Музичний побут сумчан наприкінці ХІХ століття

кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри музично-інструментального виконавства Сумського державного педагогічного університету імені А.С. Макаренка (Суми, Україна)

Candidate of Art History,

Associate Professor at the Department of Choreography and Music-Instrumental Performance Sumy A. S. Makarenko State Pedagogical University (Sumy, Ukraine)

MUSIC LIFE OF SUMY RESIDENTS AT THE END OF THE XIX-TH CENTURY

For the first time an analysis of Sumy town musical environment at the end of the XIX century is made, social cultural conditions of its formation are determined. In particular, the crucial role of the entrepreneurs, sugar business barons the Kharitonenko (a father and his son) who applied every effort in order to develop the culture of a county centre is emphasized. It is determined that another important factor is railway communication which favoured concert activity in the town. Special attention is paid to theatres activity, which, according to contemporaries' recollection, was not quite successful, however, the townspeople liked this kind of art and visiting theatre performances was very popular.

Among famous musicians who visited Sumy at the end of the XIX-th century, as it is mentioned in the article, was P. Tchaikovsky, who stayed at local landowner Mykola Kondratiev's (1871-1879) estate in the Nyzy village, not far from Sumy. The musician had been visiting this place for almost nine years in succession, he was inspired by the beauty of Ukrainian nature and created unsurpassed musical masterpieces: overture to O. Ostrovsky's drama "The Storm", The Second and The Third Symphony, had been working at the opera "Vakula the Smith". In the article creative atmosphere of the Kondratiev's family is characterized. It is emphasized that such environment turned out to be comfortable for maste's composing activity.

Music life of the landowners the Lintvarovs, where A. Chekhov stayed many times is also under consideration. Reminiscences about home concerts of this family can be found in the writer's numerous correspondence. Surnames of famous masters of that time who visited such musical evenings are given. Among such personalities are a poet Oleksiy Pleshcheyev, a journalist and publisher Oleksiy Suvorin, an actor of the Oleksandrynskiy theatre Pavlo Svobodin, a writer Kazymyr Barantsevych, a writer Ivan Shcheglov (Leontiev), a chemist-professor Volodymyr Tymofeyev as well as musicians: a cellist Marian Semashko, a conductor and pianist Petro Shostakovsky, a flutist Oleksandr Ivanenko and others.

In conclusion it is noted that practice of Sumy home concerts was a result of general trends of the nobility life of that time. To a large extend it also formed musical environment of a county town.

Key words: Sumy, musical environment, music life, concert, creative activity.

Постановка проблеми. За віковими стандартами, Суми - місто досить молоде, йому ледь більше ніж три з половиною століття (1652), протягом яких невелике козацьке поселення перетворилося на розвинений промисловий центр Північної Слобожанщини. Дорадянський період, всебічно досліджений науковцями, охоплює різні етапи становлення: розквіт у середині XVII століття, коли Суми були центром слобідського козацтва (1658-1765), певна стагнація наприкінці XVIII, бурхливе економічне і культурне відродження у другій половині XIX. І хоча загальні обриси історичного буття Сум відомі, певні важливі події не залишили по собі жодного сліду. Наголошуючи на цьому, журналіст В. Івченко досить влучно охарактеризував менталітет сум- чан, для яких "<...> зникає майже все, і кожне покоління живе, як перше, не дуже пам'ятаючи про тих, хто жив тут раніше" (Івченко, 2015: 1). "Білих плям" особливо сповнений музичний літопис, хроніки якого, майже не збереглися в архівних документах.

Аналіз досліджень. Музична історія Сумщини неодноразово привертала увагу дослідників. Найбільш ґрунтовне вивчення вона отримала в дисертації музиканта-краєзнавця Георгія Локощенка (Локощенко, 1991), в якій Сумщину репрезентовано як регіон з певними культурними осередками (Глухів, Лебедин, Охтирка, Ромни, Суми) і усталеними традиціями (церковний спів, кобзарське мистецтво). У цій, написаній наприкінці XX століття праці, значною мірою висвітлено досягнення музичного життя радянського періоду, зокрема становлення самодіяльних колективів, творчість видатних співаків, вихідців із Сумщини - Б. Гмирі, П. Білинника, А. Мокренка та ін.

Дослідженням музичної культури Сумщини також займалися заслужені діячі мистецтв України Валентина і Людмила Макарови. Коло їх зацікавленості - видатні митці, які у X!X столітті періодично відвідували наш край, відпочивали й працювали тут, надихаючись красою української природи, зокрема композитори П. Чайковський і С. Рахманінов. Автори зібрали й упорядкували значний документальний матеріал: науково-популярні видання та літературно-художній альбом містять хронологію перебування музикантів на Сумщині, зразки епістолярної спадщини, рідкісні фотоматеріали (Макарова, Макарова, 2003, 2013; Макарова, Макарова, Шейко, 2014). Краєзнавчі інтереси сестер Макарових певною мірою перетинаються з тематикою пошукової діяльності журналіста Абрама Народицького, який понад сорок років збирав в архівах Москви, Києва, Xаркова, Клина інформацію про зв'язки П. Чайковського з Сумщиною. Результатом цієї подвижницької праці стала брошура "Сторінка життя великого композитора (П. І. Чайковський на Сумщині)" (Народицький, 1973).

Мета статті - виявити особливості сумського музичного середовища наприкінці X!X століття; визначити чинники, що впливали на його формування.

Виклад основного матеріалу. Віднайдені окремі матеріали надають лише уривчасті відомості про культурне життя міста Суми в X!X столітті. Вони стосуються переважно театрального дозвілля городян. Зокрема відомо, що на рубежі 1800-х років значної популярності серед населення набули вистави балаганного театру, у якому ставили народні драми, гумористичні й сатиричні сценки з народного життя. 1806 року в центрі Сум було навіть споруджено приміщення для таких дійств і для виступів заїжджих труп (Історія міст і сіл, 1973: 94).

У середині X!X століття (1865) сумчани мали вже свій любительський театр, який розміщувався у спеціально збудованому дерев'яному, добре обладнаному будинку в центрі міста. Його засновник і власник - ентузіаст театральної справи, місцевий купець Михайло Бабич, організував драматичний гурток, брав участь у постановках, писав п'єси для аматорських вистав. У репертуарі провінційного театру були твори російських і українських письменників - О. Сухово-Кобиліна, О. Островського, М. Гоголя, І. Котляревського, Г Квітки-Основ'яненка. Доча художній рівень вистав був не досить високий, містяни залюбки відвідували театр, діяльність якого тривала протягом десяти років.

Згадки про театральне життя повітового міста наприкінці 1880-х років залишив А. Чехов, який у цей час гостював у садибі поміщиків Линтварьових на Луці, поблизу СумА.П. Чехов відвідував Суми тричі: у 1888, 1889 та 1894 роках.. У своїх нотатках він пише про популярний на той час літній театр, розташований в саду "Швейцарія" на лівому березі Псла. Це було одне з улюблених місць відпочинку сумчан. Дерев'яна будівля вміщувала майже 700-800 глядачів, проте театр не мав стаціонарної трупи, тут переважно гастролювали приїжджі артисти, які залучали й місцевих акторів. Як зазначає дослідник історії Сум Д. Кудінов, " <...> з костюмами і декораціями було складно, бо майже кожні два дні ставили нові п'єси. Спектаклі рясніли імпровізаціями" (Кудинов, 2014: 11). Свої враження про відвідання театру А. Чехов висловив у листі до друга і колеги Олексія Суворіна: "Був я в Сумах в театрі і дивився "Другу молодість"Друга молодість" - п'єса драматурга Петра Невєжіна.". Актори були у таких штанях і грали в таких вітальнях, що замість "Другої молодості" вийшла "Лакейська". В останньому акті за сценою били в барабан. Мають ставити "Тетяну Рєпіну" й "Іванова""Іванов" і "Тетяна Репіна" - п'єси А. Чехова, написані відповідно у 1887 та 1889 роках.. Сходжу. Уявляю, яким буде АдашевОлександр Іванович Адашев (Платонов, 1871-1934) - російський актор. До вступу 1898 року у трупу МХТ грав перші ролі у провінційних театрах." (Чехов, 1889: 204). Тему театрального життя Сум письменник продовжив у листуванні з братом Іваном Павловичем і драматургом Іваном Леонтьєвим (Щегловим). Зокрема, у листі до Леонтьєва він писав про широкий репертуар повітового театру, який включав "16 новітніх п'єс, не кажучи вже про старі", і про схильність трупи до "одноактних, але довгих творів" (Чехов, 1889: 206). Загалом, оцінюючи рівень місцевого театру, А. Чехов вважав його "поганим", гру акторів як "чоботарів, які добрі й корисні люди, але якщо лізуть <...> на сцену, то справи кепські" (Чехов, 1889: 206), а місцеву публіку - як нудну (Чехов, 1889: 199).

Про діяльність театру "Швейцарія" ідеться і в оповіданні іншого представника російської літератури - Олександра Купріна (Куприн, 1971), який певний час, за іронією долі, мав щастя служити в цьому храмі Мельпомени. Провінційна сцена не справила на нього позитивного враження: "П'єси ставилися, як на кур'єрських. Невеликі драми і комедії йшли з однієї репетиції" (Куприн, 1971: 331). Проте, як зазначав класик, саме завдяки постійному оновленню, театр охоче відвідували містяни. Глядацька зала завжди була переповнена, а "зовні, навколо бар'єра, густо чорніла юрба безкоштовних глядачів" (Куприн, 1971: 326).

З'ясувати музичне минуле Сум вдається тільки починаючи з кінця ХІХ століття, коли відомості про нього з'являються в міській та губернській пресі, фіксуються в поодиноких документах, що збереглись у фондах державних установ і приватних зібраннях. Як і все життя повітового міста, воно було тісно пов'язане з діяльністю славнозвісної родини найвпливовіших підприємців Царської Росії - Харитоненків. Іван Герасимович Харитоненко (1822-1891) - засновник і власник найбільшого на той час в Європі цукрового синдикату, був відомим благодійником і меценатом. Міський голова (1867-1873), губернський гласний (1865-1886) і просто патріот свого міста, він доклав багато зусиль не тільки для економічного розвитку Сум, які любив і заповідав нащадкам "любити так само, як і він". І. Харитоненко витрачав величезні суми на доброчинність - спорудження реального училища, жіночої гімназії, селянського банку, дитячого притулку, на благоустрій вулиць тощо. Це спряло розквіту міста і, як вказує дослідниця історії міста Л. Покидченко, "Суми майже повністю своїм процвітанням були зобов'язані Харитоненку" (Покидченко, 2013: 130). Благодійницька діяльність цукрозаводчика поширювалась і на підтримку навчальних закладів. Зокрема, його пожертва Харківському відділенню Російського музичного товариства для купівлі будинку для Музичного училища на Катеринославській вулиці 1883 року становила вісімдесят тисяч рублів. Незаможним студентам меценат надавав стипендії. Відомо що уряд затвердив (12 серпня, 1885) в Харківському університеті вісімнадцять іменних харитоненківських стипендій по 300 карбованців кожна (Высочайшие повеления, 1885: 3). Грошову допомогу підприємець надавав також учням Сумського реального училища, чоловічої Олександрівської та жіночої гімназій.

Завдяки "комерційному генію" Івана Харитоненка маленьке повітове містечко, з населенням 10,3 тисячі мешканців, у період з 1850-х років до кінця ХІХ століття збільшилося майже у п'ять разів (50,4 тис.) і набуло ваги мало не губернського міста.

Гідним спадкоємцем і послідовником Івана Герасимовича став його син Павло Іванович Харитоненко (1853-1914). Він успадкував від батька не тільки хист підприємця, завдяки якому значно розширив цукрову імперію, здобувши статус "цукрового короля", а й дар благодійництва. Як повідомлялось в газеті "Русское слово" (1914): "Протягом багатьох років П. Харитоненко був директором Московського відділення Імператорського російського музичного товариства, у підпорядкуванні якого перебувала Московська консерваторіяПротягом 1885-1897 років Павло Іванович Харитоненко кандидат, а потім директор Московського відділення ІРМТ.. На його кошти виховувалось багато українських студентів - тільки в одній консерваторії 20 осіб" (Печать о Харитоненко, 1914: 4). Зокрема, він надав можливість талановитому юнаку з Лебедина Івану Стешенку, якого називали "українським Шаляпіним", навчатись в Італії, а згодом - отримати світове визнанняСтешенко Іван Никифорович (1894-1937) - видатний український оперний і камерний співак-бас. Народився в м. Лебедин Охтирського повіту (нині Сумської області). Завдяки матеріальній підтримці Павла Харитоненка і графа Олексія Капніста протягом трьох років навчався в Мілані (Дж. Дельфьюме, Люченті). 1914 року брав участь у міжнародному конкурсі молодих співаків у Пармі, де здобув І премію. Протягом 1921-1931 років співав на оперних сценах Чикаго, Нью-Йорка, Вашингтона, Філадельфії, Бостона, Парижа ("Гранд-Опера", 1930), Лондона. 1934 року повернувся на батьківщину (соліст Харківського оперного театру і Харківської філармонії). Помер у сумнозвісному 1937 році, причина смерті невідома..

Незважаючи на те, що фірма "Харитоненко" мала представництва в Москві, Петербурзі, Харкові, Томську, Новосибірську, Владивостоці, а її господар більшість часу проживав у Москві та у своєму маєтку Наталіївці (нині - Харківська область), головна контора цукрового синдикату містилась у Сумах. Павло Іванович постійно опікувався проблемами рідного міста, він прагнув зробити свою "цукрову столицю" кращою, привабливішою, піднести її рівень як промислового і культурного центру. Зокрема, з метою поширення інформації про Суми П. Харитоненко запросив найкращих московських фотомайстрів П. Макашова і М. Грамма, які закарбували у світлинах всі пам'ятні місця й околиці міста. Було виготовлено більше трьохсот знімків, які використовувались як путівник по Сумах. Кращі фотографії увійшли до серії поштових листівок. Такої значної реклами у той час не мали навіть губернські міста. Як зазначає краєзнавець Т Скибицька, меценатство було лише складовою приватного життя Харитоненків, а "головна мета їх полягала у витворенні в Сумах необхідного культурного середовища, завдяки якому б назавжди зникло уявлення про це місто як про "кепське південне повітове містечко", яким його 1898 року побачив О. Купрін" (Скибицька, 1992: 40).

Одним із факторів створення такого середовища було налагодження залізничного сполучення, яке відкривало перспективи для сумчан долучитись до тогочасних мистецьких досягнень і надбань. Так, 1876 року розпочалося будівництво залізничної колії, що поєднала Суми із значними культурними центрами - Харковом і Києвом. Сталева магістраль була вкрай необхідною і для розвитку промисловості. Вивезення значних обсягів виробленого цукру вимагало зручних умов транспортування. Через два роки сумчани могли відвідати вже не тільки Київ і Харків, а й з численними пересадками дістатись Москви, хоча така дорога була коштовною і довготривалою. У листі до брата А. Чехов писав: "Їхати до Сум нудно і втомливо..." (Чехов, 1888: 265), а К. Баранцевичу пояснював: "Маршрут такий: Москва - Курськ - Ворожба - Суми..." (Чехов, 1888: 266).

Через десять років після вперше почутого гудка паровоза з ініціативи Павла Харитоненка розпочалось прокладання нової, Бєлгород-Сумської лінії залізничного сполучення (1898). Таке активне розгортання залізничних магістралей відкривало широкі можливості для гастрольної діяльності. Як зазначає Д. Кудінов: "Залізниця стимулювала розвиток науки, освіти і культури <...> Прибуття сюди на "чугунці" таких відомих діячів науки і культури, як А. Чехов, В. Воронцов, О. Плещеєв, О. Купрін, Л. Собінов, Ф. Шаляпін, позитивно впливало на творче життя міста" (Кудинов, 2009: 13).

Серед видатних музикантів, які відвідували Суми наприкінці ХІХ століття, варто назвати Петра Ілліча Чайковського. Відомо, що протягом 1860-1870-х років композитор гостював у своїх друзів: у маєтку князя Олексія Голіцина в містечку Тростянець (1864) і в садибі поміщика Миколи Кондратьєва, предводителя дворянства Сумського повіту, в селищі Низи, неподалік від Сум. Майже щоліта, починаючи з 1871 і по 1879 рікВиняток становить лише 1877 рік., П. Чайковський натхненно працював у цьому "райському куточку" на березі Псла, де були створені всі умови й для відпочинку.

У низівському будинку завжди радо приймали композитора. Спогади його мешканців відтворюють музичну атмосферу, яка панувала в ті щасливі дні спілкування з митцем. Так, Надія КондратьєваНадія Миколаївна Кондратьєва - дочка Миколи Дмитровича та Марії Сергіївни Кондратьєвих, господарів будинку. розповідала, що в садибі часто влаштовувались концерти і літературно-музичні вечори. Зазвичай це відбувалося з нагоди приїзду гостей: братів композитора Анатолія і Модеста, письменника Болеслава Маркевича, поета Олексія Апухтіна, автора популярних міських романсів Сергія Донаурова та інших. У пам'яті юної дівчини збереглося, що Анатолій Ілліч мав прекрасний ліричний баритон і дуже гарно виконував романси "свого геніального брата. Я багато чула відомих співаків і талановитих любителів, - зауважувала учасниця цих подій, - але жоден з них так не співав "Страшную минуту", "Слеза дрожит..." та інші прекрасні романси Петра Ілліча" (Кондратьева, 1973: 105). Під час музикування П. Чайковський сідав за рояль і акомпанував брату, а Анатолій Ілліч, "обіпершись на пюпітр, співав з таким почуттям, з такою любов'ю <...> І дивовижні звуки лилися в тиші української ночі, і всі слухали, затамувавши подих, молодого співака..." (Кондратьева, 1973: 105). В імпровізованих домашніх концертах брала участь також консерваторська учениця П. Чайковського піаністка Анна Левінсон, яка, за рекомендацією Петра Ілліча, узимку в Москві, а влітку в Низах навчала маленьку ДінуДіною в дитинстві називали дочку М. Кондратьєва, Надію Миколаївну. грати на фортепіано. Виконувала вона, як правило, п'єси композитора. Для проведення таких вечорів П. Чайковський навіть замовляв ноти в Москві, у нотовидавця П. Юргенсона. Зокрема, перебуваючи в Низах у червні 1873 року, він просив Петра Івановича надіслати для М. Кондратьєва кілька нотних збірок, переважно народних пісень для голосу з фортепіанним акомпанементом, а також Andante з його Першого квартету у дворучному перекладенні для фортепіано К. Кліндворта (Чайковский, 1873: 265).

Середовище Низів виявилося комфортним для П. Чайковського. Налаштований побут, атмосфера приємного, невимушеного спілкування, перебування серед природи і цілющої енергетики народного джерела сприяли втіленню творчих планівПеребуваючи на Сумщині, П. Чайковький працював над увертюрою до драми О. Островського "Гроза" і над оркестровкою опери "Опричник", Другою (c-moll) і Третьою (D-dur) симфоніями, оперою "Коваль Вакула", над підручником "Керівництво до практичного вивчення гармонії". Крім того, він написав кілька фортепіанних п'єс і романсів.. Дев'ять років поспіль композитор повертався в це приємне для нього оточення, де народжувались сюжети і теми його геніальної музики.

Творча атмосфера панувала і в будинку поміщиків Линтварьових на Луці. Вечорами тут завжди звучала музика, яка збирала гостей і членів великої родиниРодина Линтварьових: мати - Олександра Василівна Линтварьова (уроджена Розальон-Сошальська (1833-1909); доньки: Зинаїда Михайлівна (1857-1891) - лікар, Олена Михайлівна (1859-1922) - лікар, Наталя Михайлівна (18631943) - вчителька; сини: Павло Михайлович (1861-1911) - член Сумської повітової земської управи, його дружина Антоніна Фокіївна (уроджена Бурлей); Георгій Михайлович (1865-1943) - земський діяч, піаніст, депутат Державної думи.. Спогади про ці домашні концерти залишились у численному листуванні А. Чехова. Музичним центром великого прогресивного й висококультурного сімейства був молодший син - Георгій, який майстерно грав на роялі і "тішив своєю музикою" всіх присутніх. Юнак закінчив Харківське музичне училище, певний час навчався в Петербурзькій консерваторії, проте повного курсу не закінчив, оскільки, за словами А. Чехова, "не мав конкретних планів і ледарював" (Чехов, 1890: 9). Однак, на думку письменника, він був, безсумнівно, талановитим музикантом і хорошою, доброю людиною. "Жорженька - талант, писав А. Чехов у листі до О. Плещеєва. - З усіх піаністів, скрипалів, диригентів, барабанщиків і сурмачів, яких я тільки знав на своєму віку, Жорженька єдиний видається мені художником. У нього є душа, чуття і погляди <...> Головне його горе - лінь і несміливість. Він не вірить у себе" (Чехов, 1888: 41).

Особливо оживала садиба Линтварьових з приїздом столичних гостей. Окрім Антона Павловича і членів його родиниУ просторому і світлому флігелі, який знімав Антон Павлович для своєї великої родини, разом з ним поперемінно відпочивали: батько - Павло Єгорович; мати - Євгенія Яківна; брати Олександр, Микола, Іван, Михайло; сестра Марія та інші родичі., на запрошення письменника в іменні на Луці побували поет Олексій Плещеєв, журналіст і видавець Олексій Суворін, артист Олександринського театру Павло Свободін, письменник Казимир Баранцевич, письменник Іван Щеглов (Леонтьєв), професор-хімік Володимир Тимофєєв та інші. Георгій був палким шанувальником творчості Чайковського, тому, поряд із п'єсами відомих російських і західноєвропейських композиторів, в музичній вітальні часто звучала його музика. Влаштовувались і камерні вечори за участю віолончеліста, студента Московської консерваторії Маріана Семашка, диригента й піаніста, засновника московського товариства любителів музичного і драматичного мистецтва Петра Шостаковського, флейтиста Олександра Іваненка, які з задоволенням музикували з Жоржем в дуетах. У листі до О. Плещеєва Антон Павлович писав: "Скоро до нас приїде віолончеліст. Дуети будуть гарні..." (Чехов, 1889: 211). За спогадами Марії Павлівни, приїздив Маріан Ромуальдович завжди зі своєю віолончеллю і, крім того, що вечорами тішив прекрасною музикою, щоранку виконував музичні вправи, як і належить серйозному музиканту (Чехова, 1960: 143). Зазвичай він репрезентував світському товариству оригінальні твори для віолончелі Д. Поппера, Г Форе та перекладення камерної і фортепіанної музики, зокрема "Лебідь" К. Сен-Санса, "Ноктюрн" і "Баркаролу" П. Чайковського. Натхнений грою музиканта, Михайло Чехов писав кузену О. Долженку: "Милий, чарівний пан Семашко дав нам концерт <...> Шкода, що ти його не чув" (Чехов, 1964: 58). Для ансамблевого музикування спеціально замовляли ноти. Зокрема відомо, що О. Плещеев надсилав з Москви Георгію Линтварьову твори обожнюваного ним П. Чайковського та композитора-віолончеліста К. Давидова.

У вечірній час часто грали також фортепіанні дуети і співали. "Останні два тижні у нас гостював один харківський знайомий, великий любитель музики, - писав Георгій Линтварьов, - і я щодня грав з ним у чотири руки..." (Линтварев, 1888: 47). Брат А. Чехова - Микола Павлович, художник за освітою, також досить гарно володів інструментом. Не зважаючи на те, що вивчився грати самотужки, він, за спогадами, задушевно виконував ноктюрни і мазурки Ф. Шопена і, безумовно, міг скласти другу партію фортепіанного ансамблю. Романси ж прекрасно виконувала молодша із сестер Линтварьових - Наталія. Про це, зокрема, А. Чехов згадував у листі до Суворіна (Чехов, 1888: 280).

До концертів у дворянській садибі долучались і сумські музиканти. Дружні стосунки поеднували Георгія Линтварьова з піаністом Леонідом Кагадеевим, який доклав багато зусиль до налагодження концертного життя і розбудови музичної освіти у місті. Вони часто музикували в чотири руки, опановуючи перекладення симфонічної і камерної музики, зокрема творів П. Чайковського.

Висновки

Отже, збережена епістолярна спадщина, архівні документи свідчать про те, що наприкінці ХІХ століття в маєтках сумської знаті панувала атмосфера домашнього музикування. У музичних вечорах брали участь як місцеві музиканти, так і видатні столичні гості, які із задоволенням відвідували повітове містечко. Саме практика домашніх концертів, яка відображала загальні тенденції тогочасного дворянського побуту, значною мірою формувала музичне середовище Сум того часу.