Участь вояків-українців російської армії в масових революційних подіях в Києві (березень 1917 рік)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Участь військовиків-українців російської армії в масових революційних подіях у Києві (березень 1917 р.)

Григорій Савченко

Анотація

Участь вояків-українців російської армії в масових революційних подіях в Києві (березень 1917 р.)

У статті досліджується розгортання революційних подій в Києві в березні 1917 р. Участь українців військових у масових революційних заходах розглядаються в контексті зародження українського військового руху в російській армії. Військові українці були активними організаторами та учасниками маніфестацій, зборів, віч, що проходили в місті на початку Української революції 1917-1921 рр. Проаналізовано вплив участі військових у масових заходах на формування їх національної самосвідомості. Акції сприяли пропаганді серед військових ідеї національно-територіальної автономії України. Визначено, що здобуття національно-територіальної автономії України було однією з головних вимог, що звучали на зібраннях. Результатом проведення масових заходів було створення керівних органів українським військовим рухом, що надало йому більшої організованості та визначеності. Під впливом масових заходів українці розгорнули роботу по формуванню національних військових частин. У березні 1917 р. розпочалося створення полку імені Богдана Хмельницького. Питання формування військової частини українці постійно обговорювали на своїх зібраннях. Вони намагалися залучити до участі в масових заходах командування Київським військовим округом, висловлювали сподівання на його допомогу. Увага звертається на вплив польських військових на зародження українського військового руху. Зроблено висновок, що участь українських військових у масових заходах у Києві дала поштовх розгортанню українського військового руху на фронті і в тилових гарнізонах російської армії.

Ключові слова: Українська революція, українці військові, військові формування, російська армія, маніфестація, збори, національно-територіальна автономія, полк.

Савченко Григорій, кандидат історичних наук, професор кафедри новітньої історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Annotation

Grygorii Savchenko

PARTICIPATION OF UKRAINIAN MILITARY OF THE RUSSIAN ARMY IN MASS REVOLUTIONARY EVENTS IN KYIV (MARCH 1917)

Savchenko Grygorii, Candidate of Historical Sciences, Professor, Department of Contemporary History of Ukraine, Taras Shevchenko National University of Kyiv.

The article examines the unfolding of the revolutionary events in Kyiv in March 1917. The participation of Ukrainian combatants in mass revolutionary events is considered in the context of the emergence of the Ukrainian military movement in the Russian army. Military Ukrainians were active organizers and participants in demonstrations, assemblies and meetings held in the city at the beginning of the Ukrainian Revolution of 1917-1921. The influence of military participation in mass events on the formation of their national identity is analyzed. The actions promoted the idea of the national-territorial autonomy of Ukraine among the military. It is determined that gaining national-territorial autonomy of Ukraine was one of the main demands at the meetings. The result of the mass events was the creation of governing bodies by the Ukrainian military movement, which led to its greater organization and determination. Ukrainians began to form national military units under the influence of mass events. In March 1917 the creation of the Bohdan Khmelnytsky Regiment began. The issues of forming a military unit were constantly discussed by Ukrainians at their meetings. They tried to involve the Kyiv Military. District Command in mass events and hoped for its help. Attention is drawn to the influence of the Polish military on the emergence of the Ukrainian military movement. It is concluded that the participation of the Ukrainian military in mass events in Kyiv gave impetus to the deployment of the Ukrainian military movement at the front and in the rear of the Russian army.

Keywords: Ukrainian revolution, Ukrainian military, military formations, Russian army, demonstration, assembly, national-territorial autonomy, regiment.

Початок революційних подій у Петрограді в 1917 році ознаменувався піднесенням українського національно-визвольного руху. Українські політичні сили зі створенням Центральної Ради поступово набирали організованості й суттєво впливали на активізацію і консолідацію українства. Революційна творчість мас вилилася в проведення низки масових заходів агітаційно-пропагандистського характеру з яскраво вираженим національно-політичним акцентом. Істотний внесок в організацію акцій зробили українці-військовики російської армії.

Весною 1917 року Київ опинився в епіцентрі подій Української революції. З початку березня 1917 року в Києві відбувалися віча, маніфестації, збори, які організовували, або ж брали в них актину участь, відіграючи ключову роль, солдати і офіцери українці. Вони обстоювали ідеї української державності, створення у складі російської армії українських національних частин. революційний військовий самосвідомість

Наукових досліджень, присвячених визначеній проблемі, в історіографії немає. У наукових публікаціях, дотично до питань розвитку українського національно-визвольного руху у 1917 році та участі у ньому українців-військових, опис подій досить фрагментарний. Як правило, вони носять виключно ілюстративний характер щодо висвітлення боротьби за формування українських військових частин навесні 1917 р. Очевидно, назріла необхідність поглибленого вивчення теми, оскільки вона відкриває нові горизонти для розуміння проблеми зародження українського руху в російській армії. Висвітлення проблеми участі вояків-українців у масових революційних заходах у Києві, на наш погляд, дозволяє глибше зрозуміти витоки українського військового руху, його масштабність, політичне спрямування та сприятиме вивченню у повному розмаїтті проявів національно-визвольної боротьби українського народу часів Української Центральної Ради. Власне цим і обумовлюється актуальність і мета дослідження.

На зародження українського військового руху весною 1917 р. суттєво вплинула участь у масових революційних заходах польських військ, що дислокувалися в Києві. У перші дні березня 1917 року польські військові частини були досить активними і помітними. У Києві, на Думській площі, на параді військ гарнізону (07.03.1917 р.) марширував і польський полк. Командир польської дивізії генерал-майор Т Білевський вручив голові Київського виконавчого комітету громадських організацій П. Страдомському польський прапор. Під звуки польського гімну генерал заявив: «Прапор, скривавлений нашою спільною кров'ю, тепер перед лицем майбутньої польської армії я передаю в достойні руки братського народу, глибоко вірячи, що він знову приведе усіх слов'ян на поля Грюнвальда...» (Русский инвалид, 10 марта). У відповідь представник міської влади зауважив: «Вірте вільна Росія піде разом дружно з вільною Польщею. Хай живе вільна Польща». Газета «Киевлянин», описуючи перебіг параду, ні словом не згадала про українських військових (Киевлянин, 8 марта).

Підкреслено національно виглядала (16.03.1917р.) колона польських військових на маніфестації «Свободи» в Києві. Як писала газета «Киевская мысль», поляки йшли «з чотирма історичними бойовими польськими прапорами, які представляли собою цілих три епохи боротьби польського народу з царизмом за свою свободу. Перший прапор, часів Косцюшки: на правій стороні державні герби Польщі і Литви. Внизу напис польською мовою: «Свобода, рівність, братерство», з другої сторони малюнок - Матері Божої Ченстоховської, а під ним напис: «О, Мати, не залишай нас». Другий прапор, шовковий, 1831 року мазовецького воєводства: на правій стороні - польський білий орел, з другої сторони Ченстоховська матір Божа; третій прапор, 1863 року двокольоровий (червоно-білий) з правої сторони герб Польщі з написом «Смерть чи перемога», четвертий прапор також 1863 року» (Киевская мысль, 18 марта). Зазначимо, що на українців демонстрація польських військових реліквій діяла разюче, будучи явною демонстрацією потенційної польської збройної сили.

Ініціативна група українців-військових під керівництвом М. Міхновського скликала 6 березня 1917 року перше «Підготовче українське військове віче». На зібранні були присутні 211 чоловік, які затвердили комітет для проведення 9 березня Українського Військового Установчого Віча. Серед українців-військових визріла ідея формувати свої національні військові частини. У газеті «Киевская мысль» було надруковано оголошення про те, що 9 березня відбудеться нарада «по організації і сформуванню українського легіону». На нараду запрошувалися зацікавлені офіцери (Киевская мысль, 9 марта). Оголошення під заголовком «Украинский легион» з'явилося і в київській газеті «Последние новости» (Последние новости, 9 марта).

