Жіноча гігієна: догляд за тілом, волоссям та обличчям у традиційній культурі українців середини ХІХ - поч. ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Жіноча гігієна: догляд за тілом, волоссям та обличчям у традиційній культурі українців середини ХІХ - поч. ХХ ст.

Ірина Ігнатенко



Women's hygiene: body, hair and face skin care in traditional Ukrainian culture in late 19th - early 20th centuries

Iryna Ignatenko

Abstract

жіночий тілесність гігієна історія

This article presents an approach to analysis of women's hygiene and beauty practices in the traditional Ukrainian society. As a key message, the article discusses female hygiene and body care as a historically determined, complex process, affected by popular beliefs stemming from people's living, natural and, more specifically, climatic conditions. The author presents the rules of society, especially taboos, which influenced women's hygiene as a special practice. Hence hygiene, body care and beauty standards are recognized as a function of specific social and cultural norms established for woman's body. In addition, the notion of bodily health, hygiene and beauty was most closely tied to the popular view of «proper» and «improper» days for body care. For instance, ritualistic washing of the body was mandatory on the eve of major calendar holidays, especially Christmas and Easter, however, bathing, washing or sprinkling, practiced during these periods, had as its object rather some sacred than any hygienic purpose. Accordingly, on the days of traditional Christian fasting (Wednesdays and Fridays), it was forbidden to bathe, the same goes for Sundays and the time during certain calendar periods: on the eve of Whit Sunday festivities, Midsummer Night, also after Elijah's Day or the Feast of Transfiguration. The emphasis was put on hygiene, standards of beauty, care, etc. as a construct of cultural and social norms, where the age and marital status of women would be of great importance. As woman grew older, she had to become more inconspicuous: excessive primping, self-care, and adorning were strongly condemned by the society of that time. Thus, it appears that all hygienic procedures of body and hair care were under the scrutiny of society, with imposition of a significant number of taboos, restrictions and precautions. Women had to follow all those precepts because otherwise they would be accused of violating sacred traditions.

Keywords: women's hygiene, body work, beauty practices, female body, women's health, tradition, Ukrainian culture.



Жіноча гігієна: догляд за тілом, волоссям та обличчям у традиційній культурі українців середини ХІХ - поч. ХХ ст.

Анотація

У запропонованій статті приділено увагу жіночій гігієні у традиційній культурі українців середини ХІХ - поч. ХХ ст. Доведено, що догляд за власним тілом, волоссям та обличчям для жінок не був буденною справою - такою, як для сучасного жіноцтва. Тогочасні побутові умови, відсутність необхідних зручностей та засобів не сприяли частій та ретельній гігієні. У теплу пору року українці купалися частіше, використовуючи для цього природні водоймища. В осінньо-зимовий період милися вдома, у хаті. Для миття тіла й волосся використовували природні компоненти рослинного й тваринного походження, де вивари з лі-карських трав займали вагоме місце. Показано, що вагомий вплив на формування уявлень про обов'язкові для миття тіла дні, та дні, в які гігієнічні процедури категорично заборонялися, мав святковий та церковний календар. Обов'язковість миття тіла передбачалася перед найголовнішими календарними святами, особливо Різдвом та Великоднем. Щоправда, купання, вмивання чи окроплення, які практикувалися у ці періоди, відбувалися більше з ритуальною, аніж із гігієнічною метою. Заборона накладалася на пісні дні (середа, п'ятниця), а також неділю та певні календарні періоди: до Зелених свят, до Івана, після Іллі або Спаса. Акцентовано, що гігієна, стандарти краси, доглянутості тощо були ще й конструктом культурних та суспільних правил та норм, де вік і шлюбний статус жінки мали неабияке значення. Чим жінка ставала старшою, тим мала робитися «непомітнішою»: надмірне чепуріння, догляд за собою, прикрашання суворо засуджувалося тогочасним суспільством. Таким чином з'ясовано, що всі гігієнічні процедури з тілом та волоссям були під дуже прискіпливою увагою суспільства, з накладанням значної кількості заборон, обмежень, пересторог. Жінки мусили дотримуватися усіх цих приписів, бо в іншому випадку були б звинувачені як порушниці усталених традицій.

Ключові слова: жіноче тіло, гігієна, краса, здоров'я, традиції, українська культура.



Дослідження жіночої тілесності в історії та культурі є одним із пріоритетних напрямків у гуманітарних науках країн Європи та Північної Америки. Особливо прискіпливою увагою до дослідження різних аспектів жіночої тілесності вирізняється феміністична наука, зі своїми підходами, напрямами, методами та методологією (Davis 1997). Дослідниці й дослідники цього наукового напряму приділяють увагу ряду питань, серед яких тема тілесної гігієни (в тому числі - інтимної), займає чільне місце (Crann E. S. & Jenkins A. & Money M. D. & O'Doherty C. K. 2017).

Що стосується вітчизняної історико-етнологічної науки, то після довгого радянського періоду ігнорування/непомічання/невизнання (Кон 2003, с. 8), напрям дослідження тілесності поступово набуває розвитку, про що свідчать дослідження, які вже зроблені у цьому напрямку українськими науковицями (Кісь 2008, с. 108-120; Боряк, Маєрчик 2013, с. 9-16; Ігнатенко 2013).

Поміж тим, і понині фактично не дослідженою лишається тема жіночої гігієни та догляду за тілом.

Не дивлячись на те, що деяку фрагментарну інформацію можемо знайти у розвідках, дотичних до заявленої теми, таких як: гігієна одягу та житла (Труш 1998, с. 46-50; Остапик 2007, с. 118-120), народна медицина (Ігнатенко 2015, с. 181-186; Ципишева 20126, с. 325-344), особливості жіночої фізіології (Ігнатенко 2014, с. 47-73), канони краси (Москалець 2012, с. 304-332; Ігнатенко 2017, с. 43-67), предмети матеріальної культури (Тарас 1997, с. 177-184; Ципишева 2012а, с. 140-150) тощо, спеціальне дослідження, яке було б сфокусоване саме на вивченні заявленої вище теми, наразі видається фактично відсутнім.

