Реформаторська діяльність П.А. Столипіна

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

Реформаторська діяльність П.А. Столипіна

Гаврик Богдан Юрійович

студент історичного факультету

У публікації розглянуто становлення П.А. Столипіна як політичного і державного діяча. Також у статті ґрунтовно аналізуються окремі аспекти реформаторської діяльності П.А. Столипіна на тлі суспільно-політичного життя Російської імперії початку ХХ ст. Встановлено, що діяльність П.А. Столипіна як державного діяча була досить розгалуженою. Він намагався впливати не лише на зовнішню, а й на головні вектори внутрішньої політики Російської імперії. Проаналізувавши діяльність П.А. Столипіна, можна пересвідчитися, що він усвідомлював відсталість Російської імперії від інших держав європейського континенту. П.А. Столипін розумів недоцільність існування самодержавства, тому намагався «привести» Російську імперію до конституційної монархії. Розглянуто ставлення різних політичних угрупувань до П.А. Столипіна та його нововведень. Встановлено, що запроваджені П.А. Столипіним зміни, попри їх прогресивність, багатьох осіб не задовольняли, навіть попри те, що реформування засад, на яких базувалося суспільно - політичне життя країни, передбачало надання громадянських прав основним верствам населення, врегулювання адміністративних важелів влади, поліпшення економічної ситуації. Наріжним каменем реформаторської діяльності П.А. Столипіна стала саме аграрна реформа. Якщо розглянути основні тези розробленого П.А. Столипіним законодавчого проєкту «Про землеустрій», можна дійти висновків, що реформатор спирався на міцних селян, що були спроможні кваліфіковано займатися фермерством. Тому базові засади документу, які у тому числі передбачали поглиблення майнової диференціації селянства, дозволяли як правій, так і лівій опозиції безпощадно критикувати царський уряд, який, на їхню думку, уособлювала постать П.А. Столипіна.

Ключові слова: П.А. Столипін, Російська імперія, політика, державне управління, реформи, законодавство, аграрне питання, опозиція.

Summary

P. STOLYPIN'S REFORM ACTIVITY

Havryk Bohdan

Student, History Department, National Pedagogical Dragomanov University

The publication considers the formation of P. Stolypin as a political and statesman. The article also thoroughly analyzes some aspects of the reform activities of P. Stolypin against the background of sociopolitical life of the Russian Empire in the early twentieth century. It is established that the activity of P. Stolypin as a statesman was quite extensive. He tried to influence not only the foreign but also the main vectors of domestic policy of the Russian Empire. Analyzing the activities of P. Stolypin, we can see that he was aware of the backwardness of the Russian Empire from other states of the European continent. As a wise politician, P. Stolypin understood the inexpediency of the existence of autocracy, so he tried to "bring" the Russian Empire to a constitutional monarchy. The attitude of various political groups to P. Stolypin and his innovations is considered. It was established that the changes introduced by P. Stolypin, despite their progressiveness, did not satisfy many people, even though the reform of the foundations on which the socio - political life of the country was based provided for the granting of civil rights to the main segments of the population, improving the economic situation. Agrarian reform became the cornerstone of P. Stolypin's reform activity. If we consider the main theses of the legislative project "On Land Management" developed by P. Stolypin, we can conclude that the reformer relied on strong peasants who were able to engage in skilled farming. Therefore, the basic principles of the document, which included the deepening of property differentiation of the peasantry, allowed both the right and left opposition to ruthlessly criticize the tsarist government, which, in their opinion, embodied the figure of P. Stolypin.

Key words: P. Stolypin, Russian Empire, politics, public administration, reforms, legislation, agrarian question, opposition.

Вступ

Постановка проблеми. Ті трансформаційні процеси з якими довелося Україні вступити у XXI століття вже не раз переживали інші країни. І саме в часи тяжких перетворень на арені великої політики з'являлися люди, яких менше за все цікавили гроші і слава. Кожен із них крок за кроком йшов до своєї мети. Деякі досягали успіху, а деякі розчинилися у вирі історії раніше ніж встигли прорости результати їхньої діяльності, але їхні ідеї, програми, плани глобальних перетворень залишилися і продовжили самостійне життя. Яскраві тіні попередніх епох повинні допомогти і нам пройти складний шлях у формуванні громадянського суспільства і правової держави, створення ринкової економіки і середнього класу, сприяти реальному законодавчому закріпленню демократичних прав і свободі, що співпадає з сучасним вектором загальносвітового цивілізаційного процесу. Якщо спрямувати погляд у минуле, то саме з такими проблемами довелося на початку ХХ ст. зустрітися Російській імперії, а вирішення цих питань випало на долю Голови самодержавного уряду - Петра Аркадійовича Столипіна.