Багатолюдні збори солдатів, офіцерів, лікарів і військових урядників українців відбулися 9 березня в аудиторії комерційного інституту. Учасники зібрання розглянули питання «про утворення українського національного війська для боротьби з ворогом зовнішнім і підтримування тимчасового уряду од реакційних заходів прибічників скасованого царського уряду». Зібрання визнало себе Установчою Військовою Радою, а для подальшої роботи по організації українців-вій- ськових обрало Тимчасовий комітет по створенню «охочекомонного полку» (Киевская мысль, 11 марта). В. Євтимович згадував, що 9 березня 1917 року «революційним порядком почалось творення «Першого українського охочекомного полку ім. Гетьмана Богдана Хмельницького: того дня зголосились до Богдановців перші охотники прапорщик Ган і артист М. К. Садовський...» (Євтимович 1936, с. 47). Отже, перші кроки по створенню української добровольчої частини були зроблені.

На українському військовому вічі 11 березня 1917 року ідея українського військового охочекомонного формування знайшла подальший розвиток і була підкріплена заходами організаційного характеру. На українському військовому вічі 11 березня 1917 року у Києві були присутні понад тисячу солдатів і офіцерів. У публікаціях зустрічаються дані, що на вічі були присутні 2500 чоловік і, навіть 4000 (Євтимович 1936, с. 47). М. Єреміїв, який, представляючи київське студенство, виступав на зібранні, свідчить, «що більше 300 не могло бути, бо віче відбувалося в невеликій авдиторії Комерційного Інституту» (Мартос, с. 107). Учасники віча ухвалили «незалежно від істнуючої Регулярної Армії закласти з вільних людей «Охочекомонний Полк». До полку мають входити всі роди зброї. З цією метою обрати комітет, який має подбати про організацію цього полку» (ЦДАВО України, ф. 4100, оп. 1, спр. 65, арк. 7зв.). У своїх вимогах українці-військові заявляли, що формувати українські частини потрібно «.по звичайному військовому статуту. з урядовою мовою українською» (Нова Рада, 30 березня).

Формуванням полку займався спеціальний орган - Організаційний Український Військовий Комітет (ОУВК), який очолив полковник М. Глинський. Комітет за старою козацько-державною традицією звернувся до українського народу з універсалом, у якому закликав: «Тільки оружною силою можеш ти оборонити свою батьківщіну. Ти мусиш бути сильний, але сила в організації.

Початком такої організації буде «Охочекомонний полк» зо всіх родів зброї імени Гетьмана Богдана Хмільницького. Сей полк боротиметься за свою волю і свободу.

...Українці! Стари й молоді, учні і студенти, усі хто вільний від військової служби, усі спішить вписуватись до «ОХОЧЕКОМОННОГО ПОЛКУ». В універсалі підкреслювалося, що створення охочекомонного полку імені Богдана Хмельницького нагальна потреба часу:

«Час не жде!

Наша отчизна в небезпеці.

Ледачі хай сплять; жваві й бадьорі ідіть під прапор полку Богдана Хмільницького.

Народе! Твоя доля в твоїх руках! Сам собі здобудь право на щасливе життя! Шаблі в руки!

Українці! Всі під прапор Богдана Хмільницького!

До зброї, панове браття!» (ЦДАВО України, ф. 4592, оп. 1, спр. 7, арк.ізв.).

Отже, Організаційний Український Військовий Комітет визначив принцип, за яким мав формуватися «охочекомонний полк» - добровільність людей вільних від військової служби. Згідно прийнятих рішень військові, які знаходилися на службі у російській армії, не мали права вступати в «охочекомонний полк».

Організаційний Український Військовий Комітет повідомив про формування українського охочекомонного полку у пресі. Запис різного віку «охочих людей», які зголосилися служити у ньому, відбувався в Педагогічному музеї, у канцелярії «Прес-бюро» (Киевская мысль, 15 марта). Кількість бажаючих вступити в полк постійно зростала. Зацікавленість можливістю служби в українській частині проявляли не лише люди вільні від військової служби, але й солдати та офіцери фронтових і тилових частин російської армії.

Наскільки ідея організації охочекомонного полку могла стати реальністю багато в чому залежало від командування Київського військового округу. В епіцентрі подій опинився комісар Тимчасового уряду в Київському військовому окрузі полковник К. Оберучев. Він прийняв (14.03.1917 р.) українську делегацію, яка від імені охочекомонного українського полку вітала його як представника нового уряду. Делегати прохали полковника Оберучева передати звернення до Тимчасового уряду. У зверненні українці наголошували, що «.на низці мітингів військовослужбовців українців одноголосно висловлена готовність боротися за свободу і незалежність Росії в повному єднанні зі всіма народами Росії. У підтвердження цьому на українських вічах ухвалено створити із добровольців український «охочекомонний» полк, який поступає в розпорядження уряду.» (Последние новости (вечерние), 15 марта).

Організаційний Український Військовий Комітет у своїй діяльності по створенню охочекомонного полку намагався заручитися підтримкою К. Оберучева. На зустрічі з ним «від імені комітету депутація засвідчила, що життя та діяльність полковника Оберучева викликає захоплення в українському суспільстві і просила полковника прийняти звання почесного члена комітету по організації «охочекомонного полку». За повідомленнями газет К. Оберучев «изъявил на это согласие» (Последние новости (вечерние), 15 марта). Одначе, у своїх спогадах він запевняв, що категорично відмовився від почесного членства в комітеті. У той же час комісар визнав, що погодився вступити в комітет для активної роботи рядовим членом, підкресливши, що «основній думці його я співчував» (Оберучев 1930, с. 220).

М. Грушевський згадував з приводу віча 11 березня 1917 року: «На сім вічу ухвалено організувати «український охочекомонний полк» з добровольців, вільний від військової служби. Для керування сими й іншими біжучими справами утворено комітет. Він старавсь організувати українські елементи залоги, його маніфестацією був виступ на «святі свободи» 16 березня українських вояків, як говорили - до двох тисяч, під українською корогвою і з оркестром (Гру- шевський 1989, с. 112).

У маніфестації «Свято Свободи» (16.03.1917 р.) похід національної колони очолювали 1,5-2 батальйони українців-вояків (Вісти з Української Центральної Ради, 19 березоля). Газета «Последние новости» повідомила, що» українську маніфестацію на Софійській площі очолював український полк» (Последние новости (вечерние), 17 марта).

По закінченні загальної революційної маніфестації у цирку Крутікова під орудою самостійників на чолі з М. Міхновським відбулося «Установче зібрання українців вояків-козаків» по створенню клубу імені гетьмана Павла Полуботка. Самостійники продовжували обстоювати ідею формування українських охочекомонних полків. В ухвалі віча вказувалося на «термінову організацію українських військ, яка в найближчий час має вилитися в комплектування «охочекомонних полків» імені гетьмана Богдана Хмельницького всіх родів зброї». Деталі організації мав виробити Організаційний Український Військовий Комітет (Киевская мысль, 19 марта). Очевидець описував атмосферу, що панувала серед учасників зібраня, так: «... які чудові бесідники об'явилися серед наших вояків, як вільно і художньо володіють вони своєю рідною мовою, не раз хотілося низько вклонитися нашому великому народові і в схвильованій душі бренів голос побожного здивування» (Вісти з Української Центральної Ради, 19 березоля).

Велично виглядала за участі українців-військовиків українська маніфестація, що відбулася в Києві 19 березня. Колони формувалися біля Володимирського собору. Українське військо шикувалося під козацьким прапором. Духовенство окропило військові частини. Хода розпочалася об 10-й годині ранку. Попереду йшли представники Української Центральної Ради, українського військового комітету. Кожна військова частина київського гарнізону, а також школи прапорщиків і військових училищ йшли з своїми синьо-жовтими прапорами. В українському святі взяли участь поранені українці, які щойно прибули в 5 вагонах з фронту в шпиталі міста. З промовою перед мітингарями виступив М. Міхновський (Вісти з Української Центральної Ради, 21 березоля).

Значну роль у пробуджені національних почуттів українців зіграв видатний український актор М. Садовський та його трупа. Саме їх зусиллями перед киянами ожила козацька минувшина. Про участь артистів М. Садовського в українській маніфестації (19.03.1917 р.) газета повідомляла: «Попереду їхали два козаки в старовинних військових українських костюмах, потім їхав на коні в гетьманскім костюмі артист Микола Садовський з свитою з дванадцятьох козаків і старинним червоним козацьким прапором, на якім був знак хреста і півмісяця з зіркою» (Киевская мысль, 21 марта). «На чолі маніфестації невелика група в червоних жупанах на конях. Це український театр: сама мирна і колись в найтяжчі часи найбільше показна сторона нашого національного руху. Попереду М. Садовський суворий і рішучий - легко вправляється з гарячим конем», - писала інша газета (Нова Рада, 25 березня).

Український військовий рух у Києві набирав обертів. Можна вважати, що участю у маніфестаціях українці-військові досягли бажаного. Про них почали писати і говорити. Кращої агітації за створення національного війська важко було й придумати. Про події в Києві сповіщали як київські, так і петроградські, московські газети. Поширювалися й різноманітні чутки. Газета «Русское слово» повідомляла навіть про те, що з військового міністерства «поступило розпорядження про перейменування Київського військового округу в Український» (Русское слово, 25 марта). Здається, що підґрунтям для таких повідомлень послужила активна участь україн- ців-військових в організації різноманітних маніфестацій, зборів, віч, які проходили в Києві.

24 березня 1917 року із Києва до Петрограду виїхала делегація, щоб клопотати перед Тимчасовим урядом про затвердження «українського охочекомонного полку». За помилковими повідомленнями преси у Києві 27 березня 1917 року начебто одержали дозвіл зі штабу Південно-Західного фронту на формування українських полків із добровольців (Русское слово, 25 марта).

Про організацію українського добровольчого легіону в Києві стало відомо на фронтах. Штаб Західного фронту 20 березня 1917 року сповіщав у Ставку Верховного головнокомандування, що «деякі солдати і офіцери фронтових запасних полків просять направити їх в українські легіони, які формуються в Києві». Черговий генерал Ставки передав (25.03.1917 р.) на Західний фронт рішення виконуючого обов'язки Верховного Головнокомандуючого, що український легіон можна було б формувати тільки з осіб, які не досягли призивного віку, або ж тих, які відбули обов'язкову службу в армії. Резюмував він свою позицію думкою, що «Ослабляти склад армії неможливо» (Российский государственный военно-исторический архив, ф. 2003, оп. 2, д. 1034, л. 2, 3).

Домагання створення охочекомонного полку підтримали українці-фронтовики, які на цей час в силу різних обставин перебували у Києві. 28 березня 1917 р. на вічі вони виступили проти дезорганізації війська, за зміцнення його воєнної сили і висловилися за організацію української національної армії з усіма родами зброї. У склад цієї армії, на думку українців-фронтовиків, разом з іншими частинами повинен був увійти і створюваний охочекомонний полк. Від вищого російського військового командування віче для формування полку вимагало термінового виділення із добровольців кадрових офіцерів і солдатів українців, які, як досвідчені воїни, мали скласти кістяк цієї військової частини (Нова Рада, 30 березня).

Таким чином, участь українців-вояків у масових революційних заходах у Києві сприяла формуванню їх національної самосвідомості, зародженню українського військового руху, створенню його керівних структур, виробленню та практичній реалізації ідеї формування українських охотницьких військових частин у російській армії.

Список джерел та літератури

1. Грушевський, М., 1989, Спомини. Київ. № 9.

2. Євтимович, В., 1936, Поручник Микола Міхновський творець новітнього українського війська. Історичний альманах Червоної калини та 1937 рік. Львів.

3. Мартос, B., 1973, Перші кроки Центральної Ради. Український історик. № 3-4.

4. Оберучев, К. М., 1930, Воспоминания. Нью-Йорк.

5. Вісти з Української Центральної Ради. 1917. 19 березоля.

6. Вісти з Української Центральної Ради. 1917. 21 березоля.

7. Киевская мысль. 1917. 9 марта.

8. Киевская мысль. 1917. 11 марта.

9. Киевская мысль. 1917. 15 марта.

10. Киевская мысль. 1917. 18 марта.

11. Киевская мысль. 1917. 19 марта.

12. Киевская мысль. 1917. 21 марта.

13. Киевлянин. 1917. 8 марта.

14. Нова Рада. 1917. 25 березня.

15. Нова Рада. 1917. 30 березня.

16. Последние новости. 1917. 9 марта.

17. Последние новости (вечерние). 1917. 15 марта.

18. Последние новости (вечерние). 1917. 17 марта.

19. Русский инвалид. 1917. 10 марта.

20. Русское слово. - 1917. - 25 марта.

21. Российский государственный военно-исторический архив, ф. 2003, оп. 2, д. 1034, л. 2, 3.

22. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України, ф. 4100, оп. 1, спр. 65, арк. 7зв.

23. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України, ф. 4592, оп. 1, спр. 7, арк., 1зв.

References

1. Hrushevsky, M., 1989, Spomyny [Memories]. Kyiv. № 9. [In Ukrainian].

2. Yevtymovych, V., 1936, Poruchnyk Mykola Mikhnovkyi tvorets novitnoho ukrainskoho viiska [Lieutenant Mykola Mikhnovkyi is the creator of the newest Ukrainian army]. Istorychnyi almanakh Chervonoi Kalyny na 1937 rik. Lviv. [In Ukrainian].

3. Martos, B., 1973, Pershi kroky Tsentralnoi Rady [The first steps of the Central Rada]. Ukrainskyi istoryk. № 3-4. [In Ukrainian].

4. Oberuchev, K. M., 1930, Vospominaniia [Memories]. New York. [In Russian].

5. Visti z Ukrainskoi Tsentralnoi Rady. 1917. 19 berezolia. [In Ukrainian].

6. Visti z Ukrainskoi Tsentralnoi Rady. 1917.21 berezolya. [In Ukrainian].

7. Kievskaia mysl. 1917. 9 marta. [In Russian].

8. Kievskaia mysl. 1917. 11 marta. [In Russian].

9. Kievskaia mysl. 1917. 15 marta. [In Russian].

10. Kievskaia mysl. 1917. 18 marta. [In Russian].

11. Kievskaia mysl. 1917. 19 marta. [In Russian].

12. Kievskaia mysl. 1917. 21 marta. [In Russian].

13. Kievlianin. 1918. 8 marta. [In Russian].

14. Nova Rada. 1917. 25 bereznia. [In Ukrainian].

15. Nova Rada. 1917. 30 bereznia. [In Ukrainian].

16. Poslednie novosti. 1917. 9 marta. [In Russian].

17. Posledniie novosti (vechernie). 1917. 9 marta. [In Russian].

18. Poslednie novosti (vechernie). 1917. 15 marta. [In Russian].

19. Poslednie novosti (vechernie). 1917. 17 marta. [In Russian].

20. Russkii invalid. 1917. 10 marta. [In Russian].

21. Russkoe slovo. 1917. 25 marta. [In Russian].

22. Rossiiskii gosudarstvennyi voenno-istoricheskhii arkhiv, f. 2003, op. 2, д. 1034, л. 2, 3. [In Russian].

23. Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv vyshchykh organiv vlady i upravlinnia Ukrainy, f. 4100, op. 1, spr. 65, ark. 7zv. [In Ukrainian].

24. Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv vyshchykh organiv vlady i upravlinnia Ukrainy, f. 4592, op. 1, spr. 7, ark. 1zv. [In Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru