Моделювання організації єдиного Києво-Канівського некрополя великого київського князя Всеволода Ольговича й гіпотеза щодо тотожності храму літописного монастиря святого Симеона та споруди Кирилівської церкви Києва

Размещено на http://allbest.ru

Олександр Ганшин

МОДЕЛЮВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ЄДИНОГО КИЄВО-КАНІВСЬКОГО НЕКРОПОЛЯ ВЕЛИКОГО КИЇВСЬКОГО КНЯЗЯ ВСЕВОЛОДА ОЛЬГОВИЧА Й ГІПОТЕЗА ЩОДО ТОТОЖНОСТІ ХРАМУ ЛІТОПИСНОГО МОНАСТИРЯ СВЯТОГО СИМЕОНА ТА СПОРУДИ КИРИЛІВСЬКОЇ ЦЕРКВИ КИЄВА

Стаття продовжує наукові пошуки автора щодо організації усипальні Кирилівської церкви Києва та її ктиторської проблематики. Використано стратегію дослідження пам'ятки від її власних джерел із розглядом і аналізом суперечливих непрямих свідчень літописів. Переглядаючи попередню аргументацію, автор доходить думки про можливість створення великим київським князем Всеволодом Ольговичем єдиного києво-канівського некрополя для своєї родини. На підставі результатів моделювання із залученням літописних відомостей визначено коло осіб із князівської родини Святославичів, для яких були організовані аркосолії в усипальнях київської Кирилівської та канівської Георгіївської церков. Одержана інформація наштовхує на сміливу думку про тотожність невідомої за посвятою церкви літописного Симеонова монастиря й Кирилівського храму. Здійснений аналіз зображальних джерел київського храму схиляє автора до такого бачення.

Ключові слова: Кирилівська церква Києва, Георгіївська церква Канева, монастир Святого Симеона, князівська усипальня.

У попередніх публікаціях ми виклали власне бачення стратегії вирішення ктиторської проблеми Кирилівської церкви Києва Див.: Ганшин О. Сакральна організація князівської усипальні Кирилівської церкви Києва та датування її фрескових розписів. Славістична збірка. 2018. Вип. IV. С. 169-180; Ганшин О.В. Історіографічний парадокс двох ктиторських композицій у Кирилівській церкві Києва. Novogardia. 2021. № 1 (9). С. 64-78.. Оскільки суперечливі З приводу неузгодженості літописної інформації пропонуємо дослідникам Кирилівської церкви пригадати логічний закон суперечності в контексті двох антагоністичних тверджень. Див.: Блок М. Апология истории. Москва: Наука, 1973. С. 61-64., непрямі свідчення літописів (в одній згадці йдеться про будівництво княгинею У літописах не згадується християнське ім'я княгині Всеволожої, доньки князя Мстислава Володимировича Великого, дружини князя Всеволода Ольговича. Як припускав М. Максимович, вона мала ім'я Марія, але критична перевірка В. Кучкіна показала сумнівність такого визначення. У науковій літературі подекуди княгиню безпідставно називають Марією Мстиславівною. Див.: Максимович М. О создании Киевской церкви Св. Кирилла. Собрание сочинений МА. Максимовича. Киев, 1877. Т. II. С. 161-171; Кучкин В.А. Княжеский помянник в составе Киево-Печерского патерика Иосифа Тризны. Древнейшие государства Восточной Европы. 1995. Москва, 1997. С. 201-205; Литвина А.Ф., Успенский Ф.Б. Выбор имени у русских князей в Х-XVI в. Династическая история сквозь призму антропонимики. Москва: Индрик, 2006. С. 461-463. Всеволожою Ипатьевская летопись. Полное собрание русских летописей. Москва: Языки славянской культуры, 2001. Т. 2. Ст. 612;, а в іншій - князем Всеволодом Ольговичем Лаврентьевска летопись. Полное собрание русских летописей. Москва: Языки славянской культуры, 2001. Т. 1. Ст. 412.) тривалий час не давали змоги аргументовано відповісти на питання, хто ж усе-таки є її ктитором, а лише породжували різні гіпотези Див.: Марголіна І. Кирилівська церква в історії середньовічного Києва. Київ, 2001. С. 25-29., було вирішено змінити парадигму досліджень: провадити пошуки не від літопису до храму, а від його джерел до давнього тексту.

У межах такого підходу ми проаналізували процес атрибуції решток фрески південної стіни середньої кліті південної нави, що була гіпотетично визначена Т. Куделко як ктиторська Куделко Т. До питання іконографії невідомої композиції на південній стіні Кирилівської церкви. Проблеми збереження та відродження пам'яток історії та культури. 1994. С. 78-79. та нібито може містити постаті княгині Всеволожої і князя Всеволода ОльговичаДив.: Марголина И. Ктиторская композиция в Кирилловской церкви Киева. Софія Київська: Візантія. Русь. Україна. 2014. Вип. 4. С. 464; Pevna O. The Kyrylivska tserkva: The Approphition of Byzantine Art and Architecture in Kiev. New York, 1995. P. 217-219.. Виявлення методологічної помилки У процесі атрибуції фрески Т. Куделко проігнорувала наявність архітектурної форми й жіночого образу, що визирає з-за неї. Оскільки її увага була зосереджена лише на образі Христа й двох фрагментах німбів обабіч нього, то відповідні аналогії виявилися помилковими. спонукало наново переглянути збережену іконографію, що насправді виявилася залишками композиції «Старозавітна Трійця», або ж «Гостинність Авраама» Ганшин О. Сакральна організація... С. 178-180; Ганшин О.В. Історіографічний парадокс... С. 69-75..

Очевидно, що така атрибуція фрески південної стіни середньої кліті південної нави спростовує гіпотезу про те, що князь Всеволод Ольгович і княгиня Всеволожа можуть бути зображені на ній. Нове визначення композиції автоматично поставило під питання й фрагмент схожого жіночого образу на лопатці південного стовпа нартексу поруч із залишками давньої хрещальні Ганшин О. Сакральна організація. С. 177-178..

Також ми приділяли увагу невеликому фрагменту реальної ктиторської композиції храму на західній стіні наосу Ганшин О.В. Історіографічний парадокс. С. 67-69. . За збереженими залишками живописного шару О. Преображенський Преображенский А.С. Ктиторские портреты средневековой Руси. XI - нач. XVI в. Москва: Северный паломник, 2010. С. 119-120, 123. і Н. Козак Козак Н.Б. Фрагмент ктиторской композиции на западной стене наоса Кирилловской церкви в Киеве. В созвездии Льва: Сб. статей по древнерусскому искусству в честь Льва Исааковича Лифшица. 2014. С. 198-209. запропонували гіпотетичні реконструкції її сюжету, але в розробках дослідники спиралися на згадані вище суперечливі відомості літописів Преображенский А.С. Ктиторские портреты. С. 119. Козак Н.Б. Фрагмент ктиторской композиции. С. 205207.. На наш погляд, у сюжеті, найімовірніше, могли прописати ті князівські постаті, які представлені на фресці «Ликъ кнлзєи» із композиції «Страшний суд» (мал. 1).

Мал. 1. Фресковий сюжет «Ликъ кнлзєи» з композиції «Страшний суд».

Як припускає І. Марголіна, в сюжеті «Ликъ кнлзєи» зображено членів князівської родини Ольговичів. У своїй персоніфікації постатей дослідниця послуговувалася генеалогічною інформацією та методом порівняння виконаних олійною фарбою наприкінці ХІХ ст. князівських облич (на її думку, пізній живопис прописано за малюнком фрески, який, можливо, зберігся) з описом зовнішності князів В. Татіщевим Марголіна І.Є. Таємниці дорогожицьких пагорбів. Київ: Либідь, 2014. С. 29-31..

Відповідно до запропонованої нею персоніфікації, перша фігура з п'яти належить янголові-провіднику, а вже за ним у князівському одязі один за одним зображені представники роду Ольговичів: засновник роду князь Олег Святославич; великий київський князь Всеволод Ольгович, який вирізняється з-поміж інших червоним кольором вбрання; його брат князь Ігор Ольгович; старший син князь Святослав Всеволодович Там само. С. 29-31..

Здійснене натурне дослідження (в храмі на висоті) Однією з проблем дослідження фрески є її важкодоступність для прямого візуального огляду. Щоб оглянути живописний шар, дослідник має піднятися драбиною на висоту понад три метри. Рельєф системних забитостей найкраще видно під бічним світлом, що передбачає залучення помічника. На жаль, наша рецензентка не повторила такі операції, а лише обмежилася «простим візуальним оглядом», якого не достатньо для фіксації новови- явленого джерела спостерігачем. сюжету «Ликъ кнлзєи» із фігурами чотирьох князів дало змогу виявити на поверхні давнього живописного та тинькового шару системні забиття (мал. 2). Сконцентровані вони переважно на рівні піднесених рук постаті в червоному корзно. Утім, попри пошкодження, вдалося виявити збережену ділянку живопису, на якій, на наш погляд, прописано закомару храму Ганшин О. Сакральна організація... С. 175..

Мал. 2. Системні забиття (damnatio memoriae) на рівні піднесених рук образу князя-ктитора Всеволода Ольговича.

Наявність чи відсутність останньої деталі через поганий ступінь збереження можна обговорювати, однак головне, що виявлені численні навмисні механічні пошкодження, на рівні піднесених рук (мал. 3) і постаті в червоному князівському вбранні, виступають додатковим джерелом, яке свідчить про наявність на цій ділянці до забиття ознаки ктиторського благочестя, а саме акту піднесення храмової споруди Верховному Судді князем Всеволодом Ольговичем.

Фактично виявлено damnatio memoriae, яке мало на меті знищити благовірну справу князя-ктитора, а разом із тим промаркувало її для дослідників в інший спосіб Маємо наміри найближчим часом опублікувати віднайдені навмисні пошкодження на фресці «Ликъ кнлзєи» окремою працею із замальовкою нівечень і якісною фотофіксацією джерела.. Відсутність у сюжеті постаті княгині Всеволожої знову-таки поставила під сумнів достовірність опосередкованої згадки Київського літопису за Іпатіївським списком про будівництво нею Кирилівської церкви Ипатьевская летопись. Ст. 612..

Мал. 3. Системні забиття (damnatio memoriae).

Аналіз живописного опорядження й організації усипальні дав нам змогу дійти висновку, що сюжет «Ликъ кнлзєи» композиції «Страшний суд» є поховальним портретом у князівській усипальні. На ньому зображені ті князівські персони, які, за задумом ктитора, мали знайти свій вічний спочинок у нішах-аркосоліях поховального приміщення церкви. Однак місця для поховання княгині не було передбачено.

Поховальний портрет «Ликъ кнлзєи» був прописаний за життя князя-ктитора Всеволода Ольговича. Саме його образ можна верифікувати за наявним damnatio memoriae Ганшин О. Сакральна організація... С. 173-176.. Створення такої фрески після його смерті було б цілком позбавлене сенсу й ідейного навантаження Там само. Ст. 176., адже останній спочинок князь Всеволод Ольгович із об'єктивних причин Дослідник М. Дімник розглядає поховання великого князя Всеволода Ольговича у вишгородському храмі Святих Бориса та Гліба як велику честь (as one of the greatest honours), але, на наш погляд, маємо справу з делегіти- мізацією права на посідання великокнязівського столу для нащадків його роду. У тому самому річищі розглядаємо й поховання на Чернігівщині великих київських князів Святослава Ярославича й Ігоря Ольговича; Див.: Dimnik M. Dynastic Burials in Kiev before 1240. Ruthenica. 2008. Т. VII. С. 84. знайшов не у своїй поховальній ніші усипальні Кирилівської церкви, а у вишгородському храмі Святих Бориса та Гліба Ипатьевская летопись. Ст. 321; Лаврентьевская летопись. Ст. 312-313.. Згідно з літописом, його захоронення там залишалося й у сер. 90-х рр. ХІІ ст. Ипатьевская летопись. Ст. 679-680.

Тож варто знову повернутися до розгляду питання персоніфікації згаданої фрески й навести всі логічно можливі варіанти визначення фігур членів князівської родини поряд із ктитором у сюжеті «Ликъ кнлзєи» із композиції «Страшний суд» за принципом наслідування влади, з'ясувати, кого саме зображено на фресці разом із ним. Ці особи, за задумом ктитора, мали спочити в аркосоліях Кирилівської церкви.

Отже, звернімо увагу на той факт, що на шляху до Верховного Судді попереду ктиторської фігури великого київського князя Всеволода Ольговича прописано лише одного із членів його родини. У запропонованій І. Марголіною персоніфікації цей образ визначено як фігуру засновника роду Ольговичів князя Олега Святославича Марголіна І.Є. Таємниці дорогожицьких пагорбів. С. 29.. Це припущення авторки видається цілком логічним, але із певними застереженнями зважаючи, до якого роду належав князь Всеволод Ольгович.

Дослідник князівської генеалогії Л. Войтович зауважує, що рід Ольговичів утворився за часів відокремлення Муромо-Рязанської землі від Чернігівської, що й посприяло подальшому розпаду князівської родини Святославичів на три гілки: Давидовичів, Ярославичів та Ольговичів Войтович Л. Княжа доба: портрети еліти. Біла церква, 2006. С. 371..

У межах такого бачення засновником справді можна вважати князя Олега Святославича, але не відкидаємо, що його амбітний син, князя Всеволод Ольгович, міг рівнятися не стільки на батька (князя-ізгоя), який ніколи не посідав київського столу, скільки на свого діда, великого київського князя Святослава Ярославича.

Цю думку підтверджує те, що свого первістка князь Всеволод Ольгович назвав не Олегом, а Святославом, імовірно, давши дитині ім'я-прототип свого діда, великого київського князя Святослава Ярославича. Відтак ім'ям новонародженому пророкували посісти київський великокнязівський стіл Литвина А.Ф., Успенский Ф.Б. Выбор имени... С. 11-30., що наочно відбиває політичні орієнтири князя.

Саме тому, можемо припустити, в Кирилівській церкві, збудованій великим київським князем Всеволодом Ольговичем, на фресковому поховальному портреті «Ликъ кнлзєи» попереду нього прописаний не засновник роду Ольговичів, князь Олег Святославич, а дід ктитора храму, засновник роду Святославичів великий київський князь Святослав Ярославич.

Відповідно до статті 1076 р. Іпатіївського списку, князь Святослав Ярославич спочив «W різанья желве . и положенъ быс оу Спса» Ипатьевская летопись. Ст. 190., редакція Лаврентіївського списку конкретизує, що він «положенъ Чернигов! оу стаг Спса» Лаврентьевская летопись. Ст. 199. Ипатьевская летопись. Ст. 282.. Щодо смерті та поховання його сина, князя Олега Святославича, то він «погребенъ бътс оу стго Спса оу гроба \\'ца своего Стослава» повідомляє Іпатіївський список під 1115 р. , а Лаврентіївський обмежується лише подвійною констатацією факту смерті Лаврентьевская летопись. Ст. 290-291. та датою Там само. Ст. 290..

Наявність образу одного з цих князів саме на поховальному портреті «Ликъ кнлзєи» дає підстави припустити, що ктитор Всеволод Ольгович у межах підготовки київської родової усипальні задумав проєкт перенесення захоронення засновника свого роду зі Спаського храму Чернігова до Кирилівської церкви Цікаво, що князя Святослава Ярославича, який помер у Києві під час свого великокнязівського правління, поховали все-таки в Чернігові..

Повертаючись до варіантів атрибуції фігур володарів із поховального портрета «Ликъ кнлзєи», зазначимо, що дві постаті позаду князя Всеволода Ольговича І. Марголіна визначила як образи князя Ігоря Ольговича й князя Святослава Всеволодовича Марголіна І.Є. Таємниці дорогожицьких пагорбів. С. 30-31.. Така персоніфікація видається цілком логічною, щоправда, і вона може мати уточнення.

Так, черговість зображених представників князівської родини може віддзеркалювати не лише розстановку представників роду за віком, як ми бачимо із запропонованої персоніфікації Там само. С. 29-31., а й за рядністю системою успадкування київського столу. Відтак можна запропонувати альтернативний варіант персоніфікації цих двох постатей позаду фігури ктитора Кирилівської церкви.

Із генеалогічних відомостей знаємо, що на час будівництва й розпису Кирилівської церкви Ганшин О. Сакральна організація. С. 169-180. князь Всеволод Ольгович мав двох синів: первісток, князь Святослав Всеволодович народився після 1116 р., але не пізніше 1125 р. Войтович Л. Княжа доба. С. 400-401., а про народження молодшого сина, князя Ярослава Всеволодовича, згадано в статті під 1140 р. у Київському літописі за Іпатіївським списком Ипатьевская летопись. Ст. 306..

Можна припустити, що в ідеальному варіанті розвитку подій князь Всеволод Ольгович сподівався передати київський великокнязівський стіл своєму старшому синові Святославові Всеволодовичу, який після себе лишив би владу молодшому братові, князю Ярославу Всеволодовичу, що й могло бути віддзеркалено в прописаних фігурах на поховальному портреті «Ликъ кнлзєи».

Тому можливі два варіанти персоніфікації постатей, прописаних позаду ктитора, князя Всеволода Ольговича. Перший із них запропонувала І. Марголіна, яка побачила в цих фігурах образи князів Ігоря Ольговича й Святослава Всеволодовича, який і завершує хід володарів Марголіна І.Є. Таємниці дорогожицьких пагорбів. С. 30-31.. Не можна відкидати й альтернативного варіанта зображення обох синів князя Всеволода Ольговича, князів Святослава та Ярослава Всеволодовичів.

Отже, усі логічно обґрунтовані визначення членів князівської родини поряд із образом ктитора на поховальному портреті мають не один-єдиний, а цілих чотири варіанти персоніфікації:

1. Святослав -- Ігор -- Всеволод -- Олег ---- янгол

2. Ярослав -- Святослав -- Всеволод -- Олег -- янгол

3. Ярослав -- Святослав -- Всеволод -- Святослав -- янгол

4. Святослав -- Ігор -- Всеволод -- Святослав -- янгол

Серед них варіант № 1 запропонований І. Марголіною винятково в межах сюжету «Ликъ кнлзєи» без прив'язки до наявних аркосоліїв усипальні Марголіна І.Є. Таємниці дорогожицьких пагорбів. С. 29-31.. Ми ж розглядаємо цю фреску як поховальний портрет, побудований за принципом спадковості влади, і наводимо ще три можливі варіанти персоніфікації князівських образів № 2-4. До того ж наголошуємо на найбільшому потенціалі варіанта № 3, який утілює рівняння ктитора на авторитетного для нього представника родини й ідеальний порядок спадкування князівського столу в межах його роду. При цьому звертаємо увагу на те, що спільним для всіх чотирьох персоніфікацій є сталий розподіл на живих і мертвих на час прописання поховального портрета «Ликъ кнлзєи». Перша фігура за янголом належить тому, хто на час створення фрески вже спочив (засновник роду), а троє постатей за ним прописані ще за життя.

Цей універсальний розподіл є тим ключем, який і дає змогу реконструювати згадану систему організації поховального приміщення Див.: Макаров Н.А. Топография погребений в древнерусских храмах ХІ-ХІІІ в. Тезисы докладов советской делегации на IVМеждународном конгрессе славянской археологии. 1980. С. 71-73; Седов Вл.В. Погребения «святых князей» и архитектура княжеских усыпальниц древней Руси. Восточнохристианские реликвии. 2003. С. 447-481; Панова Т.Д. Царство смерти. Погребальный обряд средневековой Руси XI-XVI в. Москва: Радуница, 2014. С. 44-58, 98-106., що регламентувала розміщення князівських захоронень у межах усипальні для конкретних найважливіших членів родини ктитора (мал. 4). Отож південну її частину з трьома аркосоліями відводили для майбутніх поховань, а в північній -організували нішу для перепоховання вже спочилого очільника роду.

Мал. 4. План князівської усипальні Кирилівської церкви Києва.

Отже, якщо в попередній публікації Ганшин О. Сакральна організація... С. 169-180., спираючись на персоніфікацію І. Марголіної Марголіна І.Є. Таємниці дорогожицьких пагорбів. С. 29-31., ми зауважували наявність в усипальні Кирилівської церкви унікального фрескового портрета, що містить посмертне зображення князя Олега Святославича й прижиттєві фігури ктитора князя Всеволода Ольговича, його брата князя Ігоря Ольговича та його сина князя Святослава Всеволодовича, то наразі ми змушені констатувати варіативність можливих визначень князівських осіб.

Безумовно, питання персоніфікації князівських постатей на поховальному портреті «Ликъ кнлзєи», як і осіб, що за задумом мали упокоїтися в поховальному приміщенні церкви, не має обмежуватися лише констатацією варіативності отриманих результатів, а потребує подальшої перевірки за допомогою додаткових джерел, але кирилівські, на наш погляд, фактично вичерпали себе в цьому плані. На жаль, не додають ясності для розуміння проблеми й нещодавно опубліковані графіті пам'ятки Корнієнко В.В. Графіті Кирилівської церкви (сер. ХІІ - сер. XVIII ст.). Київ, 2021. 520 с..

Натомість новим додатковим джерелом може бути збережена донині усипальня Георгіївської церкви Канева, а саме особливості її організації. Київський літопис за Іпатіївським списком у статті за 1144 р. повідомляє про закладання цієї церкви саме князем Всеволодом Ольговичем: «заложена бьіс цркьі КанЬвьская . стго Геwргия . Всеволодомъ кнземъ . мсца июнл въ е днь» Ипатьевская летопись. Ст. 317., редакція Лаврентіївського списку подає ту саму інформацію, але без посвяти храму Лаврентьевская летопись. Ст. 312..

Давні захоронення, начиння, саркофаги й фресковий стінопис, на жаль, не збереглися в усипальні канівської церкви до нашого часу. Не має також літописної інформації про заплановані чи здійснені поховання в її поховальному приміщенні. Подібно до кирилівської усипальні, вона прямокутна в плані, зорієнтована за віссю північ-південь із незначним відхиленням, але в її інтер'єрі є три заглиблені в стіни аркосолії, що репрезентують дуже важливу для нашого дослідження первісну топографію приміщення, синхронну архітектурній конструкції самого храму (мал. 5).

Мал. 5. План усипальні Георгіївської (Успенської) церкви Канева.

Зауважимо, що архітектурне рішення усипальні Георгіївської церкви відрізняється від Кирилівської. У канівському храмі лише одна ніша розміщена в заглибленні південної стіни, а дві інші північної. До того ж два аркосолії організовані «дзеркально», а третій міститься за північним стовпом нартексу.

Окремо привертає увагу той факт, що жодна з поховальних ніш усипальні Георгіївської церкви не організована в західній стіні, тимчасом як у Кирилівському храмі там містяться аж два аркосолії. Припускаємо, що така система маркує ктиторське замовлення з реалізації певної програми некрополя, яка передбачала створення аркосоліїв для конкретних членів родини.

Екстраполюючи наші спостереження за топографією кирилівської усипальні щодо її розподілу на відведену для перепоховання в північній частині й майбутніх захоронень у південній, можемо припустити, що одну нішу південної частини канівської церкви заздалегідь створили для майбутнього захоронення представника роду князя Всеволода Ольговича, який після смерті мав би знайти тут спочинок. Відповідно два аркосолії північної для перепоховання спочилих представників роду ктитора.

Відповідно до літописних повідомлень, спробуємо визначити особу, для якої, за задумом, було організовано поховальну нішу в південній частині усипальні Георгіївської церкви. На таку роль насамперед може претендувати князь Ігор Ольгович. Для такого висновку маємо дві підстави. По-перше, канівський храм, освячений на честь святого Георгія, що відповідає християнському імені князя Зотов Р.Вл. О черниговских князьях по Любецкому синодику и о Черниговском княжестве в татарское время. Санкт-Петербург, 1892. С. 34-36; Поменник Ввєдєнської церкви в Ближніх пєчєрах Києво-Пєчєрської лаври. Публікація рукописної пам'ятки др. пол. XVII ст. Лаврський альманах. 2007. Спецвипуск 7. С. 16, 17.. По-друге, на таку думку наштовхує літописна інформація про церкву Святого Георгія, що згадується в контексті спустошення сільця князя Ігоря Ольговича, «идеже блше оустроилъ дворъ добрі» Ипатьевская летопись. Ст. 332-333..

Літописне оповідання про грабунок маєтностей князя Ігоря Ольговича дослідники розглядають у контексті загального розорення князями Давидовичами маєтностей новгородсіверського князя Святослава Ольговича Див.: Толочко П.П. Власть в Древней Руси. Х-ХІІІ в. Санкт-Петербург: Алетейя, 2011. С. 23; Чугаєва І.К. Чернігівське літописання ХІ-ХІІІ ст.: історіографічний міф чи історичне джерело? Чернігів: ПВК «Десна», 2018. С. 191-193. після смерті великого київського князя Всеволода Ольговича. Утім, пропуск у джерелі семи рядків (примітка К) Ипатьевская летопись. Ст. 332. перед згадкою про Ігореве сільце й Георгіївську церкву не може достовірно пов'язувати подальший текст зі згаданими раніше локаціями попри той само характер літописного оповідання. Наступний пропуск із шести рядків (примітка А) Там само. Ст. 335, можливо, свідчить про вставку переписувачем окремого аркуша (59 рядків) до свого тексту, що лише близький за тематикою оповідання.

Відтак можемо припустити, що радше спалений храм Святого Георгія Там само. Ст. 333. є відомою за тим само джерелом канівською церквою Там само. Ст. 317. з підготовленим аркосолієм у південній частині її поховального приміщення для подальшого розміщення захоронення князя Ігоря Ольговича в саркофазі, аніж дотепер не знайдена церква десь на новгород-сіверських землях.

Наведена аргументація щодо місця, відведеного для поховання князя Ігоря Ольговича, паралельно дає змогу скорегувати персоніфікацію князівських фігур із поховального портрета «Ликъ кнлзєи» усипальні Кирилівської церкви й кандидатури членів родини, що мали б упокоїтися в родовій усипальні. Відповідно можливі персоніфікації скорочуються із чотирьох до тих двох варіантів, де князь Ігор Ольгович не фігурує. Тож для подальшого розроблення валідні варіанти персоніфікації № 2 та 3.

2. Ярослав -^ Святослав -^ Всеволод -^ Олег -^ янгол

3. Ярослав -^ Святослав -^ Всеволод -^ Святослав -^ янгол

Як бачимо, ці два варіанти різняться лише однією змінною. Вона пов'язана з очільником роду князя Всеволода Ольговича, котрий зображений попереду нього на поховальному портреті «Ликъ кнлзєи» в усипальні Кирилівської церкви. Як було зазначено, питання родової належності князя є дискусійним.

Отже, згідно з наведеними спостереженнями, на перепоховання в аркосолії північної частини поховального приміщення Кирилівської церкви можуть претендувати як батько Всеволода Ольговича князь-ізгой Олег Святославич, так і дід великий київський князь Святослав Ярославич. Водночас у канівській усипальні призначення двох поховальних ніш для вже померлих лишилося поки невизначеними. До того ж один із цих аркосоліїв відокремлений від основного простору поховального приміщення (за північним стовпом нартексу), а другий розміщується «дзеркально» до місця, що, як ми припустили, відводилося для князя Ігоря Ольговича. Вирішення цієї проблеми можливе за умови розгляду топографії усипальниць Кирилівської церкви Києва й Георгіївського храму Канева із залученням генеалогічних відомостей про рід князя Всеволода Ольговича.

Якщо на цьому етапі моделювання єдиного києво-канівського некрополя родини ктитора обмежитися його належністю до Ольговичів і штучно, без логічного обґрунтування, пов'язати аркосолій засновника роду північної частини усипальні Кирилівської церкви з персоною князя Олега Святославича, то особливості топографії канівського поховального приміщення у вигляді «дзеркальної» орієнтації одного аркосолія та відокремленості другого важко пояснити.

Однак, штучно пов'язавши з кирилівським аркосолієм можливість перепоховання засновника роду Святославичів великого київського князя Святослава Ярославича, маємо певну неузгодженість. Якщо для «дзеркального» аркосолія можна припускати місце для перепоховання князя Олега Святославича, для кого ж тоді призначена відокремлена від основного простору поховального приміщення ніша? У межах роду Святославичів лишаються ще двоє: князі Давид і Ярослав Святославичі.

Літописи повідомляють, коли князь Давид Святославич упокоївся Там само. Ст. 286; Лаврентьевская летопись. Ст. 293., проте точних відомостей про місце його поховання не дають. Стаття Іпатіївського списку під 1162 р., оповідаючи про загибель його сина, князя Ізяслава Давидовича, повідомляє, що «положиша тіло его въ wтни . ему цркви оу стою мч"ку Бориса и Гліба» Ипатьевская летопись. Ст. 518.. Ця згадка дає дослідникам резонні підстави вважати, що князь Давид Святославич упокоївся саме в цьому храмі Войтович Л. Княжа доба... С. 372..

Стосовно князя Ярослава Святославича, відомо лише те, що він спочив, посідаючи удільний муромський стіл Ипатьевская летопись. Ст. 293; Лаврентьевская летопись. Ст. 301.. Наскільки знаємо, про місце його поховання в писемних джерелах бракує інформації. Очевидно, що князь знайшов свій спочинок в одній із церков Мурома. У такому разі задум перепоховати його в Георгіївському храмі Канева для князя Всеволода Ольговича був би нездійсненним, адже удільна Муромо-Рязанська земля на той час перебувала поза межами впливу великого київського князя.

Ба більше, після подій під 1127 р., коли князь Всеволод Ольгович прогнав із чернігівського столу князя Ярослава Святославича Ипатьевская летопись. Ст. 290-291; Лаврентьевская летопись. Ст. 296-297., останній фактично став персоною нон ґрата в родинному колі Святославичів. Тож великий київський князь Всеволод Ольгович мав би реалізувати політику посмертної делегітимізації влади опального члена роду Святославичів і його наступників, що й могло віддзеркалитися в програмі києво-канівського некрополя.

Підтвердження такої думки знаходимо у виборі імен для дітей князя Всеволода Ольговича. Імовірно, за тогочасною традицією молодшого сина князь назвав ім'ям-прототипом померлого на той час Ярослава Святославича, бажаючи, щоб його новонароджений спадкоємець посів удільний муромський стіл Литвина А.Ф., Успенский Ф.Б. Выбор имени. С. 13-30..

Натомість можливість перепоховання князя Давида Святославича у відокремленому від основного простору аркосолії північної частини поховального приміщення канівської усипальні видається цілком імовірною. Дати відповідь на питання, чи все-таки було здійснено таку акцію, важко. Однак можемо констатувати, що реалізації такого задуму ніщо не заважало, оскільки чернігівські землі лишалися під контролем великого київського князя Всеволода Ольговича.

За часів його київського княжіння чернігівський стіл посідав син князя Давида Святославича Володимир Давидович. З літописів відомо, що останній підтримував політику боротьби князя Всеволода Ольговича з Мономаховичами, отже, не став би на заваді реалізації програми загального некрополя Святославичів. Щоправда, після його смерті Володимир Давидович різко змінив свою лояльність і приєднався до табору Ізяслава Мстиславича.

Показово, що саме в цей час князь Володимир Давидович бере активну участь у пограбуванні Новгорода-Сіверського, вотчини Святослава Ольговича, а також «не б! то и еще досвіти но идоста на Игорево селче . идеже блше оустроилъ дворъ добр! » Ипатьевская летопись. Ст. 332-333.. Якщо сільце Ігоря, як ми припускаємо, справді було поруч із Георгіївським храмом Канева, це означає, що в часи цих трагічних подій церкву добудували, її внутрішнє опорядження закінчили й вона функціонувала, а може, до неї вже й перенесли із чернігівських храмів поховання князів Давида Святославича та Олега Святославича.

Якщо ці припущення слушні, то князь Володимир Давидович міг без перешкод забрати з усипальні Георгіївської церкви тіло свого батька, а підпал храму, у якому залишився похованим князь Олег Святославич, у такому разі можна розглядати як акт делегітимізації його нащадків. Однак наразі такий занадто складний варіант розгортання подій може бути тільки робочою гіпотезою.

Залишаючи результати моделювання некрополя Георгіївської церкви Канева на цьому етапі розроблення, повернемося до отриманих результатів щодо усипальні Кирилівського храму. Ми зупинилися на тому, що три ніші південної частини поховального приміщення заздалегідь створили для представників роду Святославичів, які після смерті мали б знайти там свій останній спочинок. Один аркосолій північної частини для перепоховання засновника роду, великого київського князя Святослава Ярославича. У межах персоніфікації фігур поховального портрета «Ликъ кнлзєи» цей результат відповідає варіанту № 3:

3. Ярослав -^ Святослав -^ Всеволод -^ Святослав -^ янгол

Як було зазначено, такий варіант є пріоритетним, адже відповідає владним амбіціям великого київського князя Всеволода Ольговича, а також може репрезентувати його бажання передати київський стіл старшому за віком синові, князю Святославові Всеволодовичу, який після себе мав би лишити його молодшому братові, князю Ярославові Всеволодовичу.

Такий варіант моделювання єдиного києво-канівського некрополя дає змогу припускати реалізацію великим київським князем Всеволодом Ольговичем в обох церквах програми захоронения представників роду Святославичів. На наш погляд, хронологічно першою була зведена Кирилівська церква зі своєю усипальнею Ганшин О. Сакральна організація... С. 169-180.. У її єдиному аркосолії північної частини планували перепоховати засновника роду, князя Святослава Ярославича, а в південній частині заздалегідь відвели поховальні ніші для захоронення ктитора храму та обох його синів. Організація саме такого некрополя легітимізувала б великокнязівську владу князя Всеволода Ольговича, адже наголошувала на праві на дідівський київський спадок.

Водночас реалізація єдиного некрополя Святославичів поставила б перед Всеволодом Ольговичем завдання дистанціюватися від членів роду, позбавлених права на володіння київським столом Войтович Л. Княжа доба. С. 372, 374.. Тут маємо на увазі тих представників, яких в історіографії охрестили князями-ізгоями, тобто князів Олега й Давида Святославичів Котляр Н. Наступление удельной раздробленности на Руси (князья-изгои). Ruthenica. 2011. Т. X. С. 69-77.. Імовірно, таку роль князь Всеволод відводив і рідному братові Ігореві Ольговичу, адже брав за взірець варіант передання влади своїм синам у майбутньому. На нашу думку, таке завдання з відмежування й давало змогу виконати усипальню канівської Георгіївської церкви.

На підтвердження моделі єдиного києво-канівського некрополя князів Святославичів можна навести одне літописне повідомлення фрагмент статті про убієнного князя Ігоря Ольговича з Київського літопису за Іпатіївським списком: «и везе на конець града в манастьірь стмоу Семета бі бо манастьірь (бі бо манастырь) уца его . и діда ег Стослава . тамо положиша» Ипатьевская летопись. Ст. 354..

Згідно з усталеним варіантом прочитання літописної згадки, йдеться про те, що: 1) тіло убієнного князя Ігоря Ольговича везуть до обителі Святого Симеона; 2) оскільки це монастир його батька й діда його князя Святослава Звертаємо увагу, що використано подвійну присвійну форму «бі бо манастьірь (бі бо манастьірь) Хцгі его . и діда ег" Стослава». Щодо створених князями церков або монастирів у літописі вона більше не трапляється. Ярославича; 3) там його тіло поклали. У такому разі літописне повідомлення містить такий логічний ланцюжок: перший і третій блоки літописного тексту є наслідком, а другий причиною.

Наша інтерпретація літописного повідомлення Цікаво, що такий самий варіант прочитання літописної звістки незалежно від нас запропонувала дослідниця Інституту української мови НАН України І. Железняк. Див.: Железняк І. Київський топонімікон. Київ, 2014. С. 62. така: 1) тіло убієнного князя Ігоря Ольговича везуть до обителі Святого Симеона; 2) оскільки це монастир його батька; 3) та з тієї причини, що там лежить його дід З огляду на запропонований нами новий варіант прочитання й інтерпретації літописної згадки про Симеонів монастир, схиляємося до того, що М. Присьолков цілком слушно вважав, що київську Спасо-Преображенську церкву на Берестові створив князь Святослав Ярославич. Див.: Приселков М. Очерки по церковно-политической истории Киевской Руси Х-ХІІ в. Санкт-Питербург: Наука, 2003. С. 72., князь Святослав Ярославич. Тоді перший блок літописного тексту є наслідком, а другий і третій причинами.

Щоправда, результати такої інтерпретації літописного фрагмента суперечать розробленому нами моделюванню некрополя, адже князя Святослава Ярославича мали б перепоховати в усамітненому аркосолії північної частини усипальні Кирилівської церкви, яка збудована князем Всеволодом Ольговичем. Натомість, згідно із запропонованою нами логікою прочитання, він нібито покладений в обителі Святого Симеона на Копиревому кінці, яку начебто збудував батько убієнного князя Ігоря Ольговича, Олег Святославич.

Ця суперечність щодо місця поховання князя Святослава Ярославича спонукала проаналізувати всі відомі прямі згадки давніх літописів про обитель Святого Симеона Ипатьевская летопись. Ст. 354, 408, 518; Лаврентьевская летопись. Ст. 318. й Кирилівську церкву Ипатьевская летопись. Ст. 544, 612, 680. Лаврентьевская летопись. Ст. 412.. Результат показав цікаву, не помічену раніше закономірність: тогочасні писемні джерела не містять жодних прямих згадок про назву церкви обителі Святого Симеона, хоча повідомляють про князівські поховання Ипатьевская летопись. Ст. 354, 408, 518., певно, у її усипальні; також літописи не згадують посвяти монастиря, на території якого стоїть Кирилівська церква, однак містять згадку про існування такої обителі Ипатьевская летопись. Ст. 680; Лаврентьевская летопись. Ст. 412..

У цьому контексті звертаємо увагу, що Кирилівська церква була збудована й розписана ще за життя ктитора, великого київського князя Всеволода Ольговича. Ми наводили дати закладання споруди (1139/1140 рр.), побудови (1139/1140-1143/1144 рр.) та розпису (1145-1146 рр.) храму Ганшин О. Сакральна організація. С. 176.. Натомість у літописному матеріалі пам'ятка починає згадуватися під назвою Кирилівська лише зі статті Київського літопису за Іпатіївським списком за 1171 р. Ипатьевская летопись. Ст. 544.

Водночас руїни церкви Симеонова монастиря нібито знайшов П. Лашкарьов на краю Кудрявської гори біля Вознесенського узвозу. На наш погляд, дослідник видав бажане за реальне, адже ще до початку розкопок штучно пов'язав об'єкт із літописною обителлю Лошкарев П. Развалины церкви Св. Симеона и Копырев конец древняго Киева. Киев, 1879. С. 13-14.. Фактологічних відомостей про монастир і місцевість Копирів кінець Ипатьевская летопись. Ст. 286, 302, 354, 408, 428, 518; Лаврентьевская летопись. Ст. 318, 417. у тогочасних писемних джерелах бракує.

Показово, що перші уривчасті відомості про Симеонів монастир^з'являються у статтях Київського літопису за Іпатіївським та Лаврентіївським списками Ипатьевская летопись. Ст. 354; Лаврентьевская летопись. Ст. 318. за 1147 р., а остання згадка міститься в статті Іпатіївського списку за 1162 р. Ипатьевская летопись. Ст. 518.

Зіставлення джерельної інформації підводить до сміливої думки, що літописні свідчення про обитель Святого Симеона й Кирилівську церкву оповідають про той само монастирський комплекс. Тобто, одночасно із завершенням будівництва (1143/1144 рр.) й розпису (до серпня 1146 р.) церкви Ганшин О. Сакральна організація... С. 176. постає й супутній їй монастир. Упродовж літописних 1147-1162 рр. його згадують під назвою Святого Симеона, а протягом 1171-1195 рр. Ипатьевская летопись. Ст. 544, 612, 680. Лаврентьевская летопись. Ст. 412. Про існування кирилівського ігумена довідуємося зі статті за 1231 р. за Лаврентіївським списком (ст. 457), що опосередковано свідчить про посвяту обителі за тих часів. оповідають уже про Кирилівську церкву Відповідно в проміжку між 1162 і 1171 рр. сталася подія, що зумовила переосвячення церкви й монастиря. Можливо, це пов'язано з розоренням Києва коаліцією князів на чолі з князем Мстиславом Андрійовичем. З літопису відомо, що його війська стали табором на Дорогочі неподалік храму Святого Кирила. Див.: Ипатьевская летопись. Ст. 544..

Різне посвячення церкви й монастиря здається малоймовірним на тлі решти давніх київських сакральних пам'яток За обговорення цієї думки щиро дякуємо завідувачеві відділу археології Києва Інституту археології НАНУ В. Івакіну й молодшому науковому співробітникові відділу І. Зоценку, науковому співробітникові Д. Бібікову.. Це наштовхує на думку, що після будівництва відома нам сьогодні Кирилівська церква була освячена ім'ям святого Симеона. Така синтеза є слушною, якщо врахувати, що християнське ім'я князя-ктитора Всеволода Ольговича за свідченнями джерел є чернечим Поменник Ввєдєнської церкви. С. 16, 17. Див.: Толочко О. Заснування Кирилівського монастиря. Ruthenica. 2020. Т. XVI. С. 160. (радше за все передсмертний постриг), а не хрестильним (циклічний аргумент) , як припускають дослідники За консультації щодо християнських імен князя Всеволода Ольговича висловлюємо щиру подяку Ф. Успенському..

У сучасній Кирилівській церкві відомі дві фрески з образами святих на ім'я Симеон. На першій зображено святого стовпника Марголіна І., Ульяновський В. Київська обитель Святого Кирила. Київ: Либідь, 2005. С. 103-104. (мал. 6). Розміщена вона на маргінесі, у північній горішній частині трансепта в простінку між віконними прорізами та визначена гіпотетично.

Другий святий образ належить до композиції «Стрітення» (мал. 7) із зображенням святого Симеона Богоприємця (до якого й веде загадковий хід із південного вівтаря) Див.: Марголіна І. Архітектурна загадка Кирилівської церкви. Пам'ятки України. Історія та культура. 2013. № 2. С. 20-24; Корнієнко В. Графіті Софії Київської ХІ - поч. XVIII ст.: Інформаційний потенціал джерела. Київ: ВД «Слово», 2014. С. 101-104; Марголіна І.Є. До питання використання балкону над входом до південної апсиди Кирилівської церкви в Києві (дискусія з В.В. Корнієнком). Софійський часопис. 2017. Вип. 1. С. 259-265; Дивний І. Кілька зауважень до початкової історії Києво-Кирилівської церкви (спроба інтерпретації джерел). Український археографічний щорічник. 2018. Вип. 21/22. С. 301-313. та міститься в середньому регістрі розписів вівтарних стовпів. До того ж композиція «Стрітення» прописана саме навпроти решток реальної ктиторської композиції західної стіни наосу Козак Н.Б. Фрагмент ктиторской композиции. С. 208-209..

«И везе на конець града в манастьірь стмоу Семеwноу бі бо манастьірь (б! бо манастьірь) уца его и діда ег Стослава тамо положиша» Ипатьевская летопись. Ст. 354.,така інтерпретація джерел, згідно з новим прочитанням літописної згадки, заперечує ктиторство князя Олега Святославича, проте на тлі недостовірної літописної згадки про побудову церкви княгинею Всеволожою Там само. Ст. 612. є тенденційною. Скидається на те, що в промономахівському Див.: Грушевський М.С. Історія української літератури. Київ: Либідь, 1993. С. 11-12; Толочко П.П. Давньоруські літописи і літописці Х-ХІІІ ст. Київ: Наукова думка, 2005. С. 140-142; Котляр М.Ф. Київський літопис ХІІ ст. Історичне джерело. Київ, 2009. С. 102-103; Войтович Л. Княжа доба. С. 373. літописанні було реалізовано програму завуальовування київського акту благочестя князя Всеволода Ольговича.

Мал. 6. Фреска стовпника з північної горішньої частини трансепту.

Мал. 7. Фрескова композиція «Стрітення».

В оригіналі літописної згадки до виправлення могло йтися про те, що ктитором монастиря був князь Всеволод Ольгович. За такого варіанта прочитання й інтерпретації літописного тексту простежується чіткий наслідково-причинний зв'язок із двох логічних блоків: 1) тіло убієнного князя Ігоря Ольговича везуть до обителі Святого Симеона; 2) оскільки це монастир його брата, який там перепоховав (започаткував некрополь київських князів свого роду) діда, князя Святослава Ярославича.

Виникає певна суперечність у тому, що тіло убієнного князя Ігоря Ольговича везуть, а потім на деякий час ховають в усипальні київської церкви, в той час, коли, згідно з нашими роздумами, його мали поховати в аркосолії південної частини усипальні канівської Георгіївської церкви. Це можна пояснити тим, що перед смертю князь Ігор Ольгович на нетривалий термін посів великий київський стіл, що й зумовило його поховання в родовій усипальні київських князів.

Отже, результати проведеного дослідження дають змогу дійти висновку про можливе існування єдиного києво-канівського некрополя князівського роду Святославичів, що його організував Всеволод Ольгович. Створення некрополя було продиктоване потребою легітимації права князя на великокнязівський київський стіл як очільника роду Святославичів.

Аналіз джерельної бази дає змогу припустити, що літописні свідчення про обитель Святого Симеона й Кирилівську церкву оповідають про той само монастирський комплекс. Проте цей висновок потребує дальшої перевірки та спонукає переглянути усталені погляди й концепції щодо згаданих пам'яток.

усипальня кирилівська церква князь всеволод ольгович некрополь

Dyvnyi, I. (2018). Kilka zauvazhen do pochatkovoi istorii Kyievo-Kyrylivskoi tserkvy (sproba interpretatsii dzherel) [A few remarks on the early history of the Kyiv-Cyril's Church (an attempt to interpret the sources)]. Ukrainskyi arkheohrafichnyi shchorichnyk Ukrainian archeographic yearbook. Is. 2122. Kyiv, Ukraine.

Hanshyn, O. (2018). Sakralna orhanizatsiia kniazivskoi usypalni Kyrylivskoi tserkvy Kyieva ta datuvannia yii freskovykh rozpysiv [Sacral organization of the burial vault of St. Cyril's Church in Kyiv and the dating of its fresco paintings]. Slavistychna zbirka Slavic collection. Is. IV. Kyiv, Ukraine.

Hanshyn, O. (2021). Istoriohrafichnyi paradoks dvokh ktytorskykh kompozytsii u Kyrylivskii tserkvi Kyieva [The historiographical paradox of two founders' depictions of St. Cyril's Church in Kyiv]. Novogardia. № 1 (9). Russia.

Korniienko, V. (2014). Hrafiti Sofii Kyivskoi XI poch. XVIII st.: Informatsiinyi potentsial dzherela [Graffiti of St. Sophia of Kyiv of the XII early XVIII c.: Informational potential of the source]. Kyiv, Ukraine.

Korniienko, V. (2021). Hrafiti Kyrylivskoi tserkvy (ser. XII ser. XVIII st.) [Graffiti of St. Cyril's Church (mid-XII mid-XVIII c.]. Kyiv, Ukraine.

Kotliar N. (2011). Nastuplenye udelnoi razdroblennosty na Rusy (kniazia-yzghoy) [The onset of specific fragmentation in Russia (rogue princes)]. Ruthenica. № 10.

Kozak, N. (2014). Fragment ktitorskoy kompozitsii na zapadnoy stene naosa Kirillovskoy tserkvi v Kiyeve [A fragment of the founders' depiction on the western wall of the naos of St. Cyril's Church in Kyiv]. V sozvezdyy Lva: Sb. statei po drevnerusskomu yskusstvu v chest Lva Ysaakovycha Lyfshytsa In the constellation Leo: Collection of articles on ancient Russian art in honor of Lev Isaakovich Lifshitz. Moscow, Russia.

Kuchkyn, V. (1997). Knyazheskiy pomyannik v sostave Kiyevo-Pecherskogo paterika Iosifa Trizny. Drevneyshiye gosudarstva Vostochnoy Evropy [Princely necrology as part of the Kyiv-Pechersk Patericon of Joseph Trizna. Ancient states of Eastern Europe]. Drevneishye hosudarstva Vostochnoi Evropy Ancient States of Eastern Europe. Moscow, Russia.

Kudelko, T. (1994). Do pytannia ikonohrafii nevidomoi kompozytsii na pivdennii stini Kyrylivskoi tserkvy [On the question of the iconography of the unknown composition on the south wall of the St. Cyril's Church]. Problemy zberezhennia ta vidrodzhennia pamiatok istorii ta kultury Problems of preservation and revival of monuments of history and culture. Bila Tserkva, Ukraine.

Lytvyna, A., Uspenskyi, F. (2006). Vybor imeni u russkikh knyazey X-XVI v. Dinasticheskaya istoriya skvoz prizmu antroponimiki [The choice of the name of the Rus princes in the X-XVI c. Dynastic history through the prism of anthroponymy]. Dynastycheskaia ystoryia skvoz pryzmu antroponymyky Dynastic history through the prism of anthroponymy. Moscow, Russia.

Lytvyna, A., Uspenskyi, F. (2010). Trayektorii traditsii: Glavy iz istorii dinastii i tserkvi na Rusi kontsa XI nach. XIII v. [Trajectories of tradition: Chapters from the history of the dynasty and the church in Rus at the late XI early XIII c.]. Moscow, Russia.

Marholina, I. (2001). Kyrylivska tserkva v istorii serednovichnoho Kyieva [St. Cyril's Church in the history of medieval Kyiv]. Kyiv, Ukraine.

Marholina, I. (2013). Arkhitekturna zahadka Kyrylivskoi tserkvy [The architectural mystery of St. Cyril's Church]. Pamiatky Ukrainy. Istoriia ta kultura Sights of Ukraine. History and culture. № 2. Kyiv, Ukraine.

Marholina, I. (2014). Taiemnytsi dorohozhytskykh pahorbiv [Secrets of Dorohozhychi hills]. Vizantiia. Rus. Ukraina Byzantium. Rus. Ukraine. Is. 4. P. 464.Kyiv, Ukraine.

Marholina, I. (2017) Do pytannia vykorystannia balkonu nad vkhodom do pivdennoi apsydy Kyrylivskoi tserkvy v Kyievi (dyskusiia z V.V. Korniienkom) [Regarding the issue of using the balcony above the entrance to the southern apse of St. Cyril's Church in Kyiv (discussion with V.V. Korniyenko)]. Sofiiskyi chasopys Sofia magazine. Is. 1. Kyiv, Ukraine.

Marholina, I., Ulianovskyi, V. (2005). Kyivska obytel Sviatoho Kyryla [Kyiv Monastery of St. Cyril]. Kyiv, Ukraine.

Marholyna, I. (2014). Ktytorskaia kompozytsyia v Kyryllovskoi tserkvy Kyeva [The founders' depiction in St. Cyril's church in Kyiv]. Kyiv, Ukraine.

Panova, T. (2014). Tsarstvo smerti. Pogrebalnyy obryad srednevekovoy Rusi XI-XVI v. [Kingdom of death. Funeral rite of medieval Rus in the XI-XVI c.]. Moscow, Russia.

Pevna, O. (1995). The Kyrylivska tserkva: The Approphition of Byzantine Art and Architecture in Kiev. New York, USA.

Preobrazhenskyi, A. (2010). Ktitorskiye portrety srednevekovoy Rusi. XI nach. XVI v. [Ktitor portraits of medieval Rus. XI the beginning of the XVI c.]. Moscow, Russia.

Pryselkov, M. (2003). Ocherki po tserkovno-politicheskoy istorii Kiyevskoy Rusi X-XII vv. [Essays on the Church and Political History of Kyivan Rus in the X-XII c.]. Saint Petersburg, Russia.

Sedov, Vl. (2003). Pogrebeniya «svyatykh knyazey» i arkhitektura knyazheskikh usypalnits drevney Rusi [Burials of the «holy princes» and the architecture of the princely vaults of ancient Rus]. Vostochnokhrystyanskye relykvyy Eastern Christian relics. Moscow, Russia.

Tolochko, O. (2020). Zasnuvannia Kyrylivskoho monastyria [Foundation of Cyril's Monastery]. Kyiv, Ukraine.

Tolochko, P. (2005). Davnoruski litopysy i litopystsi X-XIII st. [Ancient Rus chronicles and chroniclers of the X-XIII c.]. Kyiv, Ukraine.