5, Кн. 1. Івано-Франківськ, с. 802-804, док. № 183; с. 850-855, док. № 192; с. 864-867, док. № 196; с. 874-875, док. 199; с. 876-880, док. № 200; с. 888-892, док. № 205; (упор.) Карпенко, О. (2011), Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Документи і матеріали у 5-ти томах Т. 5, Кн. 2. Івано-Франківськ, с. 12-13, док. № 5., Празі (упор.) Карпенко, О. (2011), Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Документи і матеріали у 5-ти томах. Т. 5, Кн. 2. Івано-Франківськ, с. 102-108, док. № 38; с. 125-128, док. № 50; с. 134, док. № 53; с. 135-138, док. № 54; с. 141-143, док. № 56; с. 168-173, док. № 69; с. 232-234, док. № 90; с. 242244, док. № 95; с. 294-297, док. № 107; с. 382-386, док. № 120; с. 491-498, док. № 141; с. 599, док. № 173; с. 830, док. № 245; с. 831-832, док. № 246; с. 837-842, док. № 251; (упор.) Карпенко, О. (2013), ЗахідноУкраїнська Народна Республіка 1918-1923. Документи і матеріали у 5-ти томах. Т. 5, Кн. 3, Івано- Франківськ, с. 382, док. № 79; с. 470-480, док. № 117; с. 673, док. № 170., Берліні (упор.) Карпенко, О. (2011), Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Документи і матеріали у 5-ти томах. Т. 5, Кн. 2, Івано-Франківськ, с. 109-111, док. № 39; с. 121-122, док. № 48; с. 144-146, док. № 57; с. 186-188, док. № 75; с. 195-196, док. № 78; с. 235, док. № 91; с. 401-402, док. № 125; с. 478, док. № 137; с. 528-530, док. № 148; с. 698, док. № 196., Відні (упор.) Карпенко, О. (2011), Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Документи і матеріали у 5-ти томах. Т. 5, Кн. 2, Івано-Франківськ, с. 726-727, док. № 206; с. 778-780, док. № 226., Парижі Там само, с. 123-125, док. № 49; с. 138-140, док. № 55; с. 184-185, док. № 74; с. 222-223, док. № 86; с. 842-845, док. № 252., Римі (упор.) Карпенко, О. (2011), Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Документи і матеріали у 5-ти томах. Т. 5, Кн. 2, Івано-Франківськ, с. 400-401, док. 124; с. 404- 405, док. № 128; с. 542, док. № 154; (упор.) Карпенко, О. (2013), Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Документи і матеріали у 5-ти томах. Т. 5, Кн. 3, Івано-Франківськ, с. 369-370, док. № 73., Лондоні (упор.) Карпенко, О. (2011), Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Документи і матеріали у 5-ти томах. Т. 5, Кн. 2, Івано-Франківськ, с. 403-404, док. № 127; с. 628-629, док. № 181; с. 630-631, док. № 182; с. 632-633, док. № 183; с. 847-854, док. № 254; с. 854-858, док. № 255; (упор.) Карпенко, О. (2013), Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Документи і матеріали у 5-ти томах. Т. 5, Кн.

3, Івано-Франківськ, с. 52-53, док. № 12., Вашингтоні (упор.) Карпенко, О. (2011), Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Документи і матеріали у 5-ти томах. Т. 5, Кн. 2, Івано-Франківськ, с. 673-674, док. № 189; с. 711-712, док. № 200; (упор.) Карпенко, О. (2013), Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Документи і матеріали у 5-ти томах. Т. 5, Кн. 3, Івано-Франківськ, с. 27-28, док. № 5; с. 53-60, док. № 13; с. 69- 70, док. № 18; с. 71-72, док. № 19; с. 77-84, док. № 23; с. 351-355, док. № 68; с. 383-386, док. № 80.; представництва у Лозанні^{50 51 52 53 54} (упор.) Карпенко, О. (2011), Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Документи і матеріали у 5-ти томах. Т. 5, Кн. 2, Івано-Франківськ, с. 250-253, док. № 98.; діяльність окремих представників уряду ЗУНР в Будапешті Там само, с. 147-154, док. 58; с. 189-192, док. № 76., Женеві Там само, с. 301-302, док. № 110., Вінніпегу Там само, с. 565, док. № 162., а також у Бразилії (упор.) Карпенко, О. (2013), Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Документи і матеріали у 5-ти томах. Т. 5, Кн. 3, Івано-Франківськ, с. 358-368, док. № 71..

Як стверджував Кость Левицький про специфіку дипломатичної діяльності ЗУНР у 19181923 рр., "Ціллю дипломатичної акції уряду З.У. Н.Р. для закордонних справ на міжнародній арені було змагання: добути визнання державної незалежності З.У. Н.Р. Завданням представництв в Америці, Канаді і Бразилії, крім цього, було ще й зорганізувати нашу тамошню еміграцію для матеріяльної піддержки уряду З.У. Н.Р. на ведення ним дипломатичної акції і пресової пропаганди закордоном, та на підмоги краєві" Левицький, К. (1938), Дипльоматична діяльність З.У. Н.Р. (1918-1923) Літопис Червоної Калини. Львів,

4. 11. С. 3..

Чи можливо сьогодні точно підрахувати кількість західноукраїнських дипломатів, які репрезентували ЗУНР поза її кордонами: у 1918-1919 рр. і, фактично, в реаліях "держави на вигнанні", у 1919-1923 рр.? Вочевидь, що ні, адже відомости про їх кількість є надто загальними і вимагають документальної перевірки. Не надто переконують й спогади безпосередніх учасників досліджуваних нами подій.

Як бачимо з табл. 2, чисельність диппредставників у обраних для аналізу К. Левицьким країнах, ніколи не перевищувала однієї людини (за винятком Канади; інколи одна і та ж особа репрезентувала ЗУНР в кількох країнах - Великій Британії і Франції).

А тому модель гравітації у випадку ЗУНР і її дипломатії не матиме досі зрозумілої відповіді про можливості моделювання міжнародного балансу сил цієї української держави. Хоча вже й тепер зрозуміло, що найбільшу "притягальну" силу мали саме європейські столиці - насамперед, Прага, а за нею ще кілька з них - на континенті (Берлін, Варшава, Відень, Рим, Париж) і на острові (Лондон), хоча диппредставництва саме у цих країнах повоєнної Європи часто -густо потрапляли у "статусні" пастки новоствореної системи міжнародних відносин. Додаймо сюди й неможливість сьогодні визначити ВВП ЗУНР, який в сучасній теорії міжнародних відносин, згідно із теорією І. М. Ксіералі та Л. Лю, є найважливішим предикатом - чим більший ВВП країни (інколи за основу можуть брати й видатки на озброєння), яка висилає своїх диппредставників, тим більшою буде її дипмісія.

Натомість можна припустити, що модель гравітації у випадку дипломатії ЗУНР, зокрема у період її еміграційної доби, може лише почасти свідчити про певний культурний і/або ідеологічний вплив на баланс міжнародних відносин. І не у вимірі тогочасного світу (особливо Американського континенту), а виключно європейського континенту з чималою поправкою на його центрально-східний регіон. Відтак "гравітаційне поле" ЗУНР знаходилося саме у повоєнній Європі. Тому невтішним й нині є висновок Олекси Кузьми: "Міжнародня кон'юнктура для справи національного самовизначення була взагалі несприятлива. При післявоєнній парцеляції Европи призначено їх заздалегідь на добичу для держав, що належали до ґрупи переможців або з їх ласки повстали. [...] Тому західно-українська державність могла рахувати тільки на власні сили (курсив мій. - І. М.) [,..]" Левицький, К. (1938), Вказ. пр., с. 3-4. Кузьма, О. (1960), Листопадові дні 1918р. Із шкіцами. Друге вид. Ню-Йорк, с. 434..

Таблиця 2

Дипломатичний персонал ЗУНР (делегації, представництва, місії) у 1918-1923 рр. (за К. Левицьким ⁶¹; без урахування членів делегацій на мирні конференції у Парижі, Ризі, Ґенуї, Ліги Націй у Женеві)

Натомість у системі міжнародних відносин стратифікація, яка є свідченням нерівномірного поділу засобів і можливостей, зазвичай, вважається формою соціальної стратифікації. Зокрема, коли йдеться про різноманіття критеріїв: заможності, освіти, влади, престижу. Все це відповідає теорії Макса Вебера, згідно із якою соціальна стратифікація залежатиме від джерел влади - капіталу, честі і авторитету. Саме з огляду на ці основоположні Веберівські критерії, британський науковець Едвард Кін виснував, що на стратифікацію системи міжнародних відносин впливають: 1) сила як матеріальне підґрунтя існування держави; 2) статус або престиж держави на міжнародній арені; 3) авторитет держави. Кожен із цієї тріади чинників є важливим для міжнародної "дистрибуції" сили держави Keene, E. (2013), Social Status, Social Closure and the Idea of Europe as a `Normative Power'. European Journal of International Relations. Vol. 19, No. 4. P. 939-956..

