Гірськ: містечко, що не відбулося

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Гірськ: містечко, що не відбулося

Бондар О.М.,

кандидат історичних наук

Анотація

Ще одна його особливість полягає в тому, що час від часу він міняв свій статус від села до містечка і навпаки. В містобудівному плані Гірськ унікальний тим, що в центральній частині збереглася його середньовічна планувальна структура, що включає в себе укріплений замок-двір господаря, який розташовувався на старому городищі, торгову площу перед ним, церковні комплекси, систему вулиць сформованих, принаймні, у XVI-XVIIст. та ін. Також завдяки даним писемних джерел дляГірськаможнабільш-меншчіткопрослідкуватидинамікузмінинаселенняпочинаючивідкінця XV ст.іаждопочатку ХХІ ст.

Також в роботі здійснена спроба виокремити причини того, чому Гірськ маючи усі задатки міста на першому етапі свого існування, так і не перетворився на місто. Певно, що ключову роль в цьому зіграв статус містечка, як приватновласницького поселення, а також обмеженість впливу, хоч і значної, утім малорозвиненої сільськогосподарської округи.

Ключові слова: Гірськ, Велике князівство Литовське, Чернігівщина, Річ Посполита, Гетьманщина, місто, село, містечко.

Abstract

Hirsk: town that did not befell

Olexandr M. Bondar,

PhD (History)

The articles devoted to the history of urban processes of such a settlement as in Chernihiv region. The uniqueness of this village is that its development began in ancient times and probably has not stopped until today, which is unique to the region of the North Left Bank. On the basis of written, cartographic sources, as well as archaeological materials, the article attempts to identify the main stages of development of this settlement.

Another feature is that from time to time it changed its status from village to town and vice versa. In terms of urban planning, Hirsk uniqueness is in its medieval planning structure that has been preserved in the central part of the city. It includes a motte - and-bailey castle of the owner, which was located on an ancient hillfort, a market square in front of it, church complexes and a system of streets that was formed at least in the XVI-XVII centuries. Also, due to the information from the historical sources for the Hirsk city, it is possible to more or less clearly trace the dynamics of population change since the end of the XV century and until the beginning of the XXI century.

Keywords: Girsk, Gorsk, Grand Duchy of Lithuania, Chernihiv region, Polish - Lithuanian Commonwealth, Hetmanate, city, village, town.

Основна частина

За останні десятиліття, українська історична уроаністика зробила значний поступ у своєму розвитку. Протягом початку ХХІ ст. світ побачили десятки монографій і сотні статей, присвячених саме ційтематиці. Звісно, що серед них провідні позиції займають праці, що стосуються історії великих міст. Історії ж малих містечок, їх еволюційній структурі, на жаль, приділяється досить мало уваги з боку дослідників. Якщо значні історичні урбаністичні осередки постійно знаходяться у вирі досліджень, то невеликим центрам з міськими функціями поталанило менше, в більшості своїй їм присвячують роботи краєзнавчого характеру, що часто відірвані від загальнонаукових тенденцій та не мають на меті розгляд того чи іншого населеного пункту в контексті загальних процесів. Утім, неможливо розглядати загальну історію містотворчих процесів на теренах України лише через призму великих міст. Цікавим в цьому є питання, чому одні осередки маючи усі ознаки протоміських центрів змогли розвинутися у значні міські структури, а інші, маючи такі ж стартові позиції, - ні. Загалом це питання нещодавно вкотре підняв О. Рибчинський у своїй статті «Безуспішні міста Барської околиці: ЯлтушківМежирів, Поросятків, Мар'янівка та Берлиці» у 2021 р., де вчений намагався дослідити причини занепаду ряду поселень, що мали усі ознаки міста чи містечка, утім не перетворилися на повноцінні міста на території заходу України (Рибчинський, 2001: 122-131).

Метою даної статті, є спроба визначити основні тенденції розвитку населеного пункту Гірськ від його появи і до ХІХ ст., як урбаністичного осередку, що так і не розвинувся в місто з усіма притаманними йому елементами. Також спробувати з'ясувати хоча б в загальних рисах причини занепаду даного протоміського осередку, визначити основні етапи та динамічні показники його розвитку.

Сучасний Іірськ або ж історичний 1 орськ - це село майже на самому півночі Чернігівської області та відноситься до Сновської територіальної громади. Сучасне його населення складає близько 580 осіб, що є значним показником для сіл цього регіону. Розташоване воно компактно на 12-16_метровійправобережнійнадзаплавнійтерасі річки Снов. Сьогодні воно займає територію близько 62 га. Схили тераси круті та місцями обривисті, що спричинене підмиваннями останньої водами р. Снов, котра місцями впритул підходить до поселення. Тераса на північ і південь від поселення порізана ярами, що створювало гарні передумови для створення укріплень. Саме по ційтерасі, імовірно, ще з ХІ ст. проходила суходільна дорога з Чернігова до Стародубу. Саме в районі Гірська вона впритул наближалася до р. Снов, яка теж виступала транспортною артерією в даному регіоні. Саме на південь від Іірська знаходиться узвіз на терасу й, імовірно, знаходилася стара переправа через сам Снов. Тому виникнення тут укріпленого пункту в давньоруський час цілком логічне та закономірне.

Гірськ потрапив у поле зору дослідників досить давно, його вже згадував наприкінці XVIII ст. О. Шафонський. Деякі короткі відомості були наведені в «Історико-статистичному описі Чернігівської єпархії», а також О. Лазаревським в описі Стародубського полку опублікував декілька цікавих документів з історії поселення. В радянський час стародавньою історією Іірська майже не займалися, оскільки актуальною була лише історія ХХст., у зв'язку з радянським партизанським рухом в даному регіоні (ІМС УРСР, 1972: 735). За часів незалежності Гірськ також майже не потрапляв у поле зору дослідників, лише П. Кулаковський, згадував декілька разів про нього в загальному контексті визначення внутрішніх кордонів Чернігівського Воєводства. І. Кондратьєв наводить дані про його володільців у другій половині XVI ст. Також коротко про Гірськ, як укріплений пункт, згадував і автор цієї статті у довіднику присвяченому фортифікації Чернігівщини (Бондар, 2015: 121)

На сьогодні, зберігся хоч і невеликий, але цікавий пласт джерел, за якими можна вивчати містобудівні аспекти розвитку Гірська. В першу чергу, це писемні джерела зі згадками про населений пункт, в яких часто згадується й кількість дворів або кількість населення. Так, це в першу чергу, «Пам'ять» 1527 р., реляція 1620 р., фрагменти опису 1638 р., гетьманські універсали 1650_х років, відомостіРум'янцівського опису 1767 р. та О. Шафонського 1787 р., статистичні дані ХІХ та ХХ ст. В нагоді дослідження також стали і картографічні матеріали, це, в першу чергу, карта Річчі Занонні 1772 р., з позначенням Гірська, а також триверстові карти 1869 та 1922 рр. на яких добре видно основні риси забудови та рельєф місцевості, а також гідрографічні особливості місцевості.

Для початку слід, певно, зупинитися на історичних відомостях про саме містечко. Перша писемна згадка про Гірськ під назвою «Гореськ» відноситься до 1527 р.: «От Стародубаграница село Горескь, а держал Ходкевич, а в том Горскудомов 30 бьіло» (Русина, 1998: 207, 209). Зважаючи на те, що «Пам'ять» 1527 р. це перепис поселень, що існували на території Чернігівщини за часів Великого князівства Литовського та були відторгнуті Московським князівствам у 1500 (1503 р.), то можна зробити висновок, що село «Гореськ» існувало тут вже у XVст. В часи Великого князівства Литовськго роль Гірську на дорозі між Черніговом і Стародубом, що продовжувала функціонувати, не втратила своєї актуальності.

Цікаво, що в переписі вказано кількість будинків - 30, що є середнім показником серед згаданих у цьому документі населених пунктів. Не менш важливим є і згадка про власника, Ходкевича, з чого можна зробити висновок, що село було безпосередньо власницьким. Однак, нажаль, не вказано, ім'я «Ходкевича», імовірніше за все, це був Олександр Іванович Ходкевич, оскільки його батько Іван Ходкевич був Київським воєводою з 1480 (1482) до 1484 р. і в цей час міг набути ці маєтності та передати їх сину у вигляді вотчини. Оскільки, ще за століття до цього у 1387 р. король Ягайло дозволив приватним особам володіти землями і замками на території Великого князівства Литовського, як і на території сусіднього Королівства Польського (Волкоу, 2020: 49-50). Зокрема це стосувалося й територій Київщини та Чернігівщини.

Як би там не було, але після 1500 р. Гірськ опинився в Московській державі й, вірогідно, змінив господаря. Утім з 1503 р. Гірськ знову відігравав важливу роль на шляху Чернігів-Стародуб, оскільки обидва ці міста опинилися у складі Московії. У 1534 р. під час Стародубської війни, литовський воєначальник А. Немирович взяв Стародуб, а потім вирушив на Чернігів. Можливо, він рухався саме цим шляхом через Гірськ. На жаль, матеріали, які б пролили світло на історію господарів Гірська першої половини XVIст. поки не виявлено. Згідно ж з даними наведеними І. Кондратьєвим, у 1571 р. Гірськ належав роду Пероцьких (Глібовичів-Пероцьких) (Кондратьєв, 2014: 55). Утім, цей рід перебував на службі Великого князівства Литовського і відносився до любецької шляхти, а Гірськ входив до складу Московської держави. Імовірно, що такий факт можна пояснити тим, щоГірськ у 1571 р. знаходився усього в 12-15 км від кордону Великого князівства

Литовського з Московією, а це час Лівонської війни, війська Речі Посполитої між 1563 та 1579 рр. регулярно вторгалися на територію Московії навколо Чернігова. Тому виключати можливість, що Г ірськ був на якийсь нетривалий термін захоплений військами Речі Посполитої та відданий у володіння Пероцьких, котрі мали поряд свої володіння в Любецькому старостві, не можна. Вже після Лівонської війни Гірськ, як майже уся північна Чернігівщина, знову опинився у складі Московії.

У 1618 р. Гірськ згідно з Деулінським перемир'ям увійшов у складі Речі Посполитої. В «Історико-статистичному описі Чернігівської єпархії», опубліковано копію документа 1620 р., де згадуються власники села за московського панування (ИСОЧЕ, 1874: 210). Так, комісар Б. Стравінський староста Мозирський прибувши до Стародуба для розбору земельних питань зазначав, що «по воле и приказанию его королевскоймилостиприбьів в Стародуб, мьіосматривали людей, какдуховньїх и светских, и дворян, детейбоярских замка и уездаСтародубского, та же жалованньїяимразньїя права на отчиньї и поместья. Собравсведенияиз доставлених нам документов о правах увидели, чтобоярскиесьіновьяЯков, Дмитрий, Иосиф и Владимир Борозниньївладеютпоместьемсвоим по наследству от предковсвоих, селами и Городищем, местечкомГорском над рекоюСновью» далі був перелік сіл з округи Гірська, що входили до їх вотчини. На основі цих документів Б. Стравінський, зазначав, що «по праву комисаров, согласно с волею и распоряжением короля», згаданим синам боярським були залишені їх володіння й помістя, за що вони мали нести службу «на коні» та виконувати інші повинності. То ж тут можна побачити класичний приклад переходу феодалу з однієї держави до іншої зі збереженням своїх володінь за зобов'язання виконувати військові повинності. Надалі Бороздни будуть володіти Гірськом аж до кінця XVIII ст. (Лазаревский, 1888-1893: 434)

Дещо відмінні дані про власників Гірська наприкінці XVI - на початку XVII ст. наводить О. Лазаревський. Так, він зазначає, що «в новейшее время Горск становится известным в 1620 г., когда актом Стравинского, был утвержден вместе с окрестными селищами, за Борозднами; но последение приобрели Горск не ранше начала XVII в., так как в 1673 г. один из городских старожилов рассказывал, что за его памяти, Горскпринадлежал «московскому попу никольскому, которомугородскиекрестьяне и дань давали; а у нового попа горскогостарьійБороздна купил оное село Горск» (Лазаревский, 1888-1893: 434).

То ж цілком можливо, що в другій половині XVIст. населений цей пункт недовго належав Пероцьким, а згодом або ж цілком, але найімовірніше якась його частина, перейшла до священника Миколаївської церкви, в якого і був викуплений дідом або батьком братів Бороздн. На жаль, перевірити цю версію поки складно.

Дещо більше даних є про історію Гірська у першій половині XVIIст. Після того, як він увійшов до складу Речі Посполитої. Десь між серединою 1620_х років та 1638 р. Гірськ тимчасово був відторгнений у Бороздни Кшиштофом Фащом, що в цей час також осаджував Городню та інші навколишні поселення. Однак, уже в 1638 р. Гірськ знову повернуся у власність Осипа Бороздни та нараховував на той час 50 дворів. Згодом, з 1643 до 1648 р. відбувся наступний етап протистояння між Фащом, але вже Мартином, і Осипом Бороздною. І вирішений цей конфлікт був на користь Фаща. Однак, з початком Хмельниччини, Гірськ так і залишився у власності Бороздни (Лазаревский, 1888-1893: 434). Так, відомий універсал Б. Хмельницького 1656 р., в якому права на Гірськ були підтверджені Лаврентію Бороздні, в цьому ж році гетьман надав і охоронний універсал самому Гірську (Універсали, 1998, 207-208). Згодом у 1658 р. право на володіння містечком і маєтностями навколо нього Лаврентію Бороздні підтвердив і гетьман І. Виговський (АИОЮЗР, Т.4, 144). За часів Гетьманщини Бороздни займали значні посади в Стародубському полку, а сам Гірськ входив до складу Топальської сотні Стародубського полку. Цікаво, що документи того часу не згадують гірських козаків. Вони відсутні і в присязі Стодубського полку 1728 р., де згадано лише війта та посполитих, що характерно для власницьких поселень (Присяга, 2017: 103, 201.)

Дані про Гірськ другої половини ХУШ от. залишив О. Шафонський. Зокрема він свідчить, що «село Горск, иньїеместечкомназьівают, по течениюрекиСнови. ОновладениеБунчучного Генерального и Бунчукового товариша Ивана же Бороздниньїх» (Шафонський, 1851: 320). Цікаво, що О. Шафонський, також не згадує козаків серед населення містечка. У ХІХ ст. Гірськ остаточно перетворився на село, хоча іноді навіть в офіційних документах називався містечком.

Тепер слід схарактеризувати історико-топографічну структуру поселення, для розуміння урбаністичних процесів, котрі відбувалися в Гірську протягом ХІІ-ХУШ от. і врешті решт, у зв'язку з політико-економічними факторами, призвели до ?ого занепаду. Загалом, поселення має декілька унікальних рис, що без перебільшення надважливі, для вивчення містобудівних процесів Чернігівщини та і зокрема усього українського Північного Лівобережжя:

- Гірськ, імовірно, не переривав своє існування починаючи з ХІІ ст. і до наших днів, принаймні на це вказує ряд опосередкованих документальних джерел і археологічних матеріалів;

- цей населений пункт в своїй основі зберіг стародавню топографію і мережу вулиць, оскільки ніколи не розростався до великого урбанізованого поселення і не піддавався регулярним переплануванням.

містобудівний поселення гірськ

Рис. 1. План Гірська станом на 2021 р.: 1. Городище; 2. Миколаївська церква

3. Імовірне сельбище XVI-XVIIст.; 4. Базарна площа Згідно з даними археології, Гірськ виник не пізніше ХІІ ст., про що свідчить синхронне городище, яке сьогодні знаходить в центральній частині села (рис. 1). Це була невелика округла фортеця площею 0,37-0,4 га. До городища, яквважається, примикало неукріплене селище, що відігравало роль посаду. Утім, дані другої половини ХІХ сг. вказують, що оборонних ліній, імовірно, було декілька, так в описі містечка 1865 р. зазначено, що «сведений об зтомместечке не имеется, но остатки существовавшихвокругнего земляних окоповпоказьівают, чтооноимелокакое либо значение…, (Городские поселення, 1865: 397). Як видно слово «окопи» вжито в множині. Також дані кінця ХІХ ст. наведені П. Уваровою вказують на наявність в Гірську двох ровів «м. Горск в самойвьісокойчастиуезда на правом берегу рекиСнова с «Городищем», окруженньїмдвумяглубокимирвами» (Уварова, 1906: 75). Тож можна припустити, що в давньоруський час окрім самого городища, укріплення мав і посад. На наявність другої лінії укріплень вказують і натурні обстеження, де на північ від городища наявний яр, що можливо був використаний під час укріплення посаду. В західній частині посаду сьогодні сліди рову вже не простежуються, через щільну забудову. Саме в цій частині сучасного Гірська й фіксується археологічний матеріал ХП-ХШ ст. Цю версію можуть підтвердити або спростувати повноцінні археологічні дослідження. На жаль, про історію давньоруського часу Гірська нам нічого не відомо. Однак, з впевненістю можна сказати, що городище ХІІ-ХІІІ ст. стало ядром для пізньосередньовічного Гірська. На жаль, доля поселення після середини другої половини ХІІІ ст. невідома, утім, цей район не постраждав на пряму від монгольського вторгнення, оскільки знаходився дещо в стороні від основних маршрутів військ того часу.

Рис. 2. Гірськ та Клюсівський монастир на мапі 1772 р.

Згідно ж з писемними даними, вже наприкінці XV - на початку XVI ст., Гірськ нараховував близько 30 будинків, а це значить, що тут проживало близько 150-170 людей. У підзньосередньовічний та ранньомодерний час садиба господарів Гірська знаходилася також на місці старого городища. Саме ж городище згадується в документі 1620 р. окремо від населеного пункту, як таке що належало Борозднам. Загалом така практика, згадувати укріплені резиденції окремо від населеного пункту була досить розповсюдженою у Великому князівстві Литовському, а подекуди і в Речі Посполитій. Імовірно, за часів Речі Посполитої укріплення були лише «в городищі», а саме містечко складалося з 50 дворів (Лазаревский, 1888-1983: 434). На наявність тут укріплень, може свідчити і позначка Гірська як фортеці на карті Річчі Занонні 1772 р. (рис. 2) Звісно, що в цей час тут уже укріплень не було, однак ця карта відображає поселенську структуру регіону десь на другу половину XVII - початок XVIII ст., тому можна припустити, що у другій половині XVIIст. тут існували певні фортифікації.

Ще на початку XVTIIст. Гірськ зберігав певну стратегічність на шляху Чернігів - Стародуб, оскільки саме тут у жовтні 1708 р. Меншиков зробив свою тимчасову ставку і вирішував як діяти далі (Павленко, 2017: 49, 96). Однак уже для другої половини XVIIIст. від укріплень лише залишилося старе городище, про що і занотував О. Шафонський: «В нем (Гірську - О.Б.) видна еще несколько древняя замляная крепость» (Шафонський, 1851: 320). Загалом, на городищі і в XVIIIст. продовжувала існувати садиба Борозднів.

Вивчаючи сучасну топографію, можна зробити висновок, що стародавнє сельбище XV-XVIст. знаходилося на південь від городища вздовж тераси, саме тут можна побачити дві дугоподібні дороги вздовж яких сконцентровано найбільше забудови, а сама забудова і земельні ділянки досить щільні, що якраз характерно ранніх періодів існування міст. То б то, саме поселення перемістилося з півночі від городища на південь (рис. 3). Ця територія займала загальну площу близько 6-7 га. На ній вміщувалося від 30 до 60 дворів (стандартний міський двір Чернігова XVII-XVIIIст. та Любеча складав від 500 до 1500 м кв.). Однак, цей посад XV-XVIIст. так і залишився відкритим поселенням, не отримавши своїх укріплень. Певно, це можна пояснити тим, що чим далі на північ Гетьманщини, то все менше зводилося укріплень. Навіть не усі сотенні центри півночі Чернігівського, а тим паче Стародубського полків мали фортифікації. Починаючи з 1670_х років татарські рейди сюди не доходили, тому вже і не було сенсу будувати багато укріплень.

Рис. 3. Варіант реконструкції загального вигляду Гірська станом на першу половину ХУП ст.

Перед городищем (двором або замком власників) розташовувалася площа, як один з обов'язковим міських атрибутів епохи Середньовіччя та Раннього нового часу. Тут відбувалися у XVIII ст. по понеділкам торги, а три рази на рік - ярмарки: на масляну, 9 травня та 14 вересня (Шафонский, 1851, 321). Загалом проведення мінімуму трьох ярмарок на рік, це теж більше міська традиція, в селах навколо ярмарки проводилися зазвичай один раз на рік. Утім уже у середині ХІХ ст. кількість ярмарок зменшилась до однієї (Списки населенньїхмест, 1866: 46), що може вказувати на втрату статусності поселення навіть для навколишньої округи. Площа центрального майдану складала близько 0,5-0,6 га. Сьогодні головна площа залишається на своєму місці і продовжує виконувати ті ж самі функції, що і в попередні епохи.

Поряд з городищем і центральною площею знаходилася і церква ХІХ ст., що згідно з картографічними матеріалами вона тут вже була у середині ХІХ ст. За документами XVIII ст. є згадка про дві церкви - Миколаївську та Благовіщенську. Якщо припустити, що сучасна Миколаївська церква (1840 року побудови) стоїть на місці своєї попередниці (а це типовий момент), то Благовіщенська церква мала б знаходитися десь в районі площі-городища, або ж поряд з Миколаївською (приклади співіснування поряд нової і старої або ж холодної і теплої церков на Чернігівщині у XVIII-XIXст. доволі розповсюджені). Загалом, відомості про Благовіщенську церкву відносяться до середини XVIII ст. (Константинович, 1875: 692) Певно якийсь нетривалий проміжок часу у ХІХ ст. обидві церкви співіснували: між 1840 та 1859, оскільки уже в 1859 р. в Гірську згадується тільки одна церква - Миколаївська (Списки населенньїхмест, 1866: 46.). І тут слід також згадати «московского попа никольского», котрий володів Гірськом на початку XVII ст. Можливо, що якась Миколаївська церква існувала в Гірську ще у XVIст.

Ще одним показником важливості Гірська, як адміністративного центру, була наявність монастиря. Клюсівський монастир не розташовувався безпосередньо в містечку, але знаходився досить поруч за 8 км на північний схід. Це було нормальним явищем для тогочасної Чернігівщини. Наприклад Крупицький монастир під Батурином, Гамаліївський під Шосткою, Домницький під Козельцем та ін. Усі ці монастирі тяжіли до укріпленого адміністративного центру. Так і КлюсівськийСпасо - Преображенський монастир виконував роль «святині» Гірська, недарма йому надавали пожалування і Фащі (1634 р.), і Бороздни (1643 та ін), останні підтримували його досить довго та були його ктиторами (Лазаревський, 1888-1893: 435-436). То ж не кожне містечко Чернігівщини, могло похвалитися наявністю поряд повноцінного монастирського комплексу. Монастир також позначений на карті 1772 р. Клюсівську обитель було ліквідовано у 1786 р.

Починаючи з кінця XVIIIст. Гірськ почав розростатися територіально, оскільки збільшувалося населення. Тоді, жителі міста, будучи обмежені великим яром від русла р. Тетеви на півдні, почали заселяти території на північ від городища, намагаючись не відходити далеко від краю тераси і води. Тут ми можемо побачити вже більш менш регулярну забудову, але все ж підпорядковану рельєфу. Ця тенденція продовжилася і в ХІХ та першій половині ХХ ст., що можна побачити на триверстових картах 1869 р., 1922 р. та картографічних матеріалах середини ХХ ст.

На сьогодні, для розуміння урбаністичних процесів безпосередньо Гірська, так і загальних для Чернігівщини, можна спробувати виділити фактори, що сприяли його занепаду:

- Топографічна обмеженість та відрізаність території: був, наприклад, відсутній поділ або ж підтерасна забудова (подоли були в Чернігові, Любечі, Батурині та багатьох інших містах та містечках Лівобережжя XVII-XVIIIст.).

