Каталоги українських стародруків, як джерела експертного дослідження київських кириличних стародрукованих видань XVII-XVIII ст.ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Каталоги українських стародруків, як джерела експертного дослідження київських кириличних стародрукованих видань XVII-XVIII ст.ст.

Федоренко Владислав Леонідович

доктор юридичних наук, професор

директор Науково-дослідного центру

судової експертизи з питань інтелектуальної власності

Міністерства юстиції України

Заслужений юрист України, судовий експерт; м. Київ

Федоренко Максим Владиславович

аспірант Гуманітарного інституту

Таврійського національного університету

імені В.І. Вернадського, м. Київ

Анотація

стародрук кириличний видання

У публікації комплексно досліджуються питання щодо використання відомих каталогів українських стародруків, як джерела атрибуції та експертних досліджень київських кириличних стародрукованих видань XVII-XVIII ст.ст. При цьому, експертне дослідження київських кириличних стародруків може здійснюватися як експертами, які мають спеціальні знання в сфері мистецтвознавства, бібліографії, історії, культурології, книгодрукарства та ін., так і судовими експертами, атестованими за спец. 15.1 - «Мистецтвознавчі дослідження».

Обґрунтовується висновок, що експертне дослідження київських кириличних стародруків є системою послідовних і взаємозумовлених стадій вивчення та ідентифікації конкретного примірника (примірників) книги (повного або дефектного), із метою її атрибуції за системою основних критеріїв (авторство та назва книги, її формат, час видання, гравюри і гравери, шрифти і прикраси, заставки та орнаментальне оздоблення колонтитулів, виливні прикраси, форти, бандеролі, сигнатур, обкладинки etc), в якості встановленого, каталогізованого та описаного київського стародрукованого видання кирилівського шрифту XVII-XVIII ст.ст.

Аналіз відомих каталогів українських кириличних стародруків, які містять опис київських кириличних стародрукованих видань XVII-XVIII ст.ст., дозволяє систематизувати їх, з огляду на хронологічний критерій і рівень розвитку методології та техніки експертного дослідження та атрибуції кирилівських стародруків, у три послідовні групи. Перша група (з поч. XVIII ст. - до поч. XX ст.) - видання перших каталогів кириличних стародруків, які здебільшого становили розширений бібліографічний опис (із зазначенням розмірів, тиражу, наявності орнаментального оздоблення та інших описів книг) відповідних видань у архівах, бібліотеках академій, університетів, музеях і наукових, у тому числі науково-історичних товариств Російської імперії, зокрема, й тих, які діяли на території України (бібліотеки імператорських університетів у Харкові, Одесі та Києві та ін.), і в приватних колекціях. Друга група (1922-1991 рр.) - видання каталогів кириличних стародруків, які характеризуються зростанням науково-методологічного рівня опису відповідних видань, переатрибуцієї описаних у перший період стародруків, та м'яким, але принциповим суперництвом української та російської наукових шкіл дослідників кириличних стародруків за першість у книгодрукарстві. Третя група (1991 р. - до сьогодні) - подальший розвиток наукових і експертних досліджень українських кириличних стародруків із державних і приватних зібрань, зокрема й виданих у м. Києва, результати яких втілені в новітніх каталогах, що містять повні та системні описи відповідних стародруків, у тому числі й переатрибутованих і раніше не виявлених і не атрибутованих у два попередні періоди.

Ключові слова: стародрук, кириличний стародрук, київські кириличні стародруки, типографія Києво-Печерської лаври, типографія Тимофія Вербицького, типографія Спиридона Соболя, каталог київських кириличних стародруків, атрибуція стародруків, експертиза стародруків, судова мистецтвознавча експертиза.

Fedorenko Vladislav Leonidovich, Doctor of Law, Professor, Director of the Research Center for Forensic Examination on Intellectual Property of the Ministry of Justice of Ukraine, Honored Lawyer of Ukraine, forensic expert; Kyiv

Fedorenko Maksym Vladislavovych, graduate student of the Humanities Institute of the Tavriya National University named after V.I. Vernadskoho Kyiv

Catalogs of Ukrainian old prints as sources of expert research of Kyiv Cyrillic old printed editions of the XVII-XVIII centuries

Annotation

The publication comprehensively investigates the use of well-known catalogs of Ukrainian old prints as a source of attribution and expert research of Kyiv Cyrillic old printed editions of the XVII-XVIII centuries. At the same time, expert research of Kyiv Cyrillic old prints can be carried out both by experts who have special knowledge in the field of art history, bibliography, history, culturology, book printing, etc., and certified by special. 15.1 - “Art Studies” by forensic art experts.

The conclusion is substantiated that the expert study of Kyiv Cyrillic old prints is a system of successive and interdependent stages of study and identification of a specific copy (copies) of a book (complete or defective), in order to attribute it to the system of basic criteria. engravings and engravers, fonts and ornaments, screensavers and ornamental decoration of footers, casting ornaments, forts, parcels, signatures, covers, etc.), as an established, cataloged and described Kyiv old printed edition of the Cyrillic font XVII - XVIII centuries.

Analysis of known catalogs of Ukrainian Cyrillic old prints, which contain descriptions of Kyiv Cyrillic old editions of XVII-XVIII centuries, allows to systematize them, given the chronological criterion and level of development of methodology and techniques of expert research and attribution of Cyrillic old prints, into three successive groups. The first group (from the beginning of the XVIII century to the beginning of the XX century) is the publication of the first catalogs of Cyrillic old prints, which mostly were an extended bibliographic description (indicating the size, circulation, ornamental decoration and other descriptions of books) of relevant publications in archives, libraries of academies, universities, museums and scientific, including scientific and historical societies of the Russian Empire, including those that operated in Ukraine (libraries of imperial universities in Kharkov, Odessa and Kiev, etc.), and in private collections. The second group (1922-1991) is the publication of catalogs of Cyrillic old prints, which are characterized by increasing scientific and methodological level of description of relevant publications, reattribution of old prints described in the first period, and soft but fundamental rivalry between Ukrainian and Russian scientific schools of Cyrillic researchers. old prints for the championship in book printing. The third group (1991 - present) - further development of scientific and expert research of Ukrainian Cyrillic old prints from public and private collections, including those published in Kiev, the results of which are embodied in the latest catalogs containing complete and systematic descriptions of relevant old prints, including re-attributed and not previously identified and not attributed in the previous two periods.

Key words: old print, Cyrillic old print, Kyiv Cyrillic old print, Kyiv-Pechersk Lavra printing house, Tymofiy Verbytsky printing house, Spiridon Sobol printing house, catalog of old Cyrillic prints, attribution of old prints, examination of old prints, forensic examination art.

Постановка питання в загальному вигляді

Повага та любов до книг була важливим культурно-ментальним аспектом для пращурів Українців іще за часі Київської Русі (Великого Київського Князівства). Історики писали, що у Київській Русі серед князів «... були особи, які справедливо заслужили прізвисько «книголюбів». До їх числа ми відносимо хоча б вел. князя Святослава, для якого були виготовлені списки збірників 1073 і 1076 р.р., князя Володимира Васильковича, Володимира Мономаха (р. 1053 - пом. 1125), та його батька, Всеволода, «вже дома сидя ізучивша п'ять язиков». ... Подібно тому, як один оре землю, а інший засіє сім'я, так і Св. Володимир здобрив Русь хрещенням, а Ярослав «насєя книжні словеса сердца вєрних людєй», і ми пожинаємо «учєніє приємлюще кніжноє»» [1, с. 464].

За доби раннього Середньовіччя списки (рукописні сувої) трансформувалися в звичні для сучасників книги (т.з. «кодекси»), які традиційно стосувалися богословської догматики, рідше - етики, історії та права, і видавалася університетськими факультетами богослов'я. Спочатку такі книги-кодекси технологічно мали форму все тих же пергаментів, але вже розрізаних на листки і послідовно скріплених у зошити. З часом у цих книгах почали позначатися сторінки, а пізніше - розділи і параграфи. Це дозволяло структурувати зміст тексту книги і створювало «навігацію» в її матеріалах для читача [2, с. 142]. З часом у Європі з'явилися книги-кодекси із питань богослов'я, філософії, етики, права, історії, педагогіки, медицини, алхімії, а також перші художні твори.

Видання Й. Ґутенбергом у м. Майнц у 1453-1455 рр. друкованої 42-рядкової Біблії знаменувало «видавничу революцію Й. Ґутенберга» [3, с. 288-300] та стало прологом наукової революції в Європі, відкривши нову сторінку в історії європейської культури, науки і мистецтва. І, хоча Ф. Бродель підкреслював, що у Китаї книгодрукарство було відоме іще з IX ст., а в Японії - з XI ст. [4, с. 340], на сьогодні достеменно не встановлено факти прямого перенесення цих винаходів у Західну Європу.

Відомий французький мислитель XIX ст. Е. Лабуле писав про значення винаходу І. Ґутенберга для Західної цивілізації наступне: «До винаходу Ґутенберга самі звичайні знання були виключно здобутком дуже обмеженого кола осіб. Пергаментні копії були дорогою річчю й при цьому важкими для читання, і якщо перший манускрипт іще можна було вільно читати, то наступний уже менш вільно. ... Книга в порівнянні з манускриптом те ж саме, що й залізниця з пішою людиною» [5, с. 150151].

До того ж, як стверджував німецький книгознавець Х. Кунце, для бібліофільства, починаючи із XVI ст., книгодрукарство стало зворотнім пунктом до суворого відбору видань для кожного зібрання книг [6, с. 95]. Тобто, поява та поширення друкованої книги в Європі сприяли формуванню різних бібліотек - церковних, університетських, приватних etc, і складенню перших каталогів друкованих видань, а також, безсумнівно, привернула любов до книги широких верств населення.

Згадувана «видавнича революція Й. Ґутенберга» мала відомий вплив і на розвиток вітчизняної науки, культури і мистецтва в Україні. Уже в XV ст. у бібліотеках львівських міщан були книги лютеранських і кальвіністських мислителів, які завозилися із Західної Європи. Ідеться про інкунамбули («колискові друки»), книги, видані до 1500 року, у тому числі перші кириличні стародруки [7, с. 17]. Окремі з них зберігаються в архівах, бібліотеках, музеях і приватних колекціях в Україні донині та мають меморіальну цінність.

У передмові до «Каталогу інкунамбул», укладеного Б. Зданевичем (Київ, 1974 р.)., Г. Ломонос-Рівна писала, що численні старі записи, екслібриси, печатки, старанно описані у згаданому каталозі, розповідають про колишніх власників кожної книги. Із них ми дізнаємося, що «Історія» Геродота у Венеційському виданні 1500 р. належала Мелентію Смортицькому, «Хроніка» німецького історика-гуманіста Ґартмана Шеделя (Нюренберг, 1439 р.) від XVII ст. зберігалась у бібліотеці Києво-Печерської лаври, а одна з перших книг кирилівського друку «Часословець», надрукована Ш. Фіолем у Кракові в 1491 році, - знаходилась у Києво-Михайлівському монастирі [8, с. 7].

Появу ж перших українських кириличних стародруків у другій пол. XVI ст. в Україні пов'язують насамперед із постаттю І. Федорова (Федоровича), а також сподвижників його справи - П. Мстиславця, Г. Ходкевича і К. Острозького. Як відомо, Ф. Федоров (Федорович), що був дяком в Московській Кремлівській церкві до 1553 р., а після вдівства присвятив себе книгодрукарству та навчав цьому ремеслу свого сина Івана, а також його «клеврет» Петро Тимофєєв з м. Мстиславля Могилевської області (відомий і як Петро Мстиславець), у 1564 р. видрукували першу в Московії книгу «Діяння Апостольські». Але, уже після видання в 1567 р. другого московитського стародруку - «Часовника», зазнавши несправедливих утисків і переслідувань від церковного і світського керівництва (про це І. Федоров написав у післямові до львівського «Аспостола», 1574 р.), І. Федоров, його син Іван і П. Тимофєєв (Мстиславець) «пішли із Москви у Південнозахідну Русь, Литву» [9, с. 9]. Їх радо прийняв прихильний до наук, культури і ремесла Гетьман Г. Ходкевич у Заблудові.

Понад століття тому М. Грушевський у своїй роботі «Культурно-національний рух в XVI-XVII ст.» (1912 р.) писав, що Заблудівська типографія Г. Ходкевичів - це була «перша магнатська друкарня ... Заложена вона була на українсько-білоруському пограниччу, в Заблудові, Маєтности Григ. Ходкевича, одного з виднійших магнатів в. князівства (з київського боярського роду), московськими емігрантами-друкарями Іваном Федоровим (Федоровичем) і Петром Мстиславцем. Вони покинули Москву через невдоволення, яке викликали їх друки (перші московські друки), і були прийняті Ходкевичом, що дав їм «не малу весь» на удержаніє і всякі вигоди для заведення друкарні. Першим виданням її було Учительне Євангелиє закінчене в марті 1569 р . ...» [10, с. 62].

Серед множини різних стародрукованих книг, виданих в українських друкарнях Львову, Острогу, Луцька, Почаєва, Бердичіва, Чернігова, Фастова й інших українських міст, важливе місце в історії кириличних стародруків належить понад тисячі виданням, які побачили світ у м. Києві з поч. XVII ст. - до XVIII ст. І, в першу чергу, в друкарні Києво-Печерської лаври, яка за словами І. Огієнка, «з самого початку свого аж до сер. XVIII віку майже не мала собі ніякої конкуренції» [11, с. 255]. Так, загальновідомі Київські патерики і акафісти мали значну популярність не лише на Київщині, а й розповсюджувалися до першої четв. XVIII ст. на Львівщині, Холмщині, Закарпатті та Волині. Вони були популярними і за межами Київщини, включаючи Білорусь і Московію. Зокрема, О. Гусєва писала про те, що «велику роль у завоюванні російського книжкового ринку українською книгою відігравав її європейський тип оформлення ...» [12, с. 4].

Утім, спочатку імперська політика Петра I та насильницьке перепідпорядкування ставропігії Києво-Печерської лаври від Константинополя до Москви з боку останньої, а надалі й запровадження цензурування українських кириличних стародруків Синодом, істотно загальмували і звузили репертуар українського книговидання в Києві. Ранні ж українські кириличні стародруки, видані до XVIII ст., почали масово вивозитись і осідати у Російській імперії.

Після включення України у 1922 р. до складу колишнього СРСР, ця російська імперська політика щодо київських стародруків XVI - до XVIII ст.ст. продовжилась. Самобутність згаданих київських видань також умисно применшувалася радянською ідеологічною концепцією про Київську Русь, як про «колиску трьох братніх народів - російського, українського та білоруського», які здавна мали спільну історію та культуру. Це призвело до штучної монополії Росії на збереження та дослідження українських кириличних стародруків. Так у 1997 р., за свідченням О. Гусєвої, було відомо знаходження 1273 позицій (видів видань) українських кириличих стародруків (із них (1616-1800 рр.), більше 700 назв книг видано у Києво-Печерській лаврі) [13, с. 183], із яких в Росії зберігалося біля 90%, а в Україні лише біля 70%.

З проголошенням незалежності України відбулося посилення інтересу держави, установ і організацій державної, комунальної та приватної форм власності, приватних колекціонерів до українських кириличних стародруків. Зокрема, до тих із них, які були видані в м. Києві в XVII-XVIII ст.ст. і становлять, за кількісними і якісними показниками, ядро вітчизняної національної книгодрукарської спадщини. Зазначене пожвавило ґрунтовні наукові та експертні розвідки київських кириличних стародруків і сприяло виданню монографій, каталогів, альбомів відповідного змісту. Узагальнюючи основі положень цих досліджень, можна зробити наступні висновки.

Київські кириличні стародруки XVII-XVIII ст.ст. - це корпус (сукупність) стародрукованих книг, виданих кририличним шрифтом (церковно-слов'янським, староукраїнським, гражданським («петровська азбука») у типографіях м. Києва (друкарні Києво-Печерської лаври, Тимофія Вербицького, Спиридона Соболя і ін.) у період із 1618/1619 рр. - до 1800 року, які містять богословські, філософські, етичні, історичні та інші сюжети, й становлять національну наукову, культурну та мистецьку спадщину.

Основними ознаками категорії «київські кириличні стародруки XVII-XVIII ст.ст.», на наш погляд, є:

а) з а сутністю, (походженням), є втіленням здобутків розвитку української науки, культури і мистецтва у книгодрукарстві в період протистояння Києва московській і іншій культурній, мовній, політичній і адміністративній експансії в XVII-XVIII ст.ст.;

б) з а змістом (предметом), це понад 700 найменувань книг, в яких вміщуються переклади з грецьких канонічних церковних книг (Біблія, Євангеліє та ін.), а також похідні від них богословсько-філософські, морально-етичні, історичні, педагогічні, правові, публіцистичні та інші твори;

в) з а мовою , є корпусом книг, написаних церковно-слов'янською та/ або староукраїнською мовами або ж, із 1790 р., т.з. «гражданським шрифтом»;

г) з а формою , є художньо оформленими книгами у оправах, які надруковані кириличним шрифтом однією, двома чи більше фарбами, містять форту, рамки, гравюри, орнаменти, виливні прикраси, герби церковних і світських історичних діячів і є витвором вітчизняного книгодрукарського мистецтва XVII-XVIII ст.ст.;

ґ) за часом видання , це книги що були видані з 1618/1619 рр. до 1800 року в місті Києві. Більшість із досліджуваних стародруків, насамперед, видані в т.з. «золотий вік» київського книгодрукарства (1618/1619 р. - 1718 р.), відносяться до рідкісних і цінних книг, складають культурну цінність національного значення.

Київські кириличні стародруки відрізняються своєю багатоманітністю та можуть бути класифіковані за такими критеріями, як:

предмет (назва і сюжет) і призначення стародруку : а) класичні церковні канонічні твори, перекладні з грецької мови; б) похідні від канонічних твори церковно-обрядового характеру: в) богословсько-філософські твори; г) історичні, правові, морально-етичні, педагогічні, філологічні, публіцистичні та ін. твори;

час (період) видання стародруку:

а) утвердження книгодрукарства в м. Києві та видання в Києво-Печерській лаврі стародруків-«первістків» - (1618/1619 р. - 1624 р.);

б) розвиток вільного книгодрукарства в Києві та розширення мережі друкарень і репертуару кириличних стародрукованих видань (1624 р. - 1721 р.);

в) занепад вільного книгодрукарства, що супроводжувався позбавленням Києво-Печерської лаври автономії, запровадження синодальної цензури і скороченням репертуару лаврських стародруків (1721-1800 рр.);

друкарня (типографія), де видано стародруки:

а) Києво-Печерська лавра (1616-1800 рр.);

б) друкарня Тимофія Вербицького (1623-1625 рр.);

в) Спиридона Соболя (1627-1631 рр.) і ін.;

авторство стародруку:

а) із невстановленим авторством;

б) зі встановленим авторством (Захарія Копистенський, Максим Грек, Сільвестр Коссов, Касіян Сакович, Памво Беринда, Петро Могила, Іоаникій Галятовський, Лазар Баранович, Антоній Радивиловський, Дмитрій Туптало, Стефан Яворський і ін.);

мова та шрифт, використані в стародруці:

а) церковно-слов'янські та староукраїнські стародруки;

б) стародруки, видані гражданським шрифтом («петровською азбукою»). Ці види і групи стародруків, класифіковані за попередньо виявленими критеріями, утворюють корпус (систему) київських кириличних стародруків XVII-XVIII ст.ст.

Київські стародруковані кириличні видання XVII-XVIII ст., будучи важливим матеріальним об'єктом наукової, культурної та мистецької спадщини України, підлягають ідентифікації, тобто визначенню підстав для встановлення оригінальності (автентичності), назви і авторства (книги, посвяти, друкарства), часу та місця видання конкретного примірника книги, чи її фрагменту (дефектний примірник). Процес такої ідентифікації стародруку має назву атрибуції (з лат. attributio - «переписування»), тобто, «визнання автентичності художнього твору (у нашому випадку - стародруку), його автора, місця й часу створення» [14, с. 64].

Атрибуція кириличних стародруків передбачає їх експертне дослідження, тобто цілеспрямовану діяльність експерта щодо встановлення автентичності примірника (повного чи дефектного) конкретної книги до стародруків та її ідентифікації з уже каталогізованими і описаними київськими кириличними стародруками XVII-XVIII ст. При цьому, експертне дослідження київських кирилиличних стародруків може здійснюватися як широким колом експертів, які мають спеціальні знання в сфері мистецтвознавства, бібліографії, історії культури, книгодрукарства тощо, так і атестованими судовими експертами-мистецтвознацями. Щодо останніх, ідеться про судових експертів, атестованих за судово-експертною спеціальністю 15.1 - «Мистецтвознавчі дослідження».

Як правило, судова мистецтвознавча експертиза стардрукованих видань, включаючи київські кириличні стародруки, проводиться атестованими судовими експертами на виконання ухвали суду, постанови органу досудового розслідування чи звернення адвоката однієї зі сторін кримінального провадження, із метою встановлення наявності або відсутності можливості віднесення стародрукованого видання (стародруку) до певного періоду часу, до видання тієї чи іншої друкарні, приналежність наданого на дослідження друкованого твору до видань того чи іншого друкаря, визначення ступеня збереження цього видання, наявності або відсутності реставраційних робіт, визначення наукової, історичної, культурної чи мистецької цінності стародрукованих видань, їх вартості та іншого. Тобто, така експертиза виявляє конкретні кваліфікуючі ознаки, за якими судовий експерт-мистецтвознавець може відповісти на питання: чи належить стародруковане видання до конкретної групи стародруків (у нашому випадку - до київських кириличних стародруків XVII-XVIII ст.ст.), котрі мають наукове, історичне, культурне, чи мистецьке значення.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

В основі цього дослідження використані спеціальні публікації українських (Н. Бондар, В. Бочковська, С. Волощенко, О. Губи, Я. Ісаєвич, Я. Запаско, С. Кагамлик, В. Микитась, С. Петров, Ф. Тітов, Л. Хауха, І. Ходченко) і зарубіжних (О. Гусєва, Т. Камєнєва, І. Полонська, О. Сидоров і ін.) учених та експертів, присвячені київським кириличним стародрукам XVII-XVIII ст. ст., їх експертному дослідженню та атрибуції. Поряд із дослідженнями кириличних стародруків, які проводились у другій пол. XX ст. - XXI ст., використані результати наукових розвідок таких відомих українських учених і громадських діячів, як В. Аскоченський [32; 33], М. Грушевський [10], М. Максимович [31], І. Огієнко [11], І. Франко [34] і ін., присвячені ґенезису і культурній цінності кирилівських стародруків, видрукуваних на Українських землях.

Самостійну групу джерел цієї наукової розвідки складають каталоги кириличних стародруків, у тому числі, спеціалізовані каталоги київських стародрукових кирилівських видань XVII-XVIII ст.ст., які детально аналізуються та систематизуються в самій статті. Упорядниками цих каталогів виступили вище згадані українські дослідники Н. Бондар, В. Бочковська, С. Кагамлик, Л. Хауха, С. Волощенко, О. Гусєва та інші, зарубіжні вчені (Л. Горфункель, І. Поздєєва, Л. Спіріна, Н. Чернишова і ін.).

Важливими для мети і завдань цієї публікації стали і наукові джерела, які містять загальні методичні рекомендації для державної реєстрації книжкових пам'яток України, насамперед - кириличних стародруків (Н. Бондар, Л. Гнатенко, Л. Дубровіна, Н. Зубкова і ін. [15]), методики експертного дослідження, зокрема в частині ідентифікації та атрибуції кириличних стародруків у цілому (О. Гусєва [13]), а також методики, які безпосередньо відображують особливості експертного дослідження київських кириличних стародруків XVII-XVIII ст.ст., зокрема Звіт НДР: «Розробка методики мистецтвознавчого дослідження стародрукованих книг кириличного друку» (Київський НДІСЕ; керівн. І. Ходченко, реєстр. № ІХ.1.1-2018/3 ) [16], складовою якого є проєкт однойменної Методики, яка в 2021 р. пройшла планову апробацію в системі науково-дослідних установ судової експертизи (НДУСЕ) Міністерства юстиції України.

Загальна мета дослідження полягає в узагальненні, аналізі та систематизації каталогів кириличних стародруків, як джерела для експертного дослідження київських кириличних стародруків XVII-XVIII ст.ст.

Викладення основного матеріалу

Важливими джерелами для експертного дослідження київських кириличних стародруків XVII-XVIII ст.ст. є каталоги стародруків, які містять фахові описи відповідних видань, як правило, зі вступними статтями (передмовами), методиками атрибуції стародруків, а також із зображеннями відповідних стародруків або їх фрагментів (форти, текстів, шрифтів, кількості рядків на сторінці, ініціалів, гравюр, виливних прикрас, гербів та ін.). Розглянемо та охарактеризуємо окремі із них, враховуючи а) основні етапи ґенезису та еволюціонування київських кириличних стародруків XVII-XVIII ст.ст., визначених у вступі цієї статті, та б) досвід їх наукового дослідження та каталогізації.

Становлення та розвиток діяльності зі складення каталогів, які стали і залишаються донині важливим джерелом для експертного дослідження та атрибуції кирилівських стародруків, на кожному етапі відображувало рівень розвитку науки, культури і мистецтва на Київщині.

Перший період формування каталогів київських кириличних стародруків ознаменувався започаткуванням роботи архівів, у тому числі й архівів типографій, музеїв, університетів, бібліотек, історико-етнографічних і культурологічно-мистецьких гуртків («Товариство Нестора Літопсця в Києві» та ін.), колекціонерів-бібліофілів, букіністів, антикварів і книготорговців. Очевидно, що увага до рідкісних і цінних книг, які уже в XIX ст. були введені в товарний обіг, спонукала не лише до їх дослідження, а й до каталогізації. Остання передбачала складення бібліографічних показників і опису кириличних стародруків, іноді з зображенням їх фрагментів (форта, сторінки з прикметними гравюрами тощо). В основу таких каталогів або «реєстрів книг», як правило, покладались критерії хронології та предмету видань, у їх системному поєднанні.

Прикладом таких каталогів позаминулого століття є укладений В. Пфафом «Систематичний каталог книг російською мовою Імператорської публічної бібліотеки в частині правознавства, політичних і статистичних наук, виданий під спостереженням Князя Юсупова» (1863 р.) [17]. Цей спеціалізований каталог містить повну бібліографію та розміри спеціальних наукових видань, вказує на багатотомні видання, які після друку першого тому не були продовжені, в тому числі, й виданих у Києві, насамперед - у Університеті Св. Володимира. Але, київські стародруковані видання цивільним шрифтом у цьому каталозі є поодинокими. До того ж, всі вони видані переважно в XIX ст., коли власне й були утворені імператорські університеті в Харкові, Одесі та Києві. Такий стан речей відтворює політику Москви щодо книговидання в Києві після першої чверті XVIII ст., коли у Києво-Печерській лаврі, дозволяли передруковувати її окремі, більш ранні видання богословського характеру, і майже не друкувалися нові твори.

Із сер. XIX ст. також з'являються каталоги, видані відомими тогочасними книговидавцями, популяризаторами антикварних видань і бібліофілами О. Смірдіним, П. Шебановим, С. Шпилевським та ін. [18; 19; 20]. У кін. XIX ст. - на поч. XX ст. у Російській імперії, до складу якої входили на той час і Київ та Київщина, видавались і інші, більш ґрунтовані каталоги книг, які окрім бібліографії і цін містили й інші параметри книг, важливі для атрибуції аналогічних видань. До прикладу, це відоме і сучасним бібліофілам видання Ю. Бітовта «Рідкі російські книги і летючі видання XVIII ст. З бібліографічними примітками, вказівкою на ступінь їх рідкості та цінами антикварів на них, з додатком списку календарям XVIII століття і списку книг XVIII століття, які славляться за рідкі у деяких антикварів, але такі, що досі перебувають у продажі» (Москва, 1905 р.) [21].

Разом із тим, більшість із вище зазначених каталогів не містять у собі описів київських кириличних стародруків, які вже на той час стали бібліографічною рідкістю й, у більшості випадків, зберігались і використовувалися в церквах і монастирях, музеях і бібліотеках, архівах, а також рідко з'являлися в цивільному обігу в законний спосіб.

Натомість, слід згадати спеціалізовані каталоги XIX ст. - поч. XX ст., присвячені опису українських кириличних видань, включаючи лаврські стародруки, які видавалися в Російській імперії С. Голубєвим, Е. Калужняцьким, І, Каратаєвим, В. Ундольським і ін. [22; 23; 24; 25]. У Західній Україні в кін. XIX ст. також видавались каталоги, що містили описи окремих кириличних стародруків, у тому числі, й виданих у м. Києві. Це, наприклад, каталоги Музею Ставропігійського Інституту, а також каталоги інших львівських музеїв. Існує декілька випусків таких каталогів, підготовлених А. Петрушевичем, І. Свенцицьким, І. Шараневичем і іншими науковцями [26; 27; 28; 29]. Зупинимось на окремих із цих каталогів.

Одним із перших каталогів, присвячених безпосередньо київським кириличним стародрукам, є «Каталог книгам Типографії Києво-Печерської лаври», випущений у 1860 році цією ж книгодрукарнею [30]. Не зважаючи на незначний обсяг вміщених у ньому стародруків і лаконічність їх опису, згадане видання залишається одним із перших спеціальних каталогів лаврських кириличних стародрукованих видань.

Відомим для фахівців до сьогодні залишається й каталог В. Ундольського «Нариси слов'яно-руської бібліографії» (1871 р.) [25], виданий уже після смерті цього вченого. Він містить доволі повний систематизований перелік кириличних стародруків, включаючи й ті із них, що були видані в типографії Києво-Печерської лаври. І хоча у цьому каталозі містяться певні неточності, про що неодноразово писали Я. Ісаєвич і інші дослідники книгодрукарства в Україні, але він довго використовувався, як універсальний довідник з кирилівським самодрукам, насамперед тих, які випущені починаючи із другої пол. XVII ст.

Дещо пізніше довідник-каталог В. Ундольського змінила наукова розвідка, опис і систематизація кириличних стародруків І. Каратаєва «Опис слов'яноруських книг, надрукованих кирилівськими літерами. 1491-1730» (С.-Петербург, 1878 р.) [24]. Цей каталог був сформований дослідником на основі узагальнення, аналізу і систематизації попередньо складених каталогів, альбомів і довідників кириличних стародруків. Відзначимо, що І. Каратаєвим було видано лише перший випуск цієї праці. Утім, «Опис слов'яноруських книг, надрукованих кирилівськими літерами. 1491-1730» І. Каратаєва до сьогодні використовується дослідниками для атрибуції українських кирилівських стародруків, включаючи ті з них, які видані в Києві.

Вдалі спроби дослідження та опису перших кириличних стародрукованих кирилівських видань Києво-Печерської лаври містять і окремі публікації відомих українських учених і громадських діячів XIX ст. Зокрема, М. Максимович у своїх публікаціях «Книжна старина Південноруська» (1850 р.) і «Про початки книгодрукарства в Києві вдаваному та дійсному» (1872 р.) не лише проаналізував багатоголосий дискурс богословів і учених другої пол. XIX ст. про лаврські видання-«первістки», а й визначив, що саме «Часослов» (1616 р.), «Візерунок цнот» (1618 р.) і «Анфолегіон» (1619 р.) стали такими першими виданнями, а також наводить досить повний опис 36 київських видань - 32 з яких, видання Києво-Печерської лаври [31, с. 661-716].

Дослідникам київських кириличних друкованих видань не варто обходити увагою й відому серед українських істориків, етнографів і бібліофілів 2-х томну роботу В. Аскоченського «Київ із прадавнім його училищем Академією» [32; 33], виданій у 1856 р. в Університеті Св. Володимира в Києві. У цій роботі, в контексті дослідження ґенезису та еволюціонування Київської духовної академії, висвітлюється зародження Київського Богоявленського братства на поч. XVII ст., а також зусилля його фундаторів (Є. Плетенцького, З. Копистенського, К. Саковича, М. Смортицького, Й. Борецького, І. Гізеля та ін.) щодо заснування типографії Києво-Печерської лаври.

Ця робота В. Аскоченського не містить систематизованого каталогу київських кириличних стародруків, подібно вище згаданій роботі М. Максимовича. Але, її зміст дозволяє уяснити істотні обставини, за яких виникає і розвивається книгодрукарство в Києві та пізнати вплив ідеології Богоявленського братства на друк первістків Києво-Печерської лаври, значна частина яких мала богословсько-філософський, етичний, педагогічний і правничий характер; була проникнута духом національного відродження Київської метрополії, що мала ставропігію Константинополя, та України в цілому.

Слід згадати і відому роботу І. Франка «Карпато-руське письменство XVII-XVIII вв.» (Львів, 1900 р.), в якій учений описує стародруки, видані русинською мовою в відповідний період у Карпатській Русі - Унґварські, Тухлянської та ін. збірок. У ній також знаходимо згадки про поширення в цьому регіоні в XVII ст. й кириличних стародруків, виданих у Києві, зокрема книг Й. Галятовського [34, с. 9]. Хоча, детального опису київських кириличних стародруків у згаданій роботі І. Франка не знаходимо.

Одним із перших спеціалізованих ґрунтовних каталогів лаврських кириличних стародрукованих видань стала робота професора, д-ра історії церкви, а з 1912 р. і ректора Київської духовної академії Ф. Тітова «Типографія Києво-Печерської лаври. Історичний нарис (1606-1616 - 1916). Том 1» (Київ, 1916 р.) [35], яка на біля пів тисячі сторінок описує еволюціонування книгодрукарства в Києво-Печерській лаврі з поч. XVII ст. - до 1721 року, у т.з. «золоту епоху», коли лаврська типографія після нищівної пожежі 1718 року, за короткий час підпала під репресивну синодальну цензуру Російської імперії та церкви.

Ця фундаментальна робота Ф. Тітова на довгі роки вперед, і навіть сьогодні, була і залишається важливим джерелом експертного дослідження та атрибуції київських кириличних стародруків. У ній досліджуються та описуються перші кириличні стародруки Києво-Печерської лаври, «Анфолегіон» та ін. При цьому, відзначається, що відомий у науці донині дискурс про випуск лаврського «первістка» іще в 1606 р., залишається відкритим, у силу відсутності та невідомості такого видання наступникам [35, с. 83]. У цій праці Ф. Тітова також наводяться зображення фрагментів тексту, передмови, посвяти, післямови, ініціали, гравюри (дереворити, медерити), виливні прикраси київських кириличних стародруків.

До того ж, Ф. Тітову, на наш погляд, вдалося глибоко розкрити як форму, так і сутність відповідних видань, їх відмінність від російських кириличних стародруків. Зокрема, Ф. Тітов пише, що книги, які видавалися Києво-Печерською типографією у першому столітті її існування, «супроводжувались від видавців передмовою, післямовою та різними коментарями у тексті ... зазначалися зазвичай мотиви, якими керувались видавці тієї чи іншої книги, обставини її друку, ті виправлення, що іноді вносились до неї, її зміст і т.п. Однією з найбільш оригінальних рис книг лаврського друку .. є присвячення високодостойним особам, - духовним і світським, - з боку Лаври, її архімандритів, типографії та окремих представників останньої». Ці видання також «прикрашувались більш пишно та різноманітно, чим у пізніші часи» [35, с. 7].

Утім, починаючи із другої пол. XVIII ст. ці відмінності київських кириличних стародруків, через відому видавничу політику Синоду зникають. На наше переконання, наведене дослідження Ф. Тітова є унікальним і, водночас, універсальним джерелом для дослідження київських кириличних стародруків, як науковцями, так і експертами, включаючи судових експертів-мистецтвознавців.

Важливим і популярним серед науковців і експертів, та таким, що з XX ст. використовується в каталогах, які будуть описані далі, залишається «Каталог книг церковно-славянской печати» (м. Жовква, 1908 р.), укладений І. Свенцицьким за дорученням миторополита А. Шептицького [27]. У ньому знаходимо опис стародруків, виданих Києво-Печерською лаврою в досліджуваний нами період, від «Анфолегіону Беренди» 1618 року - до «Алфавіту духовного кін. XVIII в.», а також «книги печатні» Спиридона Соболя, видані в його т.з. «Київський період». Це, зокрема: «Мінея загальна» (1628 р.), «Октоїх» (1629 р.) і «Апостол» (1630 р.). Каталог І. Свенцицького також містить алфавітний показник назв книг, авторів, друкарів, дереворитів (таблиці-кліше для орнаментального оформлення, виготовлені з дерева), присвят, гербів, власних імен і місцевостей, ціну стародруків, розміщених у цьому Каталозі.

Щодо опису стародруків у цьому каталозі І. Свенцицького, то він є лаконічним, але конкретизованим, враховує особливості видруку книг, покрайні написи (маргіналії), формат видань і їх оправу тощо. Загалом цей каталог може і продовжує використовуватися для первинної атрибуції стародруків і на сьогодні. Для прикладу, наведемо опис «Анфологіону» (1619 р.):

«120 (98) Анфологіон, напечат. в Киеве, 1619 р. Памвою Берендою (см. Карт. № 248 ст. 350-356), без последнего листа (1047-8 с.).

1-53 ст. ст. иде вкладна скоропис 1619 - В дублетах два дифекті: 1) 99958 ст., 2) 245-964 ст.» [27, с. 36].

Окрім названих каталогів київські кириличні видання впорядковані та описані й у інших наукових розвідках. Зокрема, у багатотомному зібранні систематизованих каталогів Київської духовної академії (1892 р. і наступні роки) й ін. Слід враховувати, з одного боку, цінність цих каталогів, оскільки вони визначили основні видання стародрукованих книг у м. Києві та місця зберігання їх примірників. При тому, що значна кількість досліджуваних київських кириличних стародруків у першій четверті XX ст. була переміщена з України під час перших хвиль еміграції українців до Польщі, Чехії, Канади, США і Росії. З іншого боку, у каталогах, віднесених нами до першого періоду, помітною є недосконалість методик атрибуції київських кириличних стародруків і відсутність універсальних критеріїв і термінології їх опису.

Другий період каталогізації київських кириличних стародруків припадає на час національно-визвольних змагань 1917-1922 років і включення України до складу колишнього СРСР в 1922 році й триває до розпаду колишнього Радянського Союзу та здобуття Україною незалежності в 1991 році.

Заслуговують на увагу дослідників каталоги кириличних стародруків, які були сформовані у 20-30 роки XX ст. і нині залишаються предметом уваги не лише експертів з дослідження українських кириличних стародруків, а й сучасних колекціонерів-бібліофілів. Так, у період НЕПу відроджувалась не лише українська література та поезія, а й любов до стародрукованих книг, виданих у Києві та інших українських друкарнях. Зокрема, слід звернутися до роботи уже згадуваного нами попередньо проф. Ф. Тітова «Матеріали для книжкової справи на Вкраїні в XVI-XVIII вв. Всезбірка передмов до українських стародруків» (Київ, 1924 р.) [36] та ін. Більшість з каталогів українських кирилівських стародруків періоду «Репресованого Відродження» нині стали бібліографічною та колекційною рідкістю.

Слід звернути увагу також на масовий вивіз стародрукованих видань, включаючи київські кириличні стародруки, насамперед ті, що мали пишне оздоблення з дорогоцінних металів і каміння, із колишнього СРСР за кордон зарубіжним колекціонерам. Спочатку, в 1930-1936 рр. через мережу Всесоюзного об'єднання з торгівлі з іноземцями на території СРСР (скорочено - ТОРГЗІН), а після Другої світової війни - через державне підприємство «Міжнародна книга». Продаж рідких і цінних стародрукованих видань, включаючи київські кириличні стародруки, очевидно, передбачала їх експертне дослідження, атрибуцію та оцінку, в тому числі із використанням відомих на той час каталогів таких видань. Але, ця сторінка історії каталогізації стародруків на сьогодні залишається маловідомою для науковців і експертів.

Після Другої світової війни, можемо констатувати посилення уваги до стародруків, як історико-культурної спадщини і набуття академічного рівня виданими у цей час каталогами кириличних і інших стародруків. Цьому сприяли, з одного боку, належний рівень розвитку соціогуманітарних наук та суперництво наукових шкіл дослідників кириличних стародрукрів в Україні, Росії та Білорусі, які входили до складу колишнього СРСР, з другого боку - посилення музейних і бібліотечних фондів стародруками, повернутими після Другої світової війни до колишньої радянської федерації у різний спосіб із-за кордону.

Одним із перших вітчизняних повоєнних каталогів стародруків в Україні стало академічне видання С.О. Петрова «Книги кириличного друку XVIII ст.» (Київ, 1956 р.). , видана Публічною бібліотекою Академії нак Української РСР в 1956 році. У Передмові до цього видання упорядник пише, що це видання «ставит за мету оприлюднити весь наявний фонд цивільних видань 1708-1800 рр., які зберігаються в Відділі рідкісних і цінних книг ДПБ УРСР, і тим самим полегшити шляхи розшукування і використання книг у практичній роботі» [37, с. 6].

Ця наукова робота С. Петрова узагальнює, каталогізує та систематизує стародруки XVIII ст., видані саме т.з. «цивільним (гражданським) шрифтом» або «Петровською абеткою». Як відомо, цивільний шрифт був уперше запроваджений 17(28) березня 1708 р. під час друку Друкарським Домом у Москві «Геометрії словенскі землемір'я». Він, за свідченням А. Шицгала, «став набагато простіше і доступніше широким колам населення» [38, с. 5].

Каталог книг кириличного друку XVIII ст. побудований С. Петровим в алфавітному порядку (Абільгард З. «Твір про турф», С.-Петербург, 1776 р. - Яковлєв А. «Відчайдушний коханець, трагічна пригода», С.-Петербург, 1793 р.), із 3-ма додатками для пошуку: 1) іменний вказівник перекладачів (значна частина книг у цьому каталозі є перекладеними виданнями); 2) вказівник міст і типографій і 3) систематичний вказівник літератури по галузям знань (природничі науки, географія, медицина, сільське господарство, ветеринарія, промисловість, техніка, ремесла і шляхи сполучення, торгівля, історія, держава і право, військові та морські науки, філософія та суспільно-політичні вчення, мовознавство, художня література і літературознавство, фольклор, наука, кулінарія, довідники і збірники загального типу) [37, с. 285-301]. Чіткий критерій класифікації книг цього каталогу за третім критерієм залишається для нас не відомим.

Для експертного дослідження та атрибуції київських кириличних стародруків, які видані цивільним шрифтом у XVIII ст., може бути використаний другий пошуковий інструментарій каталог, підготованого С. Петровим: «Вказівник міст і типографій». Він починається з міст Санкт-Петербург і Москва і завершується підрозділом «Провінційні типографії», серед яких знаходимо і українські міст Бердичів, Київ і Новоросійськ, що мали власні типографії та видавали книги цивільним шрифтом. При цьому, в м. Києві до таких типографій С. Петровим віднесена виключно «Типографія Академії Київської при лаврі Печерській» [37, с. 297], що відповідає фактам. Оскільки фактично до кінця XVIII ст. Київ, із різних причин, не мав права на випуск світських творів гражданським друком.

Віднесення типографій в українських містах, які видавали стародруки цивільним шрифтом до «провінційних», з огляду на те, що С. Петров підготував цю роботу в межах досліджень Академії наук Української РСР, стало відображенням радянської державної політики в усіх сферах суспільного життя, включаючи наукові розвідки кирилівських стародрукованих видань. Адже в сер. XX ст. все, що не стосувалось Москви і Росії в цілому, не рідко невиправдано вважалось мен- шовартісними, вторинним, додатковим, фоновим, провінційним.

Серед книг виданих зазначеною Типографією в Києві зазначаються наступні видання: «Аполлос» (Байбаков А.Д.). «Граматика, керівна до пізнання славено-російської мови» (1794 р.), Гофман Ф. «Роздуми про воду, загальному врачеству» (1789 р.), «Достопа- мятнішні давності в Києві» (1795 р.), «Відомості про похованих в Києві князях і княгинях роду Рюрикового» (1795 р.), «Київський місяцеслів на літо від Різдва Христового на 1798, який є простим, що містить в собі 36 днів, створений в Київській Академії» (1798 р.) і ін. [37, с. 18, 63, 74, 104].

Каталог кириличних стародруків цивільного шрифту, підготований С. Петровим, мав позитивний вплив для розвитку мистецтвознавчої експертизи і атрибуції відповідних видань, що побачили світ у м. Києві та іще 15 містах України, які в XVIII ст. потрапили під вплив Російської імперії. Разом із тим, проаналізована робота С. Петрова, поза всі її позитивні аспекти, містить спрощений опис розміщених у каталозі книг. По-суті, вчений подав їх повну бібліографію (прізвище і ініціали автор (авторів), повну назву книги, місце видання, типографію, рік видання та розмір (формат) книги). Тому, на сьогодні роботу С. Петрова «Книги кириличного друку XVIII ст. (Каталог книг, які зберігаються в державній Публічній бібліотеці Української РСР)» можна використовувати переважно як додаткове джерело для атрибуції київських кириличних стародруків, виданих цивільним друком (шрифтом) [39, с. 108-112].

Двома роками пізніше після цього каталогу С. Петрова, вийшла інша робота «Слов'янські книги кириловського друку XV-XVIII ст.ст. Огляд книг, що зберігаються в Державній публічній бібліотеці УРСР» (Київ, 1958 р.) [40], упорядкована українськими науковцями С. Петровим, Я. Бирюком і Т. Золотарьом. До виходу каталогу професорів Я. Запаска та Я. Ісаєвича у 80-х роках XX ст. каталог «Слов'янські книги кириловського друку XV-XVIII ст.ст.» став одним із основних джерел для атрибуції київських кириличних стародруків XVII-XVIII ст.ст.

У вступі С. Петровим, Я. Бирюком і Т. Золотарьом, на основі аналізу попередніх каталогів, дійшли до висновку, що загальна кількість стародруків XV- XVIII ст.ст, відомим по бібліографічним описам, виданим до сер. XX ст. становить 3 700 назв. Але, українські радянські вчені виявили у бібліотечних фондах іще 126 позицій стародруків, які попередньо не описувалися [40, с. 9].

Каталог, упорядкований С. Петровим, Я. Бирюком і Т. Золотарьом, містить розгорнутий опис кирилівських стародруків, включаючи і досліджувані нами київські стародруковані видання кириличного друку, подібний до описаного в попередньому каталозі С. Петрова. У цьому виданні також міститься вказівник міст, типографій і їх видань, назв книг, імен, а також вміщує бібліографію найвідоміших каталогів кириличних стародруків минулого.

Слід звернути увагу, що С. Петровим та іншими науковцями Державної публічної бібліотеки Української РСР, особисто та у співавторстві, було підготовлено й інші цікаві академічні видання-каталоги рідкісних книг. До прикладу, роботу «Книги першої четверті XIX ст. (Каталог книг, які зберігаються в державній Публічній бібліотеці Української РСР)» (Київ, 1961 р.) [41] й ін. Утім, предмет їх каталогізації виходить за межі цього дослідження.

У повоєнний час в Україні також активізується робота по формуванню бібліотек і книгосховищ в університетах, що активізує роботу відповідних підрозділів цих університетів щодо складення та опису рідких і цінних книг, які знаходяться на збереженні. Результати такої роботи нерідко втілюються в каталогах і описах, які містять, у тому числі, й київських кириличних стародруків XVI-XVIII ст.ст. Прикладом таких розвідок робота Я. Микитася «Давні рукописи і стародруки (Опис і каталог)» (1961-1964 рр.) , яка складається з двох частин [42; 43].

Прикметно, що Я. Микитась у передмові-нарисі до першої частини своєї роботи «Давні рукописи і стародруки. Опис і каталог» із першого ж абзацу відзначає вклад І. Франка в дослідження культури і літератури, включаючи книгодрукарство, на Закарпатті, згадуючи його фундаментальну наукову розвідку «Карпаторуська література XVII-XVIII в.» (назву роботи подано в інтерпретації В. Микитася) [42, с. 1], присвячену дослідженню феномену письма, письменництва та стародруків Карпатської Русі. То ж, цілком зрозуміло, що ядром цього каталогу є саме стародруки, видані у цьому регіону.

Разом із тим, характеризуючи 400-тисячне зібрання книг у бібліотеці Ужгородського державного університету, В. Микитась писав, що ця бібліотека містить значну кількість «староруських рукописів, досить багато стародруків XVI і особливо XVII століть, а також багату колекцію київських, львівських, петербурзьких книг слов'янського і гражданського друку XVIII ст.» [42, с. 7]. При цьому, дослідник відзначає важливість впливу на розвиток книгодрукарства в Україні відкриття друкарні в Києво-Печерській лаврі та згадує про збереження в бібліотеці Ужгородського державного університету таких київських кириличних стародруків, як: «Книга про віру єдину» Захарія Копистенського (1619 р.), «Лексикон» П. Беренди (1627 р.)., «Камінь або літос» П. Могили (1644 р.), два видання книги Лазаря Барановича «Меч духовний» (1666 і 1676 рр.) і ін. [71, с. 13-15]. Але, учений відзначав і той факт, що уже в XVIII ст., за підтримки Петра I, у Закарпаття потягнулися підводи із Москви і Петербургу зі стародруками і книгами, виданими «петровською азбукою», які підступно дозволялося далі везти без мита до Києва.

Щодо опису рідкісних і цінних книг бібліотеки Ужгородського державного університету, то сам В. Микитась визначав його так:

«подається назва книги, час і місце написання, розмір у сантиметрах, кількість аркушів чи сторінок, форма оправи, а потім інші важливі дані, у тому числі різні покрайні записи. У стародруках, крім того, говориться про автора, місце видання, друкарню тощо» [42, с. 28].

При цьому, одні з київських кириличних стародруків описані повно, інші надзвичайно стисло. Наведемо нижче приклади таких описів:

«101-Д . Баранович Лазар. Меч духовный еже есть глагол Божий на помощ церкви воюющей из уст Христовых поданый. Или книга проповеди слова божего южи сооружи господу поспешествующему и слово утверждающу Лазар Баранович, епископ черниговский, новгородский и проч. Київ, друкарня Печерської лаври, 1666, 460 арк., з грав.

Перші і останні два аркуші переписані в XIX ст. від руки. На перших двох є малюнки олівцем всього того, що було в першовиданні. Є кілька записів, але не всі розбірливі. На 7-17 арк. покрайні записи різних почерків: «Сия книга Меч наданая мне иерею Иакову от отца Иоанникия Дубровского игумена обители Домници, 1750, месяца декабря ...»; «...купил сею рекомую Меч духовній у отца Андрея за два ...»; «... я иерей Андрей Жовтянский родич продал книгу сию Меч духовній пану Ивану Поповичу Демяничу ... за свое отпущение грехов прошу чевствовати всем. Димяне, прошу всех святых молитвах не забывать»; «Я раб Григориян из жоною своею Горфиною купили сию книгу, рекомую Меч духовный и продаемо до церкви храму...».