"Українське ХІХ століття" в термінах і поняттях глобальної історії

Размещено на http://allbest.ru

Інститут історії України НАН України

«Українське ХІХ століття» в термінах і поняттях ґлобальної історії

Ірина Колесник докторка історичних наук,

професорка, провідна наукова співробітниця,

відділ української історіографії

Київ, Україна

Анотація

Мета дослідження полягає в переосмисленні особливостей історії XIX ст. в категоріях ґлобальної історії.

Методологія спирається на методи концептуальної історії, мультикультуралізму та принципі сучасної ґлобальної історії.

Наукова новизна. Специфіка «українського XIX століття» досліджується в таких категоріях ґлобальної історії, як «імперський меридіан», «відсталість», «відродження - культурний трансфер». Концепт імперського меридіану, запропонований британськими ґлобальними істориками, має французьку та українську версії, слугує контраверсією «нової імперської історії». Проаналізовано, як термін «відсталість» трактується іспанськими, російськими та українськими істориками. Основними темами історії України XIX ст. були відсталість та відродження. Національне відродження в термінах ґлобальної історії сприймається як культурний трансфер ідей, людей, технологій, суспільних і політичних рухів. Відродження розглядається як закономірне явище у світовій історії.

Висновки. Трактування «українського XIX століття» з перспективи ґлобальної історії дозволяє переосмислити його в європейському та світовому контекстах.

Ключові слова: ґлобальна історія, історія України XIX ст., імперський меридіан, відсталість, відродження - культурний трансфер.

Дев'ятнадцяте століття - одне з ключових у новочасній вітчизняній історії. М.Грушевський пов'язував його із феноменом українського національного відродження, марксистська історіографія - з епохою капіталізму, пострадянська - з процесами модернізації українського суспільства. Понятійно-термінологічний апарат будь-якої наукової дисципліни, як відомо, характеризує рівень її методологічної оснащеності та стан комунікації з іншими національними історіографіями. Нині історична наука стоїть перед викликами ґлобальної історії, найновішого напряму у західній соціогуманітаристиці. Тому варто подивитися на історію України ХІХ ст. під кутом зору таких новітніх категорій ґлобальної історії, як «імперський меридіан», «відсталість», «культурний трансфер».

Імперський меридіан

Роль та специфіка ХІХ ст. у ґлобальній історії має різноманітні інтеґрації. Так, В.Макнілл говорить про «довге XIX століття (1850-1950 рр.)», впродовж якого Захід досяг свого могутнього світового становища. Ю.Остергаммель у книзі «Трансформація світу: ґлобальна історія XIX ст.» розгортає масштабну історію позаминулого століття, що мала вплив на катастрофи ХХ ст. OsterhammelJ. The Transformation of the World: A Global History of the Nineteenth Century. - Princeton, NJ, 2014. Див. також: Тесля А.А. Национализирующийся век: опыт глобальной истории: дискуссия о книге Ю.Остерхаммеля «The Transformation of the World» // Философия: Журнал высшей школы экономики. - 2017. - Т.1. - №2. - С.110-120. Цей термін було введено в українську історіографію завдяки діаспорним історикам, зокрема І.Лисякові- Рудницькому. Згодом він міцно вкорінився у вигляді конструкції «довге українське ХІХ століття» Лисяк-Рудницький І. Структура української історії у ХІХ ст. // Його ж. Історичні есе: У 2 т. - Т.1. - К., 1994. - С.197.. Концепт «імперський меридіан» («imperial meridian») запровадили представники британської школи ґлобальних істориків. Так, К.Бейлі в амбіційному проекті «Імперський меридіан: Британська імперія та світ 1780-1830» аналізує злет, апогей і падіння II Британської імперії, а «імперський меридіан» він визначає як період, що охоплював події Американської та Французької революцій, епоху Наполеона та світової кризи, і тривав із 1780 по 1830 рр. Bayly C. Imperial Meridian: The British Empire and the World 1780-1830: Studies in Modern History. Routledge; 1989. Натомість П.О'Браєн дещо звузив хронологічні межі та зміст періоду, звівши його до встановлення європейської морської й військової гегемонії над країнами, суспільствами інших континентів упродовж 1789-1825 рр.: «Після подій революції та наполеонівських війн 1789-1825 рр. європейці отримали величезні поповнення щодо населення, територій і природних ресурсів в Азії, Африці, на Тихому океані, що були взяті під прямий або неформальний контроль. Упродовж “імперського меридіану” європейська морська та військова перевага над державами й суспільствами інших материків виявилася практично нездоланною. Західна Європа стала на шлях постійного економічного зростання, що вело до поглиблення розбіжностей між рівнями технологій, продуктивності, життєвих стандартів і військової потужності між Сходом та Заходом, Північчю й Півднем» O'Brien P. Historiographical traditions and modern imperatives for the restoration of global history // Journal of Global History. - 2006. - №1. - Р.11..

Виникнення імперського меридіану - це ґлобальні зміни у світовій історії після 1789-1825 рр., що означали геополітичний, технологічний і політичний підйом Заходу в ХІХ ст., коли Європа стала світовим лідером Ibid. - P.24.. Отже, для цього періоду, на думку П.О'Браєна, характерним було створення світової економічної системи, індустріальні революції, війни (від локальних до «Великої європейської громадянської війни 1914-1918 рр.»), революції (соціальні, національні, наукові), імперський експансіонізм. І дійсно, наполеонівський проект перетворення Європи передбачав масштабні цілі. Ідеться про створення єдиної валютної системи по всьому континенту. Цивільний кодекс французького імператора створив нову юридичну базу нового порядку, і досі не переглядався. Незважаючи на зміни політичного устрою, від передбачав базові європейські цінності, включаючи свободу віросповідання, рівність усіх перед законом. Наполеон також створив сучасну університетську систему освіти. Започаткована ним грошово-кредитна система перетворила Європу на єдину сім'ю. З 1780-х по 1830-1840-ті рр. у Франці та Англії розпочалися промислові революції, що знаменували перехід від аграрно-кустарного до індустріально-капіталістичного виробництва.

Про дослідницький потенціал та інтерпретаційні можливості концепту «імперський меридіан» свідчить його верифікація на матеріалах французької історії. Д.Тодд, автор статті «Французький імперський меридіан, 1814-1870 рр.», на противагу британським колеґам, подає зовсім інші хронологічні контури. Це «період, що тягнеться від реставрації Людовика XVIII в 1814 р. до падіння Наполеона III в 1870 р., він залишається terra incognita в історії французьких ґлобальних амбіцій». Ідеться про час між падінням Атлантичної імперії Бурбонів і зростанням Африканської й Індійської імперій III Республіки, коли Франція залишалася військовою, економічною, науковою та культурною наддержавою, що мала вплив у світовому масштабі. Усе це, на думку автора, дає підстави перейменувати період 1814-1870 рр. на «французький імперський меридіан» у сенсі «історіографічного провалля між двома класичними періодами імперської експансії» Todd D. A French Imperial Meridian, 1814-1870 [Електронний ресурс]: https://kdpure.kd.ac.uk/portal/ files/57188711/FIM.pdf.

Якщо у К. Бейлі імперський меридіан був пов'язаний із фазою авторитарного правління в поєднанні з примусовим накиданням підвладним територіям економічних інститутів у період 1780-1830-х рр. Ibid., то Франція залишалася не лише «провідною економічною державою, котра поступалася лише Великобританії за обсягами зовнішньої торгівлі та іноземних інвестицій», - вона мала величезний інтелектуальний і культурний вплив. її академічні інституції, інженерні школи й культурні заклади користувалися світовим авторитетом, а французька мова, особливо в континентальній Європі та у середземноморському світі «зберігала статус основного засобу інтелектуальної, наукової й навіть комерційної та фінансової комунікації» Ibid.. Таким чином, ключовими темами історії ХІХ ст. вважаються імперська експансія, національна держава, модернізація та демократичні революції. Динаміку модернізації при переході від традиційного до індустріального суспільства модернізаційні аналітики розглядають по-різному. Так, С.Е.Блек у праці 1966 р. «Динаміка модернізації: дослідження з порівняльної історії» визначив різні види трансформації: «інтелектуальна» означала встановлення контролю над навколишнім середовищем, «економічна» мала наслідком індустріалізацію, «соціальна» містила швидку урбанізацію, зростаючу спеціалізацію праці та зміну відносин між статями, «політична» вела до появи лідерів, які спрямовували процеси модернізації, котра стимулювала етику індустріалізму, конкуренції, саморозвитку людини. На підставі порівняльного аналізу модернізаційних процесів Р.Бендікс у студіях «Національне будівництво і громадянство» (1977 р.) та «Королі або народ: влада чи мандат на управління» (1978 р.) стверджував: якщо у Західній Європі індустріалізація й демократичні революції призвели до появи ліберальних держав і капіталістичного суспільства, то в Росії традиція царату проклала шлях «авторитарному правлінню та еґалітарному суспільству» Див.: Бентли Дж. Образы всемирной истории в научных исследованиях ХХ в. // Время мира: Альманах. - Вып.1. - Москва, 1998. - С.38-40.. Редактори книги «Епоха революцій у Глобальному контексті» Д.Армітадж і С.Субрагманьям уважають, що основні рушійні сили в історії ХІХ ст. - це демократичні революції та індустріалізація The age of revolutions in global context, c. 1760-1840 // Eds. D.Armitage, S.Subrahmanyam. - Basingstoke, 2010.. У цілому, підсумовує Дж.Бентлі, модернізаційні аналітики зосередили увагу на таких визначальних рисах сучасного суспільства, як урбанізація, індустріалізація, наука, технології, комунікації, масова освіта Бентли Дж. Образы всемирной истории в научных исследованиях ХХ в. - С.40.. Показово, що саме в ХІХ ст. форми національного історієписання виступали як політична ідеологія національних рухів за незалежність та єдність в імперських анклавах. Таким чином, концепт «імперський меридіан» є інтелектуальним продуктом доби ґлобалізації ХХІ ст. і слугує інструментом дослідження ґлобальної історії, зокрема виступає визначальним маркером історії ХІХ ст. Тому логічно припустити, що цей концепт-метафора фіксує небачене зростання імперського чинника в контексті загальних процесів у світі та Європі.

Імперський меридіан в українській історії

Відсталість

Проблема «відсталості» («backwardness») останнім часом висвітлюється в рамках нових дослідницьких програм мультикультуралізму та ґлобальної історії. Вона втрачає неґативні психоемоційні характеристики, такі, як недорозвинутись чи другорядність, і зазнає реінтерпретації й ресемантизації. Нині в національних історіографіях «відсталість» розглядається по-різному, як поліваріантність, багатовимірність історії, ставлячи під сумнів лінійну модель розвитку та ідею проґресу. В американо-іспанській історіографії концепт відсталості актуалізували історики М. Бурґуера і К. Шмідт-Новара, котрі розуміли її як «культурну відсталість», або «статус пізнього приходу» Burguera M., Schmidt-Nowara Ch. Backwardness and its discontents // Social History. - 2004. - 29. - 3. - P.279-283. Див. також: Burdiel I. Myths of failure, myths of success: new perspectives on nineteenth-century Spanish liberalism // Journal of Modern History. - 1998. - 70. - 4. - P.892-912.. Це означає, що останні два століття іспанської історії не без труда вписувалися у загальноєвропейські моделі розвитку. Песимістична атмосфера режиму Ф.Франко створила сучасну іспанську історію, написану в 19601970-х рр., згідно з якою «криза XX ст. вважалася результатом низки невдач і провалів у XIX ст.: провал промислових революції, провал буржуазної революції, слабкість іспанського лібералізму й відсутність політичної мобілізації» Burguera M., Schmidt-Nowara Ch. Backwardness and its discontents. - P.280..

Із перспективи ґлобальної історії проблему відсталості аналізують іспанські історики Х.Луенґо та П.Далмау. У статті «Історієписання Іспанії у ґлобальну епоху: зв'язки й заплутаності в ХІХ ст.» вони подають модель Іспанії ХІХ ст. не з традиційної, націєцентричної перспективи, а в категоріях методології ґлобальної історії - «зв'язності» («connections») та «заплутаності» («entanglements») Luengo J., Dalmau P. Writing Spanish history in the global age: connections and entanglements in the nineteenth century // Journal of Global History. - 2018. - 13. - P.425-445.. До речі, Іспанську імперію вони відносять до так званих «периферійних» Ibid. - P.428.. До цього ж типологічного ряду можна зарахувати також Російську й Австро-Угорську імперії ХІХ ст. «Іспанське ХІХ століття», на їхню думку, визначають дві великі теми - лібералізм та імперія, котрі мають «гібридне походження, включаючи європейський, атлантичний і Глобальний виміри» Ibid.. Базовий постулат дослідників полягає в тому, що «Іспанська імперія XIX ст. - простір Глобальної взаємодії» Ibid. - P.434.. Словом, вони відмовляються від колоніального підходу і пропонують подивитися на минуле Іспанії ХІХ ст. з позицій методології взаємодії та зв'язків: «По-перше, слід відзначити, що втрата територіальних володінь у 1820-х і 1898 рр. не поклала край іспанській присутності за межами Іспанії, а радше змінила характер її та обриси. Наприклад [...] міграція, торгівля й обмін ідеями між колишнім мегаполісом і новими латиноамериканськими республіками залишалися усталеними впродовж цілого століття. Отже нова формула, котра зміцнювала культурні та мовні зв'язки через Атлантику, означала “нову імперію”, на підставі якої Іспанія вважалася колоніальною державою у XX ст.» Ibid. - P.436.. Х.Луенґо і П.Далмау аналізують конкретні форми й механізми Глобальних зв'язків, як міграції та мобільність населення: «Ґлобальний характер Іспанії XIX ст. також може бути розглянутий через мобільність людей. Чимало рабів, работорговців, політичних біженців і мігрантів перетинали кордони й континенти впродовж століття. Що робить справу Іспанії особливо актуальною для питання рабства з ґлобальної перспективи, так це те, що Іспанія була останньою європейською державою, котра скасувала рабство, у 1873 р. в Пуерто-Ріко й у 1886 р. на Кубі» Ibid. - P.440.. Таким чином, іспанські дослідники пропонують ґлобальну історію як альтернативний підхід щодо національної: «Усупереч загальній тенденції розглядати Іспанію як державу, що розпадалася, ми коротко показали через різні теми й сюжети, як глибоко країна була залучена у широке коло ґлобальних зв'язків». Висновок один: при написанні сучасної іспанської історії «слід ураховувати ґлобус, а не лише Піренейський півострів». Автори вважають, що «Іспанія служила зоною контакту між Європою, Америкою, Африкою й Азією». При цьому вони виступають проти домінування національної держави та за «багатоголосся» національної історії Ibid. - P.444-445.. У Росії її «вікова відсталість» розглядається в межах популярного «патріотичного» дискурсу. Термін «відсталість» був поширеним також у Російській імперії дореволюційного часу, зокрема при оцінках таких подій, як перетворення Петра І, реформи середини ХІХ ст., а згодом П.Столипіна й С.Вітте. У радянській історіографії побутував термін «культурна відсталість».

Із 1990-х рр. у Росії набирає популярності концепція модернізації, складовою якої є «відсталість». Аналогом останній стає поняття «нормалізація», «нормативність», «норма», що цілком вписується у фрейм антиколоніальної критики. На думку російського історика О.Каменського, ідея «нормальності» / «відсталості» корелюється з ідеєю мультикультуралізму, адже йдеться не про відсталість, а про інакшість Росії, країн Східної Європи: «Росія не була “ненормальною”, але, у відповідності з правилами мультикультурного підходу, вона була іншою» Каменский А. К проблеме «вековой русской отсталости» // Quaestio Rossica.-- 2018. - Vol.6. - №1. - Р.194..

Більше того, на російському ґрунті ідея відсталості сприймається не лише як базовий концепт історії Росії ХІХ-ХХ ст., але має політичні імплікації. Вона була запозичена ще російськими слов'янофілами в німецьких романтиків на початку ХІХ ст. і трактувалася як «особливий шлях». Формула «відсталість як особливий шлях» була присутня не лише в російській історіографії, але й у масово-політичному дискурсі останніх двох століть. Згодом вона трансформувалася в концепцію євразійства, а нині постає у вигляді уявлення про Росію як про начебто «особливу цивілізацію». Це дає підстави сучасним політикам і публіцистам цієї країни маніпулювати поняттям «цивілізація» задля обґрунтування «російської самобутності» й неприйнятності для неї демократії західного зразка Там же.. В українській історіографії також обговорюється проблема відсталості або історичних та неісторичних націй. Не можна не погодитися із зауваженням І.Лисяка- Рудницького про те, що історичність «не завжди була лише благом. В окремих випадках вона обтяжувала націю небажаною спадщиною» Лисяк-Рудницький І. Зауваги до проблеми «історичних» та «неісторичних» націй // Його ж. Історичні есе: У 2 т. - Т.1. - К., 1994. - С.35.. І навпаки - «неісторичність», «відсталість» могли давати переваги «народам без історії».

Це означає, що будь-яка виключність, самобутність (відсталість), ексклюзивність в історії країни, держави, народу сприймається як варіант розвитку, казус відмінності, прояв історичної норми / нормальності. Дійсно, становище українських земель у складі Російської та Австро-Угорської імперій зазвичай характеризувалося узагальнюючим поняттям «відсталість». Обидва ці утворення належали до так званих «периферійних імперій», на відміну від динамічних Французької та Британської, котрі спиралися на демократичні принципи, інститути, вільний економічний ринок. Натомість Російська й Австро-Угорська були обтяжені громіздким бюрократичним апаратом, мали поліетнічний склад населення, слабку економіку та інфраструктуру, нерозвинуті суспільні комунікації, що створювало соціально-політичні непорозуміння, призводило до конфліктів у суспільстві. Звісно, у соціально-політичному аспекті термін «відсталість» має принижуючий характер, часто корелюється з дискусіями навколо питання про колоніальний статус української економіки, провінційність культури у Східній Україні та відсутність еліт - у Західній. Водночас він належить до інструментарію ґлобальної історії.

По-перше, ідея відсталості деконструює модель лінійного ходу історії та історичного проґресу. У сучасних дослідженнях минуле постає як розмаїтий, мультиваріантний процес із різними векторами темпоральностей та відчуттям часу і простору. Такі риси української історії, котрі традиційно вважалися ознаками її відсталості, як «неповнота», дискретність державного життя, перервність в історії еліт, прозорість культурних кордонів, поліетнічність, брак лідерської харизми, отаманщина, - тепер можуть перетворитися на її переваги.

По-друге, у спеціальній літературі зустрічається вираз «перевага відсталості». До прикладу, Е.Вульф у праці «Європа та народи без історії» одним із перших зазначив, що причина індустріальної революції - це «привілей відсталості» аґресивної й периферійної Європи, котра зуміла очолити процес ґлобалізації з центром в Азії Wolf Е. Europe and the People without History. - Berkeley, 1982; Вульф Е.Р. Європа і народи без історії / Пер. з англ. - К., 2004.. З цим спостереженням цілком корелюється думка М.Тодорової, дослідниці проблеми «відсталості» на матеріалах історії балканських країн, про швидкість сприйняття нового різними соціальними утвореннями, релігійними, віковими, ґендерними групами тощо Див.: Todorova M. Imagining the Balkans. - Oxford Univ. Press, 1997..

Невипадково у цьому ключі ґлобального сенсу та політичного смислу набувають спостереження В.Липинського щодо особливостей національної вдачі українців, чия емоційність, чутливість є великою творчою силою, яка дозволить швидко зробити те, що в інших націй і народів потребувало багато зусиль та часу Липинський В. Листи до братів-хліборобів / Ред. Я.Пеленський. - Кн.1. - К.; Філадельфія, 1995. - С.428-429.. Ці ідеї звучать дуже сучасно, адже сплав розуму й волі, а особливо емоційності, чуттєвості як вродженої, ментальної риси національного характеру українців слугує передумовою подолання відсталості України внаслідок її імперської сабалтернізації у XVIII-XIX ст. Українці як молода нація з волею та чуттєвим темпераментом, розумом і пам'яттю відкрита до швидкого сприйняття нового, переосмислення раніше набутого досвіду інших країн і власного, до невпинного руху вперед особливо в добу тяжких випробувань та вирішальних змін.

По-третє, концепт відсталості наповнюється новими смислами в рамках ґлобаль- ної історії засадничими принципами якої є ідеї зв'язності і взаємодії. Ще на початку 1980-х рр. І.Лисяк-Рудницький писав, що самобутність українського минулого «означає постійне протистояння, взаємодію і взаємопроникнення спільнот і культур» Лисяк-Рудницький І. Зауваги до проблеми «історичних» та «неісторичних» націй. - С.37.. Саме новітні ідеї й дослідницькі практики дають можливість сприймати українське минуле крізь призму ґлобальної взаємодії територій, культур, ідей, технологій, ставлячи акцент на його самобутності та інклюзивності. У світлі сучасної ґлобальної історії наново переосмислюються проблеми «відсталості» України, «неісторичності», «неповноти» української нації. Імперський чинник був складовою української історії цього періоду, але центральною темою «українського ХІХ століття» стало створення України як ґлобального проекту. Інтеґраційні процеси в економіці, зрушення у соціальній сфері, пов'язані з формуванням індустріального суспільства на підросійських теренах разом із процесами лібералізації політичного життя українства в імперському анклаві Габсбурґів сприяли консолідації українського сходу й заходу, тож на тлі політичної кризи 1917 р. було утворено УНР як реалізацію ґлобального національного проекту.

Відродження як культурний трансфер

References

1. Bayly,C.A. (1989). Imperial Meridian: The British Empire and the World 1780-1830: Studies in Modern History. Routledge.

2. Fevr, L. (1991). Kak Zhiul Mishlie otkryl vozrozhdieniie. FievrL. Boiza istoriiu, 377-387. Moskva. [in Russian].

3. Iggers, G. & Van, E. (2012). Globalnaia istoriia sovremennoj istoriografii. Moskva. [in Russian].

4. Kamenskij, A. (2018). K ргоЬІете “vekovoj russkoj otstalosti”. QuaestioRossica, 6,1, 185-206. [in Russian].

5. Kolesnyk, I. (2021). Globalna istoria yak kvest dlia ukrainskykh istorykiv. Ukrainskyi ictorychnyi zhurnal, 5, 143-164. [in Ukrainian].

6. Luengo, J. & Dalmau, P. (2018). Writing Spanish history in the global age: connections and entanglements in the nineteenth century. Journal of Global History, 13, 425-445.

7. Lysiak-Rudnytskyi, I. (1994). Struktura ukrainskoi istorii u XIX st. Lysiak-Rudnytskyi I. Istorychni ese, 1, 193-202. Kyiv. [in Ukrainian].

8. O'Brien, P. (2006). Historiographical traditions and modem imperatives for the restoration of global history. Journal of Global History, 1, 3-39.

9. Osterhammel, J. (2014). The Transformation of the World: A Global History of the Nineteenth Century. Princeton, NJ: Princeton University Press.

10. Schmale, W. (2010). A Transcultural History of Europe - Perspectives from the History of Migration. Retrieved from: http://www.ieg-ego.eu/schmalew-2010a-en

11. Wolf, Е. (1982). Eu rope and the People without History. Berkeley.

Abstract

“Ukrainian Nineteenth Century” in Terms and Concepts of Global History

Iryna Kolesnyk

Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History), Professor, Leading Research Fellow, Department of Ukrainian Historiography, Institute of History of Ukraine NAS of Ukraine (Kyiv, Ukraine)

The purpose of this paper is to rethink the history of Ukraine in the 19th century in terms and concepts of global history. The methodology is based on the principles of conceptual history, multiculturalism, and the ideas of modern global history. The scientific novelty. The particularities of the “Ukrainian 19th century” are surveyed with such categories of global history as Imperial Meridian, Backwardness, and Renaissance - Cultural Transfer. The concept of the Imperial Meridian, developed by British global historians, has French and Ukrainian versions, and serves as a counterargument to the New Imperial History. The author analyzes the differences in the interpretations of the term “backwardness” in works of Spanish, Russian, and Ukrainian historians. The main topics of the history of Ukraine in the 19th century were Backwardness and Renaissance. In terms of global history, National Renaissance is perceived as a cultural transfer of ideas, people, technologies, and social and political movements. Renaissance acts as a conventional phenomenon in world history. Conclusion. The interpretation of the “Ukrainian 19th century” from the perspective of global history allows us to comprehend it in the European and global context.

Keywords: global history, history of Ukraine in the 19th century, Imperial Meridian, Backwardness, Renaissance - Cultural Transfer.

Размещено на Allbest.ru