Поміж тим, без будь-якого перебільшення, значення її важливе: ставлення до жінки в усіх суспільствах часто-густо залежало від ставлення до жіночого тіла загалом. Щоби повною мірою осягнути особливості соціального, культурного, сімейного життя жінки, важливо розуміти, як жіноче тіло сприймалося у тогочасному суспільстві в цілому; як із ним поводилися, доглядали, які засоби для цього використовувалися тощо.

З огляду на очевидну актуальність розроблення теми та відсутність спеціального дослідження, у даній розвідці спробуємо відповісти на декілька питань, зокрема, такі: Як понад двісті років тому жінки-українки доглядали за власним тілом? Які засоби для цього застосовували? Які заборони, обмеження та застереження існували у традиційній культурі щодо гігієни та догляду за тілом? За якими критеріями тогочасні жінки конструювали свою зовнішність та з якою метою? Чи залежав зовнішній вигляд, догляд за собою від віку, сімейного статусу та інших соціальних чинників?

Хронологічні межі дослідження охоплюють класичний для етнології період: доіндустріальне, аграрне суспільство середини ХІХ - початку ХХ ст.

Джерелами публікації стали як неопубліковані, так і опубліковані етнографічні матеріали. Зокрема, до першої групи джерел відносимо експедиційні записи авторки статті, зроблені на Поліссі під дівочим прізвищем Колодюк (Колодюк 2003), які зберігаються в архіві Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф. Також залучені експедиційні матеріали з Гуцульщини етнологині Ольги Остапик (Остапик 1995), які зберігаються у науковому архіві Інституту народознавства НАНУ у Львові.

До опублікованих джерел, використаних у нашій статті, відносимо записи польових досліджень класиків української етнології та збирачів-аматорів ХІХ - поч. ХХ ст., серед яких розвідки Петра Іванова (Иванов 2007), Петра Шекерика-Доникова (Шекерик-Доників, 2009), Володимира Гнатюка (Гнатюк 1912; Гнатюк 1919), Бориса Грінченка (Гринченко 1895; Гринченко 1901) Василя Милорадовича (Милорадович 1902), Василя Кравченка (Кравченко 1920), Зенона Ку- зелі та Марка Грушевського (Грушевський, Кузеля 2017).

Методологічно стаття написана у феміністичному напрямку, основною ціллю якого є намагання віднайти та показати традиційні стереотипи та заборони, з якими стикалися жінки протягом століть у патріархальних культурах, і, як наслідок, розхитати певні стереотипи й установки з метою поліпшення життя жінок сьогодні, додавання їм внутрішньої сили в боротьбі за власні права.

Беручись до вивчення заявленої теми, розпочнемо з розгляду питання частоти миття тіла й засобів, які для цього використовувалися.

Спираючись на наявні джерела та дослідження, можна припустити, що традиційно миття тіла не виглядало буденною справою, як сьогодні, а залежало від ряду чинників: пори року, віку, статі (Остапик 2007, с. 118).

Так, у теплу пору року українці купалися частіше, часто-густо використовуючи для цього природні водоймища: ставки, річки, озера тощо (Ципишева 2012б, с. 327).

Зазначимо, що практика купання у водоймищах саме з метою миття тіла була добре відома у всій Європі, коли водна революція ще у повній мірі не відбулася, а використання раковин і ванн було привілеєм виключно заможних міщан (Пеллегрен 2012, с. 95-96).

В осінньо-зимовий період, коли водоймища були вже холодні й митися можна було лише вдома, процедура купання ставала більш часозатратною й потребувала довшої підготовки. Зокрема, носіння значної кількості води з колодязя до хати, нагрівання її в печі, приготування купелі, сам процес купання тощо. З огляду на ці фактори, українці (як жінки, так і чоловіки) в холодну пору року повністю мили тіло орієнтовно раз на тиждень (подекуди й рідше), переважно в суботу, напередодні неділі, або ж великих церковних свят. Інтимна гігієна жінок проводилася значно частіше, фактично щодня, часто із застосуванням для миття інтимних частин тіла відварів з лікарських трав (Остапик 2007, с. 118-120).

З матеріалів, записаних на Гуцульщині, дізнаємося про таке: «Чи милися, не милися, рідко милися, перед святами (перед Паскою, перед Різдвом, перед святою неділею (Остапик 1995, арк. 34). Милися у цебрі, як хто хотів, як хто був «заношений». В хаті милися (діти у той час ішли у другу хату)» (Остапик 1995, арк. 28).

Схожу інформацію знаходимо й у записах з Харківщини: «сверх обычных ежедневных работ, каждая хорошая хазяйка - малоросиянка в суботу объязательно (...) согреет воды (окропу) или щелоку (лугу) помоет мужу и детям голову и приготовит всей семье чистое белье. Малороссы надевают чистое белье в субботу на ночь и вообще накануне празника» (Иванов 2007, с. 17).

Обов'язковість миття тіла передбачалася перед найголовнішими календарними святами, а особливо Різдвом та Великоднем.

Зокрема, комплекс приготування до Великодня включав у себе обов'язкове прибирання у хаті, дворі, господі. Чистим напередодні свята мало бути й тіло людини. Всі ці дії виконували, як правило, у Чистий четвер. Традиція митися саме в цей день була пов'язана з віруваннями українців у те, що саме цього дня вода набуває особливих очисних та цілющих властивостей. Особливо рекомендували купатися «вразливим» категоріям - дітям та недужим на шкірні хвороби: висипи, екземи тощо.

У ряді регіонів, приміром на Волині (Пуківський 2015, с. 71-72), Буковині (Кожолянко 2017, с. 1999), Поліссі (Пархоменко 2009, с. 119), широко побутував звичай вмиватися/купатися у Чистий четвер до схід сонця, саме на річці. Причому для успішного лікування ставився ряд вимог, серед яких найважливішими були: викупатися якомога раніше, аби не «забрати» хворобу попередника; йдучи додому, ні в якому разі не обертатися.

Обов'язкова чистота тіла вимагалася й перед Святим вечором, на Різдво. Так, на Лемківщині перед святою вечерею було прийнято йти вмиватися до річки чи потічка (Красовський, Вархол 2002, с. 120). На Гуцульщині існувала традиція вмиватися зранку на Старий Новий рік, на свято Василя (14 січня) водою, набраною господарем опівночі, напередодні свята (Кутельмах 1987, с. 291).

До слова зауважимо, що обов'язкове вмивання чи окроплення себе освяченою водою, щоправда знову ж таки більше з ритуальною, аніж із гігієнічною метою, практикувалося на такі великі свята як Водохрещення (19 січня), Стрітення (15 лютого), Івана Хрестителя (7 липня) (Борисенко 2000, с. 70).

Слід згадати й про практику використовування роси. Насамперед, ці дії відбувалися на свято Івана Хрестителя (Борисенко 2000, с. 71). Щоправда, ходіння босими ногами по росі, або качання в ній, мало здебільшого, знову ж таки, ритуально-обрядовий, а не гігієнічний характер.

Таким чином, бачимо, що така практика обов'язкового миття тіла перед великими святами радше свідчить про важливість самих свят, зустріч яких передбачала чистоту в усьому, в тому числі й тілесну, аніж про необхідність тілесної чистоти самої по собі.

Важливо підкреслити, що на противагу дням, обов'язковим для купання, існували й такі, коли миття тіла суворо заборонялося. Так, існувала заборона на купання в неділю, пісні дні, а також певні календарні періоди: до Зелених свят, до Івана, після Іллі або Спаса (Остапик 2007, с. 118).

Особлива заборона на купання у водоймищах накладалася на весь тиждень після Трійці - Русальний тиждень, який в українців є поминальним. Важливо, що у цей період поминалася категорія «не простих» мерців: утоплеників та нехрещених дітей, які нібито після смерті перетворилися на русалок, мавок, лоскотарок тощо. Вірили, що саме в цей період вони приходять у світ живих і забирають із собою тих, хто порушив заборону купатися (Борисенко 2000, с. 62). Широко по Україні була відома заборона купатися після свята Пророка Іллі (2 серпня), бо порушники будуть покарані різними хворобами (Борисенко 2000, с. 74).

Варто згадати й про заборону митися вночі, особливо якщо вода для купелі була набрана після заходу сонця. Зокрема, гуцули вірили, що «наколи лиш зайдет сонце, натогди вода у всіх головицях стат нечіста. Над водов запановуєт нечіста сила - злий дух ночі» (Шекерик-Доників 2009, с. 11). З огляду на це, «по заході сонця ни можна нести води з надвіря на кутанє ані до пиття у хату, бо мож из водов унести собі у хату біду - ниісту силу» (Шекерик-Доників 2009, с. 11).

Таким чином, святковий календар мав вагомий вплив на формування уявлень про обов'язкові для миття тіла дні, та дні, в які гігієнічні процедури категорично заборонялися.

Слід звернути увагу на те, що частота миття тіла залежала й від віку: молоді милися частіше за старших (Остапик 2007, с. 118). Можна припустити, що це було пов'язано зі шлюбним віком у молоді й необхідністю бути чистим (відповідно - привабливішим) перед молодіжними зібраннями та гуляннями. Не забуваймо, що гігієна тіла напряму пов'язана з його красою. В усіх культурах помите тіло вже апріорі ставало привабливим, на відміну від брудного.

Крім самої тілесної чистоти, дівчата намагалися додати власному тілу ще й приємного запаху, для цього «обтикуються цвітами (...)в пазуху кладуть м'ятку, щоб від них добре пахло» (Гнатюк 1919, с. 48). А от звичка користуватися парфумами часто викликала сміх і презирство серед селян, адже сприймалася як зайвий та непотрібний атрибут (Москалець, с. 319).

Аби уникати неприємного запаху з рота, дівчата «цибулі або часнику не з'їли би перед виходом на вулицю за жодні гроші, бо бояться щоб їх не прозвали вонючкою» (Гнатюк 1919, с. 48).

З чого ж готувалися купелі для миття тіла? Як показують джерела та польові записи, жінки часто використовували вивари з трав, які мали репутацію лікувальних, ранозагоювальних, таких, що позитивно впливають на шкіру. Серед них слід виділити знані по всій Україні чистотіл, ромашку, нагідки, мелісу, череду, м'яту, руту, любисток, квітки півонії тощо. До слова: ці трави особливо активно використовували в жіночій інтимній гігієні, а також лікуванні запальних процесів жіночих репродуктивних органів, спричинених застудою чи складними пологами, порушень менструального циклу тощо. Приміром, на Поліссі особливою популярністю користувалися відвари з меліси, яка, як вірили, лікувала від 22 «жіночих» хвороб і водночас вважалася чудовим дизинфікуючим та профілактичним засобом. Цікаво, що народна назва цієї рослини - «маточник», ймовірно через те, що її найчастіше якраз вживали при хворобах матки (Ігнатенко 2015, с. 184).

Що стосується гігієнічного догляду під час менструації, то свого часу авторка вже торкалася цього питання, досліджуючи деякі аспекти жіночої фізіології в українській традиційній культурі (Ігнатенко 2014, с. 47-73). У даній публікації лише зазначимо, що тогочасним жінкам за засоби гігієни слугувала натільна сорочка (яка вбирала вологу), або саморобні полотняні прокладки: «Да, ото так і ходили без трусов, без нічого, не було трусов, ото сорочечку зашпилиш, так щоб воно не капало кругом. Протікає, ходили такі задрипані. Зараз, бачите, всякі є, а тоді якось і не було, шмаття якесь подложеш і всьо» (Колодюк 2005, с. 34).

Очевидно, що такі саморобні засоби не захищали жіноцтво від протікань крові на одяг, тому змушували зменшувати соціальну активність й перебувати цей час вдома, аби частіше митися та не наражатися на зайву увагу.

На окрему увагу заслуговує миття голови та догляд за волоссям: розчісування, зачіски тощо.

Замість звичних для нас шампунів пращури використовували натуральні продукти. Приміром, на Гуцульщині «голову мили в «борщу» (квашений буряк наливали у воду) так лили, легко чешеться(....) - мастили голову маслом» (Остапик 1995, арк. 5). На Рівненщині голову мили сироваткою або квасом із капусти (Ципишева 2012б, с. 327). На Житомирщині для зміцнення і росту волосся рекомендували його мити виваром з ромашки та кропиви, тоді «коси будуть блистіть і переливаться» (Колодюк 2003, с. 5). З цією ж метою волосся рекомендували мити відваром з деревію (Колодюк 2003, с. 5). Знана по Україні й рекомендація мити волосся курячими жовтками, які розмішували у сніговій або дощовій воді (Остапик 2007, с. 118). Розчісували волосся роговим гребінцем (Остапик 2007, с. 118).

Слід підкреслити, що традиційно волосся міфологізувалося, особливо жіноче: українці вірили, що у волоссі зосереджена життєва сила людини й будь-які необережні або свідомо шкідливі маніпуляції з волоссям призведуть до трагічних наслідків (Грицюк, Ігнатенко 2014, с. 23-29). Приміром, за відомостями Володимира Гнатюка, коли парубок сватав дівчину декілька разів, а вона не хотіла за нього йти, тоді він викрадав у неї трохи волосся і підкладав його в труну до мерця. Через це дівчина могла залишитися неодруженою або, як казали: «То и до смерти гіукоу буде, и посивіє «аби яка богацька» (Гнатюк 1912, с. 250).

Заміжнім жінкам взагалі заборонялося привселюдно «світити волоссям», вони обов'язково мали накривати голову спеціальним головним убором - очіпком.

З огляду на такі вірування та перестороги, миття голови та розчісування волосся не виглядало буденною справою, а було пов'язано з цілим комплексом повір'їв, застережень та заборон.

Приміром, існувала сувора заборона на миття голови у пісні дні: середу та п'ятницю, а подекуди ще й понеділок. З матеріалів, зібраних на Гуцульщині, дізнаємся таке: «Голову мили мало (...) раз у тиждень (...) Заборонено було мити у середу та п'ятницю, не могли мити голову, а ні чесати волосся. Понеділок також сердитий день, пісний (,..)...милися в суботу. В неділю не можна (...)» (Остапик 1995, арк. 10).

На Чернігівщині вірили, що «у неділю й пятницю жінкам гріх чесацця, бо квочки гребтимуцця у грядках». Тут же застерігали: «не следует замужней женщине до солнца и по закате солнца чесать волосы, так как в темноте можно их растерять, последствием чего от наговора появится болезнь на руках и ногах - «волосяницы» (Гринченко 1985, с. 20).

Схожі вірування побутували й на Харківщині: «в среду девушкам не следует мыть головы, заплетать косы, иначе волоса перестанут расти и коса будет плохая; замужней женщине тоже не годиться мыть головы и расчесывать волосы, - преступившая это будет сильно страдать во время родов и до тех пор не разрешиться, пока святая Середа не переберет у нея по одному волоску всех волос на голове» (Иванов 2007, с. 12).

Чи не по всій Україні були знані й такі вірування, пов'язані з вичесаним або остриженим волоссям: «не можна топтати ногами свого волосся, бо голова болітиме», «як острижешся, то треба чуприну викинути на воду, щоб росла довга - як вода»; «острижену чуприну не годиться викидати на смітник, бо її заберуть жаби на кубло, то буде голова боліть» (Дмитренко 1997, с. 50); «остригши, не кидай чуба в пич, або скелько чуб горітиме, стілько голова болітиме, а кидай чуб під вербу - буде скоро рости, як верба» (Гринченко 1901, с. 50).

Варто згадати й про ковтун - збите в клубок волосся, появу якого в голові людини народна культура пояснювала не стільки раціонально (недотриманням гігієни), скільки ірраціонально - насланням чаклуна. «Ковтуна» застерігали не чіпати (у тому числі мити чи зрізати), лякаючи тим, що при порушенні цієї заборони голова буде боліти все життя (Ципишева 2012б, с. 327-328).

Таким чином, як бачимо, всі процедури з волоссям (миття, розчісування, заплітання) були під дуже прискіпливою увагою суспільства, з накладанням значної кількості заборон, обмежень, пересторог. З огляду на це, було ризиковано занадто часто його торкатися, розчісувати, мити тощо. Це прямо впливало на гігієну, адже просто унеможливлювало достатню частоту цієї гігієнічної процедури й призводило до виникнення волосяних захворювань.

Не можна обійти увагою й питання догляду за обличчям. Перш за все, красивим і здоровим вважалося обличчя з чистою, без висипань та ластовиння, шкірою. Для цього народна культура рекомендувала щоранку вмиватися «непочатою» водою - набраною в криниці до схід сонця, «щоб ніхто не бачив». Вірили, що така вода не тільки додає здоров'я та привабливості, але й має очисні та захисні властивості, тому таку воду широко використовували у знахарстві. До слова, при лікуванні недуг процедура набору «непочатої» води значно ускладнювалася. Приміром, на Буковині радили брати воду не з одного, а з трьох або семи джерел (Кожолянко 2017, с. 99). На Поліссі воду брали з трьох криниць у трьох селах, де є церкви. Несучи воду, не слід було оглядатися (Ігнатенко 2015, с. 121-122).

