Методологічні підходи вивчення проблеми української народної педагогіки в дослідженнях етнографів ХІХ - першої чверті ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Центральноукраїнський державний педагогічний університет, імені Володимира Винниченка

Кафедра педагогіки та менеджменту освіти

Методологічні підходи вивчення проблеми української народної педагогіки в дослідженнях етнографів ХІХ - першої чверті ХХ століття

Окольнича Тетяна Володимирівна

доктор педагогічних наук, професор, доцент

Костенко Лариса Давидівна

доктор педагогічних наук, доцент, старший викладач

Анотація

народний педагогіка етнограф

У статті авторами розкрито застосування наукових підходів для вивчення проблеми народної педагогіки в дослідженнях етнографів ХІХ - першої чверті ХХ ст. Структурно методологію вивчення народної педагогіки в дослідженнях етнографів у означених хронологічних межах побудовано на таких рівнях: 1) загальнофілософському, який забезпечує вивчення народної педагогіки в дослідженнях етнографів ХІХ - першої чверті ХХ ст. у просторі діалектичних законів та закономірностей; 2) загальнонауковому - аналіз досліджуваної проблеми забезпечують системний, хронологічний, герменевтичний, культурологічний, антропологічний підходи; 3) конкретно-науковому, який передбачає вивчення народної педагогіки означеного періоду з урахуванням етнопедагогічного та історико-генетичного підходів.

Авторами виокремлено однин із провідних методологічних підходів - системний, що дав можливість розглянути українську народну педагогіку ХІХ - першої чверті ХХ ст. як систему, що охоплювала цілісну множину елементів у сукупності відношень і зв'язків між ними.

Для системного і цілісного аналізу народної педагогіки важливим стало застосування хронологічного підходу, що сприяв окресленню етапів у вивченні етнографами ХІХ - першої чверті ХХ ст. різних аспектів народного виховання.

Для забезпечення інтерпретації змістового і смислового аспектів явищ народної педагогіки, зафіксованих у етнографічних текстах використано герменевтичний підхід, що забезпечує власне бачення і роз'яснення етнографічного матеріалу, що містить різну інформацію про дітей та молодь, яка видозмінювалася протягом ХІХ - першої чверті ХХ ст.

Одним з основних підходів став культурологічний. Його застосування дозволило розглядати народну педагогіку ХІХ - першої чверті ХХ ст. як частину матеріальної та духовної культури українців, як результат накопиченого суспільного досвіду.

З культурологічним тісно пов'язаний антропологічний підхід, що дав змогу обґрунтувати самобутність українського народу, визначену антропологічними, мовними та психологічними особливостями.

Для дослідження народної педагогіки ХІХ - першої чверті ХХ ст. важливим є етнопедагогічний підхід, що дав змогу простежити культуру, народну філософію та побут українців, висвітлених в етнографічних джерелах.

У дослідженні використано історико-генетичний підхід, який дозволив показати причинно-наслідковий рух явищ і подій, спрямований на аналіз їх розвитку.

Зазначено, що всі зазначені підходи необхідно використовувати комплексно, оскільки жоден з них не є універсальним для успішної реалізації поставленої мети.

Ключові слова: народна педагогіка, методологічні підходи, етнографічні джерела, загальнофілософський методологічний рівень, загальнонауковий методологічний рівень, конкретно-науковий методологічний рівень.

Okolnycha Tetyana Volodymyrivna, doctor of pedagogical sciences, professor, associate professor of the department of pedagogy and education management, Central Ukrainian state pedagogical University, named after V. Vinnichenko

Kostenko Larysa Davydivna, doctor of pedagogical sciences, senior lecturer of the departmentof pedagogy and education management, Central Ukrainian state pedagogical University named after V. Vinnichenko

Methodological approaches to the study of the problems of Ukrainian folk pedagogy in the research of ethnographers of the 19th - first quarter of the 20th century

Abstract

In the article, the authors reveal the application of scientific approaches to the study of the problem of folk pedagogy in the studies of ethnographers of the 19th and the first quarter of the 20th centuries. Structurally, in the studies of ethnographers the methodology of the study of folk pedagogy within the specified chronological borders is built on the following levels: 1) general philosophical, which provides the study of folk pedagogy in the studies of ethnographers of the XIX - the first quarter of the XX centuries in the frame of dialectical laws and regularities; 2) general scientific - the analysis of the researched problem is provided by systematic, chronological, hermeneutic, cultural, and anthropological approaches; 3) specifically-scientific, which involves the study of folk pedagogy of the specified period taking into account ethno-pedagogical and historical-genetic approaches.

The authors singled out one of the leading methodological approaches - the systemic one, which made it possible to consider Ukrainian folk pedagogy of the 19th - the first quarter of the 20th centuries as a system that encompassed a whole set of elements in the scope of relations and connections between them.

For the systematic and holistic analysis of folk pedagogy, it became important to use the chronological approach, which contributed to the delineation in the study by ethnographers of the stages of various aspects of public education of the 19th and the first quarter of the 20th centuries.

To ensure the interpretation of the substantive and semantic aspects of the phenomena of folk pedagogy, recorded in ethnographic texts, the hermeneutic approach was used, which provides a proper vision and clarification of the ethnographic material, which contains various information about children and youth, which changed during the 19th - the first quarter of the 20th centuries.

One of the main approaches was cultural. Its application made it possible to consider the folk pedagogy of the 19th - the first quarter of the 20th centuries as a part of material and spiritual culture of the Ukrainians, which was the result of accumulated social experience.

The anthropological approach is closely related to the cultural approach, which made it possible to substantiate the identity of Ukrainian people, based on anthropological, linguistic and psychological characteristics.

For the study of folk pedagogy of the 19th - the first quarter of the 20th centuries the ethnopedagogical approach is important, which makes it possible to trace the culture, folk philosophy and everyday life of the Ukrainians, highlighted in ethnographic sources.

In the study the historical-genetic approach was used , which allowed to show the cause-and-effect process of the phenomena and events aimed at analyzing their development.

It is noted that all the mentioned approaches must be used comprehensively, since none of them is universal for the successful implementation of the set goal.

Keywords: folk pedagogy, methodological approaches, ethnographic sources, general philosophical methodological level, general scientific methodological level, specifically scientific methodological level.

Постановка проблеми

Усі розвинені країни сучасного світу, до яких належить і Україна, внаслідок глобалізаційних процесів та особливостей історичного розвитку є полікультурними. Інтеграційні світові процеси все помітніше впливають на усі сфери життя української держави. Україна чітко визначила пріоритети й орієнтири щодо входження в освітній, науковий європейський простір. Відповідно, формування особистості, соціокультурний та, водночас, етнокультурний досвід якої дозволяє їй успішно самоорієнтуватися і самовизначатися у полікультурному середовищі, є важливою педагогічною проблемою сьогодення. Одним із шляхів її реалізації є звернення до власного народно-педагогічного надбання минулих епох.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

В історико-педагогічній науці народна педагогіка як цілісне окреме явище в площині етнографії ХІХ - першої чверті ХХ ст. не була темою спеціального наукового дослідження. Існує достатня кількість досліджень, у яких науковці зверталися до вивчення розвитку педагогічної науки, спадщини видатних педагогів, розвитку шкільництва, але недостатньо уваги приділяли народному досвіду виховання дітей та молоді.

З-поміж українських істориків педагогіки, об'єктом дослідження яких була народна педагогіка, виділяємо Є. Сявавко, яка у монографії «Українська етнопедагогіка в її історичному розвитку» першою наголосила на важливості етнографічних джерел для вивчення історії народного виховання.

У межах етнопедагогічного підходу в дослідженнях українських науковців Т. Мацейків та М. Стельмаховича аналіз проблем народної педагогіки зводився, переважно, до розгляду дитячої верстви як об'єкта, а не суб'єкта виховних процесів, що значно спрощувало можливості адекватно реконструювати традиційну педагогічну модель в українській традиційній культурі.

Досліджуючи народну педагогіку українців на основі етнографічних та фольклорних матеріалів, Н. Жмуд приділяє увагу дитині як архетипу етнічної культури XIX - початку XX ст.

Окремі питання виховання українських дітей розглядаються в дисертаційних дослідженнях. У роботах українських учених Н. Побірченко «Педагогічна й наукова просвітницька діяльність громад у контексті сучасного руху Наддніпрянської України (другої половини XIX - початку XX століття)», І. Щербак «Діти в обрядах та віруваннях українців ХІХ - початку ХХ ст. (статевовіковий аспект традиційної культури)» вивчаються окремі аспекти народної педагогіки. У цих дослідженнях науковці частково звертаються до вивчення етнографічних джерел.

У дисертації О. Квас «Розвиток ідей дитиноцентризму в педагогічній теорії та практиці (друга половина ХІХ ст. - перша половина ХХ ст.)» акцентується увага на значенні етнографічних досліджень для вивчення світу дитини, зокрема українських дослідників початку ХХ ст. М. Дерлиці, Н. Заглади, Д. Лепкого.

Відтак, спеціальні дослідження народної педагогіки в дослідженнях етнографів ХІХ - першої чверті ХХ ст. відсутні. Водночас, існує досить велика кількість вітчизняних етнографічних джерел, які висвітлюють зміст, шляхи, засоби виховання та соціалізації дітей і молоді українців. Їх комплексне вивчення, аналіз та узагальнення дозволяє всебічно розкрити зміст та особливості української народної педагогіки ХІХ - першої чверті ХХ ст.

Мета статті - розкрити застосування наукових підходів для вивчення проблеми народної педагогіки в дослідженнях етнографів ХІХ - першої чверті ХХ ст.

Виклад основного матеріалу

Наголосимо, що народна педагогіка ХІХ - першої чверті ХХ ст. - це окрема галузь знань з чітко означеною метою виховання та засобами для її досягнення і водночас - частина життєдіяльності людського суспільства. Народна педагогіка формувалась упродовж багатьох століть. Однак, її вивчення та письмова фіксація починається з розвитком етнографії.

Народну педагогіку ХІХ - першої чверті ХХ ст. розглядаємо як педагогіку традиційного (аграрного) суспільства, оскільки ще й на початку ХХ ст. 80-90 % українського населення було сільським, обробляючи землю та виготовляючи більшість предметів побуту самостійно. Зауважимо, що у жодному іншому типі сім'ї так не збереглися народна ментальність, вірування, культура і побут як в українській селянській родині. Тому цілком логічним був і залишається інтерес етнографів, педагогів до вивчення окремих аспектів, що так чи так співвідносяться з життєдіяльністю селянської сім'ї та вихованням дітей у ній.

Традиційне суспільство є об'єктом вивчення етнографії, формування якої, як самостійної науки відбувалося у ХІХ ст. Саме тоді розпочиналася експедиційна робота та перехід до систематичного збору етнографічних матеріалів, формувалися наукові засади етнографії. Вітчизняні етнографи залишили значну спадщину, що стала основним джерелом для вивчення народної педагогіки.

Зауважимо, що основними вимогами до етнографічного дослідження етнопедагога є цілісність та системність, на відміну від дослідників-етнографів, які за невеликим винятком, охоплюють лише певні аспекти матеріальної або духовної культури.

Специфіка використання етнографічних досліджень в етнопедагогіці вимагає фіксації широкого спектру культури досліджуваної групи, орієнтуючись на предмет свого дослідження. Аналіз окремих елементів виховного середовища неможливий без цілісного уявлення про структурні рівні системи виховання у цілому.

Вивчення народної педагогіки ХІХ - першої чверті ХХ ст. передбачає використання етнографічних досліджень побуту, дитячої та молодіжної субкультур, сімейного та громадського виховання, їх осмислення та систематизацію.

Аналіз наукової літератури дозволив дійти висновку, що у ХІХ - першій чверті ХХ ст. формується достатньо повне наповнення народної системи виховання: система поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, спрямованих на формування світогляду та ціннісних орієнтацій дітей та молоді, передання їм соціального досвіду, досягнень попередніх поколінь. У цей час народна педагогіка, з одного боку, була окремою галуззю знань, що мала чітко означену мету та засоби виховання і водночас частиною життєдіяльності.

У цей історичний період відбувався процес трансмісії народної педагогіки українців у часі: збереження етнокультурних родинних традицій, наступності у вихованні, акцентувалася увага на значенні ролі матері й батька, а також всієї родини у вихованні дитини, формувався оригінальний, національно забарвлений образ дитинства, виховання та соціалізація здійснювалися відповідно до вікових періодів у розвитку дитини та у межах системи цінностей, пов'язаних з народними традиціями в сімейних і суспільних взаєминах та загальних формах народної педагогіки. Саме українська народна педагогіка була своєрідним світобаченням та світорозумінням дитини, формувала цілісний життєвий досвід, сприяла досягненню розуміння різних сторін соціального життя та самоутвердження в ньому.

Охарактеризувати народну педагогіку в дослідженнях етнографів ХІХ - першої чверті ХХ ст. можливо за умови застосування наукових підходів, адже успіх будь-якого наукового дослідження багато в чому залежить від забезпеченості його належним науковим інструментарієм, методологічною базою.

У науці існують різні підходи до структури методології дослідження. Так, учений С. Гончаренко [1] виокремлює такі рівні методології дослідження:

рівень - філософські положення теорії пізнання суспільних явищ і фундаментальні теоретичні висновки самої історико-педагогічної науки;

рівень - загальнонаукова методологія;

рівень - конкретно-наукова методологія.

Водносчас Л. Березівська теоретико-методологічні основи осмислення історико-педагогічного процесу структурує за такими блоками:

категоріальний апарат дослідження;

загальнометодологічні та специфічні підходи історико-педагогічного дослідження проблеми;

соціальні та економічні передумови вивчення процесу, що досліджується.

При цьому найбільш значущими для дослідження елементами дослідниця називає такі категорії, як «принцип», «підхід», «метод» [2].

Враховуючи сказане вище, структурно методологію вивчення народної педагогіки в дослідженнях етнографів у означених хронологічних межах будуємо на таких рівнях:

загальнофілософському, який забезпечує вивчення народної педагогіки в дослідженнях етнографів ХІХ - першої чверті ХХ ст. у просторі діалектичних законів та закономірностей;

загальнонауковому - аналіз досліджуваної проблеми забезпечують

системний, хронологічний, герменевтичний, культурологічний,

антропологічний підходи;

конкретно-науковому, який передбачає вивчення народної педагогіки означеного періоду з урахуванням етнопедагогічного та історико-генетичного підходів, які сприяють відтворенню об'єктивної картини науково- педагогічного знання про минуле, дають можливість проникнення в сутність педагогічних феноменів, різноманітних їх аспектів.

загальнофілософський рівень. Методологічною основою історико-педагогічних досліджень в значній мірі є філософія. Філософські положення є базовими для забезпечення реконструкції історико-педагогічного процесу в конкретну історичну епоху, визначають світоглядну спрямованість досліджень і забезпечують послідовність накопичення наукових знань.

Наше дослідження ґрунтується на загальних філософських знаннях про діалектичність процесу пізнання, про буття, природу, людину, світ повсякденності; взаємозумовленість педагогічних, соціально-економічних, культурних явищ і процесів та необхідність їхнього вивчення у зв'язку з конкретно-історичними умовами суспільного життя.

У дослідженні значне місце займають ідеї об'єктивного позитивізму. Для нас важливим є один із його принципів - джерельно-фактологічний, що передбачає максимальне охоплення етнографічних джерел ХІХ - першої чверті ХХ ст., у яких міститься інформація про народну педагогіку, та їх аналіз. Ми намагалися дотримуватися таких позитивістських засад, як: охоплення етнографічних джерел в окреслених хронологічних межах, оперування виокремленими з них народно-педагогічними фактами, умовність оціночних суджень.

загальнонауковий методологічний рівень. Одним із провідних методологічних підходів нашого дослідження став системний. У його основі лежить розгляд об'єктів як систем, їх цілісності, виявлення різноманітних типів зв'язку і зведення їх в єдину теоретичну картину. За системним підходом до явища виявляється його зв'язок із суспільством, з конкретним історичним етапом розвитку, внутрішній логічний зв'язок між його складовими [1, с. 105].

Наукове прочитання історії народної педагогіки в етнографічних джерелах ХІХ - першої чверті ХХ ст. дослідниками досі залишалося поза системним осмисленням.

Народна педагогіка ХІХ - першої чверті ХХ ст. була окремою галуззю знань, спеціальною системою, що мала чітко означену мету та методи, форми, засоби для її досягнення. Системний підхід дав можливість розглянути українську народну педагогіку ХІХ - першої чверті ХХ ст. як систему, що охоплювала цілісну множину елементів у сукупності відношень і зв'язків між ними: статево-вікову стратифікацію від народження дитини до одруження та особливий зміст виховання на кожному з періодів, взаємозв'язок родинної педагогіки, соціального середовища та релігії у вихованні й соціалізації дітей та молоді, різні складники їх виховання: дитячу та молодіжну обрядовість, дитячу ігрову культуру, іграшки, світоглядні уявлення та вірування, трудові та моральні уявлення, дитячі та молодіжні інтереси, табуювання, дитячий одяг, харчування, народну медицину, форми побуту у широкому значенні цього слова, внаслідок чого уможливлюється комплексне бачення проблеми. Використання цього підходу у нашому дослідженні зумовлене тим, що відносно самостійні компоненти народної педагогіки ХІХ - першої чверті ХХ ст. розглядаються не ізольовано, а у їх взаємозв'язку.

Системність передбачає цілісність, комплексність, всебічність вивчення народної педагогіки ХІХ - першої чверті ХХ ст.

Оскільки життя дитини різною мірою висвітлювалось в етнографічних джерелах ХІХ - першої чверті ХХ ст., для системного і цілісного аналізу народної педагогіки важливим стало застосування хронологічного підходу, який дає змогу в чіткій послідовності простежити зміни досліджуваного явища в різні історичні періоди і сприяв розробці періодизації його становлення та розвитку [2, с. 27-28].

Хронологічний підхід сприяв окресленню етапів у вивченні етнографами ХІХ - першої чверті ХХ ст. різних аспектів народного виховання:

а) початок ХІХ ст. - 1847 р. - етап емпіричних етнографічних досліджень, в яких здійснювалися перші побіжні фіксації народно-педагогічних уявлень;

б) 1847-1917 рр. - етап систематизації етнографічних джерел на рівні науки та їх пояснення, з'являється більше інформації про життя дитини та її виховання;

в) 1917-1925 рр. - етап цілеспрямованого вивчення етнографії дитинства.

Для забезпечення інтерпретації змістового і смислового аспектів явищ народної педагогіки, зафіксованих у етнографічних текстах використовуємо герменевтичний підхід.

У ХХ ст. дослідник М. Гайдеггер розкрив значення герменевтичного вчення для педагогіки, як мистецтва розуміння письмово фіксованих життєвих проявів [3, с. 85]. Історик педагогіки Н. Дічек убачає у педагогічній герменевтиці теорію і практику тлумачення й інтерпретації педагогічних знань, зафіксованих у різноманітних письмових текстах, які відображають уявлення про педагогічну реальність з метою найбільш повного осмислення та глибокого розуміння цих знань з урахуванням соціально-культурних традицій, рефлексивного підходу до емоційно-духовного досвіду людства й особистісного досвіду суб'єкта [4, с. 169].

Герменевтика стає вагомим методологічним підходом нашого дослідження, який забезпечує власне бачення і роз'яснення етнографічного матеріалу, що містить різну інформацію про дітей та молодь, яка видозмінювалася протягом ХІХ - першої чверті ХХ ст.

У нашому дослідженні використано різноманітні за змістом і обсягом подання народно-педагогічної інформації етнографічні тексти ХІХ - першої чверті ХХ ст. Так, перша половина ХІХ ст. характеризувалася теоретичними роботами, присвяченими народженню та першим дням життя дитини, що супроводжувались спеціальними обрядами, уявленням та віруванням, які лежали в основі народних поглядів на виховання дитини; народній медицині; ігровій культурі. У другій половині ХІХ ст. збільшується кількість етнографічних праць, у яких зверталась увага на вивчення сімейної обрядовості, особливостей піклування про малу дитину, парубочих та дівочих молодіжних громад в окремих етнографічних регіонах, дитячого побуту, як елементу побуту дорослих. Етнографічні праці першої чверті ХХ ст. містять інформацію про шлюбно-сімейні відносини, парубоцькі та дівочі громади, дитячий побут, але вже не як копію побуту дорослих, а його перетворення, у деякій мірі незалежного від побуту дорослих.

Одним з основних підходів став культурологічний. Саме він, на думку ученої О. Сухомлинської [5, с. 9] базується на твердженні про тісний нашому дослідженні дозволило розглядати народну педагогіку ХІХ - першої чверті ХХ ст. як частину матеріальної та духовної культури українців, як результат накопиченого суспільного досвіду у визначених хронологічних межах, що розкриває шляхи оволодіння дітьми і молоддю способами і моделями поведінки, соціальними ролями, дає змогу побачити й оцінити багатоплановість взаємозв'язків соціальних і педагогічних явищ.

Важливість культурологічного підходу для вивчення народної педагогіки ХІХ - першої чверті ХХ ст. зумовлюється специфікою досліджуваного феномену як соціокультурного явища, культурного процесу, суб'єкти якого є споживачами і носіями традиційної культури, спосіб мислити та діяльність яких несе на собі відбиток культури досліджуваної епохи.

У межах культурологічного підходу до проблеми народної педагогіки в досліджуваний нами період, виявляється його специфічна особливість: дослідник і досліджувана проблема знаходяться в різних соціокультурних умовах, в різних історичних і суспільних площинах. Тому аналіз досвіду народної педагогіки ХІХ - першої чверті ХХ ст. з погляду дослідника початку ХХІ ст. дає змогу визначити рівень унікальності й самоцінності історико-педагогічних явищ.

З культурологічним підходом тісно пов'язаний антропологічний підхід, який розглядає всі явища природи, суспільства залежно від властивостей і потреб людини, передбачає трактування історико-педагогічних феноменів, виходячи з потенціалу людини, її можливостей та полягає в усвідомленні змісту виховання з погляду потреб та інтересів людини. Цей підхід вимагає не обмежуватися вивченням впливу соціального середовища чи раціональної мотивації, а виявляти й ірраціональні, інстинктивні, біологічні й інші мотиви поведінки людей, зумовлені людською природою; припускає, що фізичний, духовний розвиток людини є результатом тривалого історичного розвитку як суб'єкта суспільного життя, спільної діяльності [1, с. 117].

Антропологічний підхід до вивчення народної педагогіки ХІХ - першої чверті ХХ ст. дав змогу обґрунтувати самобутність українського народу, визначену антропологічними, мовними та психологічними особливостями; зумовив звернення до сімейних відносин, норм поведінки, форм дитячої та молодіжної комунікації, що склалися у традиційному суспільстві. Використання цього підходу ставить у центр вивчення такі питання, як процеси дорослішання і соціалізації дитини, роль і місце дорослих у її житті, дозволяє простежити, як вирішувалися в процесі виховання завдання розвитку тілесних, духовних, фізичних, трудових якостей дітей та молоді в сім'ї, суспільстві в різні вікові періоди життя.

Антропологічний підхід розкриває виховання і соціалізацію українських дітей та молоді як специфічний спосіб людського буття у традиційному суспільстві і як діяльність, що має надзвичайну цінність для людини. Виходячи з цього, народна педагогіка як антропологічний процес відповідала природі людини, її особистісним якостям, задовольняла одночасно потреби кожної людини - виховуватися і бути вихованою та потреби традиційного суспільства - мати вихованих та соціалізованих його членів.

ІІІ методологічний рівень забезпечують конкретно-наукові підходи. Для дослідження народної педагогіки ХІХ - першої чверті ХХ ст. важливим є етнопедагогічний підхід, оскільки джерельною базою дослідження є етнографічні джерела. Етнопедагогічний підхід значною мірою базується на концепціях діалогу культур, теорії розвитку самоорганізовуваних систем, використовує знання культурології та передбачає, що особистість належить до певного етносу, який необхідно вивчати та використовувати його виховні можливості, тому предметом його дослідження є педагогічний досвід народу. Використання етнопедагогічного підходу дало змогу простежити культуру, народну філософію та побут українців висвітлених в етнографічних джерелах для інтерпретації змісту, шляхів, форм, засобів народної педагогіки ХІХ - першої чверті ХХ ст.

О. Сухомлинська зауважує, що цей підхід дозволяє займатися не тільки аналітичним осмисленням виховного потенціалу національного буття, а й досліджувати духовну сутність людини [5, с.10].

Вивчення шляху пройденого народною педагогікою в ХІХ - першій чверті ХХ ст. в історичній ретроспективі, дало підставу застосувати в дослідженні історико-генетичний підхід, який дозволив показати причинно-наслідковий рух явищ і подій, спрямований на аналіз їх розвитку, створив підстави для одержання об'єктивного результату.

Одна з основних вимог підходу полягає в історичному вивченні педагогічних фактів і подій минулого зафіксованих в етнографічних джерелах ХІХ - першій чверті ХХ ст., вивченні явищ у контексті того часу.

Усі зазначені підходи необхідно використовувати комплексно, оскільки жоден з них не є універсальним для успішної реалізації поставленої мети.

Висновки

Отже, методологічну основу дослідження становить комплекс підходів: загальнонаукові підходи: системний, хронологічний, герменевтичний, культурологічний, антропологічний; конкретно-наукові підходи: етнопедагогічний, історико-генетичний, що уможливили розглянути народну педагогіку українців, зафіксовану в етнографічних джерелах ХІХ - першій чверті ХХ ст., як багатогранне явище та окрему галузь емпіричних педагогічних знань і досвіду виховання та соціалізації дітей і молоді, що мала власні цілі, зміст, форми, методи, засоби та реалізовувалась у буденній і святковій життєдіяльності традиційного суспільства, як цілісну систему залучення дітей та молоді до різних сфер життя пов'язаних між собою (сімейної, общинної, виробничої, релігійної).

Література

1. Гончаренко С.У. Методологія. Енциклопедія освіти. Київ: Юрінком Інтер, 2008. 1040 с.

2. Березівська Л.Д. Організаційно-педагогічні засади реформування шкільної освіти в Україні у ХХ столітті. Київ, 2009. 871 с.

3. Гайдеггер М. Быт и время. Тбилиси, 1989. 456 с.

4. Дічек Н.П. Герменевтика і діалогізм як засади оновлення методологічної бази історико-педагогічних досліджень. Проблеми сучасної педагогічної освіти, 2006. Вип. 10. С. 164-171.

5. Сухомлинська О.В. Методологія дослідження історико-педагогічних реалій другої половини ХХ століття. Шлях освіти, 2007. № 4. С. 6-12.

References

1. Honcharenko, S.U. (2008). Metodolohiia. Entsyklopediia osvity [Methodology. Encyclopedia of education]. Kyiv: Yurinkom Inter [in Ukrainian].

2. Berezivska, L.D. (2009). Orhanizatsiino-pedahohichni zasady reformuvannia shkilnoi osvity v Ukraini u ХХ stolitti [Organizational and pedagogical principles of reforming school education in Ukraine in the 20th century]. Kyiv [in Ukrainian].

3. Heidegger, M. (1989). Byt i vremya [Life and time]. Tbilisi [in Georgia].

4. Dichek, N.P. (2006). Hermenevtyka i dialohizm yak zasady onovlennia metodolohichnoi bazy istoryko-pedahohichnykh doslidzhen [Hermeneutics and dialogism as the basis for updating the methodological base of historical-pedagogical research]. Problemy suchasnoi pedahohichnoi osvity - Problems of modern pedagogical education, 10. 164-171 [in Ukrainian].

5. Sukhomlynska, O.V. (2007). Metodolohiia doslidzhennia istoryko-pedahohichnykh realii druhoi polovyny ХХ stolittia [Methodology of the study of historical and pedagogical realities of the second half of the 20th century]. Shliakh osvity - The path of education, 4 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru