Розлучення у сім’ях українців Галичини в 1920-1930-х рр. (за матеріалами судових справ Львівської греко-католицької митрополичої консисторії)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розлучення у сім'ях українців Галичини в 1920-1930-х рр. (за матеріалами судових справ Львівської греко-католицької митрополичої консисторії)

Надія Войтович

Анотація

Мета дослідження - на основі аналізу матеріалів судових справ греко-католицької митрополичої консисторії з'ясувати основні причини/мотиви розлучень у сім'ях українців Галичини в 1920-1930-х рр. Методологія базується на застосуванні принципу історизму, а також на загально- і спеціальних наукових методах, передусім на порівняльно-історичному. Першочергове значення надане вивченню архівних справ та етнографічної літератури, що дало змогу проаналізувати й порівняти дані, які стосуються шлюбу, сім'ї початку ХХ ст., із попереднім ХТХ ст. Наукова новизна. На основі опрацьованих архівних справ уперше в українській історіографії проаналізовано мотиви та причини розлучень у сім'ях українців Галичини в 1920-1930-х рр. Наведені фактографічний матеріал і теоретичні узагальнення матимуть значення для розуміння соціально-економічних та суспільно-політичних реалій галицького сільського суспільства. Висновки. Під час розлучення українські селяни Галичини керувалися різними мотивами і причинами, спираючись переважно на церковно-канонічні вимоги та звичаєве право. Серед основних причин сімейного розбрату чи анулювання шлюбу були канонічні (примусовий шлюбний союз, шлюб між близькими родичами, бігамія, порушення обряду вінчання, зокрема використання іншого, ніж греко-католицький) та неканонічні (аморальна поведінка, психічне або фізичне захворювання, жорстоке поводження, погрози з боку членів подружжя, побиття). Водночас подружня зрада не вважалася у сільському середовищі вагомою підставою для припинення шлюбу. Клопотаннями до церковного суду про оголошення зниклих членів подружжя померлими і про розірвання шлюбного зв'язку позивачі прагнули по-новому влаштувати особисте життя, керуючись як практичними міркуваннями, так й емоційними чинниками. Більша частина судових справ стосуються клопотань щодо припинення шлюбу через смерть одного з подружжя та узаконення шлюбу "на віру". Виокремлюємо також політичні мотиви розірвання союзів, адже такі обставини, як бездержавність чи встановлення радянського режиму ставали підґрунтям для непорозумінь, арештів, доносів, випробувань партнерів на вірність і врешті-решт нерідко спричиняли розлучення.

Ключові слова: Галичина, українці, розлучення, шлюбно-сімейні відносини, шлюб, сім'я. судовий розлучення католицький

Nadiia Voitovych

Divorce in the Families of Ukrainians in Halychyna in the 1920--1930s (Based on the Cases of the Court of the Lviv Greek-Catholic Metropolitan Consistory)

The purpose of the study is to uncover the main reasons/motives for seeking divorce among the Ukrainians in Halychyna in the 1920-1930 s, based on the analysis of the records of the court of the Lviv Greek-Catholic Metropolitan Consistory. The research methodology is based on the principle of historicism, as well as on general scientific and specific scientific methods, primarily the comparative-historical method. Priority was given to the study of archival documents and ethnographic literature which made it possible to analyze and compare data related to marriage and family dating back to the early 20th century with the data of the 19th century. The scientific novelty of the study lies in the fact that the motives and reasons for the Ukrainians seeking divorce in Halychyna in the 1920-1930 s have been analyzed on the basis of elaborated archival court cases for the first time in the Ukrainian historical science. The factual materials and theoretical generalizations presented in the article are important for understanding the socio-economic and socio-political realities inherent in the then rural society. Conclusions. Going through the divorce, the Ukrainian peasants of Halychyna were guided by various motives and reasons, relying mainly on the canonical requirements of the Ukrainian Greek Catholic Church and the law of custom. Among the main reasons for the family discord or marriage annulment in the interwar period were canonical ones, i.e. forced marriage, marriage between close relatives, bigamy, irregularity in the wedding ceremony (including non-Greek Catholic rite), formal termination of marriage to legitimize the long-standing "wild spouse". Other common reasons included immoral behavior, mental or physical illness, abuse, threats from a spouse, assault and battery. At the same time, adultery was not considered in rural areas a good reason to terminate the marriage. All these reasons were brought to the foreground in the context of emigration and wartime, when the separation of husbands and wives had lasted for years. In fact, by petitioning the ecclesiastical court to declare the missing members dead and to terminate the marriage, the suers wanted to arrange their personal life in a new way, guided by both practical considerations and emotional factors. That is why in archival documents most of the cases concern petitions for the termination of a marriage due to the death of one of the spouses and the legalization of the marriage "in faith" (unregistered marriage). The political motives for divorce were singled out as well, since such circumstances as the absence of the state, occupation of Halychyna by Poland, establishment of the Soviet regime in other Ukrainian lands became the basis for arrests, denunciations, political betrayals, fidelity tests and, eventually, divorces.

Keywords: Halychyna, Ukrainians, divorce, marital and family relations, marriage, family.

У 1920-1930-х рр. західноукраїнські землі, зокрема Галичина, перебували у складі II Речіпосполитої. Звісно, асиміляційна політика уряду щодо українців справляла неґативний вплив на всі сфери їхнього суспільно-політичного та культурного життя. Проте, якщо аналізувати шлюбно-сімейні відносини загалом і причини розлучень зокрема, то вплив польських законів був майже невідчутним. Це пояснюється кількома причинами. По-перше, переважну більшість населення краю становили українці, котрі проживали у сільській місцевості; по-друге, хоч і були випадки укладення міжнаціональних шлюбів, проте українці дотримувалися здебільшого принципу територіальної, національної й релігійної ендогамії; по-третє, якщо для поляків у сфері сімейного права важливий вплив мала католицька, то для українців Галичини - греко-католицька церква. Зрештою тогочасне українське сільське суспільство, залишаючись в основі своїй консервативним, у сфері сімейних відносин керувалося звичаєвим правом, і попри часті зміни шлюбного законодавства в державі традиційні сімейні звичаєві норми залишалися незмінними.

Для загального розуміння притаманних галицькому суспільству досліджуваного періоду соціально-економічних та культурних реалій, які безпосередньо впливали на шлюбно-сімейні відносини, доцільно звернутися до праці О. Пасіцької, котра аналізує етнодемографічні процеси й соціальну структуру місцевого населенняПасіцька О.І. Соціально-економічна діяльність українців Галичини (1919-1939): Дис. ... д-ра іст. наук. - Л., 2019. - С.68-76.. Важливе значення має також студія П. Чорнія про міжвоєнну Галичину як територію культурного прикордоння, де співіснували різноманітні етнічні культури. Автор згадує і про характерні для міжвоєнної Галичини проблеми міжетнічного співжиття, зокрема у сфері мішаних шлюбів, що їх найчастіше укладали містяни-українці та містяни-полякиЧорній П. Етнічні групи Галичини міжвоєнного періоду: міжетнічне (спів)життя та соціокультурні трансформації. - Л., 2018. - С.207.. Проблема існування сім'ї на початку ХХ ст., зокрема подружня зрада в галицьких міських родинах української інтеліґенції, стала предметом уваги ІЧерчовичЧерчович І. Подружні зради в галицьких сім'ях кінця ХІХ - початку ХХ ст. [Електронний ресурс]: https://uamodema.com/md/cherchovych-galicia-adultery. У порівняльному контексті згадаємо і про вдалу спробу реконструювати шлюбні відносини, відтворити цілісну картину розвитку сім'ї православних українців у складі Російської імперії другої половини XVIII ст., показати співвідношення звичаєвого, церковного, світського права, з'ясувати причини розлучень і процес розірвання шлюбу, яку здійснила І.ПетренкоПетренко І. Шлюбно-сімейні відносини українців у другій половині ХУЛІ ст. - Полтава, 2009. - 119 с.. Натомість питання шлюбно-сімейних відносин у середовищі сільського населення Галичини міжвоєнного періоду, зокрема і причин розлучень, в історіографії поки що не порушувалися. А, між тим, це був історичний час, який сконструював свою модель шлюбно-сімейних відносин.

На основі аналізу матеріалів судових справ Львівської греко-католицької митрополичої консисторії, які сьогодні зберігаються у Центральному державному історичному архіві України у Львові, спробуємо з'ясувати основні мотиви та причини розлучень у сім'ях українців Галичини в 1920-1930-х рр. Матеріали цих справ хронологічно охоплюють період до початку 1940-х рр. Тут зафіксовано різноманітні позовні заяви, які стосувалися зняття заборони на отримання церковного шлюбу між родичами, прохання про леґалізацію шлюбів "на віру", визнання подружнього союзу недійсним у зв'язку з імовірною загибеллю чоловіка на фронті чи в еміґрації (що потрібно було довести), зрештою клопотання про розлучення, яке ґрунтувалося на канонічних (примушування, шлюб між близькими родичами, бігамія, неправильність у церемонії вінчання) та неканонічних (аморальна поведінка, наявність психічної чи фізичної хвороби, жорстокість, погрози з боку шлюбного партнера, побої) підставах.

На початку ХХ ст. в Україні серед сільських жителів розлучені становили лише 0,6 особи на 100 тис. населенняЧмелик Р Мала українська селянська сім'я другої половини ХІХ - початку ХХ ст. (структура і функції). - Л., 1999. - С.70.. Головними причинами, які визнавалися навіть сільською громадою, були неспроможність подружжя мати дітей, пияцтво чи марнотратність чоловікаГошко Ю. Звичаєве право населення Українських Карпат та Прикарпаття XIV-XIX ст. - Л., 1999. - С.260.. Для того, щоб уникнути таких розлучень, зокрема на Бойківщині та Гуцульщині, до чоловіків, котрі пропивали господарство, громада прикріплювала шанованого ґазду, без якого марнотратник не міг нічого ані продати, ані подаруватиГоринь Г. Громадський побут сільського населення Українських Карпат (ХІХ - 30-ті рр. ХХ ст.). - К., 1993. - С.70.. На початку ХХ ст. на Галичині та Закарпатті греко-католицька церква спільно з громадою практикувала як превентивний захід "шлюби тверезості", коли під час вінчання від молодих вимагали присягнути на Біблії про утримання від споживання алкоголюЧмелик Р. Мала українська селянська сім'я другої половини ХІХ - початку ХХ ст. (структура і функції). - С.101.. Проте після Першої світової війни роль громади в боротьбі з пияцтвом послабилася, а сімейні конфлікти вирішувалися вже повітовими судамиГоринь Г. Громадський побут сільського населення Українських Карпат (ХІХ - 30-ті рр. ХХ ст.). - С.71..

У мистецтві, літературі, спогадах сім'я часто постає ідеалом, сенсом життєвих прагнень, мовляв, "без сім'ї нема щастя на землі"Стельмахович М. Українська родина. - К., 1995. - С.3.. За народними переконаннями, шлюб брався на все життя, тому "з ким вінчатися, з тим і кінчатися"Там само. - С.15.. Звісно, на початку ХХ ст. ідеальні шлюби "по любові" існували. Але поширеними й навіть модними вони були лише серед представників вільних професій (художники, письменники), котрі трактували шлюб із "простими", "незіпсованими" селянами як вияв любові "до народу", до його культуриГанцкая О. Польская семья: Опыт этнографического изучения. - Москва, 1986. - С.28..

Якою ж була українська галицька сім'я в 1920-1930-х рр. та які причини змушували подружжя розривати шлюб чи клопотатися про визнання його недійсним? Реалії сільського життя у сфері шлюбно-сімейних відносин українців міжвоєнної Галичини виявляються далекими від ідеалу й романтичних почуттів. То був період польської окупації, а в окупаційні часи неґативні тенденції в усіх аспектах людської життєдіяльності проявляються особливо гостро. Це відчула на собі й українська сільська сім'я, для якої пияцтво, зради, спад народжуваності та розлучення ставали невід'ємними рисами буденності. До того ж асиміляційна політика влади в поєднанні з проблемою аграрного перенаселенняДив.: Качараба С. Еміграція з Західної України (1919-1939). - Л., 2003. - С.37. призвели до масової еміґрації українських селян до Канади, США, інших країн, що зрештою не могло не вплинути на долю кожного переселенця, на його родинне життя (так, в одній з архівних справ зазначалося, що чоловік просив розлучення з жінкою, яка в 1914 р. виїхала до Канади, і ходили чутки, "що жена більше до Галичини не має заміру повернути. Це нищить мене морально, як і материяльно, а надто унеможливлює провадження раціональної господарки"Центральний державний історичний архів України, м. Львів (далі - ЦДІАЛ України). - Ф.201. - Оп.2а. - Спр.261. - Арк.3.). Інші, не менш важливі обставини, які впливали на функціонування чи розпад сім'ї, - це війни, спочатку Перша світова, а потім польсько-українська. Тисячі чоловіків були мобілізовані, помирали від епідемій, гинули в боях, зникали безвісти тощо. Зазначені обставини спонукали жінок клопотатися перед Львівською греко-католицькою митрополичою консисторією про припинення шлюбу та про можливість створити нову сім'ю. Церковний суд збирав, заслуховував свідчення, все ретельно зважував і виносив відповідні постанови з огляду на смерть одного з подружжя або порушення канонічних законів чи через ряд інших причин, про які йтиметься нижче.

Розлука чоловіків та дружин із причин еміґрації чи війни могла тривати роками. Звісно, це неґативно впливало не лише на сім'ю як на малу соціальну групу (руйнувало її внутрішні зв'язки, емоційне, сексуальне життя, побут), але й на соціальну рівновагу та звичний щоденний уклад. Клопотаннями до церковного суду про оголошення зниклих членів подружжя померлими і про припинення шлюбу позивачі прагнули по-новому влаштувати особисте життя й водночас виправити своє становище в очах громади, сільського священика тощо. Якщо до попередніх мотивів додамо економічну необхідність створення нової родини, то, власне, сформується чітка картина процесу розлучень серед українців Галичини міжвоєнного періоду. Матеріали судових справ це підтверджують:

"Маю середнє господарство, на котрім нема кому робити, бо старий батько слабий, тому мушу йти другий раз замуж"Там само. - Спр.467. - Арк.14.;

"Жінка [...] просить звінчатися повторно з вдівцем, бо бідує сама, потребує господаря, опікуна дитини, а Іван не може обійтися без ґаздині в хаті"Там само. - Арк.17.;

"Вдовиця вже сім літ без опіки, а вдовець не має де голови приклонити"Там само. - Спр.261. - Арк.42.;

"Мушу віддаватися (вийти заміж - Н.В.), бо не маю господаря. Будинки облітають, стодола вже два роки не докінчена, коло поля нема кому робити"Там само. - Арк.45..

Для припинення законного шлюбу церковний суд митрополії мав переконатися, що зниклий член подружжя дійсно мертвий, а не просто відсутній зі власної чи не власної волі. Тому судовий процес інколи міг тривати роками:

"Сепарований в суді цивільнім 1908 р. хотівби другий раз оженитись тому, що має певність, що жена десь умерла, коли 11 літ нема по ній ніякої вістки"Там само. - Спр.223. - Арк.8.;

"Суд аж у 1930 р. (11 років після зникнення - Н.В.) визнав чоловіка за померлого і дозволив Анні повінчатися навіть в часі посту, оскільки сего вимагають обставини"Там само. - Спр.302. - Арк.38.;

"З чоловіком прожили лише три тижні і він пішов на польсько-українську війну, і нема жодної вістки вже 5 років"Там само. - Спр.451. - Арк.6..

Показовою була справа, в якій львівський консисторський суд не визнавав чоловіка померлим, адже "здогад, що Стефан Кравчук впав жертвою якої епідемії або революційних погромів[,] не має ніякого значіння тому, бо тойже не лишив ніяких дітий і не посідав крім одного морґа поля ніякого майна. В виду того[,] єсли не жиє більше[,] то є здогад, що не вернув домів, бо в Росії знайшов більше матеріяльне забезпечення"Там само. - Спр.523. - Арк.8.. Лише апеляційний суд у Перемишлі таки визнав його за померлого, зважаючи на "моральність, чесність, побожність, добре пожитя з женою; [...] привязаня до рідного краю і рілі[,] хотяй би она була і одноморґова", та дав дозвіл жінці вийти заміж удругеТам само. - Арк.11..

За відсутності очевидців або офіційної реєстрації смерті розгляд справи був особливо скрупульозним, позаяк метою судового процесу було ухвалити рішення, дотримуючись передусім церковної доктрини. Випадки, коли чоловіки поверталися після багатолітнього полону, теж були, що надавало ситуації особливого драматизму. Про один із них, який трапився у с. Могильниця Теребовлянського повіту на Тернопільщині (нині с. Нова Могильниця Тернопільського р-ну) йдеться в архівній справі:

"Чоловік (Григорій Матвіїв - Н.В.) вернувся з полону, але жінка вже мала другого чоловіка (Івана Новицького - Н.В.), і не хоче жити з ним. Другий чоловік, оженившися, вимусив її[,] щоб она заінтабульовала (записала - Н.В.) на него половину хати з городом. Коли повернув перший, другий не відійшов до свого дому, бо вложив велику суму грошей в будову. Священик порадив, щоб перший чоловік Григорій підписав угоду з другим Іваном, на підставі котрої звернув би всі єго грошеві вклади. Іван, вдоволений вислідом угоди, задумав оженитися з иньшою, та жодна за него не хотіла вийти через те, що в тій справі не оказався чоловіком чести. І Анна нігде не може показатися між людьми, бо всі єї цураються"Там само. - Спр.316. - Арк.7-8..

Зрештою, за канонічними вимогами, жінка змушена була повернутися до законного першого чоловіка. Справа скінчилася тим, що "супруги Анна і Григорій поєдналися і жиють разом в згоді і в любові як колись перед війною"Там само. - Арк.9..

Щасливо одружений, побожний та заможний чоловік, який до того ж має дітей, повернувся б, не полишив би родину - власне, це обґрунтовувало правильність судового рішення зі встановлення факту його смерті. Але складається враження, що інколи судовий процес був надто формальним, а також те, що клопотальники та їхні свідки знали, що саме слід говорити, аби здобути співчуття й підтримку церковної влади. Тому безвісти зниклого чи померлого завжди характеризували як "дуже тихого і порядного чоловіка, примірного парохіянина і мужа, люблячого батька діточок"Там само. - Спр.261. - Арк.42.. Один зі свідків на підтвердження такої зразкової характеристики померлого згадував, як останній "давнійше ходив з жінкою і з дитиною до церкви"Там само. - Спр.504. - Арк.13..

Несхвальна оцінка громади й церкви також впливала на рішення звернутися до митрополичого суду з проханням формально припинити перший шлюб, щоб узаконити давно наявне "дике супружа" (шлюб "на віру"). Із таким клопотанням до церковної інституції в 1924 р. звернулася мешканка с. Задвір'я Буського повіту Марія Чалабай, чий "чоловік пропав у російському полоні. Вона не може дати собі ради з дітьми і господарством, мешкає тепер з своїм нареченим і навіть єсть від него в відміннім стані (вагітна - Н.В.), тож і буде дальше в дикім супружестві жити. [,..]По кількакратних намовах зі сторони пароха годять ся они заключити тепер законне супруже"Там само. - Спр.184. - Арк.37, 70.. У міжвоєнне двадцятиліття помітна тенденція до зміни самої суті шлюбу "на віру". Його існування пояснюється не так бажанням уникнути вінчання, як неможливістю подолати канонічні перешкоди для леґалізації, позаяк економічні умови просто змушували жити спільно - для ведення господарства розлученими, покритками, вдівцями тощоПономарёв А.П. Развитие семьи и брачно-семейных отношений на Украине (Этносоциальные проблемы). - К., 1989. - С.103..

Упродовж XVI-XVIII ст., за звичаєм, перед тим, як одружитися чи вийти заміж удруге, вдівець або вдовиця мали вичекати півроку жалоби. У Литовському статуті, зокрема, зазначалося, що коли б жінка до шести місяців посміла вийти заміж, тоді втрачала записане їй від чоловіка "віно" й повинна була заплатити штрафІсаєвичЯ.Д., Федорів О.Р Сімейний побут. Становище жінки [Електронний ресурс]: http://litopys.org.ua/istkult2/ ikult207.htm. Майно жінки ("віно", "придане") по смерті чоловіка по суті визначало її подальше становище. "Придане" повністю підлягало поверненню жінці, яке пізніше успадковували її дітиТам само.. Українські горяни до 1930-х рр. уважали, що заможна вдова мала право керувати, побити чи прогнати другого чоловікаГоринь Г. Громадський побут сільського населення Українських Карпат (ХІХ - 30-ті рр. ХХ ст.). - С.172., тобто саме майновий стан визначав її домінуючу позицію у сім'ї.

Натомість у 1920-1930-х рр. удівці чекали дозволу на повторне вінчання значно довше, адже судові справи затягувалися, могли тривати роками, а подеколи десятиліттями. Проте й такий нібито леґалізований повторний шлюб до початку ХХ ст. трактувався громадою як незаконний. Наприклад, бойки стверджували, що кожен може вінчатися скільки завгодно, якщо повдовіє, але визнавали лише перший шлюб, котрий супроводжувався весіллямТам само. - С.173..

У міжвоєнний період церковна влада навіть намагалася превентивно реґулювати, контролювати та загалом не допускати розлучень по селах. Священики отримували доручення унеможливлювати "заключенє таких супружеств, о котрих нема щонайменше обоснованої надії, що супруже будуть жити з собов по законах Божих і церковних"ЦДІАЛ України. - Ф.201. - Оп.2а. - Спр.558. - Арк.3.. Однак реальність того часу була зовсім іншою, адже подібних справ ставало щораз більше. І хоч у селі розлучення все ще сприймалося як соціальна драма, все ж поступово воно ставало звичним явищем буденності в контексті тих змін, які принесли еміґрація та війни. Водночас певним показником трансформації сімейно-побутових відносин була ініціативність у розлученні саме жінок. Багато хто з них уже наважувалися відкрито відстоювати своє право на інше життя, тож вирішували жити окремо від своїх чоловіків, повернутися до батьківської оселі, йти до іншого чоловіка, полишити село, їхати на заробітки в місто тощо ("Жінка пожила два тижні з чоловіком і потім вернулася до хати батьків"Там само. - Спр.394. - Арк.9.; "Она втікла на службу до Львова, а вислуживши рік[,] виїхала до Америки і вийшла там заміж"Там само. - Спр.261. - Арк.8.; "Она [...] щонайгірше полишила моє господарство і поїхала до родичів своїх"Там само. - Спр.406. - Арк.10.).

Матеріали судових справ свідчать, що жінки частіше за чоловіків (хоч і чоловіки теж) ставали жертвами примушування до шлюбу, оскільки для сільської громади, родини, батьків "маєток", добробут загалом були важливішими за кохання, особисті бажання та щастя ("Моє сватанє, заручини і весілля відбулось до двох неділь. Я собі не здавала справи[,] що то є вийти замуж - не сміла оперти їх (батьків - Н.В.) волі зі страху побоїв, а сі побої нераз були дуже тяжкі"Там само. - Спр.311. - Арк.5.).

У справі з с. Дідушиці Малі Долинського повіту (нині с. Малі Дідушичі Стрийського р-ну Львівської обл.) примушування як головна причина для розлучення супроводжувалося низкою інших: аморальною поведінкою чоловіка, побоями з його боку та ще й наявністю кровноспорідненого зв'язку між подружжям:

"Жінка (Марія Мачоган - Н.В.) отримала вже декрет сепараційний у 1918 р. - досмертний розділ від стола і ложа з мужом. У 1920 р. хоче розлучення церковне з причини насильства. До вінчання була присилувана родичами задля маєтку [...] Хоча були межи собою родичами [...] Перед побоями родичів утікала з дому до сусідів [...] Вже під час самого весіля молодий єю побив. Наслідком побоїв породила неживу дитину [...] Муж набавився тяжкої полової недуги. [...] муж знаний в парохії яко чоловік дуже неморальний. Був судово караний за побитє рідної матери в'язницею в Самборі [...] Коли жінка його покинула[,] взяв до себе вдову з єї дітьми, а ще з донькою тої вдови має дитину"Там само. - Спр.258. - Арк.4-6..

Примушування до шлюбу вважалося вагомою канонічною причиною, на яку посилалися у клопотаннях про його скасування. У таких справах завжди виносилося позитивне рішення. Так, 1930 р. церковний суд визнав шлюб між Іваном Миколишиним та Іванною Стефанів недійсним із таких мотивів: "Не з власної волі, а під примусом зі сторони родичів, які намовами, погрозами і побитєм викликали в своєй несповна 15 літ доньці страх[,] який треба скваліфікувати як metus relative gravis, себто вистарчаючий, щоби єї залякати і приневолити до подружа"Там само. - Спр.211. - Арк.54..

Загалом закон визнавав недійсними шлюби, укладені із застосуванням насильства; шлюби між близькими родичами; шлюби, в яких член подружжя на той час уже перебував у шлюбі (бігамія). У матеріалах митрополичого суду такі справи теж є. Зокрема в одній із них зазначалося: "По році супружого пожиття у Львові чоловік (Павло Коваль - Н.В.) поїхав на фронт, а десь в півроку пізнійше довідалась, що мій муж має другу жінку в Будзанові" (нині с. Буданів Тернопільської обл.). У 1925 р. шлюб визнали недійснимТам само. - Спр.183. - Арк.2.. В іншій справі йшлося: "Жінка (Іванна Мовчанюк - Н.В.) повінчалася з російським солдатом (Іваном Бритиковим - Н.В.). Греко-католицький священик не хотів їх вінчати. Тому повінчав їх у Волочиськах (нині м. Волочиськ Хмельницької обл. - Н.В.) полковий православний священик - без оповідей, без жодних документів. А через декілька місяців дізналася, що Іван був жонатий і має родину"Там само. - Спр.502. - Арк.10.. До слова, неправильність у церемонії вінчання (інший обряд) також уважалася достатньою підставою для розірвання шлюбу. Так, в архівних матеріалах читаємо про чоловіка, який 1916 р. потрапив у російський полон, перебував на Кримському півострові, де й познайомився з Катериною Голик. Він підкупив нотаріуса і православного священика, щоб той їх обвінчав. Повернувшись додому на Галичину зібрався одружитися з іншою, а свій попередній шлюб уважав "за неважний, бо заключений був у православній церкві"Там само. - Спр.510. - Арк.11.. І справді, тогочасне церковне право забороняло укладати шлюби перед некатолицьким церковнослужителем, тому такі союзи визнавалися недійсними.

Аморальна поведінка, наявність психічного чи фізичного захворювання, жорстокість, погрози, побої - далеко не вичерпний перелік причин, на які посилалися під час розірвання шлюбних відносин. Так, в одній справі стверджувалося: "Життя її морально скандальне. Запізналась з парубком, який служив у мене. В 1914 р. запізнала ся знова з мужом учительки, який вернув з Америки і виїхала з ним до Золочева, де жила з ним цілий місяць"Там само. - Спр.210. - Арк.32.. Один зі свідків заявив, що "Марія в часі неприсутності мужа неморально поступала собі з москалями, люди о тім знають і доповідять мужеві"Там само. - Спр.500. - Арк.12.. У зв'язку з "розпусним" способом життя жінки, яка втекла з російським військовим до Росії, прийняла православ'я та вийшла повторно заміж, чоловік просив про розлученняТам само. - Спр.256. - Арк.1.. "Жінка покинула мужа і жиє окремо [...] До нього не верне аж до гробової дошки, подаючи за причину старість, неспосібність супружества, брак сил до праці, охоту до відпочинку, грубе поведения його і його дітей від першої жінки"Там само. - Спр.223. - Арк.6.. Чоловік вимагав розірвати шлюб, оскільки його дружина "має неміч тілесну, т. зв. келу"Там само. - Арк.17.. Дружина покинула свого чоловіка, адже "боїться з мужем жити, аби не набратись сифілісу, котрого той набравсь від своєї першої покійної жени"Там само. - Спр.184. - Арк.8.. "По 10 літах життя муж мій зачав мене зневажати, надаючи мені побої. Без повідомлення мене вніс в окружний суд жалобу о розділ від стола і ложа"Там само. - Спр.210. - Арк.7.. "На саме Різдво почастував мене кулаком, а на Йордана гатив палков, поки діти не відорвали від мене"Там само. - Арк.19. І хоч за звичаєвим правом, коли чоловік бив жінку, вона мала можливість покинути його та по-вернутися до батьків у «лишанки» (див.: Горинь Г. Громадський побут сільського населення Українських Карпат (ХІХ - 30-ті рр. ХХ ст.). - С.170), проте це було тимчасовим способом порятунку від насильства й на практиці відбувалося вкрай рідко..

Слід визнати, що подружня зрада не вважалася у сільському середовищі вагомою причиною для непорозумінь у родині. Це більше стосувалося міського населення Галичини, причому невірністю "грішили" здебільшого чоловіки. Цікаво, що, згідно з австрійським сімейним законодавством, жінка повинна була з розумінням поставитися до нетривалої зради чоловіка, адже "стислий зв'язок" його "з третьою особою не дорівнює перелюбству, і якщо такий зв'язок тривав короткий час, не можна вважати це за непорядне поводження"Черчович І. Подружні зради в галицьких сім'ях кінця ХІХ - початку ХХ ст. [Електронний ресурс]: https://uamod- ema.com/md/cherchovych-galicia-adultery.

На сфері сімейних відносин українців Галичини особливо гостро позначилися політичні події та процеси, пов'язані з боротьбою за державність та з її втратою. Для багатьох родин великі воєнні конфлікти ставали періодом арештів, доносів, випробувань на вірність і врешті-решт розлучень. Так, в одній судовій справі чоловік просив про "сепарацію", адже "в часі битв листопадових у Львові (йдеться про Листопадовий чин 1918 р. - Н.В.) жінка відгрожувалася єму, що єго яко українця оскаржить, яко ворожо настроєного взглядом поляків. Внаслідок чого він був арештований, але з причин браку доказів зістав увільнений"ЦДІАЛ України. - Ф.201. - Оп.2а. - Спр.223. - Арк.9.. В іншій справі читаємо про наміри жінки розлучитися, оскільки її чоловік "під час українсько-польської війни перейшов на сторону більшовиків і грабував своїх односельчан"Там само. - Спр.355. - Арк.30.. У 1920-х рр. чимало галичан, піддавшись агітації (неп, політика українізації), виїжджали до СРСР, що також ставало причиною розірвання шлюбу ("чоловік вступив до Комуністичної партії, відносився дуже ворожо до церкви. У 1926 р. проти волі жінки і родини виїхав до Союзу Радянських Влад"Там само. - Спр.467. - Арк.3.).

Отже українські селяни Галичини при розлученнях керувалися різними мотивами та причинами, спираючись переважно на канонічні вимоги та норми звичаєвого права. Якщо до кінця ХІХ ст. переважали приписи останнього, то з початку ХХ ст. - превалював вплив греко-католицької церкви, підтвердженням чого стала велика кількість позовів до митрополичого суду з проханням про розлучення чи визнання шлюбу недійсним. Саме тому серед основних причин розладу у сім'ях і розірвання шлюбних союзів у міжвоєнний період були канонічні - примушування до шлюбу, шлюб між близькими родичами, бігамія, неправильність у церемонії вінчання (недотримання обряду, інший обряд), формальне припинення шлюбу для узаконення давнішого шлюбу "на віру" ("дике супружа"). Інші поширені причини полягали в аморальній поведінці, наявності психічного чи фізичного захворювання, у жорстокому поводженні, погрозах, побоях. Подружня зрада, однак, не вважалася у сільському середовищі вагомою підставою для розірвання шлюбу.

Усі ці причини особливо гостро артикулювалися в умовах еміґрації та воєнного часу, коли розлука чоловіка і дружини могла тривати роками, створювалася атмосфера невизначеності, матеріальної та емоційної нестабільності, що впливала не лише на сім'ю як на малу соціальну групу, але й на соціальну рівновагу села. Звертаючись до церковного суду про оголошення зниклих членів подружжя померлими і про припинення шлюбу, позивачі прагнули по-новому влаштувати особисте життя. Керувалися при цьому як практичними міркуваннями (економічний захист, стабільність, виживання), так й емоційними чинниками (кохання, потреба у спільному вихованні дітей). Саме тому в архівних джерелах більша частина справ стосуються клопотань щодо припинення шлюбу через смерть одного з подружжя та узаконення шлюбу "на віру".

Українська греко-католицька церква в 1920-1930-х рр. зберігала великий духовний вплив та залишалася моральним арбітром сімейного життя галицького суспільства. Таким чином, подібно до того, як колись молоде подружжя просило про церковне благословення для таїнства шлюбу, тепер ішлося про формальне скасування цього союзу.

Окремо виділяємо політичні мотиви розірвання шлюбів, адже бездержавність, польська окупація Галичини, встановлення більшовицького режиму на інших українських землях ставали підґрунтям для політичних зрад, доносів, арештів, інших випробувань подружжя на вірність, і врешті-решт нерідко призводили до розлучень.

References

1. Cherchovych, I. (2015). Podruzhnizrady v halytskykh simiakh kintsia ХІХ-pochatku ХХst. Retrieved from: https://uamoderna. com/md/cherchovych-galicia-adultery [in Ukrainian].

2. Chmelyk, R. (1999). Mala ukrainska selianska simia druhoi polovyny ХІХ - pochatku ХХ st. (struktura і funktsii). Lviv. [in Ukrainian].

3. Chornii, P. (2018). Etnichni hrupy Halychyny mizhvoiennohoperiodu: mizhetnichne (spiv)zhyttia ta sotsiokulturni transformatsii. Lviv. [in Ukrainian].

4. Gantskaya, O. (1986). Polskayasemya: Opytetnograficheskogo izucheniya. Moskva. [in Russian].

5. Horyn, H. (1993). Hromadskyi pobutsilskoho naselennia UkrainskykhKarpat(ХІХ30-tiгг. ХХst.). Kyiv. [in Ukrainian].

6. Hoshko, Yu. (1999). Zvychaieve pravo naselennia Ukrainskykh Karpat ta Prykarpattia XIV-XIX st. Lviv. [in Ukrainian].

7. Isaievych, Ya.D., & Fedoriv, O.R. (n. d.). Simeinyi pobut. Stanovyshche zhinky. Retrieved from: http://litopys.org.ua/istkult2/ ikult207.htm [in Ukrainian].

8. Kacharaba, S. (2003). Emihratsiia zZakhidnoi Ukrainy (1919-1939). Lviv. [in Ukrainian].

9. Pasitska, O.I. (2019). Sotsialno-ekonomichna diialnistukraintsivHalychyny (1919-1939). (Doctor's thesis). Lviv. [in Ukrainian].

10. Petrenko, I. (2009). Shliubno-simeinividnosyny ukraintsiv u druhii polovyniХVIIIst. Poltava. [in Ukrainian].

11. Ponomarev, A.P. (1989). Razvitiesemiibrachno-semeynykhotnosheniy na Ukraine (Etnosotsialnyeproblemy). Kiev. [in Russian].

12. Stelmakhovych, M. (1995). Ukrainska rodyna. Kyiv. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru