Церковно-релігійна ситуація в Центрально-Східній Європів першій третині ХVст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Церковно-релігійна ситуація в Центрально-Східній Європів першій третині ХVст.

Оксана Карліна

Галина Малеончук

Анотація

У статті проаналізовано церковно-релігійну ситуацію в Центрально-Східній Європі в першій половині XV ст., яка динамічно змінювалась під впливом як зовнішньополітичних, так і внутрішніх церковних чинників. Зазначено, що Католицька церква змогла подолати Великий розкол, тільки після проголошення на Констанцському соборі принципу конциліаризму (ідеї про відродження генеральних соборів), коли вдалося обрати єдиного папу, що означало перемогу синодальної моделі в керуванні Римською ЦерквоюЗ кінця XIV ст. сталися видимі зміни у церковному житті на українських землях. Київ поступово втрачав роль релігійного центру східних слов'ян.

Незважаючи на ускладнення політичного життя в тогочасній Європі, ідея про єдність двох Церков - Західної і Східної - не зникла. Стверджувалось, що поєднання Церков дасть можливість досягти єдності усього християнського світу проти турків. Констанцський собор започаткував серію переговорів між Константинополем і Апостольською столицею.

Ключові слова: Центрально-Східна Європа, церковні відносини, Констанцський собор, гусизм, литовський князь Вітовт, Григорій Цамблак.

Abstract

Oksana Karlina (Lutsk) Halyna Maleonchuk (Lutsk)

The church and religious situation in Central and Eastern Europe in the first third of the 15th century

The church and religious situation in Central and Eastern Europe in the first half of the 15th century, which changed dynamically under the influence of both foreign policy and internal church factors, was analysed. The Western Church was able to emerge from the process known to historians as the Great Schism only after the proclamation of the principle of conciliarism at the Council of Constance (the idea of reviving the ecumenical (general) councils); a single pope was elected, which meant the victory of the synodal model in governing the Latin Church. The condemnation of Jan Hus's views as heretical at this council and his burning caused a great resonance in Czech society, and gave impetus to the development of the Hussite movement, which had a reformist religious and political character. Hussies found a response in the Kingdom of Poland.

Keywords: Central and Eastern Europe, church relations, Council of Constance, Hussites, Duke Vytautas of Lithuania, Gregory Tsamblak.

Основна частина

XVстоліття в Європі сповнене «знаками майбутнього». Провісниками поступу наступного століття виявились такі процеси та події, як гуситський рух, Флорентійська унія Церков 1439 р., книгодрукування Гутенберга, перші успіхи Ренесансу, початок Великих географічних відкриттів¹. Змінювалась політична карта Європи: завершилась централізація Франції після закінчення Столітньої війни, Візантія доживала останні дні, турецька загроза ставала ключовим фактором геополітики, розширювалось Московське князівство за рахунок Твері, Рязані і Великого Новгорода.

Натомість початок XV ст. не віщував кардинальних змін. Тривали війни між християнськими правителями. Францію роздирали внутрішні чвари і війна з Англією. Італія була ареною безперервних політичних потрясінь. Рим лежав у руїнах. Країни Центрально-Східної Європи² перебували у складній системі відносин зі Священною Римською імперією і Тевтонським орденом. Польський король Владислав ІІ Ягайло вибудовував політику, спрямовану на стримування домінування Імперії і Тевтонського ордену. Тривала боротьба за верховну владу в Чехії. Угорський король Сигізмунд Люксембурзький (1387-1437, імператор з 1433 р.) мусив воювати спершу з венеціанцями, а потім зі своїми чеськими підданими; його турбувала турецька загроза Угорщині та церковні питання.

Серед останніх наукових робіт, в яких з тією чи іншою повнотою висвітлюються церковні відносини в означений хронологічний період, треба вказати на монографію Валерія Земи³. У переліку розглянутих у ній проблем чільне місце займає дослідження витоків унійних прагнень Київської митрополії. Історики також вивчають діяльність Григорія Цамблака, непересічної особистості, з яким пов'язують нову спробу укласти унію⁴. Церковні процеси у Великому князівстві Литовському простежено в роботі Бориса Флорі⁵. Констанцський собор 1414-1418 рр. як один із найважливіших за своїми рішеннями в історії всієї Церкви залишається предметом ґрунтовних досліджень⁶. Зросла також зацікавленість науковців історією гусизму⁷.

У запропонованій розвідці маємо за мету простежити за тим, як змінювалася церковно - релігійна ситуація в Центрально-Східній Європі в першій третині XVст. під впливом як проблем, що виникали у самій Церкві, так і внаслідок реалізації тих цілей, які ставили перед собою володарі тогочасних держав у регіоні.

На початку XVст. Західна Церква, втягнута в процес, відомий історикам як Велика Західна схизма або Великий розкол, перебувала у складній ситуації. Великий розкол почався в 1378 р., коли через кілька місяців після виборів папою Урбана VI (1378-1389) неіталійські кардинали обрали нового папу Климента VH (1378-1394), що осів в Авіньйоні. Обидва папи опирались на сильних політичних союзників. Королі та князі ставали на бік того чи іншого претендента на папський престол не через переконання, а щоб не підтримувати вибір своїх політичних опонентів. Французький король та його союзники (Бургундія, Шотландія і Неаполітанське королівство) підтримували авіньйонську лінію пап. Англійський король разом із Фландрією і Португалією ставали на бік римської лінії. Так само вчинили угорці, поляки, богемці, скандинавські королівства і більшість німецьких та італійських герцогів⁸. У 1409 р. до двох пап - Григорія ХІІ і Бенедикта ХІІІ - додався третій - Олександр V, якого обрали на Пізанському соборі, скликаному групою кардиналів, що не визнавали перших двох пап. Внаслідок цього хаос ще більше посилився, оскільки кардинали діяли всупереч віковічній традиції.

Одночасно ширився конциліаризм - рух за участь широкого загалу в обранні понтифіків, за реформування папської курії, за обмеження абсолютної влади папства; утверджувалося переконання про верховенство собору в Церкві⁹. Цей принцип був проголошений на Констанцському соборі 1414-1418 рр., коли 6 квітня 1415 р. активний учасник собору, познанський єпископ Анджей Ласкаж зачитав на генеральній сесії собору декрет про вищість собору від папи¹⁰. Європейські правителі перестали підтримувати своїх кандидатів і погодилися з вимогою собору, що всі троє повинні зректися престолу або мусять бути усунуті. У листопаді 1417 р. у Констанці був обраний папою Мартин V, що означало завершення Великої Західної схизми.

Серед викликів, що постали перед Західною Церквою, був також конфлікт, спричинений гусизмом, появу якого зумовили постулати церковної реформи з кінця XIV ст. На той час Церква в Чехії була дуже заможною. За короля Карла IV Люксембурзького (1346-1378) збільшилась чисельність церковних інституцій. Три шостих орних земель і лісів належали єпископам, капітулам, міському та сільському духовенству¹¹. Багаті пожалування сприяли омирщенню, занепаду моралі серед духовенства. Всередині Церкви багатства не були рівномірно розподілені, що викликало нарікання з боку парафіяльних священників. Усе це сприяло появі реформаторського руху, який за короткий час перетворився на потужну течію, що пронизувала релігійне й суспільне життя Праги. Молодшим представником реформаторів був Ян Гус.

Кар'єра Гуса як лідера чеського релігійного руху пов'язана з його виступами на захист поглядів Джона Вікліфа, що поділило празьку університетську спільноту. Під тиском папської курії празький архієпископ Збинек Заїц Газенбурзький наказав конфіскувати праці оксфордського вченого в червні 1409 р. Гус висловив протест проти такого рішення. Захищаючи свободу університетських дебатів (а саме так він сприймав триваючу суперечку)¹², Гус був готовий розірвати співпрацю з празьким ієрархом у реформуванні місцевої Церкви. Проте він зумів повести за собою більшість чеських магістрів та студентів, і конфлікт виявився тим камінцем, який викликав лавину інцидентів, що призвели до звинувачень в єресі. Архієпископ змусив Гуса постати перед канонічним судом, а згодом - перед комісією, призначеною папою Іоанном XXIII. У 1412-1413 рр. Гус втратив своїх впливових захисників та однодумців, а також короля Вацлава ГУ. Суд над Яном Гусом на соборі в Констанці, який визнав його єретиком, став кульмінацією судового процесу, розпочатого у 1410 р. празьким архієпископом.

Гусизм здобув підтримку також серед польської шляхти. Підтвердженням цього може служити факт опротестування польською делегацією на Констанцському соборі рішення про публічне спалення Яна Гуса¹³. Після смерті чеського короля Вацлава IV (1419 р.) гусити, щоб не допустити на цей престол Сигізмунда Люксембурзького як брата Вацлава IV, запропонували престол польському королю Владиславові ІІ Ягайлові за умови, що той не скасує їхньої суспільно-релігійної програми - так званих «Чотирьох празьких статей»¹⁴. Перша із статей вимагала виголошення церковної проповіді народною мовою, друга - скасування виняткового права духовенства на причастя з чаші, третя - секуляризації церковного майна, четверта - запровадження покарання духовенства за здійснення протиправних дій. Не бажаючи конфліктувати із Сигізмундом Люксембурзьким, а також з огляду на негативне ставлення верхівки польського духовенства до пропозиції гуситів, Ягайло не прийняв її. В 1424 р. польський король не тільки заборонив поширення гуситських ідей, але й торгівлю з Чехією¹⁵. Однак гусизм і надалі поширювався серед польської інтелектуальної еліти. Незважаючи на поразку польських гуситів у 1439 р., гусизм сформував одну з головних передумов Реформації у Польщі¹⁶.

Зміни на політичній мапі Центрально-Східної Європи, які сталися упродовж другої половини ХІІІ - XIV ст., вплинули на юрисдикційний статус Київської митрополії. Тривала боротьба за спадщину Русі призвела до її поділу між Великим князівством Литовським, Золотою Ордою, Польським королівством, Молдовським князівством, Московським князівством та Угорським королівством¹⁷. Більшість українських земель опинилася під владою литовських князів з династії Гедиміновичів¹⁸. Укладення Кревської унії 1385 р. між Великим князівством Литовським і Польським королівством мало далекосяжні політичні наслідки не тільки для всієї Центрально-Східної Європи, але й для Київської митрополії.

В останній третині XIV ст. на Русі почалося запровадження західних церковних структур, але в інший спосіб, ніж цього вимагала Апостольська столиця. Римській курії довелося змиритися з тим, що на руських землях перебували два церковні ієрархи - грецького і латинського обрядів. Так, у 1375 р. було засновано архієпископство з центром у Галичі (пізніше у Львові), до складу якого були включені єпископства у Перемишлі, Володимирі і Холмі¹⁹.

За правління Владислава ІІ Ягайла і Вітовта до 1430 р. всі єпископства Західної церкви на українських землях були наділені земельними володіннями та іншими доходами²⁰. До прикладу, наприкінці 1420-х років луцький єпископ отримав значні земельні володіння, побудований Вітовтом дерев'яний кафедральний собор; був створений капітул, у місті діяв заснований у 1390

р. домініканський монастир²¹. Приблизно тоді ж єпископ у Кам'янці отримав від Вітовта земельні володіння, що дозволило йому розпочати будівництво мурованого собору²².

Протягом перших десятиліть XVст. на східних теренах Польського королівства та у Великому князівстві Литовському формувалась мережа латинських парафій не тільки у містах, але й у сільській місцевості. Так, у Львівській землі за 1387-1434 рр. король, архієпископ та приватні особи організували 17 парафій, переважно у містах²³, у Холмській єпархії за правління єпископа Яна Біскупця, починаючи з 1417 р. до середини 1430 рр., було засновано 20 парафій, з яких частина - у селах²⁴. Перші латинські парафії з'являлися в тих місцях, де були поселення польських і німецьких колоністів²⁵.

Київ поступово втратив роль релігійного центру східних слов'ян, а церковні відносини, за словами Михайла Грушевського, «стають тим фокусом, в якім збирають ся політичні, національні, а навіть і суспільні змагання українсько-руської народности, і церковними гаслами покривають ся потім змагання і течії в основі річи зовсім далекі від чисто церковних інтересів»²⁶. Ще в кінці ХІІІ ст. митрополит Київський і всієї Русі Максим (1283-1305), грек за походженням, переїхав із занепалого Києва до Владимира-на-Клязьмі, а його наступники перебралися вже в Москву. Великий князь литовський Ольгерд (1347-1377), у володінні кого опинились руські землі, домагався поставлення окремого київського митрополита²⁷. Однак патріархія наполягала на збереженні єдності Київської митрополії. У Константинополі негативно ставилися до литовських князів, які довго залишалися язичниками²⁸. Ця неприязнь поглибилася, коли Ягайло і Вітовт прийняли християнство за латинським обрядом. Крім того, візантійський імператор залишався вірним своїй політиці повної підтримки московських князів, у яких бачив потенційно сильних союзників.

Великий князь Литовський, Руський і Жемайтійський Вітовт (1392-1430) не бажав підпорядковувати свої землі митрополитові, який перебував під контролем московських князів. Тому домагався від патріарха Матфея (1397-1410) призначення для Києва окремого митрополита. Можна припустити, що литовський володар мав розмову з Григорієм Цамблаком (1364-1450), який у 1406 р. опинився у Вільні²⁹. Григорій у 1401-1406 рр. був пресвітером митрополичої Молдово-Волоської церкви Йоана Хрестителя та ігуменом Пантократової обителі³⁰. Влітку 1406 р. він отримав листа від хворого київського митрополита Кипріяна (1376-1406, з перервами) і вирушив до Москви, сподіваючись, очевидно, зайняти якусь високу церковну посаду при митрополичій кафедрі. Однак у Литві, можливо і Вільні, Григорій дізнався про смерть Кипріяна і, не маючи до кого їхати, перервав подорож. Вітовт, оцінивши освіченість Григорія та його зв'язки у Константинополі, запропонував йому увійти до складу литовської делегації, яка мала на меті домогтися висвячення литовсько - руським митрополитом полоцького єпископа Феодосія. На початку 1407 р. Григорій прибув до Константинополя, де активно намагався реалізувати задуми князя Вітовта.

Вочевидь, після тривалих переговорів патріарх Матфей пішов на поступки Москві і в 1409 р. висвятив Фотія на митрополита Київського і всієї Русі (1408-1431), грека з Пелопоннесу, якого підтримував князь Василій Дмитрович³¹. Вітовт, не бажаючи більшого ускладнення стосунків з патріархом, погодився визнати митрополита, але за умови, що той буде періодично відвідувати Київ.

У тому ж 1409 р. до Києва прибув поставлений Константинополем митрополит Фотій (тобто Русь не мала митрополита майже три роки). Вже через пів року він переїхав до Москви³². Виконуючи доручення патріархії, він відвідав українські землі у 1411-1412 рр., був у Луцьку і Галичі. У 1420-1421 рр. знову приїхав до Галича, Львова, Володимира, Вільна, Смоленська. Востаннє в західній частині митрополії він був у 1430 р., коли прибув з великим князем московським до Луцька на заплановані коронаційні святкування Вітовта Кейстутовича³³.

Григорій Цамблак повернувся до Великого князівства Литовського. Він заручився підтримкою Вітовта; йому вдалося актуалізувати проблему поділу Київської митрополії на литовську і московську. 1414 р. Вітовт організував у Новогрудку собор, на якому полоцький, чернігівський, луцький, володимирський, перемишльський, смоленський, гомельський і туровський єпископи обрали Григорія Цамблака (1364-1450) кандидатом на митрополита київського³⁴ і надіслали Фотію грамоту з відмовою у послушенстві. Григорій відправився до Константинополя, щоб передати соборні рішення і висвятитися на митрополита. Там йому відмовили. Григорій повернувся до Литви. Деякі дослідники вважають, що константинопольський патріарх Євтимій (1410-1416) оголосив Цамблаку анафему³⁵, інші заперечують таке припущення з огляду на подальший перебіг подій³⁶.

У березні 1415 р. Вітовт надіслав ще одне посольство до Константинополя, але відповідь з Царграда не надійшла до визначеного ним терміну (спочатку до 15 серпня, потім до 14 листопада)³⁷.

Обрання Григорія було затверджене на четвертому синоді скликаного князем Вітовтом собору в Новогрудку переліченими єпископами. Інтронізація відбулася 15 листопада 1415 р. Ієрархи склали «Соборну грамоту литовських єпископів»³⁸, в якій обґрунтували законність обрання ними митрополита. Вони звинуватили Фотія у нехтуванні своєю паствою, але підкреслили, що визнають константинопольського патріарха своїм духовним батьком, воднораз не хочуть терпіти втручання імператора в церковні справи³⁹. Крім того, Вітовт розіслав «Окружне послання»⁴⁰, в якому пояснював причини висвячення Григорія митрополитом Київським і всієї Русі. Він наголосив, що погодився визнати Фотія митрополитом за умови, що той буде перебувати в Києві, проте Фотій зрідка навідувався до литовсько-руських єпархій, до того ж перевіз давні церковні цінності з київського собору Св. Софії до Москви.

Наприкінці 1415 р. - на початку 1416 р. новообраний митрополит перебрався до Києва, де перебував до лютого 1416 р., тобто до часу розорення міста ногайським ханом Едигеєм. Навесні 1416 р. Цамблак переїхав до Вільна і поселився там при церкві Пресвятої Богородиці.

У той складний час, як не дивно, ідея про єдність двох Церков - Західної і Східної - не зникла, ба більше, стала популярною. Наприкінці XIV ст. на Заході поширюється захоплення вивченням грецької мови, грецької класичної традиції. У XIV ст. грецькою мовою були перекладені твори кількох латинських отців церкви: Августина, Амвросія, Фульгенція, а також «Сума теології» і «Сума проти язичників» Фоми Аквінського. Такі монаші чини, як домініканці і францисканці, мали монастирі в околицях Константинополя. Латинянки, одружені з грецькими володарями, зазвичай мали своїх капеланів і невеликий почет із латинян. У Константинополі і на Золотому Розі були колонії венеціанців, генуезців та пізанців з власними церквами. Імператори наймали каталонських рицарів. Усе це сприяло кращому знайомству греків із Західною Церквою. На Заході також звернули увагу на скрутне становище Східної Церкви⁴¹.

Імператор Мануїл II відвідав Венецію, Падую, Павію, Париж і Лондон (1399-1403 рр.), безуспішно прохаючи про допомогу у боротьбі з турками-османами⁴². Хоча у Парижі він виступив проти релігійної унії, але сам його приїзд підживлював цю ідею. Стверджувалось, що поєднання Церков дасть можливість досягти єдності усього християнського світу проти турків. Перспектива унії спонукала припинити розбрат у Західній Церкві і служила аргументом до скликання вселенського собору. Розумілося, що тільки на соборі можна досягти домовленостей, які би задовольняли греків.

Констанцський собор започаткував серію переговорів між Константинополем і Апостольською столицею. Ініціатор зібрання у Констанці Сигізмунд, король Угорщини та імператор Священної Римської імперії, повідомив про запланований собор імператора Мануїла ІІ і запросив його прислати на нього своїх послів⁴³.

Мануїл від пропозиції не відмовився. Він вислав з Пелопоннесу посольство, щоб запропонувати свої послуги як посередника у спорі імператора Сигізмунда з Венецією за Далмацію⁴⁴. На початку лютого 1416 р., діставши відповідь від венеціанської Синьйорії, посольство вирушило до Констанца на зустріч із Сигізмундом. Туди дістались до 25 березня і залишились там до закінчення собору.

На певному етапі переговорів грецькі посли подали 36 аркушів про унію, що містили пропозиції константинопольського патріарха та імператора. Ознайомившись із ними, новобраний папа Мартин

V призначив своїм легатом у Греції Джованні Домінічі, кардинала Сан-Сісто. Це сталося до початку лютого 1418 р. Кардиналові було також доручено владнати справи у Чехії, але по прибутті туди він помер у червні 1419 р., так і не діставшись Греції⁴⁵.

Виконуючи волю Вітовта Кейстутовича, на початку лютого 1418 р. в Констанц прибув Григорій Цамблак. 25 лютого у присутності імператора Сигізмунда Григорій був представлений папі Мартину V. Митрополит сказав у своїй промові, що прибув з дозволу короля Владислава ІІ Ягайла і великого князя Вітовта та висловив бажання укласти унію Східної і Римської Церков⁴⁶. Також були прочитані листи від Владислава Ягайла і Вітовта. Більше нічого не відомо про повторну зустріч з папою. На завершальних сесіях собору питання про укладення унії церков не було включене у порядок денний.

Епізод із Григорієм Цамблаком у другій половині правління Вітовта, коли великий князь не тільки намагався заснувати окрему православну митрополію, але й з'єднати її шляхом церковної унії із Західною Церквою, не був випадковим. Виразом проунійних прагнень польського короля може бути заснування латинських храмів, оздоблених стінописами у візантійсько-руському стилі⁴⁷. З огляду на підтримку короля Владислава ІІ Ягайла ідеї єдності Церков у травні 1418 р. Мартин V поновив деякі привілеї, що їх надали польським королям попередні папи, і призначив короля генеральним вікарієм у світських справах та всіх польських володіннях. Такі ж привілеї були надані й литовському князю Вітовту⁴⁸.

Отже, церковно-релігійна ситуація в Центрально-Східній Європі в першій половині XV ст. динамічно розвивалась під впливом як зовнішньополітичних, так і внутрішніх церковних чинників. Після розгортання руху за обмеження папської влади й відновлення верховенства соборів на Констанцькому соборі Західна Церква змогла подолати Великий розкол. Хоча на цьому соборі Ян Гус був засуджений як єретик, але його реформаторські погляди релігійно-політичного характеру дали поштовх розгортанню гуситського руху, який знайшов відгук у Польському королівстві.

У той час коли константинопольські патріархи наполягали на збереженні єдності Київської митрополії, великий князь литовський Вітовт не бажав підпорядковувати свої землі митрополитові, який потрапив під контроль московських князів, тому наполягав на поділі Київської митрополії на литовську і московську.

На руських землях з кінця XIV ст. появлялися нові інституції Західної Церкви, наділені земельними володіннями та іншими доходами.

У зв'язку зі змінами уявлень про папську владу відчутними стають витоки унійних прагнень двох Церков - Західної і Східної. Стверджувалось, що поєднання Церков дасть можливість досягти єдності усього християнського світу у боротьбі з турками. Констанцський собор започаткував серію переговорів між Константинополем і Апостольською столицею. Ідею єдності Церков підтримував польський король Владислав II Ягайло і великий князь литовський Вітовт. Через загрозу нападів турків на візантійську столицю проведення об'єднавчого собору виявилось неможливим.

Джерела

церква релігійний конциліаризм католицький

1 Д. Вирський, Початок сучасності: друга хвиля глобалізації. Кінець Старого Порядку і Україна (XV - серединаХІХст.) [The beginning of modernity: the second wave of globalization. The end of the Old Order and Ukraine (XV - mid XIX century.)], Київ, Ін-т історії України, 2019, с. 56.

2 Використано концепт Центрально-Східної Європи, вироблений публічними інтелектуалами упродовж XX ст. Він маркує простір між Балтійським, Чорним, Егейським і Адріатичним морями. Як і будь - який інший, цей концепт є умовним, але він допомагає глибше зрозуміти тенденції історичного розвитку (про становлення концепту Центрально-Східної Європи див.: Є. Магда, Концепт Центрально-Східної Європи в координатах гібридної загрози[TheconceptofCentralandEasternEuropeinthecoordinatesofthehybridthreat], in: «Вісник Львівського університету. Серія філософ.-політолог. студії», 2017, вип. 10, с. 140-142).

3 В. Зема, Київська митрополія перед викликами Ренесансу та Реформації [Conciliarism and the origins of union processes in the Kyiv metropolitanate], Київ, Критика, 2020.

4 Ю. Афанасенко, ГригорийЦамблак: славяно-византийскийэтнокультурныйконтекстраннейбиографии [Gregory Tsamblak: Slavic-Byzantine Ethnocultural Context of Early Biography], in: «ALBA RUSCIA: белорусскиеземлина перекресткекультур ицивилизаций (X-XVI вв.)», Москва, Квадрига, 2015, с. 84-101; Ю. Афанасенко, Новогрудский собор 1415 г. в церковнойполитикевеликого князя Витовта [Novogrudok Council of 1415 in the church policy of Grand Duke Vytautas], in: «Studia Historica Europae Orientalis. Исследования по истории Восточной Европы: науч. сб.», Минск, 2015, вып. 8, с. 91-122; Ю. Бегунов, Творческое наследие Григория Цамблака, Велико Търново, Буй Тур, 2005.

5 Б. Флоря, Исследования по истории Церкви: Древнерусское и славянское средневековье, Москва, Православная энциклопедия, 2007.

6 W. Brandmuller, Das Konzil von Konstanz (1414-1418), t. I, II. [Council of Constance (1414-1418), vol. I, II], Paderborn, Ferdinand Schoningh, 1999.

7 P. Kras, Husyci wpiqtnastowiecznejPolsce [Hussites in 15th-century Poland], Lublin, Towarystwo Naukowe KUL, 1998; F. Smahel, Jan Hus. Zivot a dUo, Praha, Argo, 2013.

8 Е. Гергей, История папства[Historyofthepapacy], Москва, Республика, 1996, с. 181-182; Дж Норт, История Церкви[Churchhistory], Москва, Протестант, 1993, с. 205-206.

9 В. Зема, Конциліаризм і витоки унійних процесів у Київській митрополії[ConciliarismandtheoriginsofunionprocessesintheKyivmetropolitanate], in: «Україна в Центрально-Східній Європі», 2018, вип. 18, с. 62; В. Зема, Київська митрополія перед викликами Ренесансу та Реформації, с. 19-21.

10 Kumor B. Historia Kosciola, T. IV: Jesien koscielnego sredniowiecza [Church history, vol. IV: Autumn of the Church of the Middle], Lublin, Redakcja wydawnictw Katolickiego Uniwersytetu Lubelskigo, 2001, s. 117.

11 Ф. Дворнік, Слов'яни в європейській історії та цивілізаці [Slavs in European history and civilization], Київ, Дух і Літера, 2000, с. 167.

12 M. Nodl, Jan Hus a prazka univerzita [Jan Hus and the University of Prague], in: «Jan Hus: Zycie i dzielo. W 600. Roczniec^ smierci», Gdansk, Wyd. Uniwersytetu Gdanskiego, 2016, s. 73-83.

13 T. Graff, Jan Hus and Poland and the Polish in the years 1410-1415, in: «Perspektywy kultuiy», 2015, nr 13, s. 45-67.

14 J. Sperka, Krol Wladyslaw Jagiello i jego otoczenie wobec husyckich Czech [King Wladyslaw Jagiello and his surroundings towards the Hussite Bohemia], in: «Jan Hus: Zycie i dzielo. W 600. Roczniec^ smierci», Gdansk, Wyd. Uniwersytetu Gdanskiego, 2016, s. 11-140; Л. Зашкільняк, М. Крикун, Історія Польщі. Від найдавніших часів до наших днів [HistoryofPoland. Fromancienttimestothepresentday], Львів, Львів. нац. ун-т імені Івана Франка, 2002, с. 99.

15 Ruch husycki w Polsce: wybor tekstow zrodlowych (do 1454 r.) [The Hussite Movement in Poland: selection of source texts (until 1454)], Wroclaw, Zaklad Narodowy im. Ossolicskich, 1953, s. 92.

16 P. Kras, Husyci w piftnastowiecznej Polsce; С. Черкасов, Протестантська Реформація в Польщі XVI-XVII ст.: передумови виникнення та шляхи експансії [Protestant Reformation in Poland XVI-XVII centuries: preconditions and ways of expansion], in: «Гілея. Науковий вісник: зб. наук. праць», 2010, вип. 38, с. 176.

17 Н. Яковенко, Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України [Essay on the history of medieval and early modern Ukraine], Київ, Критика, 2005, с. 95-109, 138-140; Б. Черкас, Західні володіння Улусу Джучи: політична історія, територіально-адміністративний устрій, економіка, міста (XIII-XIV ст.) [WesternpossessionsofUlusJuchi: politicalhistory, territorialandadministrativesystem, economy, cities (XIII-XIVcenturies)], Київ, Інститут історії України, 2014; Л. Войтович, Галич у політичному житті Європи XI-XIVстоліть [HalychinthepoliticallifeofEuropeintheXI-XIVcenturies], Львів, Левада, 2015; І. Скочиляс, Галич після Галича: Пониззя (Русо-Влахія) у ХІІ-XIVстоліттях та утворення Молдавського князівства [HalychafterHalych: Lowlands (Russo-Wallachia) intheXII-XIVcenturiesandtheformationoftheMoldavianprincipality], in: «Княжа доба: Історія і культура», 2011, вип. 5, с. 29-72.

18 О. Русина, Україна між татарами і Литвою [Ukraine between Tatars and Lithuania], Київ, Альтернативи, 1998, с. 43-118.

19 W. Abraham, Powstanie organizacji kosciola lacinskiego na Rusi, t. 1, [Establishment of the Latin Church in Ruthenia, vol. 1], Lwow, Tow. Dla Popierania Nauki Polskiej, 1904, s. 237.

20 Про матеріальне забезпечення єпископств у Києві, Кам'янці, Львові та Луцьку (куди в 1428 р. було перенесено єпископство з Володимира) див.: T.M. Trajdos, Kosciol katolicki na ziemiach ruskich zapanowania Wladyslawa II Jagielly (1386-1434), t. 1 [Catholic Church in Ruthenian lands during the reign of Wladyslaw II Jagiello (1386-1434), vol. 1], Wroclaw etc., 1983, s. 61, 62, 80, 86, 161-162; J. Wysokinki, Kosciol lacinski na ziemiach ruskich Korony i Litwy w poczqtrach Jagiellonow: (w zwi^zku z ksi^zk^ Tadeusza M. Trajdosa, Kosciol katolicki na ziemiach ruskich za panowania Wladyslawa II Jagielly (1386-1434), t. 1, Wroclaw 1983) [The Latin Church in the Ruthenian lands of the Crown and Lithuania at the beginning of the Jagiellonow: (in connection with the book by Tadeusz M. Trajdos, Catholic Church in the Ruthenian lands during the reign of Wladyslaw II Jagiello (1386-1434) vol. 1, Wroclaw 1983)], in: «Przegl^d Historyczny», 1985, nr 3, s. 552-553.

21 T M. Trajdos, Kosciol katolicki na ziemiach ruskich zapanowania Wiadysiawa II JagieOy, s. 75-76, 109.

22 T.M. Trajdos, Kosciol katolicki na ziemiach ruskich za panowania Wladyslawa II Jagielly, s. 158, 162-164.

23 T.M. Trajdos, Kosciol katolicki na ziemiach ruskich za panowania Wladyslawa II Jagielly, s. 257.

24 L. Bienkowski, Dzielalnosc organizacyjna biskupa Jana [Organizational activity of bishop Jan Biskupiec in the Chelm diocese], in: «Roczniki Humanistyczne», 1958, z. 2, s. 193-195, 211-222.

25 T.M. Trajdos, Kosciol katolicki na ziemiach ruskich za panowania Wladyslawa II Jagielly, s. 187, 194, 256; A. Janeczek, Polska ekspansja osadnicza w ziemi lwowskiej w XIV-XVI w. [Polish settlement expansion in the Lviv region in the 14th-16th centuries], in: «Przegl^d Historyczny», 1978, Nr 4, s. 605-606.

26 М. Грушевський, Історія України-Руси: в 11 т., 12 кн.; т. 5: Суспільно-політичний і церковний устрій і відносини в українсько-руських землях XIV-XVII віків [History of Ukraine-Russia: in 11 volumes, 12 books. Vol. 5: Socio-political and ecclesiastical system and relations in the Ukrainian-Russian lands of the XIV-XVII centuries], Київ, Наукова думка, 1994, с. 385.

27 Л. Войтович, Візантія і Русь: продовження [Byzantium and Russia: continued], in: ВойтовичЛ. В., Домановський А.М. [та ін.]. «Історія Візантії. Вступ до візантиністики», Львів, Апріорі, 2011, с. 565; І. Шевченко, Політика візантійського патріархату у Східній Європі в 14 столітті [ThepolicyoftheByzantinepatriarchateinEasternEuropeinthe 14thcentury], in: «Шевченко І. Україна між Сходом і Заходом: Нариси з історії культури до початку 18 століття», Львів, вид-во Українського Католицького Університету, 2014,

с. 89-90; З. Норкус, Непроголошена імперія: Велике князівство Литовське з погляду порівняльно-історичної соціології імперій [UndeclaredEmpire: TheGrandDuchyofLithuaniaintermsofcomparativeandhistoricalsociologyofempires], Київ, Критика, 2016, с. 227-228.

28 Б. Ґудзяк, Криза і реформа: Київська митрополія, Царгородський патріархат і генеза Берестейської унії [Crisisandreform: theKyivmetropolitanate, theConstantinoplepatriarchateandthegenesisoftheBrestUnion], Львів [Ін-т Історії Церкви Львів. Богослов. Акад.], 2000, с. 6.

29 Про генеалогію і просопографію роду Цамблаків, а також про зв'язки митрополита Кипріяна і Григорія Цамблака див.: Ю. Афанасенко, Григорий Цамблак: славяно-византийский этнокультурный контекст ранней биографии, с. 84-101.

30 И. Калиганов, Новая попытка реконструкции биографии Григория Цамблака[AnewattempttoreconstructthebiographyofGregoryTsamblak], in: «Советское славяноведение», 1983, №1, с. 123-124.

31 Л. Войтович, Візантія і Русь: продовження, с. 568.

32 Полное собрание русских летописей. Т. XI. Летописный сборник, именуемый Патриаршею или Никоновскою летописью [Complete collection of Russian chronicles. Vol. XI. Annalistic collection, called the Patriarchal or Nikon chronicle. (Continuation)], Санкт-Петербург, тип. И.Н. Скороходова, 1897, с. 213.

33 Л. Войтович, Візантія і Русь: продовження, с. 568.

34 Ю. Афанасенко, Новогрудский собор 1415 г. в церковной политике великого князя Витовта, с. 94.

35 П. Соколов, Киевский митрополит Григорий Цамблак: очерк его жизни и деятельности [MetropolitanofKyivGregoryTsamblak: anessayonhislifeandwork], in: «Богословский вестник», Сергиев Посад, 1895,

т. 3, №8, с. 172; В. Петрушко, Между Вильно и Москвой: Русская митрополия и государственно-церковные отношения в первой трети XV в. [BetweenVilnaandMoscow: TheRussianMetropolisandState-ChurchRelationsintheFirstThirdofthe 15thCentury], in: «Вестник церковной истории», Москва, 2014, т. 3 / 4 (35/36), с. 215.

36 Ю. Афанасенко, Новогрудский собор 1415 г. в церковной политике великого князя Витовта, с. 98.

37 Акты, относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией. Т. 1. 1340-1506 [Acts related to the history of Western Russia, collected and published by the Archaeographic Commission. Vol. 1340-1506], Санкт-Петербург, тип. Э. Праца, 1846, с. 35-37.

38 Памятники древнерусского канонического права. Ч. I: Памятники XI-XV вв. [Monuments of ancient Russian canon law: collection. Vol 1: Monuments XI-XVth], Санкт-Петербург, 1880, с. 309-314.

39 В. Зема, Київська митрополія перед викликами Ренесансу та Реформації, с. 22.

40 Акты, относящиеся к истории Западной России, с. 35-37.

41 Kumor B. Historia Kosciola, s. 152; Дж. Гілл, Флорентійський собор[CouncilofFlorence], Львів, вид - во УКУ, 2016, с. 30-32.

42 Г. Литаврин, И. Медведев, Дипломатия поздней Византии (ХІІІ - XV вв.) [Diplomacy of late Byzantium (XIII-XV centuries)], in: «КультураВизантииXIII-XV вв.», Москва, Наука, 1991. С. 355-356; С. Сорочан, А. Домановський, Між Сходомі Заходом [Between East and West], in «ВойтовичЛ. В., ДомановськийА. М. [таін.]. Історія Візантії. Вступ до візантиністики», Львів, Апріорі, 2011, с. 528-530.

43 B. Kumor, Historia Kosciola, s. 159; Дж. Гілл, Флорентійський собор, с. 33.

44 В. Гулевич, Р. Хаутала, МалоизвестныйисточникопосольствеСигизмундаЛюксембургскоговКафу 1412 г. [A little-known source about the embassy of Sigismund of Luxembourg in Cafu in 1412], in: «Золотоордынскоеобозрение», 2018, т. 6, №1, с. 203.

45 Дж. Гілл, Флорентійський собор, с. 35.

46 Ю. Афанасенко, Литва и Русь в эпоху Констанцского собора: первые попытки церковной унии [LithuaniaandRussiaintheeraoftheCouncilofConstance: thefirstattemptsatchurchunion], in: «Трэщ Міжнародньї Кангрэс даследчыкау Беларусі. Каунас, 11-13 кастрьічніка 2013 г.: працоуныя матэрыялы», 2014, т. 3, с. 171-172; В. Зема, Київська митрополія перед викликами Ренесансу та Реформації, с. 26.

47 В. Зема, Київська митрополія перед викликами Ренесансу та Реформації, с. 30-35.

48 B. Kumor, Historia Kosciola, s. 122; Дж. Гілл, Флорентійський собор, с. 39.

References

1. W. Abraham, Powstanie organizacji kosciola lacinskiego na Rusi [Establishment of the Latin Church in Ruthenia], Lwow: Tow. Dla Popierania Nauki Polskiej, 1904, t. 1. XVI, 418 s.

2. Yu. Afanasenko, Grigorii Camblak: slaviano-vizantiiskii etnokulturnyi kontekst ranniei biografii [Gregory Tsamblak: Slavic-Byzantine Ethnocultural Context of Early Biography], in: «ALBA RUSCIA: bielarusskiie zemli na pieriekriestkie kultur i civilizacii (X-XVI vv.); pod obshch. red. A.V. Martyniuka, Moskva, Kvadriga, 2015, s. 84-101.

3. Yu. Afanasenko, Litva i Rus v epokhu Konstancskogo sobora: piervyie popytki cerkovnoi unii [Lithuania and Russia in the era of the Council of Constance: the first attempts at church union], in: «Preci Mizhnarodny Kangres dasledchykou Belarusi, Kaunas, 11-13 kastrychnika 2013 g.: pracounyia mareiyaly», Kaunas, 2014, t. 3, s. 170-174.

4. Yu. Afanasenko, Novogrudskii sobor 1415 g. v cerkovnoi politikie vielikogo kniazia Vitovta [Novogrudok Council of 1415 in the church policy of Grand Duke Vytautas], in: «Studia Historica Europae Orientalis. Issliedovaniia po istorii Vostochnoi Yevropy: nauch. sb.» Minsk, 2015, vyp. 8, s. 91-122.

5. Akty, otnosiashchiiesia k istorii Zapadnoi Rossii, sobrannyie i izdannyie Arkheograficheskoi komissiiei. T. 1 1340-1506 [Acts related to the history of Western Russia, collected and published by the Archaeographic Commission. Vol. 1340-1506]. Sankt-Peterburg, typ. E. Praca, 1846. Razdielnaia paginaciia.

6. Yu. Biegunov, Tvorcheskoie naslediie Grigoriia Camblaka [The creative heritage of Gregory Tsamblak], ВеликоТърново, Буй Тур, 2005, 751 с.

7. Bienkowski, Dzielalnosc organizacyjna biskupa Jana Biskupca w diecezji chelmskiej (1417-1452) [Organizational activity of bishop Jan Biskupiec in the Chelm diocese], in: «Roczniki Humanistyczne», 1958, z. 2, s. 187-256.

8. W. Brandmuller, Das Konzil von Konstanz (1414-1418) [Council of Konstanz], Paderborn, Ferdinand Schoningh, 1999, Bd. I: Bis zur Abraise Sigismundus nach Narbone, 429 s., Bd. II: Bis zum Konzilende, 458 s.

9. B. Cherkas, Zachidni volodinnia Ulusu Dzhuchy: politychna istoriia, terytorialno-politychnyi ustrii, ekonomika, mista (XIII-XIV st.) [Western possessions of Ulus Juchi: political history, territorial and administrative system, economy, cities (XIII-XIV centuries)], Kyiv, Instytut istorii Ukrainy, 2014, 387 s.

10. S. Cherkasov, Protestanska Reformaciia v Polshchi XVI-XVII st.: peredumovy vynyknennia ta shliakhy ekspansii [Protestant Reformation in Poland XVI-XVII centuries: preconditions and ways of expansion], in: «Gileia. Naukovyi visnyk», 2010, vyp. 38, s. 169-183.

11. F. Dvornik, Slov'yany v yevropeiskii istorii ta cyvilizacii [Slavs in European history and civilization], Kyiv, Dukh i Litera, 2000, 528 s.

12. B. Floria, Issliedovaniia po istorii Cerkvi: Drevnierusskoie i slavianskoie sriednieviekovie [Studies in the history of the Church: Old Russian and Slavic Middle Ages], Moskva, Pravoslavnaia enciklopediia, 2007, 528 s.

13. Ye. Gergei. Istoriia papstva [History of the papacy;], Moskva, Respublika, 1996, 463 s.

14. Dzh. Gill, Florentiiskyi sobor [Council of Florence], Lviv, vydavnyctvo UKU, 2016, ХХІІ, 442 s.

15. T. Graff, Jan Hus and Poland and the Polish in the years 1410-1415, in: «Perspektywy kultury». 2015, №13, p. 45-67.

16. B. Gudziak, Kryza I reforma: Kyivska mytropoliia, Carhorodskyi patriarkhat i geneza Beresteiskoi unii [Crisis and reform: the Kyiv metropolitanate, the Constantinople patriarchate and the genesis of the Brest Union], Lviv, [Instytut Istorii Cerkvy Lvivskoi Bohoslovskoi Akademii], 2000, XVI, 426 s.

17. V Gulievich, R. Khautala, Maloizviestnyi istochnik o posolstvie Sigizmunda Luksemburgskogo v Kafu 1412 g. [A little-known source about the embassy of Sigismund of Luxembourg in Cafa in 1412], in: «Zolotoordynskoie obozreniie», 2018, t. 6, №1, s. 199 - 211.

18. M. Hrushevskyi, Istoriia Ukrainy-Rusi: v 11 t., 12 kn. T. 5: Suspilno-politychnyi i cerkovnyi ustrii i vidnosyny v ukrainsko-ruskykh zemliakh XIV-XVII vikiv [History of Ukraine-Russia: in 11 volumes, 12 books. Vol. 5: Sociopolitical and ecclesiastical system and relations in the Ukrainian-Russian lands of the XIV-XVII centuries], Kyiv, Naukova dumka, 1994, 704 s.

19. Janeczek, Polska ekspansja osadnicza w ziemi lwowskiej w XIV-XVI w. [Polish settlement expansion in the Lviv region in the 14th-16th centuries], in: «Przegl^d Histoiyczny», 1978, Nr 4, s. 598 - 622.

20. Kaliganov, Novaia popytka rekonstrukcii biografii Grigoriia Camblaka [A new attempt to reconstruct the biography of Grigory Tsamblak], in: «Sovietskoie slavianoviedieniie». 1983. №1 s. 122-125.

21. P. Kras, Husyci w pi^tnastowiecznej Polsce [Hussites in 15th-century Poland], Lublin, KUL, 1998, 361 s.

22. Kumor, Historia Kosciola. T. IV: Jesien koscielnego sredniowiecza [Church history. Vol. IV Autumn of the Church of the Middle], Lublin, Redakcja wydawnictw Katolickiego Uniwersytetu Lubelskigo, 2001, 252 s.

23. G. Litavrin, I. Miedviediev, Diplomatiia posdniei Vizantii (XII-XV vv.) [Diplomacy of late Byzantium (XIII-XV centuries)], in: «Kultura Vizantii XIII-XV vv.», Moskva, Nauka, 1991, s. 341-360.

24. Ye. Magda, Koncept Centralno-Skhidnoi Yevropy v koordynatakh gibrydnoi zahrozy [The concept of Central and Eastern Europe in the coordinates of the hybrid threat], in: «Visnyk Lvivskoho universytetu. Seriia filosofsko - politologichni studii», 2017, vyp. 10, s. 140-145.

25. M. Nodl, Jan Hus a prazka univerzita [Jan Hus and the University of Prague], in: «Jan Hus: Zycie i dzielo. W 600. Roczniec^ smierci», Gdansk: Wyd. Uniwersytetu Gdanskiego, 2016, s. 73-83.

26. Z. Norkus, Neproholoshena imperiia: Velyke kniazivstvo Lytovskie z pohliadu porivnialno-istorychnoi sociologii [Undeclared Empire: The Grand Duchy of Lithuania in terms of comparative and historical sociology of empires], Kyiv, Krytyka, 2016, 440 s.

27. Dzh. Nort, Istoria cerkvy [Church history], Moskva, Protestant, 1993, 416 s.

28. Pamiatniki drevnierusskogo kanonicheskogo prava: sbornik. Ch. 1. Pamiatniki XI-XV vv. [Monuments of ancient Russian canon law: collection. Monuments XI-XVth], Sankt-Petersburg, tip. Impieratorskoi Akadiemii Nauk, 1880, 1340 s.

29. V Pietrushko, Miezhdu Vilno i Moskvoi: Russkaia mitropoliia i gosudarstvienno-cerkovnyie otnosheniia v piervoi treti XV v. [Between Vilna and Moscow: The Russian Metropolis and State-Church Relations in the First Third of the 15th Century], in: «Viestnik cerkovnoi istorii», Moskva, 2014, №3 / 4, s. 204-235.

30. Polnoie sobraniie russkikh lietopisiei. T. XI. Lietopisnyi sbornik, imienuiemyi Patriarsheiu ili Nikonovskoiu lietopisiu. (Prodolzhenie) [Complete collection of Russian chronicles. Vol. XI. Annalistic collection, called the Patriarchal or Nikon chronicle. (Continuation)], Sankt-Petersburg, tip. I.N. Skorokhodova, 1897, 254 s.

31. Ruch husycki w Polsce: wybor tekstow zrodlowych (do 1454 r.) [The Hussite Movement in Poland: selection of source texts (until 1454)], Wroclaw: Zaklad Narodowy im. Ossolicskich, 1953, 268 s.

32. Rusyna, Ukraina mizh tataramy I Lytvoiu [Ukraine between Tatars and Lithuania], Kyiv, Alternatyvy, 1998, 319 s.

33. Shevchenko, Polityka vizantiiskoho patriarkhatu u Skhidnii Yevropi v 14 stolitti [The policy of the Byzantine patriarchate in Eastern Europe in the 14th century], in: «Shevchenko I. Ukraina mizh Skhodom i Zakhodom: Narysy istorii kultury do pochatku 18 stolittia», Lviv, vydavnyctvo UKU, 2014, s. 83-109.

34. Skochylias, Halych pislia Halycha: Ponyzzia (Ruso-Vlakhiia u XII-XIV stolittiakh ta utvorennia Moldavskoho kniazivstva [Halych after Halych: Lowlands (Russo-Wallachia) in the XII-XIV centuries and the formation of the Moldavian principality], in: «Kniazha doba: Istoriia i kultura», 2011, vyp. 5, s. 29-72.

35. P. Sokolov, Kiievskii mitropolit Grigorii Camblak: ocherk yego zhizni i dieiatielnosti [Metropolitan of Kyiv Grigory Tsamblak: an essay on his life and work], in: «Bogoslovskii viestnik», Siergiiev Posad, 1895, vol. 3, №8, s. 157-199.

36. S. Sorochan, A. Domanovskyi, Mizh Skhodom I Zakhodom [Between East and West], in: «Voitovych L.V., Domanovskyi A.M. [ta in.]. Istoriia Vizantii. Vstup do vizantynistyky; za red. S.B. Sorochana i L. V Voitovycha», Lviv, Apriori, 2011, s. 525-532.

37. J. Sperka, Krol Wladyslaw Jagiello i jego otoczenie wobec husyckich Czech [King Wladyslaw Jagiello and his surroundings towards the Hussite Bohemia], in: «Jan Hus: Zycie i dzielo. W 600. Roczniec^ smierci», Gdansk: Wyd. Uniwersytetu Gdanskiego, 2016, s. 11-140.

38. F. Smahel, Jan Hus. Zivot a dho [Jan Hus. Life and work], Praha, Argo, 2013, 316 s.

39. T.M. Trajdos, Kosciol katolicki na ziemiach ruskich za panowania Wladyslawa II Jagielly (1386-1434), [Catholic Church in Ruthenian lands during the reign of Wladyslaw II Jagiello (1386-1434)], Wroclaw etc.: Zaklad Narodowy im. Ossolinskich, 1983, t. 1, 328 s.

40. L. Voitovych, Vizantiia I Rus: prodovzhennia [Byzantium and Russia: continued], in: «Voitovych L.V., Domanovskyi A.M. [ta in.]. Istoriia Vizantii. Vstup do vizantynistyky; za red. S.B. Sorochana i L. V Voitovycha», Lviv, Apriori, 2011, s. 559-574.

41. L. Voitovych, Halych u politychnomu zhytti Yevropy XI-XIV stolit [Halych in the political life of Europe in the XI-XIV centuries], Lviv, Levada, 2015, 475 s.

42. D. Vyrskii, Pochatok suchasnosti: druha khvylia globalizacii. Kinec Staroho Poriadku i Ukraina (XV - seredyna XIX st.) [The beginning of modernity: the second wave of globalization. The end of the Old Order and Ukraine (XV - mid XIX century.)], Kyiv, Instytut istorii Ukrainy, 2019, 162 s.

43. J. Wysokinki, Kosciol lacinski na ziemiach ruskich Korony i Litwy w pocz^trach Jagiellonow: (w zwi^zku z ksi^zk^ Tadeusza M. Trajdosa, Kosciol katolicki na ziemiach ruskich za panowania Wladyslawa II Jagielly (13861434) t. 1, Wroclaw 1983) [The Latin Church in the Ruthenian lands of the Crown and Lithuania at the beginning of the Jagiellonow: (in connection with the book by Tadeusz M. Trajdos, Catholic Church in the Ruthenian lands during the reign of Wladyslaw II Jagiello (1386-1434) vol. 1, Wroclaw 1983)], in: «Przegl^d Historyczny», 1985, nr 3, s. 547-561.

44. N. Yakovenko, Narys istorii serednovichnoi ta rannomodernoi Ukrainy [Essay on the history of medieval and early modern Ukraine], Kyiv, Krytyka, 2005, 584 s.

45. L. Zashkilniak, M. Krykun, Istoria Polshchi. Vid naidavnishykh chasiv do nashykh dniv [History of Poland. From ancient times to the present day], Lviv, Lviv. nac. un-t imeni Ivana Franka, 2002, 752 s.

46. V. Zema, Koncyliaryzm i vytoky uniinykh procesiv u Kyivskii mytropolii [Conciliarism and the origins of union processes in the Kyiv metropolitanate], in: «Ukraina v Centralno-Skhidnii Yevropi», 2018, vyp. 18, s. 61-113.

47. V. Zema, Kyivska mytropolia pered vyklykamy Renesansu ta Reformacii [Kyiv metropolitanate before the challenges of the Renaissance and the Reformation], Kyiv, Krytyka, 2020, 464 s.

Размещено на Allbest.ru