Особливості житла греків Приазов'я в 20-30-ті роки ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості житла греків Приазов'я в 20-30-ті роки ХХ століття

Трейтяк Дмитро Вячеславович

аспірант кафедри історії та археології слов'ян НПУ імені М.П. Драгоманова, м. Київ

У статті розглядаються особливості побудови та облаштування житла греками Приазов'я у 20 - 30-ті роки ХХ століття. На основі джерел та літератури розкрито особливості матеріального становища меншини, подано характеристику житлового фонду пересічних грецьких селян та особливості того, як впливало матеріальне становище на зовнішній вигляд грецьких будинків. Розкрито особливості підготовки греками до будівництва оселі - вибору місця, де мав будуватися дім, традиції, що супроводжували процес закладки майбутнього житла та його побудови. Охарактеризовано способи будівництва житла греками, особливості використовуваних під час будівництва матеріалів, та поступові зміни в особливостях будівництва, пов'язані з використанням нових матеріалів та запозиченням традицій у сусідніх народів. Розкрито характер розміщення житлових та господарських будівель на подвір'ї, особливості облаштування житлових та господарських споруд на території ділянки, деталі будівництва різних частин будинку - стін, стелі, підлоги та вікон. Охарактеризовано різні варіанти житлових будинків греків: будинок з одним приміщенням, будинки з прибудованим передпокоєм, та більш складні варіанти - з добудованими клунями, галереями або верандами. Розкрито характерні лише для грецької етнічної меншини особливості у облаштуванні житла, які відрізняли будинки у грецьких селах від інших житлових споруд регіону. Подано основні регіональні назви житлових та господарських споруд, які використовувалися греками - еллінами та греками-урумами в той час. Розкрито особливості збереження грецьким населенням власних будівельних традицій, а також охарактеризовано які саме елементи було запозичено у інших народів з якими грекам довелося тривалий час проживати поруч.

Summary

The article considers the peculiarities of construction and arrangement of housing by the Greeks of the Azov Sea in the 20 - 30s of the XX century. On the basis of sources and literature, the peculiarities of the financial situation of the minority are revealed, the characteristics of the housing stock of ordinary Greek peasants and the peculiarities of how the financial situation affected the appearance of Greek houses are given. The peculiarities of the Greeks' preparation for the construction of a house - the choice of the place where the house was to be built, the traditions that accompanied the process of laying the future housing and its construction - are revealed. The methods of housing construction by the Greeks, the peculiarities of the materials used during the construction, and the gradual changes in the peculiarities of the construction associated with the use of new materials and the borrowing of traditions from neighboring peoples are described. The nature of the location of residential and commercial buildings in the yard, the features of the arrangement of residential and commercial buildings on the site, the details of the construction of various parts of the house - walls, ceilings, floors and windows. Different variants of Greek dwelling houses are characterized: a house with one room, houses with an attached hall, and more complex variants - with completed beaks, galleries or verandas. The peculiarities of housing arrangements characteristic only for the Greek ethnic minority, which distinguished houses in Greek villages from other residential buildings in the region, are revealed. The main regional names of residential and farm buildings used by the Greeks and Greeks at that time are given. The peculiarities ofpreserving the Greek population's own building traditions are revealed, as well as what elements were borrowed from other nations with which the Greeks had to live for a long time.

Key words: Greek ethnic minority, Greeks of the Azov Sea, sofa (soba), gallery, house.

Постановка проблеми

Грецька етнічна меншина останнім часом наряду з іншими меншинами, що проживають на території нашої країни стає об'єктом дедалі більшого наукового інтересу. Поряд із дослідженнями соціальних процесів важливе місце посідає вивчення побуту та господарства грецьких родин, задля формування повноцінної картини, що дала б змогу поглянути на повсякденне життя грецької меншини у складний період часу 20 - 30-х років ХХ століття. Одним з найважливіших аспектів побуту є особливості будівництва та розташування житла простих грецьких селян та городян. Такі особливості дають змогу краще зрозуміти наскільки у греків була збережена національна ідентичність і який відбиток на їх матеріальній культурі залишило довготривале проживання поруч з іншими народами регіону.

Мета. У даній статті метою є вивчення такого аспекту повсякденного життя етноспільнот України як особливості житла греків Приазов'я у 20 - 30-ті роки ХХ століття.

Історіографічний огляд. Грекам в Україні присвячено чимало праць у вітчизняній історіографії, проте аспекти повсякденного життя залишаються недостатньо дослідженими. Такі вітчизняні історики такі як І.Пономарьова, Л.Якубова, Н.Терентьєва у своїх працях зверталися до окреслення певних аспектів повсякденного життя грецького населення. Крім того частково торкалися цієї теми ще ряд дослідників які у своїх наукових статтях та матеріалах, такі як А.Гедьо, М.Захарченко, Н.Токий, О.Лукашевич.

Виклад основного матеріалу. Особливості будівництва та зовнішнього вигляду житла завжди були одним із важливих чинників, які відрізняли народності одну від одної. Кожна мала свої неповторні риси, часом вони змішувалися, коли народності проживали поряд, взаємодоповнювались і укорінювались. Будинок, оселя - був первинною і найважливішою віхою в житті кожної люди, тож ментальність народу неминуче залишала свій відбиток на зовнішньому вигляді домашнього помешкання. Так само на характер побудови житла накладали свій відбиток і кліматичні особливості місцевості. Грецька етнічна меншина, що мешкала у Південній Україні, у Приазов'ї, у першій третині ХХ століття зберігала чимало етнонаціональних ознак, які відрізняли їх від оточуючого населення. Поряд із цим греки у господарстві та побуті за роки співіснування з місцевим населенням перейняли чимало дрібних нюансів у нього. Характер будівництва житла греками також визначався довготривалим сусідством з іншими народами. Таке сусідство сприяло взаємопроникненню їх культур, а також взаємозапозиченням особливостей побудови житлових споруд. Після переселення греків із Криму до Приазов'я, вони тривалий час зазнавали впливу сусідніх, проживаючих поряд національностей, проте і деякі свої специфічні риси були збережені протягом цього часу.

Зведення будинку у греків було пов'язане з рядом давніх традицій, відповідно до яких визначалося місце будівництва. У селі існували спеціальні майстри, які за допомогою нескладних пристосувань визначали місце, яке краще підійде для побудови майбутнього житла. Для цього за допомогою тростини простукували грунт, що мало показати наскільки він придатний для будівництва. Будувати оселю як правило розпочинали навесні або влітку, також враховувалася фаза місяця. У греків було прийнято розпочинати будівництво у першій чверті місяця, або при повному місяці, також намагалися уникати початку робіт у понеділок. Ще однією традицією будівництва у грецьких селах була взаємодопомога - еканагамфайда. Під час будівництва будинку на допомогу приходили родичі та знайомі, таким чином будинок зводився гуртом, що значно пришвидшувало роботи. Таким чином людина яка будувала, отримувала велику допомогу від своїх односельчан, проте вона була зобов'язана аналогічним чином прийти їм на допомогу у випадку потреби [Пономарьова, 2007, с. 175]. Така традиція не є рідкістю, вона донині збереглася у багатьох українських селах, тому можна зазначити, що вона притаманна не тільки грецьким селянам.

Існував ряд традицій, яких дотримувалися під час будівництва житла. Під час закладки споруди, під фундамент клали срібло. В дореволюційні часи було прийнято освячувати фундамент, для цього запрошували священика, проте в радянський час усі релігійні обряди потрапили під заборону. Після завершення будівництва в будинок впускали кішку. А коли заходили господарі, то будо прийнято заносити спеціально випечений для цього хліб, який мав символізувати чистоту та благополуччю майбутніх господарів.

При плануванні та будівництві житла однією з найбільш важливих умов був характер наявних будівельних матеріалів. Також враховувався клімат та характер господарювання населення. По вартості будівельних матеріалів і по загальному вигляду помешкання можна було визначити матеріальний статус його власника, тож житло було також своєрідним показником забезпеченості тієї чи іншої меншини. Помешкання було найбільш консервативною і найтяжче змінюваною стороною побуту, вимагало значних матеріальних витрат для свого поліпшення та було показником, що характеризував економічну спроможність його мешканців [Лукашевич, 2004].

Грецька меншина у Приазов'ї була однією з найбільш матеріально забезпечених на початок 1920-х років, і поступалася лише німецькому населенню і переважала українських та російських селян в цьому показнику. Згідно до обстежень грецького населення станом на 1927 рік розподіл населення був таким: 18.22% бідняків, 41.8% незаможних, 32,35% середняків, 7,64% заможних [Терентьева, 1999, с. 81].

Тим не менше житлові умови багатьох грецьких родин залишали бажати кращого. У звітах про обстеження населення Маріупольського округу, зазначалося про зовсім погану епідеміологічну ситуацію та велике поширення туберкульозу серед грецького населення. Серед причин що призводили до цього називалися вказується житлові умови греків, скупченість житла, сусідство з сараями та конюшнями, недостатня освітленість приміщень. Зазначалося що у селищі Малоянісоль у 90% будинків, житлове приміщення розташовувалися під одним дахом з конюшнями, притому у 28,8% вхід до житла здійснювався саме через конюшні, у 60% інших - через конюшню та передпокій (сіни). Схожа ситуація спостерігалася і в інших грецьких селищах Маріопольського та Сталінського районів [ЦДАВО, ф. 413, оп. 1, спр. 100].

Серед житлових помешкань грецького населення багато будинків були старими, побудованими ще до революції. Характер побудови таких жител визначався традиційними особливостями розташування житла на території двору. У своєму етнографічному дослідженні І. Пономарьова зазначає, що для греків є характерним відкритий тип двору, на якому розташовувалося житло та господарські споруди у різних поєднаннях. Найбільш давнім типом будівлі було однорядне житло, при цьому типі забудови житлові споруди та всі господарські помешкання знаходилися під одним дахом. Іншими варіантами забудови подвір'я були г - подібний варіант і п - подібний варіант. Дослідниця наводить приклад г - подібної забудови, при якій будинок і господарські споруди розташовувалися в г - подібному порядку. При цьому житло було повернено торцевою стороною на схід, адже таким чином забезпечувалося краще природне освітлення помешкання. Навпроти входу в будинок були розміщені господарські споруди [Пономарьова, 2007, с. 181].

До початку 30-х років ХХ століття кожне домашнє господарство мало спеціальне місце для обмолоту зерна, а також споруди для зберігання зерна, запасів сіна та соломи. У 1920 - 1930-х роках у багатьох будинках ще збереглися клуні - спеціальне господарське приміщення досить великих розмірів. Клуні будувалися ще починаючи з ХІХ століття, вони споруджувалися із каменю або дерева; дах покривався очеретом або соломою. Використовувалися вони для зберігання сільськогосподарського інструменту, а в деяких випадках - замість комори для зберігання полови, сіна або соломи.

Сам же будинок греків як правило був прямокутної, дещо видовженої форми. Вхід до будинку розташовувався посередині однієї з довгих стін, таке планування було переважаючим протягом 20-30-х років ХХ століття. Будинки більш багатих людей могли мати міцний кам'яний фундамент, та стріху укриту черепицею. Зовнішні стіни будинку греки традиційно обмазували жовтою глиною і такий вид облаштування стін ще зберігався у першій третині ХХ століття проте дуже часто вже був витіснений іншим - запозиченим у сусідніх українців методом, за яким зовнішні стіни оселі білили крейдою. Глину продовжували використовувати для обмазування стін сараїв, та інколи внутрішніх стін будинків.

Грецькі селяни деяких Приазовських поселень перейняли у сусідніх з ними німецьких поселенців принцип будівництва під одним дахом разом із житловими спорудами також і господарчих. Такі приміщення сполучалися між собою дверима. Це мало важливе практичне значення на випадок сурової зими, коли було зручно переходити у господарчу частину [Греки России и Украины, 2004].

Комплекс житлових споруд греків мав різні назви, в залежності від регіону: харалди, биченея (елл. с. Вел. Янісоль, Каракуба, Константинополь); йурт (урум. с. Вел. Янісоль); пчанея (елл. с. М. Янісоль, Сартана); бичанея (елл. с. Вел. Янісоль); азбар, барх (урум. с. Карань, Ласпа); чизих (урум. с. Керменчик); евбарх (урум. с. Бешево, Карань, Керменчик) [Пономарьова, 2007, с. 181].

В етнографічних дослідженнях зустрічаємо опис грецьких дворів в Маріупольському уїзді, які мали окрім жилих хат, окремі літні кухні, сараї, загородки та колодязі. Кожна господарська споруда мала свою назву, назви ці могли відрізнятися так само в різних селищах регіону. Так, наприклад, літня кухня іменувалася магазі (елл. Каракуба, Сартана) або ашхана (урум. Бешево) або одаж (урум. Карань). Двір - авли (елл. М. Янісоль), навли (елл. В. Янісоль, Константинополь, Ялта, Урзуф), харалди (елл. В. Янісоль, Велика Каракуба, Константинополь, Сартана), хапьоги (урум. Керменчик, Старий Крим), харалти (урум. Старогнатівка). Хлів - махра (елл. Константинополь, В. Янісоль), мандри (елл. Сартана), азбар (урум. В. Янісоль), або аран (елл. або урум.). Комора - кош (урум.), погріб - мурси (елл. М. Янісоль), порип (елл. В. Янісоль, Константинополь), колодязь - хую (урум.), пігадь (елл. Ялта, Урзуф). Город - пчанея (елл. М. Янісоль, Сартана, Чердакли), курник - кимєс (урум. Керменчик) [Пономарьова, 2007, с. 182]. Як бачимо більшість назв житлових споруд греків мала походження або з тюркських мов або з еллінською, відповідно до того належали греки до греків-еллінів або греків-урумів.

Серед будинків греків у 1920 - 1930-ті роки все же подекуди зустрічалися будинки, які були заглиблені у землю. Це був більш давній варіант побудови житла. Серед його переваг була певна економія матеріалів під час будівництва а також будинок заглиблений у землю було зручніше обігрівати в холодну пору року. Стіни такого житла заглиблювалися приблизно на 1 - 1.5 метра в землю, вхід робився з торцевої стіни. Наземна частина стін споруджувалася із дерну, або з використанням лози, потім стіни обмазували глиною та білили. Дах був двускатним, спочатку як матеріал для даху використовувався очерет, проте уже в 20-30-ті роки стали з'являтися дерев'яні дахи. Зверху на дах насипали попіл, який мав запобігати проникненню вологи всередину [Токий, 1991]. Пізніше в якості матеріалу для будинків почали використовувати саман і землянки почали відходити у минуле. Незважаючи на це найміцніші з них, ще служили протягом довгого часу і протягом 20 - 30-х років ХХ століття землянок можна було зустріти ще немало у грецьких селищах, а деякі будинки такого типу навіть пережили війну і служили аж до 50 - 60-х років ХХ століття.

Наявність поблизу від деяких приазовських грецьких сіл родовищ каменю зумовила використання його у будівництві будинків та інших споруд. Із каменю могли будувати також сараї, зводити огорожі, використовувати його для вимощування вулиць. Камінь добували поблизу сіл Бешево, Велика Каракуба, Гнатівка, Карань, Ласпа.

Зміна будівельних технологій та різноманітність матеріалу сприяли також появі технології змішаного будівництва. Так, зустрічалися житла, стіни яких до вікон зводилися із каменю, а решта будівлі - із саману. Більш заможні греки могли собі дозволити побудувати будинки із цегли.

Внутрішнє планування грецького житла також поступово змінювалося протягом часу. Якщо раніше будинки переважно складалися з одного приміщення, то з часом поширення набуло будівництво передпокою або сіней. Досить часто такі сіни були досить великими за площею. Як правило вони отоплювалися вогнищем, і часто там могли зберігатися невеликі продовольчі запаси. Конструкція вогнища також могла відрізнятися у різних будинках. Іноді вогнища були відкритими, а іноді конструювалися у вигляді напіввідкритого каміну, до якого був приєднаний димар та піч. Також до складу конструкції входила спеціальна піч для приготування хліба, яка мала найменування соба, або суба, або фірін, і вміщувала п'яти - шести хлібин одночасно. Інколи піч будували таким чином, що основна її частина знаходилася у сінях, де на вогнищі могли готувати їжу, або сушити домашній скарб. А друга частина печі, її корпус тягнулася через стіну до житлової кімнати і таким чином натоплюючись вона зігрівала обидва приміщення [Пономарьова, 2007, с. 208].

Ще однією варіацією планування будинку було розділення сіней на власне передпокій та на кухню. У таких варіантах часто існував внутрішній коридор, а також хатні двері та сінешні двері, що стало однією з визначальних ознак, притаманних грецьким будинкам у великій мірі. В подальшому у багатьох грецьких селах Приазов'я стали поширеними і багатокімнатні будинки. І. Пономарьова наводить приклад такого будинку із села Мангуш. Він був квадратним, зроблений із саману і з зовнішньої сторони обкладений цеглою. Розміри його досягали 9,9 метрів на 7,1 метрів. Він зазнав невеликої перебудови в 1938 році, коли з житлової кімнати було прибрано глинобитне підвищення та вогнище, і встановлено нову піч, а також зроблено нову підлогу із дошок. Такий будинок був побудований ще у 1888 році і перебуває у гарному стані навіть до сьогодення, що свідчить про добротність будівництва [Пономарьова, 2007, с. 207].

Наприкінці 20-х - початку 30-х років ХХ століття характер ведення господарства грецьким селянством докорінно змінюється, під впливом зовнішніх факторів. Масова примусова колективізація поступово призводить до занепаду приватного господарства, і відповідно починають зникати елементи будинку чи садиби, які раніше призначалися для певних господарчих цілей.

Традиційна грецька садиба захищалася огорожею, яка виготовлялася із доступних матеріалів - дерева, лози, каменю, глини. Як правило огорожі зводилися лише зі сторони вулиці - така традиція є досить поширеною у селах центральної, східної та південної України. Проте існували і повністю огороджені з усіх сторін подвір'я - мєндерєк (урум. Бешево). І. Пономарьова у своєму дослідженні наводить такі типи парканів у грецьких селах: гунея (елл. Урзуф, Ялта), хала (урум. В. Янісоль, елл. Урзуф, Ялта), таш хура (урум. Вел. Каракуба, Сартана), япу - (урум. Карань) - паркани з боку вулиці, складені з каменю або цегли; чопликйапу (урум. Керменчик) - паркан із саману; тєндірйапу (урум. Карань) - конопляний тин. Кора (урум.), йапу (урум. Бешево, Карань), індек (елл. В. Янісоль, М. Янісоль, Константинополь), ендек (урум.елл. В. Янісоль, М. Янісоль, Чердакли, Сартана), індеть (Вел. Каракуба, М. Янісоль, Сартана) - так іменувалися невеликі паркани з дерну, кізяку, хмизу каменю, які розділяли між собою сусідні подвір'я [Пономарьова, 2007, с. 183]. На городах же не робили огорож і просто проводили межу, яку інколи виділяли за допомогою невеликого заглиблення у землі.

І. Пономарьова, посилаючись на господарські книги села Мангуш наводить статистику, згідно до якої більшість нових хат у селах за радянських часів було побудовано не греками, а українцями або росіянами. Це пов'язано з тим що більшість грецьких будинків була у гарному стані. Ще одним фактором була заможність грецького населення. Це дозволяло більш заможним грекам у дореволюційні роки, замовляти цеглу для будівництва на цегляних заводах заздалегідь. Цегляні будинки в свою чергу були більш міцними, вони передавалися греками із покоління в покоління, зберігаючи національні традиції.

Одним із елементів, який відрізняв грецькі будинки від українських була стеля. Стелі в грецьких будинках зазвичай виготовлялися з дошок. Вони мали найменування тавань (елл. Урзуф, Ялта), таван (урум.), арафі (елл. Вел. Каракуба). Також стелю могли виготовляти із струганих дошок, а потім обмазувати її глиною.

І. Пономарьова описує такі способи встановлення стелі. «Перший етап - дошки клали поряд одна з одною, на другому - перекривали один ряд дошок іншим; третій - найбільш поширений спосіб - дошки настилали над квадратними балками» [Пономарьова, 2007, с. 199]. У селищі В. Янісоль стелю робили із струганих дошок, обмазаних глиною, що дозволяло її зробити теплої та міцною одночасно.

У грецьких селах дахи на будівлях могли бути двоскатними або чотирискатними. У різних селах форма дахів могла відрізнятися, так в одному селі могли бути більш поширеними двоскатні дахи, а в іншому чотирискатні. Це залежало від особливостей побудови, та було інколи спричинено тим, що в одному селі будинки будувалися під керівництвом одного майстра, за прикладом один одного. І. Пономарьова наводить дані із записів у місцевого населення згідно до яких у селі М. Янісоль більш поширеними були двоскатні дахи, а у селищах В. Янісоль, Керменчик - чотирискатні дахи [Пономарьова, 2007, с. 200]. Дахи покривалися найчастіше соломою або очеретом. Іноді як матеріал покрівлі використовувалися дошки. Більш заможні жителі могли собі дозволити покриття бляхою, також цей матеріал став частіше використовуватися з початку ХХ століття.

Віконниці також виготовлялися із дерева. У кожному селі існував спеціальний майстер, який вирізав віконні рами, лутки, як правило він виконував і функції скляра. Вікна іменувалися пенджер, а віконні майстри пенджері (походить від тюрк. Pencer- вікно). На віконні рами встановлювалися ставні. У дореволюційні роки при побудові житла їх традиційно встановлювали всередині житла і такий варіант можна було побачити в багатьох грецьких будинках. А уже починаючи з 20х років ХХ століття ставні почали встановлюватися з зовнішньої частини будинку.

І. Пономарьова зазначає про існування у старих грецьких будинках такого елементу як галереї. Галереї кріпилися на стовпах і були ніби продовженням довгого даху з фасадної частини будинку. Ще на початку ХХ століття у багатьох будинках були галереї, так у селі Урзуф галереї були повсюдно, проте з часом такий тип будівель відійшов у минуле. Поступово на зміну галереям прийшли закриті веранди, які отримали широке поширення у селах по всій Україні.

Висновки

житло грек приазов'я

Еволюція особливостей побудови греками свого житла відображала ті процеси, які відбувалися навколо них. Період 1920 - 1930-х років став перехідним періодом, коли в грецьких селах повсюди разом із новими типами будинків стояли також побудовані за старою дореволюційною методикою. Також, аналізуючи особливості побудови та облаштування грецьких житлових будинків та господарських споруд можна простежити багато аспектів спільних з традиційними грецькими елементами, а також чимало елементів запозичених у інших християнських та мусульманських народів Середземномор'я. Великий вплив на греків мало татарське населення в оточенні якого греки проживали у Криму і це наклало значний відбиток на матеріальній культурі та на побуті грецьких родин. Житла греків також мають дуже багато спільного з помешканням болгар; також великий вплив на матеріальну культуру греків України мали і власне українські елементи побутової культури, з якими вони взаємодіяли протягом 150 років, після переселення з Криму до Приазов'я. Таким чином, можна зазначити, що матеріальна культура грецької етнічної меншини на території України є результатом складного поєднання та взаємного доповнення цілого ряду культур.

Список джерел та використаної літератури

Греки России и Украины,2004. СПб.:Алтейя, 624 с. (in Russian).

Лукашевич, О., 2004. Житло як один з основних критеріїв якості повсякденного життя селянина 20-х років ХХ ст., Проблеми історії України: факти, судження, пошуки,вип. 12, с. 257-276.

Пономарьова, І. С. 2007. Греки Приазов 'я: етнонаціональні процеси в аспекті трансформації традиційної культури: дис. д-ра істор. наук: 07.00.05, Київ, 424 арк. (in Ukrainian).

Пономарьова, І. С., 2006. Етнічна історія греків Приазов'я (кінець ХУШ - початок ХХІ ст.), Київ: Реферат, 300 с. (in Ukrainian).

Терентьева, Н., 1999. Греки в Украине: экономическая и культурно -просветительская деятельность (XVII-XX вв.),Київ: Аквілон-Пресс, 351 с. (in Russian).

Токий, Н. Н., 1991. Фамилии, быт и жилища греков Украины, Греки Украины: история и современность. Материалы научно-практической конференции «Греки Украины: поиск и формирование национальной культуры», 9-19 февраля 1991 г., Донецк: Респ. общество греков Украины, с. 158-172. (in Russian).

Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України).

References

GrekiRossiiiUkrainy [Greeks of Russia and Ukraine], 2004. SPb.:Altejya, 624 s.

Lukashevych, O., 2004. Zhytlo yak odyn z osnovnykhkryteriivyakostipovsiakdennohozhyttiaselianyna 20-kh rokiv XX st. [Housing as one of the main criteria for the quality of everyday life of a peasant in the 20s of the twentieth century.], ProblemyistoriiUkrainy: fakty, sudzhennia, poshuky,vyp. 12, s. 257-276.

Ponomarova, I. S. 2007. HrekyPryazovia: etnonatsionalniprotsesy v aspektitransformatsiitradytsiinoikultury: dys. d-raistor. nauk: 07.00.05 [HrekyPryazovia: etnonatsionalniprotsesy v aspektitransformatsiitradytsiinoikultury: dys. Dr. Histor. Science: 07.00.05], Kyiv, 424 ark.

Ponomarova, I. S., 2006. EtnichnaistoriiahrekivPryazovia (kinets XVIII - pochatok XXI st.) [Ethnic history of the Greeks of the Azov region (end of the 18th - beginning of the 21st century)], Kyiv: Referat, 300 s.

Terent'eva, N., 1999. Greki v Ukraine: ekonomicheskayaikul'turno-prosvetitel'skayadeyatel'nost' (XVII-XX vv.), Kiev: Akvilon-Press, 351 s.

Tokij, N. N., 1991. Familii, bytizhilishchagrekovUkrainy, GrekiUkrainy: istoriyaisovremennost' [Surnames, way of life and dwellings of the Greeks of Ukraine]. Materialynauchno-prakticheskojkonferencii «GrekiUkrainy: poiskiformirovanienacional'nojkul'tury», 9-19 fevralya 1991 g.,Doneck: Resp. obshchestvogrekovUkrainy, s. 158-172.

Tsentraljnyiderzhavnyiarkhivvushchykhorganivvlady ta upravlynniyaUkrainy (TsDAVOUkrainy) [Central State Archive of Supreme Bodies of Power and Government of Ukraine (CSASB of Ukraine)].

Размещено на Allbest.ru