Імперська, революційна й радянська україна в житті киянина (за документами родинного архіву Словачевських)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Імперська, революційна й радянська Україна в житті киянина

(за документами родинного архіву Словачевських)

В.Ю. Арістов

Інститут історії України Національної академії наук України

М.О. Дегтяренко

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»

І.В. Яковлева

Незалежний дослідник

Статтю присвячено мікроісторичному дослідженню комплексу офіційних документів киянина Г.М. Словачевського (1890-1942 рр.), які збереглись у сімейному архіві. Документи належали соціально активній людині, яка мала вищу освіту і в силу своєї життєвої траєкторії була пов'язана з різними верствами суспільства. Більшість документів видана в часи бурхливих соціально-політичних змін (1917-1927) і їхнє дослідження дає змогу поглибити знання про життя Києва та його околиць у часи Української революції й у перші роки радянської України.

Ключові слова: рід Словачевських, Українська революція, радянська Україна, Київський комерційний інститут, Український Народний Кооперативний Банк (Українбанк), Шулявка, залізниця.

Imperial, Revolutionary, and Soviet Ukraine in a Kyivan's Life (Based on the Documents of the Slovachevski Family Archive)

V. Aristov

Institute of History of Ukraine, National Academy of Sciences of Ukraine

M. Dehtiarenko

National Technical University of Ukraine

«Igor Sikorsky Kyiv Polytechnic Institute»

I. Yakovlieva

Independent researcher

The article is dedicated to a microhistorical study of a set of official documents of Kyivan Hryhoriy M. Slovachevskyi (1890-1942), which have been preserved in the family archive. The documents belonged to a socially active person who had a higher education and was connected with various categories of society due to his life trajectory. Clergy origin facilitated his access to secondary education in theological schools and extensive family ties in church circles. Due to living on the outskirts of Kyiv Hryhoriy M. Slovachevskyi participated in the formation of local self-government. Thanks to his studies at the Kyiv Commercial Institute andfurther professional activity, he was involved in the formation of the Ukrainian economics, financial and statistical institutions. While living and working outside the city in the early 1920s, he became associated with the development of education in the country-side. Most of the analyzed documents were issued during the rapid socio-political changes (1917-1927). These circumstances transform the set of personal documents of Hryhoriy M. Slovachevskyi to a representative source for the study of the social history of Ukraine during the liberation struggle of the early twentieth century through microhistorical optics and from anthropological perspective. Analysis of official documents of the “average ” Kyivan in the context of the time deepens our knowledge about everyday life of Kyiv and its region during the Ukrainian Revolution and the first years of Soviet rule and “humanizes” the history of that period. The scrutiny of documents, their language, spelling, dates, seals, signs, issuing institutions, paper, etc. allows us to determine how political transformations were reflected in personal documents. Discovery of strategies of survival, resistance, and securing personal status under various political and ideological formations as well as reflection of “great events” at “low level” and in personal experience sheds light on the depth of “penetration” of each of the changing powers into Ukrainian society.

Keywords: Slovachevski, Ukrainian revolution, Soviet Ukraine, Kyiv commercial institute, Ukrainian People's Cooperative Bank (Ukrainbank), Shuliavka, railway.

Актуальність теми дослідження

імперська революційна радянська україна

Ця стаття присвячена дослідженню особистих документів Григорія Михайловича Словачевського (далі - Г.М.) (1890-1942), які збереглись у сімейному архіві. Важливо, що це є комплекс офіційних документів освіченої та соціально активної людини, яка завдяки своєму походженню, навчанню, місцю проживання, службовій діяльності та родинним зв'язкам була пов'язана з різними верствами суспільства. Походження з сім'ї священнослужителя обумовило здобуття середньої освіти в духовних навчальних закладах і широкі родинні зв'язки в церковних колах. В силу мешкання на околиці Києва Г.М. брав участь у становленні місцевого самоврядування. Завдяки навчанню в Київському комерційному інституті і подальшій професійній діяльності він був причетний до становлення української економічної науки, фінансових і статистичних установ. Життя і праця поза містом на початку 20-х років пов'язала його з процесом розвитку сільської освіти і роботою з проведення перепису населення. Ці обставини перетворюють комплекс особистих документів Г.М. на репрезентативне джерело для дослідження соціальної історії України доби визвольних змагань початку ХХ ст. через мікроісторичну оптику та з антропологічної перспективи.

Постановка проблеми

Доба Української революції 1917-1921 рр. та раннього періоду Радянської України досі розглядається в науці переважно в рамках політичної та воєнної історії, в точки зору протистояння національних і соціальних груп, ідеологій, військових формувань. Тим часом залишається мало дослідженою історія «пересічної» людини, що переживала усі зміни влад, трансформації державних інституцій та зміни ідеологічних і культурних парадигм. У цьому контексті важливими є питання про життєві стратегії людей протягом цих динамічних часів, характер і ступінь взаємодії з офіційними владами, формування персональної ідентичності, взаємодія різних суспільних груп.

Гіпотеза дослідження

Аналіз офіційних документів «пересічного» киянина в контексті доби дозволить поглибити знання про повсякденне життя населення Києва і округи в часи Української революції та перші роки радянської влади, «олюднити» історію тих часів. Водночас цей аналіз дасть змогу показати, як «відкладалися» політичні трансформації в документах особи.

Історіографічна база

За останні три десятиріччя опубліковано значну кількість наукових робіт, присвячених різним аспектам подій Української революції. Відомі і дослідження революційних процесів у регіональному та персональному вимірах. Як приклад можна навести цикл статей О. Бойко на тему «Повсякденне життя Києва в умовах політичних трансформацій часів Української революції» (Бойко, О. 2012a; Бойко, О. 2012b; Бойко, О. 2012c; Бойко, О. 2014), які ґрунтуються на матеріалах газетних публікацій, щоденниках і мемуарах відомих людей. Антропологічний підхід до цієї теми знаходить втілення також у науково-популярних текстах, написаних професійними істориками (зокрема в проекті «Наша революція. 1917-1921», який з 2017 р. публікується на сайті «Ділова Столиця», а також у проекті С. Машкевича «Київ 1917-1920», в якому на сьогодні опубліковано перший том).