Зосібна альтернативний підхід Е. Кіна щодо загального балансу міжнародної стратифікації полягає у розмежуванні "статусних" і "класових" суспільств. На підставі аналізу класифікацій держав у XVI, XVII та XVIII сторіччях, вчений запропонував три важливі висновки. По -перше, у XVIII ст. європейці розмірковували про позицію держав у категоріях різних ступенів честі і титулів. По-друге, сила держави залежала від престижу династичних домів та їх дворів. По - третє, упродовж XV - початку XVI ст. конкуренція за престиж держави стала загальновідомою. Відтак систему міжнародних відносин він описав у категоріях поступових змін: від ієрархії, через лад, який ґрунтується на статусі, до системи великих держав як домінуючої осі стратифікації. Саме вона й свідчить, на його думку, про пересування від поділу на підставі авторитету, через поділ на підставі престижу, до поділу на підставі сили держави Keene, E. (2013), The Naming of Powers. Cooperation & Conflict. Vol. 48, No. 2, р. 268-282.

То до якого ж суспільства належала ЗУНР, держава на постімперському просторі, - статусного чи класового? І що було у ній визначальним: а) честь і титули; б) престиж династичного дому з його двором; в) конкуренція за престиж держави? Відповіді на ці, погодьмося, почасти провокативні питання можуть бути дражливими для традиційної історіографії, проте їх задавання вже само собою свідчитиме про необхідність дискусії щодо синтетичних вимірів потенціалу ЗУНР-ЗОУНР.

Щоб дати більш-менш повну відповідь на ці питання, слід висловити деякі вступні зауваження, обравши за співрозмовника сучасника досліджуваних подій Олексу Кузьму.

Щодо точки а), слід пам'ятати про австрофільство і підданську політичну культуру українців, сформовану на пізньогабсбурзькій Галичині Монолатій, І. (2020), Зоосад революції. Західноукраїнська державність 1918-1923 років і теорії випадковостей ХХ - початку ХХІ сторіч. Івано-Франківськ, с. 121-144.. Зокрема Олекса Кузьма так підводив підсумки власних "листопадових днів 1918 р.": "[...] керманичі народу топталися на давніх опортуністичних манівцях, обережні на всі боки, раді більше вдоволятись округами. Вони управляли подвійну гру, іншу в краю та іншу у Відні. В краю ухвалювали незалежну українську державу, а у Відні вдоволялися переміною Сх. Галичини в окрему адміністраційну одиницю в дальшому складі австрійської держави, вірячи до останньої хвилини, що Антанта хоче зберегти давню Австрію" Кузьма, О. (1960), вказ. пр., с. 433..

Щодо точки б), зауважмо, що О. Кузьма міг би відповісти такими рядками: "Коли завалилась Австрія, наші "революціонери" почали тривожно орієнтуватись на Антанту. Вчорашня м арка "тірольців Сходу" була для них компромітуючою і вони всіма способами стали відпекуватися всього, що могло б заносити австрійським духом і пошкодити українській справі на майбутньому мировому конгресі" Там само.. Додаймо сюди й виразне "прощання з віденством", що його сповідували не лише тогочасні українські політики Монолатій, І. (2008), "Прощання з віденством": кінець Дунайської монархії і проголошення ЗУНР, Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність, вип. 18, Львів, с. 30-38., однак означало це, не більше і не менше, постулювання австролоялізму як "тактики очікування" "своїми" і "чужими" західноукраїнської етнополітичної сфери кінця ХІХ - початку ХХ ст. Монолатій, І. (2008), Австролоялізм як "тактика очікування" етнонаціональних спільнот західноукр а- їнського регіону. Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, вип. 41, Київ, с. 156-166..

Щодо точки в), відповідь О. Кузьми могла б бути такою: "[...] серед політичної атмосфери, в якій жило досі українське громадянство, пляном якоїсь революційної боротьби за волю своєї нації ніхто навіть теоретично не займався. [.] Не було кому повести як слід революційної пропаґанди, не було популярних кличів, що видвигали б реальні інтереси народніх мас і закликали до напруженого готування боєвих сил і не було врешті фанатиків, що силою своєю індивідуальности потягнулиб за собою маси. Великі історичні дні застали у нас малих людей, що хотіли творити державу мирним, бюрократичним способом, часто самі не вірячи в успіх своєї роб оти" Кузьма, О. (1960), вказ. пр., с. 437.. З-поміж усього іншого ця обставина й дала нагоду говорити про "зоосад революції", символічний політичний звіринець на Галичині у 1918-1919 рр. Див.: Монолатій, І. (2020), вказ. пр., с. 114-234.