Михайло Грушевський у колі французьких колег: проблеми рецепції

Mykhailo Hrushevsky in the Works of His French Colleagues: Problems of Reception

Михайло Грушевський у колі французьких колег: проблеми рецепції

Виклад основного матеріалу

грушевський французька рецепція

Перші спроби нав'язування М. Грушевським контактів з французькими колегами сягають початку ХХ ст. Вони були частиною його загальної стратегії з популяризації здобутків модерного українства у Західній Європі, що мало стати прологом до налагодження продуктивного міжнаціонального культурного діалогу. Презентувати ж західним сусідам було що, адже тоді львівський професор уже мав за плечима високо оцінені критикою перші томи «Історії України-Руси» та показний доробок поставленого ним на академічні рейки Наукового товариства імені Шевченка Telvak V., Telvak V. The First Institutional Encyclopaedia in Ukraine. Naukove tovarystvo imeni Shevchenka: Entsyklopediya (Shevchenko Scientific Society: Encyclopaedia). Studia Historiae Scientiarum. 2022. Vol. 21. P. 423-432., в якому проєкти гуманітарного профілю значною мірою реалізовували вихованці його наукової школи Telvak V., Pedych V., Telvak V. Historical school of Mykhailo Hrushevsky in Lviv: formation, structure, personal contribution. Studia Historiae Scientiarum. 2021. Vol. 20. P. 239-261.. Осмислюючи згадану проблему, вчений у щоденнику занотував: «В сих місяцях я богато передумав над системою замовчування нас і над актуальними потребами популяризовання нашої роботи. Я богато помилився, ставши осторонь і покладаючися, що наша робота сама собі проб'є дорогу. Ні, може не пробити, бо забогато інтересованих contra» ГрушевськийМ.С. Щоденник (1902-1914 рр.): у двох томах. Т. 1 (1902-1907) / Упоряд., вступна стаття, коментарі С. Панькова; науковий редактор І. Гирич. Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, 2021. С. 105.. Реалізуючи таке активістське ставлення до промоції національної культури, а насамперед української версії минулого Східної Європи, М. Грушевський у 1903 р. вирішив видати німецькомовний переклад першого тому своєї «Історії України-Руси», що мав чималий розголос у західноєвропейському історіографічному середовищі Telvak V., Yanyshyn B. «Geschichte des Ukrainischen (Ruthenischen) volkes» of Mykhailo Hrushevsky in the discussions of the beginning of the XX^thcentury. Studia Historica Nitriensia. 2021. Vol. 25. No. 1. P. 71-90..

Того ж таки 1903 р. М. Грушевському випала ще одна можливість популяризації власних наукових ідей. Старший приятель ученого відомий український антрополог Федір Вовк, який тривалий час студіював і працював у французькій столиці, запропонував йому власне посередництво у справі запрошення до Російської вищої школи суспільних наук у Парижі (L'Ecole russe des hautes etudes sociales) прочитати російською мовою курс лекцій з української історії. Ця ідея паризького колеги зацікавила М. Грушевського, насамперед, перспективами популяризації українства. У відповідь львівський професор написав: «Щодо Вашої пропозиції про виклади [...]. Не охочий я до гастролів, але думаю, що інтерес національний трохи в тім єсть, і для нього годиться і по росийськи читати. Тож даю Вам повновласть ставити мою кандидатуру, коли Ваша ласка й маєте на те вигляди» Листування Михайла Грушевського. Т. ІІ / Упоряд. Р. Майборода, В. Наулко, Г. Бурлака, І. Гирич. Київ, Нью-Йорк, Париж, Львів, Торонто, 2001. С. 173..

У короткому часі справа була полагоджена і протягом 19 квітня - 4 травня 1903 р. М. Грушевський прочитав курс «Очерк истории украинского (малорусского) народа», який складався з 18 лекцій, що відповідно до авторської схеми послідовно висвітлювали українське минуле від найдавніших часів до доби національного відродження ХІХ ст. Див. докл.: Борщак І. М. Грушевський у Парижі 1903 р. Соборна Україна. Париж, 1947. № 2. С. 36-37. Власне ця подорож і дала поштовх для налагодження львівським професором контактів із французькими колегами. Актуальність вояжу до Парижу підсилював і той факт, що згадуване вище видання першого тому «Geschichte des Ukrainischen (Ruthenischen) volkes» було фактично проігноровано французькою критикою.

Про тогочасні контакти М. Грушевського ми не можемо багато розповісти, а сам він в «Автобіографії» згадував лише «нав'язані деякі зносини в Парижі» Грушевський М.С. Автобіографія. 1926 р. Великий Українець: Матеріали з життя і діяльності М.С. Грушевського / Упоряд. і підготов. текстів та фотоматеріалів, комент. та прим. А.П. Демиденка. Київ: Веселка, 1992. С. 232.. Ініціатор же французького вояжу львівського професора Ф. Вовк в одному з листів повідомляв кореспондента, що його колега по Російській вищій школі суспільних наук Поль Буайє «казав мені вчора, що дуже радий буде з Вами стрінутись» Листування Михайла Грушевського. Т. ІІ С. 178.. Авторитетний французький славіст на той час був професором російської мови (від 1902), а згодом адміністратором знаної Школи східних мов у Парижі (1908-37). Знайомство вочевидь виявилося плідним, бо М. Грушевський на довгі роки заприязнився з П. Буайє та його учнями, а серед них найбільше з Андре Мазоном. Звітуючись перед галицькою громадськістю за свій французький візит, львівський професор так змальовував його національно-культурні наслідки кореспонденту «Літературно-наукового вістника»: «Побут проф. Грушевського в Парижі й Льондоні зрештою дав нагоду йому навязати досить цінні - з становища наших національних потреб - зносини. Нпр. професори парижської школи живих східних мов (Ecole des langues orientales vivantes - до них зачисляють ся тут і славянські) заявили охоту при викладах росийської мови присьвятити один семестер також українській мові. Заповіджено й виданнє короткої граматики української мови по французьки» Хроніка і біблїоґрафія. Літературно-науковий вістник. 1903. Т. ХХІІ. Кн. VI. С. 224-225..