Наукова новизна роботи визначена тим, що вперше проаналізовано комплекс особистих офіційних документів представника роду Словачевських, чим уведено їх до наукового обігу. Це дозволило збагатити наші знання про історію цього правобережного українського роду, спорідненого з такими відомими родинами, як Грушевські, Старицькі, Черняхівські, Топачевські. На прикладі простеження життєвої траєкторії конкретної людини вдалося розширити уявлення з соціальної історії Києва та його округи періоду Української революції і ранньої радянської влади. Крім того, ретельне вивчення документів Г.М. цього часу дало змогу уточнити низку нюансів функціонування урядових установ та інших інституцій і організацій зазначеної доби.

Джерельна база дослідження - це комплекс офіційних документів, виданих Г. М. Словачевському, які збереглись у сімейному архіві (точніше - серед документів його дочки, Алли Григорівни Яковлєвої (Словачевської), нині покійної). Це посвідчення, довідки, повідомлення тощо, що походять з різних установ. Більша частина документів видана в часи бурхливих соціально-політичних змін (1917-1927) і характеризують практично всі зміни влад в Києві часів Української революції та перші роки радянської влади. Усі досліджені документи зберігалися в папці, ретельно підібрані за хронологією та тематикою. Таке дбайливе ставлення до документів характеризує не тільки характер їх власника, але і засвідчує важливість їх для Г.М., хоча практичну цінність, для підтвердження здобутої освіти, стажу роботи тощо, мало невелике число документів. Методологія дослідження заснована на засаді об'єктивності, послуговується загальним критичним методом, а також використовує мікроісторичний підхід. На матеріалі обмеженого набору джерел, пов'язаних з однією людиною, розкриваються значно ширші питання, що стосуються соціальної історії України в добу бурхливих змін першої чверті ХХ ст.

Мета статті полягає у тому, щоб на матеріалах родинного архіву Словачевських розкрити життя представника цього роду, Григорія Михайловича, на тлі подій Української революції та перших років радянської влади у Києві, а також через особисті документи змалювати картину політичних і соціально-економічних змін у місті та його окрузі.

Виклад основного матеріалу

Григорій Михайлович народився в сім'ї Михайла Івановича та Феодосії Пантелеймонівни Словачевських. Сім'я належала до старого церковного роду правобережної України. Вже у середині XVIII ст. є згадки про

Словачевських у Вінницькому повіті Брацлавського воєводства (Білокінь, С., Панькова, С., Чернецький, Є. 2010, с. 140). Відомо, що родоначальник о. Стефан Словачевський служив у коронному війську в званні капітана, а у 1763 р. поїхав до Волощини, де його висвятив у священики православний єпископ Даниїл (Липковский, В. 1895, с. 999, 1112; Словачевский, М. 1896, с. 104-108). Слід зазначити, що і Михайло Іванович, і Феодосія Пантелеймонівна належали до різних гілок цього численного роду.

Григорій Михайлович народився 1890 р. в день Собору трьох святителів - 30 січня, що і обумовило його ім'я (Василь у родині вже був). У сімейному архіві зберігається виписка №481 з метричної книги Борисоглібської церкви «Киево-исправительного арестантского отделения» про народження та хрещення Григорія, сина псаломщика цієї церкви. Він був шостим сином у батьків, а всього у сім'ї було семеро дітей - усі сини. Г.М. народився у передмісті Києва - Шулявці, куди сім'я переїхала з Липовецького повіту Київської губернії (нині Вінницька область) приблизно за рік до його народження. Особиста книжка військовозобов'язаного, яка була видана Г.М. у 1923 р., так фіксує його місце народження: «уроженец губернии Киевской, уезда Киевского, волости Белогородской, пригорода Шулявки». До складу Києва Шулявка увійде на початку 20-го століття.

Хоча Михайло Іванович одержав тільки домашню освіту, батьки зробили все можливе, щоб діти були добре освічені. Усі вони одержали середню духовну освіту. П'ятеро з семи братів здобули також вищу освіту, що було предметом небезпідставної сімейної гордості. Слід відзначити велику заслугу в цьому матері, Феодосії Пантелеймонівни, на плечі якої лягла вся відповідальність і тягар виховання молодших синів після передчасної смерті Михайла Івановича на початку 1907 р. Вищої освіти не мав старший син Павло, який після закінчення Київської духовної семінарії служив учителем, а потім після одруження був висвячений у священики до церкви Покрова Пресвятої Богородиці у с. Лещинці Бердичівського повіту (Білокінь, С., Панькова, С., Чернецький, Є. 2010, с. 142-143; Кучеренко, М., Панькова, С., Шевчук, Г. 2006, с. 586). Служив там багато років, мав велику сім'ю, однак за Радянської влади його доля склалась трагічно: він уже не мав можливості служити, був репресований на три роки за надуманим обвинуваченням. Помер від голоду під час Голодомору у 1933 році в с. Осокорки біля Києва (Борисенко, В. К. та ін. 2008, с.492.). Вищої освіти не встиг здобути і наймолодший син Федір, який в 1914 р. з 5-го класу семінарії перейшов до військового училища, після прискореного закінчення якого в лютому 1915 р. в чині прапорщика був відправлений на фронт, а за місяць загинув в Карпатах.

Як і брати, Григорій одержав середню духовну освіту. Після закінчення Києво-Софійського духовного училища в 1905 р. він навчався в Київській семінарії. Закінчивши в 1909 р. чотири класи за першим розрядом і одержавши фактично гімназичну освіту, він звільнився з семінарії для вступу до вищого навчального закладу (Разрядный список воспитанников Киевской духовной семинарии за 1909 г. 1909, с.381). Так робило в той час багато семінаристів.

Того ж року Г.М. вступив до Комерційного інституту на економічне відділення. У 1906 р. у Києві за ініціативи проф. М. В. Довнар-Запольского було засновано Київські вищі комерційні курси - приватний вищий навчальний заклад з підготовки кадрів для господарського комплексу півдня Російської імперії, що став другим в імперії і першим на українських теренах вишем економічного профілю. У 1908 р. Київські вищі комерційні курси були реорганізовані в Київський комерційний інститут, а в 1912 р. затверджено його статут, положення та штатний розпис. Серед викладачів були професори Університету Св. Володимира та Політехнічного інституту. Комерційний Інститут, як на той час, був досить демократичним навчальним закладом: його студенти були вихідцями з різних прошарків населення, різного віросповідання, з різним освітнім цензом; більше 10% студентів складали жінки, що тоді було нетиповим явищем. Майже третина студентів, як і Г.М., здобули попередню освіту у православній семінарії (Киевский Коммерческий институт. 1913, с. 6-7). Такий самий освітній шлях пройшли, наприклад, студенти Комерційного Інституту, а згодом видатні українські поети, П. Г. Тичина і В. М. Елланський (Василь Елан-Блакитний). Це було новим явищем і характеризувало зміни в суспільному житті.

Стосовно навчання Г.М. є згадка в науковому журналі, який видавався в Інституті: «Профессор К. Г. Воблый руководил семинарием по политической экономии, носившем не обязательный характер. В течении осеннего семестра были прочитаны следующие доклады: ... Словачевского -- Наша внешняя торговля ячменем» (Воблый, К. 1913, с.19).

В той час Костянтин Григорович Воблий (1876-1947), в подальшому видатний український вчений-економіст та географ, академік УАН, віце-президент ВУАН, директор Інституту економіки, вже був відомим вченим, автором численних друкованих праць, деканом економічного відділення. Семінар, яким він керував, мав на меті долучити студентів до наукової праці, надати можливість наукової розробки окремих важливих економічних питань, зокрема і на закордонному матеріалі. Членами семінару в 1911-1912 навчальному році, про який йдеться, було 30 людей. Всього в осінньому семестрі було зроблено 8 доповідей. Серед них була доповідь студента Остапенка. Сергій Степанович Остапенко (1881-1937), випускник Комерційного інституту 1913 р., в 1918-1919 рр. працював в урядових структурах, а з 13 лютого до 9 квітня 1919 був головою Ради народних міністрів Української Народної Республіки (Осташко, Т.С. 2010, с.672).

Влітку 1913 р. Г.М. було направлено в наукове відрядження до Німеччини для практичної підготовки до написання дипломної роботи. Від тих, кого надсилали у відрядження, вимагалися ґрунтовні практичні знання відповідних мов, спеціальна літературна підготовка, а, за можливості, і практичний досвід у вибраній галузі. По поверненні студент надавав повний звіт про виконання поставленого завдання і висновки -рекомендації щодо застосування у вітчизняному господарстві вивченого досвіду (Яснопольский, Л.Н. 1913, с. I, IV-V).

За результатами відрядження було написано дипломну роботу «Робітничі союзи в Німеччині». В ній на базі опрацювання багатьох літературних джерел і статистичного матеріалу докладно розглянуто майже 50-річну історію вільних робітничих союзів Германії, їхній тогочасний стан, інші, альтернативні, робітничі союзи. В роботі доведено, що посилення робітничих союзів і їхня економічна боротьба не тільки сприяють поліпшенню становища промислових робітників, а і позитивно впливають на стан економіки і підвищення продуктивності праці. Закінчується робота оптимістичними висновками про економічну роль робітничих союзів в майбутньому і надією на створення на їхній базі партії, яка б законодавчо відстоювала інтереси робітників. Дипломна робота зберіглась у сімейному архіві. Це рукописна книга в твердій обкладинці обсягом 301 сторінка, написана красивим, майже каліграфічним почерком, з виконаними від руки ілюстраціями: картами, діаграмами тощо.

13 лютого 1914 р. робота була представлена «Испытательной Комиссии при экономическом отделении» і була нею «одобрена». Це рішення було затверджене «Учебным Комитетом Института» 23 серпня 1914 р., а «г. Словачевский удостоен звания кандидата экономических наук первого разряда».

Про трудову діяльність Г.М. після закінчення Інституту і одержання диплому дізнаємось із завіреної копії №6579 «Формулярного списку» про службу «исп. об. Помощника Контролера II разряда Контроля Юго-Западных железных дорог неимеющего чина Григория Михайловича Словачевского», яка була укладена по 10 серпня 1917 р. Вона складається, як зазначено на останній сторінці, з чотирьох «переномерованных и прошнурованных» напіваркушів. Шнурок, який з'єднує листки закріплено сургучною печаткою з гербом і написом «Государств контроль. Ю-З Ж Д.». З цього документа ми дізнаємося, що Г.М. з 1 листопада 1914 р. «определен на службу Счетным Чиновником 1 - го разряда по вольному найму с окладом содержания 700 руб. в год». З 25 січня 1915 р. його зачислено на державну службу. Також є записи про те, коли і за якими наказами змінювались посади і розмір «содержания». Остання посада з 1 червня 1916 р. - «Помощник Контролера IIразряда» з «содержанием» 1000 руб. Це «содержание» складалось з трьох частин: безпосередньо «жалованья» (400 руб.), «столовых» (400 руб.) та «квартирных» (200 руб.).

Зазначимо, що Державний контроль в Російській імперії - це орган Комітету міністрів, який виконував контрольно -ревізійні та наглядові функції в області приходу, розходу та зберігання капіталів державного бюджету. Окремо державний контроль наглядав за експлуатацією казенних та приватних залізниць.

У Формулярному списку була інформація про всі сторони життя службовця: коли народився; яку освіту отримав; віросповідання; які відзнаки має; чи одружений, якщо так, то на кому; чи є діти, якщо є, то хто саме, коли народились, де перебувають, якого віросповідання; чи брав участь у воєнних діях; чи був покараний; чи є «имение» у нього, батьків, дружини. Така докладна інформація, що нагадує радянські анкети при вступі на роботу або поїздці закордон, іноді була дуже корисною. Зокрема Г.М., як видно з подальших довідок, підтверджував свою освіту саме цим документом - оригінала диплому з тих чи інших причин у нього не залишилось.

На першій сторінці документу зазначено, що видано його для представлення до навчального закладу. Зараз важко сказати, чи намагався Г.М. продовжити навчання і наукову роботу, до якої безумовно мав схильність. Якщо це було і так, то стрімкий розвиток суспільно-політичних подій не дав змоги втілитись цим намірам.

В Формулярному списку є також запис про одруження Г.М. Зберігся і окремий документ - «Выпись из метрической книги о бракосочетавшихся за 1917 г.», видана причтом Києво-Подільської Різдвяно-Предтеченської церкви 30 січня 1917 р., №25. Згідно з ним Помічник Контролера Контролю Південно-Західних залізниць Г.М. Словачевський православного віросповідання, 26 років, одружився першим шлюбом із вчителькою Київського міського приходського училища №16 Ольгою Олександрівною Папроцькою православного віросповідання, 22 років. Таїнство відбулося у неділю 29 січня 1917 р. (напередодні 27-го дня народження Г.М.) і звершив його протоієрей Михайло Єдлинський з причтом. Одним з «поручителів» зі сторони жениха був потомственний почесний громадянин Агафонік Михайлович Словачевський, брат Г.М. Цей документ підписано настоятелем церкви та дияконом Іоанном Левитським. Ця церква, більш відома як Борисоглібська (в ній було 2 приділи -- Святих Бориса і Гліба та Різдва Іоанна Предтечі), була розташована за адресою: вулиця Борисоглібська, 10. Вона була збудована 1692 року та зруйнована у 1930 -ті роки. Відомий київський священик Михайло Єдлинський був заарештований і розстріляний 1937 р., на той час він мав 78 років.

Документи, про які йшлося вище, були надруковані або написані на гарному папері, якісними чорнилами і тому, незважаючи на вік у понад 100 років, досить добре збереглися. Документи, про які йтимеся далі і які з'явилися в наступні приблизно 10 буремних літ, мають значно менш презентабельний вигляд. Вони написані на тонкому, пожовклому папері, іноді на зворотному боці інших документів, чорнило місцями зблідло, а почерки тих, хто їх писав, значно відрізняються від каліграфічних записів професійних канцеляристів. Однак вони є свідченнями швидкоплинних, непростих, а іноді дуже загрозливих, подій у житті країни та окремих людей і дозволяють краще зрозуміти ті важкі часи і обставини.

Навесні 1917 р. у Києві було багато дезертирів, які створювали проблеми для міста. Час від часу відбувались облави і затримання. Можливо, з цим пов'язана видача Г.М. 15 травня посвідчення на бланку «Контроля Юго-Западных железных дорог». У ньому стверджувалося, що Помічника Контролера Григорія

Словачевського задіяно в роботах з фактичного контролю будівельних залізничних робіт для потреб армії і призову на дійсну військову службу він не підлягає. На документі стояла печатка з державним гербом Російської імперії, якою на той час керував уже не імператор, а Тимчасовий уряд.

28 жовтня 1917 р. було виписане посвідчення №27, яке «дано ... Григорию Словачевскому в том, что он состоит членом домового комитета по Полевой улице с дома №5 по 51 и переулков Березового и Бондаренки». На штемпелі в лівому куті позначено: «Киевская городская управа. Киевская продовольственная управа. Шулявский район. Домовой комитет...». В умовах київської околиці цьому комітету мабуть більше підійшла б назва вуличного, бо об'єднував він багато невеличких приватних будинків. Документ надруковано російською мовою за правилами старої орфографії, проте він безумовно свідчив про суттєві зміни в суспільному житті. Закінчується це посвідчення амбітним проханням до всіх суспільних, політичних організацій та урядових установ усіляко сприяти члену Комітету при виконанні ним своїх обов'язків.

23 січня (5 лютого) 1918 р. радянські війська під командуванням Михайла Муравйова вийшли на східний берег Дніпра, до Дарниці. Штурм Києва, що тривав три дні, закінчився перемогою більшовиків і евакуацією Центральної Ради з Києва. Радянська влада не протрималася в Києві й місяця, але залишила кривавий слід - було розстріляно сотні, а за деякими оцінками, тисячі киян. Зокрема розстрілювали і за пред'явлення не «тих» документів. Можливо, з цим пов'язано одержання посвідчення №121 від 14 (1) лютого 1918 р., в якому стверджується, що Г.М. є членом «Союза служащих Контроля Юго-Западных железных дорог». Печатка «Комитет союза служащих». В середині печатки зазначено «Государственный контроль Ю. - З.ж.д.».

Дата цього документу потребує окремого коментаря. На теренах, що були під контролем радянської влади, григоріанський календар було введено декретом Совнаркому від 26 січня 1918 року, відповідно до якого після 31 січня наступало 14 лютого. Таким чином посвідчення, про яке йдеться, було виписано в перший день дії «нового стилю» на радянській території.

12 лютого 1918 р. Мала Рада УНР, яка на той час перебувала у Коростені, затвердила закон «про заведення на Україні числення часу по новому стилю і перевод годинників на середньоєвропейський час», у якому зазначалося: «16 число лютого рахувати першим числом місяця березоля (марта)» .

Наступний документ Г.М. позначено 15 жовтня 1918 р. Це членська картка №56 Українського товариства економістів на 1918 р. Надрукована вона українською мовою на твердому папері розміром 11х7 см. В ній йдеться про те, що «власник цієї картки Словачевський Григорій Михайлович лічиться дійсним членом Українського Товариства Економистів. Це підписом і печаткою ствержується» (орфографія оригіналу). Членська картка підписана Я. Задорожним. 13 жовтня 1918 р. у залі Київського комерційного інституту за ініціативи ректора Костянтина Воблого відбувся перший всеукраїнський з'їзд економістів і статистиків (КНЕУ. 2021).

Ще одне свідоцтво про цю подію знаходимо в номері від 18 жовтня 1918 р. часопису «Діло», що видавався у Галичині: «Українське Товариство Економістів у Київі прислало на руки нашої редакції таке запрошення: «До всіх українських громадсько- економічних та наукових інституцій Галичини, Буковини та Угорщини. Українське Товариство Економістів ласкаво запрошує Вас приняти участь в Першому Всеукраїнському З'їзді економістів і статистиків, який скликається Українським Товариством Економістів в м. Київі на 12 годину 13. жовтня. Справки одержується в помешканні Товариства по В.-Васильківській 25. пом. 13. - За голову Комітету Я. Задорожний секретар». - Хоча запрошення це вислано на час, то ц. к. австрійська почта доручила нам його нині, 17. жовтня. Гарні порядки!» (орфографія оригіналу).

За місяць буде засновано Всеукраїнську Академію Наук. З 1919 р. при ній діяло Товариство Економістів, головою якого був Костянтин Воблий. На початку 1930-х років Товариство ліквідоване.

14 грудня 1918 року гетьман Павло Скоропадський зрікся влади, а 15 грудня, зранку до міста увійшли війська Директорії, зокрема більше 15-ти тисяч вояків Осадного корпусу Січових Стрільців та штаб корпусу на чолі з Євгеном Коновальцем, якого було призначено комендантом міста. З цією зміною влади, можна припустити, пов'язано отримання Г.М. 17 грудня 1918 р. посвідчення про місце служби. Воно виписано на бланку, що зберігся з попередніх часів: стандартний текст надруковано російською мовою за старою орфографією. Натомість ім'я та прізвище, а також посада, вписано від руки українською. Штемпель в лівому верхньому куті зазначає назву установи «Державний контроль. Контроль Правобережної залізниці м. Київ.». Звернемо увагу на нову назву залізниці, яка відповідає її розташуванню в межах України, а не колишньої імперії. Печатка організації містить державний герб - тризуб.

