"Сага про пішого Грольва" та Русь в епоху вікінгів: історична пам’ять та історіографія

Размещено на http://www.allbest.ru/

"Сага про пішого Грольва" та Русь в епоху вікінгів: історична пам'ять та історіографія

Владислав Кіорсак

Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича Національної академії наук України Львів

У статті аналізуються східноєвропейські епізоди “саги про Пішого Грольва” крізь призму історичної пам'яті та культурного середовища її творців. З'ясовуються їх джерела та історичний контекст, а також, виокремлюються сюжетні шаблони та літературні конструкти, які використовувалися ісландськими авторами при описах Русі. Завдання роботи полягає у спробі розглянути вже відомі джерела під іншим кутом зору з урахуванням інтелектуальних тенденцій та колективних уявлень середньовічних ісландців. Базуючись на результатах такого дослідження, запропоновано доповнення до дискусійних питань. Незважаючи на те, що методика дослідження колективної пам'яті вже застосовується дослідниками ісландських саг, дійсна робота є одним із перших досліджень власне історичної пам'яті легендарних саг крізь призму східноєвропейських епізодів. Детальне вивчення “саги про Пішого Грольва” показали, що автор саги використовував певні сюжетні шаблони, які в тогочасному суспільстві асоціювалися зі Східною Європою. В першу чергу це стосувалося особи короля Русі Греґвіда. Ця особа за своїм описом нагадує Герґейра, правителя королівства Альдейгюборґ (Ладога) зі “саги про Гальвдана сина Ейстейна”. Ще одним шаблонним персонажем була Інгігерд, дочка Греґвіда, яку також можна ототожнити із героїнею “саги про Гальвдана”. Своєрідним культурним патерном був і ойконім Гольмґард, який на нашу думку не завжди міг асоціюватися із Новгородом, як прийнято вважати в історіографії. Він був одним із елементів історичної пам'яті, значення якого змінювалося разом із політичними змінами. Загалом, Русь у сазі описана як периферійна територія, що межувала зі Східною частиною світу, яка, під впливом європейських хроністів, сприймалася як магічний простір, населений фантастичними істотами та народами.

Ключові слова: Ісландські саги, Історична пам'ять, Гольмґард, Піший Грольв. ісландська сага історична пам'ять гольмґард

GФNGU-HRФLFS SAGA AND RUS' IN THE VIKING AGE: COLLECTIVE MEMORY AND HISTORIOGRAPHY

Vladyslav KIORSAK

Ivan Krypyakevych Institute of Ukrainian Studies,

National Academy of Sciences of Ukraine,

Lviv

The objective of this article is to analyse the Eastern European episodes in the Gongu-Hrolfs saga. Analyse it through the prism of collective memory and the cultural environment of their creators. Identify their sources and historical context. Also, highlight story patterns and literary constructions that were used in Rus' descriptions.

The novelty of the work is in an attempt to look at the sources from a different perspective. We took into account intellectual tendentious and collective conceptions of medieval Icelanders and based on the results of the research, we have proposed new ideas for the controversial questions. This article is one of the first attempts to analyse Eastern European episodes in the context of collective memory in Legendary sagas.

A detailed study of the Gongu-Hrolfs saga showed that authors of the texts used some story patterns associated with Eastern Europe. First of all, the character of king Hreggvid: the description of this person is similar to the Hergeir, king of Aldeigjuborg from Hвlfdanar saga Eysteinssonar. One more stereotyped persona is an Ingegerd, Hreggvid's daughter, who can be identified with Igegerd, from Hвlfdanar saga. Also, oikonym Holmardr was a cultural stereotype. In our opinion, it was not always identified with Novgorod as is customary in historiography. It was an element of collective memory that could have changed within cultural and political context. In general, Rus' was described as a peripheral area bordering the Eastern world, which was perceived as a magical space, inhabited by fantastic beasts and folks. This idea appears under the influence of chroniclers from continental Europe. That was the reason for the dualism in the perception of these territories in the sagas.

Keywords: Icelandic sagas, Collective memory, Holmgardr, Gongu-Hrolfs.

Постановка проблеми

Вивчення колективного світогляду є однією із тенденцій у сучасній історичній науці на Заході. Популярність цього підходу зумовлена тим, що він дозволяє розширити дослідницький інструментарій та краще зрозуміти досліджувану спільноту чи окрему особу. Аналіз колективних уявлень передбачає міждисциплінарний підхід. Окрім історії, дослідники звертаються до психології, літературознавства, релігієзнавства та інших соціальних наук. Завдяки такому підходу, історик заглиблюється в світ ідей та уявлень і намагається зрозуміти їх контекст та підґрунтя. Відповідно, історичне джерело розглядається не крізь призму встановлення фактів та подій, а як цілісній продукт свого часу, який репрезентував світогляд людей певної групи.

Історіографія

Не оминули такий підхід і дослідники скандинавських саг. У працях Торфі Тулініуса Torfi Tulinius, The Matter of the North: The Rise of Literary Fiction in Thirteenth-Century Iceland. (Odense: Odense University Press, 2002)., Армана Якобсона Armann Jakobsson, “The Taxonomy of the Non-Existent: Some Medieval Icelandic Concepts of the Paranormal”, Fabula 54(3-4) (2013): 199-213., Сверіра Якобсона Sverrir Jakobsson, “On the Road to Paradise: Austrvegr in the Icelandic Imagination”, The 13^th International Saga conference. (Durham: Centre for Medieval and Renaissance Studies 2006), 935-43., Елізабет Роу Elizabeth Ashman Rowe, “Ragnars saga loSbrokar, Ragnarssona ^attr, and the Political World of Haukr Erlendsson”, Fornaldarsagaerne: Myter og virkelighed. Studier i de oldislandskefornaldarsogur Nordurlanda. (K0benhavn: Museum Tusculanums forlag, K0benhavns universitet 2009), 347-60., Перніл Герман Pernille Hermann, “Concept of Memory and Approaches to the Past in Medieval Icelandic Literature”, Scandinavian Studies 81(3). 2009, 287-308. та інших вчених саги розглядаються як “сховище пам'яті”, своєрідний культурний феномен, через призму якого можна реконструювати світогляд авторів та їх середовище.