Поряд із налагодженням важливих особистих взаємин, перша подорож М. Грушевського до Парижу дала йому сподівання на популяризацію власних історіографічних ідей французькою мовою. Йдеться про те, що прочитаний лекційний курс, за словами самого вченого, «піднявся один з більших видавців парижських видати своїм коштом на французькій мові: він має вийти ще до кінця року» Ibid. С. 224.. Тож повернувшись до Львова, вчений, за його словами, відразу «засів з завзяттям» за підготовку тексту «Очерка» з метою видання його російською та французькою мовами. Першим він вирішив реалізувати саме французький проєкт. З цією метою М. Грушевський надіслав рукопис на переклад Миколі Ґе (сину відомого художника Миколи Ґе), якому, втім, не вистачило ні фахових знань з історії, ні, зрештою, часу для такої масштабної роботи. Подібна історія трапилася і з іншим перекладачем - В. Гончаровою. У підсумку було втрачено чимало часу і французька версія синтетичного нарису української історії світу тоді так і не побачила.

Втім, видавничі плани М. Грушевського у Парижі зблизили його зі згадуваним вище А. Мазоном. Саме він відтоді став довіреною особою львівського професора у пов'язаних із Францією численних академічних справах, про що сам згадав більше ніж через 20 років, вітаючи українського колегу з 60-тиріччям Ювілей академика М.С. Грушевського: 1866-1926. І. Ювілейні засідання. II. Привітання. Київ, 1927. С. 138.. Такому зближенню значною мірою сприяли також обставини професійного життя А. Мазона, який протягом 1905-1909 рр. викладав французьку мову в Харківському університеті, тож у своїх вояжах між батьківщиною та Російською імперією подекуди зупинявся у Львові. Про один із таких візитів на початку березня 1906 р. згадується у щоденнику М. Грушевського: «Був вчора Мазон в дорозі з Харкова» ГрушевськийМ.С. Щоденник (1902-1914 рр.): У двох томах. Т. 1 (1902-1907)... С. 268..

Саме з небагатьох листів французького славіста, які дійшли до нашого часу, ми дізнаємося про те, що попри невдачі з пошуком перекладачів і спричинене цим розірвання видавничої угоди, М. Грушевський не відмовився від планів франкомовного видання свого популярного нарису історії України. Так, після виходу «Очерка истории украинского народа» у 1904 р. і здебільшого схвального його сприйняття російською науковою критикою Тельвак В. Науково-популярні праці Михайла Грушевського в історіографічних дискусіях початку ХХ століття. Дрогобицький краєзнавчий збірник. 2006. Вип. Х. С. 348-358., автор вирішив повернутися до своїх попередніх планів, тим більше, що левова частка розділів була перекладена. Надіславши А. Мазону книгу у подарунок, М. Грушевський водночас просив його знайти можливих видавців. Французький колега сумлінно поставився до прохання львівського професора. Як свідчить їхнє листування та щоденник українського історика, протягом 1905-1906 рр. перекладений французькою рукопис «Очерка» переглядався кількома паризькими видавцями. Втім, і цього разу справа не дійшла до реалізації: А. Мазон вказував на незадовільну якість перекладу Тельвак В., Луняк Є. Листи Андре Мазона до Михайла та Катерини Грушевських. Український історичний журнал. 2022. № 5. С. 211.; М. Грушевський же був охочий пояснювати відмови «непевністю» для видавців авторської історичної ідеології, на якій була заснована книга Грушевський М.С. Автобіографія. 1926 р. Великий Українець... С. 232..

Незважаючи на щойно згадані проблеми, М. Грушевський шляхом інтенсивного книгообміну з паризькими колегами та науковими інституціями поступово долав байдужість французьких інтелектуалів до української справи. Свідченням цього стала справа з підготовкою та виданням у 1912 р. присвяченого українцям числа «Les Annales des nationalites. Bulletin de 1'Union des Nationalites». Цей часопис був органом створеного у Франції для захисту пригноблених народів Союзу національностей. Він виходив за загальною редакцією французького журналіста, дипломата та політичного діяча Жана Пелісьє. Прикметно, що вступну статтю до українського числа під промовистою назвою «Одна поневолена нація» написав знаний французький історик Шарль Сеньобос. Підготовка цього тематичного числа сприяла розширенню французьких контактів М. Грушевського, якого редактор запросив до співпраці.

Її ефектом стали дві статті львівського професора на сторінках «Les Annales». У першій, що відкривала блок українознавчих нарисів авторства тогочасних визначних галицьких і наддніпрянських інтелектуалів, М. Грушевський дав короткий огляд історії українського народу від найдавніших часів аж до початку ХХ ст. Відзначимо, що це був перший франкомовний нарис, в якому минуле Східної Європи інтерпретувалося крізь призму українського історичного інтересу. У другій статті «Домагання російських Українців», що була доповненим варіантом його давнішого (1906 р.) публіцистичного тексту «Наши требования», М. Грушевський пояснював французькому читачеві національно-політичну платформу підросійських українців з часів Першої думи (принцип національно- територіальної автономії з українським парламентом у Києві) та їх культурні домагання на початку 1910-х років Залізняк М. [Рец. на публ.:] Les Annales des Nationalites / Bulletin de l'Union des Nationalites. 1913. № 3-4 (Numeros consacres a l'etude de l'Ukraine). Paris, 1913. P. 121-200. Записки НТШ. 1913. Т. CXV. С. 233-236..

