Соціальний склад та політичні настрої мешканців Надзбруччя наприкінці 40-х років XX століття (на прикладі села П'ятничани)

Размещено на http://www.allbest.ru/

НРЗВО Кам'янець-Подільський державний інститут

Соціальний склад та політичні настрої мешканців надзбруччя наприкінці 40-х рр. XX ст. (на прикладі села П'ятничани)

Скрипник Анатолій - доктор історичних наук, доцент, професор кафедри соціальної роботи, психології та соціокультурної діяльності імені Т. Г. Сосновської

Анотація

Мета дослідження - показати політику і ставлення більшовицького режиму до селян наприкінці 40-х рр., зокрема, його репресивний характер у тодішній прикордонній смузі. Через звітну документацію представників центрального апарату КП(б)

У відобразити важку економічну ситуацію мешканців району, реальний низький авторитет радянської влади серед населення, а також спроби патріотів протидіяти сталінській тоталітарній системі у вигляді допомоги чи прихильності до визвольного руху ОУН. Методологія дослідження. Об'єктивне відображення та аналіз проблеми здійснено з використанням сучасного науково-методологічного інструментарію. Принцип історизму забезпечив хронологічну реконструкцію подій в їх історичних взаємозв'язках. Залучення перевіреної інформації допомогло уникнути однобічного трактування ідеологічних аспектів та спрощеного бачення досліджуваної теми. Принцип достовірності уможливив відтворення реальних подій без фальсифікацій, завдяки чому показано нові елементи історії визвольного руху на Поділлі й становище українського селянства у повоєнний період. Використано спеціальні наукові методи. Зокрема, метод систематизації допоміг упорядкувати інформацію, подати матеріал у логічній послідовності, ґрунтовно витлумачити події та явища. За структурно-системним методом окреслено об'єкт дослідження й проаналізовано його в межах раціонального пізнання, без тенденційної інтерпретації емпіричного матеріалу. Історико-генетичний метод сприяв послідовному розкриттю соціально-політичних змін, які відбувалися у селах Надзбруччя впродовж 40-х рр. ХХ ст., відображенню загальних настроїв й прагнення населення, ставлення окремих осіб до радянської влади та її політики, ідеології та збройної боротьби ОУН-УПА на Поділлі. Наукова новизна закладена у відображенні маловідомих фактів з повсякденного життя колгоспників сіл Надзбруччя, статистичних відомостей про соціальний склад населення, особистої долі окремих людей. Висновки. З моменту відкриття та розсекречення архівів радянських спецслужб на території України з'явилася можливість здійсн ити об'єктивний історичний аналіз соціально-політичних реалій, світогляду й уподобань мешканців сільської місцевості, зокрема, точніше окреслити соціальну структуру, настрої колгоспників, їх ставлення до радянського режиму й націоналістичного підпілля, визначити способи, методи і стиль управління керівників колгоспів і районних чиновників. Стало можливим представити широкому загалу, як представники каральних органів та апарату ЦК УРСР ставились до партпрацівників на місцях й оцінювали ефективність їхньої роботи.

Ключові слова: колгосп, селяни, партійне та радянське керівництво, МВС-МДБ, ОУН-УПА, репресії.

Abstract

SKRYPNYK Anatolii - Doctor of Historical Sciences, Associate Professor, Professor of the Department of Social Work, Psychology and Social-Cultural Activity, Kamianets-Podilskyi State Institute

SOCIAL STRUCTURE AND POLITICAL PREFERENCES OF DWELLERS IN NADZBRUCHCHIA REGION IN LATE 1940s (the study of the village of Piatnychany)

Introduction The paper considers the politics and attitude of the Bolsheviks' regime to peasantry during 1940s, its repressive character along the borderline. The hard economic situation in the region, low estimation of the Soviet authorities among the locals and patriots' attempts to revolt against the Stalins totalitarian system in the form of supporting the Ukrainian Nationalists Organization (OUN) is in the focus of the research. The research methodology. Contemporary scholarly methodology provided objective, unbiased representation and analysis of the problem. The principle of historism enabled the chronological reconstruction of the events in their historic relations. The reliable informative data prevented from one-sided interpretation of ideology and simplified apprehension of the research. The principle of authenticity provided restoration of real events without subjective alterations which resulted in demonstration of new

elements and details of liberation movement in Podillia and the condition of Ukrainian peasantry in after-war period. Special scholarly methods have been employed to obtain specific data. Method of systematization was involved in arranging the information and presenting it in a logical order. Structural and systemic method provided identification of the study objectives, avoidance of preconception in treating of empirical data like documents of OUN leadership, apparatus of the Central Committee of the Communist Party (b) of Ukraine, files of state bodies like Ministry of Internal Affairs and Ministry of State Security. Historic-genetic method facilitated in gradual explicating of social and political transformations in the villages along the river Zbruch during 1940s. It discovered the common tendencies and strivings of the population, individual attitudes towards Soviet power and its politics alongside with ideology and the very fact of OUN-UPA armed combat in Podillia. The scientific novelty of the research consists in the explication of unknown facts from everyday life of collective farmers from the villages along the Zbruch river, statistic data about the social structure of the population, personal lives of some people. Conclusion. The authors conclude that the powerful authorities followed anti-humane ideology and considered the vast majority of population to be “anti-Soviet elements” including those occupying top positions in the collective farms and village Soviet Councils. Each of these was thought to be a traitor of an implied enemy. Repressions, intimidation, and mass propaganda were applied to claim their ruling power in the villages. The Ukrainian peasantry developed positive attitudes, cherished hopes for and sometimes supported the Ukrainian nationalist movement. Nevertheless, appearing between the two powerful forces, the peasants had to choose the way of everyday life and define their own priorities arising from personal social safety.

Key words: collective farm, Soviet and Communist Party governing bodies, Ministry of Internal Affairs, Ministry of State Security, OUN - UPA, repressions.

Постановка проблеми

Упродовж останніх десятирічь соціальний складник історичного минулого України середини ХХ ст. набуває все більшої ваги серед істориків і краєзнавців. Маючи незалежну державу, яка поступово крокує до великої європейської спільноти, за прикладом європейських націй ми позбуваємось брехливої й сфальшованої радянської історії. Це можливо лише за умови вільного доступу не тільки дослідників, а й пересічних громадян до архівних матеріалів радянських партійних органів та репресивних структур НКВС (МВС) і НКДБ (КДБ). Невід'ємним складником політичних, мілітарних та економічних реалій повоєнного періоду західної частини України є життєдіяльність соціальних груп і спільнот на селі.

Аналіз джерел та останні дослідження

З початку 90-х рр. ХХ ст. розпочалося об'єктивне вивчення українськими істориками перших років повоєнного періоду на Поділлі. Вони не могли ігнорувати той факт, що мирні мешканці опинилися між двома протиборчими силами - ОУН-УПА та радянським сталінським режимом. Безперечно, такі реалії впливали на загальну ситуацію у краї та мали певні відмінності порівняно з іншими регіонами республіки.

Тематика повоєнного становища селянства в УРСР досліджена у роботі Л. Гаркуші, де показано жорстку, експлуататорську політику радянської влади щодо знесиленого морально і фізично війною та збіднілого селянства (Гаркуша, 1997). В. Баран і В. Даниленко вважають важкі післявоєнні роки в Україні початком системної кризи сільського господарства, де були відсут- ні мотивація до праці, зацікавленість колгоспників у її високих результатах, що вилилося у загальну стагнацію на селі (Баран, Даниленко, 1999). О. Ян- ковська показала злочинні дії органів влади і місцевого самоуправління, які не допомагали селянам у покращенні матеріально-побутових умов, а виснажували село (Янковська, 2007).

Проблематику кадрової політики у партійних і радянських органах повоєнної УРСР відображено у роботах В. Крупини (Крупина, 2007). Саме партійні та державні функціонери на місцях мали забезпечувати реалізацію наказів центрального керівництва й спонукати населення до виконання поставлених завдань. більшовицький репресивний селянство визвольний

У дослідженні О. Мельничук і Т. Мельничук відображено повсякденне життя колгоспного селянства на Поділлі, їх скрутний матеріально-побутовий стан, який проєктувався на суспільний світогляд та власне бачення політичних реалій (Мельничук, Мельничук, 2020).

Надзбручанський регіон у 40-х рр. відрізнявся активною діяльністю загонів ОУН-УПА. Такі дослідники визвольного руху на Поділлі, як В. Соловей, В. Горбатюк, Н. Мизак, І. Марчук, Ю. Польова, В. Ярич, Н. Ярова, у своїх працях звертали увагу на подію, яка спричинила розслідування комісії ЦК КП(б) У та її оцінку становища у селах і колгоспах району. Досліджуючи історію викриття та ліквідації МДБ підпільної друкарні у селі П'ятничани, вони об'єктивно показують ставлення населення до ідеї боротьби за українську державність. Зазначено, що патріоти завжди могли розраховувати на підтримку свідомих представників селянства.

Мета дослідження - показати політику і ставлення більшовицького режиму до селян упродовж 40-х рр., зокрема, її репресивний характер у тодішній прикордонній смузі; відобразити важку економічну ситуацію мешканців району, реальний низький авторитет радянської влади серед населення, а також спроби патріотів протидіяти сталінській тоталітарній системі у вигляді допомоги чи прихильності до визвольного руху ОУН.

Виклад основного матеріалу

26 грудня 1949 р. оперативно-каральною групою МДБ у селі П'ятничани тодішнього Орининського району Кам'янець- Подільської області в хаті колгоспниці Г. Васильківської викрито типографію «Наступ», яка була ще відома як «імені Ярослава Старуха» та «імені Симона Петлюри» (Соловей, 2017, с. 60). Після короткого бою та загибелі повстанців чекісти вилучили з криївки цінні документи: велику кількість фотографій підпільників, автобіографії членів окружного проводу, звіти з роботи рейдових груп ОУН(б) на території Кам'янець-Подільської та Вінницької областей, листування з керівництвом. Крім того, два ручних кулемети, автомат, три пістолети, п'ять гранат і набої. Серед друкарського приладдя виявили дві друкарські машинки, друкарський станок, п'ять кілограмів шрифту, декілька кілограмів чистого паперу, фарбу, фотоприлади та радіоприймач (Ніколаєва, 2012, с. 70). Природно, що втрата такого потужного інструменту визвольної бороть-би на Поділлі відчутно вдарила по націоналістичному підпіллю і спричинила карально-ревізійну реакцію влади з пошуком причин та винних (Щур, 2016).

Усе це дало привід для приїзду до Кам'янець-Подільської області групи чиновників з апарату ЦК КП(б)У у складі консультанта відділу партійних і комсомольських органів С. Кобилянського, завідувача сектору адміністративного відділу І. Пересаденка (голова) та інструктора сільгоспвідділу І. Мєшкова. Комісія, отримавши широкі повноваження, планувала з представниками органів МДБ УРСР «здійснити докорінне розслідування стану справ в Орининському районі» (Соловей, 2017, с. 40). За результатами роботи і висновками комісії, традиційно для часів сталінської тиранії, мали відбутися репресії серед мешканців та колгоспників та зроблені організаційно- кадрові висновки щодо місцевого радянського і партійного активу. Тоді це називалося «наведенням порядку на місцях».

Щоб якось виправдати існування упродовж такого довгого часу криївки УПА в селі П'ятничани, де існував колгосп, що носив ім'я самого Й. Сталіна, слідчі МДБ намагалися створити ілюзію «кругової поруки антирадянських елементів». Почали з господині: «Васильківська в роки окупації активно співпрацювала з націоналістами і німцями; після війни формально була колгоспницею [...], але в колгоспі не працювала жодного дня, а займалася спекуляцією [...]». Доньки «Віра і Галина, за 1949 рік відпрацювали в колгоспі всього 140 і 122 трудоднів відповідно, що ледь покривали встановлений законом мінімум» (ГДА СБУ ф. 1, спр. 289, т. 14, арк. 44). Старша донька Анна, проживаючи у Києві, вийшла у 1948 р. заміж за громадянина М. Придатка, з яким невдовзі переїхала до міста Скали- Подільської Тернопільської області. Про ймовірну приналежність подружжя до ОУН-УПА та підпільної роботи свідчили систематичні відвідини будинку матері. До того ж, на думку енкаведистів, облаштування криївки стало можливим завдяки «контрреволюційному оточенню з несвідомих і політично неблагонадійних сусідів». Наприклад, чоловік Анастасії Мелимуки в роки окупації служив у допоміжній поліції, брата Євгенії Юрковської у 1920 р. розстріляли за контрабанду, в чоловік Домни Карої до війни був засуджений за контрабанду, а у 1947 р. потрапив до сталінських таборів за крадіжки корів (Щур, 2016, с. 3).

Після закінчення Другої світової війни соціальний склад мешканців сіл Надзбруччя почав змінюватися. З Німеччини поверталися остарбайтери та в'язні концтаборів, до рідних домівок дісталися 106 із 140 осіб, яких вивезли з села, 45 з них перебували в англійській і американській зонах окупації, що автоматично зараховувало їх до потенційно ненадійних (Гальчак, 2009). Крім того, з сибірського заслання повернулося 6 «колишніх куркулів», які самовільно захопили (заселилися у свої помешкання. - Авт.) раніше конфісковані в них садиби та без дозволу брали колгоспні будівельні матеріали на ремонтні роботи. Таким чином, у Кам'янець-Подільському обласному управлінні МДБ зберігалися «вагомі компрометуючі матеріали на 87 з 397 колгоспників села» (Літкевич, 2011, с. 154).

За наказом київських ревізорів місцеві чекісти почали діставати увесь компромат на партійний і колгоспний актив. Усіх їх разом затаврували як «[...] підозрілі особи, які не викликають політичної довіри». Головою сільської ради у селі П'ятничани працював П. Шмагун, безпартійний, який під час німецько- радянської війни перебував з 1942 по 1945 рр. у полоні в Німеччині і був визволений американськими військами. Його тесть засуджений на 4 роки за розкрадання державного майна, а син сестри був на рік позбавлений волі.

З дев'яти депутатів сільради четверо були на примусових роботах у Німеччині, троє перебували на окупованій території. З семи членів правління колгоспу ім. Сталіна четверо були репатріантами, а двоє знаходилися на окупованій території і активно працювали на німців. З п'яти бригадирів рільничих бригад четверо посідали аналогічні посади у сільськогосподарській общині за часів німецької окупації.

Бухгалтерія колгоспу нараховувала 4 особи. Головним бухгалтером був Н. Шмагун, який за відомостями органів МДБ «[...] є ярим націоналістом [...], а в період німецької окупації обіймав посаду головного бухгалтера земельної общини; його заступниця К. Мельник також при німцях працювала на своїй посаді; обліковцем трудоднів є А. Валідуда, батько якої був репресований, а після звільнення перебував у німецькому полоні» (Літкевич, 2011, с. 140).

У селі також існувала колгоспна партійна організація з трьох комуністів. Секретарем був Л. Полянський, член ВКП(б) з 1944 р. Його звинуватили у поганому керівництві, відсутністю боротьби з антирадянськими проявами. Працюючи завідувачем млина, він підозрювався у хабарництві та зв'язках з «підозрілими елементами». Більше того, дружина жила на окупованій території і підозрювалася у роботі в допоміжній поліції.

Ще один член ВКП(б) з 1944 р. М. Нанєга працював бригадиром рільничої бригади. Цей чоловік також не викликав довіри через те, що його брата розстріляли у 1930 р. як професійного контрабандиста, а його дядько у 20-х рр. був куркулем і орендарем місцевого млина, а повернувшись із заслання, він захопив свою садибу і хату, та ніде не працював.

Третім комуністом був О. Сухостанський, який з 1947 р. працював головою колгоспу. З 1935 р. по 1946 р. він служив у радянській армії і був демобілізований в чині майора. В обласному УМВС його характеризували так: «Сільське господарство знає погано, організаторськими здібностями не володіє, і як комуніст не очолив на селі активну боротьбу з українськими націоналістами та їх посіпаками». (Літкевич, 2011, с. 142).

Комсомольська організація села П'ятничани нараховувала 18 осіб. За даними МДБ «[.] внаслідок бездіяльності не мала авторитету і впливу на селі, не проводила активної політичної роботи серед молоді й ніяк не реагувала на ворожі націоналістичні прояви» (АУ СБУ у Хмельницькій області, ф. 6, спр. 1434, т. 4, арк. 28-30). Райком комсомолу характеризував секретаря комсомольської організації М. Кушика як безініціативного і недисцип- лінованого. Є припущення, що молодий хлопець був зв'язковим районного проводу ОУН-УПА. Через свою роботу на посаді поштаря потрапив під підозру чекістів. Спостереження виявило, що він регулярно приносив газети «Правда», «Правда України», «Радянська Україна» та «Радянське Поділля» до хати Г. Васильківської, яка передавала їх підпільникам у криївку та водночас забирав націоналістичну літературу для розповсюдження.

Перевіркою з Києва було встановлено, що так звана «масово-політична робота в селі перебувала у виключно занедбаному стані». За звітами райкому партії впродовж 1948-1949 рр. колгоспникам було прочитано 29 доповідей і лекцій. Однак ці дані не підтвердилися. Секретар парторганізації і голова колгоспу зізналися, що за цей період було прочитано лише 11 доповідей «до революційних дат». У селі існував агітколектив у складі 16 осіб, який ніякої агітаційної роботи не проводив, учителі школи не брали участі в жодному політичному заході. Вони не прочитали жодної доповіді чи тематичної лекції колгоспникам, а також ні учні школи, ні піонери, ні комсомольці не залучалися до масових заходів. «У селі абсолютно відсутня наочна агітація, немає гасел, плакатів, газетних стендів, дощок, на яких відображено виробничі показники» (ГДА СБУ, ф. 13, спр. 376, т. 29, арк. 357).

Не викликала довіри в каральних органів і сільська інтелігенція. На їх думку, в сфері освіти також відбувався розгул антирадянщини. У П'ятничан- ській неповній середній школі працювало 5 учителів. За даними обласного УМВС, троє з них під час війни перебували на окупованій території, а двоє на примусових роботах у Німеччині. Зокрема, вчителька Підлісна за німців працювала завідувачкою молочарні, а її батько був старостою села. Вчителька Слободян під час окупації працювала учителькою й одночасно рахівником німецької управи. Директор школи Козуб перебував у німецькому полоні, а потім при німцях працював рахівником в Орининському райплодовочі. Відповідно, якість викладання навчальних дисциплін та виховна робота ревізорами ЦК КП(Б)У розглядалася через призму біографічного минулого педагогів (АУ СБУ у Хмельницькій області, ф. 3, спр. 138, т. 2, арк. 31).

Незважаючи на масовану більшовицьку пропаганду, спрямовану на денаціоналізацію українських юнаків і дівчат, далеко не усі з них беззастережно вірили у «світлі ідеали комунізму». Цьому неабияк сприяла агітація ОУН-УПА (Байдич, Завальнюк, 2013, с. 234). У своїх листівках і газетах патріоти переконували молодь не вступати до піонерських організацій і комсомолу, брати участь у більшовицьких розвагах і забавах, відвідувати лекції й мітинги. «Не підемо в піонери і комсомол, - писала газета «На зміну» у січні 1946 р. - Туди більшовики забирають здібнішу молодь, щоб мати добрих яничарів» (Стасюк, 2006, с. 141). У листівці «Українська молодь», надрукованій у 1949 р. в п'ятничанській друкарні, оунівці закликали не відвідувати кіно, клуби, театри, не вживати алкоголь (ГДА СБУ, ф. 13, спр. 376, т. 29, арк. 363).

За доносами сексотів (таємні агенти - Авт.) у селі П'ятничани зафіксовано низку антирадянських проявів за участю молоді й учнів. Так, у 1946 р. по селі вночі були розкидані листівки й агітки націоналістичного змісту та карикатури на Сталіна і Хрущова. Серед селян ходили чутки, що це зробили місцеві хлопці й дівчата. «У 1948-1949 рр. в школі декілька разів були забризкані

багнюкою та коров'ячим послідом політичні й агітаційні плакати із зображенням керівників Радянського Союзу, а на портреті Н. Крупської викололи очі та намалювали роги». У період проведення хлібозаготівельної кампанії «[...] учні молодших і середніх класів у школі, а потім і на вулицях села голосно співали антирадянські частівки, направлені проти здачі хліба та політики партії» (АУ СБУ у Хмельницькій області, ф. 6, спр. 1434, т. 4, арк. 11-17).

У ході слідчо-каральних заходів у П'ятничанах було проведено два репресивно-виховних зібрання колгоспників. Перше відбулося 28 грудня 1949 р. за головування секретаря обкому КП(б)У Бурденюка, на якому були присутні 160-180 мешканців. Другі збори провели 31 грудня за участю комісії з Києва та чекістів, а також за присутності секретаря обкому КП(б)У Прівалова, на які зігнали вже близько 400 людей. На обох зібраннях партійці й гебешники висунули колгоспникам ультимативні вимоги про негайну видачу учасників націоналістичного підпілля. Однак ніхто не виступив публічно і не надіслав жодного таємного повідомлення з іменами повстанців. В обласному УМДБ було вирішено, що для проведення якнайшвидшої ліквідації залишків підпілля в Орининському районі необхідно відрядити групу досвідчених оперативників з МДБ УРСР (ГДА СБУ, ф. 17, спр. 28, т. 1, арк. 63).

Кадрові висновки та навішування ярликів на районному рівні не забарилися. Винним в існуванні й активній роботі ОУН-УПА республіканські й обласні партійні чиновники і гебісти зробили місцевий актив. У звіті зазначалося: «Спостерігається засміченість сіл Надзбруччя і його керівних органів чужими і підозрілими людьми, відсутність політичної пильності з боку партійної й комсомольської організацій стала сприятливим ґрунтом для проникнення в села банд українських націоналістів і організації підпільних ти- пографій та конспіративних квартир і явок окружного проводу» (АУ СБУ у Хмельницькій області, ф. 6, спр. 1434, т. 4, арк. 42-44.).

Ґрунтовної перевірки зазнали кадрові працівники Орининського райкому партії та райвиконкому. Провали у партійній роботі та боротьбі з націоналістами чекісти традиційно пов'язували з особистими негативними якостями і проявами посадовців, тобто «непартійною поведінкою». Розпочалося витягування з особових справ «брудної білизни» та компромату на кожного.

Інформації про побутовий бік їх життя було достатньо, адже, по-перше, службові обов'язки вони здійснювали у безпосередньому контакті зі значною кількістю підлеглих. По-друге, інформаційний простір району чи містечка характеризувався швидким і широким обміном новинами. На місцях чиновники перебували «на виду», де приховати якусь очевидну річ було складно (Крупина, 2009, с. 211). Наприклад, «Райвоєнком Лугиня систематично пиячить у робочий час, співмешкає (у цивільному шлюбі) з донькою колишнього куркуля Вишневською. Перебуваючи у нетверезому стані, він побив голову колгоспу ім. Молотова комуніста Бернашевича. Секретар райкому КП(б) У Кабаєв займається спекуляцією. У 1949 р. він зарізав велику відгодовану свиню, яку переробив на ковбаси і здав її за завищеною ціною на продаж до райспоживспілки. Знаючи про це, члени бюро райкому не засудили цей факт [...]» (ймовірно одержавши по шматку ковбаси чи м'яса в якості презенту, а ґебешникам він не дав - Авт.). Негативну оцінку своєї роботи отримав і голова райвиконкому Мартинюк. «Не має авторитету в районі. Мати дружини за німецької окупації працювала перекладачем у румунів, а сестра його дружини заміжня за німецьким агентом Приходьком, якого розшукує МДБ УРСР» (АУ СБУ у Хмельницькій області, ф. 3, спр. 138, т. 2, арк. 17-22).

Звичайно, перевірялася й робота райкому КП(б)У Тут винним у всіх негараздах зробили першого секретаря М. Бугу. «У райкомі відсутня критика і самокритика, немає колегіальності, багато питань вирішувалося без обговорення на бюро, а особисто тов. Бугою». Члени бюро райкому зрозуміли, що ситуація серйозна, можна втратити не тільки посади, а й голови, почали усю провину звалювати на першого секретаря. Вони заявили, що він сам без обговорення висунув у депутати Верховної Ради УРСР М. Дубину, яка перебувала на окупованій території та «розпусно себе поводила», а її чоловік є дезертиром Радянської армії. Аналогічним чином депутатом обласної ради стала Н. По- лунишина, чоловік якої репресований, а два її брати були розстріляні НКВС як контрабандисти (АУ СБУ у Хмельницькій області, ф. 3, спр. 138, т. 2, арк. 37).

У бесідах київських чиновників з секретарями Орининського райкому КП(б)У Кабаєвим і Комаровим, головою райвиконкому Мартинюком та іншими керівниками виявилося, що ті не могли назвати достатньої кількості прізвищ активістів у колгоспах району та дати характеристики керівному складу сіл. Більше того, вказані товариші не змогли відповісти на елементарні питання: хто є головами сільрад; що за люди працюють у школах; які настрої панують серед молоді? Вони просто боялися туди їздити через реальну небезпеку фізичного знищення вояками УПА.

Подальшою перевіркою було встановлено, що доноси про негаразди у соціально-політичній ситуації в Надзбруччі періодично надходили до районного комітету КП(б)У, райвиконкому та органів НКВС, однак вони не реагували на них і не вживали дієвих заходів щодо виявлення і ліквідації «банд оунівського підпілля». Комісія республіканського ЦК КП(б)У виявила, що районні партійні чиновники зрідка бували на місцях і не вивчали стан справ у колгоспах, сільрадах, школах, партійних та комсомольських організаціях, ставилися формально і бюрократично до виконання своїх службових обов'язків. Провиною номенклатури вважалася майже повна відсутність активу з числа «чесних і відданих колгоспників», на підтримку яких районна влада могла б розраховувати у своїй роботі.

Київські партапаратники дійшли висновку, що Орининське бюро КП(б) У дуже погано здійснювало керівництво первинними партійними організаціями, колгоспами і районними організаціями, не приділяло уваги підбору кадрів та їх вихованню. «Відповідно, керівниками сільських рад і колгоспів є люди, які не мають політичної довіри. З 26 голів сільських рад 10 осіб перебували в полоні чи у Німеччині, з 37 голів колгоспів - 8 осіб були в полоні та на окупованій німцями території. Унаслідок незадовільного керівництва багато колгоспів району, зокрема колгоспи сіл колишньої прикордонної смуги: Залісся (колгосп ім. Куйбишева), Шустівці (колгосп ім. Ворошилова), Пукляки (колгосп «Шляхом Леніна»), Бережанка (колгосп ім. Леніна) перебувають у важкому організаційно- господарському стані». Сексоти доповідали, що у цих селах панує оунівське підпілля, з яким, через політичну байдужість районного керівництва, не ведеться боротьба щодо їх виявлення та знищення (Соловей, 2018, с. 157-158).

Перевірка стану й ефективності роботи колгоспів Орининського району також мала невтішні результати. Упродовж 1946-1949 рр. майже усі колгоспи не виконали встановленого плану урожайності сільськогосподарських культур та плану здачі хліба державі. Загальні збори колгоспників проводилися рідко, в середньому один раз на пів року. Через відсутність належної масово-політичної роботи трудова дисципліна була на досить низькому рівні. Встановлені виробничі норми виконувала тільки чверть колгоспників. Наприклад, у колгоспі ім. Сталіна з 389 працездатних колгоспників у 1949 р. не виробили мінімуму трудоднів 46 осіб, у середньому на одного працездатного колгоспника припадав 191 трудодень. Неспроможність виконання норм трудоднів селянами через тяжку працю розцінювалася більшовицькою владою як «порушення трудової дисципліни» (ГДА СБУ, ф. 1, спр. 289, т. 14, арк. 57).

Статистичні дані свідчать, що на трудодень нараховувалося близько 1215 копійок та 200-300 гр. хліба, з яких колгоспники реально отримували лише частину. Переважна більшість, отримавши на трудодень 135 грамів хліба (при середньому виробітку 200 трудоднів - це складало лише 27 кг зерна), не могли прогодувати свої сім'ї (Мельничук, Мельничук, 2020, с. 54, 56). Єдиним порятунком були особисті господарства, але за невідпрацьовану норму трудоднів притягали до судової відповідальності, виключали з колгоспу та відібрали присадибні ділянки.

Крім того, колгоспники мали сплачувати високі податки та натуральні поставки. До прикладу, у селі Пукляки кожне обійстя повинно було здати безоплатно 40-45 кг м'яса, 230-240 л молока, 240 шт. яєць, 1 шкіру забитої тварини, 86 кг картоплі, 17 кг жита. Всі грошові прибутки родини йшли на сплату податку, яким обкладалася кожна голова худоби, птиці, плодове дерево, сотка землі, а також податком на неодружених. Крім цього, колгоспний двір сплачував щорічно значні суми самообкладення, страхування та позики розвитку народного господарства (Пукляки. Гуківська ОТГ).

З 1948 р., відповідно до Указу Верховної Ради СРСР, за рішенням загальних зборів колгоспів та керівництва, вони отримали право висилати до Сибіру «поганих колгоспників». У квітні були відправлені перші ешелони виселенців з Кам'янець-Подільської області - близько 300 осіб. Таким чином, з місць постійного проживання до кінця 1948 р. було висилено 2203 селян (Даниленко, 2010, с. 165).

У 1949 р. в колгоспах Орининського району зафіксовані випадки колективного спротиву щодо виселення «порушників трудової дисциплі- ни». Несподівано для влади громада села П'ятничани об'єдналася проти свавілля комуністів. Незважаючи на присутність першого секретаря райкому КП(б)У М. Буги, колгоспники не підтримали пропозицію і не проголосували за виселення трьох жінок до Сибіру. Збори закінчилися повним провалом. Побоюючись розголошення цього факту та наслідків, М. Буга, не повідомив бюро райкому про інцидент і заявив, що збори пройшли на належному рівні.

Комісія з Києва звинувачувала обласну й районну владу у відсутності політичного бачення факту викриття оунівського підпілля у селі П'ятничани. Вважали, що потрібно було вжити рішучих дій щодо розгрому решток націоналістичного підпілля, а партійні керівники поставилися до цього факту як до звичайного випадку.

На початку лютого 1950 р. з грифом «Особлива папка. Таємно» вийшла постанова ЦК КП(б)У «Про стан організаційно-партійної й масово-політичної роботи в селі П'ятничани Орининського району Кам'янець-Подільської області». Вона повністю відображала висновки комісії, тому за наказом завідувача сектору адміністративного відділу ЦК КП(б)У І. Пересаденка для посилення партійно-політичної роботи і організаційно-господарського зміцнення колгоспів направити групу партійних і радянських працівників республіканських та обласних організацій. Кадрові питання вирішили традиційно: були усунуті від своїх посад керівники району, колгоспу, сільської ради та директор школи, а з села було виселено декілька сімей, членів яких підозрювали у симпатіях до націоналістів, або які перебували в родинних зв'язках із сім'єю Васильківських. У постанові не зазначено, чи мали усі вони кримінальну відповідальність (Літкевич, 2011, с. 181-184).

Висновки

Метою масованої боротьби радянської влади проти українського націоналістичного визвольного руху як реального та небезпечного антикомуністичного чинника була не тільки його повна ліквідація та моральне винищення, а й створення жорсткої безальтернативності вибору для українців. Сталінський репресивний режим прагнув поставити людей перед фактом його потужності й непорушності, остаточно зламати волю до спротиву шляхом голоду, посилення колективізації та репресій. Відповіддю став збройний опір та поширення негативних настроїв і ставлення населення до представників влади, що базувалися на прихованій ненависті до всього більшовицького режиму, а отже, небажанні працювати у колгоспі. З боку каральних органів будь-яке порушення радянського законодавства розглядалося як «антирадянщина» і потенційна «контрреволюція». Завдяки документам МВС та партійних органів, на прикладі села П'ятничани стало можливим більш точно і детально розглянути реалії сільського життя наприкінці 40-х рр. ХХ ст. у Надзбруччі.

Виходячи з традиційних людиноненависницьких позицій, влада переважну більшість простих людей зарахувала до «антирадянських елементів», у тому числі й тих, хто посідав керівні посади у колгоспах та сільрадах. У кожному з них бачили зрадника чи прихованого ворога. Шляхом репресій, залякування та масованої пропаганди керівні органи намагалися утвердити свою владу на селі. Страждаючи від репресій, українське селянство надіялося, співчувало, а іноді й підтримувало українські націоналістичні сили. Однак, опинившись між двома центрами впливу, воно змушене було обирати особистий стиль поведінки у повсякденному житті та визначати для себе політичні пріоритети з огляду на власну соціальну безпеку.

Список використаних джерел і літератури

1. Архів Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області.

2. Байдич В. Г., Завальнюк О. М. та ін. (Упорядн.) (2013). Подоляни в роки Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.): зб. документів. Кам'янець-Подільський: Аксіома, 234 с.

3. Баран, В. К. & Даниленко, В. М. (1999). Україна в умовах системної кризи (1946- 1980-ті рр.). Київ: Альтернативи, 304 с.

4. Галузевий державний архів СБУ

5. Гальчак С. Д. (2009). На узбіччі суспільства: доля українських «остарбайтерів» (Поділля, 1942-2007рр.). Вінниця: Меркьюрі Поділля, 768 с.

6. Гаркуша, Л. А. (1997). Аграрна політика Радянської держави і селянства у післявоєнні роки. Проблема взаємовідносин. Питання аграрної історії України та Росії. Дніпропетровськ, 174-178.

7. Даниленко, В. М. (відп. ред.). (2010). Повоєнна Україна: нариси соціальної історії (друга половина 1940-х - середина 1950-хрр.) (ч. 3). Київ: Інститут історії України НАН України, 165 с.

8. Крупина, В. О. (2007). Політична поведінка населення України в умовах тоталітаризму (1945 - поч. 1950-х р.). Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика, (11), 318-337.

9. Крупина, В. О. (2009). Освітньо-культурний рівень партійної номенклатури УРСР (друга половина 1940-х - початок 1950-х рр.). Український історичний збірник, (12), 207-214.

10. Літкевич, В. С. (2011). Історія села П'ятничани (1493-1960 роки). Київ: Сучасний письменник, 252 с.

11. Мельничук, О. & Мельничук, Т. (2020). Повсякденне життя колгоспного селянства Поділля у повоєнний період (1944-1953) (на матеріалах колгоспу «Червоний промінь» с. Мельниківці). Наукові записки ВДПУ ім. Михайла Коцюбинського. Серія: Історія, (32), 52-63.

12. Ніколаєва, Н. (2012). Підпільні друкарні ОУН та їх ліквідація каральними органами СРСР в 1944-1954. Серія «Події і люди» (кн. 20). Торонто-Львів: вид. «Літопис УПА», 70 с.

13. Пукляки. Гуківська ОТГ.

14. Соловей, В. О. (2017). Підпільні друкарні та схрони ОУН(б) на території Кам'я- нець-Подільської області (1948-1951). Емінак, (17, 4), 61-62.

15. Соловей, В. О. (2018). Діяльність підпілля ОУН на Центрально-східному Поділлі (1941-1953): (дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01 - Історія України). Львів, 158 с.

16. Стасюк, О. (2006). Видавничо-пропагандистська діяльність ОУН (1941-1953 рр.). Львів: Центр дослідження визвольного руху, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича, 276 с.

17. Щур, Ю. Ліквідація типографії Кам'янець-Подільського окружного проводу ОУН.

18. Янковська, О. (2007). Матеріально-побутове становище сільського населення України в повоєнний період: земельні питання, житло, праця. Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика, (11), 389-391.

References

1. Arkhiv Upravlinnia Sluzhby bezpeky Ukrainy u Khmelnytskii oblasti [Archives of the Security Service of Ukraine in Khmelnytsky region]. [in Ukrainian].

2. Bajdych, V. H., Zaval'niuk, O. M. ta in. (Edit.). (2013). Podoliany v roky Velykoi Vitchyznianoi vijny (1941-1945 rr.) [Podolians during the Great Patriotic War (1941-1945)] Kamianets-Podilskyi: Aksioma, 234 s. [in Ukrainian].

3. Baran, V. K. & Danylenko, V. M. (1999). Ukrajina v umovakh systemnoji kryzy (1946- 1980-ti rr.) [Ukraine in the Systemic Crisis (1946-1980's)]. Kyiv: Aljternatyvy, 304 s. [in Ukrainian].

4. Haluzevyi derzhavnyi arkhiv Sluzhby bezpeky Ukrainy [Special State Archive of the Security Service of Ukraine]. [in Ukrainian].

5. Hal'chak, S. D. (2009). Na uzbichchi suspil'tva: dolia ukrains'kykh “ostarbajteriv” (Podillia, 1942-2007 rr.) [On the margins of society: the life of Ukrainian “ostarbeiters” (Podillya, 19422007)]. Vinnytsia: Merk'iuri Podillia, 768 s. [in Ukrainian].

6. Gharkusha, L. A. (1997). Aghrarna polityka Radjansjkoji derzhavy i seljanstva u pisljavojenni roky. Problema vzajemovidnosyn [Agrarian policy of the Soviet state and the peasantry in the postwar years. The problem of relationships] Pytannja aghrarnoji istoriji Ukrajiny ta Rosiji. Dnipropetrovsjk, 174-178. [in Ukrainian].

7. Danylenko, V. M. (Ed.). (2010). Povoyenna Ukrayina: narysy sotsial'noyi istoriyi (druha polovyna 1940-kh. - seredyna 1950-kh rr.). [Postwar Ukraine: essays on social history (second half of the 1940s - mid-1950s)]. Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy, 165 s. [in Ukrainian].

8. Krupyna, V. O. (2007). Politychna povedinka naselennia Ukrainy v umovakh totalitaryzmu (1945 - poch. 1950-kh r.) [Political behavior of the population of Ukraine under totalitarianism (1945 - early 1950s)]. UkrainaХХst.: kultura, ideolohiia, polityka, (11), 318-337. [in Ukrainian].

9. Krupyna, V. O. (2009). Osvitno-kulturnyi riven partiinoi nomenklatury URSR (druha polovyna 1940-kh - pochatok 1950-kh rr.) [Educational and cultural level of the party nomenclature of the USSR (second half of the 1940s - early 1950s)]. Ukrainskyi istorychnyi zbirnyk, (12), 207-214. [in Ukrainian].

10. Litkevych, V. S. (2011). Istoriia sela P'iatnychany (1493-1960 roky) [History of the village of Piatnicany] Kyiv: Suchasnyj pys'mennyk, 252 s. [in Ukrainian].

11. Melnychuk O., & Melnychuk T. (2020). Povsiakdenne zhyttia kolhospnoho selianstva Podillia u povoiennyi period (1944-1953) (na materialakh kolhospu «Chervonyi promin» s. Melnykivtsi) [Everyday life of Podillya collective farmers in the postwar period (19441953) (the study of the collective farm “Red Ray” in Melnykivtsi)]. Naukovi zapysky VDPU im. Mykhaila Kotsiubynskoho. Seriia: Istoriia, (32), 52-63. [in Ukrainian].

12. Nikolaieva, N. (2012). Pidpil'ni drukarni OUN ta ikh likvidatsiia karalnymy orhanamy SRSR v 1944-1954. Seriia «Podii i liudy» [OUN underground printing houses and their liquidation by the punitive bodies of the USSR in 1944-1954. Series “Events and People”]. (vol. 20). Toronto-L'viv: Vyd. «Litopys UPA». [in Ukrainian].

13. Pukliaky. Hukivska OTH [Puklyaki. Gukivska OTG]. Retrieved from https://gukivska- gromada.gov.ua/puklyaki-20-15-36-17-03-2017 [in Ukrainian].

14. Solovej, V. O. (2017). Pidpil'ni drukarni ta skhrony OUN(b) na terytorii Kam'ianets'- Podil's'koi oblasti (1948-1951) [OUN (b) underground printing houses and vaults in Kamianets-Podilskyi region (1948-1951)]. Eminak, (17, 4), 61-62. [in Ukrainian].

15. Solovej, V. O. (2018). Diial'nist' pidpillia OUN na Tsentral'no-skhidnomu Podilli (19411953) [OUN underground activity in the Central-Eastern Podillya (1941-1953)] (Candidate's thesis). L'viv. [in Ukrainian].

16. Stasiuk, O. (2006). Vydavnycho-propahandys'ka diial'nist' OUN (1941-1953 rr.) [OUN publishing and propaganda activities (1941-1953)]. L'viv: Tsentr doslidzhennia vyzvol'noho rukhu, Instytut ukrainoznavstva im. I. Kryp'iakevycha, 276 s. [in Ukrainian].

17. Schur, Yu. (n. d.) Likvidatsiia typohrafii Kam'ianets'-Podil's'koho okruzhnoho provodu OUN [Liquidation of the printing house of OUN district branch in Kamianets-Podilskyi].

18. Yankovska, O. (2007). Materialno-pobutove stanovyshche silskoho naselennia Ukrainy v povoiennyi period: zemelni pytannia, zhytlo, pratsia [Material and domestic life of villagers in Ukraine if Postwar period: land problems, dwelling, labour]. Ukraina XX st.: kultura, ideolohiia, polituka, (11), 389-391. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru