Питання освіти та виховання у творчій спадщині Григорія Сковороди (до 300-річчя з дня народження)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Питання освіти та виховання у творчій спадщині Григорія Сковороди (до 300-річчя з дня народження)

А.М. Луцюк, кандидат педагогічних наук, доцент, завідувач кафедри педагогіки та психології Волинського інституту післядипломної педагогічної освіти (ВІППО)

Проаналізовано педагогічні погляди у творчості філософа, великого прогресивного діяча свого часу Григорія Савича Сковороди, що є актуальними в незалежній Україні.

Ключові слова: Україна, філософія, народна педагогіка, релігійне виховання, освіта, вчитель, знання, родинне виховання.

Issues of education and upbringing in Hryhorii Skovoroda's creative heritage

Lutsiuk A.M.

Pedagogical views in the works of a philosopher, a great progressive figure of his time Hryhorii Savych Skovoroda, which are relevant in the independent Ukraine, are analyzed.

Key words: Ukraine, philosophy, folk pedagogy, religious education, education, teacher, knowledge, family upbringing

сковорода педагогічний виховання

Актуальність теми

Життя і діяльність філософа, самобутнього просвітителя, гуманіста, письменника, педагога Григорія Сковороди (1722-1794) - це життя патріота, вірного сина українського народу. Педагогічні погляди Г. Сковороди спираються на його філософію, органічно втілені в літературній творчості. Джерелом поглядів педагога-філософа були традиції народної педагогіки, народна мудрість, народне сприйняття освіти та виховання. Освіту Сковорода розумів як засіб виховання всього народу. Це знакова постать вітчизняної та світової історії й культури. Актуальність вивчення життя, творчості та педагогічної діяльності видатного українця зумовлено гострою необхідністю національного i духовного відродження України, відкриттям та переоцінкою духовних надбань нашого народу.

Аналіз досліджень і публікацій

Філософські, культурологічні, літературні, педагогічні аспекти творчості Г. Сковороди досліджували Д. Багалій, Н. Іванова, Г. Ільїн, Н. Кабусь, Н. Кавалерова, П. Кононенко, О. Мишанич, С. Новосад, І. Пільчук, О. Попова, Л. Ушкалов, Д. Чижевський, В. Шевчук, М. Яворський. Спеціальні дослідження його педагогічної діяльності здійснили Л. Артемова, Н. Калениченко, І. Козубовська, М. Ярмаченко, М. Стельмахович та інші вчені.

Свої педагогічні погляди мислитель різною мірою розкриває у притчі «Благодарний Еродій», вірші «Убогий жайворонок», збірниках творів «Сад божественних пісень», «Байки харківські».

Суспільний добробут, на думку філософа, в кінцевому результаті залежить від ступеня організації освіти. Навчання й виховання повинні стати загальнонародними. Г. Сковорода твердо був переконаний, що «виховання й убогим потрібне», він не визнавав великосвітського виховання, коли доступ до науки мають тільки багаті. Будучи прихильником народного виховання, відстоював необхідність загальної освіти для всіх станів суспільства.

Педагогічні погляди Г. Сковороди відображають основні напрями передової педагогіки: гуманізм, демократизм, висока моральність, любов до Батьківщини і народу. У притчах та байках він висміював бездуховне дворянсько-аристократичне виховання і протиставляв йому позитивний ідеал виховання, мета якого - утвердження високих моральних якостей, формування гармонійно розвинутої людини [1].

Метою статті, з огляду на озвучену проблему та аналіз публікацій, є потреба активного використання в національній школі педагогічних ідей Г. Сковороди, який був великим філософом, просвітителем- гуманістом, талановитим письменником, видатним культурним діячем і багато зробив для розвитку народної освіти, школи та педагогічної думки в Україні.

Виклад основного матеріалу

Григорій Савич Сковорода народився в селі Чорнухи Полтавської губернії. Батьки його були з простого люду: батько - малоземельний козак, мати того ж роду. Отже, особливих матеріальних статків не мали. Зате були людьми чуйного серця й доброї душі, статечні, гостинні, чесні й працьовиті, правдиві й побожні, лагідні з сусідами. Освіту він отримав у Київській академії, продовжив її за кордоном. Побував в Угорщині, Польщі, Німеччині, Італії. Повернувшись високоосвіченою людиною, посідає місце вчителя піїтики в Переяславській семінарії. Там пише книгу «Рассуждения о поэзии й руководство к искусству оной», в якій виступив рішучим новатором у віршуванні. Це не сподобалося єпископові, тому Г. Сковороду звільнили. З 1765 р. він працює вчителем Харківської духовної колегії, де викладає поетику, синтаксис, грецьку мову і курс «благонравности». Дуже швидко його лекції почали викликати незадоволення в керівництві, тож і звільняють за «вільнодумство».

Зрозумівши, що ні в яких школах і колегіумах він не зможе проповідувати своє вчення, Г. Сковорода стає мандрівним філософом і вчителем. У чоботах, з палицею в руках, з рукописами і флейтою він переходив із села в село, зупиняючись то на пасіці, то на хуторі, і своїми бесідами просвічував народ, підносив його національну самосвідомість. Г. Сковорода любив рідну природу, українську музику, пісні, свій народ. Вмираючи, заповів написати на своєму надмогильному пам'ятнику: «Світ ловив мене, але не спіймав». Помер і похований філософ в с. Пан-Іванівці (тепер Сковородинівці) на Харківщині [11, с. 46].

Українська народна педагогіка посіла вагоме місце в ідейному зростанні, творчій спадщині та педагогічній діяльності Г. Сковороди. З нею він був нерозривно й кровно пов'язаний упродовж усього життя. Філософ щиро захоплювався педагогічною мудрістю народу. На формування світогляду, виховного ідеалу й педагогічної позиції видатного мислителя вона мала колосальний вплив.

Важливо й те, що Г. Сковорода походив із роду козаків. А це означає, що він особисто та його родина були цілком вільними людьми, а не кріпаками. Вони не переживали жахів та деморалізації кріпацтва. З малих літ Г. Сковорода почувався вільно, виховувався в українському національному дусі засобами козацької педагогіки. Адже козацька педагогіка - невід'ємний компонент української народної педагогіки у вершинному її вияві. Вона формувала в підростаючих українців синівську й дочірню вірність рідній землі, Україні. Це народна мудрість, що своєю провідною метою ставила виховання в сім'ї, школі й громадському житті козака-лицаря, стійкого громадянина з яскраво вираженою українською національною самосвідомістю.

«Кожний повинен знати свій народ, - говорив Г. Сковорода, - а в народі пізнати себе. Якщо ти українець, то будь ним. Чи француз? Будь французом. Чи татарин? Будь татарином. Все добре на своєму місці і в своїй мірі, і все прекрасно, що чисте, природне, тобто не фальшиве» [8, с. 329].

Варто відзначити, що козацька педагогіка, на яку широко спирався Г. Сковорода у своїй творчості, належить до унікальних явищ не лише східнослов'янської, а й світової педагогічної культури. Це феномен українського народного виховного духу. Завдяки йому традиційна українська родина виступає першою школою патріотизму, національного єднання, місцем прищеплення дітям і молоді здорових норм і навичок поведінки, кузнею пошани рідної мови, народних звичаїв, традицій, свят, обрядів, символів, плекальницею історичної пам'яті поколінь, людської і національної гідності, головним фактором етнізації особистості [7, с. 465].

У своїх працях Г. Сковорода поверховій «світській» освіті протиставляв трудову освіту і виховання, обстоював переваги народної педагогіки. Виходячи з положень гуманізму, він звертав увагу на важливе значення у вихованні поваги педагога до особистості дитини. Тому підкреслював, що чуйність, гуманність і чесність можуть сформувати у юнацтва тільки такі педагоги, яким ці риси властиві. Він вважав, що в дітях потрібно плекати чуття кровного зв'язку з рідним народом, щоб вони усвідомлювали себе його часткою, росли громадянами своєї Батьківщини. Для цього потрібно давати дітям знання про історію рідного краю, його культуру, мову, звичаї, спосіб життя. Сам палкий патріот, Г. Сковорода засуджував тих, хто жив лише власними інтересами й забаганками, був байдужим до Батьківщини, ставився зневажливо до мови свого народу, цурався її, не цікавився становищем трудового люду.