Українське число «Les Annales» отримало чималий розголос як у Франції, так і в інших західноєвропейських країнах, про що свідчить швидке вичерпання накладу часопису. Осмислюючи тогочасну рецепцію культурної дипломатії лідерів українства, оглядач редагованого М. Грушевським «Літературно-наукового вістника» зазначав: «Взагалї можна помітити, що великий Париж зaцїкавив ся Україною, про її лїтературу роблять ся відчити, промови, пісня українська лунає по парижських сальонах й концертах. «Аннали», присвячені Україні, розійшли ся за один місяць, й преса Европи звернула увагу на ненормальне становище нашої нації» С.Р. Французька преса про український нарід. Les Annales des nationalites. Bulletin de l'Union des Nationalites / Numeros consacres a l'etude de l'Ukraine, ч. 3-4. Літературно-науковий вістник. 1913.

Т. LXII. Кн. 5. С. 380.. Відзначимо, що таке зростаюче зацікавлення французьких інтелектуалів українством було надзвичайно важливим напередодні Великої війни, яка зруйнувала європейські імперії та дала шанс українцям здобути незалежність.

Як відомо, початок Першої світової війни приніс М. Грушевському арешт і подальше заслання до російської глибинки. У цей час вчений вимушено збавляє темп наукової праці та практично згортає свої епістолярні контакти із західними колегами, усвідомлюючи факт перлюстрації його кореспонденції охранкою. Втім, жвавою популяризацією його ідей у західноєвропейських країнах, втім і серед франкомовних читачів, у той час займалися діячі створеного з початком війни Союзу визволення України (далі - СВУ). Вони чітко обрали австро- та германофільську орієнтацію, сподіваючись від Центральних держав підтримки ідеї реалізації української незалежності у післявоєнному переформатуванні європейського політичного простору. Популяризуючи цю ідею, творці СВУ розгорнули плідну інформаційно-пропагандистську діяльність, в якій працям М. Грушевського належало особливе місце як найбільш авторитетному пропагандистському матеріалу, що узасаднював історичну тривалість незалежницьких аспірацій українців. Що цікаво, сам український історик, фактично відрізаний від зовнішнього світу, не знав про використання його праць в ідеологічній боротьбі. А якби знав, то, швидше за все, не дав би дозволу на таку інструменталізацію своєї творчості, адже скептично ставився до германофільства галицьких політиків Див. докл.: Тельвак В. Історія на службі пропаганди: праці Михайла Грушевського в інформаційній діяльності Союзу Визволення України. Історія-ментальність-ідентичність. Вип. IV: Історична пам'ять українців і поляків у період формування національної свідомості в ХІХ - першій половині ХХ століття: колективна монографія / за ред. Леоніда Зашкільняка, Йоанни Пісулінської, Павла Серженги. Львів: ПАІС, 2011. С. 87-96..

З огляду на вищезгадану політичну орієнтацію, більшість перевиданих СВУ праць М. Грушевського з'являлися мовами Центральних держав. Французькою вийшла лише його стаття «Проблема України та її історичний розвиток» у лозаннському часописі «La Revue politique internationale». Прикметно, що більшість тогочасних франкомовних публікацій зі згадками про М. Грушевського авторства українських емігрантів виходили саме у нейтральній Швейцарії, переважно в тій таки Лозанні. Пояснюється це тою очевидною обставиною, що пов'язані союзницькими зобов'язаннями з імперією Романових французькі політики виразно дистанціювалися від «українського питання», поділяючи на нього погляд російських шовіністів як на штучний витвір австро-німецьких спецслужб. Звідси й тогочасна рецепція українства та діяльності одного з його лідерів у Франції була якщо не відверто ворожою, то принаймні надзвичайно стриманою Див. докл.: Цвенгрош Г. Українське питання у франкомовному світі. Українська еміграція. Історія і сучасність. Матеріали міжнародних наукових конференцій, присвячених 100-річчю еміграції українців до Канади. Львів: Каменяр, 1992. С. 271-299..

Таке сприйняття переважало і після краху російського царату, коли наддніпрянські українці утворили Центральну Раду та заочно обрали її головою М. Грушевського. І в ті революційні роки автор «Історії України-Руси» не мав часу на продовження наукових проектів, що позначилося на скромності тодішньої академічної рецепції - як української, так і західної. Натомість, у той час чимало оглядачів зверталися до осмислення суспільно-політичної практики очільника українського парламенту. І в цьому випадку оціночна оптика залежала від ставлення до імперських амбіцій російської еліти, чи то білої, чи червоної. Власне цим пояснюються скептичні відгуки французьких політиків про діяльність Центральної Ради на чолі з М. Грушевським. У тогочасних донесеннях до Парижу французькі емісари Ж. Петі, М. Жанен та А. Ніссель висвітлювали події в Києві як інспіровану ворогами Росії акцію, спрямовану на розчленування свого союзника по Антанті. Стереотипність політичного мислення відбиває пізніше спостереження А. Нісселя: «Український рух розвивався перед війною завдяки інтригам Австрії та Німеччини. Сучасний президент Ради, професор Грушевський, став відомим завдяки своєму германофільству» Цит. за: Луняк Є. Вивчення наукової спадщини Михайла Грушевського у Франції... С. 105. Niessel H., general. Le triomphe des Bolcheviks et la paix de BrestLitovsk: Souvenirs 1917-1918. Paris: Librairie Plon, 1940. 381 р..

Втім, поступово згадана категоричність змінювалася більш врівноваженим підходом. Так, значно прихильніше до політики Центральної Ради поставився французький генерал і дипломат Жорж Табуї, який протягом грудня 1917 - лютого 1918 рр. перебував у Києві на різних дипломатичних посадах. Саме його вирозуміле ставлення до українських політичних домагань призвело до фактичного визнання Францією УНР у січні 1918 р. У написаних пізніше спогадах «Як я став комісаром Французької Республіки в Україні» він заперечував германофільство М. Грушевського та в цілому із розумінням оцінював його зовнішню політику Tabouis G., general. Comment je devins Commissaire de la Republique Franpaise en Ukraine. Varsovie, 1932. P. 157..

З чималою симпатією до українського революційного руху поставився колега М. Грушевського по вищезгаданому виданню «Les Annales des nationalites» Ж. Пелісьє. Послідовно обстоюючи право кожної нації на самовизначення, він у звітах французькому уряду спростовував поголоски про германофільство Центральної Ради, а в своїй публіцистиці підносив цивілізаційну місію України як забрала від російського більшовизму. Відвідуючи революційний Київ, Ж. Пелісьє мав низку зустрічей з М. Грушевським і його колегами по українському парламенту. Своїми сповненими симпатії до тогочасних лідерів українства враженнями він поділився у спогадах «Українська трагедія» Pelissier J. La tragedie ukrainienne. Paris: Bibliotheque ukrainienne Symon Petlura; Imprimerie P.I.U.F., 1988. 157 p..

Тогочасні події довели хибність уявлень французького істеблішменту про цілковиту відданість Центральної Ради своєму німецькому союзнику, який протягом короткого часу перетворився на окупанта. Як відомо, санкціонований кайзерівськими військами державний переворот усунув М. Грушевського від політичного керма, а стрімка більшовицька окупація українських земель змусила вченого у квітні 1919 р. виїхати на еміграцію. Зосередившись спочатку на місії створення політичного лобі для української справи у західноєвропейських країнах, колишній голова Центральної Ради подорожує європейськими столицями. У пошуках однодумців український історик двічі відвідував і Париж (у другій половині червня - в липні й у листопаді 1919 р.) Пиріг Р., Тельвак В. Михайло Грушевський: життєпис на тлі доби. Херсон: Видавництво ОЛДІ- ПЛЮС, 2021. С. 377-378, 380-381.. Описуючи тогочасне перебування у Франції, М. Грушевський згадує про зустрічі з «кількома французькими ученими», але не наводить жодних імен. Втім, у короткому часі історик зрозумів наївність своїх політичних очікувань, адже у високих кабінетах йому дали виразно зрозуміти, що ідея української незалежності не має жодної реальної підтримки. З огляду на це, М. Грушевський переключається на більш комфортну для нього науково-організаційну працю.

Наукова діяльність вченого еміграційного п'ятиліття була безпосередньо пов`язана із заснуванням восени 1919 р. у Женеві Українського соціологічного інституту і розгортанням у ньому дослідної діяльності Грушевській М. В справі українського соціольогічного інституту. На переломі. Журнал політики, літератури та мистецтва під редакцією О. Олеся. 1920. Число 3. Березень. С. 11-12.. Місце заснування УСІ М. Грушевський обумовлював кількома причинами. Насамперед, він вказував на потребу створити в нейтральній країні «український культурний центр на зразок польського Раперсвіля, який би став базою для української культурної роботи і для інформування Європи з питань українського життя, історії та культури». Швейцарія була обрана також як продовження традицій «старої Драгоманівської громади» і «традиційний інтернаціональний центр, де є багато національних організацій ріжних малих народів». Іншим важливим мотивом було те, що в лютому 1920 р. там мав відбутися конгрес ІІ-го Інтернаціоналу, на який «не можна йти з порожніми руками». Таким чином, заснована М. Грушевським інституція мислилася ним як важливе «українське представництво» в Європі, своєрідна форма народної дипломатії. З огляду на місце заснування, мовою науково- популярних видань УСІ було обрано французьку. Хоча сучасні дослідники добачають у такій заміні властивій для попередньої доби німецькомовній формі популяризації франкомовною тогочасні зовнішньополітичні симпатії М. Грушевського Барвінська П. Михайло Грушевський і становлення східноєвропейських студій у німецькомовному академічному середовищі. Українознавчий альманах. 2014. Вип. 17. С. 255.. Відзначимо, що таке припущення має певні підстави, адже після переведення УСІ в 1920 р. до Праги, а в 1921 р. до Відня, як міст більш дешевшого прожитку, мова видань не зазнала змін.

Властиво з публікацією праць М. Грушевського французькою мовою в рамках реалізації видавничої програми УСІ відродилося обговорення його творчих ідей у середовищі європейських інтелектуалів. Першою за часом з'явилася «Коротка історії України» вченого, що готувалася до видання ще на початку століття Hruchevsky M. Abrege de L'histoire de L'Ukraine. Paris, Geneve, Prague, 1920. 256 p.. Серед інших, автор за давньою звичкою надіслав примірники книги і французьким колегам, розраховуючи на її популяризацію на сторінках академічних видань. Так, вкотре отримавши від українського колеги книгу в подарунок, А. Мазон у листі від 11 грудня 1920 р. написав: «Я Вам дуже глибоко вдячний за пересилку мені свого «Abrege de 1'histoire de I'Ukraine». Це саме той твір, якого нам так бракувало французькою мовою і Ви заповнили ним таку важливу лакуну. Я не забарюся згадати про його вихід у світ у першому номері нашого «Revue des Etudes Slaves», який вийде наприкінці січня» Тельвак В., Луняк Є. Листи Андре Мазона до Михайла та Катерини Грушевських... C. 211.. Усвідомлюючи вагомість для концептуальної еволюції французької україністики появи «Короткої історії України», адресат попросив у автора примірник і для бібліотеки його наукового семінару.

А. Мазон дотримав своєї обіцянки і дійсно бібліографічний огляд з'явився на сторінках нового французького часопису, який у короткому часі здобув поважний авторитет у славістичних колах. У своєму критичному відзиві вчений підніс небуденний організаційний талант українського колеги та його невтомність у справі популяризації рідної історії та культури. «Український рух дав поштовх до створення Українського Соціологічного Інституту в Празі, - підсумовував рецензент. - Цей інститут опублікував для широкого кола читачів значну кількість робіт, пов'язаних з Україною. Західні читачі завдячують йому появою «Короткої історії України» французькою мовою відомого професора історії Львівського університету та нещодавнього президента Центральної Ради Михайла Грушевського» Mazon A. Chronique. Publications. Russe et Petit-russe. Revue des Etudes Slaves. 1921. Tome 1, fascicule 1-2. P. 159-160.. Принагідно відзначимо, що відтоді редакція «Revue des Etudes Slaves» доволі пильно стежила за розгорнутою М. Грушевським науково- дослідною роботою, інформуючи свого читача про її здобутки. Подекуди такі бібліографічні огляди робив сам А. Мазон.

Не менш прихильною виявилася й рецепція укладеної М. Грушевським разом із донькою Катериною «Антології української літератури до середини ХІХ ст.» Anthologie de la litterature ukrainienne jusqu'au milieu du XIXe siecle / avec un avant-propos de M.A. Meillet. Paris, Geneve, Prague: Institut sociologique Ukrainien, 1921. XXIV, 144 p.. Про розлогість тодішніх зв'язків українського вченого у французькому академічному середовищі говорить те, що передмову до книги написав авторитетний мовознавець і соціолог, професор College de France Антуан Мейє. В ній він підкреслив важливість видавничої ініціативи М. Грушевського, зазначивши, що оскільки «література українською мовою мало знана в інших країнах», «Антологія» уможливить зрозуміти «привабливу оригінальність, інтелектуальну шляхетність давніх творів, так і свіжість, силу зображення літератури нових часів». Сучасний дослідник рецепції «Антології» у західній гуманітаристиці Ярема Кравець, наводячи піднесені оцінки французьких мовознавців, відзначив, що ця книга М. Грушевського стала «найвидатнішою працею ученого в галузі українсько- французьких літературних взаємин [...], чи не єдиним виданням, за яким франкомовні вчені пізнавали літературну спадщину України, доносили її до широких читацьких кіл» Кравець Я. Михайло Грушевський та його «Anthologie de la litterature ukrainienne» (1921) у бельгійських та французьких виданнях ХХ-ХХІ ст. Вісник Львівського університету. 2021. Серія історична, 2016-2021. Спецвипуск. С. 163..

Цілеспрямована науково-популяризаційна діяльність М. Грушевського, а також налагоджений ним інтенсивний книгообмін із французькими інституціями дали очікуваний ученим ефект помітного зростання зацікавленості українським інтелектуальним рухом. Про це свідчать не лише наведені щойно оцінки праць голови УСІ, але й тогочасний епістолярій історика. Так, неодноразово згадуваний А. Мазон, вміло виконуючи доручення колеги з популяризації видань УСІ, в одному з листів звітував М. Грушевському: «Ваші публікації, я вже знаю це достеменно, зацікавили між іншим кількох спеціалістів з політичних питань Східної Європи, серед яких Мсьє Луї Ейзенманн [...]; Мсьє Домінуа, кореспондент «Le Temps» в Празі [...]; Мадемуазель Луїза Вайс з редакції «Europe Nouvelle» [...]; Мсьє Каміль Блок, директор Музею війни [...]; Мсьє Парізе, професор Страсбурзького університету, директор Інституту сучасної історії цього університету. Тим, хто до мене звертатиметься, я охоче повідомлятиму про примірники публікацій Українського соціологічного інституту [,..]» Тельвак В., Луняк Є. Листи Андре Мазона до Михайла та Катерини Грушевських... С. 212.. Як бачимо, серед згаданих французьким славістом інтелектуалів були як визначні гуманітарії, так і авторитетні журналісти, видавці та політики, що помітно розширювало сформоване у попередні періоди коло зацікавлених культурними проєктами М. Грушевського діячів.

Не менш насиченими були взаємини українського вченого з французькими колегами після його повернення до Києва у березні 1924 р. Як відомо, тоді М. Грушевський очолив історичні установи ВУАН і розгорнув в них інтенсивну науково-дослідну роботу, оперативно інформуючи про неї західних, втім і французьких колег. Отримуючи у подарунок різнопланові видання київського академіка, останні з чималим захопленням відгукувалися про його енергійність. Наприклад, на сторінках згадуваного «Revue des Etudes Slaves» відзначалося, що вже далеко немолодий, але надалі «невтомний» учений у короткому часі відродив і налагодив регулярне видання часопису «Україна» та багатьох серійних праць керованої ним Історичної секції ВУАН, на шпальтах яких знайшлося місце не тільки для суто історичних, а й також етнографічних і літературознавчих студій Див. напр.: Mazon A. Chronique: publications. Russe, Petit-russe et Blanc-russe. Revue des Etudes Slaves. 1925. Tome 5, fascicule 1-2. P. 130-131. Див. також: A.M. L'Academie Ukrainienne des Sciences. Le Monde Slave. 1925. Numero 4. P. 323-324..

Поряд із регулярним надсиланням видань Історичної секції ВУАН до Парижу, М. Грушевський також намагався інституційно прив'язати французьких колег до українських наукових установ. Так, саме він ініціював обрання іноземними членами ВУАН провідних французьких славістів А. Мейе та А. Мазона, незважаючи на той очевидний факт, що останні були мовознавцями, отже промоцією їхніх кандидатур мали б опікуватися філологи. З подачі М. Грушевського А. Мазон також став закордонним членом НТШ у час, коли його очолював приятель київського академіка по Львівському університету Кирило Студинський. Зрештою, деякою мірою про тогочасну орієнтацію М. Грушевського на франкомовну аудиторію говорить і те, що титули та зміст редагованих ним періодичних видань неодмінно дублювалися французькою.

Справжній вибух уваги до різнопланової діяльності М. Грушевського, втім і в середовищі його французьких колег, спричинило широке відзначення шістдесятої річниці з дня народження та сорокаліття наукової і науково-організаційної діяльності вченого, яке відбулося в Києві на початку жовтня 1926 р. Попри надіслані численні запрошення персонального й інституційного характеру, жоден з французьких учених через фінансові та логістичні обставини не зміг приїхати до української столиці, щоб особисто привітати ювіляра. Натомість, представники академічних та університетських осередків Парижа, Лілля, Марселя й ін. надіслали на адресу ювілейного комітету більш чи менш розлогі вітальні адреси. В них А. Лірондель, А. Мейе, П. Буайе, С.Ф. Буалє та А. Мазон висловили своє солідарне захоплення фундаментальністю внеску ювіляра у соціогуманітаристику його доби, підкресливши, що «наукова діяльність Михайла Грушевського вже пройшла випробування критикою та може протистояти судженням нащадків: ця діяльність залишиться наріжним каменем українського патріотизму початку ХХ ст.» Ювілей академика М.С. Грушевського: 1866-1926... С. 137-139..

Поряд зі згаданими вище привітаннями, на ювілей М. Грушевського стислими повідомленнями інформаційного характеру відгукнулися і провідні французькі славістичні часописи. Наприклад, на шпальтах «Revue des Etudes Slaves» підносилася солідність і різноплановість внеску київського академіка до славістики, насамперед, до україністики Le Secretaire la Redaction. Chronique: informations. Revue des Etudes Slaves. 1926. Tome 6, fascicule 1-2. P. 164.. З огляду на це висловлювалися слова щирого захоплення його невтомністю й ініціативністю. Щира симпатія до постаті патріарха української історіографії проглядалася також у зацікавленості французьких колег київськими урочистостями. Так, на сторінках академічної періодики знаходимо доволі докладні огляди ювілейних заходів і видань. Антуан Мартель, для прикладу, реферуючи для читачів «Revue des Etudes Slaves» ювілейну збірку на пошану М. Грушевського, відзначив, що вона «показує захоплення та вдячність наукового співтовариства перед істориком, який настільки добре прислужився науці і є прикладом для всіх учених-славістів» Martel A. Chronique. Petit-russe. Revue des Etudes Slaves. 1927. Tome 7, fascicule 1-2. P. 132; Див. також: Martel A. Cronique. Publications. Petit-russe. Revue des Etudes Slaves. 1928. Tome 8, fascicule 3-4. P. 276..

Поряд із книгообміном та епістолярним діалогом, поглибленню взаємин М. Грушевського з французькими колегами сприяли також нечасті особисті контакти. Сам учений, як відомо, не міг виїхати закордон: більшовицька влада кількаразово під надуманими приводами відмовляла йому в проханнях скористатися запрошеннями західних колег чи інституцій. Тож академіку залишалося лише приймати нечастих закордонних гостей у Києві. Так, невдовзі після ювілейних святкувань, у першій половині березня 1927 р. до Києва на запрошення ВУАН приїздили А. Мазон та А. Мартель. Про перебіг цього візиту ми знаємо небагато. Сам М. Грушевський, коли вже гості поїхали, писав у листі до Кирила Студинського: «Ми приймали Мазона у себе приватно, як давнього знайомого, Академія - офіціяльно» Листи Михайла Грушевського до Кирила Студинського (1894-1932 рр.) / Упоряд. Г. Сварник. Львів; Нью-Йорк, 1998. С. 208.. Вповні очікувано, що візит авторитетних французьких інтелектуалів потрапив у поле зору радянських спецслужб. Їхній сексот звернув увагу своїх кураторів, що М. Грушевський проігнорував урочистий захід, влаштований академічним керівництвом на честь французьких гостей. Зрештою, як було відзначено у записці, «нічим цікавим цей вечір не відзначався, це була звичайна офіційна церемонія з привітаннями та виступами» Галузевий держархів СБУ. Ф. 65. Спр. С-13835 (справа-формуляр на Миколу Левченка). Арк. 90. Висловлюємо подяку Оксані Юрковій за привернення уваги до цього сюжету.. Принагідно відзначимо, що приїзд французьких славістів дещо пізніше активно використовувався співробітниками радянської охранки при фальшуванні голосної справи так званого «Українського національного центру» Пристайко В., Шаповал Ю. Михайло Грушевський: Справа «УНЦ» і останні роки (1931-1934). Київ: Критика, 1999. С. 104, 242..

Після Києва А. Мазон вирушив на батьківщину через Львів. Він просив колегу посприяти у налагодженні контактів із функціонерами НТШ для отримання повного комплекту видань товариства, що мали скласти основу української колекції у паризькому Інституті славістичних студій. Користаючи з такої оказії, М. Грушевський передав через А. Мазона листа тодішньому голові НТШ К. Студинському, де попросив піти назустріч побажанням французького колеги: «Проф. Мазон клопочеться коло скомплектування важніщих українських наукових видань в Institut des Etudes Slaves, і ми йому в тім якомога помагаємо. Він дуже бажає одержати від Вас комплект «Записок», і я думаю - та мабуть і Ви так само, що в інтересі нашім лежить се, щоб у сім Інституті - як у віденськім семінарі славістики свого часу, був комплект видань тов. Шевченка, отже варто постаратися!» Листи Михайла Грушевського до Кирила Студинського (1894-1932 рр.). С. 208.. За такої рекомендації А. Мазон був надзвичайно гостинно прийнятий львівськими українцями.

По поверненні до Парижа він написав до Києва розчуленого листа, в якому не шкодував подячних слів: «Я дуже вражений тим прийомом, який я отримав у Вас в Києві, і я неймовірно Вам за нього вдячний. [...] Я дуже задоволений також своїм перебуванням у Львові, де, завдяки Вам, я отримав якнайкращий прийом від Товариства Шевченка. Мсьє Студинський мав добру волю здобути для нашого Інституту слов'янських студій повну колекцію публікацій цього товариства, таку необхідну колекцію для всієї славістичної бібліотеки, що користується такою повагою, тож ось, таким чином, мало по малу, однак достатньо швидко, зорганізується наш український фонд. [.] Ви нам так сильно допомогли досягти такого результату: ми Вам за це дуже вдячні» (підкреслення А. Мазона - Авт.) Тельвак В., Луняк Є. Листи Андре Мазона до Михайла та Катерини Грушевських. С. 213-214.. Своїми враженнями про київську подорож французький учений також поділився в інтерв'ю паризьким «Українськім вістям». Піднесено змалювавши культурне життя наддніпрянських українців, він відзначив, що «особливо звертає на себе увагу історична секція, на чолі якої стоїть акад. Грушевський» Франко-Украінський культурний зв'язок (Розмова з проф. Андре Мазоном). Українські вісти. 1927. № 27. С. 1..

Також у щойно згаданому подячному листі А. Мазон підняв питання візиту до Франції Михайла та Катерини Грушевських, про що, мабуть, йшлося під час їхньої зустрічі у Києві: «Ми були б дуже раді приймати Ваш кількаденний візит у Парижі. Не змушуйте нас занадто довго чекати. Що ж стосовно Вашої доньки, це справа вирішена у Ваших задумах, і ми не забаримося посприяти реалізації цього спроєктованого вояжу: ми зробимо все від нас можливе, щоб зробити цю подорож легкою та корисною для її пошуків» Тельвак В., Луняк Є. Листи Андре Мазона до Михайла та Катерини Грушевських. С. 214.. Цій проблемі було присвячено лист М. Грушевського до паризького приятеля, чернетка якого відклалася у родинному фонді. З нього ми дізнаємося про рішення Грушевських відправити до Франції Катерину та Марію Сильвестрівну, для яких академік попросив колегу зробити необхідні дозвільні документи. Сам М. Грушевський відмовився від подорожі надмірною заклопотаністю, але додав: «Можливо цей вояж моєї дружини й моєї доньки надасть хоробрості здійснити й мені пізніше таку ж подорож і зробити візит до Вас, про який Ви мені казали у своєму листі» Ibid. С. 216..

А. Мазон дотримав своєї обіцянки оперативно вирішити справи з підготовкою дозвільних документів, тож К. Грушевська у супроводі мами наприкінці грудня 1927 р. виїхала у піврічне закордонне відрядження. Головною метою подорожі був саме Париж, але внаслідок хвороби Катерина до столиці Франції потрапила лише в квітні 1928 р. Там дослідниця працювала у бібліотеках, відвідувала наукові та мистецькі заходи, нав'язувала необхідні знайомства тощо Матяш І. Зірка першої величини: життєпис К.М. Грушевської. Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського, 2002. С. 142-146.. Крім можливих зустрічей із А. Мазоном і його колегами, Катерина за завданням батька опрацьовувала новинки тогочасної французької україністичної та соціологічної літератури, реферуючи їх на сторінках київських академічних видань. Принагідно відзначимо, що саме подорож до Парижа та налагодження контактів з французькими інтелектуалами стали одним із сюжетів сфабрикованої проти К. Грушевської після смерті патріарха родини кримінальної справи.

Протягом другої половини 1920-х рр. завдяки добре налагодженим приватним та інституційним зв'язкам ім'я М. Грушевського нерідко з'являлося на сторінках французької славістичної періодики. Найбільш уважно до його праці поставилися співробітники паризького Інституту слов`янознавства. Саме вони на сторінках часописів «Revue des Etudes Slaves» і «Le Monde Slave» інформували про діяльність очолюваних М. Грушевським академічних установ Див. огляди: «Ля Монд Сляв» і Україна. Українські вісти. 1927. № 18. С. 1; Україніка. Українські вісти. 1928. № 62. С. 3; Ю. С. «Le Monde Slave» про Україну. Новий час. 1935. Ч. 46. С. 4.. Так, А. Мазон при огляді видань Історичної секції ВУАН відзначав: «Діяльність Української Академії Наук заслуговує захоплення й визнання всіх дослідників. Видання Історичної Секції багаті на оригінальні студії й матеріали». Реферуючи численні наукові видання київського приятеля, французький дослідник із захопленням відзначив, приміром, «гарну книгу про історію Києва, чудово видану за редакцією М. Грушевського - невтомного історика України» Mazon A. Chronique. Russe, Petit-russe et Blanc-russe. Revue des Etudes Slaves. 1926. Tome 6, fascicule 1-2. P. 126-127.. Також французькі оглядачі схвально відгукнулися про появу іншої праці, що вийшла під редакцією М. Грушевського - «доброї книги» про Чернігівщину Martel A. Cronique. Publications. Petit-russe. Revue des Etudes Slaves. 1928. Tome 8, fascicule 1-2. P. 126..

Подібно до А. Мазона, про високий рівень видань Історичної секції ВУАН писав також інший приятель київського академіка А. Мартель. В одному зі своїх оглядів він підніс «надзвичайну активність» М. Грушевського як невтомного організатора української гуманітаристики Martel A. Chronique. Publications. Petit-russe. Revue des Etudes Slaves. 1927. Tome 7, fascicule 1-2. P. 132.. Особливе захоплення у середовищі французьких славістів викликали тематичні числа редагованої М. Грушевським «України», присвячені осмисленню національного служіння видатних представників українства ХІХ - початку ХХ ст. - Пантелеймона Куліша, Михайла Драгоманова, Олександра Лазаревського, Івана Франка й ін. Mazon A. Chronique: publications. Russe, Petit-russe et Blanc-russe. Revue des Etudes Slaves. 1926. Tome 6, fascicule 3-4. P. 287; Martel A. Cronique. Publications. Petit-russe. Revue des Etudes Slaves. 1928. Tome 8, fascicule 1-2. P. 127. З чималою симпатією французькі вчені поставилися і до багатьох серійних видань керованих М. Грушевським історичних установ Martel A. Cronique. Publications. Ukrainien. Revue des Etudes Slaves. 1929. Tome 9, fascicule 1-2. P. 163; Unbegaun B. Chronique. Publications. Ukrainien. Revue des Etudes Slaves. 1932. Tome 12, fascicule 1-2. P. 116-117..

Відзначимо, що незважаючи на щойно згадану уважність і прихильність до різнопланової наукової діяльності М. Грушевського, його французькі колеги надзвичайно повільно відмовлялися від імперських за характером термінологічних традицій французького слов'янознавства. Так, незважаючи на досвід політичної суб'єктності України у 1917-1921 рр., як також і голосні здобутки національно-культурного відродження, у фаховій літературі надалі тривалий час домінувало означення українських студій як «малоросійських». Промовистою ілюстрацією тут є неодноразово згадувана провідна славістична трибуна «Revue des Etudes Slaves», ведена ближчими приятелями М. Грушевського А. Мазоном і А. Мартелем, які були чудово поінформовані про багаторічну боротьбу київського академіка за академічну суб'єктність українознавства. Про інерційність мислення французьких інтелектуалів промовисто говорить те, що лише в 1929 р. «малоросійський» відділ наукової хроніки у часописі був перейменований на «україністичний». Ми не маємо інформації про можливий вплив самого М. Грушевського на таку термінологічно-понятійну еволюцію його французьких колег, адже листи вченого до них наразі не віднайдені. Хоча до нашого часу дійшло чимало свідчень про його наполегливу популяризацію поняття «україністика» у середовищі, припустимо, німецьких славістів Telvak V., Yanyshyn B., Telvak V. Between history and politics: the image of Mykhailo Hrushevsky in German Slavic studies of the first third of the 20^thcentury. Przeglqd nauk historycznych. 2021. R. XX. Nr 2. S. 103-125..

З неприхованим занепокоєнням на шпальтах французької славістичної періодики було віднотовано факти брутального руйнування більшовицькою владою розбудованої київським академіком організаційної структури українознавчих досліджень на початку 1930-х рр. Vostokov P. L`U.R.S.S. en 1933. Le Monde Slave. 1934. № 1. P. 96-115. Найбільш тривожно французькі оглядачі відреагували на репресії стосовно головного на Наддніпрянщині українознавчого часопису. «Реорганізована» «Україна», відзначали вони, виявилася наскрізь «просякнутою марксистським духом», а українознавчі сюжети в ній відсунуті на маргінес Unbegaun B. Chronique. Publications. Ukrainien. Revue des Etudes Slaves. 1933. Tome 13, fascicule 1-2. P. 141.. Про уважність оглядачів французьких академічних видань до тогочасної діяльності М. Грушевського говорить і те, що не тільки його монографії, як, наприклад, дев'ятий том «Історії України-Руси», але й статейні наукові публікації нерідко ставали об'єктами доброзичливого реферування Martel A. Cronique. Publications. Ukrainien. Revue des Etudes Slaves. 1930. Tome 10, fascicule 3-4. P. 267-274; Unbegaun B. Chronique. Publications. Ukrainien. Revue des Etudes Slaves. 1934. Tome 14, fascicule 3-4. P. 262-263..