Г.М. працював у службі контролю залізниць до 15 лютого 1919 р. Про це дізнаємося з його «Трудового списку». Такий документ було введено у 1926 р. за постановою Ради Народних Комісарів Союзу РСР, а діяв до запровадження трудових книжок в 1939 р. У цьому документі місце роботи Г.М. окреслено старою, імперською, назвою - «Контроль Юго-Западных жел. дорог».

Наступна зміна влади відбулася 6 лютого 1919 р., коли війська Червоної армії увійшли до Києва. Умови життя були такими, що, незалежно від ставлення до нової влади, щоб не померти з голоду, необхідно було влаштовуватись на службу. Тим паче, що це давало можливість захистити сім'ю від репресій та уникнути мобілізації. Керівництво більшовицького бюрократичного апарату у Києві здійснювали здебільшого члени більшовицької партії, серед яких було багато випадкових, малоосвічених людей. Однак для технічної роботи потрібні були освічені люди. Ці посади обіймали колишні службовці, освітяни, адвокати тощо (Бойко, О. 2014, с. 219-220).

Одним з таких посадовців став Г. М. У лютому-травні 1919 р. він був співробітником Комісаріату Закордонних Справ. Це підтверджують два посвідчення: перше - ч. 21 від 10 лютого 1919 р., виписане українською мовою з печаткою Комісаріату Закордонних Справ У.С.С.Р.; друге - «посвідчення» / «удостоверение» ч. 78а від 21 березня 1919 р., виписане двома мовами (українською та російською), яке відзначає, що «Григорій

Словачевський є дійсно урядовець (російською - служащий) Київського Відділу Комісаріату Закордонних Справ, зачислений на службу з 15 лютого 1919 р.».

Наприкінці березня почалася кампанія з т. зв. «чистки» державних установ від «ворогів радянської влади, класово чужих елементів», а також скорочення бюрократичного апарату за рахунок усе тих же «чужих елементів» (Бойко, О. 2014, с. 220-221). Наступний документ «Удостоверение» № 932 від 7 травня 1919 р. У верхній частині аркуша розміром 17х22 см типографським способом російською та українською мовами надруковано назву установи: «У.С.С.Р Народный комиссариат по иностранным делам; У.Р.С.Р. Народний комісаріат закордонних справ». Змістовий текст документу про звільнення співробітника «Наркоминодела» в зв'язку зі скороченням штату надруковано російською мовою, а прізвище та посаду вписано від руки. Зокрема йдеться про те, що Г.М. займав посаду «завед. делопроизводством». На печатці на відміну від попередніх документів написи російською мовою.

Із приходом радянської влади пожвавилася діяльність профспілок, які відігравали надзвичайно велику роль у житті міста. Членство у профспілках давало низку відчутних пільг, а саме звільнення від мобілізацій та інших примусових заходів, певні соціальні гарантії (Бойко, О. 2014, с. 222). І тому напевне важливим був документ, виписаний 9 травня 1919 р. - «удостоверение» №8416, видане «Центральным Комитетом Профессионального Союза Служащих и Рабочих Правительственных Установлений

Украинской Советской Рабоче-Крестьянской Республики Товарищу Григорию Михайлов Словачевскому». Зазначається що, він дійсно є членом цього Союзу, і далі йде звернення «ко всем Советским властям, демократическим организациям и Профессиональным Союзам» з проханням «оказывать товарищу ... Словачевскому во всем свое товарищеское содействие и защищать как его самого, так и его имущество /от реквизиции, постоя и т.п./ во всех необходимых случаях и делах».

Слід зазначити, що саме на це посвідчення посилався Г.М., заповнюючи Трудовий список, для підтвердження початку роботи на посаді пом. контролера Лівобережної залізниці в м. Києві. Останній день роботи на цій посаді - 14 серпня 1919 р. Про це засвідчує документ №570 від 12.08.1919 р., в якому йдеться про «предписание» одержати розрахунок і «сегодня же явиться в Учетно-Распорядительную Комиссию».

Далі перед нами два документи, позначені однією датою - 22 серпнем 1919 р. Перший написано на звороті частини бланку «мобилизационная карточка советских сотрудников». Напис зроблено російською мовою, недбало, мабуть нашвидкуруч, з виправленнями: «Относительно сотрудника Нарком

Госконтроля т. Словачевского Наркомом (це слово дописано зверху) возбуждено ходатайство перед Учетно-Моб. Комиссией.». На документі стоїть гербова печатка з написами російською та українською мовами «У.Р.С.Р. Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет. Секретаріат».

Другий документ - це посвідчення, надруковане російською мовою за правилами старої орфографії (з ять, твердими знаками тощо), яке засвідчує, що Г.М. займає посаду пом. контролера в «Государственном контроле Левобережных ж.д.». Прізвище та посада вписані в надрукований текст від руки. У лівому верхньому куті перед назвою організації стоять букви «К.Г.», що є скороченим записом місця знаходження - Київська губернія. Зліва внизу поряд

3 підписами Головного Контролера та «Исп. об. Секретаря» - казенна печатка з двоглавим орлом.

В той час влада змінювалась швидко, але важко припустити, що ці два документи виписані в один день. Цього дійсно не було. А було так. 30 серпня Київ був залишений Червоною армією, до цього його встигли покинути радянські державні установи. До міста увійшли частини армії УНР, але вже наступного дня у Києві встановилася влада білогвардійців. Вона проголосила повернення до старих порядків. Наказ військового губернатора Київщини генерала М. Бредова припиняв з 1 вересня дію законів радянської влади, встановлював відлік часу за старим стилем і переводив годинники на петроградський час (Бойко, О. 2012a, с. 234). Отже 1 вересня стало 19 серпня. Таким чином дата другого документа - 4 вересня за новим стилем.

Перші кроки білогвардійської влади були спрямовані на відновлення нормальної роботи міського господарства, його підприємств. Про це свідчить і зазначене вище посвідчення, згідно якого, здавалося б, було відновлено роботу залізниці, повернуто її працівників на попередні посади.

Але військово-політична та соціально-економічна ситуації були несприятливі для розвитку економіки, відбувалося масове згортання виробництва. Тимчасове бюро профспілок повідомляло про закриття підприємств і скорочення штатів вже в перші дні існування нової влади. Безробіття поширювалося серед найбільш кваліфікованих кадрів. На кінець жовтня кількість безробітних у Києві сягала 40 тис. (Бойко О. 2012a, с. 246).

