Історико-біографічне дослідження життя та творчості українського астронома Миколи Миколайовича Євдокимова (1868-1941)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історико-біографічне дослідження життя та творчості українського астронома Миколи Миколайовича Євдокимова (1868-1941)

М.А. Балишев, кандидат історичних наук, директор Центральний державний науково-технічний архів України

Стаття присвячена дослідженню фактів наукової біографії видатного українського астрометриста Миколи Миколайовича Євдокимова. Основні напрями роботи талановитого вченого та організатора науки були присвячені дослідженню зодіакальних і слабких приполярних зір, виведенню їх паралаксів; визначенню прямих піднесень і схилень опорних зір і великих планет Сонячної системи. Попри низку біографічних публікацій, які висвітлюють певні аспекти наукової, організаційної та педагогічної діяльності астронома, встановлено відсутність комплексної праці, присвяченої відтворенню його повної наукової біографії. Тому метою статті є узагальнення результатів комплексного історико-біографічного дослідження життя і творчості астронома професора Миколи Миколайовича Євдокимова.

Через вивчення архівних ретроінформаційних ресурсів з'ясовано основні віхи біографії ученого, етапи його науково-дослідницької та організаційної роботи. Досліджено повну бібліографію праць М.М. Євдокимова, який виконував системні спостереження змінних зір, комет, метеорних потоків, місячних і сонячних затемнень; вивчав проходження Меркурія по диску Сонця; здійснював сейсмічні дослідження; проводив системні дослідження астрономічних інструментів; брав участь у роботах з визначення положень зір-реперів для астероїда (433) Ерос.

Розглянуто науково-педагогічну діяльність проф. М.М. Євдокимова, який викладав комплекс математичних, астрономічних і геодезичних дисциплін у різних закладах вищої освіти: Харківському державному університеті, Харківському технологічному інституті, Харківському геодезичному інституті, Харківському інженерно-будівельному інституті.

Документально підтверджено доробок ученого у період трансформації організаційних структур Харківської астрономічної обсерваторії та кафедри астрономії у 20-х рр. ХХ ст.;

участь у розбудові геодезичної науки та створенні Служби часу у Харкові; наведено приклади громадської діяльності астронома у різних спілках астрономів (Німецькому астрономічному товаристві, Всеросійському астрономічному союзі, всесоюзному Бюро довгот, астрометричній комісії Астрономічної ради АН СРСР та ін.), де М.М. Євдокимов представляв українську астрономічну науку.

Ключові слова: М.М. Євдокимов, астрометрія, приполярні зорі, сонячні та місячні затемнення, піднесення та схилення зір, Харківська астрономічна обсерваторія, Служба часу, Харківський університет, Харківський технологічний інститут.

М.А. Balyshev, PhD (History), director

Central State Scientific and Technical Archives of Ukraine

THE LIFE AND SCIENTIFIC WORK OF MYKOLA EVDOKYMOV (1868-1941), A UKRAINIAN ASTRONOMER: A HISTORICAL AND BIOGRAPHICAL STUDY

The article is devoted to the investigation of facts from the scientific biography of Mykola Evdo- kymov, an outstanding Ukrainian astrometrician. The research effort of this talented scientist and research administrator was focused on explorations of the zodiacal and weak circumpolar stars, the inference of their parallax; the determination of the direct rises and declinations of the reference star and the large planets of the Solar System. Despite a number of biographical publications covering some aspects of the astronomer's research, administrative and pedagogical activities, a comprehensive study reproducing his complete scientific biography could not be found. Therefore, the purpose of the article is to sum up the results of comprehensive historiographic research on the life and work of the astronomer professor Mykola Evdokymov.

The major milestones of the scientist's biography and phases of his research and administrative work were established by scrutinizing archived retrospective information resources. The study covered a complete bibliographic analysis of works published by M. Evdokymov who performed regular observations of variable stars, comets, meteor showers, lunar and solar eclipses; explored the Mercury transit of the Sun; carried out seismic research and regular research of astronomical instruments; contributed to the efforts on determining the positions of reference stars for the asteroid (433) Eros.

The research and pedagogical work of prof. Mykola Evdokymov who taught a complex of mathematical, astronomical and geodetic disciplines in various institutions of higher education (Kharkiv State University, Kharkiv Technological Institute, Kharkiv Geodetic Institute, Kharkiv Civil Engineering Institute) was considered.

The scrutiny of archival records provided a documental evidence of the scientist's activities during institutional transformations in the Kharkiv Astronomical Observatory and the Department of Astronomy in the 1920s; his contribution in the development of geodetic science and the creation of the Time Service in Kharkiv; his public activities in various astronomical societies (German Astronomical Society, All-Russian Astronomical Union, All-Union Longitude Bureau, Astrometric Commission of the Astronomical Council of the Academy of Sciences of the Soviet Union, etc.), where Mykola Evdokymov represented the Ukrainian astronomical science.

Keywords: Mykola Evdokymov, astrometry, circumpolar stars, solar and lunar eclipses, rises and declinations of stars, Kharkiv Astronomical Observatory, Time Service, Kharkiv University, Kharkiv Technological Institute.

Вступ

біографія український астроном євдокимов

Важливим напрямом вітчизняних історико-астрономічних досліджень є відтворення наукових біографій учених, які своєю невтомною працею наприкінці ХІХ -- на початку ХХ ст. заклали підвалини сучасного природознавства, розвиваючи велику світоглядну науку. Серед них рельєфно виокремлюється постать українського астронома, професора Харківського університету, директора Харківської астрономічної обсерваторії (1917--1930) Миколи Миколайовича Євдокимова.

За спогадами його колег, М.М. Євдокимов, як відданий послідовник Пулковської астрометричної школи, вирізнявся винятковою дисциплінованістю та акуратністю в роботі, не сприймав недбалого ставлення до астрономічних інструментів. За традицією, під час його спостережень ніхто не наважувався навіть відчинити двері павільйону меридіанного кола чи голосно розмовляти поблизу, щоб не завадити робочому процесу.

Його учень, академік М.П. Барабашов, згадував: «Євдокимов був надто акуратною людиною, не пропускав жодного ясного вечора для спостережень, слугуючи прикладом для молоді; навчав обережному та дбайливому ставленню до інструментів, їх чищенню (особливо хронометрів); як натягувати павутинні нитки у ниткових мікрометрах та як і де знаходити [павутинні] кокони, необхідні для цієї мети. Вкрай доброзичливо ставився до молоді -- постійно допомагав у роботі, але мав непримиренне ставлення до ледарів і тих, хто недосконало знав математику» Документальне зібрання Науково-дослідного інституту астрономії ХНУ імені В.Н. Каразіна.' Тут і далі переклад з російської мови зроблено автором статті..

