Видобуток мінерального палива на шахтах Донбасу на зламі ХІХ-ХХ ст.

Отже, якщо видобуток зріс з 1 до 1,54, то витрати на технічне забезпечення -- з 1 до 2,39, тобто підприємці в зазначений період усе більше коштів спрямовували на реконструкцію та модернізацію своїх підприємств. Ця тенденція відзначалася певною сталістю, з чого можна зробити висновок, що запроваджувані новації були спрямовані не на отримання швидких прибутків, а на загальне вдосконалення видобувних процесів.

Вказані вище дані є достатньо інформативними і з погляду технічного обслуговування безпосередньо шахтних робіт у регіоні. Зокрема, щодо стану механізованості практично всіх стадій шахтних робіт, а саме: процесів підняття, водовідливу, вентиляції, відкатки, освітлювання тощо. Ці дані також знаходять підтвердження і в інших джерелах .

У цьому зв'язку варто зауважити, що на 1914 р. процес підняття був механізованим на більшості вугільних підприємств. Так, зі 133 фірм, що надіслали відомості, 112 застосовували механічні засоби підняття, для виконання цих робіт використовувалося 385 підйомних машин, що становило 84,2%. Кінне підняття застосовувалося переважно на невеликих шахтах з видобутком до 0,5 млн пудів на рік, таких фірм було 21, або 24,8%.

Іншим важливим етапом у процесі шахтних робіт був водовідлив. Однак у цьому відношенні суттєвих кількісних змін, порівняно з 1909 р., не відбулося. Так, у 1909 р. на 136 фірмах функціонував 741 насос, а в 1914 р. на 133 фірмах -- 752. Утім їхня середня рентабельність збільшилася на 9%, проте середньодобова кількість води, що відкачувалася, з розрахунку на 1 млн пуд. річного видобутку складала в 1909 р. 11 343 відра Потолов С.И. Рабочие Донбасса в ХІХ веке. Москва-Ленинград: АН ССР, 1963. С. 3-89. Відро (казенне відро) -- російська дометрична одиниця об'єму рідин, яка приблизно дорівнює 12,299 літра., а в 1914 р. -- 14 575 відер, тобто збільшилася на 3 232 відра або на 28,5% Каменноугольная промышленность России в 1914 г. С. ХГУ-ХУІ..

Наведені дані, а також інші підрахунки Статбюро дозволяють підсумувати, що в період 1909-1914 рр. розвиток водовідливу на вугільних підприємствах відбувався головним чином через обладнання копалень більш потужними насосами.

Істотне місце в шахтних роботах посідали також вентиляційні системи, оскільки від налагодженості їхнього функціонування залежали не лише умови праці шахтарів, а що більш важливо -- рівень вибухонебезпечності шахт. Тож цьому напряму технічного вдосконалення надавалося особливо пильної уваги. За 1909-1914 рр. співвідношення кількості шахт з природним та штучним провітрюванням змінилося досить помітно: у 1909 р. штучне провітрювання застосовувалося в 43,3% шахт (на 123 фірмах -- 121 вентилятор), а в 1914 р. -- уже в 53% (на 123 фірмах було 132 вентилятори). Тут варто звернути увагу на частіше використання, поряд із паровими, електричних вентиляторних двигунів. Так, у 1909 р. використовувалося 49 парових та 37 електричних двигунів, тоді як в 1914 р. -- уже 53 парових і 68 електричних, тобто співвідносно питома вага електричних двигунів у 1909 р. складала 31,4%, а вже в 1914 р. -- 56,2% від загальної кількості вентиляторних двигунів. Це, своєю чергою, відчутно позначалося і на середній потужності цієї категорії двигунів, що в 1909 р. становила 59,9 к.с., а в 1914 р. -- 92,9 к.с.

Системи відкатки, що застосовувалися на копальнях Донбасу в 1914 р., знаходилися в безпосередній залежності від розміру підприємства. Так, із 49 підприємств, вуглевидобуток яких становив понад 5 млн пуд. на рік, механічна відкатка застосовувалася на 37 підприємствах (у використанні знаходилося 196 двигунів та 2475 коней), щоправда, тут механічна відкатка поєднувалася з іншими видами (ручною, кінною), тоді як виключно механічна відкатка застосувалася на одному підприємстві. На підприємствах з видобутком від 1 до 5 млн пудів механічна відкатка використовувалася на 54,5% (що забезпечувалося використанням 22 двигунів та 30 коней), а на фірмах з видобутком до 1 млн відкатка була механізованою лише на семи із 45, або на 15,6% (чотири двигуни та 47 коней). На 26 підприємствах взагалі застосовувалася виключно ручна відкаткаТам же. С. ХХ-ХХІІ..

У досліджуваний період використовувалися різні системи освітлення, які розмежовувалися на поверхневі та підземні. Освітлення на поверхні використовувалося трьох видів. Так, електричне застосовувалося на 48 підприємствах зі 118 опитаних у 1914 р., з цього загалу користувалися лише електричним на 31 фірмі (26%) та змішаним (електричним і газовим) -- на 17 підприємствах (14,5%). Решта 70 підприємств (59,5%) застосовували газове освітлення.

Упродовж 1909-1914 рр. відбулися значні зміни у системі підземного освітлення. Зокрема, відкриті лампи інтенсивно витіснялися закритими запобіжними. Так, у 1909 р. зі 134 фірм, що надіслали відомості, на 71 (53%) застосовувалися виключно відкриті лампи, а в 1914 р. зі 119 обстежених фірм лише на 24 (20%) Там же. С. ХХШ-ХХХ.. Ця тенденція, окрім технічного значення, указувала на вжиття запобіжних заходів задля усунення чинників вибухонебезпечності та недопущення пожеж на шахтах.

Вагомим модернізаційним заходом, спрямованим безпосередньо на механізацію видобувного процесу, а, отже, на заміну тяжкої ручної шахтарської праці на механізовану, було запровадження врубових машин, а також розширення практики застосування перфораторів та бурильних молотків.

Зазначимо, що перші врубові машини з'явились у Російській імперії доволі рано. Так, «Горный журнал» за березень 1875 р. у статті «Заруб- ные (врубовые) машины и углебойки» вказує на два рудники: Російського товариства і Микитівського, де тоді вже були в наявності одиничні врубові машини Бакулев Г. Д. Развитие угольной промышленности Донецкого бассейна. Москва: Госполитиздат, 1955. С. 166.. У той же період у Донбасі зрідка застосовувались і бурильні машини, які діяли, як і вказані врубові, за допомогою компресорів.

За даними Статбюро на 1914 р. із 127 фірм, що надіслали відомості, лише на 40 (або 31,5%) застосовувалися перфоратори та бурильні молотки (переважна більшість яких використовувалася на потужних підприємствах з видобутком понад 5 млн пуд. -- 714 із 740 діючих), і на 26 фірмах, причому виключно І групи, тобто з видобутком понад 5 млн пуд., використовувалися врубові машини, яких налічувалося 56 Каменноугольная промышленность России в 1914 г. С. ХХГУ..

Однак, як з'ясувалося, дані щодо наявності врубових машин, що використовувалися в Донецькому басейні, надіслані до Статбюро, були неповні або неточні, оскільки, за підрахунками проф. О. Терпигорєва, на 1914 р. на шахтах було задіяно 120 одиниць різних типів врубових машин. Ці дані не викликають сумніву, тому що мають точні вказівки щодо місця застосування, а також цікаві обрахунки, пов'язані з використанням цих машин Подов В. История Донбасса: В 2-х кн. Кн. 2: Донбасс в ХІХ в. Луганск, 2004. С. 369-371.. Більш того, підготовлений ним опис Донецького басейну містить аналіз та узагальнення, здійснені на підставі досвіду застосування машин у Донбасі. За даними, наведеними у виданні, на 1914 р. на шахтах Донбасу використовувалося 42 ріжучих та 78 ударних врубових машин ТерпигоревА.М. Описание Донецкого бассейна. Т. 2: Разработка месторождений. Выпуск 2: (по материалам, собр. Советом съезда горнопромышленников юга России). Екатеринослав, 1915. С. 360. Там же. С. 369-371.. Їхнє застосування, як стверджується і в радянській, і в сучасній історіографії, носило переважно експериментальний характер, хоча правильніше було б говорити -- не мало широкого застосування: на той час власники вугільних підприємств намагалися з'ясувати переваги наявних машин, особливо це стосувалося їхньої продуктивності порівняно з ручною працею. Окрім того, для їхнього ефективного запровадження необхідно було істотно змінити технологію вуглевидобутку та підняття, що потребувало певного часу. Попри це вже сама підготовка в 1915 р. зазначеного вище дослідження вказувала на істотні намагання гірничопромисловців, за матеріалами яких і було створено цей опис, підвищити продуктивність праці за рахунок технічного вдосконалення та механізації основних видів шахтних робіт і заміни ручної роботи на механічну. Однак придбання таких машин було доступним не для всіх видобувних фірм, оскільки їхня вартість була високою.

Слід підкреслити, що на копальнях Донецького басейну до середини 1914 р. вже активно застосовувалися щонайменше 12 різновидів врубових машин, причому постачання дискових та штангових машин здійснювали англійські заводи, ланцюгових -- американські, ударних -- англійські, американські, а також німецькі. Ріжучі машини належали до важкого типу й коштували в кілька разів дорожче за ударні. До дії врубові машини приводилися пневматичними чи електропневматичними двигунами. Головне питання щодо економічної та продуктивної роботи цих машин до цього часу ще не було цілком з'ясовано внаслідок незначної кількості машин на шахтах, також тривав пошук найбільш оптимального їхнього різновиду для застосування. Утім уже тоді їхня економічна та технологічна доцільність у процесах вуглевидобутку була очевидною, саме цим і пояснювалося їхнє кількісне зростання у 1912-1914 рр. .

Отже, вугільна промисловість Донецького басейну на зламі ХІХ- XX ст. набула чітких ознак найбільш розвиненої в межах Російської імперії завдяки зосередженню тут значних капіталів. Вугледобувні підприємства Донбасу напередодні Першої світової війни у технічному відношенні, хоча й відставали від провідних капіталістичних країн, але були відносно модернізованими й виявили позитивні тенденції до свого подальшого вдосконалення.

Гірничопромисловців у пошуках максимальної оптимізації та продуктивності вуглевидобутку все більше турбувало питання технічного вдосконалення своїх підприємств, оскільки запровадження відповідних новацій могло суттєво позначитися на економічній доцільності та рентабельності підприємств. Цього вимагала й технологічна необхідність у зв'язку з розширенням виробництва та постійного браку робочої сили.

Не останню роль у впровадженні нововведень відігравали іноземні власники та акціонери, які намагалися використовувати передові технології своїх країн. Окрім того, технічні вдосконалення видобувних процесів приносили не тільки економічний зиск їхнім власникам, але подекуди опосередковано поліпшували умови праці та стан техніки безпеки на видобувних підприємствах регіону.

References

1. Bakulev, G.D. (1955). Razvitie ugol'noj promyshlennosti Doneckogo bassejna. Moscow: Gospolitizdat. [in Russian].

2. Dobrov, E.V. (2006). Tekhnichne zabezpechennya vuhledobuvnykh pidpryyemstv Donbasu naperedodni Pershoyi svitovoyi viyny. Istorychni ta politolohichni doslidzhennya, 1/2 (27/28), 76-84. [in Ukrainian].

3. Islavin, V. (1875). Obzor kamennougol'noj i zhelezodelatel'noj promyshlennosti Doneckogo bassejna. Gornyjzhurnal, 1(1), 39-95. [in Russian].

4. Podov, V. (2004). Istorija Donbassa (Kn. 2: Donbass v ХІХ v.). Lugansk. [in Russian].

5. Potolov, S.I. (1963). Rabochie Donbassa v ХІХ veke. Moscow-Leningrad: AN SSR. [in Russian].

6. Terpigorev, A.M. (1915). Opisanie Doneckogo bassejna (Vol. 2: Razrabotka mestorozhdenij. Vypusk II: (po materialam, sobr. Sovetom sezda gornopromyshlennikov juga Rossii)). Ekaterinoslav. [in Russian].

Размещено на Allbest.ru