Єврейські колективні господарства як спосіб підтримки національної самосвідомості

Єврейські колективні господарства як спосіб підтримки національної самосвідомості

Ольга Чінена Магістрантка 2-го року навчання Факультет історії та філософії

Анотація

Стаття присвячена висвітленню проблеми адаптації механізму формування та укріплення ідентичності єврейської національної меншини на території України до політичних змін у першій половині ХХ століття. Тогочасні зміни вимагали від єврейської громади не тільки нових практик збереження національної свідомості, а і зміну звичної діяльності, що формувалась століттями. Тому у 20-30-ті роки ХХ століття з'являються нові форми збереження та підтримки єврейської ідентичності як єврейський національний район та колгосп. Заснування цих адміністративно-територіальних одиниць давало хоч і на не великий проміжок часу можливість підтримки національної свідомості серед єврейського населення.

Ключові слова: Євреї, колонії, колгоспи, Українська РСР, єврейські міжнародні організації, ідиш.

Abstract

Olha Chinena

Master of the 2th year study Faculty of history and philosophy Odesa I.I. Mechnikov National University, (Ukraine, Odesa)

JEWISH COLLECTIVE ECONOMIES AS A WAY OF SUPPORTING NATIONAL SELF-CONSCIOUSNESS

The article is devoted to the issue of adaptation of the mechanism of formation and strengthening of the identity of the Jewish national minority on the territory of Ukraine to political changes in the first half of the ХХ century. The changes of that time demanded from the Jewish community not only new practices of preserving the national consciousness, but also a change in the usual activities that had been formed for centuries. Therefore, in the 1920s and 1930s, new forms of preserving and maintaining Jewish identity emerged as a Jewish national district and collective farm. The establishment of these administrative-territorial units made it possible, albeit for a short period of time, to maintain national consciousness among the Jewish population.

Key words: Jews, colonies, collective farms, Ukrainian SSR, Jewish international organizations, Yiddish.

Вступ

Постановка проблеми. Підтримка національної ідентичності євреїв набула більшої актуальності у першій половині ХХ століття через зміни у політичному устрої Української держави. На початку створення СРСР «єврейське питання» стояло достатньо гостро, адже громадянська війна принесла чи не найбільшого збитку саме єврейській частині населення. Тому у 1925 році владою було прийнято рішення створити організацію «Общество землеустройства еврейских трудящихся». Метою організації було заохочення євреїв до сільськогосподарських робіт та створення єврейських колгоспів та сіл. На території України було організовано 3 єврейські національні райони: Калініндорф, Сталіндорф та Новозлатопіль. Дані райони знаходились на місці старих дореволюційних єврейських колоній на сьогоднішній час це території Херсонської, Запорізької та частково Дніпропетровської областей. Єврейські колгоспи були новим та не звичним способом об'єднання представників єврейської національної меншини. Адже століттями євреї займалися ремісництвом та організацією транспортно-торгівельних зв'язків. Однак нові політичні умови створювали нові виклики, вимагали нових форм адаптації заради збереження національної ідентичності. Вони виявились достатньо ефективними, сприяли консолідації єврейського суспільства . Саме через утворення нового виду самоорганізації євреям вдалось підтримувати національну свідомість зокрема шляхом збереження мовної традиції (агітаційні плакати та листівки мовою євреїв (ашкеназів) ідиш.) Нажаль в історіографії питання щодо принципів формування та устрою національних районів мало досліджена, тому дослідження цього періоду історії євреїв України є актуальним. Адже досвід євреїв, щодо збереження своєї ідентичності є актуальним для всіх етнічних груп в мовах світової глобалізації.

Метою статті є виявлення модернізації практик збереження національної свідомості єврейської громади в умовах внутрішньої політики Радянського союзу. Не менш важливим є з'ясування їх ефективності та заповнення прогалин у історії культури євреїв України.

Виклад основного матеріалу

Перша половина ХХ століття відзначається в Україні політичною та економічною дестабілізацією. Громадянська війна 1917- 1920 років призводить до спустошення населених пунктів та держаного бюджету. Цей період також характерний масовими єврейськими погромами вже у лютому 1919 року вони мали вже поширений характер. На той час Київ був зайнятий більшовиками. Петлюрівці залишали

Херсонську, Полтавську та Київську губернію, Погроми сталися в Єлисаветграді 4-5 лютого у Новомиргороді, Пирятині та в інших населених пунктах Полтавщини. (Шульгін, 2001)

На багатьох станціях залізниці, наприклад Ромодан та Бобрицьке євреїв викидали з вагонів та розстрілювали. У Кременчуці євреї відкупилися сумою півтора мільйона рублів. Тоді ж пройшли погроми у Київській губернії: у

Василькові 7 лютого; у Росаві 11-12, де найбільша кількість жертв загинула від рук більшовиків; у Степанцях 14- го; у Радомислі - 18-го; у Сквирі -- на початку та наприкінці місяця, а також на підступах до Києва, у Вічні та Броварах Чернігівської губернії. Проте найстрашніший погром цього місяця стався в петлюрівському тилу в Проскурові - 15-го числа і у Фельштині. єврейський колгосп ідентичність

Вони були викликані спробою більшовиків підняти повстання у Проскурові.

Низку єврейських погромів влаштували підлеглі отамана Н. Григор'єва, колишнього командира дивізії Червоної армії, котрий на початку травня підняв антибільшовицький заколот. У своєму «універсалі» він закликав грабувати Одесу - до тих пір, поки її велике єврейське населення не стане маленьким.

Його прихильники захопили ряд міст і містечок, повсюдно здійснюючи єврейські погроми: в Єлизаветграді вони знищили щонайм енше 1325 осіб, у Радомишлі приблизно 1000, в Черкасах - 700, в Тульчині - 520, в Умані - 550, у Брацлаві - 240, в Фундукліївці на Київщині - 170, у Смілі - понад 80, в Кам'янці - 75, в передмісті Катеринослава - понад 150 тощо. (Шульгін, 2001) Лише наприкінці місяця заколот було придушено. Найбільше постраждали єврейські колонії на території бувшої Херсонської губернії. Погромний рух на околицях розростався. У цій обстановці колоністи вирішили вжити заходів до самозахисту. Була скликана нарада із представників усіх колоній, за рішенням ради було вирішено організувати в єврейських колоніях спеціальні загони для відсічі бандитам та погромникам. Було зібрано необхідні кошти, придбано кілька видів вогнепальної зброї. До участі в загонах залучалися головним чином фронтовики та молодь. Загони були аполітичними. Їх єдиним завданням був захист населення єврейських колоній. На певний період було помітно зменшення нальотів, грабежів та крадіжок. Навесні 1918 р. загонами самооборони було упереджено погроми у колоніях Єфінгар та Новополтавка. Заходи ,щодо безпеки єврейського населення вказує на активну роботу кагалу, метою якої в даному випадку було збереження життя представникам своєї громади та економічного потенціалу своїх колоній.

Громадянська війна призвела до загального руйнування селянства, але особливо від неї постраждали єврейські селяни. Становище євреїв -колоністів було жахливим. Кількість загиблих від рук погромників у 25 -ти єврейських землеробських колоніях дорівнює 639 осіб. У Херсонських та Катеринославських губерніях кількість загиблих євреїв-колоністів становить 971 особу. Внаслідок погромів, епідемій та голоду в роки Громадянської війни колонії виявилися не придатними для життя з економічної точки зору. Кількість населення з 39 052 осіб у 1916 р. зменшилася до 29 612 осіб на кінець 1922 р. (на 24,1%). (Шульгін , 2001) Більшу частину втрат склали колоністи, які через побоювання погромів і нападів, а також у зв'язку з голодом, залишили колонії, розпродали за безцінь свої господарства, лишали або продавали на знесення свої будинки та інші будівлі та переїжджали із сім'ями до міст. Покинуті будинки поступово розкрадалися сусідами та руйнувалися. У катеринославських колоніях кількість будинків скоротилася на 38,8%, з 1196 будинків залишилося лише 732. У херсонських колоніях скорочення становило на 14,1%, із 4817 будинків залишилося 4137. Ці негативні події створювали підґрунтя для активізації асиміляційних процесів, адже єврейські традиційні житлові споруди через елементи у інтер'єрі та специфіки будівництва устрою штетлів (містечках) закарбовували у свідомості приналежність до єврейської спільноти. В умовах міста відтворити традиційне житло та умови штетлу подекуди було неможливо. Саме тому перед єврейською громадою постало питання адаптації існуючих практик збереження свідомості не тільки до нового місця проживання, а й до вимог нової влади.

На зміну воєнному стану приходить певна стабілізація у вигляді країни з соціал-комуністичною політикою. 29 грудня 1922 року Україна підписала з Російською, Білоруською, Закавказькою РСР договір про об'єднання у союзну державу- Союз Радянських Соціалістичних Республік. Українська СРС була другим, (після РРФСР) за важливістю, економічним компонентом СРСР, значно перевищуючи у виробництві інші республіки, виробляючи вчетверо більше продукції, ніж наступна за рангом республіка. На родючих чорноземах УРСР вирощувалась чверть усієї сільськогосподарської продукції СРСР. Щодо загальної внутрішньої політики радянського уряду важливо зазначити, що на початку створення визначилась внутрішня політика, що національних меншин, а саме реалізацію ідеї самовизначення «пригноблених царизмом народів». З приходом до влади більшовиків, яких підтримали і багато представників єврейського народу, почався пошук шляхів вирішення нагальних проблем євреїв. У 1924 р. з метою залучення єврейського населення СРСР до продуктивну працю при президії Ради національностей було створено Комітет із земельного устрою єврейських трудящих ЦВК СРСР (КомЗЕТ). У його цілі також входило співробітництво з міжнародними єврейськими організаціями та створення альтернативи сіонізму. Однією з таких організацій був «Джойнт»- американський єврейський об'єднаний розподільний комітет, який був створений у 1914 році. Діяльністю «Джойнта» мала стати допомога євреям колишньої Російської імперії, які постраждали не лише внаслідок подій світової війни, а й війни громадянської, що супроводжувалася на цій території страшними єврейськими погромами. До цих лих додався голод, що почався на території Радянської Росії та України у 1921 році. На початку 1920-х років Американо- єврейський об'єднаний розподільчий комітет «Джойнт» підтримав проект відновлення єврейських колоній Південної України та уклав угоду з урядом СРСР. У червні 1924 року було створено сільськогосподарський підрозділ - «Агро-Джойнт», основним завданням якого стала допомога (фінансова, кадрова, технічна, матеріальна тощо) колективам переселенців. (Пасик Яков)

Такий договір між радянською владою та «Джойнтом» носив взаємовигідний характер. З одного боку співпраця радянського уряду з «Джойнтом» давав преференції у вигляді економічних вливань, які були необхідні для поновлення економіки СРСР, з іншого боку - можливість підтримки єврейської ідентичності шляхом утворення національних районів(колгоспів) на території бувших єврейських колоній.

Першим таким національним районом був Калініндорфський, створений у 1927 році. Район існував на території сучасних Бериславського та Великоолександрівського районів Херсонської області та Снігурівського району Миколаївської області України. У 1926 р. створено Сейдеменухський район центром у колонії Велика Сейдемінуха(з івр. nnw П7№ сейде менуха -- «тихе поле»). 5 березня 1927 р. постановою ВУЦВК та РНК УРСР район перетворено на єврейський національний. 4 квітня 1927 р. Херсонський окрвиконком передав ВУЦВК на затвердження постанови з'їзду знову організованого єврейського району «Про перейменування с. Велика Сейдемінуха у с. Калініндорф та про найменування єврейського району Калініндорфського». (Пасик Яков) 6 липня 1927 р. Президія ВУЦВК затвердила цю постанову. З 1932 р. район входив до складу Одеської, а з 1937 р. - Миколаївської області. Важливо звернути увагу, що зміну топоніму(що впливає у підсвідомому рівні на національну свідомість) в даному випадку можна розглядати, як інструмент радянської влади задля уповільнення відновлення єврейської самоідентифікації.

У 1927 р. до Калініндорфському районі нараховувалось 7 сільських рад:

- Калініндорфська (2789 осіб);

- Боброво-Кутська (1450 осіб);

- Емесівська (879 осіб);

- Фрайлебенська (2219 осіб);

- Львівська (2463 осіб);

- Хрестовоздвиженська ( 869 осіб);

- Шолом-Алейхемська (1110 осіб).

Всього у населених пунктах району проживало 11779 осіб. Найбільшими були старі єврейські колонії Калініндорф (Б. Сейдемінуха) (1915 чол.), Бобровий Кут (1450 чол.), Львово (1448 чол), Мала Сейдеменуха (758 чол) та нові переселенські селища Юдендорф (479 чол.), Троцький (346 чол.), Вайсбрунен (343 чол.), Фрайлебен (316 чол.). Після приєднання до району ділянок на схід нар. Інгулець утворено ще три єврейські сільради: Молотівська, Постишевська та Ерштмайський. ( Іванова, Пасик, 2012). Більшість назв населених пунктів не було змінена, що дає своєрідну підтримку колективній пам'яті, яка в свою чергу тісно пов'язана із формуванням самоідентифікації. Принципи формування єврейських колгоспів мало чим відрізнялись від інших колективних господарств. До 1925 р. обов'язковою вимогою при переселенні було об'єднання приватних володінь у сільськогосподарські артілі. У 1928 р. у Калініндорфському районі сільськогосподарською кооперацією було об'єднано 78,7% усіх господарств. У районі діяло 17 колективних об'єднань, з них: 3 артілі, 9 машинно-тракторних товариств (у єврейських поселеннях завдяки допомозі «Агро-Джойнта» вони з'явилися раніше, ніж в українських селах) та 5 товариств з колективної обробки землі. Усього було об'єднано у колективи 221 господарства. Загалом у 1926-1927 роках економіка єврейських господарств зросла за рахунок нової економічної політики, фінансової та технічної допомоги міжнародних єврейських благодійних організацій. Калініндорфський єврейський національний район розглядався як один із засобів вирішення «єврейського» питання в СРСР і був своєрідним показником перспективності колективного господарювання як для радянського селянства, так та для міжнародного співтовариства. Адже повне фінансування та забезпечення професіональними кадрами було саме обов'язком «Арго-Джойнта». Щодо культурного життя, то у Калініндорфському районі в 1932 р. функціонувало 25 єврейських шкіл (6 - семирічок, 21 - чотирьох та п'ятирічок). Управління, судочинство, культурно-просвітницька робота в районі частково велися єврейською мовою. Свідоцтва про народження друкувалось двома мовами українською та ідишем. Цією ж мовою з 25 лютого 1930 виходила районна (орган Калініндорфського РКП і районної ради) багатотиражна газета "Колвірт емес" (Колгоспна правда). Одним із її засновників був публіцист і редактор Оскар Стреліц, який прибув із Москви до Калініндорського району на чолі бригади співробітників редакції єврейської центральної газети "Дер Емес" (Правда). До складу бригади входили також наборщики друкарні, які привезли із собою друкарську машину (плоску), папір, шрифти тощо. Завданням бригади була мобілізація "батрацьких та бідняцько-середняцьких мас" для проведення суцільної колективізації та весняної сівби. Для цього вони стали випускати раз на п'ять днів газету, яка невдовзі перетворилася на "Колвірт емес". (див.мал. 2) З 1936 р. ця газета почала видаватися також українською мовою під назвою "Колгоспна правда". В окремі роки в районі видавалися газети: "Пролетарішер емес" (Пролетарська правда), "Комюгіше фон" (Комсомольський прапор). Калініндорфський район був не тільки аграрним сектором, а і осередком підготовки кваліфікованих кадрів. Так у районному центрі було педагогічне училище, а у Львові агрономічний технікум який готував - агрономів, зоотехніків, механізаторів та меліораторів. Не менш важливо зазначити наявність 1 молитовного дому та 2 скотобіні, що було не звичною практикою для атеїстичної політики радянського уряду.

Наступним національним районом був Сталіндорфський а території сучасної Дніпропетровської області. У Криворізькому районі, утвореного в Україні в 1923 р., знаходилися сім єврейських старих колоній: Ізлучиста, Інгулець, Кам'янка, Нововітебськ, Новожитомир, Новоковно та Новоподільськ, заснованих у 1809-1847 рр. ( Каган, 1935) Починаючи з 1924 р. євреї-переселенці стали заселяти колишні поміщицькі землі, що примикають до єврейських колоній, а також цілину, де до цього пасли худобу і полювали. Землю для заселення виділяв радянський уряд, а кошти на її освоєння матеріально підтримувала товариство «Агро-Джойнт». На виділених землях було засновано десятки нових єврейських переселенських поселень (селищ). Вони значно відрізнялися від сусідніх сіл: будувалися відповідно до плану, вулиці були рівними та симетричними, будинки - більш якісними та витонченими за формою, хоч і однотипні. Районним центром було селище Сталіндорф (на ідиш ^Пі$7а'^і$ИО).У 1930-34 рр. носило назву Чемериськ, а у 1944-56 рр. -- Сталінськ.

У 1930 р. за рішенням Всеукраїнського центрального виконавчого комітету на основі колишніх єврейських сільськогосподарських колоній (Вилучиста, Нововітебськ, Новожитомир, Новоковно, Новоподільськ, Кам'янка/ та інших) колишнього Криворізького округу був утворений Ізлучистський єврейський національний район, у тому ж році Сталіндорфський. У 1931 р. район був збільшений, до нього були приєднані нові сільради, а райцентр був перенесений з колонії Ізлучиста до селища Чемериськ. Необхідно звернути увагу, що цей район значно відрізнявся від інших саме тим , що факторів які споконвіку підтримували єврейську ідентичність (шерли, традиції житлобудівництва) майже відсутні. Також чисельність єврейського населення була найменша серед цих районів. все це загрожувало появою активної фази асиміляційних процесів.(Пасик Яков) Тому у Сталіндорфі особливу увагу приділяли формуванню закладів єврейських закладів освіти та єврейського театру. Це є одні з тих практик, які давали позитивну єврейській ідентичності динаміку протягом століть. Як і в інших національних районах видавалася газета на ідиш «Сталіндорфер емес», працювали єврейські школи, 1931 р. у Сталіндорфі було організовано колгоспний рай театр, бібліотека. У деяких районних установах (райвиконком, міліція, суд, прокуратура) діловодство частково велося на ідиш. Завдяки вище переліченому процеси асиміляції вдавалось сповільнити. про це говорить позитивна динаміка чисельності єврейського населення. З 26 сільрад загальною чисельністю 32 968 тис. чол., що входили до Сталіндорфського району, єврейськими були 16 (7 312 тис. чол.), а зі 126 населених пунктів - 52, з яких 44 були переселенськими селищами. (Каган, 1935) Лише до кінця 1932 р. чисельність єврейського населення районі наблизилася до 50%. Тобто на прикладі даного району можна побачити позитивний результат практик по збереженню національної самосвідомості в абсолютно нових соціально-політичних умовах.

Наступним районом був Новозлатопільський 12 червня 1929 р. ВУЦВК та РНК УСРР прийняли постанову "Про утворення на території Запорізького округу Новозлатопольського району з переважним єврейським населенням". До складу нового єврейського національного району увійшли:

Новозлатопольська, Роскошинська, Межерична, Красносільська, Майдорфська та Святодухівська сільради, виділені зі складу Гуляйпільського району;

Фрайдорфська сільрада, виділена зі складу Чубарівського району Запорізького округу;

Зеленопільська та Солодководненська сільради, виділені зі складу Старо-Керменчикського району Маріупольського округу;

Ротендорфська сільська рада, виділена зі складу Царево - Костянтинівського району Маріупольського округу.

Дев'ять сільрад нового району були єврейськими національними, а Святодухівський (з 1930 р. Ворошиловський) - українським.

Новозлатопольський (приблизно протягом року використовувалася друга назва - Жовтневий) район став другим після Калініндорфського єврейського національного району України. З 15 вересня 1930 р. Новозлатопольський район знаходився в адміністративному підпорядкуванні безпосередньо центру України, з 27 лютого 1932 р. входив до складу Дніпропетровської, а з січня 1939 р. - Запорізької областей. Щодо населених пунктів, то станом на 1929 рік основними населеними пунктами району стали 13 старих єврейських землеробських колонії: Новозлатополь, Весела, Горька, Горький (б. Нечаївка), Зеленопіль, Красносілка, Межиріч, Надійна, Новодарівка (б.Богодарівка), Приютна, Пролетарська (б. Граська) Солодководна; та новостворені переселенські селища: Майдорф, Октябрьфельд, Ротендорф, Фрайдорф. На початку 1924 р. у Новозлатополі проживало приблизно 686 євреїв та 70 німців.(Пасик Яков).

Але вже у період створення єврейського національного району із 12 148 жителів району 8 349 становили євреї (68%). Саме Новозлатопольський район приймав переселенців за програмою «Агро-Джойнта». Стосовно внутрішнього устрою району, то він мало чим відрізнялось від інших. Так в 1936 р. всього у районі налічувалося 37 шкіл, з них близько половини єврейських (зокрема 12, побудованих Єврейським колоніальним суспільством (ЕКО) наприкінці 1920 -х рр.). Отже, даний район формувався як і всі інші перш за все за для підтримки національної свідомості євреїв через перш за все освітню практику та розвиток культурно-масового сектору,що дозволяли підтримувати традиційну культуру, що впливає безпосередньо на формування самоідентифікації.

Проте така можливість використовування практик, щодо збереження єврейської ідентичності була діяла лише до 1938 року. Саме у період з 19381940 рр. внутрішня політика радянського уряду набула фази згортання підтримки національного розвитку єврейської спільноти. Як наслідок м асово зачинялись єврейські культурні та релігійні установи(бібліотеки, театри, кінотеатри, друкарні, молитовні доми). (Кушніренко, Жилінський, 2006 ) Школи та училища перетворювались на українські або ж російські. Можна припустити, що такі зміни були обґрунтовані початком дипломатичних відносин СРСР з Німеччиною. Адже внутрішня і зовнішня політика тогочасного уряду Німеччини мала антисемітський характер. Тому підтримка єврейського населення урядом СРСР могло стати на заваді формування відносин з Німеччиною.

Висновки

Здійснений аналіз, дає змогу виявити нові видів дієві практики єврейської громади та трансформації старих направлених на підтримку національної самосвідомості в нових політичних умовах. До нових на сам перед, відноситься новий вид діяльності, що був не притаманний єврейській групі населення - землеробство та формування колективного господарства. Підґрунтям для цих змін було перш за все втрата одного з факторів, що підтримують національну ідентичність, штетлу (місця проживання). Адже саме у штетлі за рахунок відокремленого проживання, освітньої інфраструктури, релігійних закладів викарбувалось у свідомості індивіда приналежність саме до єврейської національної спільноти. Тому єврейські колгоспи можна вважати своєрідною варіацією штетлу, адже внутрішня структура мала багато спільного зі звичним осередком проживання євреїв. А саме: освітні заклади, відокремленість проживання, скотобійні для виконання кашруту (правила приготування та вживання їжі), молитовні доми, друкарні.

Важливо зазначити активну участь у загальноприйнятих радянських агітаційних заходах представників єврейських сільських рад та колгоспів. Ці заходи виконували подвійну функцію, перш за все це підтримка мовної традиції. Всі плакати та листівки із загальними радянськими лозунгами друкувались на мові ідиш, документообіг вівся двома мовами: ідиш та українською або ж російською.

Отже, створення єврейських національних районів було взаємовигідною дією Радянського Союзу та єврейської спільноти. На досить відносно короткий час єврейській громаді вдалось підтримати свою національну свідомість, адже певні історичні події дестабілізували звичне життя євреїв України. Тому було необхідно створити новий підхід для утримання асиміляційних процесів.

Список використаних джерел і літератури

1. Іванова, Пасик, 2012 - Іванова І., Пасик Я. Судьба еврев Николаивщин в период великой Отечественной войны. Николаев: П.Н. Шамрай, 2012. 392 с.

2. Каган, 1935 - Каган Б. Я. Сталиндорф: 5 лет еврейского национального района на Днепропетровщине. Киев, 1935. 73 с.

3. Кушніренко, Жилінський, 2006 - Кушніренко І., Жилінський В. Преса

4. Гуляйпільщини. Запоріжжя: Дніпровський металург, 2006. 230 с.

5. Пасик Яков Еврейские земледельческие колонии Юга Украины и Крыма. URL: http://evkol.ucoz.com/kalinindorf.htm (23.12.2021)

6. Шульгин ,2001 - Шульгін О. Україна і червоний жах: Погроми в Україні. Київ, 2001

References

1. Ivanova, Pasyk, 2012 - Ivanova I., Pasyk Ya. Sudba evrev Nykolayvshchyn v peryod velykoi Otechestvennoi voinbi.[ The fate of the Jews of Nikolaevshchin during the Great Patriotic War] Nykolaev: P.N. Shamrai, 2012. 392 s.

2. Kahan, 1935 - Kahan B. Ya. Stalyndorf: 5 let evreiskoho natsyonalnoho raiona na Dnepropetrovshchyne.[ Stalindorf: 5 years of the Jewish national region in the Dnipropetrovsk region] Kyev, 1935. 73 s.

3. Kushnirenko, Zhylinskyi, 2006 - Kushnirenko I., Zhylinskyi V. Presa Huliaipilshchyny. [Presa Gulyaypilshchina] Zaporizhzhia: Dniprovskyi metalurh, 2006. 230 s.

4. Pasyk Yakov Evreiskye zemledelcheskye kolonyy Yuha Ukraynu y Kruma [Jewish agricultural colonies in the South of Ukraine and Crimea] URL: http://evkol.ucoz.com/kalinindorf.htm (23.12.2021)

5. Shulhyn ,2001 - Shulhin O. Ukraina i chervonyi zhakh: Pohromy v Ukraini. Kyiv, 2001

Размещено на Allbest.ru