Самі по собі саги є історичними творами, оскільки зверталися до минулого Ісландії чи Скандинавських королівств. Їх метою було зберігати в пам'яті важливі події минулого, шляхом постійного відтворення людьми. Ці фрагменти пам'яті набували літературних форм, що спростило процес їхнього відтворення. Фахівці виокремлюють “саги про норвезьких королів”, “саги про ісландців”, “лицарські саги”, “саги про єпископів” та “саги про давні часи” (“легендарні саги”). Саме останній жанр є одним із найцікавіших з точки зору репрезентації історичної пам'яті. І “Сага про Грольва” є одним зі зразків цього жанру.

Не зважаючи на те, що “саги про давні часи” є доволі пізніми творами (більшість датовано XIII - початком XIV ст.) окремі дослідники розглядають їх як одну із найбільш ранніх форм скандинавської історіографії. На думку Анне Лассен, перші “легендарні саги” були створені в ХІ-ХІІ ст. Вони були записані латиною та виконували роль Origine Gentis скандинавських народів. Такі твори з'являлися у монастирському середовищі. Вони мали на меті пояснити походження скандинавів та обґрунтувати легітимність правлячої династії Annette Lassen, “Origines Gentium and the Learned Origin of Fornaldarsogur NorSurlanda”, The Legendary Sagas: Origins and Development. (Reykjavik: University of Iceland Press, 2012), 53-55.. Ця теза потребує подальших досліджень. Однак історії, що стали ядром “легендарних саг” справді мають давнє походження. Навіть, якщо вони не набули писемної форми у зазначений час, їх життєздатність забезпечувалася постійним усним відтворенням протягом століть.

Схематично можна виділити декілька ключових елементів, які стали стовпами формування колективної пам'яті ісландців. Це події Великого переселення народів, Епохи вікінгів та Формування скандинавських королівств. Пам'ять про ці епізоди стала сюжетною основою “легендарних саг”. Героями цих творів є персонажі, які були історичними, з точки зору їх авторів, а самі сюжети, на думку упорядників, мали місце у минулому. Для того, щоб довести правдивість своїх слів, автори посилалися на інші твори, зокрема на поезію давніх скальдів та на перекази очевидців Елена Мельникова, “Историческая память в устной и письменной традициях (Повесть временных лет и “Сага об Инглингах”, Древнейшие государства Восточной Европы. (2003): 52-54..

Сюжети саг, присвячених Епосі Вікінгів та Великому переселенню народів були ключовими подіями з точки зору формування історичної пам'яті не лише ісландців, а й інших скандинавських народів. Особливо актуальним це стає у XII-XIV ст. коли скандинавські королівства досягають піку своєї могутності. З'являється потреба створити історичний наратив, який би обґрунтовував спорідненість скандинавських королів із легендарними ватажками вікінгів, германськими королями та язичницькими богами A6alhei6ur Gu6mundsdottir, “The Origin and Development of the Fornaldarsogur as Illustrated by Volsunga Saga”, The Legendary Sagas: Origins and Development. (Reykjavik: University of Iceland Press, 2012), 76-78..

Автори цих саг зверталися до епічних творів і героїчної поетики. Однак, вони були продуктами свого часу. Описуючи минуле, вони мислили тогочасними категоріями та послуговувалися здобутками сучасної їм інтелектуальної традиції Pernille Hermann, “Saga Literature, Cultural Memory, and Storage”, Scandinavian Studies 85(3) (2013): 335-37.. Цю традицію сформували також і твори європейських вчених, зокрема Беди Преподобного та Ісидора Севільського. Крім того, значними були впливи королівських саг, ісландських географічних трактатів та інших джерел. Таким чином, історик постає перед завданням дослідити історичне сучасне, крізь призму репрезентації минулого. Спробувати з'ясувати історичне ядро оповіді, її логіку та походження пізніших нашарувань. З'ясувавши це, ми зможемо краще зрозуміти саме джерело та його історичну достовірність. А також оцінити місце східноєвропейського чинника у свідомості Скандинавів.

Виклад основного матеріалу

Одним із ключових творів для розуміння сприйняття ісландцями Східної Європи в контексті епохи вікінгів є “сага про Ґьонґу-Грольва”, або як її називають “сага про Пішого Грольва” (“ Gongu-Hrolfs saga”). Період запису цього твору дослідники датують початком XIV ст. Виходячи із кількості збережених копій саги (їх число перевищує тисячу манускриптів), можна стверджувати, що цей твір був надзвичайно популярним в середньовіччі та навіть в ранній новий період Tatjana Jackson, “On the possible sources of the textual map of Denmark in Gongu-Hrolfs saga”, Самые забавные лживые саги = Skemmtiligastar Lygisogur: сборник статей в честь Галины Васильевны Глазыриной. (Москва: Русский Фонд Содействия Образованию и Науке, 2012), 63..

Згідно сазі, Грольв народився на півдні Норвегії і вирізнявся неймовірним ростом. Він покинув батьківський дім у пошуках слави та багатства і у своїх мандрах потрапляв у найвіддаленіші кутки скандинавського світу. Мандри цього героя і стали основою для написання твору. Як і більшість легендарних саг, сага про Грольва має сильний вплив романтичної традиції та рясніє згадками про ельфів, чаклунів гномів та інших фантастичних істот.

Головний персонаж став сукупним образом тогочасних героїв. Автор послуговувався іменем, яке було добре відомим у північній традиції. Ґьонґу- Грольва згадує латиномовний твір “Historia Norwegiж”. Згідно нього, Грольв був родом із Фарерських островів. Він був настільки кремезним, що жоден кінь не міг витримати його тягар. Через це Грольву доводилося ходити пішки, за що він отримав прізвисько Піший Грольв History of Norway & The Passion and The Miracles of the Blessed Olafr, transl. by K. Devra. (London: Viking Society for Northern Research, 2001), 9.. У цьому творі Грольв ототожнюється із Ролло, засновником Норманського герцогства на півночі Франкської держави.

Цікаво, що сага, яка описує мандрівки в найрізноманітніші місця, жодним чином не згадує походу Грольва на франків, натомість зосереджує увагу на руських пригодах. Це демонструє те, як мотив, заснований на одному герої може розвиватися в різних локаціях. Про популярність цієї історії свідчить і побутування в Ісландії віршів та пісень, у яких згадувалося ім'я Пішого Грольва та однойменну сагу. Такі твори функціонували аж до XIX ст., актуалізуючи в колективній пам'яті маркери, що надавали їм значення. При цьому, усі інші аспекти, пов'язані із цією постаттю відшаровувалися, залишивши лише його ім'я Aфalheiфur Guфmundsdфttir, “Gunnar og Gongu-Hrфlfur, Brynhildur og Brana Um sogutengdar figьrur i islenskum fijффkvжфum”, Pjoвarspegillinn XV: Rannsoknir ^ fйlagsvisindum. Fйlags- og mannv^sindadeild. 2014, accessed December 28, 2020, http://hdl.handle.net/1946/19967.

Як не дивно, цінність цього твору полягає у його компілятивності. Автори тексту залучали велику кількість різних джерел, які репрезентують світогляд ісландських вчених кіл ХІІІ ст. та їх уявлення про тогочасний світ. Серед джерел цього твору дослідники виділяють “сагу про Олафа Трюнгвассона”, “сагу про Інґвара Мандрівника”, “сагу про Троянців”, “сагу про Громунда Гріпссона”, окремі географічні трактати та інші твори, які не збереглися Jackson, “On the possible sources of the textual map of Denmark in Gongu-Hrolfs saga”, 63; Jacob Hartmann, The Go 'ngu-HrOlfssaga: A Study in Old Norse Philology. (New York: Columbia university press, 1912), 116..

“Сага про Грольва”, як і решта легендарних саг, не має автора. Вона формувалася під впливом різних людей і постійно еволюціонувала, актуалізуючись відповідно до викликів часу. Творці саги свідомо намагалися її помістити у систему тогочасного наративу та посилити авторитет написаного, здійснивши алюзії на інші твори Philip Lavender “Sumar eptir fornkvжфum eфr frффum monnum ok stundum eptir fornum bфkum”: Some Observations on the Sources of Gongu-Hrфlfs saga” Scandinavian Studies 90(1) (2018): 105-- 107; Ruth Righter-Gould, “The `Fornaldar sogur Norфurlanda': A structural analysis” Scandinavian Studies 52(4) (1980): 427-429..

Розповідь саги починається зі сюжету завоювання шведськими вікінгами Ґардаріки (Русі). Завойовники походили із Ґестрекаланду, що у Швеції. За словами автора ця земля була населена знаменитими чаклунами, а самі воїни були нащадками ворожбитів та велетнів. Місцевий конунґ Греґвід також знався на магії та мав чарівного коня і зачаровані обладунки. Проте вікінги, завдяки своєму чародійству, вбили Греґвіда та захопили владу над цими землями Fornaldarsogur Nordrlanda: Eptir Gomlum Handritum utgefnar av C. C. Rafn, 3.b. (Kaupmannahofn, 1830), 238-240.. У Греґвіда була лише одна донька - Інґіґерд, і вона залишилася правити чвертю країни, в той час як очільник шведів Ерік та його побратими заволоділи рештою.

Згадка про руського короля Греґвіда та принцесу Інґіґерд не видаються нам випадковим. Аналогічних персонажів знаходимо у ще одній легендарній сазі про Гальвдана Естейссона. Щоправда там правителем королівства Альдейґюборґ названо Герґейра Галина Глазырина, “Исландские викингские саги о Северной Руси”. (Москва: Ладомир, 1996), 51.. Обидва імені є літературними, оскільки майже не вживаються у інших джерелах. Опис цих героїв є також доволі схожим. Герґейр був правителем Альдейґюборгу, який ототожнюється із Ладогою, Греґвід правив королівством Ґардаріки, тобто Руссю. Обидва були старими, однак могутніми та хоробрими воїнами, які з честю загинули в битві. У обох персонажів були дочки на ймення Інґіґерд. Вони вирізнялася своєю красою та благородністю і стали дружинами головних героїв.

Старий конунґ Греґвід/Герґейр став літературним шаблоном, який використовували ісландці при описі Русі. Не виключено, що такі епізоди мали історичне підґрунтя та випливали із колективної пам'яті тогочасних людей. Адже зв'язки Русі та Скандинавії в епоху вікінгів були доволі тісними. Однак автори майстерно використовували цей шаблон для формування романтичних сюжетів про мандрівки славетних вікінгів. Схожою є ситуація і з концепцією прекрасних руських принцес. Такі сюжети згадано у “сазі про Орвара Одда” Fornaldarsogur Nordrlanda: Eptir Gomlum Handritum utgefnar av C. C. Rafn. (Kaupmannahofn, 1829), 261, “про Стюрлауга Працьовитого” Глазырина “Исландские викингские саги о Северной Руси”, 165., у “сазі про Гервйор” The Saga of King Heidrek the Wise / Both in Old-Ice and Engl. texts; transl. by C. Tolkien. (London: Thomas Nelson and sons, 1960), 2., а також у “сазі про Однорукого Еґіля і Асмунда Вбивці Берсерків” Fornaldarsogur Nordrlanda: Eptir Gomlum Handritum utgefnar av C. C. Rafn, 3.b, 365.. На творення образу прекрасних руських принцес вплинула “Сага про Олафа Святого”, авторства Снорі Стурлуссона. У ній він часто згадував руську княгиню Інґіґерду та наголошував на її неабиякій вроді та шляхетності. Вірогідно саме дружина Ярослава Мудрого стала прототипом Інґіґерд “саги про Гальвдана” та “саги про Грольва” Галина Глазырина и Татьяна Джаксон, “Из истории Старой Ладоги (на материалах скандинавских саг)”, Древнейшие государства на территории СССР. Материалы и исследования. (Москва: Издательство “Наука”, 1985), 111-13..

Вертаючись до тексту саги, Грольв, який відправився на пошуки пригод, найнявся на службу до Торґнюра, правителя Ютланду, що в Данії. Завдяки своїй хоробрості та вправності Грольв швидко завоював повагу ярла. Він ходив походами на навколишні землі та збирав данину для нього Fornaldarsogur Nordrlanda: Eptir Gomlum Handritum utgefnar av C. C. Rafn, 3.b, 266.

Одного разу, ластівка принесла Торґнюру шовкову хустину, у якій було заховане волосся Інґіґерд, і той поклявся, що знайде цю прекрасну незнайомку або помре. Знайти цю красуню зголосився Грольв і відправився на пошуки до Ґардаріки Ibid, 266.. На шляху головного героя траплялося багато випробувань та пригод. Добравшись на Русь, Грольв, не без допомоги магії, вбив Еріка та його побратимів, одружився на Інґіґерд і став правителем цієї держави Ibid, 363..

Сюжет цього твору написаний абсолютно в дусі свого часу Vi6ar Hreinsson, Gongu-Hrolfur a galei6unni. Skaldskaparmal 1 (1990): 139-41.. Тут описані гноми, чарівники, перевертні. Не обійшлося без епізоду з порятунком принцеси. І все це приправлено вікінгівською романтикою. Історики рідко використовують цю сагу як історичне джерело, однак її цінність полягає в побічній інформації, яка знаходилася на другому плані. Ця інформація є важливішою ніж сюжет, адже вона випливала зі світогляду та уявлень її творців. Тож фантастичні елементи та легендарні герої не можуть бути вигадкою у повному розумінні цього слова. Вони існували у світі ідей та уявлень того часу та були органічною частиною людського життя. Те саме стосується й легендарних героїв. Навіть якщо у істориків немає доказів існування цих персонажів, вони були реальними для тогочасних ісландців. Саме ці факти формували картину світу людей, що впливало на їх спосіб мислення та формувало реальність.

Русь у цьому творі йменується Ґардаріки, в декількох випадках її названо Гольмґардарікі Fornaldarsogur Nordrlanda: Eptir Gomlum Handritum utgefnar av C. C. Rafn, 3.b, 237-38., що перегукується із назвою найчастіше згадуваного в сагах міста Гольмґарду. Гольмґард став своєрідним символом Русі для скандинавів. Нерідко його називали столицею Ґардаріки Татьяна Джаксон, “Страна городов и ее столица: Новгород в картине мира средневековых скандинавов”, SlovMne = Словсне. International Journal of Slavic Studies (2015): 170-79.. Більшість дослідників сходяться на думці про ототожнення Гольмґарда та літописного Новгорода Татьяна Джаксон, Austr i Gyrpum: Древнерусские топонимы в древнескандинавских источниках. (Москва: Языки славянской культуры, 2001), 83-87; Татьяна Джаксон, “Новгород в Древнескандинавской письменности”, Вестник Новгородского государственного университета им. Ярослава Мудрого 38 (2006): 33-36..

Проте Леонтій Войтович висунув гіпотезу, що Гольмґард, який згадується у ранніх північноєвропейських матеріалах, міг співвідноситися із городищем у Гніздові. Гніздовський археологічний комплекс є одним із найбільших поселень з домінуючим скандинавським компонентом на території Східної Європи. Натомість городище у Новгороді постало лише у другій половині ХІ ст. До цього йому передувало так зване “Рюрикове городище”. Виглядає досить дивним, що такий великий скандинавський центр як Гніздово не мав свого топонімічного відображення у ісландській писемності. Дослідник прослідкував, що у сагах згадуються кораблі, які прибували у Гольмґард, пливучи річкою Дюною (Західною Двіною). Відповідно, для того, щоб потрапити в Новгород, необхідно було прибути в Ладогу та змінити судна. Найбільшим ж поселенням на стику річок Двіни та Дніпра було Гніздово Леонтій Войтович, “Гольмґард: де правили руські князі Святослав Ігоревич, Володимир Святославич та Ярослав Володимирович?”, Український історичний журнал 3 (2015): 45-48..

Слово Гольмґард означає місто, або садиба на острові. Дослідники досить довго намагалися знайти цей загадковий острів. Його ототожнювали із заплавами, зі змінами рельєфу тощо Джаксон, Austr i Gyrpum: Древнерусские топонимы в древнескандинавских источниках, 84-86.. Цікаву версію запропонував Федір Андрощук. Він звернувся до арабських джерел та згадав так званий “острів Русів” Аль-Макдасі, Гардізі, Аль-Бакрі та інші східні автори переказували історії русів, які зазначали, що батьківщина їх знаходиться на острові. На думку дослідника цей “острів Русів” був ментальним концептом. Автор посилався на дані скандинавської міфології, згідно якої світ людей називався Мідґардом, тобто “серединною садибою” Федір Андрощук, “Етюд про Русів: текст матеріальності і модель культури”, Mediavaliа Ukrainica: Ментальність та історія ідей 3 (1994): 6-7.. Цей світ був островом, оточеним велетенським змієм Йормунгандом, та знаходився в центрі Всесвіту оточений іншими світами. Згідно цього твердження, Гольмґард міг бути символічним терміном, який скандинави на ранніх етапах русько-скандинавських відносин використовували без прив 'язки до конкретної локації, натомість позначаючи Русь у широкому сенсі цього слова.

Підтверджує тезу про сприйняття Гольмґарду у широкому сенсі топонім Гольмґардаріки, яким автор “саги про Грольва” назвав Русь. Таку ж назву знаходимо у “сазі про Йона Свіпдагссона” Pjalar-Jons saga The Icelandic text with an English translation, introduction and notes. Translated by Cecilia White. Ritgerф til MA-profs і islenskum miфaldafrжфum, accessed December 28, 2020, https://skemman.is/bitstream/1946/25725/1/Ejalar-Joins saga. Introduction, English translation and notes. Cecilia White PDF.pdf. Fжreyinga saga / trans. by A. Faulkes. (Dundee: Thorisdal, 2016), 25.. У сазі про Фарерців згадано, що “Вони відпливають зі Швеції на схід до Гольмґарду і спустошують там прибережні острови та узбережжя”³³. У цьому випадку термін Гольмґард має ширше значення. Поширеною є і титулування у сагах руських князів конунґами Гольмґарду. До прикладу, у “сазі про Кнютлінґів” Володимир Великий, Ярослав Мудрий та Гарольд Вальдімарссон (Мистислав Володимирович) названі королями Гольмґарду Knytlinga Saga: History of the Kings of Denmark, transl. by H. Palsson, P. Edwards. (Odense: Odense University Press, 1986), 32-34.. При цьому, автор не намагався підкреслити їх новгородський період правління. У сазі згадуються Ельсів³⁵ (Єлизавета Ярославна) та Мальмфрід³⁶, дочки королів Гольмґарду, тобто принцеси Русі. З чого можемо зробити висновок, що автор саги мав на увазі не стільки Новгород чи Новгородське князівство, скільки Русь загалом.

У “татрі про Еймунда” Гольмґард є окремим князівством, який входить до Ґардаріке (Русі) поряд із Кенуґардом (Києвом) та Палтескйєю (Полоцьком)³⁷. Схожу інформацію подано у пізнішій “сазі про Орвара Одда”. Втім там, окрім зазначених князівств, згадуються Сурсдаль (Суздаль), Радстав (Ростов) та Морамар (Муром)³⁸. Ця географічна вставка була запозичена автором із невідомого джерела. Вона виглядає дещо штучно, оскільки не впливає на подальшу розповідь та навіть суперечить окремим елементам сюжету. Вірогідно, цей перелік був запозичений із якоїсь легенди. Оскільки кожне князівство мало свого правителя, ім'я якого походило від назви території. До прикладу Гольмґардом правив Гольмґейр, Радставом правив Радстав, Морамаром Марро тощо. Усі ці місця знаходимо у ісландському географічному трактаті “Які землі знаходяться у світі”. Однак там вони названі містами, а не князівствами³⁹. Ще однією особливістю “саги про Одда” є вживання топоніму Гольмґард у формі множини, що також вказує на сприйняття Гольмґарда не як міста, а як ширшої території.

У “сазі про Олафа Святого” та в більшості “королівських саг” Гольмґард названий містом. Автор однієї із версій “саги про Олафа Святого” згадує величезну пожежу, через яку місто ледь не згоріло дотла. Однак пастор місцевої церкви, яка була зведена на честь святого Олафа, зміг зупинити полум'я завдяки іконі цього святого⁴⁰. Ще однією легендою, пов'язаною із цим місцем, є зцілення німого раба у Гольмґардській церкві покровительства Олафа. У цій самій сазі знаходимо опис шляху до цього міста: “Відплили вони на Схід у Ґардаріки, восени прийшли в Альдейґюборг. Тоді відправили вони послів углиб країни у Гольмґард, до князя Ярицлейва”⁴¹.

Ці три варіанти вживання терміну Гольмґард добре ілюструють багатозначність східноєвропейської топонімії скандинавських саг. Часто їх локалізація чи значення відрізняються в залежності від текстів, а ще частіше є Knytlinga Saga: History of the Kings of Denmark, 47. Ibid, 128. Елена Рыдзевская, Древняя Русь и Скандинавия в IX-XIV вв., Древнейшие государства на территории СССР. Материалы и исследования. (Москва: Наука, 1978), 91. Fornaldarsogur Nordrlanda: Eptir Gomlum Handritum utgefnar av C. C. Rafn, 1.b, 293-94. Елена Мельникова, Древнескандинавские географические сочинения. (Москва: Наука, 1986), 32. Татьяна Джаксон, Исландские королевские саги о Восточной Европе. Тексты, перевод, комментарий. Издание второе, в одной книге, исправленное и дополненное. (Москва: Университет Дмитрия Пожарского, 2012), 277-78. Snorri Sturluson Heimskringla Volume II Olafr Haraldsson (The Saint), transl. by A. Finlay, A. Faulkes. (London: Viking Society for Northern Research, 2014), 277 відсутньою. Цікаво, що у “сазі про Грольва” це поняття набуває різних значень. Гольмґардарікі означав країну, а Гольмґард - більш локальний простір, позбавлений визначення. Такі випадки не є унікальними для ісландської писемності, де навіть в рамках одного твору терміни могли набувати різного значення. Очевидно образ цього простору у сагах про давні часи формувався під впливом різних джерел, у тому числі і під впливом вищезазначених королівських саг. Усі ці джерела спиралися на усну традицію та історичну пам'ять скандинавів. Окрім того, більшість ісландських творів дійшли до нас у пізніших редакціях і нерідко доповнювалися запозиченнями з інших творів, що створювало місце для похибки.

Ці епізоди ілюструють фрагментарність знань та пам'яті скандинавів в контексті сприйняття Східної Європи. Згадки численних топонімів, гідронімів та ойконімів створюють враження, що середньовічні ісландці добре зналися на географії цих земель. Однак детальніший аналіз їхнього використання показує численні плутанини та суперечності. Відомості про ці землі існували в системі шаблонів, які у своєму поєднанні витворювали нові шаблони. Цьому сприяв сам формат саги. Сага не була повноцінним плодом фантазії автора. Його завданням було передати інформацію про минуле. Тому творці саг вдавалися до численних запозичень та посилань, що сприяло використанню шаблонів та їх міфологізацію.

Цікаво, що Гольмґард неодноразово називався столицею Русі. Це стало ще одним кліше ісландської літератури. Автори саг нерідко описували такі столичні ознаки, як князівський палац, а також палати варязьких дружинників. Варто виокремити і оповіді про величезний торг. У текстах він описувався як відомий на весь скандинавський світ. Навіть норвезькі правителі відправляли сюди своїх людей за предметами розкоші. Ще одним атрибутом цього міста є церква святого Олафа, яка була головною святинею норманів. На думку Т Джаксон, столичний статус Гольмґарда можна пояснити тим, що скандинави значно частіше подорожували сюди і контактували найперше із північною Руссю. Окрім того, Новгород був освоєний ними раніше, ніж Київ. Тож концепція Гольмґарда як столиці дійшла до Ісландії та стала стереотипною Джаксон, “Страна городов и ее столица: Новгород в картине мира средневековых скандинавов”, 176-77..

Однак, в період найбільш активних контактів Русі та Норвегії, які припали на правління Володимира та Ярослава, Київ був єдиною столицею. Саме завдяки цим контактам у середовище ісландських авторів потрапляє найбільше інформації про Русь. Скандинавська присутність у Києві, згідно археологічних джерел також була значною у вказаний період часу Федор Андрощук, “Скандинавские древности в социальной топографии древнего Киева”, Ruthenica 3 (2004): 42-44.. Вірогідно “концепція Гольмґарду” сформувалася перед початком цих відносин. І скоріш за все не як місто, а як абстрактне ядро, яке стало синонімом Русі. Відповідно, Гольмґард є скоріше літературним, а не історичним поняттям. Цей термін глибоко вкоренився в історичну пам'ять скандинавів та поступово змінював своє значення.

