Примусове переселення поляків і німців із прикордонної зони УСРР (1935-1936 рр.): перебіг, сприйняття, опір

Ключові слова: поляк, німець, переселенець, депортація, радянська влада, Україна.

National Pedagogical Dragomanov University

Keywords: Pole, German, immigrant, deportation, Soviet authorities, Ukraine.

Антигуманна політика більшовиків мала значну кількість проявів, одним із яких стали акції примусового переселення національних меншин, що сягали своїм корінням депортації царським режимом волинських німців під час Першої світової війни. Якщо депортація селян на початку 1930-х рр. під час кампанії з розкуркулення ґрунтувалася на класовому підході до вирішення проблеми усунення «політично неблагонадійного населення» з кону повсякденного життя села, то головним критерієм зарахування до когорти примусових переселенців у середині цього ж десятиліття вже слугувала національна приналежність особи.

Метою статті є аналіз процесу примусового переселення радянською владою національних меншин УСРР, що мешкали на західному кордоні республіки, який тривав упродовж 1935 - 1936 рр., та реакцію на нього польських і німецьких депортантів.

У дослідженні використано комплекс загальнонаукових (аналіз, синтез, порівняння, діалектичний) та спеціально-наукових (структурно-функціональний, проблемно-хронологічний, історико-описовий, історико-порівняльний) методів історичного пізнання, залучено інструментарій соціальної антропології. Структурно-функціональний метод дозволив розкрити механізм репресій проти польського та німецького населення західного прикордоння УСРР. Проблемно-хронологічний метод надав змогу логічно послідовно простежити процес його депортації. Завдяки залученню історико-описового методу, через призму зображення повсякденного життя репресованих, було здійснено спробу подати реальну картину самого перебігу депортацій у сенсі їх реальної процедури. Використовуючи ментально - компаративний метод, було виокремлено світоглядні аспекти соціальної рефлексії репресованих. Історико-порівняльний метод дозволив проаналізувати види латентного та відвертого опору заходам примусового переселення. Проблему примусового переселення поляків та німців України у нашій державі досліджували як вчені, що спеціалізуються на безпосередньому вивченні етноспільнот (Єременко, Т. І. 1994; Чирко Б. В. 2016; Stronsky, G. 2013), так й історики, чий науковий інтерес не обмежується визначеною проблематикою (Кульчицький, С. В. 1998; Подкур, Р. Ю. 2001). З-поміж істориків, які на сучасному етапі розвитку соціогуманітарної науки продовжують, як і ми, працювати над темою депортації «західних» національних меншин з прикордонних території УСРР потрібно згадати О. Розовик (Розовик, О. 2019). Важливе значення для наукової розробки обраної нами теми мало опрацювання матеріалів багатотомного видання «Реабілітовані історією». Кожна книга цієї серії містить історичні студії, спогади та віднайдені в українських архівах (центральних, обласних, галузевих) документи, що стосуються репресивної політики радянської влади. Крім вітчизняних науковців окреслену проблему досліджували й зарубіжні історики, серед яких варто назвати прізвище В. Дьоннінгхауса (Деннингхаус, В. 2011).

Зміни геополітичної ситуації в світі, викликані агресією Японії на Далекому Сході в 1931 р. та приходом націонал-соціалістської партії Німеччини на чолі з А. Гітлером до влади в 1933 р., спонукали вище партійне керівництво СРСР посилити політичний контроль за настроями членів радянського суспільства. Передусім це стосувалося районів УСРР, що межували з «панською» Польщею та «боярською» Румунією. Саме з території цих країн, на переконання Й. Сталіна, існувала найбільш імовірна загроза агресивних дій «капіталістичних сил» проти СРСР. В планах підготовки до неминучої війни особливе місце займало так зване «очищення» західних прикордонних областей від «політично неблагонадійного населення», передусім представників «західних» національних меншин - поляків і німців Вступ до розділу «Політичні репресії на Вінниччині (1918 - 1980-ті роки» // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. Кн. 1. 2006. С. 39.. Керуючись вимогами директивної телеграми ЦК ВКП(б) за № 513 від 9 грудня 1934 р., ЦК КП(б)У ухвалив постанову про організацію переселення польського і німецького населення з районів їх компактного проживання на заході УСРР. Сімнадцятого грудня 1934 р. згідно рішення Політбюро ЦК КП(б)У в 11 районах України було встановлено прикордонний режим, що означало очищення їх від «антирадянських елементів». Політбюро ЦК КП(б)У 2 січня 1935 року ухвалило постанову «Про переселення 8000 господарств із прикордонної смуги».

Подальшу конкретизацію акція отримала в постанові Політбюро ЦК КП(б)У від 23 січня 1935 року «Про переселення з прикордонної смуги 8300 господарств у зв'язку з оборонними міркуваннями та переселення в прикордонні райони 4000 кращих колгоспників з Київської та Чернігівської областей». Всього з Вінницької області в Донецьку, Дніпропетровську та Харківську області в лютому-березні 1935 року було вивезено 32 ешелони переселенців (2864 господарств, 12828 осіб), а з Київщини - 56 ешелонів (5478 господарств, 26168 осіб). Серед них було 2866 польських та 1903 німецьких господарств. Але на цьому влада не зупинилася. 25 листопада 1935 р. Політбюро ЦК КП(б)У ухвалило постанову про переселення 6-7 тисяч польських та німецьких господарств за межі України. У січні 1936 р. було депортовано 1500 польських родин Вступ до розділу «Політичні репресії на Вінниччині (1918 - 1980-ті роки» // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. Кн. 1. 2006. С. 41 -43..

Згідно постанови Ради Міністрів СРСР «Про виселення із УСРР і господарське облаштування в Карагандинській області Казахської СРР» від 28 квітня 1936 р. № 776-120 «цілком таємно» із 800-метрової прикордонної зони, що простягалася уздовж радянсько-польського західного кордону СРСР, слід було виселити «політично неблагонадійні елементи та класово-ворожі елементи». Вістря переселенської кампанії знову спрямовувалося на польське та німецьке прикордонне населення Документ № 45. Директива секретаря Вінницького обкому КП(б)У В. Чернявського секретареві Жмеринського райкому партії про завдання на період безпосереднього здійснення операції по депортації політично неблагонадійних сімей з прикордонної смуги // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. Кн. 1. 2006. С. 193.. Під час цієї акції було депортовано 15 тис. господарств - 35820 поляків і трохи менше 10 тис. німців (Бугай, Н. Ф. 2006, с. 70). З метою запобігання небажаних ексцесів на зразок втеч осіб, яких передбачалося депортувати, здійснення ними фізичного опору, розпродажу або знищення власного майна, підготовка переселенських операцій проводилася у цілковитій таємниці Вступ до розділу «Політичні репресії на Вінниччині (1918 - 1980-ті роки» // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. Кн. 1. 2006. С. 42.. Секретарі обласних комітетів КП(б)У, отримавши від ЦК КП(б)У інформацію про кількість осіб, яких належало депортувати, негайно повідомляли про це секретарів комітетів КП(б)У прикордонних районів. Підготовка до переселення здійснювалася під керівництвом спеціальних комісій. До їх складу входили секретарі районних партійних комітетів, представники обкому КП(б)У та надіслані ЦК КП(б)У «віддані члени партії». Останні, згідно заздалегідь визначених цифр, за участі місцевих представників влади здійснювали відбір сімей, які найбільше відповідали критеріям, що були необхідні для їх включення до реєстру «політично неблагонадійних осіб» Документ № 37. Директива секретаря Вінницького обкому КП(б)У Р. Бегайло секретареві Жмеринського райкому партії Кримському про першочергові заходи щодо організації депортації з району політично неблагонадійних осіб // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. Кн. 1. 2006. С. 177-178.. При цьому комуністи користувалися матеріалами районних відділів НКВС в яких знаходилася компрометуюча інформація щодо осіб, які належали до когорти «неблагонадійних національностей» Документ № 45. Директива секретаря Вінницького обкому КП(б)У В. Чернявського секретареві Жмеринського райкому партії про завдання на період безпосереднього здійснення операції по депортації політично неблагонадійних сімей з прикордонної смуги // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. Кн. 1. 2006. С. 193.. Узгоджені списки передавалися до ЦК КП(б)У для остаточного затвердження. У разі відхилення рекомендацій щодо депортації окремих сімей переселенські комісії мали напоготові «резервний» перелік кількох десятків господарств Документ № 39. Повідомлення секретаря Жмеринського райкому КП(б)У Кримського секретареві Вінницького обкому партії В. Чернявському про здійснення заходів по підготовці депортації господарств // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. Кн. 1. 2006. С. 180.. Кількість осіб, яка до нього входила становила 5% від загального числа переселенців. З кожного поселення планувалося виселяти не менше десяти сімей Документ № 45. Директива секретаря Вінницького обкому КП(б)У В. Чернявського секретареві Жмеринського райкому партії про завдання на період безпосереднього здійснення операції по депортації політично неблагонадійних сімей з прикордонної смуги // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. Кн. 1. 2006. С. 193.. В переселенських операціях брали участь співробітники НКВС, міліція та прикордонники. Під виглядом проведення тактичних польових навчань у найбільш проблемні села надсилалися військові частини Документ № 42. Витяг із протоколу № 5 засідання Вінницької обласної комісії з питання депортації з прикордонної смуги і вселення колгоспників-ударників // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. Кн. 1. 2006. С. 185.. До участі у здійснення депортаційних заходів районні партійні комітети залучали сільських активістів, що, як видається, за отримання у винагороду частини залишеного переселенцями майна, охоче погоджувалися на співпрацю. Осіб, які підлягали депортації, попереджали про переселення за 7 днів до від'їзду Документ № 40. Доповідна записка уповноваженого Вінницького обкому КП(б)У у Жмеринському районі Трахтмана завідуючому сільгоспвідділом обкому Бурову про заходи по підготовці депортації родин із району // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. Кн. 1. 2006. С. 181. Документ № 47. План-інструкція обов'язків бригадирів на 7-денний період з часу оголошення про виселення з прикордонної смуги та доставки їх на залізничні станції для відправки ешелонами // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. Кн. 1. 2006. С. 197.. Для цього співробітники НКВС приїздили в село, наказували мешканцям влаштувати збори громади, а потім по черзі викликали окремих її членів до кабінету (в сільраді), де повідомляли про виселення (Ковальчук, С. 2012, с. 165). Тим кому не пощастило пояснювали, що вони переселяються углиб країни через те, що не доклали належних зусиль «для зміцнення кордону та колгоспного ладу» (Ковальчук, С. 2012, с. 164).

Тяжко хворих, які були членами сімей, що їх належало депортувати, заборонялося транспортувати до місця нового проживання. Влада наказувала переселенцям, які мали подібні проблеми, залишити таких осіб «до одужання» для догляду родичам (Ковальчук, С. 2012., с. 165). Іноді поспіх, який супроводжував роботу переселенських комісій, призводив до того, що таємна інформація з приводу проведення операції ставала відомою селянам задовго до її офіційного оголошення. Так, в одній із селянських хат с. Цмовка Шепетівського району член переселенської комісії залишив документи, що містили перелік осіб, яких належало депортувати Документ № 43. Витяг із протоколу № 6 Вінницької обласної комісії з питань стану депортації // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. Кн. 1. 2006. С. 187.. Одразу після оголошення про переселення, для нагляду за кожною сім'єю переселенців залучалося по одному або двоє сільських активістів Документ № 46. Витяг із доповідної записки відповідального контролера групи партрадконтролю Штейнварца секретареві Вінницького обкому КП(б)У В. Чернявському про порушення законності у колгоспах Могилів-Подільського району // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. Кн. 1. 2006. С. 195. Так, подвір'я польської сім'ї Копицяків, яка мешкала у с. Городок на Поділлі, вартував секретар комсомольської організації, ветеринарний фельдшер О. Охота. Чоловік ходив услід за главою сім'ї М. Копицяком, - на город, до криниці, до клуні, - спостерігав, щоб той нічого не зміг заховати або втекти (Копицяк, Ц. 2008, с. 636). У селі встановлювалися також чергування «чесних, перевірених» колгоспників, які мали здійснювати нічні обходи села Документ № 47. План-інструкція обов'язків бригадирів на 7-денний період з часу оголошення про виселення з прикордонної смуги та доставки їх на залізничні станції для відправки ешелонами // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. Кн. 1. 2006. С. 197..

Будинки і надвірні будівлі переселенців передавалися у розпорядження сільрад, їх категорично заборонялося продавати (Ковальчук, С. 2012, с. 165). Протягом семиденного терміну з дня офіційного оприлюднення наказу про депортацію уповноважені особи облікували майно, яке переселенці бажали забрати із собою. Кожній сім'ї для перевезення вантажу до пункту збору, що знаходився на найближчій залізничній станції, надавалося у користування три підводи Документ № 47. План-інструкція обов'язків бригадирів на 7-денний період з часу оголошення про виселення з прикордонної смуги та доставки їх на залізничні станції для відправки ешелонами // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. Кн. 1. 2006. С. 198.. На кожну велику родину виділявся товарний вагон. Дозволялося брати місячний запас продуктів харчування, а також худобу та свійську птицю (Кур'ята, Б. С. 2006, с. 141). З переліку наявних у селянській господі меблів дозволялося брати лише скриню. Оскільки перевезення інших меблів через нестачу вагонів було заборонене, переселенцям пропонувалося їх продати (Ковальчук, С. 2012, с. 165). У повістках, що видавалися особам, яких у серпні 1936 р. належало депортувати з території Новоград-Волинського району йшлося про те, що кожна переселенська сім'я має право взяти із собою сільськогосподарський інвентар, коней, худобу, візки, упряж, особисті негроміздкі речі, загальна вага яких мала не перевищувати 40 пудів, тобто 650 кг, продовольство і фураж. На час перебування в дорозі, що мало тривати близько 15 днів, пропонувалося взяти печений хліб та приварок для приготування гарячої їжі Документ № 7. Повістка жителю с. Марущівка Новоград-Волинської міськради Київської області М. Л. Нейцу про переселення його разом із сім'єю до Казахстану // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Житомирська область. Кн. 7. Частина друга. 2015. С. 68.. Під приводом спостереження за дотриманням порядку та охорони майна, переселенців по дорозі до вантажних пунктів, що знаходилися на залізничних станціях, супроводжувала охорона, яка складалася з сільських активістів і міліції Документ № 42. Витяг із протоколу № 5 засідання Вінницької обласної комісії з питання депортації з прикордонної смуги і вселення колгоспників-ударників // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. Кн. 1. 2006. С. 186..

З метою уникнення небажаних ексцесів під час завантаження майна переселенців до вагонів поїзда (тривалість цього процесу, як засвідчила практика, могла сягати 12 годин), влада організовувала продаж речей першої необхідності та продуктів харчування, забезпечувала умови для здійснення гігієнічних процедур, заздалегідь турбувалася про обладнання на залізничній станції приміщення для захисту від холоду Документ № 45. Директива секретаря Вінницького обкому КП(б)У В. Чернявського секретареві Жмеринського райкому партії про завдання на період безпосереднього здійснення операції по депортації політично неблагонадійних сімей з прикордонної смуги // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. Кн. 1. 2006. С. 193.. Попри це, переселенці, чекаючи на відправлення ешелону, нерідко змушені були спати на підлозі (Ковальчук, С. 2012, с. 166). Інформацію про деталі депортації комуністи вважали за потрібне якомога довше тримати в таємниці. Така поведінка влади стала причиною наростання у середовищі селян, що стали об'єктом її пильної уваги, невдоволених настроїв. Брак інформації, яка стосувалася причин біди, що спіткала жителів прикордонних сіл, компенсувався здогадками. Вони набували фантастичного змісту та циркулювали в селянському середовищі у формі чуток. До таких поголосок належала розповсюджена серед жителів польських сіл звістка про те, що радянська влада, переселяючи поляків, таким чином мстить етноспільноті за вбивство Кірова поляком Ніколаєвим Документ № 43. Витяг із протоколу № 6 Вінницької обласної комісії з питань стану депортації // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. Кн. 1. 2006. С. 187. Ретранслятором схожих за своєю суттю уявлень був включений до переліку переселенців громадянин Петровський, який жив у с. Юрівка Базалійського району: «Поляків переселяють тому, що нещодавно були викриті зінов'ївці і троцькісти, які хотіли вбити представників партії, а той, який хотів убити Сталіна, був поляком» Документ № 14. Спецзведення заступника наркома внутрішніх справ УРСР З. Кацнельсона в ЦК КП(б)У про перебіг депортації польських та німецьких родин з прикордонної смуги Київської та Вінницької областей до Казахстану станом на 3 вересня 1936 року // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. Кн. 4. 2012. С. 33.. Ясна річ, таке пояснення мотивів влади щодо переслідування поляків не мало жодного реального підґрунтя. Воно було викликане домінуванням у селянських спільнотах поляків традиційної общинної моделі світобачення, а саме зумовлювалося існуванням уявлення про колективну відповідальність громади за злочини своїх членів, що були скоєні поза її межами. переселенець соціальний радянський поляк німець

Частина переселенців вважала, що депортації зумовлені можливим початком війни із державами, які знаходилися на захід від кордону СРСР, що дійсно співпадало з побоюваннями влади. «Радянська влада переселяє тому, що весною 1937 року буде війна і до цього часу хочуть виселити усіх поляків», - висновував житель с. Гречани Проскурівського району Вільчук. Подібні здогадки висловлював житель с. Чепці Ізяславського району Зембах: «Радвлада знущається над людьми. Більшовики переселяють поляків, боячись, щоб вони не виступили проти радвлади під час війни. Але ми у випадку війни повернемося назад на свою батьківщину і будемо мститися радянській владі» Документ № 8. Спецзведення заступника наркома внутрішніх справ УРСР З. Кацнельсона в ЦК КП(б)У про перебіг депортації польських та німецьких родин з прикордонної смуги Київської та Вінницької областей до Казахстану станом на 8 червня 1936 року // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. Кн. 4. 2012. С. 21. Документ № 14. Спецзведення заступника наркома внутрішніх справ УРСР З. Кацнельсона в ЦК КП(б)У про перебіг депортації польських та німецьких родин з прикордонної смуги Київської та Вінницької областей до Казахстану станом на 3 вересня 1936 року // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. Кн. 4. 2012. С. 32.. Не далекими від встановлення істинних причин депортаційної політики радянської влади були й роздуми Берегового із с. Райківці Городецького району: «Переселяють поляків, оскільки бояться, щоб під час війни вони не повстали » Документ № 18. Спецзведення заступника наркома внутрішніх справ УРСР З. Кацнельсона в ЦК КП(б)У про перебіг депортації польських та німецьких родин з прикордонної смуги Київської та Вінницької областей до Казахстану станом на 9 вересня 1936 року // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. Кн. 4. 2012. С. 42.. Обурені селяни висловлювали бажання з приводу того, щоб Польща та Німеччина швидше розпочали війну проти СРСР та звільнили їх від насильницької політики більшовиків: «Скоріше б Польща оголосила Радянському Союзу війну, тоді б радвладу було знищено. У цій війні ми за радянську владу воювати не будемо». «Доки німці не захоплять Росію, порядку тут не буде. Росія блудить і лютує перед своїм кінцем. Ми, німці, не пропадемо, за нами добре дивиться дядько Адольф Гітлер. Ми їдемо в Казахстан, але це не надовго», - у бесіді з групою переселенців сказав житель с. Геральдівки Городницького району Г. Ратке. Ще один німецький переселенець запевняв односельців: «Гітлер не дурний, він сказав, що всі німці в СРСР пограбовані, - так воно і є. Але все буде нам повернено. Незабаром все спалахне від війни, радянська влада оточена кільцем і бачить свій кінець» Документ № 5. Із спеціального зведення наркома внутрішніх справ УСРР Центральному комітету КП(б)У про переселення польських і німецьких сімей із прикордонних районів Київської області до Казахстану та їх антипереселенські настрої // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Житомирська область. Кн. 7. Частина друга. 2015. С. 65.. Одна з мешканок с. Дахнівка Сатанівського району поширювала чутку про те, що «Німеччина та Польща запропонували СРСР очистити кордон на 40 кілометрів і цю територію вони займуть» Документ № 13. Спецзведення заступника наркома внутрішніх справ УРСР З. Кацнельсона в ЦК КП(б)У про про початок наступного етапу депортації польських та німецьких родин з прикордонної смуги Київської та Вінницької областей до Казахстану станом на 1 вересня 1936 року // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. Кн. 4. 2012. С. 30.. Зміст чуток не обмежувався варіаціями на тему з'ясування «справжніх» причин переселення владою німців та поляків углиб СРСР. Одночасно розповсюджувалися поголоски, які стосувалися поглиблення переселенської політики радянської влади. Зокрема, селами поширювалася інформація, що «вслід за окремими сім'ями незабаром стануть депортувати цілі села» Документ № 45. Директива секретаря Вінницького обкому КП(б)У В. Чернявського секретареві Жмеринського райкому партії про завдання на період безпосереднього здійснення операції по депортації політично неблагонадійних сімей з прикордонної смуги // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. Кн. 1. 2006. С. 193.. Не бажаючи покидати рідні домівки, переселенці поширювали чутки щодо існування у місцях, куди їх було заплановано переселити, несприятливих кліматичних умов. У с. Медведівка Шепетівського району переселенець Фелінський запевняв односельців, що «в Казахстані люди мруть від спеки та малярії, слід продати всю худобу, оскільки можна залишитися і без худоби, і без грошей»родин з прикордонної смуги до Казахстану // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. Кн. 4. 2012. С. 15.. Подібної думки дотримувалася і переселенка Міске, яка мешкала в с. Мехайлючка того ж району. Жінка зазначала: «Слід продати худобу, оскільки ми її до Казахстану не довеземо. В тому краї люди та худоба не витримують спеки».

Спираючись на таке судження, переселенка дійшла висновку, що «радянська влада вирішила всіх німців і поляків знищити». Мешканці с. Заріччя Проскурівського району поширювали чутки з приводу існування в Казахстані високого рівня смертності, спричиненого укусами отруйних комах Документ № 6. Спецзведення заступника наркома внутрішніх справ УРСР З. Кацнельсона в ЦК КП(б)У про перебіг депортації польських та німецьких родин з прикордонної смуги Київської та Вінницької областей до Казахстану станом на 6 червня 1936 року // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. Кн. 4. 2012. С. 17.. Мешканець с. Андріївка Олевського району стверджував: «Нас переселяють до такого краю, де один раз на місяць проїздить поїзд, один степ і пісок. Те, що нам кажуть про хороше життя, - це неправда, там суцільна пустеля. Ми їдемо на вірну загибель» Документ № 5. Із спеціального зведення наркома внутрішніх справ УСРР Центральному комітету КП(б)У про переселення польських і німецьких сімей із прикордонних районів Київської області до Казахстану та їх антипереселенські настрої // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Житомирська область. Кн. 7. Частина друга. 2015. С. 65.. Полячка із с. Сусли на Житомирщині Єнжиєвська після отримання звістки про переселення, натякаючи на існування в Казахстані гірших ніж в Україні умов проживання, сказала: «Краще тут померти, чим їхати туди. Ви нам зуби не заговорюйте своїми обіцянками про пільги. Ми знаємо, що радянська влада полюбляє тільки обіцяти, якщо щось і дасть, то потім втроє забере. Нас гонять у Казахстан на вірну загибель» (Копійченко, Л. А., Тіміряєв, Є. Р. 2015, с. 15).

Селяни, які були стурбовані звісткою про переселення, вдавалися до різноманітних «антисистемних» дій, що мали засвідчити їхнє невдоволення рішенням влади. Частина обурених селян припиняла дотримуватися колгоспної трудової дисципліни. Так, 21 травня 1936 р. 80% колгоспників с. Снігів Берездівського району не вийшли на роботу. Обґрунтовуючи таке ставлення до праці, селяни розмірковували: «У колгоспі працювати не слід, так чи інакше нас виселять. Пишуть і говорять, що колгоспники мають бути заможними, але радянська влада робить навпаки, утискує колгоспників, щоб вони ходили обірваними» Документ № 2. Спецзведення заступника наркома внутрішніх справ УРСР З. Кацнельсона в ЦК КП(б)У про вивезення польських та німецьких родин з прикордонної смуги до Казахстану станом на 6 червня 1936 року // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. Кн. 4. 2012. С. 10..

Частина жителів після отримання звістки про переселення висловлювала бажання, поки ще залишалася можливість, здійснити втечу до сусідньої Польщі. Переселенці говорили: «Навіщо нам Казахстан, коли Польща поруч» Документ № 8. Спецзведення заступника наркома внутрішніх справ УРСР З. Кацнельсона в ЦК КП(б)У про перебіг депортації польських та німецьких родин з прикордонної смуги Київської та Вінницької областей до Казахстану станом на 8 червня 1936 року // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. Кн. 4. 2012. С. 21.. Особливо приваблювала ця думка тих поляків, які мали у Другій Речі Посполитій родичів. Так, житель с. Ульянівки Берездівського району поляк Квятковський мав намір потрапити до Польщі, де після втечі з СРСР кілька років мешкав його брат Документ № 2. Спецзведення заступника наркома внутрішніх справ УРСР З. Кацнельсона в ЦК КП(б)У про вивезення польських та німецьких родин з прикордонної смуги до Казахстану станом на 6 червня 1936 року // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. Кн. 4. 2012. С. 10.. Переселенець Неверочкін, що мешкав у Ярунському районі, залишив напризволяще дітей та втік разом із дружиною у невідомому напрямку, ймовірно до Польщі Документ № 4. Із спеціального зведення наркома внутрішніх справ УСРР Центральному комітету КП(б)У про контрреволюційні виступи в районах переселення Київської області // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Житомирська область. Кн. 7. Частина друга. 2015. С. 63.. Однак не всі охочі зважувалися на реалізацію свого бажання залишити Радянський Союз, оскільки боялися, що їх затримають прикордонники Документ № 3. Спецзведення заступника наркома внутрішніх справ УРСР З. Кацнельсона в ЦК КП(б)У про перебіг вивезення польських та німецьких родин з прикордонної смуги до Казахтану // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. Кн. 4. 2012. С. 12..

Переселенці спільно обмірковували плани втечі на шляху до місця переселення або одразу після прибуття до нього. Житель Городницького району Кнайп казав: «Якщо тут над нами знущалися і ми терпіли, то там терпіти не будемо. До Японії потрапити легко. Нам, німцям, одразу після прибуття слід зібратися і піти до Японії. А Японія нас перекине до Німеччини»Документ № 5. Витяг із спецзведення заступника наркома внутрішніх справ УРСР З. Кацнельсона в ЦК КП(б)У про висловлювання членів депортованих польських та німецьких родин з прикордонної смуги до Казахстану // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. Кн. 4. 2012. С. 15.. Мешканець с. Анастасівка Городницького району Полякевич запевняв: «Так чи інакше, я далі Коростеня не поїду. Гроші я маю, вискочу з потяга і піду куди схочу» Документ № 5. Із спеціального зведення наркома внутрішніх справ УСРР Центральному комітету КП(б)У про переселення польських і німецьких сімей із прикордонних районів Київської області до Казахстану та їх антипереселенські настрої // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Житомирська область. Кн. 7. Частина друга. 2015. С. 65.. Ще одним типом спротиву депортації стало оголошення переселенцями голодування. Зокрема, до такого акту вдалася сім'я Вітковських, що мешкала у с. Голохвасти Волочиського районуДокумент № 5. Витяг із спецзведення заступника наркома внутрішніх справ УРСР З. Кацнельсона в ЦК КП(б)У про висловлювання членів депортованих польських та німецьких родин з прикордонної смуги до Казахстану // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. Кн. 4. 2012. С. 15.. Окремі особи, які відмовлялися переселятися, погрожували здійснити самогубство. Мешканець Шепетівки Левицький повідомив: «Я раніше застрелю себе і мою сім'ю, ніж мене переселять». Деякі селяни запевняли, що по дорозі до нового місця проживання кинуться під колеса поїзда. Селяни, обурені фактом примусового вилучення нерухомого майна, не бажали передавати свої будинки у розпорядження органів радянської влади. Окремі з них казали: «Нізащо свій будинок не залишу, все спалю» Документ № 3. Спецзведення заступника наркома внутрішніх справ УРСР З. Кацнельсона в ЦК КП(б)У про перебіг вивезення польських та німецьких родин з прикордонної смуги до Казахтану // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. Кн. 4. 2012. С. 12. Документ № 8. Спецзведення заступника наркома внутрішніх справ УРСР З. Кацнельсона в ЦК КП(б)У про перебіг депортації польських та німецьких родин з прикордонної смуги Київської та Вінницької областей до Казахстану станом на 8 червня 1936 року // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. Кн. 4. 2012. С. 21.. Для деяких селян це стали не просто слова, що у хвилину розпачу людина неусвідомлено «кидає на вітер». Дехто намагався втілити свій намір. Проте владі, зазвичай, вчасно вдавалося попереджати випадки умисного знищення житлових та господарських будівель шляхом підпалу. Попри це, окремим особам у стані афекту таки вдалося спалити майно, що було нажите непосильною працею. У ніч на 23 травня 1936 р. у с. Юрківщина Ярунського району переселенець Аппель здійснив підпал свого будинку Документ № 4. Із спеціального зведення наркома внутрішніх справ УСРР Центральному комітету КП(б)У про контрреволюційні виступи в районах переселення Київської області // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Житомирська область. Кн. 7. Частина друга. 2015. С. 63.. 29 травня 1936 р. жінка переселенця Вільчака підпалила соломою свою хату, що знаходилася в с. Голохвасти Волочиського району Документ № 3. Спецзведення заступника наркома внутрішніх справ УРСР З. Кацнельсона в ЦК КП(б)У про перебіг вивезення польських та німецьких родин з прикордонної смуги до Казахтану // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. Кн. 4. 2012. С. 13.. Тоді ж у с. Тарноруда Волочиського району переселенець Змарачек намагався підпалити власне житлоприкордонної смуги Київської та Вінницької областей до Казахстану станом на 6 червня 1936 року // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. Кн. 4. 2012. С. 17.. Переселенці Поплавський із с. Ріпки та Свінницький із с. Клембівка Ізяславського району теж здійснили спробу знищити свої будинки вогнем Документ № 13. Спецзведення заступника наркома внутрішніх справ УРСР З. Кацнельсона в ЦК КП(б)У про про початок наступного етапу депортації польських та німецьких родин з прикордонної смуги Київської та Вінницької областей до Казахстану станом на 1 вересня 1936 року // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. Кн. 4. 2012. С. 29.. Знавіснілі до влади селяни вдавалися й до інших способів знищення майна. Так, одна з переселенських сімей, вирубавши дерева, вимушено позбулася свого фруктового саду Документ № 13. Спецзведення заступника наркома внутрішніх справ УРСР З. Кацнельсона в ЦК КП(б)У про про початок наступного етапу депортації польських та німецьких родин з прикордонної смуги Київської та Вінницької областей до Казахстану станом на 1 вересня 1936 року // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. Кн. 4. 2012. С. 30.. Загнані у глухий кут селяни говорили про знищення не лише свого майна, а й власності тих осіб, яких звинувачували у своєму виселенні. Переселенка Гороховська, яка мешкала у с. Погорільці Ляховецького району погрожувала напередодні від'їзду разом із своєю хатою спалити ще й садибу секретаря сільради Документ № 15. Спецзведення заступника наркома внутрішніх справ УРСР З. Кацнельсона в ЦК КП(б)У про перебіг депортації польських та німецьких родин з прикордонної смуги Київської та Вінницької областей до Казахстану станом на 4 вересня 1936 року // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. Кн. 4. 2012. С. 35.. Схожі погрози висловлював громадянин Барташевський, що мешкав у с. Грабино-Буренці Ярмолинецького району: «Із села не виїду поки не підпалю хоча б одного активіста» Документ № 17. Спецзведення заступника наркома внутрішніх справ УРСР З. Кацнельсона в ЦК КП(б)У про перебіг депортації польських та німецьких родин з прикордонної смуги Київської та Вінницької областей до Казахстану станом на 7 вересня 1936 року // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. Кн. 4. 2012. С. 39.. Житель с. Майдан Олевського району, який підлягав депортації, погрожував підпалити колгоспні будівлі. Переселенець с. Дубровка того ж району Погоцький взагалі висловив бажання напередодні від'їзду знищити вогнем усе село. «Нехай нас, поляків, пам'ятають», - сказав він Документ № 6. Із спеціального зведення наркома внутрішніх справ УСРР Центральному комітету КП(б)У про переселення польських і німецьких сімей із прикордонних районів Київської області до Казахстану та їх антипереселенські настрої // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Житомирська область. Кн. 7. Частина друга. 2015. С. 67.. Переселенці закликали один одного до колективних повстанських дій. Житель с. Забара-Давидівка Нежинський запевняв, що «поляки готові за першим сигналом застосувати вила і лопати» (Копійченко, Л. А., Тіміряєв, Є. Р. 2015, с. 15). Переселенець Новицький, який жив в Ізяславі казав: «Якщо б всі люди наполегливо відмовилися їхати на переселення, нікого б не виселили, вони б [представники влади] злякалися волинки» Документ № 14. Спецзведення заступника наркома внутрішніх справ УРСР З. Кацнельсона в ЦК КП(б)У про перебіг депортації польських та німецьких родин з прикордонної смуги Київської та Вінницької областей до Казахстану станом на 3 вересня 1936 року // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. Кн. 4. 2012. С. 32.. Одна з переселенок с. Борисове Броневицька зібрала у себе вдома кількох жінок, щоб повідомити: «Дурні наші люди, адже їх 29 сімей переселяють із нашого села. Виступили б всі разом, і їм би була надана допомога, ніхто нічого не зробив би і всі залишилися жити на своїх місцях». Мешканка хутора Дубовий Проскурівського району з метою підбурювання односельчан до повстання поширювала неправдиві чутки про його розгортання в Шепетівському районіДокумент № 5. Витяг із спецзведення заступника наркома внутрішніх справ УРСР З. Кацнельсона в ЦК КП(б)У про висловлювання членів депортованих польських та німецьких родин з прикордонної смуги до Казахстану // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. Кн. 4. 2012. С. 15.. Дотримуючись подібної тактики, мешканець с. Гуменці Кам'янець-Подільського району Осипчук став поширювачем чутки про те, що в с. Думиново Ориненського району, напередодні від'їзду, переселенці влаштували волинку, під час якої було побито сільських активістів і комсомольців Документ № 16. Спецзведення заступника наркома внутрішніх справ УРСР З. Кацнельсона в ЦК КП(б)У про про початок наступного етапу депортації польських та німецьких родин з прикордонної смуги Київської та Вінницької областей до Казахстану станом на 6 вересня 1936 року // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. Кн. 4. 2012. С. 38.. Жителька с. Гути Кам'янець-Подільського району Яцковецька, умисно розбивши собі голову, ходила селом та збирала жінок з метою влаштування організованого виступу колгоспниць проти переселення Документ № 13. Спецзведення заступника наркома внутрішніх справ УРСР З. Кацнельсона в ЦК КП(б)У про про початок наступного етапу депортації польських та німецьких родин з прикордонної смуги Київської та Вінницької областей до Казахстану станом на 1 вересня 1936 року // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. Кн. 4. 2012. С. 30.. Невдоволеність переселенців своїм становищем знаходила вияв у завданні фізичних травм представникам радянської влади та навмисному пошкодженні їх майна Документ № 43. Витяг із протоколу № 6 Вінницької обласної комісії з питань стану депортації // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. Кн. 1. 2006. С. 187.. Уже під час сповіщення про переселення житель Ізяслава Соколовський накинувся із ножем в руках на міліціонера та сільських активістів, а його жінка, навмисно розтопивши піч, на знак непокори владі, викликала у власній хаті пожежу Документ № 13. Спецзведення заступника наркома внутрішніх справ УРСР З. Кацнельсона в ЦК КП(б)У про про початок наступного етапу депортації польських та німецьких родин з прикордонної смуги Київської та Вінницької областей до Казахстану станом на 1 вересня 1936 року // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. Кн. 4. 2012. С. 29.. Жителі с. Слобода-Чернецька Новоград-Волинського району поляки Овшієвський та Борецький мали намір здійснити розправу над колгоспником Корзуном за те, що він приймав активну участь в організації роботи з переселення Документ № 6. Із спеціального зведення наркома внутрішніх справ УСРР Центральному комітету КП(б)У про переселення польських і німецьких сімей із прикордонних районів Київської області до Казахстану та їх антипереселенські настрої // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Житомирська область. Кн. 7. Частина друга. 2015. С. 67.. В с. Ярунь на Житомирщині міліція затримала переселенку, яка, керуючись подібними мотивами, намагалася підпалити дворові будівлі сільського активіста Козачука Документ № 4. Із спеціального зведення наркома внутрішніх справ УСРР Центральному комітету КП(б)У про контрреволюційні виступи в районах переселення Київської області // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Житомирська область. Кн. 7. Частина друга. 2015. С. 63.. Побоюючись депортації, поляки та німці яких оминула переселенська кампанія, аби не потрапити до когорти осіб, що від їх належало очистити прикордонну зону, залишали будинки та від'їздили углиб України Документ № 5. Із спеціального зведення наркома внутрішніх справ УСРР Центральному комітету КП(б)У про переселення польських і німецьких сімей із прикордонних районів Київської області до Казахстану та їх антипереселенські настрої // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Житомирська область. Кн. 7. Частина друга. 2015. С. 65.. Отже, зростання напруженості у міжнародних відносинах протягом 1930-х рр. спонукало більшовиків до вжиття превентивних дій, які були спрямовані на убезпечення режиму від можливої співпраці «західних» національних меншин України із гаданим ворогом під час імовірної агресії європейських держав проти Радянського Союзу. Керуючись цим уявленням, комуністи стали організаторами кількох хвиль примусового переселення з прикордонних районів України «політично неблагонадійного населення», - поляків та німців, - спершу углиб республіки, а згодом і за її межі, до Казахстану. Після оголошення про депортацію підлеглі їй родини протягом кількох днів під наглядом уповноважених представників влади мали підготуватися до від'їзду.

Переселенцям дозволяли брати у дорогу негроміздкі речі та тварин, які перебували на утриманні в господарстві. Залишене рухоме майно, житлові будинки та господарські споруди переходили у розпорядження держави. Позбавлені доступу до джерел правдивої інформації, схвильовані своїм становищем переселенці ставали ретрансляторами здогадок різного ступеню достовірності: з приводу причин депортації, умов проживання на нових місцях тощо. Поширюючи провокаційні чутки, занепокоєні переселенням селяни нерідко закликали один одного до підняття повстання. Проте реальними проявами спротиву поляків і німців депортації здебільшого стали випадки втеч до сусідньої Польщі, порушення ними трудової дисципліни, погрози на адресу осіб, які були причетні до організації переселенської кампанії, акції знищення майна.

Бібліографія