- Відсутність родючих ґрунтів навколо Гірська, що б сприяло розвитку сільського господарства. Загалом, навіть сьогодні значну частину територій в радіусі 20 км від Гірська займають ліси і болота. Як згадував О. Шафонський, городи у жителів містечка і навколишніх сіл у XVIII ст. існували лише для задоволення власних потреб.

- Містечко було приватною власністю, що також не сприяло розвитку. Так, на початкових етапах існування середньовічних міст, це зіграло позитивну роль, однак у більш пізній час, такий тип міст себе повністю вичерпав, розвивалися лише урбаністичні центри з певними формами самоврядування. Останнє у Гірську протягом ХУП-ХУШ ст. було повністю відсутнє.

- Відсутність адміністративних функцій - Гірськ не був ані сотенним, ані згодом - повітовим містечком.

- На сьогодні не вдалося зафіксувати матеріалів, що б вказували на існування цехового виробництва в Гірську протягом XVD-XVDIст., а населення займалося майже виключно промислами.

- У нас немає жодних даних про те, що Гірськ постраждав під час якихось військових дій або зіткнень протягом XVTT-XVITTст. Тож тут не було одномоментної катастрофи, що б вплинула на гальмування процесів розвитку (як це було з Любечем у 1651 (1654) рр. чи Батурином у 1708 р).

- Демографічне зростання міста кінця XVIII і XIX ст. не було пов'язано безпосередньо з розвитком урбаністичного осередку, це були загальні тенденції по Чернігівській губернії, коли спостерігався демографічний бум.

- В Гірську не було козацького стану, який також мав значний вплив на урбаністичні, політичні та економічні процеси в міських центрах Чернігівщини другої половини XVII-XVIIIст.

- Ліквідація Клюсівського монастиря, також могла певною мірою вплинути на роль місцевого «духовного» осередку мікрорегіону.

На останок, слід коротко звернути увагу на саму «статусність» поселення. Як видно з вищеописаного, Гірськ вперше потрапляє на сторінки документів XVIст. як село, згодом, в документах XVII - середини ХІХ ст., він називається то селом, то містечком. Хоча ще у 1859 р. офіційно мав статус містечка (Списки населеннях мест, 1866: 45) І лише з другої половини ХІХ ст. Гірськ остаточно повертається до статусу села. Причина такого дисонансу у назвах криється у самому понятті містечко. На жаль, сьогодні точного визначення, що це за тип населеного пункту не існує. Загалом, дослідники схиляються до думки, що сам термін «містечко» виник ще в XIVст. на території Великого князівства Литовського, що б розрізняти урбаністичні осередки, що мали одночасно функції як сільських поселень, так і міст. Більшість жителів містечок, переважно займалися сільським господарством або промислами, не мали органів самоврядування, не виступали адміністративними центрами (або ця функція була зведена до мінімуму власної незначної округи) та в більшості своїй були власницькими (Бохан, 2018: 33-42; Города, местечки, замки ВКЛ, 2009: 11). Приблизно такими містечки і залишалися на Чернігівщині у XVII ст. за часів Речі Посполитої та Гетьманщини. Однак, уже з XVIII ст., через активні урбаністичні процеси в регіоні, в цю назву почали вкладати дещо інший сенс. Містечками стали називати поселення, що мали такі міські елементи як фортифікації (але не обов'язково), але незначну кількість населення порівняно із сусідніми містами, проводилися декілька ярмарок на рік, вони слугували центрами обміну для сільської округи, такі собі «малі міста».

У ХІХ ст. цей термін ще трансформувався й тепер містечками стали називати поселення або ж ті, що були значними містами раніше, але в процесі еволюції загальмували свій розвиток і залишилися невеликими, порівняно з урбаністичними центрами, що активно розвивалися, або ж значні сільські, по своїй суті, поселення з адміністративними функціями (центри округ, повітів та ін.). Часом такі містечка навіть отримували регулярне планування, а статус містечка в Російській імперії був «узаконений». Жителі містечок мали статус міщан, на відміну від жителів сільських поселень. Яскравим прикладом такого містечка може бути сусідня з Гірськом Городня. За радянської доби, цей термін в основному був замінений на «селище міського типу».

Динаміка населення та домогосподарств Гірська з кінця XV до початку XXI ст.

1. АОИЮЗР, 1863 - Актьіотносящиеся к историиюжной и западнойРоссии. 1657-1659. Санкт-Перебург: Типография П.А. Кулеша, 1863. 294 с.

2. Бондар, 2015 - Бондар О. Замки та фортеці Чернігово-Сіверщини в XV-XVIIIст.: ілюстрований довідник. Київ: Видавець Філюк О., 2015. 178 с.

3. Бохан, 2018 - Бохан Ю. Мястзчкі і працзсьіурбанізацьіі на землях Беларусі у XV-XVIIст.ст. Мінск: Беларускаянавука, 2018. 292 с.

4. Волкау, 2020 - Волкау М. Замкі і фартзцьііРадзівілау на беларускіх землях у XVI - пачатку XVIII ст. Мінск: Беларускаянавука, 2020. 215 с.

5. Города, местечки, замки ВКЛ, 2009 - Города, местечки замки Великого княжестваЛитовского: знциклопедия. Минск: Белорус. Знцнкл. імя П. Броукі. 2009. 312 с.

6. Городские поселення, 1865 - Городские поселення в Российскойимперии. Том 5. Часть 2. Санкт - Перербург: Типография К. Вульфа, 1865.

7. ИСОЧЕ, 1874 - Историко-статистическоеописаниеЧерниговскойепархии. Книга 6. Чернигов: Земскаятипография, 1874. 541 с.

8. ІМС УРСР, 1972 - Історія міст і сіл УРСР Чернігівська область. Київ, 1972. 780 с.

9. Кондратьєв, 2014 - КондратьєвІ. Любецьке староство (XVI - середина XVII ст.). Чернігів: Видавець ЛозовийВ.М. 2014. 384 с.

10. Константинович, 1875 - Константинович Н. ОбозрениеРумянцевско‰vописи Малороссии. Полк Стародубский. Вьіп. 3. Ч. 2. Чернигов: Губернскаятипография, 1875. 857 с.

11. Кулаковський, 2006 - Кулаковський П. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої. 1618-1648 рр. Київ: «Темпора», 2006. 496 с.

12. Лазаревский, 1888-1893 - Лазаревский А. Описаниестаро‹аМалороссии. Материальї для историизаселения, землевладения и управления. Т.1. Полк Стародубский. Киев: Типография К.Н. Милевского, 1888-1893. 470 с.

13. Павленко, 2017 - Павленко С. Військо Карла ХІІ на півночі України. Київ: Видавничий дім «Києво - Могилянська академія», 2017. 512 с.

14. Присяга, 2017. - Присяга Стародубського полку 1718 р. Чернігів: Видавець Лозовий В.М., 2017. 304 с.

15. Рибчинський, 2021 - Рибчинський Ю. Безуспішні міста Барської околиці: Ялтушків, Межирів, Поросятків, Марянівка, Барок та Берлинці // Currentissuesinresearch, conservationandrestorationofhistoricfortifications. Number 14. Chelm-Lviv, 2021. C. 122-131.

16. Русина, 1998 - Русина О. Сіверська земля у складі Великого князівства Литовського. Київ, 1998. 243 с.

17. Списки населеннях мест, 1866 - Списки населеннях местРоссийскойимперии, составленньїе и издаваемьіе центральним статистическимкомитетомминистерствавнутреннихдел. Черниговскаягуберния. Санкт-Петербург, 1866. 133 с.

18. Уварова, 1906 - Уварова П. Городища и кургани. ВьіборкаизделЧерниговскогостатистическогокомитетаобщества Нестора-летописца и архива гр. П.С. Уваровой // ТрудьіМосковского ПК по устройству XIV АС. М., 1906. Вьіп. 1.

19. Універсали, 1998 - Універсали Богдана Хмельницького 1648 - 1657 рр. Київ: Видавничий дім «Альтернативи», 1998. 416 с.

20. Шафонский, 1851 - Шафонский А. Черниговскогонаместничестватопографическоеописание. К., 1851. 697 с.

Размещено на Allbest.ru