Мета: проаналізувати окремі аспекти реформаторської діяльності П.А. Столипіна на тлі суспільно-політичного життя Російської імперії початку ХХ ст.

Історіографічний огляд. Перша за часом книга про П.А. Столипіна мала назву «Государственная деятельность председателя Совета министров статс- секретаря Петра Аркадиевича Столыпина», що складалася цілком із його промов. Упорядник позначив своє ім'я ініціалами Є. В. Перша частина була видана у 1909 році, а обидві частини разом - у 1911 році, вже після смерті прем'єра. З метою прославлення П.А. Столипіна за життя політика була також видана книга П. І. Кречетова. Всі наступні книги, присвячені П.А. Столипіну, побачили світ уже після його смерті.

Невдовзі після трагічної смерті реформатора за ініціативою М. Красільнікова було видано збірник промов П.А. Столипіна, який, однак, містив виключно думські виступи П.А. Столипіна, причому не всі, до того ж зі скороченнями та коментарями упорядника.

Увагу привертає також книга В. А. Скрипіцина, чиновника, що тривалий час служив під керівництвом П.А. Столипіна в провінції.

Вагомою з точки зору розуміння офіційної оцінки діяльності П.А. Столипіна стала брошура А. А. Башмакова, який був редактором «Правительственного вестника».

У 1925 році брат П.А. Столипіна теж видав книгу про відомого політика. Вона містила уривки промов П.А. Столипіна, виголошених у законодавчих палатах і прокоментованих упорядником.

В 1928 році побачила світ книга, яка називалася «Первый русский фашист Петр Аркадиевич Столыпин». Її автор Ф. Т. Горячкін, зазначав, що реформаторська діяльність П.А. Столипіна задовольняла «вимоги працівників і виключно тільки свій народ».

Майже через 30 років після книги Ф. Т. Горячкіна була надрукована книга А. В. Заньковського «Правда о Столыпине». За три роки до видання цієї праці були опубліковані спогади доньки П.А. Столипіна М. Бок, які стали основою книги А. В. Заньковського. Праця А. В. Зеньковського містить розповідь про зустрічі автора з П.А. Столипіним, у якого той був довіреною особою.

Серед сучасних дослідників реформаторської діяльності П.А. Столипіна варто пригадати П.А. Пожигайло, І. Д. Демидова, В. Г. Шелохаєва.

Виклад основного матеріалу

столипін реформаторський

На фамільному гербі Столипіних був зображений гірський орел, що тримав у пазурах змію і срібну підкову. Задушена змія символізувала покаране зло, а підкова обіцяла щастя. Юнак з цієї родини міг розраховувати на щасливу кар'єру.

