Шляхи сполучення Нижньосамарських форпостів з Царичанським ретраншементом та українською лінією в період російсько-турецької війни 1735-1739 років

Размещено на http://www.allbest.ru

Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

Шляхи сполучення Нижньосамарських форпостів

з Царичанським ретраншементом та українською лінією в період російсько-турецької війни 1735 - 1739 років

Д. Г. Філімонов

Ключові слова: російсько-турецька війна, Кримський похід, Дніпровська армія, межиріччя Орелі та Самари, Нижнє Присамар'я, комунікаційні шляхи, редути, ретраншементи.

У статті розглядаються комунікаційні шляхи, що в період війни 17351739 рр. з'єднували передові прикордонні форпости, розташовані у пониззі р. Самара, з головними опорними пунктами та базами Дніпровської армії на Лівобережжі Дніпра - Царичанським ретраншементом та Українською лінією. До наукового обігу вводяться результати дослідження, здійсненого на основі аналізу опублікованих письмових і віднайдених картографічних джерел другої половини - кінця 1730-х рр., під час якого вдалося виявити та встановити напрями проходження основних логістич- них магістральних шляхів в західній частині межиріччя Орелі та Самари.

нижньосамарський форпост війна

CONNECTION ROUTES OF LOWER SAMARA OUTPOSTS WITH TSARYCHAN RETRENCHMENT AND THE UKRAINIAN LINE IN THE PERIOD RUSSIAN-TURKISH WAR OF 1735-1739

Filimonov

Oles Honchar Dnipro National University

Key words: Russian-Turkish war, Crimean campaign, Dnieper army, interfluve Orel and Samara, Lower Prisamarya, communication routes, redoubts, retrenchments.

In the period of the Russian-Turkish war 1735-1739 pp. territory of the lower flow of the river Samara became the frontier frontier of the Russian Empire on the left birch of the river Dnipro. In the Lower Prisamarya region, military engineers designed and built many temporary ground fortifications, which turned the entire territory into a powerful military base for the Russian army and navy, which attacked the Crimean Khanate and Turkish lands in the northern Black Sea coast. To ensure the security of the Lower Samara fortifications, it was necessary to establish a permanent connection with the main base of the Dnieper Army in the Lower Priorillo - the retrenchment Tsarychansky and Ukrainian lines. The connection between the Lower Oryol and Lower Samara outposts took place on roads that were to be in a condition suitable for the rapid movement of troops and convoys, and had special fortified points throughout to protect against sudden attacks by the Tatars.

The proposed article examines the communication routes that connected the advanced frontier outposts in the lower Samara River with the main Russian strongholds and bases in Priorillo during the 1735-1739 war. It is established that the connection between the Lower Samara fortifications and the fortifications of the Lower Priorillo took place through two main communication routes. The first route ran along the route of the Crimean campaign of the Dnieper army in the spring of 1736 and was the main road, which was used throughout the war to connect the Lower Prisamarya fortifications with the Lower Priorillo fortifications. The second major communication route from the Oryol River to the Samara River passed through the floodplain of the Dnieper River and reached the mouth of the Samara River. It was also found that in the Lower Prisamarya there were roads between the outposts, which were smaller branches of the two main roads, and on the ancient crossings near the Samara and Ust-Samarsky retrenchments were arranged crossings and transportation.

Під час російсько-турецької війни 1735-- 1739 рр. територія нижньої течії р. Самара стала на Лівобережжі Дніпра передовим прикордонним рубежем Російської імперії. Для забезпечення логістики походу на Крим 1736 р. та закріплення імперської військової присутності на теренах Нижнього Присамар'я, військовими інженерами було спроектовано та побудовано значну кількість тимчасових земляних фортифікаційних споруд. Така активна інженерна діяльність дозволила перетворити цей мікрорегіон на потужну військову базу для російської армії та флоту, які вели наступ на Кримське ханство і володіння Османської імперії в Північному Причорномор'ї. Для забезпечення гарнізонів нижньосамарських укріплень всім необхідним і, у разі потреби, для швидкого перекидання до них додаткових військ, мала підтримуватися постійна комунікація з розташованими в нижній течії р. Оріль основною базою спеціально створеної Дніпровської армії (Дніпровської експедиції) - ретраншементом Царичанським, і західною (придніпровською) ділянкою Української лінії (далі - Лінії), насамперед з фортецею Борисоглібською. Сполучення між нижньоорільськими та нижньосамарськими форпостами відбувалося по шляхах, що повинні були перебувати в стані, придатному для швидкого пересування ними військових підрозділів і обозів, а також мати по всій своїй протяжності спеціальні укріплені пункти, пристосовані для захисту від раптових нападів татар. Наявність таких комунікаційних шляхів було важливою передумовою як для забезпечення обороноздатності прикордонного комплексу укріплень в пониззі р. Самари, так і для підготовки на основі цих нижньосамарських форпостів плацдарму для організації подальших наступальних дій на кримському театрі війни. Однак, попри важливе значення шляхів сполучення, що пов'язували нижні течії річок Орелі та Самари під час воєнних подій 1736-1739 рр., в історіографії вони жодного разу не стали предметом спеціального дослідження. Вивчення наявних письмових та картографічних архівних документів, а також польові обстеження західних теренів межиріччя Орелі та Самари в межах сучасної Дніпропетровської області дозволили встановити напрямки основних магістральних шляхів, якими здійснювалася комунікація між нижньоорільськими та нижньосамарськими фортифікаційними спорудами.

Метою даної статті є введення до наукового обігу результатів дослідження, здійсненого на основі аналізу опублікованих письмових і віднайдених картографічних джерел другої половини - кінця 1730-х рр., в процесі якого вдалося встановити напрями проходження основних шляхів, що в період війни 1735-1739 рр. з'єднували форпости, розташовані в пониззі р. Самари з ретраншементом Царичанським та Українською лінією.

Військові форпости в нижній течії р. Самари виникли в 1736 р. Спорудження укріплень було пов'язано з діями російської армії на кримському напрямку та відбувалося у два етапи. Такі фортифікаційні споруди як ретраншементи Самарський (Самара, Піщана Самара) та Усть-Самарський (Усть-Самара), а також редут Теремний виникли у квітні 1736 року під час здійснення Дніпровською армією маршу від Царичанки до Кримського півострова, перший відтинок якого пролягав межиріччям Орелі та Самари. Призначення перелічених фортифікацій полягало у забезпеченні постачання Дніпровської армії та підтримці її сполучення з основною базою - ретраншементом Царичанським. Останній був споруджений навесні 1736 р. на лівому березі Орелі, навпроти містечка Царичанки Полтавського полку, що розташовувалося на правому березі цієї ж річки. Ретраншемент став головним пунктом зосередження полків Дніпровської армії в Нижньому Приоріллі перед початком походу, а також місцем накопичення продовольства й фуражу, які постачалися у війська, що йшли до Криму Байов А. К. Русская армия в царствование императри-цы Анны Иоанновны. Война с Турцией в 1736-1739 годов. Первые три года войны. СПб: Николаевская академия ге-нерального штаба, 1906. Т. 1. С. 203-205; Ласковский Ф. Ф. Материалы для истории инженерного искусства в России. Опыт инженерного искусства после императора Петра І до императрицы Екатерины ІІ. СПб: типография Император-ской Академии Наук, 1865. Ч. ІІІ. С. 343-345; Філімонов Д. Г. Фортифікаційні споруди періоду російсько-турецької війни 1735-1739 років на території Присамар'я. Історичне Присамар'я: збірник наук.-досл. праць. Житомир: Вид. О. О. Євенок, 2020. С. 13, 14.. Ретраншементи Самарський і Усть-Самарській під час Кримського походу 1736 р. виконували функції великих транзитних баз забезпечення Дніпровської армії, яка вела бойові дії у пониззі Дніпра та в Криму. Для цього під захистом їхніх укріплень були влаштовані продовольчі та військові склади - магазини. Поповнення останніх відбувалося як сухопутним шляхом з Царичанського ретраншементу, так і водним по р. Дніпру з Переволочни та Кременчука Всеподданнейшие донесения графа Миниха. Моск. отд. Арх. Гл. штаба. Ч. 1: Донесения 1736 и 1737 годов: по списку поручика запаса арм. кав. М. П. Прокоповича / Под ред. Ге-нерального штаба полковника А. З. Мышлаевского. Сборник военно-исторических материалов. СПб: Издание Главнаго Штаба, 1897. Вып. Х. С. 84..

Ще три форпости у пониззі р. Самари - ре- траншементи Старосамарський, або Богородич- ний (Стара Самара) та Монастирський, а також редут Миколаївський, були споруджені вояками Дніпровської армії під час її повернення з Криму до Української лінії в серпні-вересні 1736 року Філімонов Д. Г. Фортифікаційні споруди... С. 19, 23.. Заснування цих укріплень зумовлювалося необхідністю забезпечення захисту прикордоння, у зв'язку з тим, що після завершення походу та відходу армії на зимові квартири за Українську лінію у міста і містечка Гетьманщини та Слобожанщини очікувалося посилення набігів татар, як відповідь за розорення Дніпровською армією Перекопу і Кримського півострова. Під час відступу армії за межі старого кордону Росії з Туреччиною всі форпости, побудовані південніше р. Самари, були залишені Байов А. К. Русская армія. Т. 1. С. 176.. Їхні укріплення зазвичай повністю не руйнувалися або зривалися лише частково, тому що, як зазначив Х. Г. Манштейн, «татары не умЪютъ ни защищаться въ укр^пленіи, ни атаковать его» Манштейн Х. Г. Записки Манштейна о России 1727-1744. Приложение к «Русской старине». СПб.: Типография В. С. Балашева, 1875. С. 101..

Між нижньосамарськими укріпленнями, особливо між найбільшими Самарським та Усть-Са- марським ретраншементами й основними базами російської армії в Приоріллі - Царичанським ретраншементом та Українською лінією - впродовж усієї війни відбувалося активне сполучення. З нижньоорільських баз періодично висилалися конвої, що доставляли до пониззя р. Самари продовольство, фураж, амуніцію, зброю, боєприпаси тощо. Постійно курсували кур'єри, які везли різні листи, повідомлення та накази. Також з прио- рільських форпостів до р. Самари направлялися військові загони для проведення ротацій гарнізонів або для їхнього підсилення. У зворотному напрямку до Царичанського ретраншементу та Лінії, після несення служби в прикордонних форпостах, на відпочинок повертались вояки, йшли обози з пораненими та хворими. Саме наявність в межиріччі Орелі та Самари розгалуженої мережі шляхів дозволило корпусу під командуванням генерал-аншефа О. І. Румянцева в лютому 1739 р. швидким маршем просунутися від Лінії до пониззя р. Самари та відбити напад татар, спрямований на головну базу Дніпровської флотилії перед порогами Дніпра - Усть-Самарський ретраншемент Байов А. К. Русская армия в царствование императрицы Анны Иоанновны. Война с Турцией в 1736-1739 гг. Кампа-ния 1739 г. СПб: Николаевская академия генерального шта- ба, 1906. Т. 2. С. 41, 42; Всеподданнейшие донесения графа Миниха. Моск. отд. Арх. Гл. штаба. Ч. 3: Донесения 1739 года и генералитетския разсуждения: по списку поручика запаса арм. кав. М. П. Прокоповича / Под ред. Генерального штаба полковника А. З. Мышлаевского. Сборник военно-историче-ских материалов. СПб: Издание Главнаго Штаба, 1903. Вып. ХІІІ. С. 67..

Згідно з наявними письмовими та картографічними джерелами сполучення нижньосамар- ських укріплень з Царичанським ретраншементом та Українською лінією відбувалося двома основними магістральними шляхами. Перший і головний шлях, що вів від нижньої течії р. Орелі до пониззя р. Самари, збігався з дорогою, якою здійснювалися походи корпусу генерал-лейтенанта М. І. Леонтьєва в 1735 р. та Дніпровської армії, очолюваної генерал-фельдмаршалом графом Б. Х. фон Мініхом в 1736 р. Під час другого походу на розвилках гілок основної дороги та на перехрестях її з іншими шляхами, на відтинку між р. Ореллю та правою самарською притокою

р. Кільчень, було побудовано декілька польових редутів: як одинарних квадратної форми, так і подвійних. У редутах розміщувалися тимчасові склади, так звані «путевые магазины», влаштовані на всьому маршруту просування армії до Криму та призначені для зберігання запасів провіанту й фуражу Байов А. К. Русская армия. Т. 1. С. 205, 206.. Залишки земляних укріплень двох подвійних редутів, споруджених у квітні 1736 р. біля річок Чаплинки та Кільчені, було виявлено нами у 2015 році Філімонов Д. Г. Локалізація на території Орільсько-Самар- ського межиріччя двох польових редутів періоду російсь-ко-турецької війни 1735-1739 рр. Вісник Дніпропетровсько-го національного університету. Серія: Історія та археологія. Дніпро, 2016. Вип. 24. С. 133, 137..

Локалізація редутів дозволила досить точно визначити напрямок шляху, яким рухалася Дніпровська армія навесні 1736 р. Він починався біля ретраншементу Царичанського і йшов оріль- ською заплавою на південний схід, приблизно по маршруту сучасного шосе від смт Царичанка до

с. Драгівка. За останнім населеним пунктом шлях перетинав р. Прядівка, ліву притоку Орелі, проходив по західній околиці сучасного с. Лисківка і прямував на південний схід до місцевості, якою зараз пролягає канал Дніпро-Донбас. Від вигину каналу з південного заходу на південь шлях йшов до району північної околиці сучасного с. Ново- підкряж і підіймався на другу надзаплавну терасу р. Дніпра. Далі дорога прямувала вододілом у напрямку на південний схід, до верхів'їв балок По- логутин-яр і Вискрутів-яр (Вискрутив-яр), що знаходяться на північ від сучасного с. Кулішеве (колишнє Жовтневе). На схід від верхів'їв останньої балки розташовані рештки першого виявленого подвійного редуту. Географічні координати залишків земляних укріплень редуту: 48°48'14.7»N 34°40'55.8»E. Біля редуту шлях перетинався з іншою дорогою, яка йшла з півночі та брала свій початок біля містечка Нехворощі Полтавського полку. Далі від подвійного редуту шлях із Царичанки прямував північніше верхів'їв балки Рідків-яр (Рідьков-яр) і перетинав верхів'я балки Вишнякова, яка з правого берега впадає в р. Чаплинку, ліву притоку давнього орільського річища р. Про- товча (Проточа, Проточ). Потім шлях спускався у долину р. Чаплинка і виходив до броду в середній частині течії цієї річки, на території сучасного с. Чаплинка. Від Чаплинського броду шлях знову підіймався на другу дніпровську надзаплавну терасу і проходив самим її краєм по лінії північ - південний схід паралельно до сучасних сіл Улянівка, Чумаки та Степове. Біля кургану Могили Гострої, або Гострої могили (досліджений в 1970-х рр.), шлях розгалужувався на дві гілки, які різними маршрутами йшли до р. Самари. Поблизу утвореної у такий спосіб розвилки знаходився другий виявлений подвійний редут. Географічні координати залишків земляних укріплень редуту: 48°39'00.8»N 34°57'16.6»E. Від цієї розвилки шлях, яким здійснювала марш Дніпровська армія в 1736 р., повертав на схід та пролягав повз верхів'я балки Тернуватої, спускався до гирла балки Колодезеватої й далі виходив на правий берег середньої течії р. Кільчені. Біля переправи через Кільчень, що локалізується в районі сучасного с. Спаське, було споруджено шанець Кільчень (Кільченський), а для переходу Дніпровської армії через річку перекинуто 4 мости. Від Кільчен- ської переправи шлях прямував на схід та поєднувався зі шляхом, що йшов від приорільського містечка Нехворощі до р. Самари Філімонов Д. Г. Там само. С. 139..

Цей ще один великий шлях між Ореллю та Самарою, який умовно можна назвати «Нехво- рощанським», активно використовувався для переміщення військ ще в період Кримських походів 1687, 1689 років Філімонов Д. Г. Фортифікаційні споруди... С. 16, 24.. Під час війни 17351739 рр. дорогою з Приорілля від Нехворощі, а також з лінійних фортець Лівенської, Василів- ської та Ряської до нижньосамарських форпостів, насамперед до Самарського та Монастирського ретраншементів, могли перекидатися військові загони та постачатися, у певній кількості, боєприпаси й армійське спорядження. Імовірно, Нехво- рощанський шлях використовувався вкрай рідко і скоріше виконував допоміжну функцію, а не був однією з основних комунікаційних артерій, що поєднувала приорільські укріплення з присамар- ськими. На підтвердження цього може свідчити факт відсутності на ключових ділянках Нехворо- щанського шляху ланцюга тимчасових польових укріплень - редутів, як це бачимо на шляху від Цричанського ретраншементу до р. Кільчені. Хоча дорога, що вела від Нехворощі, пролягала східніше царичанської та була значно вразливішою для атак з боку татар.

Далі від шанця Кільчень і Кільченської переправи колони Дніпровської армії прямували Нехворощанським шляхом вздовж лівого берега Кільчені в напряму на південний схід, до правого берега Самари. Відповідно до архівного картографічного матеріалу перехід армії через р. Самару відбувався вище гирла Кільчені. Письмові та картографічні джерела XVII-XVIII ст. фіксують в даній місцевості лише одну річкову переправу - брід Піщаний. В районі броду було наведено 4 мости для переходу через річку армійських колон. Для захисту переправи, на правому березі Самари, вояками авангардної колони Дніпровської армії збудовано ретраншемент Самарський - також відомий в джерелах під назвами «Самара» або «Піщана Самара» План Самарского транжемента. Російській державний вій-ськово-історичний архів, м. Москва, ф. 349, оп. 37, д. 68, арк. 1.; Філімонов Д. Локалізація на території Нижнього Приса- мар'я укріплення XVIII ст. Піщана Самара. Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні: Зб. наук. Праць. Ніжин: ПП Лисенко М. М., 2021. Вип. 30. С. 35-40.. Мости, перекинуті через р. Самару, продовжували використовуватися упродовж усієї війни й навіть у перші роки після її завершення Яворницький Д. І. До історії степової України. Дніпропе-тровськ: Січ, 2004. С. 5..

Ретраншемент Самарський розміщувався на правому березі Самари, на відстані близько 1,5 км вище колишнього місця впадіння в неї Кільчені. Сьогодні залишки Самарського ретраншементу, як і Піщаний брід, затоплені водами Дніпровського водосховища, що утворилося після будівництва Дніпрогесу в 1932 році. Локалізуються вони поблизу сучасного м. Підгородне Філімонов Д. Локалізація на території Нижнього Приса- мар'я. С. 36-38.. На жаль, до підняття рівня води в місцевості, прилеглій до броду Піщаного, не було проведено жодних археологічних розвідок. Проте можна припустити наявність біля броду, що використовувався з незапам'ятних часів, давніх багатошарових поселень як це, зокрема, спостерігається в гирлі Самари Філімонов Д. Встановлення місць розташування давніх переправ у гирлі річки Самари за картографічними та архе-ологічними джерелами. ХІІ Дніпропетровська обласна істо- рико-краєзнавча конференція «Історія Дніпровського Над- поріжжя, 09.11.-12.11. 2021, м. Дніпро: матеріали допові-дей/ відп. ред. д-р іст. наук, проф. С. І. Світленко. Дніпро: Ліра, 2021. С. 75-79..

Описаний вододільний шлях, що починався від Царичанського ретраншементу, був основною магістраллю, якою відбувалося сполучення між приорільськими та присамарськими форпостами. На картографії того часу він позначався під різними назвами. Зокрема, на плані земляних укріплень на р. Кільчені 1736 р., складеному німецькою мовою, шлях має назву «велика дорога» Редути та ретраншамент по річках Кельшина на 60 верст та Цаплінка на 30 верст від Цареіченка, за профілями Самар-ських редутів. Російський державний військово-історичний архів, м. Москва, ф. 349. оп. 37. д. 127-а. арк. 1.. На карті, виконаній за матеріалами експедиції мічмана І. Нелединського, здійсненої в серпні 1736 р., його позначено як «трактъ по рідут- мъ» Малов О. В., Векленко В. О., Векленко А. В. Картографічні джерела до історії Богородицької фортеці - Старосамарсько- го ретраншементу. Фронтири міста: історико-культурологіч- ний альманах. Дніпропетровськ: Герда, 2012. Вип. 1. С. 125.. На плані Усть-Самарського ретраншементу 1736 р. цей же шлях позначено як «болшая цари- чинская дорога» План Усть-Самарского ретранжемента в какой ныне додел-ки состоит декабря по 1-е число сего 1736 году. Російській державний військово-історичний архів, м. Москва, ф. 349, оп. 40, д. 1019, арк. 1.. Судячи з останньої назви даний шлях, ймовірно, звався «Царичанський».

Біля Самарського ретраншементу, що фактично був великим вузловим центром, основний Царичанський шлях розділявся на три частини. Головна його магістраль бродом Піщаним виходила на лівий берег Самари й прямувала далі на південь. Навпроти Самарського ретраншементу, на лівому березі Самари, в районі гирла її лівої притоки р. Татарка, для контролю над лівобережним підходом до Піщаного броду, в місцевості між сучасними с. Олександрівка та житловим масивом «Одинківка» Самарського району м. Дніпра, було споруджено редут Теремний.

Інший напрямок шляху відходив від Самарського ретраншементу на північний схід, йшов вздовж правого берега Самари та виходив до Самарського монастиря, який було укріплено ретраншементом Монастирським. Останній локалізується в заплаві Самари, на місці сучасного Самарського Пустельно-Миколаївського монастиря біля м. Новомосковська. Він розміщувався осторонь від комунікаційних шляхів Дніпровської армії та не мав жодного військово-стратегічного значення. Земляне укріплення навколо монастиря було влаштовано лише з однією метою: убезпечити монахів, які почали селитися там з початку 1730-х років, від нападів татар. У такий спосіб це відгалуження основного орільсько-самарського шляху слугувало для сполучення між Самарським ретраншементом та монастирем Філімонов Д. Г. Фортифікаційні споруди... С. 23..

Ще одна гілка головного шляху, що вів від Орелі до Самари, йшла від Самарського ретраншементу в напряму на південний захід, перетинала гирло Кільчені та гирло невеликої правої самарської притоки р. Кринка (Кримка), через які було перекинуто дерев'яні мости. Далі проходила рештками колишньої Новобогородицької фортеці кінця XVII - першої половини XVIII ст., на місці якої у серпні-вересні 1736 р. було споруджено Старосамарський (Богородичний) ретраншемент. Сьогодні залишки земляних укріплень цього ретраншементу мають статус пам'ятки історії Національного значення (охоронний №040004-Н). Розташовані вони в межах житлового масиву «Північний» Самарського району м. Дніпра, на території сел. Шевченко Пам'ятки національного значення. Дніпропетровська об-ласть. / Упорядники Л. М. Голубчик, Т. А. Тесленко. Дніпро-петровськ, 2012. С. 13, 14..

Щодо другої гілки основного вододільного шляху від Орелі до Самари, яка відгалужувалася біля безіменного редуту, спорудженого неподалік кургану Гострої могили, то вона прямувала вододілом правого берега р. Кільчені безпосередньо до Старосамарського ретраншементу (Старої Самари). Ця частина шляху не використовувалася Дніпровською армією під час весняного маршу 1736 р. Причинами цього стали високий берег та значна глибина Самари біля решток фортеці, що було вкрай незручним для наведення річкової переправи, якою мали пройти піхота, артилерія і обоз. Але цей варіант вододільного шляху був найзручнішим для прямого сполучення між ретраншементами Ца- ричанським, Старосамарським та Усть-Самарським.

Від Старосамарського ретраншементу шлях йшов у напрямку на південний захід вздовж правого берега Самари і виходив до переправ, які знаходилися у найвужчих місцях гирла цієї річки. На правобережному підході до переправ розташовувався редут Миколаївський. Останній локалізується в межах сучасного Самарського району м. Дніпра (вул. Маршала Малиновського), напроти в'їзду на Усть-Самарський міст. Рештки його не збереглися Сухомлин О. Д. Проблеми локалізації та функціонування редутів у межиріччі Орелі та Самари. Придніпров'я: істори- ко-краєзнавчі дослідження. Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2012-2013. Вип. 11. С. 30.. Підтвердженням існування в зазначеному місці цієї фортифікаційної споруди може бути той факт, що на картографії другої половини ХІХ ст. на правобережжі самарського гирла фіксується урочище Микільське, назва якого прямо перегукується з назвою редуту Военно-топографическая карта Екатеринославской губер-нии. М 1: 126000 (в 1 дюйме 3 версты). СПб: Военно-топо-графический Отдел Главного Штаба, 1861. Ряд XXVI, Арк. 13.. Зазначимо, що, до спорудження редуту Миколаївського, місцевість правого берега гирла Самари мала назву «урочище Романкове» Приказы графа Миниха за 1736-1738 гг. / Под редакцией Генерального Штаба полковника А. Байова. Сборник воен-но-исторических материалов. СПб : Электро-Типография Н. Я. Стойковой, 1904. Вып. XIV. С. 7..

На лівому березі гирла Самари, навпроти урочища Романкового, на території півострова Ігрень (Ігрінь, Огрінь), що в межах сучасного житлового масиву «Придніпровськ» Самарського району м. Дніпра, розташовувався Усть-Самарський ретраншемент Філімонов Д. До питання про місцезнаходження Усть-Са- марського ретраншементу. Нові дослідження пам'яток ко-зацької доби в Україні: зб. наук. ст. Київ, 2006. Вип. 15. С. 38-43.. Укріплення насамперед захищало зручну пристань, побудовану для військових потреб перед першим дніпровським порогом - Кодацьким. На переправах, що знаходилися в самарському гирлі, солдатами й драгунами гарнізону ретраншементу були влаштовані перево- зи Маріна З. П., Філімонов Д. Г. До питання про місцезнаход-ження слободи та перевозів біля Усть-Самарського ретран-шементу (за писемними та археологічними даними). Музей-ний Вісник. Запоріжжя, 2009. № 9. С. 69, 70.. На карті Усть-Самарського ретраншементу 1736 р. вони позначені як: F - «перевозь лет- неи»; G - «перевозь вЪшнеи во время разлития вод», тобто перевози використовувалися у різні пори року Карта ретранжемента Усть-Самарского с надлежащей ситу- ациею. Даже вновь до обозначенного места ретранжемента. Російській державний військово-історичний архів, м. Мо-сква, ф. 349, оп. 40, спр. 1021, арк. 1.. Перший перевіз розміщувався на відстані близько 0,8 км, другий - на відстані близько 3 км вище за течією р. Самари від укріплень Усть-Самари. Місця перевозів, влаштованих біля Усть-Самарського ретраншементу в 1736 р., збігаються з ділянками, на яких розташовуються найбільш відомі пам'ятки Ігренського півострова з потужними культурними нашаруваннями, залишеними носіям різних археологічних культур від доби мезоліту до XVIII ст. Існування в цій місцевості багатошарових пам'яток вказує на наявність зручних переправ в гирлі Самари уже в найдавніші часи. Тому, можна впевнено стверджувати, що перевози, влаштовані устьсамарським гарнізоном, розміщувалися на традиційних переправах, які використовувалися людиною впродовж багатьох тисячоліть Філімонов Д. Встановлення місць розташування... С. 76-79..

Перевіз через р. Самару здійснювався на великих річкових суднах - байдаках. З архівних документів відомо, що у 1738 р. в гирлі Самари знаходилося 2 таких судна, тобто по одному на кожному перевозі Всеподданнейшие донесения. Вып. ХІ. С. 107.. Від перевозів до Усть-Самари йшли два шляхи, які біля північного укріплення ретраншементу поєднувалися в один. Цим же шляхом, відбувалося сполучення Усть-Самари з Царичанським ретраншементом. У разі надходження до устьсамарської пристані військових вантажів по р. Дніпро, вони цією ж дорогою доставлялися у всі інші нижньосамарські форпости.

Крім вододільного Царичанського шляху, для сполучення між пониззями річок Орелі та Самари існувала ще одна велика магістраль, яка пролягала вздовж р. Дніпро, його заплавою. Ще 9 квітня 1736 р., до виходу Дніпровської армії з Царичанки у похід на Крим, її командувач Б. X. фон Мініх дав наступне розпорядження відносно цього придніпровського шляху від Орелі до Самари: «Дорога, которая оть Цариченки кь Самарі и подлі Днепра имеется, веліть оную осмотреть, не способніе-ли она той, которою вь прошедшую осень армія маршировала (мається на увазі похід російської армії, очолюваної генерал-лейтенантом М. І. Леонтьєвим в жовтні 1735 р. - Д. Ф.), понеже по извістіямь имеются хуторы, ліса и кон- скіе корма и есть-ли оные, вілеть все осмотреть, а когда полки маршировать будуть, запретить накрепко, чтобь лежащимь по тракту хуторамь и де- ревнямь никакого раззоренія чинено не было» Приказы графа Миниха. Вып. XIV. С. 4..

Дуже цікавим моментом у наведеному фрагменті тексту наказу є згадка про існування вже в 1736 р. на теренах західної частини Орільсько-Са- марського межиріччя населених пунктів - хуторів і навіть сіл. Адже відповідно до положень Адріа- нопольського мирного договору 1713 р. між Російською та Османською імперіями, кордон на Лівобережжі Дніпра проліг саме межиріччям Орелі та Самари. Як результат - територія останнього стала буферною зоною, на якій заборонялося засновувати будь-які стаціонарні поселення Полное собрание законов Российской империи с 1649 года. с 1713 по 1719 годы. Спб.: Печатано в Типографии ІІ Отделения Собственной Его Императорскаго Величества Канцелярии, 1830. Т. V. С. 41.. Такий статус земель між Оріллю та Самарою підтри- мувався до 1734 року, коли Військо Запорозьке Низове знову повернулося під російську владу та влаштувало на р. Підпільній так звану Нову Січ. Більшість низовиків лише в теплу пору року перебували на Січі, а на зимівку ходили за Українську лінію, в межі Лівобережної (Гетьманщини) та Слобідської України. У самій Січі разом з кошовим і старшиною залишалося максимум близько 2000 осіб, переважно незаможних козаків, яким більше нікуди було подітися. Ті ж запорожці, які мали худобу і засоби для ведення власного господарства, почали осідати на землях між Ореллю та Самарою й засновувати там свої поселення. Імовірно, в основному низовики оселялися у дніпровській заплаві, багатій на різноманітні природні ресурси, котра простягалася між пригирловими частинами течій річок Орелі та Самари. Наявність своєрідної зони осілості в заплаві Дніпра, на даному відрізку його течії, також забезпечувала певну безпеку пересуванням шляхом вздовж Дніпра.

У серпні-вересні 1736 р., під час повернення Дніпровської армії з Криму, вздовж цього шляху, який для зручності назвемо «Придніпровський», було споруджено ретраншемент Біркутський та лінію з 6-ти редутів. Один з цих форпостів - вищезгаданий редут Миколаївський, розташовувався на правому березі гирла Самари. Між ним та Біркутським ретраншементом, протягом близько 40 км, розміщувалося ще 5 редутів: Кодацький, Протовчанський, Терлимський, Сокільський та Романівський Ласковский Ф. Ф. Материалы для истории... С. 30; Ласков- ский Ф. Ф. Карты, планы и чертежи к ІІІ части материалов для истории инженерного искусства в России. СПб: типография Императорской Академии Наук, 1866. Арк. 4. 19, 24, 26, 28, 32.. Попри спробу локалізації придніпровських редутів, здійснену О. Д. Сухомлином, слід констатувати, що досі не виявлено будь-яких решток їхніх укріплень, а також не встановлено точного місця розташування на місцевості жодної з цих фортифікаційних споруд Сухомлин О. Д. Проблеми локалізації. С. 30, 31.. Такий стан питання локалізації даних польових укріплень не дає можливості сьогодні точно з'ясувати, якими саме ділянками дніпровської заплави проходив другий шлях, що поєднував між собою форпости, розташовані у пригирлових частинах річок Орелі та Самари. Слід зазначити, що без визначення на місцевості залишків редутів або принаймні максимально точного окреслення їхніх місць розташування, підтверджених архівною детальною картографією та археологічними даними, зараз можна лише приблизно позначити загальний маршрут Придніпровського шляху.

Від Царичанського ретраншементу та фортеці Борисоглібської до ретраншементу Біркутського шлях пролягав двома окремими гілками. Перша - спочатку йшла від Царичанки по маршруту вищеописаного вододільного шляху, використаного російською армією в 1735 та 1736 рр. Від подвійного редуту, розташованого на північ від сучасних с. Кулішевого та смт Петриківки, шлях повертав на південний захід і перетинав р. Протовчу поблизу місця впадіння в неї р. Чаплинки та спускався у заплаву Дніпра до Біркутського ретраншементу. Останній, імовірно, знаходився на північно-східному березі озера Біркут, нині затопленого водами Кам'янського (колишнього Дніпродзержинського) водосховища Там само. С. 30..

Друга гілка першого відтинку Придніпровського шляху починалася біля Борисоглібської фортеці, яка розташовувалася на правому березі пригирлової частини правої орільської притоки р. Очіп, біля сучасного сел. Молодіжне Ласковский Ф. Ф. Карты, планы и чертежи. Арк. 6. 1, 2.. Дорога перетинала р. Оріль та йшла у напряму на південний схід до оз. Біркут і Біркутського ретраншементу, біля якого обидві гілки з'єднувалися в одну. Далі від Біркуту шлях прямував вздовж берега Дніпра до гирла р. Протовчи. На цьому другому відрізку Придніпровського шляху розташовувалося три редути: Романівський, Терлимський та Сокільський. Далі шлях перетинав гирло Протовчи та проходив поблизу редуту Протовчанського, який локалізується О. Д. Сухомлином в районі південно-східної придніпровської частини сучасного сел. Обухівка, що має історичну назву «Сугаківка». Умовне місце розташування ще одного редуту - Кодацького, цей самий дослідник визначає на лівобережному виході Новокодацького перевозу, навпроти запорозького містечка Нового Кодака, яке знаходилося на правому березі Дніпра Сухомлин О. Д. Проблеми локалізації. С. 30, 31..

На карті Усть-Самарського ретраншементу 1736 р. показано ділянку Придніпровського шляху на відтинку від «обозначенного места» безіменного ретраншементу, розташованого на березі Дніпра, до гирла Самари й Усть-Самарського ретраншементу. Це безіменне укріплення, яке лише планувалося спорудити, ймовірно, в районі сучасного Амур-Нижньодніпровського району (вул. Роторна - Берегова) м. Дніпра, не згадується більше в жодному з відомих письмових джерел. Останнє може свідчити про те, що проєкт ретраншементу так і не було втілено в життя. Відстань від берега Дніпра до шляху, в напряму на північний схід, становила близько 1-1,5 км. На підході до самарського гирла у північно-східному напрямку від шляху відходили два паралельні відгалуження, які через певну відстань поєднувалися в одну дорогу, що прямувала до Старосамарського ретраншементу (Старої Самари). Основна магістраль придніпровського шляху від Орелі до Самара робила поворот на південь та виходила до усть-самарських перевозів Карта ретранжемента Усть-Самарского... Російській дер-жавний військово-історичний архів, м. Москва, ф. 349, оп. 40, спр. 1021, арк. 1..

Придніпровський шлях був менш зручний для переміщення військ і вантажів, ніж вододільний, бо він пролягав заплавою Дніпра з її піщаними та супіщаними ґрунтами. Особливо ускладнювалося використання цього шляху навесні та восени, коли розливалися р. Протовча та численні малі річки, стариці й озера, якими надзвичайно насичена дніпровська заплава на ділянці між гирлами річок Орелі та Самари. Можливо, саме такі сезонні особливості описаної дороги стали вирішальними при виборі Мініхом маршруту Дніпровської армії навесні 1736 року. До кінця війни шлях активно використовувався як найменш короткий за відстанню від Царичанського ретраншементу та Борисо- глібської фортеці до Усть-Самарського ретраншементу. Останнє укріплення, починаючи з 1737 р., стало головним російським військовим форпостом у Нижньому Присамар'ї та найважливішою базою Дніпровської флотилії перед порогами Дніпра Філімонов Д. Г. Фортифікаційні споруди. С. 20, 25, 35-37; Шпитальов Г. Г. Донська і Дніпровська флотилії в російь- ко-турецькій війни 1736- 1739 років. Київ, 2015. С. 65-77..

Наостанок слід зазначити, що в 1730-х роках, як і в інші часи, у західній частині території межиріччя Орелі та Самари, крім вищеописаних головних магістралей, існувала розгалужена мережа менших шляхів. Ці другорядні дороги в основному були відгалуженнями великих шляхів та активно не використовувалися під час війни 1735-1739 рр. для пересування значних військових контингентів і обозів, а тому і не згадувалися в письмових документах й не позначалися на картографії.

Отже, в результаті проведеного дослідження встановлено, що під час російсько-турецької війни 1735-1739 рр. сполучення нижньосамарських укріплень з ретраншементом Царичанським та Українською лінією відбувалося двома основними комунікаційними шляхами. Перший шлях - Царичанський пролягав по маршруту проходження російських військ під час походів 1735 та 1736 років і був головною дорогою, що поєднувала територію нижньої течії Орелі з пониззям Самари. Шлях починався біля Царичанського ретранше- менту в заплаві Орелі та прямував до Самари вододілами другої надзаплавної тераси Дніпра. Він перетинав долини двох невеликих річок Чаплин- ки та Кільчені, через які було перекинуто мости. Біля кургану Могила Гостра, шлях розділявся на дві частини: головна його магістраль повертала до р. Кільчені, перетинала її та прямувала Нехворо- щанським шляхом, вздовж її лівого берега, до правобережного виходу самарського броду Піщаного і, спорудженого поруч з ним, ретраншементу Самарського (Самари, Піщаної Самари); друга гілка основного шляху продовжувала вододілом прямувати до р. Самари та виходила на її правий берег біля ретраншементу Старосамарського (Старої Самари). Ще один великий комунікаційний шлях від Орелі до Самари - Придніпровський. Він пролягав заплавою Дніпра і виходив безпосередньо до гирла Самари. Для підтримання безпеки пересування вздовж обох шляхів було споруджено лінії з тимчасових польових укріплень, що виконували функції сторожових та спостережних вузлових пунктів на ключових ділянках основних магістралей, а також являлися проміжними базами постачання для Дніпровської армії. На вододільному шляху така лінія складалася з одинарних та подвійних редутів, шанцю Кільчень (Кільченського) й ре- траншементів Самарського та Старосамарського. На придніпровському - з 6-ти одинарних редутів та ретраншементу Біркутського. Вздовж правого берега Самари для сполучення між форпостами пролягали дороги, що були меншими відгалуженнями двох великих шляхів. На давніх бродах біля Самарського та Усть-Самарського ретраншементів, гарнізонами цих укріплень, були влаштовані переправи та перевози.

Подальше вивчення шляхів, які з'єднували присамарські укріплення з приорільськими в період російсько-турецької війни 1735-1739 рр., має бути зосереджено, по-перше, на продовженні локалізації малих польових укріплень - редутів, по-друге, на виявленні менших шляхів-відгалу- жень основних комунікаційних магістралей. Особлива важливість першого напрямку дослідження підтверджується тим, що виявлення у 2015 р. решток двох подвійних редутів дозволило визначити основний напрямок вододільного шляху, який використала Дніпровська армія у квітні 1736 р. Для вирішення окреслених дослідницьких завдань необхідно активізувати архівні пошуки картографічних джерел, а також відновити на теренах межиріччя Орелі та Самари польові археологічні роботи з виявлення залишків земляних укріплень, споруджених у другій половині 1730-х років.

References

Bajov A. K. Russkaja armija v carstvovanie imperatricy Anny loannovny. Vojna s Turciej v 1736-1739 godov. Pervye tri goda vojny. SPb: Nikolaevskaja akademija general'nogo shtaba, 1906. T. 1. 304 s.

Bajov A. K. Russkaja armija v carstvovanie imperatricy Anny loannovny. Vojna s Turciej v 1736-1739 gg. Kampanija 1739 g. SPb: Nikolaevskaja akademija general'nogo shtaba, 1906. T. 2. 303 s.

Voenno-topograficheskaja karta Ekaterinoslavskoj gubernii. M 1 :126000 (v 1 djujme 3 versty). SPb: Voenno-topogra- ficheskij Otdel Glavnogo Shtaba, 1861. 36 ark.

Vsepoddannejshie donesenija grafa Miniha. Mosk. otd. Arh. Gl. shtaba. Ch. 1: Donesenija 1736 i 1737 godov: po spisku poruchika zapasa arm. kav. M. P. Prokopovicha / Pod red. General'nogo shtaba polkovnika A. Z. Myshlaevskogo. Sbornik voenno-istoricheskih materialov. SPb: Izdanie Glavnago Shtaba, 1897. Vyp. Х. 330 s.

Vsepoddannejshie donesenija grafa Miniha. Mosk. otd. Arh. Gl. shtaba. Ch. 2: Donesenija 1737 i 1738 godov: po spisku poruchika zapasa arm. kav. M. P. Prokopovicha / Pod red. General'nogo shtaba polkovnika A. Z. Myshlaevskogo. Sbornik voenno-istoricheskih materialov. SPb: Izdanie Glavnago Shtaba, 1899. Vyp. XI. 517 s.

Vsepoddannejshie donesenija grafa Miniha. Mosk. otd. Arh. Gl. shtaba. Ch. 3: Donesenija 1739 goda i generalitetskija razsuzhdenija: po spisku poruchika zapasa arm. kav. M. P. Prokopovicha / Pod red. General'nogo shtaba polkovnika A. Z. Myshlaevskogo. Sbornik voenno-istoricheskih materialov. SPb: Izdanie Glavnago Shtaba, 1903. Vyp. XIII. 408 s.

Karta retranzhementa Ust-Samarskogo s nadlezhashhej situacieyu. Dazhe vnov do oboznachennogo mesta retran- zhementa. Rosijsjkij derzhavnyj vijsjkovo-istorychnyj arkhiv, m. Moskva, f. 349, op. 40, spr. 1021, ark. 1.

Laskovskij F. F. Materialy dlja istorii inzhenernogo iskusstva v Rossii. Opyt inzhenernogo iskusstva posle imperatora Petra I do imperatricy Ekateriny II. SPb: tipografija Imperatorskoj Akademii Nauk, 1865. Ch. III. 1020 s.

Laskovskij F. F. Karty, plany i chertezhi k III chasti materialov dlja istorii inzhenernogo iskusstva v Rossii. SPb: tipografija Imperatorskoj Akademii Nauk, 1866. 74 ark.

Malov O. V., Veklenko V. O., Veklenko A. V. Kartoghrafichni dzherela do istoriji Boghorodycjkoji forteci - Starosamars- jkogho retranshementu. Frontyry mista: istoryko-kuljturologhichnyj aljmanakh. Dnipropetrovsjk: Gherda, 2012. Vyp. 1. S. 117-131.

Manshtejn H. G. Zapiski Manshtejna o Rossii 1727-1744. Prilozhenie k «Russkoj starine». SPb.: Tipografija V. S. Balasheva, 1875. 399 s.

Marina Z. P., Filimonov D. Gh. Do pytannja pro misceznakhodzhennja slobody ta perevoziv bilja Ustj-Samarsjkogho retranshementu (za pysemnymy ta arkheologhichnymy danymy). Muzejnyj Visnyk. Zaporizhzhja, 2009. № 9. S. 65-81.

Pam'jatky nacionaljnogho znachennja. Dnipropetrovsjka oblastj. / Uporjadnyky L. M. Gholubchyk, T. A. Teslenko. Dnipropetrovsjk, 2012. 40 s.

Plan Samarskogo tranzhementa. Rosijskij derzhavnij vijskovo-istorichnij arhiv, m. Moskva, f. 349, op. 37, d. 68, ark. 1.

Plan Ust-Samarskogo retranzhementa v kakoj nyne dodelki sostoit dekabrya po 1-e chislo sego 1736 godu. Rosijskij derzhavnij vijskovo-istorichnij arhiv, m. Moskva, f. 349, op. 40, d. 1019, ark. 1.

Polnoe sobranie zakonov Rossijskoj imperii s 1649 goda. s 1713 po 1719 gody. Spb.: Pechatano v Tipografii II Otdele- nija Sobstvennoj Ego Imperatorskago Velichestva Kanceljarii, 1830. T. V. 780 s.

Prikazy grafa Miniha za 1736-1738 gg. / Pod redakciej General'nogo Shtaba polkovnika A. Bajova. Sbornik voenno-istoricheskih materialov. SPb: Jelektro-Tipografija N. Ja. Stojkovoj, 1904. Vyp. XIV. 356 s.

Reduti ta retranshament po richkah Kelshina na 60 verst ta Caplinka na 30 verst vid Careichenka, za profilyami Samar- skih redutiv. Rosijskij derzhavnij vijskovo-istorichnij arhiv, m. Moskva, f. 349. op. 37. d. 127-a. ark. 1.

Sukhomlyn O. D. Problemy lokalizaciji ta funkcionuvannja redutiv u mezhyrichchi Oreli ta Samary. Prydniprov'ja: istoryko-krajeznavchi doslidzhennja. Dnipropetrovsjk: Vyd-vo DNU, 2012-2013. Vyp. 11. S. 25-39.

Filimonov D. Do pytannja pro misceznakhodzhennja Ustj-Samarsjkogho retranshementu. Novi doslidzhennja pam'ja- tok kozacjkoji doby v Ukrajini: zb. nauk. st. Kyjiv, 2006. Vyp. 15. S. 38-43.

Filimonov D. Gh. Lokalizacija na terytoriji Oriljsjko-Samarsjkogho mezhyrichchja dvokh poljovykh redutiv periodu rosijsjko-turecjkoji vijny 1735-1739 rr. Visnyk Dnipropetrovsjkogho nacionaljnogho universytetu. Serija: Istorija ta arkheologhija. Dnipro, 2016. Vyp. 24. S. 129-141.

Filimonov D. Gh. Fortyfikacijni sporudy periodu rosijsjko-turecjkoji vijny 1735-1739 rokiv na terytoriji Prysamarja. Istorychne Prysamarja: zbirnyk nauk.-dosl. pracj. Zhytomyr: Vyd. O. O. Jevenok, 2020. S. 5-72.

Filimonov D. Lokalizacija na terytoriji Nyzhnjogho Prysamarja ukriplennja XVIII st. Pishhana Samara. Novi doslid- zhennja pamjatok kozacjkoji doby v Ukrajini: Zb. nauk. Pracj. Nizhyn: PP Lysenko M. M., 2021. Vyp. 30. S. 34-42.

Filimonov D. Vstanovlennia mists roztashuvannia davnikh pereprav u hyrli richky Samary za kartohrafichnymy ta arkheolohichnymy dzherelamy. ХП Dnipropetrovska oblasna istoryko-kraieznavcha konferentsiia «Istoriia Dniprovs- koho Nadporizhzhia, 09.11.-12.11. 2021, m. Dnipro: materialy dopovidei/ vidp. red. d-r ist. nauk, prof. S.I. Svitlenko. Dnipro: Lira, 2021. 308 s.

Shpytalov H. H. Donska i Dniprovska flotylii v rosiiko-turetskii viiny 1736- 1739 rokiv. Kyiv, 2015. 280 s.

Javornycjkyj D. I. Do istoriji stepovoji Ukrajiny. Dnipropetrovsjk, 2004. 443 s.

Размещено на Allbest.ru