Йдучи за народною педагогікою, Г. Сковорода в центрі педагогічної системи поставив працю. Він обстоює ідею, що щастя людини полягає у праці, відповідній до її природних нахилів. Звідтоді піднята з глибин народної виховної мудрості думка про визначальну роль «спорідненої» праці у формуванні довершеної особистості назавжди ввійшла в золотий фонд класичної педагогіки й прогресивної практики підготовки дітей та молоді до життя. Шлях до розбудови справді гуманної й демократичної педагогіки лежить через пізнання «природи» дитини.

Уперше в історії розвитку педагогічної думки в Україні Г. Сковорода правдиво висвітлив суть релігійного виховання за народними традиціями. Ідею Бога він подав із позиції народної педагогіки як символ єдності українського народу, вселюдської взаємопошани й вершину життєвої досконалості. А Біблію розглядав як наймудрішу й найпотрібнішу книгу з усіх книг про Бога, світ і людину. Якщо дотримуватися народних традицій, то Біблію повинна мати й знати кожна українська родина. Молитва Сковороди не була молитвою у формальному розумінні цього слова. Це було богомислення, тобто морально-етичні думки про Бога, вічність і невпинну потребу самовдосконалення, щира подяка Всевишньому за те, що «потрібне зробив неважким, а важке непотрібним» [11, с. 46].

Г. Сковорода обстоював думку про те, що за природою людина не зіпсована, добра, що «справді людське серце і розум аж ніяк не можуть бажати зла людям». На думку вченого, причинами, що породжують моральні вади, інші відхилення у поведінці, є суспільні умови, неправильно поставлене виховання, неосвіченість народу. Найбільш важливим у формуванні особистості є правильне виховання, воно може дати, як відзначав Г. Сковорода, «те, чого не дадуть ні чин, ні багатство, ні походження, ні милість вельмож» [8, с. 142].

Одним із перших в історії педагогічної думки України Г. Сковорода висунув ідею всебічно розвиненої особистості. Тому в його творах знаходимо чимало слушних міркувань із приводу морального, трудового, фізичного, естетичного, розумового виховання. Щодо морального, то найважливішим, він вважає, є формування в дитини чесності, скромності, справедливості, товариськості. В дружбі Г. Сковорода вбачав фактор, який покликаний відіграти важливу роль у моральному вдосконаленні людей і суспільному прогресі. «Друг - це наше друге я», - так неодноразово висловлювався великий мислитель. Він був твердо переконаний, що людина, у якої багато друзів, - найщасливіша [6, с. 40].

Намагаючись розв'язати корінні соціально-педагогічні проблеми, Г. Сковорода ставив завдання виховати людину-громадянина. Воно ґрунтувалося на теорії «природного права» людської особи на гідний спосіб життя. Вчення про «природне право» було для прогресивних педагогів того часу спільним джерелом, із якого виводилась ідея природовідповідного (за термінологією Г. Сковороди - «сродного») виховання. На його думку, кожна людина повинна займати певне місце в суспільстві не за багатством чи знатністю, а за «сродностью», тобто відповідно до своїх природних задатків, котрі розвиваються; особливо великого значення надавав знанням [13, с. 4].

Г. Сковорода відстоював принцип свідомого засвоєння знань. Він вважав, що знання потрібно здобувати не лише з книжок і пояснень учителя, а й з навколишньої дійсності, в спілкуванні з природою та в процесі практичної діяльності. Тільки тоді знання стають міцними й цінними, коли знаходять застосування. Як дидакт він активно виступав проти схоластичного навчання, рішуче засуджуючи «зубрячку». Схоластичне навчання наш великий філософ вважав ідолопоклонством. Знання без добрих, високих намірів - не знання.

У наукових працях та художніх творах Г. Сковорода підніс роль батьківського виховання. Йдучи за народними поглядами, на першому місці ставить роль батьків. Якщо батьки не виконують своїх обов'язків перед дітьми, то стають винуватцями усіх їхніх бід. Тому велику роль у формуванні особистості, запобіганні відхилень у поведінці дітей повинні відіграти батьки. «Благо родить й благо научить», - підкреслював Г. Сковорода. Особливо батьки повинні дбати про фізичне здоров'я дітей, бо від цього значною мірою залежить процес формування особистості. Вчений надавав виняткового значення фізичному здоров'ю, схильний був навіть вбачати зв'язок між «тілесним» (фізичним) станом і різними психічними захворюваннями [6, с. 40].

Велику увагу приділяв просвітитель естетичному вихованню засобами музики, яка повинна бути обов'язковою складовою освіти. Тож недивно, що сам Г. Сковорода все життя не розлучався з музичним інструментом, чергуючи бесіди і проповіді з грою на сопілці або співом. Дбаючи про естетичний розвиток учнів, він навчав їх гри на флейті та сопілці, організовував на лоні природи заняття хору.

Висновки

Вся спадщина письменника-філософа пронизана педагогічними настановами, що не втрачають актуальності й до сьогодні. На освіту Г. Сковорода дивився як на засіб виховання всього народу. Мандруючи Україною, перебуваючи весь час серед простолюду, він заслужив собі славу народного вчителя. Основою педагогічних поглядів Г. Сковороди були традиції етнопедагогіки, народна мудрість, народні погляди на освіту і виховання.

Література

1. Артемова Л.В. Історія педагогіки України: підруч. для студ. вищих навч. закп. Київ: Либідь, 2006. 424 с.

2. Вовкочин Л.Ю., Захаренко С.О. Актуальність ідей Григорія Сковороди щодо сімейного виховання у концепції Нової української школи. Вісн. Черкас, нац. ун-ту ім. Б. Хмельницького. Серія «Пед. науки». 2020. № 3.

3. Григорій Сковорода: філософія життя і творчості «українського Сократа»: наук.-допом. бібліогр. покаж. / Харків. нац. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди, наук. б-ка; уклад. Т.І. Неудачина; відп. ред. О.Г. Коробкіна. Харків: ХНПУ, 2019. 128 с.

4. Даценко О. Ідеї народної педагогіки в діалогах, віршах, байках, притчах Григорія Сковороди. Вивчаємо українську мову та літ. 2012. № 33. С. 19-24.

5. Карман Р. Педагогічні погляди Г.С. Сковороди. Українська мова та літ. 2013. № 18. С. 33-35.

6. Козубовська І.В. Формування особистості в педагогічній спадщині Г. Сковороди. Початкова шк. 1996. № 5. С. 40-42.

7. Розвиток освіти і педагогічної думки на Україні / за ред. М.Д. Ярмаченка. Київ: Вища шк., 1991. 592 с.

8. Сковорода Г. Сродность к богословію. Повне зібр. тв.: у 2 т. Київ: Знання, 1973. Т. 2. 576 с.

9. Ткаченко Л. Завжди сучасний Сковорода. Пед. газ. 2012. № 9. С. 5.

10. Його ж. Григорій Сковорода про розвиток особистості. Директор школи, ліцею, гімназії. 2012. № 6. С. 51-56.

11. Стельмахович М.Г. Г. Сковорода і народна педагогіка Початкова шк. 1996. № 1. С. 46-50.

12. Щербак С.В. Авторське бачення гармонійного виховання людини в притчі Г. Сковороди «Благодарний Еродій».

13. Ярмаченко М.Д., Калениченко Н.П. Питання освіти та виховання у творчій спадщині Г. Сковороди. Початкова шк. 1995. № 12. С. 4-6.

Размещено на Allbest.ru