Петро Аркадійович народився у 1862 році у родині севастопольського героя генерал-ад'ютанта Столипіна і княжни Горчаковой. Усю зиму Столипіни проводили в маєтку Колноберж-Ковенської губернії, де Петро Аркадійович перечитував ті самі книжки, що й його родич по материнській лінії М. Ю. Лермонтов. Після закінчення гімназії П.А. Столипін вибрав незвичайний для аристократа природничий факультет Петербурзького університету. Вчився досить сумлінно. На останньому факультеті написав роботу на економіко-статистичну тему за що отримав винагороду. На випускних іспитах його відповідь вразила Д. І. Мендєлєєва і вони провели разом довгий вчений диспут. Після закінчення у 1884 році курсу у Санкт-Петербурзькому університеті він почав свою чиновницьку діяльність. Спочатку працював в міністерстві внутрішніх справ, через два роки був зарахований до департаменту землеробства і сільської промисловості Міністерства землеробства і державних маєтностей [Столыпин, 1927, с. 107]. Тут він по-справжньому зацікавився сільськогосподарською справою і землевпорядкуванням. Згодом П.А. Столипін перейшов на службу до Міністерства внутрішніх справ, а в 1899 році був призначений ковенським губернським представником дворянства. Тут він був обраний почесним мировим суддею, а у 1903 році його призначають саратовським губернатором. Саме в Саратові П.А. Столипін познайомився з революціонерами і всіляко протидіяв їх пропаганді. П.А. Столипін користувався прихильністю селянської публіки. Після відставки у 1906 році С. Ю. Вітте П.А. Столипін обійняв посаду Міністра внутрішніх справ. Після розпуску Першої думи Петро Аркадійович, 8 липня 1906 року, був призначений Головою Ради міністрів [Зырянов, 1991, с. 24]. П.А. Столипін обійняв цю посаду у складні часи соціальної боротьби, що не могло не позначитися на його житті. Уже 12 серпня 1906 року відбувся перший замах на життя П.А. Столипіна, - на міністерській дачі стався потужний вибух, - було вбито 27 осіб, ще 32 особи поранено, постраждали діти міністра. Але цей випадок ще більше зміцнив у П.А. Столипіна впевненість у необхідності проведення реформ [П.А. Столыпин - жизнь и смерть за царя. Речи в Государственном Совете и Думе. Убийство Столыпина. Следствие убийцы, 1991, с. 38]. «Були спроби і в законодавчі установа кидати бомби! А там, де аргумент-бомба, там, звичайно природна відповідь - нещадність кари!». Працюючи на посаді Голови Ради міністрів П.А. Столипін лише у 1909 році залишив Санкт-Петербург з метою лікування легень у Криму легень. Петро Аркадійович декілька разів вирушав у подорож Російською імперією з метою перевірки своїх аграрних реформ в дії. П.А. Столипін неодноразово з'являвся на переговори з царем для вирішення зовнішньополітичних справ. За свої заслуги П.А. Столипін у 1906 році отримав звання гофмейстера, у 1907 року був призначений членом Державної ради, а в 1908 році став статс-секретарем [Степанов, 1995, с. 17].

Працюючи в уряді Російської імперії, П.А. Столипін відзначився насамперед своїми непопулярними методами, які депутат Державної думи Ф. І. Родічев назвав «столипінською краваткою», а саме встановленням воєнно-польових судів в умовах революційної ситуації 1905 року. Проведення репресивних заходів П.А. Столипін пояснював так: «Безумцем было бы предполагать, что люди, которым вручена была власть во время великого исторического перелома, во время неустройства всех законодательных государственных устоев, чтобы люди, сознающие всю тяжесть возложенной на них задачи, не дознавали тяжести всей взятой на себя ответственности. Но надо помнить, что в то время, когда в нескольких верстах от столицы, от царской резиденции, волновался Кронштадт, когда измена ворвалась в Свеаборг, когда пылал Прибалтийский край, когда революционная волна розлилась на Кавказе, когда остановилась вся деятельность в южном промышленном районе, когда распространились крестьянские безпорядки, когда начал царить ужас и терор, правительство должно было или отойти и дать дорогу революции, забыть, что власть есть хранительница государственности и целостности русского народа, или действовать и отстоять то, что было ей вверено. Но, господа, принимая второе решение, правительство роковым образом навлекло на себя и обвинение. Ударяя по революции, правительство, несомненно, не могло не заметь частных интересов. В то время правительство задалось целью - сохранить те заветы, те устои, начало которых были положены в основу реформ императора Николая II. Борясь исключительными средствами и в исключительное время, правительство ввело и привело страну во Вторую думу» [Е. В., 1909, с. 54]. Петро Аркадійович часто у своїх промовах намагався довести законність і важливість значення політики уряду: «Я хотел бы установить, что правительство во всех своих действиях, во всех своих заявлениях в Государственной думе будет держаться исключительно строгой законности... Эти скамьи - не скамьи подсудимых - это место правительства» [Сборник речей Петра Аркадьевича Столыпина, произнесенных в заседании Государственного совета и Государственной думы 1906 - 1911, 1911, с. 58]. Надавши урядовцям таку втішну оцінку, П.А. Столипін продовжив промову, зміст якої набув уже протилежного характеру: «Государственной думе волею монарха не дано право выражения правительству не одобрения, порицания или недоверия». Він залишив Думі право не погоджуватися з урядом і вносити на обговорення свої ідеї, але закінчив словами: «Все они [речи Думы] сводятся к словам обращенным к власти: “Руки вверх!”. На эти два слова, господа, правительство с полным спокойствием ответит: “Не запугаете”» [П.А. Столыпин - жизнь и смерть за царя. Речи в Государственном Совете и Думе. Убийство Столыпина. Следствие убийцы, 1991, с. 45]. Сама Державна дума не могла пробачити П.А. Столипіну його поведінки (коли Дума відмовлялася прийняти потрібний законопроєкт, вона розпускалася, а закон приймався царем у міжсесійний період) [Е. В., 1909, с. 54].

На думські претензії і заперечення сучасників стосовно неправомірності дій у сфері обмеженні громадянських свобод П.А. Столипін зауважував: «Легко сказать: “Дайте стране все свободы”. И я говорю: надо дать свободы, но при этом добавлю, что предварительно нужно создать граждан и сделать народ достойным свободы, которые Государь соизволит дать». Ці вислови взяті з виступу П.А. Столипіна у Державній Думі від 6 березня 1907 р. Саме ця промова влучно характеризує погляди прем'єр-міністра.

Загальний план реформ був викладений П.А. Столипіним у березні 1907 року. Прем'єр-міністр наголошував на основній думці урядової програми: «Преобразование по воле монарха отечество наше должно превратить в государство правовое, так как, пока писанный закон не определит и не оградит прав отдельных русских подданных, права эти и обязанности будут находиться в зависимости от толкования и воли отдельных лиц, т. е. не будут прочно установлены» [Сборник речей Петра Аркадьевича Столыпина, произнесенных в заседании Государственного совета и Государственной думы 1906 - 1911, 1911, с. 58]. Для втілення цієї ідеї П.А. Столипін запропонував прийняти низку законів. Зберігаючи за православною церквою статус пануючої, уряд намагався покласти край релігійній нетерпимості, відмінити обмеження, які накладалися на прихильників інших віросповідань.

Уряд вперше в російській історії встановлював і гарантував невід'ємні права громадянина. Визначав, що правопорядок буде здійснюватися лише в межах закону. Уряд передавав низку владних повноважень місцевим самоврядним органам, таким чином започаткувавши процес децентралізації. Першочергово П.А. Столипін домігся розширення повноважень земств.

П.А. Столипін розмірковував і над освітньою реформою. Нагальне завдання зводилося до створення широким верствам населення доступу до здобуття освіти [Сборник речей Петра Аркадьевича Столыпина, произнесенных в заседании Государственного совета и Государственной думы 1906 - 1911, 1911, с. 89].

Чимало запропонованих П.А. Столипіним реформ так і залишилося на папері. Після смерті прем'єр міністра залишився проєкт докорінного реформування різних сфер життя Російської імперії. Не дивлячись на виконаний наказ Миколи II, згідно якого всі папери П.А. Столипіна були вилучені з кабінету, через півстоліття емігрант В. А. Зіньковський спробував відновити цей проєкт. За словами В. А. Зіньковського проєкт голови уряду передбачав небачені зміни у системі державного управління, серед яких виконавча влада мала зосереджуватися в руках Голови Ради міністрів, а повноваження імператора звужувалися [Е. В., 1909, с. 76]. Незалежність церкви забезпечувалася відновленням інституту патріаршества. Пропонувалося створення нових міністерств - праці, соціального забезпечення, національностей. Згідно плану країна мала покінчити з іноземною заборгованістю. Невідомо чи був план розроблений в дійсності, але його головні тези повністю узгоджувалися з ідеям П.А. Столипіна: сильна виконавча влада, місцеве самоврядування, боротьба з зовнішніми боргами [Столыпин, 1927, с. 104].

За свідченнями С. Є. Крижанівського, який тісно спілкувався з П.А. Столипіним, політичні заходи останнього не відзначалися цілісністю. До Санкт-Петербургу П.А. Столипін потрапив без заздалегідь розробленої програми дій. У сфері державних ідей Петро Аркадійович не був творцем та йому й не потрібно було ним бути. Вся законодавча програма була отримана ним від попередників. Ті зміни, що П.А. Столипін схвалив восени 1906 року стало втіленням політичної програми П. Д. Святополк-Мирського, що була викладена цареві у доповіді від 24 листопада 1904 року. 9 листопада 1906 р. був виданий закон, який мав назву «Про доповнення деяких постанов діючого закону, що стосується селянського землеволодіння і землекористування». В подальшому доповнений і перероблений депутатами ІІІ Думи він набув чинності як закон 14 червня 1910 року. 29 травня 1910 р. був прийнятий закон «Про землеоблаштування. Ці три акта й склали проєкт «столипінської аграрної реформи». Ось про що йшлося в цьому проєкті: «Но прежде чем говорить о способах, нужно ясно представить себе цель, а цель у Правительства определенная: Правительство желает поднять крестьянское землевладение, оно желает видеть крестьянина богатым, достаточным, так как, где достаток, там, конечно, и просвещение, там и настоящая свобода. Но для этого необходимо дать возможность способному, трудолюбивому крестьянину, тоесть соли земли русской, освободится от тех тисков, от тех теперешних условий жизни, в которых он в настоящие время находится. Надо дать ему возможность укрепить за собой плоды трудов своих и предоставить их в неотъемлемую собственность. Пусть собственность эта будет общая там, где община еще не отжила, пусть она будет подворная там, где община уже не жизненна, но пусть она будет крепкая, наследственная. Такому собственнику-хозяину Правительство обязано помочь советом, помочь кредитом, т. -е. деньгами. Теперь же надлежит браться за незаметную черную работу, надлежит сделать учет всем тем малоземельным крестьянам, которые живут земледелием. Придется всем этим крестьянам дать возможность воспользоваться из существующего земельного запаса таким количеством земли, которое им не обходимо, и на льготных условиях» [Протоколы заседаний аграрной комиссии с докладами и приложениями, 1907, с. 67].

Зі слів самого П.А. Столипіна видно, що він відстоював передусім міцну власність, хоч в общинній, хоч в індивідуальній формі. Один з провідних економістів і істориків того часу - М. І. Туган-Барановський у своїй праці «Соціальні основи кооперації» писав: «Загалом, сільська кооперація значно підвищує продуктивність селянського господарства і збільшує його здатність конкурувати з великим капіталістичним сільським господарством» [Зырянов, 1991, с. 60].

С. М. Дубровський вважав, що уряд Столипіна зробив ставку на «міцного господаря» і, дозволивши купівлю - продаж надільної землі, сприяв тому, щоб ця земля перейшла до міцних селян [Дубровский, 1963].

Як стверджував американський дослідник Дж. Токмаков, політика П.А. Столипіна була спрямована на звільнення селянства від залишків закоренілих феодальних пут і пробудження інстинкту приватної власності, який мав сприяти створенню суспільства дрібних фермерів.

У реформи було багато ворогів. У відповідь на звинувачення Петро Аркадійович писав, що право власності є вродженим і, навіть, інстинктивним [Зырянов, 1991, с. 62].

Цікаво, що саме ці висновки стали підставою для надання опонентами негативної оцінки реформаторської діяльності П.А. Столипіна.

Слід зазначити, що навіть Сенат негативно сприйняв реформу. Його члени продовжували вірити у рятувальну дію патріархальної общини, тримаючись за неї як за основу самодержавства [Аврех, 1991, с. 198].

Інтелігенція, яка виховувалася на поглядах М. Г. Чернишевського, притримувалася позицій, що у свій час висловив її кумир: «Теперь нет сомнения в том, что большинство литературного мира считает нужным сохранить от вторжения личной собственности, по крайней мере на ближайшее время, те части земли, которые до сих пор оставались собственностью или владением общества».

Народники й есери, які вважали, що шлях російського селянства до соціалізму пролягає через общину, теж не сприймали запропоновані П.А. Столипіним зміни, адже у випадку реалізації реформи вони втрачали соціальну базу на селі. Диференціація на селі перетворювала розбагатілих селян-власників у прибічників правих сил, тоді як соціал-демократи отримували опору серед зубожілих селян, що перетворювалися на сільськогосподарських робітників. Крім того це вело до різкого поповнення головної, на думку більшовиків, революційної сили - промислового пролетаріату. Одним словом, у есерів, доволі впливової у середовищі селян сили, значної частини інтелігенції, міської дрібної буржуазії, а частково і серед інших груп населення, були всі підстави не бажати втілення в життя столипінської реформи [Казарезов, 1991, с. 92].

