Розвиток аграрного сектора Подільського краю в другій половині ХІХ ст.

Джерело: Памятная книжка Подольской губернии на 1885 г. Адрес-календарь. Статистическо-справочные сведения. Каменец-Подольский: типография губернського правления. 1885. С. 92.

Необхідно відзначити, що на цих заводах працювало до 15 тис. робітників, що складає 61% загальної кількості працюючих на заводах та фабриках губернії.

А по сумі продуктивності цукрові заводи розподіляються відповідно статистичним даним по повітам, що видно з таблиці 6.

Таблиця 6Продуктивність цукрових заводів у повітах Подільської губернії (1886 р.)

Джерело: Вестник финансов, промышленности и торговли. 1886. Т.3. №27. С.32-33; Гульдман В. Подольская губерния. [Электронная копия] Опыт географическо-статистического описания. Каменец-Подольский : Изд. Подол. губ. стат. ком., 1889. С.166.

Необхідно відзначити, що цукрозаводчики Подільської губернії поступово покращують станмеханізації цукрового виробництва. Це позначилося на збільшенні виробництва цукру. Так, потужний Ялтушковський цукровий завод Моги- лівського повіту, заснований 1871 р., застосував парові машини потужністю 443 к.с. і 9 котлів Меньє, що дозволило в 1913 р. виробити 500.000 пуд. цукру-піску і 1.000.000 пуд. рафінаду. Гніван- ський цукровий завод Вінницького повіту, побудований у 1877 р., станом на 1913 р. маючи 4 парових і 6 електричних двигунів загальною потужністю 1.050 к.с. та 24 котли, виробив 727.456 пуд. цукру (Романюк Н., 2012: 299). На Томашпільському заводі Ямпільського повіту, який був утворений в 1873 році, для збільшення виробництва цукру використовували паровий котел фірми Рімсона № 8124 потужністю 10 парових сил (Ф. 31. Оп. 1. Спр. 3. Арк. 13).

Відповідно статистичних даних Подільська губернія вивезла 5.447.989 пудів цукру-піску, що склало 24% з усього зібраного цукру в Російській імперії (Вестник финансов, 1886: 32-33).

Також, необхідно відзначити, що в одній тільки Подільській губернії перероблялося близько 150 млн. пудів буряку, з яких залишалося до 120 млн. пудів сирого жому, достатнього для відгодівлі 250 тис. голів великої рогатої худоби (Реєнт О., Сердюк О., 2011: 65).

Законом від 22 листопада 1895 р. було визначено загальну кількість цукру для поставки на внутрішній ринок, також, для кожного заводу встановлювався обсяг виробництва. Цукор, який вироблявся понад цю норму, оподатковувався в розмірі 1 руб. 75 коп. від пуда. Заводи утворювали непорушний фонд, з якого цукор міг надходити на внутрішній ринок лише тоді, коли ціни піднімались вище визначеного максимуму. В цьому випадку цукор, який додатково виробляли на ринок, акцизом не оподатковувався (Нестеренко О., 1959: 553).

З 1895 р. цукрова галузь в Російській імперії підпорядковувалася жорсткому державномонопо- лістичному регулюванню. Це дозволило на внутрішньому ринку тримати високі ціни на цукор, що забезпечувало гарантоване отримання прибутків власникам цукрових заводів. (Романюк Н., 2012: 292).

На кінець ХІХ ст. Подільська губернія займала друге місце в Російській імперії за кількістю площ і збору цукрового буряка.

Зернове виробництво. Провідна роль належала й зерновому виробництву. Наступною важливою культурою є культура ярових колосових рослин, а овес, ячмінь, ярова пшениця в цій частині губернії були мало поширені (Отчет о дея- тельности опытных полей Подольской губернии, 1915: 12).

В Подільськім краю хліборобством займається 75% населення. Основний дохід продуктивності губернії складало землеробство. Як визначали дослідники ще у 80-х роках ХІХ ст., що Подільська губернія займала одне з перших місць по виробництву та забезпеченню хлібом (Гуль- дман В., 1889: 126).

Необхідно відзначити, що 80% посівних площ губернії було зайнято під зернові культури, а саме пшениця й жито озиме, що складало 21,12% й 21,01% посівної площі (О новейших данных, 1915: 4).

Особливе місце серед зернових культур, що вирощувалися у великих поміщицьких господарствах, посідала пшениця. На території краю успішно вирощувався рідкісний та цінний сорт - сандомирка - в містах Бар і Деражня (Летичів- ського повіту), а також у деяких місцевостях Ушицького, Проскурівського, Старокостянти- нівського (Волинської губернії), Могилівського і Ямпільського повітів.

Саме пшениця, зазвичай, експортувалася за межі губернії. Так, 1857 р. лише з Брацлав- ського повіту реалізовано 12128 четвертей (одна четверть = 0,209909 куб.м, або 209,912 л сипучих тіл) пшениці в зерні, з Літинського - 4600, Кам'янецького - 48289 і Ушицького - 223848 четвертей. Ціна на зерно коливалася у різних повітах від п'яти до семи рублів за четверть, однак, як зазначалось у звітах повітових справників, вона була досить умовною і залежала від збуту та зручності перевезення (Михайлик, 2017: 6).

У селянських господарствах було більше поширене жито озиме і ярове, ячмінь, кукурудза, гречка і просо.

Посіви озимої пшениці у селян становили 16,91% всієї посівної площі, а в поміщиків - 29,48%; озимого жита 28,67%; вівса - 14,93% і 20,36%; ячменю - 11,69% і 5,63% (О новейших данных, 1915: 6).

У таблиці 7 проаналізовано посіви зернових культур як у поміщицьких, так і селянських господарствах. Найбільш поширені зернові культури - це пшениця, жито, овес.

Таблиця 7Посіви зернових культур у поміщиків та селян Подільської губернії 80-90-х рр. ХІХ ст.

Джерело: Средний урожай в Европейской России, за пятилетие 1883-1887 гг. СПБ, 1886; О новейшых данных по сельскохозяйственному производству Подольской губернии //Подольский хозяин. 1916. № 7-8. С. 4.

Запровадження інтенсивних методів господарювання у сільському господарстві правобережного краю дозволило постійно, починаючи з 1860-х рр., збільшувати загальний збір зернових. Упродовж другої половини ХІХ ст., завдяки ринковим перетворенням, цей український регіон перетворився на справжню житницю Європи. Якщо в 1864-1866 рр. на території Подільської губернії зібрали 5134 тис. четвертей зернового хліба, то у 1870-1872 рр. - 7103, а у 1889-1893 рр. - 8080 тис. четвертей. У 1894 р. цей показник досяг рекордних 11058 тис. четвертей хліба (Михайлик, 2017: 6).

Порівняльний аналіз урожайності зернових культур за 80-ті роки ХІХ ст., які найбільш розповсюджені в Подільській губернії, показано в таблиці 8.

Таблиця 8Урожай зернових в Подільській губернії за 1883-1887 рр.

Джерело: Гульдман В. Подольская губерния. [Электронная копия] Опыт географическо-статистического описания. Каменец-Подольский : Изд. Подол. губ. стат. ком. 1889. С.129.

З таблиці 8 дізнаємося, що найбільший врожай зернових припадає на другу половину 80-х років, серед культур найвищий показник займає пшениця ярова, пшениця озима, ячмінь, жито, горох.

Гуральництво. Не менш важливою галуззю аграрного сектора Поділля було гуральництво (переробка зерна на горілку). Виробництво гарячого вина (горілки) було поширене в усіх містечках та селах Подільської губернії. Горілка займала перше місце в поміщицьких підприємствах губернії за вартістю продукції. У 1837 р. в губернії працювало 535 винокурень, які виробляли до 480 тис.відер гарячого вина, значна частину якого йшла на продаж в Молдавію, Білорусію, Польщу. У 1860 р. кількість гуралень зменшилася до 251 ґуральня. Та не зважаючи на це, гуральництво залишалось основною галуззю поміщицького виробництва Поділля аж до реформи 1861 р. (Ф. 442. Оп. 1. Спр. 104111б. Арк. 18).

З введенням положення «Про питний збір» у 1861 р. на території Російської імперії з 1 січня 1863 р. було скасовано горілчані відкупи та запроваджувалася акцизна система. Тобто, тепер кожна особа, придбавши відповідне свідоцтво, могла заснувати таке підприємство. Це створювало велику конкуренцію дворянству, чиї підприємства у переважній більшості залишалися дрібними і середніми з примітивним технічним обладнанням і технологією виробництва. 4 червня 1890 р. уряд ухвалив новий закон, який регулював сільськогосподарське гуральництво. Зберігався привілеї безакцизних відрахувань для дрібних підприємств, розташованих у сільській місцевості,тобто поміщицьких. Цими діями влада підтримала поміщиків. Надходження від реалізації алкогольних виробів стало одним з найважливіших джерел прибутків не тільки держави, а й багатьох представників дворянського стану, які володіли гуральнями (Романюк Н., 2015: 291).

Борошномельне виробництво. Досить активно розвивалося борошномельне виробництво. На середину ХІХ ст. за обсягами виробленої продукції воно посідало друге місце в губернії після цукрової галузі.

У 1860 р. у багатьох місцях Подільській губернії були облаштовані крупчаті млини, які приносять значні прибутки власникам. У подальшому підприємці збільшували виробництво борошна і круп, використовуючи потужні парові машини і механізми (Романюк Н., 2015: 313).

У 1867 р. на території Поділля діяло 2693 млини, більшість з яких знаходились у сільській місцевості (Єсюнін С., 2011: 108).

Борошномельну продукцію, яка виготовлялася на млинах Правобережної України, залежно від її вартості та характеристик ділилася на декілька видів.

У продаж надходили три види пшеничної муки:

1. Крупчатка, що використовувалася булочниками та міщанами для власних потреб. 2. Первак - набагато темніша крупчатки, використовувалася, здебільшого, під час виготовлення різного роду хліба та продавалася в провінційні містечка та села для домашнього вжитку. 3. Вибійка (темнобурого кольору) використовувалася, в основному, під час випікання пряників.

Житня мука поділялася на три сорти: 1. Сіяна мука - пересівається через шовкове сито.

2. Обдирна мука - другий по якості сорт. 3. Звичайна мука - виготовляється напряму із жита і не піддавалася жодному очищенню.

Досить рідко зустрічалася гречана мука.

Серед сільського населення в період посту значним попитом користувалася горохова мука. Серед круп найбільш вживаними були ячмінна, просяна та гречана.

Один із найважливіших продуктів хлібного ринку та найбільш вживана - ячмінна крупа, та й пшоняна крупа була третьою за поширеністю вид крупи.

Поширеним явищем була підробка пшеничної муки найвищого сорту. Оскільки цей продукт цінніший і фальсифікат важче виявити. Здебільшого її змішували із крохмалем та гороховою мукою. В муку нижчих сортів могли додавати білий пісок (до 10%). У фальсифікації муки були зацікавлені, насамперед, ті, хто нею торгував (Стоколоса Т., 2021: 151-152).

Ціна на муку та крупи часто змінювалася та залежала від регіону. Продаж муки також відбувався одразу після її виготовлення, безпосередньо на території млина. В цьому разі, вартість продукції могла бути дещо нижчою. Це обумовлювалось прагненням власника млина якомога швидше продати вироблену муку або крупи. Наприклад, у 1894 р. в Подільській губернії в с. Шустилів знаходився водяний вальцевий млин. Ціна на муку, яка продавалася на території млина становила: пшенична мука І сорту - 90 коп. за пуд, мука ІІ сорту - 70 коп., мука ІІІ сорту - 40 коп.; житня мука І сорту - 70 коп. за пуд, мука ІІ сорту - 50 коп., мука ІІІ сорту - 40 коп. (Ф. 442. Оп. 1. Спр. 16. Арк. 104-105). Перемелювання зерна також оплачувалось. Плата могла здійснюватися сировиною (1/10 частина) або грошима. В середньому селяни сплачували за перемелювання 1 пуда зерна від 7 до 10 коп. Але ціна могла бути і значно більшою. У 1894 р. в Ольгополі за помел четверті муки на водяному млині брали плату 35 коп. (Ф. 227. Оп. 3. Спр. 4513. Арк. 201-202).

Багато підприємливих людей Подільської губернії намагалися побудувати власні млини. На початку 1902 р. находили справи про будівництво млинів М. Красовської біля с. Крушківці Ушицького повіту; В. Кулика біля с. Велика Кос- ниця Ямпільського повіту; В. Клопотовського біля с. Кариткове та П. Захандревича в с. Роскоши Могилівського повіту; О. Тартакської біля міста Тульчин Брацлавського повіту та ін. (Романюк Н., 2015: 326).

Садівництво. Дослідники розвитку Подільського краю відзначали, що на Поділлі садів було дуже багато, особливо, сливових, в прибережній полосі річки Дністер. Сади займали великі площі та утримувалися у взірцевому порядку.

У 80-х роках ХІХ ст. сади займали майже 1% території всієї губернії, а саме 36.505 десятин (Гульдман В., 1889: 139). Найбільше сади займали території в такіх повітах, як Летичев- ський, Брацлавський, Ольгопольський, Гайсин- ський, Ушицький.

Отже, необхідно відмітити, поміщики та селяни переважно розводили груші, сливи, рідко зустрічаються персики та абрикоси, айву вирощували лише в Балтському повіті (Гульдман В., 1889: 143).

Велика кількість свіжих та сушених фруктів реалізується на базарах та ярмарках, а також вивозиться за межі губернії в Одесу, Миколаїв, Єлиса- ветград та столицю.

Великим попитом користувався на той час чорнослив. Лише з Ушицького повіту його відправляли до 300 тис. пуд., одне містечко Студе- ниця дає більше 10 тис. пудів чорнослива (Гуль- дман В., 1889: 144). Для сушки сливи збирають протягом серпня - жовтня, а з листопада починали сушити, пізніше складаючи його в 10-ти пудові бочки. Далі транспортували чи залізницею, чи гужовим транспортом (підводами) в Волинську, Київську губернії, а також в Одесу.

Загалом, необхідно відзначити, що все ж таки, садівництво в Подільській губернії має недоліки:

- зміна клімату, коли весняні морози знищують фруктові дерева;

- відсутність певного капіталу, щоб підтримувати фруктові садки;

- відсутність необхідних для транспортування шляхів.

Вирощування тютюну. У Подільській губернії з успіхом вирощувався тютюн не тільки звичайний, але і турецький, вищого ґатунку. Тютюн розводили в усіх повітах Подільського краю.

На Поділлі тютюн був відомий з давніх часів, ще з XVII ст., під назвами «дюбек», «енідж» і «албанський», розведенню якого сприяли кліматичні та ґрунтові умови (Реєнт О., Сердюк О., 2011: 65).

Необхідно відзначити, що найбільше розведенням тютюну займалися в Балтському, Ольгополь- ському, Могилівському, Ушицькому та Проскурів- ському повітах. Відповідно статистичним даним за 1887 рік тютюнові плантації займали 969 десятин1.200 кв. сажень, зібрано було 24208 пудів тютюну вищого ґатунку, як з американського, так й турецького насіння (Гульдман, 1889: 148). Згідно з даними 1894 р., в Подільській губернії нараховувалося 32864 тютюнових плантації, з яких зібрано 20875 пудів тютюну, в тому числі 5985 пудів лише з Новоушицького повіту (Москалюк М., 2015: 7).

Виробництво тютюну забезпечувало губернії перше місце на Правобережній Україні (28 тис. пудів) (Памятная книжка Подольской губернии, 1885: 35).

Виноробство. Виноград розводили в Подільській губернії здебільшого в прибережних місцях річки Дністер - Каменецький, Могилівський, Ольгопольський, Ушицький повіти. Відповідно статистики за 1887 рік виноградники кількістю до 555 займали територію в 387 десятин 2.166 кв. сажень, було вироблено 27.550 відер вина. До того ж, відомо, що найкраще вино в Подільській губернії виробляли з виноградників в м. Каменка. За це вино платили 18 руб. за відро, в той же час інші вина продавалися від 75 коп. до 4 руб. (Гульдман В., 1889: 153).

Тваринництво. Широкого розмаху в Подільській губернії набуло тваринництво. За архівними даними на 1853 р. в губернії нараховувалося 8 кінних заводів: в Гайсинському, Ольгополь- ському, Балтському, Проскурівському повітах. Кіньми торгували на ярмарках в Літині, Летичеві, Меджибожі та інших містечках (Ф. 442. Оп. 1. Спр. 10411б. Арк. 81).

Відповідно статистичних даних губернського статистичного комітету загальна кількість тварин досягала 2.496.759 голів. Коней було 473,278, рогатої худоби - 675,621, вівці - 803,837, вівці тонкорунні - 42.048, свині - 488,649, кози - 13,326 (Гульдман В., 1889: 133).

Відповідно статистичних даних дізнаємося, скільки тварин знаходилося в кожному повіті Подільської губернії (таблиця 9).

Таблиця 9. Тваринництво в повітах Подільського краю

Джерело: Гульдман В. Подольская губерния. [Электронная копия] Опыт географическо-статистического описания. Каменец-Подольский : Изд. Подол. губ. стат. ком. 1889. С. 134.

Найбільш поширеною серед порід великої рогатої худоби була українська сіра худоба. Вона була головною в Подільській, Херсонській, Таврійській, Катеринославській, Київській, Полтавській, Харківській губерніях та в південних повітах Волині, Чернігівщини. За підрахунками дослідників, 7 млн. голов цієї породи нараховувалося на цій території (Реєнт О., Сердюк О., 2011: 66).

Також, необхідно підкреслити, що в практично в усіх повітах, крім, Гайсинського, Балтського, Брацлавського, Подільської губернії важливу увагу приділяли розведенню тонкорунних овець, про що можемо прослідкувати з таблиці 10.

Таблиця 10. Розведення тонкорунних овець

Джерело: Гульдман В. Подольская губерния.

У м. Тростянці Брацлавського повіту Подільської губернії третина селян займалася лише відгодівлею худоби. Близько 600 голів одних тільки волів вигідно продавалися щорічно на місцевих і віддалених ринках, зокрема в Одесі (Реєнт О., Сердюк О., 2011: 65).

Зросла роль селян у виробництві продуктів тваринництва. Проте вивіз на світовий ринок у великих обсягах кормів гальмував розвиток тваринницької галузі сільського господарства.

В аграрному секторі України, як у її західних, так і східних регіонах, продовжують зберігатися значні залишки феодальних відносин, обумовлені самим змістом аграрних реформ. Зрозуміло, що вони утруднювали розвиток ринкових відносин, які, незважаючи на це, все-таки поступово завойовували позиції як у поміщицькому, так і селянському господарствах.

Основною причиною такої ситуації можна вважати те, що в цьому регіоні ще з дореформених часів панувало поміщицьке підприємництво.

Внутрішня та зовнішня торгівля. Основними формами внутрішньої торгівлі в Подільській губернії, як в Правобережній Україні в другій половині XIX ст. залишались ярмарки, базари та постійна стаціонарна торгівля. Важливу роль у внутрішній торгівлі відігравали базари, які формували основні та постійні економічні зв'язки між селом і містом. Відповідно досліджень науковців кількість базарів і базарних днів постійно зростала: у 1860-90-ті рр. із 351 до 897, а базарних днів з 50,8 до 77,3 тис. (Москалюк М., 2007: 66).

Наприкінці XIXст. щорічний обіг базарів становив понад 80 млн. крб. У 80-90-х рр. ХІХ ст. базари відкривалися як в містах, так і в селах. Поступово постійно діючі базари ставали формою стаціонарної торгівлі. Ярмарки проходили в усі пори року: взимку, навесні, влітку і восени.

Необхідно відзначити, що на середину ХІХ ст. внутрішні та зовнішні торгівельні відносини гальмувалися слабким розвитком залізничної мережі, великими відстанями між містами та селами, підвищення витрат чумаків на утримання волів у дорозі (найбільш поширений вид транспортування у першій половині ХІХ ст.).

Неабияке значення для внутрішньої та зовнішньої торгівлі після реформи 1861 року почав відігравати залізничний транспорт. У 1865 р. була проведена перша в Україні залізнична лінія між Одесою та Балтою. Містечко Балта було важливим торговим центром Подільської губернії з його великими ярмарками та значною кількістю хлібних магазинів. До Одеського морського порту відправляли продукцію, що вироблялася переважно в Правобережній Україні (зерно, бавовна, хліб, сало), яка в подальшому транспортувалася за кордон морським шляхом (Ф. 442. Оп. 41. Спр. 123. Арк. 70-88).

У 1870 р було закінчено будівництво залізничної лінії Київ - Балта, яка проходила через усю Подільську губернію, що дозволило з'єднати центр України з морським портом (Ф. 442. Оп. 44. Спр. 667. Арк. 2,3).

У 80-х роках ХІХ ст. були відкриті ще декілька залізничних ліній (Жмеринка - Волочинськ, Вірзула - Жмеринка, Козятин - Умань, Вапнівка - Христинівка, Жмеринка - Могилів), які сприяли активізації торгівлі та збуту місцевих виробів для населення Подільської губернії, збуту виробництва на південь й північ. Відкриття цієї залізничної мережі сприяло подальшому розвитку Південно-Західного краю (Богатчук, 2016: 34).

Розширення залізничної мережі сприяло концентрації сільськогосподарських продуктів і сировини на залізничних станціях та вузлах, які в подальшому транспортувалися як для їх внутрішнього споживання, так і на експорт. Взаємодія сільського господарства з усіма видами транспорту посилювалась в міру поглиблення рівня індустріалізації країни.

Основними предметами торгівлі Подільської губернії були: пшениця, жито, овес, борошно, а також - предмети виробництва заводської та фабричної промисловості, а саме: цукор, спирт, шкіра, папір, дерев'яні вироби та інше (Гуль- дман В., 1889: 179).

Залізниці сприяли транспортуванню в різні райони Російської імперії та за кордон великої кількості цукру. У 1882 р. на Київський цукрово- рафінадний завод було надіслано більше 15 тис. пудів цукру (Ф. 388. Оп. 1. Спр. 2. Арк. 340).

Відповідно статистики за 1886 рік ми можемо проаналізувати, що виробництво та збут цукру- піску, виробленого в Подільській губернії складало 5.447.989 пудів, що відповідає 24% з виробленого цукру по всій Російській імперії, що видно з таблиці 11.

Таблиця 11Виробництво та збут цукру по губерніям Російської імперії (1886 р.)

Джерело: Вестник финансов, промышленности и торговли. 1886.Т.3. № 27. С. 32-33.

Не менш важливе значення у розвитку торгівлі відігравала винокурна промисловість. Горілка і спирт з Правобережної України вивозилися до багатьох міст Ц...