Можна здогадуватись, що саме так сталося з Г.М. У Трудовому списку він зазначає, що з вересня до листопада 1919 р. він був безробітним при Київській біржі праці. У листопаді 1919 р. він влаштовується в Український Народний Кооперативний Банк на посаду економіста. До питання про документи, які це засвідчують, та про сам банк повернемося нижче. А зараз зробимо відступ про подію, що характеризує життя в окупованому білогвардійцями Києві.

У середині жовтня сталася раптова спроба Червоної армії захопити Київ. Її загони наступали з західних околиць міста. Вже ввечері 14 жовтня (за новим стилем) в руках більшовиків були Шулявка, район вокзалу і Г алицького базару. Бої в місті тривали до 17 жовтня і хоча далі Хрещатика й Бесарабки частини червоних не просунулися, місто охопила паніка. Після цієї події, в останні тижні білої влади відбувався повний занепад життя міста. Так писав перший президент УАН В. І. Вернадський, який на той час мешкав в Києві (Бойко О. 2012b, с. 289-290).

Свідченням цього є два документи з архіву Г. М. Словачевського. Перший - це «Удостоверение», видане Домовим комітетом 5 грудня 1919 р. за №400, підписане головою і секретарем та засвідчене печаткою. В ньому зокрема йдеться, що службовець Народного Кооперативного Банку Г.М. 29 листопада за старим стилем, вертаючись зі служби о 3 -й годині дня, «подвергся нападению со стороны осетин и одним из них шашкой был ранен в голову и нуждается в медицинской помощи». Такий своєрідний листок непрацездатності. Другий документ - посвідчення, видане Комітетом співробітників Українського Народного Кооперативного Банку за №17, підписане головою і т.в.о. секретаря та засвідчене печаткою Комітету. Дата позначена так: «Грудня 10/23 дня 1919 р.». Можна припустити, що написане воно на основі першого документа, хоча і з деякими змінами. Зазначається, що Г.М. «при нападі на нього кавказців (деникинців) постраждав - його ранено шаблею в голову». Розглядаючи ці документи візьмемо до уваги, що 16 грудня за новим стилем, тобто 3-го за старим, Червона армія зайшла до Києва, влада білогвардійців закінчилась. А 14 грудня 1919 р. у молодого подружжя Словачевських народилась донька, яку на честь передчасно померлої бабусі (матері дружини Г.М.) назвали Лідією.

Український Народний Кооперативний Банк («Українбанк»), в якому Г.М. працював з 14 листопада 1919 р. до серпня 1920 р., був створений у Києві 1917 р. на акційних засадах як головний орган фінансування української кредитової кооперації й сільського господарства. Він був одним з осередків українського життя в Києві, надавав чималу допомогу українським науковим, освітнім та культурним установам. Зокрема, за часів білогвардійської влади «Українбанк» та інші кооперативи «перетворились на маленькі клуби, де українці збираються, балакають на рідній мові і обговорюють політичні і громадські новини» (Бойко О. 2012c, с. 161). Більшовицька влада постановою від 9 грудня 1920 р. ліквідувала «Українбанк».

У сімейному архіві зберіглося три документи, пов'язані з цим банком. По-перше, це членська картка №457 Професійного Союзу Робітників Кооперації України, виписана Г. М. Словачевському, який «працює в Українбанкові», 1 березня 1920 р. і дійсна на 1920 р. Бланк цієї картки надруковано типографським способом на твердому папері світлофіолетового кольору розміром 11,5х8 см, а записи зроблено чорним чорнилом.

Наступний документ - це посвідчення, виписане в Українбанку 12 червня 1920 р. за №603, дійсне по 12 серпня цього ж року. В ньому українською та російською мовою «підписами та притиском печатки посвідчується», що Г.М. є співробітником Українбанку. Можна здогадуватись, що видача цього посвідчення пов'язана з тим, що цього дня в Київ увійшла Червона Армія (з початку травня в місті були польські і українські війська). І ще одне посвідчення, виписане там же 21 червня 1920 р. №743, яке видано «на доказ того», коли народився Г.М., де і з якого часу він працює. Дійсне воно тільки один місяць - до 21 липня 1920 р. Прикметою часу є той факт, що це посвідчення виписане на зворотному боці іншого документу, який мабуть вже втратив своє значення. З останнього документу ми дізнаємось про розпорядження «замначгубмилиции» від 12 березня 1920 р., щоб діячі кооперації та співробітники кооперативів не долучались до тилових робіт. Документ написано російською мовою.

Життя на той час в місті було дуже важким: знайти роботу, обігріти дім, прогодувати родину було складно. Тому привабливим було вчителювання в сільських школах, де грошей не платили, але видавали продукти, можна було дістати дрова для обігріву. Відомо, наприклад, що три роки, починаючи з 1920 -го, викладали в Баришівській школі Микола Зеров та його друзі «неокласики». З цієї ж причини майже три роки, з серпня 1920 р. до травня 1923 р. Г.М. працює, як зазначено в Трудовому списку, вчителем і лектором в різних школах в Таращанському та Білоцерківському округах. Разом з ним до сільської місцевості виїздить і родина. Більшість документів цього періоду погано збереглись через неякісні папір та чорнила.

Про спосіб, в який призначали вчителів в той час, розповідає перший документ. Це повідомлення Таращанського повітового відділу освіти від 27 серпня 1920 р. №1400 вчителеві Словачевському Г.М., «що Повітовою Виборчою Комісією Ви обрані яко учитель... призначені на посаду в Кившоватсъку II ст. школу Кившоватської волості».

Наступний документ пов'язаний із «Всероссийской переписью» 1920 р. Перший у радянських республіках перепис населення, який планувався як загальний, відбувся 28 серпня 1920 р. Несприятливі умови того часу, воєнні дії, розруха, голод, призвели до того, що перепис населення охопив, за оцінкою В. Михайловського, під керівництвом якого проходив цей перепис, лише 72% населення країни. В Україні він не відбувся у Волинській та Подільській губерніях (Стешенко В.С. 2011, с. 131).

Документ - це посвідчення, яке видавалось тим, хто був призваний на службу для робіт з перепису. Стандартний текст посвідчення російською мовою надрукований типографським способом на листку звичайного паперу розміром 21,5x11,5 см. Зліва окремою колонкою надрукована назва організації, яка видає посвідчення: «Р.С.Ф.С.Р _ Центральное Статистическое

управление _ Киевское Губстатбюро _ Таращанское Уездное Статистическое Бюро. _ г. Тараща». На посвідченні стоїть печатка, на якій можна розібрати напис «У.С.Р.Р. Таращанський повітовий Революційний Комітет» та зображення зірки з серпом та молотом. Зауважимо, що на той час УСРР, проголошена 10 березня 1919 р. на 3-му Всеукраїнському з'їзді Рад у Харкові, формально була незалежною державою. На зворотному боці надрукована інформація про те, згідно яких розпоряджень і як саме повинні сприяти роботі учасників перепису. Зокрема, «Уездвоенкомы обязаны в порядке боевого задания оказывать местным статистическим органам и персоналу полное содействие...». Це посвідчення виписано інструктору Словачевському Г.М. 25 листопада 1920 р. за №1661 і дійсно воно до 15 грудня 1920 р. Зважаючи на дату проведення перепису, можна припустити, що Г.М. призвали для робіт з обробки результатів.

Наступне посвідчення №4547 від 26 вересня 1921 р. засвідчує, що Г.М. є вчителем Кривецької Єдиної трудової школи. На посвідченні стоїть печатка відділу народної освіти Таращанського повітревкому. Зараз с. Кривець належить до Ставищенського району. На зворотному боці цього документа розміщено частину іншого документу, написаного в серпні 1916 р. З того, що зберіглося, можна зрозуміти, що такий собі Шараєвський, неписьменний, просить прийняти свого сина Димитрія до 1-го класу Міського училища.

Посвідчення №510 від 8 вересня 1922 р., видане адміністрацією Ставищанських Педагогічних курсів ім. Т. Г. Шевченка, свідчить, що Г.М. є лектором цих курсів. Прикметою часу є те, що підписане воно не тільки завідуючим і секретарем, але і політруком курсів. На печатці стоїть напис «Ставищан. Учител. Семінарія імені Т.Г.Шевченко». Ще одне аналогічне посвідчення виписане 24 березня 1923 р. №76 і дійсне до 24 квітня. В той час з метою прискорення підготовки учителів і агрономів у Ставищі було організовано педагогічну та агрономічну школу. Всі житлові приміщення колишньої економії Браницьких у Ставищі були передані під квартири учителям.

З 1 травня 1923 р. ці курси були ліквідовані. Ця подія призвела до появи кількох документів. Посвідчення від 2 травня 1923 р. ч.289 засвідчує, що Г.М. є «дійсно лектором світознавства та краєзнавства і німецької мови» цих курсів, де працював з 1 серпня 1922 р. до 1 травня 1923 р. до «ліквідації цієї школи» і з того часу перебуває в розпорядженні Б.-Церківського Окружного Відділу Народної Освіти. Посвідчення від 3 травня 1923 р. ч.305, також виписане адміністрацією Ставищанських 3 -річних Педагогічних Курсів, повідомляє, що Г.М. завідував канцелярією Курсів, «при чому обов'язки покладені на нього виконував добросовісно й акуратно». «Справка», виписана як і попередні посвідчення українською мовою, від 4 травня 1923 р. ч.313 свідчить, що «задовженність» (тобто заборгованість) Г.М. за січень, лютий, березень і квітень склала 3751р. 80к. Відсутність фінансування мабуть і стала причиною ліквідації навчального закладу. І нарешті 7 травня 1923 р. в місті Біла Церква Окружним Відділом Народної Освіти виписано посвідчення (російською мовою), де зазначається на якій посаді і в який час працював на Педкурсах Г. М. Словачевський, що саме і як викладав, як виконував свої обов'язки. Зроблено висновок, що «Округпрофобр» вважає його працівником освіти вищої кваліфікації. Нажаль, на цьому педагогічна діяльність Г.М. закінчилась.

З часом перебування родини Словачевських в с. Ставище пов'язана сумна подія - 14 березня 1923 р. померла їх маленька донечка Лідія, якій на той час виповнилось рівно 3 роки і 3 місяці. Померла вона від дифтериту, померла за одну ніч. На дорогах було неспокійно, лікарі не наважувались їхати вночі, та мабуть і не було чим їхати за лікарем, а вранці дитини не стало. На згадку про це в сімейному архіві збереглось фото маленької дівчинки в труні та офіційний документ - «Выпись о смерти». Стандартний бланк надруковано російською мовою, записи зроблено теж російською. Вказувались всі особові дані того, хто помер. Крім прізвища, ім'я та по-батькові була ще графа «прозвище». Вказували також вік, час та місце смерті, постійну адресу, національність, сімейний стан, рід занять тощо.

З липня 1923 р. до березня 1930 р. Г.М. працював на різних посадах у статистичних установах. Розвиток статистичної роботи в радянській Україні почався з 1921 р., коли було засновано Центральне Статистичне Управління (ЦСУ) України, яке у 1920-их роках користувалося чималою автономією як щодо планів статистичних досліджень, так і щодо публікацій. Вважалося, що на той час рівень статистичних досліджень в Україні був найвищим в СРСР. Однак у зв'язку з введенням п'ятирічок і посиленням централізації самостійна статистична система України відповідно до постанови БУЦБК і РНК УРСР від 5 лютого 1930 р. була ліквідована. ЦСУ України було скасовано і майже цілком припинено публікацію статистичних матеріалів. Функції статистичних органів передавались відповідним плановим комісіям (Осауленко та ін. 1999, с.34, 43).

З липня 1923 р. до серпня 1925 р. Г.М. служив економістом- статистиком при Київському губстатбюро в м. Києві. На це вказує посвідчення №3102 від 19.07.1923р., виписане Київським губстатбюро. Саме посвідчення надруковано російською мовою на тонкому сіруватому папері. Штамп установи (двома мовами) та печатки вицвіли і розібрати їхній текст важко. В посвідченні вказано прізвище, ім'я та по-батькові, рік народження, спеціальність, посаду, з якого часу на службі, особову адресу. На зворотному боці декілька печаток про продовження строку дії документу. Адреса установи - вул. Рейтарська, 22.

Наступне посвідчення №4828 від 01.10.1924 р., виписане тією ж установою, повідомляє про командирування Г.М. на підставі розпорядження ЦСУ України «на проведення бюджетного обслідування селянських господарств до м. Кам 'янка Каменського району Черкаської округи». На звороті стоїть відмітка про реєстрацію в Кам'янському райвиконкомі 3 жовтня 1924 р. Бюджетні обстеження проводились за досить широкою програмою. В 1924-1925 роках додались нові питання, що стосувались обліку робочих днів окремо для різних видів діяльності, балансу тяглової сили, систем землеробства тощо (Осауленко та ін. 1999, с.38-39).

Зазначимо, що 12 квітня 1923 року друга сесія ВУЦВК прийняла постанову «Про новий адміністративно -територіальний поділ України», згідно з якою в УСРР замість 100 повітів, що ділилися на 1989 волостей, було створено 53 округи, які ділилися на 706 районів. Іншою постановою ВУЦВК від 3 червня 1925 р. з 1 серпня того ж року ліквідовувались губернії.

Тому в посвідченні №3073 від 14.09.1925 р. назва установи вказана так: «Окружне статистичне бюро при Київському

Окрвиконкомі». Це посвідчення докладно перераховує які саме завдання і як виконував Г.М. на службі з 1.07.1923 р. по 1.08.1925 р. Наприкінці зазначається, що «т. Словачевский выказывал большую трудоспособность, аккуратность и умение организовывать и проводить массовые статистические работы», а також, що він залишив службу через службовий перехід до Черкаського Окрстатбюро на посаду завідувача відділом сільсько-господарської статистики.

Це підтверджує посвідчення №158 від 18.08.1925 р., виписане Черкаським Окрстатбюро. На відміну від попереднього, це посвідчення надруковано українською мовою. Наступне посвідчення №650 від 14.11.1925 р. повідомляє, що «Заступник завідуючого та зав. секцією с/госп. статистики Черкаського Окрстатбюра т. Словачевський Гр. Мих. прямує до м. Харкова на Всеукраїнський статистичний з'їзд». На звороті відмітка про прибуття до ЦСУ 15.11.25.

Цей з'їзд відбувся у Харкові 16-23 листопада, в його роботі взяли участь представники Академії наук УРСР, керівники ЦСУ СРСР, Білорусії. На з'їзді зокрема визначались напрями та характер розвитку селянського господарства. Тоді ж було видано стенографічний звіт на 263 с. Примітно, що в цьому звіті з'їзд названо Першим Всеукраїнським, однак він залишився єдиним, більше з'їздів не було (Святець Ю. 2008, с.228).

До Черкас Г.М. переїхав разом з родиною, в якій 5 серпня 1923 р. народилася дочка Алла. Посвідчення ч. 2437 від 10.03 1926 р., виписане Черкаським Окрстатбюро для представлення до поліклініки, стверджує, що на утриманні Г.М. «знаходиться дочка Алла Григоревна 2років».

Про завершення роботи в Черкаському Окрстатбюро повідомляє довідка ч.3050 від 20.04.1926 р., текст якої наведемо дослівно: «Черкаське Окрстатбюро свідчить, що Кандидат економічних наук т. Словачевський Грицько Михайлович працював в Бюрі на посаді Завідуючого Секцією Сільско-Господарської статистики з 1-го серпня 1925 року, а з 10-го серпня 1925 року по 20-е квітня 1926 року на посаді Заступника Завідуючого Бюром і залишив працю згідно власного бажання».

Родина Словачевських повернулась до Києва і з квітня 1926 р, до березня 1930 р. Г.М. працював на посаді зав. секцією статистики праці в Київській філії Цукротресту, а потім в Київській районній Інспектурі Союзцукру. Про це свідчать записи в Трудовому списку та посвідчення від 1.03.1930 р. № 2-109, видане київською філією Об'єднання цукрової промисловості «Цукротрест». Посвідчення надруковано на стандартному бланку установи українською мовою за правилами тогочасної орфографії. В ньому вказано на якій посаді і в які терміни працював в установі Г.М., докладно описано які саме роботи він виконував, як ставився до дорученої справи. За стилістикою це нагадує характеристики, які писали на працівників в радянських установах і в більш пізні часи. В кінці Посвідчення зазначається, що він «залишив працю в названій установі в наслідок раціоналізації апарату ..., при якій Статбюро як окрему частину було скасовано».

Висновки. Проведене мікроісторичне дослідження комплексу офіційних документів Г.М. Словачевського дозволило простежити його життєвий шлях у перші десятиріччя ХХ ст. Народившись у сім'ї псаломщика, він здобув середню духовну освіту, а потім вищу економічну. У часи Української революції та перші роки радянської України необхідність забезпечити виживання сім'ї примушувала Г.М. постійно змінювати місце роботи і проживання, уникати мобілізації, зокрема до Червоної армії. В той же час його трудова діяльність завжди була пов'язана або безпосередньо зі здобутою спеціальністю (робота в Контролі залізниці, в Українбанку, статистичних установах), або з використанням знань та навичок освіченої людини (вчителювання, діловодство, перепис населення), що забезпечувало відповідний статус в рамках різних політичних режимів та ідеологічних формацій. Таку стратегію виживання є підстави вважати поширеною як для середовища цивільних освічених жителів Києва.

Як професійно і соціально активна людина, Г.М. брав участь у роботі Українського товариства економістів, органів місцевого самоврядування, що ілюструє тогочасне українське громадське життя у Києві. Напад на Г.М. денікінців на вулицях Києва засвідчує, що в той час небезпека загрожувала життю та здоров'ю пересічної цивільної людини, яка не брала безпосередньої участі у воєнних діях. Несприятливі умови життя та неможливість вчасно забезпечити медичну допомогу в сільській місцевості призвели до втрати дитини. Робота Г.М. у статистичних установах в 20 -х роках, і зокрема участь у Всеукраїнському статистичному з'їзді, виразно демонструє як зміни у цій галузі в Україні (від активної діяльності у першій половині десятиріччя до занепаду і практично повної ліквідації в 1930 році) впливали на приватне життя залученої до неї особи.

Загалом, можемо твердити про репрезентативність життєвої траєкторії Г. М. Словачевського доби Української революції і перших років радянської влади у Києві. Необхідність змінювати місце роботи і проживання, уникання мобілізації, постійна загроза життю та здоров'ю людини, яка не брала безпосередньої участі у військових діях, втрати рідних через несприятливі умови життя - все це звичайні реалії українського повсякдення в окреслений період. Запропоноване у статті розкриття стратегій виживання і спротиву, забезпечення статусу в рамках різних політичних та ідеологічних формацій, відображення «великих подій» на низовому і персональному рівні проливає світло на глибину проникнення кожної із змінних влад у товщу суспільства. Дослідження документів, а саме, мови, якою вони написані, орфографії, проставлених дат, печаток, ким підписані, паперу тощо дозволяє визначити, як відображалися політичні трансформації у документах особи.