Становище депортованих у Трансністрію ромів (на матеріалах Голтського та Очаківського повітів)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Становище депортованих у Трансністрію ромів (на матеріалах Голтського та Очаківського повітів)

І.С. Міронова, С.Ю. Сургова, Чорноморський національний університет імені Петра Могили

Дослідження присвячено становищу ромів на території Голтського та Очаківського повітів губернаторства Трансністрія у 1942-1944 рр. Установлено, що ці повіти були місцями найбільшої концентрації депортованих ромів з Румунії, Бессарабії та Буковини. Висвітлено особливості системи організації праці депортованих ромів румунськими окупантами у «трудових таборах» зазначених повітів; реконструйовано фрагменти повсякденного життя, побуту, основні джерела харчування ромів, стратегії виживання в умовах окупаційної політики; встановлено ймовірну кількість ромів у цих повітах на період закінчення румунської окупації.

Ключові слова: ром, Трансністрія, Голтський повіт, Очаківський повіт, депортація, трудові табори.

The situation of the deported roma to Transnistria (based on materials from Goltsky and Ochakovsky districts)

I. Mironova, S. Surhova, Petro Mohyla Black Sea National University

The study is devoted to the situation of Roma in the Goltsky and Ochakovsky districts of the Transnistrian governorate in 1942-1944. It was established that these districts were the places of the greatest concentration of deported Roma from Romania, Bessarabia and Bukovina. The features of the system of organization of labor of the deported Roma by the Romanian occupiers in the «labor camps» of these counties are highlighted. The authors also descibe the everyday life, the main sources offood for the Roma, strategies of survival in the conditions of the occupation policy. Also the researchers estimate the probable number of Roma in these counties for the period of the end of the Romanian occupation.

It was established that one of the key directions of the Romanian occupation policy towards the Roma was the regulation of the regime of stay and work of deported Roma in Transnistria, regulated by order No. 3149 of the civil governor G. Aleksianu of December 18, 1942. It was concluded that in the Goltsky and Ochakovsky districts the local authorities did not adhere to the established labor regime, which led to mass unemployment of Roma in these counties. As a result, theft of other people's property and escape to Romania became the main survival strategy for the Roma. To prevent these phenomena, a “labor camp for Roma” was established in the city of Golta, whose prisoners worked as forced labor for the Romanian occupation administration, as well as for the Romanian and German armies. It is noted that the massive spread of infectious diseases and low indicators of nutritional norms of the population in the counties led to the death of a large number of Roma. The probable number of Roma in the Goltsky and Ochakovsky districts at the end of the Romanian occupation amounted to about five thousand people. It was proved that the conditions of stay and the working regime of the deported Roma in the territory of these counties did not give them any hope of survival.

Keywords: Roma, Transnistria, Goltsky district, Ochakovsky district, deportation, labour camps.

депортований ром румунський окупант

Роми, як і євреї, стали одним з народів, який зазнав цілеспрямованого геноциду з боку німецьких нацистів під час Другої світової війни. Нацистська окупаційна влада залучала ромів до примусової праці та наражала на масове знищення. У багатьох регіонах СРСР, які окупувала Німеччина, зокрема на теренах України, ромів убивали підрозділи Вермахту, поліції безпеки та СД (...) жандармерії й інших сил, часто з допомогою місцевих адміністративних структур і поліційних формувань. До них додаються виморені голодом, холодом та епідеміями депортовані ромські жертви в Трансністрії, зоні під контролем Румунії. Але, якщо геноцид євреїв, депортованих у Трансністрію, -- історично визнане явище, то про геноцид ромів історики заговорили зовсім недавно.

На відміну від Голокосту, геноцид ромів мало вивчений в історіографії, особливо на регіональному рівні. Наявність в Україні на початок Другої світової війни значної ромської громади, яка стала жертвою нацистів у політиці фактичного знищення, зумовлює необхідність включити українську складову в загальну картину панування нацистів в окупованих регіонах, аби виявити регіональні особливості антиромської політики. Саме тому проблема геноциду ромів у Трансністрії, зокрема в Голтському й Очаківському повітах, куди депортували найбільше представників цієї національності з Румунії, Бессарабії та Буковини, потребує окремого наукового дослідження.

Актуальність теми доводить і пропонована історіографія проблеми, в якій окремим напрямом досліджень виділено питання геноциду ромів на території Трансністрії.

З 2000-х рр. дану проблематику почали вивчати румунські й молдавські дослідники В. Акім, І. Думініка, С. Назарія (Achim, V 2004; Думиника, И. 2011; Назарія, С. 2005) та ін. У працях автори окреслили розв'язання ромського питання в Румунії напередодні та в роки Другої світової війни. У висновках думки цих дослідників сходяться на тому, що політика румунського уряду щодо депортації ромів мала спільні риси з політикою німецької влади в питанні масового знищення людей за етнічною ознакою. Цієї думки дотримуються й американські вчені В. Солонар і Р. Іоанід (Солонарь, В. 2008; Ioanid, R. 2000). Висвітлюючи становище ромів на території Трансністрії, В. Солонар наголошує на «безкровному вирішенні» в ній ромського питання, хоча говорить про 11 тис. ромів, загиблих від голоду (Солонарь, В. 2008). Р. Іоанід усю провину за смерті депортованих ромів покладає на І. Антонеску, який мріяв звільнити країну від єврейського та ромського населення (Ioanid, R. 2006, р. 138).

В. Акім у дослідженнях розкриває суть і причини депортації та сатвлення до неї ромів Румунії (Achim, V 2004). При цьому, заходи щодо ромів автор розглядає в контексті примусової соціальної політики уряду І. Антонеску та введення суворих законів щодо жебракування й крадіїв. Низку наукових досліджень В. Акіма присвячено примусовій праці депортованих євреїв та ромів у Трансністрії (Achim, V. 2013; Achim, V. 2014-2015; Achim, V. 2015). Дослідивши регулювання й організацію примусової праці, способи оплати, особливості трудового режиму цих двох груп населення, автор дійшов висновку, що регулювання праці євреїв і ромів було частиною масштабного проекту уряду Трансністрії, який прагнув створити систему праці, здатну забезпечити виживання депортованих і звільнити уряд від витрат на їх годування та проживання.

Окремо слід виділити присвячену стратегіям виживання депортованих ромів у Трансністрії роботу румунського дослідника П. Матея, в якій автор висвітлив законодавчу базу і бюрократичну практику місцевої влади щодо умов проживання ромів та впливу на них, а також способи, завдяки яким самі роми намагалися впоратися з неправовими заходами влади. Автор акцентує на тому, що ті самі формальні критерії, які влада застосовувала для депортації ромів, пізніше використовували самі роми, аби довести, що їх депортація була образливою, а депортовані заслуговували на репатріацію (Matei, P. 2019).

В українській історіографії на тему геноциду ромів у роки Другої світової війни першим звернув увагу О. Бєліков (Бєліков, О. В. 2002). Значну кількість ґрунтовних досліджень з цієї теми мають у доробку М. Тяглий, О. Круглов, А. Котлярчук (Тяглий, М. 2011; Тяглий, М. 2012; Круглов, А. 2009; Котлярчук, А. 2014). Н. Зіневич окреслила відмінності антиромської політики в регіональному аспекті й порівняла німецький і румунський окупаційний режими стосовно різних етнічних ромських груп (Зіневич, Н. 2009). Окремо слід виділити праці російського історика М. Бессонова, який опублікував низку статей з проблеми знищення ромів СРСР у роки Другої світової війни. Зокрема, автор простежив еволюцію політики окупаційної влади щодо ромів, окреслив місця їх масових страт в окремих регіонах України (Бессонов, Н. 2006; Бессонов, Н. 2009).

Проблему депортації румунських ромів до Трансністрії, її характер і основні етапи, політику румунської влади щодо цієї групи на окупованих українських землях дослідила І. Моторна (Моторна, І. В. 2011; Моторна, І. В. 2016). Крім цих питань, авторка висвітлила й такі важливі проблеми, як умови проживання ромів у Трансністрії, демографічні наслідки, соціальні аспекти депортованих.

Зважаючи на доволі широку історіографію проблеми геноциду ромів Трансністрії, зауважимо, що актуальними залишаються питання регіональної специфіки становища ромів на окупованих українських територіях. Цю проблему можна висвітлити крізь призму суспільних процесів і явищ на мікрорівні територіальної організації, зокрема Голтського та Очаківського повітів як місць найбільшої концентрації депортованих ромів у Трансністрії, які ще не були предметом окремого дослідження. Вивчення мікроісторичних подій підштовхує детально дослідити трагедію ромського народу в роки Другої світової війни і визначає актуальність порушеної теми.

Мета статті -- висвітлити становище депортованих ромів у Голтсько- му та Очаківському повітах губернаторства Трансністрія у 1942-1944 рр. Ця мета реалізується шляхом виконання таких дослідницьких завдань: розкрити особливості системи організації праці депортованих ромів румунськими окупантами у «трудових таборах» зазначених повітів; реконструювати фрагменти повсякденного життя, побуту, основні джерела харчування ромів, стратегії виживання в умовах окупаційної політики; встановити ймовірну кількість ромів у цих повітах на закінчення румунської окупації.

В основу методології дослідження покладено принцип пріоритету загальнолюдських цінностей та оцінки історичного процесу з погляду цивілізаційних основ розвитку людства. Загальноприйняті в сучасній історичній науці принципи наукового пізнання -- історизму, об'єктивності, системності, всебічності, наступності -- сприяли розкриттю загальних і специфічних особливостей становища ромів у Голтському й Очаківському повітах губернаторства Трансністрія. Принцип історизму дав змогу розглянути стосунки окупаційної влади та ромського населення в динаміці, базуючись на закономірних причиново-наслідкових зв'язках, від їх виникнення, через усі складові зростання й розвитку до завершення. Принцип об'єктивності надав можливість відтворити якомога правдивішу картину становища ромів як соціуму в умовах окупаційної влади, допоміг відтворити повсякденне життя та стратегії виживання в умовах окупації. Принципи системності, всебічності й наступності дали можливість розглянути окупаційний режим у Голтському та Очаківському повітах Трансністрії з боку таких складових життя ромів, як примусова праця і виживання.

У складі інструментарію запропонованої роботи застосовано такі наукові методи: проблемно-хронологічний, який дав змогу висвітлити найважливіші питання політики румунської окупаційної влади щодо ромів на території Трансністрії в часовій послідовності; історико-генетичний -- зумовив послідовне розкриття процесів у житті ромів на території Голтського та Очаківського повітів у період румунської окупації, також дослідження чинників, які їх зумовили та причиново-наслідкові зв'язки між подіями; структурно-функціональний -- допоміг сформувати загальне уявлення про повсякденне життя ромів у цих повітах, їх адаптацію і стратегії виживання; метод психологічного аналізу дав змогу з'ясувати основні моделі поведінки ромського населення в умовах окупації; статистичний метод -- допоміг підрахувати ймовірну кількість ромів у зазначених повітах на закінчення румунської окупації.

Роми є другою за кількістю національною меншиною в Європі, яка зазнала геноциду під час Другої світової війни: в 1939-1945 рр. ромів на території України поменшало вдвічі -- з 20 до 10 тис. (Козакова, О. В. 2014, с. 343).

Головним механізмом політики румунського уряду щодо ромів була їх депортація в Трансністрію. Реалізовували задумане послідовно. Указ І. Антонеску від 1 травня 1942 р. передбачав депортацію тільки кочових ромів. 17 травня того року державний підсекретар Міністерства внутрішніх справ дивізійний генерал К. Васіліу видав наказ поліції і жандармським управлінням скласти до 10 червня списки двох категорій ромів: «1. Кочові цигани. 2. Осілі цигани (а саме ті, які, хоча і не є кочовими, були засуджені, є рецидивістами або не мають засобів для існування або певного заняття)» Documente privind deportarea iganilor n Transnistria / V. Achim. Bucureti: Editura Enciclopedic, 2004. Vol. I. P. 5-6.. Отже, до списків офіційно ввійшли дві категорії ромів, але фактично -- три, а саме кочові, осілі-«злочинці» та осілі-«безробітні». Саме вони були основною масою депортованих. 22 травня вийшов наказ І. Антонеску депортувати протягом червня ці категорії ромів «з метою забезпечення порядку всередині країни і видалення чужорідних і паразитичних елементів» Documente privind deportarea iganilor n Transnistria / V. Achim. Bucureti: Editura Enciclopedic, 2004. Vol. I. P. 9-10.. А вже 28 травня, одразу після закінчення перепису, вийшов наказ Міністерства Національної оборони № 6324 про вивезення ромів із міст і переселення їх до трудових таборів у Трансністрії (Моторна, І. 2011, с. 64).

Офіційно про створення Трансністрії румунський уряд оголосив 19 серпня 1941 р. Цивільним губернатором Трансністрії І. Антонеску призначив професора Ґ. Алексіану Декрет № 1 [19 серпня 1941 р.; Тигіна] [копія] // Роми у Трансністрії (1941-1944): архівні документи / Інститут ромознавства, Державний архів Одеської області, Інститут етнічних досліджень. Одеса: Фенікс. 2011. Вип. 1. С. 8.. До її складу (з адміністративним центром в Одесі) увійшла територія сучасних Одеської, а також західні райони Запорізької, частини Вінницької і Миколаївської обл. Загальна площа -- близько 40 тис. кв. км. Територія поділена на 13 повітів (jude(), а повіти -- на волості (plasa) (усього 65) Державний архів Одеської області (Держахрів Одеської обл.). Ф. Р-2249. Оп. 1. Спр. 758. Списки жителів за національностями та віросповіданнями, перелік повітів, районів та населених пунктів Трансністрії, 1942-1943 рр. Арк. 40-54 зв..

Специфічними повітами Трансністрії щодо ромів стали Голтський і Очаківський на правому березі Південного Бугу, які об'єднували західні райони сучасної Миколаївської та північний район сучасної Одеської обл. (Див. Таблиця 1).

Таблиця 1. Райони Голтського та Очаківського повітів Трансністрії Складено за: Роми у Трансністрії (1941-1944): архівні документи. С. 10-11.

Органом управління повіту була префектура (повітова управа) на чолі з префектом -- румунським військовим у званні, як правило, полковника; органом управління волості -- претура (волосна управа) на чолі з претором -- так само румунським військовим у званні, як правило, майора; органом управління громади -- примарія на чолі з примарем. Управлінську вертикаль завершував Департамент цивільного губернатора Трансністрії (ДЦГТ) на чолі з Ґ. Алексіану, а цивільному губернатору безпосередньо були підпорядковані префекти.

ДЦГТ складався з управлінь, зокрема одним із найбільших було управління праці, якому підпорядковувалися відділи праці в повітових управах. Саме це управління було визначене відповідальним за виконання рішення № 3149, яке ухвалив Ґ. Алексіану 18 грудня 1942 р. стосовно ромів, депортованих з Румунії.

Громадський порядок, охорону об'єктів забезпечували органи жандармерії, яка була складником Румунської королівської армії. На жандармерію було покладено обов'язок реєструвати та контролювати ромів Державний архів Миколаївської області (Держархів Миколаївської обл.). Ф. Р-1695. Оп. 3. Спр. 10. Розпорядження цивільного губернатора Трансністрії Ґ. Алексіану № 3149 про організацію життя Ромів у Трансністрії [копія], 1942 р. Арк. 69..

Перший етап депортації розпочався з кочових ромів. З 1 червня 1942 р. жандармські органи збирали їх у центрах повітів, аби відвезти до Трансністрії. Розпорядження про вивезення всіх кочових ромів вийшло 25 червня 1942 р., а операція з депортації завершилась уже 15 серпня того року. Румунський дослідник В. Акім пише про 11 441 кочових ромів, переміщених на цьому етапі до Трансністрії.

Депортували здебільшого ромів із південних повітів Румунії, Молдови та Бессарабії. Найбільше представників цього етносу проживало в Трансільванії, де їхня частка становила 2,3% мешканців провінції, розселених переважно в селах. У містах найбільше ромів проживало в провінціях Олтенія (2,2%) і Добруджа (2,1%) (Моторна, І. В. 2011, с. 64).

Під час другого етапу депортації -- 12-30 вересня 1942 р. -- депортовано 13 176 осілих ромів. Подальше виселення було зупинено, позаяк 13 жовтня 1942 р. Рада міністрів вирішила відмовитися від нових депортацій ромів (Моторна І.В. 2016, с. 198-199). Отже, за офіційними даними Генерального інспекторату жандармерії, загальна кількість ромів, депортованих з терито-рії Румунії в Трансністрію, до кінця вересня 1942 р. становила 24 617 чол. (Моторна, І. В. 2011, с. 64-65).

За наказом губернатора Трансністрії Ґ Алексіану від 29 вересня 1942 р., депортовані роми були розміщені на кордоні окупаційної зони в селах на березі Бугу в Балтському, Березівському (сучасна Одеська обл.), Очаківському та Голтському (сучасна Миколаївська обл.) повітах (Моторна, І.В. 2016, с. 199). Депортацію проводив генерал К. Васіліу, в розпорядженні якого було п'ять поїздів.

Ром Петру Радита так описав поїздку на одному з поїздів: «Нас вивезли з Бухареста у вагонах для худоби, дозволивши взяти тільки те, що ми могли забрати самі. Ми їхали кілька тижнів, з частими зупинками. Ночі були холодними, ковдр майже не було, їжі теж, багато хто помер від голоду і холоду перш, ніж ми дісталися до річки Буг в Україні. Тих, хто вцілів, поселили в хатах і змусили копати траншеї. 1942 р. румунська влада відправила всіх осілих циган з с. Буда-Урсарі (сучасна територія Молдови) в м. Миколаїв. По дорозі багато жінок і дітей померли» (Кенрик, Д. & Паксон, Г 2001, с. 148-149).

Початково кочових ромів планувалося розмістити у префектурі Голта, а осілих -- у префектурі Очаків. Насправді цим ніхто не переймався, і їх почали селити разом у цих двох повітах. Багато ромів дісталися до Трансністрії зі своїми кіньми й підводами. Але за наказом Ґ. Алексіану від 29 липня 1942 р., всі коні та підводи у ромів були конфісковані, їх оселили у свинарниках, не давали ні їжі, ані дров, унаслідок чого багато людей померло. Крім того, залишившись без свого майна, роми почали красти чужу худобу (Тяглий, М. 2011, с. 879-880).

Крім ромів із Румунії й Молдови, восени 1942 р. до Голтського повіту депортували значну кількість карпатських ромів. Новим місцем виживання для них стало с. Красненьке Кривоозерського району. На відміну від бідних кочових румунських ромів, карпатські були людьми заможними, везли з собою гарні ковдри, хустки та жіночі вбрання з дорогих тканин. За спогадами очевидців, у село кибитка за кибиткою прибували роми. їхні підводи розтягнулися на кілька десятків кілометрів. Утім, згодом вони почали обмінювати свій крам на хліб і крупу. Врешті, одяг зносився, міняти на їжу вже не було чого. Та місцеві жителі під загрозою власному життю, потай передавали їм їжу. Страшну зиму 1943 р. пережили не всі роми. Помирали від голоду й холоду просто в балці. Ромів не стало в с. Красненькому буквально за ніч. Дослідники цієї жахливої трагедії вважають, що фашисти зігнали їх в інше місце і знищили На Миколаївщині відбувся мітинг-реквієм та урок пам'яті на згадку загиблих ромів у часи Другої світової війни. .

Доля ромів, висланих із різних частин Румунської держави, зокрема з північної Буковини та Бессарабії, склалася трагічно. У Голтському та Очаківському повітах вони проживали в будинках, які префектура звільнила від місцевого населення, або в землянках. У деяких селах було повністю евакуйоване місцеве населення, переважно українці (Моторна, І. 2016, с. 199).

За письмовими свідченнями від 15 квітня 1945 р. колишнього префекта повіту Очаків підполковника В. Горського, наприкінці серпня 1942 р. на ст. Трихати за тиждень доставили 15 тис. ромів, багато хто був майже голий, у лахмітті. їх розподілили по радгоспах у радіусі 40-50 км, у цих радгоспах вони перебували просто неба декілька тижнів, а потім були переведені в бараки в селах Олександродар і Велика Корениха, де не було ні вікон, ані дверей. У цих бараках вони залишалися до початку листопада 1942 р. Згодом, за наказом з Одеси, В. Горський евакуював з чотирьох сіл на Південному Бузі місцевих жителів і поселив ромів там (Круглов, А. 2009, с. 108-109).

Основним місцем поселення ромів в Очаківському повіті було с. Ковалівка на р. Південний Буг. В акті старости Ковалівської сільської управи від 21 листопада 1942 р. зазначалося, що в селі перебувало 4459 працездатних депортованих ромів і 2002 непрацездатних ромів з Румунії. Загальна кількість 6461 чол. (Мороз, Є. О.).

Режим перебування депортованих ромів було регламентовано наказом № 3149 цивільного губернатора Трансністрії Ґ. Алексіану «Про організацію життя ромів у Трансністрії» від 18 грудня 1942 р. Згідно з цим наказом, усіх ромів Трансністрії розселяли по селах групами від 150 до 350 осіб, мали забезпечити роботою й оплатою на рівні місцевих робітників. Органи жандармерії разом з районними секторами праці поіменно та за професіями реєстрували ромів. Усіх ромів -- кваліфікованих робітників мали влаштувати на роботу згідно з їх кваліфікацією в майстерні, інших -- об'єднати в робочі команди для сільськогосподарських робіт, різання деревини в лісах, збирання чорних металів, макулатури, ганчір'я, відходів усіх видів тощо.

Всі роми від 12 до 60 років незалежно від статі зобов'язані були працювати в цих майстернях та робочих групах. Крім того, ромам, які працювали позанормово, планувалося видавати премії в розмірі 30% вартості від обсягу перевищення роботи, яку вони виконали. Майстерні й робочі команди мали працювати під контролем голів районних та повітових управ, які відповідали за їх присутність на робочих місцях. Кожне село мало обрати ромського старосту, який би стежив за тим, щоб роми не залишали місця проживання та не уникали роботи. Для тих ромів, які самовільно залишали місця проживання у Трансністрії або без причини не виходили на роботу, передбачалося покарання в формі інтернування їх до репресивних таборів, які утворювались у кожному повіті Держархів Миколаївської обл. Ф. Р-1695. Оп. 3. Спр. 10. Розпорядження цивільного губернатора Трансністрії Ґ. Алексіану № 3149 про організацію життя Ромів у Трансністрії [копія], 1942 р. Арк. 69.. Регулювання праці ромів було частиною масштабного проекту уряду Трансністрії, який прагнув створити для депортованих систему праці, здатну забезпечити їх виживання, і одночасно звільнити уряд від витрат, пов'язаних з їх харчуванням та проживанням (Achim, V. 2014-2015, р. 209).

Але ці правила залишилися на папері. Депортовані не мали продовольства, одягу, медикаментів, будь-яких засобів до існування. їм не давали роботи, аби можна було якось вижити. Проте частину депортованих префектура задіяла на фермах і в громадських господарствах, створених замість радянських колгоспів (Моторна, І. В. 2011, с. 64). Зокрема, 1943 р. в Доманівському районі Голтського повіту відкрили дві держферми -- «Маршал Антонеску», на якій працювали 349 ромів Підраховано за: Держархів Миколаївської обл. Ф. Р-2418. Оп. 1. Спр. 62. Списки євреїв і циган, які працюють на державній фермі «Маршал Антонеску» на отримання заробітної плати, 1943 р. Арк. 21-23 зв., 26-29, 31, 32 а., і «Бессарабія» -- 812 ромів Підраховано за: Держархів Миколаївської обл. Ф. Р-2418. Оп. 1. Спр. 51. Табелі на оплату праці євреїв, циган, військовополонених та інших працівників державної ферми «Бессарабія», 1943 р. Арк. 3-7, 10, 12, 14-23, 27-30 зв., 34-35, 37-38, 40-41 зв.. Зважаючи на те, що на 1943 р. у цьому повіті проживало 3215 ромів (Див. Таблиця 2), працівників було всього 30%. Це пояснювалося тим, що місцева влада не мала великої потреби в робітниках, як правило, це була сезонна праця.

В Очаківському повіті ситуація була ще складнішою. В середині грудня 1942 р. сюди прибуло близько 14 тис. ромів, із яких лише 35 були влаштовані на роботу. В телеграмі маршалу І. Антонеску префект Очаківського повіту В. Горський доповідав, що префектура не може надати їжу, житло та охорону для ромів, і просив організувати комісію з сортування ромів, щоб репатріювати тих, кого депортували органи поліції з країни через зловживання. Зі свого боку, румунська армія в Трансністрії теж просила цивільну владу розібратися з депортованими й розмістити їх на роботі, щоб забезпечити їхнє життя.

Раніше, в листопаді 1942 р., префектура Голтського повіту розподілила багатьох ромів по селах невеликими групами з іншими депортованими, а префектура Очаківського повіту вирішила сконцентрувати ромів у більших населених пунктах для кращого спостереження за ними. Але концентрація ромів в одному місці по кілька тисяч чоловік призвела до неможливості забезпечити їх харчуванням на тривалий термін і влаштувати всіх ромів на роботи (Achim, V. 2014-2015, р. 212, 215).

Але навіть, коли й була робота, роми шукали різні способи для втечі або давали малий прибуток цим господарствам. Джерела свідчать, що вони ходили по селах та крали. Так, претор Варварівського району Очаківського повіту вимагав евакуювати ромів у північні райони, оскільки щодня приходили скарги від місцевого населення про те, що вони крали худобу та не хотіли працювати на фермах, хоча робота для них була. Легіон жандармів у Балтському повіті доповідав, що роми на території Трансністрії вдавалися до різних злочинів. У ніч з 12 на 13 лютого 1943 р. банда ромів з комуни Виздока Голтського повіту проникла в зону, яку контролював Балтський легіон, і пограбувала місцеве населення в комуні Неділкове. Місцеві мешканці виявляли невадоволення та говорили про те, що ромів привезли тільки красти й убивати (Моторна, І. В. 2011, с. 64).

У вересні 1943 р. в Голті створили «виправно-трудовий табір для циган», де тримали ромів, захоплених під час спроби втекти з Трансністрії до Румунії, а також тих, хто відмовлявся працювати на примусових роботах. «Циганський табір» у Голті був табором для ув'язнених з дуже суворою дисципліною. Ув'язнені роми виконували примусові роботи не лише для румунської окупаційної адміністрації, але й для румунської та німецької армій на території Трансністрії. До них також додалися місцеві українські євреї та частина місцевих ромів (Achim, V 2015). Згідно з наказом префекта округу Голта від 25 листопада 1943 р. 677 ув'язнених цього табору працювали на примусових роботах.

Румунсько-німецька співпраця щодо найму робітників визначалася, в першу чергу, військово-стратегічними міркуваннями. Між квітнем 1943 і березнем 1944 рр. в південно-східній частині Трансністрії і в Миколаївському загальному районі було багато спільних підприємств. Зокрема, ув'язнені роми табору Голта працювали на будівництві двох мостів: залізничного -- між селами Трикрати і Піски, і шосейного -- через Варварівку до міста Миколаїв (Achim, V 2013, рр. 282-284).

У фондах Державного архіву Миколаївської обл. зберігаються свідчення про жахливі умови життя ромської громади в Голтському і Очаківському повітах. Зима 1942-1943 рр. виявилася для них найважчою. До того, що роми не отримували їжу місяцями, додалася епідемія тифу. За даними на 12 січня 1943 р., з-поміж ромів, які проживали на території Очаківського повіту, від голоду щодня помирали до 20 осіб. З 19 до 26 грудня 1942 р. у с. Велика Корениха померли 24 роми (Мороз, Є. О.). За два тижні, з 26 грудня 1942 р. до 10 січня 1943 р., тут померли ще 293 особи, з яких 76 чоловіків, 90 жінок та 127 дітей. Із цієї причини жандарми просили префектури надати допомогу ромам (Моторна І.В. 2011, с. 64).

У зведенні видачі продуктів мешканцям с. Велика Корениха з 22 лютого до 1 березня 1943 р. наводиться кількість ромів, що перебували в цьому селі: 2136 дорослих і 729 дітей. А вже в рапорті старости ромів Великої Коренихи від 22 квітня 1943 р. зазначалося, що кількість ромів у селі становила 1545 дорослих і 698 дітей, загалом -- 2243 чол. (Мороз, Є. О.). Отже, через голод і хвороби в селі всього за півтора місяця померли 591 дорослий і 31 дитина, всього -- 622 чол.

Румунські окупанти контролювали норми споживання хліба та круп на одну людину. Так, раціон харчування ромів на 10 днів складався з розрахунку: на дорослу людину -- 5 кг кукурудзи, на дитину -- 3 кг Держархів Миколаївської обл. Ф. Р-1591. Оп. 1. Спр. 276. Відомість на отримання зернового пайка для циган Петрово-Солоницької примарії на 10 днів з 20 травня до 31 травня 1943 р., 1943 р. Арк. 9-10.. Могли видати трохи кукурудзяного борошна. Наприклад, ромам с. Велика Корениха з 22 лютого до 1 березня 1943 р. на 2136 дорослих і 729 дітей видали 5980 кг кукурудзи для дорослих, і 1020 кг -- дітям, а кукурудзяного борошна -- всього 24,9 кг на всіх Держархів Миколаївської обл. Ф. Р-1591. Оп. 1. Спр. 166. Зведення видачі продуктів циганам села Велика Корениха з 22 лютого до 1 березня 1943 р., 1943 р. Арк. 140.. А 6461 ромам Ковалівської сільської управи з дня прибуття їх до села до 20 листопада 1942 р. видали 30 250 кг борошна, 19 042 кг картоплі та 400 кг солі Держархів Миколаївської обл. Ф. Р-1591. Оп. 1. Спр. 166. Акт старости Ковалівської сільської управи [Чеботар], шефа общини циган Боровського, старости общини циган Петку, від 21 листопада 1942 р., 1943 р. Арк. 15.. Таким чином, на день ромам видавали: дорослому -- 200 г кукурудзи, дитині -- 100 г; 100 г картоплі та 20 г олії на сім'ю. Для порівняння: євреям, як дорослим, так і дітям, видавали на день усього по 100 г кукурудзи і 50 г картоплі (Гольденберг М.Д. 2012, с. 291). Отже, з таким раціоном харчування люди були приречені на голодну смерть.

Роми використовували для приготування їжі та обігріву солому й траву, а згодом почали рубати дерева біля будинків і самі хати. Вже на березень 1943 р. ці села перетворилися на руїни, від хат залишилися самі стіни, а роми проживали вкупі в одній будівлі (Моторна І. 2016, с. 200). В акті комісії від 17 листопада 1942 р. по земельній громаді с. Велика Корениха говорилося, що в другій половині села, де жили роми, виявлено 36 будинків, які вони розорили. Будинки стали непридатними для життя. Також роми розорили 76 сараїв, які надалі не можна використовувати для потреб селян. Окрім цього, у двох будинках виявлено померлих ромів, яких не поховали на кладовищі (Мороз Є.О.). Якщо в с. Велика Корениха на 1 березня 1943 р. налічувалося 2865 ромів, то на кінець квітня їх уже залишилося 2243 Держархів Миколаївської обл. Ф. Р-1591. Оп. 1. Спр. 166. Рапорт старости циган с. Велика Корениха [Сорочан] г-ну Лебеденко від 22 квітня 1943 р., 1943 р. Арк. 194.. Тобто, як бачимо, смертність була високою.

Значний вплив на життя підокупаційного населення мали різноманітні інфекційні захворювання: холера, чума, висипний тиф та педикульоз, неконтрольований перебіг яких призводив до загибелі значної частини жителів. Так, Очаківська префектура в середині грудня 1942 р. констатувала, що серед ромів префектури були поширені тиф та кишкові інфекції. Влада намагалась ізолювати ромів, щоб вони не поширювали хвороби серед інших мешканців, не дозволяла їм пересуватися вільно по селах і взагалі по префектурі. Змушувала прати білизну й верхній одяг Держархів Миколаївської обл. Ф. Р-1592. Оп. 1. Спр. 28. Примаріям сіл від Очаківської префектури, 1943 р. Арк. 52.. Близько 4 тис. ромів, за даними В. Горського, померли в Очаківському повіті взимку 1942-1943 рр. від голоду, тифу і холоду (Круглов, А. 2009, с. 108-110).

Враховуючи це та намагаючись поліпшити ситуацію, місцева влада навесні й улітку 1943 р. видала розпорядження про розпуск колоній та розподіл наявних ромів серед колгоспів і радгоспів, де працювало місцеве населення. Це частково -- але не скрізь -- покращило умови для виживання ромів, адже іноді давало можливість прогодуватися й отримати роботу (Тяглий, М. 2011, с. 880).

За дослідженнями О. Круглова, в середині 1941 р. загальна кількість ромів в Україні до початку депортації не перевищувала 20 тис. чол. (Круглов, А. 2009, с. 86). Загальна кількість ромів, депортованих з території Румунії в Трансністрію, становила близько 25 тис. чол. (Моторна І.В. 2011, с. 64-65). Але невідомою залишається точна кількість ромів, депортованих у Голтський та Очаківський повіти, що ускладнює встановлення кількості в них загиблих ромів. За даними зі справ Державного архіву Миколаївської обл., автори підрахували кількість ромів, які перебували в цих повітах 1943 р. Ця кількість становить 4825 ромів, із них у Голтській префектурі -- 3215, в Очаківській -- 1610 (Див. Таблиця 2).

Таблиця 2. Кількість ромів у Голтському й Очаківському повітах Трансністрії 1943 р. списки циган, що проживають у Ландауському районі, 1942-1943 рр. Арк. 9-23; Ф. Р-2178. Оп. 1. Спр. 374. Списки циган, євреїв, які перебували в таборах «Гетто» в районах повіту, 1943 р. Арк. 110 зв., 12-28, 74-96; Ф. Р-2425. Оп. 1. Спр. 13. Списки циган, жителів будинків, зайнятих окупантами, 1943 р. Арк. б/н; Спр. 19. Списки циган, жителів будинків, зайнятих окупантами, 1943 р. Арк. б/н.

Зауважимо, що встановлена кількість ромів у Голтському та Очаківському повітах Трансністрії на 1943 р. теж умовна, оскільки перепис їх проводили з березня по серпень цього року. Як уже зазначалося, смертність ромів була високою, й до кінця існування Трансністрії їх поменшало ще в декілька разів. Наприклад, якщо в листопаді 1942 р. до с. Ковалівка Варварівського району депортували 6461 ромів Держархів Миколаївської обл. Ф. Р-1591. Оп. 1. Спр. 166. Акт старости Ковалівської сільської управи [Чеботар], шефа общини циган Боровського, старости общини циган Петку, від 21 листопада 1942 р., 1943 р. Арк. 15., то в березні 1943 р. їх залишилося в селі 3423. Із тих, хто вижив, найвитриваліших перевели в села Суха Балка й Мостове Березівського повіту (Круглов А. 2009, с. 110). А наприкінці літа цього року, за даними Таблиці 2, в усій Очаківській префектурі залишилося 1610 ромів.

Зіткнувшись зі стражданнями в Трансністрії, більшість з тих, хто мав право на звільнення від депортації, попросилися назад до Румунії. Багато ромів намагалися повернутися нелегально. У зв'язку з цим, 22 вересня 1942 р. вийшов декрет, який забороняв повертатися до Румунії ромам з окупованої зони. Покарання було жорстким -- відправлення на тяжкі роботи від п'яти до 25 років чи смертний вирок для тих, хто повернувся. Попри жахливі накази, деякі з них, однак нечисленні, порушували закон.

Загалом у Трансністрії померла від голоду, холоду та хвороб значна частина виселених ромів. За підрахунками О. Круглова, загалом на окупованій території України в 1941-1944 рр. померло 19-20 тис. ромів. Понад половину всіх жертв становлять саме депортовані румунські роми -- близько 11 тис. осіб. Здебільшого вони вмирали від інфекцій, нестачі їжі та від холоду. До цієї цифри слід додати ще понад 800 місцевих ромів, яких закатували німецькі нацисти з серпня 1941 до січня 1942 р. на території майбутньої Трансністрії (Круглов, А. 2009, с. 112-113). Роми, що пережили депортацію, почали повертатися до Румунії навесні 1944 р. разом із виведенням румунської армії з окупованих територій (Моторна І.В. 2011, с. 66). Можна висловлювати припущення, що на території Голтського й Очаківського повітів губернаторства Трансністрія залишилося живими близько 5 тис. ромів.

Розкриття злочинів німецько-румунського окупаційного режиму розпочалося відразу після закінчення Другої світової війни. З 10 до 16 січня 1946 р. у Миколаєві, в приміщенні Театру юного глядача відбувся відкритий судовий процес військового трибуналу Одеського військового округу щодо німецьких військових і працівників різних окупаційних каральних установ. На лаві підсудних опинилися дев'ять осіб. Семеро були засуджені до смерті, двоє отримали 20 років каторжних робіт. У повідомленні «Правди» від 12 січня 1946 р. про цей процес підкреслювалося, що колишній начальник СД Миколаєва, підсудний Г. Зандлер був «викритий у поголовному винищенні єврейського населення області і циган» (Котлярчук, А. 2014, с. 31).

Геноцидом нацистську політику щодо ромів сьогодні визнають на рівні 10 європейських держав, вони щорічно відзначають 2 серпня День пам'яті 2 серпня 1944 р. у концтаборі Аушвіц-Біркенау за одну ніч було знищено 4 тис. ромів, і тому ця дата вважається Днем пам'яті геноциду ромів.. Згідно з Постановою Верховної Ради України від 8 жовтня 2004 р. «Про відзначення Міжнародного дня голокосту ромів», з 2004 р. Україна теж приєдналася до скорботного дня пам'яті винищення ромів Постанова Верховної Ради України «Про відзначення Міжнародного дня голокосту ромів». Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2005. № 2. Ст. 65. .

У Миколаївській обл. проводяться заходи, спрямовані на вивчення масштабів, місць поховання й кількості жертв німецько-румунського геноциду ромів у роки Другої світової війни, на увічнення пам'яті про депортованих і страчених представників цієї національності в містах та районах області В Николаевской во время войны // НикВести. 2011. 4 августа. . У с. Красненьке Кривоозерського району встановлено пам'ятний знак «Жертвам волелюбного народу циганської національності на місці їх розстрілу»¹ Складено та підраховано за: Держархів Миколаївської обл. Ф. Р-1028. Оп. 1. Спр. 98. Листування з відділом праці губернаторства Трансністрії про використання циган і євреїв на роботи та їх списки, 1943 р. Арк. 5-8, 10-11 зв., 92-104; Спр. 118. Списки циган і євреїв, які перебували на території Очаківського повіту, 1943-1944 рр. Арк. 52-69; 70-87, 112-117; Ф. Р-1594. Оп. 3. Спр. 10. Наказ цивільного губернатора Трансністрії про особливу цензуру кореспонденції циган і про використання єврейського населення на роботі, листування з адміністративним відділом Березівської префектури про відпустку будівельного матеріалу для побудови бараків циганам. Але замовчування жахливої трагедії ромів десятиліттями призвело до того, що на території України між Дністром та Південним Бугом немає пам'ятника, який би фіксував винуватців трагедії, а саме румунський уряд І. Антонеску. Це саме те, про що треба говорити не лише на місцевому, а й на міждержавному рівні.

Підсумовуючи, можна виділити кілька важливих моментів означеної проблеми.

По-перше, роми, депортовані в Трансністрію з Румунії, Бессарабії та Буковини, стали жертвами політики переслідування за етнічними та расовими критеріями, яку пропагував румунський уряд. Основною причиною переселення ромів було виведення за межі країни бідного населення й тих осіб, яких уряд визнав «небезпечними елементами».

По-друге, одним із ключових напрямів румунської окупаційної політики щодо ромів було регулювання режиму перебування і праці депортованих ромів у Трансністрії, регламентоване наказом № 3149 цивільного губернатора Ґ Алексіану від 18 грудня 1942 р. Уряд Трансністрії прагнув створити систему праці, здатну забезпечити виживання депортованих ромів, звільнивши уряд від витрат на їх харчування та проживання. З'ясовано, що в Голтському та Очаківському повітах місцева влада встановленого режиму праці не дотримувалася, залучаючи до роботи в колгоспах, на фермах, у майстернях або на будівельних майданчиках лише невелику частину населення, що призвело до масового безробіття ромів у цих повітах. Основною стратегією виживання для позбавлених засобів до існування ромів стали крадіжки чужого майна та втечі до Румунії. Для запобігання цим явищам у м. Голта утворили «виправно-трудовий табір для циган», в'язнів якого змушували працювати на примусових роботах не лише для румунської окупаційної адміністрації, але й для румунської та німецької армій, переважно розквартированих у «Трансністрії», а також у Миколаївському загальному районі.

По-третє, в ході реконструкції фрагментів повсякденного життя і побуту депортованих ромів установлено низькі показники норм споживання хліба та круп у двох повітах, які регламентувала місцева окупаційна влада, чим прирікала людей на голодну смерть. Окрім пошуку продуктів харчування, в повсякденному житті роми зіткнулися з низкою побутових проблем. Не менш важливою й болючою соціальною складовою буденного життя ромів стало масове поширення різноманітних інфекційних хвороб, неконтрольований перебіг яких призвів до загибелі значної частини жителів.

По-четверте, до весни 1944 р., коли румунські війська вийшли з Трансністрії, а ті, хто вижив, повернулись у свою країну, велика частка ромів у Голт- ському та Очаківському повітах померли від голоду, холоду, хвороб та злиднів. На основі аналізу статистичних даних авторам вдалося підрахувати ймовірну кількість ромів у Голтському та Очаківському повітах на закінчення румунської окупації -- близько п'яти тисяч чоловік. Якщо взяти до уваги свідчення префекта повіту Очаків В. Горського про 15 тис. ромів, депортованих у ці повіти, то вказана цифра підтверджує дані дослідників про 11 тис. загиблих у Трансністрії ромів, більшість яких померли на території Голтського та Очаківського повітів. Отже, умови перебування і режим праці депортованих ромів на території цих повітів не давали їм надії на виживання.

Дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми геноциду ромів на території Трансністрії. Подальші наукові пошуки передбачають вивчення антиромської політики, яку вів румунський уряд у «таборах Побужжя», а також детальніше вивчення трагедії ромів у роки Другої світової війни.

Література

1. Бессонов Н. 2006. Геноцид цыган Украины в годы Великой Отечественной войны. Рома в Україні. Історичний та етнокультурний розвиток циган (рома) України (XVI- ХХст.) (матеріали круглого столу). Севастополь: Вебер. С. 4-28.

2. Бессонов Н. 2009. Цыгане СССР в оккупации. Стратегии выживания. Голокост і сучасність. Студії в Україні і світі. № 2 (6). С. 17-52.

3. Бєліков О.В. 2002. Цигани України під час Другої світової війни. Наука. Релігія. Суспільство. № 4. С. 64-73.

4. Гольденберг М.Д. 2012. Судьбы евреев Николаевщины в период Великой Отечественной войны 1941-1945 гг. Николаев: Издатель П.Н. Шамрай. 392 с.

5. Думиника И. 2011. Депортация и дискриминация румынских цыган во время Второй мировой войны. Великая Отечественная война 1941-1945 г. г. в исторической памяти Приднестровья. Тирасполь: Издательство Приднестровского Университета. С. 109-129.

6. Зіневич Н. 2009. До питання про специфіку геноциду ромів на українських землях у роки Другої Світової війни. Голокост і сучасність. Студії в Україні і світі. № 2 (6). С. 148-163.

7. Кенрик Д., Паксон Г. 2001. Цыгане под свастикой. Москва: Текст. 205 с.

8. Козакова О.В. 2014. Доля українських циган у часи Другої світової війни в сучасній українській історіографії. Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. Т. XXXVIII. С. 343-346.

9. Котлярчук А. 2014. Нацистский геноцид цыган на территории оккупированной Украины: роль советского прошлого в современной политике. Голокост і сучасність. Т. 1 (12). С. 24-50.

10. Круглов А. 2009. Геноцид цыган в Украине в 1941-1944 гг.: статистико-региональный аспект. Голокост і сучасність. Студії в Україні і світі. № 2 (6). С. 83-113.

11. Мороз Є.О. (n. d.). Трагедія ромів Миколаївщини в роки німецько-румунської окупації 1941-1944 рр. [Online]. Available at: https://cutt.ly/dLS5qfh

12. Моторна І.В. 2011. Депортація румунських циган до Трансністрії: методи та демографічні наслідки. Чорноморський літопис. № 3. С. 63-67.

13. Моторна І.В. 2016. Депортація румунських ромів до Трансністрії (1942-1944 рр.): реконструкція подій, увічнення пам'яті, перспективи дослідження. Геноцид ромів України в період Другої світової війни: вивчення, викладання, комеморація (матеріали наук.-практ. конф., 4.10.2016 р.). Київ: Український центр вивчення історії Голокосту. С. 194-207.

14. Назария С. 2005. Страницы истории: Холокост (на территории Молдовы и в прилегающих областях Украины, 1941-1944). Кишинев: Центральная типография. 304 с.

15. Солонарь В. 2008. Этническая чистка или борьба с преступностью? Депортация румынских цыган в Транснистрию в 1942 г. Голокост і сучасність. Студії в Україні і світі. № 1 (3). С. 65-87.

16. Тяглий М.І. 2012. Роми, геноцид ромів на теренах сучасної України під час Другої світової війни. Енциклопедія історії України: Т. 9. Прил -- С. Київ: Видавництво «Наукова думка». С. 288-289.

17. Тяглий М.І. 2011. Окупаційна політика та доля ромів України. 1941-1944 рр. Україна в Другій світовій війні: погляд з XXI століття. Історичні нариси. Кн. 2. Київ: Наукова думка. С. 864-897.

Referents

1. Achim V. 2013. Die Zwangsarbeit der deportierten Juden und Roma fur die Wehrmacht in Transnistrien. Zwangsarbeit in Hitlers Europa Besatzung. Arbeit. Folgen. Herausgegeben von Dieter Pohl und Tanja Sebta. Berlin, 2013. Р. 271-292.

2. Achim V. 2015. Munca forfata in Transnistria: «Organizarea munch» evreilor §i romilor: decembrie 1942 -- martie 1944. Targovi^te: Cetatea de Scaun, 2015. 148 p.

3. Achim V. 2014-2015. The Forced Labour of the Gypsises in Transnisnria: the Regulation of December 1942 and the Reality on the Ground. Historical Yearbook, Vol. XI-XII, Р. 209-224.

4. Achim V. 2004. The Roma in Romanian History [trans. from romanian by R. Davies]. Budapest, New York: Central European University Press. 233 p. [in English].

5. Ioanid R. 2006. Istoria Holocaustului in Romania. Distrugerea evreilor §i romilor sub regimulAntonescu 1940-1944. Bucure^ti: Hasefer, 2006. 454 p.

6. Ioanid R. 2000. The Holocaust in Romania: The destruction of Jews and Gypsies under the Antonescu Regime, 1940-1944. Chicago: Ivan R. Dee. 380 p. [in English].

7. Matei P. 2019. Survival Strategies of the Roma Deportees to Transnistria. Holocaust. Studii §i cercetari. Vol. XI (12). Р. 35-67.

8. Bessonov N. 2006. Genotsid tsygan Ukrainy v gody Velikoy Otechestvennoy voyny [The Genocide of Gypsies of Ukraine during the Great Patriotic War]. Roma v Ukrayini. Istorychnyj ta etnokul'turnyj rozvytok tsyhan (roma) Ukrayiny (ХУІ-ХХst.) (materialy kruhloho stolu). Sevastopol': Veber. S. 4-28. [in Russian].

9. Bessonov N. 2009. Tsygane SSSR v okkupatsii. Strategii vyzhivaniya [Gypsies of the USSR in the Occupation. Survival Strategies].Holokost i suchasnist'. Studiyi v Ukrayini i sviti. № 2 (6). S. 17-52. [in Russian].

10. Byelikov O.V. 2002. Tsyhany Ukrayiny pid chas Druhoyi svitovoyi viyny [Gypsies of Ukraine during World War II]. Nauka. Relihiya. Suspil'stvo. № 4. S. 64-73. [in Ukrainian].

11. Gol'denberg M.D. (Ed.). 2012. Sud'by yevreyev Nikolayevshchiny vperiod Velikoy Otechestvennoy voyny 1941-1945 gg. [Fates of Jews of Mykolayiv region during the Great Patriotic War of1941-1945]. Nikolayev: Izdatel' P. N. Shamray. 392 s. [in Russian].

12. Duminika I. 2011. Deportatsiya i diskriminatsiya rumynskikh tsygan vo vremya Vtoroy mirovoy voyny [Deportation and Discrimination of Romanian Gypsies during World War II]. Velikaya Otechestvennaya voyna 1941-1945 g.g. v istoricheskoy pamyati Pridnestrov ya. Tiraspol': Izdatel'stvo Pridnestrovskogo Universiteta. S. 109-129. [in Russian].

13. Zinevych N. 2009. Do pytannya pro spetsyfiku henotsydu romiv na ukrayins'kykh zemlyakh u roky Druhoyi Svitovoyi viyny [To the Question about the Specifics of Roma Genocide in the Ukrainian Lands during World War II]. Holokost i suchasnist'. Studiyi v Ukrayini i sviti. № 2 (6). S. 148-163. [in Ukrainian].

14. Kenrik D., Pakson G. 2001. Tsygane pod svastikoy [Gypsies under the Swastika]. Moskva: Tekst. 205 s. [in Russian].