Модернізаційні процеси та реформаторська практика в країнах Близького і Середнього Сходу й державах конфуціанського світу

Размещено на http://allbest.ru

МОДЕРНІЗАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ ТА РЕФОРМАТОРСЬКА ПРАКТИКА В КРАЇНАХ БЛИЗЬКОГО І СЕРЕДНЬОГО СХОДУ Й ДЕРЖАВАХ КОНФУЦІАНСЬКОГО СВІТУ

Набока Сергій Валерійович

кандидат історичних наук, доцент кафедри історії світового українства, Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Анотація. У статті, зроблена спроба крізь призму історії, висвітлити причини, особливості, проблематику й наслідки модернізаційних процесів та реформаторських практик в країнах Близького і Середнього Сходу й державах конфуціанського світу. Розглянути пов'язані з цим культурні, політичні, військові, економічні, соціальні зміни в історії суспільств та держав. Методологія дослідження базується на принципах історизму, науковості, об'єктивності й логічності.

Вказана актуальність даного дослідження, обумовлюється тими обставинами, що роль, хід та перебіг модернізаційних перетворень в державах Сходу, не лише наклали свій відбиток на історичні події в XIX-XX ст., впливали на всі сфери функціонування східних суспільств, змінювали життя людей, але й у величезній мірі визначають сьогоднішній розвиток людської цивілізації.

В ході дослідження зазначеної проблематики, автором виділені причини відставання країн Сходу від західної цивілізації у Новий час. Визначено предумови проведення реформ в країнах Азії, основні сфери модернізаційних змін, роль і характер перетворень. Розглянуто спільні риси, відмінності, специфіку та наслідки модернізаційних процесів, в державах Близького і Середнього Сходу та країн Південно-Східної Азії. Відзначені чинники, що гальмували модернізаційні процеси у східних суспільствах, а також перспективи їх подальшого розвитку в постіндустріальному світі, з урахуванням місцевих культурних традицій, політико-управлінських норм та особливостей менталітету.

В результаті проведеного аналізу, автором визначені основні фактори успішності реформаторських практик в цьому регіоні світу. Відзначено, що ключовими чинниками ефективності модернізаційних змін, було збереження країною незалежності, наявність патріотичної та освіченої державницької еліти. А рушійною силою перетворень, виступала авторитарна влада та авторитетний лідер. Ідеологічною основою змін, був світський націоналізм. Самі реформи, провадилися зовсім не ліберальними методами з допомогою державного апарату. Ще однією, важливою передумовою успіху модернізації на індустріальній стадії розвитку, було обов'язкове врахування при її проведенні місцевої культурної, соціальної та економічної специфіки країни.

Ключові слова: модернізаційні процеси, реформаторські практики, західна цивілізація, країни Сходу, Близький та Середній Схід, Південно-Східна Азія, конфуціанська культура, ісламський світ, індустріальне суспільство.

реформа країна близький середній схід конфуціанський

Naboka Sergiy Valeriiovych

Candidate of Historical Sciences, Associate Professor of the Department of the History of World Ukrainians, Taras Shevchenko National University of Kyiv

MODERNIZATION PROCESSES AND REFORMATORY PRACTICES IN THE COUNTRIES OF THE NEAR AND MIDDLE EAST AND THE STATES OF THE CONFUCIAN WORLD

Abstract. The article makes an attempt through the prism of history, to illuminate the causes, characteristics, problems and consequences of modernization processes and reformatory practices in the countries of the Near and Middle East and the states of the Confucian world. To highlight the related cultural, political, military, economic, social changes in the history of societies and states. The methodology of the study is based on the principles of historicism, scholarship, objectivity and logic.

The specified urgency of the investigation is caused by circumstances, that a role and a course of modernization changes in the states of the East not only put the mark on historical events XIX-XX centuries, affected all spheres of functioning of the Eastern societies, changed people' life, but also to a considerable extent define today's development of a human civilization.

In the study of this issue, the author identified the reasons for the lag between Eastern countries and Western civilization in modern times. The prerequisites for reforms in Asian countries, the main areas of modernization changes, the role and nature of the transformations were determined. The general features, differences, specificity and consequences of modernization processes in the states of the Near and Middle East and Southeast Asia were considered. The factors that slowed down the modernization processes in the Eastern societies, as well as the perspectives of their further development in the post-industrial world, taking into account the local cultural traditions, political and managerial norms and specificities of mentality were noted.

As a result of the analysis, the author has identified the main factors of the successful reform practices in this world region. It is noted that the key factors in the effectiveness of modernization changes was the preservation of the country's independence, the existence of patriotic and educated state elite. Authoritarian power and an authoritative leader were the driving force behind the changes. Secular nationalism was the ideological basis of the changes. The reforms themselves were not carried out in a liberal way, but with the help of the state apparatus. Another important condition for the success of modernization at the industrial stage of development was the obligatory consideration of local cultural, social and economic specificities.

Keywords: modernization processes, reform practices, Western civilization, Eastern countries, Near and Middle East, Southeast Asia, Confucian culture, Islamic world, industrial society.

Постановка проблеми. Сучасний стан та перспективи розвитку країн, великою мірою, обумовлюються тими процесами, що відбувалися в них раніше. Особливості модернізаційних реформ та фактори, що сприяють їх ефективності в країнах Сходу, здебільшого детермінують не лише нинішнє становище, але й визначають майбутню суспільно-політичну та соціально-економічну ситуацію у глобалізованому й дуже взаємопов'язаному світі. Досвід та критерії успішності реформаторських практик цих держав, досить актуальні та представляють інтерес й для інших суспільств з других частин світу. Оскільки, процеси модернізації (в широкому розумінні цього явища), важливі не лише в історичному аспекті, але й є нагальними для багатьох соціумів сьогодення, котрі зараз переживають болісні процеси перетворення старих соціальних систем і намагаються ефективно інтегруватися до глобалізованого постмодернового світу та бути на рівні викликів сучасності.

Актуальність вивчення даної проблематики, визначається тим міркуванням, що процеси модернізації, реально та всебічно впливають на життя людей та еволюцію суспільства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Частково і опосередковано, дослідженням даної тематики, займалися такі вчені як З. Арабаджян [1], Д. Холл [2], А. Губер [3] та інші. Однак в своїх працях, вони висвітлюють лише окремі аспекти цих процесів. Вивчення ж загальних закономірностей, а також водночас специфіки впливу представленого явища, потребує окремого дослідження.

Метою статті являється аналіз специфіки проведення реформ, а також причин, особливостей та наслідків модернізаційних процесів в країнах Близького і Середнього Сходу й державах конфуціанського світу.

Виклад основного матеріалу. Еволюційні процеси соціуму відбуваються по спіралі. Це в багатьох аспектах, стосується й культурно-цивілізаційного розвитку людства. Якщо оглянути ретроспективним поглядом історію людства, можна помітити, що лідер сучасного світу західна цивілізація (це звісно умовне поняття), не завжди була передовою. Так, перші міста, ускладнена економіка, висока культура та розвинута цивілізація в Давній період історії, виникли та розквітли саме на Сході [4, С. 76]. Стародавні цивілізації Месопотамії, Єгипту, Індії, Китаю були центрами розвитку людства ще за кілька тисяч років до нашої ери. Однак згодом, антична греко-римська цивілізація (що у великій мірі, була предтечею західно-європейської), за своїм динамічним розвитком починає випереджати Схід. Проте в період темних віків, країни Сходу практично за всіма показниками переважають відсталу середньовічну Європу. Це виражалось не лише в сферах економіки, освіти, науки, культури, але й навіть у військовій справі. Недаремно загроза завоювання маврами, а потім з боку османів реально лякала християн.

Лише з XVI століття Європа починає все більше випереджати Схід. А східні країни та цивілізації все відчутніше відстають від Заходу. Зрештою, у XIX-XX ст. більшість з них попадають в колоніальну, або напівколоніальну залежність від західних держав. В цей період, розвиток та прогрес повністю асоціюються з «західним трендом». Щоправда, наприкінці XX - на початку XXI ст., Схід починає брати певний реванш на новому витку спіралі розвитку. Китай та інші «азіатські тигри», поступово намагаються перехопити військово- політичну та науково-економічну пальму першості у Заходу. А держави мусульманської традиції, в культурно-релігійному та соціально-демографічному відношенні також пробують вести своєрідний «повзучий наступ».

Однак у XVII - середині XX ст., східна цивілізація поступалась своїми позиціями перед енергійним натиском Заходу. Відставання Сходу обумовлювалось досить фундаментальними причинами й було детерміновано глибинними системними обставинами. Наприклад, незахищеність прав особи та приватної власності в суспільствах, де домінував принцип, що багатство залежить від влади та посади. Тому людина, котра не мала «прикриття» у державних верхах, практично не могла розраховувати зберегти та примножити своє багатство, або зробити адміністративну кар'єру.

Спеціалізація на якомусь одному моноресурсі чи сільськогосподарській культурі (який звісно контролювала влада) - теж гальмували розвиток та робили держави Сходу надзвичайно інертними та вразливими. Вільного економічного ринку фактично не існувало, як і конкуренції. Монополізація пронизувала всі сфери життя, а не лише економіку. Громіздка та корумпована масова бюрократія, душила будь-які непідконтрольні прояви та ініціативи на місцях.

Традиційне суспільство, з приматом колективно-общинних цінностей (що було наслідком аграрного іригаційного господарства), не сприяло самостійності та підприємливості людей. Диктат старших в патріархальному соціумі та абсолютне засилля релігійних догматів, котрими було просякнуті всі сфери життя на Сході, продукували реакційність й також не могли стимулювати економічну чи освітню активність його членів. Відсутність ефективного судочинства та тотальна необмеженість й абсолютність верховної влади - консервували і давили розвиток.

Відтак, західна капіталістична цивілізація, що була набагато більш «вільна, конкурентна та правова» - почала активно випереджати Схід [5, С. 211]. Більше того, Захід не лише став економічним, технологічним, воєнним, культурним, освітнім та науковим лідером. Європейська цивілізація, відчуває себе ціннісним керманичем світу та символом прогресу. А країни Сходу, опиняються не просто в ролі аутсайдерів та ретроградів, але й реально попадають в політичну та економічну залежність від європейців. Щоб протистояти цій експансії, відповіддю на цей виклик Заходу, в країнах Сходу у XIX-XX ст. відбуваються модернізаційні реформи та спроби переосмислення своїх культурно- ідеологічних основ.

Термін «модернізація» - буквально означає «сучасність». Вперше, це поняття було зафіксовано у 1585 р. і в той час, воно було спрямоване проти мракобісся церкви. Сучасне розуміння терміну модернізація по відношенню до країн Сходу, почали вживати лише у 50-60 рр. XX ст. Однак безумовно, модернізаційні процеси на Сході почалися ще на початку XIX ст. І вони були зумовлені масштабними чинниками, оскільки реакційні та інертні східні соціуми, зовсім не бажали кардинальної дестабілізації та порушення свого звичного й зручного статус-кво.

Перш за все, потреба йти на серйозні зрушення та небезпечні реформи, диктувалася зовнішніми загрозами втрати незалежності своїх країн. Османська імперія та інші держави Сходу, внаслідок технологічної відсталості, почали терпіти регулярні принизливі та розгромні військові поразки від європейців, втрачати території та ринки. Перед країнами та елітами Сходу, виразно постала небезпека перетворення на колонії західних держав. Наступний глибинний фактор, що змушував східні владні родини до спроб проведення певної модернізації, була загроза децентралізації та розвалу їх імперій (й відповідно, втратою правлячими елітами влади та достатку). Тому що воєнна слабкість та зовнішні поразки, мали наслідком не лише матеріально-територіальні чи демографічно-податкові втрати, вели до зростання незадоволення серед власного населення та еліти, але й стимулювали внутрішній сепаратизм і намагання до звільнення підкорених народів. Чужі етнічні та релігійні народності, які до того ж перебували в дискримінаційному становищі - ставало все важче тримати під контролем. Ще одним додатковим чинником для модернізації, були амбіції частини східних еліт, що бажали на рівних торгувати, користуватись благами атлантичної цивілізації та в освітньо-культурній площині зрівнятись з Заходом. Що в свою чергу, стимулювало їх в деякій мірі європеїзуватись та вчитись в Європі.

Відтак, природньо, що однією з перших східних країн, що почала вимушені модернізаційні реформи, була Османська імперія [6, C. 35]. Оскільки саме вона, географічно та політично була в найближчому контакті з країнами європейської християнської цивілізації. Саме турки, одними з перших, відчули всю гіркоту військових поразок та торгово-територіальних втрат, внаслідок воєнного та економічного натиску західних держав та Російської імперії. Та й національно- визвольні рухи пригнічених народів, все сильніше підривали міць османів. Зростаючі загрози та виклики, змушували османську еліту до проведення модернізації. Інші країни східної цивілізації, згодом, також були вимушені до реформ, щоб адаптуватися в новому для них «західно-центричному світі». Не в змозі конкурувати з західною експансією, першою їх реакцією, як правило, було повне чи часткове самозакриття та ізоляція, пізніше принизливі поразки і залежність, ну а далі - вимушена модернізація [7, C. 311].

Аналізуючи особливості процесів «східної модернізації», приміром на прикладі мусульманських країн Близького та Середнього Сходу чи далекосхідних держав конфуціанської культури, можна відзначити, що їм притаманні певні спільні риси. По-перше, як зазначалося вище, вимушені реформи в цих суспільствах, проводилися місцевою елітою у відповідь на масштабні кризові явища, що в свою чергою, були викликані як внутрішніми чинниками так і безпрецедентною й успішною експансією західної цивілізації. Що відбивалось у воєнних та економічних поразках східних країн та реально загрожувало їм поневоленням.

По-друге - практично у всіх державах Сходу, реформи та модернізація починались з доволі обмежених заходів у воєнній сфері (прагненням, принаймні частково, переозброїти та реформувати свої війська до сучасних європейських зразків). Така реакція визначалася тими факторами, що саме військові поразки явно та зримо, являли собою перевагу Заходу і завдавали максимальної шкоди престижу східних держав та наносили величезні суспільно-політичні та територіально-матеріальні збитки їх владним елітам. Крім того, паралельно зі змінами у військовій сфері, «модернізація» на початковому етапі, завжди виражалася у спробах східних реформаторів «змусити повернутись підданих до духовних та ціннісних норм добрих старих часів». Іншими словами, реформатори попервах намагалися, опираючись на культурно-релігійні консервативні сили, знайти ефективні методики не у «західних варварів», а в минулих практиках, що забезпечували процвітання та превагу східних суспільств в «золотій старовині». Це виражалось у реформах, спрямованих на боротьбу з крадійством, корупцією, кумівством, розкошами, західними запозиченнями... Закликів та вимог до чиновників, щодо обов'язкового дотримання ними релігійних та моральних настанов. Третім вектором часткових реформ, були зміни та «чистка» в адміністративному апараті. Як правило, значних успіхів подібна «модернізація» не мала [8, С. 452].

Третій спільний аспект реформених процесів, що відбувалися на Сході в XIX-XX ст., полягав в тому, що ніде модернізаційні перетворення не проходили гладко, успішно, лінійно по висхідній вертикалі. Навпаки, періоди обмежених і часткових реформ, змінювалися контрреформами та реакцією з відкатами назад та торжеством консервативних кіл. Зазвичай, це обумовлювалося не лише соціально-економічними витратами, чи реваншем незадоволених та ущемлених суспільних груп, але й тим фактом, що як правило реформи, розчаровували завищені очікування й негайні сподівання та надії різних суспільних верств.

Ще однією, спільною рисою модернізації різних країн Сходу було те, що у величезній мірі, ці процеси відбувалися під опосередкованим впливом чи за прямої участі Заходу. І якщо приміром, певні східні регіони знаходилися під прямим колоніальним управлінням європейських держав, то модернізація там також могла проводитися, але була досить однобічна, з величезними соціальними втратами для місцевого населення та безумовно відбувалася в інтересах колонізаторів [9, С. 419].

Модернізаційні реформи проходили нерівномірно в різних сферах життя, йшли з різним темпом протягом двохсот років, поступово охоплюючи все більш широкі маси населення. Ефективність модернізації в різних країнах, також була різною. Так, наприклад, найбільш успішно в XIX-XX ст. ці процеси відбувалися в Туреччині та Японії.

Прослідковуючи практику та наслідки модернізаційних змін в країнах Сходу, можна визначити фактори, котрі сприяли успішності та ефективністі проведених реформ. Якщо проаналізувати результати та перебіг модернізації, то загалом, можна виділити основні чинники, що визначили успішність перетворень. Важливими обставинами, були збереження країною незалежності та можливість маневрувати між сильними геополітичними гравцями (отримуючи завдяки своєму становищу, як гарантії безпеки від конкуруючих між собою суб'єктів, так і маючи від них певні технологічні ресурси). Наступним і мабуть одним з найважливіших ключових факторів, що визначав успішність модернізації та збереження країною незалежності, виступала наявність патріотичної та освіченої державницької еліти, котра власне рішуче та послідовно й проводила необхідні реформи. Її роль в модернізації, взагалі важко переоцінити. І Османська імперія (Туреччина) і Японія, як бачимо мали подібні ресурси, що гарантувало їм успіх попри важкі випробування [10, С. 112].

З іншого боку, як видно з історичної практики, чим більш колоніальний та залежний статус мали країни та слабкішу еліту - тим довшим та менш успішним був ефект модернізації. Ще одним чинником, виступає рівень освіченості та моноетнічності населення. В цьому відношенні, Японія, знову на старті була поза конкуренцією. А от наявність багатих природніх ресурсів, величезних володінь, внутрішніх ринків, зручних торгових шляхів, утримання підкорених народів... як правило, тільки ускладнювали ситуацію. Оскільки ці обставини, лише сильніше приваблюють колонізаторів та загарбників. А також, дестабілізуюють ситановище. Так, велика кількість країн Близького та Середнього Сходу, через свої багаті ресурси чи тому, що вони знаходились на перехресті важливих торгівельних шляхів (як приміром Єгипет) - потрапили в напівколоніальну залежність. Інші (як наприклад Китай), отримали на довгі роки війни та внутрішню дестабілізацію [11, С. 217].

В цілому, після аналізу модернізаційних процесів в різних країнах Сходу протягом останніх століть, можна виділити додатково ще одну групу факторів, що служили запорукою успішності модернізаційних реформ на Сході. Головним суб'єктом та рушійною силою реформ, виступала авторитарна влада та авторитетний лідер з консолідованою елітою (реальні політико-демократичні зміни відбувалися набагато пізніше та в досить обмеженому форматі). Ідеологічною основою реформ був світський націоналізм. Реформи провадилися зовсім не ліберальними методами, з допомогою державного апарату й перш за все в судовій, економічній, культурно-освітній та адміністративній сферах. Ще однією важливою передумовою успіху реформатрських практик, було обов'язкове врахування при їх проведенні місцевої культурної, соціальної та економічної специфіки. Гальмівними чинниками модернізації, виступали низький рівень освіти, урбанізації, етнічна неоднорідність та висока релігійність місцевого населення (особливо в країнах ісламського світу) [12, С. 198]. Таким чином, модернізаційні процеси в країнах Сходу мали свої специфічні особливості й за своїм характером та наслідками, були досить неоднозначними.

При дослідженні представленої проблематики, в контек сті нинішніх перпектив динамічного розвитку «азіатських тигрів», варто більш детально розглянути особливості реформених процесів в конфуціанських цивілізаціях Південно-Східної Азії. Успіхи та перспективи розвитку Китаю, південної Кореї, Японії, Сінгапуру. в другій половині XX - початку XXI ст., багато в чому визначаються впливом притаманних місцевому населенню культурних традицій буддизму, даосизму, сінтоїзму, анімізму, особливостей сформованої віками в умовах іригаційного господарства психології людей та конфуціанського світогляду, що домінує в цих суспільствах [13, С. 24].

Вищезазначений менталітет мешканців «конфуціанської цивілізації», характеризується певним світоглядом, що включає в себе такі глибинні культурні постулати: як надання переваг стабільності та порядку - перед будь- якими можливими змінами. Сприйняття держави (й навіть фірми) - як великої патерналістської сім'ї, а не безстороннього арбітра чи нанятого суспільством менеджера. Причому держава, розглядається не як верховенство однакового для всіх закону чи гарантом рівних прав та обов'язків громадян, що контролюють обраних очільників (оскільки це суперечить конфуціанським традиціям), а власне як управління «достойних керманичів», що у владних діях керуються високими моральними принципами. Мета держави - полягає у забезпеченні стабільності й гармонії. А управління та соціально-політичне регулювання - відбувається як вертикальний процес, заснований на ієрархічних засадах, а не опосредкований вплив громадян через різноманітні державні та суспільні інститути

Для носіїв конфуціанської культури, абсолютно природньо виглядає пріоритет колективних інтересів над індивідуальними правами та потребами людини. Ідея пристосування людини до світу та віра у наперед визначене в цій системі своє місце, а не прагнення до зміни існуючого стану речей. Примат ієрархічності в будь-яких відносинах - як між людьми так і адміністративно- юридичними суб'єктами, де молодший - повинен у всьому слухатися старшого. Визнання авторитарності в управлінні та житті, де інтереси влади-старшого- начальника, апріорі знаходяться вище прав особистості. Корпоративізм та поділ людей на «своїх та чужих». Переважання неформальних правил, традицій, домовленостей над юридичними законами [14, С. 452].

Відповідно, «ментально-культурні якості», що виробились у мешканців Південно-Східної Азії протягом століть, внаслідок особливостей розвитку господарських та історичних умов - такі як висока організованість, вірність фірмі, працелюбність, дисциплінованість, терпіння, старанність, точність, акуратність, перфекціонізм, понаднормова робота, почуття обов'язку, бережливість, культ навчання та освіти, повага до влади. Авторитарні можливості управлінських вертикальних структур, без зволікань приймати необхідні рішення та оперативно концентрувати й перекидати ресурси... Такі риси характеру, виявились надзвичайно сприятливими для проведення успішного «індустріального ривка» цими країнами. Японія, Китай, південна Корея, Сінгапур, В'єтнам - кожна з цих держав, у свій час досить ефективно вписалася у індустріальне суспільство промислового масового виробництва XX ст.

Проте, вже наприкінці XX - початку XXI ст., ті з них (приміром Японія), котрі раніше почали індустріалізацію і отже швидше досягли «своєї стелі», зіткнулися з досить серйозними кризовими явищами та новітніми викликами [15]. Оскільки, найбільш успішні та конкурентні західні країни постіндустріальної економіки, домінують не лише завдяки фінансовому сектору та сфері кіновиробництва. Притаманний ним, активний розвиток науки, галузей програмування, комп'ютерів, смартфонів та біотехнологій, в більш ускладненій і гнучкій сучасній економіці, потребує від її учасників креативності, винахідливості, нестандартного мислення, творчих проривів.

В цьому відношенні, практика експлуатації навичок копіювання та вдосконалення чужих патентів й ліцензій, продукує для таких економічних суб'єктів відставання у майбутньому, та відводить їм другорядну роль «промислової фабрики світу». Адже, для виховання творчих якостей та ініціативи у своїх громадян, потрібне надання їм більшої свободи у всіх сферах життя. І культивовані «традиційні риси конфуціанства» у японських чи корейських фірмах, такі наприклад, як прийняття на службу спеціалістів орієнтуючись не стільки на рівень їх професіоналізму, скільки приймаючи до уваги «рекомендації близьких знайомих». Чи приміром, можливості просування «кар'єрним ліфтом» для своїх працівників - виходячи з їх віку, стажу та вислуги років, а не згідно здібностей і досягнень - зовсім не спряють креативності співробітників і не завжди відповідають вимогам глобалізованої економіки XXI століття.

Висновки. Таким чином, в результаті проведеного дослідження, можна констатувати, що військові поразки, загроза втрати незалежності та розпаду своїх держав, змушували східні еліти до проведення модернізаційних реформ. Ці процеси, проходили як під егідою місцевих еліт, так і західних колонізаторів. Вони відбувалися нерівномірно в різних сферах і супроводжувалися контрреформами та реакцією. Ключовими чинниками ефективності модернізаційних змін, було збереження країною незалежності, наявність патріотичної та освіченої державницької еліти. А рушійною силою перетворень, виступала авторитарна влада та авторитетний лідер. Ідеологічною основою змін, був світський націоналізм. Самі реформи, провадилися зовсім не ліберальними методами з допомогою державного апарату. Ще однією важливою передумовою успіху модернізації на індустріальній стадії, було обов'язкове врахування при їх проведенні місцевої культурної, соціальної та економічної специфіки.

Література:

1. Арабаджян З.А. Иран: власть, реформы, революции (ХІХ-ХХ вв.). М.: Наука, 1991. 125 с.

2. Холл Д. История Юго-Восточной Азии. М.: Издательство иностранной литературы, 1958. 597 с.

3. Губер А.А., Емм Г.Ф., Хейфец А. Н. Новая история стран Азии и Африки. М.: Главная редакция восточной литературы изд-ва «Наука», 1982. 228 с.

4. Крижанівський О. П. Історія Стародавнього Сходу. Київ : Либідь, 2006. 592 с.

5. Бродель Ф. Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм, ХУ - XVII століття. Київ : Основи, 1995. 543 с.

6. Особенности модернизации на мусульманском Востоке. Опыт Турции, Ирана, Афганистана, Пакистана. М., Институт востоковедения РАН, 1997. 196 с.

7. Кузнецов Ю.Д. Навлицкая Г. Б., Сырицын И. М. История Японии. М.: Высшая школа, 1988. 432 с.

8. Новейшая история арабских стран. (1917-1966)/ отв. ред. Вобликов Д. Р. М.: Наука, 1968. 638 с

9. Головченко В.І. Нова історія Азії та Африки: колоніальний Схід (кінець ХІХ - друга третина XX ст.). К.: Либідь, 2010. 520 с.

10. Петросян И.Е. Oсманская импеpия: pефopмы и pефopматopы (кинец XVIII - нач. XX в.). М.: Наука. Издательская фирма «Вoсточная литература», 1993. 186 с.

11. Сергійчук І.М. Китай у нові та новітні часи: Практикум. Навчальний посібник. Суми: ВТД «Університетська книга», 2006. 329 с.

12. Евдокимова А.А. История стран Востока в новое время. Курс лекций: учебное пособие для студентов вузов. Уфа: Изд-во БГПУ, 2009. 238 с.

13. Городня Н.Д. Система цінностей як чинник економічного прогресу країн Східної Азії // Збірник наукових праць «Цивілізаційні чинники світобудови: джерела походження, потенціал взаємодії та виміри конструктивізму (країни Азії і Африки)». К., 2015. С. 19-25.

14. Буров В.Г. Модернізація і духовні традиції в Китаї // Китай: пошук гармонії. До 75-річчя академіка М. Л. Титаренко. М.: ІД «Форум», 2009. С. 447-459.

15. Фукуяма Ф. Конфуцианство и демократия // Русский журнал. - [Електронний ресурс]. - Режим доступа: http://old.russ.ru/journal/predely/97-11-25/fuku.htm

Размещено на Allbest.ru