Автор “саги про Грольва”, окрім Гольмґарду, згадує також Альдейґюборг та Кенуґард Fornaldarsogur Nordrlanda: Eptir Gomlum Handritum utgefnar av C. C. Rafn, 3.b, 362., тобто Ладогу та Київ. Топонім К^п^аграг також вживається у множині, що вказує не на місто, а на якусь ширшу територію. У сазі зазначено, що Кенуґард займає третю частину Русі та розташовується біля гір, що відділяють Йотунгейм і Гольмґардарікі. Ibid..

Цікавою є згадка Йотунгейму, що межує з київською землею. Це місце неодноразово згадується у германських міфах, зокрема у Поетичній та Прозовій Еддах. Йотунгейм був батьківщиною Йотунів - кам'яних та крижаних велетнів, одним із дев'яти світів у скандинавській міфології Snorri Sturluson Edda Prologue and Gylfaginning Edited by Anthony Faulkes. Second edition. (London: Viking Society for Northern Research, 2005), 7; The Elder or Poetic Edda. Part 1. The Mythological Poems. Translated by Olive Bray. (London: Viking Society for Northern Research, 1908), 29-35.. Автори різних саг локалізували його у різних місцях. До прикладу, у “сазі про Гервйор” Йотунгейм локалізовано на півночі Норвегії, у Фінмарку The Saga of King Heidrek the Wise. Both in Old-Ice and Engl. Texts, 66.. У “сазі про Орвара Одда” це місце розташовано поблизу Б'ярмаланду, землі, яку дослідники локалізують на березі Білого моря Fornaldarsogur Nordrlanda: Eptir Gomlum Handritum utgefnar av C. C. Rafn, 1.b, 184-85.. У “сазі про Однорукого Еґіля та Асмуда Вбивці Берсерків” також лаконічно зазначається, що Йотунгейм знаходиться на півночі, хоча будь які деталі є відсутніми Fornaldarsogur Nordrlanda: Eptir Gomlum Handritum utgefnar av C. C. Rafn, 3.b, 371..

Вірогідно, локалізація Йотугейму на півночі була пов'язана із народом саамів, які в тогочасній літературі стереотипно сприймаються як чаклуни та напівдемонічні істоти. Дуже часто герої саг, які були саамами або були їх нащадками, виявлялися велетнями. Такий міф, створив цілий літературний концепт, який мігрував із одного твору в інший Юрий Кузьменко, “Саамы как великаны и карлики в древнескандинавской традиции”, Скандинавская филология 11 (2011), 92-93.. Герман Паллсон навіть припустив, що слово Jцtun могло використовуватися не лише для позначення велетня, а й саамського чаклуна Hermann Palsson, “The Sami People in Old Norse Literature”, Nordlit 3 (1999): 32-33..

Однак у “сазі про Торстейна Міць Хуторів” зазначено, що Йотунгейм знаходиться на Схід від Швеції. Автор цього твору також не тішить нас деталями, проте згадує країну велетнів, а також підземний світ який також знаходився на Сході Thorstein Mansion-Might Translated by Hermann Palsson & Paul Edwards, Seven Viking Romances, accessed October 10, 2021, http://www.germanicmythology.com/FOKNALDARSAGAS/ ThorsteinMansionMightPalson.html. Втім, встановити чи автор мав на увазі східне узбережжя Балтійського моря, чи околиці Білого моря, доволі складно. Б'ярмаланд, як і південь Східної Європи, також мав казковий образ. Його описували як місце, переповнене багатствами та населене фантастичними істотами. Згідно деяких саг, тут знаходилися храми скандинавських богів, а також священні реліквії. Тож легендарні герої мандрували сюди у пошуках багатства, слави та пригод⁵² Глазырина, “Исландские викингские саги о Северной Руси”, 151..

Скоріш за все, поняття Йотунгейму автор використовував для позначення світу, що виходив за рамки географічних координат. Його населяли фантастичні істоти, які були тісно пов'язані зі світом людей. Хоча він і не мав чіткої локалізації, але в контексті “саги про Грольва” знаходився у Східній частині світу та уособлював сакральне значення легендарного сходу.

Ще одним топонімом, який використовував автор в контексті Сходу Європи була Татараріки. Згідно саги, ця земля межувала із Руссю. Правителем Татарарікі був конунг Менелай Fornaldarsogur Nordrlanda: Eptir Gomlum Handritum utgefnar av C. C. Rafn, 3.b, 284.. Це доволі симптоматично в контексті елліністичного сприйняття скандинавами Сходу. Згідно описів Сноррі Стурулуссона, скандинавські боги походили із Азії, “де знаходиться сучасна країна Турків”, а самі боги були троянцями Snorri Sturluson Edda Prologue and Gylfaginning Edited by Anthony Faulkes. Second edition. (London: Viking Society for Northern Research, 2005), 5-7.. Троянський міф приходить у Скандинавію із Європи і є частиною поширеної на той час тенденції до заінтересованості історією Трої Артем Маслов, “Легенды прошлого: Троянская война в средневековой западной традиции”, Диалоги со временем: память о прошлом в контексте истории. (Москва: Кругъ, 2008), 411-413; Андрей Фесенко, “Троянский миф как культурное основание европейской идентичности”, Вестник Московского государственного университета культуры и искусств 3, (2010), 41-47. та історією сходу загалом. Апогеєм зацікавлення цією темою стає переклад ісландською мовою твору Дареса Фригійського “Історія знищення Трої”, яка в ісландському перекладі отримує назву “Сага про Троянців” Randi Eldevik, “Troia Redux: A Medieval Tradition, an old norse mystery”, Enarratio 2 (1993), 34-37..

