Петро Климович (1855-1920 роки) - останній міністр фінансів уряду Центральної Ради УНР (1918 рік)

Обов'язки Вищої економічної ради були досить широким, зокрема вона мала:

а) в якомога найкоротший час давати свої заключення з усіх надісланих до неї на розгляд як Радою народних міністрів, так і Центральною Радою законодавчих внесеннях, що стосувалися господарчих справ;

б) погоджувати наряди окремих відомств, пристосовуючи їх до потреб приватної промисловості, та складати загальні планові наряди і замовлення, розподіляючи їх на внутрішній і зовнішній ринок по сезонах року та галузях продукції і транспорту;

г) у згоді з цим розглядати і пристосовувати всі дотичні сюди рахункові внесення відомств;

д) виробити план переведення різних ґанд- льових монополій та вносити різні поправки до вже існуючих;

е) виробляти системи регулювання різних галузей промисловості та загального державного контролю над нею;

ж) виробити основи розподілу та організування праці, обчислення технічних сил, налагодження та збільшення перевізних засобів усіх відомств, а також обміркування інших питань, що стосувалися народного та державного господарства;

з) виробити основи фінансової системи Республіки, основи зовнішніх позичок та засоби державного контролю над банками, біржею і грошовим ринком;

і) виробити загальний план державної економії в зв'язку з земельною реформою, націоналізацією надр та іншими ґрунтовними реформами, а також визначити взаємовідносини між системами державного та муніципального господарства;

к) вияснити і вишукати засоби дійсного контролю і регулювання вивозу та ввозу;

л) організувати Центральний статистично-економічний комітет Республіки, керувати його працею і зробити все належне для збору потрібних для економічної політики матеріалів та даних [23].

Задля виконання переліченого Вищій економічній Раді надавалося право:

а) вимагати необхідні довідки, документи та інші подібні матеріали як від державних і громадських, так і від приватних установ та осіб з обов'язком таких установ і осіб виконувати домагання Ради, робити досліди, посилати експедиції та приватних осіб з фаховим завданням як по Україні, так і за кордон;

б) виробляти законопроекти, які вносити через Раду народних міністрів на затвердження законодавчої влади;

в) безпосередньо через свого голову доповідати Раді народних міністрів, а також Центральній Раді та її комісіям;

г) запровадити порайонні Ради в великих промислових центрах Республіки Голова Вищої економічної ради на засіданнях Ради народних міністрів, Центральної Ради або її комісій користувався тільки дорадчим голосом. Статут районних економічних рад мав бути розроблений Вищою економічною радою окремо та представлений на затвердження Центральної Ради. .

Вища економічна рада мала також виробити наказ, на основі якого діяв би її внутрішній розпорядок. Передбачалося, що справами Вищої економічної ради керуватиме Колегія в складі обраних її членами: голови Ради, його товариша та керуючого справами (при цьому керуючий справами міг бути обраний і з осіб, що до складу самої Вищої економічної ради не належали). Їхні права та обов'язки також повинні були бути зазначені у наказі Вищої економічної ради. Згадуваний вище Центральний статистично-економічний комітет підлягав безпосередньо управлінню ділами Ради. По- заяк Економічна рада являла собою «вищий орган в допомогу Владі законодавчій, виконавчій, а також для Державного Контролю», то вона включалася до загальної системи вищих державних органів щодо службових прав і обов'язків. Нею ж самою вироблявся власний бюджет, який через Раду народних міністрів вносився на затвердження Центральної Ради. Такій же процедурі кожного року підлягало й справоздання новозаснованого державного органу. До поки ж не було визначено бюджет установи, Центральна Рада асигнувала в її розпорядження 300 тис. крб кредитом [23]. За загальне ж завдання Вищій економічній Раді УНР ставилося «об'єднання усіх державно-господарчих заходів Правительства, а также попередній розгляд усіх законопроектів в справі фінансів, торгівлі, промисловости та инших» [24].

Слід зазначити, що ці та інші цілком об'єктивні завдання, вирішенням яких мала зайнятися Центральна Рада та її уряд у фінансово-економічній галузі національного державотворення, так і не були розв'язані. Однією з причин чому була й проблема кадрова. Департаменти та інші структури Народного міністерства фінансів все ще перебували у стадії формування, яке так і не було завершено за влади Центральної Ради.

29 квітня 1918 р. Українська Народна Республіка припинила своє існування, її заступила проголошена гетьманом П. Скоропадським Українська Держава [4; 7]. 30 квітня Раду народних міністрів УНР було розпущено. На зміну владі соціалістичній прийшла влада консервативно-капіталістична [4]. Нова влада пропонувала П.Климовичу залишитися працювати у Міністерстві фінансів, але попри наполегливі прохання він категорично відмовився й повернувся до Одеси й продовжив свою працю у правлінні Одеського товариства взаємного кредиту [1, арк. 5]. У рідному місті його 2 липня 1918 р. було обрано головою Правління цього Товариства. Водночас П. Климович брав участь в українському русі й продовжував діяльність у складі «Просвіти». Як наслідок, 6 липня 1918 р. Одеська міська українська рада обрала його своїм головою.

За сім з половиною місяців, 14 грудня 1918 р. Гетьманат було повалено внаслідок військового заколоту із Січовими стрільцями в авангарді та антигетьманського повстання на чолі з Директорією. Державі було повернуто попередню назву - УНР. Опанувавши столицю, члени Директорії6 знов спрямували Україну на соціалістичний шлях розвитку [4-9]. Новий уряд УНР очолив соціал-демократ В. Че- хівський. 19 грудня 1918 р. тимчасово виконуючим обов'язки народного міністра фінансів було призначено В. Мазуренка, який обіймав цю посаду до січня 1919 року [10, с. 175]. Тоді затвердити міністром фінансів намічалося знов П. Климовича, але він на той час мешкав десь на півдні й до Києва не прибув. З огляду на це, за пропозицією міністра народного господарства С. Остапенка, на посаду народного міністра фінансів було запрошено відомого кооперативного діяча, члена ради директорів «Дніпросоюзу» та «Українбанку», соціал-демократа Б. Мартоса [14, с. 16].

Тим часом у грудні 1918 р. Одеса потрапила під контроль військ Антанти та Добровольчої армії Півдня Росії (денікінців). Невдовзі, у березні 1919 р. П. Климовича було призначено членом Комітету (Ради) оборони і продовольства при французькому генералі А. Ж. д'Ансельмі. 5 квітня 1919 р. після п'ятимісячного перебування на півдні України французькі окупаційні війська залишили Одесу, а вже 7 квітня до міста увійшли загони отамана Н. Григор'єва та за ними - радянсько-більшовицька влада. Тоді П. Климовичу дивом вдалося уникнути молоху «червоного» терору. З кінцем серпня-початком вересня влада у місті знов змінилася, до керма прийшли інші росіяни - денікінці. Тоді ж, у вересні 1919 р. в Одесі до відрядження закордон готувалася спеціальна експедиція на чолі з П. Климовичем для відкриття там низки банківських відділів. Експедицію формували спільно в одеських відділах Українського народного кооперативного банку (Українбанку), Дніпросоюзу і Централу. Перший такий відділ (а якщо не вдасться через формальні причини, то - комісіонерство) мав бути відкритий П. Климовичем у столиці Туреччини Істамбулі. Член правління Українбанку В. Мельніков, зокрема, повідомляв 6 вересня 1919 р. з Одеси директорові відділу у Станіславові Г. Сцібор- ському, що «Петро Титович Климович, маючи від мене повну довіреність, лише відкриє [в Істамбулі7 ] Відділ Банку, зостатись же для керування справами він не зможе, позаяк мусить їхати з експедицією далі» [1, арк. 37]. Утім через військово-політичні причини експедицію так і не було відряджено до Туреччини.

Товариство народного театру, Крапля молока тощо [1, арк. 5]. При цьому він також був головою Ради «Споживсоюзу». У зв'язку з цим 1 квітня 1920 р. голова Правління Одеського Союзу споживчих товариств «Споживсоюз» повідомляв П. Климовичу, що «Правління Споживсоюзу, бажаючи користуватись досвідом Вашим в фінансових справах, в засіданні 11/24 березня ц/р., ухвалило запросити Вас, яко консультанта, до Фінансового Відділу Со-

У 1919 р. місто кілька разів переходило під контроль різних «влад», проте у 1920 р. там остаточно було встановлено радянський режим російсько-більшовицькими окупантами. У цей час в Одесі П. Климович продовжував приймати участь у низці громадських починань - народні аудиторії, суспільна бібліотека, Товариство дружнього виховання юнацтва, юзу» [1, арк. 41].

Пропрацював зі Споживсоюзом П. Климович недовго, позаяк вже 30 травня 1920 р. був заарештований каральними органами радянської влади. Він потрапив до списку з 157 осіб - переважно членів «Просвіти», які були заарештовані Одеською ГубЧК від 30 травня до 8 червня 1920 р. за участь у «підпільній петлюрівській організації».

Після відновлення Україною державної самостійності у 1991 р. на П. Климовича було розповсюджено дію ст.1 Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 року. 10 жовтня 1994 р. заступник прокурора Одеської області, державний радник юстиції В. С. Іванов затвердив Заключення відносно Климовича П. Т. по матеріалам відповідної кримінальної справи (арх. № 017138), укладене старшим помічником прокурора Одеської області з нагляду за слідством в органах держбезпеки, старшим радником юстиції З. Садиковою від 7 жовтня 1994 р. У Заключенні, зокрема, зазначалося, що П. Климовича було реабілітовано як жертву політичних репресій «у зв'язку з відсутністю сукупності доказів, що підтверджують обґрунтованість притягнення його до відповідальності» [1, арк. 59 зв.]. Довідка про реабілітацію не укладалася через відсутність відомостей про його родичів.

Архівно-кримінальну ж справу №418 (1 том) від 1920 р. із провадженням стосовно П. Климовича було розтаємничено УСБУ в Одеській області лише від 30 серпня 2011 року [1]. Петро Титович Климович нарешті і назавжди повернувся до історичного пантеону України й, попри зусилля її ворогів, не зник з національної спадщини та вдячної пам'яті свого народу.

Список використаних джерел

1. Архів Управління Служби безпеки України в Одеській області (АУСБУ ВО). Ф.4(Р), спр.27008, т.1.

2. Василик І., Басара-Тиліщак Г (2020). Адвокат Петро Климович - будівничий Одеси та України (до 165-річчя від дня народження). Вища школа адвокатури НААУ 2020. 11 листопада

3. Вістник Ради Народніх Міністрів Української Народньої Республіки, 1918, 16 квітня.

4. Гай-Нижник П. (2019). Павло Скоропадський і Власний Штаб гетьмана всієї України: боротьба за владу і державність. Київ: Крок. 626 с.

5. Гай-Нижник П. П. (2016). Пошук державної моделі УНР: ідея і крах «трудового принципу» (грудень 1918 р. - липень 1919 р.). Український історичний журнал. № 1. С. 79-97.

6. Гай-Нижник П. (2021). Україна: фінанси і політика (1917-1922 рр.). Київ: Саміт-книга. 808 с.

7. Гай-Нижник П. П. (2010). УНР та ЗУНР: становлення органів влади і національне державотворення (1917-1920 рр.). Київ: «ЩеК». 304 с.

8. Гай-Нижник П. (2019). 1918-й: два перевороти. Київ: Видавець Марко Мельник. 298 с.

9. Гай-Нижник П., Лейберов О. (2013). УНР у період Директорії: пошук моделі державного устрою (кінець 1918-1919 рр.). Ніжин. 212 с.

10. Гнатишак М. (1974). Державні гроші України 1917-1920 років. Ілюстрований історично-іконографічний нарис. Клівленд: Український музей- архів. 376 с.

11. Гончарук Т. Г (2009). Петро Титович Климович: один з когорти одеситів-міністрів українських урядів 1917-1921 pp. Четверті Липівські читання: Зб. Матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції. Київ: Українська видавнича спілка ім. Ю. Липи. 236 с.

12. Дмитрієнко М. Ф. (2007). Климович Петро Титович. Енциклопедія історії України. Т.4. Київ: Наукова думка. С. 350.

13. Киевская мысль, 1918, 26 сентября.

14. Мартос Б., Зозуля Я. (1972). Гроші Української Держави. Мюнхен: Український Технічно- Господарський Інститут. 100 с.

15. Народня воля, 1918, 22 січня.

16. Народня воля, 1918, 23 квітня.

17. Народня воля, 1918, 24 квітня.

18. Незнакомец. Наша галерея. Одесские новости, 1906, 27 августа.

19. Немановъ Л. М. (1919). Финансовая политика Украины (7 ноября 1917 - 4 февраля 1919 г.). Кіев: Культура и Знаніе. 212 с.

20. Одесский листок, 1918, 26 июня.

21. Робітнича газета, 1918, 26 березня.

22. Робітнича газета, 1918, 23 квітня.

23. Робітнича газета, 1918, 27 квітня.

24. Робітнича газета, 1918, 28 квітня.

25. Туган-Барановський М. (1994). Політична економія. Курс популярний. Київ: Наукова думка. 261, [2] c.

26. Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. Т 2.: 10 грудня 1917 р. - 29 квітня 1918 р. Київ: Наукова думка, 1997. 422 с.

27. Климовича П. Т. Одесские новости, 1918, 9 апреля (27 марта).

28. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України). Ф. 1063, оп. 2, спр. 3.

29. ЦДАВО України. Ф. 1064, оп. 1, спр. 4.

30. ЦДАВО України. Ф. 1115, оп. 1, спр. 6.

31. ЦДАВО України. Ф. 1115, оп. 1, спр. 29.

32. ЦДАВО України. Ф. 2199, оп. 3, спр. 11.

33. ЦДАВО України. Ф. 2592, оп. 1, спр. 65.

34. ЦДАВО України. Ф. 3690, оп. 1, спр. 5.

35. ЦДАВО України. Ф. 3690, оп. 1, спр. 17.

36. Ereignisse in der Ukraine 1914-1922 deren Bedeutung und historische Hintergunde. / Von. Theophil Hornykiewicz. Serie I-IV Band I. Philadelphia: Ferdinand Berger & Sohne, OHG, Horn, N.O., 1966. 762 s.

References

1. Arkhiv Upravlinnia Sluzhby bezpeky Ukrainy v Odeskii oblasti (AUSBU VO). F.4(R), spr.27008, t.1. [in Russian]

2. Vasylyk I., Basara-Tylishchak H. (2020). Advokat Petro Klymovych - budivnychyi Odesy ta Ukrainy (do 165-richchia vid dnia narodzhennia). Vyshcha shkola advokatury NAAU. 2020. 11 lystopada

3. Vistnyk Rady Narodnikh Ministriv Ukrainskoi Narodnoi Respubliky, 1918, 16 kvitnia [in Ukrainian].

4. Hai-Nyzhnyk P (2019). Pavlo Skoropadskyi i Vlasnyi Shtab hetmana vsiiei Ukrainy: borotba za vladu i derzhavnist. Kyiv: Krok. 626 s. [in Ukrainian]

5. Hai-Nyzhnyk P. P. (2016). Poshuk derzhavnoi modeli UNR: ideia i krakh «trudovoho pryntsypu» (hruden 1918 r. - lypen 1919 r.). Ukrainskyi istorychnyi zhurnal. № 1. S.79-97. [in Ukrainian]

6. Hai-Nyzhnyk P (2021). Ukraina: finansy i polityka (1917-1922 rr.). Kyiv: Samit-knyha. 808 s. [in Ukrainian]

7. Hai-Nyzhnyk P P (2010). UNR ta ZUNR: stanovlennia orhaniv vlady i natsionalne derzhavotvorennia (1917-1920 rr.). Kyiv: «ShcheK». 304 s. [in Ukrainian]

8. Hai-Nyzhnyk P (2019). 1918-y: dva perevoroty. Kyiv: Vydavets Marko Melnyk. 298 s. [in Ukrainian]

9. Hai-Nyzhnyk P., Leiberov O. (2013). UNR u period Dyrektorii: poshuk modeli derzhavnoho ustroiu (kinets 1918-1919 rr.). Nizhyn. 212 s. [in Ukrainian]

10. Hnatyshak M. (1974). Derzhavni hroshi Ukrainy 1917-1920 rokiv. Iliustrovanyi istorychno- ikonohrafichnyi narys. Klivlend: Ukrainskyi muzei- arkhiv. 376 s. [in Ukrainian]

11. Honcharuk T. H. (2009). Petro Tytovych Klymovych: odyn z kohorty odesytiv-ministriv ukrainskykh uriadiv 1917-1921 pp. Chetverti Lypivski chytannia: Zb. Materialiv Vseukrainskoi naukovo-praktychnoi konferentsii. Kyiv: Ukrainska vydavnycha spilka im. Yu. Lypy. 236 s. [in Ukrainian]

12. Dmytriienko M. F. (2007). Klymovych Petro Tytovych. Entsyklopediia istorii Ukrainy. T.4. Kyiv: Naukova dumka. S. 350. [in Ukrainian]

13. Kyevskaia mysl, 1918, 26 sentiabria. [in Russian]

14. Martos B., Zozulia Ya. (1972). Hroshi Ukrainskoi Derzhavy. Miunkhen: Ukrainskyi Tekhnichno-Hospodarskyi Instytut. 100 s. [in Ukrainian]

15. Narodnia volia, 1918, 22 sichnia. [in Ukrainian]

16. Narodnia volia, 1918, 23 kvitnia. [in Ukrainian]

17. Narodnia volia, 1918, 24 kvitnia. [in Ukrainian]

18. Neznakomets. Nasha halereia. Odesskye novosty, 1906, 27 avhusta. [in Russian]

19. Nemanovb L. M. (1919). Fynansovaia polytyka Ukraynbi (7 noiabria 1917 - 4 fevralia 1919 h.). Kiev: Kultura y Znanie. 212 s. [in Russian]

20. Odesskyi lystok, 1918, 26 yiunia. [in Russian]

21. Robitnycha hazeta, 1918, 26 bereznia. [in Ukrainian]

22. Robitnycha hazeta, 1918, 23 kvitnia. [in Ukrainian]

23. Robitnycha hazeta, 1918, 27 kvitnia. [in Ukrainian]

24. Robitnycha hazeta, 1918, 28 kvitnia. [in Ukrainian]

25. Tuhan-Baranovskyi M. (1994). Politychna ekonomiia. Kurs populiarnyi. Kyiv: Naukova dumka. 261, [2] c. [in Ukrainian]

26. Ukrainska Tsentralna Rada. Dokumenty i materialy. T. 2: 10 hrudnia 1917 r. - 29 kvitnia 1918 r. Kyiv: Naukova dumka, 1997. 422 s. [in Ukrainian]

27. Klymovycha P.T. Odesskye novosty, 1918, 9 aprelia (27 marta). [in Russian]

28. Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady i upravlinnia Ukrainy (TsDAVO Ukrainy). F. 1063, op. 2, spr. 3. [in Ukrainian]

29. TsDAVO Ukrainy. F. 1064, op. 1, spr. 4. [in Ukrainian]

30. TsDAVO Ukrainy. F. 1115, op. 1, spr. 6. [in Ukrainian]

31. TsDAVO Ukrainy. F. 1115, op. 1, spr. 29. [in Ukrainian]

32. TsDAVO Ukrainy. F. 2199, op. 3, spr. 11. [in Ukrainian]

33. TsDAVO Ukrainy. F. 2592, op. 1, spr. 65. [in Ukrainian]

34. TsDAVO Ukrainy. F. 3690, op. 1, spr. 5. [in Ukrainian]

35. TsDAVO Ukrainy. F. 3690, op. 1, spr. 17. [in Ukrainian]

36. Ereignisse in der Ukraine 1914-1922 deren Bedeutung und historische Hintergunde. / Von. Theophil Hornykiewicz. Serie I-IV. Band I. Philadelphia: Ferdinand Berger & Sohne, OHG, Horn, N.O., 1966. 762 s. [in German]

Размещено на Allbest.ru