Погляди Романа Бжеського на політику гетьмана Павла Скоропадського

Размещено на http://allbest.ru

ПОГЛЯДИ РОМАНА БЖЕСЬКОГО НА ПОЛІТИКУ ГЕТЬМАНА ПАВЛА СКОРОПАДСЬКОГО

В.А. Андрієвська

Запорізький національний університет

Ключові слова: Роман Бжеський, Роман Млиновецький Українська Революція, Гетьманат, Павло Скоропадський, Українська Держава.

В статті досліджуються погляди Романа Бжеського на внутрішньо та зовнішньополітичну діяльність Павла Скоропадського в якості гетьмана Української Держави, порівнюються оцінки Бжеським Скоропадського на контрасті з ідеологічними супротивниками та прихильниками гетьмана, проводиться порівняльний аналіз оцінок Романа Бжеського з візіями сучасних істориків на внутрішню та зовнішню політику, зокрема залежності режиму Гетьманату Скоропадського та його уряду від Німеччини та її союзників.

ROMAN BRZESKI'S VIEWS ON POLITICS GETMAN SKOROPADSKIY

V. Andriievska

Zaporizhzhia National University

Key words: Roman Brzeskyi, Roman Mlynovetskyi Ukrainian Revolution, Hetmanat, Pavlo Skoropadskyi, Ukrainian State.

The article examines the views of Roman Brzeski on the domestic and foreign political activities of Pavlo Skoropadskyi as hetman of the Ukrainian State, compares Brzeski's assessments of Skoropadskyi in contrast with the hetman's ideological opponents and supporters. Also, this article conducts a comparative analysis of Roman Brzeski's opinions with the visions of modern historians on domestic and foreign policy, regarding the question of dependence of the Skoropadsky Hetmanate regime and its government on Germany and its allies in particular.The author attempts to find out the reasons for Brzeski's sharply negative assessments of the domestic and foreign policy of Hetman Pavlo Skoropadskyi and his government, including a negative assessment of the Hetman himself as a person. Furthermore, efforts are being made to confirm or refute Roman Brzeski's opinion about Skoropadski's complete dependence on the German occupation administration and as a protg of pro-Russian forces.The author also brings little-known sources of personal origin of Brzeski's authorship into wide scientific circulation to study the problems of the Ukrainian Revolution and the period of the Hetmanate from the point of view of a witness and participant in the events of that time in particular. In addition to scientific novelty, the study of such little-known sources and personalities as Roman Brzeski allows us to understand certain views and stereotypes of historical events and personalities that are still present, since they were formed and spread not only through opinion leaders, but also among less influential and well-known personalities. In addition, the little-known and even forgotten legacy of the participants of the Ukrainian liberation struggle of 1917-1921, who emigrated after their defeat and was not available for a long time, is returning to Ukrainian memoirs and humanitarian sciences. This allows us both to find new information and to make an attempt to analyze historical events through the prism of the life experienced by the participants.

Останнім часом все більше інтересу українського суспільства та наукової спільноти виникає до проблематики Української революції 1917-1921 рр. З цього випливає цілий ряд наукових та публічних дискусій щодо оцінки діяльності різних урядів та політичних діячів доби визвольних змагань, аналізуються їх здобутки та прорахунки. Разом з цим робиться спроба розібратися у причинах поразок того чи іншого політичного проекту в комплексі з проведенням історичних параллелей із сучасними військово-політичними подіями, що відбуваються уже в незалежній України.

Окрім вивчення автономістсько-федералістичної та самостійницької течії доби визвольних змагань 1917-1921 рр., наукова спільнота все більшу увагу починає приділяти українському консервативному табору, втіленням якого є гетьман Павло Скоропадський. Ведуться активні дискусії щодо політичної орієнтації гетьмана, проводяться аналізи його внутрішньо та зовнішньополітичних здобутків та поразок. Саме комплексний аналіз тогочасних подій дозволить нам вийти із російської парадигми оцінки подій в Україні у руслі Громадянської війни та доповнити власний історіографічний доробок новими візіями та персоналіями.

Історіографія дослідження

Історіографію дослідження можна розділити на декілька блоків. Перший блок представлений дослідженням життя та творчої спадщини Романа Бжеського. Дослідниками життєвого шляху та поглядів Романа Бжеського є: В. Бойко Бжеський Р. Теорія поступу (вістниковий доробок 19241934 років). / Упорядники Володимир Бойко, Тамара Демченко. К.: Темпора, 2016. 472 с., Т. Демченко Демченко Т. Син Чернігівщини - Роман Бжеський. Сіверянський літопис. № 4, 2009. С. 67-78., Г. Сварник Сварник Г. Загадковий “вістниківець” Роман Бжеський, листи до Дмитра Донцова. Українські проблеми. №2, 1997. С. 144-149., Г. Чернихівський Чернихівський Г. До отчої землі: 100-річчя від дня народження Романа Бжеського / Русалка Дністрова, 1994. Ч. 13 (жовтень). С. 1-2. ^{Чернихівський Г. До рідної землі: життєвим шляхом Романа Бжеського / Сіяч: Щотижнева газета волинського Тернопілля, 1993. Ч. 16 (червень-липень). С. 2.} Чернихівський Г. Життєвий і творчий шлях Романа Бжесь- кого / Самостійна Україна, 1996. Ч. 1-2. С. 30-42., Чернихівський Г. Портрети пером: Статті, есе, рецензії. Кре- менець-Тернопіль, 2001. С. 136-147. та ін. Другий блок це праці Романа Бжеського. В дослідженні використані спогади Романа Бжеського під псевдонімом Роман Млиновецький “Історія українського народу (нариси з політичної історії)” Млиновецький Р. Історія українського народу (нариси з політичної історії). Українське наукове видавництво, 1953. 643 с., “Нариси з історії українських визвольних змагань” Млиновецький Р. Нариси з історії українських визвольних змагань 1917-1918 (про що “історія мовчить”). Том 2. Чужина, 1973. 670 с., а саме другий том, фрагменти спогадів “Згадки з минулого”, написаних під псевдонімом “Характерник” Бжеський Р. Теорія поступу (вістниковий доробок 19241934 років). / Упорядники Володимир Бойко, Тамара Демченко. К.: Темпора, 2016. С. 49-180., а також публіцистична праця під тим же псевдонімом присвячена критиці книги В. Левицького “Українська державна путь” Бжеський Р. Теорія поступу (вістниковий доробок 19241934 років). / Упорядники Володимир Бойко, Тамара Демченко. К.: Темпора, 2016. С. 426-430.. Саме в них сформовані погляди та оцінки Бжеського на діяльність Павла Скоропадського. Третій блок це праці ідеологічних супротивників гетьмана. Вони репрезентовані працями В. Винниченка Винниченко В. Відродження нації (Історія української революції [марець 1917 р.-грудень 1919 р.]). Том 3. Київ-Ві- день, 1920. 535 с., І. Мазепи Мазепа І. Україна в огні й бурі революції (1917-1921). К.: Темпора, 2003. 608 с., М. Грушевського Автобіографія Михайла Грушевського, 1914-1919 pp. / Український історик. №1-2, 1966. С. 100., С. Єфремова Нова рада. №82, 1918. 22 травня. С. 3., М. Шкільника Шкільник М. Україна в боротьбі за державність в 19171921 роках. Торонто: Розсилкова книгарня, 1971. 366 с., П. Христюка Христюк П. Замітки та матеріяли до історії української революції 1917-1920. Том 2. Відень: Український соціологічний інститут, 1921. 204 с.. Вони дозволять нам прослідкувати та співставити лінію аргументів супротивників Павла Скоропадського, знайти в їх тезах спільне та відмінне. Четвертий блок праці прихильників гетьмана, що представлені доробком Д. Дорошенка Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле (19141920). Мюнхен: Українське видавництво, 1969. 543 с., В. Андрієвського Андрієвський В. З минулого. Том 2. Берлін: Українське слово, 1923. 264 с., В. Липинського Липинський В. В'ячеслав Липинський та його доба. Кн. 1. К., 2010. С. 153., Н. Полонської-Василенко Полонська-Василенко Н. Історія України (від половини 17 ст. до 1923 року) Том 2. Мюнхен: Український вільний університет, 1976. 599 с., В. Зеньковського Зеньковский В. Пять месяцев у власти (15 мая-19 октября 1918 г.). Воспоминания. М.: Крутицкое патриаршее подворье, 1995. 240 с.. У дослідженні також використовуватися фрагменти мемуарів П. Скоропадського “Спогади (кінець 1917-грудень 1918)” Скоропадський П. Спогади (кінець 1917-грудень 1918). К.: Наш формат, 2017. 456 с., а також документи “Грамота до всього українського народу” Грамота до всього українського народу. URL: https:// zakon.rada.gov.ua/laws/show/n0003300-18#Text. (дата звернення: 14.06.22) та “Грамота Гетьмана всієї України до всіх українських громадян і козаків” Грамота Гетьмана всієї України до всіх українських громадян і козаків. URL: http://www.hai-nyzhnyk.in.ua/doc2/1918(11)14. skoropadskiy.php. (дата звернення: 22.06.22).. Вони виступатимуть своєрідною антитезою щодо претензій, які висувають ідеологічні противники Скоропадського, а часом узгоджуватимуться з ними.

Для досягнення найбільш критичної та повної картини, у даному дослідженні в якості п'ятого блоку будуть також додаватися зауваження та коментарі сучасних дослідників періоду Гетьманату, таких як: П. Гай-Нижник Гай-Нижник П. Державний переворот 29 квітня 1918 р.: причини та перебіг захоплення влади П.Скоропадським. / Український історичний журнал. №4, 2011. С. 132-164., В. Верстюк Верстюк В. Чому національна державність не змогла ствердитися у 1917-1921 роках? / Проблеми вивчення історії Української революції 1917-1921 років. Випуск 16, 2021. С. 163-191., Р. Тимченко Тимченко Р. Причини поразки Центральної Ради та передумови приходу гетьмана П. Скоропадського до влади в українській історіографії. / Література та культура Полісся. Серія: Історичні науки : зб. наук. пр. / Ніжин. держ. ун-т ім. Миколи Гоголя. Ніжин, 2016. Вип. 85 (№ 6). С. 70-80., Ю.Терещенко Терещенко Ю. Гетьманат Павла Скоропадського як прояв консервативної революції. / Український історичний журнал. Випуск 4. (№481). К.: Дієзпродукт, 2008. С. 23., Ф. Проданюк Проданюк Ф. До питання про внутрішню політику Держави Павла Скоропадського. / Останній Гетьман: Ювілейний збірник пам'яті Павла Скоропадського (1873-1945). К.: Академ- прес, 1993. С. 60-65., П. Тригуб Тригуб П. До питання про основні напрямки зовнішньополітичної діяльності українських урядів періоду 19171921 рр. / Наукові праці. Том 76. Випуск 63 С. 62-63., М. Приходько Приходько М. Внесок дипломатичного корпусу Гетьманату в реалізацію геополітичної стратегії Павла Скоропадського. / Грані. С. 67-68.. Для огляду сучасної історіографії та інших аспектів проблематики періоду Гетьманщини також використана стаття Я. Калакури “Нові підходи до висвітлення Гетьманату Павла Скоропадського в сучасній українській та зарубіжній історіографії" Калакура Я. Нові підходи до висвітлення Гетьманату Павла Скоропадського в сучасній українській та зарубіжній історіографії. / Архіви України. №2-3, 2011. С. 269-270., Олени Любовець “Всеукраїнський союз земельних власників у політичній системі Гетьманату П. Скоропадського" Любовець О. "Всеукраїнський союз земельних власників у політичній системі гетьманату П. Скоропадського. / Український історичний журнал. К.: Дієз продукт, 2008. Вип. 4, (№481). С. 67.. Саме такий підбір літератури дозволить критично проаналізувати та співставити погляди Романа Бжеського з групою різних оцінок Павла Скоропадського та зробити спробу більш повної та комплексної оцінки даного режиму.

Гетьманський переворот: причини та фактори

По факту самого перевороту у його свідків та сучасних дослідників виникало та виникає багато питань щодо його причин, перебігу, характеру та оцінок самої події. Спробуємо проаналізувати існуючи версії причин та наслідків щодо подій 29 квітня 1918 р.

Для прихильників автономістсько-федералістичного табору, які в переважній більшості сповідували соціалістичні ідеї, гетьманський переворот у своїй основі мав соціальне підґрунтя. Для прикладу, Ісаак Мазепа у своїх спогадах вбачав у перевороті головним зацікавленим елементом реакційні проросійські сили, однак ключовим фактором було їхнє переважно дворянське походження. На підтвердження цієї тези автор звертає увагу, що однією з перших реформ Скоропадського була передача селянської землі поміщикам, що спричинило масові повстання. Вживання таких фраз як "буржуазний", "реакційній" автором підтверджують висловлену тезу Мазепа І. Україна в огні й бурі революції (1917-1921). К.: Темпора, 2003. С. 54-55.. Таким чином, Мазепа не відкидає національний фактор у причинах перевороту та кола його дійових осіб, попри це наголошує на першочерговості саме соціального походження організаторів та дійових осіб перевороту.

Винниченко у самому початку третього тому своїх спогадів "Відродження нації" вказує, що соціальна і національна боротьба неподільні. Однак описуючи процес гетьманського перевороту по аналогії з опереткою, у першій її дії він перелічує головних виконавців перевороту та зацікавлених осіб: поміщицтво, фабриканство, бюрократія, офіцерство. Таким чином суперечить своїм же поглядом і робить акцент переважно на соціальному походження кола зацікавлених дійових осіб гетьманського перевороту Винниченко В. Відродження нації (Історія української революції [марець 1917 р.-грудень 1919 р.]). Том 3. Київ-Ві- день, 1920. С. 11, 15.. Таким чином, представники автономістського табору аналізуючи причини та характер перевороту наголошують на його соціальному характері описуючи його як реакцію заможних верств на політику Центральної Ради, зокрема у галузі земельного питання. Щодо національної приналежності учасників змови коротко зазначається, що вони були або росіянами, або проросійськими, проте увага на національній приналежності учасників заколоту не загострюється.

Прихильники самостійницької політичної течії, що виступали в опозиції як до федералістів, так і до гетьманців, навпаки, головним у перевороті вбачали саме національний фактор. Одначе, це не заважало Романові Бжеському залишатися чиновником в уряді Скоропадського і належати до УДХП прогетьманської консервативної партії. Роман Бжеський як представник самостійницького напрямку в переважній більшості схилявся до того, що переворот носив антиукраїнський та реакційний характер. Основна його складова носила національний, а не соціальний відтінок. Він був реакцією промосковських та проімперських сил на розвиток української державності, навіть попри курс УЦР на автономію та тісну співпрацю з Росією. Оскільки дані сили відмовляли українцям у будь-якій державності, бачачи Росію “єдину та неподільну". Отже, на противагу Мазепі та Винниченкові, Роман Бжеський акцентує увагу на національній ідентичності прихильників гетьмана, побічно вказуючи на їх соціальний стан.

Друга національна складова перевороту німецька. Бжеський відзначав, що німці також були зацікавлені у правлінні саме такої персони як Скоропадський. Пояснює він це декількома причинами. По-перше, коли німецькі війська увійшли в Україну за Брестською угодою 1918 р. вони одразу були розселені по дорогим будинкам, в яких мешкали колишні аристократи та просто заможні люди. Вони легко знаходили з ними спільну мову, оскільки більшість з них володіли німецькою мовою та були близькими по духу та походженням з німецькими офіцерами-аристократами. Мешкаючи в цих будинках, німці природнім чином зближувалися з їхніми мешканцями та вели розмови, в тому числі на політичні теми. Політична та світоглядна орієнтація мешканців будинків була переважно промосковською. На думку Бжеського, німцям активно нав'язувалася думка, що ніякої незалежної України не існує. “Україна це щось таке як “Баварія" або “Вюртемберг"" Млиновецький Р. Нариси з історії українських визвольних змагань 1917-1918 (про що “історія мовчить"). Том 2. Чужина, 1973. С. 452. подібні аналогії застосовувалися для доведення німцям відсутності незалежної України або ж її існування як перехідного етапу до “оновленої Росії". Звичайно, такі аналогії були цілком зрозумілі німецькому офіцерству та впливали на їх ставлення до новоствореної української держави.

На противагу проросійській аристократії діячі УЦР були молодими людьми з радикальними соціалістичними поглядами, уникали спілкування з заможними людьми. Причиною цього слугували як ідеологічні упередження щодо дворянства, так і банальне невміння поводити себе у “вищому товаристві". Не менш важливим фактором було незнання чиновниками Центральної Ради будь-якої із західноєвропейських мов, що ускладнювало і без того майже відсутню комунікацію Млиновецький Р. Нариси з історії українських визвольних змагань 1917-1918 (про що “історія мовчить"). Том 2. Чужина, 1973. С. 452-453.. Саме такий контраст, на думку Бжеського, налаштовував німців не лише проти існуючого режиму УЦР, але і до самої ідеї української державності та заохочував до зміну режиму на більш зрозумілій та ментально близьким. Скоропадський чудово відповідав даному критерію. На нашу думку, таке зауваження є багато в чому унікальним, оскільки часто роль міжособистісних зв'язків у перебігу історичних подій ігнорується чи вважається незначною. Також автор частково включає в свій аналіз соціальний фактор, однак він не є домінуючим. Надалі автор задає питання: чому, незважаючи на соціальну та ментальну близькість з російською аристократією, німці все ще підтримували уряд УНР? Роман Бжеський пояснює це у більш короткій та більш широкій формі. Коротке пояснення німці вели війну і не хотіли давати ворогам зайві дивіденди: моральні, політичні, економічні і т.д.. Більш розлоге пояснення містить в собі декілька причин. По-перше, німці бачили високий моральний дух та бойову якість українських військ та не хотіли їх переходу на ворожу сторону. По-друге, усвідомлювали, що в ході революційних подій утворилася держава “Україна", за існування якої українські збройні сили воювали на фронтах. Цей проєкт не є “Росією". Тут виходить певна суперечність з попередньою тезою автора. Виходить тоді, що проросійська аристократія не змогла довести німецькому командуванню тезу про відсутність окремої української держави. По-третє, критика німецької імперської політики з боку лівих партій у самій Німеччині. Такими діями намагалися зменшити їхній вплив на політичне життя в Німеччині. По-четверте, зміна влади як матеріал для анти німецької пропаганди для британців (по суті, ширше, для всіх членів Антанти). По-п'яте, побоювання щодо реакції союзників на зміну позиції щодо України (особливо, з боку Австро-Угорщини, що теж мала у своєму складі регіони з українським населенням) Млиновецький Р. Історія українського народу (нариси з політичної історії). Українське наукове видавництво, 1953. С. 452-453.. Таким чином, саме ці причини довго стримували Німеччину від будь-яких змін щодо “українського питання" у зовнішній політиці.

Однак не лише національний фактор, на думку Бжеського, спонукав зміну влади в Україні. В іншій своїй праці “Нариси з історії визвольних змагань" у другому томі автор більш детально звертає увагу на помилки, які вчинила Центральна Рада за часи перебування німців на території України. Коротко описуючи політику УЦР він називає її “самогубчою" Млиновецький Р. Нариси з історії українських визвольних змагань 1917-1918 (про що “історія мовчить"). Том 2. Чужина, 1973. С. 345.. Перша помилкою Центральної Ради Бжеський вважає ставлення до розбудови армії. Тут можна виділити декілька підпунктів, зокрема: велика роль у формуванні офіцерських кадрів належала проросійським офіцерам (за словами автора москалям), що були вороже налаштовані до української держави; мала загальна чисельність військ; особлива недовіра до корпусу Запорожців, що складався із опозиційної до УЦР партії самостійників Млиновецький Р. Нариси з історії українських визвольних змагань 1917-1918 (про що “історія мовчить"). Том 2. Чужина, 1973. С. 346-348.. Таким чином, Бжеський повторює доволі популярну в літературі думку про ледве не відмову уряду Центральної Ради від активного розвитку українських збройних сил.

Друга помилка відсутність дієвої організації влади на місцях, відмова від боротьби зі збільшовиченням українських сіл. Саме ці дві причини стали на думку Бжеського ключовими у можливості реалізації задумів Скоропадського. У загальному підсумку головним фактором, що сприяв поваленню влади Центральної ради за Бжеський національний, в меншій мірі соціальний. Останньою крапкою стали прорахунки уряду УЦР у внутрішній політиці.

Звернемо увагу на те, як самі прихильники гетьмана пояснювали для себе та нащадків мотиви до перевороту. Прихильники гетьмана рідко вдаються у роздуми про характер перевороту національний чи соціальний, звертаючи увагу на історичні паралелі та позитивні асоціації, пов'язані з сильною гетьманською рукою. Найбільш характерно це відображено у спогадах Дмитра Дорошенка, оскільки, будучи професійним істориком та дослідником цього періоду, він зміг найбільш комплексно описати перевагу гетьманського режиму та його історико-політичну доцільність Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле (19141920). Мюнхен: Українське видавництво, 1969. С. 243-246.. Ба навіть гетьман наводить історичні паралелі порівнює обрання Скоропадського з обранням таких українських гетьманів як І. Виговський, І. Брюховецький, П. Дорошенко, Д. Апостол, К. Розумовський та інших, вказуючи, що в усіх цих випадках гетьманів обирали за “присутності в Україні чужої сили" Млиновецький Р. Нариси з історії українських визвольних ^{змагань 1917-1918 (про що “історія мовчить"). Том 2. Чужина, 1973. С. 369-370.}. знаходячи паралелі в історії України автор пробує легітимізувати гетьманський режим за що, до речі, наражається на гостру критику від Бжеського. У іншого гетьманця В. Андрієвського ключовою причиною перевороту стає саме політика Центральної Ради, а саме її зацикленість на класовому елементі і відштовхування цим від себе потенційних союзників несоціалістичної інтелігенції для прикладу. Саме така ворожість і дії окремих урядовців: Голубовича, Ковалевського та ін. змогла привести гетьмана до влади Андрієвський В. З минулого. Том 2. Берлін: Українське слово, 1923. С. 35-36.. Таким чином, бачимо у автора спроби поєднання роздумів про соціальний фактор у перевороті з політичними прорахунками у діяльності Української Центральної Ради. Сам гетьман розкриває причини і фактори перевороту своєму першому проголошеному документі “Грамота до всього українського народу". За цим документом причиною здійснення Скоропадським є відсутність розбудови держави попередньою владою та спричинений цим крах. Через неможливість спокійно спостерігати за подібним перебігом подій, Скоропадський бере на себе відповідальність за управління державою Грамота до всього українського народу. URL: https:// zakon.rada.gov.ua/laws/show/n0003300-18#Text. (дата звернення: 14.06.22).. Таким чином, характерними рисами щодо причин та факторів перевороту прихильниками перевороту є апеляція до історичної доречності гетьманської влади для України, а також помилки Центральної Ради, що вели країну до катастрофи, тобто переворот як спроба порятунку країни.

Сучасні дослідники вважають гетьманський переворот багатофакторним явищем, однак кожен робить акценти на різних факторах. Павло Гай-Нижник серед факторів, що сприяли перевороту найбільшу увагу звертає на кадровий. Якщо розглянути управлінський апарат Центральної Ради за партійним принципом, із 19 партій, що були представлені в УЦР, 17 були соціалістичними. Це спричинило ізоляцію альтернативних політичних сил та неможливості формування адміністрацій на місцях Гай-Нижник П. Державний переворот 29 квітня 1918 р.: причини та перебіг захоплення влади П.Скоропадським. / Український історичний журнал. №4, 2011. С. 132-134.. Р. Тимченко на противагу Гай-Нижнику робить акцент на зовнішньому факторі, а саме конфлікті УЦР з німецьким командуванням по цілому ряду питань: хлібні поставки, ліва політика Центральної Ради, популістський характер рішень самого уряду і т.д. Тимченко Р. Причини поразки Центральної Ради та передумови приходу гетьмана П. Скоропадського до влади в українській історіографії. / Література та культура Полісся. Серія: Історичні науки : зб. наук. пр. / Ніжин. держ. ун-т ім. Миколи Гоголя. Ніжин, 2016. Вип. 85 (№ 6). С. 73-74.. Таким чином, попри звернення уваги дослідника на лише один із чинників, він комплексно намагається проаналізувати проблеми, пов'язані саме з ним. Дослідник Ю. Терещенко також виділяє класовий фактор як причину появи на політичній арені Скоропадського. Він висуває звинувачення УЦР у розпалюванні класової ворожнечі лівою політикою, що призводила до закономірної реакції тих класів і груп, щодо яких така політика проводилася Терещенко Ю. Гетьманат Павла Скоропадського як прояв консервативної революції. / Український історичний журнал. Випуск 4. (№481). К.: Дієзпродукт, 2008. С. 23.. Таким чином, сучасні дослідники висувають дещо тотожні зі свідками тодішніх подій причини поразки УЦР та приходу до влади Скоропадського. Однак, ці причини аналізуються комплексно, попри акценті на якійсь з них.

Перейдемо до опису процесу самого перевороту. Оскільки прихильники автономістсько-федералістичної течії часто не знали про підготовку державного перевороту або ж знали, проте не вчиняли активних дій щодо його попередження, перейдемо до опису державного перевороту Бжеським. Хоча Р. Бжеський у своїх “Згадках з минулого” вказує на те, що особисто відмовляв П. Бондаренка начальника дивізії армії УНР від підтримки державного перевороту Бжеський Р. Теорія поступу (вістниковий доробок 19241934 років). / Упорядники Володимир Бойко, Тамара Демченко. К.: Темпора, 2016. С. 130..

Ключову роль у перевороті Скоропадського автор відводить німцям. Роман Бжеський характеризує Скоропадського як “поміст” між німецькими та проросійськими силами чим ще більше виставляє гетьмана як залежного діяча. Посилаючись на спогади Д. Дорошенка автор вказує, що 24 квітня за новим стилем відбулася зустріч між Скоропадським та німецьким генералом Тренером, де тому були висунуті умови до визнання влади гетьмана. Вони зводилися, на думку автора, до наступного: 1. Визнання Берестейського договору; 2. Розпуск Центральної Ради, формування будь-яких органів та призначення туди посадовців тільки за згодою німців; 3. Злочини проти німецьких військ каратимуться німецьким військовим польовим судом. 4. Усунення від влади “непевних елементів”; 5. Допоки відсутній закон про відбування українським населенням військових повинностей, будуть діяти закони союзних держав з цього питання; б. Вільна торгівля; 7. Відновлення права власності на землю, виплата селянами грошей за землю, яку вони отримали при розподілі попередньою владою; 8. Оплата Україною військової допомоги Млиновецький Р. Нариси з історії українських визвольних змагань 1917-1918 (про що “історія мовчить”). Том 2. Чужина, 1973. С. 362-363.. У цьому уривку можемо чітко прослідкувати характерну тенденцію автора до перетворення Скоропадського на несамостійну політичну фігуру, вказівки якому давали німці. При цьому автор посилається на текст домовленостей взятий з праці прогетьманськи орієнтованого Д. Дорошенка. Звідси можна припустити, що сам Роман Бжеський не володів інформацією щодо перемовин Скоропадського та німецького командування, хоча неодноразово наголошує, що факт перемовин був відомий як йому особисто, так і самостійниками.

І в чергове автор підкреслює ключову роль у перевороті промосковських сил та німців. На думку Бжеського, допомогла прийти до влади Скоропадському така організація як “Союз земельних власників”, яка є, за словами Романа Бжеського, промосковською. На підтвердження своїх слів автор наводить такий факт, що вже після приходу Скоропадського у серпні 1918 року ця організація подала гетьману “Записку о русском языке” у яких прохали заборонити українську мову як “некультурну та чужу для України”. Дослідниця даної організації Олена Любовець підтверджує цю ж цитату, однак її джерелом вказує газету “Киевская мысль”, яка була офіційним органом даної організації. Однак погоджується, що більшість представників “Союзу” не були учасниками українського визвольного руху або його прихильниками і скоріше розглядали революцію з соціального, а не національного боку Любовець О. Всеукраїнський союз земельних власників у політичній системі гетьманату П. Скоропадського. / Український історичний журнал. К.: Дієз продукт, 2008. Вип. 4, (№481). С. 67.. Отже, “Союз землевласників” та німецькі війська, стали ключовими силами перевороту на думку Романа Бжеського.

Таким чином, ключову роль у перевороті Бжеський надає німцям та москвофільським колах, уособленням яких вважає “Союз земельних власників”. Наприкінці своєї праці, Бжеський робить спробу рефлексії як щодо персони самого Скоропадського, так і причин поразки УЦР. “Московський яничар”, “маріонетка в руках двох сил”, “декорація за “українським” малюнком якої завжди крилася московська суть” саме таким зображається Скоропадський в оцінці Бжеського. Саму “Грамоту..” Бжеський описує як “безграмотно складену (як щодо політики, так і щодо граматики)" Бжеський Р. Теорія поступу (вістниковий доробок 19241934 років). / Упорядники Володимир Бойко, Тамара Демченко. К.: Темпора, 201б. С. 145..

Якщо ж ми подивимося на питання співпраці з німцями та домовленості з боку самого гетьмана, то побачимо, що у своїх “Спогадах" Павло Скоропадський не приховує факт перемовин з німцями і підтверджує дату, яка була зазначена у спогадах Дорошенка і на яку посилається Бжеський 24 квітня. При цьому автор “Споминів" подає інший список вимог німецької сторони: 1. Визнання Брестської угоди; 2. Врегулювання валюти; 3. Правильний контроль за вивозом харчових запасів; 4. Забезпечення німецьких військ в Україні необхідними припасами; 5. Збори Сейму лише з дозволу німецьких військ. б. Контроль Скоропадським за судовим апаратом; 7. Відновлення вільної торгівлі; 8. У випадку наявності надлишків харчів, Німеччина має першочергове право на його придбання Скоропадський П. Спогади (кінець 1917-грудень 1918). К.: Наш формат, 2017. С. 129-130.. Таким чином, порівнюючи переліки вимог німців, наданих Бжеським та Скоропадським, можемо помітити схожість певних пунктів, зокрема дотримання попередніх домовленостей з німцями, питання постачання провізії до Німеччини та вільна торгівля задля можливості здійснення безперешкодних поставок провізії. Факт таких домовленостей показує подальша політична діяльність Скоропадського на посту гетьмана.

Стосовно німецького фактору у перевороті Скоропадського сучасні дослідники не мають визначеності. Наприклад, Гай-Нижник, посилаючись на повідомлення австро-угорського посла графа Й. Форгача говорить про першопочаткову ідею німців наприкінці березня-початку квітня самостійно організувати державний переворот і взяти владу у руки німецьких військових Гай-Нижник П. Державний переворот 29 квітня 1918 р.: причини та перебіг захоплення влади П.Скоропадським. / Український історичний журнал. №4, 2011. С. 137.. Інший дослідник В. Верстюк наголошує, що у німців було декілька кандидатів на роль гетьмана, в кінці кінців зійшлися на кандидатурі Скоропадського через обіцянки дотримуватися Берестейського договору та активно співпрацювати з німецьким командуванням Верстюк В. Чому національна державність не змогла ствердитися у 1917-1921 роках? / Проблеми вивчення історії Української революції 1917-1921 років. Випуск 1б, 2021. С. 175.. Дослідник Я. Калакура наголошує, що питання залежності Скоропадського від німців до сьогоднішнього дня є одним з найбільш дискусійних і до сьогоднішнього дня науковці повторюють оцінки про повну залежність гетьмана чи то від німецького фактору чи то від російського Калакура Я. Нові підходи до висвітлення Гетьманату Павла Скоропадського в сучасній українській та зарубіжній історіографії. / Архіви України. №2-3, 2011. С. 269-270.. Таким чином, тотожність сучасних історичних наукових оцінок та рефлексії свідків Української революції у питанні залежності Скоропадського від німців є превалюючою, однак не всеохоплюючою. Безумовно, не можна ігнорувати роль німців у перевороті, однак зводити російський чи німецький фактор у перевороті вважаємо надмірним спрощенням.

Від характеристики факторів та причин перевороту перейдемо до опису та оцінок політики гетьмана павла Скоропадського.

Внутрішня політика Скоропадського "російська Вандея"

Необхідною умовою оцінки діяльності будь-якого політичного актора є опис його внутрішньої і зовнішньої політики. Через те, що прихід до влади будь-якого лідера часто сприймається як зміна перш за все у внутрішньополітичному курсі, почнемо розбір саме даного компоненту політики гетьмана Скоропадського.

За період свого гетьманування квітень-грудень 1918 року, Павло Скоропадський здійснив наступні кроки у житті Української Держави:

1. Гетьман сформував новий уряд Раду міністрів шляхом розпуску Центральної Ради та Генерального Секретаріату.

2. Налагодження місцевого адміністративного апарату.

3. Ліквідовано робочий контроль на виробництві, заборонялися страйки, скасовувався 8-годиний робочий день і встановлювався 12-годиний.

4. Відновлення в державі поміщицького землеволодіння.

5. Була здійснена спроба створення національної армії, зокрема українського Чорноморського флоту.

6. Реформована банківська мережа, прийнятий збалансований державний бюджет, вжиті заходи для становлення української грошової системи.

7. Обмеження демократичних прав та свобод: заборона мітингів та протестів, репресії проти лівих партій та рухів Проданюк Ф. До питання про внутрішню політику Держави Павла Скоропадського. / Останній Гетьман: Ювілейний збірник пам'яті Павла Скоропадського (1873-1945). К.: Академ- прес, 1993. С. 60-65.. Безумовно, це не всі дії Скоропадського на посту гетьмана, виділяємо лише основні.

Нашим завданням буде надати характеристику цих перетворень Бжеського, порівнюючи їх з оцінками інших учасників визвольних змагань, а також українськими дослідниками.

Перше на що вказує Бжеський етнічну та політичну приналежність політичних фігур уряду Скоропадського. Оскільки гетьман Скоропадський, на думку Бжеського, був московським ставленником, то і уряд та чиновників він призначав за тим же пріоритетом. Звідси висновок весь тогочасний апарат управління свідомо формувався з антиукраїнських елементів з вкрапленням українців, що були українцями лише за походженням Історія українського народу (нариси з політичної історії). Українське наукове видавництво, 1953. С. 458-461.. Таким чином, в чергове автором підкреслюється свідома антиукраїнськість діяльності гетьмана.

Характеризуючи процес творення української армії, Бжеський використовує характеристику “створити ілюзію творення української армії". Зокрема, Скоропадський намагався прибрати проукраїнських старшин, замінивши їх російськими офіцерами “з прізвищами на “-енко" чи “-ук" і душею на “-оф" Історія українського народу (нариси з політичної історії). Українське наукове видавництво, 1953. С. 462.. Саме через це українське селянство масово не бажало вступати у армію Української Держави надаючи перевагу альтернативам Вільному козацтву, повстанським загонам, військовому товариству “Батьківщина", утвореному самостійниками та ін.

Далі Бжеський піддає критиці діяльність міністерства освіти уряду Скоропадського на чолі з М.Василенком. Автор критикує Василенка за відсутності боротьби з російськими осередками серед освітніх закладів, якими автору ввижаються університет святого Володимира та Київська політехніка. Не оцінив Бжеський і відкриття Українського Народного університету у Кам'янці-Подільську. По-перше, автор критикує уряд за двомовність у сфері освіти очевидно, що за такого підходу викладачі надавали перевагу російській мові. По-друге, Роман Бжеський критикує вибір місця для відкриття невелике місто і пов'язані з цим логістичні труднощі. Окрім цього, Роман Бжеський відмічає проблему з матеріально-технічним забезпеченням нового університету. Причому дана проблема стосувалося не лише вищої школи, але і середньої. За даними Бжеського за часів Скоропадського було відкрито лише три українських гімназії Історія українського народу (нариси з політичної історії). Українське наукове видавництво, 1953. С. 463-465.. Подібні оцінки Бжеський повторив і у своїх “Згадках..." охарактеризувавши процес відкриття університетів як “військову демонстрацію з метою відтягнути увагу" Бжеський Р. Теорія поступу (вістниковий доробок 19241934 років). / Упорядники Володимир Бойко, Тамара Демченко. К.: Темпора, 2016. С. 165.. Доповнив критику освітньої політики Скоропадського і в своєму відгуку на книгу В. Левицького “Українська державна путь" Бжеський Р. Теорія поступу (вістниковий доробок 19241934 років). / Упорядники Володимир Бойко, Тамара Демченко. К.: Темпора, 2016. С. 426-427.. Таким чином, бачимо, що Бжеський категоричний у продовженні лінії негативних оцінок діяльності уряду Скоропадського, особливо в царині освіти.

Узагальнюючи огляд Романом Бжеським політики Скоропадського та його уряду зазначимо, що його огляду притаманні категорично негативні оцінки будь-якого перетворення Скоропадського та його урядом, звинувачення на роботу в інтересах білої Росії, яка мала постати на противагу більшовицькій Росії у випадку перемоги монархічних сил. Бжеський не втомлюється наголошувати на відсутності будь-якої політичної самостійності у діяльності Скоропадського, використання його німцями як медіатора з проросійськими елементами.

Щодо опису та оцінок внутрішньої політики гетьмана Павла Скоропадського його політичними опонентами та прихильниками. Винниченко характеризував політику Скоропадського в аграрній сфері як “вакханалію клясової помсти, здирства, насильств і отвертого грабіжу" Винниченко В. Відродження нації (Історія української революції [марець 1917 р.-грудень 1919 р.]). Том 3. Київ-Ві- день, 1920. С. 47.. Подібні різки оцінки висловлює Володимир Винниченко і щодо інших сфер внутрішньої політики Скоропадського з додатковим акцентом на його залежності від німецьких кіл. Михайло Грушевський критикував гетьмана за створення Української Академії Наук вважаючи цей проєкт політичним, а не науково-академічним Автобіографія Михайла Грушевського, 1914-1919 pp. / Український історик. №1-2, 1966. С. 100.. Сергій Єфремов основним об'єктом критики Павла Скоропадського визначив швидке перетворення влади в гетьмана в одноосібну та зародження у зв'язку з цим репресій проти опозиції Нова рада. №82, 1918. 22 травня. С. 3.. Як бачимо, політичні опоненти роблять акцент у своїй критиці на різні елементи політики гетьмана, проте загальна тенденція, що відстежується у їх думці критика без визнання досягнень.

Очевидно, що табір гетьманців розцінює внутрішню політику гетьмана та його уряду у протилежному ключі. В. Липинський загалом позитивно оцінював внутрішньополітичну діяльність гетьмана, однак піддавав критиці зміну урядового кабінету Голубовича на кабінет Гербеля, що призвело до фактично паралізації роботи уряду. Також критиці піддані такі дії гетьмана як відсутність висловлення позиції по розгону Центральної Ради, заборона хліборобського з'їзду на початку керування гетьманом, відсутність реакції на каральні експедиції проти селянства з боку різних сил Липинський В. В'ячеслав Липинський та його доба. Кн. 1. К., 2010. С. 153.. Міністр закордонних справ Д. Дорошенко свою увагу звертав не на критику діяльності самого гетьмана, а на діяльності різних міністерств та різних місцевих чиновників Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле (19141920). Мюнхен: Українське видавництво, 1969. c. 317-332.. Н. Полонська-Василенко намагається показати як досягнення, так і прорахунки гетьмана. До прорахунків авторка включає: недостатня чисельність збройних сил, значну залежність від німців, невирішеність багатьох питань, успадкованих від попередньої влади, зокрема у аграрному секторі та питання каральних операцій. До плюсів можна віднести: стабілізацію у фінансовому секторі, судова реформа, українізація освіти, збільшення книгодрукування Полонська-Василенко Н. Історія України (від половини 17 ст. до 1923 року) Том 2. Мюнхен: Український вільний університет, 1976. с. 515-516.. Таким чином, прихильники гетьмана роблять спроби критичного аналізу внутрішньополітичної діяльності як гетьмана, так і його уряду, зазначаючи прорахунки та здобутки.

Сучасні дослідники тут подібні з гетьманцями у поєднанні критики зі здобутками гетьманського уряду та самого гетьмана. Зокрема, Верстюк більше критикує гетьманський режим, вказуючи на її авторитарний характер, неможливість домовленості з різними політичними силам, а також значне наповнення уряду Скоропадського членами проросійських партій Верстюк В. Чому національна державність не змогла ствердитися у 1917-1921 роках? / Проблеми вивчення історії Української революції 1917-1921 років. Випуск 16, 2021. С. 175.. Гай-Ніжник відмічає такі позитивні риси Гетьманату як: забезпечення права приватної власності, розбудова держави на ідеях соборності та державності. Основними об'єктами критики гетьмана виступають авторитарний характер влади гетьмана, що проявлялася у затягуванні скликання Сейму, невирішеність земельного питання, незавершеність розбудови армії Гай-Нижник П. Державний переворот 29 квітня 1918 р.: причини та перебіг захоплення влади П.Скоропадським. / Український історичний журнал. №4, 2011. С. 163.. Науковець Ф. Проданюк розділив внутрішню політику гетьмана на етапи, виділивши головні прорахунки та основні здобутки на кожному з них. На першому етапі (квітень-червень 1918 р.) основним здобутком Скоропадського стало зміцнення влади, як в Києві, так і на місцях. Критикує автор Скоропадського за репресії проти опозиційних політичних сил. На другому етапі (2 червня-14 листопада 1918 р.) автор відмічає у якості великих досягнень вирішення питання залізниці, аграрну реформу та реформу армії, а також досягнення у сфері освіти та культури. Критикує автор неповноту втілення цих реформ кабінетом Скоропадського. Третій етап правління (14 листопада-14 грудня 1918 р.) автор не розбирає цей період детально, констатуючи факт втрати суверенності Української Держави через підписання Грамоти про федерацію з небільшовицькою Росією і подальше зречення гетьмана від влади Проданюк Ф. До питання про внутрішню політику Держави Павла Скоропадського. / Останній Гетьман: Ювілейний збірник пам'яті Павла Скоропадського (1873-1945). К.: Академ- прес, 1993. С. 60-65.. Як бачимо, серед різних джерел є певні спільні та відмінні елементи в оцінці внутрішньої політики гетьмана. Спільними елементами критики політики гетьмана є його земельна реформа, авторитарний характер влади, каральні експедиції проти селянських виступів, незавершеність реформи армії, а також залежність гетьманської влади від німців та проросійських сил, виключення з політичного життя альтернативних проукраїнських сил. До основних досягнень гетьманської влади відзначають побудову ефективної адміністрації на місцях, фінансова та судова реформа, а також українізація у сфері культури та освіти.

Зовнішня політика Павла Скоропадського "реставрація російської державності”

Логічним продовженням будь-якої державницької діяльності є зовнішня політика. Почнемо з оцінки зовнішньополітичного курсу Скоропадського Романом Бжеським. Очевидно, що основна політична орієнтація Скоропадського, на думку Бжеського, це Німеччина та її союзники, а також антибільшовицькі проімперські сили Росії. Оскільки, на думку автора, саме ці сили привели Павла Скоропадського до влади, то їх стосунки вибудовувалися за принципом лялька-ляльководи. Тобто, важко назвали ці стосунки союзницькими чи партнерськими, це саме стосунки підпорядкування. Окремо Бжеський звертає увагу на підтримку Скоропадським кубанського та донського козацтва як зброєю, так і передачею частини української території, а саме трьох повітів Млиновецький Р. Історія українського народу (нариси з політичної історії). Українське наукове видавництво, 1953. С. 467-468..

Надалі Бжеський вказує, що робочого Міністерства закордонних справ не існувало. І надалі перелічує питання, які, на його думку, потрібно було вирішувати на зовнішньополітичний арені це питання українських етнічних земель (Крим, Бессарабія, Холмщина і т.д.), врегулювання мирних домовленостей як з країнами Четвертної спілки, так і Антанти Млиновецький Р. Нариси з історії українських визвольних змагань 1917-1918 (про що “історія мовчить”). Том 2. Чужина, 1973. С. 408.. Важливо також підкреслити, що Бжеський наголошує на тому, що саме Міністерство було дезорганізоване, тобто не працювало. Автор також не приділяє жодної уваги стосункам Української Держави з посталою у листопаді 1918 р. Західноукраїнською Народною Республікою. Таким чином, його аналітика зовнішньої політики режиму Скоропадського є поверхневою та надмірно критичною.

Грамоту про федерацію з Росією, Роман Бжеський характеризує як відкриття Скоропадським його істинних намірів без необхідності більше вдавати із себе українського державного діяча. При цьому автор вказує, що саме завершення Першої Світової війни дозволили Скоропадському вийти з-під залежності Німеччини та вибудовувати проросійську політику, яку він бажав вже цілком відкрито Млиновецький Р. Історія українського народу (нариси з політичної історії). Українське наукове видавництво, 1953. С. 469-470.. Таким чином, Роман Бжеський піддає жорсткій критиці і зовнішню політику гетьмана, вбачаючи в ній лише закономірне продовження залежності гетьмана від різних зовнішньополітичних сил, відсутність альтернативних зв'язків з іншими країнами та невирішеність питання українських етнічних земель, що опинилися поза Українською Державою.

Стосовно оцінки опонентами, то М. Шкільник наголошує на постійному пошуку гетьманом зовнішньополітичної підтримки з боку німців, білогвардійців та Антанти. Саме цими силами скористається гетьман для ліквідації Української Держави у листопаді 1918 р. проголосивши свою грамоту. Автор зазначає, що цей документ це не грамота про федерацію, а про ліквідацію державності ставлячи на противагу ІІІ Універсал УЦР як приклад прагнення до федерації Шкільник М. Україна в боротьбі за державність в 19171921 роках. Торонто: Розсилкова книгарня, 1971. С. 298-316.. П. Христюк характеризуючи зовнішню політику Скоропадського проводить паралель між двома його документами “Грамотою до всього українського народу” та Грамотою Гетьмана всієї України до всіх українських громадян і козаків” Грамота Гетьмана всієї України до всіх українських громадян і козаків. URL: http://www.hai-nyzhnyk.in.ua/doc2/1918(11)14. skoropadskiy.php. (дата звернення: 22.06.22). від 14 листопада 1918 р. Для нього це логічний кроки, перший з яких ліквідував здобутки Української революції у соціальній сфері, другий саму Українську державність Христюк П. Замітки та матеріяли до історії української революції 1917-1920. Том 2. Відень: Український соціологічний інститут, 1921. С. 121.. Таким чином, опозиційні до гетьмана політичні сили основний акцент роблять на Грамоті про федерацію та її згубності для українського державотворення.