Елементи актуалізації троянського міфу прослідковуються ще в творі Арі Торгільсона “Книга про ісландців” (перша половина ХІІ ст.). Згідно нього, предком Інглінгів та перших ісландських поселенців був Інгві, правитель турків Islendingabok, Kristni saga. The book of the Icelanders, The story of the Conversion, transl. by S. Granlie. (London: Viking Society for Northern Research 2006), 14.. Дослідники вважають, що в цьому контексті Арі опирався на тезу Фредегара про те, що турки та франки є нащадками троянців Anthony Faulkes, “Descent from the gods”, Medieval Scandinavia 11 (1979), 114.. Ентоні Фоулкес висловив припущення, що легенда про міграцію богів із Північного Причорномор'я є однією із інтерпретацій міграції Троянців Ibid, 98.. Таким чином, ісландці наслідували оповіді інших істориків та створювали власний міф про троянське походження.

Татарараріки у свідомості автора була країною, що уособлювала ідею елліністичного Сходу. Автор не мав чіткого уявлення про локалізацію цього місця. Однак помістив її поруч із Руссю, яка була пограничним місцем.

Епізод із легендарною країною Тартараріки є добрим зразком розвитку різних сюжетів пам'яті та їх поєднань. Очевидно, ісландські письменники мали інформацію про захоплення Русі монголами та входження цих території до Золотої Орди. Однак цей епізод не отримав належної уваги у тогочасному літературному середовищі, яке концентрувалося на давнішій історії. Як і у випадку зі Східноєвропейською топонімією, значення часто губилося залишаючи лише образи. Тож автор поєднав його із “троянським міфом”, що був особливо популярним у колах ісландських інтелектуалів того часу та був більш цікавим для майбутніх читачів.

Східна Європа була важливим місцем у сприйнятті людей півночі з точки зору міфології. Це був сакральний простір, який межував зі світом богів та світом монстрів. В історичній пам'яті скандинавів пізнього середньовіччя збереглися епізоди, що сягали часу Великого переселення народів. Ці епізоди були важливим чинником формування історичного усвідомлення скандинавів. Вони обґрунтовували походження власного народу через призму історії міграції. Важливим місцем цієї історії є Східна Європа. Саме з Північного Причорномор'я походили Вани, один із видів богів у скандинавській міфології. Поруч знаходилася батьківщина Асів, верховних божеств германського пантеону, який Сноррі Стурлуссон локалізував на Схід від Європи. Ще одним міфічним світом, що межував із Руссю, був Йотунгейм - країна льодяних велетнів. Він не має чіткого розташування, однак нерідко він є частино “Східного Світу”, яке під впливом європейської літератури набуло магічного вигляду.

“Сага про Пішого Грольва” є показовим твором в контексті репрезентації східних мотивів у ісландських сагах. Русь у цьому творі зображується достатньо неординарною. З одного боку, вона є елементом власного простору, з іншого, цей простір поділявся на “відомий” і “невідомий”. До першого належали Ладога, Новгород та Київ. Території за межами цих земель сприймалися по-іншому. Їх називали Йотунгеймом і Тартараріки і ототожнювали із землями населеними фантастичними істотами чи чаклунами. Ця частина світу була сакральним простором, свідчення про який формувалося на основі трактатів європейських авторів, зокрема Ісидора Севільського. В силу того, що інформації було вкрай мало, описи цих територій стали простором для вимислів. Втім, ці вимисли також не з'являлися знічев'я, вони засновувалися на складній системі, яка формувала літературний канон того часу. Вона поєднала елементи міфології, історії та вченої традиції з континентальної Європи. Коріння цієї традиції сягає часів античності, що актуалізувалося в період пізнього середньовіччя та нашаровувалося на християнську літературну догматику.

REFERENCES

1. Androshchuk, Fedir. “Skandinavskiye drevnosti v sotsialnoy topografii drevnego Kiyeva”. Ruthenica 3 (2004): 7-47. (in Russian).

2. Androshchuk, Fedir. “Etiud pro Rusiv: tekst materialnosti i model kultury”. Mediavalia Ukrainica: Mentalnist ta istoriia idei 3 (1994): 5-16. (in Ukrainian).

3. Ashman Rowe, Elizabeth. “Ragnars saga loцbrokar, Ragnarssona ^attr, and the Political World of Haukr Erlendsson”. Fornaldarsagaerne: Myter og virkelighed. Studier i de oldislandske fornaldarsцgur Norцurlanda, 2004, 347-60.

4. Bray, Olive, trams. The Elder or Poetic Edda. Part 1. The Mythological Poems. London: Viking Society for Northern Research, 1908.

5. Edwards, Paul, and Hermann Palsson, trans. Knytlinga Saga: History of the Kings of Denmark. Odense: Odense University Press, 1986.

6. Eldevik, Randi. “Troia Redux: A Medieval Tradition, an old norse mystery”. Enarratio 2 (1993): 36-46.

7. Faulkes, Anthony, and Alison Finlay, transl. Snorri Sturluson Heimskringla Volume II Olafr Haraldsson (The Saint). London: Viking Society for Northern Research, 2014.

8. Faulkes, Anthony, edit. Snorri Sturluson Edda Prologue and Gylfaginning Second edition.

9. London: Viking Society for Northern Research, 2005.

10. Faulkes, Anthony, transl. Fareyinga saga. Thorisdal, 2016.

11. Faulkes, Anthony. “Descent from the gods”. Medieval Scandinavia 11 (1979): 92-125. Faulkes, Anthony. Snorri Sturluson Edda Prologue and Gylfaginning. London: Viking Society for Northern Research, 2005.

12. Fesenko, Andrey. “Troyanskiy mif kak kulturnoye osnovaniye yevropeyskoy identichnosti”. VestnikMoskovskogogosudarstvennogo universiteta kultury i iskusstv 3 (2010): 41-47. (in Russian).

13. Fornaldarsцgur Nordrlanda: Eptir Gцmlum Handritum utgefnar av C. C. Rafn, 1b.

14. Kaupmannahцfn, 1829.

15. Fornaldarsцgur Nordrlanda: Eptir Gцmlum Handritum utgefnar av C. C. Rafn, 3.b. Kaupmannahцfn, 1830.

16. Galina, Glazyrina and Jakson, Tatjana. “Iz istorii Staroy Ladogi (na materialakh skandinavskikh sag)”. Drevneyshie gosudarstva na territorii SSSR. Materialy i issledovaniya, 1985, 10815. (in Russian).

17. Glazyrina, Galina. Islandskie vikingskie sagi o Severnoy Rusi: Teksty. Perevod. Kommentariy.

18. Moskva: Ladomir, 1996. (in Russian).

19. Guцmundsdottir, Aцalheiцur. “Gunnar og Gцngu-Hrolfur, Brynhildur og Brana Um sцgutengdar figurur ^ ^slenskum kjoцkvsцum”, accessed October 15, 2021, http://hdl.handle.net/1946/ 19967

20. Guцmundsdottir, Aцalheiцur. “The Origin and Development of the Fornaldarsцgur as Illustrated by Vцlsunga Saga”. In The Legendary Sagas: Origins and Development. Reykjav^k: University of Iceland Press, 2012. 251-70.

21. Hartmann, Jacob. The Go'ngu-Hrolfssaga: A Study in Old Norse Philology. New York: Columbia university press, 1912.

22. Hermann Palsson and Paul Edwards, trans. Thorstein Mansion-Might. Seven Viking Romances, accessed October 15, 2021, http://www.germanicmythology.com/FORNALDARSAGAS/ ThorsteinMansionMightPalson. html

23. Hermann, Pernille. “Concept of Memory and Approaches to the Past in Medieval Icelandic Literature”. Scandinavian Studies 81(3) (2009): 287-308.

24. Hermann, Pernille. “Saga Literature, Cultural Memory, and Storage”. Scandinavian Studies 85(3) (2013): 332-54.

25. Jakobsson, Вrmann. “The Taxonomy of the Non-Existent: Some Medieval Icelandic Concepts of the Paranormal”. Fabula 54(3-4) (2013): 199-213.

26. Jakobsson, Sverrir. “On the Road to Paradise: Austrvegr in the Icelandic Imagination”. In The 13^thInternational Saga conference (2006). 935-43.

27. Jakson, Tatjana. “Strana gorodov i ee stolitsa: Novgorod v kartine mira srednevekovykh skandinavov”. Slovиne = Slovcne. International Journal of Slavic Studies, 2015. 170-79. (in Russian).

28. Jakson, Tatjana. “Novgorod v Drevneskandinavskoy pismennosti”. Vestnik Novgorodskogo gosudarstvennogo universiteta im. YaroslavaMudrogo 38 (2006): 33-36. (in Russian).

29. Jakson, Tatjana. “On the possible sources of the textual map of Denmark in Gongu-Hrolfs saga”. In Samye zabavnye lzhivye sagi = Skemmtiligastar Lygisogur: sbornik statej v chest 'Galiny Vasil 'evny Glazyrinoj, 62-70. Moskva: Yazyki slavyanskoy kultury, 2012.

30. Jakson, Tatjana. Islandskie korolevskie sagi o Vostochnoy Yevrope. Teksty, perevod, kommentariy. Izdanie vtoroe, v odnoy knige, ispravlennoe i dopolnennoe. Moskva: Universitet Dmitriya Pozharskogo, 2012. (in Russian).

31. Jakson, Tatjana. Austr i Gфrфum: Drevnerusskie toponimy v drevneskandinavskikh istochnikakh. Moskva: Yazyki slavyanskoy kultury, 2001. (in Russian).

32. Kunin, Devra, transl. History of Norway & The Passion and The Miracles of the Blessed Olaf. London: Viking Society for Northern Research, 2001.

33. Kuzmenko, Yuriy. “Saamy kak velikany i karliki v drevneskandinavskoy traditsii”. Skandinavskaya filologiya 11 (2011): 84-95. (in Russian).

34. Lassen, Annette. “Origines Gentium and the Learned Origin of Fornaldarsogur Norфurlanda”. In The Legendary Sagas: Origins and Development, 53-55. Reykjav^k: University of Iceland Press, 2012.

35. Lavender, Philip. “`Sumar eptir fornkvжфum eфr froфum monnum ok stundum eptir fornum bokum”: Some Observations on the Sources of Gongu-Hrolfs saga”. Scandinavian Studies 90(1) (2018): 78-109.

36. Maslov, Artem. “Legendy proshlogo: Troyanskaya voyna v srednevekovoy zapadnoy traditsii”. In Dialogi so vremenem:pamyat oproshlom v kontekste istorii, 410-46. Moskva: Krug, 2008. (in Russian).

37. Melnikova, Yelena. “Istoricheskaya pamyat v ustnoy i pismennoy traditsiyakh (Povest vremennykh let i `Saga ob Inglingakh)'”. Drevneyshiyegosudarstva Vostochnoy Yevropy, 2003, 48-92. (in Russian).

38. Melnikova, Yelena. Drevneskandinavskiye geograficheskiye sochineniya. Moskva: Nauka, 1986. (in Russian).

39. Palsson, Hermann. “The Sami People in Old Norse Literature”. Nordlit 3(29-53) (1999): 29-53.

40. Righter-Gould, Ruth. “The `Fornaldar sogur Norфurlanda': A structural analysis”. Scandinavian Studies 52(4) (1980): 423-41.

41. Rydzevskaya, Yelena. “Drevnyaya Rus i Skandinaviya v IX-XIV vv”. In Drevneyshie gosudarstva na territorii SSSR. Materialy i issledovaniya, 5-237. Moskva: Nauka, 1978. (in Russian).

42. Tolkien, Christopher, transl. The Saga of King Heidrek the Wise. Both in Old-Ice and Engl. texts. London: Thomas Nelson and sons, 1960.

43. Tulinius, Torfi. The Matter ofthe North: The Rise ofLiterary Fiction in Thirteenth-Century Iceland. Odense: Odense University Press, 2002.

44. Voitovych, Leontiy. “Holmgard: de pravyly ruski kniazi Sviatoslav Ihorevych, Sviatoslavych ta Yaroslav Volodymyrovych?” Ukrainskyi istorychnyi zhurnal 3 (2015): 37-55. (in Ukrainian).

45. White, Cecilia, transl. bjalar-Jons saga The Icelandic text with an English translation, introduction and notes, accessed October 15, 2021, https://skemman.is/bitstream/1946/ 25725/1/bjalar-Joins saga. Introduction, English translation and notes. Cecilia White PDF.pdf

Размещено на Allbest.ru