Не приймали столипінських нововведень і толстовці (а їх в імперії було немало), слідуючи за своїм вчителем Л. М. Толстим, який на цей рахунок висловлювався найкатегоричніше. У 1909 році Л. М. Толстой, який особисто знав П.А. Столипіна ще з дитинства, почав переписку зі своїм давнім знайомим. Він звинувачував прем'єр-міністра в необережних і небезпечних політичних кроках.

Л. М. Толстой був прихильником економічної теорії американця Г. Джорджа з красномовною назвою «Єдиний податок». Зважаючи на це, Лев Миколайович казав: «Нынче читал газету, Столыпин по западному рецепту собирает либеральное министерство. Хочет в семь месяцев ввести либеральные реформы, чтобы будущей Думе не осталось иного, как поддержать правительство. За это время могли бы ввести единый налог. Удивляюсь, почему правительство не делает этот удачный ход» [Степанов, 1995, с. 24].

Сам Л. М. Толстой писав у листі до Столипіна: «Причины тех революционных уроков, которые происходят теперь в России имеют очень глубокие основы: но одна ближайшая из них, это недовольство народа неправильным распределением земли. Если революционеры всех партий имеют успех, то только потому, что они опираются на доходящее до озлобления недовольство народа». Він розкритикував усі земельні проєкти, але і власних не запропонував. Єдине, на що вказував Л. М. Толстой так це те, що «земля есть достояние всех, и все люди имеют одинаковое право пользоваться ею» [Толстой, 1908, с. 25].

Феномен російської сільської общини не залишився поза увагою теоретиків «наукового комунізму», позиція яких ставала дедалі вагомішою серед невдоволеної російської інтелігенції. Розглядаючи перспективу розвитку капіталізму у Західній Європі і в Росії, К. Маркс, у листі до В. Засулич наголошував: «Частная собственность, основанная на личном труде... будет вытеснена частной капиталистической собственностью, основанной на эксплуатации чужого труда, на труде наемном... В этом совершающимся на Западе процессе дело идет, таким образом, о превращении одной частной собственности в другую. У русских же крестьян пришлось бы, наоборот, превратить их общую собственность в частую собственность»

З цього видно, що для К. Маркса тут немає проблеми - шлях російського села лежить через перевтілення загальної власності у приватну. Хоча К. Маркс і залишає відкритим питання чи піде Росія саме таким шляхом.

Однак подальші твердження Л. Н. Толстого лише додають неоднозначності: «Анализ представленный в “Капитале”, следовательно, не дает доводов ни за, ни против жизнеспособности русской общины, но специальные изыскания, которые я произвел на основании материалов, почерпнутых мною из первоисточников, убедили меня, что эта община является точкой опоры социального возрождения России, но для того, чтобы она могла функционировать как таковая, нужно было бы устранить тлетворные влияния, которым она подверглась со всех сторон, а затем обеспечить ей условия нормального развития» [Толстой, 1908, с. 29].

Можна зробити висновок, що К. Маркс надавав належну увагу общині, вбачав у ній дещо важливе для Росії, хоча, бачив шлях цієї країни до капіталізму через диференціацію на селі, та водночас вважав, що соціальне відродження Росії можливе через общину

Російські ж марксисти вважали общину анахронізмом, вбачали в ній консервативні джерела, що стримують розвиток села і суспільства. Цю точку зору розділяла вся інтелігенція, що вже встигла відмовитися від ідей народників [Пешехонов, 1906, с. 36].

Ставлення соціал-демократів до столипінських реформ зводилося до наступного: вони реакційні, оскільки здійснюються в інтересах поміщиків і багатих селян, та водночас прогресивні, бо забезпечують прискорений розвиток капіталізму на селі, а створення в результаті реформи сільського пролетаріату і збільшення міського промислового робітництва наближає соціальну революцію.

Тому, об'єктивно марксисти повинні були бажати успіху аграрній реформі П.А. Столипіна. У своїй праці про ІІІ Думу марксист К. К. Череванін так пише про це: «Свободного выхода лица из общины требовали постоянно марксисты. П. Столыпин идет навстречу этому требованию и обеспечивает свободный выход из общины» [Степанов, 1995, с. 24].

«Вся марксистская литература доказывала в один голос неизбежность и необходимость для экономического развития России дифференциации в деревне. П. Столыпин стремиться вызвать и ускорить эту дифференциацию. Он не только дает выделиться из общины, но и прикупить себе земли практически без всяких немедленных затрат, при помощи крестьянского банка Он вызывает своим мероприятием мобилизацию и помещичьей и крестьянской земли и способствует сосредоточению земли в руках капиталистических, ведущих свое хозяйство элементах деревни.

И те доводы, которые приходится часто встречать в литературе против аграрных мероприятий П. Столыпина имеют обыкновенно очень малую цену, по крайней мере для человека стоящего на марксистской точке зрения» [Пешехонов, 1906, с. 36].

В. І. Ленін і більшовики так оцінювали цю реформу: «Знаменитое аграрное законодательство Столыпина по 87-й статье насквозь проникнуто чисто буржуазным духом. Оно, вне всякого сомнения, идет по линии капиталистической эволюции, облегчает, толкает вперед эту эволюцию, ускоряет экспроприацию крестьянства, распадение общины, создание крестьянской буржуазии. Это законодательство, несомненно, прогрессивно в научно-экономическом смысле» [Зырянов, 1991, с. 62].

Позиція більшовиків чітко сформульована в листівці Московського комітету РСДРП (квітень, 1910 р.): «Закон 9-го ноября и «положение о землеустройстве», поощряя, а то и принуждая к выходу из общины, развязывает руки наиболее зажиточным крестьянам - кулакам, пьющим из крестьянской бедноты кровь. Выходя из общины, они забирают с собой лучшие земли, заводят собственное «хуторское» хозяйство и превращаются в помещиков - защитников старого строя, вместе с земскими начальниками и попами выжимающих все соки из сельских батраков и разорившихся крестьян... И чем больше закон 9 ноября разоряет деревень, тем больше создает он бедности, тем больше становятся ряды недовольных существующим строем, тем грознее будет грядущая революция, в которой примут участие новые наши союзники - сельский пролетариат и крестьянская беднота» [Степанов, 1995, с. 28].

Таким чином можна зробити висновок, що більшовики та інші марксисти не підтримували реформи, бо це суперечило їх ідеологічній етиці, але й не протистояли їм.

Ставлення до аграрної реформи партії кадетів, що була виразниками поглядів промисловців і землевласників перегукувалась з поглядами есерів і соціал- демократів, але не була чіткою. Вони нібито бажали відібрати землі у поміщиків і роздати селянам, але детально цю процедуру ніколи не розглядали. Вони лавіювали, - під час революційних подій 1905 - 1907 рр. їх погляди були радикальні, а після її припинення - поправішали [П.А. Столыпин. Жизнь и смерть, 1997, с. 80].

Поміщики, особливо, більш прогресивні, виступали за скоріше перевлаштування, за ліквідацію общини, звісно без експропріації власних земель. Вони враховували не лише нові тенденції розвитку господарства, а також збільшення невдоволення серед селян, що могло призвести до виступів. Про їх позицію свідчать виступи депутатів в III Державній думі у 1908 році. Один з них В. Л. Марков, казав: «Я приветствую закон 9 ноября как акт раскрепощения свободной воли крестьянской от крепостной зависимости и ставлю этот закон в ряд с маніфестом 19 февраля, я верю, что он будет иметь если не такие же, то близкие по размерам последствия» [Казарезов, 1991, с. 92].

Висновки

Політика П.А. Столипіна була досить розгалуженою. Він намагався впливати не лише на зовнішню, а й на внутрішню політику. Зі слів самого П.А. Столипіна можна пересвідчитися, що він усвідомлював відсталість Російської імперії від інших європейських держав. П.А. Столипін бачив недоцільність існування самодержавства, тому намагався «згори» встановити конституційну монархію. Запроваджені П.А. Столипіна реформи, попри їх прогресивність, багатьох осіб не задовольняли. Реформування засад, на яких базувалося суспільно- політичне життя країни, передбачало надання громадянських прав основним верствам населення, врегулювання адміністративних важелів влади, поліпшення економічної ситуації. Наріжним каменем реформаторської діяльності П.А. Столипіна стала аграрна реформа. Її базові засади дозволяли як правій, так і лівій опозиції безпощадно бичувати уряд. Якщо розглянути основні тези нормативного документу Петра Аркадійовича «Про землеустрій», можна дійти висновку, що він спирався на міцних селян, які були спроможні кваліфіковано займатися фермерством.

Список використаних джерел та літератури

Аврех, А. Я., 1991. П.А. Столыпин и судьбы реформ в России, Москва.

Дубровский, С. М., 1963. Столыпинская земельная реформа, Москва.

Е. В., 1909. Председатель Совета министров Петр Аркадьевич Столыпин. Составлено по сообщениям прессы за три года (8 июля 1906 - 8 июля 1909), Санкт-Петербург.

Зырянов, П. Н., 1991. Столыпин без легенд, Москва.

Казарезов, В. В., 1991. О Петре Аркадьевиче Столыпине, Москва.

П.А. Столыпин - жизнь и смерть за царя. Речи в Государственном Совете и Думе. Убийство Столыпина. Следствие убийцы, 1991. Москва.

П.А. Столыпин. Жизнь и смерть, 1997, Саратов.

Пешехонов, А. В., 1906. Сущность аграрной проблемы, Санкт-Петербург.

Протоколы заседаний аграрной комиссии с докладами и приложениями, 1907. Санкт- Петербург.

Сборник речей Петра Аркадьевича Столыпина, произнесенных в заседании Государственного совета и Государственной думы 1906 - 1911, 1911. Санкт-Петербург.

Степанов, А., 1995. Загадки убийства Столыпина, Москва.

Столыпин, А. А., 1927. П.А. Столыпин 1862 - 1911, Париж.

Толстой, Л. Н., 1908. Не могу молчать, Берлин.

References

Avrekh, A. Ya., 1991. P. A. Stolypin i sud'by reform v Rossii [Stolypin and the Fate of Reforms in Russia], Moskva. (in Russian).

Dubrovskij, S. M., 1963. Stolypinskaya zemel'naya reforma [Stolypin Land Reform], Moskva. (in Russian).

E. V., 1909. Predsedatal' Soveta ministrov Petr Arkad'evich Stolypin. Sostavleno po soobshcheniyam pressy za tri goda (8 iyulya 1906 - 8 iyulya 1909) [Chairman of the Council of Ministers Petr Arkadyevich Stolypin. Compiled according to Press Reports for Three Years (July 8, 1906 - July 8, 1909)], Sankt-Peterburg. (in Russian).

Kazarezov, V. V., 1991. O Petre Arkad'eviche Stolypine [About Pyotr Arkadievich Stolypin], Moskva. (in Russian).

P. A. Stolypin - zhizn' i smert' za carya. Rechi v Gosudarstvennom Sovete i Dume. Ubijstvo Stolypina. Sledstvie ubijcy [P. A. Stolypin - Life and Death for the King. Speeches in the State Council and the Duma. Stolypin's Murder. Killer Investigation], 1991. Moskva. (in Russian).

P. A.Stolypin. Zhizn' i smert' [P. A. Stolypin. Life and Death], 1997, Saratov. (in Russian).

Peshekhonov, A. V., 1906. Sushchnost' agrarnoj problemy [The essence of the agrarian problem], Sankt-Peterburg. (in Russian).

Protokoly zasedanij agrarnoj komissii s dokladami i prilozheniyami [Minutes of Meetings of the Agrarian Commission with Reports and Attachments], 1907. Sankt-Peterburg. (in Russian).

Sbornik rechej Petra Arkad'evicha Stolypina, proiznesennyh v zasedanii Gosudarstvennogo soveta i Gosudarstvennoj dumy 1906 - 1911 [Collection of Speeches by Pyotr Arkadievich Stolypin, Delivered at the Meeting ofthe State Council and the State Duma 1906 -1911], 1911. Sankt-Peterburg. (in Russian).

Stepanov, A., 1995. Zagadki ubijstva Stolypina [Mysteries of Stolypin's murder], Moskva. (in Russian).

Stolypin, A. A., 1927. P. A. Stolypin 1862 - 1911 [P. A. Stolypin 1862 -1911], Parizh. (in Russian).

Tolstoj, L. N., 1908. Ne mogu molchat' [I can not be Silent], Berlin. (in Russian).

Zyryanov, P. N., 1991. Stolypin bez legend [Stolypin without Legends], Moskva. (in Russian).

Размещено на Allbest.ru