Микола Миколайович започаткував створення астрометричної школи у Харкові. Його основні наукові інтереси зосередилися на дослідженнях зодіакальних і слабких приполярних зір (визначення їх положень і схилень для складання зоряних каталогів) та виведенні їхніх паралаксів; визначенні прямих піднесень і схилень опорних зір і великих планет, які він здійснював за допомогою меридіанного кола Репсольда. Також він спостерігав змінні зорі, метеорні потоки та комети; здійснював сейсмічні дослідження; вивчав сонячні та місячні затемнення, проходження Меркурія по диску Сонця; проводив системні дослідження меридіанного кола та брав участь у розробленні нових астрономічних інструментів; організовував роботу обсерваторської Служби часу та започаткував визначення схилень зір шляхом вимірювання сум і різниць зенітних відстаней пар зір засобом Сандерса--Раймонда (за допомогою меридіанного кола та пасажного інструмента).

Необхідно констатувати, що попри значний внесок ученого до скарбниці вітчизняної науки (астрономічної та геодезичної), його багатогранну організаційну та педагогічну діяльність у різних харківських закладах вищої освіти, наукова біографія українського астронома проф. М.М. Євдокимо- ва залишається недостатньо дослідженою.

Аналіз досліджень і публікацій. Проведений історіографічний аналіз свідчить про відсутність комплексних досліджень, спрямованих на відтворення повної наукової біографії астронома. Проте висвітленню окремих фактів із життя та творчості проф. М.М. Євдокимова присвячено низку біографічних публікацій, підготовлених переважно харківськими астрономами: М.П. Ба- рабашовим (1968, 1969), К.Н. Кузьменко (1968, 1969), В.Х. Плужниковим (1968, 1969), В.О. Псарьовим (2006), С.І. Селешніковим (1967), В.Г. Фе- сенковим (1969), Ю.Г. Шкуратовим (2006) [1--5]. Стислі відомості про науково-дослідну роботу астронома наведено в ювілейних виданнях Харківської астрономічної обсерваторії: історичному нарисі О.І. Сластьонова (1955) [6] та колективній монографії під редакцією проф. Ю.Г. Шкуратова (2008) [7].

Новизна отриманих результатів. Автором доопрацьовано матеріали до власних історико-біографічних досліджень (2006, 2008) [3; 8], присвячених висвітленню життєдіяльності проф. М.М. Євдокимова. На основі архівних документів проведено комплексне дослідження життя і творчості астронома; уточнено низку нових фактів із його біографії; проаналізовано бібліографію праць і узагальнено підсумки його дослідницької роботи, що дало змогу відтворити повну наукову біографію ученого.

Метою статті є узагальнення результатів комплексного історико-біографічного дослідження життя і творчості астронома професора Миколи Миколайовича Євдокимова.

Методи викладення та джерельна база. Застосовано спеціальні методи -- історико-біографічний, історико-хронологічний, ретроспективний та методи джерелознавчого аналізу. Джерельну базу дослідження склали матеріали з фондів архіву Науково-дослідного інституту астрономії Харківського національного університету (ХНУ) імені В. Н. Каразіна Документальне зібрання Науково-дослідного інституту астрономії ХНУ імені В.Н. Ка-разіна (Матеріали НДІ астрономії не пройшли науково-технічне опрацювання та за-лишаються у неупорядкованому стані. Тому тут і надалі посилання на це джерело не містить традиційних реквізитів обліку архівної установи. -- прим. автора). Архів Російської академії наук, ф. 669, оп. 1, спр. 6, арк. 1--4., архіву Російської академії наук 4, особові справи М. М. Євдокимова з фондів Державного архіву Харківської області Державний архів Харківської області, ф. Р-1682, оп. 2, спр. 107, 38 арк. та архіву ХНУ імені В. Н. Каразіна Архів ХНУ імені В.Н. Каразіна, оп. ППС звільн. 1933--1941, од. зб. 109, 48 арк..

Результати дослідження та їх обговорення

Микола Миколайович Єв- докимов народився 25 березня (6 квітня) 1868 р. у м. Харкові в родині торгового службовця (його батько тримав бакалійну лавку). В анкетах радянського періоду він зазначав: «...походження маю із міщан: батько при моєму народженні та дитинстві -- торговий службовець, потім -- торговець») Архів ХНУ імені В.Н. Каразіна, оп. ППС звільн. 1933--1941, од. зб. 109, арк. 16..

У 1877 р. вступив до Третьої Харківської чоловічої гімназії, яку закінчив у 1886 р. із золотою медаллю. Цього ж року М.М. Євдокимов вступив до першого курсу математичного відділення фізико-математичного факультету Харківського університету.

У листопаді 1890 р., після закінчення Харківського університету з дипломом І ступеня Миколу Миколайовича було залишено як стипендіата при кафедрі астрономії та геодезії для «підготовки до професорського звання»; саме в цей час він розпочав наукову діяльність в університетській обсерваторії [8, с. 107].

Науковим керівником М.М. Євдокимова в астрономічній обсерваторії Харківського університету став відомий астроном Г.В. Левицький (1852-- 1917). За його порадами Євдокимов визначив широту обсерваторії кількома способами, самостійно обчисливши отримані результати. Відзначимо, що ці дані увійшли до його першої публікації «Допоміжні таблиці для обчислення зенітних відстаней і азимутів для широти 50°» (1893) [9].

У травні 1891 р. Г.В. Левицький разом із М.М. Євдокимовим за допомогою тридюймового рефрактора Мерца спостерігали проходження Меркурія по диску Сонця, пізніше -- досліджували повне затемнення Місяця, використовуючи три- та шестидюймовий інструменти. Звіти про отримані результати були надруковані у журналі «Astronomische Nachrichten» [10--11].

М.М. Євдокимов проводив спостереження затемнень супутників Юпітера, потоку Персеїд, займався визначенням поправок годинників. Також він визначив азимут міської Мироносицької церкви із західного стовпа обсерваторії. На засіданні математичного товариства при Харківському університеті Євдокимов презентував доповідь, присвячену результатам визначення географічних координат університетської астрономічної обсерваторії, після чого його було обрано членом товариства [12, с. 282].