Щодо застосування певних засобів із косметичною метою, задля підкреслення або посилення краси обличчя, то ця практика була радше дозволеною для дівчат, аніж для жінок. Справа в тому, що у патріархальних суспільствах краса була важливою перевагою, вагомою «зброєю» для дівчат, адже давала більші можливості для привернення уваги парубків. Це, у свою чергу, збільшувало шанси на швидке заміжжя, яке для тогочасного жіноцтва було чи не єдиним способом підвищити соціальний статус, мати вплив та авторитет у суспільстві (Ігнатенко 2017, с. 863).

Для одружених жінок питання заміжжя вже не було актуальним, адже вони цю соціальну програму виконали, тому народна культура не бачила потреби у надмірному догляді за своєю вродою, тим паче - прикрашанні себе.

Взагалі, чим жінка ставала старшою, тим мала робитися «непомітнішою»: її одяг набував простішого, безформенішого вигляду, втрачав колористичне оформлення. Приміром, носити намисто вважалося непристойним: «отака стара, а прибирається», - засуджували у народі, хоча дехто з жіноцтва ризикував й наважувався «носити й до сорока» (Маєрчик 2001, с. 157-158).

Таким чином, «підмалювати» обличчя й не зазнати осуду в той час могли лише молоді, незаміжні дівчата. Які засоби вони для цього використовували? Насамперед, це були засоби рослинного й тваринного походження, а от до купованої косметики селяни здебільшого ставилися негативно: її вважали розкішшю, марнотратством, викиданням грошей на вітер (Москалець, с. 319).

Аби лице було рум'яне, його радили вмивати водою, в якій настоювалися крашанки - освячені на Великдень яйця. Для появи на щоках рум'янцю взимку дівчата намазувати «лице оливою (олією. - І. І.) з паприкою, воно на холоді пече і лице рум'яніє» (Гнатюк 1919, с. 48). Для цієї ж мети використовували калину, намащуючи її ягодами щоки. Якщо ж на обличчі було багато ластовиння й дівчина хотіла його забілити (руді в українській культурі вважалися негарними) - мастила обличчя сметаною. «Чорні брови», як ще один необхідний атрибут краси, могли підмальовуватися вуглинками з печі, сажею, а блиском для губів слугував жир. Він же захищав губи та обличчя від тріщин на морозі (Остапик 2007, с. 119).

Довга коса була символом дівочої краси, тому дівчата намагалися усіляко її прикрасити: вплітали в коси різнокольорові стрічки, одягали вінок, зроблений зі штучних або живих квітів. Із записів з Буковини дізнаємося, що тамтешні дівчата намагалися «надати своєму заплетеному волоссю найдивовижніших форм, скажімо корабля, ластівчаного гнізда, башточки, піраміди тощо» (Сімігінович-Штауфе 2008, с. 84). Знову ж таки, нагадаймо: ходити «простоволосими», без головного убору - очіпка, могли тільки незаміжні дівчата. Привселюдно показувати волосся, а тим паче у будь-який спосіб його прикрашати, заміжнім жінкам було суворо заборонено. Це ще раз засвідчує той факт, що заміжні жінки не могли підкреслювати красу ані свого обличчя, ані волосся, ані тіла (через одяг). Направду, нині такі обмеження абсолютно вписуються у поняття «ейджизм» - дискримінація за віком, адже традиція обмежувала жінок старшого віку в можливості бути привабливими й після заміжжя, фактично робила їх «непомітними», а будь-який надмірний догляд (за тогочасними поняттями) вважався аморальним.

Отже, підводячи загальні підсумки, зазначимо, що понад двісті років тому на гігієнічні практики впливали ряд факторів, серед яких вагому роль відігравали природно-кліматичні умови та побутові чинники. Поміж тим, ключова роль належала суспільним правилам, культурним нормам та приписам, а особливо заборонам, які прямо впливали на гігієну жіночого тіла. Всі вони суворо регламентували часові та календарні періоди, коли миття тіла вважалося обов'язковим, а коли взагалі забороненим. З огляду на це, догляд жінок за тілом, а особливо волоссям, ставав ледь не цілим ритуалом, який мав бути проведеним у певні дні, з дотриманням ряду правил та приписів. На догляд за тілом також впливав вік та сімейний стан жіноцтва. Так, підкреслювати принади обличчя, волосся, тіла (через одяг) традиційною культурою дозволялося виключно незаміжнім дівчатам, які ще мали виконати шлюбну стратегію. Будь-які способи прикрашання себе заміжніми жінками, а тим паче жінками старшого віку, заборонялися та засуджувалися. Очевидно, що всі ці обмеження впливали на частоту гігієнічних процедур, а точніше їхнє скорочення, мінімізування, аби зайвий раз не наражатися на небезпеку від «зовнішніх сил» та суспільний осуд.



Список джерел та літератури

1. Борисенко, В. 2000, Традиції і життєдіяльність етносу: на матеріалах святково-обрядової культури українців: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. Київ: Унісерв.

2. Боряк, О., Маєрчик, М., 2013, До історії статевого життя та записів сороміцького фольклору (замість вступного слова) // Етнографія статевого життя й тілесності. Уклад., наук. ред. Олена Боряк та Марія Маєрчик. Київ: Віпол.

3. Гнатюк, В., 1912а, Пісня про покритку, що втопила дитину. Львів.

4. Гнатюк, В., 1912б, Похоронні звичаї й обряди // Етнографічний збірник. Т ХХХІ-ХХХІІ. Львів.

5. Гринченко, Б., 1895, Этнографические материалы собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях. Вып. 1: Рассказы, сказки, предания, пословицы, загадки и пр. Чернигов.

6. Гринченко, Б., 1901, Из уст народа: Малороссийские рассказы, сказки и проч. Чернигов.

7. Грицюк, О., Ігнатенко, І., 2014, Символіка жіночого волосся у традиційних віруваннях та обрядах українців // Етнічна історія народів Європи: збірник наукових праць. Вип. 44.

8. Дмитренко, М., 1997, Народні повір'я. Київ: Народознавство.

9. Иванов, П., 2007, Жизнь и поверья крестьян Купянского уезда Харьковской губернии / Упорядкування та передмова М.М. Красикова. Харків: Майдан.

10. Ігнатенко, І., 2014, Жіноче тіло у традиційній культурі українців. 3-тє вид., доп. і перероб. Київ: Інтелектуальна книга.

11. Ігнатенко, І., 2015, Народна медицина українців Середнього Полісся: традиції та сучасність (на польових етнографічних матеріалах). 2-е вид. Київ: Інтелектуальна книга.

12. Ігнатенко, І., 2017, Краса по-українськи: канони краси в українській традиційній культурі, або що означало бути красивою/им понад 200 років тому // Вісник Львівського університету. Серія історична. Львів: ЛНУ імені Івана Франка. Вип. 53.

13. Кісь, О., 2008, Жінка в традиційній українській культурі (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.). Львів: Інститут народознавства НАН України.

14. Кожолянко, Г., 2017, Духовна культура українців Буковини. Чернівці: Прут.

15. Колодюк, І., 2003, Матеріали комплексної історико-етнографічної експедиції до Брусилівського й Радомишльського районів Житомирської області (серпень 2003 р.) // Архів Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф. Спр. Колодюк-2.

16. Колодюк, І., 2005, Матеріали комплексної історико-етнографічної експедиції до Овруцького району Житомирської області (серпень 2005 р.) // Архів Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф. Ф. Лугини-2005. Спр. Колодюк-2.

17. Кон, И., 2003, Мужское тело в истории культур. Москва: Слово.

18. Кравченко, В., 1920, Звичаї в селі Забрідді та по де-яких інших, недалеких від цього села місцевостях Житомирського повіту на Волині: Етнографічні матеріали. Житомир.

19. Красовський, І., Вархол, Й., 2002, Календарна обрядовість // Лемківщина: історико-етнографічне дослідження. Духовна культура. Львів: Інститут народознавства.

20. Кутельмах, К., 1987, Календарна обрядовість // Гуцульщина: історико-етнографічне дослідження. Київ: Наукова думка.

21. Маєрчик, М., 2011, Ритуал і тіло: структурно-семантичний аналіз українських обрядів родинного циклу. Київ: Критика.

22. Милорадович, В., 1902, Народная медицина в Лубенском уезде Полтавской губернии. Київ.

23. Москалець, В., 2012, Штучна краса: використання косметики в Галичині на початку ХХ ст. // Народна культура українців: життєвий цикл людини: історико-етнологічне дослідження. Т 3: Зрілість. Жіноцтво. Жіноча субкультура. Київ: Дуліби.

24. Остапик, О., 1995, Польові матеріали з експедиції на Гуцульщину (гігієна, календарна, сімейна обрядовість) // Архів Інституту народознавства НАН України.

25. Остапик, О., 2007, Гігієна народна // Мала енциклопедія українського народознавства /за ред. проф. С. Павлюка. Львів: Ін-т народознавства НАНУ.

26. Пархоменко, Т., 2009, Календарні звичаї та обряди // Етнокультура Рівненського Полісся / В. Ковальчук (упоряд). Рівне: ПП ДМ.

27. Пеллегрен, Н., 2012, Тело сообщества, общие телесные практики // История тела: В 3-х т. / Под ред. Алена Корбена, Жан-Жака Куртина, Жоржа Вигарелло. Т 1.: От Ренессанса до эпохи Просвещения / Перевод с французского М.С. Неклюдовой, А.В. Стоговой. М.: Новое литературное обозрение.

28. Пуківський, Ю., 2015, Весняна календарно-побутова обрядовість українців історико-етнографічної Волині. Львів: ПП «Ліана-М».

29. Сімігінович-Штауфе, Л., 2008, Народності Буковини. Етнографічні та культурно-історичні нариси (1884) // Із Австро-Німецької україніки XVIII-XIX століть / Упоряд., переклад, коментарі Б. Гавришкова. Львів: Аверс.

30. Тарас, Я., 1997, Зоління білизни, деякі аспекти гігієни та пов'язані з нею уявлення // Полісся України: Матеріали історико-етнографічного дослідження. / Відп. ред. С. Павлюк, М. Глушко. Вип. 2: Овруччина, 1995. Львів: Інститут народознавства.

31. Труш, Н., 1998, Санітарія і гігієна житла населення Українських Карпат // Музей народної архітектури та побуту у Львові. Наукові записки. Випуск І. Львів.

32. Ципишева, З., 2012а, Жлукто у побуті та обрядах (полісько-карпатські аналогії) // Збірник наукових праць Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф: зб. наук. праць. Київ: ДНЦЗКСТК.

33. Ципишева, З., 2012б, Народна медицина, санітарія та гігієна в традиційній культурі поліщуків // Збірник наукових праць Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф: зб.наук.праць. Київ: ДНЦЗКСТК.

34. Шекерик-Доників, П., 2009, Рік у віруваннях гуцулів: вибрані твори. Верховина: Гуцульщина.

35. Crann, E.S. & Jenkins, A. & Money, M.D., & O'Doherty, C.K., 2017, Womens genital body work: Healyh, hygine and beauty practices in the production of idealized female genitalia. // Feminism & Psychology.Vol. 27 (4). DAVIS, K., 1997, Embodying Theory. Beyond Modernist and Postmodernist Readings of the Body In Embodied Practices. Feminist perspectives on the Body. Ed. by Kathy Davis. London: SAGE Publications.

36. Ramazanoglu, C., Holland, J., (2002), Feminist Methodology: Challenges and Choices. London: SAGE Publications.



References

1. Borysenko, V. 2000, Tradytsii i zhyttediialnist etnosu: na materialakh sviatkovo-obriadovoi kultury ukraintsiv [Traditions and life of the ethnos: on the materials of the calendar and ritual culture of Ukrainians]. Kyiv: UNISERV. [In Ukrainian].

2. Boriak, O., Maerchyk, M., 2013, Do istorii statevoho zhyttia ta zapysiv soromitskoho folkloru (zamist vstupnoho slova) [To the history of Ukrainian sexual life and obscene folklore (introductory)]. Etnohrafiia statevoho zhyttia i tilesnosti. Uklad., nauk. red. Olena Boriak ta Mariia Maerchyk. Kyiv: Vipol. [In Ukrainian]. Hnatiuk, V., 1912a, Pisnia pro pokrytku, shcho vtopyla dytynu [The song about «pokrytka» that drowned a child]. Lviv. [In Ukrainian].

3. Hnatiuk, V., 1912b, Pokhoronni zvychai i obriady [The funeral customs and rituals]. Etnohrafichnyi zbirnyk. Lviv. [In Ukrainian].

4. Hrinchenko, B., 1901 Iz ust naroda: Malorossiiskie rasskazy, skazki i prochee [From the oral story of the people: Ukrainian stories, fairy tales and another]. Chernihov. [In Russian].

5. Hrinchenko, B., 1895, Etnohraficheskie materialy sobrannye v Chernikhovskoi i sosednikh s nei huberniakh [Ethnographic materials collected in Chernihiv and neighboring lands]. Vyp. 1: Rasskazy, skazki, predaniia, poslovitsy, zahadki pr. Chernihov. [In Russian].

6. Hrytsiuk, O., Ignatenko, I., 2014, Symvolika zhinochoho volossia u tradytsiinykh viruvanniakh ta obriadakh ukraintsiv [The symbolism of women's hair in traditional beliefs and rituals of Ukrainians]. Etnichna istoriia narodiv Evropy: zbirnyk naukovykh prats. Vyp. 44. [In Ukrainian].

7. Dmytrenko, M., 1997, Narodni poviria. Kyiv: Narodoznavstvo [The folk beliefs]. [In Ukrainian].

8. Ivanov, P., 2007, Zhyzn i poveria krestian Kupianskogo uezda Kharkovkoi hubernii. [Life and beliefs of the peasants of Kupiansk district of Kharkiv province]. Uporiadkuvannia ta peredmova M. M. Kraiskova. Kharkiv: Maidan. [In Russian].

9. Ignatenko, I., 2014, Zhinoche tilo u tradytsiiniy kulturi ukraintsiv. 3-te vyd., dop. i pererob. Kyiv: Intelektualna knyha [The Woman's Body in Traditional Ukranian Culture. Kyiv: Intelektualna Knyga [In Ukrainian].

10. Ignatenko, I., 2017, Krasa po-ukrainski: kanony krasy v ukrainskii tradytsiinii kulturi, abo shcho oznachalo buty krasyvoiu ponad 200 rokiv tomu [Beauty in Ukrainian: canon of beauty in Ukrainian traditional culture, or what does it mean to be beautiful 200 years ago]. Visnyk Lvivskoho universytetu. Seriia istorychna. Lviv: LNU imeni Ivana Franka. Vyp. 53. [In Ukrainian].

11. Ignatenko, I., 2015, Narodna medytsyna ukraintsiv Serednoho Polissia: tradytsii ta suchasnist (na poliovykh etnohrafichnykh materialakh) [Folk medicine of Ukrainians of Middle Polissya: traditions and modernity (on field ethnographic materials)]. 2-e vyd. Kyiv: Intelektualna knyha. [In Ukrainian].

12. Kozholyanko, H., 2017, Dukhovna kultura ukraiintsiv Bukovyny [Spiritual culture of Ukrainians of Bukovyna]. Chernivtsi: Prut. [In Ukrainian].

13. Kolodyuk, I., 2003, Materialy kompleksnoi istoryko-etnohrafichnoi ekspedytsii do Brusylivskoho i Radomyshlskoho raioniv Zhytomyrskoi oblasti (Serpen 2003 r.) [Materials of a complex historical and ethnographic expedition to Brusyliv and Radomyshl districts of Zhytomyr region (August 2003)]. Arkhiv Derzhavnoho naukovoho tsentru zakhystu kulturnoi spadshchyny vid tekhnohennykh katastrof. Spr. Kolodyuk-2. [In Ukrainian].

14. Kolodyuk, I., 2005, Materialy kompleksnoi istoryko-etnohrafichnoi ekspedytsii do Ovrutskoho raionu Zhytomyrskoi oblasti (Serpen 2005 r.) [Materials of a complex historical and ethnographic expedition to Brusyliv and Radomyshl districts of Zhytomyr region (August 2005)]. Arkhiv Derzhavnoho naukovoho tsentru zakhystu kul'turnoi spadshchyny vid tekhnohennykh katastrof. F. Luhyny-2005. Spr. Kolodyuk-2. [In Ukrainian].

15. Kon, Y., 2003, Muzhskoe telo v istorii kultur. Moskva: Slovo [The Male Body in the History of cultures]. [In Russian].

16. Kis, O., 2008, Zhinka u tradytsiinii ukrainskii kulturi (druha polovyna 19 - pochatok 20 st.) [Women in the traditional Ukrainian culture (in the second half of 19th - early 20th centuries]. Lviv: Instytut narodoznavstva NAN Ukrainy. [In Ukrainian].

17. Kravchenko, V., 1920, Zvychai v seli Zabriddi ta po deiakykh inshykh, nedalekykh vid tsoho sela mistsevostiakh Zhytomyrskoho povitu na Volyni: Etnohrafichni materialy [Traditions in the village of Zabriddia and in some other lands of Zhytomyr district in Volyn, not far from this village: Ethnographic materials]. Zhytomyr. [In Ukrainian].

18. Krasovskiy, I., Varkhol, Y., 2002, Kalendarna obriadovist [Rituals of calendar]. Lemkivshchyna: istoryko-etnohrafichne doslidzhennia. Dukhovna kulura. Lviv: Instytut narodoznavstva. [In Ukrainian].

19. Kutelmakh, K., 1987, Kalendarna obriadovist [Rituals of calendar]. Hutsulshchyna: istoryko-etnohrafichne doslidzhennia. Kyiv: Naukova dumka. [In Ukrainian].

20. Maerchyk, M., 2011, Rytual i tilo: strukturno-semantychnyi analiz ukrainskykh obriadiv rodynnoho tsyklu [Ritual and Body. The structural-semantic analysis of the Ukrainian familial-cycle rites]. Kyiv: Krytyka. [In Ukrainian].

21. Miloradovich, V., 1902, Narodnaia meditsina v Lubenskom uezde Poltavskoi hubernii [Folk medicine in Lubny district of Poltava province]. Kyiv. [In Russian].

22. Moskalets, V., 2012, Shtuchna krasa: vykorystannia kosmetyky v Halychyni na pochatku XX st. [Artificial beauty: women's cosmetics practices in Galicia in the early XX century]. Narodna kultura ukraintsiv: zhyteviy tsykl liudini: istoryko-etnolohichne doslidzhennia. T 3: Zrilist. Zhinotstvo. Zhinocha subkultura. Kyiv: Duliby. [In Ukrainian].

23. Ostapyk, O., 2007, Hihiena narodna [Folk hygiene]. Mala entsyklopediia ukrains'koho narodoznavstva /za red. prof. S. Pavliuka. Lviv: In-t narodoznavstva NANU. [In Ukrainian].

24. Ostapyk, O., 1995, Poliovi materialy z ekspedytsii na Hutsulshchynu (hihiena, kalendarna, simeina obradovist) [Field materials from the expedition to the region of Galicia (hygiene, calendar, family rituals)]. Arkhiv Instytutu narodoznavstva NAN Ukrainy. [In Ukrainian].

25. Parkhomenko, T., 2009, Kalendarni zvychai ta obriady [Calendar customs and rituals]. Etnokultura Rivnenskoho Polissia / V. Kovalchuk (uporiad). Rivne: PP DM. [In Ukrainian].

26. Pellehren, N, 2012, Telo soobshchestva, obshchie telesnye praktiki [The body of community, general body practices]. Istoriia tela: V 3 t. / Pod red. Alena Korbena, Zhan-Zhaka Kurtyna, Zhorzha Vyharello. T. 1.: Ot Renessansa do epokhi Prosveshcheniia / Perevod s frantsuzskoho M.S. Nekliudovoi, A.V. Stohovoi. M.: Novoe literaturnoe obozrenie. [In Russian].

27. Pukivskyi, Y., 2015, Vesniana kalendarno-pobutova obriadovist ukraintsiv istoryko-etnohrafichnoi Volyni [Spring calendar and everyday life rites of Ukrainians of historical and ethnographic Volyn]. Lviv: PP «Liana-M». [In Ukrainian].

28. Simihinovych-Shtaufe, L., 2008, Narodnosti Bukovyny. Etnohrafichni ta kulturno-istorychni narysy (1884) [Ethnoses of Bukovina. Ethnographic and cultural-historical essays]. Iz Avstro-Nimetskoii ukrainiky XVIII-XIX stolit / Uporyad., pereklad, komentari B. Havryshkova. Lviv: Avers. [In Ukrainian].

29. Taras, Y., 1997, Zolinnia bilyzny, deiaki aspekty hihieny ta poviazani z neiu uiavlennia [«Zolinia» of clothes, some aspects of hygiene and related beliefs]. Polissia Ukrainy: Materialy istoryko-etnohrafichnoho doslidzhennia. / Vidp. red. S. Pavliuk, M. Hlushko. Vyp. 2: Ovruchchyna, 1995. Lviv: Instytut narodoznavstva. [In Ukrainian].

30. Trush, N., 1998, Sanitariia i hihiena zhytla naselennia Ukrainskykh Karpat [Sanitation and hygiene of house of the population of the Ukrainian Carpathians]. Muzei narodnoi arkhitektury ta pobutu u Lvovi. Naukovi zapysky. Vypusk I. Lviv. [In Ukrainian].

31. Tsypysheva, Z., 2012a, Zhlukto u pobuti ta obriadakh (polisko-karpatski analohii) [Zhlukto in everyday life and rituals (Analogies between Polisia and Carpathian)]. Zbirnyk naukovykh prats Derzhavnoho naukovoho tsentru zakhystu kulturnoi spadshchyny vid tekhnohennykh katastrof. Kyiv: DNTSZKSTK. [In Ukrainian].

32. Tsypysheva, Z., 2012b, Narodna medytsyna, sanitariia ta hihiena v tradytsiinii kulturi polishchukiv [Folk medicine, sanitation and hygiene in the traditional culture of polishchuks]. Zbirnyk naukovykh prats Derzhavnoho naukovoho tsentru zakhystu kulturnoi spadshchyny vid tekhnohennykh katastrof: zb. nauk. prats. Kyiv: DNTSZKSTK. [In Ukrainian].

33. Shekeryk-Donykiv, P., 2009, Rik u viruvanniakh hutsuliv [Calendar in beliefs of Hutsul]. Verkhovyna: Hutsulshchyna. [In Ukrainian].

34. Crann, E.S. & Jenkins, A. & Money, M.D., & O'doherty, C.K., 2017, Womens genital body work: Healyh, hygine and beauty practices in the production of idealized female genitalia. // Feminism & Psychology. Vol. 27 (4).

35. Davis, K., 1997, Embodying Theory. Beyond Modernist and Postmodernist Readings of the Body In Embodied Practices. Feminist perspectives on the Body. Ed. by Kathy Davis. London: SAGE Publications.

36. Ramazanoglu, C., Holland, J., 2002, Feminist Methodology: Challenges and Choices. London: SAGE Publications.

Размещено на Allbest.ru

...