Під керівництвом проф. Г.В. Левицького М.М. Євдокимов та Й.Й. Сикора (1870--1944) -- ще один із учнів проф. Левицького -- провели вимірювання фокусних відстаней лінз різних обсерваторських оптичних інструментів, використовуючи метод Й. Гаусса [13, с. 286].

Цього ж року директор Головної (Миколаївської) астрономічної обсерваторії в Пулково академік Ф.О. Бредіхін (1831--1904), який відвідував російські університети, що мали астрономічні обсерваторії, завітав до Харківського університету. Пізніше за підсумками обстеження він занотував: «При університетських обсерваторіях я знайшов декілька молодих людей, які блискуче закінчили математичний факультет і з похвальною старанністю продовжували займатися астрономією й після закінчення курсу. Ці особи суть: <...> у Харкові -- Євдокимов. Після знайомства із ними та за відгуками про їхні заняття я повністю переконався, що як Пулковська обсерваторія, так і наші університетські обсерваторії абсолютно забезпечені свіжими силами, якщо тільки цим останнім буде надано (у тій чи іншій формі) підтримку для продовження ними розпочатої діяльності» [2, с. 4].

Візит академіка Ф. О. Бредіхіна мав позитивний вплив на розвиток астрономії у Харкові: восени 1893 р. в університетській обсерваторії було створено посаду позаштатного асистента (без винагороди), яку обійняв М.М. Євдокимов [14, с. 233].

У 1894 р. Микола Миколайович «витримав» усний магістерський іспит, після складання якого в якості нагороди упродовж трьох літніх місяців стажувався в Головній астрономічній обсерваторії в Пулково. Зокрема, він студіював використання фотогеліографа та вимірював положення плям на фотографіях Сонця; проводив спостереження за допомогою пасажного інструмента у першому вертикалі; працював із меридіанним та великим вертикальним колом, 15-дюймовим рефрактором. Крім того, опановував роботу з астрографом; вимірював фотографії спектрів, положення деяких зір на платівках, щоб зрозуміти способи їх орієнтації [2, с. 4].

Після повернення до Харкова йому запропонували посаду викладача математики та космографії у Першій Харківській жіночій гімназії. У весняному семестрі 1895 р. Микола Миколайович (уже у званні приват-доцента) розпочав читання курсів математичних та астрономічних дисциплін у Харківському університеті; незабаром отримав додаткове лекційне навантаження на Вищих жіночих курсах.

Пізніше вчений згадував: «Хоча з осені 1893 р. я був асистентом астрономічної обсерваторії, а з січня 1895 р. -- приват-доцентом університету, обидві посади не давали достатнього заробітку: винагорода приват-доцентів мала випадковий характер; ніколи не можна було бути впевненим у тому, що прочитаний курс буде оплачено. Як асистент я мав отримувати зарплатню зі спеціальних коштів Університету, а їх зазвичай не вистачало. Тому за п'ять років роботи на посаді асистента я отримав лише триста рублів у вигляді винагороди. Тому з осені 1894 р. я почав працювати викладачем математики та космографії у жіночих гімназіях.» Документальне зібрання Науково-дослідного інституту астрономії ХНУ імені В.Н. Ка- разіна..

Домівка М.М. Євдокимова знаходилася досить далеко від університетської обсерваторії -- на вулиці Нетеченській. Після закінчення лекцій він прямував додому, а надвечір знову повертався до обсерваторії для спостережень за допомогою меридіанного кола Те саме..

Восени 1894 р. обсяг наукової роботи обсерваторії суттєво збільшився, що було пов'язано із призначенням нового завідувача -- проф. Л.О. Струве (1858--1920). Разом вони розпочали тривалу серію спостережень за допомогою меридіанного кола Репсольда з метою складання каталогу 800 зодіакальних зір (усі об'єкти спостерігалися по чотири рази у кожному положенні кола і об'єктива) Те саме. [15, c. 57].

Також під керівництвом проф. Струве Євдокимов долучився до виконання геодезичних робіт, які з літа 1895 р. виконувалися на ділянці між станцією Корінна Пустинь Курської губернії та Харковом, оскільки на той час університетська обсерваторія не була з'єднана із російською нівелювальною мережею [16, с. 86].

Наступного року М.М. Євдокимова знову було відряджено до Пулков- ської астрономічної обсерваторії на кілька місяців, де він підвищував кваліфікацію астронома-спостерігача Те саме..

У листопаді 1896 р. М.М. Євдокимов спільно зі студентами фізико- математичного факультету Харківського університету проводив спостереження потоку Леонід. Використовуючи карти, розроблені проф. В.К. Це- раським (1849--1925) і німецьким астрономом Е. Хеєм (1806--1877) для спостережень потоку Персеїд, вони фіксували шляхи метеорів (25 болідів за годину) [17]. Рік потому Євдокимов знову досліджував потік Леонід, позначаючи на тих самих картах видимі шляхи метеорів і порівнюючи їх із минулорічними даними [18, с. 29].

У липні 1898 р. під керівництвом проф. Л.О. Струве астроном-спо- стерігач М.М. Євдокимов та студенти фізико-математичного факультету О.І. Раздольський та Б.С. Ястремський спостерігали часткове місячне затемнення [19]. У серпні (у передмісті Харкова, селище Васищеве) М.М. Єв- докимов зафіксував яскравий потік метеорів, який рухався настільки повільно, що астроном зміг стежити за ним, використовуючи бінокль. Зокрема, йому вдалося виконати замальовку чотирьох найяскравіших болідів, які виокремлювалися серед інших. У своєму звіті Євдокимов зазначив, що обговорював деталі цієї астрономічної події з проф. Г.В. Левицьким, який також спостерігав зазначене явище, а також із полтавським астрономом- аматором поміщиком В.О. Балясним, який досліджував метеори у власній обсерваторії [19].

У подальшому вихованці Євдокимова зробили успішну наукову кар'єру: О.І. Раздольський (1877--1942) став професором Харківського університету, видатним астрономом-теоретиком, найвідоміші роботи якого пов'язані з визначенням періодичних орбіт астероїдів-троянців Юпітера [20]; Б.С. Ястремський (1877--1962) -- професором, відомим фахівцем у галузі математичної статистики, теорії статистики, сільськогосподарської статистики та демографії.

Восени 1898 р. в Харківському університеті було створено штатну посаду астронома-спостерігача, яку в листопаді обійняв М.М. Євдокимов, зберігши за собою звання приват-доцента [14]. Міські газети писали: «При Харківському університеті засновано посаду астронома-спостерігача, на яку призначено викладача харківської Маріїнської жіночої гімназії Єв- докимова» [21].

Наприкінці листопада 1899 р. Микола Миколайович знову розпочав спостереження потоку Леонід, проте у перші дні через значну хмарність неба вони не вдалися. З його звіту відомо, що через туман спостерігалися лише найяскравіші боліди. Разом із М.М. Євдокимовим у тогорічних спостереженнях брав участь студент Харківського технологічного інституту А.І. Троїцький (1877--1941), який наносив на карту видимі шляхи метеорів [22].

Упродовж 1900--1901 рр. за пропозицією Головної астрономічної обсерваторії в Пулково проф. Л.О. Струве та М.М. Євдокимов виконали частину міжнародної програми з визначення положень зір-реперів для великого навколоземного астероїда (433) Ерос за допомогою меридіанного кола Репсольда. Університетські астрономи визначили положення і власні рухи опорних зір, відносно яких вимірювалися положення астероїда. Відзначимо, що у цей період багато астрономів спостерігали (433) Ерос, який знаходився у протистоянні, з метою вимірювання його паралакса. Важливість цих обчислень була пов'язана з проблемою визначення паралакса Сонця, оскільки такий метод на той час був найбільш прогресивним. Отримані дані давали змогу уточнити масштаби Сонячної системи. Також у цей період Струве та Євдокимов за допомогою меридіанного кола виконали значну роботу з визначення схилень 779 зодіакальних зір (за каталогом 834 зір А. Даунінга) [23, c. 271].

У 1901 р. М.М. Євдокимов зосередився на спостереженнях змінних подвійних зір 5 Cep (дельти Цефея) і у Aql (гами Орла); їх результати згодом будуть оприлюднені у журналі Російського астрономічного товариства (1904) [24].

Відповідно до матеріалів із його особової архівної справи, восени цього ж року Миколу Миколайовича було затверджено на посаді викладача Харківського технологічного інституту імператора Олександра ІІІ (читання геодезичних дисциплін), і через це він припинив роботу в гімназіях Державний архів Харківської області, ф. Р-1682, оп. 2, спр. 107, арк. 1--4..

Обсерваторські звіти того періоду зберігають інформацію про важливу практичну роботу, яку під керівництвом М.М. Євдокимова здійснювали студенти фізико-математичного факультету Харківського університету. Вона зокрема, включала спостереження часткового місячного затемнення, що відбулося у квітні 1903 р. [25].

Влітку 1904 р. Харківський університет відправив М.М. Євдокимова у наукове відрядження до Європи з метою ознайомлення з новими інст- рументами та сучасними методами спостережень. Під час нього Євдокимов відвідав близько двадцяти провідних обсерваторій і взяв участь у загальних зборах Німецького астрономічного товариства Архів ХНУ імені В. Н. Каразіна, оп. ППС звільн. 1933--1941, од. зб. 109, арк. 13..

Він згадував: «...За клопотанням фізико-математичного факультету я був відряджений за кордон на літні місяці 1904 р. (з 15 квітня до 15 вересня), щоб ознайомитися з новими інструментами та методами спостережень, взяти участь у загальних зборах Астрономічного товариства у Лунді. Я планував звернути головну увагу на меридіанні кола та познайомитися з астрофотометрією у Потсдамі та астрофотографією у Гейдельберзі, частково -- у Парижі.» [26, с. 1].

Після повернення М.М. Євдокимов зосередився на роботі з меридіанним колом Репсольда, виконуючи спостереження зодіакальних зір, які було завершено влітку 1906 р. Документальне зібрання Науково-дослідного інституту астрономії ХНУ імені В.Н. Ка- разіна. Використовуючи новаторський на той час метод, запропонований голландським астрономом Я. Каптейном (1851--1922), упродовж наступних двох років він проводив спостереження з метою визначення паралаксів зодіакальних «нерухомих» (дуже віддалених) зір Йдеться про зорі з прямим піднесенням у діапазоні від 17^h43^m до 5^h53^m зі схиленням від --7°48' до +63°24', які мали значні власні рухи за а. [2, с. 5].

Результати цих унікальних на той час досліджень, які забезпечували розв'язання найважливіших та найскладніших задач астрометрії, мали велике значення для розвитку зоряної астрономії, в тому числі для встановлення масштабів галактики. У подальшому вони склали основу дисертаційної роботи М.М. Євдокимова. Зазначимо, що у цей час педагогічне навантаження приват-доцента М.М. Євдокимова в університеті було мінімальним: в осінній семестр першого курсу він прочитав лише по дві години лекцій зі сферичної тригонометрії,-- предмета, обов'язкового для усіх студентів, та спеціального предмета (визначення орбіт, теорія часткових збурень, вища геодезія) -- для студентів-астрономів.

Але, наприклад, у 1907/1908 навчальному році на астрономічній секції фізмату перебувало лише два студенти: В.Г. Фесенков (перший курс) та Б.І. Кудревич (четвертий курс). Тому тривалий час В.Г. Фесенков залишався єдиним слухачем М.М. Євдокимова з факультативних предметів. Пізніше Фесенков пригадував, що перед тим, як готуватися до лекцій, викладач навіть уточнював у слухача, чи буде той слухати якийсь окремий курс Архів Російської академії наук, ф. 1669, оп. 1, спр. 6, арк. 1--4. [5, с. 10].

У подальшому В.Г. Фесенков (1889--1972) став видатним астрофізиком, академіком АН СРСР; Б.І. Кудревич (1884--1960) -- відомим радянським ученим, який зробив значний внесок у розвиток морехідної астрономії та технічних засобів навігації.

У цей самий період Микола Миколайович долучився до громадської діяльності як член Харківського товариства поширення в народі грамотності: понад 15 років він працював у комісії з народних читань в одному з районів міста Харкова (Москалівці) Архів ХНУ імені В.Н. Каразіна, оп. ППС звільн. 1933--1941, од. зб. 109, арк. 35..

У 1908 р. М.М. Євдокимов, відряджений Харківським університетом до Австро-Угорщини та Німеччини, взяв участь у черговому засіданні Німецького астрономічного товариства у Відні, хоча навчальний комітет Харківського технологічного інституту спочатку не погоджувався переривати навчальний процес і відмовляв Євдокимову у можливості відвідати астрономічний з'їзд Державний архів Харківської області, ф. Р-1682, оп. 2, спр. 107, арк. 14--15..

Основним завданням відрядження було вирішення питання щодо покращення інструментальної бази університетської обсерваторії. У майстерні Фусса в Берліні М.М. Євдокимов замовив термометри для меридіанного кола та шкалу для відліку сейсмограм. За його домовленістю у мюнхенській фірмі Ріфлера обсерваторією було придбано годинник типу «Д» і встановлено у погребі в герметично закритому футлярі. А у наступному році придбано другий годинник Ріфлера типу «А», синхронізований із головним, і встановлено у меридіанному залі, що дозволило обмежити відвідування приміщення з головним годинником обсерваторії, оскільки це негативно впливало на його хід Документальне зібрання Науково-дослідного інституту астрономії ХНУ імені В.Н. Ка- разіна. [27, с. 55].

Одразу після завершення циклу спостережень з метою визначення річних паралаксів окремої групи зір, які М.М. Євдокимов здійснював за допомогою меридіанного кола Репсольда, у 1908 р. він долучився до масштабних робіт, що розпочалися в астрономічній обсерваторії Харківського університету і були спрямовані на визначення координат приполярних зір (від 79 до 90 градусів схилення). Метою цих робіт, які тривали упродовж семи років (до 1915 р.), було з'ясування кутових координат (прямих піднесень і схилень) 1407 визначених і 106 головних приполярних зір (кожна з них спостерігалася не менш ніж чотири рази (у двох положеннях меридіанного кола і двох кульмінаціях). У спостереженнях брали участь проф. Л.О. Струве, М.М. Євдокимов та Б.І. Кудревич; за кожною координатою ними здійснено близько 11 тис. спостережень [16, с. 91].

Науковій роботі М.М. Євдокимов присвячував майже весь час, якого вже не вистачало для викладацької діяльності. У 1910 р. він навіть був змушений відмовитися від читання низки дисциплін у Харківському технологічному інституті. Ось цитата з рапорту М.М. Євдокимова: «...збільшення роботи на обсерваторії Харківського університету у квітні та травні цього року (у зв'язку зі спостереженнями комети Галлея) позбавляє мене можливості понад час, необхідний для іспитів з геодезії, відвести ще вісім днів на влаштування іспитів з диференціального обчислення, тому маю честь покірніше просити, Ваша Поважносте, звільнити мене від обов'язків керівника практичних занять із диференціального та інтегрального обчислення» Державний архів Харківської області, ф. Р-1682, оп. 2, спр. 107, арк. 18.. Розпорядженням попечителя Харківського навчального округу П.Е. Соколовського рапорт М.М. Євдокимова було задоволено.

Дійсно, крім трудомістких спостережень приполярних зір, на початку цього року М.М. Євдокимов разом зі студентом В.Г. Фесенковим здійснювали фотографування комети Галлея. Восени усі харківські астрономи зосередилися ще й на проведенні спостережень повного місячного затемнення (покритті зір і затемненні кратерів) [28].

Водночас М.М. Євдокимов закінчував оброблення власних спостережень меридіанним колом для визначення річних паралаксів окремої групи зір, а у 1911 р. його результати були вже підготовлені до друку Документальне зібрання Науково-дослідного інституту астрономії ХНУ імені В.Н. Ка- разіна.. Значну практичну допомогу у завершенні цієї роботи Миколі Миколайовичу надав студент В.Г. Фесенков, який виконав обчислювальну роботу, оскільки на той час штатних обчислювачів в університетській обсерваторії не було Архів Російської академії наук, ф. 1669, оп. 1, спр. 6, арк. 1--4. [5, с. 10].

15 (28) травня 1912 р. у хімічній аудиторії Харківського університету відбувся захист дисертації М.М. Євдокимова на тему «Визначення паралаксів нерухомих зір за спостереженнями меридіанним колом астрономічної обсерваторії Харківського університету» [29]. Відзначимо, що це була найбільша наукова робота того періоду, виконана в університетській обсерваторії. Каталог зоряних паралаксів, який містив дані про 59 зір, вийшов друком як окреме видання німецькою мовою. Робота М.М. Євдокимова була визнана як «краще визначення паралаксів (відстані до зір), виконане оригінальним методом» і відзначена Російським астрономічним товариством премією імені государя імператора Миколи ІІ (присудженою без надання рукопису) [30].

Представляючи зазначену роботу на здобуття престижної нагороди, директор університетської обсерваторії проф. Л.О. Струве зауважив: «...Розглянута праця містить визначення паралаксів нерухомих зір; для цієї мети автор скористався єдиним із можливих для застосування на Харківській обсерваторії способом спостереження проходження зір за допомогою меридіанного кола, який у цей час вважається, поряд зі спостереженнями геліометром та за допомогою фотографії, одним із найкращих для отримання паралаксів, вільних від помітних систематичних похибок.» [31, с. 135]. Докладно прокоментувавши усі, навіть найдрібніші, деталі рецензованої роботи, зробивши наголос на її здобутках, проф. Л.О. Струве підсумував: «На підставі всього викладеного я дійшов висновку, що робота М.М. Євдоки- мова має великий науковий інтерес і гідна нагородження премією імені государя імператора» [31, с. 139].

Наприкінці 1912 р. ректор Харківського університету І.В. Нетушил (1850--1928) звернувся до адміністрації Харківського технологічного інституту імператора Олександра ІІІ з проханням про надання відомостей про всі розпорядження, зроблені стосовно викладача М.М. Євдокимова, оскільки університет клопотав про присвоєння Миколі Миколайовичу чину колезького радника Державний архів Харківської області, ф. Р-1682, оп. 2, спр. 107, арк. 29..

У 1913 р. Євдокимов знову взяв участь у загальних зборах Німецького астрономічного товариства у Гамбурзі. Пізніше він зазначав: «Під час усіх подорожей за кордон я завжди розраховував план поїздки так, щоб включити відвідування обсерваторій; тому мені було відомо про роботу більшості обсерваторій Західної Європи» Документальне зібрання Науково-дослідного інституту астрономії ХНУ імені В.Н. Ка-разіна.4.

У лютому 1914 р. М.М. Євдокимова затверджено екстраординарним професором астрономії та геодезії Харківського університету, тому він залишив посаду астронома-спостерігача університетської обсерваторії. На цю посаду було призначено В.Г. Фесенкова: разом астрономи виконали ретельні спостереження так званої «комети війни» -- яскравої довгоперіодичної комети Делавана (період її обертання дорівнює мільйонам років), за допомогою астрографа, закріпленого на шестидюймовому рефракторі (отримали 12 знімків комети) Те саме..

У червні цього ж року в астрономічній обсерваторії Харківського університету розпочалася підготовка до проведення спостережень повного сонячного затемнення. Проф. М.М. Євдокимова було відряджено до м. Гені- чеська: він мав опікуватися забезпеченням умов для роботи обсерваторської експедиції ще до прибуття її основного складу. Під час цих спостережень за допомогою рефрактора з астрографом М.М. Євдокимов разом із Б.П. Герасимовичем, залишеним при кафедрі астрономії для підготовки до професорського звання, отримали низку фотографій під час повної фази та у першу хвилину після її завершення [32].

У подальшому Б.П. Герасимович (1889--1937) став видатним астрофізиком, директором Головної астрономічної обсерваторії в Пулково (1933-- 1937) [33].

Згідно з архівними документами, які зберіглися в НДІ астрономії ХНУ імені В. Н. Каразіна, восени 1914 р. М.М. Євдокимов за допомогою шестидюймового рефрактора спостерігав проходження Меркурія по диску Сонця, під час яких визначив момент другого контакту та виконав низку визначень місця планети на сонячному диску [34, с. 21].

У 1915 р. в обсерваторії було завершено багаторічну роботу з визначення координат приполярних зір. Це дало можливість М.М. Євдокимову долучитися до створення Школи-майстерні точної механіки, яку було започатковано при фізико-математичному факультеті Харківського університету (за пропозицією проф. Л. О. Струве). Восени за допомогою астрографа, закріпленого на шестидюймовому рефракторі, М.М. Євдокимов та Б.П. Герасимович виконали фотографування комети Мелліша (1915а) та низки туманностей Документальне зібрання Науково-дослідного інституту астрономії ХНУ імені В.Н. Ка- разіна..

У 1916 -- на початку 1917 р. за допомогою меридіанного кола М.М. Євдокимов разом із обчислювачем І.О. Божком та асистентом К.Г. Гінце визначали поправки годинників. Також Микола Миколайович закінчив вимірювання фігури цапф меридіанного кола Репсольда і після отриманих результатів дійшов висновку, що вони не дають таких похибок, які необхідно враховувати при обчисленні спостережень [35, с. 23].

1 березня 1917 р. М.М. Євдокимова, який на той час викладав основний курс астрономії в Харківському університеті, було призначено завідувачем університетської обсерваторії. Саме Миколі Миколайовичу довелося виконувати адміністративні обов'язки у часи лихоліття, обтяжені труднощами революційного часу та громадянської війни. Упродовж кількох років в університетській обсерваторії не було опалення, інструменти (хронометри) зберігались у підвалах, оскільки там було дещо тепліше, ніж у робочих приміщеннях; паркани і тротуари навколо університету були розібрані населенням, яке замерзало; в університетському саду розпочалася варварська вирубка дерев. Оскільки територія навколо обсерваторії не була огороджена, між павільйонами телескопів вільно випасалися корови і кози. І така «ідилічна» картина зберігалася до 1930-х років Те саме..

У період Української революції наукова робота М.М. Євдокимова зосередилася на фотографуванні зорі V603 Aql (Нової Орла 1918) із застосуванням зелених і червоних фільтрів; він спостерігав кільцеподібне затемнення Сонця, яке фотографував за допомогою дводюймової труби Долонда; разом із М.П. Барабашовим спостерігав часткове місячне затемнення [36, с. 113]. У подальшому М.П. Барабашов (1894--1971) став відомим астроно- мом-планетознавцем, директором Харківської астрономічної обсерваторії, академіком АН УРСР.

У листопаді 1919 р. (після термінового від'їзду до Криму значної кількості університетської професури) М.М. Євдокимов звернувся до ректорату Харківського університету з проханням надати відпустку для виїзду до Ростова-на-Дону «...за домашніми обставинами» Державний архів Харківської області, ф. Р-1682, оп. 2, спр. 107, арк. 33--34.. З огляду на цей документ Харківський університет офіційно відрядив Євдокимова до Кавказу та Криму. Згідно з рапортом М.М. Євдокимова, який він надав уже після повернення до Харкова, зважаючи на активні військові дії, що розпочалися навесні 1920 р. у Краснодарі, він опинився у П'ятигорську, де захворів на пневмонію. За наданими медичними документами, Євдокимов упродовж тривалого часу лікувався у Кисловодську.

У серпні 1920 р. Відділення вищих наукових закладів Наркомосу УСРР, розглянувши рапорт і представлені документи, відновило проф. М.М. Євдокимова на викладацькій роботі [8, с. 111].

Цього ж року розпочалися значні перестанови у сфері вищої школи: у 1920 р. Харківський університет було перетворено на Академію теоретичних знань, згодом -- на Харківський інститут народної освіти імені О.О. Потебні (ХІНО). Під час реорганізації М.М. Євдокимов виконував обов'язки декана зведеного ліквідаційного курсу фізико-математичного та історико- філологічного факультетів Архів ХНУ імені В.Н. Каразіна, оп. ППС звільн. 1933--1941, од. зб. 109, арк. 23..

Зазнала структурних змін і університетська обсерваторія, на базі якої було створено науково-дослідницьку кафедру астрономії ХІНО, а її завідувачем призначено проф. М. М. Євдокимова.

У цей період фундаментальних перетворень Микола Миколайович, крім основного викладацького навантаження, долучився до проведення занять з астрономії та топографії на курсах для робітників, створених групою викладачів закладів вищої освіти Харкова; виступав із популярними лекціями. У 1921 р. він взяв участь в організації Харківського межового технікуму, став одним із перших його викладачів (1921--1922), увійшов до пленуму Укрнауки.

Рік потому на базі межового технікуму було створено Харківський геодезичний інститут, де М.М. Євдокимов у подальшому обіймав посаду професора загальної та сферичної астрономії (1922--1934). У 1930-х рр. цей заклад перетворено на геодезичний факультет Харківського інженерно-будівельного інституту Архів ХНУ імені В.Н. Каразіна, оп. ППС звільн. 1933--1941, од. зб. 109, арк. 41..

Через значні соціальні катаклізми та відсутність елементарних умов наукова робота обсерваторії у цей період була майже повністю зупинена. Попри це, восени 1921 р. М.М. Євдокимов разом із М.П. Барабашовим спостерігали часткове місячне затемнення; намагалися фотографувати спектри зір через фільтри Документальне зібрання Науково-дослідного інституту астрономії ХНУ імені В.Н. Ка- разіна.. Відзначимо, що однією з нечисленних обсерваторських публікацій цього періоду стала брошура М.М. Євдокимова «Стара і нова картина світу», яка вийшла друком у серії світознавства [37].

У 1922 р. в обсерваторії за допомогою меридіанного кола М.М. Єв- докимовим і К.Г. Гінце виконувалися тільки визначення поправок годинників і проводилися роботи з відновлення коректного функціонування го- ловного годинника, який зупинився у 1920 р. через відсутність електрики; тривало оброблення даних від спостережень зодіакальних зір.

У 1923 р. у Харківському технологічному інституті імені В.І. Леніна було проведено «чистку викладацьких кадрів», після якої М.М. Євдокимова, що відпрацював тут чверть століття, звільнили разом з іншими «старорежимними» професорами Центральний державний науково-технічний архів України (1923), ф. 47, оп. 1, од. зб. 307, арк. 1 (зв.)..

Цього ж року М.М. Євдокимова призначено директором Харківської астрономічної обсерваторії (ХАО). Поступово відновилася повноцінна науково-дослідна робота закладу: у 1924 р. разом із проф. Б.П. Остащен- ком-Кудрявцевим (1877--1956) Євдокимов розпочав спостереження 270 зір з метою визначення їхніх схилень абсолютним методом. Цього ж року під його керівництвом у ХАО проводилися спостереження астрономічних явищ, у тому числі проходження Меркурія по диску Сонця та повного місячного затемнення у серпні 1924 р., у яких взяли участь більшість астрономів і аспірантів. Докладні звіти про ці події оприлюднено М.М. Євдокимовим у журналі «Astronomische Nachrichten» [38, 39].

У вересні 1924 р. у Москві відбувся третій з'їзд Всеросійського астрономічного союзу, у роботі якого взяла участь делегація ХАО (на чолі з її директором М.М. Євдокимовим). Миколу Миколайовича, який представив доповідь про роботу ХАО за 1917--1924 рр., одноголосно було обрано головою з'їзду. Також він увійшов до складу ради Асоціації астрономів СРСР, створеної під час його роботи.

У цей період М.М. Євдокимов розпочав першу велику серію спостережень у ХАО з визначення схилень великих планет (1924--1927 рр.). Також він активно долучився до масштабних геодезичних робіт, які проводилися у 1924--1926 рр. в УСРР (це були насамперед роботи з визначення різниці довгот), оскільки тривалий час особисто входив до штату Українського геодезичного управління (згодом -- Українського інституту метрології і стандартизації). Також як консультант Євдокимов співпрацював із технічним відділом Міськкомгоспу з питань здійснення нової геодезичної зйомки Харкова та його околиць (побудова тріангуляційної мережі) Архів ХНУ імені В.Н. Каразіна, оп. ППС звільн. 1933--1941, од. зб. 109, арк. 23..

Влітку 1926 р. М. М. Євдокимов взяв участь у роботі Генеральної асамблеї Міжнародного астрономічного союзу в Копенгагені. Під час відрядження він відвідав обсерваторії у Німеччині та Франції, зокрема Гамбурзьку, Паризьку та обсерваторію на горі Монт-Гро (Ніцца); об говорював з колегами питання щодо удосконалення астрономічних інструментів (меридіанних кіл), використання спектрогеліографів і великих рефракторів Документальне зібрання Науково-дослідного інституту астрономії ХНУ імені В.Н. Ка- разіна..

У цьому ж році в Харкові відбувся з'їзд працівників метрології, на якому було прийнято рішення про створення лабораторії часу при Харківській палаті мір і ваг (НДІ метрології). Пізніше, у 1927 р., за пропозицією М. М. Єв- докимова створено об'єднану Службу часу інституту метрології та університетської обсерваторії. Ця подія безсумнівно стала однією з найважливіших віх в історії розвитку астрометрії в Харкові.

Микола Миколайович, як генератор ідеї та безпосередній організатор проєкту створення Служби, визначив її основною програмною метою забезпечення та підтримку єдності вимірювань стосовно однієї з трьох основних фізичних величин -- одиниці часу секунди. В якості еталону часу було прийнято період обертання Землі навколо своєї осі [40, с. 48]. Також Єв- докимов плідно працював як член всесоюзного Бюро довгот у Ленінграді (1927--1934), безпосередньо представляючи на його засіданнях українську астрономію.

У 1928 р. за особистим запрошенням президента Міжнародного астрономічного союзу В. де Сіттера (1872--1934), директора Лейденської астрономічної обсерваторії, М.М. Євдокимов узяв участь у роботі Генеральної асамблеї Міжнародного астрономічного союзу в Гейдельберзі та Лейдені. Цього ж року під час роботи з'їзду асоціації астрономів РСФРР у Ленінграді Миколу Миколайовича було обрано головою секції астрометрії. За рішенням з'їзду Євдокимов очолив тимчасове бюро Товариства українських астрономів, у якому головував упродовж 1929--1933 рр. Архів ХНУ імені В.Н. Каразіна, оп. ППС звільн. 1933--1941, од. зб. 109, арк. 6 (зв.).

Попри значне адміністративне навантаження, у цей період М.М. Єв- докимов організовував спостереження затемнень Сонця, проходження Меркурія по його диску, затемнень Місяця, а також брав активну участь у їх спостереженні та обробленні отриманих даних (зокрема, у 1927 р., під час повного місячного затемнення 8 грудня, за допомогою 158-мм рефрактора Микола Миколайович особисто здійснював спостереження моментів фаз, проходження тіні через кратери та покриття зір [41--43]); спостереження комет Стірнса (1927d) та 7P/Понс-Віннеке [44]; виконав дослідження меридіанної зали ХАО у рефракційному відношенні [45].

У 1930 р., у віці 62 років, М.М. Євдокимов через стан здоров'я за власним бажанням відмовився від посади директора ХАО (упродовж року Нар- комос УСРР не погоджував його відставку); з жовтня 1930 р. директором обсерваторії призначено проф. М.П. Барабашова. Відповідно до розпорядження секції Головнауки Миколу Миколайовича було переведено на посаду старшого астронома Документальне зібрання Науково-дослідного інституту астрономії ХНУ імені В.Н. Ка- разіна..

Звільнившись від більшості адміністративних обов'язків, М.М. Євдо- кимов нарешті віднайшов час і завершив роботу над рукописом підручника «Практична астрономія», який вийшов друком у 1934 р. [46].

У цьому виданні, що користувалося заслуженою популярністю серед цілого покоління астрометристів (за яким вони навчалися), представлено всі розділи, необхідні астроному-практику: опис основних астрономічних інструментів, приладів і методика проведення спостережень; аналіз характерних похибок вимірювань і теорія оброблення спостережних даних.

М.М. Євдокимов розкрив до найдрібніших подробиць принципи розв'язання задач із практичної астрономії, характерних для того історичного періоду. Це різні засоби визначення широти і місць спостережень, визначення часу (довготи) і різниці довгот за допомогою радіосигналів, дротового телеграфу, світлових сигналів.

Суттєве практичне значення підручника М.М. Євдокимова пояснюється тим, що на той час навчальні посібники для закладів вищої освіти з практичної астрономії були представлені переважно працями французьких і німецьких авторів [3, с. 52].

У цей час М.М. Євдокимов взяв участь у реалізації масштабного проєк- ту зі створення центральної Української обсерваторії в Харкові, одним із ідеологів якого він був разом із М.П. Барабашовим та Б.П. Герасимовичем. Але цей амбітний проєкт харківських астрономів залишився незавершеним [47].

У 1930-х рр. М.М. Євдокимов за допомогою меридіанного кола ХАО проводив спостереження схилень зір у межах підготовки фундаментального каталогу схилень, завершеного у 1934 р.; упродовж 1934--1939 рр. працював над другою серією визначення прямих піднесень і схилень великих планет (Юпітера, Сатурна, Урана і Нептуна); спрямовував роботу Служби часу обсерваторії [48].

У 1934 р. після відновлення Харківського державного університету (ХДУ) професора Фізико-хіміко-математичного інституту М.М. Євдокимова (згідно з матеріалами особової справи) з лютого 1934 р. було знову затверджено професором ХДУ імені О. М. Горького (за сумісництвом). А основним місцем роботи Миколи Миколайовича став Харківський інженерно-будівельний інститут, де учений очолив кафедру геодезії Архів ХНУ імені В.Н. Каразіна, оп. ППС звільн. 1933--1941, од. зб. 109, арк. 17 (зв.)..

Багаторічна педагогічна діяльність Миколи Миколайовича як викладача охоплює низку дисциплін: загальний курс астрономії; описова, сферична та практична астрономія; небесна механіка; обертальний рух Землі; сферична тригонометрія; вища та нижча геодезія; теорія ймовірностей; метод найменших квадратів; інструментознавство. Також він проводив численні практичні заняття з механіки та математики Архів ХНУ імені В.Н. Каразіна, оп. ППС звільн. 1933--1941, од. зб. 109, арк. 24..

У цей період М.М. Євдокимов започаткував виконання робіт зі спільного визначення схилень зір шляхом вимірювання сум і різниць зенітних відстаней пар зір Е. Талькотта способом Сандерса--Раймонда (за допомогою меридіанного кола Репсольда та пасажного інструмента Бамберга), які здійснював разом зі своїм учнем, харківським астрометристом В.О. Ми- хайловим (1901--1955); вони були завершені у 1939 р. [49, с. 283].

Крім того, М.М. Євдокимов спільно з проф. Б.П. Остащенком-Куд- рявцевим здійснював масштабну трудомістку обчислювальну роботу з підготовки Каталогу схилень приполярних зір (приведення на видиме місце зір (8400 спостережень); оброблення журналів спостережень та обчислення перших поправок для Каталогу схилень фундаментальних зір та зір Копфа-- Ренца) Документальне зібрання Науково-дослідного інституту астрономії ХНУ імені В.Н. Ка- разіна..

У 1935 р., у зв'язку зі святкуванням 130-річчя Харківського університету, розпорядженням Наркомосу УСРР (за № 1163) М.М. Євдокимова було відзначено великою премією (у розмірі 1000 крб) -- як одного з-серед тих, хто «...своєю відданою працею сприяв зміцненню та розвитку університету». Цей рік для Миколи Миколайовича виявився щедрим на подарунки: після завершення святкової літньої сесії він отримав від університету іменний годинник; постановою президії ЦВК УСРР від 16.12.1935 р. професору М.М. Євдокимову присвоєно почесне звання -- «Заслужений діяч науки» Архів ХНУ імені В.Н. Каразіна, оп. ППС звільн. 1933--1941, од. зб. 109, арк. 3..

Але того ж 1935 р. Наркомсобез позбавив проф. М.М. Євдокимова академічної пенсії -- оскільки він не надав певних документів до пенсійної справи, зокрема довідки про соціальний стан. Незважаючи на мізерність причини, вирішення цього питання потребувало втручання проф. Б.П. Герасимовича як директора Головної астрономічної обсерваторії в Пулково та ректора ХДУ імені О.М. Горького О.І. Нефоросного. Академічну пенсію було відновлено тільки наприкінці 1936 р. Архів ХНУ імені В.Н. Каразіна, оп. ППС звільн. 1933--1941, од. зб. 109, арк. 19--22.

Микола Миколайович багато часу приділяв роботі спільної Служби часу НДІ метрології та університетської обсерваторії, якою опікувався разом зі своїм учнем Ю.М. Фадєєвим (1906--1942). Поточні обчислення виконувалися фахівцями НДІ метрології, а відомості про щоденні порівняння годинників, контроль за їх ходом та загальні зведення здійснювалися в обсерваторії М.М. Євдокимовим [50].

Влітку 1936 р. у складі експедиції ХАО до Північного Кавказу М.М. Єв- докимов взяв участь у спостереженнях повного сонячного затемнення -- так званого «великого радянського затемнення». Разом із аспірантами В.Х. Плужниковим та О.І. Сластьоновим за допомогою 160-мм рефрактора Мерца він фотографував корону у червоних і зелених променях; отримав фотографії із застосуванням ультрафіолетового фільтра [51, с. 59].

У липні цього ж року (за клопотанням ХДУ імені О.М. Горького) у зв'язку з відновленням учених ступенів і звань, скасованих після революції, Вищою атестаційною комісією при РНК СРСР Миколі Миколайовичу Єв- докимову було присвоєно ступінь доктора фізико-математичних наук (без захисту дисертації) [8, с. 115].

Разом із проф. Б.П. Остащенком-Кудрявцевим М.М. Євдокимов за допомогою меридіанного кола Репсольда продовжував здійснювати визначення прямих піднесень і схилень великих планет; виконував оброблення каталогу приполярних зір (приведення на видиме місце 8400 спостережень) та зоряного каталогу схилень (1930) [52].